СТРАТЕГІЧНИЙ АНАЛІЗ

СТРАТЕГІЧНИЙ АНАЛІЗ 21.07.2015 08:40

СТРАТЕГІЧНИЙ АНАЛІЗ

ТЕМА 1 СТРАТЕГІЧНИЙ АНАЛІЗ, ЙОГО МІСЦЕ В УПРАВЛІННІ ЕКОНОМІКОЮ ПІДПРИЄМСТВА

План викладу і засвоєння матеріалу
1.1 Концептуальні засади стратегічного аналізу
1.2 Економічна стратегія як сукупність господарських та аналітичних дій
1.3 Місце стратегічного аналізу в управлінні економікою підприємства
1.4 Методи прогнозування в стратегічному аналізі

1.1 Концептуальні засади стратегічного аналізу
Стратегічний аналіз — це спосіб дослідження і перетворення бази даних, одержаних унаслідок аналізу середовища, на стратегію підприємства. У цілому, стратегія — це план управління підприємством, спрямований на зміцнення його позицій, задоволення потреб споживачів та досягнення передбачених цілей. Стратегічний аналіз є початковим етапом розробки стратегії діяльності підприємства, яка ґрунтується на дослідженні та оцінюванні внутрішнього та зовнішнього середовища, у якому знаходиться підприємство, і дає можливість виявити: «Які в дійсності стратегічні можливості підприємства? Яка стратегія найкраща?».
Дослідження проводяться у двох основних напрямах:
• вивчається ситуація та умови конкуренції в галузі, де функціонує підприємство;
• вивчається ситуація всередині самого підприємства.
Перший напрям належить до макросередовища підприємства, а другий — до його мікросередовища. Ключові питання стратегічного аналізу наведено на рис. 1. 1.
Діюче підприємство здійснює свою господарську діяльність у певному середовищі. Його внутрішнє середовище є джерелом життєвої сили. Воно містить у собі той потенціал, який дає можливість підприємству існувати та виживати у відповідному інтервалі часу. Внутрішнє середовище може бути також джерелом різних проблем і навіть загибелі підприємства у тому випадку, якщо воно не забезпечує його необхідного функціонування.
Зовнішнє середовище постачає підприємству необхідні матеріальні, трудові, фінансові та інші ресурси, споживає його готову продукцію, роботи та послуги. Підприємство постійно взаємодіє із зовнішнім середовищем і забезпечує тим самим можливість свого виживання.

 

Рис. 1.1. Ключові питання стратегічного аналізу
макро- і мікросередовища підприємства

Стратегічний аналіз підприємства — це процес визначення критично важливих ключових понять зовнішнього і внутрішнього середовищ, які можуть вплинути на здатність підприємства досягати своїх цілей як у коротко-, так і довготерміновій перспективі.
У процесі стратегічного аналізу необхідно звернути увагу на логічний перехід від аналізу мікро- і макросередовища підприємства до розробки альтернатив і вибору з них оптимальної стратегії. Схематично цей процес зображено на рис. 1. 2.
Менеджери підприємства повинні мати чітке уявлення про роль мікро- і макросередовища підприємства для того, щоб правильно визначити його стратегічні перспективи, сформулювати цілі та завдання, виробити стратегію розвитку підприємства, націлену на посилення його позиції на ринку.

1.2 Економічна стратегія як сукупність господарських та аналітичних дій
Економічна стратегія — це система й механізм стратегічного управління активами і капіталом підприємства в умовах відсутності точної та детальної картини майбутнього.
Стратегічне управління не відокремлене від системи управління підприємством у цілому. Цикл стратегічного управління передбачає довгостроковий період і включає в себе кілька циклів середньострокового управління, а останнє — кілька циклів короткострокового (поточного) управління. Це забезпечує безперервність реалізації стратегії. Задачі управління в процесі реалізації стратегії конкретизуються і передаються з контуру стратегічного управління в контури середньострокового і поточного управління, а також у виробництво.

Рис. 1. 2. Стратегічний аналіз як інструмент
вибору підприємством стратегії

Кінцевою метою будь-якого виробництва в ринкових умовах є створення товарів (надання послуг) для задоволення потреб споживачів.
Економічна стратегія підприємства в контурі поточного управління передбачає:
• організацію виробничої кооперації та науково-технічного співробітництва;
• забезпечення збалансованості діяльності за стадіями життєвого циклу продукції;
• створення нових механізмів інвестування в розширення і науково-технічний розвиток підприємства;
• досягнення узгодженості інтересів держави і власників підприємств щодо використання природних ресурсів;
• ефективне використання основного та оборотного капіталу.
Для виконання економічної стратегії підприємства необхідно всебічно вивчити процес виробництва.
Виробництво — це процес використання робочої сили та обладнання у поєднанні з природними ресурсами та матеріалами для виготовлення необхідних товарів і надання послуг. Праця, капітал та природні ресурси — це фактори виробничого процесу. Товари і послуги — продукти процесу виробництва.
Процес виробництва являє собою форму виробничого капіталу, пов’язану з двома іншими формами капіталу – грошовою – та товарною і відповідно з двома стадіями його обороту. Але основою цього перетворення є виробництво, у процесі якого відбувається самозростання вартості капіталу підприємства. Важливими факторами ефективного управління оборотом капіталу є аналіз і контроль витрат підприємства, калькуляції продукції. Аналіз собівартості продукції дає змогу виявити збиткові види продукції, з’ясувати причини таких збитків і прийняти відповідні рішення, наприклад зняти продукцію з виробництва; реорганізувати технологічний процес; внести зміни у конструкцію продукції; замінити упаковку тощо. Система контролю за витратами підприємства базується на порівнянні реальних витрат з прогнозними або нормативними за такими статтями, як матеріали, витрати на оплату праці, накладні витрати та інші.
Розглянемо сутність витрат, калькуляції, обліку та їх місце в управлінні активами підприємства.
Витрати виробництва будь-якого підприємства класифікуються на змінні та постійні. Змінні або прямі витрати пов’язані з конкретними сеґментами контролю, постійні — зі звітним періодом. Змінними витратами можна управляти через центри відповідальності, тоді як постійні витрати або витрати періоду не пов’язані з конкретними сеґментами господарської діяльності не можуть контролюватися ними. З метою посилення відповідальності, контролю за витратами доцільно планувати, обліковувати і контролювати їх за кожним продуктом у центрах відповідальності на рівні змінних витрат, а постійні витрати — на рівні структурних одиниць і підприємства в цілому. Такий метод обліку витрат називають маржинальним. Він дає змогу контролювати витрати і формувати звітність за сеґментами підприємства, оцінювати діяльність кожного сеґмента.
Менеджери різних рівнів підприємства використовують інформацію маржинального обліку та звітності в межах своєї компетенції. Менеджер з питань реалізації використовує інформацію щодо асортименту та кількості реалізованої продукції, керівник виробництва ретельно вивчає звітність кожної виробничої структури, менеджер з постачання ресурсів здійснює контроль за своєчасним надходженням сировини, матеріалів тощо, менеджер із загальних питань користується щомісячною звітністю про проведенні операції, виконуванні різними підрозділами підприємства. Керівники різного рівня потребують чіткого і докладного звіту, який відображав би внесок кожного сеґмента діяльності в одержання прибутку за звітний період.
При маржинальному методі обліку витрат калькуляція собівартості здійснюється за змінними витратами, які є частиною витрат виробленої продукції. До початку калькуляції потрібно розмежувати витрати на постійні та змінні. Кожний вид змінних витрат надає керівництву підприємства більш контрольовану інформацію щодо витрат і тим самим допомагає збільшувати прибутковість окремо взятого продукту.
Аналіз калькуляції собівартості за змінними витратами може сприяти вдосконаленню програми керівництва з одержання прибутку і поліпшити загальний економічний стан підприємства. Таким чином, маржинальний метод обліку та контролю витрат підприємства створює умови для оцінювання виробництва за сеґментами підприємства і надає інформацію про внесок кожного сеґмента у формування прибутку підприємства.
Аналіз внесків сеґментів підприємства в його господарську діяльність та визначення перспектив на майбутнє здійснюється за даними бухгалтерського обліку, який може надавати облікову інформацію за сеґментами відповідальності та видами готової продукції, робіт і послуг. Цьому сприяє нова система бухгалтерського обліку в Україні та План рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов’язань і господарських операцій підприємств та організацій, який набрав чинності з 1 січня 2000 р. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 16 «Витрати» чітко класифікує витрати на змінні та постійні. Методологічні засади забезпечують умови для планування і обліку витрат відповідно до стратегії підприємства за сеґментами відповідальності, видами продукції, робіт та послуг, дають можливість проаналізувати внесок сеґментів у господарську діяльність підприємств.
Таким чином, маржинальна собівартість і маржинальний метод обліку витрат дають змогу пов’язати прямі змінні витрати з місцями їх виникнення і з центрами відповідальності, що сприяє посиленню контролю за раціональним використанням матеріальних, трудових та фінансових ресурсів підприємства.

1.3 Місце стратегічного аналізу в управлінні економікою підприємства
Досліджуючи суть стратегічного аналізу потрібно звернути увагу на те, що цей термін так само, як і деякі інші терміни (стратегічне бачення, стратегічні цілі, стратегічне управління) було утворено від слова стратегія, що і при перекладі з грецької означає, мистецтво генерала.
Отже, для визначення особливостей стратегічного аналізу необхідно зупинитися на тому, що таке стратегія і яке значення вона має для підприємства.
У Стародавній Греції стратегія передбачала планування зовнішньої політики держави, утворення військово-політичних союзів, розрахунок балансу сил. З часом термін «стратегія» почали застосовувати не тільки військові, а й політики та економісти. Наприкінці 60-х початок 70-х років ситуація дещо змінилася. Високий рівень конкуренції, який невпинно зростав змусив економістів переглянути традиційні підходи до розуміння стратегія.
Стратегію почали вважати не лише правильне управління ресурсами, але й правильне визначення напрямів діяльності на ринку. Стратегія все частіше практикувалася як план досягнення комплексу різноманітних дій.
У 80 – 90-х роках стратегія стала невід’ємною частиною управління бізнесом практично в усіх країнах з ринковою економікою.
Сучасне розуміння стратегії важко сформулювати одним реченням. Багато вчених пропонували власне бачення змісту стратегії, але вони мають різний зміст.
На думку Томпсона, стратегія – це план управління фірмою, спрямований на зміцнення її позицій, задоволення споживачів і досягнення поставлених цілей. Велесько: стратегія – це мистецтво керівництва, загальний план ведення роботи. Карлоф: стратегія – це узагальнена модель дій необхідних для досягнення поставлених цілей шляхом координації та розподілу ресурсів компанії. Остер: стратегія – це зобов’язання діяти певним чином, таким і не інакшим.
Велика кількість визначень стратегії є свідченням значної уваги до цього поняття серед вітчизняних та зарубіжних економістів. Зробивши висновок можна сказати, що стратегія – це комплексний план діяльності підприємства, який розробляється на основі творчого науково-обґрунтоваого підходу і призначається для досягнення довгострокових глобальних цілей підприємства.
У стратегічному аналізі використовується ряд загальнонаукових прийомів:
- аналіз, аналогія, індукція, спостереження, планування, порівняння, моделювання,
- синтез, системний аналіз, оцінка і класифікація.
Окрім загальнонаукових прийомів, у процесі проведення стратегічного аналізу виникає необхідність застосування різних прикладних прийомів, які можна об’єднати у сім груп:
I. Стратегічний аналіз макрооточення підприємства (аналіз інформаційних оглядів, проектів, звітів, різноманітні методи сеґментації, економічне моделювання);
II. Стратегічний аналіз безпосереднього оточення:
а) аналіз життєвого циклу;
б) якісні методи прогнозування;
в) кластерний аналіз;
г) імітаційне моделювання;
д) методи експертних оцінювань;
III. Стратегічний аналіз імітації:
а) аналіз основних компетенцій і основних можливостей;
б) аналіз вектора зростання;
в) оцінка стратегічних позицій;
г) матриця зростання;
д) аналіз життєвого циклу організації;
е) порівняльний аналіз “цілі – план – факт – оптимізація – відхилення”;
IV. Стратегічний аналіз продукту:
а) аналіз життєвого циклу продукту і стратегія маркетинґу;
б) аналіз життєвого циклу продукту і конкуренція;
в) аналіз життєвого циклу продукту і менеджменту;
г) аналіз життєвого циклу продукту і факторів продуктивності;
V. Стратегічний фінансовий аналіз:
а) підготовка проектованих фінансових звітів;
б) прогнозування за методом відсотку від продажу;
в) розрахунок фінансових коефіцієнтів;
г) діагностика банкрутства;
VI. Стратегічний інвестиційний аналіз:
а) чиста приведена вартість;
б) реальні опціони;
в) методи варіантного аналізу;
г) аналіз ризиків;
VII. Аналіз стратегії та прийняття стратегічних рішень:
а) матриця вибору стратегії;
б) аналіз факторів ;
в) теорія ігор;
г) методи експертного оцінювання;
д) методи мережевого аналізу.
У процесі проведення стратегічного аналізу середовища доводиться працювати з інформацією, що береться з аналітичних оглядів, прогнозів та вивчення тенденцій. Основу інформаційного забезпечення становить глибоке дослідження вітчизняних і зарубіжних ринків за широким спектром показників і величин, що впливають на управління і результати діяльності підприємства.
Важливу роль відіграє аналіз параметрів маркетинґової сукупності, який використовуючи інформацію про ціну, вид продукції, місце її виробництва і способи її просування на ринок значною мірою впливає на рішення, що приймаються під час формування стратегії підприємства.
Стратегічне управління підприємством неможливо уявити без проведення стратегічного аналізу, який розглядається:
а) як виконання відповідної функції управління орієнтованої на перспективу і такої, що має високу невизначеність;
б) як дослідження економічної системи за параметрами, які визначають її майбутній стан.
Стратегічний аналіз – це комплексне дослідження позитивних і негативних факторів, які можуть вплинути на економічне середовище підприємства, а також шляхів досягнення стратегічних цілей підприємства. За допомогою стратегічного аналізу готується комплексний стратегічний план розвитку підприємства, здійснюється науково-обґрунтована всебічна і своєчасна підтримка, прийняття стратегічних управлінських рішень.
Стратегічні управлінські рішення характеризуються такими ознаками:
1) орієнтація на майбутнє;
2) високий рівень невизначеності;
3) глобальний характер і важливість наслідків стратегічних рішень для підприємства.
Метою стратегічного аналізу є змістовий і певною мірою формальний опис об’єктів дослідження, виявлення тенденцій, особливостей можливих напрямів його розвитку.
Предметом стратегічного аналізу є концептуальні напрями функціонування і розвитку підприємства, його організаційні, економічні та інформаційні ресурси та можливості, які розглядаються з погляду нарощування стратегічного потенціалу та зміцнення його позицій на ринку в довгостроковому аспекті.
Стратегічний аналіз як функція стратегічного управління повинен підготувати множину альтернатив для прийняття рішення. У більшості випадків стратегічний аналіз зосереджується на вирішенні трьох основних питань важливих для будь-якого підприємства в будь-якій ситуації:
1) у якому становищі перебуває підприємство зараз;
2) у якому становищі воно повинно бути через певний проміжок часу;
3) які існують шляхи досягнення багатого становища і якими способами його можна досягнути.
Виходячи із цього, можна зробити висновок про основи методології стратегічного аналізу, який повинен бути озброєний такими прийомами:
• прийом оцінювання поточного становища підприємства;
• прийом прогнозування і планування показників діяльності підприємства;
• прийом альтернативного аналізу для підготовки рішень.
Стратегічний аналіз тісно пов’язаний із життєвим циклом стратегії, а його етапи утворюють замкнутий контур.
Етапи стратегічного аналізу:
1 – аналіз дії;
2 – аналіз можливостей;
3 – аналіз виконання;
4 – аналіз модернізації;
5 – аналіз досвіду.
І етапом цього процесу є аналіз дії нової стратегії. Потрібно оцінити життєздатність і обґрунтованість дії, визначити різноманітні наслідки (можливості) та попередньо проаналізувати їх (ІІ); пересвідчитись у реальності виконання стратегій за умови виникнення можливих перешкод, обмежень ( ІІІ); розробити план модернізації стратегії у нестабільному ринковому середовищі (ІV); здійснити остаточне оцінювання враховуючи результати не лише віртуального моделювання стратегії, але й досвід реалізації попередніх стратегій (V) і перейти до аналізу нової стратегії, ідея якої може виникнути у цей час.
Отже, стратегічний аналіз – це дослідний процес, який ніколи не припиняється.
Результатом стратегічного аналізу стає система моделі об’єкта та його оточення. Система моделі – це результат стратегічного аналізу, складається за допомогою дослідження як зовнішнього, так і внутрішнього середовища підприємства, при цьому відбувається поділ стратегічного аналізу на дві частини:
1) аналіз зовнішнього середовища – це комплексне дослідження з метою оцінювання оптимальної економічної стратегії на основі вибору серед можливих альтернатив;
2) стратегічний аналіз внутрішнього середовища – як процес комплексного дослідження внутрішніх ресурсів та резервів з метою системного оцінювання його реальних і потенційних можливостей.

1.4 Методи прогнозування в стратегічному аналізі
У практичній діяльності розрізняють прогноз і прогнозування. Прогноз — оцінка майбутньої діяльності, а прогнозування — це вид передбачення, оскільки ті, хто цим займається, отримують інформацію про майбутнє.
У системі управління соціально-економічними процесами суспільства, реґулюванні підсумків та динаміки його розвитку, у забезпеченні нормального функціонування комерційних організацій особливе місце посідає прогнозування. Роль прогнозування зростає в умовах ринкової економіки. Це зумовлено двома важливими обставинами. По-перше, ринкова економіка, ринкове господарювання характеризуються постійними коливаннями кон’юнктури, що безпосередньо позначається на доходах кожного продавця і споживача товарів або послуг. Щоб уникнути значних, а іноді й непоправних помилок, треба оцінити можливі альтернативи агентів та конкурентів на внутрішньому і зовнішньому ринках. Саме тому стратегічне прогнозування — необхідний елемент формування ринкової стратегії на будь-якому рівні господарювання — від індивідуального виробництва, комерційних організацій та їх асоціацій до суспільства в цілому. По-друге, при ринковому господарюванні стратегічне прогнозування є основою для обґрунтування проектів довготермінових програм і планів. Це зумовлено тим, що численні процеси, що охоплюються відповідними програмами та планами, виступають як важливі елементи відтворення і мають надзвичайно високий ступінь невизначеності. Тому можливо лише прогнозувати їх динаміку та вплив на соціально-економічний розвиток.
Прогнозування – це найважливіша процедура стратегічного планування розвитку національної економіки в цілому, її окремих ланок і структурних елементів. Суть стратегічного прогнозування полягає в розробці довготермінових та середньо термінових прогнозів щодо економіки підприємства в цілому та його структурних підрозділів.
Під стратегічним прогнозом слід розуміти емпіричне або науково обґрунтоване судження про можливі стани об’єкта прогнозування в майбутньому, альтернативні шляхи і терміни досягнення цих станів.
Стратегічне прогнозування виступає як важлива зв’язуюча ланка між теорією та практикою реґулювання діяльності підприємства. Воно виконує дві головні функції. Перша з них – передбачення (опису), друга, безпосередньо пов’язана з першою, – розпоряджувальна, що сприяє оформленню прогнозу в план діяльності.
Функція передбачення полягає в описі можливих або бажаних перспектив об’єкта прогнозування в майбутньому.
Розпоряджувальна функція передбачає підготовку проектів рішень щодо різних проблем планування, використання інформації про майбутнє в цілеспрямованій діяльності різних суб’єктів управління.
Процес і результати прогнозної діяльності можуть використовуватися в двох напрямах: теоретико-пізнавальному та управлінському. Теоретико-пізнавальне призначення стратегічного прогнозування передбачає вивчення та вдосконалення методології та методики робіт зі складання прогнозів, виявлення тенденцій, характерних для розвитку економіки і соціальних відносин, факторів, що сприяють виникненню та здійсненню можливих змін цих чинників, а також самих тенденцій. Управлінський аспект стратегічного прогнозування — це використання прогнозів економічного і соціального розвитку підприємства для створення необхідних умов, які забезпечують підвищення наукового рівня відповідних управлінських рішень.
Складання кожного виду прогнозу має свої особливості. У зв’язку з цим виникає потреба в їх класифікації. Вона може будуватися залежно від різних критеріїв та ознак, цілей, завдань, об’єктів прогнозування і методів його організації. Найважливішими з них є: масштаби прогнозування, термін, на який робиться прогноз, характер та специфічні особливості об’єкта, призначення прогнозу.
За масштабом прогнозування прогнози розподіляються на:
• макроекономічні та структурні;
• розвитку окремих комплексів економіки;
• галузеві та реґіональні;
• діяльності господарюючих об’єктів, їх асоціацій, а також окремих виробництв і продуктів.
За терміном і характером розв’язуваних проблем виділяють такі прогнози:
• стратегічні;
• довгострокові;
• середньострокові;
• короткострокові;
• оперативні.
Стратегічні прогнози мають на меті передбачення найважливіших характеристик (параметрів) формування керованих об’єктів у середньостроковій та довгостроковій перспективах; оперативні — призначені для виявлення можливостей для вирішення конкретних аспектів стратегічних прогнозів, короткострокових перспектив і поточної діяльності.
За функціональною ознакою прогнози поділяють на:
• пошукові;
• нормативні.
Пошуковий прогноз базується на умовному продовженні в майбутньому тенденцій розвитку підприємства, виходячи з оцінки його діяльності в минулому і на нинішньому етапі, й не враховує чинники, які можуть змінити ці тенденції.
Нормативний прогноз, на відміну від пошукового, розроблюється на підставі раніше визначених цілей. Його завданням є розробка шляхів і термінів досягнення можливих станів об’єкта прогнозування в майбутньому. Якщо пошуковий прогноз при визначенні майбутнього стану об’єкта прогнозування ґрунтується на його минулому і теперішньому, то нормативний прогноз розроблюється у зворотній послідовності — від заданого стану в майбутньому з урахуванням існуючих тенденцій.
Прогнозуванням на підприємстві займаються працівники, які пройшли спеціальну підготовку. Для прогнозування створюються робочі групи, які в своїй роботі використовують різні методи.
Загальні методи прогнозування можна розподілити на такі групи:
• методи експертного оцінювання;
• методи екстраполяції трендів;
• методи реґресивного аналізу;
• методи економіко-математичного моделювання.
Методи екстраполяції трендів і методи реґресивного аналізу об’єднуються поняттям «Методи аналізу рядів з урахуванням часу».
Методи реґресивного аналізу і методи економіко-математичного моделювання разом складають поняття «Методи аналізу причинно-наслідкових зв’язків».
Складні методи прогнозування використовуються в стратегічних оцінках у тому випадку, коли комбінація методів дає змогу отримати найкращі результати.
Метод експертного оцінювання передбачає врахування суб’єктивних думок експертів про майбутній стан підприємства. Для експертного оцінювання характерним є передбачення майбутнього на основі раціональних аргументів та інтуїції. Методи експертного оцінювання, як правило, мають якісний характер.
У стратегічному аналізі розрізняють індивідуальні та колективні експертні оцінки. До першого типу належать: сценарії, метод інтерв’ю, аналітичні доповідні записки. Під методом інтерв’ю треба розуміти бесіду організатора прогнозів з прогнозистом-експертом. Самостійна робота експерта над аналізом ділової ситуації підприємства і можливими шляхами її розвитку становить зміст методу доповідних записок.
Колективне експертне оцінювання можна охарактеризувати як комплексні методи прогнозування, оскільки вони включають:
• підготовку і збір індивідуальних експертних оцінок;
• статистичні методи обробки одержаних матеріалів.
До складу колективних експертних оцінок входять: метод «комісії», метод «мозкових атак», метод Делфі.
Під методом «комісії» розуміють організацію «круглого столу» та інших подібних заходів, у рамках яких відбувається узгодження думок експертів. Колективну генерацію ідей та творче вирішення поставлених проблем називають методом «мозкових атак», який являє собою вільний, неструктурований процес генерації будь-яких ідей за вибраною темою, які спонтанно висловлюються учасниками зустрічі.
Суть методу Дельфі, розробленого відомим експертом Аладьом Хельмером, математиком за освітою, полягає в організації проведення анкетних опитувань фахівців з вибраної галузі знань.
Метод екстраполяції трендів базується на статистичних спостереженнях за динамікою певного показника, визначенні тенденції його розвитку і продовженні її у майбутньому періоді, тобто за допомогою методу екстраполяції трендів закономірності минулого розвитку об’єкта переносяться в майбутнє.
Метод системного аналізу ґрунтується на дослідженнях різних об’єктів за допомогою їх представлення як систем і аналізу цих систем. У практичній діяльності можна виділити такі типові ситуації, які потребують застосування методів системного аналізу:
 виявлення і чітке формулювання проблеми в умовах невизначеності;
 вибір стратегії дослідження і розробок;
 точне визначення систем (межі дослідження, входи, виходи та інші компоненти);
 виявлення цілей розвитку і функціонування системи.
Інформаційний метод передбачає використання оцінок ділової активності підприємства в минулому. Цей метод у сучасних умовах є найпоширенішим і найнадійнішим методом прогнозування. Його переваги — високий рівень об’єктивності та суворе кількісне визначення. Але цей метод має недоліки, пов’язані зі складністю врахування змін майбутньої ринкової ситуації.
Уміння аналізувати отримані дані залишається необхідною складовою частиною кожного методу прогнозування.

Питання для роздуму, самоперевірки, повторення
1. У чому полягає сутність і зміст стратегічного аналізу?
2. Що є предметом дослідження в стратегічному аналізі?
3. Які основні методи та технічні прийоми застосовують у стратегічному аналізі, у чому полягає їх сутність?
4. З чого складається інформаційна база стратегічного аналізу? Що є джерелом необхідної інформації?
5. Які якісні та кількісні методи прогнозування застосовують у стратегічному аналізі, у чому полягають їх основні ознаки?
6. У чому полягає особливість проведення дискримінантного та кластерного аналізу?

Завдання, вправи, тести
Завдання 1
Аудиторська фірма ТОВ «СуперАудит» була створена і зареєстрована в грудні 1993 року в Прикарпатському реґіоні України. Протягом 1994 –ого – першої половини 1995-ого років фірма переважно займалася наданням консультаційних послуг у галузі оподаткування невеликим комерційним підприємствам. У другій половині 1995 року основним видом діяльності став обов'язковий аудит фінансової звітності. Коло клієнтів фірми значно розширилося; вона почала обслуговувати великі та середні акціонерні компанії, що займалися різними видами діяльності. Штат співробітників фірми «СуперАудит» збільшився із шести чоловік, що працювали на момент створення фірми, до 36 чоловік у грудні 1995 року. Було створено три відділи: загального аудиту, консалтинґу та обслуговування корпоративних клієнтів.
Протягом 1996 року склад клієнтів і доходи фірми були стабільними. Але на початку 1997 року аудиторська фірма була вимушена скоротити штат співробітників до 22 чоловік, особливо за рахунок відділу загального аудиту, оскільки у зв'язку з відміною обов'язкового щорічного аудиту для господарських товариств доходи фірми значно зменшилися. Труднощі виникли і в роботі відділу обслуговування корпоративних клієнтів: багато компаній відстрочували проплати за надані бухгалтерські й аудиторські послуги.
У середині 1997 року керівництво фірми вирішило провести реорганізацію свого бізнесу й об'єднатися з декількома невеликими аудиторськими фірмами, що працювали в інших містах Прикарпатського регіону. Ці фірми увійшли до складу ТОВ «СуперАудит» на правах філій. Пріоритетним напрямом діяльності фірми «СуперАудит» став консалтинг, а для посилення позицій у цьому секторі бізнесу і збільшення залучення клієнтів фахівці фірми почали реґулярно проводити семінари для бухгалтерів і видавати професійний щомісячний журнал «СуперБухгалтер». На реалізацію цих бізнес-проектів було взято кредит у банку «Великий Кредит».
Через декілька місяців ЗАТ «СуперАудит» завершило звітний 1997 рік з великими збитками. Ситуація практично не поліпшилася і протягом 1998 року. Доходи від великих корпоративних клієнтів постійно скорочувалися. Старі клієнти поступово переходили на обслуговування до інших фірм, незадоволені тим, що провідні фахівці «СуперАудиту» постійно працювали на семінарах і готували матеріали для журналу, а підготовку звітності й аудиторські перевірки проводили молоді недосвідчені бухгалтери. Семінари себе не виправдовували, оскільки більшість бухгалтерів відвідували семінари інших аудиторських фірм, які розпочали їх проведення ще 1993 року. Видання журналу «СуперБухгалтер» також виявилося нерентабельним через те, що фірма була практично невідомою в інших реґіонах України, не проводила належну рекламну кампанію і не мала відповідних каналів збуту.
Зрештою, на початку 1999 року керівництво аудиторської фірми прийняло рішення про припинення діяльності та ліквідацію.
Необхідно проаналізувати ситуацію і визначити:
1) Які стратегії використовувала фірма «СуперАудит» на різних етапах свого існування?
2) Які помилки були допущені керівництвом фірми у виборі стратегії?
3) Які стратегії можна було б порекомендувати фірмі для виходу з проблемних ситуацій?
Завдання 2
1. Реальна стратегія підприємства складається з:
а) маркетинґової, виробничої та фінансової стратегій;
б) комплексу стратегічних планів;
в) запланованої стратегії та стратегії, визначеної впливом конкурентів;
г) продуманих цілеспрямованих дій та реакції на непередбачений розвиток подій і на конкуренцію, що зростає.
2. Виробнича стратегія розробляється відповідно до:
а) організаційної стратегії;
б) фінансової стратегії;
в) маркетинґової стратегії;
г) корпоративної стратегії.
3. Стратегічний план підприємства складають з такою метою:
а) надання менеджерам різного рівня інформації про стратегічні наміри вищого керівництва;
б) допомогти акціонерам (власникам) отримати уявлення про стратегію, яка вибрана керівництвом;
в) допомогти підприємству максимально використати можливості у середовищі, що постійно змінюється;
г) створення основи для розробки поточних планів діяльності.
4. Вивчення навколишнього середовища є початковим етапом підготовки стратегічного плану за умови застосування:
а) підходу «від досягнутого»;
б) оптимізаційного підходу;
в) адаптаційного підходу;
г) планування з виділенням невизначених подій.
5. Використання минулого досвіду при побудові довгострокових планів було характерним для концепції:
а) управління на основі контролю виконання;
б) управління на основі екстраполяції;
в) управління на основі передбачення змін;
г) управління на основі гнучких термінових рішень.
6. Баланс входу і виходу як основа нормального функціонування підприємства – це:
а) рівність вартості спожитих ресурсів і вартості готового продукту;
б) відповідність між суспільними потребами і виробничими потужностями;
в) дотримання певного співвідношення між отриманими ресурсами і виробленим та проданим продуктом;
г) дотримання закону попиту і пропозиції.

ТЕМА 2 АНАЛІЗ ДОСЯГНУТИХ РЕЗУЛЬТАТІВ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА

План викладу і засвоєння матеріалу
2.1 Аналіз зовнішнього і внутрішнього середовища
2.2 Стратегічний аналіз конкурентних позицій підприємства
2.3 Оцінка грошових потоків підприємства в стратегічному аналізі
2.4 Стратегія управлінських рішень за результатами аналізу

2.1 Аналіз зовнішнього і внутрішнього середовища.
На відміну від аналізу, що проводиться з метою контролю за виконанням плану протягом року і який починають з вивчення окремих сторін діяльності господарства, аналіз для обґрунтування стратегії виробництва починають із загальної оцінки господарських результатів. Після цього послідовно вивчають ті економічні показники, які найбільшою мірою зумовили загальні результати. Це дає змогу раціональніше проводити стратегічний аналіз, краще з’ясувати основні причини успіхів і недоліків, намітити заходи щодо поліпшення організації виробництва.
З метою виявлення причин відхилень загальних результатів діяльності підприємства, що аналізується, від показників середніх або інших підприємств комплексно вивчають показники прибутку, рівня виробництва товарної та валової продукції, собівартості, загальні показники використання матеріально-грошових і трудових ресурсів.
Одним з найпопулярніших інструментів стратегічного управління, який дозволяє побудувати стратегічний баланс і проаналізувати можливі стратегії поведінки підприємства у ринковому середовищі, є так званий SWOT-аналіз. Стратегічний баланс, тобто поєднання негативних і позитивних факторів, що впливають на діяльність компанії як зовні, так і зсередини, допомагає правильно оцінити можливості, які відкриваються перед компанією у майбутньому. Аналіз зовнішнього середовища полягає в ідентифікації та аналізі зовнішніх можливостей та загроз, аналіз внутрішнього середовища – в аналізі сильних і слабких сторін підприємства.
Усі витрати виробництва є альтернативними. Це є головною перешкодою, з якою стикається підприємство в процесі реалізації своїх можливостей максимізації прибутку. Тому при визначенні стратегії необхідно точно знати, скільки коштує виробництво того або іншого товару за даних обставин, якими є витрати на його виробництво.
Стратегічне значення для підприємства має концепція граничних витрат, оскільки дає змогу визначити витрати, величину яких підприємство може безпосередньо контролювати і які є для підприємства оптимальними. Граничні витрати характеризують той обсяг виробництва, перевищення якого зумовлює подорожчання виробництва.
Серед методів аналізу конкурентних позицій підприємства або його окремих господарських підрозділів у різних галузях найчастіше використовують моделі, подані у вигляді матриць. Коли кожен сектор бізнесу (господарський підрозділ) підприємства графічно позиціонується на полях дво- або тривимірної аналітичної матриці. Для оцінювання конкурентних позицій підприємства найчастіше використовуються:
- матриця Бостонської консалтингової групи „Зростання галузі / Частка ринку” (модель BCG);
- матриця „Привабливість галузі / позиція в конкуренції” (модель GE/McKinsey);
- матриця спрямованої політики ( модель Shell/DPM ).
При раціональному веденні господарської діяльності повинні ефективно використовуватись усі виробничі ресурси, які становлять сукупність речових елементів виробничого процесу, що різняться між собою за способом функціонування у виробництві продукції. Аналіз ефективності використання ресурсів доцільно проводити за трьома групами ресурсів:
- знаряддя праці;
- предмети праці;
- праця.
У процесі складання стратегічних планів дані ретроспективного аналізу дають можливість керівництву і спеціалістам підприємства приймати управлінські рішення, спрямовані на підвищення економічної ефективності господарювання.

2.2. Стратегічний аналіз конкурентних позицій підприємства
Показники, орієнтовані на процеси, виконують важливу функцію, дозволяючи визначити, як не відстати від конкурентів. Перевага вимірювання господарських процесів зумовлюється тим, що вони мають спільний "генетичний код" з діловими стратегіями. Тому коли вимірюються процеси, вимірюється і виконання стратегій. У багатьох випадках результати такого вимірювання призводять до зміни стратегічного напряму і перепроектування ключових бізнес-процесів, тобто до реального відображення адаптивної реакції на зміни, що виникають під час реалізації стратегії.

2.3 Оцінка грошових потоків підприємства в стратегічному аналізі
Економічна діяльність підприємства породжує грошові розрахунки з різними контрагентами. У сучасних умовах грошовий потік повинен прогнозуватися на кожному підприємстві. Різні чинники впливають на оцінку грошових потоків, збільшуючи або зменшуючи їх вартість. Усе це викликає потребу в розрахункових алгоритмах і аналітичних моделях для визначення теперішньої та майбутньої вартості грошових потоків, породжених цінними паперами, інвестиціями й іншими видами фінансової діяльності.
Розрізняють такі грошові потоки:
• надходження коштів від контрагентів за реалізовану їм продукцію, виконані роботи і надані послуги, продані активи;
• витрати коштів на оплату матеріальних чинників виробництва, оплату праці, комунальних послуг, купівлю акцій інших підприємств, погашення заборгованості кредиторам.
Полярний рух коштів потребує кількісного вимірювання вартості грошей з урахуванням часу, зіставлення з попередніми періодами, керування ним з метою підтримки стабільної платоспроможності, виявлення потреби у збільшенні коштів підприємства і кредитах, що дає змогу керівництву одержувати кошти на більш вигідних умовах, заздалегідь визначаючи розмір вільних коштів та можливості їхнього інвестування.
У сучасних умовах грошовий потік повинен прогнозуватися на кожному підприємстві. На розмір грошового потоку впливають податкове законодавство, методи нарахування амортизації активів, структура капіталу. Він складається із суми чистого прибутку та амортизаційних відрахувань.
Потоки, носіями яких є кошти, у ринкових умовах мають ціну і перебувають під впливом таких економічних чинників: період часу, інфляція, ризик, ліквідність.
Період часу свідчить про те, що визначений розмір грошового потоку з часом змінює свою вартість: сьогодні кошти дорожчі, ніж завтра. Це пояснюється тим, що сьогоднішні грошові засоби, віддані в кредит або інвестовані в іншу діяльність, породжують нові гроші у вигляді відсотка або прибутку, тоді як завтрашні гроші такої функції не мають.
Інфляція — загальне підвищення цін, що супроводжується зниженням купівельної спроможності грошей, зменшує вартість грошового потоку.
Ризик — невпевненість у майбутньому, сприяє зміні вартості грошового потоку: підвищення ризику викликає збільшення вартості грошового потоку, зниження ризику — зменшення його вартості.
Ліквідність — готовність грошових коштів до платежу, проявляється у тому, що власники коштів віддають перевагу готівці перед її інвестуванням з надією на майбутні прибутки. Якщо вони погоджуються віддати перевагу інвестиціям, то тільки під майбутній високий відсоток, який виправдав би зростаючий ризик.
Розглянуті чинники впливають на оцінку грошових потоків, збільшуючи або зменшуючи їх вартість. Усе це викликає потребу в розрахункових алгоритмах та аналітичних моделях для визначення теперішньої та майбутньої вартості грошових потоків, породжених цінними паперами, інвестиціями і іншими видами фінансової діяльності.
Майбутня вартість — вартість інвестованих у справу коштів через визначений проміжок часу з урахуванням установленої ставки відсотка. Вона визначається за такою формулою:

FV = P • (1 + k)n, (2.1)

де FV — майбутня вартість;
Р — вартість грошей у даний момент;
k — відсоткова ставка;
n — кількість років (періодів).
Ця формула для розрахунку майбутньої вартості ґрунтується на складному відсотку, при якому сума прибутку щорічно (або в інші тимчасові періоди) приєднується до внеску й сама приносить відсоток.
Для розрахунку майбутньої вартості внеску, інвестиції, грошового потоку існує спеціальна таблиця. У ній підрахований чинник (1+k)n за визначену кількість періодів на одну грошову одиницю.
Для розрахунку майбутньої вартості з використанням даних таблиці застосовується формула:

FV = P • (FVIFk, n), (2.2)
де FV — майбутня вартість;
Р — вартість грошей у даний момент;
FVIFk, n — відсотковий чинник майбутньої вартості
Теперішня вартість — це вартість на сьогодні майбутніх надходжень грошових коштів з поправкою на ризик. Теперішня вартість є основою для порівняння прибутковості різних інвестицій за певний період.
Отже, для порівняльного аналізу необхідно грошову вартість майбутніх надходжень, прибутків або грошових потоків скоригувати на ставку дисконту. Таким чином, дисконтування — процедура, за допомогою якої обчислюється сьогоднішнє значення будь-якої суми, яка може бути отримана в майбутньому. Дисконтна ставка використовується для розрахунку майбутніх платежів, щоб врахувати ризик і невпевненість, пов’язані з чинником часу. Зі зростанням періоду часу збільшуються ставка дисконту та ставки капіталізації.
Теперішня вартість інвестиції в майбутньому обчислюється за формулою:

PV = FV / (1 + k)п, (2.3)

де PV — теперішня вартість;
FV — майбутня вартість грошового потоку;
k — відсоткова ставка;
n — кількість років (періодів).
Ця залежність характеризує вплив на вартість грошового потоку чинника часу.
Теперішню вартість майбутнього прибутку, грошового потоку можна визначити, користуючись ставками дисконту таблиці «Теперішня вартість однієї грошової одиниці».

PV = FV • (PVIFk, n), (2.4)

де PV — теперішня вартість майбутніх надходжень;
FV — майбутня вартість;
PVIFk, n — відсотковий чинник (дисконтна ставка) теперішньої вартості однієї грошової одиниці.
З вищенаведеного можна зробити висновок, що для керування фінансовою діяльністю підприємства необхідно постійно визначати теперішню вартість грошового потоку і майбутню вартість з урахуванням відсоткових платежів. Таким чином, за допомогою фінансових розрахунків, знаючи теперішню вартість грошових потоків, можна визначити майбутні прибутки, і, навпаки, знання майбутніх надходжень грошових прибутків допомагає визначити їх теперішню вартість.
Ануїтет, або довгострокова фінансова рента — це рівновеликі платежі або надходження, здійснювані за рівні проміжки часу протягом певного періоду часу. Кожний окремий платіж, кожне окреме надходження, що входять до складу ануїтету, є його членами.
Ануїтетні платежі та надходження можуть бути річними, піврічними, щоквартальними і щомісячними. До ануїтетів належать щомісячні платежі за заставою під нерухомість, орендні платежі, періодичне погашення позик, внески зі страхування тощо.
Ануїтети класифікуються на майбутні й теперішні. Відповідно розрізняють майбутню і теперішню вартості ануїтетів. Розглянемо алгоритми їх розрахунків.

2.4 Стратегія управлінських рішень за результатами аналізу
Економічний аналіз, методика проведення якого розглянута у попередніх розділах, являє собою один з важливих засобів оцінювання досягнутих господарських результатів і вивчення впливу на них окремих факторів, а також виявлення основних шляхів поліпшення організації ведення господарства. З метою пошуку додаткових резервів підвищення ефективності виробництва економічні показники господарства, що аналізується, порівнюються з кращими та середніми даними господарств. Разом з тим, у багатьох випадках виникає необхідність порівняння досягнутих господарством показників з даними за попередній рік або за 3 – 5 років господарювання, розрахунковими нормативами тощо.
Заключним важливим етапом економічного аналізу є розробка заходів, спрямованих на усунення недоліків і використання виявлених резервів подальшого зміцнення економіки господарства. Першочерговим завданням щодо цього є економічне обґрунтування виробничої програми господарства на наступний рік. Мета такого обґрунтування — підвищення економічної ефективності ведення господарства. Після того як складено план, у завдання аналізу входить оцінка передбаченого в плані рівня виробництва, а також перевірка обґрунтованості й реальності виконання планових показників. Аналіз змісту планів господарства має важливе значення для наступного внутрішньогосподарського аналізу їх виконання, при якому основним критерієм для порівняння стають планові показники.
У процесі складання плану дані попереднього аналізу дають можливість керівництву і спеціалістам господарства прийняти ряд управлінських рішень, спрямованих на підвищення економічної ефективності господарювання. При цьому треба дотримуватись певної послідовності розробки й прийняття рішень.

Питання для роздуму, самоперевірки, повторення
1. За якими основними напрямами проводиться комплексне оцінювання досягнутих результатів діяльності підприємства?
2. У чому полягають особливості проведення аналізу зовнішнього та внутрішнього середовища?
3. У чому полягає сутність SWOT- аналізу?
4. У чому полягає важливість аналізу граничних витрат виробництва?
5. За якими напрямами та за допомогою яких інструментів проводиться аналіз конкурентних позицій підприємства?
6. З яких основних етапів складається аналіз грошових потоків на підприємстві?
7. Яким чином дані ретроспективного аналізу використовують у процесі стратегічного управління?

Завдання, вправи, тести
Завдання 1
Фірма "Діалектика", заснована 15 травня 1992 р., протягом перших трьох років існування посіла одне з провідних місць серед фірм, що випускають літературу з комп'ютерної тематики, і друге місце в Україні за ліквідністю і прибутковістю книг. Фірма видає відомі серії "Секрети ..." та "...для "чайників", створено перші власні програмні продукти, а кількість працівників збільшилася за три роки із чотирьох до п’ятдесяти.
Необхідно звернути увагу на вдалі рішення керівників фірми щодо співпраці з продавцями комп'ютерної техніки і програмного забезпечення, які охоче продають спеціальну літературу разом з програмними та апаратними засобами, продаж книг поштою, а також правильний вибір покупців – людей, які бажають освоїти основи комп'ютерної техніки, користуючись простим і зрозумілим посібником для початківців.
Спробуйте сформулювати місію і стратегічні завдання, поставлені 1992 року керівництвом фірми «Діалектика».
Проведіть спрощений стратегічний аналіз (без будь-яких цифрових розрахунків) життєвого циклу стратегії фірми «Діалектика».

Завдання 2
Стратегія компанії "Вамп Джинс", яка спеціалізується на виробництві модного молодіжного одягу, полягає у забезпеченні швидкого зростання за рахунок таких чинників:
1) обмеження кількості виробів кожного фасону для забезпечення ексклюзивності продукції з маркою "Вамп Джинс";
2) якісне пошиття одягу, використання дорогих матеріалів;
3) своєчасна доставка у магазини, з якими заключено дилерські угоди;
4) заохочення працівників, які роблять внесок в інновації;
5) управління запасами і контроль їх використання;
6) орієнтація на максимізацію добробуту акціонерів.
Необхідно визначити один – три показники для кожної перспективи ВSС, ураховуючи необхідність дотримання стратегії зростання "Вамп Джинc".

Завдання 3
Підприємство реалізувало товарів і послуг на суму 750 000 грн. Собівартість проданого товару і послуг – 514000 грн., у тому числі амортизаційні відрахування — 20000 грн. Податок на прибуток становить 107594 грн.

Завдання 4
Визначити суму грошового потоку і пояснити його значення в управлінні та прогнозі господарської діяльності підприємства.
Підприємство сподівається одержати такий чистий дохід: 1-й рік – 120 тис. грн, 2-й – 180 тис. грн; 3-й – 240 тис. грн; 4-й – 300 тис. грн; 5-й – 360 тис. грн. Активи, які коштують 600 тис. грн, будуть амортизовані протягом наступних п’яти років. Урахувати і проаналізувати грошовий потік за кожен рік, використовуючи такі методи нарахування амортизації:
а) прискореного компенсування витрат (норми відрахувань:
1-й рік — 15 %; 2-й рік — 22 %; 3, 4, 5 роки — 21 %);
б) рівномірного нарахування зносу;
в) подвійно-знижувальний балансовий;
г) урахування цілих значень років служби.
При аналізі використати табл. 1 – 4. Зробити висновки.

Таблиця 1 – Визначення амортизаційних відрахувань методом прискореного компенсування витрат і грошових потоків
Рік Чистий дохід Амортизація Грошовий потік
1
2
3

Таблиця 2 – Визначення амортизаційних відрахувань методом рівномірного нарахування зносу і грошових потоків
Рік Чистий дохід Амортизація Грошовий потік
1
2
3
Таблиця 3 – Визначення амортизаційних відрахувань подвійно-знижувальним балансовим методом і грошових потоків
Рік Чистий дохід Балансова вартість (недоамортизована) Амортизація Грошовий потік
1
2
3
Таблиця 4 – Визначення амортизаційних відрахувань методом урахування цілих значень років служби і грошових потоків
Рік Чистий дохід Норма амортизації Амортизація Грошовий потік
1
2
3
Завдання 5
1. Місія підприємства не являє собою:
а) спосіб сприйняття, імідж фірми;
б) послання, адресоване зовнішнім і внутрішнім користувачам, у якому викладається причина існування підприємства і його характерні риси;
в) визначення напрямів діяльності та розподілу ресурсів підприємства;
г) документ, який конкретизує стратегічні цілі підприємства.
2. Стратегічно важливі ринки, на яких продає свою продукцію підприємство, називаються:
а) стратегічними зонами господарювання;
б) стратегічними господарськими підрозділами;
в) секторами бізнесу;
г) галузями бізнесу.
3. У якій послідовності виконуються етапи стратегічного аналізу:
а) аналіз ідеї, аналіз можливостей, аналіз виконання, аналіз модернізації, аналіз досвіду;
б) аналіз досвіду, аналіз можливостей, аналіз ідеї, аналіз модернізації, аналіз виконання;
в) аналіз факторів впливу, аналіз можливостей, аналіз виконання, аналіз досвіду, аналіз результатів;
г) аналіз можливостей, аналіз досвіду, аналіз ідеї, аналіз модернізації, аналіз виконання.
4. Який з наведених методичних прийомів не належить до категорії
загальнонаукових:
а) системний аналіз;
б) аналогія;
в) метод сценаріїв;
г) експеримент.
5. Який з наведених прикладних методичних прийомів належить до групи прийомів стратегічного фінансового аналізу:
а) аналіз життєвого циклу продукту і фінансової ситуації;
б) діагностика (прогнозування) банкрутства;
в) методи імітаційного моделювання;
г) чиста приведена вартість.
6. Матриці ВСG, GЕ/МсКіnsey, Shell/DPM є прикладами:
а) розрахунково-аналітичних моделей;
б) прогностичних моделей;
в) методів імовірнісного моделювання;
г) інструктивно-описових моделей.

 

 

ТЕМА 3 НОРМАТИВИ ДЛЯ СТРАТЕГІЧНОГО АНАЛІЗУ

План викладу і засвоєння матеріалу
3.1 Класифікація і загальні принципи виробничих нормативів
3.2 Види фінансових та техніко-економічних нормативів та їх застосування у стратегічному аналізі
3.3 Оцінка нормативів цін

3.1 Класифікація і загальні принципи виробничих нормативів.
Для вирішення стратегічних організаційно-господарських питань у майбутньому періоді керівництву підприємства, необхідні аналітичні методи, якими можна користуватись для покращення ведення господарства і збільшення прибутків. В економічній літературі та на практиці виділяються два таких методи:
1) економічна оцінка виробничої одиниці;
2) бюджетний аналіз виробничої діяльності господарства.
Перший метод може використовуватись для того, щоб оцінити продуктивність окремої виробничої одиниці. За допомогою другого методу аналізують всю виробничу діяльність підприємства. Користь, яку можна одержати за допомогою економічного оцінювання виробничої одиниці або бюджетного аналізу господарської діяльності, полягає в більш правильному вирішенні ведення господарства у порівнянні з рішеннями, які могли бути прийняті без такого аналізу. Однак ефективність зазначених методів аналізу залежить від порядку вибору або розробки обґрунтованих нормативів, на основі яких аналізується стратегія виробничої діяльності господарства.
Порядок вибору нормативів повинен відповідати чотирьом важливим умовам.
1) Економічні принципи мають зумовлювати зміст аналізу і знаходити чітке відображення в його результатах.
2) Усі нормативи повинні по можливості точно відображати сукупність матеріальних, економічних або суспільно-правових факторів у їх конкретному відношенні до окремого господарства.
3) Нормативи, особливо нормативи "витрати — випуск продукції, повинні взаємно погоджуватись і відповідати один одному.
4) Нормативи слід підбирати або розробляти з достатнім ступенем конкретності та гарантії того, що кінцеві результати забезпечать достатнє уявлення про внутрішні матеріальні та економічні зв'язки галузі або господарства в цілому.
Аналітик, що займається аналізом, повинен сам підібрати або розробити нормативи, які відображають умови їх впливу на виробництво. Лише в цьому випадку аналіз покаже, який прибуток забезпечить, наприклад, вирощування пшениці на відповідному полі, при нормальних витратах посівного матеріалу, добрив, механічної тяги, праці та інших витрат, якими будуть урожайність культури і ціни як на елементи витрат, так і на продукцію протягом планового періоду.
Для одержання надійних аналітичних результатів важливо мати більш-менш точні нормативи, які б відображали реальні умови виробництва. Помилки в цінах або інших нормативних даних дадуть можливості правильно відповісти на питання аналізу. Якщо такі помилки будуть невиправдано великими, вони призведуть до необґрунтованих рішень. Тому важливо, щоб спеціалісти з вибору й розробки нормативів були особливо уважними. Щоб передбачити найбільш точні результати, нормативи мають відповідати обов'язковій вимозі аналізу: точно й вичерпно відображати всі умови, що впливають на діяльність господарства.
Аналіз як окремої виробничої одиниці, так і в цілому господарства або одного його підрозділу чи галузі повинен дати змогу точно визначити вплив природних умов, виробничих ресурсів, рівня управління господарством, економічні умови та всі інші фактори, що стосуються діяльності господарства, суспільного й правового порядку. Однак абсолютна точність може не ставитись, як і реально не ставиться за мету при проведенні зазначених вище видів аналізу. Разом з тим усе ж важливо прикладати всі зусилля до того, щоб звести до мінімуму помилки при виборі нормативів і провести ретельну їх оцінку з тим, щоб визначити похибки.
При виборі або розробці нормативів для аналізу господарства необхідно багато фактичних даних. Особливо складною справою є вибір або розробка нормативів витрат, які широко коливаються залежно від видів затрат, галузей і характеристики виробничих ресурсів. Зокрема, ці нормативи обґрунтовуються з урахуванням поділу витрат або послуг на такі види:
1) що пов'язані переважно з постійними витратами;
2) що пов'язані як з постійними, так і зі змінними елементами;
3) що пов'язані зі змінними елементами витрат.
Нормативи повинні відображати особливості виробничих ресурсів господарства.
Нормативи повинні відповідати умовам виробництва. Однією з них є відповідність нормативів знанням і діловим якостям виконавців стратегії діяльності господарства.
Оцінка ділових якостей управління всім господарством або окремим його підрозділом чи галуззю — справа складна. Найдоцільнішим показником ділових якостей керівника є відомості про прийняті ним у минулому економічно обґрунтовані рішення, застосовані прийоми і способи аналізу в окремих складних випадках, наскільки ефективно проводились господарські рішення в життя та які фінансові результати одержані.
При прийнятті рішень зустрічаються деякі складності: через обмеженість резервів оборотних коштів. У господарстві не достатньо наявних грошей, щоб закупити матеріали або укласти контракти з підрядчиками тощо. Тому нормативи витрат повинні встановлюватись у межах фінансових можливостей господарства.

3.2 Види фінансових та техніко-економічних нормативів та їх застосування у стратегічному аналізі
Уся сукупність норм і нормативів підприємства створює його нормативну базу — надзвичайно важливу частину інформаційної системи стратегічного управління. Норми і нормативи визначають ступінь використання ресурсів підприємства, а отже, від їх якості істотно залежить наукова обґрунтованість розроблюваних стратегічних управлінських рішень. У стратегічному аналізі можна виділити наступні нормативи: нормативи з організації використання основних засобів виробництва; нормативи з організації використання оборотних засобів виробництва; норми витрат праці; нормативи економічного впливу на виробництво (оплата праці, ціни, кредити тощо); нормативи резервів (страхові фонди); норми особистого споживання і матеріально-побутових послуг; штатні нормативи інженерно-технічних працівників, службовців і молодшого технічного персоналу; нормативи конкурентоспроможності підприємства; нормативи результативності діяльності суб’єктів підприємницької діяльності; нормативи впливу зовнішніх і внутрішніх факторів; нормативи стратегічного вимірювання й оцінювання діяльності та ін.
Установлення науково обґрунтованих нормативів є найбільш складною і відповідальною ділянкою стратегічного аналізу. Від них значною мірою залежить якість економічної та управлінської роботи на підприємстві.
Раціональна організація нормативної бази підприємства будується на наступних головних принципах:
• комплексне охоплення нормуванням усіх сфер діяльності підприємства і відповідно всіх розділів стратегічного і поточного планів;
• методична єдність формування норм і нормативів за рівнями управління (дільниця, цех, завод), за періодами (місяць, рік) і відповідно забезпечення їх агрегування і дезагрегування;
• забезпечення обґрунтованості норм і нормативів на основі застосування належних методів їхнього обчислення, своєчасного поновлення і коригування;
• організація ефективної системи формування і використання норм і нормативів: оформлення, зберігання, пошук, оновлення тощо.
Норми і нормативи класифікують за певними ознаками, що дає змогу внести певну систему в їх різноманітність. До таких ознак передусім належать: вид нормованих ресурсів, термін дії норм, ступінь їх агрегування і метод розробки.
Слід зазначити, що в стратегічному аналізі досить поширеним є використання економічних норм. Є два принципи групування економічних норм і нормативів. Перший — виходячи з основних елементів процесу праці, другий – щодо місця в загальній системі стратегічного управління. Згідно з першим принципом розподілу, визначено п’ять груп: норми витрат живої праці у процесі виробництва, норми витрат предметів праці, норми використання засобів праці, норми і нормативи в будівництві (капіталовкладень), нормативи ефективності. Якщо за принцип групування економічних норм і нормативів прийняти їх місце в загальній системі розробки стратегічного розвитку, то всі нормативні показники можна згрупувати наступним чином:
1) забезпеченість виробництва основними та оборотними фондами, матеріалами, енергією, трудовими ресурсами;
2) капітальні вкладення та освоєння проектних потужностей;
3) витрата і запаси сировини і матеріалів;
4) потреба в устаткуванні (машинах) і його їх використання;
5) продуктивність (витрати) праці і оплата праці;
6) грошові витрати;
7) економічна оцінка;
8) терміни і періодичність;
9) надбавки (приріст), втрати, відрахування, нарахування;
10) структура (координація відносин) об'єктів або елементів;
11) якість виробів (продукції) та робіт;
12) конкурентоспроможність підприємства;
13) показники результативності бізнесу;
14) показники оцінювання зовнішніх і внутрішніх сфер діяльності підприємства;
15) норми і нормативи, обумовлені діючим законодавством.

3.3 Оцінка нормативів цін
В умовах ринку для ефективної виробничої діяльності сільськогосподарських підприємств, фермерських господарств та інших формувань дуже великого значення набуває вирішення питання про ціни. Ціна — це грошова сума, яку беруть за товар при його продажу. Ціни тісно взаємопов'язані зі змінними витратами на виробництво, виходом продукції, зумовлюють рентабельність господарства, його життєздатність і фінансову стабільність. Правильна або помилкова цінова політика базується на аналізі цін і, як правило, зберігає свою силу на тривалий період часу. Тому разом з нормативами "витрати — випуск" господарники повинні користуватись і обґрунтованими нормативами цін.
Нормативи цін мають бути нормативами, які очікуються в майбутньому періоді. Єдиним надійним засобом, на який керівництво господарством може розраховувати, щоб забезпечити відповідні ціни в майбутньому, є укладення попередніх контрактів. Однак завчасне передбачення продажних цін подібним чином для господарств обмежене. Таку можливість мають в основному виробники тих видів продукції, ціна на які реґулюється державою або іншими споживачами (зерно, цукрові буряки, овочі, молоко та деякі інші). Ціни на продукцію, що реалізується на ринку, складаються в умовах конкуренції між товаровиробниками.
Для передбачення очікуваних у майбутньому цін існує багато методів аналізу ціноутворення. Серед них математичні методи аналізу цін, які являють собою формальні методи оцінювання. Однак в умовах господарства використання цих методів обмежено тим, що управлінці не завжди мають необхідну професійну підготовку, відповідні технічні засоби, а головне, невпевнені у кінцевих результатах аналізу. Вони користуються відповідними аналізами цін, які проведені іншими організаціями чи установами, і частіше для довідки, ніж для практичного використання.
Визначають очікувані ціни на майбутнє з різним ступенем продуманого й свідомого тлумачення. Одні покладаються головним чином на інтуіцію, інші серйозно й поглиблено обмірковують і навіть аналізують цю проблему. Останні з метою обґрунтування своїх передбачень цін можуть широко користуватись виробничою і ринковою статистикою та іншими економічними даними і дослідженнями.
В економічній літературі називають вісім прийомів прогнозування майбутніх цін:
1) передбачити, що нинішні ціни збережуться або повторяться;
2) визначити очікувані ціни із переліку минулих цін або інших джерел;
3) передбачити, що ціни минулого періоду на деякі продукти повторяться або будуть змінюватись у протилежному напрямку;
4) використати середні ціни за минулий період (просту середню арифметичну або медіану);
5) поширити на майбутнє тенденцію зміни цін, що мала місце в минулому, з відповідними корективами або без них;
6) прийняти за базу майбутньої ціни деякі послідовності економічних даних, таких як індексний ряд або комбінацію подібних рядів;
7) використати неформальний аналіз, включаючи різні вищезазначені методи плюс оцінку факторів, що визначають ціни та їх можливий вплив;
8) прийняти й використати оцінки, які підготовлені експертами з цін чи спеціалістами з економічного прогнозування.
Реальні або максимально наближені до них нормативи дуже важливі при аналізі та плануванні економіки господарства. Корисність результатів аналізу прямо пропорційна обґрунтованості та надійності нормативів цін. Тому більш кмітливі управлінці в основному користуються сьомим із перелічених прийомів. Шість перших – недосить точні, оскільки обмежують аналіз усієї сукупності факторів, що впливають на ціни.
До послуг господарників є також інші цінові матеріали. Газети й журнали публікують інформацію про ціни, а також факти і пояснення до них. Такі дані можна одержати також з оглядів та окремих видань про ціни, від торгово-фінансових бірж тощо.
Економічними дослідженнями розроблені більш точні методи передбачення цін. Однак в умовах прискореної інфляції та нестабільності, які мали місце в Україні останнім часом, ці методи також не гарантують реальності нормативів очікуваних у майбутньому цін.
У зарубіжній літературі розглянуто декілька методів розрахунку очікуваних цін:
1) за методом "середні витрати + прибуток";
2) на основі аналізу беззбитковості та забезпечення цільового прибутку (графік зміни прибутку зі збільшенням обсягу виробництва);
3) на основі такої, що передбачається, цінності товару;
4) на основі аналізу рівня поточних цін;
5) на основі закритих торгів.
До цих методів ціноутворення можна добавити визначення цін і оптимальних обсягів виробництва на основі правила рівності граничного доходу (МD) граничним витратам (МС). Цей метод є одним з найбільш поширених у розвинутих ринкових країнах, тому що дозволяє товаровиробникам у короткотерміновому й довготерміновому періоді у разі потреби максимізувати прибуток або мінімізувати збитки.

Питання для роздуму, самоперевірки, повторення
1. У чому полягають основні принципи розробки економічних нормативів?
2. На які групи та за якими ознаками поділяються економічні нормативи? Яке значення вони мають у стратегічному аналізі?
3. Які існують основні методи прогнозування майбутніх цін?

Завдання, вправи, тести
Завдання 1
1. Який рівень невизначеності відповідає ситуації, коли для визначення стратегії готується лише один прогноз:
а) достатньо зрозуміле майбутнє;
б) майбутнє у вигляді низки альтернатив;
в) майбутнє у вигляді "діапазону";
г) повна невизначеність майбутнього.
2. Сучасні системи стратегічного вимірювання призначені для:
а) оперативного визначення фінансових результатів і співставлення їх із плановими показниками;
б) визначення результативності бізнесу за сукупністю показників, безпосередньо пов'язаних з виконанням місії організації та досягненням її цілей;
в) вибору необхідної стратегії;
г) розрахунку привабливості фірми для стратегічного інвестора.
3. Одиничне вимірювання та оцінка окремих подій здійснюється з допомогою:
а) кібернетичних моделей;
б) систем з одноелементним фокусуванням;
в) систем із сенсорною інтеґрацію;
г) розподілених експертних систем.
4. Якого блоку індикаторів немає у збалансованій системі показників Мейзела:
а) блоку індикаторів кадрового потенціалу;
б) блоку індикаторів постачальників;
в) блоку індикаторів споживачів;
г) блоку індикаторів фінансових результатів.
5. Яке з перерахованих нижче завдань не виконується за допомогою моделі ділової переваги (ВЕМ):
а) упровадження і реалізація програми безперервного вдосконалення;
б) виконання реґулярної перевірки всіх бізнес-процесів та оцінка їх сильних і слабких сторін;
в) приведення у відповідність операційної діяльності та стратегічних пріоритетів;
г) здійснення бенчмаркінґу для бізнес-процесів фірми.
6. Який з перерахованих нижче методів прогнозування є якісним:
а) аналіз часових рядів;
б) реґресійний аналіз;
в) економетричне моделювання;
г) метод написання сценаріїв.

ТЕМА 4 КЛАСИФІКАЦІЯ ТА ЕКОНОМІЧНЕ ОЦІНЮВАННЯ ВИРОБНИЧИХ ОДИНИЦЬ

План викладу і засвоєння матеріалу
4.1 Загальні принципи класифікації та оцінки виробничих одиниць
4.2 Узагальнення результатів економічного оцінювання виробничих одиниць

4.1 Загальні принципи класифікації та оцінки виробничих одиниць
Для обґрунтування виробничих одиниць використовують системи їх оцінювання. Однією з них є концепція ВSС (Ваlапсеd Sсогесаd – ВSC). Передумовою виникнення концепції ВSС було прагнення керівництва багатьох підприємств посилити управлінську функцію за рахунок органічного узгодження інтересів різних виробничих груп – акціонерів, споживачів, партнерів, кредиторів. Для того, щоб реалізувати багатовекторну політику управління великим підприємством, треба було мати комплексну систему стратегічних цілей і ключових показників, а також добре організовану і збалансовану систему стратегічного вимірювання виробничих одиниць.
ВSС охоплює стратегічно важливі напрями, а поточні, так звані діагностичні співставлення фактичних і планових показників є предметом уваги інших систем вимірювання виробничих одиниць, хоча на практиці провести між ними межу складно.
У багатьох компаніях, які впровадили ВSС, через деякий час вона почала перетворюватися на потужний засіб управління. ВSС є відкритою структурою.
Основна сфера впровадження ВSС – це переважно великі міжнародні диверсифіковані компанії. Протягом останніх років усе частіше відомі спеціалісти висловлюються на користь застосування ідеї ВSС на підприємствах середнього і малого бізнесу, а також у неприбуткових організаціях і державних установах. Отже, концепція ВSС однаково приваблива як для великих промислових компаній, так і для середніх і навіть невеликих підприємств.
Для впровадження цієї системи із самого початку повинна бути створена проектна група, до складу якої входять відповідальні працівники підприємства і консультанти. Саме ця група спеціалістів реалізує проект упровадження і вона ж несе відповідальність за його успіх.
Перше завдання проектної групи – визначення цілей. За допомогою представлення вибраних цілей і завдань у вигляді моделі стратегічних зв'язків проектна група визначає взаємозв'язки "причина – результат" між вибраними цілями. Потім вибрані показники аналізують і пропонують висновки для здійснення управлінських дій.
Система показників відповідальності (АSС) призначена для пошуку своєрідного "балансу інтересів" між самим підприємством і різними зацікавленими сторонами. Процес практичного впровадження моделі ASC здійснюють у декілька етапів.
На першому етапі необхідно ідентифікувати ключові зацікавлені сторони. На нашу думку, оптимальна кількість груп від трьох-чотирьох до шести-восьми. Не варто занадто ускладнювати модель, оскільки орієнтація на велику кількість груп зацікавлених осіб призводить до «розмивання» стратегічних цілей і пріоритетів підприємства. Ключові зацікавлені сторони практично для будь-якого підприємства – це споживачі (покупці, клієнти), власники (акціонери), постачальники, менеджери і персонал. До цього переліку можуть також бути зараховані кредитори (інвестори), державні органи, громадські організації тощо, але тільки за умови, що їхні внески є справді значущими і важливими для підприємства. Наприклад, для підприємства, яке значною мірою залежить від кредитів банку, включення до моделі АSС групи кредиторів є цілком виправданим, але якщо частка отриманих від банку кредитів у пасиві є незначною, краще цього не робити.
Для кожної групи зацікавлених осіб мають бути визначені внески, які підприємство отримує від них, і стимули (вигоди), які отримують від підприємства зацікавлені сторони. Вигоди і стимули потрібно згрупувати за пріоритетами, тобто розташувати таким чином, щоб було видно найважливіші з них.
Наступним етапом є визначення головних показників для внесків і стимулів. Наприклад, головним внеском акціонерів є капітал, а отриманим стимулом – приріст ринкової вартості акцій та дивіденди.
На останньому етапі вибрані показники аналізують і використовують у процесі прийняття стратегічних управлінських рішень.
Таким чином, послідовність упровадження моделі АSС є наступною:
1. Ідентифікація зацікавлених сторін.
2. Визначення внесків, отриманих від кожної зацікавленої групи осіб, і стимулів, наданих підприємством цим групам.
3. Ранжування внесків і стимулів за пріоритетом (важливістю).
4. Визначення показників для кожного внеску і стимулу.
5. Практичне застосування вибраних показників для підготовки і прийняття стратегічних управлінських рішень.
Крім систем стратегічного вимірювання ВSС і АSС, одним з відомих інструментів стратегічного аналізу і контролю виробничих одиниць є модель ділової переваги (Вusiness Ехсеllence Моdel - ВЕМ), яка тісно пов'язана з концепцією управління якістю. ВЕМ має в цілому статичний характер; її елементами виступають стратегічні сфери і взаємозв'язки між ними, що визначаються з допомогою так званої "імовірнісної логіки".
У системі стратегічного управління ВЕМ може застосовуватися на двох рівнях:
1. На пасивному рівні – як шаблон або контрольний тест для структуризації цінностей і стратегій підприємства, згідно з дев’ятьма критеріями моделі.
2. Активний рівень – здійснення щорічної перевірки результативності діяльності фірми, її управління і системи планування бізнесу; визначення змін, які потрібно внести до системи планування та управління.
Отже, ці системи стратегічного вимірювання можуть застосовуватися на підприємствах одночасно і розв’язувати кожна свої завдання.
Ще одна модель вимірювання результативності стратегії, яка може розглядатися як альтернатива ВSС, з'явилася 1990 року. Вона отримала назву піраміда результативності. Її автори С.Дж. МакНейр, Р.Л. Лінч і К. Ф. Кросе як базис моделі використали концепції тотального управління якістю, організації виробництва та функціонального бухгалтерського обліку.
Піраміда результативності включає чотири організаційні рівні підприємства, а також двосторонню комунікаційну систему, яка використовується для впровадження корпоративної конкурентної стратегії. Завдання з упровадження стратегічного бачення вищого керівництва у практичну діяльність фірми і показники ефективності її роботи розглядаються як зв’язуючі ланки між такими поняттями, як стратегія і діяльність.
Завдання поширюються на фірмі зверху вниз, а показники проходять зворотний шлях знизу вверх.
На найвищому рівні топ-менеджери формулюють стратегічне бачення – мету компанії. На другому рівні цілі господарських підрозділів формулюють у конкретніших маркетинґових і фінансових термінах, починаючи від визначення цільових груп споживачів до вирішення того, які показники найбільше потрібні для вимірювання різних функціональних аспектів діяльності фірми. Третій рівень є міжфункціональним і використовується більше для зв'язку між верхніми і нижніми рівнями піраміди результативності, ніж для позначення окремого організаційного рівня фірми. Цей рівень фактично не належить до організаційної структури підприємства, він лише демонструє ключові показники результативності (задоволення споживачів, гнучкість, продуктивність), через призму яких можна побачити маркетинґові та фінансові цілі.
Показники, які характеризують якість продукції (послуг), своєчасність постачання цієї продукції покупцям, тривалість циклу виробництва, величину витрат, належать виключно до сфери операційної діяльності підприємства і відображаються на четвертому рівні піраміди результативності.
Якість і постачання належать до групи показників, що характеризують зовнішню результативність фірми, а тривалість циклу виробництва і величина витрат – до групи індикаторів внутрішньої результативності. Слід зауважити, що в піраміді результативності показники подані селективно, тобто на практиці їх може бути значно більше.
Результативність діяльності на різних організаційних рівнях вимірюється з різною періодичністю. На найнижчому – четвертому – рівні піраміди показники можуть розраховуватися щоденно, щотижнево або щомісячно. На вищих рівнях вимірювання відбувається не так часто – раз на квартал, півріччя, рік. Крім того, на думку Мак Нейра та його співавторів на вищих рівнях піраміди, перевага повинна надаватися фінансовим показникам, які мають інтеґруватися з нефінансовими (кількісними і якісними) показниками на нижчих рівнях таким чином, щоб керівництво підприємства чітко бачило, які чинники впливають на найважливіші фінансові індикатори.
Піраміда результативності та інші розглянуті раніше системи стратегічного вимірювання треба розглядати як різні погляди на проблему вимірювання виробничих одиниць підприємства відповідно до вибраної стратегії. Якщо стратегія "не працює", це відображають відповідні показники. Крім того, моделі ВSС, АSС, ВЕМ і піраміда результативності дозволяють розпізнати причини (фактори), що вплинули на зміну становища підприємства на краще або на гірше. Отже, системи стратегічного вимірювання потрібно розглядати як інструменти постійного моніторингу за процесом реалізації цілей і завдань, визначених вищим керівництвом і закладених у стратегічних планах.

4.2 Узагальнення результатів економічного оцінювання виробничих одиниць
Оцінювання виробничих одиниць господарства дає можливість управлінцям класифікувати альтернативні галузі відповідно до потенціальної прибутковості, в умовах, які можна очікувати в майбутньому періоді.
Ці дані доводять, що економічна оцінка вказує господарникам принципові установки для прийняття рішень, спрямованих на підвищення загальної прибутковості господарства, навіть якщо ці дані й не передбачають усіх факторів, що необхідні для остаточного вибору галузей або для вирішення питання про те, яку кількість ресурсів необхідно виділити кожній з них.
Економічна оцінка надає корисну економічну інформацію, яку можна згрупувати у вісім пунктів.
1. Знання абсолютної й відносної доходності у межах умов, передбачених для аналізу.
2. Відомості про ступінь впливу.
3. Вказівки відносно напрям, у якому слід діяти в господарстві, або ж його реорганізації, щоб підвищити прибутковість.
4. Попередні вказівки на вибір і ресурсів між ними.
5. Відомості для порівняння відносних величин продукції та грошових надходжень, вартості витрат і чистих доходів за мінусом змінних витрат при альтернативних методах і технології виробництва.
6. Оцінка абсолютних і відносних доходів від альтернативних видів.
7. Вказівки на додаткові та інші внутрігосподарські зв'язки.
8. Дані про визначення впливу зміни вартості витрат або цін на продукцію і доходи.
При аналізі результатів економічної оцінки слід ураховувати, що в її основі лежать припущення і передбачення. Якщо досвід показує, що деякі припущення нереальні, можуть бути використані частково або ж невизначені, то перед тим як приймати остаточне рішення, необхідно провести додатковий аналіз і розробити інші шляхи досягнення потрібної мети.
Основні припущення групуються залежно від того, чи стосуються вони використаних даних або ж загальних рамок аналізу.
Припущення щодо використаних для аналізу даних включають насамперед відповідь на те, чи повна й точна інформація про природні умови та їх характеристики, а також про те, яким чином вони впливають на вибір галузей, технологію і прийоми господарювання. Дані, що використані для підготовки нормативів, надійні й відповідають вимогам.
Стандарти або нормативи витрат і випуску продукції точно і в повному обсязі відображають рівень технічних знань на плановий період, відповідають вимогам одержання стійких доходів. Нормативи цін відображають умови ринку і цін у плановому періоді, а також передбачають ефективне кориґування на випадок невизначеності кон'юнктури.
Припущення щодо методу аналізу включають у себе три пункти. Насамперед, це вибір за видом і кількістю відповідних витрат, окремо і у співвідношенні, що відповідають оптимальному випуску продукції. Всі порівняння виконані при максимально прибутковій комбінації. Розрахунки при аналізі виключають будь-які неточності.
Особливої уваги потребують припущення щодо рамок аналізу. Це такі припущення: ніяка інша галузь не забезпечила б отримання у плановому періоді більш високих прибутків порівняно з галуззю, з якої проведене оцінювання. Ділові якості, кваліфікація та рівень знань керівництва господарством відповідають специфіці всіх галузей, по яких проведене оцінювання, у будь-яких їх співвідношеннях.
Співвідношення між галузями сприятливе або не має особливого значення. Будь-яких ускладнень через обмеженість ресурсів не виникає, не існує жодних суспільно-правових обмежень.
Дотримання всіх зазначених припущень визначає кінцеву корисність результатів аналізу. Якщо виникають сумніви щодо деяких припущень, то ефективним прийомом є використання нормативів, які розраховані на менш сприятливі доходи або більші витрати галузі.
Економічна оцінка, незважаючи на багато припущень, слугує корисним засобом для прийняття рішень. Вона надає попередні та експериментальні дані про абсолютні й відносні доходи альтернативних галузей. Цих даних у багатьох випадках буває достатньо, щоб виключити окремі галузі й тим самим звузити рамки аналізу та зменшити обсяг роботи на його заключній стадії при виборі галузей і прийнятті рішень про розподіл ресурсів.
Економічний аналіз надає також вхідну інформацію та основу для більш повного аналізу — основи для прийняття остаточного рішення. Крім цього, економічний аналіз ефективно сприяє додержанню дисципліни в управлінні господарством. Управлінський персонал, який свідомо й належно користується цим методом, неминуче повинен детально вивчати своє господарство. Придбані в ході аналізу знання дозволяють більш ефективно контролювати хід робіт і досягати значних успіхів у розробці та обґрунтуванні управлінських рішень.

Питання для роздуму, самоперевірки, повторення
1. За якими ознаками класифікуються виробничі одиниці?
2. З яких основних етапів складається економічне оцінювання виробничих одиниць?
3. За якими ознаками групуються припущення в процесі аналізу напрямів діяльності?
4. Яким чином ураховуються припущення при прийнятті кінцевих управлінських рішень?

Завдання, вправи, тести
Завдання 1
1. У разі застосування колективної експертної оцінки загальний підсумок не може визначатися як:
а) середнє арифметичне значень оцінок усіх експертів;
б) середнє нормалізоване зважене значення оцінок;
в) середнє квадратичне відхилення оцінок усіх експертів;
г) найбільш поширена думка.
2. Який з перерахованих методів прогнозування швидше реагує на зміну подій:
а) рухоме середнє;
б) експоненційне згладжування;
в) метод найменших квадратів;
г) метод логарифмічного вирівнювання.
3. Який з перерахованих методів прогнозування є найпотужнішим і найдорожчим:
а) опитування продавців (дистриб’юторів);
б) метод Дельфі;
в) методи екстраполяції;
г) економетричне моделювання.
4. Z-рахунок Альтмана було побудовано за допомогою:
а) багатопараметричного кластерного аналізу;
б) мультиплікативного дискримінантного аналізу;
в) реґресійного аналізу;
г) емпіричних даних про аналогічні випадки банкрутства.
5. Який показник не використовується у Z-рахунку Альтмана:
а) власний капітал;
б) чистий прибуток;
в) виторг від реалізації;
г) оборотний капітал.
6. Такий показник, як відсутність інтервалу кредитування, наявний у моделі:
а) Арженті;
б) Альтмана;
в) Іркутської державної економічної академії;
г) Таффлера.

ТЕМА 5 АНАЛІЗ РОЗПОДІЛУ ВИРОБНИЧИХ РЕСУРСІВ У ГАЛУЗІ ВИРОБНИЦТВА

План викладу і засвоєння матеріалу
5.1 Основні напрями комплексного аналізу ресурсного забезпечення підприємства
5.2 Оцінка ефективності розподілу та використання ресурсів підприємства

5.1 Основні напрями комплексного аналізу ресурсного забезпечення підприємства
Основними етапами комплексного аналізу ресурсного забезпечення підприємства є наступні:
- визначення поточних та перспективних потреб підприємства в ресурсах усіх необхідних типів;
- оцінка допустимих ресурсних обмежень і формування проґресивних норм витрат ресурсів різних типів;
- визначення „зон стратегічних ресурсів”, можливостей їх використання шляхом балансування обсягів і складу, термінів постачання з динамікою використання;
- оцінки ефективності заходів щодо раціонального транспортування, зберігання та використання;
- використання підходів з позиції логістики щодо системи реалізації ресурсних стратегій.
Розподіл ресурсів залежить від наявності їх на підприємстві. Якщо потрібна кількість ресурсів для підприємства доступна, то проблема розподілу спрощується. На перший план висувається проблема їх ефективного використання. Ускладнення проблеми розподілу ресурсів і ефективного їх використання зумовлюється багатьма факторами. Найважливішими з них є тісний безпосередній зв’язок окремих видів ресурсів, а також ресурсів і структури напрямів діяльності підприємства.
Оцінювання рівня забезпеченості підприємства матеріально-сировинними ресурсами проводять за допомогою матриці „значущість ресурсу – доступність ресурсу”. Значення та вплив ресурсів на ефективність роботи підприємства визначаються роллю, яку відіграє той чи інший ресурс для досягнення цілей підприємства, можливостями його заміни, рівнем впливу цін окремих ресурсів на показники ефективності роботи підприємства.
У стратегічному аналізі для визначення рівня забезпечення технікою та технологією найчастіше використовують їх вартісну форму – основні фонди.
Наявні техніка і технологія можуть відігравати подвійну роль:
1) у разі технічної відсталості – обмеження подальшого розвитку підприємства;
2) у разі їх проґресивності – конкурентної переваги.
Для правильного оцінювання кадрової складової виробничого потенціалу застосовують різні групування персоналу підприємства. Специфіка трудових ресурсів полягає в тому, що забезпечення ними підприємства пов’язане з роботою з конкретними особами, які мають не лише
професійно-кваліфікаційні характеристики, а й досвід, рівень культури. Виховання, статево-вікові відмінності. Усі ці класифікаційні ознаки персоналу підприємства необхідно враховувати в процесі оцінювання рівня забезпечення підприємства трудовими ресурсами.
Практика діяльності українських підприємств свідчить, що ресурси, які мають матеріальну форму, як правило, знаходяться у центрі уваги керівників. Але неврахування таких специфічних ресурсів, як фінанси, інформація та енергія при визначенні ресурсного забезпечення підприємства, має суто практичні наслідки: призводить до однобічного, ресурсомісткого розвитку підприємства, що значною мірою визначає стратегію його екстенсивного, витратного розвитку, означає втрату його конкурентоспроможності.
Фінансові ресурси, їх обсяги та джерела формування є фундаментом виконання всіх інших елементів „стратегічного набору”.
Дуже специфічним ресурсом сучасного виробництва стає інформація, що є умовою та елементом будь-якої виробничої діяльності. Високими темпами розвиваються ринки інформаційних ресурсів. Інформація нині використовується для заміщення живої праці, сировини та енергії, стає необхідним елементом у формуванні доданої вартості продукції, невід’ємною складовою виробничого потенціалу підприємства, оскільки існує та впроваджується у вигляді результатів наукових розробок, проектів, конструкторських рішень, а також у вигляді знань, навичок і досвіду персоналу підприємства.
Властивості енергії як ресурсу полягають у тому, що енергія легко трансформується з одного виду в інший. Це дає змогу пристосувати її до всіх особливостей виробництва всередині підприємства за рахунок використання супутнього технологічним процесам тепла, вторинних ресурсів, утилізації відходів тощо.
Аналіз розподілу виробничих ресурсів у галузі полягає в розробці механізмів їх групування, оцінюванні впливу зовнішніх і внутрішніх факторів на рух й використання виробничих ресурсів.
У стратегічному аналізі для групування факторів частіше за інші методи застосовуються матричні моделі, що є зручними інструментами двовимірного групування об’єктів дослідження або їхніх ознак, а також більш потужні методи багатовимірного статистичного групування, такі як дискримінантний і кластерний аналіз.
Серед матричних моделей, які широко застосовуються для аналітичного групування, широко використовують матрицю “Важливість / Результативність”. Цю модель використовують під час розробки стратегії підприємства для групування та ранжування факторів конкурентноздатності, таких як рівень витрат, якість, гнучкість тощо. У процесі аналізу вибирають лише ті фактори, які є суттєвими для прийняття стратегічних рішень. Кожний із цих факторів повинен мати відповідну вагу, згідно з якою оцінюється їх відповідна важливість. Однією з найважливіших процедур під час вибору і розробки стратегії є формулювання переліку факторів конкурентноздатності, які в економічній літературі іноді називають критичними факторами успіху. Ці фактори мають бути розташовані за пріоритетами, згідно з відносною важливістю кожного з них. Для того, щоб правильно здійснити відбір і ранжування факторів конкурентноздатності для визначення пріоритетів удосконалення діяльності фірми, використовують матрицю “Важливість / Результативність” (рис. 1.1). Існує ряд інтерпретацій цієї матриці, але в класичному варіанті передбачається, що по вертикалі відкладають ступінь важливості факторів конкурентноздатності для клієнтів (споживачів), а по горизонталі – рівень результативності цих факторів з точки зору менеджерів.

Рис. 1.1. Матриця “Важливість / Результативність”

Комбінація таких характеристик, як надзвичайна важливість для споживачів і низька результативність передбачає концентрацію зусиль менеджерів, які повинні досягнути зростання результативності.
Якщо надзвичайна важливість поєднується з результативністю, доцільно намагатися зберігати статус-кво, оскільки це оптимальна комбінація.
У випадку, коли низька важливість і результативність знаходяться на низькому рівні, фактори конкурентоспроможності розташовуються у кінці рейтинґу і практично не впливають на рішення, пов’язані з розробкою чи модифікацією стратегії фірми.
На практиці для вимірювання значень важливості й результативності факторів конкурентоспрможності можна використовувати детальнішу шкалу, перетворюючи матрицю у формат 4х4 або 9х9.
Для розробки матриць використовують програмні продукти, а саме програму “Вавілон Бест”. За допомогою цього продукту визначається пріоритетність факторів конкурентоспроможності для розробки стратегії підприємства.
Крім факторів конкурентоспроможності, у багатьох ситуаціях необхідно правильно розподілити об’єкти, що вивчаються, на окремі групи відповідно до ключових стратегічних пріоритетів. Оскільки основною метою стратегічного аналізу є глибоке дослідження саме стратегічних, а не поточних проблем, треба правильно окреслювати сферу першочергової уваги і не витрачати час на вирішення другорядних завдань.
Діагностика й прогнозування зовнішніх та внутрішніх процесів підприємства передбачає застосування різних методів одно- і багатовимірного групування об’єктів та виділення серед них тих груп, які є стратегічно важливими. Серед цих методів можна назвати дискримінантний, кластерний, факторний, компонентний та регресійний аналіз. Дискримінантний аналіз полягає в тому, щоб визначити правило або кількісну межу, яка би відділяла підприємства групи лідерів від усіх інших підприємств.
Для того, щоб розпочати процедуру визначення цієї межі, яка називається дискримінантною лінією, потрібно отримати дві вибірки, причому до першої мають увійти представники лідерів, а до другої – представники інших фірм. Кількість об’єктів у кожній з двох вибірок, які називають зразковими, має бути не менша за кількість ознак об’єктів, вибраних для дискримінантного аналізу.
На першому етапі дискримінантного аналізу встановлюють середні значення ознак кожного підприємства для вибраних вибірок. Для розрахунку середнього значення використовують формули середньої арифметичної або середньої хронологічної.
На основі розрахованих векторів-стовпців визначається кількісна межа, що відділяє підприємство лідера від інших підприємств.

5.2 Оцінка ефективності розподілу та використання ресурсів підприємства.
Методика кластерного аналізу базується на поняттях подібності об’єктів або їхніх ознак. За допомогою підбору найбільш “подібних” одиниць використовується розподіл сукупності на кластери.
Канали розподілу – маркетинґовий термін, що означає сукупність незалежних організацій, які беруть участь у процесі просування товару чи послуги від виробника до споживача. У деяких випадках канали розподілу спрощено називають посередниками.
Для проведення кластерного аналізу можна вибирати різні способи, наприклад метод дендритів. Дендрит – це ламана лінія, якою з’єднані два будь-які об’єкти з вибраної множини. Дендрит може розгалужуватися, але не може містити замкнених ламаних ліній.
На практиці можна застосовувати не тільки метод дендритів, але й інші прийоми кластерного аналізу. Проте кластерний аналіз, незважаючи на формалізацію його процедур, значною мірою має евристичний характер, тобто вимагає від аналітика прийняття рішень на основі логістичного осмислення конкурентної ситуації.
Одним з найпопулярніших інструментів стратегічного аналізу виробничих ресурсів є SWOT-аналіз. Стратегічний баланс, тобто поєднання негативних і позитивних факторів, що впливають на діяльність компанії як ззовні, так і зсередини, допомагає правильно оцінити можливості, що відкриваються перед компанією у майбутньому.
SWOT-аналіз спрямований на визначення корпоративної стратегії компанії з урахуванням впливу зовнішнього і внутрішнього середовища одночасно.
SWOT-аналіз має як переваги, так і недоліки, які подано в табл. 1.5. Позитивні риси SWOT-аналізу в більшості випадків усе ж таки переважають негативні, що зумовлює його популярність у сфері стратегічного управління.
Під час вибору оптимальної стратегії для фірми аналітики користуються двома підходами:
1) від внутрішніх факторів (сильні й слабкі позиції) до зовнішніх (можливостей розвитку та загроз) SWOT-аналіз;
2) від зовнішніх до внутрішніх факторів – TOWS-аналіз.
Обидва підходи доповнюють один одного. Якщо перший підхід дозволяє з’ясувати, яким чином фірма може впливати на навколишнє середовище, то другий показує вплив зовнішніх факторів на перспективи діяльності фірми.
Таблиця 1.2
Переваги й недоліки SWOT-аналізу
Переваги Недоліки
Систематизація знань про внутрішні й зовнішні фактори, що впливають на процес стратегічного планування Суб’єктивність вибору та ранжування факторів навколишнього і внутрішнього середовища
Визначення конкурентних переваг та формування стратегічних пріоритетів Слабка підтримка прийняття конкретних управлінських рішень
Періодична діагностика ринку та ресурсів фірми Погана адаптація до середовища, що постійно змінюється

Для того, щоб провести SWOT-аналіз, необхідно правильно визначити внутрішні (сильні й слабкі позиції фірми) й зовнішні фактори (можливості та загрози), оцінити їх важливість і порівняти.
Сильні й слабкі позиції фірми доцільно розглядати за окремими розділами (маркетинґ, виробництво, фінанси, організація, кадри), кожен з яких повинен містити низку факторів.
Можливості й загрози навколишнього середовища необхідно оцінювати за аналогічною методикою, поділяючи їх на окремі розділи, наприклад економіка, політика/законодавство, науково-технічний проґрес, природне середовище, соціальна сфера. Цей перелік можна збільшувати або скорочувати.
Сильні й слабкі позиції, можливості й загрози позиціонуються на полях матриці SWOT-аналізу (рис. 1.2). Кожне поле цієї матриці має певні позначення:
• поле СіМ – поєднання сильних позицій і можливостей;
• поле СлМ – поєднання слабких позицій і можливостей;
• поле СіЗ – поєднання сильних позицій і загроз;
• поле СлЗ – поєднання слабких позицій і загроз.
Фактори, що складають матрицю SWOT-аналізу, обов’язково перевіряють на наявність ефекту синергії (взаємного впливу), унаслідок чого вони можуть бути посилені або послаблені.

 

Поле СіМ

Поле СлМ
Поле СіЗ
Поле СлЗ

 

Рис. 1.2 – Матриця SWOT-аналізу

Після перевірки взаємного впливу факторів за допомогою SWOT-аналізу можна визначити чотири різновиди корпоративної стратегії фірми (рис. 1.3):
1) стратегія, яка використовує сильні позиції фірми для реалізації зовнішніх можливостей (стратегія “Максі-Максі”);
2) стратегія, яка використовує сильні позиції фірми для знешкодження зовнішніх загроз (стратегія “Максі-Міні”);
3) стратегія, спрямована на мінімізацію слабких позицій фірми на основі використання зовнішніх можливостей (стратегія “Міні-Максі”);
4) стратегія, спрямована на мінімізацію слабких позицій фірми та уникнення зовнішніх загроз (стратегія “Міні-Міні”).

 

Стратегія “Максі-Максі”

І Стратегія “Міні-Максі”

ІІ
Стратегія “Максі-Міні”

ІІІ Стратегія “Міні-Міні”

ІV

 

 

1.3 – Стратегічні рекомендації SWOT-аналізу
Для того, щоб визначити, який саме різновид стратегії треба вибрати, потрібно порівняти внутрішні переваги й слабкості, а також зовнішні можливості й загрози.
Одна з головних цілей стратегічного управління на підприємстві – забезпечення раціонального розподілу ресурсів між напрямами діяльності та їх ефективного використання для найкращого досягнення поставлених стратегічних цілей.

Питання для роздуму, самоперевірки, повторення
1. З яких основних етапів складається процес аналізу ресурсного забезпечення підприємства?
2. За допомогою яких прийомів проводиться аналіз забезпечення підприємства матеріально-сировинними ресурсами?
3. Які показники застосовують для оцінювання забезпечення технікою та технологію. У чому полягає їх економічний зміст?
4. За якими напрямами проводиться оцінювання рівня забезпечення кадровими ресурсами?
5. У чому полягає важливість забезпечення підприємства фінансовими ресурсами?
6. У чому особливості інформації як специфічного виду ресурсів підприємства?

Завдання, вправи, тести
Завдання 1
1. Комбінація таких характеристик, як надзвичайна важливість для споживачів і низька результативність (матриця "Важливість – Результативність"), передбачає стратегію:
а) збереження результативності;
б) відмови від будь-яких дій;
в) зменшення уваги;
г) концентрації зусиль.
2. Якої зони немає у модифікованій матриці "Важливість – Результативність":
а) зони надлишку;
б) зони відповідності;
в) зони дефіциту;
г) зони поліпшення.
3. Дискримінантний аналіз використовують для:
а) поділу сукупності об'єктів на окремі групи, характер яких потрібно визначити завчасно;
б) класифікації сукупності об'єктів за альтернативними якісними ознаками;
в) групування об'єктів за критерієм подібності;
г) одновимірного групування об 'єктів, коли кількість груп відома із самого початку.
4. Методика кластерного аналізу базується на:
а) поняттях подібності об'єктів або їх ознак;
б) відмінностях ознак різних об'єктів;
в) понятті подібності між ознаками одного об'єкта;
г) використанні техніки фізичного розпізнавання об'єктів.
5. Метод дендритів, що використовується у кластерному аналізі, це:
а) побудова замкненої ламаної лінії, яка з'єднує окремі об'єкти;
б) використання матриці найменших відстаней для поступового виключення об'єктів із сукупності;
в) графічний спосіб зображення зв'язків між об'єктами і виділення окремих кластерів шляхом розриву найдовших зв'язків;
г) метод групування об'єктів в окремі кластери за допомогою розриву найкоротших зв 'язків.
6. Кількість кластерів у разі застосування методу дендритів повинна бути:
а) обов'язково завчасно визначена;
б) визначається в процесі кластерного аналізу;
в) може визначатися наперед або в процесі кластерного аналізу;
г) визначається пропорційно кількості об'єктів, що підлягають кластеризації.
7. Яке з перерахованих нижче тверджень можна вважати перевагою SWOT-аналізу:
а) об'єктивність вибору та ранжування факторів зовнішнього і внутрішнього середовища;
б) добра адаптація до середовища, що постійно змінюється:
в) потужна підтримка прийняття конкретних управлінських рішень;
г) періодична діагностика ринку та ресурсів підприємства.
8. У процесі формування корпоративної стратегії фірми з допомогою
SWOT -аналізу визначаються:
а) стратегія адаптації до середовища і стратегія адаптації до ресурсів підприємства;
б) стратегія адаптації до середовища і стратегія формування середовища;
в) стратегія активного наступу і стратегія пасивної оборони;
г) ділова, функціональна й операційна стратегії.
9. Стратегія, яка використовує сильні сторони фірми для знешкодження
зовнішніх загроз, називається:
а) стратегія "Максі-Максі";
б) стратегія "Максі-Міні";
в) стратегія "Міні-Максі";
г) стратегія "Міні-Міні".
10. Якщо рівень майбутньої нестабільності, згідно з теорією І. Ансоффа, є меншим ніж 3,5 бала, це означає:
а) підприємство не може керуватися минулим досвідом під час прийняття стратегічних управлінських рішень;
б) підприємство може керуватися минулим досвідом під час прийняття стратегічних управлінських рішень;
в) підприємство повинне змінювати галузь діяльності;
г) підприємство не може оцінювати зовнішні можливості та загрози.
11. До складу факторів, що характеризують сильні й слабкі сторони
підприємства, не належить:
а) репутація (імідж);
б) соціальна відповідальність;
в) законодавча і нормативна база;
г) трудові ресурси.

ТЕМА 6 РОЗРОБЛЕННЯ ТА ЕКОНОМІЧНЕ ОБГРУНТУВАННЯ СТРАТЕГІЇ ВИРОБНИЧОЇ ПРОГРАМИ

План викладу і засвоєння матеріалу
6.1 Загальні принципи економічної стратегії виробничої програми
6.2 Оцінка стратегії виробничої діяльності
6.3 Оцінка обсягів виробництва, орієнтованих на стратегію оптимізації фінансового результату

6.1 Загальні принципи економічної стратегії виробничої програми
Розробка та економічне обґрунтування виробничої програми базується на формуванні виробничої стратегії, яка дуже тісно переплітається із виробничою функцією. Можна сказати, що саме виробнича функція є основою формування виробничої стратегії. За економічним словником-довідником виробнича функція — це економіко-математичний метод аналізу господарської діяльності як на макро- так і на мікрорівні, який дає змогу прогнозувати економіку, виявляти шляхи підвищення ефективності виробництва.
Найважливішим інструментом формування виробничої стратегії є ланцюг цінностей, що визначає діяльність, функції та процеси розробки, виробництва, маркетинґу, доставки й підтримки продукту або послуги. Цей ланцюг, що створює вартість діяльності, розпочинається із забезпечення сировиною та продовжується в процесі виробництва частин або компонентів випуску продукції, оптового й роздрібного продажу продукту кінцевим споживачам. Ланцюг цінностей компанії відбиває набір пов'язаних між собою напрямів діяльності та функцій, що виконуються всередині підприємства. Для розробки стратегії виробничої програми необхідно розробити й обґрунтувати стратегії управління основними засобами, оборотними активами, у тому числі запасами товарно-матеріальних цінностей, стратегією управління робочою силою, а також стратегією маркетинґу та продажу.
Більш детально розглянемо кожний із цих процесів.
Процес розробки стратегії управління використанням основних засобів будується на підприємстві з урахуванням особливостей обороту капіталу підприємства. Початково авансований в основні активи капітал залежно від подальшого обороту в операційному процесі підприємства функціонує в двох основних формах:
• у формі реально функціонуючих основних активів, які виявляються за залишковою їхньою вартістю;
• у формі накопиченої суми амортизації використаних в операційному процесі основних активів.
Економічне оцінювання виробничих одиниць і ресурсів дозволяє отримати лише часткову інформацію про проблеми загальної господарської діяльності. Вона являє собою ефективний засіб аналізу, який надає господарнику допоміжні дані, однак не забезпечує даних для визначення розмірів виробництва. Для відповіді на це останнє питання може стати ефективним використання методу бюджетного аналізу господарської діяльності. За його допомогою можна оцінити виробничі показники окремих галузей, використання ресурсів, внутрішні й зовнішні виробничі зв'язки, а також загальні фінансові результати господарства. Тому доцільно окремо визначати зміст, організацію, методику і застосування бюджетного аналізу.
Бюджет господарства являє собою класифікацію і детальне зведення основних натуральних і фінансових показників господарської діяльності господарства в цілому. Бюджет — це фінансовий план або кошторис, чи просто план доходів і витрат. До такого аналізу звертаються тоді, коли виникає необхідність визначити місце й значення кожної галузі як окремо, так і стосовно господарства в цілому.
Отже, бюджетний аналіз господарства можна визначити як процес, за допомогою якого встановлюються складові частини господарства, а також визначаються зв'язки окремих частин як між собою, так і щодо цілого.
Аналіз не обмежується порівнянням і вивченням складових частин існуючого господарства. На першому етапі ретроспективний аналіз, як було розглянуто в другому розділі, призначений лише для встановлення основних взаємозв'язків і є засобом визначення й оцінювання слабких і сильних сторін організації господарства та визначення основних напрямів організаційно-господарського плану. Однак важливою для господарства є така інформація, що дає відповіді, як покращити господарську діяльність та збільшити дохідність виробництва.
У цій частині бюджетний аналіз являє собою важливу складову частину всього стратегічного аналізу. При цьому спеціаліст може одержати інформацію для перевірки можливих змін з метою ліквідації негативних і посилення позитивних явищ у господарській діяльності.
Метод, за допомогою якого цього можна досягти, дозволяє враховувати видозміни початкового бюджету господарства на основі врахування передбачуваних зрушень у веденні господарства, а також у переоцінці всієї господарської діяльності стосовно до умов, які змінюються.
Спеціаліст, що займається аналізом, має змогу повторювати даний процес багаточисленну кількість разів залежно від кількості та характеру передбачуваних змін. Кожен із одержаних таким способом варіантів бюджету, їх аналіз допомогає виявити складові частини господарства і встановити їх співвідношення як між собою, так і в цілому по господарству, синтезувати окремі частини в ціле.
Бюджетний аналіз може бути використаний і тоді, коли відсутні зведені дані про дійсні доходи або бюджет з фактичної діяльності господарства. У цьому випадку бюджет доцільно складати за допомогою синтезу на основі відповідних нормативів. Цей метод часто використовують для визначення характерних типів господарств, що відповідають даним умовам.
Для бюджетного аналізу діяльності господарства типовим є включення з самого початку як змінних, так і постійних витрат, які відображаються окремою статтею.
Бюджетний аналіз виконується на основі специфічної системи основних показників. Загальною функцією такого аналізу є забезпечення відповідей за методом "що було – що буде", перспективна стратегія потенційних змін в організації господарства, капіталовкладеннях, технології, методах, принципах управління, ринках збуту, засобах постачання матеріалів і послуг, необхідних для виробництва, або в інших аспектах господарської діяльності.
Тому бюджетний аналіз включає інформацію, що характеризує результати як з поточного ("початкового"), так і з передбачуваного ("переглянутого") планів.
Для бюджетного аналізу, так само як і для економічного оцінювання, необхідні нормативи. Однак у деяких випадках бюджетний аналіз може проводитись за даними бухгалтерського обліку, звітності, які точно відображають господарську діяльність за даний рік. Особливістю аналізу є те, що він надає інформацію про внутрішні зв'язки як між галузями господарства, так і між окремими галузями й господарством у цілому.
Важливим об'єктом вивчення при бюджетному аналізі є структура основних фондів, яка може бути суттєво змінена через зміну в організації сільського господарства. Це потребує додаткових капіталовкладень, змінить величини змінних і постійних витрат, доходи і прибуток господарства.
Основна увага при бюджетному аналізі концентрується на змінних витратах. При такому аналізі доцільно за умови незначних капіталовкладень взагалі не брати до розрахунку постійні витрати, за винятком тих випадків, коли ставиться мета визначити чистий дохід по господарству в цілому. Зміни валових надходжень від реалізації продукції та змінних витрат пояснюють усі коливання чистого доходу, однак постійні витрати повинні також ураховуватися при визначенні кінцевих фінансових результатів.

6.2 Оцінка стратегії виробничої діяльності
Висновки з бюджетного аналізу виробничої діяльності господарства являють собою основу рішень, спрямованих на збільшення прибутків, забезпечення більш стійких доходів, або досягнення інших цілей, які ставлять перед собою керівники господарств. Точна й ретельна оцінка — основна умова таких важливих висновків. Таким чином, оцінка є вирішальним кроком у бюджетному аналізі господарства. Отже, важливо додержуватись певної методики проведення оцінки результатів аналізу та деяких правил з тим, щоб така методика була ефективною.
Слід зосередитися на тих сторонах діяльності, які вивчаються в процесі бюджетного аналізу. Оцінка здійснюється у максимально конкретній формі і стосується окремих змін, які впливають на вирішальні аспекти діяльності господарства. Ефективний метод точного виміру підсумкових результатів реорганізації на основі бюджетного аналізу включає п'ять послідовних стадій:
1. Визначити, наскільки покращився стан справ після реорганізації та наскільки це відповідає цілям керівництва господарством.
2. З'ясувати, які показники стали більш сприятливими для досягнення поставлених цілей унаслідок конкретних змін, а також масштаби цих переваг.
3. Виявити, які показники стали менш сприятливими для досягнення цілей керівництва після конкретних змін, а також розміри пов'язаних з ними витрат.
4. Порівняти одну з іншою вигоди або витрати з окремих змін і визначити чисті загальні доходи або збитки від цих змін та передбаченої реорганізації.
5. Знайти можливості подальшого покращення і розробити заходи щодо практичного запровадження цих покращень, тим самим ще більше наблизивши всю господарську діяльність до поставлених завдань.
Перші чотири стадії дадуть змогу отримати відповідь на запитання: наскільки вдасться просунутись у напрямі поставленої цілі, визначити вигоди від реорганізації господарства. Про це свідчитимуть показники: грошових доходів господарства, чистого доходу, прибутку й норми прибутку. У процесі аналізу важливо в кінцевому підсумку виявити основні переваги або недоліки реорганізації. Це основне питання, на яке необхідно відповісти, для вирішення наступних питань: 1) реорганізація являє собою найефективніший засіб для досягнення оптимальних результатів; 2) передбачена реорганізація є частково ефективною і потребує вдосконалення; 3) реорганізація — неефективна і від неї необхідно відмовитись. Однак і при цьому не виключені в майбутньому зміни в галузевій структурі, технології виробництва, підвищені продуктивності галузей з метою збільшення прибутків господарства.

6.3 Оцінка обсягів виробництва, орієнтованих на стратегію оптимізації фінансового результату
Валовий фінансовий результат за інших рівних умов перебуває у певній залежності від обсягу виробництва. Прогнозний вибір обсягу виробництва, орієнтованого на максимальний прибуток, здійснюється шляхом ретельного аналізу взаємозалежності обсягів виробництва, доходів і витрат. У нашому прикладі прогнозна ринкова ціна продукції становить 120 грн. Загальний дохід за кожним можливим обсягом випуску розраховується як добуток обсягу випуску та ціни реалізації. Граничний прибуток обчислюється як різниця між ціною реалізації продукції та сумою граничних витрат. Аналіз показує, що при обсязі виробництва 17 000 одиниць продукції підприємство має збиток у сумі 1050 тис. грн.
Таким чином, для оцінювання беззбиткового виробництва необхідно визначити нижню критичну точку виробництва. Для цього розрахуємо додатковий обсяг виробництва, що перевищує 17 000 одиниць. Він дорівнює: 1 050 000 : 120 = 8750 одиниць. Таким чином, нижня критична точка виробництва — 25 750 одиниць (17 000 + 8750). За такого обсягу виробництва за ціною 120 грн. загальний дохід становить 3090 тис. грн. (120×25 750). Починаючи з цього обсягу виробництва до обсягу виробництва 157 тис. одиниць продукції прибуток постійно зростає і досягає свого максимального значення — 9450 тис. грн. Потім прибуток починає зменшуватися. Отже, верхня критична точка виробництва, яка забезпечує максимальну суму прибутку, становить 157 тис. одиниць продукції. При прогнозуванні обсягу виробництва деякі економісти орієнтуються на величину прибутку, яка припадає на одиницю продукції. Аналіз даних показує, що найбільший прибуток на одиницю продукції досягається при обсязі виробництва у 125 тис. одиниць. Менеджери, які при прогнозуванні обсягів виробництва будуть виходити з максимального прибутку на одиницю продукції, не враховують, що у цьому разі сума прибутку становитиме лише 8250 тис. грн. Але аналіз таблиці свідчить, що при прогнозуванні доцільніше використовувати загальну суму прибутку.
За даними за обсягу виробництва 157 тис. одиниць прибуток сягає свого максимального значення — 9450 тис. грн. Аналіз показує, що оцінка прогнозного обсягу виробництва з позиції максимального прибутку на одиницю продукції не дає можливості визначити фактичний обсяг виробництва, який забезпечить підприємству максимальний прибуток.

Питання для роздуму, самоперевірки, повторення
1. Назвіть загальні принципи економічної стратегії виробничої програми.
2. Розкажіть як проводиться оцінка стратегії виробничої діяльності.
3. Скільки стадій включає метод точного вимірювання підсумкових результатів реорганізації?
4. Розкажіть суть оцінки обсягів виробництва.
5. Опишіть виробничу функцію та її значення в стратегічному аналізі обсягів виробництва.

Завдання, вправи, тести
Завдання 1
1. Алґебраїчна сума різниць між експертними оцінками внутрішніх
факторів підприємства, що досліджується, і найвищими оцінками серед
конкурентів – це:
а) показник інтенсивності конкуренції;
б) рівень нестабільності внутрішнього середовища підприємства;
в) звичайна конкурентна сила підприємства;
г) абсолютна конкурентна сила підприємства.
2. Модель ВСG побудована на базі:
а) детермінованої залежності між рівнем конкуренції та позицією підприємства у галузі;
б) теоретичної залежності між витратами виробництва і прибутковістю;
в) емпіричної залежності між витратами й обсягом виробництва;
г) функціональної залежності між конкурентною позицією підприємства і часткою ринку.
3. Відносна частка ринку секторів бізнесу в моделі ВСG вимірюється:
а) за звичайною стобальною шкалою;
б) за логарифмічною шкалою;
в) за експоненційною шкалою;
г) величиною кола, що позначає сектор бізнесу.
4. Сектор бізнесу, що характеризується низькими темпами зростання ринку і високою відносною часткою на ринку, називається:
а) «зіркою»;
б) «собакою»;
в) «важкою дитиною»;
г) «дійною коровою».
5. Головний фінансовий (грошовий) потік у моделі ВСG має
спрямовуватися:
а) від правого нижнього квадранта до лівого верхнього;
б) від лівого нижнього квадранта до лівого верхнього;
в) від лівого верхнього квадранта до правого нижнього;
г) під правого верхнього квадранта до лівого нижнього.

 

ТЕМА 7 РОЗРОБКА ТА ЕКОНОМІЧНЕ ОБГРУНТУВАННЯ СТРАТЕГІЇ ФІНАНСОВОЇ ПРОГРАМИ

План викладу і засвоєння матеріалу
7.1 Зміст стратегії організації фінансів
7.2 Механізми формування та реалізації фінансової стратегії
7.3 Система раннього попередження, реагування та прогнозування банкрутства підприємства

7.1 Зміст стратегії організації фінансів
Стійкий фінансовий стан будь-якого підприємства залежить не лише від максимальної прибутковості (високого рівня рентабельності). При нераціональній організації фінансів, низькій платоспроможності навіть підприємства з високим рівнем прибутковості не забезпечать самофінансування своєї господарської діяльності. Тому велику увагу в усіх ланках управління зосереджують на фінансовій діяльності підприємства, раціональному й ефективному використанні фінансових ресурсів.
Фінансова діяльність включає в себе сукупність операцій з надходження і витрачання засобів у грошовому оцінюванні та ефективному їх використанню в процесі виробництва і реалізації продукції. Аналіз фінансового стану підприємств має на меті поліпшити організацію фінансів та підвищити ефективність їх використання в процесі господарської діяльності.
Зміст аналізу фінансового стану полягає у вивченні розміщення й використання засобів виробництва; платоспроможності підприємства; забезпеченості власними оборотними коштами; стану виробничих запасів та власних і позичених джерел їх утворення; стану фінансової дисципліни в розрахунках з іншими підприємствами, організаціями та державою; використання коштів господарства за призначенням; виявлення шляхів підвищення ефективності використання фінансових ресурсів.
Через низькі показники прибутковості та незадовільний фінансовий стан стає можливим явище банкрутства підприємств. Тому в коло питань, що аналізуються, входить вивчення ознак банкрутства, реакції підприємства на кризисний стан, вибір стратегії запобігання банкрутству та ін.
Раціональна фінансова діяльність сприяє здійсненню таких основних принципів господарського розрахунку, як самоокупність і самофінансування підприємства. Ці два принципи тісно взаємопов'язані. Самоокупність має на меті те, що ресурси, вкладені у виробництво та реалізацію продукції, повинні окупатись прибутком, відповідним нормативному рівню рентабельності. Самофінансування – це забезпечення потреб підприємства у фінансових ресурсах з формування та ефективного використання всіх господарських засобів як основних, так і оборотних, розширення виробництва і покращення соціально-культурної сфери за рахунок грошових надходжень від реалізації своєї продукції, робіт і послуг.
Однак це не означає, що в процесі господарської діяльності використовуються лише власні кошти підприємства. При самофінансуванні користуються і залученими коштами у вигляді кредитів банку та інших джерел. Однак обов'язковою умовою при цьому є своєчасне повернення кредитів за рахунок власних нагромаджень підприємства.
Основним джерелом даних для аналізу фінансового стану є бухгалтерський баланс — форма № 1 річного звіту, — у якому відображені всі господарські засоби в активі та джерела їх утворення— в пасиві. До складу господарських засобів входять засоби праці, що багаторазово беруть участь у процесі виробництва і свою вартість переносять на створений продукт частково, у міру їх зношення, без зміни своєї натуральної форми. Другу частину господарських засобів складають предмети праці, які приймають участь у процесі виробництва один раз, а свою вартість повністю переносять на заново створений продукт. З урахуванням цих особливостей господарські засоби розділяються відповідно на основні та оборотні.
Джерела утворення оборотних коштів розподіляються на власні та залучені. До власних належать закріплені за підприємством засоби у статутному фонді, які потім поповнюються за рахунок прибутку господарства. Основним джерелом залучених коштів є короткотермінові та інші кредити банку. Крім цього, оборотні кошти можуть формуватися за рахунок кредиторської заборгованості, фондів економічного стимулювання, спеціальних фондів та інших джерел.
Цільовий характер використання господарських засобів зумовлює необхідність окремого відображення в балансах засобів основної діяльності, призначених для виробництва продукції, та засобів капітальних вкладень, призначених для відтворення самих основних фондів підприємства.
Починаючи з 1991 р., установлені нові форми бухгалтерської звітності та балансу підприємства. Із раніше діючої форми балансу вилучені планові нормативи, стійкі пасиви, розділи про капітальні вкладення формування основного складу, зовнішньоекономічну діяльність. Нові форма балансу стала загальною для підприємств будь-яких форм власності, будь-яких галузей народного господарства. Господарські засоби джерела їх утворення розміщені в трьох розділах, кожний з яких ділиться на окремі статті балансу.
В активі першого розділу балансу відображаються основні засоби вкладення, використання прибутку та інші позаоборотні засоби.
У першому розділі пасиву балансу відображаються джерела власних коштів у вигляді статутного фонду, прибутку, а також прирівняних до них коштів. Загальна сума статутного фонду розділяється на дві частини в частині основних і окремо в частині оборотних засобів. Тому загальний підсумок першого розділу пасиву, як правило, перевищує актив цього розділу.
У першому розділі балансу відображаються окремою статтею витрати і джерела на капіталовкладення, ремонт основних засобів і формування основного складу, а також спеціальні фонди цільовою фінансування, амортизаційний і ремонтний фонд, знос малоцінних і швидкозношуваних предметів.
У другому розділі активу балансу відображаються виробничі запаси та інші засоби. Ці засоби за кожною статтею відображаються в сумі фактичної їх наявності. У пасиві цього розділу відображаються довгострокові кредити й позикові кошти.
У третьому розділі балансу відображаються в активі грошові кошти, розрахунки та інші активи, у пасиві — короткострокові кредити банку, розрахунки та інші пасиви.
Дотримання цільового характеру використання коштів передбачає такий порядок, при якому засоби основної діяльності не повинні використовуватись на капітальне будівництво, придбання основних засобів, формування основного складу. За цієї умови повинна виконуватись рівність між активом і пасивом коштів і джерел на капітальні вкладення, що відображаються у першому розділі балансу.
Окрім бухгалтерського балансу, при аналізі використовуються дані аналітичного обліку наявності виробничих запасів за видами на бухгалтерських рахунках 05, 06, 07, 08, 09, 10, 11 та інших; планові дані про нормативи оборотних засобів; фінансовий план доходів та видатків підприємства, інші джерела даних.
Розвиток ринкової економіки зумовлює два основні напрями аналізу фінансового стану підприємства.
Перший – це проведення об'єктивного оцінювання вартості господарських засобів, що знаходяться реально в розпорядженні підприємства, і, залежно від цього, рівня його платоспроможності. При цьому поняття платоспроможності підприємства тісно пов'язується з терміном "ліквідність балансу", під яким розуміють такий стан активів і пасивів окремих розділів балансу підприємства, який забезпечує своєчасне погашення платіжних зобов'язань не лише наявними коштами, але й порівняно легкою і незбитковою реалізацією майна.
Другий напрям аналізу – це традиційний аналіз стану й рівня ефективності використання оборотних засобів і джерел їх формування з метою пошуку резервів поліпшення результатів фінансової діяльності підприємства.
Підвищення необхідності відродження першого напряму аналізу фінансового стану зумовлюється тим, що в умовах ринкової економіки з'являється можливість, якої раніше не існувало, ліквідації підприємства залежно від збиткових результатів господарської діяльності. Разом з тим потреба у проведенні аналізу ліквідності балансу не знижує, а навпаки, підвищує роль традиційного внутрішньогосподарського аналізу розміщення й використання оборотних засобів, пошуку резервів зміцнення фінансового стану підприємства.

7.2 Механізми формування та реалізації фінансової стратегії
Нерозривно пов'язаною з генеральною стратегією підприємства є фінансова стратегія, яка являє основу для розробки та економічного обґрунтування фінансової програми. Під фінансовою стратегією слід розуміти формування системи довгострокових цілей фінансово-господарської діяльності та вибір найефективніших шляхів їх досягнення, зважаючи на тенденції розвитку фінансового ринку. Процес формування стратегії фінансової програми підприємства проходить низку етапів:
- установлення загального періоду формування фінансової стратегії;
- формування стратегічних цілей фінансової діяльності;
- розробка фінансової політики з окремих аспектів діяльності;
- конкретизація показників фінансової стратегії за періодами її реалізації;
- оцінка та реалізація розробленої фінансової стратегії.
Визначення загального періоду формування фінансової стратегії залежить від багатьох умов. Головною умовою його визначення є тривалість періоду, який прийнятий для формування загальної стратегії розвитку підприємства, оскільки фінансова стратегія має підпорядкований характер щодо генеральної стратегії, вона не може виходити за межі цього періоду (коротший період формування фінансової стратегії припустимий).
Важливою умовою при визначенні періоду формування фінансової стратегії підприємства є можливість передбачити розвиток економіки в цілому, а кон'юнктура тих сегментів фінансового ринку, з якими пов'язана майбутня фінансова діяльність підприємства, в умовах нинішньої нестабільності розвитку економіки країни не може бути довгою, у середньому в межах трьох років. Умовами визначення періоду формування фінансової стратегії є також галузева належність підприємства, його розміри, стадії життєвого циклу тощо.
Під час формування стратегічних цілей фінансової діяльності підприємства основну увагу приділяють підвищенню рівня добробуту власників капіталу (підприємства) та максимізації його ринкової вартості. Водночас така головна мета потребує певної конкретизації з урахуванням завдань та особливостей майбутнього фінансового розвитку підприємства. Система стратегічних цілей повинна забезпечити формування належних фінансових ресурсів та високорентабельне використання власного капіталу; оптимізацію структури активів і капіталу; допустимий рівень фінансового ризику у процесі реалізації майбутньої фінансової діяльності підприємства й таке інше.
Систему стратегічних цілей фінансового розвитку підприємства слід формувати чітко й коротко, відображаючи кожну з цілей у конкретних показниках — цільових стратегічних нормативах. У ролі таких стратегічних нормативів з окремих аспектів фінансової діяльності підприємства можуть бути:
• середньорічний темп зростання власних фінансових ресурсів, які формуються з власних джерел;
• мінімальна вартість власного капіталу в загальному обсязі використаного капіталу підприємства;
• коефіцієнт рентабельності власного капіталу підприємства;
• співвідношення оборотних та необоротних активів підприємства;
• мінімальний обсяг грошових активів, що забезпечить поточну платоспроможність підприємства;
• мінімальний рівень самофінансування інвестицій;
• допустимий рівень фінансових ризиків у розрізі основних напрямів господарської діяльності підприємства.
Найвідповідальнішим кроком у формуванні стратегії фінансової програми підприємства є розробка фінансової політики, яка є формою реалізації фінансової ідеології та фінансової стратегії підприємства в розрізі найважливіших аспектів фінансової діяльності на окремих етапах її реалізації. На відміну від фінансової стратегії у цілому, фінансова політика формується лише за окремими напрямами фінансової діяльності підприємства, що потребують найефективнішого управління для досягнення головної стратегічної мети такої діяльності.
Формування фінансової політики з окремих аспектів фінансової діяльності підприємства може мати багаторівневий характер. Так, наприклад, у межах політики управління активами підприємства може бути розроблена політика управління оборотними та необоротними активами. У свою чергу, політика управління оборотними активами може включати окремі блоки політики управління окремими їх видами і т. д.
Конкретизація цільових показників фінансової стратегії здійснюється за періодами її реалізації. У процесі цієї конкретизації забезпечується динамічність представленої системи цільових стратегічних нормативів фінансової діяльності, а також їхня внутрішня та зовнішня синхронізація в часі. Зовнішня синхронізація передбачає узгодження у часі реалізації розроблених показників фінансової стратегії з показниками загальної стратегії розвитку підприємства, а також з прогнозними змінами кон'юнктури фінансового ринку. Внутрішня синхронізація передбачає узгодження в часі всіх цільових стратегічних нормативів фінансової діяльності між собою.
У системі забезпечення реалізації фінансової програми передбачається формування на підприємстві центрів відповідальності різних видів; визначення прав, обов'язків та відповідальність їхніх керівників за результати їхньої діяльності; розробки системи стимулювання працівників за їхній внесок у підвищення ефективності фінансової діяльності тощо.
Оцінка напрацьованої фінансової стратегії є прикінцевим етапом розробки стратегії фінансової програми підприємства і проводиться за наступними елементами:
• узгодження фінансової стратегії підприємства із загальною стратегією розвитку;
• узгодження фінансової стратегії підприємства з прогнозними змінами навколишнього фінансового середовища;
• внутрішня фінансова збалансованість стратегії;
• можливість реалізації фінансової стратегії;
• допустимий рівень ризиків при реалізації фінансової стратегії;
• результативність розробленої фінансової стратегії.

7.3 Система раннього попередження, реагування та прогнозування банкрутства підприємства
Існують два види реакції підприємства на його кризисний стан. Перший – захисний: різке скорочення витрат, продаж чи ліквідація окремих підрозділів або галузей підприємства, скорочення й продаж обладнання чи майна, звільнення персоналу, зниження ринкових цін і скорочення обсягів збуту продукції тощо. Другий – наступальний: модернізація обладнання, запровадження нових технологій, ефективний маркетинґ, підвищення цін, пошук нових ринків збуту, розробка і запровадження проґресивної стратегічної концепції планування й управління.
Закордоном, наприклад у США, пов'язують 90 % невдач підприємств з недосвідченістю менеджерів, некомпетентністю керівництва, невідповідальністю його дій умовам, які змінились, зловживаннями, старінням, що призводить у цілому до неефективного управління підприємством. Практика доводить: якщо кризи зумовлені внутрішніми причинами, то керівника або спеціаліста доцільно запросити зі сторони; якщо зовнішніми — то досить здібного працівника з персоналу підприємства.
Друга важлива причина невдач — високі витрати виробництва. У цьому випадку доцільно провести скорочення всіх невиробничих і малопродуктивних витрат — усунути зайві й застарілі виробничі потужності, покращити технологічні процеси, здешевити їх, усунути причини браку, витрати від нераціонального використання робочого часу й плинності кадрів, скоротити управлінські витрати, ліквідувати збиткові галузі й виробництва і запровадити виробництво високорентабельної продукції тощо.
Визначення стратегічних цілей спрямовується на виявлення перспектив розвитку основної діяльності господарства з урахуванням конкретних умов і конкурентоспроможності.
Наближення підприємства до банкрутства може залежати від багатьох факторів.
1. ПАРАМЕТРИ ФАКТОРІВ ВИРОБНИЦТВА: неправильне визначення виробничого профілю; низькі підприємницькі здібності власника або управлінців господарства; неадекватний маркетинґ; висока частка позичкового капіталу; низька кваліфікація виконавців (робітників, інженерів тощо); неадекватність трансакційних витрат (витрати на поставку виробничих запасів, продажу продукції тощо).
2. ПАРАМЕТРИ ФАКТОРІВ ПОПИТУ: різке зниження попиту несприятливо впливає на всі види діяльності, скорочуються обсяги виробництва, збільшуються витрати на одиницю продукції за рахунок збільшення частки постійних витрат, зменшується прибуток на одиницю продукції й загальний прибуток господарства.
3. ВПЛИВ НА БАНКРУТСТВО СПОРІДНЕНИХ І ПІДТРИМУЮ
ЧИХ ГАЛУЗЕЙ здійснюється через постачання ресурсів, підвищення цін
на ресурси і використання ресурсів в інших галузях та на інші цілі.
Погіршення конкурентних переваг постачальників ресурсів також може
зумовити ланцюг банкрутства залежних від них підприємств. Окрім
зовнішніх факторів, існують і внутрішні фактори, наприклад відсутність у
підприємства резервних стратегічних ресурсів.
4. СУПЕРНИЦТВО ІЗ ГАЛУЗЕВИМИ ПІДПРИЄМСТВАМИ, яке свідчить про те, що інші підприємства використовують кращі управлінські технології, маркетингову стратегію, кращі кадри тощо. Усе це зумовлює появу на ринку нових потужних конкурентів.
5. ВПЛИВ УРЯДУ є важливим фактором, що зумовлює розвиток і функціонування підприємства, особливо в умовах реґульованої державою економіки. Від фіскальної й кредитно-грошової політики уряду суттєво залежить підприємство на всіх етапах своєї діяльності. Якщо вона нестабільна не лише в довгостроковому, але й у короткостроковому періоді, то підприємству важко вижити. Таким самим чином діють нестабільність і протиріччя законодавства. Усе це не гарантує бізнесу нормальний розвиток, підвищує ризик (підприємство із зони допустимого ризику може переміститись у зону підвищеного ризику і значно наблизитись до банкрутства.
На початковому етапі на нове виробництво негативно впливають високі ставки податків на прибуток, інші податки. Тому в умовах реґульованої економіки уряд часто підтримує найбільш важливі для держави галузі субсидіями, пільговими податками тощо.
6. ВИПАДКОВИЙ ВПЛИВ — один із факторів, який реґулює фінансовий стан підприємства. Випадок може як сприяти розвиткові підприємства, так і призвести до банкрутства (стихійні лиха, винахід товарів-замінників, технологічний прорив у виробництві, раптова дестабілізація політичного й економічного становища в державах-партнерах по торгівлі, уведення ембарго на поставку товарів підприємства).
7. ПРИВАТИЗАЦІЯ ГАЛУЗЕЙ ЕКОНОМІКИ є одним із важливих факторів розвитку підприємства. Низький ступінь приватизації та наявність державної монополії в галузі може зумовити складності юридичного, технологічного, природного та іншого характеру, що іноді призводить до нестійкості виробництва. Таку ситуацію ми спостерігаємо на сучасному етапі у сільськогосподарському секторі економіки, коли наявність великих за розмірами господарств, що підтримуються й субсидуються державою, утруднює розвиток малих фермерських господарств.
Аналіз зазначених факторів дає можливість виробити тактику відвернення небезпеки банкрутства підприємства, обґрунтувати економічну стратегію ведення господарства, передбачивши такі її складові, як товарна стратегія, стратегія ціноутворення, стратегія взаємодії з ринками факторів виробництва, зниження витрат, маркетинґова стратегія, стимулювання персоналу тощо.
Аналізу підлягають як зовнішні, так і внутрішні фактори, від яких залежить робота підприємства. На зовнішні фактори підприємство суттєво вплинути не має змоги, тому завданням щодо цього є по можливості більш повне й точне врахування змін, що стались на ринку і в суспільстві, та внесення коректив у свою діяльність.
Внутрішні елементи господарської діяльності, що підлягають аналізу, можна об'єднати в такі групи:
1. Призначення підприємства — для чого воно створено, чого від нього чекають основні учасники, яким чином можна задовольнити ці чекання. Це визначається конкретною ціллю діяльності.
2. Результативність роботи підприємства за період, що аналізується,— показники рентабельності виробництва продукції, його економічності та ефективності, а також планомірності.
3. Ступінь використання ресурсів підприємства, до яких належать як інтелектуальні, так і матеріальні ресурси.
4. Робота функціональних служб підприємства— наскільки успішно вони вирішують поставлені завдання.
5. Конкурентоспроможність вироблених підприємством товарів — з'ясовуються, чи потрібно починати підготовку до виробництва нового товару.
Усі ці внутрішні фактори прослідковуються при аналізі балансу підприємства, а також при реалізації кадрової стратегії та політики. У кризисній ситуації підприємство повинно реалізувати спеціальну стратегію із запобігання банкрутству, яка передбачає багато правил і прийомів покращення конкурентоспроможності підприємства.
Важливим стратегічним напрямом відвернення від банкрутства є забезпечення швидкої оборотності капіталу. Однією із поширених причин низьких прибутків є те, що великі грошові капітали підприємства нерухомі. Багато де не використовується обладнання, надто великі виробничі запаси сировини, матеріалів, не використовуваних споруд тощо. Усе це становить недіючий капітал.
Немає ніякої вигоди притримувати готову продукцію, товари, окрім тих випадків, коли ціни зростають. Цінність обладнання, техніки або споруд залежить від їх використання, а не від їх вартості. Норма прибутку більше залежить від швидкості продаж, ніж від високої ціни.
Отже, завищення цін — прямий шлях до банкрутства, а більш висока швидкість оборотності капіталу допоможе його уникнути.

Питання для роздуму, самоперевірки, повторення
1. У чому полягає зміст аналізу фінансового стану?
2. З чого складається фінансова стратегія підприємства та в чому полягає її мета?
3. Які механізми та інструменти використовують під час формування та реалізації фінансової стратегії?
4. Яким чином формується матриця фінансової стратегії?
5. За якими ознаками можна ідентифікувати фінансову кризу на підприємстві?
6. У чому полягають задачі фінансового контролінгу?
7. Які етапи включає в себе система раннього попередження банкрутства підприємства?

Завдання, вправи, тести
Завдання 1
1. Оптимальною стратегією бізнесу з точки зору моделі ВСG є:
а) стратегія перетворення всіх секторів бізнесу на "зірки";
б) стратегія отримання значної частки ринку для бізнесу, що перебуває на стадії зрілості життєвого циклу;
в) стратегія збирання доходів із «зіркових» секторів бізнесу і «дійних корів»;
г) стратегія інвестування «дійних корів» для перетворення їх на «зірки».
2. Яка з перерахованих нижче рекомендацій може бути прийнятною для СГП, чий продукт позиціоновано на матриці ВСG у зоні "зірок":
а) перегляд стратегії концентрування у відповідній галузі;
б) продовження концентрування у відповідній галузі;
в) диверсифікація в інші галузі;
г) злиття або продаж підрозділу іншій фірмі, яка запропонує прийнятні умови.
3. Головною особливістю моделі GЕ/МсКіnsey, порівняно з моделлю ВСG, є:
а) оцінка конкурентних позицій підприємства у галузі;
б) зображення моделі у вигляді матриці;
в) використання результатів для прийняття рішень з інвестиційної стратегії;
г) урахування суб'єктивних факторів бізнесу, які важко кількісно оцінити.
4. Якщо для певного бізнесу характерні середня привабливість ринку і низький рівень відносних переваг на ринку, він позиціонується на матриці GЕ/МсКіnsey як:
а) «переможений» (1);
б) «переможений» (2);
в) «переможений» (3);
г) сумнівний бізнес.
5. Серед індикаторів ринкової привабливості бізнесу в моделі GЕ/МсКіnsey немає такого фактора:
а) темпи зростання ринку;
б) дистриб’юторська мережа;
в) норма прибутку у галузі;
г) цінності споживачів.
6. Згідно з пропозиціями Т.Х. Нейлора, для сумнівного бізнесу в моделі GЕ/МсКіnsey рекомендується така стратегія:
а) вихід з бізнесу;
б) отримання доходів, скорочення діяльності;
в) отримання доходів;
г) інвестування.

ТЕМА 8 СТРАТЕГІЧНИЙ АНАЛІЗ СТРУКТУРИ КАПІТАЛУ ПІДПРИЄМСТВА

План викладу і засвоєння матеріалу
8.1 Структура капіталу і ризик
8.2 Політика стратегії структури капіталу
8.3 Аналіз структури капіталу відповідно до стратегії його розвитку і показників, зумовлених нею
8.4 Аналіз стратегії використання капіталу

8.1 Структура капіталу і ризик
Взаємодія суб’єктів ринкової економіки, діяльність кожного з них, незалежно від сфери вкладення капіталу, зумовлена насамперед економічним інтересом — одержанням прибутку.
Власники капіталу, інвестуючи його до тієї чи іншої сфери діяльності, водночас з бажанням отримати певний прибуток, вступають до сфери невизначеності з точки зору отримання доходу від інвестованого капіталу. Тобто підприємницька діяльність не позбавлена ризику.
Зі структурою капіталу пов’язані два поняття ризику: підприємницький та фінансовий.
Підприємницький ризик — це ризикованість вкладів в активи підприємства, що не має боргів. Він являє собою невизначеність в одержанні майбутнього валового прибутку від операційної діяльності та зумовлений сукупністю чинників:
- коливаннями вартості матеріальних ресурсів;
- здатністю підприємства змінювати ціни на свою продукцію залежно від зміни ринкової ситуації;
- зміною попиту на продукцію підприємства;
- зниженням конкурентоспроможності продукції;
- високим рівнем операційного важеля (левериджу).
Важливість того чи іншого чинника залежить від галузі господарювання, розвитку ринку тощо. Деякі чинники можуть певною мірою реґулювати, наприклад, обсяги реалізації та ціни на продукцію. Особливе місце серед чинників, які визначають підприємницький ризик, посідає операційний леверидж. Його суть у тому, що прибуток від основної діяльності залежить від рівня постійних витрат у собівартості продукції. За сучасних умов виробництва високий рівень постійних витрат спостерігається у високотехнологічних та капіталоємних виробництвах з високою питомою вагою висококваліфікованого персоналу. Таким чином, у періоди спаду виробництва прибуток підприємств з високим рівнем постійних витрат більш чутливий до зміни обсягів реалізації продукції та зміни ринкової ситуації. Чим вищий рівень постійних витрат, тим вищий підприємницький ризик за інших рівних умов.
Ризики, які супроводжують фінансову діяльність підприємства, формують великий портфель ризиків і визначаються загальним поняттям — фінансовий ризик. Він становить найбільшу частину сукупних господарських ризиків підприємства. Його рівень зростає зі збільшенням обсягів і диверсифікацією фінансової діяльності підприємства. Фінансовий ризик впливає на різні аспекти господарської діяльності підприємства й супроводжує підготовку практично всіх управлінських рішень. Цей вид ризику, який є додатковим до підприємницького, стосується передусім акціонерів, які володіють звичайними акціями, особливо якщо підприємство у своїй діяльності використовує такі джерела, як позики. Фінансовий ризик виникає за певної структури капіталу і впливає на дохідність звичайних акцій.
Капітал — основна категорія ринкового суспільства, яка постійно перебуває у русі. Він є головною економічною базою створення та розвитку підприємства і у процесі свого функціонування забезпечує інтереси держави, власників та персоналу.
Капітал підприємства характеризує загальну вартість у грошовій, матеріальній і нематеріальній формах, інвестовану у формування його активів. Серед чинників виробництва (капіталу, матеріальних і трудових ресурсів) капітал відіграє пріоритетну роль.
Капітал відображає фінансові ресурси підприємства, які приносять дохід. У цій своїй ролі капітал може розглядатися ізольовано від виробничого фактора — у формі залученого капіталу, що забезпечує формування доходів підприємства не у виробничій (операційній), а у фінансовій сфері його діяльності. Капітал, який є головним джерелом формування добробуту його власників, забезпечує необхідний рівень цього добробуту як у поточному, так і у майбутніх періодах. Спожита у поточному періоді частина капіталу спрямовується на задоволення поточних потреб його власників і тим самим перестає виконувати функції капіталу. Частина капіталу, яка залишається у виробництві, формує рівень добробуту його власників у наступному періоді.
За джерелами формування виділяють власний і залучений капітал.
Власний капітал характеризує загальну вартість ресурсів підприємства, що належать йому на правах власності та використовуються ним для формування відповідної частини активів.
Фінансовий леверидж — це використання підприємством залучених коштів, яке впливає на зміну дохідності власного капіталу і дає йому можливість одержати додатковий прибуток на власний капітал. Показник, що відображає рівень додаткового прибутку на власний капітал за різних варіантів структури капіталу, називається ефектом фінансового левериджу.
Розрахунок впливу (ефекту) фінансового левериджу, можна подати у такому вигляді:

(8.1)

де E — ефект фінансового левериджу, пов’язаний з підвищенням дохідності власного капіталу;
ЗК — сума залученого капіталу;
ВК — сума власного капіталу;
ДА — рівень дохідності активів;
ПК — рівень відсотків за кредит;
РП — рівень податку на прибуток.
Показники формули (8.1) можна розподілити на такі компоненти:
Коефіцієнт структури капіталу — характеризує фінансову стійкість підприємства і показує, яка величина залученого капіталу припадає на одну гривню власного капіталу. Критичним значенням цього коефіцієнта є одиниця. Зі збільшенням коефіцієнта для підприємства підвищується фінансовий ризик і знижується фінансова стійкість.
Диференціал фінансового левериджу — показує різницю між рівнем дохідності активів і рівнем відсотків за залучений капітал. При зниженні дохідності активів вплив фінансового левериджу зменшується.
Коли середній рівень дохідності активів нижчий, ніж середня ставка за залучені ресурси, отримуємо від’ємне значення диференціалу. Це вказує на можливість та ефективність використання залученого фінансування лише за умови, коли дохідність активів вища, ніж ринкова відсоткова ставка за кредитні ресурси.
Податковий коректор — відображає ступінь впливу на ефект фінансового левериджу рівня оподаткування прибутку.

8.2 Політика стратегії структури капіталу
Одним з найбільш важливих і складних завдань, які розв’язуються у процесі стратегічного оцінювання фінансування підприємства, є оптимізація структури капіталу. Це таке співвідношення використання власних і залучених коштів, при якому забезпечується найефективніша пропорційність між коефіцієнтами дохідності та фінансової стійкості підприємства, тобто максимізується його ринкова вартість.
Стратегічна політика структури капіталу — це його оптимізація. Вона передбачає такі напрями дослідження:
- аналіз капіталу підприємства;
- оцінювання основних чинників, що визначають формування структури капіталу;
- оптимізацію структури капіталу за критерієм максимізації рівня дохідності;
- оптимізацію структури капіталу за критерієм мінімізації його вартості.
Основною метою аналізу капіталу підприємства є з’ясування тенденції динаміки обсягу і структури капіталу в наступному періоді та їх впливу на фінансову стійкість та ефективність використання капіталу.
У процесі оцінювання діяльності підприємства можуть бути спрогнозовані:
- середні темпи зростання фінансових ресурсів, які формуються із власних джерел;
- мінімальна частина власного капіталу в загальному обсязі капіталу, який використовується підприємством;
- коефіцієнт дохідності власного капіталу підприємства;
- співвідношення оборотних і необоротних активів підприємства;
- мінімальний рівень ліквідних активів, що забезпечують поточну платоспроможність підприємства.
Не існує єдиного рецепта ефективного співвідношення власного і залученого капіталу. Проте існує ряд об’єктивних і суб’єктивних факторів, використання яких дає можливість цілеспрямовано формувати структуру капіталу, яка забезпечує умови найбільш ефективного його використання підприємством.
На структуру капіталу впливають галузеві особливості діяльності підприємства, які визначають структуру активів та їх ліквідність. Підприємства, для яких характерний великий рівень необоротних активів, як правило, мають низький кредитний рейтинг. Такі підприємства у своїй господарській діяльності значною мірою орієнтуються на використання власного капіталу. Галузеві особливості визначають також тривалість операційного циклу. Чим менший період операційного циклу, тим більше у підприємства можливостей для використання залученого капіталу. Стадія життєвого циклу підприємства також впливає на структуру капіталу. Підприємство, яке перебуває на ранній стадії життєвого циклу і випускає конкурентоспроможну продукцію, може для фінансування своєї діяльності залучати більшу суму позикового капіталу, на стадії зрілості — більшою мірою повинне використовувати власний капітал.
Кон’юнктура товарного і фінансового ринків також впливає на структуру капіталу. Чим стабільніша кон’юнктура товарного ринку, тим безпечнішим є використання залученого капіталу, і навпаки — при спаді обсягів реалізації продукції використання залученого капіталу треба зменшувати. Чинники фінансового ринку впливають на збільшення або зменшення власного капіталу.
Високий рівень дохідності дає можливість підприємству за рахунок капіталізації одержаного прибутку скоротити рівень використання залученого капіталу.
З урахуванням цих факторів стратегічна політика структури капіталу на підприємстві зводиться до:
- визначення оптимальної для даного підприємства пропорції використання власного і залученого капіталу;
- забезпечення залучення необхідних видів і обсягів капіталу для досягнення розрахункових показників його структури.
Кожне підприємство прагне досягти оптимального співвідношення між джерелами фінансування, оскільки структура капіталу впливає на його вартість. При розробці стратегічної політики структури капіталу головна мета — прогноз такої структури капіталу, яка за найнижчої вартості капіталу допомагатиме підтримувати стабільні доходи і дивіденди для акціонерів.
Фінансування за рахунок залучених джерел ефективне для підприємства, але до певної межі. Переваги фінансового левериджу зникають у підприємств, які мають у структурі капіталу занадто високу частину боргів, що посилює ризик і підвищує потенційну загрозу неплатоспроможності. Надмірне фінансування за рахунок випуску акцій теж має свої недоліки, тому що середньозважена вартість капіталу стає занадто високою. У деяких випадках випуск надмірної кількості звичайних акцій може призвести до втрати контролю над акціонерним капіталом. Незбалансованість у структурі капіталу — наявність великої кількості боргів або значної частки акціонерного капіталу — можуть зашкодити позиції підприємства на ринку.
Таким чином, головна мета стратегічного аналізу структури капіталу — це формування такого співвідношення, за якого досягається найвищий прибуток на звичайні акції.

8.3 Аналіз структури капіталу відповідно до стратегії його розвитку і показників, зумовлених нею
Економічна література пропонує різні методичні підходи до розв’язання завдання оптимізації структури капіталу. Найпоширенішими з них є методичні підходи, що визначаються на основі:
- управління величиною ефекту фінансового левериджу, який використовується підприємством;
- формування політики фінансування активів з урахуванням вартості, ризику та термінів залучення капіталу;
- мінімальної вартості залучення капіталу.
Розглянемо суть та можливості використання кожного методичного прийому.
Розглянемо вплив на оптимізацію структури капіталу політики фінансування активів підприємства з урахуванням вартості, ризику та термінів залучення окремих джерел капіталу.
Під політикою фінансування активів слід розуміти певну сукупність управлінських рішень та дій щодо вибору джерел коштів, які використовуються для формування активів підприємства та дотримання найоптимальнішого співвідношення між ними.
Обґрунтована політика фінансування активів підприємства має велике значення для його діяльності, оскільки вона забезпечує ефективне використання капіталу, фінансову стійкість та платоспроможність, збалансування зниження ціни формування капіталу та зменшення ризику витрат.
Відповідно до призначення, активи підприємства з урахуванням часу класифікують на три групи:
- необоротні;
- постійна частина оборотних активів;
- змінна частина оборотних активів.
Загальна сума активів та їх складові частини наведено на рис. 8.1.

 

Рис. 8.1. Структура активів підприємства

Розрізняють три основних різновиди політики фінансування активів підприємства, а саме:
- консервативну;
- агресивну;
- компромісну.
Консервативна політика фінансування передбачає використання власного капіталу та довгострокових зобов’язань для формування необоротних активів та половини змінної частини оборотних активів. Водночас така політика фінансування дуже обтяжлива для підприємства у зв’язку з високою вартістю капіталу, що використовується. Крім того, вона передбачає витрати, пов’язані з неповним використанням залученого довгострокового капіталу в періоди зменшення змінної частини оборотних активів. Схематично консервативна політика фінансування активів представлена на рис. 8.2.

 

Рис. 8.2. Консервативна політика фінансування активів

Агресивна політика фінансування активів націлена на використання власного капіталу та довгострокових зобов’язань тільки для формування необоротних активів (рис. 8.3). Оборотні активи у повному обсязі формуються за рахунок короткострокових зобов’язань. Ця політика фінансування активів забезпечує найнижчу вартість капіталу підприємства, проте вона обмежена занадто високим ризиком можливості втрат та недостатності капіталу.

Рис. 8.3. Агресивна політика фінансування активів

Компромісна політика фінансування активів (рис. 8.4) має на меті використання власного капіталу та довгострокових зобов’язань для формування необоротних активів та постійної частини оборотних активів. При цьому вся змінна частина оборотного капіталу фінансується короткостроковими зобов’язаннями.

Рис. 8.4. Компромісна політика фінансування активів

Така політика фінансування активів дає змогу досягти компромісу між вартістю капіталу та ризиком його втрати.
У реальній діяльності підприємства, крім розглянутих трьох видів політики фінансування активів, можуть бути ще й інші, які передбачають зміну пропорцій використання окремих джерел капіталу для формування певних категорій активів.
Аналіз чинників формування структури капіталу в поєднанні з використанням теоретичних вимог дає змогу забезпечити формування найоптимальнішої структури фінансування активів підприємства.
У стратегічному аналізі структури капіталу велике значення має оцінка вартості капіталу.
Під вартістю капіталу розуміють суму коштів, яку підприємство, що одержує капітал, сплачує за використання одиниці капіталу його власнику.
Капітал підприємства формується з різноманітних джерел, кожне з яких має свою вартість залучення капіталу.
Вартість власного капіталу дорівнює сумі отриманих дивідендів (спожитий дохід) та частини прибутку, яка спрямована у резервний капітал та реінвестована в активи (нерозподілений прибуток). Формула розрахунку вартості власного капіталу має такий вигляд:

(8.2)

де ВВК — вартість власного капіталу, %;
ЧП — чистий прибуток;
ВК — середня вартість власного капіталу.
Додаткове залучення власного капіталу за рахунок зовнішніх джерел відбувається шляхом додаткової емісії акцій підприємства або додаткових внесків у його статутний капітал. Для визначення суми чистого прибутку, який належатиме власникам акцій додаткового випуску, відповідно до питомої ваги цих акцій у загальному обсязі статутного капіталу, використовують таку формулу:

(8.3)

де ЧПд — чистий прибуток, що залишається у розпорядженні власників від додаткового випуску;
НА — кількість випуску «нових» акцій;
СА — кількість випуску «старих» акцій;
ЧП — чистий прибуток, який залишається у розпорядженні власників підприємства.
Сума залучення капіталу від емісії нових акцій залежить від курсу їх продажу і витрат, пов’язаних з емісією. Його вартість розраховується за формулою:

(8.4)

де СДК — сума залучення додаткового капіталу від емісії нових акцій;
КП — курс продажу «нових» акцій;
ВЕ — витрати, пов’язані з емісією.
Формула розрахунку вартості залучення додаткового власного капіталу (ВДК) має такий вигляд:

(8.4)

Вартість залучення капіталу у формі банківських позик визначається на основі відсоткової ставки за кредит і може бути розрахована за такою формулою:

(8.5)

де ВП — вартість капіталу за рахунок позики, %;
П — відсоткова ставка за кредит банку, %;
РП — рівень податку на прибуток.
У процесі господарської діяльності підприємство іноді може використовувати для розрахунків такий фінансовий інструмент, як товарний кредит у формі короткострокової відстрочки платежу. Для обчислення його вартості використовують формулу:
(8.6)

де ВТК — вартість товарного кредиту, %;
Цз — сума цінових знижок;
Кз — середній розмір кредиторської заборгованості за товарним кредитом.
Таким чином, капітал підприємства може формуватися з кількох джерел, кожне з яких має свою вартість. Прогнозна вартість капіталу, який використовуватиметься підприємством, розраховується як його середньозважена вартість. Аналізуючи різні прогнозні варіанти структур капіталу, підприємство може вибрати оптимальну за критерієм середньозваженої вартості.
Розробка всіх видів управлінських рішень неможлива без використання системи показників, за допомогою яких можуть бути реалізовані логіка, принципи та методичні підходи стратегічного аналізу і подальшого довгострокового і короткострокового планування.
Під показником у стратегічному аналізі, прогнозному обліку та звітності слід розуміти кількісно-якісні характеристики соціально-економічних явищ, факторів і процесів, які відбуваються у бізнесі. Причому якісний бік його відображає суть явищ або процесів у конкретних умовах місця і часу, а кількісний — розмір, абсолютну або відносну величину.
Система прогнозних показників повинна відповідати таким основним вимогам:
— єдність і обов’язковість показників для даного рівня прогнозування;
— здатність до агрегатування і дезагрегатування;
— мати одиниці вимірювання;
— забезпечувати комплексну характеристику всіх аспектів функціонування об’єктів прогнозування;
— бути гнучкою, здатною до адаптації та відображення всіх змін стану об’єкта прогнозування.
Кількість показників, які використовуються у прогнозах, повинна бути обмеженою.
У стратегічних оцінюваннях розрізняють такі основні групи показників: кінцеві і проміжні; натуральні та вартісні; абсолютні й відносні; реґламентовані, розрахункові та інформаційні.
У сучасному ринковому господарюванні надзвичайно велику роль відіграють вартісні показники. Вони відображають загальні результати діяльності підприємства, дають змогу забезпечувати взаємну узгодженість усіх видів прогнозів, визначити напрями розвитку підприємства. За допомогою вартісних показників у прогнозній системі обліку і звітності розробляються господарські операції; визначаються обсяги та структура реалізації продукції; прогнозуються доходи, витрати і кінцеві результати діяльності; складаються прогнозний баланс та звіт про фінансові результати.

8.4 Аналіз стратегії використання капіталу
У сучасних умовах господарювання капітал підприємства виступає важливим фактором розвитку підприємства. Саме траєкторія руху й розміщення капіталу зумовлює стратегічні напрями діяльності суб’єктів підприємницької діяльності. Тому важливого значення набуває стратегічний аналіз структури капіталу підприємства.
Управління структурою капіталу являє собою систему принципів і методів розробки і реалізації управлінських рішень, пов’язаних із забезпеченням ефективного використання капіталу в різних сферах діяльності підприємства та організацією його обороту.
Ефективне управління капіталу підприємства забезпечується реалізацією декількох принципів, основними з яких є:
1. Інтеґрованість із загальною системою управління підприємством. Забезпечення ефективності всіх сфер діяльності підприємства прямо пов’язане з використанням капіталу, забезпеченням необхідної його дохідності. Управління капіталом пов’язане з усіма напрямами фінансового менеджменту, з виробничим, інвестиційним і декількома іншими видами функціонального менеджменту. Це визначає необхідність органічної інтеґрованості управління використанням капіталу з іншими функціональними системами управління і загальною системою управління підприємством.
2. Комплексний характер формування управлінських рішень. Усі управлінські рішення у сфері забезпечення ефективного використання капіталу та організації його обороту пов’язані та здійснюють вплив на кінцеві результати діяльності підприємства. Тому управління капіталом розглядають як комплексну систему, яка забезпечує розробку взаємозалежних управлінських рішень, кожне з яких робить свій внесок у загальну результативність діяльності підприємства.
3. Високий динамізм управління. Навіть найбільш ефективні управлінські рішення у сфері використання капіталу в операційному або інвестиційному процесі, які розроблені та реалізовані на підприємстві в минулому періоді, не завжди можуть бути повторно використані на наступних етапах його господарської діяльності. Насамперед, це пов’язано з високою динамічною факторів зовнішнього середовища на стадії переходу до ринкової економіки, і в першу чергу, – зі зміною кон’юнктури ринку капіталу та окремих капітальних товарів. Крім того, змінюються із часом і внутрішні умови функціонування підприємства, особливо на етапах переходу до наступних стадій його життєвого циклу. Тому система управління використанням капіталу повинна бути динамічною і такою, яка враховує зміну факторів навколишнього середовища, потенціалу формування економічного розвитку, форм організації виробничої та фінансової діяльності, фінансового стану й інших параметрів функціонування підприємства.
4. Варіативність підходів до розробки окремих управлінських рішень. Реалізація цього принципу припускає, що підготовка кожного управлінського рішення у сфері використання капіталу, вибору напрямів і форм використання капіталу в різних видах діяльності підприємства повинно враховувати альтернативні можливості дій. За наявності альтернативних проектів управлінських рішень у цій сфері їх вибір для реалізації повинен ґрунтуватися на системі критеріїв, які визначають фінансову ідеологію, фінансову стратегію або конкретну фінансову політику підприємства. Система таких критеріїв у сфері управління капіталом установлюється підприємством.
5. Орієнтованість на стратегічні цілі розвитку підприємства. Яким би ефективним не були проекти управлінських рішень у сфері використання капіталу в операційному та інвестиційному процесах у поточному періоді, вони повинні бути відхилені, якщо вони вступають у протиріччя з місією підприємства, стратегічними напрямами його розвитку, підривають економічну основу ефективного використання капіталу в майбутньому періоді.
Система стратегічного управління капіталом реалізує свою головну мету та основні задачі шляхом здійснення визначених функцій. Ці функції підрозділяються на дві основні групи, які визначаються комплексним змістом системи управління, що розглядається:
1. Функції управління капіталу підприємства як управляючої системи. Ці функції є складовими частинами процесу управління не залежно від виду діяльності підприємства, його організаційно-правової форми, розміру, форми власності і т. д.
2. Функції управління капіталу як спеціальної сфери управління підприємством. Склад цих функцій визначається конкретним об’єктом цієї управляючої системи.
Підвищення результативності діяльності підприємства тісно пов’язане з стратегічним управлінням розміщення капіталу. За сучасних умов господарювання оцінювання впливу факторів розміщення капіталу на результативність діяльності підприємства і розробка шляхів удосконалення використання і розміщення капіталу є важливим завданням, розв’язання якого сприятиме розвитку підприємства.
Показниками, які характеризують результативність діяльності підприємства можуть виступати показники рентабельності, оборотності виробничих активів. Капітал, як уже зазначалося, може бути розміщений в основних і оборотних активах. Тому показники розміщення капіталу можуть виступати показники закріплення капіталу в активах та їх елементах. Він показує, яка кількість капіталу, розміщеного в активах підприємства, припадає на одну гривню реалізованої продукції.
У стратегічному аналізі для оцінювання структури капіталу на підприємстві шляхами підвищення результативності діяльності можуть бути:
1. Використання „нових” методів управління товарно-матеріальними запасами, які полягають у відмові від створення страхових запасів. Для цього необхідно застосовувати системи „Канбан” і „Точно в термін”.
2. Перегляд існуючих норм і нормативів товарно-матеріальних цінностей.
3. Упровадження логістичних систем управління поставками, збереження і використання товарно-матеріальних цінностей.
4. Використання сучасних товарно-матеріальних цінностей.
5. Підвищення ефективності використання основних засобів, шляхом застосування сучасних машин і обладнання, виявлення невикористаних основних засобів і або їх передачу в оренду, або продаж, або використання у виробничому процесі підприємства.
6. Застосування прискорених методів амортизації основних засобів.
7. Механізація та автоматизація праці робітників.

Питання для роздуму, самоперевірки, повторення
1. Які види ризику пов’язані зі структурою капіталу?
2. У чому полягає ефект фінансового левериджу?
3. Які напрями дослідження передбачає стратегічна політика структури капіталу?
4. У чому полягає головна мета при розробці стратегічної політики структури капіталу?
5. На яких засадах ґрунтується питання розв’язання завдання оптимальної структури капіталу?
6. У чому полягають особливості різновидів політики фінансування активів підприємства?
7. Яким чином можна розрахувати вартість власного капіталу?

 

 

Завдання, вправи, тести
Завдання 1
Визначити і проаналізувати фінансові потреби підприємства методом балансу грошових надходжень. Під час проведення аналізу використати дані, наведені в таблиці.

Визначення фінансових потреб методом балансу грошових надходжень
Місяць Надходження Виплати Чисті грошові надходження Залишок на початок місяця Залишок на кінець місяця Резерв Надлишок або дефіцит
Січень 8000 5540 790 890
Лютий 8500 8900 810 890
Березень 9000 6300 895 890
Квітень 8500 5920 830 890
Травень 9300 6510 910 890
Червень 11600 8100 1010 890
Липень І2400 8660 1120 890
Серпень 11800 10260 1080 890
Вересень 10300 7210 990 890
Жовтень 10900 7600 1000 890
Листопад 11100 7700 1090 890
Грудень 12200 8540 1150 890

Порівнюючи майбутні грошові надходження із сумами до виплати, обчислити щомісячний надлишок надходжень або дефіцит грошових коштів.

Завдання 2
Підприємство розглядає можливість упровадити інвестиційні проекти А і Б, які вписуються в його стратегію. Вартість проектів становить 300 тис. грн і 200 тис. грн відповідно. Прогнозовані прибутки за проектом А — 60 тис. грн, за проектом Б — 50 тис. грн. Підприємство зіткнулося з нестачею коштів для реалізації обох проектів і може фінансувати за рахунок власних коштів лише 350 тис. грн.
Проаналізувати і дати рекомендації, що доцільніші для підприємства: впровадити один з проектів або, скориставшись кредитом у сумі 150 тис. грн, профінансувати обидва проекти. Відсоткова ставка за користування кредитом – 10 % річних. Аналізуючи проекти, звернути увагу на рентабельність проектів і власних коштів. Зробити висновки.

Завдання 3
1. У модифікованій версії моделі GЕ/МсКіnsey, яку розробив Дж.С. Дей, позиція «переможця» (3) відповідає такій стратегії:
а) селективний розвиток;
б) інвестування у розвиток;
в) захист позиції на ринку;
г) захист і зміна орієнтирів.
2. Згідно з моделлю Shell/DPM, якщо компанія посідає середні позиції у привабливій галузі, її становище відповідає такій стратегії:
а) зростання;
б) посилення конкурентних переваг;
в) ґенератора коштів;
г) обережного продовження бізнесу.
3. Якщо у центрі уваги під час аналізу з допомогою моделі Shell/DPM перебувають потоки грошових коштів, оптимальним уважається такий розвиток позицій компанії:
а) з нижніх правих клітинок матриці Shell/DPM до верхніх лівих;
б) з верхніх лівих клітинок матриці до нижніх правих;
в) від позиції «Стратегія лідера» – до позиції «Подвоєння обсягу виробництва»;
г) від позиції «Подвоєння обсягу виробництва або згортання бізнесу» – до «Стратегії лідера» – до «Стратегії ґенератора коштів» – до «Стратегії часткового згортання» – до «Стратегії згортання (виходу з бізнесу)».
4. Додатково необхідні фонди – це:
а) непокрита частина власного капіталу – неоплачений капітал;
б) потреба у додатковому фінансуванні за рахунок збільшення власного капіталу або за рахунок збільшення зобов'язань;
в) частина основних фондів або оборотних активів, яка має бути поповнена для забезпечення прогнозованого зростання обсягів продажу;
г) фонди, які необхідно залучити для посилення ліквідності.
5. Метод відсотка від продажу – це:
а) прогнозування витрат на основі відсотка від минулорічного обсягу реалізації;
б) збільшення або зменшення всіх статей проектованого балансу і звіту про фінансові результати на відсоток зміни обсягу продажу продукції;
в) збільшення або зменшення додатково необхідних фондів на той самий відсоток, на який змінився обсяг продажу;
г) збільшення або зменшення показника доходу від реалізації продукції та статей проектованого балансу і звіту про фінансові результати (крім тих, що не залежать від зміни продажу) на однаковий відсоток.
6. Якщо прогноз статей проектованої фінансової звітності складається з
урахуванням інформації про майбутні управлінські рішення, цей метод
називають:
а) методом експертного оцінювання;
б) методом нормативних коефіцієнтів;
в) методом реґулювання статей;
г) методом обробки детермінованих чисел.

 

ТЕМА 9 СТРАТЕГІЧНИЙ АНАЛІЗ ФІНАНСОВИХ ПОКАЗНИКІВ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА

План викладу і засвоєння матеріалу
9.1 Стратегічний аналіз показників фінансової звітності
9.2 Прогнозування складових елементів бізнесу
9.3 Аналіз статей проектованого звіту про фінансові результати
9.4 Аналіз статей проектованого балансу

9.1 Стратегічний аналіз показників фінансової звітності
Щодо процесу здійснення господарсько-фінансової діяльності розрізняють історичну і прогнозну фінансові звітності підприємства. Історична звітність фіксує результати господарювання за визначений період. Прогнозна фінансова звітність формується до початку господарської діяльності, відповідно до вибраної стратегії підприємства.
На рубежі 70-х—80-х років доктрина «економіки пропозиції» витісняється концепцією «економіки попиту». Якщо раніше менеджер з виробництва диктував умови менеджерові зі збуту, то тепер вони помінялися ролями. Менеджер з виробництва такою ж мірою залежить від фінансової служби. Фактично виробництво, збут і фінансова служба настільки залежать одне від одного, що діяльність одного з них неможлива без двох інших. Уся діяльність тепер базується на прогнозі збуту, в основі якого лежать маркетингові дослідження ринків збуту і попиту споживачів: обсяг збуту в попередньому періоді, кон’юнктура ринку, характер конкуренції тощо. Потім шляхом аналізу виробничих завдань визначається потреба в робочій силі, матеріалах, устаткуванні, фінансових ресурсах. Уся прогнозна інформація щодо майбутньої фінансово-господарської діяльності підприємства інтеґрується у його прогнозну фінансову звітність.
Для того щоб спланувати прибуток, потік коштів, підприємство насамперед повинно скласти точний прогноз своїх прибутків і витрат. Для цього воно має бути впевненим у тому, що йому вдасться реалізувати певну кількість своєї продукції за визначеною ціною. Підприємство повинно точно знати витрати виробництва і збуту кожного свого виробу. Відсутність такого роду інформації означає, що підприємство йде на ризик, не знаючи своїх шансів на успіх.
Використовуючи прогнози збуту і попиту споживачів, менеджер з виробництва планує обсяг та структуру виробництва продукції, витрати виробництва; менеджер зі збуту розробляє плани щодо забезпечення виробництва чинниками виробництва, розраховує витрати на збут; менеджер з фінансів формує систему фінансових показників і прогнозну фінансову звітність. Кожна істотна зміна ситуації збуту потребує коригування прогнозу збуту та системи планових показників підприємства.
Відповідна служба підприємства, володіючи прогнозною інформацією, системою планових показників і кошторисів, розробляє основний прогноз діяльності. Якщо у виробника є ефективна і точна система нормування витрат на виробництво різних видів продукції, то дані для основного кошторису можна одержати шляхом простого множення обсягу виробництва кожного виду продукції, зазначеного в прогнозі збуту, на нормативні витрати на виробництво відповідних виробів. На основі отриманих у такий спосіб даних виробник робить висновок про те, чи має він достатні засоби для виконання виробничих планів, у протилежному разі потрібно шукати додаткові засоби.
Таким чином, основний кошторис є прогнозом рентабельності роботи підприємства. Він являє собою розрахунок прибутків і збитків на певний період, до якого додаються розрахунки вартості реалізованої продукції, витрат з продажу, адміністративних витрат та касових надходжень. Фактично такий кошторис перетворюється на балансову таблицю, складену на останнє число періоду, на який формується кошторис.
Головне призначення прогнозного кошторису полягає в тому, щоб визначити кількість засобів виробництва і коштів, потрібних для виробництва того обсягу продукції, який передбачається реалізувати, згідно з прогнозом збуту. Щоб основний прогнозний кошторис міг стати засобом ефективного контролю витрат виробництва, його слід розділити на кілька окремих кошторисів, кожен з яких, у свою чергу, необхідно розбити на дрібніші статті відповідних витрат. Для управління діяльністю підприємства необхідно складати прогнозні кошториси збуту, виробництва, витрат на матеріали, витрат на робочу силу, накладних витрат, витрат допоміжних служб, розробляти інтегровану систему прогнозної фінансової звітності підприємства.

9.2 Прогнозування складових елементів бізнесу
Ділова система бізнесу являє собою комбінацію дій людей, матеріальних засобів і грошових коштів, обладнання. За наявності цих чинників та інших фінансових умов, зафіксованих у бухгалтерському балансі, вони є відправною інформацією для прогнозування бізнесу. Якщо бізнес починається з нульового фінансового старту, то для його здійснення необхідно насамперед сформувати майно — довгостроковий та поточний капітал, і тільки за таких умов можна виробляти продукцію, надавати послуги, оновлювати матеріальні ресурси, удосконалювати технологію, планувати, створювати та використовувати прибуток. Наприклад, для формування основного та оборотного капіталу створюється підприємство з початковим капіталом 150 тис. грн, в установі банку відкривається поточний рахунок, на який перераховуються ці гроші. Крім цього, залучається позиковий капітал шляхом одержання банківського кредиту на суму, наприклад 50 тис. грн, що надходять на поточний рахунок підприємства. Отже, власний і позиковий капітали становитимуть 200 тис. грн.
Підприємство для здійснення економічної функції має намір придбати основні засоби — устаткування на суму 100 тис. грн; матеріальні цінності — сировину, основні та допоміжні матеріали, паливо — на суму 50 тис. грн. Перша і друга фінансові операції характеризують створення активів на суму 200 тис. грн, водночас формуються зобов’язання перед власниками і позичальниками на таку ж суму.
Третя і четверта фінансові операції ілюструють перетворення форми активів: грошової — на основні засоби у сумі 100 тис. грн і на оборотні матеріальні засоби у сумі 50 тис. грн. Р. 5 показує склад активів і структуру зобов’язань після того, як будуть здійснені ці операції. Р. 6 містить дані щодо структури активів і зобов’язань. Із загальної суми активів половина припадає на довгострокові активи, по 25 % — на матеріальні активи і на грошові кошти, 75 % зобов’язань становить власний капітал і лише чверть — позиковий.
Спрогнозувавши фінансові операції щодо створення стартового капіталу, підприємство потім прогнозує поточні операції на майбутній період — обсяг продажів, витрати, пов’язані з виробництвом і продажем, прибуток тощо.
За наявності вихідного капіталу при прогнозі майбутньої господарської діяльності враховують фінансові операції, пов’язані з відновленням основного капіталу, з орендою основних засобів. Розглянемо особливості їх прогнозування і побудову на їх основі структурної моделі прогнозного бухгалтерського балансу.
Підприємство може прогнозувати заміну обладнання за таких причин: збільшення обсягів виробництва продукції; поліпшення якості; зниження рівня витрат; забезпечення диверсифікації виробництва.
Порядок капіталовкладень на придбання нового обладнання визначається фінансовою службою підприємства, відповідно до стратегії його розвитку на майбутній період.
Перед тим, як використати капітал на придбання обладнання, яке замінить існуюче, підприємство повинно бути впевнене, що його інвестиції принесуть достатній прибуток у вигляді річної економії. Це виявляється шляхом зіставлення експлуатаційних витрат за існуючого і запланованого до придбання обладнання. При цьому умовно вважають, що кількість та якість продукції, яка виробляється, залишаються незмінними. Порівняння показує різницю в рівнях річних експлуатаційних витрат, і якщо вона на користь нового обладнання, то це є запорукою майбутніх прибутків.
Особливостями моделі прогнозного балансу із заміни обладнання є відображення в активі історичних і прогнозних витрат на експлуатацію основних засобів, а в зобов’язаннях — історичних та прогнозних прибутків і збитків. Загальні суми історичних та прогнозних витрат заносяться у вигляді від’ємних величин до відповідних граф «Прибутків і збитків».
Аналіз витрат та їхньої структури показує, що прогнозована заміна основних засобів даватиме щорічну економію експлуатаційних витрат. і сприятиме зростанню економічної ефективності.
Оренда — угода, згідно з якою орендодавець передає орендареві право користуватися за плату об’єктом оренди на певний період часу. Відповідно до міжнародних стандартів обліку, оренду класифікують на фінансову та операційну.
Фінансова оренда — оренда, за якою до орендаря переходять усі ризики і переваги, пов’язані з об’єктом оренди. Така оренда забезпечує орендодавцеві відшкодування капітальних витрат, а також прибуток на інвестований капітал.
Оренда називається операційною, якщо ризики і переваги, пов’язані з володінням об’єктом, не переходять до орендаря.
Підприємство за рахунок оренди будинків, обладнання та інших об’єктів основних засобів може нарощувати свої виробничі потужності. Орендовані основні засоби при фінансовій оренді не стають власністю орендаря, але їх відповідно до міжнародних стандартів необхідно відображати в балансі орендаря як активи та зобов’язання в рівних сумах на дату набрання чинності договору оренди. Підприємства можуть користуватися фінансовим лізингом, оформивши його договірними відносинами, де передбачаються всі умови оренди.
При фінансовій оренді в орендаря зростають довгострокові активи й водночас на цю ж суму збільшуються довгострокові зобов’язання щодо оренди. Хоча насправді засоби, орендовані підприємством, йому не належать, проте вони включаються до суми засобів, які належать підприємству. Таким чином, фінансова оренда є винятком із загального правила про те, що засоби підприємства включають суму засобів виробництва і права власності, які належать підприємству.
Початкову вартість орендованих основних засобів підприємство відшкодовує шляхом нарахування амортизації, виходячи з початкової вартості та терміну оренди. У нашому прикладі термін оренди — п’ять років. Таким чином, прогнозована річна сума амортизації дорівнює 24 000 грн (120 000 : 5), відшкодовується вона за рахунок прогнозованого прибутку.
Отже, орендар повинен щорічно відшкодовувати орендодавцеві 24 000 грн шляхом виплати коштів з одночасним зменшенням на цю ж величину зобов’язань за орендою (операція 3а).
Річна сума відсотків (2400 грн) сплачується грошовими коштами і відноситься до витрат з оренди (операція 3б).
Наприкінці прогнозованого періоду сума витрат з оренди відшкодовується за рахунок прогнозованого прибутку (операція 4).
При операційній оренді орендна плата відноситься орендарем у кожному звітному періоді на рахунок прибутків і збитків.
З проведеного аналізу змісту операцій з оренди можна зробити такі висновки:
— витрати з оренди відшкодовуються підприємством за рахунок прогнозованого прибутку;
— первісна вартість орендованого підприємством об’єкта компенсується за рахунок амортизації, що компенсується прогнозним прибутком.
За наявності в прогнозованій моделі вихідного балансу, який тут опущений з методичних міркувань, можна аналізувати структуру довгострокових активів, тобто співвідношення між власними довгостроковими активами й орендованим майном, структуру довгострокових зобов’язань — співвідношення між власним капіталом і довгостроковими зобов’язаннями, структуру активів і всієї сукупності операцій.
Усі запаси підприємства за ступенем їхнього перетворення в процесі господарської діяльності класифікуються на такі три групи: сировина і матеріали, незавершене виробництво та готова продукція. Їхні фактичні запаси на початок прогнозованого періоду відображаються на відповідних рахунках бухгалтерського обліку.
Потреба в запасах на прогнозований період, перехід їх з
одного виду в інший, обсяг і структура продажів готової продукції визначається розрахунковим шляхом, виходячи з прогнозу збуту. Розрахунки, пов’язані з визначенням обсягу закупівель сировини і матеріалів, їх перетворення на незавершене виробництво, готову продукцію та грошові кошти відображаються в бюджетах, що складаються відповідними службами підприємства.
Бюджет — це план, сформований відповідно до вибраної стратегії розвитку підприємства, який охоплює всі аспекти його діяльності на визначений період часу. Загальний бюджет підприємства складається із численних бюджетів відділів і підвідділів, які також можна розділити на дрібніші бюджети.
Прогнозні дані щодо руху запасів концентруються у виробничому бюджеті підприємства. Його узагальнені дані є джерелом інформації для балансової моделі операцій з прогнозування руху запасів.
Прогнозування затрат праці ґрунтується на прогнозі обсягу і структури виробництва. Затрати праці класифікують на прямі та непрямі затрати, відрахування на соціальне страхування й інші цілі.
Прямі затрати праці характеризують затрати на основну робочу силу і фіксуються у виробничому бюджеті в годинах та вартості кожної одиниці виробу і всього випуску продукції або іншим методом, який використовується на даному підприємстві.
Непрямі затрати праці — вартість допоміжної праці: оплата праці комірників, зарплата контролерів, працівників, зайнятих на ремонті й обслуговуванні приміщень. Вони, як правило, включаються до бюджету витрат підприємства. Більшість непрямих витрат є постійними, вони не змінюються в прямій залежності від виробничої діяльності. Навіть у тому випадку, якщо підприємство не діє (або майже не діє), зарплата основним службовцям, вартість допоміжної робочої сили, страхові внески продовжують нараховуватися.
Витрати праці — це новоутворена вартість, виражена в заробітній платі та відрахуваннях на соціальні та інші потреби. Ці витрати включаються до вартості вироблених товарів або послуг, що спочатку відображається в графі «Незавершене виробництво», і компенсуються різними видами кредиторської заборгованості: заборгованістю робітникам та службовцям із зарплати, органам соціального страхування з відрахувань на ці цілі тощо, що відображено в графі «Кредитори».
Витрати з оплати праці відшкодовуються підприємством за рахунок прибутків від реалізації продукції, виконаних робіт і послуг, що акумулюються на рахунку «Прибутки і збитки». Тому витрати з праці, що ввійшли до складу виробництва, разом із матеріальними і грошовими витратами, відносяться до графи «Прибутки і збитки» із компенсуванням їх за графою «Незавершене виробництво».
Будь-який бізнес в економічній системі розглядається як самостійна одиниця діяльності, незалежно від власників капіталу. Він повинен мати план дій з переліком фінансових показників, основним з яких є прибуток. Щоб спланувати прибуток, підприємство повинно насамперед точно спрогнозувати свої прибутки і витрати, бути впевненим в тому, що воно зможе реалізувати певну кількість своєї продукції за визначеною ціною, точно знати вартість виробництва і збуту кожного виробу. Відсутність такого роду інформації свідчить про ризикованість діяльності підприємства.
Прогнозна фінансова звітність є інформаційним орієнтиром для діяльності підприємства, спрямованої на досягнення поставленої мети. Історична звітність відображає вихідний фінансовий стан, прогнозована звітність — майбутній дохід, витрати і прибуток, які використовуються у фінансовій моделі, та майбутній фінансовий стан підприємства.
Таким чином, прогнозована фінансова звітність є інформаційною базою керування підприємством. Робота менеджера полягає у формулюванні стратегії розвитку бізнесу, забезпеченні прогнозною інформацією і прогнозною фінансовою звітністю.
Прогнозна та історична фінансова звітності складаються з бухгалтерського балансу, звіту про фінансові результати, звіту про рух грошових коштів і представлені у прогнозній балансовій моделі. При аналізі сегментів господарських операцій зі створення стартового капіталу, заміни устаткування, оренди, руху запасів і трудових витрат було встановлено, яким чином кожна операція вписується в балансове рівняння і відображається на фінансовій структурі бізнесу.
Прогнозована балансова модель проста за формою, але містить усю аналітичну інформацію, необхідну для складання форм фінансової звітності, прогнозного аналізу структури активів та зобов’язань. Так, наприклад, у початковому і прогнозному балансах активи і зобов’язання розташовуються від більш до менш довгострокових, спочатку наводяться позаоборотні активи, а потім оборотні засоби; запаси, що відносяться до поточних активів, передують більш ліквідним активам — дебіторській заборгованості та грошовим коштам. Аналогічно, капітал та довгострокові зобов’язання розташовуються перед поточними зобов’язаннями. Оскільки у графі «Прибутки і збитки» наведено прибутки і витрати прогнозованого періоду, вона дається в розділі зобов’язань останньою. Прогнозований період часу не тільки передбачає розмір прибутку, а й порядок його використання.
Прибуток — це показник економічного зростання масштабів основної діяльності підприємства за певний період. За даними прогнозної балансової моделі операцій на майбутній рік, прогнозний фінансовий результат має такий вигляд.
Наведену прогнозну балансову модель розроблено на наступний рік. Зі зміною умов бізнесу корегуються вихідні прогнозовані дані та відповідно до цього змінюється прогнозний баланс та звіт про фінансові результати. Прогнозні балансові моделі можна розробляти і на коротші періоди часу — квартал, місяць.
Певної уваги заслуговує методика прогнозування руху грошових коштів (грошового потоку).
Прогнозування грошового потоку є основою управління коштами підприємства. Воно показує кількісну потребу в грошових коштах, допомагає визначити, яку частину вільних коштів можна інвестувати і на який термін, дає змогу заздалегідь визначити потребу в кредитах, надаючи в такий спосіб можливість фінансовій службі підприємства одержувати кредит на найвигідніших умовах.
Прогнозування прибутків, балансу і руху грошових коштів дає змогу сформувати загальну картину фінансового стану підприємства на будь-який період часу, а також визначити можливі фінансові потреби, що випливають з операцій, передбачених у плані.

9.3. Аналіз статей проектованого звіту про фінансові результати
Прогноз обсягів реалізації продукції є першим показником, який включається до проектованого звіту про фінансові результати. Метою його складання є визначення суми нерозподіленого прибутку, який отримує підприємство протягом наступного року.
У більшості випадків проектований звіт про фінансові результати складається з допомогою методу відсотка від продажу. При цьому беруть припущення про пропорційне зростання обсягу реалізації ( валового доходу) і змінних або сукупних витрат.
Одним з основних завдань, які розв’язуються під час підготовки проектованого звіту про фінансові результати, є визначення тієї частини ДНФ, що може бути утворена з внутрішніх джерел протягом наступного часового періоду.
Серед власних джерел фінансування варто виділяти чистий прибуток і накопичені амортизаційні відрахування. Найскладнішим завданням є прогнозування величини чистого прибутку, частина якого є джерелом покриття майбутніх фінансових потреб.
Для того, щоб правильно скласти проектований звіт про фінансові результати з допомогою методу відсотка від податку, необхідно класифікувати його статті на автоматично утворені та реґульовані.
Автоматично утворені статті утворюються внаслідок здійснення запланованої виробничої діяльності та змінюються пропорційно обсягу продажу.
Реґульовані статті утворюються незалежно від обсягу продажу; для їх кількісного визначення використовуються інші методи. Приблизна класифікація статей звіту про фінансові результати, який відповідає П(С)БО 3, необхідно змінювати на той же відсоток, що й дохід від реалізації, а які слід прогнозувати окремо.
Важливим під час проведення аналізу є визначення прогнозованої ціни для кожного виду продукції.
Дохід від реалізації включає у себе ПДВ, акциз та інші непрямі податки.
Дохід від реалізації продукції за мінусом ПДВ та акцизного збору утворює чистий дохід від реалізації. Чистий прибуток, який утворюється шляхом зменшення прибутку до оподаткування на величину податку на прибуток, відносно якого залишається незмінною, не може розглядатися як кінцевий показник проектованого звіту про фінансові результати. Його необхідно змінити на величину оголошених дивідендів для визначення відношення доповнення до нерозподілених прибутків. Ця величина у подальшому додається до статті “Нерозподілений прибуток (непокриті збитки)” проектованого балансу.
Класифікація статей проектованого звіту про фінансові результати
Назва статті Вид статті автоматично
утворена реґульована
Доход від реалізації
Собівартість реалізованої продукції
Операційні доходи і витрати
Фінансові доходи, витрати і втрати
Інші доходи і витрати
Надзвичайні доходи і витрати +
+
+
-
- -
-
-
+
+
Не плануються

Для цілей стратегічного планування прогнозована величина прогнозованого прибутку, а також співвідношення темпів його збільшення (зменшення) з темпами зміни обсягу реалізації продукції є надзвичайно важливими показниками, від яких залежить прийняття рішень щодо стратегії прийняття витрат, цінової та дивідендної стратегій.
Разом з тим потрібно вміти застосовувати й інші методи прогнозування, наприклад, метод лінійної реґресії.
Для отримання точних результатів з допомогою лінійної реґресії необхідно мати дані про обсяги реалізації продукції та інші статті звіту про фінансові результати, між якими спостерігається лінійний зв’язок. Часові ряди доцільно формувати з даних як мінімум за п’ять років, а при можливості за десять-двадцять.
Для кожного показника, про який можна сказати, що він лінійно пов’язаний з обсягом реалізації продукції необхідно розрахувати рівняння лінійної реґресії:

У = ах + b, (9.1)

де у – показник прямо пов’язаний з доходом від реалізації продукції;
х – дохід від реалізації продукції;
а– коефіцієнти регресії;
b– вільний член рівняння.
Рівняння лінійної реґресії можна легко отримати з допомогою відповідних програмних засобів, якими забезпечені практично всі сучасні персональні комп’ютери.
За допомогою лінійної реґресії можна уточнити показники проектованої фінансової звітності. Хоча ми розглянули лише лінійний зв’язок, на практиці можна без проблем застосовувати і моделі нелінійної реґресії.
Трудомісткість прогнозування на основі лінійної реґресії в сучасних умовах успішно компенсується широкими можливостями комп’ютерної техніки і проектів прикладних програм.

9.4 Аналіз статей проектованого балансу
Після завершення підготовки проектованого звіту про фінансові результати (які є загальним фінансовим планом доходів і витрат на наступний період), складається проектований баланс. Метою його складання є оцінка майбутнього фінансового стану підприємства.
Стратегічний аналіз показників проектованого балансу доцільно починати з вивчення припущень, використаних під час його підготовки. Якщо для отриманого першого прогнозу було застосовано метод відсотка від продажу, припускається, що при максимальному використанні обсягів реалізації має пропорційно зростати низка статей балансу, зокрема нематеріальні активи, основні засоби, запаси, дебіторська і кредиторська заборгованості, грошові кошти. Подібне припущення має раціональну основу, оскільки для забезпечення більших обсягів виробництва потрібні нові основні фонди; для забезпечення реалізації більшості кількості товарів необхідно збільшувати товарні запаси.
Статті проектованого балансу прийнято класифікувати за ознакою залежності від обсягів продажу на автоматично утворені і регульовані.
Загальні правила складання проектованого балансу на основі автоматично утворених і реґульованих статей є такими:
 вищий рівень продажу потрібно підкріплювати вищими рівнями активів;
 деяке зростання активів може бути профінансоване за рахунок автоматичного;
 збільшення поточних зобов’язань, нерозподілених прибутків і накопичених платежів;
 будь-яка нестача має фінансуватися із зовнішніх джерел шляхом отримання позик; продажу акцій нового випуску.
До складу регульованих статей проектованого балансу доцільно включати статті, які вимагають прийняття окремих рішень.
Для того, щоб скласти проектований баланс необхідно згрупувати статті балансу і розрахувати їхні прогнозовані значення на основі двох головних порушень:
1) якщо обсяг реалізації повинен зростати на 16 %, то пропорційно повинні зростати утворені статті балансу;
2) наявні активи максимально ефективно використовувалися у минулому році.
Ці припущення є загальними і досить не точними, але вони дозволяють спростити розрахунок статей проектованого балансу.
Прогнозні значення статей балансу можна суттєво уточнити, використовуючи різноманітні джерела управлінської інформації.
Кожне підприємство має власні стратегічні та тактичні плани розвитку бізнесу, які передбачають придбання чи продаж окремих активів або цілих господарських підрозділів разом з усім майном і зобов’язаннями.
Постатейне проектування балансу та його аналіз здійснюється за певними правилами, які розробляються різними підприємствами індивідуально. Деякі правила можна назвати універсальними, оскільки вони є придатними для використання.
Наприклад, у прогнозуванні основних фондів застосовують коефіцієнт оборотності основних фондів (який визначається як середній за декілька років).
Сукупну вартість, на яку потрібно змінити основні фонди в наступному періоді, часто визначають за допомогою прийому кориґування надлишку продукції. Його суть полягає у врахуванні частини основних фондів, які використовуються недоцільно.
Не менш важливим завданням стратегічного аналізу є прогнозування величини запасів. Для цього доцільно використати коефіцієнт оборотності матеріальних запасів. Реальний прогноз матеріальних запасів завжди враховує можливі зміни політики постачання і збуту продукції підприємства. Поряд з перевіркою прогнозу запасів доцільно звернути увагу на величину дебіторської заборгованості та розглянути резерви їх зменшення.
Прогнозування дебіторської заборгованості здійснюється переважно на основі аналізу дебіторських розрахунків у минулому. При цьому використовується коефіцієнт оборотності дебіторської заборгованості, який характеризує інтенсивність стягнення дебіторської заборгованості або середній період інкасації готівки. Прийняття стратегічних управлінських рішень стосовно запасів або дебіторської заборгованості неможливе без прогнозування грошових коштів та поточних фінансових інвестицій. Аналогічно проводиться аналіз правильності формування статей пасиву проектованого балансу. Необхідно звернути увагу насамперед на поточні зобов’язання, які вважаються автоматично утвореними статтями. Потрібно також пересвідчитися у реальності отриманих нових позик, випуску та розміщення акцій, розглянути можливі рішення керівництва щодо зміни структури поточних зобов’язань.
Для досягнення рівноваги між активом і пасивом після кориґування основних засобів, запасів, грошових коштів, дебіторської та кредиторської заборгованості та поточних зобов’язань за розрахунками з оплати праці було переглянуто попереднє рішення про розподіл ДНФ.
Отже, стратегічний аналіз фінансових потреб потрібно поводити дуже ретельно, з використанням різних методичних прийомів, припущень і підходів. Проектований звіт про фінансові результати і проектований баланс дозволяють приймати важливі стратегічні рішення на основі кількісних оцінок.

Питання для роздуму, самоперевірки, повторення
1. Що таке проектовані фінансові звіти? Які підходи до підготовки проектованих фінансових звітів ви знаєте?
2. Назвіть методики підготовки статей проектованої фінансової звітності?
3. Як класифікуються і прогнозуються статті проектованого звіту про фінансові результати за допомогою методу відсотка від продажу?
4. Як визначаються статті проектованого звіту про фінансові результати за допомогою методу лінійної реґресії?
5. З яких етапів складається прогнозування складових елементів бізнесу?
6. Дайте характеристику методики підготовки проектованого балансу за допомогою методу відсотка від продажу?
7. У чому полягає зміст методики уточнення показників проектованого балансу в процесі проведення стратегічного аналізу фінансових потреб?

Завдання, вправи, тести

Завдання 1
1. У проектованому звіті про фінансові результати до автоматично
утворених не належить:
а) дохід (виторг) від реалізації;
б) собівартість реалізованої продукції;
в) операційні доходи і витрати;
г) фінансові доходи і витрати.
2. Під час застосування методу лінійної реґресії при підготовці
проектованого звіту про фінансові результати повинен спостерігатися:
а) лінійний зв'язок між доходом від реалізації та іншими статтями;
б) прямий лінійний зв'язок між валовим доходом і витратами;
в) будь-який стійкий зв'язок між двома показниками;
г) детермінований зв'язок між доходом від реалізації та іншими статтями.
3. Серед правил підготовки проектованого балансу на основі автоматично утворених і реґульованих статей не може бути такого:
а) вищий рівень продажу необхідно підкріплювати вищими рівнями активів;
б) зростання активів може бути профінансоване за рахунок автоматичного зменшення поточних зобов'язань;
в) нестача коштів може фінансуватися із зовнішніх джерел шляхом отримання позик;
г) нестача коштів може фінансуватися за рахунок продажу акцій нового випуску.
4. До реґульованих статей проектованого балансу належать:
а) оборотні активи;
б) основні засоби;
в) довгострокові фінансові інвестиції;
г) поточні зобов'язання.
5. Показник вартості капіталу в процесі підготовки проектованого балансу застосовується для:
а) розрахунку ринкової вартості капіталу фірми на поточний момент і в майбутньому;
б) визначення витрат, пов'язаних із збільшенням зобов'язань;
в) вибору для покриття фінансових потреб тих компонентів капіталу, вартість яких є найбільшою;
г) вибору для покриття фінансових потреб тих компонентів капіталу, вартість яких є найменшою.
6. Стратегічні інвестиційні ресурси – це:
а) кошти, які підприємство може мобілізувати, окрім тих коштів, які витрачаються на забезпечення короткотермінової рентабельності:
б) кошти, які підприємство вкладає у розробку нових стратегій:
в) кошти, які компанія вкладає у нові стратегічні господарські підрозділи;
г) доходи, які отримані від стратегічних інвестицій.

ТЕМА 10 СТРАТЕГІЧНИЙ АНАЛІЗ ІНВЕСТИЦІЙ

План викладу і засвоєння матеріалу
10.1 Методика аналізу грошових потоків у довгостроковому періоді
10.2 Оцінка інвестиційних проектів за допомогою показника економічної доданої вартості
10.3 Стратегічний аналіз доцільності інвестицій у розвиток стратегічних господарських підрозділів

10.1 Методика аналізу грошових потоків у довгостроковому періоді
Стратегічний аналіз будь-якого інвестиційного проекту в першу чергу здійснюється за такими грошовими потоками, які цей проект породжують.
Грошовий потік – це будь-який платіж, здійснений або отриманий.
При аналізі звертають увагу на три найважливіші характеристики грошових потоків:
1) величину;
2) напрям;
3) час.
Головне завдання, яке розв’язується при цьому – це порівняння грошових потоків альтернативних інвестиційних проектів і вибір серед них оптимального.
При співставленні очікуваних грошових потоків у довгостроковому грошовому періоді використовується концепція вартості грошей у часі та метод дисконтування грошових потоків.
Концепція вартості грошей у часі пояснюється тим, що гроші коштують сьогодні більше, ніж у майбутньому. Можна виділити три головні причини цього явища:
1. гроші, які є в наявності сьогодні, можна інвестувати, під відсотки, внаслідок чого у майбутньому грошей стане більше;
2. купівельна спроможність грошей з часом зменшується через інфляцію;
3. не можна бути повністю впевненим у тому, що в майбутньому гроші будуть отримані. У той же час, коли сьогодні гроші вже є “на руках” – це об’єктивна реальність.
Сукупність грошових потоків може бути відома завчасно з тим чи іншим ступенем визначеності. Чим вищий рівень визначеності, тим меншим є ризик, пов’язаний з даним інвестиційним проектом.
Різні інвестиції можуть відрізнятися як за величиною грошових потоків, так і за часом їх здійснення, необхідно вибрати єдині критерії їх порівняльної оцінювання та співставлення.
Для цього концепції грошей у часі використовуються такі поняття як:
- зведена (поточна) вартість;
- майбутня вартість;
- дисконтування грошових потоків і складні відсотки.
Зведена (поточна) вартість – це вартість грошових потоків, які належать до різних грошових періодів, у єдиному часовому еквіваленті, тобто вартість на поточний момент.
Якщо грошові потоки виражені у різних валютах при перерахунку їх потрібно звести до однієї базової валюти, так і платежі здійснені або отримані в різний час необхідно перерахувати у поточну вартість. При перерахунку валюти ми використовуємо обмінний курс, а при перерахунку грошей – дисконтування – це можлива вартість грошей при їх використанні в інвестиціях. При розрахунку зведеної вартості потрібно спочатку розрахувати складні відсотки – це відсотки, нараховані на реінвестовані відсотки (отримали доходи у вигляді відсотків за депозитними вкладами).
Приведена вартість розраховується за допомогою рівняння:

PV = CFt / (1 + kt)t, (10.1)

де PV – зведена вартість грошового потоку;
CFt – отримані грошові коштів на момент часу t;
t – момент часу;
kt – ставка дисконтування, що застосовується до грошового потоку.
Для різних грошових потоків застосовується різна ставка дисконтування, але у більшості випадків за однією ставкою.
Можна вважати, що всі грошові потоки мають деяку зведену вартість. Оскільки ці зведені вартості віднесені до одного і того ж моменту часу, тобто до поточного моменту, вони можуть бути співставлені за величиною і додані. Суму зведених вартостей n грошових потоків розраховують за формулою

PV = ΣCFt / (1 + kt)t. (10.2)

При аналізі інвестиційних проектів, крім грошових потоків, ураховуються також початкові затрати.
Різниця між сумою зведених вартостей грошових потоків, породженою певною інвестицією і початковими затратами, називається чистою поточною вартістю, яка позначається NPV абревіатурою. Вона визначається за формулою:

NVP = ΣCFt / (1 + kt)t – Іо, (10.3)

де NVP – чиста поточна (зведена) вартість;
Іо – початкові витрати.
Майбутня вартість (FV) – це сума, яка дорівнює сукупній величині інвестованих коштів з урахуванням нарахованих складних відсотків, визначених на певну дату у майбутньому.

FV = PV (1+r)t, (10.4)

де r – відсоткова ставка;
t – кількість майбутніх періодів.
При обчисленні майбутньої вартості необхідно:
1) по-перше, обидва варіанти довгострокових інвестицій повинні мати однаковий термін, можна періоди вибрати в три роки;
2) по-друге, необхідно розв’язати проблему різної періодичності нарахування відсотків:

FVm = PV (1 + r/m)m×t , (10.5)

m – символ періодів за рік m = 12 місяців.

10.2 Оцінка інвестиційних проектів з допомогою показника економічної доданої вартості
Серед показників оцінки результативності фінансово-інвестиційної діяльності компаній, популярнішим є показник економічна додана вартість EVA, що розраховується як різниця між чистим операційним прибутком після оподаткування і вартістю використаного для його отримання капіталу компанії. Вартість капіталу визначається на основі мінімальної очікуваної ставки і розраховується як за акціонерами, так і з кредиторами.
Показник EVA розраховується:

EVA = NOPAT – Kw × C (10.6)

де NOPATR – чистий операційний прибуток, після сплати податків, але до сплати відсотків;
Kw – середньозважена вартість капіталу;
С – вартісна оцінка капіталу, що визначається як різниця між сукупною вартість активів і короткотерміновими зобов’язаннями.
EVA застосовується у комбінації з такими інструментами стратегічного аналізу як матриця ринкової привабливості і конкурентних позицій.
EVA виправляє існуючі у традиційній фінансовій звітності перекручення шляхом внесення більш, ніж 150 поправок. Переважно поправки вносяться для загальної спрямованості традиційної фінансової звітності на інтереси інвестора.
Перелік найістотніших кориґувань прибутку і величини капіталу:
1. капіталізовані нематеріальні активи – частина нематеріальних активів забезпечують отримання вигід у майбутньому. Вартість таких активів повинна капіталізуватися, а не списуватися на витрати;
2. відтерміновані податки – загальна сума податків додається до величини капіталу;
3. різноманітні резерви. Наприклад, резерв LIFD показує різницю між оцінкою запасів за методом LIFD та оцінкою за методом FIFD.
4. амортизація гудвілу. При розрахунку EVA необхідно вимірювати дохід, який генерує кошти, вкладені у підприємство. Тому під час розрахунку величини капіталу до неї додається нагромаджена амортизація гудвілу.
Якщо підприємство є прибутковим, на певний погляд здається, що власник правильно керує своїм капіталом. Насправді так само, як інші фінансові показники, EVA в процесі аналізу можна “розкласти” на декілька частин, які разом складають загальну величину. Ця особливість дозволяє “прив’язати” створення вартості до певних груп людей або підрозділів і, таким чином, отримати певний критерій для диференціювання винагороди за працю в межах компанії.
Показник EVA збільшується, коли на підприємстві вдосконалюють бізнес-процеси; інвестують стратегічні ресурси у проекти, спрямовані на зростання прибутковості та частки ринку; підвищують ефективність управління активами (продаж непрофільних активів, збиткових, скорочення термінів повернення дебіторської заборгованості та запасів); оптимізують структуру капіталу з метою зниження його середньозваженої вартості.
Таким чином, упровадження EVA дозволяє не тільки оцінювати ефективність існуючих і привабливість майбутніх EVA інвестиційних проектів, але й стимулювати менеджерів, працювати для збільшення добробуту акціонерів у довгостроковій перспективі, а не для максимізації прибутку поточного року.

10.3 Стратегічний аналіз доцільності інвестицій у розвиток стратегічного господарського підрозділу
Стратегічний аналіз інвестиційних проектів тісно пов’язаний не тільки з визначенням чистої зведеної вартості, дисконтуванням грошових потоків та калькулюванням EVA, але з розрахунком імовірності отримання очікуваного результату від інвестування коштів. Визнання як оптимального того проекту, який має найбільше значення чистої зведеної вартості або найменший термін окупності – це найбільшою мірою підхід фінансового аналізу, а не стратегічного.
З погляду аналітиків, який проводить стратегічний аналіз інвестиційних проектів, головним критерієм є ринковий, а не фінансовий результат.
Горизонт фінансового і стратегічного планування суттєво відрізняється. Якщо для фінансового планування основний часовий період –рік, то стратегічний аналіз може визначати цілі на декілька років уперед. Тому, якщо СГП за звітний рік отримав збитки і, можливо, буде збитковим ще два, три роки зі стратегічного погляду це цілком прийнятно, звичайно, за умови, що підрозділ за цей час добре зміцнив свої позиції, став домінуючим лідером.
Для стратегічного аналізу найважливіших інвестиційних проектів необхідно застосовувати підходи, відмінні від методу чистої зведеної вартості чи терміну окупності. Одним з альтернативних методів стратегічного аналізу є оцінювання ринкового результату інвестиційного проекту за допомогою ймовірнісних підходів, зокрема ланцюгів Маркова і матриць переходу системи.
Визначаючи доцільність інвестицій, використовують формулу

Р (А1 + А2 +…+ Аn) = P(А1) + P(А2) +…+ P(Аn), (10.7)

де Р (А1 + А2 +…+ Аn) – імовірність появи однієї з несумісних подій (досягнення однієї з альтернативних позицій у моделі BCG) А1, А2, або Аn;
P(А1), P(А1), P(Аn) – імовірності виникнення подій А1, А2, або Аn.
Оцінки А1, А2, або Аn можуть виникати в різній послідовності протягом періоду, який підлягає дослідженню. Ланцюги Маркова дозволяють розглядати зміну структури сукупності як імовірнісний процес: імовірність знаходження одиниці в тому чи іншому стані на певний час визначається характером розподілу ймовірностей знаходження її в окремих станах протягом минулих періодів та ймовірностей зміни цих станів до теперішнього моменту часу або етапу розвитку. Ланцюгом Маркова називають послідовність випробувань, у кожному з яких система набуває тільки одного з k становищ повної групи, причому умовна ймовірність pij(s) того, що в s-му випробуванні система буде знаходитися в стані j за умови, що після (s-1)-го випробування вона знаходиться в стані та не залежить від результатів інших, раніше проведених випробувань. Наприклад, тривимірна матриця ланцюгів Маркова може мати вигляд:

P = (10.8)

Процедуру стратегічного аналізу, побудовану на використанні ланцюгів Маркова і матриць переходів, найкраще виконувати за допомогою комп’ютера. Найбільший недолік запропонованої методики – це не складність обчислень, а невизначеність щодо перехідних імовірностей, які потрібно якось долати. Найкраще це можна зробити за допомогою експертних методів дослідження, поєднаних з ґрунтовним аналізом ретроспективної інформації за минулі роки.

Питання для роздуму, самоперевірки, повторення
1. У чому полягає концепція вартості грошей у часі?
2. Як розраховують зведену вартість грошових потоків?
3. Що таке чиста зведена вартість і як цей показник використовують у порівняльному аналізі грошових проектів?
4. Як розраховують майбутню вартість грошових коштів?
5. Що таке економічна додана вартість? Як розраховують цей показник?
6. Що таке ланцюги Маркова і матриця переходу системи?

Завдання, вправи, тести
Завдання 1
Розрахуйте та проаналізуйте теперішню і майбутню вартість інвестицій за даними таких економічних ситуацій.
Інвестор зробив вклад у сумі 100 тис. грн строком на три роки під 20 % річних. Яку суму він отримає через цей період?

Завдання 2
Підприємство одержало короткострокову банківську позичку в сумі 150 тис. грн на півроку під річну відсоткову ставку 25 %. Яку суму з урахуванням відсотків воно повинне повернути банку?

Завдання 3
Яким є розмір нарахованого платежу за облігацією з номінальною ставкою 100 тис. грн, якщо річна відсоткова ставка становить 12 %, а платежі виплачуються двічі на рік?

Завдання 4
Підприємство одержало вексель від покупця за реалізовану продукцію на суму 30 тис. грн з платежем 1 жовтня. Воно вирішило облікувати вексель у банку 20 вересня. Облікова ставка — 18 %.
Визначити суму, яку отримає підприємство під цей вексель.

Завдання 5
Підприємство передбачає вкласти вільні грошові кошти у сумі 150 тис. грн під 20 % річних на депозитний рахунок строком на півроку. Прогнозований рівень інфляції за цей період зросте на 3,5 %. Підрахувати та проаналізувати майбутню реальну і номінальну вартість внеску.

Завдання 6
Підприємство одержує банківську позику строком на три роки у сумі 30 тис. грн під 20 % річних. Підрахувати загальну майбутню вартість позики з урахуванням складних відсотків.

Завдання 7
Підприємство має намір вкласти гроші в цінні папери під 20 складних річних відсотків з метою одержання через три роки суми у розмірі 500 тис. грн. Підрахувати теперішню вартість внеску в цінні папери.

Завдання 8
1. Зведена (поточна) вартість – це:
а) вартість грошових потоків, які виражені у різних валютах, в основній валюті;
б) вартість грошових потоків, які належить до різних часових періодів, у єдиному часовому еквіваленті;
в) вартість активів, зведена до єдиної вартості на поточну дату;
г) вартість грошових коштів підприємства у майбутньому з урахуванням інфляції.
2. Різниця між сумою зведених вартостей грошових потоків, породжених певною інвестицією, і початковими затратами називається:
а) ставкою дисконтування;
б) чистим приведеним доходом;
в) чистою приведеною вартістю;
г) чистою реалізаційною вартістю.
3. Якщо у певний проект терміном три роки інвестовано кошти під 15 % річних, їх майбутня вартість буде найбільшою за умови:
а) щорічного нарахування складних відсотків;
б) щомісячного нарахування простих відсотків;
в) безперервного нарахування відсотків;
г) у будь-якому випадку за ставки 15 % річних майбутня вартість буде однаковою.
4. Головним критерієм під час проведення стратегічного аналізу інвестиційних проектів є:
а) отримання найбільшої чистої приведеної вартості;
б) отримання найбільшої майбутньої вартості;
в) мінімальний обсяг початкових інвестицій;
г) досягнення ринкової стратегічної мети.