|
|
Главная \ Методичні вказівки \ ТЕОРІЯ ДЕРЖАВИ ТА ПРАВА
ТЕОРІЯ ДЕРЖАВИ ТА ПРАВА« Назад
ТЕОРІЯ ДЕРЖАВИ ТА ПРАВА 22.01.2016 18:49
ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ УПРАВЛІННЯ
Кафедра теорії та історії держави та права
ТЕОРІЯ ДЕРЖАВИ ТА ПРАВА
Навчально-методичний комплекс
Київ – 2012
УДК 340 ББК 67.0 Обговорено і схвалено на засіданні Протокол № 1 від 01 вересня 2011 р.
Рецензенти: Бабкін Володимир Дмитрович – професор, доктор юридичних наук Окіпнюк Володимир Тарасович – доцент, кандидат юридичних наук
Укладач: Музика Ірина Володимирівна – доцент, кандидат юридичних наук
Теорія держави та права:Навчально-методичний комплекс // І.В. Музика. – К.: Національна академія управління, 2012. – 74 с.
“Теорії держави та права” є одним з визначальних у вітчизняній системі підготовки фахівців-правознавців із вищою освітою. Ним завершується опанування студентами основ юридичних знань, осягнення змісту і значення для сучасного державно – правового життя юридичних термінів і конструкцій, засвоєння найвищих досягнень зарубіжної та національної юридичної культури.
УДК 340 ББК 67.0
© Оригінал-макет, "Національної академії управління", 2012
ВСТУП
Мета та завдання курсу. Курс “Теорії держави і права” є одним з визначальних у вітчизняній системі підготовки фахівців-правознавців із вищою освітою. Ним завершується опанування студентами основ юридичних знань, осягнення змісту і значення для сучасного державно – правового життя юридичних термінів і конструкцій, засвоєння найвищих досягнень зарубіжної та національної юридичної культури. Мета вивчення даної дисципліни – ознайомлення студентів з основними проблемами та напрямами сучасних наукових досліджень в галузі теорії держави та права, а також вироблення студентами власної позиції, насамперед, у таких питаннях як праворозуміння, оцінка ефективності функціонування державних і правових механізмів, тощо. Основне завдання курсу полягає у формуванні у студентів міцних знань з актуальних проблем розвитку української держави і права, навичок самостійного аналізу правових джерел та вміння використовувати набуті знання як інструментарій для вирішення сучасних проблем юридичної практики. Курс покликаний сприяти правовому, демократичному і патріотичному вихованню студентів, зокрема виробленню у них глибокої особистої поваги до загальнолюдських моральних і правових цінностей, багатовікових традицій розвитку вітчизняної державності та сучасного конституційного статусу України як суверенної, незалежної, демократичної, соціальної, правової держави. При підготовці курсу використовувався вітчизняний та зарубіжний досвід підготовки відповідних програм. В програмі відображені основні наукові здобутки сучасної загальної теорії держави і права. Завдання курсу „Теорія держави і права” як навчальної дисципліни: Сформувати у майбутніх спеціалістів в галузі правознавства знання основних юридичних понять та принципів, які є основами всіх галузей права і без яких неможливо засвоїти інші юридичні дисципліни. Даючи глибинні знання про державу і право, виробити високу правову культуру і розвинену правосвідомість, здатність активно включитися в розбудову громадянського суспільства і правової держави. Виробити масштабність мислення на основі знань про найбільш загальна закономірності і особливості виникнення, розвитку і функціонування держави і права. Навчити об’єктивно, не підпадаючи під вплив окремих ідеологій, аналізувати і оцінювати державно – правову дійсність та прогнозувати розвиток держави і права. Формами опанування студентами пропонованого спеціального курсу є лекції, семінарські заняття, самостійна підготовка студентів, контрольні роботи, реферати. Формою контролю є іспит. Формами організації навчального процесу в умовах КМСОНП є: лекційні, семінарські, індивідуальні заняття, консультації, виконання самостійних завдань та науково-дослідницька діяльність студентів.
Ухвалено: Вченою радою НАУ від 18 лютого 2010 року, протокол № ___
1. Порядок оцінювання знань студентів
І.Загальні положення 1. Цей порядок запроваджується з метою удосконалення чинної технології оцінювання знань студентів та адаптації її до загальноєвропейський вимог, визначених Європейською системою залікових кредитів (далі ECTS). 2. Порядок розкриває основні принципи організації поточного і підсумкового оцінювання знань студентів усіх форм навчання НАУ. Порядок спрямовано на ефективну реалізацію таких завдань:
ІІ Принципи та організація поточного і підсумкового оцінювання знань студентів. 2.1. Оцінювання знань студентів з навчальних дисциплін здійснюється на основі результатів поточної успішності. Сумарна оцінка встановлюється від 0 до 100 балів. В залікову книжку виставляється сумарна оцінка за національною шкалою (відмінно, добре, задовільно, незадовільно) та оцінка за шкалою ECTS (A, B, C, D, E, FX,F). 2.2. Об’єктом оцінювання знань студентів є програмний матеріал дисципліни, засвоєння якого відповідно перевіряється під час поточного контролю та на іспиті. На іспиті оцінюванню підлягають:
2.3. Максимально можлива оцінка за знання програмового матеріалу нормативної дисципліни дорівнює 100 балам і складається з оцінки за поточну успішність та оцінки за іспит. За поточну успішність студент може отримати максимум 60 балів і за іспит 40 балів. 2.4. Об’єктами поточного оцінювання знань студентів (60 балів максимум) є: - матеріал викладений на лекціях; - питання, розглянуті та обговоренні на семінарських та практичних заняттях; - матеріал опрацьований самостійно; - виконання модульних контрольних робіт. Під час виконання завдань та відповідей на семінарських (практичних, лабораторних) заняттях оцінюванню підлягають і рівень знань, продемонстрований у відповідях і виступах на семінарських, практичних заняттях та колоквіумах, активність в обговоренні питань, що внесені на семінарські заняття, результати виконання і захисту лабораторних робіт, участь у дискусіях, ділових іграх. Під час контролю виконання завдань для самостійної роботи оцінюванню підлягають: самостійне опрацювання теми в цілому чи окремих питань; підготовка рефератів, есе, конспектів навчальних та наукових текстів, переклад іншомовних текстів, підготовка реферативних матеріалів з публікацій. Під час виконання модульних контрольних робіт оцінюванню підлягають теоретичні завдання та практичні навички, яких набув студент після опанування певного завершеного розділу навчального матеріалу. Контрольні роботи можуть проводитися у формі тестів, відповідей на теоретичні питання, розв’язання практичних завдань, виконання індивідуальних завдань, розв’язання виробничих ситуацій (кейсів). З однієї навчальної дисципліни не повинно бути більше 2-х модульних контрольних робіт за семестр. Викладачі повинні завчасно довести до відома студентів терміни та зміст контрольних завдань. 2.5. Структура поточної успішності (0-60 балів). а) виконання завдань та відповіді на семінарських (практичних, лабораторних) заняттях – 0-30 балів; б) виконання завдань для самостійної роботи – 0-10 балів; в) виконання 2-х модульних контрольних робіт – 0-20 балів. г) студентам, які брали участь у позанавчальній науковій діяльності – в роботі конференцій, підготовці наукових публікацій, можуть присуджуватися додаткові бали за поточну успішність, але не більше 10 балів. При цьому загальна кількість балів за поточну роботу не може перевищувати 60 балів. 2.6. Оцінки за різні види поточної роботи студентів фіксуються викладачами в журналах академічних груп. На останньому семінарському занятті сумарна оцінка в балах (від 0 до 60) за результатами всіх видів поточної успішності записується у відомість у графі «поточна успішність». 2.7.Результат екзамену оцінюється в діапазоні 0-40 балів.
Шкала оцінювання екзаменаційних завдань
Шкала оцінювання екзаменаційних завдань (заочна форма навчання)
Якщо на екзамені відповідь студента оцінена менше 9 балів, він отримує незадовільну оцінку за результатами екзамену, набрані бали не враховуються у загальній підсумковій оцінці, а вона включає лише оцінку за поточну успішність. У відомості записується сумарна оцінка за результатами поточної успішності та іспиту, яка виставляється в залікову книжку студента та додаток до диплому про освіту. 2.8. Поточна успішність з навчальних дисциплін, що підлягає контролю у формі заліку оцінюється за шкалою 0-100 балів (на відміну від іспитів (0-40)). Якщо за результатами поточного контролю студент набрав менше 60 балів, він отримує оцінку «не зараховано». У разі невиконання окремих завдань поточного контролю з об’єктивних причин, студенти мають право, за дозволом начальника навчального відділу виконати їх до останнього семінарського заняття. Час та порядок складання визначає викладач. 2.9. Об’єктами поточного оцінювання знань студентів заочної форми навчання можуть бути: домашні письмові роботи з дисциплін, різні індивідуальні завдання, контрольні роботи, відображені у робочій програмі, вони оцінюються за шкалою 0-40 балів. Іспит оцінюється за шкалою 0-60.
ІІІ. Система оцінювання знань за шкалою ECTS
Відомість НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ УПРАВЛІННЯ
Факультет ЮРИДИЧНИЙ Форма навчання Заочна на базі середньої освіти Спеціальність ПРАВОЗНАВСТВО Курс_________ Група ___________ 2009 – 2010 навчальний рік
ВІДОМІСТЬ ОБЛІКУ ПОТОЧНОЇІ ПІДСУМКОВОЇ УСПІШНОСТІ № _______ з ____________________________________________________________ за________навчальний семестр Дата іспиту _____________ Екзаменатор __________________________________________________ (вчене звання, прізвище, ініціали) Викладач, який веде практичні (семінарські,лабораторні заняття)______________
Студентів в групі_______________________________________________________ Не з’явилось __________________________________________________________ Не допущено _________________________________________________________ Були присутні _________________________________________________________ Відмінно _______________________________А ____________________________ Добре ____________________________ у.т.ч. B _______C ___________________ Задовільно _________________________ у.т.ч. D________Е __________________ Незадовільно______________у.т.ч.FX_______з можливістю повторного складання F з обов’язковим повторним вивченням дисципліни__________________________
Проректор (підпис) Екзаменатор _____________________ (підпис)
І. ОПИС ПРЕДМЕТА КУРСУ
Предмет: Теорія держави і права.
СТРУКТУРА ЗАЛІКОВОГО КРЕДИТУ КУРСУ (денна форма навчання)
ІІІ. принципи та організація поточного і підсумкового оцінювання знань студентів
Оцінювання знань студентів з навчальної дисципліни „Теорія держави і права” здійснюється на основі результатів поточної успішності у відповідності з рішенням Вченої Ради НАУ від 18 лютого 2010 р. Зокрема, сумарна оцінка встановлюється від 0 до 100 балів. В залікову книжку ставиться сумарна оцінка за національною шкалою (відмінно, добре, задовільно, незадовільно) та оцінка за шкалою EKTS (A, B, C, D, E, FX, F). Об’єктом оцінювання знань студентів є програмний матеріал дисципліни, засвоєння якого відповідно перевіряється під час поточного контролю та на іспиті. На іспиті оцінюванню підлягають: володіння ключовими теоретичними знаннями про об’єкт дисципліни; здатність творчо мислити та синтезувати знання; уміння використовувати знання для розв’язання практичних завдань. Максимально можлива оцінка за знання програмового матеріалу нормативної дисципліни дорівнює 100 балам і складається з оцінки за поточну успішність та оцінки за іспит. За поточну успішність студент може отримати максимум 60 балів і за іспит 40 балів. Об’єктами поточного оцінювання знань студентів (60 балів максимум) є: матеріал викладений на лекціях; питання розглянуті та обговорені на семінарських та практичних заняттях; матеріал опрацьований самостійно; виконання модульних контрольних робіт. Під час виконання завдань та відповідей на семінарських (практичних) заняттях оцінюванню підлягають рівень знань, продемонстрований у відповідях, виступах, колоквіумах, активність в обговоренні питань, винесених на семінарські заняття, участь у дискусіях. Під час контролю виконання завдань для самостійної та індивідуальної роботи оцінюванню підлягають: самостійне опрацювання теми або окремих питань; підготовка рефератів, есе, конспектів навчальних та наукових текстів, переклад іноземних текстів тощо. Під час виконання модульних контрольних робіт оцінюванню підлягають теоретичні завдання та практичні навички, яких набув студент після опанування певного завершеного розділу навчального матеріалу. Контрольні роботи можуть проводитись у формі текстів, відповідей на теоретичні питання, виконання індивідуальних завдань. З навчальної дисципліни „Теорія держави і права” передбачено дві модульні контрольні роботи. Терміни та зміст контрольних завдань доводяться викладачем до відома студентів завчасно. Структура поточної успішності (0-60 балів). Сума болів за семестр складається: з виконання завдань та відповіді на семінарських заняттях – 0-30 балів; виконання завдань для самостійної роботи – 0-10 балів; виконання двох модульних контрольних робіт – 0-20 балів; за участь у наукових студентських конференціях, підготовку наукових публікацій – 0-10 балів. Загальна кількість балів за поточну роботу не може перевищувати 60 балів. Результат екзамену оцінюється у діапазоні від 0 до 40 балів.
Шкала оцінювання екзаменаційних завдань
Система оцінювання знань за шкалою EKTS
ІV. Програма
Модуль I. ОСНОВНІ ЗАВДАННЯ, ПРЕДМЕТ, МЕТОДОЛОГІЯ І СИСТЕМАНАВЧАЛЬНОГО КУРСУ "ТЕОРІЯ ДЕРЖАВИ І ПРАВА". ЗАГАЛЬНЕ ВЧЕННЯ ПРО ДЕРЖАВУ
Тема 1. ПРЕДМЕТ І МЕТОД ТЕОРІЇ ДЕРЖАВИ І ПРАВА. Проблема предмету та структури теорії держави і права як науки на сучасному етапі. Актуальні проблеми дослідження загальних закономірностей та специфічних особливостей розвитку держави і права. Категорії теорії держави і права та їх методологічне значення. Місце теорій держави і права в системі юридичних наук та в системі наукових знань. Методологія теорії держави і права. Поняття і значення методології теорії держави і права. Багатоманітність та класифікація методів пізнання держави і права на сучасному етапі. Філософські засади теорії держави і права. Поєднання філософських та загальнонаукових методів при вивченні держави і права. Синергетична парадигма у дослідженні державно-правових явищ. Теорія держави і права як навчальна дисципліна. Структура та значення курсу “Теорія держави і права” для підготовки студентів – юристів.
Тема 2. ПОНЯТТЯ ДЕРЖАВИ. ДЕРЖАВА І ПОЛІТИЧНА СИСТЕМА СУСПІЛЬСТВА Поняття соціальної організації, соціальної влади, соціального регулювання. Відмінність держави від інших соціальних організацій суспільства. Основні ознаки держави. Суверенітет держави. Аспекти розуміння держави: субстанціональний, атрибутивний, інституціональний, міжнародний та ін. Політична система суспільства, її структура та основні функції. Суб'єкти політичної системи. Політична система України. Місце і роль держави в політичній системі суспільства. Політична і державна влада. Специфічні властивості державної влади. Форми взаємодії держави з іншими суб'єктами політичної системи. Держава - центральний елемент політичної системи суспільства.
Тема 3. ПОХОДЖЕННЯ ТА ЕТАПИ РОЗВИТКУ ДЕРЖАВИ Умови та причини виникнення держави. Ознаки, що відрізняють державу від соціальної організації первісного суспільства. Закономірності і етапи розвитку держави. Основні теорії походження держави: теологічна, патріархальна, природно-правова або договірна, теорія походження держави Г.В.Ф. Гегеля, органічна теорія, теорія насильства, психологічна теорія, марксистська та інші теорії походження держави.
Тема 4. СУТНІСТЬ І ТИПИ ДЕРЖАВИ Сутність держави як суспільного явища. Проблема оцінки сутності держави та основні підходи у дослідження цього питання: класовий, загальнодемократичний або загальносоціальний, технократичний, елітарний, національний, релігійний, географічний та ін. Соціальне призначення та соціальна цінність держави. Цінність як проблема науки про державу та система критеріїв оцінки. Поняття типу держави. Сучасний погляд на проблему типології держав. Історичний тип держави. Основні підходи до типології держав: формаційний підхід, цивілізаційний підхід, класифікація за політичним (державно-правовим режимом) та ін. критеріями.
Тема 5.ФОРМА ДЕРЖАВИ Поняття форми держави. Співвідношення форми держави і її сутності. Форми правління, їх основні види і риси. Монархія і республіка. Поняття і види державного устрою. Складна і проста держава. Унітарна держава, федерація, імперія, їх основні ознаки і особливості. Відмінність між федерацією та конфедерацією. Співдружність і співтовариство держав. Роль економічних, політичних, національних та інших факторів у виборі форми держави. Поняття державного (політичного) режиму і його співвідношення з формою правління і державним устроєм. Види державних режимів. Демократичний, авторитарний, тоталітарний режими: поняття та ознаки. Особливості елементів форми Української держави. Традиції української державності та перспективи розвитку української держави.
Тема 6. МЕХАНІЗМ ДЕРЖАВИ Поняття механізму держави. Широке і вузьке розуміння механізму держави. Механізм держави як система державних органів і організацій та інших інститутів держави, які складають її політичну, економічну, соціальну, ідеологічну та культурну (духовну) основу. Елементи юридичного механізму держави. Державні органи: поняття, основні ознаки і види, принципи організації і діяльності. Поняття державного апарату і його співвідношення з механізмом держави. Принцип розподілу влад і структура державного апарату. Вимоги до державного апарату та основні засади його діяльності в умовах демократичної, правової, соціальної держави. Гарантії діяльності органів державної влади. Проблеми удосконалення організації і діяльності механізму української держави.
Тема 7. ФУНКЦІЇ ДЕРЖАВИ Поняття функцій держави, їх взаємозв'язок і взаємозалежність. Розвиток функцій та їх залежність від сутності і форми держави. Класифікація функцій держави та їх еволюція. Зовнішні і внутрішні функції. Основні і неосновні функції. Постійні і тимчасові функції держави. Економічні функції і особливості їх здійснення в умовах ринкової економіки. Форми здійснення функцій держави: правова і неправова. Методи реалізації функцій держави. Класифікація та еволюція функцій української держави.
Тема 8. ГРОМАДЯНСЬКЕ СУСПІЛЬСТВО 1 ДЕРЖАВА. ПРАВОВА, СОЦІАЛЬНА І НАЦІОНАЛЬНА ДЕРЖАВИ Поняття громадянського суспільства. Сфери громадянського суспільства: товарно-ринкова економіка, господарські і соціальні стосунки, приватне і особисте життя людей тощо. Структура громадянського суспільства. Соціальна, економічна, політична, духовно-культурна, інформаційна системи суспільства. Проблеми взаємовпливу держави і громадянського суспільства. Механізми саморегулювання громадянського суспільства. Основні форми відновлення механізмів саморегулювання. Правова держава. Поняття і ознаки правової держави. Поняття і ознаки соціальної держави. Поняття і ознаки національної держави. МОДУЛЬ ІІ. ТЕОРІЯ ПРАВА
Тема 9. ПОНЯТТЯ, СУТНІСТЬ І СОЦІАЛЬНА ЦІННІСТЬ ПРАВА. ПРАВОРОЗУМІННЯ Поняття, сутність і зміст права. Вольовий характер регулятивної природи права. Ознаки права. Структура права. Загальносоціальне і юридичне право. Природне і позитивне право. Приватне і публічне право. Об'єктивне і суб'єктивне право. Функції права. Співвідношення держави і права. Соціальна цінність права. Праворозуміння як складна комплексна категорія. Аспекти праворозуміння. Типи праворозуміння. Основні сучасні підходи до праворозуміння.
Тема 10. ПРИНЦИПИ ПРАВА. РОЛЬ І ЕФЕКТИВНІСТЬ ПРАВА Поняття принципів права. Класифікація принципів права. Загальносоціальні принципи та їх закріплення у Конституції України. Принципи народовладдя, демократизму, гуманізму, справедливості, невід'ємності і непорушності основних прав і свобод громадян, законності. Спеціально-юридичні галузеві і міжгалузеві принципи: єдності прав і обов'язків, рівності всіх перед законом, та ін. Принципи правотворчості, правосуддя, правосвідомості. Правові презумпції та аксіоми. Роль права в правовій соціальній державі. Право як важливий чинник прогресивного розвитку демократичного суспільства. Ефективність права. Співвідношення результату дії норми і її мети. Загальні засади ефективності дії норм права. Ступінь ефективності конкретних правових норм. Шляхи підвищення ефективності права.
Тема 11. ПОХОДЖЕННЯ ПРАВА Регулювання суспільних відносин в період первіснообщинного ладу. Обряди, ритуали, табу, звичаї. Причини, умови та закономірності виникнення права. Основні шляхи формування правових норм: санкціонування звичаїв, правовий прецедент, законотворчість. Основні теорії походження права: теологічна, природно-правова, історичної школи права, нормативістська, теорія походження права Гегеля, марксистська (класова), психологічна.
Тема 12. ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ТА ЙОГО МЕХАНІЗМ Поняття правового регулювання. Правове регулювання і правовий вплив. Об'єкт, предмет, сфери і межі правового регулювання. Методи (імперативний, диспозитивний), способи (дозвіл, заборона, зобов'язування), засоби правового регулювання (норми права, суб’єктивні права і юридичні обов’язки), форми правового регулювання (використання, виконання, додержання, застосування). Типи правового регулювання: загальнодозволений, спеціальнодозволений. Поняття та види правового режиму. Нормативно-правове та індивідуально-правове регулювання. Загальне і локальне правове регулювання. Механізм правового регулювання: поняття, основні елементи, їх зв'язок і взаємодія. Обов'язкові та факультативні елементи механізму правового регулювання. Ефективність механізму правого регулювання. Стадії правового регулювання. Співвідношення елементів механізму та стадій правового регулювання. Місце і роль держави у функціонуванні процесу правового регулювання.
Тема 13. НОРМИ ПРАВА Поняття правової норми, її ознаки. Види правових норм. Установчі (норми-принципи), охоронні (норми-заборони), забезпечувальні (норми-гарантії), регулятивні (норми-правила поведінки), декларативні (норми-оголошення), дефінітивні (норми-визначення), колізійні (норми-арбітри), оперативні (норми-інструменти). Структура правової норми. Диспозиція, гіпотеза, санкція та їх види. Норми права та інші соціальні норми: їх співвідношення і взаємодія.
Тема 14. ПРАВО І ЗАКОН Поняття закону та його роль в демократичній правовій державі. Ознаки закону. Види законів. Конституційні, органічні, звичайні та надзвичайні закони. Федеральні закони та закони суб'єктів федерації. Писані і неписані закони. Правові і неправові закони. Закон як зовнішня форма права. Законодавчий текст. Реквізити і структура законів. Види статей законів. Процедура прийняття законів. Особливості законодавчого процесу в Україні. Розбіжності між поняттями "право" і "закон".
Тема 15. ФОРМИ ТА ДЖЕРЕЛА ПРАВА Поняття форми та джерела права. Види форм права. Правовий звичай. Правовий прецедент. Нормативно-правовий акт. Нормативний договір. Міжнародно-правовий акт. Особливості форм права. Види джерел права. Нормативно-правовий акт - основне джерело права в Україні. Види нормативно-правових актів. Дія нормативно-правових актів у часі, просторі і за колом осіб.
Тема 16. ПРАВОУТВОРЕННЯ І ПРАВОТВОРЧІСТЬ Поняття і сутність правоутворення. Роль держави в процесі правоутворення. Етапи правоутворення. Процес правотворчості і його стадії. Принципи правотворчості: гуманізм, демократизм, науковість, правовідповідність. Види і суб'єкти правотворчості. Правотворчість компетентних державних органів, безпосередня правотворчість народу (референдуми), санкціонування державою правових норм створених поза державними органами. Юридична техніка. Юридична термінологія та юридичні конструкції. Юридичний стиль та юридична мова. Проблеми сучасної української юридичної термінології.
Тема 17. ПРАВОВА СИСТЕМА. ПРАВОВІ СИСТЕМИ СУЧАСНОСТІ Поняття і основні елементи правової системи. Структура сучасних правових систем. Особливості розвитку сучасних правових систем. Поняття правової сім'ї. Англо-саксонська, романо-німецька, мусульманська правові системи, системи традиційного (звичаєвого) права та ін. Особливості радянської правової системи. Становлення правової системи України: традиції і перспективи розвитку.
Тема 18. СИСТЕМА ПРАВА. СИСТЕМА ЗАКОНОДАВСТВА Поняття і структура системи права. Юридична норма, інститут права, галузь і підгалузь права. Розуміння терміну законодавство. Поняття системи законодавства. Горизонтальна (галузева) і вертикальна (ієрархічна) будова системи законодавства. Державно – організаційна будова системи законодавства (у федераціях). Співвідношення системи права і системи законодавства. Тенденції розвитку системи права і системи законодавства в сучасній Україні.
Тема 19.СИСТЕМАТИЗАЦІЯ НОРМАТИВНО-ПРАВОВИХ АКТІВ Систематизація законодавства: поняття і мета. Основні види систематизації законодавства: кодифікація, інкорпорація, консолідація. Зводи законів. Види кодифікованих актів. Облік законодавства та його значення для систематизації. Теоретичні проблеми кодифікації законодавства України.
Тема 20. ПРАВОВІ ВІДНОСИНИ. ЮРИДИЧНІ ФАКТИ Поняття і ознаки правовідносин. Зміст правовідносин. Склад правовідносин. Суб'єкти права. Види суб'єктів правовідносин. Фізичні і юридичні особи, посадові особи. Поняття правового статусу особи. Правосуб'єктність, правоздатність, дієздатність, деліктоздатність.Поняття та види правового режиму. Суб'єктивні права і обов'язки учасників правовідносин. Види правовідносин. Поняття і види об'єктів правовідносин. Матеріальні блага, духовні блага, результати діяльності суб'єктів, природні об'єкти і явища, дії суб'єктів права. Поняття і класифікація юридичних фактів. Правоутворюючі, правозмінюючі, правоприпиняючі юридичні факти. Події і дії. Індивідуальні юридичні акти. Прості і складні юридичні факти. Фактичний склад. Відмінність юридичних фактів від юридичних вчинків.
Тема 21. ЮРИДИЧНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ Поняття і мета юридичної відповідальності. Функції юридичної відповідальності. Штрафна (каральна), превентивна (попереджувальна), виховна, правопоновлювальна (компенсаційна), організуюча (регулятивна) функції юридичної відповідальності. Принципи юридичної відповідальності: законність, справедливість, невідворотність покарання, доцільність, індивідуальність покарання, відповідальність за вину, недопустимість подвоєння відповідальності. Підстави юридичної відповідальності. Види юридичної відповідальності: кримінальна, адміністративна, цивільно-правова, дисциплінарна та матеріальна відповідальність. Позитивна та ретроспективна юридична відповідальність. Юридична відповідальність як державний примус. Обставини, що виключають юридичну відповідальність. Обставини, що звільняють від юридичної відповідальності. Юридичні факти як підстава юридичної відповідальності.
Тема 22. РЕАЛІЗАЦІЯ ПРАВА. ЗАСТОСУВАННЯ ПРАВА Поняття, форми і методи реалізації норм права. Залежність змісту юридичних механізмів реалізації права від особливостей правової системи країни. Процес (стадії) реалізації права. Форми реалізації права (додержання, виконання, використання норм права). Поняття застосування норм права як особливої форми їх реалізації. Суб'єкти застосування норм права. Сутність і значення застосування норм права. Стадії застосування права. Акти застосування права. Вимоги до правильного застосування права (законність, обґрунтованість, доцільність, справедливість. Прогалини в праві і законодавстві та шляхи їх усунення. Аналогія права і аналогія закону.
Тема 23. ТЛУМАЧЕННЯ ПРАВА Поняття, необхідність та цілі тлумачення норм права. Види та способи тлумачення норм права. Уяснення і роз'яснення. Способи тлумачення норм права (граматичне тлумачення, логічне, систематичне, історичне, спеціально-юридичне, телеологічне (цільове), функціональне тлумачення). Види тлумачення норм права. Тлумачення за обсягом. Офіційне тлумачення та його види: аутентичне, легальне, нормативне, правозастосовче тлумачення, казуальне тлумачення. Неофіційне тлумачення та його види. Інтерпретаційні акти, їх класифікація та зміст. Тлумачення за аналогією права і аналогією закону.
Тема 24. ПОВЕДІНКА ЛЮДЕЙ У ПРАВОВІЙ СФЕРІ Поняття, ознаки та види правової поведінки. Соціальна значимість і правова регламентація правової поведінки. Види правової поведінки. Правомірна поведінка та її види. Дії і бездіяльність. Поняття та види неправомірної поведінки. Зловживання правом. Поняття правопорушення. Ознаки правопорушення. Склад правопорушення. Види правопорушень. Об'єктивна і суб'єктивна сторона і зв'язок між ними, суб'єкт і об'єкт правопорушення. Поняття і форми вини.
Тема 25. ЗАКОННІСТЬ, ПРАВОПОРЯДОК І ДИСЦИПЛІНА Поняття і зміст законності. Вимоги законності (верховенство права, верховенство закону, рівність всіх перед законом, додержання (виконання) правових актів всіма суб'єктами права, забезпечення реалізації невід'ємних прав і свобод, належне правильне і ефективне застосування права, послідовна боротьба з правопорушеннями, недопущення свавілля в діяльності посадових осіб тощо). Принципи законності (єдність, всезагальність, доцільність, справедливість законності тощо). Нормативно-правова основа законності. Гарантії законності (економічні, політичні, соціальні, ідеологічні, правові). Законність як конституційний принцип організації і діяльності державних органів. Суспільний порядок і правопорядок: поняття, елементи, зміст і співвідношення. Принципи правопорядку (визначеність, системність, організованість, державна гарантованість, усталеність, єдність правопорядку). Поняття дисципліни та її види. Державна дисципліна.
Тема 26.ПРАВОВА СВІДОМІСТЬ І ПРАВОВА КУЛЬТУРА ТА ШЛЯХИ ЇХ ФОРМУВАННЯ Поняття і структура правосвідомості. Раціональні і емоціональні елементи. Інформаційний, оціночний, вольовий рівні правосвідомості. Види правосвідомості. Правова ідеологія і правова психологія. Буденна, професійна, наукова (теоретична) правосвідомість. Індивідуальна, групова, масова, суспільна правосвідомість. Джерела формування правосвідомості. Соціальна практика і її роль у формуванні правосвідомості. Функції правосвідомості: пізнавальна, оціночна, регулятивна, ціннісна. Поняття правової культури. Фактори, що впливають на рівень розвитку правової культури. Основні елементи правової культури: право, правосвідомість, правові відносини, правова поведінка, законність і правопорядок, правотворча діяльність, правова наука. Рівні і показники правової культури. Види правової культури. Індивідуальна, групова, суспільна правова культура. Правовий нігілізм та шляхи його подолання. Правове виховання як засіб формування правосвідомості і правової культури. Поняття і система правового виховання. Цілі, методи, форми і принципи правового виховання. Правова освіта.
ПЛАНИ СЕМІНАРСЬКИХ ЗАНЯТЬ
СЕМІНАР 1. (ТЕМА 2) Поняття держави. Держава і політична система суспільства 1. Держава як соціальна організація. Відмінність держави від інших соціальних організацій суспільства. 2. Поняття і ознаки держави. 3. Сучасні аспекти розуміння держави. 4. Політична система суспільства, її структура та основні функції. 5. Місце і роль держави в політичній системі суспільства. Теми рефератів 1. Політична і державна влада. 2. Форми взаємодії держави з суб'єктами політичної системи. 3. Суверенітет держави, суверенітет народу, національний суверенітет: поняття та ознаки. Основна література
Додаткова література1. Манов Г.И. Признаки государства : Новьіе прочтения. - М., 1993. 2. Політологія посткомунізму. - К., 1995. 3. Политические проблеми теории государства. - М, 1993. 4. Четверний В.А. Демократическое конституционное государство. -М., 1993. Методичні поради Розкриваючи перше питання слід розкрити поняття соціальної організації та назвати види суспільних організацій, що існують в суспільстві. Звернути увагу на відмінності, які існують між державою та іншими суспільними організаціями. Готуючи друге питання, слід докладно зупинитись на ознаках держави та розкрити такі поняття як державний, національний та народний суверенітет. По третьому питанню необхідно з'ясувати різні підходи до розуміння держави: атрибутивний, субстанціональний, інституціональний, міжнародний, юридичний. Характеризуючи політичну систему суспільства треба виходити з широкого і вузького розуміння цього суспільного явища. Визначити суб'єкти політичної системи та її інші компоненти. Зупинитись на провідній ролі держави в політичній системі суспільства. Основні поняття і терміни Атрибутивне значення держави, громадянське суспільство, держава, державна влада, інституціональне значення держави, механізми саморегулювання громадянського суспільства, національна держава, ознаки держави, політична влада, політичні норми, політичні процеси, політична система, правова держава, розподіл влади, субстанціональне значення держави, соціальна організація, соціальна влада, соціальне регулювання, суверенітет держави, суб'єкти політичної системи, суверенітет, соціальна держава. Практичне завдання: v В конспекті відобразити схему міжпредметних зв’язків курсу теорії держави і права. v Які види демократичних і недемократичних політичних режимів Вам відомі? Наведіть їх класифікацію і характеристику в схемі. v Які особливості елементів форми держави – Україна Вам відомі. Схематично зробіть порівняння за елементами форми держави такі країни світу: Україна – Польща; Україна – Франція; Україна – Російська Федерація.
СЕМІНАР 2. (ТЕМИ 4 І 5).Сутність і типи держави. Форма держави1. Поняття сутності держави. Основні підходи до визначення цього поняття. 2. Соціальне призначення та соціальна цінність держави. 3. Поняття типу держави. Основні критерії поділу держав на типи. Сучасні типи держави. 4. Поняття форми держави. Співвідношення форми держави і її сутності. 5. Форма правління: поняття, види.. 6. Поняття і види державного устрою. 7. Поняття і види державного режиму. 8. Особливості елементів форми держави сучасної України. Теми рефератів 1. Сутність і соціальне призначення держави. 2. Наша держава на початку третього тисячоліття, якою я її уявляю. 3. Соціальна цінність держави. 4. Сучасні монархії: особливості та тенденції розвитку. 5. Європейське Економічне Співтовариство - новий вид об'єднання незалежних держав. Основна література
Додаткова література1. П.М. Рабінович. Тип держави. /Історико-політичні уроки української державності. Енциклопедичний словник. - Київ-Донецьк, 1998. 2. Рожкова Л.И. Принципы и методы типологии государства и права. -Саратов., 1984. 3. Сальгин Е.Н. Теократическое государство. - М, 1999. 4. Четверный В.А. Демократическое конституционное государство: введение в теорию. - М., 1993. Методичні поради Розглядаючи перше питання слід звернути увагу на різні підходи до визначення поняття сутність держави залежно від співвідношення «класових» і «загальносоціальних» завдань держави. Розкриваючи друге питання необхідно підкреслити, що соціальне призначення держави випливає з її сутності. Розкрити поняття мета держави. Аналізуючи історичні типи держави, звернути увагу на закономірності історичного розвитку держав та пов'язаність поняття історичний тип держави з сутністю держави. Готуючи четверте питання слід головну увагу приділити критеріям наукової класифікації типів держави. Розкриваючи четверте питання особливу увагу слід приділити залежності форми держави від сутності держави, а також від характеру взаємовідносин держави і її органів з недержавними організаціями. Характеризуючи форму правління слід з'ясувати залежність форми правління від структури та шляхів формування вищих органів державної влади, який принцип покладено в основу взаємодії між вищими державними органами, як будуються взаємовідносини між державними органами і громадянами. Докладно зупинитись на історичних та сучасних різновидах монархій і республік. Аналізуючи поняття і види державного устрою слід з'ясувати різницю між простою (унітарною) і складною державами. Зупинитись на сучасному розумінні федералізму. Аналізуючи форми державного режиму слід звернути увагу на різницю між державним і політичним режимами. Основні поняття і терміни Авторитарні держави, атеїстичні держави, демократичні, держави перехідного типу, держави третього світу, залежні держави, історичний тип держави, мета держави, незалежні держави, світські держави, соціальне призначення держави, соціальна цінність держави, сутність держави, релігійні (теократичні) держави, тип держави, тоталітарні держави. Авторитарний режим, автономія, антидемократичний режим, демократичний режим, державний режим, імперія, конфедерація, монархія, республіка, територіальний устрій держави, тоталітарний режим, співдружність держав, співтовариство держав, унітарна держава, федерація, форма державного устрою, форма правління. Практичне завдання: v В конспекті відобразити схему міжпредметних зв’язків курсу теорії держави і права. v У конспекті зазначити деталізовану схему політичної системи Української держави. Кожен елемент охарактеризувати. v Схематично у конспектах показати різницю між видами суверенітету.
СЕМІНАР 3. (ТЕМА 6). Механізм держави 1. Поняття механізму держави. 2. Елементи механізму держави. 3. Поняття і структура державного апарату та засади його діяльності. 4. Державні органи: поняття, основні ознаки, види. 5. Принципи і гарантії діяльності органів державної влади. Теми рефератів 1. Основні принципи будови і діяльності сучасної держави та їх прояв в державному житті України. 2. Втілення принципу розподілу влади в організаційній структурі органів державної влади України. 3. Система державних органів за Конституцією України. 4. Проблеми удосконалення організації і діяльності механізму української держави. Основна література
Методичні рекомендації Готуючись до заняття, необхідно звернути увагу на широкий і вузький підхід у розумінні механізму держави. Характеризуючи елементи механізму держави, слід дати визначення поняттям апарат держави та державні органи, а також висвітлити систему державних органів за Конституцією України. Розкриваючи принципи діяльності органів державної влади, слід зупинитись на таких принципах їх діяльності, як розподіл влади, демократизм, законність, субординація і координація, а також на спеціальних принципах діяльності судових органів. Аналізуючи систему органів державної влади, слід враховувати принцип розподілу влади. Основні поняття і терміни Апарат держави, виконавчі органи влади, законодавчі органи влади, збройні сили, місцеві органи державної влади, орган держави, правоохоронні органи, представницькі органи державної влади, принципи діяльності державних органів влади, принцип розподілу влади, силові структури, система органів державної влади, судові органи, центральні органи виконавчої влади. Практичне завдання: v Схематично у конспектах викласти систему центральних органів виконавчої влади України. v Провести ретельний аналіз Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 року та у конспектах викласти положення (статті) що стосуються працівників правоохоронних органів. v Вивчити п.п. 1-10 статті 10 Закону України «Про міліцію» від 20.12.1990 року.
СЕМІНАР 4. (ТЕМА 8). Громадянське суспільство і держава. Правова, соціальна 1. Поняття і структура громадянського суспільства. 2. Проблеми взаємовпливу держави і громадянського суспільства. 3. Правова держава: поняття, ознаки, сучасні концепції. 4. Соціальна держава: поняття, ознаки, сучасні концепції. 5. Національна держава: поняття та ознаки. Теми рефератів 1. Механізми гармонізації відносин між громадянським суспільством і державою. 2. Проблеми формування і структуризації громадянського суспільства в Україні. Основна література
10. Оборотов Ю.Н. Теория государства и права (прагматический курс). – Одессса: “Юридична література”, 2004. Додаткова література 1. Гаврилов Н.И. Мера государственности демократического государства. - К., 1997. 2. Громадянське суспільство і правова держава: проблеми становлення. Збірник наукових праць. /Є.М.Моісєєв (ред.). - К., 1997. 3. Заєць А.П. Правова держава в контексті новітнього українського досвіду. -К., 1999. 4. Козловски Петр. Общество и государство: неизбежньїй дуализм. -М., 1998. 5. Проценко О., Чипинога В. Походження свободи (осмислення витоків та розвитку концепцій громадянського суспільства). - К., 1996. 6. Социальное государство и защита прав человека. - М, 1994. 7. Тимошенко В.І. Правова держава: теоретико-історичне дослідження. -К., 1994. 8. Черниловский З.М. Гражданское общество: опыт исследования. //Государство и право. - 1992.- № 6. 9. Щедрова Г.П. Громадянське суспільство і соціальна, демократична, правова держава. - К., 1994. Методичні рекомендації Розглядаючи перше питання, слід зупинитись на різних підходах до розуміння громадянського суспільства. Аналізуючи проблеми взаємозв'язку держави і громадянського суспільства, необхідно звернути увагу на механізми саморегулювання громадянського суспільства та роль демократичної держави в відновленні і гарантуванні функціонування цих механізмів. Розкриваючи третє питання слід докладно зупинитись на ознаках правової держави. Аналізуючи, сучасні концепції соціальної держави, слід звернути увагу та умови її існування та особливості форм і методів реалізації функцій цієї держави. Розглянути проблему співвідношення принципів правової і соціальної держави. Розкриваючи останнє питання, слід зупинитись на моноетнічному та поліетнічному підходах до розуміння національної держави та на основних функціях сучасної цивілізованої національної держави. Основні поняття та терміни Громадянське суспільство, механізми саморегулювання громадянського суспільства, національна держава, непорушність і невід'ємність основних прав і свобод громадян, правова держава, принципи верховенства права і верховенства закону, соціальна держава. Практичне завдання: v У конспекті відобразити проблеми взаємовпливу держави і громадянського суспільства. v У конспекті викласти відмінні риси правової, соціальної і національної держави.
ЗАВДАННЯ ДЛЯ САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ ДО змістовного модуля І
Змістовний модуль II Право - особливий вид соціальних норм Право – засіб державного управління
СЕМІНАР 5. (ТЕМИ (9, 10) Поняття, сутність і соціальна цінність права. Принципи права. 1. Поняття, сутність і зміст права. 2. Праворозуміння: поняття та сучасні підходи. 3. Характер і ознаки права. 4. Функції й соціальна цінність права. 5. Основні принципи права як система економічних, соціальних, політичних, моральних, ідеологічних і спеціально-юридичних засад права. 6. Правові презумпції і аксіоми. 7. Поняття, критерії та шляхи підвищення ефективності права. Теми рефератів 1. Вольовий характер регулятивної природи права. 2. Соціальна цінність права. 3. Суб'єктивне право. Види суб'єктивних прав. 4. Співвідношення держави і права. 5. Принципи права України. 2. Критерії ефективності права. 3. Принцип верховенства права та його закріплення в Конституції України. Основна література
Додаткова література 1. Авдеева О.А. История формирования научного понимания права. -Иркутск, 1996. 2. Агешин Ю.А. Политика. Право. Мораль. - М., 1982. 3. Алексеев С.С. Право: азбука, теория, философия. Опьіт комплексного исследования. - М., 1999. 4. Нерсесянц В.С. Право в системе социальной регуляции. - М., 1986. 5. Халфина Р.О. Право как средство социального управлення. - М., 1988. 6. Четверний В.А. Понятие права и государства. - М., 1997. 7. Явич Л.С. Сущность права. - Л., 1985. Методичні поради Підготовку до заняття треба розпочати із розкриття поняття праворозуміння в його історичному розвитку. Зупинитись на сучасних підходах до праворозуміння. Розкрити поняття соціальна природа права та його сутність. Розкрити властивості і головні ознаки права, дати визначення і класифікувати функції права. Особливу увагу приділити регулятивній та охоронній функціям. Висвітлюючи принципи права звернути увагу на їх залежність від основних закономірностей розвитку і функціонування суспільства і правової системи. Розкриваючи цінність права, зупинитись на його ролі у житті суспільства і особи. Розкриваючи п’яте питання, слід звернути увагу на принципи права як на нормативні узагальнення найвищого рівня, концентрований вираз змісту права. По шостому питанню, розглядаючи принципи права як основні засади, що мають універсальний характер, вищу імперативність і загальну значимість, слід звернути увагу, що вони відбивають закономірності і особливості конкретної суспільно-історичної формації і органічно пов'язані з сутністю певного типу права. По шостому питанню необхідно з'ясувати зміст конкретних найбільш поширених правових презумпцій і аксіом та пояснити різницю між цими поняттями. По сьомому питанню необхідно з'ясувати критерії ефективності дії норм права та показники ефективності права. Зупинитись на проблемі встановлення рівня ефективності конкретної норми права. Основні поняття і терміниЗакон, зміст права, зміст праворозуміння, нормативізм, позитивізм, право, праворозуміння, природне право, психологічна теорія права, регулятивна природа права, суб'єкт і об'єкт праворозуміння, соціологічна юриспруденція, сутність права, цінність права, соціальна цінність права, функції права. Галузеві і міжгалузеві принципи права, загальносоціальні принципи права, критерії ефективності дії норм права, правові презумпції і аксіоми, спеціально-юридичні принципи права, ефективність права. Практичне завдання: v Наведіть у конспекті класифікацію із детальною характеристикою загально-соціальних та спеціально-юридичних функцій права. v У конспекті викласти відмінні риси таких явищ: право і мораль, право і закон.
СЕМІНАР 6. (ТЕМА 12) Правове регулювання та його механізм
Теми рефератів1. Правове регулювання суспільних відносин та реалізація права. 2. Основні способи правового регулювання та відповідні їм основні форми правореалізації. 3. Проблеми співвідношення правового впливу і правового регулювання. Основна література
Додаткова література
2. Бобровник С.В. Правове регулювання суспільних відносин та реалізації права. // Правова держава. Випуск восьмий. Щорічник наукових праць ІДП НАН України.- К., 1996. 3. Гойман В.И. Действие права (Методологический анализ). - М., 1992. 4. Сорокин В.Д. Метод правового регулирования. - Л., 1985. 5. Теория юридического процесса. - Харьков, 1985. 6. Шмелева Г.Г. Конкретизация правових норм в правовом регулировании. - Львов, 1988. 7. Кашанина Т.В. Индивидуальное регулирование в правовой сфере. // Советское государство и право. - 1992. - №1. Методичні порадиГотуючись до заняття слід розпочати із з'ясування призначення права в регулюванні суспільних відносин, тобто впливу права на суспільні відносини. Звернути увагу на особливості, які відрізняють правове регулювання від інших форм суспільного регулювання та на співвідношення правового регулювання і правового впливу. Розглядаючи правове регулювання як процес, виділити його основні стадії. Визначити поняття типи, сфери, межі правового регулювання. Розглядаючи елементи механізму правового регулювання, мати на увазі що вчені не мають єдиної думки з цього питання. Основні поняття і терміни. Межі правового регулювання, метод правового регулювання, механізм правового регулювання, правова регламентація, правовий вплив, правове регулювання, процес правового регулювання, предмет правового регулювання, сфери правового регулювання, стадії процесу правового регулювання, способи правового регулювання, тип правового регулювання. Практичне завдання: v Занотуйте в конспекті стадії правового регулювання. v В конспекті викласти і охарактеризувати механізм правового регулювання та його елементи СЕМІНАР 7. (ТЕМА 15)Форми і джерела права1. Поняття джерела і форми права. 2. Види і характеристика джерел права. 3. Види і характеристика форм права. 4. Нормативний акт - основна форма права в Україні. 5. Дія нормативних актів у просторі, часі і за колом осіб. Теми рефератів1 Відмінність індивідуального та нормативного правових актів. 2. Нормативно-правові акти: види і юридична сила. 3. Договір в системі права України. 4. Система джерел права сучасної України: поняття і особливості. Основна література
10. Зивс С.А. Источники права. - М., 1981. 11. Источники права. -М., 1985. 12. Муромцев Г.И. Источники права. //Правоведение. - 1992. - № 2. Додаткова література 1. Бахрах Д.Н. Действие правовой нормьі во времени. //Советское государство и право. - 1991, №12. 2. Конституция. Закон. Подзаконньїе акти. - М, 1994. 3. Пархоменко Н.М Договір в системі права України. - К., 1998. 4. Разумович Н.Н. Источники и формьі права. // Советское государство и право. - 1982. -№3. 5. Титарчук О.А. Звичай і право. - X., 1995. 6. Тихомиров Ю.М. Действие закона . - М., 1992. 7. Тилле А.А. Время, пространство, закон. - М., 1965. Методичні поради Розглядаючи поняття джерело і форма права слід з'ясувати відмінність між цими двома поняттями. Необхідно розглянути різні підходи до розуміння поняття форма права, відповідно до яких визначають систему основних форм права - правовий звичай, прецедент, нормативний договір, нормативно-правовий акт. Дати докладну характеристику основних видів джерел права. Охарактеризувати особливості джерел права в Україні. Висвітлити місце закону в системі джерел права в Україні. Охарактеризувати підзаконні нормативні акти, їх систему та тенденції розвитку в Україні. Розглянути дію нормативних акті у часі, просторі і за колом осіб з урахуванням особливостей української держави. Основні поняття і терміни Джерело права, нормативно-правовий акт, нормативний договір, правовий прецедент, правовий звичай, правова доктрина, дія нормативних актів, пряма дія нормативних актів, зворотна дія нормативних актів, переживаюча дія нормативних актів, форма права. Практичне завдання: v Охарактеризуйте стадії та схематично відобразити у конспектах етапи правотворчого процесу в Україні.
СЕМІНАР 8. (ТЕМА 16) Правоутворення і правотворчість 1. Поняття, сутність та етапи правоутворення. 2. Процес та принципи правотворчості. 3. Види і суб'єкти правотворчості. 4. Юридична техніка. Теми рефератів 1. Шляхи та етапи правоутворення. 2. Принципи правотворчої діяльності в сучасній Україні. 3. Проблеми юридичної термінології в сучасній Україні. Основна література
Додаткова література 1. Бобровник С.В. Нормотворча діяльність та проблеми систематизації законодавства. //Правова держава. Щорічник Інституту держави і права ім.В.М.Корецького. Випуск восьмий, - К., 1997. 2. Малинова И.П. Философия правотворчества. - Екатеринбург, 1996. 3. Мороз О.О. Наукові засади законотворчого процесу в Україні. //Правова держава. Щорічник наукових праць Інституту держави і права ім.В.М.Корецького НАН України. - К., 1997. 4. Научньїе основьі советского правотворчества. - М.,1981. 5. Правотворчество в СССР. - М., 1974. 6. Тарасюк В.М. Юридична, законодавча та кодифікаційна техніка. //Правова держава. Щорічник наукових праць Інституту держави і права ім.В.М.Корецького НАН України. - К., 1997. 7. Черданцев А.Ф. Логико-язьїковьіе феномени в праве, юридической науке и практике. - Екатеринбург, 1993. Методичні поради Розкриваючи перше питання, слід звернути увагу на фактори, шо впливають на процес правоутворення. Проаналізувати різні підходи до розуміння правоутворення. По другому питанню слід приділити увагу стадіям процесу правотворчості. Звернути увагу на значення правотворчості як одного з етапів правоутворення. Необхідно докладно зупинитись на принципах правотворчості. Характеризуючи суб'єкти правотворчості, особливу увагу слід звернути на безпосередню правотворчість народу. Характеризуючи поняття юридичної техніки, слід висвітлити особливості юридичної термінології та зупинитись на проблемах юридичної термінології в сучасній Україні. Дати характеристику поняття юридичний стиль та юридична мова. Основні поняття та терміни Законотворчісь, правотворчість, правоутворення, принципи правотворчості, суб'єкти правотворчості, юридична мова, юридична термінологія, юридична техніка, юридичний стиль, юридична мова. Практичне завдання: v Охарактеризуйте стадії та схематично відобразити у конспектах етапи правотворчого процесу в Україні.
СЕМІНАР 9. (ТЕМИ 17, 18, 19) Правова система. Правові системи сучасності Система права. Система законодавства. Систематизація нормативно-правових актів 1. Поняття і основні елементи правової системи. 2. Поняття, структура і класифікація сучасних правових систем. 3. Поняття і структура системи права. 4. Поняття і будова системи законодавства. 5. Співвідношення системи права і системи законодавства. 6. Поняття і мета систематизації нормативно-правових актів. 7. Основні види систематизації нормативно-правових актів. 8. Кодифікація законодавства. Види кодифікованих актів. Теми рефератів1. Проблеми розвитку законодавства України. 2. Проблеми ефективності законодавства. 3. Система законодавства України. 4. Проблеми кодифікації законодавства України. 5. Консолідація як особливий вид систематизації законодавства. 6. Колізії у законодавстві України та шляхи їх подолання. Основна література
Додаткова література
2. Бобровник С.В., Богінич О.Л. Систематизація законодавства України: актуальні проблеми та перспективи розвитку. - К., 1994. 3. Бобровник С.В. Нормотворча діяльність та проблеми систематизації законодавства. //Правова держава. Щорічник Інституту держави і права ім.В.М.Корецького. Випуск восьмий. - К., 1997. 4. Головченко В.В. Система права і комплексні правові спільності. // Правова держава. Щорічник Інституту держави і права ім.В.М.Корецького. Випуск восьмий. - К., 1997. 5. Богінич О.Л. Співвідношення законів та підзаконних нормативних актів у процесі систематизації законодавства. // Правова держава. Щорічник Інституту держави і права ім.В.М.Корецького. Випуск восьмий. -К., 1997. 6. Евграфов П.Б. Соотношение структурьі советского права и структурьі советского законодательства. - Харьков, 1981. 7. Заец А.П. Система советского законодательства. - К., 1987. 8. Законодавство: проблеми ефективності. /Аверьянов В.Б., Денисов В.Н., Сіренко В.Ф. та ін. - К., 1995. 9. Онищенко Н.М Кодифікація та інкорпорація як методи систематизації законодавства. //Правова держава. Щорічник Інституту держави і права ім.В.М.Корецького. Випуск восьмий. - К., 1997. 10. Алексеев С.С. Право: азбука - теория - философия: Опьіт комплексного иселедования. - М., 1999. 11. Шемшученко Ю.С. Теоретичні засади реформування правової системи України. //Правова держава. Щорічник наукових праць Інституту держави і права України ім.В.М.Корецького. Випуск сьомий. - К., 1996. 12. Давид Рене. Основньїе правовьіе системи современности. - М., 1988. 13. Зайчук О.В. Правовая система США. - К., 1992. 14. Кросе Р. Прецедент в английском праве. - М., 1985. 15. Правовьіе системьі мира.- Екатеринбург, 1995. 16. Решетников Ф.М. Правовьіе системи стран мира: Справочник. - М., 1993. 17. Синюков В.Н. Российская правовая система. Введение в общую теорию. - Саратов, 1994. 16. Супатаев М.А. Обьічное право в странах Восточной Африки. - М., 1984. 19. Сюкияйнен Л.Р. Мусульманское право. - М., 1986. Методичні порадиГотуючись до заняття необхідно дати визначення правовій системі і назвати її структурні елементи. Зупинитись на відмінностях національних та інших правових систем. Характеризуючи континентальну правову систему, відмітити її похідність від римського античного права та взаємозв'язок законодавства європейських країн з точки зору загальної концептуальної спрямованості, прослідкувати вплив теорії природного права на її розвиток. Розглядаючи систему загального права, головну увагу приділити ролі правового прецеденту. Аналізуючи релігійні правові системи, звернути увагу на їх доктринальний характер. Готуючись до третього питання слід висвітлити поняття системи права та звернути увагу на її відмінність від правової системи. Охарактеризувати основні елементи системи права: галузі права, підгалузі права, правові інститути, правові норми. Розглянути основні критерії поділу норм на галузі права: предмет і метод правового регулювання. Дати визначення системи законодавства, зокрема зупинитись на подвійній будові (горизонтальній та вертикальній) системи законодавства. Показати співвідношення системи права і системи законодавства. Для розкриття теми заняття необхідно визначити поняття систематизації нормативних актів та її мету. Дати докладну характеристику видів систематизації нормативних актів кодифікації, консолідації, інкорпорації, назвати їх відмінності. Визначити мету кодифікації законодавства. Висвітлити види кодифікаційних актів, зокрема основи законодавства, кодекси, статути та положення. Докладно зупинитись на зв'язку між системою права і систематизацією законодавства, зокрема на проблемі їх взаємного впливу. Основні поняття і терміни Вертикальна будова законодавства, галузева будова законодавства, державно-організаційна будова законодавства, галузі права, горизонтальна будова законодавства, ієрархічна будова законодавства, інститути права, норми права, нормативно-правові акти, правова система, система права, система законодавства. Інкорпорація, зводи законів, зовнішня обробка нормативних актів, кодекси, кодифікаційні акти, кодифікація, консолідація, неофіційна систематизація, положення, основи законодавства, офіційна систематизація, систематизація законодавства, статути. Практичне завдання: v Викласти у конспектах відмінності між системою права та системою законодавства. v Схематично у конспектах викласти структуру законодавства України. v В конспекті занотуйте історичні аспекти виникнення романо-германської правової сім'ї. Які були передумови і що є основою (першоосновою) цієї сім'ї? v Підготуйте письмово у вигляді таблиці порівняльний аналіз, що є відмінного між романо-германською та англо-американською правовою сім’єю.
СЕМІНАР 10. (ТЕМА 20) Правові відносини. Юридичні факти
Теми рефератів1. Види правовідносин. 2. Встановлення і доведення юридичних фактів. 3. Поняття та види правових презумпцій як юридичних фактів. Основна література
Додаткова література
Методичні порадиПо першому питанню слід зупинитись на змісті правовідносин. Аналізуючи види правовідносин, слід звернути увагу на критерії класифікації правових відносин. Докладно зупинитись на класифікації суб'єктів правовідносин. Розкриваючи третє питання, слід зупинитись на характеристиці юридичних фактів як певних обставин (подій чи дій). Аналізуючи види юридичних фактів, слід приділити увагу критеріям їх класифікації та на різним точкам зору щодо розширення класифікації юридичних фактів. Характеризуючи складні юридичні факти, слід звернути увагу на відмінності складних юридичних фактів від фактичного складу. Розкриваючи поняття "фактична система", слід звернути увагу на типологію фактичних систем. По п'ятому питанню необхідно проаналізувати спеціально-юридичні вимоги до відбору юридичних фактів. Основні поняття та терміни Зміст правовідносин, матеріальні і процесуальні юридичні факти, об'єкт правовідносин, оформлені і неоформлені юридичні факти, правові відносини, правомірні дій, протиправні дії, складні юридичні факти, склад правовідносин, спеціально-юридичні вимоги до юридичних фактів, суб'єкти правовідносин, фактичні системи, фактичний склад, функції юридичних фактів, юридичні акти, юридичні вчинки, юридичні дії, юридичні події, юридичні факти. Практичне завдання: v За вольовим критерієм юридичні факти поділяються на дві групи. Наведіть приклади юридичних фактів відповідно до існуючої класифікації. v В конспекті занотувати види суб’єктивних прав людини та громадянина. Використовуючи Конституцію України навести приклади соціальних прав.
СЕМІНАР 11. (ТЕМА 21) Юридична відповідальність 1. Поняття, мета та функції юридичної відповідальності. 2. Принципи юридичної відповідальності.
4. Види юридичної відповідальності. Теми рефератів 1. Крайня необхідність як обставина, що виключає юридичну відповідальність. 2. Підстави юридичної відповідальності. 3. Конституційни засади юридичної відповідальності особи в Україні.
Основна література
Додаткова література 1. Малеин Н.С. Юридическая ответственность и справедливость. - М, 1992. 2. Малеин Н.С. Правонарушение: понятие, причиньї, ответственность. - М., 1985. Методичні поради Розкриваючи поняття юридичної відповідальності, необхідно назвати ознаки, що відрізняють її від інших форм суспільної відповідальності. Відповідаючи на друге питання, слід звернути увагу на конституційні основи відповідальності особи в Україні. Назвати види і підстави юридичної відповідальності. Розкриваючи принципи юридичної відповідальності, особливу увагу звернути на презумпцію невинності. Назвати підстави звільнення від юридичної відповідальності. Розкриваючи види юридичної відповідальності, слід звернути увагу на матеріальну відповідальність, як особливий вид юридичної відповідальності. Основні поняття та терміни. Види юридичної відповідальності, мета юридичної відповідальності, принципи юридичної відповідальності, презумпція невинуватості, підстави юридичної відповідальності, підстави звільнення від юридичної відповідальності, підстави, які виключають юридичну відповідалність, функції юридичної відповідальності. Практичне завдання: v Занотуйте в конспекті підстави звільнення від кримінальної відповідальності. v В конспекті охарактеризуйте цілі юридичної відповідальності.
СЕМІНАР 12. (ТЕМИ 22, 23). Реалізація права. Застосування права. Тлумачення права. 1. Поняття, форми, стадії реалізації норм права. 2. Поняття, стадії та суб'єкти застосування норм права. Вимоги до правильного застосування права. 3. Застосування права за аналогією. 4. Акти застосування норм права: поняття, види, зміст. 5. Поняття та цілі тлумачення норм права. 6. Види тлумачення норм права. 7. Способи тлумачення норм права. Теми рефератів 1. Соціальна і правова суть реалізації норм права. 2. Аналогія права і аналогія закону. 3. Тлумачення права за аналогією. 4. Казуальне тлумачення: поняття та значення у правозастосовчій практиці. Основна література
Додаткова література 1. Бобровник С.В. Правове регулювання суспільних відносин та реалізація права. //Правова держава. Вип.7. - К., 1996. 2. Богінич О.Л. Проблеми реалізації підзаконних нормативних актів.// Правова держава. - Вип.7. - К., 1996. 3. Головченко В.В. Правореалізація як функція судової влади. //Правова держава. - Вип.7. - К., 1996. 4. Завадская Л.Н. Механизм реализации права. - М., 1992. 5. Карташов В.Н. Применение права. - Ярославль, 1990. 6. Лазарев В.В. Пробелы в праве и пути их устранения. - М., 1974. 7. Онищенко Н.М. Моральні засаді реалізації законодавства. //Правова держава. - Вип.7. - К., 1996. 8. Проблеми реализации права. - Свердловск, 1990. 9. Сіренко В.Ф. Соціальні інтереси як фактор реалізації законодавства. -К., 1996. 10. Фандалюк О.В. Правозастосувальні акти-дії. - К., 1999. 11. Вопленко И.Н. Официальное толкование норм права. – М., 1976. 12. Лазарев В.Н. Пробелы в праве и пути их устранения. – М., 1981. 13. Насыров Т.А. Телеологическое (целевое) толкование советского закона. – Казань, 1979. 14. Спасов Б. Закон и его толкование. – М., 1979. 15. Черданцев А.Ф. Толкование советского права. – М., 1979. Методичні поради Розкриваючи поняття реалізація норм права слід мати на увазі , що в теорії сьогодні не існує єдиного розуміння категорії "реалізація норм права". Висвітлюючи основні форми реалізації норм права - дотримання, виконання, застосування та використання, показати їх особливості. Слід розповісти про стадії реалізації норм права, пов'язуючи їх з нормативними актами, що відповідають кожній з них. Дати визначення поняття правозастосування і показати його відмінність від інших форм реалізації права. Особливу увагу приділити суб'єктам правозастосування. Визначити основні етапи застосування права, звернувши увагу, що вчені висловлюють різні точки зору з цього питання. Докладно зупинитись на вимогах правильного правозастосування. Характеризуючи акти застосування права, звернути увагу на їх відмінність від нормативних і інтерпретаційних актів. Звернути увагу на особливості застосування норм права при наявності прогалин у законодавстві. В ході підготовки до заняття необхідно з'ясувати необхідність і важливість тлумачення як елементу юридичної діяльності. Зокрема, звернути увагу на неможливість процесу правотворчості без здійснення тлумачення та на необхідність тлумачення як передумови, попередньої стадії реалізації правових норм в суспільному житті. Зупинитись на ролі тлумачення в процесі застосування правових норм. З'ясувати два аспекти проблеми тлумачення : уяснення і роз'яснення. Визначити поняття і мету тлумачення : уяснення дійсного змісту і соціального призначення правої норми. Розглянути способи уяснення і роз'яснення правових норм. Розглядаючи способи тлумачення, треба приділити увагу їх поєднанню і зв'язку між собою. Проаналізувати види тлумачення правових норм: офіційне і неофіційне тлумачення, нормативне і казуальне тлумачення. Розкрити поняття та особливості видів неофіційного тлумачення. Аналізуючи види тлумачення необхідно звернути увагу на критерії їх класифікації. Звернути увагу на те, що деякі види тлумачення мають подвійну назву. Основні поняття і терміни Акти застосування права, правореалізація, форми реалізації, дотримання, застосування, виконання, використання, стадії правореалізації, правозастосування, стадії правозастосування, суб'єкти правозастосування, вимоги правильного правозастосування, правозастосовчі акти, форми реалізації норм права. Аутентичне тлумачення, доктринальне тлумачення, казуальне тлумачення, інтерпретація правових норм, інтерпретаційні акти, зміст норми, неофіційне тлумачення, офіційне тлумачення, професійне тлумачення, повсякденне тлумачення, роз'яснення правових норм, тлумачення за обсягом, тлумачення правових норм, уяснення правових норм. Практичне завдання: v В конспектах викласти декілька конкретних прикладів всіх форм реалізації. v У письмовій формі підготувати проект правозастосовчого акту від імені директора підприємства. v Охарактеризуйте тлумачення за обсягом. Наведіть приклади розширеного тлумачення у конспекті.
ЗАВДАННЯ ДЛЯ САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ ДО змістовного модуля ІІ
САМОСТІЙНА РОБОТА СТУДЕНТА ТА МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ СТОСОВНО ТАКОЇ РОБОТИ, А ТАКОЖ МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ З НАПИСАННЯ І ПІДГОТОВКИ РЕФЕРАТИВНИХ ПОВІДОМЛЕНЬ
Самостійна робота студентів є основним засобом засвоєння навчального матеріалу. Вона здійснюється з метою відпрацювання та засвоєння навчального матеріалу, визначеного тематичним планом для самостійних занять; закріплення та поглиблення знань, умінь та навичок; виконання індивідуальних завдань з навчальних дисциплін (курсові роботи, реферати тощо), підготовки до майбутніх занять та контрольних заходів; формування у студентів культури розумової праці, самостійності та ініціативи у пошуку та набутті знань. Зміст самостійної роботи студента над конкретною дисципліною визначається робочою програмою навчальної дисципліни, методичними матеріалами, завданнями та вказівками викладача. Самостійна робота студента забезпечується інформаційно-методичними засобами (підручники, навчально-методичні посібники, конспекти лекцій, комплекти індивідуальних семестрових завдань, комп'ютерні навчальні комплекси, методичні рекомендації з організації самостійної роботи та виконання окремих завдань, які повинні мати також і електронні версії) та матеріально-технічними засобами, передбаченими робочою програмою навчальної дисципліни. Крім того, для самостійної роботи студента рекомендується відповідна наукова та професійна монографічна і періодична література. Методичні матеріали для самостійної роботи студентів повинні передбачати можливість проведення самоконтролю. Проблема створення науково-обгрунтованого механізму організації самостійної роботи майбутніх фахівців повинна вирішуватися на основі підходу до особи, як до цілісної, функціональної, саморегулюючої і саморозвиваючої системи. Формування її обумовлюється специфікою індивідуальних стилів навчальної самостійності і активності, які являються професійно важливими якостями фахівця, і здійснюються в процесі цілеспрямованої роботи викладача по розвитку у студентів потреби і готовності до постійного поповнення повноцінних знань, творчого мислення, позитивного відношення до навчання, оптимальних способів і прийомів розумової праці, прагнення приймати більшу участь в справі свого професійного становлення. Самостійна робота в академії може розглядатися як об’єкт діяльності (навчальне завдання), і як вища форма навчальної діяльності, яка вимагає від студентів наявності певних якостей, представлених цілями розвитку їх індивідуальності як моделі майбутнього спеціаліста, відображаючої його психофізіологічні особливості і професіонально значимі якості. Внутрішнім змістом самостійної роботи, як навчальної діяльності є самостійно побудована студентами шляхів професійного вдосконалення. Теоретична і методична розробка проблеми організації самостійної роботи студентів вимагає аналізу мотиваційно-цільового, наочно-змістовного і організаційно-управлінського аспектів навчального процесу в академії, обумовленого подвійним характером взаємодії його суб'єктів (викладача і студента). З позиції викладача організація самостійної роботи, що є як метою, так і засобом управління навчальним процесом, направлена на створення умов формування у студентів навчальної компетенції в процесі засвоєння наочного змісту дисциплін і курсів. З боку студента самостійна робота передбачає ухвалення або постановку мети діяльності, усвідомлення значущості її досягнення, уміння самоорганізації, самоконтролю і самокоррекції. Самостійна робота студентів – важлива складова ефективної підготовки фахівців будь-якого освітньо-кваліфікаційного рівня та будь-якої спеціальності. Тому з дисципліни “теорія держави та права ” самостійна робота здійснюється у двох формах: самостійне вивчення окремих питань теми та виконання рефератів. Передбачені окремі питання в кожній темі для самостійного опрацювання студентами. Перелік цих питань наведено нижче. Вони підлягають вивченню у рекомендованій послідовності після уважного ознайомлення з лекційним матеріалом, запропонованим викладачем. Основою для вивчення є літературні джерела, наведені у переліку. При наявності незрозумілих питань студентам рекомендується звертатися за консультаціями до викладача з метою отримання необхідних роз’яснень щодо організації самостійної роботи та можливого розширення списку літературних джерел. Реферат – одна з основних форм самостійної роботи студента. Мета реферату – закріплення та поглиблення теоретичних і практичних знань, отриманих студентом в процесі вивчення окремих тем. Написання реферату дає можливість студенту навчитися самостійно працювати з різними інформаційними джерелами, інтерпретувати матеріали періодичної літератури , глибше вивчати основні проблеми та особливості науково-дослідної роботи. Студент може зустрітися з таким положенням, коли в науковій літературі немає єдиного погляду на питання, які досліджуються. У цьому випадку слід навести думку кількох авторів, дати критичну оцінку їх поглядам та одночасно викласти власні погляди з даного питання. Це допомагає більш глибоко засвоїти матеріал. Обсяг реферату має бути в межах 10–15 сторінок формату А4. Робота над рефератом включає такі етапи: вибір теми, підбір спеціальних літературних джерел та фактичного статистичного матеріалу; консультація з викладачем; передача реферату викладачу для оцінювання або виконання доповіді перед студентами групи на основі матеріалів реферату. Літературу з теми реферату студент підбирає самостійно, використовуючи для цього бібліотечний каталог. Консультацію з питань підбору літератури студент може отримати у викладача чи у працівників бібліотеки. Особливу увагу слід звернути на спеціальну літературу, що стосується теми: періодичні видання, наукові статті, передовий вітчизняний і зарубіжний досвід. Реферат повинен бути набраний на комп’ютері. Слід уникати в роботі книжних висловів і фраз. Необхідно самостійно формулювати свої думки, не допускати повторень, уважно стежити за тим, щоб у роботі не було суперечностей між окремими її положеннями. Усі цитати та запозиченний матеріал повинні бути оформлені згідно з діючими вимогами. Обов’язковою для реферату є наявність змісту, ілюстрацій, списку використаних джерел з посиланням у тексті (не менше 10 джерел), оформленим згідно з чинними стандартами. Реферат оцінюється за п’ятирівневою шкалою: 0, 5, 10, 15 і 20 балів. Оцінюванню підлягають: зміст, оформлення, ілюстрації, використання джерел, структура реферату. Вимоги до оформлення аналогічні курсовим роботам. Реферат оцінюється з першого подання і поверненню на доопрацювання не підлягає.
ЗАВДАННЯ ДЛЯ САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ СТУДЕНТІВ:
Тема 3. Походження та етапи розвитку держави. Відповідно до програми навчання студент повинен знати: умови та причини виникнення держави. Ознаки, що відрізняють державу від соціальної організації первісного суспільства. Закономірності і етапи розвитку держави. Основні теорії походження держави: теологічна, патріархальна, природно-правова або договірна, теорія походження держави Г.В.Ф. Гегеля, органічна теорія, теорія насильства, психологічна теорія, марксистська. Методичні рекомендації. Для успішного самостійного вивчення теми слід звернути увагу на такі аспекти проблем, що вивчаються: 1. Передумови виникнення держави: ускладнення суспільного життя, неспроможність суспільної влади первісного суспільства врегулювати суперечності та конфлікти між великими суспільними групами з протилежними інтересами (класами) та різним ставленням до засобів виробництва; виникнення та розвиток приватної власності, великі розподіли праці (виокремлення землеробства, ремісництва, скотарства, торгівлі), поява надлишкового продукту; зміна форми та характеру зв’язків між родами, формування патріархальної сім’ї, поява майнової нерівності; розвиток мови, культури, релігії, поява писемності; зміни у свідомості людей; виокремлення прошарку людей, що є носіями публічної влади і професійно здійснюють керівництво суспільством; інші фактори природно – географічного, військового (завоювання) та соціального характеру (приріст населення тощо). 2. Чинники, що формують умови виникнення держави: соціальні, культурні, демографічні, антропологічні, психологічні, етнічні, географічні, природно – кліматичні, геополітичні, релігійні (ідеологічні), геополітичні. Розумінню типових та особливих причин виникнення держави сприяє вивчення основних теорій виникнення держави - класової, теологічної, патріархальної, договірної, органічної, психологічної, насильницької та інших. 3. Ознаки, що відрізняють державу від соціальної організації первісного суспільства. Державна влада відрізняється від влади первісного соціально однорідного суспільства такими ознаками: у первісному суспільстві соціальна влада виражає і захищає інтереси всіх членів суспільства; у соціальне неоднорідному суспільстві - інтереси домінуючої його частини або соціальної групи;у первісному суспільстві носії влади не відокремлюються за соціальним статусом чи професійно від інших членів суспільства, а у соціальне неоднорідному суспільстві носії влади в організаційному відношенні відокремлені у певні структури, «загони»; у первісному суспільстві населення не оподатковується; у соціальне неоднорідному для утримання державної влади встановлюються податки; у первісному суспільстві органи влади не поділяються за окремими функціями на певні види, а у соціальне неоднорідному суспільстві функції влади розподіляються між окремими органами, виникає специфічна структура влади; у первісному суспільстві влада поширюється на всіх членів роду, племені, на якій території вони б не перебували; а в державі влада поширюється на всіх людей, що перебувають на певній, належній їй території; у державі складається система особливих загальнообов’язкових правил поведінки - юридичних норм, яких не знало первісне суспільство. Поняття про такі норми стало позначатися з певних причин терміном право. Шляхи виникнення держави: Східний – виникнення держав Давнього Єгипту, Вавилону, Китаю та ін. внаслідок необхідності здійснення важких іригаційних робіт, що спричинило до розподілу ролей між членами суспільства і виокремлення управлінської структури. Західний – виникнення держав внаслідок появи приватної власності, майнової нерівності та розколу суспільства на класи (Держави Давньої Греції, Римська імперія, Франкська держава та ін.). Змішаний – створення держав народами, у яких рабовласницький уклад не набув розвитку та тривалий час зберігалась общинна організація і органи племінної демократії (народні збори). Зокрема, це держави створені германськими, кельтськими та слов’янськими племенами. Нетиповий – утворення нової держави на території іншої держави (держав) через політичні причини (СРСР, Ізраїль, Україна та інші пострадянські республіки).
Тема 7. Функції держави. Відповідно до програми навчання студент повинен знати: поняття функцій держави, їх взаємозв'язок і взаємозалежність. Розвиток функцій та їх залежність від сутності і форми держави. Класифікація функцій держави та їх еволюція. Зовнішні і внутрішні функції. Основні і неосновні функції. Постійні і тимчасові функції держави. Економічні функції і особливості їх здійснення в умовах ринкової економіки. Форми здійснення функцій держави: правова і неправова. Методи реалізації функцій держави. Класифікація та еволюція функцій української держави. Для успішного самостійного вивчення теми слід звернути увагу на такі аспекти проблем, що вивчаються: 1. У філософській і юридичній літературі можна нарахувати до двох десятків таких визначень. За термінологічними розбіжностями нерідко криються розходження в підході до вивчення цього складного питання. Найбільш адекватним представляється наступне визначення: функція держави - це необхідний, однорідний, відносно постійний, доцільний напрямок (сторона) її діяльності, обумовлена об'єктивними потребами суспільного розвитку з погляду її внутрішніх і зовнішніх задач. 2. Слід розрізняти поняття “завдання” і “функції” держави, маючи на увазі, що те чи інше завдання може вирішуватись шляхом реалізації декількох функцій держави і, навпаки, одна функція може бути розрахована на виконання ряду завдань.3. Класифікаційні критерії, тобто ознаки (їхня сума), що дозволяють віднести ті чи інші функції до конкретного класу, групи, мають різний характер. Виділяють, наприклад, об'єкти і сфери державної діяльності, тривалість діяльності, територіальний масштаб, спосіб державного впливу на суспільні відносини, взаємини держав, зміст функцій. Відповідно до названих критеріїв функції держави можуть бути класифіковані: За часом дії – на постійні, здійснювані державою на всіх етапах її існування, і тимчасові, поява яких викликано специфічними умовами суспільного розвитку, а припинення - їхнім зникненням. За критерієм відповідності конкретної діяльності держави її стратегічним настановам – на відкриті, тобто здійснювані публічно і визнані суспільством та латентні, які виникають в протиріччі до офіційно проголошених настанов державної влади або ж навмисно приховані для приховання реальної сутності влади або держави. По сферах політичної спрямованості (внутрішня і зовнішня політика) – на внутрішні, що представляють діяльність держави усередині країни, що визначають її роль у житті даного суспільства, і зовнішні - діяльність за її межами, у якій виявляється роль держави у взаєминах з іншими державами. Внутрішні і зовнішні функції будь-якого державі тісно зв'язані, оскільки зовнішня політика, що визначає лінію поводження з іншими державами, багато в чому залежить від внутрішніх умов існування даної держави. Внутрішні: законодавча; організаторська (налагодження господарських, транспортних зв’язків, боротьба зі стихійним лихом, тощо); політична; економічна; соціальна; культурно – освітня; захисту територіальної цілісності, суверенітету держави і безпеки суспільства, прав і свобод громадян, конституційного ладу і правопорядку; фіскальна; екологічна тощо. Зовнішні: оборонна, політична, економічна, культурна, соціальна, інтеграції (інтеграція у світову економіку, союзи держав тощо), співробітництва, екологічна, а також специфічні функції (розробка загальної зовнішньополітичної концепції, дослідження стану міжнародного середовища, виявлення тенденцій розвитку світового співтовариства та визначення наявного і можливого місця і ролі власної країни в цьому процесі, розробка на цій основі конкретних програм міжнародної діяльності, практична реалізація зовнішньополітичних програм (стимулювання бажаних для себе і міжнародного співтовариства процесів і гальмування або блокування небажаних), ідеологічна і організаційна робота по забезпеченню дієвості функціонування механізму підтримки міжнародних зв’язків. Зовнішні функції можуть мати легальну і нелегальну форму здійснення. Подібна класифікація в теорії держави найбільш поширена, вона ґрунтується на визначенні спрямованості діяльності держави стосовно суспільства, особливою організацією якого і є держава (внутрішня функція), і стосовно іншого державно організованого суспільства, іншої держави (зовнішня функція).Внутрішні функції держави виявляють себе в економічній, політичній, соціальній, ідеологічній сферах життя суспільства. Наприклад, в економічній області на різних етапах державності функції можуть бути зведені до мінімуму (концепція держави - «нічного сторожа» - невтручання в економічне життя), виконувати регулятивну соціальну роль і т.п. Зрозуміло, що та чи інша функція більш-менш яскраво виявляється на відповідному етапі державності, наприклад, облік міри праці і міри споживання («не трудящий да не їсть») у соціалістичних державах. Зовнішні функції - захист суспільства від нападів ззовні, мирне співробітництво з іншими державами, забезпечення геополітичних інтересів і т.п. - також характеризують діяльність держави як цілісну організацію суспільства, але вже звернену не усередину, а зовні його життєдіяльності. 4. Розподіл функцій на внутрішні і зовнішні - це спадщина, що дісталася сучасній вітчизняній теорії держави від її попереднього марксистсько-ленінського методологічного підходу. На попередньому етапі в теорії держави класифікація функцій жорстко прив'язувалася до класової сутності держави. Внутрішні функції виводилися з класової сутності держави, наприклад господарсько-організаторська функція найбільше яскраво характеризувала соціалістичну державу, адже його призначення, як декларувалося, зводилося до побудови соціалістичної економіки. В усіх колишніх підручниках незмінно підкреслювалося, що «у міру просування до комунізму економічна роль держави буде підсилюватися, у зв'язку з чим незмінно зростає роль, обсяг і складність змісту його господарсько-організаторської функції, оскільки вона має на меті створення матеріально-технічної бази комунізму». Історичний досвід показав, що це не так. І на сучасному етапі саме потрібно відмовлятись від державного патерналізму, відходити від зрівняльної психології і соціального утриманства, що випливали з організаторско-господарської функції держави. Зовнішнім функціям, як правило, надавалася роль загальносоціальних функцій: боротьба за мир, забезпечення міжнародного співробітництва і т.п., хоча найчастіше все це мало демагогічний характер. Зараз членування функцій на внутрішні і зовнішні втратило певною мірою своє значення, тому що багато внутрішніх функцій здобувають зовнішній характер (наприклад, екологічний напрямок діяльності держави), і навпаки. Більш важливим стає виділення глобальних функцій держави, що характеризують діяльність сучасної держави в екологічній, демографічній, сировинній, космічній сферах, в області створення і використання ядерної, інформаційний технологій, в області захисту прав і воль людини й в інших сучасних глобальних державних сферах діяльності, що торкаються всієї цивілізації. 5. Найважливішими формами здійснення функцій держави є: Правові – нормативно закріплені: правотворча – державна діяльність, що полягає у розробці і прийнятті юридичних норм; правовиконавча – полягає у застосуванні заходів, які забезпечують виконання норм права; правоохоронна – полягає у контролі і нагляді за дотриманням і виконанням норм, а також у застосуванні примусових заходів до їх порушників. Неправові – нормативно не закріплені: безпосередні вольові акти держави юридично не закріплені. Організаційні – засоби і умови, завдяки яким реалізуються функції держави: організаційно – регламентуюча – організаційна робота по вирішенню тих чи інших завдань держави, яка полягає в створенні відповідних цим завданням організаційних форм (державних організацій, підприємств, установ, фондів тощо); організаційно – господарська – матеріальне забезпечення виконання функцій держави; організаційно – ідеологічна – пояснювальна, виховна, освітня робота, що забезпечує виконання державний функцій. Перш ніж перейти до розгляду того, що відбувається з деякими з перерахованих функцій, зупинимося на не менш важливому питанні - про їхню організаційну і правову форми. 6. Основними методами здійснення функцій держави є: примус, переконання, заохочення (стимулювання).
Тема 11. Походження права. Відповідно до програми навчання студент повинен знати: регулювання суспільних відносин в період первіснообщинного ладу. Причини, умови та закономірності виникнення права. Основні шляхи формування правових норм: санкціонування звичаїв, правовий прецедент, законотворчість тощо. Основні теорії походження права: теологічна, природно-правова, історичної школи права, нормативістська, теорія походження права Гегеля, марксистська (класова), психологічна. Для успішного самостійного вивчення теми слід звернути увагу на такі аспекти проблем, що вивчаються: 1. Виникнення права значною мірою обумовлене тими ж причинами, що й виникнення держави. В умовах розвитку економічних та інших суспільних відносин соціальні норми первісного суспільства стали неспроможними встановити гарантовані зв'язки, обов'язкові для всієї суспільної діяльності. Формування і ускладнення політичного життя суспільства, розшарування його на протилежні соціальні верстви (касти, стани, класи) з нерівним майновим і соціальним положенням посилювали численні суперечності і конфлікти. Розвиток особистості приводить до перетворення людини на самостійного індивіда зі своїми автономними потребами та інтересами. У той же час для максимального задоволення своїх потреб та інтересів людина змушена була свідомо обмежувати свою поведінку, жертвуючи на користь суспільства частиною своєї свободи. Внаслідок цього всі члени суспільних відносин наділялися новими за змістом взаємними правами і обов'язками, які спочатку мали казуально-особистий характер. З часом у міру повторюваності типових життєвих ситуацій, і контроля за їх розвитком з боку владних структур вони набували нормативного значення і визнавалися загальнообов'язковими. Право стає необхідним і для обмеження (пом'якшення) в період розкладу родового ладу військового протистояння окремих племен. 2. Виникнення права — тривалий історичний процес. Основними шляхами його формування були такі: визнання індивідуальних, фактичних, повторювальних стосунків як права, санкціонування державою звичаїв; утворення правових норм судовими органами; встановлення правових норм державною владою у вигляді нормативних актів. Визнання індивідуальних, фактичних, повторювальних відносин правом. Історія розвитку правових систем свідчить про те, що в умовах переходу від первісного до державно-організованого суспільства значення права надавалося індивідуальним, фактичним, повторювальним стосункам. Держава визнає правила, що склалися на основі багаторазового повторення, починає ними користуватися і захищати від порушень, на підставі чого відбувається виокремлення юридичного регулювання. Санкціонування державою звичаїв (звичаєве право). Важливим етапом у формуванні права стало перетворення звичаїв первісного суспільства на правові звичаї. Правовим звичай стає тоді, коли він набуває мовчазного або офіційного схвалення держави і захищається нею, в тому числі з допомогою примусу. Держава неоднаково ставиться до різних звичаїв: вона санкціонує тільки ті з них, які узгоджуються з її політикою, загальними засадами життєдіяльності суспільства. Водночас з'являються такі, які закріплювали кастові привілеї вищих станів, обов'язки нижчих, правила купівлі-продажу землі, спадкове сімейне володіння землею і т. ін. Більшість правових звичаїв втілюються в писані тексти, на які можна було посилатися в обґрунтуванні своїх прав. Якщо раніше збереження звичаїв було привілеєм жерців, то тепер вони отримують підтримку державної влади. Таким чином на основі правових звичаїв складається так зване звичаєве право. За змістом багато правових звичаїв у деяких країнах ще й зараз зберігають рештки звичаїв родового ладу. Утворення правових норм судовими органами (правові прецеденти). Значну роль у становленні правових норм відіграли суди, які були першими державними органами. Судові органи формулювали правові прецеденти — рішення з конкретних справ, які в майбутньому набували нормативного характеру, ставали загальнообов'язковими при вирішенні аналогічних справ. Так, рішення преторів та інших магістратів у Стародавньому Римі вважалися обов'язковими зразками для вирішення аналогічних справ, внаслідок чого склалася ціла система преторського права. Пряме встановлення правових норм державною владою у вигляді законів, постанов, кодексів та інших нормативних актів. З часом основною формою права стають державні нормативні правові акти. Це відбувається внаслідок динаміки суспільних відносин. Потреби правового регулювання вимагали вироблення і знання спеціальних понять, появи особливих механізмів, інститутів, таких як власність, позов, злочин, юридична відповідальність і т. ін., які були невідомі родовим звичаям. Поступово ці акти в деяких країнах витісняють звичаєве право, посідають домінуюче місце серед форм права. Класова диференціація суспільства, боротьба різних соціальних груп за панівне становище сприяє політизації нормативних актів, на цій основі право стає способом управління суспільством. Нормативні акти збігаються з уявленнями влади про належну поведінку. Єдині правила, які б однаковою мірою висловлювали інтереси всіх членів суспільства, зникають. Норми права, захищені на випадок порушення силою державного апарату, закріплюють можливість майнової нерівності, привілеїв для окремих груп населення, поділ на касти. Але водночас вони необхідні і для встановлення певного порядку суспільних відносин. Нормативні правові акти держави урізноманітнюються, поділяються на окремі види, оперативно реагують на потреби соціальної практики, чітко формулюють зміст прав і обов'язків. 3. Основними закономірностями виникнення права є : поява норм-звичаїв (мононорм); структуризація мононорм на заборони, дозволи та зобов’язання; підвищення ролі позитивних зобов’язань; надання самостійного значення дозволам; втілення дозволів і зобов’язань у самостійних відносинах; набуття нормативними регуляторами суспільних відносин характеру писаного права.
Тема 13. Норми права. Відповідно до програми навчання студент повинен знати: поняття правової норми, її ознаки. Види правових норм. Звернути увагу на зміст понять : установчі норми (норми-принципи), охоронні норми (норми-заборони), забезпечувальні норми (норми-гарантії), регулятивні норми (норми-правила поведінки), декларативні норми (норми-оголошення), дефінітивні норми (норми-визначення), колізійні норми (норми-арбітри), оперативні норми (норми-інструменти), норми-фікції. Структуру правової норми: диспозицію, гіпотезу, санкцію та їх види. Співвідношення і взаємодія: норм права та інших соціальних норми. Для успішного самостійного вивчення теми слід звернути увагу на такі аспекти проблем, що вивчаються: норма права — загальне правило, еталон поведінки людей та їх колективів. Норма права — елементарна частка права, співвідносна з ним як частина з цілим (як одиничне із загальним). Норма права — не форма і не зміст права, а його частка, «молекула», що володіє і змістом, і формою та в системотворчих процесах разом з іншими нормами становить зміст права в цілому. Завдання норми права: встановлювати певне правило поведінки шляхом закріплення прав і обов'язків суб'єктів; визначати умови, за яких суб'єкти можуть реалізовувати ці права та обов'язки; закріплювати певні засоби забезпечення приписів, що в ній містяться. Ознаки норм права: правила поведінки, що формулюються або санкціонується державою або народом в порядку референдуму і мають загальнообов'язковий характер; формально визначені в нормативно-правовому акті (законі, постанові, інструкції тощо) однозначні правила поведінки, за порушення яких передбачаються відповідні санкції; мають загальний характер (адресовані не конкретному суб'єктові, а поширюється на всіх, хто стає учасником відносин, які регламентуються певною нормою права). Види суб'єктів, на яких поширюються норми права: населення держави загалом; групи населення (професійні, вікові тощо); набувають нормативності та загальнообов'язковості у чітко встановленому порядку (норма права стає такою лише тоді, коли вона видається уповноваженим органом у межах його компетенції і в рамках встановленої процедури, тобто з дотриманням порядку розроблення, обговорення, прийняття, набуття чинності, зміни та скасування її дії і змісту); їх межі дії завжди точно визначені. Дія норм права відбувається: у просторі (на території всієї держави чи на окремих її частинах); у часі (визначаються дати набуття і втрати чинності правової норми); за колом осіб (визначається її обов'язковість для всього населення країни чи лише для окремих категорій — військовослужбовців, пенсіонерів тощо). Галузеве домінування норм права: в адміністративному праві домінують зобов'язувальні норми; у цивільному, сімейному, трудовому, земельному праві — уповноважувальні норми; у кримінальному праві — заборонні норми; у виправно-трудовому праві — зобов'язувальні та заборонні норми. Суттєві специфічні ознаки норм права, що відрізняють їх від інших соціальних норм. 1. У первіснообщинному суспільстві не існували. 2. Регуюють найважливіші суспільні відносини. 3. Встановлюються або санкціонуються відповідними державними органами або народом в порядку референдуму. 4. Є загальнообов'язковими. 5. Мають офіційний характер. Тобто закріплюються у спеціально визначених формах (закон, указ, постанова тощо). 6. Набувають чинності, змінюються і відміняються офіційно, в точно визначеному спеціальному порядку й часі. 7. Утворюють єдину погоджену систему велінь. (Мають системний характер). 8. Забезпечуються заходами державного примусу. 9. Формально визначені. (Містять детальну регламентацію поведінки суб'єктів, формулюють їх конкретні права й обов'язки). 10. Забезпечуються державним примусом, можливістю застосування багатьох санкцій аж до позбавлення волі, а в деяких країнах — до застосування смертної кари. 11. Не залежать від змісту корпоративних норм.
Тема 14. Право і закон. Відповідно до програми навчання студент повинен знати: поняття закону та його роль в демократичній правовій державі. Ознаки закону. Види законів (конституційні, органічні, звичайні та надзвичайні закони. Федеральні закони та закони суб'єктів федерації. Писані і неписані закони. Правові і неправові закони.) Закон як зовнішня форма права. Законодавчий текст. Реквізити і структура законів. Види статей законів. Процедура прийняття законів. Особливості законодавчого процесу в Україні. Розбіжності між поняттями "право" і "закон". Для успішного самостійного вивчення теми слід звернути увагу на такі аспекти проблем, що вивчаються: 1. Закон — нормативний юридичний акт вищого державного (представницького) органа або безпосередньо народу, що має вищу юридичну силу і містить первинні (такі, що регулюють найважливіші питання) правові норми і приймається з дотриманням особливої законодавчої процедури. 2. Ознаки закону: закон — юридичний акт, письмовий документ, у якому закріплюються юридичні норми, що вводяться до правової системи або їх скасування чи зміни; закон є джерелом права; закон — акт вищих органів влади в державі, як правило, вищого представницького органа країни або всенародного референдуму. В Україні єдиним законодавчим органом є Верховна Рада України. У федераціях закони – це також акти вищих представницьких органів суб'єктів федерації або безпосередньо населення федеративних одиниць (суб’єктів федерації); закон - нормативний акт, наділений вищою юридичною силою, тобто акт найвищого юридичного «рангу», всі інші акти «нижче» закону, знаходяться «під» законом, повинні відповідати закону, ні в чому йому не суперечити; закон має загальний характер, тобто обов’язковий для всього населення на всій території держави; закон - нормативний акт, що містить первинні, споконвічні юридичні норми, тобто норми, яких раніш у правовій системі не було, а також норми по основним, ключовим питанням життя країни, іншим принциповим економічним, політичним, соціальним питанням. На жаль, ця якість законів у даний час не завжди втілюється на практиці: деякі юридичні документи (особливо на рівні обласного законодавства), названі «законами», не містять основних (первинних) юридичних норм, присвячені регулюванню окремих адміністративних питань, що вимагають по своїй суті підзаконної юридичної регламентації; закон - може бути змінений або замінений, як правило, тільки законом і перевірений на відповідність Конституції тільки Конституційним судом; закон – приймається, змінюється, скасовується з дотриманням особливої законодавчої процедури, що називається законодавчий процес. Характеристика закону як правового документа вищої юридичної сили означає, що: закон є незаперечним, тобто ніякий інший орган, крім законодавчого, не може його скасувати або змінити; всі інші нормативні акти (державних органів, громадських організацій, комерційних корпорацій і т.п.) знаходяться «під» законом, є підзаконними. Вони засновані на законах і не суперечать їм. 2. З метою ефективного використання безлічі законів необхідно однозначне розуміння їхніх видів, загальних і специфічних ознак, співвідношення між собою. Найбільш поширеною сьогодні є така класифікація законів: 1. Конституції — основні закони, що регламентують основи суспільного, політичного, економічного життя суспільства, права і волі громадян. Вони бувають двох видів: Кодифіковані — являють собою єдиний писаний основний закон (Конституція України, Конституція РФ, Конституція США та ін.), їх ще називають моноконституційними актами. Некодифіковані — складаються з групи законів (Великобританія, Швеція, Канада), предметом регулювання яких є особливий рід суспільних відносин, віднесений до конституційного права, — основи суспільного і державного ладу, права і волі громадян і ін. 2. Конституційні закони. Інколи в конституціях закріплюється їх перелік, як основних нормативно-правових актів. Конституційні закони — закони, на які посилається конституція або необхідність прийняття яких прямо передбачена діючою конституцією. Як правило, ці закони конкретизують окремі положення конституції або містять відсилання до конституції (виборча система, організація і проведення референдуму, організація і діяльність парламенту, президента, конституційного суду і т.д.); закони, якими вносяться зміни, доповнення в діючу конституцію. Конституційний закон відрізняється від інших законів наступними ознаками: а) юридичною чинністю; б) предметом регулювання — особлива сфера; в) порядком прийняття — особлива процедура. Як правило, конституційний закон приймається кваліфікованою більшістю голосів (в Україні — дві третини від конституційного складу Верховної Ради). Спеціальні закони – закони про правові акти, які визначають їх зміст та нормативні характеристики, містять указівки щодо способів їх забезпечення з метою правильного співвідношення між собою.
Тема 24. Поведінка людей у правовій сфері. Відповідно до програми навчання студент повинен знати: поняття, ознаки та види правової поведінки. Соціальну значимість і правову регламентацію правової поведінки. Види правової поведінки. Поняття правомірної поведінки та її види. Поняття та види неправомірної поведінки. Зловживання правом. Поняття правопорушення. Ознаки правопорушення. Склад правопорушення. Види правопорушень. Характеристику об'єктивна і суб'єктивна сторона і зв'язок між ними, суб'єкт і об'єкт правопорушення. Поняття і форми вини. Для успішного самостійного вивчення теми слід звернути увагу на такі аспекти проблем, що вивчаються: 1. Багатозначність поняття "поведінка" в суспільних науках значною мірою позначилася на його тлумаченні у правознавстві. Між іншим, правова наука і практика правового регулювання відносять до поведінки тільки ту людську активність, яка характеризується певними соціальними і юридичними ознаками. Основними рисами правової поведінки є: а) соціальна значущість; б) вираженість зовні у формі діяння (дії чи бездіяльності); в) свідомо-вольовий характер; г) регламентованість правовими нормами; д) властивість зумовлювати юридичні наслідки. 2. Соціальна значущість є однією з основних ознак правової поведінки. Вона має дві форми — соціальну корисність і соціальну шкідливість. Сутність соціальної значущості правової поведінки пов'язана з її властивістю впливати на стан суспільних відносин, змінювати зв'язки між суб'єктами, сприяти чи, навпаки, гальмувати нормальний процес взаємодії між людьми. Правова поведінка може впливати на взаємовідносини суб'єктів, стан суспільних відносин тільки за зовнішньої вираженості, якщо вона сприймається іншими суб'єктами, обумовлює певні зміни в соціальному середовищі. Правова поведінка виявляється у формі дій, що впливають на відносини між суб'єктами, чи у формі бездіяльності. Оскільки правова поведінка здійснюється суб'єктами, то вони повинні адекватно усвідомлювати обставини, характер поведінки і мати можливість здійснювати свою волю, скеровувати свої вчинки. 3. З формально-юридичної точки зору соціальна поведінка є правовою у випадку, коли вона регламентується нормами права. Умови і ознаки правових вчинків можуть бути прямо описані в текстах правових документів, або в останніх передбачено якісь інші заходи щодо моделювання правової поведінки. Властивість правової поведінки впливати на стан суспільних відносин пов'язана не тільки з соціальною значущістю, але й особовим сенсом — реалізацією суб'єктами своїх інтересів. Тому правова поведінка тягне за собою для них певні юридичні наслідки. Однією з найважливіших форм правових наслідків є реакція держави на результати правової поведінки у вигляді заохочення, стимулювання, охорони соціально корисних вчинків чи застосування заходів юридичної відповідальності за шкідливі дії. 4. Правова поведінка є одним із видів юридичних фактів, тих конкретних життєвих обставин, з якими норми права пов'язують виникнення, зміну чи припинення правових відносин. У цьому випадку правова поведінка розглядається як підвалини зміни стану правовідносин, як конкретні життєві обставини, виникнення яких залежить від волі людей і які описані в гіпотезах правових норм. Правова поведінка за своєю внутрішньою структурою складається з певних дій, в яких зовні виявляється ставлення суб'єкта до інших суб'єктів права. Правовий вчинок є елементом правової поведінки. 5. Слід зазначити, що в нормах права, як правило, моделюється не правова поведінка в цілому, а її елементи — правові вчинки. Правовий вчинок — це діяння, що складається з певних елементів, сукупність яких утворює його склад. Складовими елементами правового вчинку є: суб'єкт, суб'єктивна сторона, об'єкт, об'єктивна сторона. Суб’єктом правового вчинку може бути фізична чи юридична особа, орган держави, громадське об'єднання тощо, котрі визнані дієздатними та деліктоздатними, тобто здатними здійснювати свої права і обов'язки, нести юридичну відповідальність (ці поняття розкриваються у питанні 5). Суб'єкти правового вчинку — це ті суб'єкти, за якими визнається здатність усвідомлювати і скеровувати свої діяння. Цю категорію суб'єктів складають тільки правоздатні особи. Суб’єктивна сторона правового вчинку відображує внутрішнє ставлення суб'єкта до свого діяння та його наслідків. Інакше кажучи, суб'єктивна сторона є тією частиною правосвідомості суб'єкта, що безпосередньо пов'язана з фізичною формою діяння і складається з цілей, мотивів, правових установок і т. ін. Об’єкт правового вчинку — це явища навколишнього середовища, на які спрямовані діяння. Об'єктом правового вчинку виступають суспільні відносини, соціальні цінності. Об’єктивну сторону правового вчинку утворюють ті складові, що характеризують форму його зовнішнього виразу: діяння (дія чи бездіяльність, засоби і т. ін.), суспільно значущі наслідки (корисні чи шкідливі), причинний зв'язок між діянням і його наслідком. Відтак, правова поведінка — це сукупність соціально значущих, виражених зовні у вигляді дій чи бездіяльності вчинків, що мають свідомо-вольовий характер, тим чи іншим чином регламентуються нормами права і обумовлюють правові наслідки. Правова поведінка складається з двох протилежних за своєю спрямованістю видів: поведінки правомірної і протиправної (правопорушення). Кожен з цих видів правової поведінки характеризується, крім спільних, своїми особливими рисами.
Тема 25. Законність, правопорядок і дисципліна Відповідно до програми навчання студент повинен знати: поняття і зміст законності. Вимоги законності (верховенство права, верховенство закону, рівність всіх перед законом, додержання (виконання) правових актів всіма суб'єктами права, забезпечення реалізації невід'ємних прав і свобод, належне правильне і ефективне застосування права, послідовна боротьба з правопорушеннями, недопущення свавілля в діяльності посадових осіб тощо). Принципи законності (єдність, всезагальність, доцільність, справедливість законності тощо). Нормативно-правову основу законності. Гарантії законності (економічні, політичні, соціальні, ідеологічні, правові). Законність як конституційний принцип організації і діяльності державних органів. Суспільний порядок і правопорядок: поняття, елементи, зміст і співвідношення. Принципи правопорядку (визначеність, системність, організованість, державна гарантованість, усталеність, єдність правопорядку). Поняття дисципліни та її види. Поняття державної дисципліни. Для успішного самостійного вивчення теми слід звернути увагу на такі аспекти проблем, що вивчаються: 1. Законність — один з основоположних принципів діяльності державних органів, громадських організацій, роботи посадових осіб і поведінки громадян. Дотримання законності є найважливішим напрямком формування правової держави. Всі закони держави мають виражати волю й інтереси народу, бути конкретним виявом народовладдя. Здійснення і розвиток демократії, реальне забезпечення прав та інтересів громадян є невід'ємною умовою створення правової держави. Однак сама наявність законів ще не вирішує даних завдань. Аби практично регулювати діяльність відповідних органів державної влади і управління, організацій, установ і громадян, законів треба точно і неухильно дотримуватись й виконувати їх, а в державі, суспільстві має панувати режим законності. Отже, законність — це такий режим державного і суспільного життя, при якому забезпечується повне й неухильне дотримання і виконання законів, підзаконних актів усіма без винятку органами держави, громадськими організаціями, посадовими особами і громадянами. Поняття законності охоплює дотримання і виконання всієї системи нормативних актів держави. Суть законності полягає в реальності права, в тому, що всі без винятку суб'єкти суспільних відносин керуються принципом суворого дотримання приписів законів й інших нормативних актів, сумлінно виконують покладені на них юридичні обов'язки, безперешкодно і повною мірою використовують свої суб'єктивні права. Тим самим у державі і суспільстві дотримуються встановлених законами та іншими нормативними актами правопорядку, державної і громадської дисципліни. Законність означає, що при здійсненні посадовими особами своїх владних функцій не має місця суб'єктивізму і сваволі, що ведеться рішуча боротьба із різного роду зловживаннями, фактами зневажання законів, порушенням прав і законних інтересів громадян, а також з неправомірною поведінкою громадян. Слід зважати на те, що законність відображує факт відповідності поведінки суб'єктів регульованих правом відносин юридичним правилам (нормам права). Зв'язок законності з державним апаратом, державною владою, політичною системою, правом свідчить про те, що законність пронизує всі інститути державно-правової надбудови і сфери їх діяння у суспільстві. Законність нерозривно пов'язана із демократією. Цей зв'язок характеризується насамперед тим, що законність є невід'ємним елементом демократії, дійсного народовладдя. Законність покликана охороняти суспільні відносини, соціальні цінності суспільства, справедливість. Справжня демократія неможлива без твердої законності. Демократія, у свою чергу, справляє значний вплив на формування і підтримання режиму законності, виступає як найважливіша гарантія законності. Всебічне забезпечення законності досягається лише за умов демократичних форм державного і суспільного життя, коли в боротьбі з правопорушеннями беруть участь широкі маси трудящих, коли діяльність державного апарату перебуває під контролем народу, його представницьких органів. 2. Основними принципами законності є: 1. Принцип єдностізаконності – полягає у забезпеченні єдності розуміння законів та підзаконних актів, одноманітного тлумачення та застосування нормативно-правових актів, встановлення рівних можливостей та відповідальності для всіх суб‘єктів права. Цей принцип забезпечує: єдину реалізацію загальнодержавного розуміння змісту та ролі закону по всій території держави; єдине розуміння і застосування законів на всій території держави; єдність правового регулювання у поєднанні з можливістю врахування особливостей певної територіальної одиниці. 2. Верховенства закону в системі правових актів. 3. Нерозривного зв'язку, підпорядкування, зумовленості законності з режимом демократії. 4. Загальності законності – забезпечує обов'язковість вимог законності для усіх громадян, посадових осіб, державних органів та громадських організацій. 5. Зв'язку законності із загальною та правовою культурою населення, посадових осіб. 6. Взаємодії законності на доцільності, неприпустимості протиставлення законності й доцільності. Цей принцип забезпечує: можливість вибору оптимального з передбачених законом варіантів правомірної поведінки; найефективніший шлях досягнення мети правового регулювання; неможливість виправдання порушень закону доцільністю. 6. Єдності законності та справедливості. 7. Гарантованості прав та свобод громадян. 8. Невідворотності відповідальності за правопорушення, будь-які порушення режиму законності. Крім того, у юридичній літературі обґрунтовується можливість інших принципів законності: гарантованості, реальності, непорушності та ін. Особливо варто підкреслити, що і законність у цілому, і всі без винятку принципи законності мають за мету забезпечення і захист прав і свобод громадян, їх правового статусу. Саме на цю мету зорієнтований режим законності дійсно демократичного суспільства, правової соціальної держави, формування якої є глобальним завданням українського суспільства. 2. Законність і правопорядок перебувають у тісному взаємозв'язку. Зміцнення законності має своїм наслідком більш високий рівень правопорядку, і навпаки, порушення його ведуть до послаблення правопорядку. Правопорядок є важливою умовою реалізації інститутів демократії, оскільки вони розвиваються на базі всебічного зміцнення законності. Водночас правопорядок є важливим структурним елементом суспільного порядку, під яким розуміється правильно налагоджений стан всієї сукупності суспільних відносин, урегульованих не лише правовими, а й усіма іншими соціальними нормами. Якщо зміцнення і підтримання правопорядку пов'язано з реалізацією правових норм, то у підтримці суспільного порядку важлива роль належить нормам моралі громадських організацій, традиціям, звичаям. Отже, поняття суспільного порядку за своїм обсягом ширше, ніж поняття правопорядку. Таке поняття суспільного порядку необхідне для з'ясування змісту і механізму всього суспільного й державного життя. В адміністративному праві поняття громадського порядку вживається у вузькому значенні. Воно пов'язується з підтриманням порядку в громадських місцях. Правопорядок передбачає закріплення справжнього демократичного правового статусу особи, неухильне втілення у життя демократичних прав і свобод особи, гарантованість від свавілля. Разом з тим цей порядок неможливий без найсуворішого виконання кожним громадянином своїх обов'язків, закріплених нормами права. У законах та інших нормативних актах визначено структуру державних та громадських організацій, їх компетенцію, демократичну основу їх взаємовідносин. Можна сказати, що врегульованість і порядок досягаються безпосередньо через реалізацію вимог права в поведінці різноманітних суб'єктів суспільних відносин як у взаємовідносинах держави з окремими громадянами, у взаємовідносинах громадян, так і у взаємовідносинах державних органів і громадських організацій. Структура правопорядку: 1. Суб‘єкти права. 2. Правові відносини. 3. Норми права. Зміст правопорядку – система правових та не правових процесів, властивостей та ознак, які визначають його сутність. Розрізняють три аспекти змісту правопорядку: Матеріальний – закономірності виникнення, функціонування та розвитку елементів та процесів, що складають структуру правопорядку. Вольовий – аспекти вияву волі народу, держави та всіх учасників правовідносин. Юридичний – ступінь реалізації права і законності; узгодження суб‘єктивних прав та юридичних обов‘язків; стан урегульованості та упорядкованості правових відносин та зв‘язків.
Тема 26. Правова свідомість і правова культура та шляхи їх формування. Відповідно до програми навчання студент повинен знати: поняття і структуру правосвідомості. Раціональні і емоціональні елементи правосвідомості. Інформаційний, оціночний, вольовий рівні правосвідомості. Види правосвідомості. Поняття правової ідеології і правової психології, як структурних елементів правосвідомості. Зміст понять буденна, професійна, наукова (теоретична) правосвідомість, індивідуальна, групова, масова, суспільна правосвідомість. Джерела формування правосвідомості. Роль соціальної практики у формуванні правосвідомості. Функції правосвідомості: пізнавальна, оціночна, регулятивна, ціннісна. Поняття правової культури. Фактори, що впливають на рівень розвитку правової культури. Основні елементи правової культури: право, правосвідомість, правові відносини, правова поведінка, законність і правопорядок, правотворча діяльність, правова наука. Рівні і показники правової культури. Види правової культури: індивідуальна, групова, суспільна. Поняття правового нігілізму та шляхи його подолання. Поняття правового виховання як засобу формування правосвідомості і правової культури. Поняття і систему правового виховання. Цілі, методи, форми і принципи правового виховання. Поняття та особливості системи правової освіти. Для успішного самостійного вивчення теми слід звернути увагу на такі аспекти проблем, що вивчаються: 1. Правова свідомість (правосвідомість) — специфічна форма суспільної свідомості, система відображення правової дійсності у поглядах, теоріях, концепціях, почуттях, уявленнях людей про право, його місце і роль щодо забезпечення свободи особи й інших загальнолюдських цінностей. Правова свідомість — сукупність уявлень і почуттів, що виражають не лише знання права, а і ставлення до права, повагу до нього як до соціальної цінності, а також засвоєність навичок позитивної правової поведінки. Предмет відображення і об'єкт впливу правосвідомості — право як система правових норм, правовідносини, законодавство, правова поведінка, правова система в цілому. Ознаки правосвідомості: відображує у правових категоріях, концепціях, теоріях, почуттях, поглядах людей правову дійсність, різні види суспільних відносин; активно взаємодіє з різними видами суспільних відносин, взаємозбагачуючись; спрямовує суб'єктів права на певні зміни в правовому середовищі, прогнозує і моделює їх. Елементи правосвідомості суспільства: ідеологічний; психологічний; поведінковий. Правова ідеологія — система правових принципів, ідей, теорій, концепцій, які відображують теоретичне (наукове) ставлення суспільства до права, державно-правового розвитку, правових режимів, юридичного упорядкування суспільних відносин. Розробляється і впроваджується в суспільну свідомість певними структурами: державою, політичними партіями, іншими об'єднаннями громадян. Склад сучасної правової ідеології: концепція поділу влад; визнання пріоритету загальнолюдських цінностей над інтересами окремих верств суспільства; домінування загальновизнаних норм міжнародного права над нормами національного права; теорії правової держави і громадянського суспільства; принципи демократизму, гуманізму, невідчужуваності природних прав людини тощо. Правова психологія характеризує ставлення до правових явищ з боку окремих індивідів, утворюється стихійно на основі емпіричного, безпосереднього відображення суб'єктами правової поведінки у вигляді індивідуальних правових переживань, почуттів, емоцій, оцінок тощо. Виявляється в почуттях, емоціях, настроях окремих членів суспільства щодо права, відображає його не узагальнено, а конкретизовано. Структура правової психології: 1) сталі елементи (правові звичаї, традиції, звички); 2) динамічні елементи (настрої, почуття, переживання); 3) пізнавальні елементи (правові емпіричні знання, уявлення, погляди) та емоційні елементи (правові емоції, почуття, настрої); 4) регулятивні елементи (правові звички, традиції, звичаї). Поведінкова частина правосвідомості (правова поведінка) — мотиви правової поведінки, правові установки (елементи, які безпосередньо зумовлюють і визначають поведінку суб'єктів права, її напрям, характер та утворюють вольову сторону правосвідомості, синтезують раціональні й емоційні компоненти (є складовою правової поведінки). 2. Правова культура — соціальне явище, яке виявляється у знанні та правильному розумінні приписів норм права, а також у поведінці, що повністю відповідає цим приписам, і у непримиренному ставленні до порушень правових приписів іншими суб'єктами. Правова культура є ознакою: високого ступеня участі членів суспільства в його правовому житті; здійснення правової діяльності; відображення стану законності та правопорядку; відображення рівня правосвідомості. Правова культура — своєрідна система правових цінностей, що відповідають рівню досягнутого суспільством правового прогресу та відображають у правовій формі стан свободи особи, інші найважливіші соціальні цінності. Правова культура — комплекс уявлень певної спільності людей про право, його реалізацію, діяльність державних органів і посадових осіб. Склад правової культури суспільства: 1) система правових норм як особливих правил поведінки, формою відображення яких є система нормативних правових актів і конкретизаційних актів індивідуального регулювання; 2) сукупність правовідносин, тобто суспільних відносин, урегульованих за допомогою правових норм, які закріплюють взаємні юридичні права й обов'язки учасників цих відносин; 3) сукупність суб'єктів права (учасників правовідносин); 4) правосвідомість — система духовного відображення правової дійсності; 5) режим законності та правопорядку — стан фактичної впорядкованості суспільних відносин, урегульованих за допомогою правових засобів, зміст яких складають правомірні дії суб'єктів права. Структура правової культури (динамічний (функціональний) аспект): правоутворення; правове мислення; правове регулювання, у тому числі правотворчості, реалізації норм права; правозастосування; правомірна поведінка.
ІНДИВІДУАЛЬНІ НАВЧАЛЬНО-ДОСЛІДНІ ЗАВДАННЯ (реферати):
Тема 3. 1. Причини розкладу первіснообщинного ладу і виникнення держави. 2. Особливості виникнення держав Сходу. 3. Теорії походження Давньоруської (Давньоукраїнської) держави. Тема 7. 1. Види функцій держави та їх еволюція. 2. Форми і методи здійснення функцій держави. 3. Класифікація та еволюція функцій української держави. Тема 11. 1. Причини і умови виникнення права. 2. Основні закономірності і етапи розвитку права. Історичні типи права. 3. Основні теорії виникнення права. Тема 13. 1. Правова норма: поняття, ознаки. 2. Види правових норм. 3. Структура правової норми. 4. Норми права та інші соціальні норми: співвідношення та взаємодія. Тема 14.
Тема 24. 1 Поняття і ознаки правової поведінки. 2. Соціальна значимість і правова регламентація правової поведінки. 3. Види правової поведінки. Правомірна поведінка. 4. Ознаки правопорушення. Склад правопорушення. 5. Види правопорушень. Тема 25. 1. Право, закон і законність. 2. Законність і демократія. Принципи законності. 3. Поняття правопорядку. Законність і правопорядок. 4. Гарантії законності і правопорядку. 5. Режим законності і забезпечення прав громадян. 6. Державна дисципліна. Тема 26. 1. Поняття і структура правосвідомості. Види правосвідомості. 2. Шляхи та джерела формування правосвідомості. 3. Поняття та основні елементи правової культури. 4. Правове виховання як засіб формування правової свідомості і правової культури.
Примітка: Теми наукових рефератів можуть також обиратись студентами за індивідуальним бажанням за умови узгодження з викладачем.
ТЕМИ КУРСОВИХ ТА КОНТРОЛЬНИХ РОБІТ
ПИТАННЯ ДЛЯ ПЕРЕВІРКИ ЗНАНЬ З КУРСУ
Теорія держави та права
36. Соціальна цінність права.
92. Стадії процесу правового регулювання. 93. Ефективність правового регулювання. 94. Юридична техніка. 95. Поняття і сутність правоутворення. 96. Етапи і шляхи правоутворення. 97. Процес (стадії) правотворчості. 98. Принципи правотворчості.
СПИСОК РЕКОМЕНДОВАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ І. Основні підручники і посібники
ІІ. Інші підручники, посібники, довідкові видання
ІІІ.Класики правової думки1. Аристотель. Афинская полития. - М, 1937. 2. Аристотель. Политика. // Соч. Т.4.- М, 1988. 3. Гегель. Философия права. - М., 1990. 4. Гельвеций К. Об уме. Соч. В 2-х томах. Т. 1.- М., 1973. 5. Гоббс Т. Левиафан или материя, форма и власть. - М., 1936. 6. Гоббс Т. О гражданине. // Избр. философ. произвед. В 2 т.- М., 1960. 7. Гроций Г. О праве войны и мира. - М., 1956. 8. Гумплович Л. Общее учение о государстве. Спб., 1910. 9. Кельзен Г. Общее учение о праве.- Вена., 1967. 10. Кистяковский Б.А. Социальньїе науки и право. - М., 1916. 11. Монтескье Ш. О духе законов. // Избранние произведения. - М., 1955. 12. Петражицкий Л.И. Теория государства и права в связи с теорией нравственности. Т. 1-2. - Спб., 1907-1908. 13. Платон. Государство. //Соч. М, 1972. Т.З. ч.1. 14. Цицерон. Диалоги о государстве и законах. - М., 1966. 15. Знгельс Ф. Происхождение семьи, частной собственности и государства. - М., 1985. ІV. Спеціальна література з окремих проблем теорії держави та права
Відповідальний технічний редактор: Цаплюк І.В.
Підп.до друку. 10.02.2012. Формат вид. 60х801/16 Ум. друк. арк. 4,49. Обл.-вид. арк. 4,26.
03151, Україна, м.Київ, вул. Вінницька, 10 Телефон (044) 246-24-46; Тел/факс (044) 246-24-40 E-mail: nam@nam.kiev.ua Інтернет: www.nam.kiev.ua
КомментарииКомментариев пока нет Пожалуйста, авторизуйтесь, чтобы оставить комментарий. |