ТРУДОВІ РЕСУРСИ І ТРУДОВИЙ ПОТЕНЦІАЛ 11.09.2013 02:11

1. Населення як суб‘єкт соціально-економічних відносин,

його якісна характеристика.

2. Трудові ресурси, їх соціально-економічна характеристика.

3. Трудовий потенціал.

 

2.1. Населення як суб‘єкт соціально-економічних відносин,

його якісна характеристика

Людські ресурси – це специфічний і  найважливіший з усіх видів економічних ресурсів.

Залежно від мети дослідження людські ресурси характеризуються різними соціально-економічними категоріями. Економіка праці, як наукова дисципліна, найширше використовує такі з них: населення, економічно активне населення, трудові ресурси, трудовий потенціал.

Для розробки національної програми народонаселення, балансу трудових ресурсів застосовується така система показників:

• загальна кількість населення;
• соціальна, статево-вікова та професійно-кваліфікаційна структура населення;
• природний та механічний приріст;
• тривалість життя;
• густота населення на 1 кв. км.

Для демографічної ситуації України у період переходу до ринкових відносин характерні: падіння народжуваності, зростання смертності, зменшення міграційного сальдо. З 1991 року в Україні почалось природне зменшення населення – природний приріст став негативним, кількість тих, що померли перевищували кількість народжених. У сільській місцевості зменшення населення почалось ще в 1979 році. З 1993 року почалося зниження абсолютної чисельності населення. У XXI столітті Україна вступила з населенням 47,4 млн. чол.

За найбільш реальним варіантом прогнозу демографічного розвитку України до 2076 року відділу досліджень проблем людського розвитку Ради з вивчення продуктивних сил НАН України, мінімальна чисельність населення очікується у 2025 році, вона становитиме трохи більше 43 млн. чол. Протягом наступних 50 років чисельність населення поступово зростатиме і на початок 2075 року становитиме 51,5 млн. чол.

Відтворення населення – один з головних процесів відтворення суспільства, постійне відновлення генерацій людей. Кількісну міру відтворення населення дають показники режиму народжуваності та режиму смертності.

На процес відтворення населення переважно впливають чотири групи чинників:

• рівень життя;
• стан природного довкілля;
• якість охорони здоров’я;
• санітарна культура населення; 

Основою управління формуванням і розвитком населення є державна демографічна політика.

Демографічна політика – це система політичних, економічних і соціальних цілей, завдань та заходів, направлених на формування бажаного в довгостроковій перспективі типу відтворення населенням з урахуванням регіональних відмінностей в його розвитку. Демографічна політика є складовою частиною загальної соціально-економічної політики держави.

Основними напрямками демографічної політики в Україні є:

• реалізація комплексу заходів з питань охорони здоров’я населення, створення умов для нормалізації його структури;
• призупинення негативних тенденцій в демографічній ситуації;
• підвищення рівня тривалості життя;
• створення передумов оптимізації народжуваності;
• формування сімей та сімейних відносин;
• регулювання і підтримка певних пропорцій міграційних потоків;
• вивчення та аналіз причин смертності населення в регіонах, відпрацювання напрямків щодо їх існування;
• встановлення контролю за дотриманням основних вимог до стану навколишнього середовища, умов праці, якості продуктів харчування, питної води;
• підтримка багатодітних сімей, надання пільг та видача компенсацій молодим сім‘ям.

Ці заходи демографічної політики зможуть істотно вплинути на якість населення уже в 2005-2010 роках.

 

2.2. Трудові ресурси, їх соціально-економічна характеристика

Трудові ресурси – це складна багатогранна категорія. В залежності від мети їх вивчення трудові ресурси можуть розглядатись як демографічна, економічна, соціальна та статистична категорія.

В ринковій економіці поняття „трудові ресурси” дає змогу використовувати його як ефективний інструмент державного регулювання ринку праці.

Відповідно до рекомендацій МОП і міжнародних конференцій статистики праці населення поділяється на економічно активне і економічно неактивне.

Економічно активне населення – це частина населення обох статей віком від 15 до 70 років, яка протягом певного періоду забезпечує пропозицію робочої сили для виробництва товарів та послуг. Кількісно ця група населення складається із зайнятих економічною діяльністю, яка приносить доход, та безробітних (у визначенні МОП).

Економічно неактивне населення – це особи, які не можуть бути кваліфіковані як „зайняті” або „безробітні”. До складу цієї категорії відносяться:

• учні, студенти, курсанти, які навчаються в денних навчальних закладах;
• особи, які одержують пенсію за віком або на пільгових умовах;
• особи, які одержують пенсію у зв’язку з інвалідністю;
• особи, зайняті веденням домашнього господарства, вихованням дітей, доглядом за хворими;
• особи, які зневірились знайти роботу;
• інші особи, які не мають необхідність і у працевлаштуванні, та ті, що шукають, але не готові приступити до неї найближчим часом.

Варіанти класифікації населення за методикою МОП та традиційною методикою наведені на табл. 2.1. [3].

 

Табл.2.1. Варіанти класифікації населення в економіці праці

 

Трудові ресурси – це частина працездатного населення країни, яка володіє фізичними, розумовими, здібностями, знаннями і здатна для здійснення корисної діяльності.

Працездатний вік – один з елементів умовної градації віку людини, зайнятої трудовою діяльністю. Межі працездатного віку визначаються законодавством в кожній країні. В Україні вони складають 16-59 років для чоловіків та 16-54 роки для жінок. Для окремих категорій працівників верхні межі знижуються (шахтарям до 55 років, дояркам – 50 років). В більшості країн світу працездатний вік завершується значно пізніше. Так, в Скандинавських країнах він закінчується в 65 років як для чоловіків, так і для жінок.

До трудових ресурсів належать:

• працездатне населення в працездатному віці, крім працюючих інвалідів 1-ї і 2-ї груп та непрацюючих осіб, які одержують пенсію на пільгових умовах (жінки, що народили п’ять і більше дітей і виховують їх до восьми років, а також особи, які вийшли на пенсію раніше у зв’язку з тяжкими і шкідливими умовами праці);
• працюючі особи пенсійного віку;
• працюючі особи віком до 16 років;

Процес відтворення робочої сили поділяється на окремі фази: фаза формування, фаза розподілу і перерозподілу і фаза використання.

Фаза формування характеризується:

• природним відтворенням, тобто народженням людей та досягнення ними працездатного віку;
• відновленням здатності до праці в існуючих працівників;
• одержання людьми освіти, спеціальності і певної трудової кваліфікації.

Фаза розподілу і перерозподілу робочої сили характеризується розподілом її за видами робіт, родом діяльності, а також по організаціях, підприємствах, районах і регіонах країни. Розподіл трудових ресурсів здійснюється також відповідно до статі, віку, рівня освіти і здоров’я. У системі ринкової економіки ця фаза забезпечується функціонуванням ринку праці.

Перерозподіл робочої сили здійснюється у вигляді її руху відповідно до попиту і пропозиції на ринку праці.

Фаза використання полягає у використанні економічно активного населення на підприємствах, в організаціях і економіці загалом. На цій фазі основна проблема полягає в забезпеченні зайнятості населення і в ефективному використанні працівників.

Усі фази органічно пов’язані між собою.

Розрізняють екстенсивний та інтенсивний типи відтворення робочої сили.

Екстенсивне відтворення означає збільшення чисельності трудових ресурсів в окремих регіонах та в країні загалом без зміни їх якісних характеристик.

Інтенсивне відтворення трудових ресурсів пов’язане зі зміною їхньої якості. Це – зростання освітнього рівня працівників, їхньої кваліфікації, фізичних та розумових здібностей тощо.

Екстенсивний та інтенсивний типи відтворення взаємно доповнюють одне одного.

Важливе значення для раціонального формування і розподілу трудових ресурсів має розроблення системи їх балансів. Основним інструментом планування трудових ресурсів є система балансів.

Балансовий метод – це встановлення динамічної рівноваги між потребами економіки в трудових ресурсах та їх наявністю. Для визначення кількісних і якісних характеристик різних сторін відтворення трудового потенціалу застосовується система взаємопов’язаних балансів та балансових розрахунків.

Система балансів трудових ресурсів включає такі види:

• · зведений баланс робочих місць і трудових ресурсів (звітний і плановий);
• · балансовий розрахунок додаткової потреби робочих місць;
• · балансовий розрахунок потреби в підготовки, перепідготовки  працівників;
• · балансові розрахунки потреби в спеціалістах, міжгалузевий баланс затрат праці.

Показники та критерії ефективності використання трудових ресурсів:

Критерії оцінки використання трудових ресурсів відрізняються на різних рівнях управління.

Використання робочої сили на рівні підприємства характеризують таки показники:

• · продуктивність праці;
• · рівень використання фонду робочого часу;
• · стан дисципліни та плинності кадрів;
• · кількість і питома вага працівників, зайнятих ручною працею;
• · якісна відповідність працюючих вимогам виробництва та зайнятим посадам;
• · відносна та абсолютна кількість працівників, вивільнених з виробництва.

Під вивільненням робочої сили розуміється зменшення кількості робітників на тих чи інших ділянках виробництва внаслідок впровадження нових технологій, покращення організації виробництва, праці та управління. Показники результативності, якості і складності праці характеризують найбільш суттєві результати трудової діяльності. До них належать:

• · продуктивність праці;
• · співвідношення темпів зростання продуктивності праці та заробітної плати;
• · середньорічна заробітна плата працівників;
• · загальні втрати робочого часу в розрахунку на одного працівника;
• · плинність кадрів.

Розмір та динаміка середньорічної заробітної плати характеризують грошовий еквівалент вартості робочої сили і відповідно рівень життя працівників. Якість праці характеризують такі показники:

• соціально-психологічний клімат у колективі;
• наявність робочої атмосфери;
• дизайн робочого місця та ергономіка;

Таким чином, наведена система показників дозволяє оцінити ефективність використання трудових ресурсів на різних рівнях економіки.

 

2.3. Трудовий потенціал

Трудовий потенціал – це інтегральна оцінка кількісних та якісних характеристик, здібностей і можливостей економічно активного населення, які реалізуються в межах і під впливом системи відносин.

Якісна характеристика трудового потенціалу формується в залежності від потреб виробництва, кон`юнктури ринку праці, системи соціально-економічних відносин.

Трудовий потенціал залежить від демографічних, професійно - кваліфікаційних, соціально – економічних факторів.

Він складається з багатьох компонентів: здоров'я; моральність і уміння працювати в колективі; творчий потенціал; активність; організованість; утворення; професіоналізм; ресурси робочого часу.

Вони можуть відноситися як до окремої людини, так і до різних колективів, у тому числі до персоналу підприємства і населенню країни в цілому. [14]

Розрізняють трудовий потенціал окремої людини, підприємства, території, суспільства.

Трудовий потенціал людини є частиною його потенціалу як особистості, тобто стосовно індивідуума трудовий потенціал — це частина потенціалу людини, що формується на основі природних даних (здібностей), утворення, виховання і життєвого досвіду.

Трудовий потенціал працівника – це його можлива трудова дієздатність, його ресурсні можливості у сфері праці.

Трудовий потенціал підприємства являє собою сукупну кваліфікацію та професійні здібності всіх працівників підприємства, а також досягнення підприємства в ефективної організації праці та розвитку персоналу. На рівні підприємства трудовий потенціал асоціюється з виробничим та комерційним капіталом підприємства тому, що прибуток стримує від ефективного використання всіх видів потенціалів.

Трудовий потенціал колективу підприємства можна характеризувати системою таких показників:

а) показники виробничих складових трудового потенціалу:

• чисельність персоналу;
• кількість робочого часу, який можливо відпрацювати за нормального рівня інтенсивності праці
• професійно-кваліфікаційна структура;
• підвищення та оновлення професійного рівня;
• трудова мобільність;
• творча активність;
• структура зайнятості за галузями і регіонами.

б) показники, що характеризують соціально - демографічні складові трудового потенціалу:

• статево-вікова структура;
• сімейна структура;
• соціальний склад;
• освітній рівень;
• тривалість життя;
• стан здоров’я;
• міграційна рухомість, тощо.

Трудовий потенціал суспільства включає накопичені вкладення в такі галузі діяльності, як освіта, професійна підготовка і перепідготовка, служба профорганізації та працевлаштування, оздоровлення тощо, і є суттєвою частиною національного багатства країни.

На початку 90-х років виникли нові підходи до розуміння та оцінки трудового потенціалу на рівні суспільства. В 1990 р. в межах Програми розвитку ООН (ПРООН) з'явилася концепція "людського розвитку" або "розвитку людського потенціалу".

Концепція "людського розвитку" передбачає створення в суспільстві можливостей для формування і реалізації трудового та творчого потенціалу особистості з метою забезпечення економічного та соціального розвитку держави.

З 1990 р. ПРООН для комплексної оцінки соціально-економічного розвитку країн застосувала Індекс людського розвитку (ІЛР).

Індекс людського розвитку (ІЛР) - це інтегральний показник, що має такі складові:

• · тривалість життя населення;
• · рівень освіти;
• · реальний ВВП на душу населення, скоригований з урахуванням паритету по купівельної спроможності (ППС).

Задані граничні значення для кожного показника:

• · тривалість життя – 28-85 років;
• · рівень освіти – 0-100 %(кількість років, які провів в режимі навчання після 15 років “середній громадянин”);
• · ВВП від 200 до 4000 доларів США.

Низьким при цьому вважається ІЛР, менший за 0,5; середнім – від 0,51 до 0,79; високим – 0,9-0,1.