СУДЖЕННЯ ЯК ФОРМА МИСЛЕННЯ 14.10.2016 12:58

 

МІНІСТЕРСТВО ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ

 

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ВНУТРІШНІХ СПРАВ

 

Кафедра соціально-гуманітарних дисциплін юридичного факультету

 

 

 

 

 

 

 

 

лекція

 

з дисципліни «Логіка»

 

 

Тема № 3 «Судження як форма мислення»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                          Дніпропетровськ – 2015

 

 

 

РОЗРОБНИК:

Наріжний Ю.О., доцент кафедри соціально-гуманітарних дисциплін юридичного факультету, кандидат філософських наук, доцент.

 

 

 

 

РЕЦЕНЗЕНТИ:

 

 

 

Карпова С.Г. , доцент кафедри філософії ДНУ ім. О. Гончара, кандидат філософських наук

Кузьменко В.В., завідувач кафедри філософії та політології ДДУ ВС, доктор філософських наук

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розглянуто та схвалено на засіданні кафедри соціально-гуманітарних дисциплін __ серпня 2015 р., протокол №__.Рецензенти: доктор філософських наук Кузьменко В.В., профессор ДДУ ВС

 

 

                                             ПЛАН ЛЕКЦІЇ

 

1. Загальна характеристика суджень.
2. Мова логіки висловлювань і логіки предикатів.
3. Прості судження.
4. Категоричні судження.

 

 

 

РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА

 

1. Жеребкін В.Є. Логіка.-К., 2004.-С. 62-78.
2. Титов В.Д. Логіка.-К., 2005.-С. 84-104.
3. Тофтул М.Г. Логіка.-К., 2002.-С. 69-89.
4. Хоменко І.В. Логіка для юристів.-К., 2004.-С. 79-91.

 

 

 

МЕТА ЛЕКЦІЇ

 

Навчити майбутніх юристів правильно будувати і аналізувати судження.

 

 

 

ВСТУП

 

В процесі пізнання світу, людина розкриває зв’язки між предметами та їх ознаками, визначає відношення між самими предметами. Знаходити схожість і різницю між предметами і приписувати їм якісь ознаки, значить міркувати. Основу наших міркувань складають поняття щодо тих чи інших властивостей або якостей предмета. А найбільш глибинні зв’язки і відношення в мисленні відображаються у формі суджень.

Ключові поняття: елементи судження, суб’єкт, предикат, зв’язка, квантор.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

І ПИТАННЯ

 

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА СУДЖЕННЯ

 

Судженням називається думка, в якій шляхом ствердження або заперечення розкриваються ознаки речей об’єктивної дійсності, а також виражаються відношення і зв’язки між цими речами та їх якостями.

Таким чином, судження є відображенням дійсно існуючих суттєвих зв’язків і відношень між речами (предметами і явищами). У свою чергу, певний предмет або явище в логіці розуміють як предмет думки, а не як річ у філософському розумінні.

Судження може бути або істинним, або хибним.

Істинним називається таке судження, в якому зв’язок понять правильно відображає реальні якості і відношення предмета думки.

Хибнимє судження, в якому зв’язок понять перекручує об’єктивні якості і відношення предмета думки.

Так, судження “Київ – столиця України” – є істинними, воно відповідає дійсності. А таке судження, як “Лондон – столиця Бразилії” – хибне, оскільки дійсності не відповідає.

Питання про те, яким є кожне конкретне судження – істинним чи хибним, розв’язується практикою.

Граматичною формою судження є речення. Суджень поза реченням не існує. Судження являє собою смисловий зміст речення. Однак не кожне речення виражатиме судження. Характерні особливості судження полягають у стверджені або запереченні чого-небудь про що-небудь. Речення бувають розповідні, питальні і спонукальні. У розповідних реченнях, наприклад, “Деякі злочини не є навмисними” обов’язково в наявності або ствердження, або заперечення. Тому будь-яке розповідне речення являтиме собою судження. У питальних та спонукальних реченнях нічого не стверджується і не заперечується. Наприклад: “Чому ви спізднилися на заняття?”, “Зачиніть двері!”. Втім судження може виражатися у формі риторичного запитання. Наприклад: у запитанні “Як же вам не соромно?” – міститься судження, яке виражає впевненість у тому, що “Вам має бути соромно”. У деяких випадках судження виражаються спонукальними реченнями, які являють собою накази, команди, заклики, лозунги. Наприклад: “А ні кроку назад!”.

За своїм складом речення бувають одночленні, двочленні і многочленні. У реченні, яке виражає судження має бути є три члени – підмет, присудок і зв’язка. Зв’язка виражається словами “є” – “не є” (“являє” – “не являє”). У слов’янських мовах, на відміну від романських, зв’язка, іноді лише мається на думці, або виражається тире. Тому одночленні і двочленні речення також можуть виражати судження. Наприклад: одночленне речення “Вечоріє” можна перетворити, не змінюючи смислового його змісту, на розгорнуте двочленне речення “Настає вечір”. Многочленні розповідні речення, виражаючи судження, крім підмета, присудка і зв’язки, мають і другорядні члени (означення, додаток, обставину). Наприклад: “Запоріжжя є одночасно і назвою обласного центру України, і назвою краю”.

Слід наголосити, що судження є категорія логічна, речення – категорія граматична. Логічна будова суджень інтернаціональна і в основних своїх рисах є спільною для найрізноманітніших народів. Будова ж речення, навпаки, значною мірою національна, вона визначається сукупністю граматичних особливостей, характерних для даної мови, що відрізняє її від інших мов.

Судження являє собою відносно кінцеву думку. В кожному судженні розрізняють поняття про предмет думки і поняття про якості і відношення, наявність котрих стверджують або заперечують в судженні. Поняття про предмет думки називається суб’єктом (від лат. subjectum – той, що лежить в основі) і позначається латинською літерою S. Поняття про якості і відношення предмета думки називається предикатом (від лат. predicatum – висловлений) і позначається латинською літерою P. Обидва ці поняття – S і Р – називаються термінами судження. Відношення між S і Р виражається логічною зв’язкою, яка позначається словами “є” – “не є”, “являє” – “не являє”, “полягає” – “не полягає” тощо. Основними елементами кожного судження є суб’єкт, предикат і зв’язка. Часто зв’язка, як і в реченні, лише мається на думці, або виражається тире.

В деяких випадках четвертим елементом судження виступає квантор (від лат. quantum – скільки), який дає кількісну характеристику суб’єкту і позначається словами “всі”, “жоден”, “кожний”, “деякі” тощо. Знаходиться завжди перед суб’єктом. Наприклад: у судженні “Деякі юристи є адвокатами” – “юристи” – S, “адвокатами” – Р, “є” – зв’язка, а “деякі” – квантор. Квантори бувають двох видів: квантор існування і квантор спільності. Квантор існування означає вислів: “Існують такі  х”. Позначається знаком – $х. Квантор спільності означає вислів: “Для всіх  х”. Позначається знаком – "х.

 

 

 

ВИСНОВКИ З ПЕРШОГО ПИТАННЯ:

Таким чином, судженням називається думка, в якій шляхом ствердження або заперечення розкриваються ознаки речей об’єктивної дійсності, а також виражаються відношення і зв’язки між цими речами та їх якостями. Судження може бути або істинним, або хибним. Граматичною формою судження є речення. Основними елементами кожного судження є суб’єкт, предикат, зв’язка і квантор. Судження може складатися з одного суб’єкта і одного предиката або з кількох суб’єктів і предикатів. За складом суб’єкта й предиката судження поділяються на прості та складні.

 

 

 

 

 

ІІ ПИТАННЯ

 

МОВА ЛОГІКИ ВИСЛОВЛЮВАНЬ І ЛОГІКИ ПРЕДИКАТІВ

 

Формальна логіка використовує знаки-символи. В даній мові немає омонімів і неясних висловлювань. Це дозволяє строго фіксувати хід міркувань і точно вирішувати питання щодо їх правильності або неправильності.

В логіці використовують мову логіки висловлювань і мову логіки предикатів.

Логіка висловлювань (пропозиційна логіка) – це перша складова математичної логіки, котра досліджує операції із висловлюваннями. Під висловлюванням у цій логіці розуміється будь-яке судження (пропозиція), стосовно якого можна сказати, що воно або істинне, або хибне. Одак у цій логіці висловлювання не членуються на суб’єкт і предикат, а приймаються як ціле. Мова логіки висловлювань (пропозиційної логіки) застосовується коли описють структуру міркувань, речень.

Логіка висловлювань має такі знакові засоби:

1)    А, В, С, D … або p, g, r – пропозиційні змінні, тобто символи висловлювання;

2)    пропозиційні зв’язки (константи);

Ù – кон’юнкція,

Ú – диз’юнкція,

Ú – строга диз’юнкція,

→ – імплікація,

↔ – подвоєна імплікація,

~ – еквіваленція,

¯ або ù – заперечення;

3)    “І” й “О” – символи, що означають “істина” і “хибність”;

4)    технічні знаки;

( – ліва дужка,

) – права дужка,

, – кома.

Логіка предикатів – розділ математичної логіки, який досліджує операції про висловлювання, розчленовані на суб’єкт і предикат. Логіка предикатів спирається на логіку висловлювань, включає її до складу і, таким чином, є розширенням логіки висловлювань. Мова логіки предикатів застосовується при описуванні внутрішньої структури висловлювань.

Знакові засоби мови логіки предикатів поділяють на логічні і нелогічні. До нелогічних термінів належать насамперед імена і предикатори. Ім’я – термін, що позначає будь-який предмет. Предикатор – термін, що позначає ту чи іншу властивість предмета чи відношення. Логічними термінами є квантори. Квантор є елементом висловлювання, котрий вказує на кількісну ознаку суб’єкта: тобто, чи відноситься висловлювання до всього обсягу суб’єкта, чи лише до його частини.

Логіка висловлювань має такі знакові засоби:

1)    a, b, c … – предметні постійні. Ці знаки використовують для позначення власних імен природної мови (“Полтава”, “Сократ”);

2)    x, y, z … – предметні змінні. Замінюють будь-яке ім’я відповідної предметної сфери (“місто”, “філософ”);

3)    P, Q, R … – символи для предикатів. Цими значками позначають предикатори природної мови. Прикладами предикатора можуть бути вирази “бути електропровідним”, “розташуватися між”;

4)    логічні зв’язки (константи):

º – еквіваленція,

Ù, Ú, Ú , →, ↔, ¯, ù – знаки, відомі з логіки висловлювань;

5)    ", $ – квантори: " – квантор загальності (“всі”, “кожен”, “жоден”, “будь-який”); $ - квантор існування (“деякі”);

6)    ( , ) – технічні знаки: кома, ліва і права дужки.

В логіці предикатів технічні знаки виконують роль знаків пунктуації.

 

ІІІ ПИТАННЯ

 

ПРОСТІ СУДЖЕННЯ

 

За складом суб’єкта й предиката судження поділяються на прості та складні.

Простимназивається судження, котре виражає зв’язок двох понять або виражене одним поняттям, коли друге мається на думці. Просте судження складається з одного суб’єкта і одного предиката. Наприклад: “Петренко має юридичну освіту”.

Прості судження класифікуються наступним чином.

1. За обсягом суб’єкта (за кількістю) судження поділяються на одиничні, часткові і загальні.

Одиничні – судження, що включають ствердження або заперечення про один предмет міркування. Їх формула:

Це S є (не є) Р

Наприклад: “Запорізький юридичний інститут готує кваліфікованих слідчих”.

Часткові – судження, що включають ствердження або заперечення про частину предметів певного класу. Ця частина може бути означеною і неозначеною. В залежності від даної обставини часткові судження поділяються на означені і неозначені.

Означене часткове судження містить знання про ту чи іншу часину суб’єкта судження. Його формула:

Тільки деякі S є (не є) Р

Наприклад: “Тільки деякі правові концепції базуються на філософських принципах”.

Формула неозначеного часткового судження така:

Деякі S є (не є) Р

Наприклад: “Деякі проблеми юриспруденції носять філософських характер”.

Загальні – судження, що включають ствердження або заперечення про кожен предмет певного класу. Формули цих суджень такі:

Всі S є Р

або

Жодне S не є Р

Наприклад: “Кожна держава має свій гімн”.

У класі загальних суджень розрізняють виділяючі і виключаючі судження.

У виділяючих судженнях суб’єкт і предикат осібно визначені. Існує два види виділяючих суджень: судження з виділяючим суб’єктом і судження з виділяючим предикатом.

У судженні з виділяючим суб’єктом йдеться про те, що ознака, виражена предикатом, належить тільки даному предмету і ніякому іншому. Формула така:

Тільки S є Р

Наприклад: “Тільки посадова особа може бути суб’єктом халатності”.

У судженні з виділяючим предикатом йдеться про те, що предмету думки властивий тільки даний предикат і ніякий інший. Формула така:

S є тільки Р

Наприклад: “Шантаж здійснюється тільки зумисно”.

Виключаючі судження виражають загальне правило, що має виняток. Вказівка на виняток здійснюється за допомогою слів: “окрім”, “за винятком”, “якщо не брати до уваги” тощо. Наприклад: “Допит обвинуваченого не може проводитися у нічний час, окрім випадків, коли справа не терпить зволікання”.

2. За змістом предиката судження поділяються на судження властивості (атрибутивні), судження відношенння (релятивні) і судження існування (екзистенціальні).

Судження властивості (атрибутивне судження) стверджує або заперечує належність предмету визначеної властивості чи ознаки. Наприклад: “Прокурор – це людина, що має спеціальну юридичну освіту”.

Судження відношення (релятивне судження) вказує на відношення між окремими предметами або їхніми ознаками. Відношення, виражені в судженні, можуть бути найрізноманітніші: часові, просторові, відношення за кількістю, якістю, формою, тотожності, протилежності тощо. Наприклад: “Черкаси південніше Києва”.

Судження існування (екзистенціальне судження) вказує на факт наявності або відсутності того чи іншого предмета думки. Наприклад: , “Є Бог на небі”, “Немає жодних підстав” тощо.

3. За якістю зв’язки (за якістю) судження може бути ствердним або заперечним.

Ствердне судження вказує на належність окремо взятому предмету певної ознаки. Напрклад: “Особа, винна у здійсненні злочину, притягується до кримінальної відповідальності”.

Заперечне судження вказує на відсутність у предмета певної ознаки. Наприклад: “Деякі протиправні дії не є злочинами”.

 

ВИСНОВКИ З ТРЕТЬОГО ПИТАННЯ:

Таким чином, простим називається судження, котре виражає зв’язок двох понять або виражене одним поняттям, коли друге мається на думці. Просте судження складається з одного суб’єкта і одного предиката. Наприклад: “Петренко має юридичну освіту”. За обсягом суб’єкта (за кількістю) судження поділяються на одиничні, часткові і загальні. За змістом предиката судження поділяються на судження властивості (атрибутивні), судження відношенння (релятивні) і судження існування (екзистенціальні). За якістю зв’язки (за якістю) судження може бути ствердним або заперечним.

 

ІV ПИТАННЯ

 

КАТЕГОРИЧНІ СУДЖЕННЯ ТА ВІДНОШЕННЯ МІЖ НИМИ

 

Категоричним судженням є судження, в котрому ствердження або заперечення виражається у безумовній формі без формулювання будь-яких умов і без жодних варіантів.

В класичній логіці категоричні судження ототожнюються із атрибутивними, а у формальній логіці – із усіма простими судженнями. Категоричні і прості судження у формальній логіці мають однакову класифікацію згідно обсягу суб’єкта, змісту предиката і якості зв’язки.

Слід зазначити, що прості судження тому є категоричними, що не мають логічних сполучників “якщо …, то”, “але”, “а”, “або” і т.ін. як складні судження (умовні, єднальні та розподільні).

Кожне судження має певні кількісно-якісні ознаки. Відповідно до цього користуються об’єднаною класифікацією суджень за кількістю та якістю. За цією класифікацією розрізняють такі види категоричних (простих) суджень:

Загальноствердні судження – це судження за кількістю загальні, а за якістю ствердні. Наприклад: “Всі адвокати – юристи”. Формула загальноствердного судження: Всі S є Р. Загальноствердні судження прийнято позначати літерою А.

Загальнозаперечні  судження – це судження за кількістю загальні, а за якістю заперечні. Наприклад: “Жоден підроблений документ не є доказом”. Формула загальнозаперечного судження: Жодне S не є Р. Загальнозаперечні судження позначають літерою Е.

Частковоствердні судження – це судження за кількістю часткові, а за якістю ствердні. Наприклад: “Деякі студенти – відмінники”. Формула частковоствердного судження: Деякі S є Р. Позначаються ці судження літерою I.

Частковозаперечні судження – це судження за кількістю часткові, а за якістю заперечні. Наприклад: “Деякі громадяни не є патріотами”. Формула частковозаперечного судження: Деякі S не є P. Позначаються ці судження літерою O.

Одиничні судження в об’єднаній класифікації прирівнюються за кількістю до загальних суджень, оскільки в одиничному судженні, як і в загальному, говориться про увесь клас, виражений суб’єктом. Наприклад: “Київська прокуратура проводить розслідування”.

Важливе значення має розподіленість термінів у судженні.

Кожен термін судження (S і Р) розподілений або не розподілений. При розподіленості терміна в судженні говориться про всі предмети, про увесь клас. Якщо ж термін у судженні не розподілений, то це означає, що у судженні йдеться не про всі, а лише про деякі предмети класу, виражені цим терміном, про деяку частину цього класу.

Для аналізу умовиводів мають значення наступні правила.

1)    Якщо термін судження повністю включається до обсягу іншого терміна або повністю виключається з нього, то він розподілений.

2)    Якщо термін судження частково включається до обсягу іншого терміна або частково виключається з нього, то він не розподілений.

Кожен з основних видів суджень має свої правила розподіленості термінів.

1. Правила загальноствердних суджень А.

а) У судженнях А, в яких обсяг терміну суб’єкта повністю включається до обсягу предиката, S розподілений, а Р не розподілений.

б) У судженнях А, в яких обсяг суб’єкта є одним і тим же, розподілений не тільки S, а й Р.

1. У загальнозаперечних суджень Е суб’єкт і предикат розподілені.
2. Правила частковоствердних суджень І.

а) У судженнях І, у яких обсяг суб’єкта частково включається до обсягу предиката, S і Р не розподілені.

б) У судженнях І, у якому обсяг предиката повністю включається до обсягу суб’єкта, S – розподілений, а Р – не розподілений.

1. У частковозаперечних О судженнях суб’єкт не розподілений, предикат розподілений, або ж обсяг S частково виключається із обсягу Р.

Таким чином, суб’єкт розподілений в загальних (А та Е) і не розподілений в часткових судженнях (І та О). предикат розподілений в заперечних (Е та О) і не розподілений в ствердних судженнях (А та І).

 

 

ВИСНОВКИ З ТРЕТЬОГО ПИТАННЯ:

Таким чином, категоричним судженням є судження, в котрому ствердження або заперечення виражається у безумовній формі без формулювання будь-яких умов і без жодних варіантів. Кожне судження має певні кількісно-якісні ознаки. Відповідно до цього користуються об’єднаною класифікацією суджень за кількістю та якістю.

Між категоричними судженнями існують такі відношення:

 1) відношення противності (контрарності);

 2) відношення підпротивності (субконтрарності);

 3) відношення суперечності (контрадикторності);

 4) відношення підпорядкування (субординації);

 5) відношення рівнозначності (еквіваленції);

 

висновки З ТЕМИ:

Таким чином, судження відіграєважливу роль у пізнавальному процесі. Являючись більш складною, ніж поняття, формою мислення, воно одночасно репрезентує собою і результат певного мисленнєвого процесу. Формування судження має дві основи: змістовну – пов’язану з потребами конкретної практики і формальну визначувану обставинами, що потребують пояснення. Одною з формальних основ зіставлення судження є запитання. знання сутності питання і правил його постановки особливо важливі для юриста.

 

Запитання на закріплення матеріалу

1. Що таке судження?
2. Якою є структура судження?
3. Назвіть види простих суджень.
4. Як класифікуються судження за:

-      обсягом суб’єкта?

-      змістом предиката?

-      якості зв’язки?

1. Яке судження є категоричним?
2. Назвіть види категоричних суджень.