СТРАТЕГЧНЕ ПЛАНУВАННЯ СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ МІСТА

СТРАТЕГЧНЕ ПЛАНУВАННЯ СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ МІСТА 13.07.2014 10:10

Тема 1. Системна характеристика планування соціально-економічного розвитку міста

1. Основи методології планування соціального та економічного розвитку. Логіка розробки планів: формування цілей, аналіз ситуації, оцінка наявного ресурсного забезпечення, визначення потреб суспільства. Принципи планування: поєднання перспективних та поточних планів, забезпечення оптимальної пропорційності розвитку секторів економіки, єдність та комплексність. Сутність та загальна структура плану соціально-економічного розвитку.

2. Підходи та методи планування. Системно-комплексний та програмно-цільовий підходи до планування. Сутність та особливості використання балансового та  нормативного методів планування.  Статистичний аналіз: показники соціально-економічного розвитку. Методи збору даних, джерела інформації. Динамічні ряди. Аналіз динаміки вартісних показників з урахуванням зміни цін. Експертні оцінки.

3. Територіальний аспект планування.  Система планових органів: національний, регіональний та муніципальний рівні. Задачі та функції муніципальних органів планування. Система планів в національній економіці. Взаємозв’язок та порядок підпорядкування планів.

   Основні поняття та їх визначення

Абсолютні показники — показники, що відображають кількісну характеристику процесів та явищ.

Балансовий метод — метод макроекономічного планування, сутність якого полягає в застосуванні прийомів і розрахунків, які уможливлюють установлення зв'язку і узгодження між потребами й засобами для їх забезпечення.

Валова додана вартість (ВДВ) —  узагальнюючий показник, який розраховується як різниця між випуском в основних цінах та проміжним споживанням. Вона містить у собі первинні доходи, що створюються учасниками виробництва і розподіляються між ними.

Валовий внутрішній продукт (ВВП) —  узагальнюючий показник, який розраховується  як різниця між випуском у ринкових цінах та проміжним споживанням у цінах покупців або як сума валових доданих вартостей видів економічної діяльності і податків на продукти за виключенням субсидій на продукти.

Вартісні показники — показники, за допомогою яких вимірюються сукупні результати відтворення, передусім макроекономічні показники.

Індикативний народногосподарський план — це організаційно-економічний інструмент втілення економічної політики держави у практичні дії суб'єктів господарювання, який базується на системі економічних, науково-технічних і соціальних прогнозів, має орієнтуючий, рекомендаційний характер і служить основою для вироблення регуляторів ринку.

Економічне прогнозування — це процес розробки економічних прогнозів.

 Кількісні показники  — показники, що характеризують прямі безпосередні результати діяльності.

Логіка розробки плану — впорядкована послідовність та обґрунтованість дій, пов’язаних зі складанням плану.

Натуральні показники — показники, які характеризують речовий аспект відтворення.

Нормативний метод— метод планування, який базується на використанні прогресивної, науково обґрунтованої системи норм і нормативів.

Прогнозування — це наукове, обґрунтоване системою встановлених причинно-наслідкових зв'язків і закономірностей виявлення стану та вірогідних шляхів розвитку явищ і процесів.

Ряди динаміки — ряди, які за допомогою показників характеризують зміну явищ в часі. Аналіз рядів динаміки є найефективнішим засобом оцінки тенденції і закономірностей розвитку явищ.

Соціологічне дослідження — система логічних і послідовних методологічних, методичних та організаційно-технічних процедур для отримання наукових знань про соціальне явище, процес.  Основними методами що використовують  у соціологічному дослідженні, опитування і аналіз документів, соціологічне спостереження, соціологічний експеримент.

Якісні показники — показники, які характеризують споживчу вартість продукції, умови розвитку виробництва, ефективність, ступінь використання різних видів ресурсів та ін.

 

тема 2. Економіка міста як об’єкт планування

1. Теоретичні основи економіки міста. Сутність економіки міста. Структура економіки міста та її відображення у системі планів. Циклічність розвитку міста. Стадії розвитку міст. Явища та процеси, які ініціюють зміну циклічність розвитку.

2. Основні підходи до планування. Механізми забезпечення  цілісності соціально-економічного розвитку  підсистем макро-, мезо- та макрорівнів. Методологічна єдність формування та актуалізації  планів  соціально-економічного розвитку  міст. Зарубіжний та вітчизняний досвід оцінки поточного соціально-економічного положення міста.

3. Необхідність державного (суспільного) впливу на соціально-економічний розвиток соціально-територіальних спільнот. Нормативно-правові основи муніципального самоврядування  в Україні. Завдання регіональних і муніципальних властей з регулювання та планування соціально-економічного розвитку.

4. Суб'єкти економічної політики на регіональному та місцевому рівні. Поняття міста як суб'єкта України, державне управління та місцеве самоврядування. Підрозділи державної і муніципальної влади.  Спеціалізовані агентства, торгово-промислові палати, асоціації бізнесу.

   Основні поняття та їх визначення

Адміністративно-територіальні спільності – це територіальні спільності утворенні штучним шляхом.

Валовий регіональний продукт у ринкових цінах — узагальнюючий показник на регіональному рівні, який характеризує рівень розвитку економіки регіону, визначається як сума валової доданої вартості усіх видів економічної діяльності, включаючи чисті податки на продукти.

Демографічна ситуація — характеризує відтворення населення за його основними структурними елементами у просторовій і часовій визначеності.

 Глобалізація — це об'єктивний процес всесвітньої економічної, політичної та культурної інтеграції та уніфікації. Основними наслідками цього процесу є міжнародний поділ праці, міграція в масштабах усієї планети капіталу, людських та виробничих ресурсів, стандартизація законодавства, економічних та технічних процесів, а також зближення культур різних країн.

Економічний потенціал міста — сукупна здатність системи здійснювати виробничо-господарську діяльність, випускати товари та послуги, задовольняти індивідуальний та суспільний попит, забезпечувати розвиток виробництва та на цій основі потреб суспільства.

Інвестиційний потенціал міста — здатність залучати у виробництво та ефективно використовувати інвестиційні ресурси, які є джерелом інвестиційного потенціалу.

Інноваційний потенціал міста — це здатність міста, як окремої економічної одиниці в певних економічних та політичних умовах використовувати власний науково-технічний потенціал, створювати новації, отримувати новації чи проміжні результати ззовні, спираючись на наявну інфраструктуру міста і сформовану інноваційну культуру, доводити їх до кінцевого споживача.

Мегаполіс (від грец. μεγας, родовий відмінок μεγαλου — великий і πολης — місто) — будь-яке місто з населенням більше мільйона мешканців. Урбанізована форма міського розселення, що склалася стихійно, розповсюджена у кількох високорозвинених країнах та обумовлена високою концентрацією населення.

Місто — складне соціально-територіальне утворення, до якого крім природного і матеріально-речового компонентів входять населення, виробництво і споживання матеріальних благ, тому воно і вивчається багатьма суспільними, економічними та географічними науками.

Місцеве самоврядування —  право та спроможність органів місцевого самоврядування в межах закону здійснювати регулювання й управління суттєвою часткою суспільних справ, які належать до їхньої компетенції, в інтересах місцевого населення.

Регіональні спільності — це територіальні спільності, що формуються і розвиваються в окремих регіонах.

Розвиток — це рух вперед, формування нових рис, становлення нових структурних характеристик об’єкта, що досліджується.

Рурбанізація — процес розповсюдження міських форм і умов життя на сільську місцевість, розвиток тут промисловості, сфери обслуговування.

Соціальна спільність — це сукупність людей , що характеризують умови їхньої життєдіяльності ( економічний, соціально-статусне, рівень професійної підготовки й утворення, інтереси і потреби і т.д. ), загальні для даної групи взаємодіючих індивідів (нації класи, соціально-професійні групи, трудові колективи і т.п. ), приналежність до історично сформованих територіальних утворень (місто, село, регіон), приналежність досліджуваної групи взаємодіючих індивідів до тих чи інших соціальних інститутів (родина, утворення, наука, політика, релігія, і т.д. ) .

Соціально-територіальна спільнота  — це група людей, що проживають на певній території, між якими виникають соціально-культурні зв'язки завдяки однорідності об'єктивних умов їх життєдіяльності. До таких об'єктивних умов належать  географічні, кліматичні, соціокультурні особливості проживання людей.

Субурбанізація — це розвиток міських агломерацій за рахунок прискореного росту населення зовнішньої зони.

Торгово-промислова палата (також Господарча палата) — це  форма бізнесової мережі (об'єднання підприємств), спрямованої на представлення, захист та лобіювання інтересів учасників. Формуються за галузевим, територіальним або загальнонаціональним принципом.

Циклічність — це об’єктивна форма розвитку національної економіки і світового господарства як єдиного цілого. Інакше кажучи, це закономірний рух від однієї макроекономічної рівноваги в масштабі економіки в цілому до іншої.

Функціонування — це діяльність, виконання функцій у відносно незмінних умовах.

Урбанізація — це соціально-економічний процес, для якого характерною є географічна обумовленість і визначеність у просторі який супроводжується підвищенням ролі міст у житті країни чи регіону

 

ТЕМА 3. ГАЛУЗІ МАТЕРІАЛЬНОГО ВИРОБНИЦТВА

1.         Планування промислового виробництва. Задачі та показники плану промислового виробництва. Основні напрямки планування обсягів, темпів та пропорцій промислового виробництва.

2.         Планування розвитку міської інфраструктури. Зміст та показники плану по транспортній системі. Нормативна основа планування навантаження на транспортну систему міста. Порядок планування розвитку інженерних мереж. 

3.         Планування містобудування. Зміст та показники планів розбудови міста. Генеральний план міста та його структура. Основи методики планування та обґрунтування обсягів, структури та розподілу інвестицій. Механізми врахування стандартів якості життя у містобудуванні.

Основні поняття та їх визначення

Генеральний план — вид містобудівної документації, що регулює містобудівну діяльність в містах і інших поселеннях, визначає умови безпеки мешкання населення, забезпечення необхідних санітарно-гігієнічних і екологічних вимог, раціональне визначення меж землекористування, зон житловою, суспільної, промислової забудови, територій, що особливо охороняються, зон різної містобудівної цінності, розміщення місць прикладення праці, розвиток інженерно-транспортної інфраструктури, впорядкування територій, збереження історико-культурної спадщини і антропогенних ландшафтів.

Інженерна інфраструктура — це комунікації для постачання комунальних послуг.

Мережі інженерно-технічного забезпечення (інженерні мережі, системи або комунікації) — комплекс систем і комунікацій, які забезпечують нормальну життєдіяльність споживачів (населення, комунально-побутових і промислових підприємств).

Містобудівна діяльність — це цілеспрямована діяльність державних органів, органів місцевого та регіонального самоврядування, підприємств, установ, організацій, громадян, об'єднань громадян по створенню та підтриманню повноцінного життєвого середовища, яка включає прогнозування розвитку і планування територій, проектування, будівництво і реконструкцію об'єктів житлово-цивільного, виробничого призначення, спорудження інших об'єктів, регенерацію історичних поселень, реставрацію архітектурних комплексів і ансамблів, створення інженерної і транспортної інфраструктури.

Транспортна система — це системне поєднання транспортної інфраструктури (шляхи сполучення, вокзали, морські та аеропорти), транспортних підприємств, власне транспортних засобів (потягів, автомобілів, морських та річкових суден, літаків) та системи управління.

 

Тема 4. ОХОРОНА ПРИРОДИ ТА РАЦІОНАЛЬНЕ ВИКОРИСТАННЯ ПРИРОДНІХ РЕСУРСІВ

1.         Екологічне планування. Цілі та сутність екологічного планування. Система показників екологічних планів та програм: показники здоров’я різних верств населення, показники стану біологічних систем, показники стану матеріально-технічних об’єктів. Екологічне картирування.

2.         Планування раціонального використання природніх ресурсів. Баланси природніх ресурсів та їх використання у плануванні. Особливості планування використання земельних ресурсів. Використання нормативного методу при визначенні потреб у водних та рекреаційних ресурсах.

Основні поняття та їх визначення

Екологічна карта — це засіб для наукових досліджень взаємозв'язків і взаємодій суспільства й природи у просторі й часі й водночас засіб відображення в особливій формі результатів досліджень.

Екологічна картографічна модель — своєрідний графічний метод зображення існуючого розміщення й стану різних екологічних об'єктів чи процесів, відображення їх економічної чи іншої оцінки.

Екологічне картування — узагальнюючий процес екологічних досліджень, результатом якого є екологічні карти.

Екологічне планування — діяльність уповноважених державних органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, спрямовану на створення екологічно обґрунтованих імперативів раціонального та комплексного використання природних ресурсів, їх відтворення, а також охорони довкілля.

Екологічне прогнозування — це урегульована екологічним законодавством діяльність спеціально уповноважених суб'єктів права, спрямована на підготовку та проведення екологічних прогнозів у галузі використання та відтворення природних ресурсів та забезпечення сприятливого стану навколишнього природного середовища й екологічної безпеки.

Земельні ресурси — частина земельного фонду міста, що використовується або може бути використана.

 Ідентифікація екологічних аспектів планування — це безперервний процес визначення минулого, поточного й потенційно можливого сприятливого чи несприятливого впливу діяльності організації на навколишнє середовище.

Природні рекреаційні ресурси - це природні умови, об'єкти, явища, які сприятливі для рекреації - відновлення духовних і фізичних сил, витрачених під час праці, навчання, творчості.

Рекреаційні ресурси — географічні об'єкти, що використовуються чи можуть бути використані для відпочинку, туризму, лікування, оздоровлення населення

Соціально-економічні рекреаційні ресурси — культурні об'єкти, пам'ятки архітектури, історії, археологічні стоянки, етнографічні музеї, місця, пов'язані з життям, перебуванням видатних учених, письменників, акторів, політичних діячів, викладачів, робітників, селян та ін.

 

ТЕМА 5. ТРУДОВІ РЕСУРСИ

1.Основні задачі планування трудових ресурсів. Баланси трудових ресурсів та їх використання у плануванні. Планування потреби у трудових ресурсах.

2. Методологічні основи планування демографічних процесів. Демографічні процеси та їх кількісні параметри: коефіцієнти народжуваності та смертності,  кількості шлюбів та розлучень. Система заходів, спрямованих на регулювання чисельності та структури населення: морально-ідеологічні, економічні, адміністративно-правові та медичні. Регулювання міграційних процесів у великому місті.

Основні поняття та їх визначення

Баланс трудових ресурсів – система показників, що характеризують кількість і склад трудових ресурсів, їх розподіл та використання.

Загальний коефіцієнт народжуваності  — відношення кількості народжених за рік на 1000 жителів до середньорічної чисельності населення.

Загальний коефіцієнт смертності — відношення кількості померлих за рік на 1000 жителів до середньорічної чисельності населення:

Коефіцієнт сумарної народжуваності (коефіцієнт фертильності) — коефіцієнт, який характеризує  середнє число народжень у однієї жінки в гіпотетичному поколінні за все її життя при збереженні існуючих рівнів народжуваності у кожному віці незалежно від смертності і змін вікового складу  

Міграція населення — переміщення людей через кордони тих чи інших територій зі зміною місця проживання назавжди або на більш-менш тривалий час.

Продуктивність праці  — узагальнюючий показник, який показує співвідношення обсягу вироблених матеріальних або нематеріальних благ та кількості затраченої на це праці.

Робоча сила – сукупність фізичних та інтелектуальних здібностей людини до праці, які вона використовує на виробництві (кожного разу, коли виробляє матеріальні цінності).

Трудові ресурси — працездатне населення (дійсне і потенціальне) на території міста.

 

ТЕМА 6. ПЛАНУВАННЯ СОЦІАЛЬНОЇ СФЕРИ

1.         Планування рівня добробуту. Зміст та завдання плану підвищення матеріального та культурного рівня життя городян.

2.         Планування соціально-культурного та побутового обслуговування. Зміст та завдання плану соціально-культурного та побутового обслуговування населення. Основні методики планування соціально-культурного та побутового обслуговування населення.

 

Основні поняття та їх визначення

Добробут — ступінь задоволення певних потреб людини, характеризує забезпеченість населення необхідними матеріальними і духовними благами; залежить від рівня розвитку продуктивних сил і виробничих відносин; виражається системою показників, що характеризують рівень життя населення.

Побутове обслуговування населення —  організована  діяльність суб'єктів   підприємницької   діяльності,   пов'язана  з  наданням побутових послуг.

     Побутова послуга — вид діяльності  суб'єктів  підприємницької діяльності,   пов'язаної   із  задоволенням  конкретної  побутової потреби індивідуального замовника.

 Соціальний розвиток — це процес життєдіяльності людства та його складових частин (рас, мегаетносів, етносів, субетносів) у навколишньому природному середовищі, який зумовлений як свободою людської волі, так і об'єктивними закономірностями.

Соціально-культурне середовище — сукупність факторів, що випливають з поведінки людини, яка являє собою діалектичну єдність фізіологічної та соціальної поведінки, бо людська поведінка формується саме під впливом фізіологічних і соціальних засад.

Якість життя — ступінь задоволення матеріальних, культурних і духовних потреб людини.

Якість інфраструктури міста - сукупність параметрів галузей інфраструктури, що задовольняють фізіологічні, соціальні та духовні потреби людини, а також виробничі потреби фірм, організацій, установ, що знаходяться на території міста.           

Соціальна інфраструктура — це насиченість населеного пункту такими об’єктами як школи, дитячі садки, поліклініки та лікарні.

 

 ТЕМА 7. основи територіального стратегічного планування

1.Категоріальний апарат стратегічного планування. Стратегія, стратегічний план, стратегічне партнерство. Основні елементи та відмінні ознаки стратегічного плану. Співвідношення категорій "планування", "управління", "менеджмент". Типова структура стратегічного плану. Типовий зміст основних розділів стратегічного плану.

 2. Методологія стратегічного планування. Методологічні підходи: реактивізм, інактивізм, преактивізм, інтерантивізм. Ситуаційний підхід до планування. Логіка стратегічного планування. Принципи побудови моделі стратегічного планування. Основні моделі стратегічного планування: «модель школи проектування» К. Ендрюса, теорія «полюсів зростання» Ф.Перру.

3.Історичні основи формування системи довгострокового територіального планування.  Історія виникнення, аналогія зі стратегічним плануванням фірми. Причини появи стратегічних планів: глобалізація економіки, загострення конкуренції, невирішеність соціально-економічних проблем, урбанізація. Система  довгострокового територіального планування в СРСР: Комплексна програма науково-технічного прогресу, Генеральна схема розселення.

 

 

Основні поняття та їх визначення

Інактевізм  — методологічний підхід до  планування, який основується на орієнтації на нинішнє.

Інтерактивізм — методологічний підхід до  планування, який основується на орієнтації на взаємодії..

Концепція — система поглядів на певні явища, а також спосіб розуміння, тлумачення, інтерпретації їх.

Логіка стратегічного планування — це впорядкована послідовність, взаємоузгодженість і обґрунтованість процедур, пов'язаних з вирішенням будь-якої проблеми стратегічного планування.

Модель стратегічного планування К.Ендрюс — це модель, відповідно до якої стратегічне планування це процес проявлення сукупності загроз та можливостей, сильних та слабких сторін.

Нормативний метод планово-економічних розрахунків — метод, заснований на використанні прогресивної, науково обґрунтованої системи норм і нормативів.

Преактивізм — методологічний підхід до  планування, який основується на орієнтації на майбутнє.

Полюси зростання —  компактно розміщені галузі промисловості або головні підприємства, які динамічно розвиваються і мають домінуючий вплив на  територіальну структуру господарства регіону.

Пріоритети — найважливіші напрями державної економічної політики.

Прогноз — науково обґрунтоване судження про можливий стан об’єкта в майбутньому, а також про альтернативні шляхи і строки досягнення такого стану.

Реактивізм — методологічний підхід до  планування, який основується на орієнтації на минуле.

Ретроспекція — етап прогнозування, на якому досліджується історія розвитку об’єкта для одержання його систематизованого опису.

Стратегія — у менеджменті — детальний, всебічний комплексний план, спрямований на втілення місії держави.

Стратегічне планування — особливо вий вид наукової та практичної діяльності, який полягає у розробці стратегічних рішень, які забезпечують ефективне функціонування об’єкту у довгостроковій перспективі.

Стратегічне програмування —  система економічних, виробничих, організаційно-технологічних заходів, які спрямовані на розробку стратегії розвитку певної системи.

Тактика — цілі і засоби, форми і способи діяльності, які найбільше відповідають конкретним обставинам на даний момент і забезпечують досягнення стратегічних цілей.

.

Тема 8. ПРОЯВЛЕННЯ КОНКУРЕНТНИХ ПЕРЕВАГ МІСТА

1.Процедури проявлення сильних та слабких сторін міста. Оцінка можливостей саморозвитку. Методика SWOT-аналізу та його використання у стратегічному планування розвикту міста. Оцінка сприятливих і несприятливих тенденцій.  Приклади побудови таблиць SWOT-аналізу у вітчизняних та зарубіжних стратегічних планах розвитку міст.

2.Конкурентоспроможність та її складові.  Сутність конкурентоспроможності міст. Конкурентний імунітет території. Стратегічна та фактична конкурентоспроможність.  Структура системи забезпечення конкурентоспроможності міста.

3.Методичні підходи до визначення конкурентоспроможності міста. Існуючі системи рейтингів та комплексних оцінок та  особливості їх використання на муніципальному рівні.  Рівень конкурентоспроможності міста: показники фактичної та стратегічної конкурентоспроможності. Стратегічне позиціонування. Фактори та нормативи конкурентоспроможності міста.

4.Теорія управління конкурентними перевагами. Конкурентна перевага міста як його ексклюзивна цінність. Система конкурентних переваг міста.  Методичні основи управління конкурентними перевагами міста.

5. Відображення конкурентного положення та конкурентних переваг міста у стратегічних планах. Вітчизняні міста та їх конкурентні переваги. Чинники, що впливають на конкурентне положення вітчизняних та зарубіжних міст. Світовий досвід формування конкурентних переваг міста

Основні поняття та їх визначення

SWOT-аналіз — аналіз в стратегічному плануванні, що полягає в розділенні чинників і явищ на чотири категорії: сильних (Strengths) і слабких (Weaknesses) сторін проекту, можливостей (Opportunities), що відкриваються при його реалізації, та небезпек (Threats), пов'язаних з його здійсненням.

Конкурентоздатність  регіону — це обумовлене економічними, соціальними, політичними та іншими факторами положення регіону і його окремих товаровиробників на внутрішньому і зовнішньому ринках, яке відображається через показники, що характеризують такий стан і його динаміку.

 Конкурентний імунітет території - здатність території в сьогоденні і в майбутньому успішно вести конкурентну боротьбу з іншими містами за інвестиції, бізнес,  трудові ресурси і та ін., з метою досягнення сталого економічного зростання, створення і збереження оптимальних виробничих, комерційних і соціальних зв'язків,  а також послідовного підвищення рівня та якості життя.

Норма — це максимально чи мінімально допустиме значення параметра об'єкта управління, вимога, правило.

 Норматив — це, як правило, по елементна складова норми.

Саморозвиток міста — це здатність міста за існуючого макросередовища забезпечувати розширене відтворення валового регіонального продукту за рахунок власних дохідних джерел.

Стратегічна конкурентоспроможність — конкурентоспроможність, яка визначає потенційну здатність міста конкурувати з аналогічними об’єктами в майбутньому.

 

Тема 9. Цільові орієнтири стратегічного планування соціально-економічного розвитку міста

1. Візія, місія, головна мета та цілі розвитку міста. Сутність місії, візії та цілей стратегічного розвитку. Приклади формулювань цілей розвитку. Дерево цілей, правила побудови дерева цілей, можливості кількісної визначеності цілей.

2.Індикатори досягнення цілей. Якість життя як цільовий орієнтир. Проблема вимірювання і зіставлення якості життя. Цільові орієнтири за окремими складовими якості життя. Механізми узгодження соціальної та економічної складової цілей розвитку міста.

3. Практика формулювання цільових параметрів стратегічних планів. Цільові параметри вітчизняних та зарубіжних стратегій розвитку міст. Механізми узгодження соціальних та економічних цілей розвитку міст у зарубіжній практиці.  Візія міста у вітчизняних та зарубіжних стратегіях: механізми  визначення, інструменти формування.

Основні поняття та їх визначення

Інфраструктура  — це сукупність складових частин якого-небудь об'єкту, які мають підпорядкований допоміжний характер та забезпечують умови для нормальної діяльності об'єкту в цілому.

Добробут — ступінь задоволення певних потреб людини, характеризує забезпеченість населення необхідними матеріальними і духовними благами; залежить від рівня розвитку продуктивних сил і виробничих відносин; виражається системою показників, що характеризують рівень життя населення.

Індекс розвитку людського потенціалу — індекс для порівняльної оцінки бідності, грамотності, освіти, середньої тривалості життя й інших показників країни.

Мета або ціль — означає стан в майбутньому, котрий можливо змінити відносно теперішнього та варто, бажано або необхідно досягнути. Тим самим мета є бажаною кінцевою точкою процесу, як правило дії людини.

Місія —  це філософія існування, стратегічна мета, принципове значення організації, яким вона відрізняється від інших організацій і в рамках якого визначає характер своїх дій

Соціальний розвиток — це процес життєдіяльності людства та його складових частин (рас, мегаетносів, етносів, субетносів) у навколишньому природному середовищі, який зумовлений як свободою людської волі, так і об'єктивними закономірностями.

Якість життя — ступінь задоволення матеріальних, культурних і духовних потреб людини.

 

тема 10 . Фінансове забезпечення реалізації стратегічних планів та бюджетне планування

1. Сутність бюджетного планування.  Завдання, принципи та методи бюджетного планування. Нормативно-правова основа бюджетного планування в Україні.

2. Муніципальне бюджетне планування. Етапи складання місцевого бюджету. Структура бюджету міста. Місцеві податки та збори як джерело доходів у бюджеті. Бюджетна класифікація як інструмент врахування надходжень доходів і фінансування витрат згідно з затвердженим бюджетним розписом. Загальні та спеціальні фонди у структуру бюджету. Фінансові нормативи бюджетної забезпеченості для місцевих бюджетів. Міжбюджетні трансферти: сутність, види, напрямки використання. Механізм розподілу міжбюджетних трансфертів.

3. Механізми фінансового забезпечення реалізації стратегічних планів. Ієрархія фінансового обґрунтування стратегічних планів. Механізм бюджетування стратегічного плану. Структура джерел реалізації завдань стратегічного плану. Фінансовий аналіз інвестиційних проектів.

 

Основні поняття та їх визначення

Бюджет — це план формування та використання фінансових ресурсів для забезпечення завдань і функцій, що здійснюються відповідно органами влади з 1 січня до 31 грудня кожного року.

Бюджетна класифікація — єдине систематизоване згрупування доходів, видатків (в т. ч. кредитування за вирахуванням погашення) та фінансування бюджету за економічною сутністю, функціональним призначенням діяльності, організаційним устроєм та іншими ознаками відповідно до законодавства України та міжнародних стандартів.

Бюджетне планування — це комплекс організаційно-технічних, методичних і методологічних заходів із визначення доходів і видатків бюджетів у ході їх складання, розгляду та затвердження.

Бюджетне регулювання — це складова бюджетного планування, згідно якої регламентуються бюджетні потоки.

Індекс відносної податкоспроможності — коефіцієнтом, що визначає рівень податкоспроможності адміністративно-територіальної одиниці порівняно з аналогічним середнім показником по Україні у розрахунку на одного мешканця.

 

ТЕМА 11. засоби стратегічного партнерства влади та бізнесу

1. Сутність та форми стратегічного партнерства. Сутність приватно-громадського, міжсекторного партнерства. Поняття «стейкхолдери», методи виявлення та залучення стейкхолдерів. Форми та функції державно-приватного партнерства. Об’єкти державно-приватного партнерства.

2. Необхідність і ефективність взаємодії влади, бізнесу та громадськості у плануванні та реалізації планів розвитку міста. Організаційні структури для приватно-громадського планування. Переговори як інструмент планування. Статус приватно-громадських планів як документів суспільної злагоди.

3. Нормативно-правові засади стратегічного партнерства в Україні. Закон України «Про стимулювання розвитку регіонів».  Закон України «Про державно-приватне партнерство».

4. Досвід використання форм стратегічного партнерства. Види стратегічного партнерства, що використовують при реалізації стратегій розвитку іноземних міст. Дієвість їх застосування. Форми стратегічного партнерства, які використовуються в Україні. Угоди про регіональний розвиток: ефективність та дієвість застосування.

Основні поняття та їх визначення

Державно-приватне   партнерство   -   співробітництво  між державою Україна,  Автономною  Республікою  Крим,  територіальними громадами  в  особі відповідних органів державної влади та органів місцевого самоврядування  (державними  партнерами)  та  юридичними особами,  крім державних та комунальних підприємств, або фізичними особами - підприємцями (приватними партнерами), що здійснюється на основі  договору  в  порядку,  встановленому цим Законом та іншими законодавчими актами.

Концесія — договір про передачу природних багатств, підприємств, інших господарських об'єктів, що належать державі чи місцевим органам влади, в тимчасову експлуатацію іншим державам, іноземним фірмам, приватним особам.

Міжсекторне партнерство (МСП) – це специфічна форма соціальної взаємодії. Структуроване представлення різноманітних можливостей реалізації взаємодій між комбінаціями організацій, що в свою чергу представляють різні сектори суспільства, які розрізняються у вигляді багатовимірної сукупності, але взаємодоповнюють один одного, і пересічних функціонально значущих полів МСП (для будь-якої пари або всіх трьох секторів), що створюють синергетичний «потенціал» МСП і знаходяться побічно під впливом відповідних полів кожного сектору.

Партнери зовнішні (стейкхолдери) - це фізичні і юридичні особи, які зацікавлені у розвитку даного міста і здатні впливати на цей розвиток.

 

ТЕМА 12. МОНІТОРИНГ РЕАЛІЗАЦІЇ ТЕРИТОРІАЛЬНИХ ПЛАНІВ

1. Сутність системи моніторингу. Принципи побудови системи моніторингу. Види моніторингу. Створення постійно діючої системи контролю виконання та актуалізації територіальних планів. Принципи побудови системи індикаторів як основи моніторингу реалізації стратегії.

2. Громадський моніторинг.  Нормативно-правова база у сфері проведення громадського моніторингу та громадської експертизи (Постанова  КМУ «Про затвердження Порядку сприяння  проведенню громадської експертизи  діяльності органів виконавчої влади»). Методологічні аспекти проведення громадського моніторингу та громадської експертизи реалізації стратегії. Роль громадського моніторингу та громадської експертизи в здійснені територіальних планів.

3. Механізми моніторингу реалізації стратегій розвитку міста: вітчизняний та зарубіжний досвід. Системи показників, що використовуються для моніторингу реалізації стратегії: порівняльна характеристика. Механізми забезпеченням громадського моніторингу.

Основні поняття та їх визначення

Базовий моніторинг  — виявлення нових проблем і небезпек до того, як вони стануть осмисленими на рівні управління.

Громадська  експертиза —  це складова   механізму демократичного  управління  державою,  яка  передбачає проведення інститутами  громадянського  суспільства оцінки діяльності органів виконавчої   влади,  ефективності  прийняття  і  виконання  такими органами  рішень, підготовку пропозицій щодо розв'язання суспільно значущих  проблем  для  їх  врахування органами виконавчої влади у своїй роботі.

Динамічний моніторинг — коли підставою для експертизи служать дані про динаміку розвитку того або іншого об'єкта, явища або показника.

Інформаційний моніторинг — структуризація, накопичення і розповсюдження інформації. Не передбачає спеціально організованого вивчення.

Комплексний моніторинг — коли використовується декілька підстав для експертизи. Можна виділити три види моніторингу залежно від його цілей.

Конкурентний моніторинг — коли як підстава для експертизи вибираються результати ідентичного обстеження інших систем.

Моніторинг впровадження конкретних проектів —  це складова загальної системи моніторингу Стратегії – дозволяє зрозуміти, яким чином ці проекти пов’язані з досягненням запланованих операційних цілей. Також відповідні показники є підставою для висновків, наскільки визначним є вплив проектів на очікуваний загальний стратегічний результат.

Порівняльний моніторинг — коли як підстава для експертизи, вибираються результати ідентичного обстеження однієї або двох систем вищого рівня.

Проблемний моніторинг — з'ясування закономірностей, процесів, небезпек, тих проблем, які відомі і суттєві з погляду управління.

Система моніторингу — це система індикаторів, що відповідають основним стратегічним пріоритетам. Як правило їх  розподіляють за рівнями стратегічного процесу на: індикатори продуктів, які дозволяють відстежувати прямі (так звані «матеріальні») результати; індикатори операційних цілей – наслідки реалізації стратегії для цільових груп; індикатори стратегічних пріоритетів – відповідно вплив стратегії на громаду, якість життя, сталий розвиток регіону.