Трансформаційна економіка МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ ЧЕРКАСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ БОГДАНА ХМЕЛЬНИЦЬКОГО

Трансформаційна економіка МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ ЧЕРКАСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ БОГДАНА ХМЕЛЬНИЦЬКОГО 23.05.2015 00:03

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ ЧЕРКАСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ БОГДАНА ХМЕЛЬНИЦЬКОГО

 

 

 

 

 

 

 

В. О. Ковтуненко

 

 

 

 

 

 

МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ

щодо змісту та організації

семінарських (практичних) занять

з дисципліни

«Трансформаційна економіка»

 

 

для підготовки студентів з галузі знань 0305 «Економіка та підприємництво»

за напрямами підготовки:

6.030501 «Економічна теорія»

6.030503 «Міжнародна економіка»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Черкаси – 2012

УДК 330.3

ББК 65.013.8 я 73-1

 

Рецензенти:

д.е.н., професор, завідувач кафедри економічної теорії та міжнародної економіки

Черкаського національного університету імені Богдана Хмельницького

І. І. Кукурудза;

 

к.е.н., доцент кафедри економічної теорії Черкаського інституту банківської справи Університету банківської справи Національного банку України

В.М. Мотриченко

 

 

 

 

 

 

 

 

Обговорено і рекомендовано до друку

на засіданні кафедри економічної теорії та міжнародної економіки

(протокол № від )

 

 

 

 

 

 

Рекомендовано до друку Вченою радою Черкаського

національного університету імені Богдана Хмельницького

(протокол № від )

 

 

Методичні рекомендації щодо змісту та організації семінарських (практичних) занять з дисципліни «Трансформаційна економіка» (для підготовки студентів з галузі знань 0305 «Економіка та підприємництво» за напрямами підготовки: 6.030501 «Економічна теорія», 6.030503 «Міжнародна економіка») / Укладач: В. О. Ковтуненко. – Черкаси: Вид. від. ЧНУ ім. Б. Хмельницького, 2012. – 70 с.

 

 

 

 

 

УДК 330.3

ББК 65.013.8 я 73-1

ЗМІСТ

 

Вступ……………………………………………………………………………4

Тема 1. Основні теорії трансформаційних станів економіки……………….5

Тема 2. Закономірності руху економічних систем…………………………..7

Тема 3. Індустріальне і постіндустріальне суспільство……………………11

Тема 4. Інформаційне і постекономічне суспільство: спільні та відмінні риси, тенденції розвитку…………………………………………………………….14

Тема 5. Людський, соціальний та інтелектуальний капітал як інституціональні форми функціонування інформаційного суспільства…………17

Тема 6. Соціалізація економіки: чинники, соціальні форми та інструменти. Соціальна держава…………………………………………………………………...19

Тема 7. Соціальна стратифікація суспільства в умовах розвитку економічної системи капіталізму…………………………………………………...24

Тема 8. Передумови та цілі системної трансформації соціалізму………...32

Тема 9. Інституціональні основи системної постсоціалістичної трансформації………………………………………………………………………..34

Тема 10. Проблеми формування економічної політики в Україні в умовах перехідного стану суспільства……………………………………………………...37

Тема 11. Цілі, методи та інструменти трансформації відносин власності……………………………………………………………………………...43

Тема 12. Становлення ринку факторів виробництва………………………45

Тема 13. Принципи формування підприємницького середовища у перехідній економіці України………………………………………………………48

Тема 14. Фіскальна та монетарна політика як складові фінансової стабілізації в трансформаційній економіці………………………………………...53

Тема 15. Зайнятість, доходи населення та соціальна політика в умовах ринкових перетворень……………………………………………………………….57

Тема 16. Політика економічного зростання у перехідний період………...62

Тема 17. Основні тенденції та інституціональні форми глобалізації, їх вплив на трансформаційні процеси в Україні……………………………………..64

Тема 18. Інституціональні форми інтеграції України у світове господарство…………………………………………………………………………67

 

ВСТУП

 

Метою даної дисципліни є формування системи теоретичних знань та прикладних вмінь щодо сучасного апарату дослідження трансформаційних процесів. Курс «Трансформаційна економіка» логічно доповнює курс економічної теорії, поглиблює знання студентів з економічної історії, історії економічних учень, мікро- та макроекономіки, виступаючи необхідною основою для подальшого вивчення дисциплін спеціалізації. Засвоєння основних положень курсу відіграє важливу роль у розвитку культури економічного мислення студентів, збагачує їх світогляд, закладаючи підґрунтя для прийняття економічно виважених рішень щодо проблем, пов’язаних з майбутньою професійною діяльністю.

Завдання, що мають бути вирішені у процесі викладання дисципліни спрямовані на формування системи знань щодо закономірностей та особливостей трансформації економічних систем; поглиблене вивчення складної та суперечливої природи перехідних економічних форм, явищ та процесів; усвідомлення альтернативності, багатовимірності та багаторівневості соціально-економічних трансформацій; формування навичок самостійного аналізу досвіду трансформаційних економік та виявлення можливостей його використання в Україні; дослідження актуальних проблем ринкової трансформації економіки України в контексті загальноцивілізаційних перетворень.

У результаті вивчення курсу студенти повинні

знати:

-  основні концепції економічних трансформацій;       

-  можливі та ймовірні сценарії сучасного трансформаційного процесу в Україні;

-  мати власну (добре аргументовану) точку зору з цього питання;

-  сучасні концепції постіндустріального, інформаційного, постекономічного суспільства, теорії людського, соціального та інтелектуального капіталів;

-  особливості та тенденції розвитку трансформаційного переходу від адміністративно-командної до ринкової системи господарювання, його етапи, шляхи і базові моделі функціонування;

-  основні напрями досягнення фінансової та макроекономічної стабілізації в умовах перехідного періоду;

-  особливості формування і трансформації відносин власності, ринку факторів виробництва, підприємницького середовища.

вміти:

-  самостійно аналізувати трансформаційні процеси, економічну політику України в період формування ринкових відносин;

-  оцінювати окремі масові соціально-економічні процеси (поляризацію доходів, розвиток підприємництва, інституціоналізацію нових економічних прав, розвиток неправових практик, «тінізацію економіки» та ін.) з точки зору їхнього включення у цілісний трансформаційний процес та обумовленості його соціальними механізмами.

 

Тема 1. Основні теорії трансформаційних станів економіки

Тематичний зміст практичного заняття

1. Сутність економічного розвитку та основні ціннісні параметри його цільової функції.

2. Теорії перехідної економіки.

3. Теорії трансформації капіталізму.

4. Етапи постсоціалістичного трансформаційного циклу.

Анотація

Вивчення теми надасть студентам можливість зрозуміти суть, тривалість та особливості перехідних і трансформаційних процесів.

Сучасна транзитологія характеризується значними науковими досягненнями як у сфері емпіричних спостережень та позитивних узагальнень великого досвіду економічних перетворень, так і у сфері нормативного аналізу та економіко-математичного моделювання трансформаційних процесів. Аналіз процесів, які є підґрунтям тривалого зростання виробництва продуктів та доходів у суспільстві, бере свій початок від досліджень класичної політекономії. В основі класичної концепції економічного розвитку лежать тези про еволюційний характер економічних змін, взаємозалежність детермінант економічного розвитку та переважаючий вплив економічного прогресу над ефектом спадної віддачі.

Серед основних концепцій економічного розвитку можна виокремити теорії Й. Шумпетера та В. Ростоу. Теорія економічного розвитку Й. Шумпетера ґрунтується на гіпотезі дисгармонійності еволюції економічної системи суспільства, яка зумовлена інноваційними процесами. Розвиток економічних систем, за теорією В. Ростоу, включає п'ять лінійних стадій: традиційне суспільство; формування передумов для стрибка; стрибок до кумулятивного зростання; перехід до технологічної зрілості та стадія масового споживання.

В сучасному трактуванні розвиток – багатоплановий процес, що веде до радикальних змін у соціальних структурах, поведінці людей, суспільних інститутах, а також до прискорення економічного зростання, скорочення нерівності та викорінювання безробіття. Серед ціннісних складових умов розвитку виділяють: забезпечення елементарних умов існування, самоповага та свобода. Основними параметрами економічного розвитку вважаються характеристика груп бідності, рівень безробіття та структура справедливого перерозподілу.

Аналіз змін у структурі економіко-політичної системи суспільства може спиратися на один із наявних методологічних підходів. Серед існуючих підходів вирізняють теорії перехідної економіки та теорії трансформації (перетворення) економічної системи.

Теорія перехідної економіки ґрунтується на статичному аналізі загальної рівноваги та досліджує умови переходу від одного рівноважного стану до іншого. Основним оцінним критерієм такого переходу є відсутність можливостей перерозподілу ресурсів і відповідних змін у виробництві та споживанні, за яких поліпшення добробуту одного суб'єкта господарювання відбулося не за рахунок іншого. При цьому основні параметри економічної системи повинні відповідати таким умовам: гранична норма заміщення у споживанні між двома благами має бути однаковою для всіх споживачів; гранична норма технічного заміщення має бути однаковою в усіх виробничих процесах; гранична норма трансформації будь-яких двох благ має дорівнювати граничній нормі заміщення у споживанні цих благ.

На противагу теорії перехідної економіки, концепція трансформації економічної системи ґрунтується на тезах про безперервність економічних перетворень у суспільстві та залежність результатів перетворень від їх розвитку. Теорія трансформації спирається на досить широкий методологічний апарат, підґрунтям якого є концепції марксизму, кейнсіанства, еволюціонізму та інституціоналізму.

Аналіз системних перетворень постсоціалістичних країн ґрунтується на основі екуменічного поєднання методологічних підходів трансформації економічних систем та перехідної економіки. Ринкові перетворення формулювались як необхідні процеси розширення сфери дії ринкових відносин через конвергенцію капіталізму та соціалізму у їх сутнісній формі. В основу економічної політики системних перетворень було покладено стратегію «шокової терапії», яка включала швидку лібералізацію економічних відносин за умов жорсткої монетарної політики та стабілізації валютного курсу.

Трансформаційний цикл у постсоціалістичних країнах, який формується внаслідок різких змін регулятивних інститутів, поділяється на два етапи: первинну та вторинну депресію. Первинна депресія характеризується невідповідністю у структурі попиту і виробництва (сукупного попиту і сукупної пропозиції). До основних детермінант первинної депресії в постсоціалістичних країнах можна віднести такі: зміни формальних інститутів регулювання, спекулятивний характер системи фінансового забезпечення відтворювального циклу, зміни у відносинах власності на засоби виробництва, стійкість монополістичних тенденцій, втрата економічних зв'язків із розпадом СРСР та невизначеність майбутнього. У ході формування первинної депресії виникли тенденції до субоптимальності розподілу ресурсів і доходів, наслідками якої стали гіперінфляція, поширення безробіття та дисбаланс в економічній системі.

Вторинна депресія є переродженням первинної депресії в кумулятивний процес скорочення реального випуску продукції та зростання загального рівня цін. Кумулятивний характер вторинної депресії є незалежним від детермінант первинної депресії і зумовлений дією законів попиту і пропозиції, низки макроекономічних змінних та інституціональних детермінант.

Основні терміни та поняття:

Гранична норма заміщення у споживанні. Гранична норма технічного заміщення виробничого ресурсу. Гранична норма трансформації. Перша теорема економіки добробуту. Друга теорема економіки добробуту. Економічний розвиток. Загальна рівновага. Інструменти формування політичної ренти. Інфляція. Первинна депресія. Вторинна депресія. Перехідна економіка.

Політична рента. Приватні блага. Соціальна справедливість. Суспільні блага. Трансформаційна економіка (транзитологія). Трансформаційний цикл. Умова оптимальної пропозиції суспільних благ. Фундаментальні умови досягнення економічної ефективності. Ціннісні складові цільової функції економічного розвитку.

Реферати:

1. Перехідна економіка України в контексті глобальної перехідної економіки.

2. Економічна ефективність в умовах трансформації економіки.

Питання до обговорення:

1. Дайте визначення економічного розвитку та назвіть основні ціннісні параметри його цільової функції.

2. Які співвідношення повинні дотримуватись для збереження економічної ефективності в системі розподілу ресурсів і доходів?

3. Сформулюйте основні тенденції, що притаманні вторинній депресії.

4. Визначте основні відмінності теорій перехідної економіки та трансформації економічних систем.

5. Назвіть основні перехідні стани історичного розвитку економічної системи суспільства.

6. Які внутрішньо зумовлені детермінанти спричинюють нестабільність розвитку економічної системи суспільства?

7. У чому полягає економічна сутність трансформаційного циклу?

8. Охарактеризуйте сутність інституціональних трансформацій.

9. Вплив свідомості людей на економічний розвиток.

Література основна

1. Бальцерович Лешек. Уроки перехідної економіки // Економіст. – 2003. – № 3. – С.3-11.

2. Бінгем Р. Фінансування економічного розвитку: Пер. з англ. / Р. Бінгем, Е. Гилл, С. Вайт. – Л.: Літопис, 2003.

3. Геєць В. Характер перехідних процесів до економіки знань // Економіка України. – 2004. – № 5. – С. 10-13.

4. Трансформаційна економіка: Навч. посіб. / За ред. В.С. Савчука. – К.:КНЕУ, 2006. – 612 с.

5. Геєць В. М. Перехідна економіка: Підручник / За ред. В.М. Гейця. – К.: Вища школа, 2003. – 592 с.

Додаткова

1. www.transecon.rsu.ru.

2. Якубенко В.Д. Базисні інститути у трансформаційній економіці: Монографія. – К.: КНЕУ, 2004. – 252с.

 

 

Тема 2. Закономірності руху економічних систем

Тематичний зміст практичного заняття

1. Трансформаційні стани економічних систем.

2. Основні типи економічних систем.

3. Етапи розвитку економічних систем.

4. Процеси трансформації економічних систем, особливості їх розвитку.

Анотація

Важливість проблеми, що розглядається у даній темі, зумовлена не лише необхідністю набуття студентами знань щодо тенденцій і перспектив подальшого розвитку сучасного капіталістичного суспільства, світової економічної системи, місця та ролі України в них, а й тим, що у науковому середовищі досі немає єдиного підходу до розуміння суті процесів, які відбуваються. Ще й сьогодні відсутня загальна теорія економічних трансформацій, існують розбіжності щодо розуміння сутності та змісту самого поняття трансформація, що, безперечно, негативно впливає на якість осмислення змін і прогнозів щодо віддалених соціально-економічних наслідків функціонування сучасної господарської та економічної систем і, зокрема, постіндустріального, інформаційного суспільства.

Серед загальних закономірностей руху економічних систем можна виокремити такі, що безпосередньо розкривають сутність будь-якої надскладної (а економічна система і є надскладною) системи – це її цілісність, відкритість до зовнішніх впливів і зв'язків, здатність породжувати, підтримувати та розвивати інтегративні властивості сукупності об'єктів і підсистем, що у процесі взаємодії й складають базу та структуру даної системи. Крім названих вище, до закономірностей, що визначають природу та функції економічних і соціальних систем, слід віднести й циклічність їхнього розвитку.

Поняття цикл, цикли (від грец. kyklos – коло) означає сукупність взаємозв'язаних явищ, процесів, робіт, що утворюють замкнене коло розвитку протягом певного проміжку часу. Ідея циклічного розвитку економіки і суспільства і, зокрема, історичних циклів, у яких формується та відбивається кінцевий результат взаємодії усіх видів циклів (а їх налічуються тисячі) не нова. Увагу саме такій формі руху суспільства приділяли вчені усіх часів, починаючи, зокрема, від давньоримського історика Політія («Загальна історія» у 40 томах) та китайського – Сима Няня («Історичні записки»), які у своїх працях розглядали історію суспільства як коловорот, як циклічний рух, до американського футуролога Олвіна Тоффлера, що обгрунтував ідею трьох хвиль в історії людства: аграрної, індустріальної та постіндустріальної.

У ході таких досліджень було виявлено, по-перше, що будь-який розвиток у природі чи у суспільстві відбувається циклічно, нерівномірно, та, по-друге, проходить через схожі фази. До того ж, якщо стародавні вчені розглядали цикли як рух по замкненому колу та періодичне повернення до висхідного пункту, то згодом цикл почали сприймати як спіраль, повторення схожих, але не однакових фаз у поступальному розвитку, тобто як хвилеподібний прогресивний розвиток.

На цій основі визначається поняття життєвий цикл суспіль­ства, який трактується як період від зародження певної суспільно-історичної системи до її загибелі (або радикального перетворення, отже трансформації).

Як і будь-яке інше явище, новий життєвий цикл суспільства починається з окремих якісно нових елементів, функцій, що у процесі свого розвитку стають системоутворювальними, такими, що забезпечують формування ядра нових зв'язків, нової інтегративної структури, нової надскладної соціальної системи. Тому, досліджуючи історичний, життєвий цикл будь-якого суспільства, вчені вирізняють кілька фаз його існування, які послідовно змінюють одна одну:

– зародження в надрах старої системи, внутрішній, латентний розвиток;

– народження, утвердження в процесі революційного перево­роту, у боротьбі із системою, що йде в минуле, відживає;

– поширення, перетворення в домінуючу, панівну систему;

– зрілість, коли повною мірою виявляються притаманні даній системі риси;

– одряхління, наростання суперечностей, входження у кризу, в протиборство з наступною системою, що вже народилася й бореться за існування;

– нарешті довготривала фаза відмирання, реліктового існування у вигляді окремих трансформованих уламків на периферії нової системи, що стверджується.

Подібно до життєвого циклу суспільства, економічна система також має свій життєвий цикл, отже й свої специфічні стадії функціонування, зокрема, стадію виникнення, стадію формування, або формоутворення, стадію розвитку, на якій система перетворюється у цілісність. Згадані вище три стадії характеризують висхідний рух системи. Однак будь-яка економічна система має й траєкторію спадного руху, що визначається трьома іншими стадіями:

– проходження – руйнується цілісність системи, але вона ще зберігається;

– розпад – система розпадається, але залишаються одиничні явища, які належать до цієї системи;

– зникнення – зникають і одиничні явища, що характеризують систему, що відійшла в минуле.

Таке розуміння життєвого циклу суспільства як цілого, а економічної системи – як основи цього суспільства, дає змогу говорити про безперервність внутрішніх трансформаційних процесів і перехідних станів усередині будь-яких економічних та соціальних систем. Об'єктивними чинниками, що викликають до життя та формують подібні механізми функціонування суспільства як метасистеми, та економічної системи як базового її елемента, є, по-перше, те, що «будь-які існуючі інститути господарської системи, суспільства є результатом процесів, що відбувалися у минулому, тому вони пристосовані до обставин минулого і не є у повній згоді із вимогами дійсного часу» (Т. Веблен), а, по-друге, поліциклічність історії та економічного життя, що виявляються у взаємодії та накладанні одне на одне історичних циклів різної глибини і тривалості.

Тому уся економічна історія людства пов'язана з постійними переходами від одного стану економічної системи до іншого, коли одна система перебуває у стадії формування, а інша – у стадії розпаду. Такі переходи здійснюються на основі трансформаційних процесів, які змінюють внутрішній стан системи. Вони можуть діяти двояко – подовжуючи у часі стадії функціонування економічних систем та життєвого циклу суспільства, які забезпечують їх висхідний рух, а отже, якісні зміни та розвиток структурних елементів системи без зміни її базових мотиваційних важелів; або скорочуючи цей час, а отже, прискорюючи перехід до спадного руху, який врешті-решт означає розпад існуючої системи, її відмирання, хаос і народження нової впорядкованості, що відбиває зміст нового життєвого циклу.

Доповнити характеристику типів трансформацій у системі відтворення можна визначенням їх етапів. Науковці вирізняють чотири основних етапи трансформаційного циклу.

1. 1.  Етап безпосередньої трансформації, на якому відбувається «прорив форми, подолання адаптованості відтворювального процесу, його порогових значень». Характерними рисами етапу є функціональна криза, стрімке збільшення різних форм деструктивної поведінки усіх суб'єктів відтворювального процесу, загострення соціальної напруженості, значні порушення системної рівноваги. Однак на цьому трансформаційному етапі у держави, суспільства ще зберігається можливість подолати деструктивні, щодо існуючої системи, процеси за умови швидкої, комплексної та ефективної реакції на них. Яскравим свідченням існування такої можливості та ефективності (або неефективності) її реалізації можуть бути дії президента Рузвельта під час Великої депресії у США та Горбачова в період перебудови у СРСР.
2.  Етап інтерформації – «етап нестійкого та невизначеного стану, співіснування між формами». На цьому етапі значно зростає потреба у взаємодії держави із найбільш мобільними силами суспільства, оскільки саме від них залежать визначення нової па­радигми розвитку, його стратегічних цілей, заміна старих і ство­рення нових інституціональних форм, які б забезпечили нову якість економічного та соціального відтворення. Саме у цей час зароджується ядро нової метасистеми, нового суспільства, фор­муються їх структурні елементи та зв'язки, тому виваженість і оперативність економічної та соціальної політики держави є ключовим важелем майбутньої якості економіки та суспільства.
3.  Етап інтоформації – «період набуття нової стійкості, нової форми». Такий етап переходу характеризується набуттям системою елементів цілісності, отже домінуванням якісно нової системи господарювання, мотивації, соціальних зв'язків тощо.
4.  Етап посттрансформаційного стану – час, коли визначається «здатність нової системи охопити усі ланки відтворювального процесу, надати йому цілісності та стійкого самовідтворювального руху відповідно до нової мети розвитку».

Аналіз руху економічних систем, і зокрема економічної системи капіталізму, дає змогу говорити про наявність певних загальних закономірностей такого руху, що виявляється в існуванні життєвого циклу будь-якої системи, відповідного його алгоритму, отже, в обов'язковості проходження нею певних фаз розвитку – від стадії формування до стадії зникнення, заміни прогресивнішою системою.

Водночас і життєвий цикл певної економічної системи загалом і рух окремих його фаз може мати низку особливостей, які виникають під впливом внутрішніх і зовнішніх чинників. Для економічної системи капіталізму внутрішнім чинником, що значно подовжує її функціонування у стадії розвитку (в історично доступному часі), є надефективна система мотивації усіх без винятку суб'єктів господарювання. Зовнішні ж чинники, такі як НТР, постіндустріальне суспільство тощо, помножені на якісно нові, позаекономічні чинники мотивації, забезпечують економічній системі капіталізму безперечне лідерство серед інших існуючих і можливих систем ще на історично значний час. Саме у цьому можна вбачати особливості трансформації цієї економічної системи, суспільства збудованого на її основі, їх привабливість для більшості країн світу.

Основні терміни та поняття:

Реформи. Цикл. Життєвий цикл суспільства. Трансформація. Еволюція групи концепцій, пов'язаних із дослідженням проблем трансформаційних процесів. Етапи трансформаційного циклу.

Реферати:

1. Роль трансформації, еволюції та реформ у розвитку економічних систем.

2. Концепції трансформації економічних систем та суспільства.

Питання до обговорення:

1. Дайте визначення поняття економічна система та сформулюйте основні ознаки її цілісності.

2. Які внутрішні чинники викликають до життя циклічний характер розвитку економічних та інших соціальних систем?

3. Дайте характеристику особливостей функціонування системи у різних фазах її життєвого циклу.

4. Дайте характеристику етапу посттрансформаційного стану, етапу безпосередньої трансформації, етапу інтерформації, етапу інтоформації.

5. Поясніть, як співвідносяться поняття трансформація, еволюція, реформи. Яка роль кожного із цих явищ у розвитку економічних систем?

Література основна

1. Бальцерович Лешек. Уроки перехідної економіки // Економіст. – 2003. – № 3. – С.3-11.

2. Бінгем Р. Фінансування економічного розвитку: Пер. з англ. / Р. Бінгем, Е. Гилл, С. Вайт. – Л.: Літопис, 2003.

3. Бузгалин А. В. Теория социально-економических трансформаций: Прошлое, настоящее и будущее экономик «реального социализма» в глобальном постиндустриальном мире: Учебник /А. В. Бузгалин, А. И. Колганов. – М: ТЕИС, 2003.

4. Василькова В.В. Порядок и хаос в развитии социальных систем: (Синергетика и теория социальной самоорганизации). – СПб, 1999.

5. Валлерстайн Иммануэль. Конец знакомого мира: социология ХХI века / Пер. с англ. под ред. В.И. Иноземцева. – М.: Логос, 2004.

6. Вугальтер А.Л. Логика общественно-экономического процесса. – К.: Ника - Центр. – 1999.

Додаткова

1. Геєць В. Характер перехідних процесів до економіки знань // Економіка України. – 2004. – № 5. – С. 10-13.

2. Ивлева Г. Трансформация экономической системы: обзор концепций и контуры общей теории // Общество и экономика. – 2003. – № 10.

 

 

ТЕМА 3. Індустріальне і постіндустріальне суспільство

Тематичний зміст практичного заняття

1. Індустріальне суспільство як «суспільство нагромадження техніки та капіталів».

2. Ознаки та особливості постіндустріального суспільства.

3. Основні напрями дослідження процесів трансформації економічної системи капіталізму в умовах становлення постіндустріального суспільства.

Анотація

Мета теми – надати студентам базові знання про функції та межі індустріального та постіндустріального суспільств в рамках капіталістичної економічної системи.

Згідно з інституційно-технологічним підходом до аналізу причин і сутності трансформації економічних систем та суспільств у процесі їх історичного розвитку, уся історія людства поділяється на три періоди: доіндустріальний (X тисячоліття до н. е. – середина XVIII ст. н. е., основа економіки – сільське господарство, у якому зайняте практично усе працездатне населення), індустріальний (остання третина XVIII – остання чверть XX ст.) та постіндустріальний (почався в останній чверті XX ст.).

Даніел Белл, один із засновників теорії постіндустріального суспільства, характеризуючи у своїй праці «Прийдешнє постіндустріальне суспільство» різницю між доіндустріальним, індустріальним та постіндустріальним суспільствами,  визначав перше з них як соціальний порядок, заснований на примітивних виробни­чих формах, що розвиваються у галузях, пов'язаних із отриманням та первісною обробкою ресурсів, найбільш придатних для задоволення найнеобхідніших потреб. Праця у доіндустріальному суспільстві є, на думку Д. Белла, переважно некваліфікованою, оскільки розвиток здібностей суб'єктів господарювання зумовлений традиціями, що склалися у даному суспільстві, отже люди залишаються нерозривно пов'язаними із минулим.

Індустріальний лад, вважає науковець, фактично означає радикальний розрив із доіндустріальною епохою, він є найважли­вішою умовою становлення постіндустріальної системи. Його характерні риси: видобуток природних ресурсів замінюється виробництвом свідомо запланованих продуктів; масово зростає кваліфікація працівників; основним виробничим ресурсом стає енергія; людина виявляється здатною робити певні локальні тех­нологічні та господарські прогнози.

Постіндустріальне суспільство протиставляється Д. Беллом індустріальному як таке, де виробництво масових стандартних продуктів замінюється системним впливом на навколишнє середовище, унаслідок чого всі сфери людської життєдіяльності стають безпосередньо залежними одна від одної. За цих умов на перший план висувається потреба у висококваліфікованих працівниках, сировинні ресурси поступаються місцем ресурсам інфор­маційним, у практичну площину переходить потреба перспектив­ного прогнозування господарських і соціальних процесів.

Індустріальний сектор має насамперед характер виробничий, він використовує енергію та машинну технологію для виготовлення товарів. Постіндустріальний визначається як обробляючий та інформаційний.

Індустріальне суспільство виникає у процесі та як ре­зультат розвитку попереднього способу виробництва і становлення капіталістичної економічної системи, на основі первісного нагромадження капіталу та індустріалізації народного господарства окремих країн і регіонів.

Сутність індустріалізації (лат. industria — старанність, діяльність) виявляється у процесі формування у народному господарстві окремих країн технологічних систем, пов'язаних із масовим застосуванням машинного виробництва, домінуванням в економіці промислового виробництва. Наслідком такого процесу є перетворення країн із аграрних або аграрно-індустріальних, в індустріальні або індустріально-аграрні, де широкого розвитку набуває суспільний поділ праці, понад 60 % працездатного населення зайнято у промисловості, а головним робочим фактором є руки.

Один із парадоксів становлення постіндустріальної парадигми в науці полягає в тому, що на початку XX ст. термін «постіндустріальне суспільство» розглядався не у контексті потреб прогнозу основних рис суспільства, що виникне внаслідок розвитку продуктивних сил індустріального господарства, а як певна противага суспільству буржуазному, що може з'явитися в разі відмови від шляху індустріалізації, подальшого промислового розвитку тощо.

Лише після Другої світової війни, коли науково-технічна революція відкрила нові можливості, горизонти економічного й соціального розвитку і, водночас, створила нові потреби та вимоги до виробництва, споживання, характеру використання основних факторів виробництва, термін постіндустріальне суспільство набуває свого конструктивного методологічного змісту у структурі справді нової наукової парадигми, важливими складовими якої є визнання постіндустріального суспільства аналітичною конструкцією, а не картиною специфічного чи конкретного суспільства (Д. Белл), та перехідного характеру даного суспільства до складнішої і вищої стадії його розвитку. Такий підхід дає змогу розглядати постіндустріальне суспіль­ство саме як новий етап розвитку системи господарювання та суспільства у рамках однієї економічної системи під впливом внутрішніх чинників їх розвитку.

У систему категоріального інструментарію сучасної науки термін постіндустріальне суспільство вперше ввів у 1958 р. Д. Рісмен, хоча батьком теорії постіндустріального суспільства по праву вважається Д. Белл, автор усесвітньо відомої книги «Прийдешнє постіндустріальне суспільство». Саме він поклав в основу досліджень сутності трансформаційних процесів, що відбувалися в надрах та в рамках капіталістичної економічної системи, такі якісні відмінності нового суспільства від усіх тих, що передували йому:

1)    зниження ролі матеріального виробництва та швидкий розвиток сектору послуг та інформації;

2) якісні зміни у характері людської діяльності;

3) якісні зміни у типах ресурсів, що залучаються до виробництва економічних благ;

4) істотна якісна трансформація традиційної соціальної структури капіталістичного суспільства.

Розглядаючи постіндустріальне суспільство як «ідеальний тип», побудову, складену соціальним аналітиком на основі різних змін у суспільстві, Д. Белл формулює певні критерії, на основі яких можна виявити принципові відмінності між доіндустріальним, індустріальним і постіндустріальними суспільствами. Одним із головних таких критеріїв, на його думку, є місце людини у різних ідеальних типах суспільства, її ставлення до навколишнього світу та до інших людей.

Основні терміни та поняття:

Причини, чинники й закономірності трансформації капіталі­стичної економічної системи. Концепція індустріального суспільства. Концепції постіндустріального суспільства. Концепція третинного сектору. Теорії інформаційного (комп'ютерного, електронного тощо) суспільства. Концепції соціалізації капіталу. Концепції глобалізації та екологізації. Концепції соціал-демократичного та неомарксистського напряму. Доіндустріальний лад. Індустріальний лад. Постіндустріальний лад. Парадигма. Постіндустріальне суспільство. Індустріальне суспільство.

Реферати:

1. Витоки постіндустріалізму.
2. Конвергенція марксистської та постіндустріалістської теорій.
3. Системні ринкові перетворення і постіндустріалізм.

Питання до обговорення:

1. Яку залежність для епохи індустріалізму відкрив німецький економіст Д.Зенгхаас?

2. Які зовнішні конструктивні результати індустріалізації у європейських країнах Ви можете назвати?

3. Як ви можете пов'язати ім'я Даніела Белла із проблемами, що розглядаються у даній темі?

4. Чи можете ви назвати ознаки, за якими слід розрізняти постіндустріальну економіку та постіндустріальне суспільство?

5. Наведіть характеристику двох моделей сучасного постіндустріалізму.

6. Як ви розумієте сутність поняття парадигма?

7. Як би ви використали це поняття розглядаючи проблеми становлення постіндустріальної епохи?

8. Наведіть характеристику двох моделей сучасного постіндустріалізму.

9. Які зовнішні конструктивні результати індустріалізації у європейських країнах ви можете назвати?

Література основна

1. Белл Даниел. Грядущее постиндустриальное общество: опыт социального прогнозирования: Пер. с англ. – М., Academia. – 1999.

2. Белл Д. Грядущее постиндустриальное общество: опыт социального прогнозирования / Пер. с англ. В. Л. Иноземцева. – М., 1998.

3. Трансформація моделі економіки України (ідеологія, протиріччя, перспективи) / Геєць В.М., Кваснюк Б.Є., Зверяков М.І. та ін. – К.: Логос, 1999.

4. Трансформаційна економіка: Навч. посіб. / За ред. В.С. Савчука. – К.:КНЕУ, 2006. – 612 с.

Додаткова

1. Ивлева Г. Трансформация экономической системы: обзор концепций и контуры общей теории // Общество и экономика. – 2003. – № 10.

2. Иноземцев В. Л. На рубеже эпох. Экономические тенденции и их неэкономические последствия. – М.: ЗАО «Изд-во «Экономика», 2003.

 

 

Тема 4. Інформаційне і постекономічне суспільство: спільні та відмінні риси, тенденції розвитку

Тематичний зміст практичного заняття

1. Інформаційне суспільство як форма й результат функціонування постіндустріальної економіки.

2. Визначення сутності постекономічного суспільства.

3. Основні проблеми й чинники становлення постекономічного суспільства.

Анотація

Вивчення теми надасть студентам змогу глибше розуміти закономірності і тенденції поступального розвитку сучасної економіки, котрі визначаються низкою чинників:

1) стрімке зростання ролі та функцій інформації в економічному житті сучасного світу, особливо із зародженням науково-технічної революції. Матеріальною основою таких змін стали: невпинне зростання швидкості передавання повідомлень; зростання обсягу інформації, що передається; прискорення обробки інформації; широке використання зворотних зв'язків в інформаційному полі; постійне та значне збільшення обсягу нової інформації та прискорення процесів її запровадження й використання в усіх сферах людської діяльності; наочне відображення інформації людині в процесах управління; стрімке зростання оснащеності як управлінської праці, так і праці безпосередніх виробників продукту;

2) потреби великого капіталу і, насамперед, транснаціональ­них корпорацій (ТНК);

3) нові підходи до розуміння сутності та внутрішніх важелів розвитку науково-технічної революції.

Особливості нового підходу щодо визначення сутності та можливостей використання НТР суспільством полягають у визначенні та визнанні основою кардинальних змін у технологічному способі виробництва, в управлінні відтворювальними процесами соціально-економічного розвитку стрибкоподібного зростання ролі та функцій інформаційних процесів. Тому початком сучасної науково-технічної революції вважають появу та стрімке поширення ЕОМ, комп'ютерної техніки та комп'ютерних технологій.

Сутність поняття інформаційне суспільство досить складне для розуміння, хоча, здавалося б, воно лежить на поверхні — це суспільство, у якому кількісні зміни у сфері інформації привели до виникнення якісно нового типу соціального устрою.

Відомий учений Френк Уебстер виокремлює п'ять різних критеріїв, або підходів, що використовуються дослідниками у ході аналізу інформаційного суспільства: технологічний; економічний; пов'язаний зі сферою зайнятості та просторовий. І лише поєднання кожного з цих підходів на основі системного аналізу різних форм проявів інформаційного впливу на зміни у технологічному способі виробництва, у системі економічних і соціальних зв'язків між суб'єктами господарювання у процесі їх взаємодії дає синергетичний ефект – розуміння справжньої природи тих якісних змін, що формують інформаційне суспільство.

Важливим чинником, що забезпечує переваги капіталу, який функціонує у системі інформаційних мереж, є те, що ділова активність тут відбувається у реальному часі без просторових обмежень, чого не можна уявити без розвинених ІКТ (інформаційно-комунікативних технологій).

Виникнення сітьового суспільства супроводжується трансформацією окремих елементів організаційно-економічних та соціально-економічних відносин. Зокрема, ТНК трансформуються у горизонтальні корпорації, що пов'язано з необхідністю швидкої реакції на запити глобального ринку та потребою в адаптації до умов, що постійно змінюються. Суворо ієрархаізована корпорація поступово перетворюється на павутину різнонаправлених мереж – мережевих організаційних одиниць, які самопрограмуються, самоуправляються на основі принципів децентралізації, участі та координації.

Саме така структура, на думку Кастельса, може забезпечити необхідний рівень гнучкості у конкурентній боротьбі та в процесі адаптації до потреб ринку, що постійно змінюються. Механізм становлення таких форм досить простий та відпрацьований: 1) на рівні підприємств у будь-якій країні відбувається подрібнення виробничого ланцюжка; 2) деякі ланки стають самостійними підприємствами та переводяться в інші країни; 3) у країнах із сприятливими географічними та виробничими умовами локалізуються різні стадії виробництва, науково-дослідницька діяльність, штаб-квартири; 4) з інтегрованої виробничо-сервісної структури виникає гнучка та реверсивна мережа децентралізовано об'єднаних між собою центрів компетенцій, які можуть частково бути або не бути взагалі власністю прямого інвестора (віртуальне підприємство).

Взагалі, інформаційне суспільство, сутність якого пов'язана із «здатністю трансформувати наукові знання у кінцевий продукт «високих технологій» (Д. Белл), продукує кілька напрямів у розвитку системи потреб: з одного боку це потреби народного господарства у знаннях, інтелектуальних технологіях, отже у новому, інтелектуальному типі працівника, який може забезпечити створення та впровадження таких технологій, забезпечуючи реально високий рівень конкурентоспроможності країни, галузі, окремого бізнесу. З другого боку – це якісно нова система, отже структура потреб самого працівника, оскільки перетворення високого професіоналізму окремих, або не багатьох спеціалістів у масове явище в умовах ринкової економіки та НТР веде до якісних змін соціального характеру, збагачення системи цілей діяльності багатьох найманих працівників.

Основні терміни та поняття:

Інституціональне середовище. Парадигма. Наукова-технічна революція. Інформативний. Інформативність. Інформаційне суспільство. Інформаційний капіталізм (мережеве суспільство). Інформаціоналізм. Інформація. Інформаційні технології та мережі. Знання як новий фактор виробництва. Первинний та вторинний інформаційні сектори.

Реферати:

1. Роль держави у забезпеченні ефективної трансформації продуктивних сил на принципах інформаційної економіки.

2. «Інформаційний» спосіб виробництва та основні тенденції трансформації системи відносин власності.

3. Відмінності основних підходів до трактування постіндустріального та інформаційного суспільства.

4. Інформатизація та інноваційний  тип розвитку економіки.

5. Асиметричність інформації та її роль у формуванні економічних зв’язків.

Питання до обговорення:

1. У чому полягають особливості сучасного підходу до розуміння сутності та змісту НТР?

2. Які конкретні інструменти може і повинна задіяти держава з метою забезпечення системного характеру формування постіндустріальної, інформаційної економіки?

3. За якими ознаками розрізняють постіндустріальне та інформаційне суспільство?

4. Сформулюйте основні ознаки суперечностей, притаманних саме постіндустріальному, інформаційному суспільству. Які можливі шляхи їх подолання?

5. У яких формах виявляється трансформація системи відносин власності у постіндустріальному суспільстві?

6. Виділіть основні, на вашу думку, алгоритми індустріалізації як основи формування індустріального суспільства.

7. До яких важливих наслідків у економічній методології, теорії та практиці привів аналіз зростання значення сфери послуг?

Література основна

1. Белл Д. Грядущее постиндустриальное общество: опыт социального прогнозирования / Пер. с англ. В. Л. Иноземцева. – М., 1998.

2. Бузгалин А. В. Теория социально-экономических трансформаций: Прошлое, настоящее и будущее экономик «реального социализма» в глобальном постиндустриальном мире: Учебник /А. В. Бузгалин, А. И. Колганов. – М: ТЕИС, 2003.

3. Василькова В.В. Порядок и хаос в развитии социальных систем: (Синергетика и теория социальной самоорганизации). – СПб, 1999.

4. Трансформаційна економіка: Навч. посіб. / За ред. В.С. Савчука. – К.:КНЕУ, 2006. – 612 с.

5. Геєць В. М. Перехідна економіка: Підручник / За ред. В.М. Геєця. – К.: Вища школа, 2003. – 592 с.

Додаткова

1. Закон України «Про Основні засади розвитку ІСУ на 2007-2015 роки».

2. Геєць В. Характер перехідних процесів до економіки знань // Економіка України. – 2004. – № 5. – С. 11-13.

3. Чухно А.А., Юхименко П.І., Леоненко П.М. Сучасні економічні теорії: Підручник / За ред. А.А. Чухна. – К.: Знання, 2007. – 878с.

 

 

Тема 5. Людський, соціальний та інтелектуальний капітал як інституціональні форми функціонування інформаційного суспільства

Тематичний зміст практичного заняття

1. Основні ознаки та особливості формування людського капіталу.
2. Категорія «соціальний капітал»: сутність та історичне місце.
3. Визначальні риси інтелектуального капіталу.

Анотація

Вивчення теми надасть студентам можливість розглянути особливості розвитку людини в нашій країні і визначити шляхи нарощування людського капіталу.

Високий рівень знань, самооцінки та відповідальності професіоналів формує нові потреби не лише економічного, а й соціального, духовного спрямування, пов'язані із стрімким розвитком нового виду власності – інтелектуальної і, відповідно, з потребою використовувати цю власність у своїх інтересах в усіх сферах економічної та позаекономічної діяльності: у праці, забезпеченні її творчого характеру, в прийнятті рішень, в управлін­ні, в розподілі, у конкурентній боротьбі, у визначенні та зміні свого соціального статусу, у гарантуванні політичної, економічної, екологічної, культурної та духовної безпеки. Все це власне і становить сутність соціалізації економічного життя.

Актуальність таких змін у системі потреб суспільства та осо­бистості знайшла своє відображення у кардинальних змінах пріоритетів інтересів авторитетної міжнародної громадської організації – Римського клубу: від аналізу та прогнозу тенденцій і перспектив глобального розвитку людства він перейшов до аналізу проблем розвитку самої людини, визнавши вже у першій доповіді такого спрямування, що проблеми людини, реалізації її внутрішнього потенціалу є ключовими для всього комплексу глобальних проблем.

Концепція людського капіталу сформульована ще у першій половині 60-х pp. XX ст. у працях Г. Беккера. Суть її полягає у розумінні зазначеної форми капіталу як результату внутрішньої трансформації самих індивідів під впливом розвитку їх здібностей, навичок, знань тощо.

Така трансформація дає змогу, з одного боку, гнучкіше реагувати на зміни, що відбуваються у виробництві, технологічних процесах, отже, за будь-яких умов забезпечувати реалізацію економічного інтересу індивіда, з другого – викликає до життя нагальну потребу у стрімкому зростанні інвестицій у людський капітал, зокрема у систему середньої, професійної та вищої освіти, перекваліфікації. Система глибинних знань Е. Демінга, наприклад, орієнтує фірми на створення моделі безперервного навчання найманих працівників та управлінців, поза якою нагромадження людського капіталу, отже ефективне його функціонування, стає неможливим.

Людський капітал слід розглядати, по-перше, як базову основу становлення інтелектуального капіталу, що забезпечує більш глибокий підхід до розуміння поля прояву та реалізації здібностей працівника; по-друге, у самому людському капіталі варто виділяти, як мінімум, дві складові: знання, навички, творчі здібності найманих працівників, що зайняті безпосередньо у виробництві товарів і послуг, та рівень інтелектуального потенціалу і підприємницької культури, етики організаторів виробництва – підприємців, менеджерів тощо.

Розвиток людського капіталу, потреба в економічній реалізації та ефективному захисті нових можливостей робочої сили, зростання залежності підприємців і суспільних результатів їх господарської діяльності від якості праці та активності найманого працівника викликали до життя таку інституціональну форму функціонування та усуспільнення праці, як соціальний капітал (на думку деяких дослідників, наприклад Дж. Коулмана, соціальний капітал, так само, як фізичний та людський, «не попадає під строгу дефініцію»).

Соціальний капітал це система цілеспрямованих соціальних зв 'язків, що виникають на рівні суспільства та на рівні окремого підприємства, фірми і забезпечують таку соціальну організацію відносин між суб'єктами господарської діяльності, основу якої складають взаємодія, довіра, надійність і прозорість у відносинах.

Соціальний капітал є надбанням не тільки окремих колективів, фірм, організацій. За вертикальною ознакою він має підстави для існування на рівні окремих регіонів і навіть країн. Головною умовою такої його властивості є створення розвиненого громадянського та інформаційного суспільства, форм соціального партнерства, за яких може виникати високий ступінь довіри між народом і владою.

Специфічною особливістю функціонування соціального капіталу є його тісна залежність від рівня сформованості у національній економічній системі капіталу інтелектуального. Адже риси та ознаки, притаманні соціальному капіталу, можуть бути належним чином реалізовані за умови значної інтелектуалізації праці, що створює майже адекватну залежність різних видів праці (у тому числі управлінської, підприємницької, найманої) у визначенні принципів та форм їх взаємодії у процесі організації виробництва товарів і послуг.

Якщо ж інтелектуальна (складна та надскладна) праця не є масовим і необхідним для забезпечення конкуренції в усіх сферах суспільної економічної діяльності явищем, можливості розвитку соціального капіталу значно обмежені, оскільки з боку власників інших форм капіталу – фінансового, фізичного тощо, втрачаються потреба та інтерес до соціального партнерства, прозорості у відносинах із найманими працівниками, знижується рівень соціальної відповідальності бізнесу, та й з боку державних чиновників

 

 

Основні терміни та поняття:

Зміст праці. Інтелектуальна власність. Інтелектуальний капітал. Концепція сформованого суспільства (за Л. Ерхардом). Людський капітал. Соціальний капітал. Матеріальний добробут. Суспільно-економічна активність людини. Навички. Виробнича практика. Працездатний вік. Система освіти. Рівень кваліфікації. Нововедення. Вартість робочої сили.

Реферати:

1. Концепція колективного соціального капіталу та її адаптація до вітчизняних умов.

2. Роль та місце людини на інформаційній стадії цивілізації.

3. Перехід від людини економічної до людини творчої.

4. Проблема кількісного виміру інтелектуальної праці в науці.

Питання до обговорення:

1. Окресліть визначальні особливості соціального капіталу, вкажіть на його тотожні та відмінні риси із людським капіталом.

2. Який зв'язок між розвитком інформаційної революції та розвитком інтелектуального капіталу?

3. Яким чином поява та функціонування соціального капіталу впливають на розвиток соціально-економічних відносин капіталізму?

4. Які принципові відмінності існують між інтелектуальним капіталом та інтелектуальною власністю та капіталістичною приватною власністю?

5. Які основні тенденції розвитку людини характерні для сучасного суспільства?

6. Поясніть тезу: «Людський капітал – це не тільки знання, а й уміння, навички, результат єдності навчання і виробничої діяльності».

7. Чи ідентичні поняття «вартість робочої сили» і «людський капітал»?

Література основна

1. Геєць В. Характер перехідних процесів до економіки знань // Економіка України. – 2004. – № 5. – С. 10-13.

2. Геєць В. М. Перехідна економіка: Підручник / За ред. В.М. Геєця. – К.: Вища школа, 2003. – 592 с.

3. Трансформаційна економіка: Навч. посіб. / За ред. В.С. Савчука. – К.:КНЕУ, 2006. – 612 с.

4. Чухно А.А., Юхименко П.І., Леоненко П.М. Сучасні економічні теорії: Підручник / За ред. А.А. Чухна. – К.: Знання, 2007. – 878с.

Додаткова

1. Беккер Г.С. Человеческое поведение: экономический подход: Избранные труды по экономической теории: Пер. с англ. / Сост. Р.И. Капелюшников. – М., 2003.

2. Хайек Ф.А. Индивидуализм и экономический порядок. – М., 2001.

 

 

Тема 6. Соціалізація економіки: чинники, соціальні форми та інструменти. Соціальна держава

Тематичний зміст практичного заняття

1. Соціалізація економіки, як органічна ланка загального процесу соціалізації.

2. Еволюція сутності та функцій соціальної держави.

3. Основні моделі розвитку соціальної держави в процесі трансформації сучасного капіталістичного суспільства.

Анотація

Вивчення теми надасть студентам можливість зрозуміти роль держави у соціалізації суспільства.

Соціалізація життя, у загальному розумінні цього поняття, виявляється у динамізації процесу засвоєння особистістю певної системи знань, норм та цінностей, які дозволяють їй функціонувати як повноправному члену суспільства, забезпечувати позитивну та конструктивну спрямованість своїх стосунків із іншими людьми у будь-якій сфері власних інтересів.

Соціалізація економіки, виступаючи органічною ланкою загального процесу соціалізації, виявляється у становленні та розвитку тенденції, а згодом і закономірності, згідно з якою під впливом потреб виробництва значно прискорюється процес засвоєння та використання основними суб'єктами господарювання (у своїх інтересах) специфічної системи знань, норм і цінностей, необхідних для успішного функціонування народного господарства, соціально-економічних відносин, суспільства загалом.

Розвиток соціалізації економіки на макрорівні переплітається із соціалізацією господарства на мікрорівні, що виявляється у зустрічних потоках та взаємовпливах: 1) наймані працівники намагаються та повинні засвоїти принципи, цінності, правила й інші елементи культури відносин, що склалися у фірмі; 2) водночас керівництво фірми, підприємства добровільно або вимушено проводить політику соціалізації бізнесу, забезпечуючи найбільш ефективну, звичайно насамперед з позицій реалізації завдань фірми, систему гармонізації інтересів усіх зацікавлених сторін, як у внутрішніх, так і у зовнішніх відносинах, інтегруючи найманих працівників у процеси прийняття рішень, розуміння відповідальності за свою діяльність та діяльність фірми, колективу.

Що ж до визначення поняття «соціальна орієнтація держави», то воно полягає в політичній координації та регулюванні широкого спектра соціальних процесів на основі науково сформульованих ідей, положень та концептуальних підходів як тривалого, стратегічного, так і короткотривалого, тактичного характеру. Ці ідеї мають утілюватися на основі системи конкретних заходів, дій, важелів, стимулів і механізмів задля практичного регулювання соціальних процесів. Соціальна діяльність держави розробляється та реалізується на макро-, мезо- і мікрорівнях.

Зростання соціальної орієнтації держави – це курс, що задає загальний напрям руху, де неминуча соціальна нерівність збалансовується пошуками справедливості, де індивідуалізм повинен урівноважуватися розвинутим почуттям солідарності. Зростання соціальної орієнтації потребує підтримки певної рівноваги між демократичними інститутами і сильною державною владою, державним, регіональним, підприємницьким регулюванням економіки і ринковим механізмом саморегулювання, приватною та державною власністю, економічною ефективністю і соціальною справедливістю – будь-які перекоси призводять до серйозних порушень функціонування соціально-економічної системи. Економічна якість розвитку (ефективність, дохідність) мають поєднуватися із соціальною якістю (високий рівень освіти, рівень добробуту, тривалість життя, задоволеність характером та умовами праці тощо). Розуміння природи і ролі соціальних параметрів має бути вільним від традиційних міфів і уявлень, наприклад, таких, як безоплатність соціальних послуг, державний патерналізм їх забезпечення, неефективна природа вкладень у соціальну сферу тощо.

Головними завданнями соціальної діяльності держави на сучасному етапі мають бути:

1) ліквідація бідності й забезпечення динамічного зростання рівня життя населення – у першу чергу за рахунок збільшення заробітної плати, пенсій та стипендій, компенсаційних виплат тощо;

2) соціалізація структурних складових економіки, що реалізується в державі (блоків структурної, інвестиційної, цінової, бюджетної, грошово-кредитної, податкової діяльності тощо);

3) забезпечення умов максимально повної реалізації принципів соціальної справедливості, дотримання соціальних прав, гарантій людини, визначених Конституцією;

4) забезпечення соціальної стабільності та соціальної безпеки.

Реалії свідчать, що здійснення соціальної функції держави тісно пов’язане зі спадщиною посттоталітарних часів, яка виявляється в непідконтрольних діях надмірного бюрократичного апарату, котрий не задовольняється лише заробітною платою, а щедро забезпечується за рахунок держави додатковими пільгами щодо оплати за житло, відпочинок, привілеями пенсійного забезпечення тощо. Здійснення контролю над діяльністю наявного бюрократичного апарату, включно з привілейованим пенсійним контингентом, надто складний процес, який потребує формування державою засад реальної демократії українського суспільства, щоб покласти край лицемірству державних структур щодо захисту основної маси населення та необмеженій турботі щодо найбільш забезпеченого прошарку українського суспільства, добре «підгодованого» приватизацією-розподілом державної власності. Тільки за усунення цих вад соціального буття суспільства держава може розраховувати на довіру громадян і позитивне сприйняття реформ.

Показником результативності соціальної діяльності держави є рівень та якість життя населення, за ступенем розвинутості соціальної сфери та добробуту народу, рівнем його освіченості й тривалості життя, за цими ж параметрами оцінюються успіхи трансформаційних процесів. Найважливіші елементи соціальної політики держави – сприяння високому рівню зайнятості населення через формування відповідних механізмів підтримки його зайнятості, забезпечення соціального захисту, надання допомоги найбіднішим, забезпечення допомоги в разі безробіття, соціальне страхування тощо. Держава у своїй діяльності повинна забезпечувати реалізацію двох підходів щодо політики прибутків:

1) гарантії забезпечення для кожного індивіда існування не нижче межі бідності (європейський підхід, заснований на провідній ролі держави та принципах соціальної справедливості);

2) створення умов для економічної активності населення (американський підхід, заснований на економічній раціональності). Соціальний захист передбачає також розвиток за рахунок держави освіти, охорони здоров’я, довкілля, підвищення професійної підготовки працівників.

Головна мета держави – дати поштовх зростанню темпів економічного розвитку на основі підвищення суспільного виробництва для подальшої соціалізації економіки, забезпечення гідного рівня та якості життя людини. Разом з тим, було б глибокою помилкою перетворювати державу на своєрідний центр забезпечення «всіх і всього» – така патерналістська практика вкрай неефективна і здатна породжувати лише утриманські настрої. Головне завдання соціальної діяльності держави в перехідній економіці після проведення приватизації на користь номенклатурної верхівки – зняти перешкоди щодо забезпечення свободи та рівних умов економічної діяльності для всіх працездатних громадян, які здатні своєю працею, ініціативою забезпечити гідні умови життя для себе і своєї сім’ї. Це відповідає як вимогам економічної ефективності, так і принципу соціальної справедливості, і має стати головним напрямом соціального захисту населення.

Соціальні функції держави впливають на її обов’язки перед суспільством, регламентуються Конституцією й об’єднують численні складові, до основних з яких належать: забезпечення хоча б простого відтворення населення з поліпшенням якості життя та стану генофонду, відтворення потенціалу ресурсів праці за вимірами його духовності, здоров’я, професійного рівня тощо, забезпечення зайнятості, мінімального прожиткового рівня, розвитку охорони здоров’я, освіти, культури, поліпшення стану довкілля за коротко- та довгостроковими програмами. Зокрема, на найближчий час потрібно зосередити головні зусилля на:

1) збереженні потенціалу ключових галузей соціальної сфери (науки, освіти, медичного обслуговування);

2) рівномірному розподілі тягаря трансформаційної кризи між різними групами громадян, що потребує від держави відповідного регулювання прибутків.

Головним засобом впливу соціальної політики держави є її органічна складова – фіскальна політика як засіб мобілізації та комплексного формування й розвитку сучасної соціальної сфери, оскільки для цього потрібні значні фінансові ресурси.

Соціальна діяльність держави з урахуванням загальносвітових тенденцій органічно залучає соціальні трансферти, що реалізуються через фіскальний механізм. Нині зростає роль соціальних критеріїв розвитку фіскальних взаємин з одночасним посиленням зв’язку їх соціальної та економічної функцій. До соціальної слід віднести цільову орієнтацію на різнобічний розвиток особистості та забезпечення добробуту населення, поєднання інтересів виробників і споживачів. До економічної – зумовленість фіскальних взаємин товарно-грошовими стосунками, конкретні принципи побудови бюджетної та податкової систем, методи фінансування, а також різноманітні форми використання фіскальних засобів. Отже, удосконалення фіскального механізму передбачає, як обов’язкову умову, комплексне залучення всіх економічних агентів до сфери його впливу, тобто виведення з кримінальної сфери «тіньової» частини економіки, на котру припадає більше половини ресурсів і фінансових потоків, які не працюють на українську економіку. До речі, світова теорія і практика фіскального регулювання виробила форми і методи впливу держави через фіскальний механізм на соціальні процеси в суспільстві, основними з яких постають: безпосередні бюджетні видатки; «податкові видатки» у вигляді пільг, відшкодувань, відстрочок; страхові внески до державних і недержавних страхових фондів; благодійні внески приватних осіб, фірм і організацій; громадські ініціативи зі створення різного роду фондів; кошти громадян.

Важливим видом соціальної діяльності держави є складання соціального бюджету з обґрунтуванням необхідних джерел прибутків і соціальних видатків, що визначає обсяги коштів, які держава витрачає на пенсії, охорону здоров’я, а також систему соціального захисту населення. Розробка такого бюджету – невід’ємна частина фінансового регулювання суспільних взаємин перехідної економіки. Новим у соціальній діяльності держави слід вважати державне соціальне замовлення, що постає як доручення виконавчої влади, котра фінансується з державного бюджету, на виконання цільової програми або окремого проекту, спрямованих на розв’язання соціальних проблем.

Таким чином, державна соціальна діяльність – це багатофункціональний, комплексний процес, відповідним чином організований і узгоджений державою, взаємозв’язаний та цілеспрямований рух матеріально-фінансових ресурсів задля досягнення суспільно прийнятних рівня та якості життя народу. Головне завдання державної соціальної діяльності – раціонально мобілізувати, розподілити й направити адресно фінансові потоки для конструктивного розв’язання всього спектра соціальних проблем за перехідної економіки, включно з реформуванням самої соціальної сфери на основі принципових організаційно-фінансованих змін, які відбулися й відбуваються в Україні.

Основні терміни та поняття:

Різновиди соціальної держави. Соціальне ринкове господарство. Соціалізація економіки. Соціалізація життя. Держава добробуту. Позитивна держава соціального захисту. Держава соціальної безпеки. Соціальна держава загального добробуту. Ліберальна соціальна держава. Консервативна соціальна держава. Соціал-демократична соціальна держава. Шведська модель держави колективного добробуту. Європейські моделі трансформації соціально-економічних відносин.

Реферати:

1. Соціалізація економіки в ринковій трансформації інверсійного типу.

2. Соціалізація економіки та її прояви в Україні.

3. Концепція соціальної держави.

Питання до обговорення:

1. Сформулюйте основні риси системи соціальних відносин, що формується в Україні. Визначте серед них позитивні та негативні, на Вашу думку, риси.

2. Які інститути, моделі та практичні кроки передусім слід зробити в Україні для забезпечення її орієнтації на інноваційний, високотехнологічний розвиток та соціалізацію економіки?

3. Розкрийте логіку економічного розвитку, яка веде до ви­никнення процесів системної соціалізації економіки?

4. У чому Ви вбачаєте суть та основні завдання соціальної держави?

5. Визначте позитивні та негативні риси основних моде­лей соціалізації економіки.

Література основна

1. Вугальтер А.Л. Логика общественно-экономического процесса. – К.: Ника - Центр. – 1999.

2. Трансформація моделі економіки України (ідеологія, протиріччя, перспективи) / Геєць В.М., Кваснюк Б.Є., Зверяков М.І. та ін. – К.: Логос, 1999.

3. Трансформаційна економіка: Навч. посіб. / За ред. Савчука В.С. – К.:КНЕУ, 2006. – 612 с.

Додаткова

1. Соціальні трансформації: міжнародний і вітчизняний досвід (Монографія) /За ред. д.е.н., проф. В.М. Новікова. – НАН України. Ін-т економіки НАНУ, 2003.

 

 

Тема 7. Соціальна стратифікація суспільства в умовах розвитку економічної системи капіталізму

Тематичний зміст практичного заняття

1. Соціальна стратифікація: основні підходи та критерії визначення.

2. Суть, функції та особливості розвитку класової структури суспільства.

3. Концепція соціальної стратифікації постіндустріального суспільства.

Анотація

Мета теми – надати студентам базові знання про соціальну структуру суспільства та роль держави в процесі формування прогресивної соціальної структури.

Соціальна структура – це сукупність соціальних груп, що розрізнюються за становищем у суспільстві. Аналіз соціальної структури суспільства має тривалу історію. Ще Платон у моделі соціальної структури суспільства виокремлював такі складові: філософів, керівників держави, воїнів, робітників (селяни, ремісники).

Інше уявлення в соціальній структурі розробив видатний соціаліст Фур’є, який висував п’ять класів: двір, знать, буржуазія, народ, чернь. Кожен клас ворогує з іншим. Над усіма класовими суперечностями панує основна – між багатими і бідними.

Спільним для цих двох уявлень про соціальну структуру є, по-перше, те, що визначена безліч соціальних груп розрізняться між собою функціями в суспільстві та за розміром багатства. По-друге, і за Платоном, і за Фур’є, в основі соціальних прошарків – позиції, які вони обіймають у суспільстві: влада, багатство, можливість (неможливість) привласнення. Сучасним інструментом, який дає змогу вивчити соціальну структуру суспільства, є теорія соціальної стратифікації.

Соціальна стратифікація – це, по-перше, метод впливу прошарків на об’єкт, а по-друге – «портрет» саме цього об’єкта.

Основне поняття стратифікаційного підходу передбачає, що для будь-якого людського суспільства нерівний доступ до ресурсів і винагород є фундаментальним фактором, який у зв’язку із закріпленням у законах, нормах і звичаях перетворюється в соціальну нерівність між групами людей. У процесі історичного розвитку останнє аж ніяк не усувається, а, навпаки, набуває дедалі складніших і розмаїтіших форм. Сукупність відносно стійких стосунків диференційованих соціальних груп утворює соціальну структуру суспільства. Там, де структурна диференціація груп набирає ієрархічного характеру, виникає соціальна стратифікація, що у гранично спрощеному вигляді подібна до геологічного нашарування в зрізі гірських порід.

Становище людини або групи в певній ієрархії є загальним визначенням статусу. Статуси поділяються на «приписані», або успадковані, та «досягнуті», або надбані. Важливо наголосити, що приписані статуси (вік, національність) цікавлять економічну соціологію тільки тоді, коли вони стають джерелом соціальних привілеїв (наприклад, якщо представники корінної національності посідають вищі професійні позиції на ринку праці або якщо жінки отримують нижчу винагороду за свою працю порівняно з чоловіками), тобто, коли вони заломлюються в досягнутих статусах.

Економічна стратифікація фіксується за допомогою таких критеріїв: розміри отриманих прибутків; досягнутий рівень життя; масштаби нагромадженої особистої власності; масштаби виробничого капіталу, що контролюється.

Особливість економічного статусу полягає в тому, що він, як правило, може дістати кількісну (у тому числі грошову) оцінку. Нарівні з власне економічним розшаруванням важливу роль у господарському житті відіграють: соціально-професійний статус (рівень утворення і кваліфікації, посадове становище і позиції на ринку праці); трудовий статус (умови і зміст праці, ступінь її автономії); владний статус (вплив, панування, авторитет).

Кожна людина (група) одночасно посідає «сходинки» на безлічі соціальних сходів і належить, таким чином, відразу до безлічі прошарків (страт). Відносна важливість того або іншого статусу (наприклад, бути власником майна, випускником університету або посадовою особою) залежить від багатьох чинників, починаючи від характеру суспільного устрою й закінчуючи специфікою конкретної ситуації. Неспівпадання рівня різних статусів індивіда або групи називають статусним розузгодженням (невідповідністю, або декомпозицією статусів).

Люди часто прагнуть не тільки до збереження, а й до зміни свого становища в соціальній структурі (зрозуміло, у кращий, на їхню думку, бік). Ця зміна виражається поняттям соціальної мобільності, що буває індивідуальною, сімейною, груповою. Вона може бути горизонтальною, коли нове становище не міняє місця в соціальній ієрархії (наприклад, при переході з токарів до фрезерувальників чоловік не міняє соціальної стратегії), та вертикальною, коли відбувається зміна ієрархічних позицій. Вертикальна мобільність, у свою чергу, може бути висхідною і низхідною. Скажімо, отримання університетського диплома є прикладом висхідної індивідуальної мобільності за критерієм формальної кваліфікації, а «масові звільнення» – низхідної групової мобільності – за критерієм зайнятості.

Щодо стратифікаційних підходів, то існує щонайменше три засоби стратифікаційного аналізу.

1. За об’єктивними позиціями в суспільстві. Наприклад, групи робітників-шахтарів відрізняються від інженерно-технічного персоналу нижчим рівнем кваліфікації, важкими умовами праці, що частково компенсується підвищеною оплатою та соціальними пільгами.

2. За світоглядом та інтересами. Наприклад, шахтарі можуть усвідомлювати себе як «робітники» на противагу «начальству» або розділяти антиурядові настрої (учора – щодо комуністів, сьогодні – щодо їхніх наступників).

3. За діями. Наприклад, утворення робітничого комітету й оголошення страйку означає спільну дію, що відрізняє шахтарів від інших, менш солідарних або інакше орієнтованих груп.

Серйозна проблема полягає в тому, що схоже становище в суспільстві не гарантує наявності в людей однакових поглядів та інтересів. А збіг інтересів не означає, що люди діють схожим чином (випадок із шахтарями радше виняток, ніж правило). У першому випадку ми отримуємо «структуру позицій», у другому – «структуру інтересів», а в третьому – «структуру соціальних сил». І, відповідно, маємо три абсолютно різні картини.

Трансформація соціальної структури передбачає зміну, перетворення її істотних рис. Для з’ясування особливостей трансформаційних процесів у сучасному українському суспільстві необхідно зіставити їх з попереднім станом суспільства. Без цього неможливо використовувати основні тенденції розвитку й елементи соціальної структури, що відіграють у ньому провідну роль.

Соціальна структура сучасного українського суспільства залежить від спрямування сутності соціальних трансформацій, що полягають у зміні функціональних зв’язків у суспільстві. Її основу становлять:

1. Зміна суспільної форми всіх основних соціальних інститутів – економічних, політичних (передусім інститутів власності), культурних, освітніх; глибокий суспільний переворот і реформування тих соціальних засад і регуляторів, що формують соціальну структуру (вона стала менш жорсткою, рухливішою).

2. Трансформація соціальної природи основних компонентів соціальної структури – класів, груп і спільнот; відновлення їх як суб’єктів власності та влади; поява економічних класів, верств і страт з відповідною системою соціальних конфліктів і суперечностей.

3. Ослаблення наявних у суспільстві стратифікаційних обмежень. Поява нових каналів підвищення статусів, посилення горизонтальної та вертикальної мобільності українців.

4. Активізація процесів маргіналізації.

З погляду на умови та механізми формування середнього класу в Україні, можна зробити декілька висновків:

1. Потреба у широкому середньому класі як економічному, матеріальному, політичному критерії переваг системної трансформації, соціальної бази економічної та політичної свободи дуже висока і буде підвищуватися.

2. Суб’єкти господарювання нині намагаються розкрити максимум своїх здібностей для виживання та забезпечення стійкого становища в економічній сфері, у суспільстві. Такий стан створює сприятливі умови для ефективного впливу на процеси формування середнього класу, як основної стабілізуючої сили суспільства, соціальної бази економічного зростання та розвитку.

3. Формування середнього класу в Україні повинно відбуватися за класичними принципами, критеріями та ознаками, оскільки економічний розвиток здійснюється сьогодні на основі реалізації переваг індустріального суспільства, а соціальне розшарування – виключно за матеріальними ознаками.

4. Хаотичне, без концептуального підходу становлення середнього класу в Україні, веде до спотворення його ознак, до провалів системи трансформаційного розвитку, соціальної бази економічної системи. Негативні риси «нового» середнього класу завтра стануть причиною нових конфліктів як у структурі середнього класу, так і в суспільстві.

Основні терміни та поняття:

Визначальні критерії поняття клас (за Й. А. Шумпетером). Вищий клас. Кіберлорди. Клас. Клас ділових людей. (за Й. А. Шумпетером). Клас носіїв знань. Неклас не-робітників, або неопролетаріат. Нижчий клас. Новий середній клас. Ідеальний середній клас. Протосередній клас. Соціальний стабілізатор суспільства. Крива Лоренца. Індекс Джині.

Реферати:

1. Соціальна стабілізація у суспільстві в умовах системної трансформації.

2. Пріоритети державної політики щодо становлення середнього класу в Україні.

3. Особливості формування соціальної структури українського суспільства.

Питання до обговорення:

1. Які процеси викликають до життя зміни в існуючій системі соціальної стратифікації суспільства.
2. Аналіз розподілу населення за доходами.
3. Методичні підходи до виокремлення українського середнього класу.
4. Середній клас країн Західної Європи.
5. Як оцінюють роль податкової системи у перерозподілі доходів сучасні вчені економісти?
6. Порівняйте становище у галузі розподілу багатства і доходів:

а) всередині країн із розвинутою економікою й у пострадянських державах;

б) у масштабах сучасного світу.

7. Назвіть основні наслідки непослідовності та неадекватності економічної політики у пострадянських країнах у сфері розподілу доходів і багатства.

8. Розкрийте докорінні відмінності трактувань розподілу доходів і влади у «Зеленій книзі» М.Каддафі та «Справедливому суспільстві» Дж.К. Гелбрейта.

9. Майново-доходні соціальні ідентифікації людей в умовах трансформації українського суспільства.

Індивідуальні та групові комплексні завдання

1. Зробіть порівняльний аналіз соціальних рейтингів України за даними міжнародних організацій.

2. Проаналізуйте динаміку доходів населення України та їх диференціацію за роки незалежності.

Тестові завдання для перевірки знань студентів

1. Кому із перерахованих соціологів – М. Вебер; Е. Дюркгейм; Т. Парсонс – належать визначення:

а) суспільство – це надіндивідуальна духовна реальність, яка базується на колективних уявленнях;

б) суспільство – це взаємодія людей, яка є продуктом соціальних, тобто орієнтованих на інших людей дій;

в) суспільство – це система відносин між людьми, в основі яких є норми та цінності. (Вкажіть прізвища поряд із визначеннями).

2. В античності поняття «суспільство» і «держава» не розрізняли, тому вонивживалися як синоніми:

а) так;

б) ні.

3. Які із перерахованих ознак не є ознаками суспільства:

а) автономність та високий рівень саморегуляції;

б) здатність підтримувати та відновлювати високу інтенсивність внутрішніх взаємозв’язків;

в) відсутність інтегруючої сили;

г) самоназва та власна історія;

д) входження як структурний елемент, до більш складної соціальної системи;

е) обов’язкове використання для власного розвитку ресурсів інших суспільств.

4. У складних суспільствах немає керівників і підлеглих, багатих і бідних:

а) так;

б) ні.

5. В індустріальному суспільстві власність як критерій соціальної нерівності втрачає своє значення, вирішальним стає рівень освіти і знання:

а) так;

б) ні.

6. Яке з визначень характеризує категорію: 1) країна; 2) держава; 3) суспільство:

а) соціальна організація, основою якої є соціальна структура;

б) частина світу або територія, яка має певні кордони і користується державним суверенітетом;

в) політична організація, яка має певний тип режиму влади, органи та структуру правління.

7. У постіндустріальному суспільстві переважає не промисловість, а інформатика і сфера обслуговування:

а) так;

б) ні.

8. Суспільство вторинне, держава первинна.

а) так;

б) ні.

9. Стать, раса, етнічна приналежність, віра, місце проживання, політична орієнтація, мова – це:

а) номінальні;

б) рангові критерії, що описують соціальний простір.

10. Назвіть основні критерії соціальної стратифікації:

а)                                               ;

б)                                               ;

в)                                               ;

г)                                                .

11. Закрите суспільство – суспільство:

а) в якому відсутня можливість соціальної мобільності;

б) яке не взаємодіє з іншими суспільствами;

в) яке легко змінюється та пристосовується до обставин зовнішнього середовища.

12. Які із запропонованих визначень характеризують категорії 1) «нерівність»; 2) «стратифікація»; 3) «клас»:

а) соціальні групи, які мають нерівний доступ до багатства, влади та неоднаковий статус;

б) умови, за яких люди мають нерівний доступ до соціальних благ;

в) способи, за допомогою яких нерівність передається від одного покоління до іншого, при цьому формуються різні прошарки суспільства. (Вкажіть проти визначень відповідні категорії).

13. Яка стратифікаційна система є відкритою?

а) кастова;

б) станова;

в) класова.

14. Яка найпоширеніша схема визначення соціальної структури радянського суспільства існувала в радянській соціології:

а) 2 + 1;

б) 1 + 5;

в) 3 + 1;

г) 2 + 2 – 1.

15. Як називають зміну соціального статусу людини:

а) кар’єра;

б) соціальна мобільність;

в) рейтинг.

16. Кого можна віднести до маргіналів:

а) військовослужбовців;

б) емігрантів;

в) студентів.

17. Збільшення частки середнього класу в суспільстві впливає на:

а) чисельність працюючих;

б) підвищення кваліфікації робітників;

в) стійкість та стабільність суспільства;

г) продуктивність суспільної праці.

(Зазначте основний фактор)

18. Перехід з однієї страти в іншу нерівну, або рівну, описується поняттям:

а) соціальної мобільності;

б) маргінальності;

в) інституціоналізації.

19. Маргінал – це:

а) прихильник крайніх політичних поглядів;

б) декласований елемент;

в) особа, що залишила одну соціальну групу і не ввійшла до іншої;

г) особа, що втратила адекватне уявлення про реальність.

20. Найчастіше категорія «маргінальна особистість» вживається для опису внутрішнього світу, позиції:

а) збанкрутілих бізнесменів;

б) емігрантів;

в) осіб, які швидко набули певного соціального статусу;

г) дітей від змішаних шлюбів;

д) індивідів, які перейшли в нову партію.

21. Чим характеризується мала група?

а) безособовим характером взаємозв’язку між членами групи;

б) наявністю спільних інтересів і поглядів у членів групи;

в) безпосередніми особистими контактами між членами групи;

г) низьким рівнем конфліктності.

22. Залежно від об’єкта маргіналізації розрізняють:

а) етномаргінальністъ;

б) соціомаргінальність;

в) економічну маргінальність;

г) політичну маргінальність;

д) релігійну маргінальність.

23. Обмінна мобільність – це…………...(продовжити думку).

24. Структурна мобільність – це…………...(продовжити думку).

25. Назвіть канали соціальної циркуляції:

а) армія;

б) церква;

в) освіта;

г) шлюб;

д) політичні та професійні організації.

26. Назвіть механізми соціальної мобільності:

а) економічна активність;

б) шлюбне партнерство на раціональних засадах;

в)                                            ;

г)                                            ;

д)                                             .

27. До традиційних маргіналів належать …(продовжити думку).

28. Нові маргінальні групи – це ……(продовжити думку).

29. Нерівномірність у розподілі особистих доходів характерна лише для:

а) ринкової економіки;

б) трансформаційної економіки;

в) командно-адміністративної економіки;

г) всі відповіді вірні.

30. Уявіть, що в країні розподіл доходів повністю рівномірний, чому дорівнюватиме коефіцієнт Джині?

а) 1 %;

б) 50 %;

в) 0 %;

г) 100 %?

31. Квінтильний коефіцієнт фондів вимірювання нерівності в доходах є співвідношенням наступних величин середніх доходів найбагатших і найбідніших верств населення відповідно.

а) 10 і 10%;

б) 25 і 25%;

в) 25 і 20%;

г) 20 і 20%.

32. З яким графіком пов'язаний розрахунок коефіцієнта Джині?

а) Кривою Філліпса;

б) Кривою Лаффера;

в) Кривою Фелпса;

г) Кривою Лоренца?

Література основна

1. Антошкіна Л. Соціальний статус середнього класу в Україні // Україна: аспекти праці. – 2005. – № 6. – С. 24-27.

2. Балакірєва О.М., Ноур А.М. Ціннісні пріоритети та економічна поведінка населення України // Економіка і прогнозування. – 2009. – №1. – С. 12-29.

3. Биченко А. Громадянська активність українського середнього класу // Національна безпека і оборона. – 2008. – №7. – С.33

4. Долженко Г. У замкнутому колі // Урядовий кур’єр. – 2000. – 12 вересня. – С.4.

5. Економічна активність населення України 2002: Стат.зб. – К. : Держкомстат України, 2011. – 310 с.

6. Кукурудза І.І. Реформування відносин власності та становлення середнього класу в Україні // Вісник економічної науки України. Науковий журнал – 2009. – № 1. – С.107-111.

7. Лібанова Е. Соціальна стратифікація в Україні: проблеми статистичного вимірювання // Статистика України. – 2009. – № 1. – С. 30-36.

8. Либанова Э. Проблемы среднего класса как политической и социально-экономической категории // Экономист. – 2005. – №7. – С.11-12.

9. Изменения социально-классовой структуры общества в условиях его трансформации / Е.А. Якуба, О.Д. Куценко, Л.М. Хижняк. – Х.: Основы, 1997. – 228 с.

10. Саввов А. І. Становлення потужного середнього класу в Україні / А.І. Саввов. – К. : Видавничий дім „Корпорація”, 2005. – 204 с.

11. Саввов А.І. Організаційно-інноваційний механізм сприяння становленню потужного середнього класу // Теорія і практика розвитку корпоративного сектора економіки України в контексті цілей тисячоліття та світової глобалізації. ІІ науково-практична конференцiя «Управлiння економiкою в ринкових умовах у контекстi стратегiчних напрямiв розвитку України до 2011 року». – К.: Корпорація, 2004. – С. 71-81.

12. Савчук В. Методологія соціальної стратифікації Й.Шумпетера та природа середнього класу як інститут сучасної економічної системи /  В.Савчук, Ю. Зайцев // Україна: аспекти праці. – 2004. – № 4. – С. 22-30.

Додаткова

1. Рівень життя населення України / НАН України. Ін-т демографії та соц. дослідж., Держ.ком. статистика України; За ред. Л.М.Черенько. – К.: ТОВ «Видавництво «Консультант», 2006. – 428с.

2. Ринкові перетворення в Україні: наслідки і перспективи: монографія / за ред. І.І. Кукурудзи. – Черкаси: Вид. від. ЧНУ імені Богдана Хмельницького, 2011. – 224с.

3. http://www.ecsoc.msses.ru/Mag.html – електронний журнал «Экономическая социология».

4. http://www.wciom.ru/vciom/magazine/descript/bottom.asp – інформаційний бюлетень Всеросійського центру вивчення суспільної думки «Мониторинг общественного мнения: экономические и социальные перемены».

5. http://www.isras.rssi.ru/R_SocIs.htm – журнал «Социологические исследования».

6. http://www.nir.ru/socio/scipubl/4M.htm – журнал «Социология: методология, методы, математические модели».

7. http://www.nir.ru/socio/scipubl/socjour.htm – «Социологический журнал».

8. http://www-psb.ad-sbras.nsc.ru/regw.htm – журнал «Регион: экономика и социология».

 

 

Тема 8. Передумови та цілі системної трансформації соціалізму

Тематичний зміст практичного заняття

1. Економічна теорія соціалізму та її політична детермінанта.

2. Соціально-економічна сутність централізовано-керованої економічної системи.

3. Централізоване директивне планування.

4. Нагромадження кризових явищ у виробничій сфері.

Анотація

Мета теми – надати студентам можливість вивчити структуру соціалістичного господарства, оскільки ринкова економіка в Україні почала формуватися на уламках радянського соціалістичного господарства.

Теоретична схема соціалізму базувалась на таких головних постулатах: суспільна (загальнонародна) власність на засоби виробництва, безпосередньо-суспільна форма зв'язку між виробниками, планомірність, розподіл за працею.

Центрально керована економічна система була однією з найполітизованіших систем, які існували в історії людства. Формами прояву політичної монополії в економіці є: заідеологізованість економіки, декларативність, дезорганізація, ірраціональність, знеособлення людини.

В історичному плані вихідним пунктом формування централізовано керованої економічної системи був «воєнний комунізм», який передбачав максимально можливе одержавлення економіки, широке використання примусових методів, організацію руху суспільного продукту у формі нетоварного розподілу, соціальну зрівнялівку.

Найбільш істотною рисою центрально керованої економічної системи було домінування державної форми власності. Неповна визначеність і спотвореність специфікації прав власності зумовила неефективність функціонування гіпертрофованої державної власності.

Головним призначенням господарського механізму централізовано керованої економічної системи вважалось забезпечення свідомого використання системи економічних законів соціалізму. Тому структура господарського механізму складалась із планування, управління та госпрозрахункового стимулювання.

Директивне планування є однією з сутнісних характеристик централізовано керованої економічної системи. Сутність директивної системи планування полягала у тому, що центральні органи державного управління доводили планові завдання до нижчих ступенів планової ієрархії у вигляді планових директив. Головні недоліки директивної системи планування полягали у створенні потенційних можливостей для суб'єктивного управління економікою, створенні умов для апатичного сприйняття НТР, відсутності достатніх стимулів для підвищення ефективності виробництва, обмеженні господарської ініціативи підприємств.

Усі господарські реформи, здійснювані у колишньому СРСР, передбачали розширення оперативно-господарської самостійності підприємств, поступове зменшення тиску директивного планування, пошук нових стимулів підвищення ефективності виробництва. Ці реформи не були безпосередньо спрямовані на підрив централізовано керованої економічної системи, а передбачали лише її модернізацію, всі вони зазнали невдачі.

Основні терміни та поняття:

Господарська реформа. Директивне планування. Інверсійний тип трансформації адміністративно-командної системи. «Нова економічна політика». Політика «воєнного комунізму». Соціалізм. Центрально керована економічна система. Дефіцитність економіки. Монополізація економіки. Роздержавлення. Монополізація. Економічна ефективність.

Реферати:

1. Господарські реформи як спроби вдосконалення централізовано керованої економічної системи.
2. Необхідність, сутність і цілі соціально-економічної трансформації командно-адміністративної системи соціалізму.

Питання до обговорення:

1. У яких формах існувала в економіці політична монополія?

2. Яким чином здійснювалось утвердження централізовано керованої економічної системи?

3. Дайте характеристику господарського механізму центрально керованої економічної системи.

4. Опишіть господарський кругообіг у плановій економіці.

5. Охарактеризуйте недоліки і переваги директивної системи планування.

6. Визначте і розкрийте головні суперечності державної форми власності за соціалізму.

7. Дайте характеристику господарського механізму централізовано керованої економічної системи.

8. Визначте логіку і особливості здійснення господарських реформ у центрально керованій економічній системі.

9. Опишіть форми прояву нагромадження кризових явищ у виробничій сфері.

Література основна

1. Бальцерович Л. Социализм, капитализм, трансформация: очерки на рубеже эпох / Пер. с пол. – М.: Наука, 1999.

2. Бузгалин А. В., Колганов А. И. Теория социально-экономических трансформаций. (Прошлое, настоящее и будущее экономик «реального социализма» в глобальном постиндустриальном мире): Учеб. для студ. экон. спец. – М: ТЕИС, 2003.

3. Джилас М. Лицо тоталитаризма. – М.: Новости, 1992.

4. Каліцький А. Марксизм і стрибок у царство свободи: Історія комуністичної утопії / Пер. з пол. – К., 1999.

5. Корнаи Я. Путь к свободной экономике. – М., 1990.

6. Ослунд А. Строительство капитализма: Рыночная трансформация стран бывшего советского блока / Пер. с англ. – М.: Логос, 2003.

7. Перехідна економіка: Підручник / За ред. В. М. Гейця. – К.: Вища шк., 2003.

8. Политическая экономия: Учеб. для вузов / В. А. Медведев, Л. И. Абалкин, О. И. Ожерельев и др. – М.: Политиздат, 1990.

9. Сакс Д., Пивоварський О. Економіка перехідного періоду: Уроки для України / Пер. з англ. – К.: Основи, 1996.

10. Шніцер М. Порівняння економічних систем / Пер. з англ. – К.: Основи, 1997.

Додаткова

1. Экономика переходного периода: Учеб. пособ. / Под ред. В. В. Радаева, А. В. Бузгалина. – М.: МГУ, 1995.

2. Кукурудза І.І. Економіка України перехідного періоду. Матеріали до лекцій та семінарів. – Черкаси: Видавничий відділ Черкаського держуніверситету імені Богдана Хмельницького, 2002. – 112с.

3. Бєляєв О.О. Держава і перехідна економіка: механізм взаємодії: Монографія. / О.О. Бєляєв, А.С. Бебело, О.М. Комяков. – К.: КНЕУ, 2003. – 190 с.

4. Леоненко П.М. Сучасні економічні системи: Навч. посіб. / П.М. Леоненко, О.І. Черепніна – К.: Знання, 2006. – 429с. – (Вища освіта XXI століття).

 

 

Тема 9. Інституціональні основи системної постсоціалістичної трансформації

Тематичний зміст практичного заняття

1. Інституціональні складові трансформаційних процесів.

2. Держава в системі суспільних відносин. Роль і функції держави у постсоціалістичних трансформаціях.

3. Проблеми саморегулювання у трансформаційній економіці.

4. Критерії завершеності трансформаційного періоду для постсоціалістичних економік.

Анотація

Мета трансформаційних перетворень передбачає ефективне використання ресурсів та соціально справедливий розподіл створеного продукту. Для досягнення мети необхідно створення відповідного інституціонального середовища у всіх сферах суспільного життя і передусім у сфері економіки. Інституціональне середовище – це система суспільних інститутів, зміст і характер яких визначаються панівними у суспільстві нормами і правилами поведінки людей, їх способом мислення, ментальністю. Вдосконалення економічної системи – це спрямовування її розвитку на поліпшення умов життєдіяльності й життєзабезпечення населення, що досягається шляхом інституціональних змін та запровадження інститутів, які забезпечують підвищення ефективності суспільного виробництва разом із дотриманням принципу соціальної справедливості.

Інституціональні зміни здійснює держава, яка через свої організаційні структури встановлює «правила гри» і норми поведінки в суспільстві та забезпечує дотримання цих правил і норм. Невідповідність інституціональних змін вимогам вдосконалення економічної системи свідчить про недосконалість інститутів влади та існування суперечностей між владою, як структурованою соціальною коаліцією, і суспільством загалом та відсутність дієвих інститутів демократії.

Функціональним інститутом соціально-економічної системи є інститут власності, який визначає всю систему виробничих відносин суспільства. Основою інституціональних змін у трансформаційних процесах є трансформація форм власності. В Україні вона здійснювалася шляхом переходу від монополії державної власності до запровадження різноманітних форм, панівне місце серед яких посідає приватнокапіталістична форма власності.

Відсутність позитивних зрушень у підвищенні ефективності суспільного виробництва і зростанні добробуту населення відповідно до реформувань власності є свідченням того, що реформування здійснювалося на хибних теоретичних засадах, недосконалих механізмах роздержавлення власності та суперечило меті системних трансформацій.

Впровадження інституту приватнокапіталістичної власності змінює систему управління економічними процесами в суспільстві. На зміну адміністративно-плановій системі приходить система ринкової самоорганізації з елементами державного регулювання. Відсутність належної інформації щодо стану ринкового середовища, невизначеність перебігу економічних процесів і можливість опортуністичних дій економічних агентів призводять до необхідності впровадження інституту саморегуляції – створення відповідних асоціацій економічних агентів у сферах підприємницької діяльності з метою забезпечення сприятливих умов для ведення бізнесу в межах законодавчої бази. В рамках окремих асоціацій розробляються і запроваджуються норми та правила, обов'язкові для членів асоціації, створюються органи контролю за виконанням цих правил.

Для спрямування поведінки економічних агентів в умовах ринкової саморегуляції велике значення має панівна мотиваційна система суспільства, яка є складовою економічної системи і трансформується разом із нею. Складовими мотиваційної системи є потреби, цінності, інтереси та стимули, які визначають поведінку в умовах панування приватно-капіталістичних економічних відносин. Мотиви мають індивідуальний характер, опосередковуються соціальним статусом та інституціональним середовищем, в якому перебуває людина.

Держава через свої інституціональні структури, встановлюючи норми і правила поведінки, оптимізує мотиваційну систему суспільства в напрямі забезпечення єдності суспільних і особи­стих інтересів.

Для розроблення економічної політики, адекватної завданням розвитку економічної системи, велике значення має визначення критеріїв завершеності перехідного періоду. Таким критерієм може бути ступінь відповідності стану економічної системи, і насамперед, її економічних відносин, завданням системних трансформацій та відтворення складових економічної системи на нових принципах організації господарської діяльності.

Основні терміни та поняття:

Власність. Економічна роль держави. Економічна саморегуляція. Економічна система. Інститут. Інституціональне середовище. Мета реформування власності. Мотиви економічної поведінки. Організація саморегулювання. Саморегуляція. Держава. Специфікація прав власності. Приватизаційні сертифікати. Корпорація. Праця. Підприємець. Вашингтонський консенсус.

Реферати:

1. Реформування системи власності як основа трансформації постсоціалістичних відносин.

2. Мотиваційна система у трансформаційній економіці.

3. Специфіка відносин і прав власності у трансформаційній економіці.

Питання до обговорення:

1. Як Ви вважаєте, чому інститут власності є фундаментом економічної системи?

2. Чим зумовлена необхідність інституту саморегуляції у ринковій економіці?

3. Розкрийте роль інституціональних складових держави у трансформаційних процесах.

4. Які функції держави у здійсненні реформування економічної системи?

5. Які теоретичні засади визначають необхідність реформування інституту власності у перехідній економіці?

6. У чому специфіка відносин і прав власності у трансформаційній економіці?

7. У чому полягає інституціональний підхід до аналізу трансформаційних процесів?

8. Що являє собою інституціональна складова розвитку економічної системи?

9. Що Ви знаєте про інституціональні складові держави та їх роль у трансформаційних процесах?

10. Які теоретичні підходи існують щодо визначення критеріїв завершеності перехідної економіки.

Література основна

1. Архангельський Ю., Алексєєва А., Родзієвський О. Про вибір форм власності в контексті економічної ефективності приватизації в Україні // Економіка України. – 2005. – № 1.

2. Виленский А. О передаче контрольних и регулирующих функций государства обьединениям малых предпринимателей // Вопросы экономики. – 2003 . – №11.

3. Галочкин Н. Мотивы экономического поведения // Вопросы экономики. – 2004. – № 6.

4. Дементьєв В. Влада як проблема економічної теорії // Економіка України. – 2003. – №5.

5. Дерябина М. Институциональные аспекты постсоциалистического переходного периода // Вопросы экономики. – 2001. – № 12.

6. Игнатовский П. Экономические интересы и их противоречия // Экономист. – 2002. – № 3.

7. Капелюшников «Где начало того конца?» (К вопросу об окончании переходного периода в России) // Вопросы экономики. – 2001. – № 1.

8. Кредисов В. Держава і ринок: необхідність взаємодії у перехідній економіці // Економіка України – 2002. – № 2.

9. Крючкова П. Саморегулирование бизнеса как способ управлення контрактными отношениями // Вопросы экономики. – 2001. – № 6.

10. Мокряк В., Мокряк Е. До питання про сучасне трактування капіталістичної приватної власності // Економіка України – 2005. – № 5.

11. Обыденов А. Институциональные особенности саморегулирования бизнеса // Вопросы экономики. – 2003. – № 11.

12. Ревенков А. Мотивация трудовой деятельности. Экономист // 2005. – №7.

13. Сірко А. Корпоративна власність у транзитивній економіці // Економіка України. – 2003. – № 2.

14. Старовойтов М. Акционерная собственность и корпоративные отношения // Вопросы экономики. – 2001. – № 5.

Додаткова

1. Тимошенко Ю. Аналітична оцінка перебудови відносин власності в Україні // Економіка України. – 2003. – № 8.

2. Уильямсон О. Экономические институты капитализма. – Спб., 1997.

3. Ходов Л. О структуре малого бизнеса и особенностях его мотивации // Вопросы экономики. – 2002. – № 7.

4. Хохлов М. Про економічний зміст категорії власності в транзитивній економіці // Економіка України. – 2002. – № 3.

 

 

Тема 10. Проблеми формування економічної політики в Україні в умовах перехідного стану суспільства

Тематичний зміст практичного заняття

1. Економічна політика як об'єктивна потреба відображення інтересів суб'єктів економічної діяльності.

2. Цілі економічної політики та їх класифікація.

3. Концептуальні моделі переходу до ринкової системи господарювання.

Анотація

Мета теми – надати студентам базові знання про економічну політику, яка є домінуючою складовою загальнодержавної політики.

Економі́чна полі́тика — система заходів, здійснюваних державою та її владними структурами або іншими особами, спрямованих на регулювання економічних процесів. Економічна політика включає постановку тих або інших цілей та визначення шляхів та методів їх досягнення. Ефективність економічної політики базується на теоретико-методологічних засадах економічної теорії на основі пізнаних економічних законів. Державою повинні бути сформовані такі цілі економічної політики, завдяки реалізації яких можуть бути забезпечені рівні стартові умови для всіх численних учасників ринку, що створює умови для якісної ефективної конкуренції і досягнення загальної збалансованості ринкової системи.

Лауреати Нобелівської премії, англійський економіст Джон Хікс (1904-1989) та американець Кенпет Ерроу визначили необхідні принципи, які лягли в основу формування мети, засобів досягнення загальноекономічної рівноваги та створення умов для розвитку економіки добробуту, а головне – механізм прийняття рішень щодо визначення цілей соціально-економічного розвитку, який максимально задовольняв би еко­номічний інтерес суспільства, певних соціальних груп і окремих суб'єктів соціально-економічних відносин. На думку К. Ерроу, у визначенні суспільством цілей та шляхів розвитку соціально-економічних відносин необхідний пошук оптимального раціональ­ного компромісу мети і переваг, що визначаються окремим суб'єктом і окремими соціальними групами.

Розвиваючи цю думку, Дж. Хікс звертає увагу, що до рішень за критерієм Парето можуть бути додані інші, прийняті більшістю голосів у разі полярного розходження думок, але такі рішення повинні викликати таке зростання добробуту більшості, яке перевищує за своєю величиною втрати меншості.

Нідерландський економіст Я. Тінберген аналізуючи у своїй роботі «Економічна політика: принципи та модель» (1956 р.) причини труднощів, що виникають у процесі реалізації багатоцільової моделі економічної політики, дійшов висновку, що кількість інструментів проведення цієї політики залежить від кількості цілей, що намічаються. Таким чином, до основних принципів формування основ економічної політики держави зі створення в країні ринкової економіки, нової системи господарювання слід віднести й питання оптимальної кількості цілей, які можна визначити найнеобхіднішими, пріоритетними і реально досяжними.

Після Другої світової війни німецькі й австрійські економісти висунули нову формулу цілей макроекономічної політики у вигляді так званого «магічного чотирикутника» цілей. Пріоритетними завданнями даної формули були: забезпечення повної зайнятості, стабільності цін, розвитку економіки, зовнішньоекономічної рівноваги.

В останні роки уряди країн із розвинутою ринковою економікою зосереджують свої зусилля на створенні ефективного механізму для досягнення двох найважливіших цілей: нової якості економічного зростання та стримування некерованої інфляції. Оскільки забезпечувати реалізацію багатьох цілей для держави стає все складніше, до того ж і недоцільно, необхідно домогтися нової якості економічного зростання, що означає фактично автоматичну реалізацію решти економічних і соціальних цілей.

Отже, дві домінуючі цілі – якість економічного зростання і боротьба з некерованою інфляцією, на нашу думку, є універсальними, всезагальними макроекономічними цілями економічної політики будь-якої держави. Вони залишатимуться незмінними за своєю суттю протягом усього періоду існування ринкової економічної системи, оскільки без їх ефективної і своєчасної реалізації неможливе досягнення повної рівноваги, а відповідно і динамічного розвитку соціально-економічних процесів як в окремій державі, так і в світовому господарстві загалом.

Поряд із глобальними цілями сучасної економічної політики, певні політичні сили, уряди країн формують цілу низку стратегічних і тактичних цілей, що визначають основні завдання та напрями соціально-економічного розвитку суспільства на певний період часу.

Економічний зміст стратегічних цілей полягає у визначенні довготривалих найбільш принципових та важливих намірів економічної влади щодо планування виробництва, доходів і витрат бюджету, податкової політики, інвестицій, динаміки цін, соціального захисту громадян тощо. Їх відмінність від глобальних, на наш погляд, полягає в локальнішому характері стратегічних цілей, в обмеженішому часовому, хоча й досить тривалому просторі їх дії.

Формування тривалої економічної політики на основі глобальних і стратегічних цілей у соціально-економічній сфері можливо лише за відносно стабільних умов розвитку економіки, а також гарантованих ресурсних можливостей.

Щодо тактичних цілей, то з ними ми пов'язуємо короткочасну економічну поведінку, певну лінію економічних дій, що розраховані на відносно короткотерміновий період виходячи із плинної ситуації. Короткочасна економічна поведінка формується в межах нетривалої економічної політики (кілька місяців, рік) на основі визначення тактичних цілей та засобів їх досягнення. Така короткострокова економічна політика пов'язана з розв'язанням локальних проблем, суперечностей, що виникають у процесі економічного розвитку. Вона є необхідним підґрунтям досягнення певних стратегічних цілей.

Україна як постсоціалістична країна лише нещодавно стала на шлях формування демократичного громадянського суспільства та ринкової системи господарювання. І відповідно відразу ж виникло питання про необхідність формування довгострокової економічної політики, визначення і досягнення певних стратегічних цілей соціально-економічного розвитку, оскільки завдання, що стояли перед Україною, не могли бути розв'язаними протягом короткого часу.

Необхідність системних трансформаційних процесів в економіці об'єктивно визначає такі пріоритетні стратегічні цілі перехідного періоду:

1. Зміна економічної ролі держави, форм і методів державного регулювання економіки.

2. Системні інституціональні перетворення і кардинальні зміни у системі відносин власності.

3. Антимонопольне регулювання та розвиток конкуренції на основі роздержавлення та приватизації.

4. Структурна перебудова економіки та ліквідація структурних деформацій, як основа досягнення часткової та загальної рівноваги у вирішенні якісно нових завдань.

5. Формування ефективної системи стимулів на мікро- і макрорівнях для масового залучення інвестицій у всі сфери економічного життя країни, передусім у пріоритетні галузі науки та виробництво.

6. Формування ефективного механізму інтенсивного розвитку зовнішньоекономічних відносин.

7. Визначення пріоритету соціальної політики та формування механізму її послідовного здійснення.

8. Забезпечення на основі послідовної реалізації зазначених вище стратегічних цілей економічної політики перехідного періоду, стійкого економічного зростання національної економіки.

Кількість стратегічних цілей економічної політики перехідного періоду не є стабільною і може відхилятися в той чи інший бік. Але, слід підкреслити, що всі названі вище цілі є характерними для будь-якої країни з перехідною економікою. Другою їх особливістю є те, що вони одночасно можуть виступати і як тактичні цілі у процесі реалізації глобальних економічних цілей, у межах окремої країни або ж у просторі світового господарювання.

Сьогодні перед Україною постають нові завдання, розв'язання яких зумовлює перспективу її розвитку. Аналізуючи зміст та напрями трансформаційного процесу в Україні, слід звернути увагу, що в контексті поглиблення суспільно-реформаційних процесів, адаптації до нового формату глобальних зрушень та модернізації загальних положень національного реформаційного порядку сьогодення перед Україною постало одразу кілька завдань, серед яких головними є:

– визначення пріоритетів подальшого розвитку з урахуванням активізованих і потенційних національних ресурсів та перспективних світових політичних і технопромислових тенденцій;

– забезпечення динаміки зростання, яка б відтворювала резонанс із загальносвітовою динамікою та темпом розвитку інших країн спільної з Україною цивілізаційної платформи;

– гармонізація впливів і взаємозв'язків між внутрішньою економічною і політичною підсистемами, з одного боку, та зовнішніми чинниками – з другого, з метою пошуку «формули інституційної рівноваги», яка гарантує невпинне зростання;

– запровадження адекватної державної політики, спрямованої на активізацію пріоритетних чинників постіндустріального прогресу та створення саморегульованих циклів інноваційного розвитку;

– пошук адекватної методології подальшого розвитку, яка відповідає актуальним завданням нового покоління національних реформ, кореспондується зі світовим досвідом та вдалою практикою «піонерів світового розвитку» і являє собою сучасний категоріально-інструментальний апарат для розуміння наявних та процесів, що набирають швидкість.

Отже, економічна політика є домінуючою складовою загальнодержавної політики, основне призначення якої полягає у створенні умов для досягнення значущих на даному історичному етапі розвитку суспільних цінностей. Ефективність економічної політики базується на теоретико-методологічних засадах економічної теорії на основі пізнаних економічних законів.

Серед загальновизнаних моделей трансформаційного процесу виділяють неоінституціоналізм, неокласику, посткейнсіанство.

Серед концептуальних варіантів трансформації постсоціалістичної економіки – шокотерапію та градуалізм.

Основні терміни та поняття:

Кейнсіанство. Посткейнсіанство. Неоінституціоналізм. Неокласична модель. Монетаристська концепція. Державний бюджет. Громадські організації. Антиінфляційні заходи. Соціально-економічний розвиток. Національна концепція. Цілепокладання. Стратегічні цілі. Тактичні цілі. Глобальні цілі. Нова якість економічного зростання. Некерована інфляція. Вашингтонський консенсус. Градуалізм. Економічна політика. Монетаризм. Об'єкт економічної політики. Перехідна економіка. Суб'єкти економічної політики.

 

 

Реферати:

1. Регіональна економічна політика в Україні: сучасний стан та шляхи оптимізації.

2. Теорії визначення і вибору економічної політики.

Питання до обговорення:

1. Які, на Ваш погляд, існують закономірності економічного розвитку України, котрі потрібно враховувати під час формування економічної політики у перехідний трансформаційний період?

2. Яке місце і роль посідає світогляд суб’єктів господарської діяльності в перехідному періоді трансформаційного процесу?

3. У чому полягає зміст негативних наслідків реалізації моделі «шокової терапії» в трансформаційній моделі України на перехідному етапі?

4. Що є суб'єктом і об'єктом економічної політики у перехідний період трансформації суспільства?

5. Які внутрішні і зовнішні чинники впливають на вибір економічної програми реформ в Україні?

6. Назвіть основні складові змісту «Вашингтонського консенсусу» і «Поствашингтонського консенсусу».

7. Перелічіть специфічні риси трансформаційного суспільства, які необхідно враховувати під час формування економічної політики в перехідний період.

8. Охарактеризуйте на конкретних прикладах основну проблему переходу до ринкової економіки – вибір темпів і послідовності перетворень.

9. Покажіть особливості сучасної економічної політики на прикладі таких країн як Росія, Польща. 

Індивідуальні та групові комплексні завдання

1. Зробити реферування статті: Бородаевский А. Тенденция социально-экономического развития разных регионов мира // Мировая экономика и международные отношения. – 2007. – №4. – С.53.

Тестові завдання для перевірки знань студентів

1.  Яку функцію виконує держава у ринковій і в адміністративно-командній економіці:

а) законотворча діяльність;

б) підтримка конкурентного середовища;

в) установлення цін на продукцію приватного сектору;

г) регулювання розмірів виробництва.

2. Для командно-адміністративної економіки характерно:

а) орієнтація виробників на задоволення потреб споживачів;

б) централізоване планування;

в) вільне ціноутворення;

г) різноманітність форм власності.

3. Який вид діяльності уряду не може бути прийнятий в умовах сучасної ринкової економіки?

а) захист конкуренції;

б) перерозподіл доходу й багатства;

в) встановлення конкретних розмірів виробництва всім суб'єктам економічної діяльності;

г) контроль рівня зайнятості й інфляції.

4. До методів сучасної економічної політики держави не відноситься:

а) бухгалтерія;

б) податки;

в) програмування;

г) індикативне планування.

5. Грошово-кредитну й валютну політику в Україні здійснює:

а) Верховна рада України;

б) Міністерство економіки;

в) Кабінет міністрів України;

г) Національний банк України.

6. Грошово-кредитна політика використовує методи:

а) прямого й опосередкованого впливу;

б) прямого впливу;

в) опосередкованого впливу;

г) нормального впливу.

7. Які методи економічної політики використовує держава в адміністративно-командній економіці:

а) програмування;

б) економічні плани;

в) адміністративні методи;

г) регулювання виробництва та цін.

8. До складу єдиної системи фінансових планів України входить:

а) державний бюджет України;

б) економічні плани;

в) місцеві бюджети;

г) пенсійний фонд.

9. Єдина система фінансових планів України не включає:

а) фінансові плани суспільних організацій;

б) економічні плани;

в) місцеві бюджети;

г) пенсійний фонд.

Література основна

1. Браун Г.Г. Рыночное хозяйство и Вашингтонский консенсус // Мировая экономика и международные отношения. – 2004. – № 8. – С. 404.

2. Бузгалин А. В., Колчанок А. И. Закономерности и модели переходной экономики // Вестник МГУ. Серия 6. Экономика. 1996. – № 1. – С. 22-46.

3. Гальчинський А. С. Суперечності реформ: у контексті цивілізаційного процесу. – К., 2001.

4. Геєць В. Деякі порівняльні ознаки трансформаційних моделей економіки України і Росії // Економіка України. – 2005. – № 5. – С. 4-17.

5. Гэлбрейт Дж. Экономические теории и цели общества. – М.: Прогресс, 1979.

6. Зайцев Ю. К. Соціалізація економіки України та системна трансформація суспільства. – К.: КНЕУ, 2002.

7. Колодко Г. Институты, политика и экономический рост // Вопросы экономики. – 2004. – № 7. – С. 35-50.

8. Кучуков P., Савка А. Экономическая политика: институциональный подход // Вопросы экономики. – 2004. – № 4. – С. 15-24.

9. Мочерний С. Методологія економічного дослідження. – Львів: Світ, 2001.

10. Новосельский В. Общественное сознание и экономическая политика // Экономист. – 2004. – № 1. – С. 46-51.

11. Радіонова І. Макроекономіка та економічна політика. – К.: Таксон, 1996.

12. Стиглиц Дж. Ю. Экономика государственного сектора. – М.: МГУ, 1997.

13. Трансформаційна економіка: Навч. посіб. / За ред. В.С. Савчука. – К.:КНЕУ, 2006. – 612 с.

Додаткова

1. Ананьин О. Теория и политика в прикладных экономических исследования: некоторые уроки зарубежного опыта // Мировая экономика и международные отношения. – 2008. – №1. – С.15.

2. Вахненко Т.П.  Роль науково-технічної і промислової політики держави у формуванні нової моделі національної конкурентоспроможності // Економіка і прогнозування. – 2006. – №1. – С.42-60.

3. Галан Н.  Система державної підтримки малих та середніх підприємств у США // Фінанси України. – 2006. – №1. – С. 142-150.

4. Головінов О.М.  Загальнотеоретичні засади функціонування державного сектора // Актуальні Проблеми Економіки. – 2008. – №1. – С.5-17.

5. Гумаргалиев И. Диалектика плана и рынка // Экономист. – 2005. – № 7.

6. Попов А. Плановые и рыночные методы: условия сочетания // Экономист. – 2005. – №10.

7. Тропіна В. Бюджетне забезпечення соціальної функції держави в Україні // Фінанси України. – 2008. – №5. – С.15.

 

 

Тема 11. Цілі, методи та інструменти трансформації відносин власності

Тематичний зміст практичного заняття

1. Теорія трансформації відносин власності.

2. Роздержавлення – основа  формування  нової системи відносин власності у змішаній економіці.

3. Приватизація: її шляхи, етапи, суперечності.

Анотація

Мета теми – надати студентам базові знання про етапи розвитку відносин власності в Україні.

Зміна в Україні суспільно-економічного устрою в напрямі розвитку соціальної ринкової економіки, трансформація відносин власності і реструктуризація форм господарювання зумовлюють насамперед необхідність визначення економічної сутності цих процесів та категорій, що їх характеризують.

У численних публікаціях з проблем роздержавлення та приватизації, виходу економіки України з кризового стану висвітлюються здебільшого окремі елементи цього процесу. Проте теоретичний підхід до реформування державної власності необхідно починати з базисної категорії – самої категорії «власність», первинність і суть якої, як свідчать вади реформ, розуміються досить поверхово, а це у свою чергу не дозволяє з максимальною об'єктивністю визначити перспективи приватизаційного процесу в цілому.

Відносини власності перебувають у надзвичайно рухливому і мінливому стані. У трансформаційний період права власності недостатньо спеціалізовані й регламентовані як в економічному, так і в інституціональному та юридичному аспектах. Нарешті, необхідність змін у формах власності зумовлює необхідність якісних змін самих економічних відносин.

Ліквідація монополії державної власності стала стрижнем економічної трансформації. Роздержавлення економіки означає зняття з держави функцій прямого господарського управління, передачу відповідних повноважень на рівень підприємств, а також заміну вертикальних господарських зв'язків горизонтальними, що можуть відбуватися й без зміни власників. Це свідчить про те, що приватизація та роздержавлення самі по собі не усувають монополію як таку, а можуть призвести до заміни державної монополії приватною, яка не обов'язково буде кращою від державної.

Досвід та здобутки початкового етапу приватизації в Україні довели, що державну власність варто передавати у приватні руки тільки за умови, якщо ця угода буде оптимізована з макроекономічного погляду і якщо буде гарантія того, що новий власник поведе цю справу краще, ніж колишній.

Не можна передавати власність без гарантій фінансової (вагома грошова застава у формі плати за титул власності), правової (включаючи кримінальну відповідальність за порушення законів і зловживання) і моральної (формування атмосфери суспільної нетерпимості до тих, хто недбайливо господарює) відповідальності за ефективне її використання.

Не можна покладатися на автоматизм, стихію ринкового саморегулювання у процесі формування ефективних власників. Передавати майно потрібно тільки тоді, коли вдалося підібрати покупців, що зацікавлені в ефективному функціонуванні й розвитку підприємства і які матимуть необхідні організаційно-правові можливості для контролю за його діяльністю.

Основні терміни та поняття:

Етапи приватизації – передприватизаційний етап (1988-1992); етап індивідуальних технологій (1992-1994); етап масової приватизації (1995-1998); етап індивідуальної грошової приватизації (з 1999 p.). Ефективний власник. Механізм роздержавлення. Процес приватизації. Роздержавлення економіки. Способи приватизації. Трансформація відносин власності. Форми роздержавлення. Пучок прав А.Оноре. Денаціоналізація. Демонополізація. Децентралізація. Диверсифікація. Організаційно-економічні форми підприємств. Індивідуалізація власності.

Реферати:

1. «Ефективний власник» як інструмент і результат трансформації відносин власності.

2. Особливості приватизаційних процесів в Україні в період 2007-2011рр.

Питання до обговорення:

1. Як Ви вважаєте, – історично процес трансформації власності одноразовий чи постійний? Поясніть Вашу думку на прикладах основних течій в економічній теорії.

2. Чим відрізняється процес трансформації власності в постсоціалістичних та постіндустріальних країнах?

3. Сформулюйте основну мету та форми роздержавлення економіки.

4. Чим відрізняються процеси роздержавлення та приватизації?

5. Назвіть основні форми роздержавлення власності.

6. Чи можна вважати, що процес роздержавлення – завжди добре, а одержавлення – завжди погане?

7. Охарактеризуйте українську модель приватизації. Чим вона зумовлена?

8. Назвіть основні законодавчі документи, які регламентують процес приватизації в Україні.

9. Чи можна визначити ефективність приватизації і якщо можна, то як?

10. «Ефективний власник» – хто він?

11. Економічна влада і асиметричність економічних відносин і зв’язків.

Література основна

1. Будкін В. Передумови і результати трансформації власності у постсоціалістичних державах // Економіка України. – 2002. – № 5. – С 76-83.
2. Держава і перехідна економіка: механізм взаємодії: Монографія / О. О. Бєляєв, А. С. Бебело, О. М. Комяков. – К.: КНЕУ, 2003.
3. Зайцев Ю. К. Соціалізація економіки України та системна трансформація суспільства. – К.: КНЕУ. – 2002.
4. Лазня І., Рибалкін В. Загальний закон власності // Економіка України. – 2001. – № 9. – С. 43-51.
5. Перехідна економіка: Підручник / За ред. В. М. Гейця. – К.: Вища шк., 2003.
6. Покритан А., Гринчук В. Деякі питання аналізу і реформування відносин власності // Економіка України – 2003. – №11. – С. 40-47.
7. Савчук В. С, Зайцев Ю. К. Система соціального партнерства в Україні: проблеми, протиріччя, методи формування // Вчені записки: Наук, збірник. Вип. 4. – К.: КНЕУ. – 2002. – С. 9-18.
8. Сірко А. Постприватизаційний перерозподіл та концентрація прав власності у перехідній економіці // Економіст. – 2004. – № 9. – С. 34-37.

Додаткова

1. Сухачов С. Активний власник – ключова фігура в механізмі трудових відносин // Вісник НАН України. – 2001. – №8.
2. Тимошенко Ю. Перспективи трансформації власності в Україні // Економіка України. – 2003. – № 10. – С. 17-24.
3. Чечетов М., Жадан І. Соціально-економічний аспект трансформації відносин власності в Україні // Економіка України. – 2004. – № 10. – С. 4-16.
4. Якубенко В.Д. Базисні інститути у трансформаційній економіці. – К.: КНЕУ, 2004.

 

 

Тема 12. Становлення ринку факторів виробництва

Тематичний зміст практичного заняття

1. Первісне нагромадження капіталу. Становлення ринку капіталів.
2. Становлення фондових ринків.
3. Проблеми формування ринків землі та нерухомості.
4. Формування системи найманої праці та ринку праці.

 

 

Анотація

Мета теми – надати студентам базові знання про становлення ринків факторів виробництва.

Становлення ринку капіталів тісно пов'язане з процесом первісного нагромадження капіталу, являє собою логічне продовження цього процесу. Первісне нагромадження капіталу і становлення ринку капіталів – це характерні риси трансформаційної економіки. Найважливіше значення у процесі первісного нагромадження капіталу відіграла приватизація державної влас­ності. Всі незаконні способи приватизації державного майна та цінностей базуються на його розкраданні та пограбуванні. Наслідком такої приватизації в пострадянських країнах стало утворення потужного тіньового капіталу та тіньового номенклатурно-капіталістичного сектору. Зростання капіталів відбулося за рахунок перерозподілу раніше створеного національного ресурсу, а не за рахунок зростання суспільного капіталу у вартісному і матеріально-уречевленому вираженні. В пострадянських країнах з'являється новий клас власників капіталу.

Формування фондового ринку в постсоціалістичних країнах відбувалося у процесі приватизації державного майна. Фондовий ринок пострадянських країн характеризується низьким рівнем прозорості та ліквідності, через що він поки не став фінансовим інструментом перерозподілу ресурсів тією мірою, якою потребує розвиток економіки. Цінні папери грають ще незначну роль у переливанні та перерозподілі фінансових ресурсів у державі, у залученні необхідних для розвитку економіки інвестиційних ресурсів.

Завдяки роздержавленню та приватизації в постсоціалістичних країнах почалося становлення ринків землі та нерухомості. Найважчим виявляється процес становлення ринку землі, дуже повільно земля включається в ринкові відносини, що певною мірою гальмує процеси на ринку нерухомості. Саме тому ринки землі та нерухомості розвиваються нерівномірно. Вирізняють три етапи розвитку ринку землі. Характерною рисою сучасного, третього етапу є перетворення землі в капітал, капіталізація землі. Розвиток ринків землі і нерухомості вимагає регулювання й контролю їх розвитку з боку держави.

Поява і розвиток процесів наймання праці породжує формування ринків праці в постсоціалістичних країнах. Складовими ринку праці є товар, робоча сила в певній кількості і якості, ціна товару робоча сила, попит і пропонування. Ці складові мають певні особливості у країнах з трансформаційною економікою. В постсоціалістичних країнах відбувся перехід від повної до ефективної неповної зайнятості, відбулося скорочення зайнятості та зростання безробіття. Як наслідок, в постсоціалістичних країнах склався нестандартний (гнучкий) ринок праці, ринкова трансформація викликала зниження заробітної плати, падіння якості життя населення.

Необхідність усунення всіх недоліків трансформаційного процесу вимагає певних дій з боку всіх суб'єктів економіки, потребує сильної державної влади та ефективного державного регулювання усіх сфер і галузей суспільного життя.

Основні терміни та поняття:

Нерухомість. Первісне нагромадження капіталу. Ринок капіталів. Ринок нерухомості. Ринок праці. Ринок робочої сили. Фіктивний капітал. Фондовий ринок. Цінність прці. Тіньовий капітал. Тіньовий номенклатурно-капіталістичний сектор. Капіталіст.

Реферати:

1. Історична роль первісного нагромадження капіталу.

2. Фондовий ринок України і перспективи його розвитку.

3. Ринок нерухомості України: економічні та регіональні аспекти.

4. Державне регулювання ринку землі в Україні.

5. Сучасні тенденції розвитку ринку праці в Україні.

Питання до обговорення:

1. Охарактеризуйте роль процесів становлення та розвитку ринків чинників виробництва у трансформаційних змінах у постсоціалістичних країнах.

2. Поясність, яким чином роздержавлення і приватизація в пострадянських (постсоціалістичних) країнах призвели до перерозподілу державної власності на користь меншості за рахунок пограбування більшості, до первісного нагромадження капіталу і становлення ринку капіталів.

3. Розкрийте особливості становлення і розвитку ринків землі та нерухомості в постсоціалістичних країнах.

4. Чому в сучасних постсоціалістичних країнах необхідним є державне регулювання оплати праці?

5. Які складові ринку праці?

6. Які характерні риси фондового ринку України?

Література основна

1. Перехідна економіка: Навч. посіб. / За ред. акад. В. М. Гейця. – К.: Вища шк., 2003.

2. Фондовий ринок: Навч. посіб. / О. М. Мозговий. – К.: КНЕУ, 1999.

3. Перспективы развития стран с переходной экономикой // БИКИ. – 2004. – № 54. – С. 16.

4. Эксперты ООН о развитии стран с переходной зкономикой // БИКИ. – 2004. – №21–22, 24 февр. – С. 1,4-6.

5. Черепніпа О. І. Взаємозумовленість трансформаційних процесів і розвитку світового господарства // Актуальні проблеми економіки. – 2004. – № 1. – С. 92-99.

6. Сірко А. Постприватизаційний перерозподіл та концентрація прав власності у перехідній економіці // Економіст. – 2004 – № 9. – С. 34-37.

Додаткова

1. Політична економія: Навч. посіб. / За ред. проф. К. Т. Кривенка. – К.:КНЕУ, 2001.

2. Хархамова Г. Нова економічна динаміка у трансформаційних економіках: інвестиції та економічне зростання // Економіст. – 2004. – № 11. – С. 48-51.

3. Ходзінський К. Сучасний стан праці в Україні та проблеми її інтенсивності // Економіка України. – 2004. – № 8. – С. 57-62.

4. Краснов Ю. Стратегія ефективної зайнятості населення // Україна: аспекти праці. – 2004. – № 4. – С. 3-8.

5. Мильчакова Н. Эффективность фондового рынка: институциональный подход // Вопросы экономики. – 2004. – № 5. – С. 97-110.

6. Богиня Д. Трансформаційні процеси в системі формування національного ринку праці: інституційний аспект // Україна: аспекти праці – 2005. – № 1. – С. 3-8.

7. Блага Н. В. Інформаційна прозорість фондового ринку України // Фінанси України. – 2005. – № 3. – С. 90-95.

Тема 13. Принципи формування підприємницького середовища у перехідній економіці України

Тематичний зміст практичного заняття

1. Підприємництво в системі економічних відносин суспільства.
2. Трансформація системи відносин власності та суб’єкти господарювання.
3. Шляхи піднесення ефективності підприємницької діяльності.

Анотація

Мета теми – надати студентам базові знання про підприємництво, оскільки воно відіграє важливу роль у національному господарстві країни, прискорює рух економіки шляхом ефективності, раціоналізації та постійного оновлення.

Виконуючи свої основні функції (ресурсну, творчу, організаційну, стимулювальну, управлінську та захисну), підприємництво в умовах трансформаційної економіки стає тією рушійною силою, що сприяє формуванню нових економічних відносин. Однак за своєю природою підприємницька діяльність є вразливою до умов нестабільності та різких коливань ринкової кон'юнктури. Саме тому підприємництво потребує формування специфічного середовища, яке сприятиме його динамічному розвитку. Таке середовище має спиратися на відповідні політико-правові, економічні, організаційні та соціально-психологічні основи. Отже, створення сприятливих умов для ефективного функціонування підприємницького сектору та розвитку на цій основі національної економіки є основним завданням державного регулювання підприємництва.

Державна політика підтримки та розвитку підприємництва має поєднувати заходи регуляторної політики, фінансово-кредитної підтримки, реформування нормативно-податкової бази підприємницької діяльності з розвитком ринкової інфраструктури та вдосконаленням інституціонального середовища. Лише за таких умов та за наявності розвинутого конкурентного середовища можливі реальна мотивація підприємницької діяльності, реалізація економічних інтересів та підвищення підприємницької активності. Піднесення ефективності підприємництва в умовах трансформаційної економіки пов'язане з активізацією інноваційно-інвестиційної діяльності, підвищенням ефективності виробництва та конкурентоспроможності продукції, оптимізацією поточних витрат і розмірів підприємств, вибором ефективних форм і методів підприємницької діяльності.

Основні терміни та поняття:

Державна політика підтримки підприємництва. Державне регулювання підприємництва. Інноваційне підприємництво. Конкурентоспроможність підприємства. Корпорація (акціонерне товариство). Мале підприємництво. Механізм державного регулювання підприємництва. Одноосібне володіння. Підприємництво. Правова база підприємницької діяльності. Товариство (партнерство). Ефективність виробництва. Економічний ефект. Соціальний ефект. Малі, середні та великі підприємства. Положення та норми Recommendation 2003/361/ЕС.

Реферати:

1. Удосконалення механізмів державного регулювання підприємницької діяльності.

2. Суть, роль та функції малого підприємництва у різних моделях змішаної економіки.

3. Особливості становлення сектору малого підприємництва в Україні.

Питання до обговорення:

1. Назвіть нові форми господарювання в сільському господарстві.
2. Дайте характеристику середнього підприємництва.
3. Назвіть причини тінізації в малому і середньому підприємництві.
4. Дайте визначення малого підприємництва та його ролі в перехідній економіці.
5. Покажіть недоліки правового забезпечення розвитку підприємництва в Україні.
6. Як займатись бізнесом і при цьому не відриватись від концепції цінності людської особи та людської гідності?
7. Покажіть перспективи розвитку фермерського господарства в Україні.
8. Проаналізуйте умови ефективності підприємницької діяльності у перехідній економіці та визначте основні чинники підвищення її ефективності.
9. Розкрийте сутність основних організаційно-правових форм підприємництва та визначте їхні переваги і недоліки в умовах трансформаційної економіки.

10. Охарактеризуйте основні етапи державної політики підтримки та розвитку підприємництва в Україні.

11. Проаналізуйте слабкі сторони, які присутні підприємцям.

12. Етика підприємництва та соціальна відповідальність у бізнесі. Діловий етикет. Етика управління.

13. Поясніть твердження І. Шумпетера, що першою основною рисою підприємця є розвинута інтуїція, яка поповнює нестачу інформації.

Тестові завдання для перевірки знань студентів

Примітка: питання позначені позначкою *, мають декілька правильних відповідей.

1. Розвинута економіка – це:

а) економіка з активним втручанням держави в процес матеріального виробництва;

б) економіка, в якій поєднується дія законів з державним регулюванням;

в) економіка, де головним суб’єктом регулювання економічних процесів є держава, а зв’язки формуються на основі директивних планів;

г) економічно неоднорідна структура господарства, в якій одночасно функціонують різні соціально-економічні уклади.

2. Чого немає в командній економіці?

а) призначуваних чиновниками цін;

б) планування від досягнутого;

в) орієнтація виробника в основному на платоспроможний попит;

г) несправедливого розподілу благ.

3. Чи правильне твердження, що «як економічна категорія бізнес втілює в собі економічні відношення суб’єктів господарювання різноманітних форм власності, реально що беруть участь у ринковому процесі»:

а) вірно;

б) не вірно.

4.* Назвіть шляхи створення дрібного бізнесу, що дозволяються законом:

а) роздержавлення;

б) будівництво нових дрібних підприємств;

в) продаж магазинів у власність громадян;

г) виготовлення тютюнових виробів;

д) розукрупнення виробничих об’єднань;

е) створення та утримання ігорних закладів;

ж) торгівля алкогольними напоями;

з) продаж у власність громадян підприємств суспільного харчування;

і) організація азартних ігор;

к) виготовлення і реалізація медикаментів і хімічних речовин.

5. Що є метою бізнесу? Пронумеруйте у порядку першочерговості:

а) прибуток;

б) задоволення потреб споживача;

в) задоволення власних потреб;

г) потреба бути необхідним суспільству.

6.* Бізнесом є:

а) служба в державних установах;

б) діяльність, яка передбачає залучення власних коштів, або опосередковану участь у справі;

в) робота по найму у компанії;

г) володіння акціями компанії;

д) праця на власному підприємстві.

7.* Визначальними рисами бізнесу є:

а) ініціативність;

б) самостійність в прийнятті рішень;

в) креативність;

г) відсутність ризиків в прийнятті рішень;

д) інертність.

8.* Активізація бізнесу приводить до:

а) поліпшення стану суспільного виробництва;

б) розповсюдження екстенсивних шляхів розвитку виробництва;

в) формуванню нового типу економічної поведінки.

9. Чи може бізнес існувати окремо від підприємництва?

а) так;

б) ні.

10.* Система бізнесу як система господарювання охоплює такі елементи:

а) підприємницький бізнес;

б) державний бізнес;

в) споживчий бізнес;

г) страховий бізнес;

д) ризиковий бізнес.

11. Що є основою споживчого бізнесу:

а) загальнодержавна власність на засоби виробництва, інформація грошові ресурси, цінні папери;

б) приватна власність на предмети споживання і послуги.

12. Підприємництво пов’язане з обміном, розподілом і споживанням товарів через торгові установи та біржі:

а) комерційне підприємництво;

б) фінансове підприємництво;

в) державне підприємництво;

г) виробниче підприємництво.

13.* Вся мала приватизація проходить через комерціалізацію, що передбачає:

а) викуп малих підприємств;

б) передачу малих підприємств у приватну власність;

в) вільну заставу підприємств.

14.* Хто може бути суб’єктом підприємницької діяльності:

а) громадяни України;

б) юридичні особи;

в) іноземці;

г) особи без громадянства.

15.* Виділіть тих суб’єктів, які мають право бути підприємцями:

а) спільні підприємства;

б) громадяни;

в) іноземні держави;

г) військовослужбовці;

д) посадові особи органів державної безпеки;

е) особи, що мають непогашену судимість за злочин;

з) релігійні установи.

16. Суб’єктами підприємницької діяльності є організації, які на основі юридично відокремленого майна (в межах своєї господарської компетенції) безпосередньо здійснюють господарську діяльність:

а) так;

б) ні.

17. Суб’єкт підприємництва – юридична особа, яка може бутипритягнута до таких видів юридичної відповідальності:

а) майнова;

б) кримінальна;

в) адміністративна;

г) дисциплінарна;

д) матеріальна.

18. Чи є суб’єктом підприємницької діяльності релігійна установа:

а) так;

б) ні.

19. «Державна реєстрація підприємництва здійснюється у виконавчому комітеті районної, міської, районної Ради народних депутатів за місцем знаходження підприємництва»:

а) вірно;

б) не вірно.

20.* Власність в Україні виснує у таких формах:

а) державна;

б) особиста;

в) колективна;

г) індивідуальна;

д) приватна;

е) змішана.

21.* Відповідно до форм власності в Україні існують такі види підприємств:

а) сімейні;

б) індивідуальні;

в) приватні;

г) колективні;

д) державні;

е) спільні.

22. «Ліцензія – це спеціальний документ, який видається підприємцю компетентним державним органом та надає право на здійснення окремих видів діяльності»:

а) вірно;

б) не вірно.

23. Дозвіл (ліцензія) на здійснення підприємницької діяльності видається:

а) Кабінетом Міністрів або уповноваженим органом;

б) відповідним міністерством або відомством;

в) органом місцевого самоврядування.

24.* Які види підприємницької діяльності не можуть здійснюватися без спеціального дозволу (ліцензії):

а) медична практика;

б) юридична практика;

в) виробництво радіоапаратури;

г) посередницька діяльність з приватизаційними паперами;

д) виготовлення цінних паперів, грошових знаків і знаків поштової оплати.

25.* Коли припиняється право власності?

а) з припиненням існування об’єкта права власності;

б) з припиненням існування суб’єкта права власності;

в) у випадках передбачених законодавством.

Література основна

1. Варналій 3. С. Основи підприємництва: Навч. посіб. – К.: Знання-Прес, 2002.

2. Геєць В. М., Панченко Є. Г., Лібанова Е. М. та ін. Перехідна економіка: Підручник / За ред. В. М. Гейця. – К.: Вища шк., 2003.

3. Коротенко Н. П. Проблеми розвитку підприємництва в Україні // Актуальні проблеми економіки. – 2004. – №4 (34). – С. 96-101.

4. Кочетков Г. Б. Предпринимательство как фактор развития // США – Канада: Экономика-политика-культура. – 2003. – № 6. – С. 48-65.

5. Кредісов В. А. Підприємництво – вирішальний фактор розвитку країн з перехідною економікою. – К.: Знання України, 2003.

6. Мазур О. Є. Оцінка сучасного стану малого підприємництва // Актуальні проблеми економіки. – 2003. – № 11. – С. 80-89.

7. Мартиненко М. М., Чернеча В. В. Конкурентні переваги як шлях до розвитку підприємницької діяльності // Актуальні проблеми економіки. – 2004. – № 3 (33). – С. 88-95.

8. Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з питань регулювання підприємницької діяльності» від 18.09.2008р.

Додаткова

1. Покропивний С. Ф., Колош В. М. Підприємництво: стратегія, організація, ефективність: Навч. посібник. – К.: КНЕУ, 1998. – 352 с.

2. Райзберг Б. А., Лозовский Л. Ш., Стародубцева Е, Б. Современный экономический словарь. – 2-е изд., испр. – М.: ИНФРА-М, 1999.

3. Розвиток підприємництва в Україні. – К.: Норад, 2003.

4. Сизоненко В. О. Сучасне підприємництво: Довідник. – К.: Знання-прес, 2003.

5. Экономика США: Учебник для вузов / Под ред. В. Б. Супяна. – СПб.: Питер, 2003.

 

 

Тема 14. Фіскальна та монетарна політика як складові фінансової стабілізації в трансформаційній економіці

Тематичний зміст практичного заняття

1. Цілі, функції та інструменти фіскальної політики в умовах системної трансформації економіки.

2. Аналіз фіскальної політики у трансформаційній економіці. Інфляція та моделі фіскальної політики держави.

3. Використання податкових інструментів у фіскальній політиці.

4. Формування дохідної та видаткової частин бюджету. Дефіцит бюджету і способи його покриття. Державний борг та проблеми його обслуговування.

Анотація

Фіскальна політика – це система економічних відносин, що виражає втручання держави з метою оптимізації джерел формування та використання державного бюджету для досягнення стабільного й динамічного економічного розвитку країни, виходячи з конкретної історико-економічної ситуації в країні. Поняття фіскальної політики ширше, ніж бюджетної, оскільки бюджетна політика пов'язана лише з формуванням і виконанням бюджетів усіх рівнів, цільових загальнодержавних фондів, а фіскальна використовує елементи бюджетної політики для впливу на економічне й соціальне становище у країні.

Реалізація фіскальної політики полягає у мобілізації грошових коштів у централізованому фонді (бюджеті) для виконання покладених на державу суспільно необхідних функціональних обов'язків. Економічна сутність фіскальної політики розкривається в таких її функціях: стимулювальна, регулювальна, розподільна, контрольна, соціальна та інші, залежно від того, яка мета її проведення. Основними інструментами фіскальної політики є такі:

– податки, які скорочують приватні витрати і внаслідок чого створюють можливість здійснення державних витрат;

– витрати державних коштів, які спонукають підприємства виробляти певні товари та послуги;

– трансфертні платежі, що забезпечують певний рівень доходів деяким верствам населення та підприємствам;

– державні запозичення, що вирішують проблему дефіцитності регулювання фінансових ресурсів в поточному періоді, але ускладнюють її у тривалому періоді.

Досвід зарубіжних країн засвідчує, що фіскальна політика є основним інструментом вирішення неспроможностей ринкового механізму, який забезпечує ефективність економіки, тоді як соціальні проблеми вимушена розв'язувати держава через проведення фіскальної політики. Держава здійснює перерозподіл доходів як для вирішення соціальних питань, так і для забезпечення динамічного та пропорційного економічного розвитку, і для підтримання фінансової збалансованості, яких не може забезпечити ринок.

На специфіку фіскальної політики в Україні впливають такі особливості: становлення державності, радикальна реформа економічної та політичної систем, незавершеність приватизації; відсутність професійного економічного мислення у державного менеджменту; неструктуризованість приватизованих підприємств, процесів конверсійності та інституціональних перетворень; наявність залишкових адміністративних елементів у поведінці людини. Означені вище особливості впливають на використання одного з видів фіскальної політики: дискреційної, стимулювальної, стримувальної чи стабілізаційної.

Підвищення ефективності фіскальної політики може бути забезпечена за рахунок вдосконалення податкової політики, яке повинно включати:

– спрощення системи податків, звітності та процедури сплати, створення єдиних справедливих умови оподаткування для всіх;

– ліквідацію необгрунтованих пільг і привілеїв;

– вдосконалення механізму адміністрування та відшкодування ПДВ або повна відмова від нього, що усуне можливості для зловживань у цій сфері;

– заборону реструктуризації або списання заборгованості суб'єктів господарювання за податками, зборами (обов'язковим платежами).

Спираючись на думку експертів та на викладену вище інформацію, можна назвати конкретні напрями вдосконалення монетарної політики України.

По-перше, необхідно посилити контроль над емісією та встановити верхню межу зростання грошової бази – не більше ніж на 20 %. Унаслідок цього емісійний дохід держави має скоротитися до 10-12 млрд грн за рік проти сьогоднішніх 20 млрд. Якщо взяти до уваги, що нині емісія використовується в основному для закупівлі валюти, то постане питання про залучення до закупівлі бюджетних коштів або перегляду валютної політики в рамках допущення номінального послаблення долара.

По-друге, важливого значення набуває розуміння всім суспільством того, що за низьку та стабільну інфляцію має відповідати не лише центральний банк – багато в чому це залежить від політики уряду, від узгодженості монетарної та фіскальної політики, їх оптимального поєднання.

По-третє, центральний банк не повинен підтримувати ті чи інші дії уряду, якщо вони суперечать досягненню стратегічної цілі монетарної політики. Уряд не повинен змінювати прийняті центробанком рішення або публічно критикувати його дії: бажано коментувати ці рішення під час конфіденційних зустрічей із керівництвом центрального банку.

По-четверте, відкритість і прозорість монетарної політики центрального банку є ключовим пріоритетом досягнення тієї мети, яку вона ставить перед собою. Центральний банк провадить свою монетарну політику через банківську систему та фінансові ринки.

Такі багатоаспектні зміни дозволять успішно функціонувати багатьом центральним банкам світу, зокрема України, і стануть суттєвим кроком у напрямі європейської інтеграції нашої держави.

Основні терміни та поняття:

Бартер. Бюджетний дефіцит. Бюджетний профіцит (надлишок). Інфляційне фінансування. Монетаризм. Монетарна теорія грошей. Податкові пільги. Ревальвація валюти. Рівняння грошового обміну. Субсидії. Трансфертний платіж. Фіскальна політика. Монетарна політика. Податково-бюджетна політика. Стабілізаційна політика.

Реферати:

1. Монетарна політика та особливості її реалізації в Україні.

2. Становлення та розвиток фіскальної політики в Україні

3. Фіскальна і монетарна політика в класичній і кейнсіанській моделях. Проблеми здійснення стабілізаційної політики

4. Монетарна політика у країнах з розвинутою економікою та перехідних економіках: ілюстрації з Канади, Польщі та України.

Питання до обговорення:

1. Назвіть чинники, що впливають на специфіку трансформаційної економіки України.

2. У чому сутність подвійної ролі пільгового оподаткування?

3. Дайте характеристику функціональної ролі субсидій в економіці.

4. Чи є проведення монетарної політики самодостатнім інструментом подолання інфляції у національній економіці?

5. Дайте характеристику економічній організації, що здійснює монетарну політику в національній економіці.

6. У чому виражається сутність монетарної політики?

7. У чому полягає відмінність між монетарною та фіскальною політикою?

8. Якою повинна бути фіскальна політика з точки зору нормативної теорії?

9. Розкрийте зміст горизонтального та вертикального податкового режимів з погляду вирішення проблеми економічної нерівності. Назвіть приклади з податкової практики України.

10. Якими показниками економічної нерівності користуються при формуванні податкової політики з метою реалізації справедливості в розподілі? Розкрийте їх недоліки та переваги.

11. Розкрийте етапи аналізу розподілу податкового тягаря, а також основні його підходи та принципи.

12. Якими показниками вимірюється нерівномірність розподілу податкового тягаря в Україні?

13. У чому полягає зміст податкової реформи в Україні?

Індивідуальні та групові комплексні завдання

1. Знайдіть у літературі та опишіть структуру державного бюджету Німеччини, Швеції, Італії чи будь-якої з інших країн. Самостійно складіть таблицю.

2. Розкрийте загальні особливості оподаткування в розвинутих ринкових країнах. Назвіть, за рахунок яких податків формується бюджет у цих країнах? Яку питому вагу складають прямі та непрямі податки? Назвіть ставки оподаткування за основними видами податків по країнах з урахуванням проведених у них податкових реформ.

3. Дайте характеристику статичної та динамічної регресійної моделі бюджетного дефіциту. Обґрунтуйте необхідність економічного моделювання та його значення для України.

4. Якщо валовий борг у відсотках до ВВП становить 60 %, а до річного експорту товарів та послуг – 300 %, сукупні платежі щодо обслуговування боргу у відсотках до річного експорту товарів та послуг – 30 %, відсоткові платежі по обслуговуванню зовнішнього боргу до річного експорту товарів і послуг – 30 %. Визначіть, до якої категорії країн (з надмірним чи з помірним рівнем заборгованості) належить дана країна. Обґрунтуйте, використавши методику Світового банку.

5. Використовуючи таблицю і методику Світового банку визначте, до якої категорії (з надмірним чи помірним рівнем заборгованості) належать перелічені країни: Чехія, Польща, Албанія, Білорусь, Росія, Україна. Обґрунтуйте та порівняйте результати. Зробіть висновки.

ПОКАЗНИКИ РІВНЯ ЗАБОРГОВАНОСТІ КРАЇН  ПЕРЕХІДНОГО ПЕРІОДУ, %

6.Розрахуйте фактичний рівень фінансування дефіциту бюджету на основі запозичень, якщо відомо, що плановий розмір дефіциту бюджету – 1240 млн грн., а фактичний його розмір склав на 120 % більше, зовнішніх запозичень, залучених від Світового банку, – 1591,4 млн грн., від країн ЄС – 264,8 млн грн., погашено за поточний період зовнішнього боргу – 1580,9 млн грн., здійснено внутрішніх запозичень – 3158,1 млн грн., сплачено по внутрішніх боргах – 1773,1 млн грн., зміна в обсягах готівкових залишків – -589,4 млн грн.

7. Скласти логіко-структурну схему, що показує взаємозв’язок бюджетної політики та державного боргу.

8. Складіть типову схему розподілу доходів та видатків:

а) державного бюджету України;

б) бюджету АРК;

в) бюджету області;

г) бюджету міста державного підпорядкування;

д) бюджету міста обласного підпорядкування;

е) бюджету району;

є) бюджету міста районного підпорядкування;

ж) бюджету селища;

з) бюджету села.

Література основна

1. Барановський О. Боргова безпека // Банківська справа. – 1998. – № 4-5.

2. Малий І. Й. Кредитна інфляція в умовах перехідної економіки // Фінанси України. – 1999. – № 6. – С. 96-105.

3. Світовий банк. Друга програмна системна позика для України. – 2003. – Листопад. – С. 42-43.

4. Сакс Док. Д., Ларрен Ф. Б. Макроэкономика: Глобальный подход / Пер. с англ. – М: Дело, 1996. – 749 с.

5. Малий І. Й. Кредитна інфляція в умовах перехідної економіки // Фінанси України. – 1999. – № 6. – С. 96-105.

Додаткова

1. Радіонова І. Ф. Макроекономіка та економічна політика. – К.: Таксон, 1996. – 166 с.

2. Андрущенко В. Л. Фінансова думка Заходу в XX столітті: (Теоретична концептуалізація і наукова проблематика державних фінансів). – Львів: Каменяр, 2000.

3. Пушкарева В. М. История финансовой мысли и политики налогов: Учеб. пособие. – М.: Инфра – М., 1996. – 55 с.

4. Державні фінанси: теорія і практика перехідного періоду в Центральній Європі / Пер. з англ. – К.: Основи, 1998. – 166 с.

5. Опарін В. М. Фінанси (загальна теорія): Навч. посіб. — К.: КНЕУ, 1999. – 93 с.

 

 

Тема 15. Зайнятість, доходи населення та соціальна політика в умовах ринкових перетворень

Тематичний зміст практичного заняття

1. Зайнятість як функція суспільного виробництва та форма відповідності пропозиції робочої сили і попиту на неї.

2. Безробіття як макроекономічна проблема сучасної економіки.

3. Доходи населення та їх складові.

4. Рівень життя населення, його складові та індикатори.

Анотація

Мета теми – дати студентам знання про проблему зайнятості, оскільки вона передбачає злам попередніх відносин, заснованих на стійкому трудодефіциті, повній зайнятості, плановому розподілі трудових ресурсів. Основними рисами зайнятості в соціально орієнтованій економіці є збалансоване поєднання повної і ефективної зайнятості; добровільність праці і гармонізація прав та обов'язків людини у трудовій сфері; вільний перелив робочої сили між сферами докладання праці, галузями, професіями і територіями; нова трудова мотивація, підприємливість і зацікавленість працівників у високопродуктивній праці; цілеспрямоване пом'якшення негативних наслідків ринкової економіки. Проте нестандартна реакція української економіки на ринкові перетворення зумовлює нетрадиційні для ринкових економік тенденції у сфері зайнятості, широку диференціацію рівнів зайнятості в різних регіонах.

Однією з найскладніших соціально-економічних проблем в умовах ринкової трансформації є формування національного ринку праці. У постсоціалістичних країнах сформувалася нова транзитивна модель ринку праці, характерними особливостями якої є: розширення тіньової складової, монопсонічна структура, високий рівень прихованого безробіття, нееластичність попиту і пропозиції праці, низька заробітна плата тощо. Розвиток українського ринку праці, як і багатьох інших постсоціалістичних країн далекий від закономірностей основних західних моделей.

В умовах трансформаційної економіки, створення і розвитку її ринкових засад посилюється орієнтація населення на збільшення своїх доходів. Водночас зростають диференціація, нерівність доходів населення, яка у трансформаційній економіці є не тільки наслідком неоднакової ефективності та продуктивності праці, виробництва, а й результатом нерівного розподілу приватної власності на засоби виробництва в ході процесів приватизації. Оскільки трансформаційні процеси супроводжуються кризовими яви­щами в економіці, зростанням безробіття, інфляції, підвищенням цін, збільшенням масштабів тіньового сектору та іншими негативними тенденціями, вони загострюють проблему економічної нерівності населення.

Високий рівень економічної нерівності населення, дуже невеликий прошарок середнього класу, який є гарантом соціальної стабільності і прогресу, не сприяють соціальній злагоді та побудові громадянського суспільства в Україні. Особливої актуальності питанням диференціації доходів, економічної нерівності населення надає те, що головним пріоритетом соціально-економічного розвитку країни є підвищення рівня життя народу. Зіставлення деяких макроекономічних показників країн з трансформаційною економікою свідчить про те, що за рівнем життя населення Україна помітно поступається більшості цих країн.

У трансформаційний період закономірно зростає кількість бідних, загострюється проблема бідності. Тому пріоритетними в соціальній політиці стають захисна і розподільна функції, які поступово заміщують економічну та ідеологічну спрямованість дотрансформаційної соціальної політики, що є однією з основних особливостей соціальної політики в цей період. Основна функція соціальної політики держави у трансформаційній економіці – захисна функція. Соціальний захист – комплекс організаційно-правових та економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту кожного члена суспільства в конкретних економічних умовах.

Основні терміни та поняття:

Повна зайнятість. Природний рівень безробіття. Приховане безробіття. Прожитковий мінімум. Раціональна зайнятість. Рівень життя населення. Соціальна політика. Соціальний захист. Безробіття. Структурне безробіття. Фрикційне безробіття. Вартість життя. Диференціація доходів. Доходи населення. Ефективна зайнятість. Зайнятість. Крива Лоренца. Індекс Джині. Децильний коефіцієнт диференціації. Політика зайнятості. Активна політика зайнятості. Пасивна політика зайнятості.

Реферати:

1. Співвідношення динаміки ВВП і безробіття в Україні.

2. Бідність у країнах Євросоюзу та колишнього СРСР.

3. Багатомірна оцінка ситуації з бідністю в Україні: критерії, масштаби та профілі бідності.

4. Диференціація за доходами як основний чинник соціальної нерівності.

5. Соціальна політика держави в умовах системної трансформації суспільства.

Питання до обговорення:

1. Які принципові зміни відбуваються в концепції зайнятості у трансформаційних економіках?

2. Визначте основні риси транзитивної моделі ринку праці в Україні.

3. У чому полягає сутність гнучких форм зайнятості і за яких умов вони можуть застосовуватися?

4. Який практичний зміст має диференціація безробіття за видами?

5. Що являє собою диференціація доходів (економічна нерівність) населення, чому вона виникає і якими показниками вимірюється?

6. Порівняйте економічну нерівність населення України та інших країн із трансформаційною економікою, а також країн з розвинутою ринковою економікою.

7. Дайте визначення і характеристику категорії «рівень життя», назвіть її основні складові та індикатори.

8. Проаналізуйте рівень життя населення України за основними показниками.

9. Розкрийте причини розвитку самозайнятості в Україні. Які економічні та соціальні наслідки має цей процес?

10. У чому полягає проблема бідності в Україні, які основні причини її загострення, динаміка і основні шляхи подолання?

11. Охарактеризуйте сутність, види і джерела формування доходів.

12. В чому відмінність між номінальним та реальним доходом?

13. Чому існує нерівність в розподілі доходів?

14. Яким чином вимірюється диференціація доходів населення.

15. Яка методика розрахунку індексу людського розвитку?

16. Охарактеризуйте систему соціального захисту та проблеми її розвитку в Україні.

17. В чому полягає відмінність соціального захисту та соціальної допомоги?

Індивідуальні та групові комплексні завдання

1. Дати характеристику соціально-економічного положення України (аналіз і прогноз) за наступним питанням «Доходи населення в умовах української економічної реформи».

2. Навести, проаналізувати та порівняти статистичні дані щодо обсягів державної соціальної допомоги незахищеним верствам населення в різних країнах світу та України.

3. Навести та проаналізувати статистичні дані щодо структури грошових доходів населення України.

4. Зробити реферування статті: Лібанова Е. Трансформація державної соціальної політики в контексті забезпечення конкурентоспроможності української економіки // Фінанси України. – 2007. – №9. – С.34.

5. Навести та проаналізувати статистичні дані щодо динаміки мінімальної заробітної плати в Україні

6. Порівняти дані щодо середньої заробітної плати в різних галузях та сферах економіки України.

Тестові завдання для перевірки знань студентів

1. Причинами нерівності в доходах населення в ринковій економіці є:

а) розподіл доходів на основі законів попиту та пропозиції;

б) рівень освіти й професійної підготовки;

в) нерівність володіння власністю;

г) удача, зв'язки й готовність ризикувати;

д) усі відповіді вірні.

2. До негативних наслідків безробіття не відноситься:

а) недовироблення ВВП;

б) зниження рівня кваліфікації працівника;

в) зменшення рівня споживання в окремих людей;

г) психологічні й соціальні витрати.

3. Яке з названих напрямків не характеризує діяльність бірж праці:

а) реєстрація безробітних;

б) реєстрація вакантних місць;

в) створення робочих місць за допомогою розширення інвестицій;

г) професійна орієнтація й працевлаштування шукаючих роботу.

4. Як називається соціально-економічне явище, пов'язане з перевищенням пропозиції робочої сили над попитом на неї, стан незайнятості частини економічно активного населення?

а) недовикористання праці;

б) безробіття;

в) фрикційне безробіття.

5. Трансферні платежі як інструмент соціальної політики – це:

а) виплати домашнім господарствам, необумовлені наданням з їхнього боку товарів і послуг;

б) тільки виплати урядам окремим індивідуумам;

в) доход суб’єктів господарювання;

г) правильна відповідь відсутня.

6. Якими причинами визначається необхідність проведення державою соціальної політики та соціального захисту населення:

а) фактичний розподіл доходів;

б) наявність безробітних в країні;

в) необхідність досягнення рівності в розподілі доходів;

г) наявність соціально-незахищених верств населення.

7. Податок на доходи фізичних осіб в Україні стягується за принципом:

а) пропорційного оподатковування;

б) прогресивного оподатковування

в) регресивного оподатковування;

г) не стягується.

д) прирівнюється до прибутку підприємства.

8. В сучасній Україні платежі на соціальне страхування вносять:

а) тільки юридичні особи;

б) тільки фізичні особи;

в) юридичні та фізичні особи;

г) правильна відповідь відсутня.

9. Соціальна політика держави спрямована на:

а) регулювання ВВП та рівня безробіття в країні;

б) регулювання економічного спаду та рівня безробіття в країні;

в) регулювання рівня циклічного безробіття:

г) регулювання темпів інфляції та рівня безробіття.

10. Об’єктами соціальної політики держави на ринку праці є:

а) рівень ВВП та рівень безробіття в країні;

б) економічний спад та рівень безробіття в країні;

в) рівень заробітної плати;

г) рівень та тривалість безробіття в країні.

11. Соціальна допомога – це:

а) виплати з державного бюджету юридичним та фізичним особам;

б) підтримка державою тих членів суспільства, які не здатні самостійно себе забезпечувати;

в) обов’язкове страхування працівників від соціальних ризиків (безробіття, хвороби, старості та ін.);

г) регулювання темпів інфляції та рівня безробіття.

12. Зменшення ступеня нерівності в розподілі особистих доходів відбилося на кривій Лоренца:

а) переміщенням кривої фактичного розподілу вниз;

б) збігом кривої фактичного розподілу з бісектрисою;

в) наближенням кривої фактичного розподілу до бісектриси;

г) переміщенням кривої фактичного розподілу вище бісектриси.

13. Коефіцієнт Джині, що характеризує ступінь нерівності в розподілі доходів населення, змінюється:

а) у межах від 0 до 1;

б) дорівнює 1;

в) у межах від 1 до 10;

г) у межах від 0 до    .

14. Коефіцієнт концентрації доходів (коефіцієнт Джині) розраховується:

а) як відношення бісектриси до кривої Лоренца;

б) як відношення кривої Лоренца до бісектриси;

в) як відношення площі трикутника до площі між бісектрисою й кривою Лоренца;

г) як відношення площі  між бісектрисою й кривою Лоренца до загальної площі трикутника, обкресленою лінією рівномірного розподілу.

Література основна

1. Актуальні проблеми зайнятості населення в Україні і країнах, що приєдналися до ЄС // Економіка та держава. – 2005. – № 2.

2. Архангельський Ю., Мотиченко Ю. Дієві чинники зменшення бідності в Україні // Україна: аспекти праці. – 2005. — № 1. – С. 35-40.

3. Белокрьшова О. С. Теория переходной экономики: Учеб. пособие. – Ростов-на-Дону: Феникс, 2002.

4. Берданова О. Методологічні аспекти оцінки масштабів бідності в Україні // Вісник Нац. академії держ. управління при Президентові України. – 2004. – № 2. – С. 49-54.

5. Болотин Б. Разрыв в доходах: данные мировой статистики // МЭ и МО. – 2005. – № 7. – С. 83-99.

6. Васильченко В. С. Державне регулювання зайнятості. – К.: КНЕУ, 2003.

7. Герасішчук В. І. Соціально-економічна сутність зайнятості і закономірності її трансформації // Зайнятість та ринок праці: Міжвід. наук, зб. – К.: РВ ПС України НАН України, 2002. – Вип. 16. – С. 21-35.

8. Дзюба І. В. Категорія рівня життя населення: сучасний підхід // Статистика України. – 2004. – № 1. – С. 68-73.

9. Краснов Ю. Стратегія ефективної зайнятості населення// Україна: аспекти праці. – 2004. – № 4. – С. З-8.

Додаткова

1. Лібанова Е. М. Складові добробуту і бідності // Соціальний захист. – 2004. – № 5. – С. 38-42.

2. Пасхавер Б. Продовольчий аспект подолання бідності // Економіка України. – 2004. – № 10. – С. 71-76.

3. Перехідна економіка: Підручник / В.М. Геєць, Є.Г. Панченко, Е. М. Лібанова та ін.; За ред. В. М. Гейця. – К.: Вища шк., 2003.

4. Румянцева Е. Бедность как глобальная проблема // МЭ и МО. – 2003. –№2. – С. 57-65.

5.Соціальні індикатори рівня життя населення: Стат. збірник. – Держкомстат України, 2011.

 

 

Тема 16. Політика економічного зростання у перехідний період

Тематичний зміст практичного заняття

1. Економічне зростання: сутність, показники, типи та чинники.
2. Теорії економічного зростання.
3. Особливості моделей трансформації у перехідний період та їх вплив на макроекономічну динаміку у різних постсоціалістичних країнах.

4. Трансформація відносин власності у перехідний період та її вплив на економічне зростання.

Анотація

Мета теми – дати студентам знання про економічне зростання національного господарства, що виявляється у збільшенні валового внутрішнього продукту і національного доходу. Воно є однією з основних цілей суспільства, тому що забезпечує можливість збільшення добробуту громадян і розв'язання соціально-економічних проблем, що виникають у ході відтворювального процесу.

Залежно від способу досягнення збільшення обсягів виробництва розрізняють два типи економічного зростання: екстенсивний та інтенсивний. Екстенсивний тип економічного зростання – це збільшення обсягів виробництва, яке досягається завдяки кількісному збільшенню застосовуваних чинників виробництва на незмінній технологічній основі. Інтенсивний тип економічного зростання – це збільшення обсягів виробництва, яке досягається завдяки якісній зміні технологічної основи виробництва, що викликає потребу змін у якості застосовуваних факторів виробництва. Саме тому цей тип економічного зростання характеризують як економічне зростання на якісно новій основі або як економічний розвиток.

Аналіз макроекономічної динаміки у постсоціалістичних країнах свідчить, що не всі ці країни пережили період кризового спаду виробництва протягом перехідного періоду. Зокрема в Китаї та у В'єтнамі протягом усього перехідного періоду було наявне економічне зростання. Одна з головних особливостей цих країн полягає у тій моделі економічних перетворень, яку вони обрали. Їх шлях – це поступова, еволюційна трансформація системи суспільних відносин та інституцій, яка передбачає послідовне формування системи ринкових відносин спочатку у певному відокремленому сегменті економіки, який є лише автономним анклавом у межах старої економічної системи, з поступовим кількісним розширенням цього сегмента за рахунок підключення до нього нових підприємств та галузей традиційної економічної системи, яка у такий спосіб відчуває поступову лібералізацію.

Характерними рисами моделі, яку обрали Китай та В'єтнам, є те, що створюється «двосекторна» економіка, яка характеризується наявністю двох різних систем економічних відносин у різних її сегментах. При цьому як «планова», так і «ринкова» системи економічних відносин та інституцій функціонують паралельно упродовж певного періоду як цілісні утворення.

Друга модель перетворень економічної системи в перехідний період, спрямована на негайний перехід до ринкових відносин відразу всього господарства і дістала назву «шокової терапії». Програма «шокової терапії» націлена на швидку лібералізацію економіки, водночас з якою має здійснюватись макроекономічна стабілізація.

Все це свідчить, що кризовий спад виробництва у перехідній економіці являє собою не стільки загальну закономірність, скільки результат обраної моделі трансформаційних змін. За більш поміркованої економічної політики кризового спаду виробництва можна було не допустити, і зберегти економічне зростання. А тому єдиною причиною спаду виробництва у постсоціалістичних країнах є модель ринкових перетворень за методом «шокової терапії».

Основні терміни та поняття:

Види чинників економічного зростання. «Двосекторна» модель ринкової економічної трансформації. Економічне зростання. Екстенсивний тип економічного зростання. Загальний показник економічного зростання. Золотий рівень нагромадження капіталу. Інвестиції. Інтенсивний тип економічного зростання. Комерціалізація державних підприємств. Лібералізація економіки. Макроекономічна стабілізація. Модель швидкої ринкової трансформації економічної системи (модель «шокової терапії»). Первісне нагромадження капіталу (ПНК) у перехідний період. Показник економічного зростання на душу населення. Приватизація. Теорія економічного зростання Дж. М. Кейнса. Теорія економічного зростання Кобба-Дугласа. Теорія економічного зростання Р. Солоу. Теорія економічного зростання Харрода-Дамара. Чинники попиту. Чинники пропозиції. Чисті інвестиції.

Реферати:

1. Інвестиційні чинники економічного зростання в Україні.
2. Соціальні і духовні фактори економічного зростання.

Питання до обговорення:

1. Яка роль економічного зростання у забезпеченні суспільної стабільності та економічному прогресі суспільства?

2. Яка величина впливу фактора інноваційних змін на величину економічного зростання у сучасному суспільстві?

3. Що таке золотий рівень нагромадження капіталу?

4. У чому суть «двосекторної» моделі трансформації у перехідний період та як вона впливає на макроекономічну динаміку?

5. Як впливають різні моделі трансформації відносин власності у перехідний період на економічне зростання і чому?

6. Яка роль інвестицій у відновленні економічного зростання в Україні?

7. Яка роль девальвації гривні у відновленні економічного зростання в Україні?

8 У чому різниця між екстенсивним та інтенсивним типами економічного зростання?

9. Що таке чинники економічного зростання та яка різниця між чинниками попиту та пропозиції?

10. Яка роль Саймона Кузнеця у розвитку теорії економічного зростання?

11. У чому суть «ефекту Пігу» та чому він не спрацював в українській економіці?

Література основна

1. Вопросы трансформации экономических систем на примере Украины, Польши, Чешской Республики и Федеративной Республики Германии. – К.: МЗУ, 1994.

2. Гао Далин. Экономический рост и экономическая стабильность по-китайски // Рос. экон. журнал. – 1995. – № 10. – С. 81-83.

3. Гелб А., Грей Ч. Экономические преобразования в странах Центральной и Восточной Европы: Проблемы тенденции перспективи. – М.: Прогресс, 1995.

4. Душанич Т., Душанич Й. Экономика переходного периода. – М.: Ин-т междунар. права и зкономики, 1996.

5. Закономерности экономического роста: анализ зарубежного опыта / Под ред. проф. С. И. Иванова. – СПб.: С. – Петербур. ун-т, 1992.

6. Илларионов А. Секрет китайского экономического «чуда» // Вопросы экономики. – 1998. – № 4. – С. 14-26.

7. Кузнецова Н. П. Экономический рост: история и современность. – СПб.: Сентябрь, 2001.

Додаткова

1. Теория переходной экономики / Под ред. И. П. Николаевой – М.: Единство, 2001.

2. Теория переходной экономики: Учеб. пособие / Под ред. Е. В. Красниковой. – М.: ТЕЙС, 1998.

3. Філіпенко А. С. Цивілізаційні виміри економічного розвитку. – К.: Знання України, 2002.

4. Экономика переходного периода / Под ред. В. В. Радаева и А. В. Бузгалина – М.:МГУ, 1995.

 

 

Тема 17. Основні тенденції та інституціональні форми глобалізації, їх вплив на трансформаційні процеси в Україні

Тематичний зміст практичного заняття

1. Сутність глобалізації. Економічний розвиток як чинник формування інституціональних основ глобалізації.

2. Глобалізація та проблеми міжнародної економічної безпеки.

3. Глобалізація та соціалізація економічного розвитку.

4. Внутрішні чинники подолання технологічного розриву України в умовах її трансформаційного стану.

Анотація

У другій половині XX ст., унаслідок ускладнення стратегічних цілей і завдань подальшого виживання та розвитку світового суспільства, відбувається своєрідний вибух у системі відносин національних економік і держав, який спричиняє стрімке зростання потреби у якісній трансформації процесів інтеграції, інструментів її координації. Така потреба викликає зміни у характері та спрямованості економічних і соціальних зв'язків окремих національних господарств, держав, посилення впливу ТНК, регіональних об'єднань та центрів, наднаціональних структур на визначення пріоритетів та інструментів розвитку усіх ланок світового господарства.

Динамізація процесів світової глобалізації збіглася з початком процесу кардинальних зрушень і змін в українській економіці та суспільстві. Від того, наскільки швидко та успішно наша держава зможе розв'язати проблеми перехідного періоду, пов'язані з формуванням якісно нової економічної та господарської систем, наскільки ці системи будуть адекватні потребам, що зумовили процеси глобалізації, залежить як місце України у світовому співтоваристві, так і якість життя кожного її громадянина. Становлення державності в Україні, взаємозв'язане з об'єктивними процесами системної трансформації економіки, ідеології, суспільства загалом, розпочалося у надзвичайно складних умовах, важливим чинником яких, безперечно, виступають процеси, що відбуваються у світовій системі господарювання.

Складність та неоднозначність цих процесів викликана динамізацією процесів системної глобалізації життя на планеті.

Глобалізація визнається сьогодні однією із закономірностей, які характеризують сучасний стан, умови та перспективи розвитку світового співтовариства, кожного окремого його суб'єкта як частки цілого. Водночас вона є однією з системних інституціональних форм, через які виявляється якісно новий рівень інтегрованості, цілісності сучасної світової метасоціальної системи, нова якість суперечностей у ній.

Такий підхід знаходить своє підтвердження у наявності різних, часом полярних позицій учених щодо визначення суті глобалізації, її впливу на соціально-економічний розвиток окремих держав, регіонів, світу загалом. Розкриваючи сутність процесів глобалізації, науковець зі світовим ім'ям П. Штомпка зазначає, що тенденція до глобалізації є найхарактернішою для сучасної епохи історичною тенденцією, яка формує нову, глобальну структуру політичних, економічних і культурних відносин. Особливість таких відносин полягає у тому, що вони простягаються за будь-які традиційні кордони та зв'язують окремі суспільства в єдину систему, внаслідок чого людство більше не розглядається як «статистична сукупність», філософська або ідеологічна категорія; воно перетворюється в соціальну цілісність, що охоплює всіх людей на землі. Таке розуміння сутності глобалізації дозволяє говорити про те, що феномен глобалізації виходить за суто економічні рамки та охоплює практично всі основні сфери суспільної діяльності, включаючи політику, ідеологію, культуру, спосіб життя, а також самі умови існування людства.

Новий поштовх розвитку процесів глобалізації всіх сфер життя на планеті, і зокрема економіки, зумовлений також розпадом економічної системи соціалізму, яка контролювала значні території та ресурси планети, перетворенням ринку на єдиний «універсальний» механізм єдиної економічної системи, що охоплює весь світ.

Основні терміни та поняття:

Альянсний капіталізм. Відповідальність. Глобалізація. Індекс економічної свободи. Концепція. Концепція глобальної історії. Міжнародна виробнича кооперація. Модель. Принцип «п'яти нулів». Світове господарство. Сучасна міжнародна економічна інтеграція. Регіоналізація. Соціальна конкуренція.

Реферати:

1. Глобалізація як інструмент запровадження ефективних соціальних чинників трансформації національних економічних систем.

2. Аналіз зв'язку між економічним зро­станням і рівнем демократизації країни.

Питання до обговорення:

1. У чому суть такої системи організації менеджменту, як «принцип п'яти нулів»? Яка фірма запровадила цю систему першою?

2. Проаналізуйте найхарактерніші риси економічної моделі типу «Пастки розвитку».

3. У чому виявляються переваги сучасної міжнародної виробничої кооперації? Назвіть декілька конкретних форм та проектів такої кооперації в Україні.

4. Яка роль ІКТ у розвитку процесів глобалізації?

5. У чому полягає суть фінансової глобалізації, які її основні наслідки для національних господарських систем?

6. Дайте визначення суті та характеристику об'єктивних чинників розвитку процесів глобалізації.

7. Назвіть основні сучасні чинники міжнародного поділу праці.

8. Які основні напрями та форми розвитку теорії абсолютних переваг А. Сміта Ви можете назвати?

9. Охарактеризуйте основні форми прояву міжнародної економічної інтеграції в умовах глобалізації.

Література основна

1. Гнатко В. С. Корпоративное управление на пороге XXI века. – Ярославль: Электро-Сервис, 2002.

2. Будкін В., Петренко 3., Нгуєн Тхі Хань. Зони високих технологій: світовий досвід і реалії України // Економіка України. – 2005. – № 10. – С. 68-74.

3. Глобалізація економіки України / С. І. Соколенко – К.: Логос, 1999.

4. Ленский Е. М. Транснационализация капитала / Под общ. ред. д-ра техн. наук, проф. О. Н. Сосковца. – Мн.: Армита-Маркетинг, менеджмент, 2001.

5. Ливенцев Н. Н. Международное движение капитала (Инвестиционная политика зарубежных стран): Учебник / Н. Н. Ливенцев, Г. М. Костюнина. – М.: Экономист, 2004.

6. Стратегії економічного розвитку в умовах глобалізації: Монографія / За ред. д-ра екон. наук, проф. Д. Г. Лук'яненка. – К.: КНЕУ, 2001.

7. Субботин А. К. Границы рьнка глобальних компаний: Монография / М: Едиториал УРСС, 2004.

8. Україна і світове господарство: взаємодія на межі тисячоліть: Навч. посібник /А. С. Філіпенко. – К.: Либідь, 2002.

Додаткова

1. Федулова Л., Пашута М. Розвиток національної інноваційної системи в Україні // Економіка України. – 2005. – № 4. – С. 35-47.

2. Чухно А. Нова економічна політика // Економіка України. – 2005. – №6. – С.4-19.

3. Юданов Ю. Европейские корпорации в условиях глобализации // МЭиМО. – 2001. – № 11. – С. 66-74.

 

 

Тема 18. Інституціональні форми інтеграції України у світове господарство

Тематичний зміст практичного заняття

1. Сучасні інституціональні форми міжнародного економічного співробітництва та можливості їх використання Україною.

2. Формування правових, соціальних, та економічних інституціональних основ вступу України до ЄС.

3. Світова організація торгівлі (СОТ) як інституціональна форма функціонування відкритої економіки та Україна.

4. Зв'язки України з іншими регіональними політико-економічними об'єднаннями.

Анотація

Мета теми – надати студентам можливість вивчити процеси формування основних інституціональних напрямів і форм входження України у загальносвітовий економічний простір.

Перед Україною стоять нелегкі завдання стратегічного характеру – визначитися із власною позицією, власними політико-економічними потребами та інтересами у зв'язках із великою кількістю гравців на світовому економічному полі таким чином, аби не втратити своїх природних та напрацьованих переваг, забезпечити динамічну і конструктивну рівновагу у відносинах із більшістю існуючих і потенційних партнерів, окресливши водночас, домінантні, пріоритетні партнерські стосунки із найпотужнішими гравцями, зокрема, із Європейським Союзом, Росією та США.

Повноцінне використання на цьому шляху вже створених та успішно функціонуючих інституцій, таких як ЄЄ, МВФ, ЄБРР, СНД та активна участь у заснуванні та розвитку інших вигідних для нас інституцій – це єдиний можливий шлях у формуванні відкритої економіки, демократичного суспільства, підвищенні рівня життя громадян країни. Тому нашим владним структурам на цьому шляху не слід робити різких, необгрунтованих і неспрогнозованих у віддаленій перспективі рухів у вигляді поспішних рішень, заяв та обіцянок. Адже навряд чи хтось у відносинах із нашою країною буде виходити насамперед із нашого інтересу. Згідно з першим правилом В. Парето, ситуація, коли у ринковій економіці хтось виграє, означає, що хтось обов'язково має програти. На міжнародне ж ринкове поле виходять гравці, кожний із яких хоче виграти, отже кожен відстоюватиме лише свій інтерес. Тому головне завдання нашої держави – створити максимум умов для внутрішнього розвитку, за яких ми можемо виходити у міжнародний економічний простір добре озброєними, як стратегічним баченням своїх і чужих переваг, так і інституціонально адекватними формами використання цих переваг у переговорних процесах, економічних відносинах, відстоюванні національних економічних інтересів.

Основні терміни та поняття:

Відкрита економіка. Закон однієї ціни (сформульований англійським економістом У. Джевонсом). Закон пропорційності факторів (Б. Олін) – міжнародний обмін. Модель порівняльних переваг (Елі Хекшер та Вертел Олін, П. Самюельсон). Принцип селективності. Протекціоністська політика. Регіон. Теорія порівняльних витрат (Д. Рікардо). Теорія різниці абсолютних витрат (А. Сміт).

Реферати:

1. Переваги та ризики відкритої економіки для України в умовах її трансформаційного стану.

2. Взаємодія України з наднаціональними фінансо­вими організаціями та її наслідки.

Питання до обговорення:

1. Оцініть реальні можливості українського виробника щодо цінової конкуренції на світових ринках в умовах відкритої економіки.

2. Які, на Ваш погляд, чинники заважають сьогодні повноцінній та прозорій міграції капіталів і робочої сили з України та в Україну?

3. Якою, на Вашу думку, повинна бути економічна політика держави щодо забезпечення ефективного використання її транзитного потенціалу в національних інтересах?

4. Дайте характеристику стану та перспектив розвитку транскордонного регіонального співробітництва України із країнами-сусідами. Яким чином розвиток такого співробітництва може сприяти інтеграції нашої економіки у світове господарство?

5. Спробуйте сформулювати основні риси моделі економічних стосунків України із ЄС та Росією у середньостроковій перспективі.

6. У чому полягає сутність суперечностей зовнішньоекономічної політики держав з перехідною економікою щодо формування відкритої економіки?

7. Визначте економічну сутність поняття «регіон». Покажіть місце та роль регіональних об'єднань у механізмі функціонування глобалізованої економіки.

8. Які регіональні політико-економічні об'єднання країн Ви знаєте? Дайте характеристику найпотужніших з них, окресліть їх переваги та недоліки.

9. Чи доцільна співпраця України із ЄЕП? Якщо так, то у яких формах?

10. У якому стані сьогодні наші відносини з МВФ? Чи є ефективною його діяльність в Україні в минулому і сьогоденні?

Тестові завдання для перевірки знань студентів

1. Відкритість економіки означає:

а) участь країни та її економічних суб’єктів в світовому інтеграційному процесі;

б) прозорість, тобто вільний доступ до національних макроекономічних відомостей;

в) економічну свободу всередині країни;

г) всі відповіді правильні;

д) правильна відповідь відсутня.

2. Основними стратегічними завданнями розвитку національної економіки є:

а) розвиток власних галузей, які мають конкурентні переваги у світовій економіці;

б) створення ефективного внутрішнього ринку як основи для завоювання нових позицій та їх закріплення на міжнародних ринках;

в) досягнення повної конвертованості національної грошової одиниці;

г) постійна адаптація національного зовнішньоекономічного законодавства відповідно до вимог і норм міжнародних організацій;

д) всі відповіді правильні.

3. Пріоритетними напрямами економічної співпраці з Російською Федерацією згідно з національними інтересами України визначені:

а) співробітництво в енергетичній галузі;

б) взаємовідносини у сфері агропромислового виробництва;

в) співробітництво у галузі машинобудування;

г) співробітництво у рекреаційно-туристичній галузі;

д) всі відповіді правильні.

4. Здатність країни за ринкових відносин виробляти товари і послуги, які  відповідають вимогам міжнародних ринків, і одночасно підтримувати й підвищувати реальні доходи свого населення – це:

а) безпека національної економіки;

б) конкурентоспроможність національної економіки;

в) відкритість національної економіки;

г) конвертованість національної економіки;

д) всі відповіді правильні.

5. Міжнародними організаціями, що регулюють відносини між країнами в економічній сфері є:

а) економічні підрозділи ООН;

б) міжнародний валютний фонд;

в) світовий банк;

г) світова торговельна організація;

д) всі відповіді правильні.

6. До головних функцій СОТ відносяться:

а) нагляд за торговельною політикою країн;

б) розробка й прийняття світових стандартів торгівлі;

в) надання консультацій з питань управління в галузі міжнародної торгівлі;

г) забезпечення механізмів улагодження міжнародних торговельних спорів;

д) всі відповіді правильні.

7. Міжнародні валютно-фінансові відносини – це сукупність відносин, що пов'язані із:

а) використанням золота в міжнародних розрахунках;

б) розвитком міжнародних кредитних відносин;

в) функціонуванням валюти в міжнародній торгівлі;

г) функціонуванням міжнародних організацій;

д) правильна відповідь відсутня.

8. Учасниками міжнародних валютно-фінансових відносин є:

а) безпосередньо держави;

б) юридичні особи;

в) фізичні особи;

г) всі відповіді правильні;

д) правильна відповідь відсутня.

9. Сукупність форм і методів економічної політики держави, реалізація яких спрямована на досягнення стану рівноваги і соціально-орієнтованого розвитку національної економічної системи, захист національних економічних інтересів, характеризує:

а) конкурентоспроможність національної економіки;

б) економічну безпеку національної економіки;

в) відкритість національної економіки;

г) конвертованість моделі національної економіки;

д) правильна відповідь відсутня.

10. До основних принципів забезпечення економічної безпеки України відносяться:

а) дотримання законності;

б) взаємна відповідальність усіх суб’єктів національної економіки;

в) баланс економічних інтересів усіх суб’єктів суспільства;

г) захист національних економічних інтересів;

д) всі відповіді правильні.

Література основна

1. Гутник В. Европейский экономический и валютный союз: предварительные итоги и перспективы развития // МЭиМО. – 2005. – № 5. – С. 2-15.

2. Доклад о мировом развитии 2003 года. Устойчивое развитие в меняющемся мире. Преобразование институтов, рост и качество жизни. – Пер. с англ. – М.: Весь мир, 2005.

3. Дідківська Л. Формування та розвиток міжнародної системи регулювання конкуренції // Економіст. – 2005. – № 9. – С. 40-43.

4. Європейський Союз та Україна: Матеріали Міжнар. наук.-практ. конф. 17 черв. 2004 р. / Відп. за вип. В. І. Чужиков. – К.: КНЕУ, 2004.

5. Єрохін С. А. Структурна трансформація національної економіки (теоретико-методологічний аспект): Наук, монографія. – К.: Світ Знань, 2002.

6. Ливенцев Н. Н. Международное движение капитала (Инвестиционная политика зарубежных стран): Учебник / Н. Н. Ливенцев, Г. М. Костюнина. – М.: Экономист, 2004.

7. Любкіна О. В. Фінансові ринки у контексті глобалізації // Фінанси України. – 2005. – № 9. – С. 122-128.

8. Носова О. Іноземний капітал у перехідній економіці країн СНД // Економіка України. – 2005. – № 10. – С. 81-88.

9 .Мочерний С. Національний та економічний суверенітет країни // Економіка України. – 2005. – № 10. – С. 4-13.

Додаткова

1. Парканский А. Б. Экономические отношения США с Украиной // США – Канада: экономика, политика, культура. – 2005. – № 2. – С. 33-46.

2. Пахомов Ю. Взаимодействие Украины и России в контексте мирового опыта // Рос. экон. журнал. – 2005. – № 2. – С. 39-47.