|
|
Главная \ Методичні вказівки \ ТЕОРІЯ ПРИЙНЯТТЯ РІШЕНЬ
ТЕОРІЯ ПРИЙНЯТТЯ РІШЕНЬ« Назад
ТЕОРІЯ ПРИЙНЯТТЯ РІШЕНЬ 22.01.2016 18:07
ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ УПРАВЛІННЯ
Кафедра інтелектуальних систем
Теорія прийняття рішень
Навчально-методичний комплекс
Київ – 2013
УДК 519.81 ББК 22.183
Обговорено і схвалено на засіданні ради факультету економіки та інформаційних технологій ВНЗ «Національна академія управління» Протокол № 1 від 25.09..2013 р.
Рецензенти: Лопатін Олексій Костянтинович –доктор фізико-математичних наук, професор Васянін Володимир Олександрович – кандидат технічних наук, доцент
Укладач: Савенков Олександр Іванович –доктор технічних наук, професор
Теорія прийняття рішень
Теорія прийняття рішень; Навчально-методичний комплекс // О.І. Савенков – К.: Національна академія управління, 2013. – 102 с.
Запропонований читачу навчально–методичний комплекс «Теорія прийняття рішень» являє собою посібник, який може бути використаний як для самоосвіти, так і для проведення зі студентами технічних вузів і факультетів семінарів практичних занять та самостійної роботи з курсу “ Теорія прийняття рішень ”.
УДК 519.81 ББК 22.183
© Оригінал-макет, "Національної академії управління", 2013
ЗМІСТ
1. ПЕРЕДМОВАЗапропонований читачу навчально–методичний комплекс “Теорія прийняття рішень” являє собою посібник, який може бути використаний як для самоосвіти, так і для проведення зі студентами технічних вузів і факультетів семінарів практичних занять та самостійної роботи з курсу “Теорія прийняття рішень”. Комплекс включає опис дисциплін, програму курсу побудовану за змістовними модулями, плани семінарських занять із загальної частини теорії прийняття рішень, завданнями для самостійної роботи до змістовних модулів, список рекомендованих джерел, орієнтовний перелік питань для підсумкового контролю. Тимчасове положення з впровадження рейтингово-модульної системи оцінювання студентів з урахуванням вимог Болонської декларації. Структура навчально–методичного комплексу відповідає програмі навчального курсу. Серцевиною процесу освіти, професійного становлення технічного магістра-спеціаліста є засвоєння ним відповідної сукупності знань, вмінь і навичок. Як свідчать наукові дослідження і досвід підготовки фахівців, вміння і навички набуваються значно повільніше, ніж знання. Особливо це стосується такої сфери теорії прийняття рішень, як застосування законів оптимізації. Нічого дивного і несподіваного в цьому немає, оскільки саме ця сфера діяльності технічного магістра-спеціаліста багато в чому носить оціночний характер і в той же час вона детально не регламентована. Ілюстрацією зазначеного може слугувати стан методики навчання умінням і навичкам прийняття рішень. Ця ситуація, нажаль, відповідає реальності, коли фахівець і в наш час, як і раніше, отримує навички і уміння в значній мірі методом проб і помилок, не маючи необхідного практичного багажу після завершення процесу навчання в стінах вузу. В цьому плані ми надаємо серйозного значення цьому навчально-методичному комплексу, основне завдання якого ми бачимо в тому, щоб навчити студентів прикладенню теоретичних знань з теорії прийняття рішень до практичної роботи, сформувати уміння і навчити використання догматики в практичній діяльності. Природно, що тим самим не заперечується, а, навпаки, наголошується той факт, що відправним і дуже важливим моментом є знання студентами теорії прийняття рішень. Це той фундамент, який робить продуктивним послідуючі етапи навчання. Таким чином, автори навчально-методичного комплексу пропонують особі, що навчаються йти від знання основних положень теорії прийняття рішень до аналізу конкретного випадку; від рішення конкретного випадку до повторення і поглиблення знань теорії, практики. Тим самим забезпечується системний характер отримання знань і набуття необхідних умінь і навичок застосування теорії прийняття рішень, відбувається розумне поєднання методів дедукції, що пропонує рух знання від більш загального до менш загального, одиничного, і індукції, де приорітет має перше з них. Необхідно звернути увагу на те, що під час самостійної роботи на практичних заняттях необхідно вирішувати задачі з навчальних посібників теорії прийняття рішень. Задачі мають вирішуватися в письмовій формі в окремому зошиті, з розгорнутим аналізом вирішення. Додаткова література надається з метою поглибленного вивчення теорії прийняття рішень та для підготовки курсових, дипломних, магістерських робіт.
2. ВСТУП
Сподіваємось ніхто не буде заперечувати проти такого визначення « Життя – це процес прийняття рішень». Рішення приймають політики, військові, виробники, споживачі, продавці, покупці, водії, пішоходи («йти чи не йти на червоне світло?»), дорослі («що робити з дітьми?», діти, рішення приймають навіть студенти («йти чи не йти на лекцію?»). Рішення приймаються колективні (вибори президента), індивідуальні(за якого кандидата голосувати), стратегічні («куди піти вчитися»), тактичні («брати чи не брати з собою парасольку»), миттєві (воротар – «у який кут стрибати»), розглянуті в часі та просторі, важливі (з погляду цивілізації, окремого індивіда), несуттєві («яку програму по телевізору дивитися?») і т. п. Рішення приймаються на основі знань, досвіду, інтуїтивно, за допомогою випадкового механізму, за підказкою інших, за бажанням, за необхідністю. У багатьох практично цікавих випадках основним моментом є саме метод (алгоритм) прийняття рішення, а вже потім вивчення властивостей прийнятого рішення. Більше того, у деяких випадках апріорне завдання властивостей шуканого рішення (у вигляді аксіом) призводить до його не існування або до неможливості його знаходження заданою процедурою. Хоча вивчення окремих задач прийняття рішень людство займається давно, теорія прийняття рішень як наукова дисципліна сформувалось у другій половині XX ст., що пов’язане у першу чергу, з розвитком обчислювальної техніки й інформатики. Термін «прийняття рішень» зустрічається в багатьох дисциплінах, прийняття рішень є одним з основних напрямів прикладної математики. Моделі та методи прийняття рішень знайшли широке застосування, у першу чергу, в економіці, військовій справі, політиці, медицині. Історично теорія прийняття рішень виокремилась із наукового напрямку, відомого під назвою «дослідження операції». У свою чергу, теорія прийняття рішень стимулювала розвиток нового наукового напряму «штучний інтелект». Таким чином, із погляду навчального плану напряму «комп’ютерні науки» теорія прийняття рішень є проміжною ланкою між дисциплінами «дослідження операцій» (методи оптимізації) та «штучний інтелект» («проектування баз знань»).
Ухвалено: Вченою радою НАУ від 30 серпня 2012 року, протокол № _4__
3. Порядок оцінювання знань студентів
І. Загальні положення
1.1. Цей порядок запроваджується з метою удосконалення чинної технології оцінювання знань студентів та адаптації її до загальноєвропейський вимог, визначених Європейською системою залікових кредитів (далі ECTS).
1.2. Порядок розкриває основні принципи організації поточного і підсумкового оцінювання знань студентів усіх форм навчання НАУ. Порядок спрямовано на ефективну реалізацію таких завдань:
- підвищення мотивації студентів до систематичної активної роботи, інтелектуальної напруги протягом усього періоду навчання, переорієнтація їхніх цілей з отриманням позитивної оцінки на формування стійких знань, умінь та навичок; - систематизацію знань, усунення розбіжностей між завданнями модульного контролю та програмою дисциплін; - подолання елементів суб’єктивізму під час оцінювання знань; - розширення через систему творчих самостійних завдань можливостей для розвитку студентів, всебічного розкриття їх здібностей та підвищення ефективності освітньої діяльності викладацького складу; - оптимізація навчального процесу.
ІІ Принципи та організація поточного і підсумкового оцінювання знань студентів.
2.1. Оцінювання знань студентів з навчальних дисциплін здійснюється на основі результатів поточної успішності. Сумарна оцінка встановлюється від 0 до 100 балів. В залікову книжку виставляється сумарна оцінка за національною шкалою (відмінно, добре, задовільно, незадовільно) та оцінка за шкалою ECTS ( A, B, C, D, E, FX,F). 2.2. Об’єктом оцінювання знань студентів є програмний матеріал дисципліни, засвоєння якого відповідно перевіряється під час поточного контролю та на іспиті. На іспиті оцінюванню підлягають: - володіння ключовими теоретичними знаннями про об’єкт дисципліни; - здатність творчо мислити та синтезувати знання; - уміння використовувати знання для розв’язання практичних завдань. 2.3. Максимально можлива оцінка за знання програмового матеріалу нормативної дисципліни дорівнює 100 балам і складається з оцінки за поточну успішність та оцінки за іспит. За поточну успішність студент може отримати максимум 50 балів і за іспит 50 балів. 2.4. Об’єктами поточного оцінювання знань студентів (50 балів максимум) є: - відвідування студентами лекцій та їх підготовка до лекцій в системі випереджувального навчання та проведення проблемних лекцій; - робота студентів на семінарських та практичних заняттях, їх активність, виконання завдань згідно планів занять; - виконання модульних контрольних робіт. Під час виконання завдань та відповідей на семінарських (практичних, лабораторних) заняттях оцінюванню підлягають і рівень знань, продемонстрований у відповідях і виступах на семінарських, практичних заняттях та колоквіумах, активність в обговоренні питань, що внесені на семінарські заняття, результати виконання і захисту лабораторних робіт, участь у дискусіях, ділових іграх. Під час контролю виконання завдань для самостійної роботи оцінюванню підлягають: самостійне опрацювання теми в цілому чи окремих питань; підготовка рефератів, есе, конспектів навчальних та наукових текстів, переклад іншомовних текстів, підготовка реферативних матеріалів з публікацій. Під час виконання модульних контрольних робіт оцінюванню підлягають теоретичні завдання та практичні навички, яких набув студент після опанування певного завершеного розділу навчального матеріалу. Контрольні роботи можуть проводитися у формі тестів, відповідей на теоретичні питання, розв’язання практичних завдань, виконання індивідуальних завдань, розв’язання виробничих ситуацій (кейсів). При визначенні кількості модульних робіт слід враховувати, що один кредит містить 36 годин і має завершуватись модульним контролем. Викладачі повинні завчасно довести до відома студентів терміни та зміст контрольних завдань. 2.5. Структура поточної успішності (50 балів). а) відвідування лекцій та підготовка до них - 10 балів б) виконання завдань та відповіді на семінарських (практичних, лабораторних) заняттях – 0-30 балів; в) виконання завдань для самостійної роботи – 0-10 балів; г) виконання 2-х модульних контрольних робіт – 0-20 балів. д) студентам, які брали участь у поза навчальній науковій діяльності – в роботі конференцій, підготовці наукових публікацій, можуть присуджуватися додаткові бали за поточну успішність, але не більше 10 балів. При цьому загальна кількість балів за поточну роботу не може перевищувати 50 балів. Додатково 20 балів студент може отримати виконавши творчі завдання. 2.6. Оцінки за різні види поточної роботи студентів фіксуються викладачами в журналах академічних груп. На останньому семінарському занятті сумарна оцінка в балах (від 0 до 50) за результатами всіх видів поточної успішності записується у відомість у графі «поточна успішність». 2.7.Результат екзамену оцінюється в діапазоні 0-50 балів.
Шкала оцінювання екзаменаційних завдань
Якщо на екзамені відповідь студента оцінена менше 35 балів, він отримує незадовільну оцінку за результатами екзамену, набрані бали не враховуються у загальній підсумковій оцінці, а вона включає лише оцінку за поточну успішність. У відомості записується сумарна оцінка за результатами поточної успішності та іспиту, яка виставляється в залікову книжку студента та додаток до диплому про освіту. 2.8. Поточна успішність з навчальних дисциплін, що підлягає контролю у формі диференційованого заліку оцінюється за шкалою 50 балів. Якщо за результатами поточного контролю студент набрав менше 35 балів, він отримує оцінку «не зараховано». У разі невиконання окремих завдань поточного контролю з об’єктивних причин, студенти мають право, за дозволом начальника навчального відділу виконати їх до останнього семінарського заняття. Час та порядок складання визначає викладач. 2.9. Об’єктами поточного оцінювання знань студентів заочної форми навчання можуть бути: домашні письмові роботи з дисциплін, різні індивідуальні завдання, контрольні роботи, відображені у робочій програмі, вони оцінюються за шкалою 0-50 балів. Іспит оцінюється за шкалою 0-50 балів.
ІІІ. Шкала оцінювання: національна та ECTS
Затверджено: Перший проректор ВНЗ «Національна академія управління» Матвійчук В.К. д.ю.н., професор
__________________
ВНЗ «Національна академія управління»
Теорія приЙняття рішень.
4. ПРОГРАМА нормативної навчальної дисципліни підготовки бакалавра
Галузь знань 0501 “Інформатика та обчислювальна техніка” Напрям підготовки 6.050101 “Комп’ютерні науки” Освітньо – кваліфікаційний рівень «бакалавр»
ПРОГРАМА нормативної навчальної дисципліни підготовки магістра
Галузь знань 0403 “Системні науки та кібернетика»” Напрям підготовки 8.04030302 “Системи і методи прийняття рішень” Освітньо – кваліфікаційний рівень «магістр»
Київ-2013
Обговорено і схвалено на засіданні кафедри інтелектуальних систем: протокол № 1 від 25 вересня 2013 р.
Розробники програми: Савенков О.І. – доктор технічних наук, професор
Завідувач кафедри: Савенков О.І., д.т.н., професор
Затверджено радою факультету економіки та інформаційних технологій до друку, протокол № 1 від 25. вересня 2013 р.
Декан факультету: Лопатін О.К., д.ф-м.н., професор
4. ПРОГРАМА КУРСУ Програма вивчення нормативної навчальної дисципліни “Теорія прийняття рішень» складена відповідно до освітньої-професійної програми підготовки «бакалавра» напряму 6.050101 “Комп’ютерні науки” та «магістра» напряму 8.04030302 «Системи і методи прийняття рішень». Предметом вивчення навчальної дисципліни є теорія прийняття рішень. Програма навчальної дисципліни складається з таких змістовних модулів:
VI семестр Змістовний модуль 1 Тема 1. Основні поняття і визначення Теорія прийняття рішень. Види теорій прийняття рішень. Нормативна теорія прийняття рішень. Дескриптивна теорія прийняття рішень. Проблема ергодичності. Прийняття рішень в умовах невизначеності. Вибір при невизначеності. Парі Паскаля - вибір при невизначеності. Критика Парі Паскаля – вибір при невизначеності. Помилки першого і другого роду. Альтернативи теорії ймовірностей. Парадокс вибору. Моделювання прийняття рішень. Тема 2. Аксіоматичні теорії раціональної поведінки Раціональний вибір в економіці. Аксіоми раціональної поведінки. Завдання з вазами. Дерева рішень. Парадокс Аллі. Нераціональна поведінка. Евристики і зсуви. Пояснення відхилень від раціональної поведінки. Чи повинні економісти брати до уваги відхилення людей від раціонального? Теорія проспектів. Теорія проспектів і парадокс Аллі. Нові парадокси. Виводи. Тема 3. Багатокритерійні рішення при об'єктивних моделях Моделі. Підхід дослідження операцій. Різні типи проблем. Два простори. Багатокритерійний аналіз економічної політики. Дві труднощі для ЛПР. Дослідження рішень на безлічі Е-П. Постановка багатокритерійного завдання лінійного програмування. Людиномашинні процедури. Вагові коефіцієнти важливості критеріїв. Класифікація ЧМП. Прямі людиномашинні процедури. Процедури оцінки векторів. Процедури пошуку задовільних значень критеріїв. Приклад вживання методу STEM : як управляти персоналом. Виводи. Змістовний модуль 2 Тема 4. Оцінка багатокритерійних альтернатів: багатокритерійна теорія корисності Етапи процесу ухвалення рішень. Різні групи завдань ухвалення рішень. Приклад. Багатокритерійна теорія корисності ( MAUT ). Основні етапи підходу MAUT. Аксіоматичне обґрунтування. Основні теореми. Побудова однокритерійних функцій корисності. Перевірка умов незалежності. Визначення вагових коефіцієнтів (коефіцієнтів важливості) критеріїв. Визначення корисності альтернатив. Метод SMART – простий метод багатокритерійної оцінки. Перший евристичний метод.Ваги критеріїв. Як люди призначають ваги критеріїв. Практичне вживання. Виводи. Тема 5. Оцінка багатокритерійних альтернатів: підхід аналітичної ієрархії Основні етапи підходу аналітичної ієрархії. Структуризація. Попарні порівняння. Обчислення коефіцієнтів важливості. Визначення найкращої альтернативи. Перевірка узгодженості думок ЛПР. Система підтримки ухвалення рішень Expert Choice. Контрприклади і протиріччя. Мультиплікативний метод аналітичної ієрархії. Приклад практичного вживання підходу АНР. Виводи. Конструктивістський підхід. Два основні етапи. Властивості бінарних стосунків. Метод electre I. Метод electre II. Метод electre III. Приклад. Приклад практичного вживання методу electre III. Деякі зіставлення. Виводи. Тема 7. Людська система переробки інформації і її зв'язок з ухваленням рішень Етапи переробки інформації, типи пам'яті. Модель пам'яті. Короткочасна пам'ять. Три етапи переробки інформації в короткочасній пам'яті. Кодування. Зберігання. Магічне число. Грошовий насос. Послідовна обробка інформації. Витягання. Магічне число. Дескриптивні дослідження багатокритерійних проблем. Дослідження процесу ухвалення рішень. Послідовна обробка інформації. Психологічні теорії людської поведінки при ухваленні рішень. Теорія пошуку домінантної структури. Теорія конструювання стратегій. Дослідження можливостей людини в завданнях класифікації багатовимірних об'єктів. Схема експериментів. Параметри, використовувані для оцінки поведінки випробовуваних в завданнях класифікації. Опис експериментів. Результати експериментів. Обговорення результатів першої серії експериментів. Аналіз і обговорення результатів другої серії експериментів. Загальне обговорення. Виводи.
Змістовний модуль 3 Тема 8. Оцінка багатокритерійних альтернатів:вербальний аналіз рішень Особливий клас завдань ухвалення рішень: неструктуровані проблеми з якісними змінними. Якісна модель особи, що приймає рішення. Межі людської системи переробки інформації. Особливості поведінки людини при ухваленні рішень.Якими мають бути методи аналізу неструктурованих проблем. Виміри. Якісні виміри. Порівняльні якісні оцінки. Побудова вирішального правила. Перевірка інформації ЛПР на несуперечність. Повчальні процедури. Здобуття пояснень. Основні характеристики методів вербального аналізу рішень. Метод ЗАПИТ ( Замкнуті Процедури в Опорних Ситуацій ). Постановка завдання. Приклад : як оцінити проекти? Виявлення переваг ЛПР. Порівняння альтернатив. Переваги методу ЗАПИТ. Практичне вживання методу ЗАПИТ. Порівняння три СППР. Виводи. Тема 9. Рішення, що повторюються. Побудова баз експертних знань. Процес мислення як маніпулювання символами. Два типи знання. Час і умови становлення експерта. Трансформація системи переробки інформації. Ієрархічні структури зберігання знань. Межі поведінки експерта. Підсвідомий характер експертних знань. Труднощі здобуття експертних знань. Експертні знання в завданнях класифікації з явними ознаками. Формальна постановка завдання класифікації. Основні ідеї методу експертної класифікації. Структуризація проблем. Класифікація станів об'єкту дослідження. Гіпотеза про характерність. Перевірка інформації експерта і гіпотези про характерність. Визначення послідовності станів для пред'явлення експертові в процесі класифікації. Трудомісткість побудови баз знань. Перевірка якості баз знань. Граничні елементи класифікації. Вирішальні правила експертів. Система діагностики захворювань групи. Виводи. Тема 10. Аналіз риски Типи риски. Особлива складність завдань аналізу риски. Напрями досліджень. Вимір риски. Інженерний підхід. Модельний підхід. Сприйняття риски. Зіставлення різних способів виміру риски. Встановлення стандартів. Людино-машинна взаємодія. Ризик катастрофічних подій як незалежний критерій. Розподіли "з важкими хвостами". Аварії і їх аналіз. Управління ризиком. Практичний приклад: вибір місця розташування нового об'єкту з врахуванням чинників риски. Конкретне завдання: альтернативи. Активні групи. Критерії. Особливості завдання вибору з точки зору теорії ухвалення рішень. Аналіз варіантів. Конструювання нового варіанту. Виводи. Тема 11. Колективні рішення Парадокс Кондорсе. Правило більшості голосів. Метод Борда. Аксіоми Ерроу. Спроби того, що передивляється аксіом. Теорема неможливості і реальне життя. Ухвалення колективних рішень в малих групах. Організація і проведення конференцій з ухвалення рішень. Метод організації роботи ГПР Попередні етапи. Аналіз зібраної інформації. Проведення конференції з ухвалення рішень. Практичний приклад. Виводи.
Змістовний модуль 4 Тема 12. Багатокритерійне завдання про призначення Визначення і особливості. Постановка багатокритерійного завдання про призначення. Змістовна постановка завдання. Критерій оптимальності вирішення МЗН 3. Формальна постановка завдання. Приклад. Різні типи завдань про призначення. Основні алгоритми рішення багатокритерійної задачі про призначення. Різні індекси відповідності. Пошук рішення багатокритерійної задачі про призначення. Етап аналізу даних і перевірки існування ідеального рішення. Формування області допустимих рішень. Виявлення переваг ЛПР. Статистичні оцінки складності завдань виявлення переваг ЛПР. Основна процедура виявлення переваг ЛПР. Виявлення переваг ЛПР; допоміжна процедура. Пошук остаточного рішення багатокритерійної задачі про призначення. Пошук вирішення МЗН типа АР. Пошук вирішення МЗН типа В. Пошук вирішення МЗН типа С. Пошук вирішення МЗН типа D. Практичне вживання. Виводи. Тема 13. Ухвалення рішень в організаціях Особисті і ділові рішення. Модель обмеженої раціональності. Ескалація рішень. Тактичні і стратегічні рішення. Модель «гра впливів» в керівництві організації. Модель забезпечення професійної якості підготовки рішень. Топографічна модель організації. Державні або приватні організації: що ефективніше? Централізація в ухваленні рішень: спроба адміністративної революції. Система «рінго». Планерування виконання рішень. Віртуальні організації. Управління знаннями в організаціях. Метод МІЛС (Багаторівневі Інформаційно-логічні Структури). Таблиці рішень. Виводи. Тема 14.Консультанти по проблемах ухвалення рішень і методи їх роботи Чи завжди успішна робота ЛПР? Консультанти і консультативні фірми. Деякі характерні межі діяльності консультативних фірм. Приклади практичних завдань. Ролі ЛПР і консультанта. Моральні критерії в діяльності ЛПР і консультанта. Методи ухвалення рішень і мистецтво їх вживання. Виводи.
IX- й семестр
Модуль 2
Змістовний модуль 5 Тема 15. Прості методи ухвалення рішень Оперативні прийоми ухвалення рішень. Приклад подготовки рішення на основі макроекономічних даннях. Нобелівські лауреати (за державне регулювання економіки). Динаміка ролі держав в національних економіках. Тема 16. Декомпозиція завдань ухвалення рішення Вирішувати завдання по черзі. Дерево рішень. Декомпозиція завдань ухвалення рішень «від гілок до Корню». Тема 17. Завдання оптимізації при ухваленні рішень Лінійне програмування. Виробниче завдання. Подвійне завдання. Лінійне програмування як науково-практична дисципліна. Завдання про дієту (спрощений варіант). Планерування номенклатури і обсягів випуску. Тема 18. Методи вирішення завдань лінійного програмування Простий перебір. Направлений перебір. Симплекс-метод. Транспортне завдання.
Змістовний модуль 6
Тема 19. Цілочисельне програмування Завдання про вибір устаткування. Завдання про ранець. Метод наближення безперервними завданнями. Методи направленого перебору. Теорія графів і оптимізація. Завдання комівояжера. Завдання про найкоротшу дорогу. Завдання про максимальний потік. Завдання лінійного програмування при максимізації потоку. Про різноманіття оптимізаційних завдань. Тема 20. Ймовірносно-статистичні методи ухвалення рішень Економетрічні методи ухвалення рішень в контроллінге. Високі статистичні технології в економетріке. Чому старі методи економетріки не личать для нових умов? Високі економетрічеськие технології і їх можливості для вирішення завдань управління і контроллінга. Про суть високих економетрічеських методів. Статистика об'єктів нечислової природи. Експертні оцінки - частина сучасної економетріки. Тема 21. Ухвалення рішень в умовах риски Методи соціально-економічного прогнозування. Статистичні методи прогнозування. Експертні методи прогнозування. Проблеми вживання методів прогнозування в умовах риски. Ухвалення рішень і сучасні комп'ютерні технології прогнозування. Основні ідеї технології сценарних експертних прогнозів. Різні види рисок. Виробничі ризики. Комерційні ризики. Фінансові ризики. Підходи до обліку невизначеності при описі рисок. Підходи до оцінювання рисок. Необхідність вживання експертних оцінок при оцінці і управлінні ризиками. Підходи до управління ризиками.
Змістовний модуль 7
Тема 22. Експертні методи ухвалення рішень Основні ідеї методів експертних оцінок. Приклади методів експертних оцінок. Основні стадії експертного опиту. Підбір експертів. Про розробку регламенту проведення збору і аналізу експертних думок. Математичні методи аналізу експертних оцінок. Сучасна теорія вимірів і експертні оцінки. Знаходження підсумкової думки комісії експертів. Тема 23. Моделювання в теорії ухваленні рішень Основи моделювання. Основні поняття загальної теорії моделювання. Приклад словесної моделі. Математичні моделі при ухваленні рішень. Основні терміни математичного моделювання. Різні види прогнозів. Математичне моделювання при ухваленні рішень. Економіко-математичне моделювання. Ймовірносно-статистичні моделі. Теорія конфліктних ситуацій (теорія ігор). Завдання – модель - метод – умови застосовності. Тема 24. Макроекономічні моделі в теорії ухвалення рішень Приклади типових макроекономічних моделей. Модель міжгалузевого балансу (модель Леонтьева). Економетрічні моделі народного господарства. Павутиноподібні моделі. Модель економічного циклу. Модель економічного зростання. Тема 25. Мікроекономічні моделі в теорії ухвалення рішень Модель функціонування промислового підприємства. Ухвалення рішень в малому бізнесі на основі економіко-математичного моделювання. Проблеми маркетингу малого бізнесу. Математичні методи і моделі для вирішення завдань малого бізнесу. Маркетингові моделі ухвалення рішень. Моделювання потоку проектів. Ухвалення рішень в завданнях логістіки.
Затверджено: Перший проректор ВНЗ «Національна академія управління» Матвійчук В.К. д.ю.н., професор
__________________
ВНЗ «Національна академія управління»
Теорія приЙняття рішень.
5. РОБОЧА ПРОГРАМА нормативної навчальної дисципліни підготовки бакалавра
Галузь знань 0501 “Інформатика та обчислювальна техніка” Напрям підготовки 6.050101 “Комп’ютерні науки” Освітньо – кваліфікаційний рівень «бакалавр»
РОБОЧА ПРОГРАМА нормативної навчальної дисципліни підготовки магістра
Галузь знань 0403 “Системні науки та кібернетика»” Напрям підготовки 8.04030302 “Системи і методи прийняття рішень” Освітньо – кваліфікаційний рівень «магістр»
Київ-2013
Робоча програма з дисципліни «Теорія прийняття рішень» для студентів за напрямом підготовки 6.050101 “Комп’ютерні науки” освітньо – кваліфікаційного рівня «бакалавр» та для студентів за напрямом підготовки 8.04030302 “Системи і методи прийняття рішень” освітньо – кваліфікаційного рівня «магістр».
Обговорено і схвалено на засіданні кафедри інтелектуальних систем: протокол № 1 від 25 вересня 2013 р.
Розробники програми: Савенков О.І. – доктор технічних наук, професор
Завідувач кафедри: Савенков О.І., д.т.н., професор
Затверджено радою факультету економіки та інформаційних технологій до друку, протокол № 1 від 25 вересня 2013 р.
Декан факультету: Лопатін О.К., д.ф-м.н., професор
6. ОПИС ДИСЦИПЛІНИ ДИСЦИПЛІНА: «ТЕОРІЯ ПРИЙНЯТТЯ РІШЕНЬ» “Теорія прийняття рішень” є одним з провідних курсів, що вивчаються студентами за напрямом підготовки 6.050101 “Комп’ютерні науки” освітньо – кваліфікаційного рівня «бакалавр» та за напрямом підготовки 8.04030302 “Системи і методи прийняття рішень” освітньо – кваліфікаційного рівня «спеціаліст», «магістр». Його місце в навчальному плані підготовки бакалаврів визначає його провідну роль: з одного боку, він є заключним теоретичним курсом підготовки бакалаврів і підсумовує всі попередні фундаментальні науки, а з другого, дає необхідну теоретичну базу для наступних прогресивно орієнтовних курсів підготовки спеціалістів та магістрів за спеціальностю “Системи і методи прийняття рішень». Тому ця дисципліна має глибокі логічні зв’зки з попередніми та наступними курсами навчального плану. Зокрема, з курсами “Імітаційне моделювання, методи дослідження ”, “Операційні методи прогнозування”, “Моделювання економіки”, “Системи штучного інтелекту”. Матеріали курсу, зокрема його розділи, як “Прийняття рішень в умовах випадкових факторів, а також в умовах невизначеності” широко використовуються в дисципліні “Інтелектуальні системи прийняття рішень.
Мета і завдання дисципліни
Метою дисципліни є систематизоване викладання сучасного математичного апарату прийняття рішень в складних системах та набуття студентами необхідних знань в цій галузі та практичних навичок в розробці моделей та розв’язання практичних задач прийняття рішень в сфері економіки в умовах невизначеності та ризику. Курс відіграє величезну роль у формуванні світогляду майбутніх фахівців спеціальності “ Системи і методи прийняття рішень ”. У курсі розглядаються три основні проблеми, які визначають складність рішень, що приймаються: невизначеність, велика вимірність та багатокритеріальність. У першому розділі курса розглядаються задачі та моделі прийняття рішень в умовах дії випадкових факторів (збурень), для яких функції розподілу відомі. Викладено одноетапні та двохетапні задачі стохастичного програмування та методи її розв’язання. У випадках, коли статистичні характеристики випадкових факторів невідомі – застосовують метод стохастичних квазіградієнтів. У наступному розділі викладаються моделі та методи прийняття рішень в умовах невизначеності. Основним математичним апаратом є теорія нечітких множин. В курсі розглядаються нечіткі множини і операції над ними, а також нечіткі відношення і операції над ними. Сформульовані та досліджені основні класи задач прийняття оптимальних рішень в умовах невизначеності – задачі нечіткого математичного програмування. Викладено підхід Беллмана-Заде для знаходження нечіткої мети в нечітких умовах. Розглянуто загальну задачу нечіткого математичного програмування (НМП) та метод її розв’язання на основі знаходження підмножини недомінованих альтернатив. В наступному розділі розглянуто проблеми прийняття рішень при наявності декільках критеріїв. Введено поняття Парето-оптимальних стратегій та викладено методи її відшукання. Розглянуто загальний метод розв’язання задачі бакатокритеріальної оптимізації. Розглянуті задачі бакатокритеріальної оптимізації в нечітких умовах і методи їх розв’язання на основі Парето-оптимальних рішень рівня l. Далі розглядається проблема оптимізації в умовах великої вимірності. Розглянуті сучасні методи оптимізації задач (систем) великої вимірності, зокрема метод декомпозиції Данціга-Вульфа, Корнаї-Ліптака, а також метод декомпозиції на основі агрегування. В загальному розділі курса викладаються питання прийняття рішень в умовах конфліктних ситуацій. Розглянуто основні елементи теорії ігор двох осіб з нульовою сумою, викладено основну теорему про мінімакс Дж. Фон Неймана, застосування апарату ЛП для знаходження оптимальних стратегій в матричних іграх. Викладено основи теорії корисності. Розглянуто сучасні результати в області теорії ігор для n осіб, кооперативні ігри, умови виникнення коаліцій та існування ядра гри. Нарешті розглянуто нові результати в області теорії прицняття колективних рішень та колективного вибору на основі побудови функцій колективної корисності. Теоретичні ігрові моделі ілюструються на прикладах задач з ринкової економіки, зокрема, проблема поділення прибутку, визначення маргінальних цін на продукцію тощо. Після вивчення дисципліни та виконання курсової роботи студент повинен Знати сучасні моделі та методи прийняття рішень в умовах дії статистичних факторів, в умовах невизначеності, при наявності декількох критеріїв оптимальності та великої вимірності, а також моделі і методи прийняття рішень в конфліктних ситуаціях (антагоністичні та кооперативні ігри). Вміти формалізувати задачу прийняття рішень на основі її постановки і розробити її модель; обгрунтовано вибрати відповідний метод оптимізації приймаємих рішень в залежності від класу моделей і розробити відповідний алгорітм; програмно реалізувати розроблений алгоритм прийняття рішень в складних системах, розв’язати поставлену задачу та проаналізувати отримані результати.
Опис навчальної дисципліни «Теорія прийняття рішень»
7. ПРОГРАМА НАВЧАЛЬНОЇ ДИСЦИПЛІНИ
VI-й семестр
Модуль 1
Змістовний модуль 1 Тема 1. Основні поняття і визначення Тема 2. Аксіоматичні теорії раціональної поведінки Тема 3. Багатокритерійні рішення при об'єктивних моделях
Змістовний модуль 2 Тема 4. Оцінка багатокритерійних альтернатів: багатокритерійна теорія корисності Тема 5. Оцінка багатокритерійних альтернатів: підхід аналітичної ієрархії Тема 6. Оцінка багатокритерійних альтернатів: методи electre Тема 7. Людська система переробки інформації і її зв'язок з ухваленням рішень
Змістовний модуль 3 Тема 8. Оцінка багатокритерійних альтернатів:вербальний аналіз рішень Тема 9. Побудова баз експертних знань Тема 10. Аналіз риски Тема 11. Колективні рішення
Змістовний модуль 4 Тема 12. Багатокритерійне завдання про призначення Тема 13. Ухвалення рішень в організаціях Тема 14. Консультанти по проблемах ухвалення рішень і методи їх роботи
IX- й семестр
Модуль 2
Змістовний модуль 5 Тема 15. Прості методи ухвалення рішень Тема 16. Декомпозиція завдань ухвалення рішення Тема 17. Завдання оптимізації при ухваленні рішень Тема 18. Методи вирішення завдань лінійного програмування
Змістовний модуль 6
Тема 19. Цілочисельне програмування Тема 20. Ймовірносно-статистичні методи ухвалення рішень Тема 21. Ухвалення рішень в умовах риски
Змістовний модуль 7
Тема 22. Експертні методи ухвалення рішень Тема 23. Моделювання в теорії ухваленні рішень Тема 24. Макроекономічні моделі в теорії ухвалення рішень Тема 25. Мікроекономічні моделі в теорії ухвалення рішень
ТЕМИ ПРАКТИЧНИХ ЗАНЯТЬ
САМОСТІЙНА РОБОТА
8. МЕТОДИ НАВЧАННЯ Методи навчання (гр. methodos – шлях пізнання, спосіб знаходження істини) – це впорядковані способи взаємопов'язаної, цілеспрямованої діяльності викладача й студентів, спрямовані на ефективне розв'язання навчально-вихових завдань. Вони реалізуються через систему способів і прийомів та засобів навчальної діяльності. Прийоми навчання – це складова методу, конкретні дії викладача і студента, спрямовані на реалізацію вимог тих чи інших методів. Засоби навчання - це різноманітні навчальні обладнання, що використовуються в системі пізнавальної діяльності (книги, письмове приладдя, лабораторні обладнання, технічні засоби тощо). При викладенні курсу «Теорія прийняття рішень» використовуються наступні методи навчання: 1) методи навчання за джерелами передачі і сприйняття інформації. За цією класифікацією виділяються методи: словесні, наочні, практичні, роботи з джерелами (книгою), відеометод. Словесні методи: розповідь, бесіда, лекція. Розповідь – це монологічний виклад навчального матеріалу. При викладенні цього курсу цей метод використовується рідко. Як правило, вона містить міркування викладача, аналіз фактів, подій, прикладів, тобто поєднується з поясненням матеріалу, який вивчається (для створення в уяві певного образу). Пояснення – вербальний метод навчання, за допомогою якого викладач розкриває сутність певного явища (наприклад, злочину і покарання), закону, об'єктивної сторони злочину. Він ґрунтується не стільки на уяві, скільки на логічному мисленні з використанням попереднього досвіду студентів (досвід студентів з певної галузі знань). Лекція – це метод, за допомогою якого викладач у словесній формі розкриває сутність наукових понять, явищ, процесів, логічно пов'язаних, об'єднаних загальною темою. Наочні методи: демонстрація, ілюстрація – це метод навчання, який передбачає показ предметів і процесів у натурі, динаміці. Ілюстрація – метод навчання, за якого предмети і процеси розкриваються через їх символічне зображення (малюнки, схеми, графіки, статистика тощо). Практичні методи: вправи, практичне заняття. Вправи. Суть методу полягає в тому, що студенти виконують багаторазові дії, тобто тренуються у застосуванні засвоєного матеріалу на практиці. Практична робота спрямована на використання набутих знаньу вирішенні практичних завдань із збірників завдань і практикумів. Робота з книгою є одним з найважливіших методів навчання. Головна перевага методу полягає в тому, що студент має можливість багаторазово обробити навчальну інформацію в доступному для нього темпі та в зручний час (підручник, навчальний посібник, монографія, стаття тощо). Структурний метод навчання за характером логіни пізнання: аналітичний метод, індуктивний метод, дедуктивний метод, продуктивний метод. Аналітичний метод передбачає мисленневий або практичний розпад цілого на частини з метою вивчення їх суттєвих ознак (наприклад, розробка математичної моделі оптимізуємого процесу, елемени оптимізації тощо). Індуктивний метод – це шлях вивчення явищ від одиничного до цілого. Дедуктивний метод базується на вивченні навчального матеріалу від загального до окремого, одиничного (наприклад, загальна математична модель прийняття рішення, потім безпосередній об'єкт прийняття рішень). Методи навчання за рівнем самостійної розумової діяльності: репродуктивний, проблемний, частково-пошуковий, дослідницький. Репродуктивний метод. Він має такі ознаки: 1) знання студентам пропонуються в готовому вигляді; 2) викладач не тільки повідомляє знання, а й пояснює їх; 3) студенти свідомо засвоюють знання, розуміють їх і запам'ятовують; 4) міцність засвоєння забезпечується багаторазовим повторенням знань. Метод проблемного викладу знань є перехідним від виконавчої до творчої діяльності (викладач створює проблемну ситуаціюі і пропонує студентам її розв''язати). Частково-пошуковий метод включає студентів у пошук шляхів, прийомів і засобів розв'язання пізнавального завдання. Дослідницький метод спрямований на включення студентів у самостійне розв'язання пізнавального завдання (без повідомлення знань).
9. МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ ДО ПРОВЕДЕННЯ ПРАКТИЧНИХ ЗАНЯТЬ
Згідно з п.3.2 Положення про організацію навчального процесу у вищих навчальних закладах від 02.06.93 р. за № 161, розробленого Міністерством освіти України, Положення про державний вищий заклад освіти, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 5 вересня 1996 року за № 1074, п.2.1.2 Положення про кафедру ВНЗ “Національна академія управління” одним з видів навчальних занять є практичне заняття.
МЕТОДИКА ПІДГОТОВКИ ПРАКТИЧНИХ ЗАНЯТЬ
Загальна підготовка до практичних занять передбачає визначення їх тематики, розробку планів занять, визначення мінімуму обов'язкової для вивчення літератури, методичних рекомендацій. Проведення практичних занять базується на попередньо підготовленому методичному матеріалі - тести для виявлення ступеня оволодіння студентами необхідними теоретичними положеннями; комплекти завдань різної складності для роботи з ними на занятті. Підготовка до практичного заняття проводиться поетапно: 1 етап - визначення цілі; 2 етап - формування конкретних (окремих) навичок і умінь.п
ПРАКТИЧНЕ ЗАНЯТТЯ
Практичне заняття проводиться на підставі методичних рекомендацій по проведенню практичних і лабораторних занять, згідно з п.3.2 Положення про організацію навчального процесу у вищих навчальних закладах від 02.06.93 р. за № 161, розробленого Міністерством освіти України, Положення про державний вищий заклад освіти, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 5 вересня 1996 року ;за №.1074, п.2.1.2 Положення про кафедру ВНЗ “Національна академія управління”. Практичне заняття є формою навчального заняття, де викладач організовує детальний розгяд студентами окремих теоретичних положень навчальної дисципліни та формує вміння і навички їх практичного застосування шляхом індивідуального виконання студентом відповідно до сформульованих завдань. Проводяться в аудиторіях або навчальних лабораторіях, оснащених необхідними технічними засобами навчання, обчислювальною технікою. Практичні заняття – найбільш поширена форма професійного навчання фахівців, що дозволяє найкращим чином реалізувати принцип зв’язку теорії та практики, навчання з життям. Основними цілями практичних занять є: - формування у студентів умінь і навичок практичних дій, необхідних спеціалістам для грамотного виконання функціональних обов'язків; - розвиток у студентів професійно-ділових якостей, що передбачені освітньо-кваліфікаційною характеристикою випускника певного освітнього рівня; - формування у студентів інтересу до майбутньої спеціальності. Головна мета набуття практичних умінь і навичок, повинна бути зрозумілою як викладачу, так і студентам. Його завданнями можуть бути: - підготовка до самостійного виконання практичних завдань; - підготовка студентів до контрольних робіт; - набуття вмінь застосування теоретичних знань на практиці; - підготовка студентів до майбутньої практичної діяльності тощо. На цих заняттях викладач організовує розгляд – слухачами студентами окремих теоретичних положень навчальної дисципліни, а головне - формує вміння і навички їх практичного застосування шляхом індивідуального виконання студентом відповідно сформульованих завдань. Практичні заняття можуть проходити у таких формах: 1 . Аудиторні практичні заняття;
Досягнення високого кінцевого результату на практичних заняттях залежить від уміння викладача вибрати найбільш ефективні методи навчання з урахуванням інтелектуального рівня студентів якості їх підготовленості до заняття. Найбільш розповсюдженими методами є: 1. Вправи (групові і індивідуальні), в ході яких аналізується і відпрацьовуються : - різні практичні дії; - професійні ввідні з прийняттям по них конкретних рішень; - формування базових (складних) навичок і умінь, розвиток професійно-ділових якостей. 2 етап - розробка практичного заняття: - визначення методу (методів) - проведення; планування - об'єму задач для відпрацювання; - уявне конструювання практичного заняття, його частин, блоків. 3 етап - збір матеріалів для практичного заняття. На цьому етапі викладач повинен враховувати такі вимоги: - реальність і вірогідність матеріалів; - різноманітність матеріалів, їх новизна; - дидактична доцільність і прийнятність матеріалів, їх повчальність; - посильність засвоєння на високому рівні складності; 4 етап - підготовка методичних матеріалів до практичного заняття: - розробка завдань для студентів; - розробка методичних рекомендацій для викладача. 5 етап (факультативний) - обговорення матеріалів практичного заняття з 6 етап - доопрацювання матеріалів і їх затвердження. Тож, підготовка викладача до проведення практичного заняття передбачає: відвідування лекції по темі або ознайомлення з нею; вивчення методичних матеріалів; ознайомлення з літературою і нормативними документами; обмін думками з викладачами; підготовку необхідних дидактичних засобів. Умовами ефективного проведення практичних занять є наступне: - у розкладі практичні заняття повинні йти за лекціями з необхідним інтервалом, що дає можливість підготуватися до них, і який не повинен бути надто великим; - вибір завдань, які забезпечують зв'язок теорії з практикою, значення теорії для вирішення професійних завдань; - навчання студентів прийомам роботи з джерелами отримання необхідної інформації; - розвитку самостійного та творчого мислення сприяє розбір та аналіз і різноманітних методів або способів вирішення, виконання практичних завдань, знаходження більш економного та раціонального рішення, стимулювання винахідливості та кмітливості. Для проведення практичного заняття викладачем готуються відповідні методичні матеріали: тести для виявлення ступеня оволодіння студентами необхідними теоретичними положеннями; набір практичних завдань різної складності для розвязування їх студентами на занятті та необхідні дидактичні засоби. Викладач повинен самостійно знаходити та вибирати вправи, задачі, завдання творчого характеру, які взаємозв'язані з практикою професійної діяльності студента профілем його спеціальності.
МЕТОДИКА ПРОВЕДЕННЯ ПРАКТИЧНИХ ЗАНЯТЬ
Традиційно до складових елементів практичного заняття належать наступні етапи роботи: - повторення базового теоретичного матеріалу шляхом фронтальної бесіди у вигляді питань студентам з певною послідовністю або відповіді викладача на незрозумілі питання лекції; - пояснення нового типу задач з демонстрацією як загальних шляхів та правил рішення, так і розробки алгоритму їх рішення (для великої групи задач); - організація рішення задач біля дошки (окремі студенти) повністю або самостійно); - розбір їх рішення із опорою на теоретичний матеріал: пояснення На практичному занятті студенти під керівництвом викладача глибоко і всебічно обговорюють питання теми. Для посилення активності і закріплення знань викладач повинен залучати до участі в обговоренні теоретичних і практичних питань якомога більшу кількість студентів. Це досягається постановкою додаткових питань, спрямованих на розкриття, деталізацію різних аспектів основного питання, особливо практичного досвіду, складних ситуацій. Після обговорення кожного питання викладачу доцільно дати оцінку виступів, акцентувати увагу на найбільш суттєвих положеннях, проблемах і можливих варіантах їх вирішення. Велику користь на практичних заняттях дають розв'язування задач за методом конкретних ситуацій на основі первинних матеріалів. У кінці заняття викладач виставляє студентам оцінки за ступінь активності при обговоренні питань, за глибину засвоєння матеріалу, а також за належне виконання індивідуальних завдань і вміння використовувати отриманий матеріал. Оцінки, одержані студентом на практичних заняттях, враховуються при виставленн підсумкової оцінки з даної дисципліни. Якщо студент пропустив заняття або під час занять не показав відповідних знань, йому призначається індивідуальна співбесіда як одна з форм контролю за засвоєнням навчального курсу. Методика проведення практичних занять може бути різноманітною, вона залежить від авторської індивідуальності викладача, важливо, щоб різноманітними методами досягалася загальна дидактична мета. Тобто на практичному занятті викладач організовує детальний розгляд студентами окремих теоретичних положень навчальної дисципліни та формує вміння і навички їх практичного застосування шляхом індивідуального виконання студентами відповідно до сформульованих завдань. Найбільш типовими помилками при проведенні відкритих практичних занять є: 1. Робота лише з тими студентами, які мають високі показники успішності. 2. Низький рівень активності групи, відсутність співробітництва і взаємодопомоги.
10. Недосягнення поставленої мети.
10. ПЛАНИ ПРАКТИЧНИХ ЗАНЯТЬ ТА САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ VІ семестр
ЗМІСТОВИЙ МОДУЛЬ І
Тема 1. Основні поняття і визначення
Практичне заняття - 2 години
Самостійна робота – 8 годин
Теми рефератів, доповідей
Перелік ключових термінів та понять
Ухвалення рішень - це специфічний, життєво важливий процес людської діяльності, направлений на вибір найкращого варіанту дій. У ухваленні рішень прийнято розрізняти наступні персональні позиції людей: особа, що приймає рішення (ЛПР); власник проблеми; учасник активної групи; виборець; член групи, що приймає погоджені рішення; експерт; консультант по ухваленню рішень; помічник ЛПР. Варіанти дій прийнято називати альтернативами, показники привабливості альтернатив називають критеріями. Рівень привабливості визначається оцінкою по критерію. В процесі ухвалення рішень виділяють три етапи: пошук інформації, пошук альтернатив, вибір кращої (або кращих) альтернатив. Альтернативи, що недомінуються іншими, складають безліч Еджворта - Парето. Традиційно прийнято виділяти наступні завдання ухвалення рішень: впорядкування альтернатив, що мають оцінки по багатьом критеріям; класифікація багатокритерійних альтернатив; виділення кращої альтернативи. Методичні вказівки Вивчення курсу “Теорія прийняття рішень” потрібно розпочати із з'ясування його поняття, предмета, задач і основних принципів теорії прийняття рішень. За результатами самостійної роботи провести тестування.
Література до теми [7,8,11,12,18,26,28,62,71].
Тема 2. Аксіоматичні теорії раціональної поведінки Практичне заняття - 2 години
Самостійна робота – 8 годин . Теми рефератів, доповідей
Перелік ключових термінів та понять
Одне з основних допущень економічної теорії состоїть в тому, що чоловік робить раціональний вибір. Раціональний вибір означає припущення, що вирішення людини є результатом впорядкованого процесу мислення. Слово «впорядкований» визначається економістами в строгій математичній формі. Вводиться ряд припущень про поведінку людини, які називаються аксіомами раціональної поведінки. За умови, що ці аксіоми справедливі, доводиться теорема про існування якоїсь функції, що встановлює людський вибір, — функції корисності. Поняття корисністі.
Методичні вказівки
За умови, що аксіоми раціональної поведінки справедливі, доводиться теорема про існування деякої функції, що встановлює людський вибір, - функції корисності. Корисністю називають величину, яку в процесі вибору максимізувала особа з раціональним економічним мисленням. Можна сказати, що корисність - це уявна міра психологічної і споживчої цінності різних благ. У цій постановці завдання варіанти дій зазвичай не оцінюються за багатьма критеріями. Таким чином, використовується простіший їх опис. Розглядається не одно, а декілька послідовних дій, що дозволяє побудувати так звані дерева рішень. Людина, яка наслідує аксіоми раціонального вибору, називається в економіці раціональною людиною. Прагнення врахувати реальну поведінку людей і наблизити теорію до життя привело до появи теорії проспектів, розробленою А. Тверським і Д. Канеманом. Приклади, в яких процедури редагування проспектів призводять до протиріч. Незважаючи на це, теорія проспектів є цікавою аксіоматичною теорією, прагнучою об'єднати дескриптивне знання про поведінку людей і нормативні правила їх раціональної поведінки.
Література до теми [7,8,11,17,31,48].
Тема 3. Багатокритерійні рішення при об'єктивних моделях
Практичне заняття - 2 години
Самостійна робота – 8 годин
Теми рефератів, доповідей
За результатами самостійної роботи провести тестування.
Перелік ключових термінів та понять
Дослідження операцій - наукова дисципліна, що склалася. Розглядаються два класичні завдання дослідження операцій. Перша з них дістала назву узагальненого транспортного завдання. Друге завдання дістало назву завдання про призначення. При широкому застосуванні методів дослідження операцій аналітики стали стикатися із завданнями, де є не один, а декілька критеріїв оцінки якості рішення. Виділяються так звані добре і слабоструктуризованные проблеми. Многокритериальность усувається шляхом об'єднання багатьох критеріїв в один за допомогою так званих вагових коефіцієнтів важливості критеріїв. Дослідження операцій – та, що склалася наукова дисципліна . Розглядаються дві класичні задачі дослідження операцій. Перша з них отримала назву узагальненої транспортної задачі . Друге завдання отримала назву задачі про призначення . При широкому застосуванні методів дослідження операцій аналітики стали стикатися з завданнями, де є не один , а кілька критеріїв оцінки якості рішення. Виділяються так звані добре і слабоструктурізовані проблеми. Багатокритеріальність усувається шляхом об'єднання багатьох критеріїв в один за допомогою так званих вагових коефіцієнтів важливості критеріїв . Засобом дослідження області допустимих рішень, що призводить до бажаного вибору найкращого рішення, є людино машинні процедури (ЛМП) .
Методичні вказівки
Моделі, які описують поведінку людей, активно використовуються в дослідженні операцій. Основними етапами рішення будь-якої задачі в дослідженні операцій є: побудова моделі; вибір критерію оптимальності; знаходження оптимального рішення. Для підходу дослідження операцій характерні такі особливості: використовувані моделі носять об'єктивний характер; керівник отримує науково обгрунтоване рішення; існує об'єктивний критерій успіхів у застосуванні методів дослідження операцій. Описуються дві класичні задачі дослідження операцій, а саме: узагальнена транспортна задача; задача про призначення. При появі багатьох критеріїв завдання вибору найкращого рішення набувають такі особливості: завдання має унікальний, новий характер; на момент прийняття рішення принципово відсутня інформація, що дозволяє об'єктивно оцінити можливі наслідки вибору того чи іншого варіанту рішення. Одним з перших підходів до прийняття рішень при двох критеріях є метод «вартість - ефективність». Він складається з трьох основних етапів: побудови моделі ефективності; побудови моделі вартості; синтезу оцінок вартості та ефективності. У загальному випадку на етапі синтезу вартості та ефективності рекомендується використовувати два основних підходи: 1) фіксованої ефективності при мінімально можливої вартості; 2) фіксованої вартості і максимально можливої ефективності (випадок бюджетних обмежень). Третій підхід до синтезу вартості та ефективності призводить до побудови множини Еджворта - Парето. Підходи дослідження операцій і прийняття рішень істотно розрізняються для добре і слабо структурізованих проблем. Засобом вирішення багатокритеріальних завдань з об'єктивними моделями є людино машинні процедури (ЛМП). ЛМП являють собою циклічний процес взаємодії ЛПР і комп'ютера. Кожен крок ЛМП складається з фази аналізу, виконуваної ЛПР, і фази розрахунків, виконуваної комп'ютером. Можна виділити три групи ЛМП: 1) прямі, засновані на виборі коефіцієнтів важливості критеріїв; 2) ЛМП порівняння векторів; 3) ЛМП пошуку задовільних значень критеріїв .
Література до теми [2,4,7,8,18,19,26,30,39,47,49].
ЗМІСТОВИЙ МОДУЛЬ ІІ
Тема 4.Оцінка багатокритерійних альтернатів: багатокритерійна теорія корисності Практичне заняття - 2 години
Самостійна робота – 8 годин
Теми рефератів, доповідей
Перелік ключових термінів та понять
Переважна більшість існуючих методів прийняття рішень призначена для вирішення завдань, які належать до порівняння заданих альтернатив і до вибору найкращої з них. У цьому розділі ми представляємо широко відомий підхід багатокритеріальної теорії корисності MAUT ( Multi - Attribute Utility Theory ).
Методичні вказівки
Науковий напрямок MAUT відрізняють такі особливості: будується функція корисності, що має аксіоматичне (чисто математичне ) обгрунтування; деякі умови, що визначають форму цієї функції, піддаються перевірці в діалозі з ЛПР; зазвичай вирішується завдання з другої групи, а отримані результати використовуються для оцінки заданих альтернатив. Уявімо етапи рішення задачі при підході MAUT: розробити перелік критеріїв; побудувати функції корисності по кожному з критеріїв; перевірити деякі умови, що визначають вид загальної функції корисності; побудувати залежність між оцінками альтернатив за критеріями і загальною якістю альтернативи (багатокритеріальна функція корисності); оцінити всі наявні альтернативи і вибрати найкращу. MAUT має аксіоматичне обгрунтування. Перша група - аксіоми загального характеру, ідентичні тим, які використовувалися в теорії корисності. Друга група умов специфічна для MAUT. Вони називаються аксіомами (умовами) незалежності, що дозволяють стверджувати, що деякі взаємини між оцінками альтернатив по критеріям не залежать від значень за іншими критеріями. Якщо аксіоми першої групи і деякі умови незалежності виконані, то з цього випливає строгий висновок про існування багатокритеріальної функції корисності в певному вигляді. Є велике число евристичних методів, що використовують аддитивну формулу зваженої суми оцінок альтернатив без дослідження питань про залежність критеріїв і без строгого обгрунтування виду функції корисності. Одним з відомих методів такого типу є метод SMART.
Література до теми [2,8,17,22].
Тема 5. Оцінка багатокритерійних альтернатів: підхід аналітичної ієрархіїПрактичне заняття -2 год.
Самостійна робота – 8 годин
Теми рефератів, доповідей
Перелік ключових термінів та понять Підхід аналітичної ієрархії (Analytic Hierarchy Process - АНР) широко відомий нині. При підході MAUT одні і ті ж зусилля ЛПР із побудови функції корисності можуть бути витрачені при великому і малому числі альтернатив. Не завжди такий підхід є обгрунтованим. У разі невеликого числа заданих альтернатив представляється розумним направити зусилля ЛПР на порівняння тільки заданих альтернатив. Саме така ідея лежить в основі методу АНР.
Методичні вказівки
Популярність методу аналітичної ієрархії визначається, не в останню чергу, високою якістю комп'ютерної системи Expert Choice, що реалізовує цей метод. Ця система підтримки ухвалення рішень підтримує побудову ієрархії на усіх рівнях, дає приклади побудованих ієрархій. Система допускає введення інформації при здійсненні парних порівнянь в якісному, кількісному, a також в графічному виді. Метод аналітичної ієрархії виник як евристичний засіб порівняння і вибору альтернатив. Хоча робляться зусилля розробити аксіоматичні підстави методу, у більшості публікацій він з'являється як евристичний підхід, що апелює до здорового глузду користувача. У підході аналітичної ієрархії насамперед можна виділити загальну схему структуризації завдання: мета - критерії - альтернативи. На кожному рівні ієрархії здійснюється попарне порівняння елементів рівня за допомогою вербальної шкали відносної важливості. Результати порівняння переводяться в числа відповідно до заданої кількісної шкалою. Загальна оцінка важливості альтернативи визначається шляхом підсумовування добутків коефіцієнтів важливості. Метод мультиплікативної аналітичної ієрархії відрізняється способом перекладу вербальних вимірювань в числа і способом агрегації оцінок при визначенні загальної важливості альтернативи. Метод аналітичної ієрархії реалізований у вигляді комерційної системи підтримки прийняття рішень Expert Choice. Мультиплікативний метод аналітичної ієрархії реалізований у вигляді системи підтримки прийняття рішень REMBRANDT.
Література до теми [1,2,4,17,31].
Тема 6. Оцінка багатокритерійних альтернатів: методи electre Практичне заняття - 2 години
Самостійна робота –6 годин Теми рефератів, доповідей
Перелік ключових термінів та понять
Новий підхід до проблеми ухвалення рішень при багатьох критеріях. Ми називатимемо його далі підходом, направленим на Розробку Індексів Попарного Порівняння Альтернатив (РІППА). В даний час є багато методів ухвалення рішень, що належать до даного підходу. З них найбільш відома група методів ELECTRE (Elimination Et Choix Traduisant la Realite - виключення і вибір, що відображають реальність). Як і методи аналітичної ієрархії, методи РІППА спрямовані на порівняння заданої групи багатокритеріальних альтернатив.
Методичні вказівки
Перш за все слід підкреслити методологічну відмінність підходу РІППА від підходів MAUT і АНР. В рамках двох останніх підходів неявно передбачається, що основні переваги ЛПР вже, в основному, сформовані до вживання методу ухвалення рішень. Можливі уточнення введених оцінок здійснюються на завершальному етапі вживання методу. На відміну від цього при підході РІППА передбачається, що переваги ЛПР формуються при аналізі проблеми, здійснюваному за допомогою методу ухвалення рішень. Отже, метод повинен пред'являти ЛПР різні варіанти вирішення проблеми залежно від тих або інших вирішальних правил. Ці правила формуються у вигляді індексів попарного порівняння альтернатив. Індекси попарного порівняння альтернатив в більшості методів будуються на основі принципів конкорданса (згоди) і дискорданса (незгоди). Підхід РІППА заснований на побудові бінарних стосунків. Метод ELECTRE I був першим в сімействі методів, що належать до підходу РІППА. У нім використовуються чіткі бінарні стосунки між альтернативами. Так само, як в методі ELECTRE I, в методі ELECTRE II використовуються чіткі бінарні стосунки між альтернативами. У методі ELECTRE II задаються два рівні для індексу згоди і два рівні індексу незгоди (вето). У методі ELECTRE III використовуються псевдокритерії і числові бінарні стосунки. Гідністю методів ELECTRE є поетапность виявлення переваг ЛПР в процесі призначення рівнів згоди і незгоди і вивчення ядер. При вживанні методів сімейства ELECTRE ваги критеріїв можуть відображати думку групи експертів, а не лише думку ЛПР.
Література до теми [5,20,23,33].
Тема 7.Людська система переробки інформації і її зв'язок з ухваленням рішень Практичне заняття - 2 години
10. Послідовна обробка інформації.
Самостійна робота –8 годин Теми рефератів, доповідей
Перелік ключових термінів та понять
Розглянемо одну з найбільш актуальних і важливих проблем у прийнятті рішень - проблему організації людської системи переробки інформації. Вивченням людської системи переробки інформації займається когнітивна психологія. Прийнято розрізняти три основних етапи переробки інформації в пам'яті: отримання інформації із зовнішнього світу (кодування), збереження інформації в пам'яті (зберігання) і отримання інформації з пам'яті (витяг). Психологи виділяють різні типи пам'яті для зберігання інформації протягом короткого і тривалого періодів часу: короткочасну пам'ять (КП) і довготривалу пам'ять (ДП). Крім того, розрізняють також пам'ять для зберігання різної за характером інформації (факти або уміння). Міллер визначив межу пропускної здатності людини числом 1 +2 бінарних одиниць (бітів). В експериментах вдалося визначити також обсяг безпосередньої (КП) пам'яті людини через число запам'ятовуються відрізків інформації. Дж. Міллер відрізок інформації, що запам'ятовується, чанком (шматком). Було показано, що час навчання також залежить від числа чанків. Г. Саймон робить висновок, що психологічна реальність чанка досить добре продемонстрована, а обсяг короткочасної пам'яті становить від п'яти до семи чанків.
Методичні вказівки
Цікавою і правдоподібною є модель пам'яті, запропонована Р. Актінсоном і Р. Шифріним. Перевагою цієї моделі є те, що вона добре пояснює експериментальні результати за рішенням людиною завдань переробки інформації. Відповідно до цієї моделі, існують три види пам'яті: сенсорна, короткочасна і довготривала. Види пам'яті розрізняються часом утримання і обсягом матеріалу, що запам'ятовується, способом кодування і рівнем організації, що зберігається. Ця модель, як і ряд інших, виникла на базі так званої комп'ютерної метафори, яка проводить паралель між пристроєм комп'ютера (введення інформації, оперативна пам'ять, запам'ятовуючі пристрої) і пристроєм людської системи переробки інформації. На думку більшості психологів, саме в короткочасній пам'яті людини відбуваються процеси прийняття рішень. Існує багато цікавих експериментів і фактів, які характеризують три основних етапи переробки інформації в КП: кодування, зберігання, вилучення. Багатокритеріальні задачі прийняття рішень представ являють собою особливо складний клас завдань для людської системи переробки інформації. Наявність багатьох критеріїв призводить до великого навантаження на короткочасну пам'ять, змушуючи людину використовувати різні евристики, для того щоб впоратися з завданням при обмеженому обсязі короткочасної пам'яті. Було показано, що час навчання також залежить від числа чанків. Г. Саймон робить висновок, що психологічна реальність чанка досить добре продемонстрована, а обсяг КП становить від п'яти до семи чанків.
Література до теми [5,7,16,31].
ЗМІСТОВИЙ МОДУЛЬ ІІІ
Тема 8. Оцінка багатокритерійних альтернатів:вербальний аналіз рішень Практичне заняття - 2 години
10. Основні характеристики методів вербального аналізу рішень.
Самостійна робота –6 годин Теми рефератів, доповідей
Перелік ключових термінів та понять
Організація ефективної роботи апарату управління являє собою приклад типової неструктурованою проблеми. До неструктурованих відносяться проблеми прийняття стратегічних рішень економічного і політичного характеру, проблеми планування наукових досліджень і розробок, конкурсного відбору проектів, особисті проблеми вибору. У таких проблемах основні характеристики носять якісний характер. Відсутні достатньо надійні кількісні моделі. Особливо важливу роль відіграють психологічні фактори в неструктурованих проблемах, де є лише якісні, недостатньо певні залежності між основними змінними.
Методичні вказівки
Людина має обмежений обсяг КП; він не може приділяти увагу одночасно багатьом аспектам, що впливає на прийняте рішення. Особливо яскраво це обмеження проявляється при прийнятті нових рішень, коли людина не може шляхом постійних тренувань розширити можливості своєї робочої пам'яті. Наслідком цього обмеження є відомі випадки, коли ЛПР свідомо спрощує ситуацію, перетворює частину критеріїв в обмеження, зменшує число можливих оцінок, групує альтернативи і т.д. Для недосвідчених людей ускладнення завдання зазвичай пов'язане з різким збільшенням числа протиріч. Людина не є точним вимірювальним пристроєм; віна не може здійснювати точні кількісні виміри. Цим пояснюються багато протиріч, що спостерігаються в задачах вибору, наприклад виключення домінуючих альтернатив при збереженні домінованих. У процесі аналізу проблем, що підлягають вирішенню, людина час від часу робить помилки, суперечить сам собі. Особливості поведінки людини при прийнятті рішень. Знання особливостей поведінки ЛПР в процесах прийняття рішень має суттєво впливати на методи аналізу неструктурованих проблем. Саме це твердження є центральним для вербального аналізу рішень. Відповідно до цього підходу, при розробці методів аналізу неструктурованих проблем основна увага повинна приділятися наступним питанням: способам вимірювання якісних змінних; способам побудови вирішального правила; перевірці на несуперечність інформації ЛПР. Прийняття рішень у типових неструктурованих проблемах відноситься до тих областей людської діяльності, де кількісні (а тим більш об'єктивні) способи вимірів не розроблені, навряд чи вони з'являться в майбутньому. Отже, необхідно оцінити можливості здійснення надійних якісних вимірів. Слідуючи Карнапу, звернемося до способів вимірювання фізичних змінних, що застосовувалися до появи надійних кількісних способів вимірювань. Точність, надійність вимірювань вкрай важливі при прийнятті рішень - від них залежить вибір найкращої альтернативи. Це приводить нас до можливихі вимірювань для більшості факторів - в якісних, вироблених поняттях, розташованих на порядкових шкалах. Вирішальні правила являють собою правила переходу від вимірювань до ранжирування альтернатив, їх класифікації, вибору найкращої з них. Як здійснити побудову вирішального правила при якісних змінних? Будь-які операції з якісними змінними повинні відповідати можливостям людської системи переробки інформації. Вербальний аналіз рішень призначений для дослідження неструктурованих проблем, які мають якісний, словесний опис. Методи вербального аналізу рішень дозволяють зберегти якісний опис проблеми на всіх етапах її аналізу. У них застосовуються якісні способи вимірювань і порядкові шкали оцінок за критеріями. Для побудови вирішального правила використовують психологічно коректні операції отримання інформації від ЛПР. Отримана інформація перевіряється на несуперечність. Методи вербального аналізу рішень дозволяють ЛПР поступово формувати вирішальне правило.
Література до теми [1,2,18,19,33,36,38].
Тема 9. Рішення, що повторюються. Побудова баз експертних знань Практичне заняття - 2 години
10. Формальна постановка завдання класифікації. 11. Основні ідеї методу експертної класифікації. 12. Структуризація проблем.
Самостійна робота –8 годин Теми рефератів, доповідей
Перелік ключових термінів та понять
У когнітивної психології поширене уявлення про людський розум як про систему переробки інформації, що виконує операції з символами. Поняття символу. Побудовано моделі, що представляють процеси мислення як операції над символами. Модель втілюється у вигляді комп'ютерної програми, після чого поведінка комп'ютера порівнюється з поведінкою людини. При близькому збігу робиться висновок про ідентичність способів переробки інформації. Маніпулювання символами - це як би програми «думаючої» системи, яка може бути влаштована різним чином. Мислення людини можна адекватно представити операціями з символами. Г. Саймон пропонує наступну аналогію: моделі, які описують фізичні системи на якомусь одному рівні спільності, мало залежать від моделей, що описують ту ж систему на іншому рівні. Для вивчення поведінки експерта в рамках інформаційної парадигми важливо те, що символи можуть зберігатися в довготривалій пам'яті як об'єктивно існуючі елементи. Їх можна спеціальним чином виявляти і зберігати в пам'яті комп'ютера. На основі виявлення експертних знань (сукупності символів) будуються так звані експертні системи.
Методичні вказівки
Знання, яке одне людське покоління передає іншому, може бути умовно розділене на два типи. Один з них - факти, відомості, теорії, завдання, описувані в книгах. Інший тип - людське вміння розв'язувати задачі. Як людина стає експертом? Методи, які розроблені для вирішення завдання експертної класифікації. Вони засновані на таких основних ідеях:
Побудовану класифікацію можна охарактеризувати за допомогою граничних елементів. Назвемо граничним елементом стан, який відповідно до побудованої класифікацією: а) належить безлічі Е- П; б) може опинитися в іншому класі при зміні тільки одного значення одного діагностичного ознаки. Граничні об'єкти класів можуть бути досить точно описані порівняно невеликим числом правил, що мають структуру дерева. Метод експертної класифікації відкриває шляхи до точної імітації суджень експерта, є засобом подолання істотних труднощів, пов'язаних з придбанням експертних знань.
Література до теми [17,19,30,31,34,39,45].
Тема 10. Аналіз риски Практичне заняття - 2 години
10. Аварії і їх аналіз. 11. Управління ризиком. 12. Практичний приклад: вибір місця розташування нового об'єкту з врахуванням чинників риски.
Самостійна робота –8 годин Теми рефератів, доповідей
Перелік ключових термінів та понять
Існують різні підходи до визначення поняття "ризик". Можна виділити три базисних уявлення про нього: ризик як імовірність небажаних наслідків або втрат; ризик як величина можливих втрат; ризик як комбінація імовірності і величини втрат (наприклад, середня очікувана величина втрат за певний період). В даний час дослідження з аналізу ризику вийшли за рамки питань безпеки і надійності технічних систем і стали охоплювати практично всі аспекти поведінки людини і його взаємодії з навколишнім світом. Спроби проаналізувати величину і допустимість подібного ризику зробили необхідним порівняння його з іншими видами ризику, включаючи соціальний ризик. Поширене також поняття ризику при фінансових операціях: ризик вкладення грошей в акції, ризик інвестицій, ризик при різних грошових операціях і т.д. В іноземній літературі для характеристики різних видів ризику застосовується, як правило, термін "технологія" (technology), при цьому під технологією розуміється будь-який вид аналізованої людської діяльності або спосіб задоволення тих чи інших соціальних чи індивідуальних потреб. У всіх цих випадках здається зручним використовувати єдиний термін.
Методичні вказівки З методологічної точки зору проблема аналізу ризику є одним з напрямків теорії прийняття рішень. Дійсно, визначення допустимого рівня безпеки, стандарту, рівня ризику, місця для нового підприємства - це проблеми вибору одного з декількох можливих варіантів рішень. Вибір обов'язково повинен здійснюватися з урахуванням багатьох і зазвичай суперечливих критеріїв (екологічних, технічних, соціальних, економічних та ін.) оцінки таких варіантів. Тому багатокритеріальні методи прийняття рішень можуть розглядатися як засіб аналізу ризику . Визначення допустимого рівня ризику, стандартів безпеки обслуговуючого персоналу та населення є універсальною проблемою. Здається природним встановлення єдиного допустимого рівня ризику для різних технологій. Однак економічні міркування ставлять під сумнів доцільність такого єдиного показника. З економічної точки зору логічно вимагати, щоб додаткові витрати, спрямовані на еквівалентну зниження ризику в різних областях людської діяльності, були б однакові. Однак і ця вимога виявляється нездійсненною. Таким чином, аналіз ризику і оцінка безпеки можливі лише як рішення конкретної задачі прийняття рішень з урахуванням всіх характеризують її чинників. Іншою важливою особливістю аналізу ризику є його соціальний характер. Як показує практика вирішення завдань аналізу ризику, різні активні групи володіють і різними точками зору на обговорювані питання. Думки експертів - професіоналів часто розходяться з думкою населення. Ще однією важливою особливістю аналізу ризику є високий ступінь невизначеності. По-перше, більшість оцінок має імовірнісний характер. По-друге, в багатьох випадках відсутня будь статистика. По-третє, невизначеність властива практично всім елементам завдання. В даний час над проблемами аналізу ризику працюють багато дисциплінарні групи фахівців, що об'єднують психологів, математиків, інженерів, фахівців з інформатики, технологів різних профілів. Можна виділити три основні напрями досліджень у цій області: 1 . Вимірювання ризику , способи його кількісного визначення. 2 . Підвищення безпеки великомасштабних технологічних систем. 3 . Аварії та їх аналіз. Під вимірюванням ризику розуміють визначення небезпеки від тієї чи іншої технології для індивідуума або групи. Види ризику: колективний та індивідуальний. У вимірах ризику можна виділити чотири основних напрямки: інженерний підхід; модельний підхід; сприйняття ризику; зіставлення різних способів вимірювання ризику. Вимірювання ризику повинно використовуватися при встановленні стандартів. Виділено три основні підходи до визначення допустимого рівня ризику: експертні судження; аналогія зі стандартами при відомому рівні ризику; багатокритерійний аналіз . Сучасним засобом аналізу ризику служать системи підтримки прийняття рішень, що поєднують можливості інформатики та теорії прийняття рішень. Системи підтримки прийняття рішень містять у загальному випадку базу даних, базу моделей, сукупність методів прийняття рішень, базу знань і засоби діалогу з користувачем.
Література до теми [1,14,15,21,22,24,52,53,60,61,67,68].
Тема 11. Колективні рішення Практичне заняття - 2 години
Самостійна робота –8 годин Теми рефератів, доповідей
Перелік ключових термінів та понять
Прийняття колективних рішень не зводиться тільки до голосування виборців на виборах. Рішення приймаються в комісіях, журі, колегіях, словом, в невеликих групах. У ролі ЛПР в цьому випадку виступає група, приймаюча рішення (ГПР). Як організувати роботу ГПР? Де гарантії, що люди, які мають різні уподобання, можуть прийти до угоди? Традиційним способом вирішення цих проблем є організація нарад (засідань), на яких члени колективного органу, що приймає рішення, виступають як експерти, оцінюючи різні варіанти рішень і переконуючи інших членів приєднатися до їхньої думки. У багатьох випадках ці обговорення дозволяють прийти до єдиної думки, яка іноді відображає компроміс між членами колективного органу, що приймає рішення.
Методичні вказівки
Існує безліч систем голосування. Найбільш відомі з них - системи Кондорсе, Борда. Однак вони призводять до порушення раціональності. Парадокси не виникають, якщо один з кандидатів набрав абсолютну більшість голосів. Систематичне дослідження всіх можливих систем голосування провів К. Ерроу і запропонував набір вимог, аксіом, яким ця система повинна задовольняти: 1 . Аксіома універсальності. 2 . Аксіома одностайності. 3 . Аксіома незалежності від незв'язаних альтернатив. 4 . Аксіома повноти. 5 . Умова транзитивності. Результати К. Ерроу показують, що в принципі неможливо знайти систему голосування, яка була б одночасно вирішальною, раціональної і демократичною. Це означає, що застосування демократичних процедур голосування вимагає уваги і ретельного аналізу результатів. Широко поширеною на практиці є завдання прийняття колективних рішень в малих групах: комісіях, журі і т.д Зі спробами подолати ті чи інші негативні риси традиційних способів прийняття колективних рішень пов'язані різні напрямки досліджень. Ми зупинимося далі на проблемах вибору, розв'язуваних ГПР: дані якісь об'єкти (варіанти капіталовкладень, акції, підприємства тощо). Необхідно виділити з них кращий, розділити на класи, впорядкувати, тобто вирішити завдання, типові для прийняття індивідуальних рішень. Прийняття рішень в ГПР разюче відрізняється від прийняття індивідуальних рішень. У кожного з членів групи є, як правило, свій погляд на проблему. Якщо ці погляди повністю збігаються або якщо в групі є диктатор, що нав'язує свої уподобання, то завдання прийняття колективних рішень не виникає. У загальному випадку основною для ГПР є проблема пошуку компромісу, прийнятного для всіх членів групи. Можна виділити три напрями досліджень щодо прийняття рішень в малих групах: неантагоністичні ігри; групові системи підтримки прийняття рішень; організація роботи ГПР за допомогою посередника (аналітика, консультанта).
Література до теми [4,5,29,31,43,50,63,67,70].
ЗМІСТОВИЙ МОДУЛЬ ІV
Тема 12. Багатокритерійне завдання про призначення Практичне заняття - 2 години
10. Формування області допустимих рішень.
Самостійна робота –8 годин Теми рефератів, доповідей
Перелік ключових термінів та понять
Серед завдань управління організаціями вельми поширена задача розподілу прав, обов'язків, робіт, благ між членами колективу, у вирішенні якої бере участь керівник, відповідальний за цей розподіл. Будемо умовно називати елементи одного безлічі суб'єктами, а іншого - об'єктами. Визначається ступінь відповідності елементів двох множин. Кожен суб'єкт і кожен об'єкт характеризуються оцінками за сукупністю критеріїв. Більшість критеріїв має якісний, суб'єктивний характер; шкали їх оцінок найчастіше задаються у формі словесних формулювань. Кожна з оцінок шкали критерію має два формулювання, що характеризують взаємні вимоги і можливості суб'єктів і об'єктів. Критерії, шкали і оцінки формуються ОПР та експертами незалежно від думки членів колективу, до якого належить вирішення багатокритеріальної задачі про призначення, тому вже на стадії формування вихідної інформації забезпечується відображення переваг ОПР.
Методичні вказівки
Пред'являючи вимоги до якості призначень, тобто до ступеня відповідності характеристик елементів двох множин, допустимої при утворенні пар, ЛПР формує область допустимих рішень (ОДР), визначаючи обов'язкові призначення або виключаючи неприпустимі, з його точки зору, пари. Формуючи призначення в ОДР, ЛПР прагне до одного з можливих рішень, при якому не можна поліпшити якість призначення для якої-небудь пари елементів, що не погіршивши при цьому якість назначень для інших пар. Назвемо ці рішення ефективними. Серед ефективних рішень ЛПР прагне відшукати таке, яке дозволяє отримати максимальну кількість найкращих можливих призначень. Як критерій найкращого рішення вибрано максимально можливе число найкращих призначень. Відзначимо, що це не єдино можливий критерій. Перший підхід відповідає принципу: «всім порівну». Ставиться завдання знайти серед ефективних рішень таке, при якому призначення для пар елементів в рівній по можливості ступеня відрізнялися б від ідеальних. Другий підхід, що відповідає сформульованому вище критерію, відповідає принципу найбільшого задоволення максимально можливого числа членів колективу, при цьому, можливо, за рахунок інших. Істотні труднощі, з якими пов'язаний пошук рішення розглянутої багатокритерійного завдання про призначення (БЗП), полягають у багатокритеріальності, в необхідності розглядати завдання досить великої розмірності і в прагненні побудувати такий метод рішення, при реалізації якого необхідна від ЛПР інформація відповідала б можливостям системи переробки інформації людиною. У рамках сформульованої БЗП містяться декілька істотно розрізняються за своїми особливостями типів завдань, що вимагають різних підходів до їх вирішення. Для наших цілей зручно скористатися двома підставами класифікації завдань про призначення - характером задачі та її розмірністю. У зв'язку з цим в кожному з класів унікальних і повторюваних завдань доцільно виділити наступні типи БЗП, що розрізняються розмірністю своїх характеристик за кількістю елементів і числу критеріїв: невелике і мале (А ); невелике і велике (В); невелике і мале (С); велике і велике (D). Завдання типу А легко доступні для огляду, і ЛПР може без зусиль знайти найкраще рішення. Для завдань типу В, С і D, в яких елементів більше 10, критеріїв більше 5 або обидва ці параметра досить великі, особливо необхідні системи підтримки прийняття рішень ( СППР) . Для завдань типу В потрібні засоби, що дозволяють реаліазувати детальні алгоритми виявлення переваг ОПР і побудови спільного вирішального правила. Для завдань типу С необхідні в першу чергу засоби аналізу даних і засоби, що реалізують способи вирішення локальних завдань про призначення. Для завдань типу D слід реалізувати більш спрощений підхід, орієнтований передусім на виключення неприпустимих призначень. Рішення БЗП в реальній ситуації нездійсненно без допомоги СППР. СППР БЗП має всі характерні риси комп'ютерної системи, яка виступає в ролі помічника ЛПР. Процедури прискореного пошуку рішень дають можливість вибрати тип рішення. Поетапні порівняння характеристик елементів (об'єктів і суб'єктів) дозволяють крок за кроком робити найбільш адекватні, з точки зору ОПР, призначення. Саме такі системи - порадники і помічники - допомагають керівнику більш якісно формувати, обгрунтовувати і пояснювати іншим свою політику, підвищуючи шанси прийняття розумних і далекоглядних рішень.
Література до теми [2,5,17,31,47].
Тема 13.Ухвалення рішень в організаціях
Практичне заняття - 2 години
Самостійна робота –8 годин Теми рефератів, доповідей
Перелік ключових термінів та понять
При прийнятті рішень в організації ОПР зобов'язаний пояснити своє чергове рішення найближчому оточенню. У зв'язку з цим виникає питання, наскільки організації перевершують індивідуальних ЛПР по обгрунтованості, ефективності прийняття рішень. Одним з перших досліджував це питання американський вчений Г. Саймон. Г. Саймон запропонував теорію «обмеженої раціональності». Він виділив чотири основні причини відхилення поведінки організацій від раціонального. 1. Спрощення проблем. 2. Задовільні рішення. 3. Прагнення уникнути невизначеності. 4. Репертуар звичних рішень.
Методичні вказівки
Розглянути ескалація рішень. Під такою назвою розуміють тип поведінки, коли організація приймає рішення, отримує негативний результат і продовжує рухатися колишнім шляхом, замість того щоб визнати помилку і поміняти стратегію. Існують численні приклади того, як організації (як і люди) не припиняють проводити колишню політику, незважаючи на її очевидні негативні наслідки. Аналіз феномена ескалації невдалих рішень виявляє декілька основних причин такої поведінки. 1. Бажання "врятувати обличчя". 2. Інерція організацій. 3. Ілюзія контролю за ситуацією. Модель обмеженої раціональності в якійсь мірі парадоксальна. Дійсно, відповідальність ЛПР перед членами організації вимагає великих зусиль з вироблення рішень . Колективний розум групи керівників повинен, на перший погляд, підвищувати ефективність прийнятих рішень. Однак цього не відбувається. Перевірена багаторазово модель обмеженої раціональності стверджує, що організація непогано реагує на тактичні проблеми, як би пристосовується до них, але далеко не завжди вона ефективна при вирішенні проблем стратегічного характеру. «Задовільні» рішення дозволяють організації пристосовуватися до змін оточення, задовольняти поточні потреби. Однак досить часто організації приділяють мало уваги виробленню довгострокових цілей, стратегії. Стратегічні цілі таких організацій втрачаються, вони не бачать загрозу своєму існуванню і втрачають ефективність. Прийняття стратегічних рішень називають плануванням. Згідно Р. Акофф, «планування - це процес завчасного прийняття та оцінки взаємопов'язаної сукупності рішень в ситуації, коли передбачається, що бажаний стан навряд чи настане, якщо не вжити спеціальних заходів, і що, прийнявши відповідні заходи, можна збільшити ймовірність успішного результату». Існує інша модель прийняття рішень в організаціях, відповідно до якої результуюче рішення - це підсумок боротьби думок і впливів в апараті управління. Процес прийняття рішень розглядається як своєрідна гра, де інтереси гравців істотно протилежні. Слід підкреслити, що в більшості випадків гра впливів здійснюється відповідно до правил, явними або неявними. Такі правила визначаються законами, неформальними відносинами, а також національною культурою. Ще одна модель прийняття рішень в організаціях заснована на визнанні центральної ролі якості аналізу проблем та підготовки рішень. Це якість визначається професійним рівнем керівництва організації. Найбільш важливими вміннями при виробленні стратегії є: вміння передбачати риси невизначеного майбутнього; вміння генерувати альтернативи; вміння швидко і ефективно впроваджувати нові рішення. Відповідно до розглянутої моделі, висока ефективність прийняття рішень повинна досягатися завдяки професійній підготовці, постійному вдосконаленню знань і умінь співробітників, відповідальних за аналіз проблем і прийняття рішень. Розглядаючи ефективність організацій у прийнятті рішень, можна використовувати кілька моделей: • модель досконалої раціональності, відповідно до якої керівництво організації складається з одного ЛПР з ідеальними можливостями у прийнятті рішень; • модель обмеженої раціональності; • модель гри впливів; • модель підвищення якості підготовки співробітників.
Література до теми [2,7,17,18,19,33,34,49,50,56,57].
Тема 14. Консультанти по проблемах ухвалення рішень і методи їх роботи
Самостійна робота –8 годин
Теми рефератів, доповідей
Перелік ключових термінів та понять
Для більшості рішень характерний спрощує підхід, провідний до виключення частини важливих факторів і не враховує невизначеність. Аналіз показав прагнення керівників спрощувати складні ситуації і приймати рішення, користуючись простими правилами . У сучасному світі різко зросла складність прийняття розумних рішень, як ділових, так і особистих. Назвемо головні причини цього явища. По-перше, збільшилася кількість критеріїв, за якими слід оцінювати якість варіантів рішення. По-друге, сучасні засоби пересування людей і товарів зробили світ однієї загальної країною. В-третє, життя швидко змінюється. З'являються нові технічні засоби (наприклад, комп'ютерні мережі), нові технології (наприклад, біотехнологія), нові товари та послуги, виникають нові організації. Стає все важче передбачити майбутній хід подій. У зв'язку з цим життя багатьох, навіть правильних, рішень коротке, потрібно постійно щось міняти, беручи до уваги нові обставини. У цьому постійно ускладнюється світі ЛПР стикається зі складними проблемами вибору при невизначеності наслідків і багатьох критеріях оцінки якості рішення.
Методичні вказівки
На успіх застосування методів прийняття рішень сильно впливають кваліфікація, досвід і мистецтво користувача. Йдеться про людей порівняно нової професії - консультантах з проблем прийняття рішень (іноді їх називають аналітиками). Найчастіше консультанти трудяться в так званих консультативних фірмах. Під назвою «консультативна фірма» ми будемо говорити далі про фірми, що спеціалізуються на задачах прийняття рішень і основним напрямком діяльності яких є допомога ЛПР у виборі кращих варіантів рішень. Консультативні фірми виробляють принципово новий вид продукції. Ця продукція має вигляд коротких звітів, листків паперу з ідеями і пропозиціями; як правило, вона призначена для індивідуального замовника. Чому до них звертаються фахівці, які чудово знають свої організації, їх зовнішнє оточення і розуміючі суть розглянутих проблем? Є дві основні причини. Перша з них полягає в тому, що досвідчені консультанти зустрічаються з безліччю складних проблем і спостерігають різні шляхи їх вирішення. Звичайно, кожна проблема унікальна, але часте зіткнення з важкими проблемами виробляє ряд професійних навичок. Деяким з цих навичок консультанти самі вчаться у кращих керівників, а потім вже передають всім іншим. По друге, у самих консультантів виникає цінний досвід аналізу складних проблем, певна методологія пошуку рішень. Ця методологія може виявитися корисною при активній допомозі осіб, які добре знають специфіку конкретного досліджуваного випадку. При аналізі складних проблем може виявитися особливо цінним погляд з боку, погляд незалежних людей, не пов'язаних з традиціями даної організації та за своїм становищем менш консервативних. Багато пропозицій консультантів сприймаються керівництвом зовсім по-іншому, ніж ідеї підлеглих. Відзначимо деякі характерні риси діяльності консультативних фірм: 1. Увага до потреб замовника. Для керівника важливо відчути, що його турботи є такими і для консультанта. Досвідчені консультанти ніколи не намагаються заздалегідь визначити методи вирішення проблеми до вивчення самої проблеми. 2. Конфіденційний характер результатів роботи. Існує цілком обгрунтована захисна реакція на допуск сторонніх людей до ділових таємниць життя адміністративного апарату. Водночас консультанти не зможуть нічого зробити без розуміння суті розв'язуваної проблеми. 3. Незалежність від замовника. Консультативні фірми, що мають авторитет і репутацію в конкретній області, володіють певною незалежністю від замовника. Часто за умовами контракту замовник окремо оплачує перший етап роботи консультантів - попереднє обстеження. 4. Висока кваліфікація консультантів. Безперервна робота над підвищенням кваліфікації своїх співробітників - важлива складова внутрішнього життя багатьох консультаційних фірм. Справа в тому, що робота консультанта висуває особливі вимоги не тільки до професійних знань консультанта, а й до рис його особистості. Найкращим і єдиним свідченням професійного вміння консультантів є успіх у вирішенні практичних завдань. 5. Спільна робота з замовником. Звичайним шляхом вирішення багатьох проблем є організація спільної роботи груп з консультантів і співробітників адміністративного апарату. Результати аналізу належать групі в цілому. Часто співробітники апарату отримують при цьому додаткову підготовку, підвищують свою кваліфікацію. У них з'являється стимул співпрацювати з консультантами. Відзначимо деякі характерні риси діяльності консультативних фірм: 1. Увага до потреб замовника. Для керівника важливо відчути, що його турботи є такими і для консультанта. Досвідчені консультанти ніколи не намагаються заздалегідь визначити методи вирішення проблеми до вивчення самої проблеми. 2. Конфіденційний характер результатів роботи. Існує цілком обгрунтована захисна реакція на допуск сторонніх людей до ділових таємниць життя адміністративного апарату. Водночас консультанти не зможуть нічого зробити без розуміння суті розв'язуваної проблеми. 3. Незалежність від замовника. Консультативні фірми, що мають авторитет і репутацію в конкретній області, володіють певною незалежністю від замовника. Часто за умовами контракту замовник окремо оплачує перший етап роботи консультантів - попереднє обстеження. 4. Висока кваліфікація консультантів. Безперервна робота над підвищенням кваліфікації своїх співробітників - важлива складова внутрішнього життя багатьох консультаційних фірм. Справа в тому, що робота консультанта висуває особливі вимоги не тільки до професійних знань консультанта, а й до рис його особистості. Найкращим і єдиним свідченням професійного вміння консультантів є успіх у вирішенні практичних завдань. 5. Спільна робота з замовником. Звичайним шляхом вирішення багатьох проблем є організація спільної роботи груп з консультантів і співробітників адміністративного апарату. Результати аналізу належать групі в цілому. Часто співробітники апарату отримують при цьому додаткову підготовку, підвищують свою кваліфікацію. У них з'являється стимул співпрацювати з консультантами. Роль консультанта полягає в раціональній організації процесу прийняття рішень: у чіткій виявленні переваг керівника, в організації збору та обробки інформації від експертів, у використанні « дружніх» стосовно користувача систем підтримки прийняття рішень. Коротше кажучи , тут ролі повинні бути чітко визначені. Відзначимо найважливіше. Прийняття стратегічних рішень завжди має суб'єктивний, особистісний характер і завжди пов'язане з подоланням невизначеності. Інакше кажучи, можна оцінити наслідки прийнятих рішень, але точно передбачити майбутнє неможливо. Особиста відповідальність повинна підкріплюватися високим творчим потенціалом керівника, великою працездатністю, його участю в складному процесі пошуку найкращого рішення. Як у державних, так і в приватних організаціях апарат управління разом з його керівниками може бути оцінений по тому, наскільки вдалі, своєчасні і далекоглядні прийняті рішення. Як правило, ці рішення приймаються в умовах невизначеності, конфлікту і протидії. Але навіть в таких умовах кваліфікований аналіз дозволяє правильно передбачити і оцінити наслідки багатьох рішень. Однією з нових професій, що з'явилися в останні десятиліття, є професія консультанта з прийняття рішень. Об'єктивна потреба в таких фахівця визначається: а) складністю завдань вибору; б) завантаженістю ЛПР; в) необхідністю використовувати методи прийняття рішень, що допомагають загострити інтуїцію ОПР, об'єднати політику ЛПР і знання експертів.
Література до теми [7,20,48,49,50,52].
ІХ семестр
Модуль 2
ЗМІСТОВИЙ МОДУЛЬ V
Тема 15. Прості методи ухвалення рішень Практичне заняття - 2 години
Самостійна робота – 8 годин
Теми рефератів, доповідей
Перелік ключових термінів та понять
Прості методи прийняття рішень - це ті, які не вимагають застосування розвиненого математичного апарату. Оперативних прийомів прийняття рішень, або, в іншій термінології, простих методів прийняття рішень, існує вельми багато. Планування і контроль - серцевина наукового підходу до управління організаціями. Природним є бажання розбити складне завдання прийняття рішення на кілька, щоб скористатися можливістю вирішувати їх по черзі, таким чином здійснити декомпозицію задачі прийняття рішення.
Методичні вказівки
При обговоренні проблем стратегічного менеджменту треба розглянути низку оперативних прийомів прийняття рішень - аналіз «розривів», аналіз шансів і ризиків (сильних і слабких сторін), аналіз портфеля, метод перевірочного списку, метод оцінки за системою балів та ін. Такі методи добре застосовувати при швидкому порівнянні варіантів, наприклад, на нараді менеджерів вищої ланки. Безперечно абсолютно, що обґрунтовані рішення не можуть прийматися на основі тільки аналізу матриці портфеля Бостонської консалтингової групи. Втім, це вірно і для будь-якого іншого методу підготовки рішення. Оперативних прийомів прийняття рішень, або, в іншій термінології, простих методів прийняття рішень, існує вельми багато. Один з них - викласти ситуацію в письмовому вигляді. У практиці доводиться іноді вводити ваги факторів. Проекти оцінювалися по «інтегральному підсумковому показнику якості проекту», рівному сумі (за всіма факторами) творів значення фактора на вагу цього чинника. Проектоване майбутнє мало обговорюється. А якщо немає чіткої мети, то немає і засобів її досягнення. За завісою загальних слів неясні конструкції планованого суспільства. По-перше, участь держави в економіці повинна посилитися в 3-5 разів. Держава повинна взяти економіку в цілому під контроль. Планування і контроль - серцевина наукового підходу до управління організаціями . Друга проблема - забезпечення природних основоположних прав людини. Третя проблема - як організувати систему господарства. Основне - розподіл повноважень між різними рівнями управлінської ієрархії. Оптимальна побудова організаційно - економічного механізму управління в майбутній Україні заслуговує докладного обговорення .
За результатами самостійної роботи провести тестування.
Література до теми [27,30,31,37,39,45,54].
Тема 16. Декомпозиціязавданьухваленнярішення Практичне заняття - 2 години
Самостійна робота – 6 годин
Теми рефератів, доповідей
Перелік ключових термінів та понять
Природним є бажання розбити складне завдання прийняття рішення на кілька, щоб скористатися можливістю вирішувати їх по черзі, таким чином здійснити декомпозицію задачі прийняття рішення. Під терміном «контролінг» утвердилося поняття «управлінський облік».
Методичні вказівки
Декомпозиція рішень демонструє, як кілька прийнятих один за одним рішень дозволяють впоратися з різноманіттям варіантів. При прийнятті рішень може використовуватися весь арсенал теорії прийняття рішень, такі поняття, як цілі, критерії, ресурси, ризики та ін.. Однак досить часто рішення приймаються на інтуїтивному рівні, без введення в обговорення перерахованих понять. Досить часто зручно представити варіанти графічно. Зазвичай можливі рішення представляють у вигляді одного з видів графів - дерева. Строго кажучи, це перевернуте дерево. Крім послідовного прийняття рішень, декомпозиція задач прийняття рішень використовується для «поділу проблем на частини». При цьому результатом декомпозиції є не вибір одного з великого числа варіантів, як при послідовному прийнятті рішень, а подання розв'язуваної задачі у вигляді сукупності більш дрібних завдань, в межі - таких завдань, методи вирішення яких відомі. У процесі декомпозиції всі завдання одного рівня вважалися рівнозначними, вагові коефіцієнти не вводилися. Однак іноді виявляється корисним різні варіанти розглядати з тими чи іншими коефіцієнтами. Для знаходження вагових коефіцієнтів зазвичай використовують оцінки експертів. При цьому для кожної групи показників, а також при присвоєнні ваг групам на верхньому рівні декомпозиції можуть застосовуватися свої експертні процедури та обпитуватися свої експерти. До цих пір ми розбирали ситуації, коли завдання прийняття рішення розбивалася на складові (з метою уточнення постановки та вибір однієї з конкретних формулювань або з метою розділити одну велику задачу на ряд дрібніших). Розглянемо тепер протилежний процес, коли конкретні потреби бізнес-процесів організації породжують єдиний комплекс задач прийняття рішень, тобто процес декомпозиції задач прийняття рішень «від гілок до кореня» на прикладі формування завдань служби контролінгу організації.
Література до теми [5,7,9,12,40,45,46,47,51,55].
Тема 17. Завданняоптимізації при ухваленнірішень Практичне заняття - 2 години
Самостійна робота – 8 годин
Теми рефератів, доповідей
Перелік ключових термінів та понять
Серед оптимізаційних задач в теорії прийняття рішень найбільш відомі задачі лінійного програмування, в яких максімізуєма функція F(X) є лінійною, а обмеження А задаються лінійними нерівностями. Прямій задачі лінійного програмування відповідає так звана двоїста задача.
Методичні вказівки
Розглядається задача лінійного програмування на прикладі виробничої задачі цеху, який може виробляти стільці і столи. Треба знайти максимум лінійної функції на опуклому багатокутнику. Умови виробничої завдання можна зобразити на координатній площині. У загальному випадку лінійного програмування - максимум лінійної функції на опуклому багатограннику, лежачому в скінченновимірному лінійному просторі. Основна ідея лінійного програмування полягає в тому, що максимум досягається у вершинах багатокутника. У загальному випадку - в одній вершині, і це - єдина точка максимуму. У приватному - у двох, і тоді відрізок, що їх з'єднує, теж складається з точок максимуму. Кожній задачі лінійного програмування відповідає так звана двоїста задача. У ній у порівнянні з вихідною завданням рядки переходять в стовпці, нерівності міняють знак, замість максимуму шукається мінімум (або навпаки, замість мінімуму - максимум). Завдання, двоїсте до двоїстої - ця сама вихідна задача. З усіх завдань оптимізації задачі лінійного програмування виділяються тим, що в них обмеження - системи лінійних нерівностей або рівностей. Обмеження задають опуклі лінійні багатогранники в кінцевому лінійному просторі. Цільові функції також лінійні. Розглядається задача лінійного програмування про дієту (спрощений варіант). Припустимо для визначеності, що необхідно скласти найдешевший раціон харчування курчат, що містить необхідну кількість певних поживних речовин (для простоти, тіаміну Т і ніацину Н). Повернемося до організації виробництва. Підприємство може випускати автоматичні кухні (вид каструль), кавоварки і самовари. Потрібно здійснити оптимальне планування номенклатури та обсягів випуску. Література до теми [16,26,37,44,56].
Тема 18. Методи вирішення завдань лінійного програмування
Практичне заняття - 2 години
Самостійна робота – 8 годин
Теми рефератів, доповідей
Перелік ключових термінів та понять
Методи рішення задач лінійного програмування відносяться до обчислювальної математики. Нами розглядаються методи простого перебору, спрямованого перебору і симплекс-метод.
Методичні вказівки
Простий перебір. Візьмемо деякий багатовимірний паралелепіпед, в якому лежить багатогранник, що задається обмеженнями. Від лінійних обмежень загального вигляду можна перейти до обмежень на окремі змінні. Проведемо перебір точок паралелепіпеда з кроком 1/10n послідовно при n = 2,3, ... , обчислюючи значення цільової функції і перевіряючи виконання обмежень. З усіх точок, які відповідають обмеженням, візьмемо ту, в якій цільова функція максимальна. Рішення знайдено з точністю до 1/10n . Спрямований перебір. Почнемо з точки, що задовольняє обмеженням (її можна знайти простим перебором). Будемо послідовно (або випадково - за допомогою т.зв. методу випадкового пошуку) міняти її координати на певну величину Δ, кожен раз в точку з більш високим значенням цільової функції. Якщо вийдемо на площину обмеження, будемо рухатися по ній (знаходячи одну з координат за рівнянням обмеження). Потім рух по ребру (коли два обмеження - нерівності переходять в рівності) ... Зупинка - у вершині лінійного багатогранника. Рішення знайдено з точністю до Δ. Симплекс - метод. Цей один з перших спеціалізованих методів оптимізації, націлений на вирішення завдань лінійного програмування, в той час як методи простого і спрямованого перебору можуть бути застосовані для вирішення практично будь-якої задачі оптимізації. Симплекс - метод був запропонований американцем Г.Данцигом в 1951 р. Основна його ідея полягає в просуванні по опуклому багатограннику обмежень від вершини до вершини, при якому на кожному кроці значення цільової функції поліпшується до тих пір, поки не буде досягнутий оптимум. Як приклад розглянемо т.зв. транспортну задачу. Є склади, запаси на яких відомі. Відомі споживачі та обсяги їх потреб . Необхідно доставити товар зі складів споживачам. Можна по-різному організувати "прикріплення" споживачів до складів, тобто встановити, з якого складу якому споживачеві і скільки вести. Крім того, відома вартість доставки одиниці товару з певного складу певного споживача. Потрібно мінімізувати витрати з перевезення.
Література до теми [5,7,12,24,28,45].
Тема 19. Цілочисельне програмування Практичне заняття - 2 години
10. Про різноманіття оптимізаційних завдань.
Самостійна робота – 10 годин
Теми рефератів, доповідей
Перелік ключових термінів та понять
Завдання оптимізації, в яких змінні приймають цілочисельні значення, відносяться до цілочисельного програмування. Завдання цілочисельного програмування є завданням дискретної оптимізації. Граф - це сукупність точок, званих вершинами графа, деякі з яких з'єднані дугами (дуги називають також ребрами). Початковому об'єкту приписують нові якості. Наприклад, вводиться і використовується поняття орієнтованого графа.
Методичні вказівки
У задачі про вибір обладнання необхідно розрахувати оптимальний варіант придбання обладнання, що забезпечує при заданих обмеженнях максимум загальної продуктивності ділянки. Сформульована математична задача відрізняється від задачі лінійного програмування тільки останньою умовою цілочисельні. Однак наявність цієї умови дозволяє (в даному конкретному випадку) легко вирішити завдання перебором. Є багато еквівалентних формулювань завдання про ранці. Загальна вага ранця заздалегідь обмежена. Які предмети покласти в ранець, щоб загальна корисність відібраних предметів була максимальна? Вага кожного предмета відома. До цілочисельного програмування відносяться задачі розміщення (виробничих об'єктів), теорії розкладів, календарного та оперативного планування, призначення персоналу і т.д. Вкажемо два поширених метода вирішення завдань цілочисельного програмування. Метод наближення безперервними завданнями. Відповідно до нього спочатку вирішується завдання лінійного програмування без урахування цілочисельності, а потім в околиці оптимального рішення шукаються цілочисельні точки. Методи спрямованого перебору. З них найбільш відомий метод гілок і меж. Суть методу така. Кожній підмножині Х безлічі можливих рішень Х0 ставиться у відповідність число - "кордон" А (Х). При вирішенні задачі мінімізації необхідно, щоб А (Х1) ≥ А (Х2), якщо Х1 входить в Х2 або збігається з Х2. Кожен крок методу гілок і меж полягає у розподілі обраній на попередньому кроці безлічі ХС на два - Х1С і Х2С. При цьому перетин Х1С і Х2С порожній, а їх об'єднання збігається з ХС. Потім обчислюють кордон А (Х1С) і А (Х2С) і виділяють " гілку" ХС1 - з множин Х1С і Х2С, для якої межа менше. Алгоритм припиняє роботу, коли діаметр знову виділеної гілки виявляється менше заздалегідь заданого малого числа. Для кожної конкретної задачі цілочисельного програмування (іншими словами, дискретної оптимізації) метод гілок і меж реалізується по - своєму. Є багато модифікацій цього методу. У орієнтованому графі дуги мають стрілки, спрямовані від однієї вершини до іншої. Орієнтований граф був корисний для ілюстрації організації перевезень в транспортній задачі. В економіці дуг орієнтованого або звичайного графа часто приписують числа, наприклад, вартість проїзду або перевезення вантажу з пункту А (початкова вершина дуги) до пункту Б (кінцева вершина дуги). Розглянемо кілька типових задач прийняття рішень, пов'язаних з оптимізацією на графах. Завдання комівояжера. Требуется відвідати всі вершини графа і повернутися у вихідну вершину, мінімізувавши витрати на проїзд (або мінімізувавши час). Задача про найкоротший шлях. Як найкоротшим шляхом потрапити з однієї вершини графа в іншу? У термінах виробничого менеджменту: як найкоротшим шляхом (і, отже, з найменшою витратою палива і часу, найбільш дешево) потрапити з пункту А в пункт Б? Задача про максимальний потік. Як (тобто за якими маршрутами) послати максимально можливу кількість вантажів з початкового пункту в кінцевий пункт, якщо пропускна здатність шляхів між пунктами обмежена? Можна дати формулювання задачі про максимальний потік в термінах лінійного програмування. У різних проблемах ухвалення рішень виникають найрізноманітніші завдання оптимізації. Для їх вирішення застосовуються ті чи інші методи, точні або наближені. Завдання оптимізації часто використовуються в теоретико -економічних дослідженнях. Крім порушених вище методів вирішення завдань оптимізації, нагадаємо про те, що гладкі функції оптимізують, прирівнюючи 0 похідну (для функцій декількох змінних - приватні похідні). При наявності обмежень використовують множники Лагранжа. Ці методи звичайно викладаються в курсах вищої математики і тому опущені тут. Представляють інтерес задачі оптимізації з нечіткими змінними, а також задачі оптимізації, що виникають в економетриці .
Література до теми [5,12,13,24,28].
Тема 20. Ймовірносно-статистичні методи ухвалення рішень Практичне заняття - 2 години
Самостійна робота – 10 годин
Теми рефератів, доповідей
Перелік ключових термінів та понять
Інформаційна підтримка контролінгу необхідна для успішної роботи контролера. Високі статистичні технології - це процедури аналізу статистичних даних, засновані на останніх досягненнях прикладної математичної статистики. Економетрика - наука , що вивчає конкретні кількісні та якісні взаємозв'язки економічних об'єктів і процесів за допомогою математичних та статистичних методів і моделей. Економетричні методи - це передусім методи статистичного аналізу конкретних економічних даних, природно, за допомогою комп'ютерів. Багато величини відомі не абсолютно точно, а з деякою погрішністю - лежать в межах від одного кордону до іншого. Іншими словами, вихідні дані - не числа, а інтервали. Це - наслідок загальноінженерного твердження: будь-який вимір проводиться з похибками. Отже, контролеру потрібна статистика інтервальних даних. Багато величини відомі не абсолютно точно, а з деякою погрішністю - лежать в межах від одного кордону до іншого. Багато методів дискримінантного аналізу засновані на застосуванні навчальних вибірок. Один із способів побудови адаптивних економетричних моделей - нейронні мережі. Помітне місце в математико - комп'ютерному забезпеченні прийняття рішень в контролінгу займають методи теорії нечіткості (по-англійськи - нечітка теорія). Термін "високі економетричні (у більш загальній ситуації - статистичні) технології". Експертні оцінки - частина сучасної економетрики .
Методичні вказівки
Без сучасних комп'ютерних інструментів аналізу та управління, заснованих на просунутих економетричних та економіко - математичних методах і моделях, неможливо ефективно приймати управлінські рішення. Недарма фахівці з контролінгу велику увагу приділяють проблемам створення, розвитку та застосування комп'ютерних систем підтримки прийняття рішень. Високі статистичні технології та економетрика - невід'ємна частина будь-якої сучасної системи підтримки прийняття рішень. У швидко мінливих умовах припадають спиратися на експертні оцінки. Така новітня частина економетрики, як статистика нечислових даних, була створена як відповідь на запити теорії та практики експертних оцінок. Економетрика - важлива складова інструментарію контролера, втіленого в комп'ютерній системі підтримки прийняття рішень. Насамперед оптимальних рішень, які припускають опору на адекватні економетричні моделі. У виробничому менеджменті це може означати, наприклад, використання оптимізаційних економетричних моделей типу тих, що застосовуються при екстремальному плануванні експерименту. При побудові адаптивних економетричних моделей використовуються нейронні мережі. При цьому наголос робиться не на формулювання адаптивних алгоритмів аналізу даних, а - у більшості випадків - на побудову віртуальної адаптивної структури. Термін "віртуальна" означає, що " нейронна мережа" - це спеціалізована комп'ютерна програма, "нейрони" використовуються лише при спілкуванні людини з комп'ютером. Основа моделі - вельми прості базові елементи, звані нейронами. Вони з'єднані між собою, так що нейронні мережі можна порівняти з добре знайомими економістам і інженерам блок - схемами. Кожен нейрон знаходиться в одному з заданої множини станів. Він отримує імпульси від сусідів по мережі, змінює свій стан і сам розсилає імпульси. В результаті стан безлічі нейтронів змінюється, що відповідає проведенню економетричних обчислень. Нейрони зазвичай об'єднуються в шари (як правило, два - три). Серед них виділяються вхідний і вихідний шари. Перед початком вирішення тієї чи іншої задачі проводиться налаштування. По-перше, встановлюються зв'язки між нейронами, відповідні розв'язуваної задачі. По-друге, проводиться навчання, тобто через нейронну мережу пропускаються навчальні вибірки, для елементів яких необхідні результати розрахунків відомі. Потім параметри мережі модифікуються так, щоб отримати максимальну відповідність вихідних значень заданих величинам. З точки зору точності розрахунків (і оптимальності в тому чи іншому економетричному сенсі) нейронні мережі не мають переваг перед іншими адаптивними економетричними системами. Однак вони більш прості для сприйняття. Треба відзначити, що в економетриці використовуються і моделі, проміжні між нейронними мережами і "звичайними" системами регресійних рівнянь (одночасних і з лагами). Важлива частина економетрики - застосування високих економетричних технологій до аналізу конкретних економічних даних , що часто вимагає додаткової теоретичної роботи з доопрацювання технологій стосовно до конкретної ситуації. Велике значення мають конкретні економетричні моделі, наприклад , моделі експертних оцінок чи економіки якості.
Література до теми [9,27,40,43,44,45,47,51,55,57].
Тема 21. Ухвалення рішень в умовах риски Практичне заняття - 2 години
Самостійна робота – 10 годин
Теми рефератів, доповідей
Перелік ключових термінів та понять
Соціально - економічне прогнозування як і будь-яке прогнозування взагалі, може бути успішним лише за деякої стабільності умов. Об'єктивно є точки вибору (фуркации), після яких розглядається прогнозистами розвиток може піти по одному з декількох можливих шляхів (ці шляхи і називають зазвичай сценаріями). природно виділити: виробничі ризики (внутрішні ризики), пов'язані безпосередньо з діяльністю підприємства; комерційні ризики, викликані неповної передбачуваністю динаміки ринку, тобто дій споживачів і конкурентів; фінансові ризики, що визначаються макроекономічною ситуацією; ризики, що виникають на рівні держави і Землі в цілому. Оцінка ризику - це оцінка ймовірності, точкова або інтервальна за статистичними даними або експертна.
Методичні вказівки
У теорії прийняття рішень ризик - це плата за прийняття рішення, відмінного від оптимального, він зазвичай виражається як математичне сподівання. Методи математичного моделювання дозволяють запропонувати і вивчити різноманітні методи оцінки ризику. Широко застосовуються два види методів - статистичні, засновані на використанні емпіричних даних, і експертні, що спираються на думки та інтуїцію фахівців. Залежно від припущень про властивості функції розподілу F(х) імовірнісні моделі ризику діляться на параметричні і непараметричні. У першому випадку передбачається, що функція розподілу входить в одне з відомих сімейств розподілів - нормальних, експоненційних чи інших. При використанні непараметричних статистичних методів зазвичай приймають лише, що функція розподілу F(х) є безперервною функцією числового аргументу х. Мінімізація ризику може, наприклад, складатися: у мінімізації математичного очікування (очікуваних втрат); в мінімізації квантиля розподілу; в мінімізації дисперсії (тобто показника розкиду можливих значень втрат); в мінімізації суми математичного сподівання і потроєного середнього квадратичного відхилення (на основі відомого " правила трьох сигм "); в максимізації математичного очікування функції корисності. Якщо невизначеність носить інтервальний характер, тобто описується інтервалами, то природно застосувати методи статистики інтервальних даних, розрахувати мінімальні і максимальні можливиі доходи і втрати, і т.д. Різноманітні формальні методи оцінки ризиків та управління ними в багатьох випадках не можуть дати однозначних рекомендацій. В кінці процесу ухвалення рішення - завжди людина, менеджер, на якому лежить відповідальність за прийняте рішення. Тому процедури експертного оцінювання природно застосовувати не тільки на кінцевому, а й на всіх інших етапах аналізу розглянутого організацією проекту, використовуючи при цьому весь арсенал теорії та практики експертних оцінок. Система підтримки прийняття рішень в організації повинна поєднувати формально - економічні та експертні процедури. Щоб управляти, треба знати мету управління і мати можливість впливати на ті характеристики ризику, які визначають ступінь досягнення мети. Страхування і диверсифікація - поширені методи зменшення невизначеності, властивої ризикам, за рахунок підвищення середнього рівня витрат. Основна проблема - коректне формулювання мети управління ризиками. Оскільки існує цілий спектр різних характеристик ризику, то оптимізація управління ризиком зводиться до вирішення задачі багатокритеріальної оптимізації. Для практичної реалізації треба вибирати одне з Парето - оптимальних рішень. Як вибирати? Розроблено цілий спектр підходів, з яких вибір може бути зроблений тільки суб'єктивним чином. Таким чином, знову виникає необхідність застосування методів експертних оцінок. У ризик - менеджменті компанії доцільно виділити оперативне управління ризиком і стратегічне управління ризиком. Перший вид діяльності - постійно проводиться робота, пов'язана із забезпеченням якості продукції, плановим зниженням екологічних ризиків, роботою з покупцями, постачальниками, персоналом, пов'язана з підвищенням лояльності, і т.д. Стратегічний ризик - менеджмент - складова частина стратегічного менеджменту і тим самим стратегічного планування.
Література до теми [10,11,14,16,21,34,43,53].
Змістовний модуль 7
Тема 22. Експертні методи ухвалення рішень Практичне заняття - 2 години
Теми рефератів, доповідей
Перелік ключових термінів та понять
Приймати рішення можна або на основі об'єктивних даних (у тому числі за допомогою оптимізаційних методів і ймовірносно- статистичних моделей), або на основі думок фахівців ( експертів ). Методи експертних оцінок - це методи організації роботи з фахівцями - експертами і обробки думок експертів. Ці думки зазвичай виражені частково в кількісній, частково в якісній формі. Експертні дослідження проводять з метою підготовки інформації для прийняття рішень ЛПР (нагадаєм, ЛПР - особа приймає рішення). Для проведення роботи по методу експертних оцінок створюють Робочу групу (РГ), яка і організує за дорученням ЛПР діяльність експертів, об'єднаних (формально чи по суті) в експертну комісію (ЕК).
Методичні вказівки
Існує маса методів отримання експертних оцінок. В одних з кожним експертом працюють окремо, в інших експертів збирають разом. Один з найбільш відомих методів експертних оцінок - це метод " Дельфі ". Трохи осторонь від основного русла експертних оцінок лежить метод сценаріїв, застосовуваний насамперед для експертного прогнозування. Метод сценаріїв - це метод декомпозиції задачі прогнозування, що передбачає виділення набору окремих варіантів розвитку подій ( сценаріїв), у сукупності охоплюють всі можливі варіанти розвитку. При застосуванні методу сценаріїв необхідно здійснити два етапи дослідження: побудова вичерпного, але доступного для огляду набору сценаріїв; прогнозування в рамках кожного конкретного сценарію з метою отримання відповідей на цікаві для дослідника питання. Ще один варіант експертного оцінювання - мозковий штурм. Організовується він як збори експертів , на виступи яких накладено одне, але дуже суттєве обмеження - не можна критикувати пропозиції інших. Розглянемо окремі етапи експертного дослідження: 1) Прийняття рішення про необхідність проведення експертного опитування та формулювання ЛПР його мети. 2) Підбір і призначення ЛПР основного складу РГ . 3) Розробка РГ і затвердження у ЛПР технічного завдання на проведення експертного опитування. 4 ) Розробка аналітичною групою РГ докладного сценарію (тобто регламенту) проведення збору та аналізу експертних думок (оцінок). 5) Підбір експертів відповідно до їх компетентністю. 6) Формування експертної комісії. 7) Проведення збору експертної інформації. 8) Комп'ютерний аналіз експертної інформації за допомогою включених в сценарій методів. 9) При застосуванні згідно сценарію експертної процедури з декількох турів - повторення двох попередніх етапів. 10) Підсумковий аналіз експертних думок, інтерпретація отриманих результатів аналітичною групою РГ та підготовка заключного документа ЕК для ЛПР. 11) Офіційне закінчення діяльності РГ, в тому числі затвердження ОПР заключного документа ЕК, підготовка та затвердження наукового та фінансового звітів РГ про проведення експертного дослідження, оплата праці експертів і співробітників РГ, офіційне припинення діяльності (розпуск ) ЕК і РГ. З метою штучно домогтися узгодженості намагаються зменшити вплив думок експертів - дисидентів, тобто інакодумців в порівнянні з більшістю. Жорсткий спосіб боротьби з дисидентами полягає в ігноруванні їх думок, м'який спосіб боротьби з дисидентами полягає в застосуванні робастних (стійких) статистичних процедур. Для поглибленого розгляду проблем експертних оцінок використовуються деякі поняття так званої репрезентативною теорії вимірювань, що служить основою теорії експертних оцінок. Репрезентативна теорія вимірювань є однією з складових частин економетрики, вона входить до складу статистики об'єктів нечислової природи. В даний час поширені експертні, маркетингові, соціологічні та інші опитування, в яких опитуваних просять виставити бали об'єктам, виробам, технологічним процесам, підприємствам, проектам, і т.п. Потім розраховують середні бали і розглядають їх як інтегральні оцінки, виставлені колективом опитаних експертів. Зазвичай застосовують середнє арифметичне. Обгрунтованим є використання медіан як середніх балів. Представляється раціональним використовувати одночасно обидва методи - і метод середніх арифметичних рангів (балів), і метод медіанних рангів. Яке ж підсумкова (середня, загальна) думка комісії? Згідно ідеї Джона Кемені слід знайти середню думку як рішення оптимізаційної задачі. А саме , треба мінімізувати сумарну відстань від кандидата в середні до думок експертів. Знайдене таким способом середню думку називають " медианой Кемені ".
Література до теми [16,26,37,44,45,56].
Тема 23. Моделювання в теорії ухваленні рішень Практичне заняття - 2 години
10. Теорія конфліктних ситуацій (теорія ігор). 11. Завдання – модель - метод – умови застосовності.
Самостійна робота – 10 годин
Теми рефератів, доповідей
Перелік ключових термінів та понять
У процесі підготовки і прийняття рішень часто використовують імітаційні моделі та системи. Імітаційна система - це сукупність моделей, що імітують протікання досліджуваного процесу, об'єднана зі спеціальною системою допоміжних програм та інформаційною базою, що дозволяють досить просто і оперативно реалізувати варіантні розрахунки. Перш ніж почати розглядати конкретні математичні моделі процесів прийняття рішень, необхідно визначити основні терміни, такі, як: - Компоненти системи - частини системи, які можуть бути виокремити з неї і розглянуті окремо; - Незалежні змінні - вони можуть змінюватися, але це зовнішні величини, які не залежать від проходять в системі процесів; - Зовсім змінні - значення цих змінних є результат (функція) впливу на систему незалежних зовнішніх змінних; - Керовані (керуючі) змінні - ті, значення яких можуть змінюватися дослідником; - Ендогенні змінні - їх значення визначаються в ході діяльності компонент системи (тобто «всередині» системи); - Екзогенні змінні - визначаються або дослідником, або ззовні, тобто в будь-якому випадку діють на систему ззовні.
Методичні вказівки
При побудові будь-якої моделі процесу прийняття рішення бажано дотримуватися наступного плану дій: 1) Сформулювати цілі вивчення системи. 2) Вибрати ті фактори, компоненти і змінні, які є найбільш істотними для даної задачі. 3) Врахувати тим чи іншим способом сторонні, не включені в модель фактории. 4) Здійснити оцінку результатів, перевірку моделі, оцінку повноти моделі. Моделі можна ділити на наступні види: 1) Функціональні моделі - висловлюють прямі залежності між ендогенними і екзогенними змінними. 2) Моделі, виражені за допомогою систем рівнянь щодо ендогенних величин. Висловлюють балансові співвідношення між різними економічними показниками (наприклад, модель міжгалузевого балансу). 3) Моделі оптимізаційного типу. Основна частина моделі - система рівнянь щодо ендогенних змінних. Але мета - знайти оптимальне рішення для деякого економічного показника (наприклад, знайти такі величини ставок податків, щоб забезпечити максимальний приплив коштів до бюджету за заданий проміжок часу). 4) Імітаційні моделі - вельми точне відображення економічного явища. Математичні рівняння при цьому можуть містити складні, нелінійні, стохастичні залежності. З іншого боку, моделі можна ділити на керовані і прогнозні. Керовані моделі містять три групи змінних: 1) змінні, що характеризують поточний стан об'єкта; 2) керуючі впливу - змінні, що впливають на зміну цього стану і піддаються цілеспрямованому вибору; 3) вихідні дані і зовнішні впливи, тобто параметри, що задаються ззовні і початкові параметри. У прогнозних моделях управління не виділено явно. Вони відповідають на питання : "Що буде, якщо все залишиться по- старому". Моделі можна ділити за способом вимірювання часу на безперервні і дискретні. У кожному разі, якщо в моделі присутній час, то модель називається динамічною. При побудові моделей, що використовують дискретний час, часто застосовують методи економетрики. Серед них популярні регресійні рівняння та їх системи. Математичне моделювання економічних явищ і процесів з метою забезпечення прийняття рішень - область науково -практичної діяльності. Важлива проблема - облік невизначеності. Основне місце вона займає в ймовірносно- статистичних моделях економічних і соціально- економічних явищ і процесів. Особливе місце займають імітаційні системи. Основа імітації - це математична модель. Імітаційна система - це сукупність моделей, що імітують протікання досліджуваного процесу, об'єднана зі спеціальною системою допоміжних програм та інформаційною базою, що дозволяють досить просто і оперативно реалізувати варіантні розрахунки. Таким чином, під імітацією розуміється чисельний метод проведення машинних експериментів з математичними моделями, що описують поведінку складних систем протягом тривалих періодів часу, при цьому імітаційний експеримент складається з наступних 6 етапів: 1) формулювання завдання; 2) побудова математичної моделі; 3) складання програми для ЕОМ; 4) оцінка придатності моделі; 5) планування експерименту; 6) обробка результатів експерименту. Економіко-математичні методи можна розділити на кілька груп: - Методи оптимізації. - Методи, що враховують невизначеність, насамперед ймовірносно – статистичні. - Методи побудови та аналізу імітаційних моделей. - Методи аналізу конфліктних ситуацій (теорії ігор). У всіх цих групах можна виділити статичну і динамічну постановки. При наявності фактора часу використовують диференціальні рівняння і різницеві методи. Теорія ігор (теорія конфліктних ситуацій) зародилася як теорія раціональної поведінки двох гравців з протилежними інтересами. Учасники конфлікту можуть оцінювати свій ризик за іншими критеріями. У випадку декількох гравців можливі коаліції. Велике значення має стійкість точок рівноваги і коаліцій. Застосування моделювання при прийнятті рішень передбачає послідовне здійснення трьох етапів дослідження. Перший - від вихідної практичної проблеми до теоретичної чисто математичної задачі. Другий - внутріматематичне вивчення і вирішення цього завдання. Третій - перехід від математичних висновків назад до практичної проблеми. Література до теми [1,2,3,17,18,19,20,22,23,36,40].
Практичне заняття - 2 години
Самостійна робота – 12 годин
Теми рефератів, доповідей
Перелік ключових термінів та понять
Прийняття рішень проводиться на основі прогнозування розвитку ситуації з урахуванням динамічних зв'язків між змінними. Ці зв'язки описуються економіко-математичними моделями, короткий аналіз яких необхідний для розгляду задач прийняття рішень.
Методичні вказівки
Модель міжгалузевого балансу (модель В.Леонтьєва). Кожна з п галузей виробляє свій (узагальнений) продукт. Випуск розподіляється в заданій пропорції між кінцевим споживанням, іншими галузями і внутрішніми потребами галузі. Крім того, описується приріст виробничих потужностей . Економетричні моделі народного господарства (типу Брукингської і Уортоновської). В основі цих моделей лежать: 1) балансові співвідношення; 2) функціональні залежності - виробнича функція і функція споживчого попиту. Виробнича функція F задає залежність національного доходу Y від вартості основних фондів ( капіталу) K і від використовуваних трудових ресурсів L. Функція попиту P=S(С, Q) задає залежність вектора Р кінцевого споживання, тобто набору споживаних товарів, від вектора з цін на ці товари і доходу. Павутиноподібні моделі мають справу з динамікою попиту та пропозиції. Нехай D - попит, S - пропозиція, P - ціна, Р* - рівноважна ціна, X - обсяг виробництва, X* - рівноважний обсяг виробництва. Рівноважні Р* і X* знаходять з умови збігу попиту і пропозиції. Модель економічного зростання. У цій моделі вважається, що пропозиція грошей пропорційна, і пропозиція праці пропорційна, тобто явно враховуються процеси інфляції і зміна чисельності необхідної робочої сили, причому і в тому, і в іншому випадку передбачається експоненціальне зростання. Література до теми [1,2,45,44,36]. Тема 25. Мікроекономічні моделі в теорії ухвалення рішень Практичне заняття - 2 години
Самостійна робота – 10 годин
Теми рефератів, доповідей
Перелік ключових термінів та понять
При прийнятті рішень на рівні підприємства досить корисні відповідні економіко-математичні та економетричні моделі. Основна увага в моделі підприємства приділяється впливу фондів економічного стимулювання (ФРВ - фонд розвитку виробництва, ФМЗ - фонд матеріального заохочення) на темпи зростання прибутку. Термін «логістика» широко використовується в діловому світі і визначає теорію і практику руху сировини, матеріалів, комплектуючих виробів, виробничих, трудових і фінансових ресурсів, готової продукції від їх джерел до споживачів.
Методичні вказівки
Розглянемо модель підприємства, що є частиною більш великої економічної структури (системи) - державного сектора економіки, фінансово -ромислової групи, транснаціональної корпорації, холдингу і т.п. Підприємство діє в плановому сегменті економіки, план визначається вищестоящими органами управління. Фонди ФРВ і ФМЗ наповнюються з прибутку, який отримало підприємство. Основна частина цього прибутку йде в бюджет вищестоящої структури, що залишилася - до фондів. Важливо знайти оптимальні величини цих нормативів. Розвиток малого підприємництва необхідно для ефективного функціонування економіки. Для розуміння особливостей цього розвитку можуть виявитися корисними різноманітні економіко - математичні моделі. Найбільш доступними для менеджерів малого бізнесу є економіко - статистичні методи і методи математичного моделювання, що дозволяють (при певній підготовці менеджерів і наявності програмної підтримки) досить швидко обробляти і використовувати оперативну інформацію на практиці. При розробці системи економіко - математичної підтримки малого бізнесу математичні моделі розвитку малого підприємництва повинні вивчатися фахівцями теоретично на основі імовірнісних та імітаційних методів і зіставлятися з статистичними даними, що характеризують реальний стан в розглянутій області економіки. Методологія математичного моделювання дозволяє ставити і вирішувати різні завдання, що виникають в маркетингу малого бізнесу. Зокрема, відзначимо завдання аналізу та прогнозування ринкової ситуації, оцінки різних видів ризиків. Прикладами є економіко - математичні моделі управління запасами, за допомогою яких вдається знаходити оптимальні розміри поставок і процедуру їх надходження. Добре відомо, яким умовам повинні задовольняти методи обробки даних, виміряних в тих чи інших шкалах. Наприклад, для порядкових даних в якості інтегрального показника використовувати середнє арифметичне не можна, а медіану - можна. Як відомо, максимальними інваріантами вв порядковій шкалі є ранжування (несуворі порядки). Тому від використання результатів теорії вимірювань менеджеру малої організації природно перейти до застосування методів статистики об'єктів нечислової природи. При побудові математичних моделей типу «потік проектів» будемо вважати, що мале підприємство асоціюється з послідовністю виконуваних ним проектів. Нові малі підприємства породжуються відповідно до пуассоновским процесом змінної інтенсивності. Кожне нове мале підприємство виконує спочатку один проект, величина (вартість) і тривалість якого - випадкові величини з заданими (у моделі) розподілами. Логістика - наука про планування, управління і контроль за рухом матеріальних, інформаційних і фінансових ресурсів у різних виробничо - економічних системах. Предметом логістики є комплексне управління всіма матеріальними і нематеріальними потоками в таких системах. Новизна концепції логістики в галузі управління промисловими системами полягає у всебічному підході до питань руху матеріальних благ у процесі виробництва і управління. Логістична система повинна охоплювати і узгоджувати процеси виробництва, закупівель і розподілу продукції, а також бути основою при стратегічному плануванні і прогнозуванні. Отже, логістика - це економічна дисципліна, що займається оптимальною організацією матеріальних, фінансових та інформаційних потоків. Одна з основних частин логістики - теорія управління запасами. Література до теми [14,35,37,50].
11. САМОСТІЙНА РОБОТА СТУДЕНТА ТА МЕТОДИЧНІ
Самостійна підготовка є важливою складовою частиною навчального процесу. Вона ставить за мету успішне оволодіння студентами курсу теорії прийняття рішень, вироблення у них навичок і вміння правильного застосування теоретичних положень науки в практичній діяльності. Досягнення цієї мети потребує від студентів навичок самостійного мислення, оволодіння методами аналізу наукових проблем, методикою роботи з літературою. Самостійна робота студентів при вивченні теорії прийняття рішень має місце в процесі підготовки до практичних занять, іспитів і заліків, при написанні рефератів, контрольних робіт, доповідей і повідомлень для виступів на наукових семінарах і конференціях. Її формами являються: вивчення відповідних положень та законів теорії прийняття рішень, підручників і навчальних посібників, монографічної літератури і статей, конспектів лекцій, підбір необхідних матеріалів практики. При підготовці до практичних занять результати самостійної роботи відображаються у вигляді конспектів керівних матеріалів і рекомендованої літератури, робочих планів виступів студентів на названих заняттях, письмового вирішення задач і виконання завдань. Основою правильної організації самостійної роботи студентів являється її планування в відповідності з відведеними для цього бюджетом часу. Починати самостійне вивчення теми і її питань потрібно з роботи над керівними матеріалами. Опрацювавши рекомендовану літературу, студент повинен з’ясувати задачі з використання теорії прийняття рішень, сформульовані вимоги, що з них витікають. В ряді випадків вивчення теоретичних матеріалів вимагає від студента з’ясування вміщених в них методологічних положень, що служать основою теоретичної розробки практичних задач. Після глибокого осмислення змісту керівних матеріалів, студент повинен скласти їх конспект. Як правило, конспект повинен бути невеликим по обсягу, оскільки кафедра рекомендує лише окремі сторінки підручників документів, що відносяться до проблем теорії, що вивчаються.
Самостійна робота студента передбачає:
. Методичні рекомендації з організації самостійної роботи Закінчивши конспектування теоретичних матеріалів, студент вивчає рекомендовані закони теорії прийняття рішень. Після цього потрібно вивчити конспект лекції по даній темі, відповідні глави підручника чи навчального посібника. Завершення цієї частини самостійної роботи дозволяє студенту мати мінімум знань по темі, але недостатньо для глибокого засвоєння питань, що вивчаються. Глибоке засвоєння практичних аспектів теми потребує від студента вивчення практичних прикладів застосування теорії. Тому студент повинен пам’ятати, що правильне застосування положень теорії прийняття рішень в його майбутній діяльності неможливе без роз’яснень обмежень досліджуваної задачі. Найважливіші положення практичних моделей студент повинен виписати в робочий зошит. Глибоке засвоєння теоретичних аспектів теми вимагає від студента вивчення рекомендованої монографічної (додаткової) літератури і журнальних статей. Ця робота найбільш відповідає виробленню вміння самостійно мислити. Вивчаючи в складній дискусії проблеми теорії, усвідомлюючи їх, порівнюючи спірні питання, оцінюючи надійність і ефективність їх аргументації, студент, по-перше, отримує глибокі теоре-тичні знання, необхідні для спеціаліста вищої кваліфікації, по-друге, вчиться формулювати свою позицію по теоретичним питанням, обгрунтовуючи її. Конспектування додаткової літератури не являється обов’язковими. Але студент повинен пам’ятати, що “саме бліде горнило, краще від самої світлої пам’яті”. Сума знань по темі, отриманих з названих джерел, дозволяє студенту перейти до вирішення задач і виконання завдань. Рішення викладається письмово, в робочому зошиті без переписування умови задачі. При вирішенні задач по прийняттю рішень потрібно дати аналіз математичного складу і умов задачі. Самостійна робота при підготовці до екзаменів і заліків не потребує конспектування і вирішення задач, а являє собою повторення пройденого матеріалу. При цьому особлива увага приділяється незадовільно вивченим питанням і темам (питання організації самостійної роботи при написанні рефератів викладається в окремих методичних рекомендаціях). Роль викладача в організації самостійної роботи студентів полягає в наданні допомоги в здійсненні цієї важливої роботи і контролі за її проведенням. Надання допомоги в організації самостійної роботи має місце в процесі читання лекції, проведення практичних знань, групових та індивідуальних консультацій. В лекціях студентам даються рекомендації методичного характеру про те, як вивчати, яку основну та додаткову літературу потрібно опрацювати. При проведенні самостійних і практичних занять викладач звертає увагу студентів на особливу важливість вивчення певних законів і літературних джерел для засвоєння тієї чи іншої теми, конкретного питання. Важливу роль для правильної організації самостійної роботи студентів має їх особисте спілкування з викладачем в процесі індивідуальних консультацій. При особистому спілкуванні з викладачем, студент має можливість задати йому питання, почути його роз’яснення по проблемам, що його цікавлять, отримати поради по плануванню самостійної роботи, по раціональному опрацюванню наукової літератури, по методиці зібрання матеріалу для виконання реферату, наукової доповіді чи повідомлення і т.д. В цілому таке спілкування пробуджує у студента інтерес до курсу теорії прийняття рішень, розширює його наукові інтереси і часто викликає потяг до більш глибокого з’ясування теоретичних проблем даної науки шляхом заняття науково-дослідницькою роботою в науковому семінарі, проблемній групі студентів. Контроль за самостійною роботою студентів викладач здійснює на практичних заняттях, в процесі прийняття екзаменів та заліків. Але найбільш дієвою формою контролю є систематична перевірка викладачем ведення студентами конспектів лекцій і першоджерел, а також робочих зошитів. Після таких перевірок викладач дає вказівки студентам по усуненню недоліків при веденні названих зошитів. Вся робота викладача по організації самостійної роботи студентів повинна бути направлена на вироблення у них переконання про необхідність глибокого знання курсу теорії прийняття рішень, що викликано вимогами їх професійного обов’язку. Таке знання необхідно не тільки для правильної відповіді на іспиті, але й для вірного застосування курсу теорії прийняття рішень в майбутній практичній діяльності.
12. Методичні рекомендації з підготовки реферативних повідомлень
Вибір теми реферативного повідомлення проводиться студентами до початку занять за узгодженням з викладачем, який проводить семінарські, практичні та інші заняття у відповідних навчальних групах. Перевагу слід віддавати питанням, які мають важливе теоретичне та практичне значення, або є найбільш складними для опанування і зв’язку з цим потребують більш широкого й детального розгляду: Мета: – більш поглиблене засвоєння студентами важливих теоретичних положень, які виносять на розгляд семінарського чи практичного заняття; – прищеплення студентам навичок самостійної роботи з літературними джерелами; – контроль знань студентів навчального матеріалу. Структура: Реферативне повідомлення передбачає слідуючі частини: вступ, описова частина, висновки. У вступній частині розкривається актуальність теми перелік рекомендованої літератури. При цьому бажано витримувати слідуючу послідовність: – термінологія та основні теоретичні положення; – навчальна, монографічна та інша література; – практичнее застосування. В основній частині розкривається суть питання, аналізуються теоретичні матеріали, практичнее застосування з точки зору вчених, які досліджували і досліджують цю проблему, в даний час вказується важливість для практики, висловлюється та обгрунтовується думка студента, наводиться теоретичний матеріал та практика застосування. Висновок передбачає стисле резюме з найбільш важливих положень питання, що викладене в реферативному повідомленні. Оформлення: Реферативне повідомлення повинно бути виконане самостійно, розбірливим почерком або надруковане. Аркуші підшиваються та нумеруються. На титульному листі вказується назва роботи, прізвище виконавця, номер навчальної групи. Використану по тексту літературу необхідно “знести” в підстрочник, де вказати назву джерела, рік та місце видання, а також відповідну сторінку. Обсяг роботи не повинен перевищувати 8-10 сторінок рукописного тексту формату А – 4. Методика: Перед тим, як розпочати написання реферату, необхідно вивчити літературу, передбачену по даній темі планом проведення та рекомендовану викладачем. Методологічною основою роботи повинні бути праці з теорії прийняття рішень та світової практики її застосування. В зв’язку з тим, що в останні роки теорія прийняття рішень активно розвивається, студентам, які готують реферативні повідомлення, необхідно обов’язково враховувати нові положення теорії. Щоб реферат був змістовним і відповідав вимогам, які пред’являються до такого виду робіт, студенту який його виконує, важливо “схопити” суть питання, іншими словами, те головне без якого неможлива сама його постановка. Це найбільш складна і відповідальна сторона роботи, що виконується, тому вона вимагає глибокого знання того чи іншого питання. В реферативному повідомленні з цього питання повинен знайти своє відображення цілий ряд самостійних положень: – математична характеристика завдання як основа для конструювання конкретногопрактичного застосування; – розкриття головних ознак завдання; – розгляд поняття складу завдання, проведення необхідних співвідношень; – висновки стосовно реферативного завдання. Структурно-описова частина реферативного повідомлення повинна мати слідуючий вигляд: спочатку окреслюється математична характеристика питання яке розглядається, його практичне значення; – аналізується теоретичний матеріал, літературні джерела: висвітлюється особиста думка студента відносно тієї чи іншої позиції питання, яке розглядається, чи його згода з однією із думок, висловлених в літературі. Кожна думка, незгода з відомими точками зору мають бути обгрунтованими. Це означає, що студент, посилаючись теоретичну літературу або шляхом логічних висновків повинен довести життєвість, приорітет своєї позиції. На кожне реферативне повідомлення відводиться в середньому 10 хвилин ТЗН. Реферативне повідомлення обов’язковою оцінюється викладачем.
13. МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ
Тему контрольної роботи студент вибирає самостійно з переліку тем контрольних робіт, що пропонуються в цих методичних рекомендаціях, виходячи з останньої цифри номера залікової книжки, . Перед написанням контрольної роботи необхідно скласти список літератури, яка підлягає вивченню, уважно з нею ознайомитися. Контрольна робота повинна носити самостійний характер, бути змістовною і вичерпною.
14. ТЕМАТИКАКОНТРОЛЬНИХ РОБІТ
Теми на VІ семестр вивчення курсу дисципліни: Варіант 1
10 Х + 5 У → max . 8 Х + 3 У ≤ 40, 3 Х + 10 У ≤ 30, Х ≥ 0 , У ≥ 0 , Х и У - цілі числа.
Варіант 2
1. Ймовірнісно-статистичні методи прийняття рішень. 2. Різні види прогнозів. 3. Вирішите завдання цілочисельного програмування: 10 Х + 5 У → max . 8 Х + 3 У ≤ 40, 3 Х + 10 У ≤ 30, Х ≥ 0 , У ≥ 0 , Х и У - цілі числа.
Варіант 3
10 Х + 5 У → max . 8 Х + 3 У ≤ 40, 3 Х + 10 У ≤ 30, Х ≥ 0 , У ≥ 0 , Х и У - цілі числа.
Варіант 4
400 W1 + 450 W2 → min , 5 W1 + 10 W2 ≥ 45, 20 W1 + 15 W2 ≥ 80, W1 ≥ 0, W2 ≥ 0.
Варіант 5
10 Х + 5 У → max . 8 Х + 3 У ≤ 40, 3 Х + 10 У ≤ 30, Х ≥ 0 , У ≥ 0 , Х и У - цілі числа.
Варіант 6
W1 + 5 W2 → max , 0,1 W1 + W2 ≤ 3,8 , 0,25 W1 + 0,25 W2 ≤ 4,2 , W1 ≥ 0 , W2 ≥ 0 .
Варіант 7
10 Х + 5 У → max . 8 Х + 3 У ≤ 40, 3 Х + 10 У ≤ 30, Х ≥ 0 , У ≥ 0 , Х и У - цілі числа. Варіант 8
10 Х + 5 У → max . 8 Х + 3 У ≤ 40, 3 Х + 10 У ≤ 30, Х ≥ 0 , У ≥ 0 , Х и У - цілі числа.
Варіант 9
Варіант 10
Теми на ІХ семестр вивчення курсу дисципліни
Варіант 1Ι
Варіант 2
Варіант 3
Варіант 4
10 Х + 5 У → max . 8 Х + 3 У ≤ 40, 3 Х + 10 У ≤ 30, Х ≥ 0 , У ≥ 0 , Х и У - цілі числа.
Варіант 4
Як їх змішувати, аби отримати мінімальну ціну і задовольнити обмеженням?
Варіант 5
Як їх змішувати, аби отримати мінімальну ціну і задовольнити обмеженням?
Варіант 6
10 Х + 5 У → max . 8 Х + 3 У ≤ 40, 3 Х + 10 У ≤ 30, Х ≥ 0 , У ≥ 0 , Х и У - цілі числа.
Варіант 7
Таблиця 1. Прибуток фірми при різному виборі зразка мотоцикла для запуску в серію (млн. крб.)
Варіант 8
Таблиця 1. Прибуток фірми при різному виборі зразка мотоцикла для запуску в серію (млн. крб.)
Варіант 9
Варіант 10
15. ЗАВДАННЯ ДЛЯ САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ
ЗМІСТОВНИЙ МОДУЛЬ 1
10. Чи повинні економісти брати до уваги відхилення людей від раціонального? 11. Теорія проспектів. 12. Теорія проспектів і парадокс Аллі. Нові парадокси.
ЗМІСТОВНИЙ МОДУЛЬ 2
10. Мультиплікативний метод аналітичної ієрархії. 11. Приклади практичного вживання методу electre III. 12. Деякі зіставлення методів electre. 13. Психологічні теорії людської поведінки при ухваленні рішень. 14. Теорія пошуку домінантної структури. 15. Теорія конструювання стратегій. 16. Дослідження можливостей людини в завданнях класифікації багатовимірних об'єктів. Схема експериментів. 17. Параметри, використовувані для оцінки поведінки випробовуваних в завданнях класифікації.
ЗМІСТОВНИЙ МОДУЛЬ 3
10. Класифікація станів об'єкту дослідження. 11. Гіпотеза про характерність. 12. Перевірка інформації експерта і гіпотези про характерність. 13. Визначення послідовності станів для пред'явлення експертові в процесі класифікації. Перевірка якості баз знань. 14. Граничні елементи класифікації. 15. Побудова вирішального правила. 16. Перевірка інформації ЛПР на несуперечність. 17. Конкретне завдання: альтернативи. Активні групи. Критерії. 18. Особливості завдання вибору з точки зору теорії ухвалення рішень. 19. Аналіз варіантів. Конструювання нового варіанту. 20. Метод організації роботи ГПР. 21. Попередні етапи ухвалення колективних рішень в малих групах. 22. Аналіз зібраної інформації. 23. Проведення конференції з ухвалення рішень. ЗМІСТОВИЙ МОДУЛЬ 4
10. Управління знаннями в організаціях. Метод МІЛС (Багаторівневі Інформаційно-логічні Структури). 11. Ролі ЛПР і консультанта. 12. Моральні критерії в діяльності ЛПР і консультанта. 13. Методи ухвалення рішень і мистецтво їх вживання.
16. ТЕСТОВІ ЗАВДАННЯ
1. Особливості завдання вибору найкращого рішення: a) завдання має унікальний, новий характер ; b) принципово відсутня інформація, що дозволяє об'єктивно оцінити можливі наслідки вибору того або іншого варіанту рішення. 2. Як вимірювати ризик для індивідуума і колективу: a) ризик як вірогідність небажаних наслідків або втрат; b) ризик як величина можливих втрат; c) ризик як комбінація вірогідності і величини втрат. 3. Для кожної альтернативи підраховуються індекс: a) індекс «сили»; b) індекс «слабкості». 4. Побудова вирішального правила при якісних змінних: a) порівняння двох оцінок на вербальних шкалах двох критеріїв; b) віднесення багатокритерійних альтернатив до класів рішень; c) порівняльні словесні оцінки якості альтернатив по окремих критеріях. 5. Альтернативи, що входять в ядро: a) еквівалентні; b) незрівняні. 6. Як вимірювати ризик для індивідуума і колективу: a) ризик як вірогідність небажаних наслідків або втрат; b) ризик як величина можливих втрат; c) ризик як комбінація вірогідності і величини втрат. 7. Побудувати вирішальні правила на основі переваг, що дозволяють: a) виділити кращу альтернативу; b) упорядкувати альтернативи за якістю; c) віднести альтернативи до впорядкованих за якістю класів рішень. 8. При розробці методів аналізу неструктурованих проблем основна увага повинна приділятися: a) способам виміру якісних змінних; b) способам побудови вирішального правила; c) перевірці на несуперечність інформації. 9. Люди в процесі ухвалення рішень: a) особа, що приймає рішення;. b) власник проблеми; c) керівник або учасника активної групи; d) експерт; e) консультант по ухваленню рішень. Який критерійний вектор переважно: a) переважно суміжний критерійний вектор; b) переважно початковий критерійний вектор; c) немає чіткої переваги. 10. При попарних порівняннях дається шкала словесних визначень рівня важливості, причому кожному визначенню ставиться у відповідність число рівня важливості: a) рівна важливість; b) помірна перевага; c) істотна або сильна перевага; d) значна (велика) перевага; e) дуже велика перевага. 11. Загальні межі неструктурованих проблем: a) проблеми унікального вибору; b) оцінки альтернативних варіантів вирішення проблеми; c) оцінки альтернативних варіантів рішення; d) оцінки альтернатив по окремих критеріях. 12. Основним компонентом моделі пам'яті є: a) виконавчий блок; b) блок обробки акустичної інформації; c) блок обробки візуальною і просторовою інформації. 13. Основний етап методу «вартість-ефективність»: a) побудова моделі ефективності; b) побудова моделі вартості; c) синтез оцінок вартості і ефективності. 14. Помилка, що допускається при класифікації: a) число протиріч; b) число замін (помилок); c) складність кордонів між класами. 15. Побудова вирішального правила при якісних змінних: a) порівняння двох оцінок на вербальних шкалах двох критеріїв; b) віднесення багатокритерійних альтернатив до класів рішень; c) порівняльні словесні оцінки якості альтернатив по окремих критеріях. 16. Критерії оцінки проектів: a) міра перевіреності задуму; b) окупність проекту; c) труднощі організації виробництва; d) наявність попиту на продукт (виріб).
17. Розширене визначення теорії ухвалення управлінського рішення: a) Ототожнює процес ухвалення управлінського рішення зі всім процесом управління. b) Розуміє процес ухвалення управлінського рішення як вибір найкращий з безлічі. c) Розуміє процес ухвалення управлінського рішення як вибір альтернативи керівника. d) Процес розумової діяльності людини. 18. Рішення – це: а) Вибір альтернативи. b) Результат вибору з декількох можливих варіантів. с) Вибір альтернативи керівником. d) Процес розумової діяльності людини. 19. Особа, що приймає рішення несе відповідальність за: а) «Непродумані» рішення. b) «Моральні» рішення. с) Рішення, прийняті в умовах невизначеності і риски. d) За всі рішення, що приймаються ним. 20. Особа, що приймає рішення: а) Повинно володіти професійними знаннями і навиками. b) Повинно мати вищу освіту. с) Бути хорошим психологом. d) Бути відповідальною людиною.
21. Сукупність параметрів рішення, що задовольняють конкретного споживача і що забезпечують реальність його реалізації, – це: а) Ефективність управлінського рішення. b) Якість управлінського рішення. с) Надійність управлінського рішення. d) Оптимальність управлінського рішення. 22. Вузьке визначення теорії ухвалення управлінського рішення: а) Ототожнює процес ухвалення управлінського рішення зі всім процесом управління. b) Розуміє процес ухвалення управлінського рішення як вибір найкращої з безлічі. с)Процес розумової діяльності людини. d) Розуміє процес ухвалення управлінського рішення як вибір альтернативи керівника. 23. Особа, що приймає рішення несе відповідальність за: а) «Непродумані» рішення. b) «Моральні» рішення. с) Рішення, прийняті в умовах невизначеності і риски. d) За всі рішення, що приймаються ним. 24. Сукупність параметрів рішення, що задовольняють конкретного споживача і що забезпечують реальність його реалізації, – це: а) Ефективність управлінського рішення. b) Якість управлінського рішення. с) Надійність управлінського рішення. d) Оптимальність управлінського рішення. 25. Особові оцінки керівника, середа ухвалення рішень, інформаційні і поведінкові обмеження, взаємозалежність рішень – це: а) Чинники, що забезпечують якість та ефективність управлінського рішення. b) Чинники, що впливають на процес ухвалення управлінських рішень. с) Параметри якості управлінського рішення. d) Параметри ефективності управлінського рішення. 26. Від яких показників залежить процес розробки і ухвалення управлінського рішення: а) Специфіки діяльності організації. b) Організаційною структурою. с) Внутрішньої культури. d) Зовнішнього середовища. 27. Прийняте управлінське рішення впливає на: а) Співробітників організації. b) На організацію в цілому. с) На зовнішню d) На обличчя, що прийняло це рішення. 28. На чому ґрунтується ухвалення управлінського рішення: а) Інтуїція. b) Думка. с) Раціональність. d) Професіоналізм. 29. Вузьке визначення теорії ухвалення управлінського рішення: а) Ототожнює процес ухвалення управлінського рішення зі всім процесом управління. b) Розуміє процес ухвалення управлінського рішення як вибір кращого з безлічі. с) Процес розумової діяльності людини. d) Розуміє процес ухвалення управлінського рішення як вибір альтернативи керівника. 30 Які чинники, знижують вірогідність прийняття якісного і ефективного управлінського рішення: a) Особові ставлення або лояльність керівника до одного з співробітників. b) Структуризація проблеми. с) Конфлікти в фірмі. d) Функціонування системи відповідальності. 31. Управлінське рішення – це: а) Результат вибору з декількох можливих варіантів. b) Результат аналізу, прогнозування, оптимізації, економічного обґрунтування і вибору альтернативи з безлічі варіантів досягнення конкретної мети системи менеджменту. с) Вибір, який повинен зробити, щоб виконати обов'язки, обумовлені ним посадою. d) Результат розумової діяльності людини. 32. Для ухвалення якісного управлінського рішення, вирішення доліно бути описане: а) Лише якісними показниками. b) Лише кількісними показниками. с) Як якісними, так і кількісними показниками. d) Правильної відповіді немає. 33. Особові оцінки керівника, середа ухвалення рішень, інформаційні і поведінкові обмеження, взаємозалежність рішень – це: а) Чинники, що забезпечують якість і ефективність управлінського рішення. b) Чинники, що впливають на процес ухвалення управлінських рішень. с) Параметри якості управлінського рішення. d) Параметри ефективності управлінського рішення. 34. Кількісні методи при аналізі ситуації застосовуються для: а) Розрахунку ефективності вирішуваного завдання. b) Виявляє зміни розвитку ситуації під впливом чинників зовнішнього середовища. с) Виявлення динаміка розвитку ситуації під впливом тих або інших чинників. d) Застосування кількісного походу до розробки управлінського рішення. 35. Діагностика ситуації дозволяє: а) Виявити гострі проблеми, які не обходжений вирішити в першу чергу. b) Уточнити цілі організації. с) Визначити ефективність вирішення тієї або іншої проблеми. d) Виявити кількісну інформацію. 36. Рішення – це: а) Вибір альтернативи. b) Результат вибору з декількох можливих варіантів. с) Вибір альтернативи керівником. d) Процес розумової діяльності людини. 37. Мета управлінського рішення полягає в: а) Ухваленні управлінцем рішення, щоб виконати обов'язки, обусловлен- ниє посадою. b) Ухваленні вірного управлінського рішення. с) Досягнення поставленнях перед організацією цілей. d) Задоволенні потрібностей співробітників.
38. Для ухвалення якісного управлінського рішення, вирішення доліно бути описане: а) Лише якісними показниками. b) Лише кількісними показниками. с) Як якісними, так і кількісними показниками. d) Правильної відповіді немає. 39. Який з методів генерування альтернативних варіантів управлінських рішень заснований на використанні досвіду вирішення попередніх аналогічних проблем: а) Метод «мозкової атаки». b) Метод аналогів. с) Метод генерування. d) Метод «Делфі». 40. Управлінське рішення – це: а) Результат вибору з декількох можливих варіантів. b) Результат аналізу, прогнозування, оптимізації, економічного обґрунтування і вибору альтернативи з безлічі варіантів досягнення конкретної мети системи менеджменту. керівник с) Вибір, який повинен зробити, щоб виконати обов'язки, обумовлені ним посадою. d) Результат розумової діяльності людини. 41. Для ухвалення якісного управлінського рішення, вирішення доліно бути описане: а) Лише якісними показниками. b) Лише кількісними показниками. с) Як якісними, так і кількісними показниками. d) Правильної відповіді немає.
17. ОРІЄНТОВНИЙ ПЕРЕЛІК ПИТАНЬ
10. Експертні методи прогнозування. 11. Модель економічного циклу. 12. Основні ідеї статистики об'єктів нечисловой природи. 13. Імітаційна модель оподаткування. 14. Експертні оцінки - частина сучасної економетрики. 15. Модель з дефіцитом. 16. Прийняття рішень в умовах ризику. 17. Модель економічного зростання. 18. Методи соціально-економічного прогнозування. 19. Оптимальний план поставок. 20. Статистичні методи прогнозування. 21. Мікроекономічні моделі в теорії прийняття рішень. 22. Чому закон великих чисел і центральна гранична теорема займають центральне місце в ймовірносно-статистичних методах ухвалення рішень? 23. Проблеми застосування методів прогнозування в умовах ризику. 24. Асимптотично оптимальний план. 25. Чим багатовимірний статистичний аналіз відрізняється від статистики об'єктів нечислової природи? 26. Основні ідеї технології сценарних експертних прогнозів. 27. Ймовірнісно-статистичні моделі. 28. Різні види ризиків. 29. Стійкість висновків в математичній моделі. 30. Опишіть за допомогою нечіткої підмножини тимчасової шкали поняття «Молода людина». 31. Виробничі ризики. 32. Математичні методи і моделі для вирішення задач малого бізнесу. 33. Фінансові ризики. 34. Модель функціонування промислового підприємства. 35. Як їх змішувати, аби отримати мінімальну ціну і задовольнити обмеженням? 36. Підходи до обліку невизначеності при описі ризиків. 37. Класична модель управління запасами. 38. Як їх змішувати, аби отримати мінімальну ціну і задовольнити обмеженням? 39. Необхідність застосування експертних оцінок при оцінці та управлінні ризиками. 40. Принципова новизна нечислової статистики. 41. Прийняття рішень в умовах ризиків інфляції. 42. Про методологію моделювання 43. Розберіть чотири критерії ухвалення рішення: песимістичний, оптимістичний, середнього прибутку, мінімальної упущеної вигоди. 44. Математичні методи аналізу експертних оцінок. 45. Математичні методи аналізу експертних оцінок. 46. Сучасна теорія вимірювань та експертні оцінки. 47. Прийняття рішень в малому бізнесі на основі економіко-математичного моделювання. 48. Про розроблення регламенту проведення збору та аналізу експертних думок. 49. Завдання - модель - метод - умови застосовності. 50. Який зразок мотоцикла запустити в серію? Вихідні дані для ухвалення рішення приведені в табл.1. Розберіть чотири критерії ухвалення рішення: песимістичний, оптимістичний, середнього прибутку, мінімальної упущеної вигоди. 51. Основні ідеї методів експертних оцінок. 52. Модель міжгалузевих взаємодій. 53. Як їх змішувати, аби отримати мінімальну ціну і задовольнити обмеженням? 54. Економіко-математичне моделювання. 55. Прийняття рішень в задачах логістики. 56. Математичні моделі при прийнятті рішень. 57. Система моделей на основі моделі Вільсона. 58. Змалюйте на площині обмеження завдання лінійного програмування і вирішите (графічно) це завдання: 400 W1 + 450 W2 → min , 5 W1 + 10 W2 ≥ 45, 20 W1 + 15 W2 ≥ 80, W1 ≥ 0, W2 ≥ 0. 59. Вирішите завдання цілочисельного програмування: 10 Х + 5 У → max . 8 Х + 3 У ≤ 40, 3 Х + 10 У ≤ 30, Х ≥ 0 , У ≥ 0 , Х и У - цілі числа. 60. Змалюєте на площині обмеження завдання лінійного програмування і вирішите (графічно) це завдання: 400 W1 + 450 W2 → min , 5 W1 + 10 W2 ≥ 45, 20 W1 + 15 W2 ≥ 80, W1 ≥ 0, W2 ≥ 0. 61. Вирішите завдання лінійного програмування: W1 + 5 W2 → max , 0,1 W1 + W2 ≤ 3,8 , 0,25 W1 + 0,25 W2 ≤ 4,2 , W1 ≥ 0 , W2 ≥ 0 . 62. Який зразок мотоцикла запустити в серію? Вихідні дані для ухвалення рішення приведені в табл.1.
Таблиця 1. Прибуток фірми при різному виборі зразка мотоцикла для запуску в серію (млн. крб.)
63. Фірмі потрібно вугілля з вмістом фосфору не більше 0,03% і з долею зольних домішок не більше 3,25%. Три сорти вугілля А, В, С доступні за наступними цінами (за 1 т)
Як їх змішувати, аби отримати мінімальну ціну і задовольнити обмеженням? 64. Пасажир може скористатися трамваями двох маршрутів, наступних з інтервалами Т1 і Т2 відповідно. Пасажир може прийти на зупинку в деякий довільний момент часу. Який може бути вірогідність того, що пасажир, що прийшов на зупинку, чекатиме не довше t, де 0<t<min(T1,T2)?
18. СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
VI-й семестр
IX- й семестр
Навчально-методичне видання
Кафедра інтелектуальних систем
Теорія прийняття рішень
Навчально-методичний комплекс
Підп.до друку. 01.09.2011. Формат вид. 60х801/16 Ум. друк. арк. 9,21. Обл.-вид. арк. 8,79. Тираж 300 пр.
03151, Україна, м.Київ, вул. Вінницька, 10 Телефон (044) 246-24-46; Тел/факс (044) 246-24-40 E-mail: nam@nam.kiev.ua Інтернет: www.nam.kiev.ua
КомментарииКомментариев пока нет Пожалуйста, авторизуйтесь, чтобы оставить комментарий. |
||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||