Суспільна організація праці в управлінні трудовим потенціалом 03.10.2016 08:42

Тема 12. Суспільна організація праці в  управлінні трудовим потенціалом

12.1. Суспільна праця – її структура функції та форми                          

12.2. Організація і управління суспільною працею     

                           

12.1. Суспільна праця - її структура і функції

 

Важливу роль в ефективному використанні трудового потенціалу відіграє суспільна організація праці. Праця – це свідома, організована і цілеспрямована діяльність людини, спрямована на перетворення предметів природи і пристосовування їх для задоволення власних потреб. Нас цікавить, головним чином суспільна праця. Суспільна праця – це цілеспрямоване функціонування сукупності окремих індивідуумів, взаємопов’язаних між собою розподілом, обміном, спеціалізацією і кооперацією праці, направлене на створення матеріальних і духовних благ, необхідних для задоволення корисних людині потреб. Її необхідно вивчати і розглядати як процес взаємодії двох сторін:

-         матеріально-речова сторона відображає відношення людини до природи, характеризує її як елемент продуктивних сил;

-         соціально-економічна сторона відображає відношення людей один до одного з приводу створення товару, формування і розвитку працівника.

Взаємозв’язок цих сторін перш за все полягає в тому, що соціально-економічні відносини створюють відповідні стимули щодо розвитку елементів праці і самої людини, робітника.

Функції суспільної праці наступні:

-         праця, як засіб життя, як спосіб і міра задоволення потреб людини;

-         праця, як основа існування суспільства, джерело багатства, фактор суспільного процесу;

-         праця, як фактор розвитку самої людини, як сфера формування особистості.

Перша функція є основною для всіх наступних функцій. Головним напрямом трудової діяльності є обмін речей між людиною і природою. По мірі задоволення потреб людини праця стає джерелом багатства, фактором суспільного прогресу. Праця, також сприяє розвитку людини. Структура і функції суспільної праці – це поняття, які характеризують загальні властивості праці як умови життя.

Суспільна праця – це праця людей один на одного, тобто праця на суспільство. Працюючи, таким чином, люди задовольняють свої і суспільні потреби (рис.12.1) .

СУСПІЛЬНА ПРАЦЯ

 

Приватна праця

 

Абстракт-на праця

 

Складна праця

 

Проста праця

 

Конкретна праця

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Рис. 12.1. Форми суспільної праці

Приватна праця – це особлива праця, яка характеризує незалежність товаровиробників, відсутність зв’язків між ними в процесі виробництва. В цьому полягає протиріччя між приватною і суспільною працею, яка може в деяких умовах, привести до негативних наслідків.

Конкретна праця – це доцільно спрямована діяльність людини, результатом якої є створення певної споживчої вартості.

Абстрактна праця – це витрати людської енергії, частка суспільної праці безвідносно до тієї конкретної форми, в якій вона здійснюється. Абстрактна праця характеризується соціально-економічним змістом, тобто ступенем і способом затрат робочої сили, а також суспільно – економічними відносинами в яких здійснюється процес праці.

Проста праця – це праця некваліфікованого працівника.

Складна кваліфікована праця – це праця спеціально-підготовленого працівника, який має досвід і кваліфікацію. Відмінність між простою і складною працею полягає в тому, що складна праця має більш високу оцінку на ринку праці, тобто робітники з вищою освітою і більшим стажем роботи отримують вищу заробітну плату. Складна праця обумовлена високим попитом на таких працівників, які забезпечують високу продуктивність праці і якість продукції.

 

12.2. Організація і управління суспільною працею

 

Суспільно – організована праця – це праця, яка охоплює суспільний поділ праці і суспільну кооперацію праці (СОП). Тобто СОП – є суспільна форма прояву праці, властивості пристосування до діяльності в суспільстві, це така форма життєдіяльності, яка передбачає найбільш стійкі, тривалі діючі фактори відмінностей суспільного становища.

Можна виділити такі структурні елементи СОП:

1. “Здорові” соціальні групи, класи і “нездорові” соціальні групи. В структурі суспільної праці даному розподілу відповідає суспільно корисна праці і суспільно шкідлива праця. Розподіл на корисну і шкідливу працю можливо, виходячи з критерії суспільного прогресу. Інтереси яким підпорядкована та чи інша діяльність можуть співпадати з інтересами суспільства, а можуть бути спрямовані і проти інтересів суспільства. Всупереч інтересам суспільства спрямована злочинна діяльність.
2. Соціальні класи (групи), які знаходяться при владі і соціальні групи, які такої можливості не мають. В структурі СОП такому розподілу відповідає праця, яка забезпечує експлуатацію і експлуатована праця.
3. Відмінності соціального становища соціальних груп відображають і відмінності в технологічних і організаційних складових виробництва. В структурі СОП таким відмінностям відповідають такі типи праці як індустріальна, постіндустріальна, патріархальна, мануфактурна, кустарно – реміснича, мале підприємство у вигляді самозайнятості тощо. Особливість даного типу праці полягає в тому, що робітник повинен протягом трудового життя оволодівати рядом професій.
4. Суспільний розвиток підкоряється приватним інтересам, тоді як виробництво існує як сукупне робоче місце всього населення кожної країни.
5. Світові зв’язки і глобалізація господарства продовжує нові межі ринків праці. В структурі СОП це відображається у виникненні проблем іноземної робочої сили в даній країні, проблеми трудової еміграції і міграції.

Розглянемо СОП і сферу СОП зі сторони включення в неї людини. Суспільне становище – це комплекс взаємозв’язків суспільних відносин людини і соціальні групи з суспільством. Для того щоб правильно визначити становище людини в СОП необхідно виконати ряд вимог: важливо визначити наскільки сфера СОП є необхідною умовою і основою суспільного становища людини; важливо визначити основні суспільні форми, в яких людям доводиться працювати. Встановити, на які цінності орієнтована трудова діяльність, і які мотиви є для робітника вирішальними. Необхідно також виявити які основні ризики порушення нормального становища в сфері трудової діяльності. Ризики можуть бути пов’язані з поведінкою самої людини, а можуть бути пов’язані з суспільними умовами, процесами і обставинами не залежними від людини.

Управління працею – є управління соціально-трудовою сферою. Соціально – трудова сфера – це сфера соціально-економічних процесів і відносин, в якій переважають відносини з приводу суспільних і виробничих умов праці, з приводу їх здійснення, організації, оплати, дисципліни, з приводу етики праці, формування і функціонування трудових відносин. Отже, соціально – трудова сфера – це сукупність конкретних суспільних форм, в яких формується, здійснюється, змінюється соціальне становище працюючих.

Сутність управління працею полягає в необхідності забезпечити нормальну виробничу діяльність працівників, які мають інтереси, виходять за межі виробництва. Отже, управлять працею в суспільстві означає управляти відтворенням нормального суспільного становища працюючих, а також членів їх сімей. Управління працею не обмежується лише управлінням факторами виробництва, а й охоплює працю як соціальний процес.

Розглянемо типи і методи управління працею (рис.12.2). Між типами управління працею і методами управління існує тісний взаємозв’язок. Полягає він в тому, що авторитарний тип управління використовує лише директивні методи; демократичний – базується на ініціативі і активності. Різні методи використовуються при будь-яких типах управління.

Типи управління працею

 

Методи управління працею

 

Демократичний тип означає реалізацію прав суб’єктів трудової діяльності

 

Авторитарний – означає узурпацію прав суб’єктивності

 

Тоталітарний тип

 

Проміжні типи

 

Авторитарний

 

Самоуправління

 

Інші типи

 

Метод прямого директивного впливу управляючого на підлеглих і через них на процес управління

 

Метод побічного впливу управляючого на підлеглих і через них на процес управління

 

Метод самоуправління, коли учасники процесу самі приймають і виконують рішення

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Рис. 12.2. Типи і методи управління працею

Прикладами директивних методів управління є різні заборонні норми в законах про працю (забороняється платити менше мінімальної заробітної плати, а більше – будь-ласка).

Побічні методи використовуються тоді, коли працівник має право (не має право) вибору із різних варіантів. Стимул – універсальна формула даного методу управління.

Особливість методу самоуправління полягає в тому, що в процесі управління відсутні керуючий. Робітник самостійно управляє (керує) процесами праці, своєю поведінкою, виходячи із суспільних законів із власних відносин з суспільством. В формах управління працею відображається природа суб’єктів і об’єктів даного процесу, характер їх взаємовідносин. Управління працею відображене на рисунку 12.3.

Державні форми управління працею

 

Договірні форми управління працею

 

Суспільної активності суб’єкта соціальних  відносин

 

Закони

 

Укази і розпорядження Президента

 

Постанови і розпорядження уряду

 

Генеральна угода

 

Регіональні і територіальні угоди

 

Галузево тарифні і професіонально тарифні угоди

 

Колективні договори

 

Індивідуальні трудові договори

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Рис.12.3. Форми управління працею

Різке падіння виробництва в 90-х роках минулого століття змінило характер трудової діяльності. Із сфери побудови життєвих планів, із головного фактора життєвого успіху праця перетворилася на засіб виживання. Виник тіньовий ринок праці. Він охоплює заборонену законом економічну діяльність активних громадян. Крім цього широкого розповсюдження набули найм і використання робочої сили з порушенням встановлених законом трудових прав і свободи. Одним із наслідків цього є недобросовісна конкуренція між самими роботодавцями і між самими працівниками. Кризове становище економіки відтворило відтік працездатного населення, в тому числі висококваліфікованих кадрів із ряду галузей в галузі, які потребують менш кваліфіковану і менш ефективну працю, із країни в цілому. В результаті цього трудовий потенціал на сучасному етапі недовикористовується. Таким чином виникла задача відновлення якості робочої сили. Продовжує залишатися актуальною проблема прогресу, оскільки науково – технічна революція в сфері правці не проходить належним чином.

Важливою обставиною є і те, що багато працюючих втратили гідне становище в сфері праці. Мінімальна міра гідного становища – це захищеність законодавством. Нерідко в сфері праці відсутній елементарний правопорядок не по причині відсутності законів, а по причині їх невиконання або невірного застосування. Праця все більше і більше попадає в сферу незаконних занять. В результаті цього формуються два типи управління працею: управління працею в законному секторі і управління в тіньовому секторі.

 

 

Висновки по темі «Суспільна організація праці в  управлінні трудовим потенціалом»

Суспільна організація праці посідає важливе місце в ефективному використанні трудового потенціалу і відіграє ключову роль в соціальній політиці держави. Праця та її суспільна організація як обидва суспільні поняття та явища тісно пов’язані між собою. Вона являє собоюцілеспрямовану діяльність людини, направлену на перетворення предметів природи і пристосовування їх для задоволення власних потреб.

Суспільна праця – це цілеспрямоване функціонування сукупності окремих індивідуумів, взаємопов’язаних між собою розподілом, обміном, спеціалізацією і кооперацією праці, направлене на створення матеріальних і духовних благ, необхідних для задоволення корисних людині потреб.

Суспільна праця виконує наступні функції:

• праця, як засіб життя, як спосіб і міра задоволення потреб людини.
• праця, як основа існування суспільства, джерело багатства, фактор суспільного процесу.
• праця, як фактор розвитку самої людини, як сфера формування особистості.

Організація суспільної праці – це процес упорядкування кількісних і якісних компонентів та структурних елементів праці для гармонійного її суспільного функціонування в часі та просторі. Суспільно – організована праця – це праця, яка охоплює суспільний поділ праці і суспільну кооперацію праці.

Управління суспільною організацією праці – є управління соціально-трудовою сферою. Соціально – трудова сфера – це сфера соціально-економічних процесів і відносин, в якій переважають відносини з приводу суспільних і виробничих умов праці, з приводу їх здійснення, організації, оплати, дисципліни, з приводу етики праці, формування і функціонування трудових відносин. Отже, соціально – трудова сфера – це сукупність конкретних суспільних форм, в яких формується, здійснюється, змінюється соціальне становище працюючих і власне реалізується їх трудовий потенціал.

З метою покращення використання трудового потенціалу потрібно вдосконалювати типи і методи управління працею гармонічно поєднуючи директивні і демократичні. В той же час ефективне використання трудового потенціалу потребує на сучасному перехідному до ринку етапі ліквідації цілої низки деформацій і проблеми в управлінні суспільною організацією праці. Це вагомий суспільний резерв покращення управління та використання трудового потенціалу суспільства.

Запитання для самоконтролю

1. Охарактеризуйте основні види праці.
   1. Назвіть функції суспільної праці.
   2. Охарактеризувати форми суспільної праці.
   3. Назвіть структурні елементи суспільно – організованої праці.
   4. В чому полягає сутність управління суспільною працею?
   5. Охарактеризуйте типи управління працею.
   6. Охарактеризуйте методи управління працею.
   7. Охарактеризуйте державні форми управління працею.
   8. Охарактеризуйте договірні форми управління працею.
   9.  Назвіть основні проблеми в управлінні суспільною організацією праці на сучасному етапі.