|
|
Главная \ Методичні вказівки \ ЦИВІЛЬНЕ ПРАВО
ЦИВІЛЬНЕ ПРАВО« Назад
ЦИВІЛЬНЕ ПРАВО 19.06.2015 12:18
ЗАТВЕРДЖЕНО Наказ Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України 29 березня 2012 року № 384 (у редакції наказу Міністерства освіти і науки України від 05 червня 2013 року № 683) Форма № Н - 3.04 Національний технічний університет України «Київський політехнічний інститут» “Затверджую” В.о. декана факультету соціології і права А.А. Мельниченко
__________________________ “____”________2014 р.
МЕТОДИЧНІ ВКАЗІВКИ ЩОДО ВИКОНАННЯ КУРСОВИХ РОБІТЗ НАВЧАЛЬНОЇ ДИСЦИПЛІНИ «ЦИВІЛЬНЕ ПРАВО» Правознавство 6.030401 (шифр і спеціальність) Факультет соціології і права (факультет) Кафедра інформаційного права та права інтелектуальної власності (назва кафедри)
Ухвалено методичною комісією ФСП НТУУ «КПІ» Протокол від ________ 2014 р. №____ Голова методичної комісії ____________ «____» ____________ 2014
Київ - 2014-2015 навчальний рік Методичні вказівки щодо виконання курсових робіт з навчальної дисципліни «Цивільне право». У даному посібнику наводяться рекомендації щодо написання студентами курсових робіт, вибору теми, роботи над літературою, структури курсової роботи, її оформлення та процедури захисту. Навчально-методичний посібник містить єдині обов’язкові для виконання вимоги щодо виконання курсових робіт з цивільного права студентами факультету соціології і права денної і заочної форм навчання. Також рекомендований для викладачів, які здійснюють наукове керівництво курсовими роботами з цивільного права.
Розробник: Маріц Дарія Олександрівна, к.ю.н., доцент, доцент кафедри інформаційного права та права інтелектуальної власності.
Методичні вказівки щодо виконання курсових робіт з навчальної дисципліни «Цивільне право» затверджено на засіданні кафедри інформаційного права та права інтелектуальної власності НТУУ «КПІ».
Протокол від “____”________________20__ року № ___
Завідувач кафедри ________________ Петряєв С.Ю.
«___»_____________2014
ÓД.О. Маріц .2014рік
З М І С Т
Вступ 4 1. ЗАГАЛЬНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ 1.1. Вибір теми 5 1.2. Складання плану роботи 5 1.3. Вивчення літературних джерел 6 1.4. Викладення наукових матеріалів 8 1.5. Мова і стиль роботи 9 2. ВИМОГИ ДО ЗМІСТУ КУРСОВОЇ РОБОТИ2.1. Структура роботи 13 2.2. Титульний аркуш 13 2.3. Зміст роботи 13 2.4. Перелік умовних позначень 14 2.5. Вступ роботи 14 2.6. Основна частина роботи 15 2.7. Висновки роботи 15 2.8. Список використаних джерел 15 2.9. Додатки роботи 16 3. ПРАВИЛА ОФОРМЛЕННЯ КУРСОВОЇ РОБОТИ 3.1. Загальні вимоги 16 3.2. Правила нумерації 17 3.3. Правила цитування та посилання на використані джерела 18 3.4. Правила оформлення додатків 20 4. ПОРЯДОК ЗАХИСТУ КУРСОВОЇ РОБОТИ 4.1. Попередня оцінка курсової роботи 20 4.2. Процедура захисту курсової роботи 20 Зразок заяви на курсову роботу 22 Зразок титульного аркуша курсової роботи 23 Правила оформлення використаних джерел 25
В С Т У П
В даному методичному комплексі розглянуто весь процес підготовки студентської курсової роботи з навчальної дисципліни «Цивільне право»: від вибору теми до захисту. Розкриваються основи методології наукової творчості, методика написання і правила оформлення курсової роботи, висвітлюється порядок її захисту. Даний навчально-методичний посібник узагальнює найактуальніші проблеми, що виникають у студентів на різних етапах підготовки роботи. Одне із завдань посібника - усунення різних (часом протилежних) підходів до оформлення курсових робіт. В основу даних вказівок покладено Наказ Міністерства освіти України від 2 червня 1993 р. № 161, яким затверджено ”Положення про організацію навчального процесу у вищих навчальних закладах”; вимоги Вищої атестаційної комісії (ВАК) України щодо атестації наукових фахівців вищої кваліфікації. Виконання студентами курсової роботи має на меті: - систематизацію, закріплення і розширення теоретичних і практичних знань, одержаних під час вивчення відповідних навчальних дисциплін, також застосування цих знань при розв’язанні конкретних наукових та прикладних задач; - розвиток навичок самостійної наукової роботи та оволодіння методикою досліджень і експериментування при розв’язанні проблем та питань, які розробляються у курсовій роботі; - з’ясування рівня підготовки студентів до майбутньої фахової самостійної роботи в умовах сучасної економіки, прогресу науки, техніки та культури. Виконання курсової роботи можна умовно поділити на наступні етапи: вибір теми курсової роботи, складання плану роботи, вивчення літературних джерел, написання основної частини роботи, схвалення курсової роботи науковим керівником, її допуск до попереднього захисту. Кінцевим етапом виконання курсової роботи є її прилюдний захист. Зміст кожного етапу розкривається у відповідних розділах даного навчально-методичного посібника.
1. ЗАГАЛЬНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ
1.1. Вибір теми курсової роботи є найбільш відповідальним етапом, оскільки обумовлює її кінцевий результат. Практика свідчить, що правильно обрати тему – це наполовину забезпечити успішне виконання роботи в цілому. Студент має повну свободу дій з вибору теми майбутньої роботи, однак повинен враховувати наступні критерії: актуальність, новизна, перспективність, розробленість, можливість науково-теоретичного чи практичного впровадження результатів роботи. Студент має право самостійно обрати для роботи будь-яку іншу тему, яка після узгодження з науковим керівником затверджується кафедрою. Суттєву допомогу тут надає ознайомлення з аналітичними оглядами і статтями у періодиці, консультації зі спеціалістами, з яких можна з’ясувати досі мало вивчені як у теоретичному, так і в практичному плані правові питання з різних сфер людської діяльності. Якщо студент не в змозі самостійно обрати тему роботи, він повинен звернутися за порадою до обраного ним наукового керівника. Після вибору теми роботи студент повинен написати заяву на ім’я завідувача кафедри (зразок 1). Варто пам’ятати, що тема роботи повинна бути, по можливості, короткою, вказувати на мету дослідження і його завершеність. Іноді для більшої конкретизації до назви слід додати невеликий (4-6 слів) підзаголовок. У назві не бажано використовувати ускладнену термінологію псевдонаукового характеру. Треба уникати назв, що починаються зі слів “Дослідження питання…”, “Дослідження деяких шляхів…”, “Деякі питання…”, “Матеріали до вивчення…”, “До питання…” в яких не відбито в достатній мірі суть проблеми. 1.2. Складання плану роботи. Від самого початку студенту необхідно мати план курсової роботи. Як правило, курсова робота складається з двох (як виняток, з трьох) розділів. Розділ повинен мати підрозділи. За бажанням студента вони можуть поділятися на пункти, які у свою чергу можуть поділятися на підпункти. Попередній план роботи студент складає самостійно та надає для коригування науковому керівникові. До обов’язків наукового керівника належить затвердження робочого плану курсової роботи та складання календарного графіка її виконання. Науковий керівник рекомендує необхідну літературу та джерела за темою; проводить систематичні, передбачені регламентом, консультації; контролює виконання роботи; оцінює зміст виконаної роботи як частинами, так і в цілому; вносить необхідні корективи, дає відповідні рекомендації. Зауважимо, що робочий план може бути не остаточним. План завжди має динамічний, рухливий характер і не може сковувати розвиток ідеї та задуму студента. Однак план повинен зберігати певний чіткий і визначений науковий напрямок у роботі. Тільки планове дослідження дає змогу надійно крок за кроком глибоко пізнавати певні об’єктивні закономірності правової дійсності. Не можна будувати роботу над курсовою роботою, орієнтуючись на випадковості – наукове дослідження не може провадитися без плану. 1.3. Вивчення літературних джерел починається відразу після обрання напрямку наукового дослідження, який знаходить своє відображення в темі і робочому плані курсової роботи. Студент ніколи не починає дослідження на порожньому місці, бо витоки основних питань проблеми майже завжди закладені в більш ранніх дослідженнях з цієї чи подібної теми. Звичайно, виконуючи курсову роботу доводиться прочитати від 50 до 100 книг і статей, з яких лише приблизно 20 – 45 увійдуть до списку використаних джерел. При читанні відібраної літератури треба робити нотатки, бажано на одному боці аркуша. Це дає змогу надалі компонувати матеріал у будь-якому зручному порядку, користуючись методом “клею і ножиць”. Вивчаючи джерела ліпше записати або ксерокопіювати більше, бо заздалегідь не завжди відомо, що з цього матеріалу може знадобитися, повторний пошук – зайва втрата часу. Дуже велике значення має обробка записів у міру їх накопичення. Тут треба виявити максимальну організованість, яка межує з педантизмом. Корисно для кожного розділу завести окрему папку чи файл, куди складати всі виписки стосовно цього розділу в послідовності, що відповідає плану роботи. Потім увесь матеріал треба систематизувати, виключити зайве (дублі, матеріали, що перетинаються тощо). Є два шляхи пошуку літератури, необхідної для виконання курсової роботи: замовлення бібліографічної довідки у науковій бібліотеці чи інших бібліотеках міста або самостійний пошук. Треба зазначити, що незважаючи на високу кваліфікацію працівників бібліотеки, вони ніколи не доберуть літературу так, як треба студенту, хоч і збережуть йому немало цінного часу. Крім того, ця послуга є платною. Найкращим є самостійний пошук, тому студент у пошуку літератури повинен спочатку з’ясувати перелік періодичних видань, від яких можна сподіватися необхідної інформації. Необхідно переглянути всі види джерел, зміст яких пов’язаний з темою курсової роботи. Починати пошук варто з нової літератури, а потім поступово “розмотувати клубок”, користуючись посиланням на інші джерела. Вивчивши літературне джерело, відразу зробіть його повний бібліографічний опис (зразок 4). Ніколи не покладайтеся на свою пам’ять, завжди занотовуйте необхідні реквізити, а якщо треба, то й зауваження до кожного джерела. Вивчаючи літературу, не намагайтеся тільки запозичити матеріал. Паралельно обдумайте знайдену інформацію. Цей процес має тривати протягом усієї роботи над курсовою роботою. Тоді власні думки, які виникли в ході знайомства із чужими працями, стануть основою для отримання своїх самостійних авторських висновків. Звичайно використовується не вся інформація, що міститься у певному джерелі, а тільки та, яка має безпосереднє відношення до теми і тому найбільш цінна і корисна. Таким чином, критерієм оцінювання зібраної інформації є можливість практичного використання у курсовій роботі. Вивчаючи джерела, треба стежити за оформленням виписок, щоб надалі ними було легко користуватися. Можливо, частина отриманих даних виявиться непотрібною, дуже рідко вони використовуються повністю. Тому необхідні їх ретельний відбір і оцінювання. Відбір наукових фактів – не проста справа, це не механічний, а творчий процес, який потребує цілеспрямованої праці. Треба добирати не будь-які, а тільки наукові факти. Поняття “науковий факт” є значно ширшим і багатограннішим, ніж поняття “факт”, що застосовується у повсякденному житті. Коли говорять про наукові факти, то розуміють їх як складові елементи основи наукового знання, віддзеркалення об’єктивних властивостей речей і процесів. Лише на підставі наукових фактів визначаються закономірності явищ, будуються теорії і створюються закони. Наукові факти характеризуються такими властивостями, як новизна, точність, об’єктивність і достовірність. Новизна наукового факту свідчить про принципово новий, невідомий до цього часу предмет, явище або процес. Це не обов’язково відкриття, але нове знання про те, чого ми досі не знали. Точність наукового факту визначається об’єктивними методами і характеризує сукупність найсуттєвіших прикмет предметів, явищ, подій, їхніх кількісних та якісних визначень. При доборі фактів необхідно бути науково об’єктивним. Не можна відкидати факти лише тому, що їх важко пояснити або знайти їм практичне застосування. Справді, сутність нового в науці не завжди чітко видно студенту, тому з цього приводу необхідно консультуватися з керівником роботи. Дуже часто трапляється, що нові наукові факти, часом дуже значні, саме через те, що їх значення недостатньо розкрите, можуть надовго залишатися у резерві науки і не використовуватися на практиці. Достовірність наукового факту базується на його безумовному реальному існуванні. Ця достовірність значною мірою залежить від достовірності першоджерел, від їх цільового призначення і характеру їхньої інформації. Очевидно, що офіційне та фахове видання, опубліковане від імені державних або громадських організацій, установ, відомств, містить матеріали, точність яких викликає найменше сумнівів. До числа достовірних джерел у своїй основі належать монографії – видання, які містять повне і всебічне дослідження якоїсь проблеми або теми. Однак теоретичні статті у галузі гуманітарних, зокрема юридичних, наук значно більше, ніж статті технічні, насичені роздумами, порівняннями, словесними доведеннями. Достовірність їх змісту перебуває в залежності від достовірності вихідної інформації, використаної авторами. Важливого значення тут набуває позиція автора, його світогляд, з огляду на які стаття поруч з об’єктивними даними може містити неправильні трактування, помилкові положення, різного роду неточності. Якщо студенту важко розібратися в цьому і точно оцінити зміст статті, встановити істинність тверджень її автора, дати їм відповідну оцінку, то треба звернутися за консультацією до наукового керівника. Про достовірність наукового факту свідчить не тільки характер першоджерела, але й науковий, професійний авторитет його автора, належність автора до тієї або іншої наукової школи. У всіх випадках слід добирати тільки останні дані, найавторитетніші джерела, точно посилатися на запозичений матеріал. Не можна забувати, що життя постійно йде вперед, розвиваються наука й техніка. Те, що вважалося абсолютно точним вчора, сьогодні може виявитися неточним, а часом і неправильним. 1.4. Викладення наукових матеріалів. Студент повинен викласти свої думки в курсовій роботі у найбільш ясному і зрозумілому вигляді. Найчастіше використовуються наступні прийоми викладення матеріалів, отриманих під час вивчення наукової літератури та нормативних джерел: або послідовний, або цілісний, або вибірковий. Курсова робота повинна обов’язково містити судову практику з досліджуваного питання! При послідовному викладі студент не може переходити до наступного розділу, не закінчивши роботу над попереднім. Водночас матеріал, який майже не потребує чорнової обробки, чекає черги і лежить без руху. При застосуванні цілісного прийому знадобиться майже вдвічі менше часу на підготовку остаточного варіанту роботи. Спершу пишеться чернетка всієї роботи, а потім відбувається його обробка в частинах і деталях. Вибірковий виклад матеріалів роботи також часто застосовується студентами. У міру готовності фактичних даних студент обробляє матеріали у будь-якому зручному для нього порядку. Тому можна обрати саме той прийом викладення, який видається найбільш прийнятним для перетворення чорнового рукопису роботи на проміжний, а згодом на остаточний. На цьому етапі роботи студенту варто пам’ятати, що вступ та висновки курсової роботи пишуться лише після того, як готові всі розділи основної частини. Коли макет чорнового рукопису роботи готовий, починається детальне й копітке шліфування тексту рукопису для підготовки проміжного тексту роботи. Студент повинен перевірити і критично оцінити кожне слово, кожне речення, кожен висновок, перевіривши орфографічні та синтаксичні помилки. Студент повинен перевірити наскільки назва його роботи та назви розділів і підрозділів відповідають їх змісту, уточнює композицію курсової роботи, розміщення матеріалів та їх рубрикацію. Перевіряється переконливість та науковість одержаних висновків. Тут треба подивитися на власний твір немовби “чужими очима”, критично і вимогливо. Проміжний текст курсової роботи подається науковому керівнику. Після схвалення тексту роботи та врахування зауважень, висловлених науковим керівником, студент має право готувати остаточний варіант курсової роботи. 1.5. Мова і стиль роботи є показником на лише рівня підготовки та глибини знань студента, але й виявляє його загальну культуру. Тому мовно-стилістичній культурі курсової роботи слід приділити дуже серйозну увагу. Мова і стиль наукової роботи як частина писемної наукової мови склалися під впливом так званого академічного етикету, сутністю якого є інтерпретація власної і запозичених точок зору з метою обґрунтування наукової істини. Найхарактернішою ознакою писемної наукової мови є формально-логічний спосіб викладу матеріалу, смислова завершеність, цілісність і зв’язність. Найважливішим засобом вираження логічних зв’язків тут є спеціальні функціонально-синтаксичні засоби зв’язку, що вказують на послідовність розвитку думки (спочатку, насамперед, потім, по-перше, по-друге, отже …), заперечення (проте, тимчасом, але, однак, у той час як, тим не менш, аж ніяк), причинно-наслідкові відношення (таким чином, тому, завдяки цьому, відповідно до цього, внаслідок цього, крім того, до того ж), перехід від однієї думки до іншої (раніше ніж перейти до …, звернімося до…, розглянемо, зупинимось на …; розглянувши …, перейдемо до …), результат, висновок (отже, як висновок, звідси, значить, на закінчення зазначимо, все сказане дає змогу зробити висновок, підсумовуючи, слід сказати …). Не завжди ці та подібні їм слова прикрашають наукову працю, але, належно вжиті, вони є своєрідними дороговказами, які попереджають про повороти думки автора. Основною прикметою наукової мови є цілеспрямованість і прагматизм. Емоційні мовні елементи в курсових роботах не відіграють особливої ролі. Науковий текст характеризується використанням спеціальної термінології. Студенту треба пам’ятати, що науковий термін – це не просто слово, а втілення сутності даного явища. Добирати юридичні терміни і поняття необхідно дуже уважно. Не можна довільно змішувати в одному тексті різну термінологію (наприклад, систему права і правову систему, роботу за сумісництвом та суміщення посад тощо). Це справляє негативне враження і відбивається на оцінці роботи. Аналіз курсових робіт свідчить, що студенти, часто використовують юридичну професійну лексику замість прийнятих у юридичній науці термінів. Професіоналізми – це не позначення наукових понять, а умовні найменування правових реалій, які використовуються в середовищі юристів і зрозумілі тільки їм (наприклад, нормативка, отрицаловка тощо). Це юридичний жаргон, в основі якого лежить побутове уявлення про наукове поняття. Використання подібних псевдонаукових термінів у курсових роботах є неприпустимим. В науковій мові переважно використовуються іменники з абстрактним значенням та віддієслівні іменники (дослідження, розгляд, вивчення); відносні прикметники, оскільки саме вони на відміну від якісних дають змогу з граничною точністю вказувати достатні і необхідні ознаки певних явищ. Особливістю мови наукової прози є також відсутність експресії. Звідси домінуюча форма оцінки – констатація ознак, притаманних слову, яке визначають. Дієслово і дієслівні форми несуть у тексті наукової роботи особливе інформаційне навантаження. Вони служать для окреслення постійної ознаки предмета. Широко вживаються також дієслівні форми недоконаного виду минулого часу дійсного способу, бо вони не фіксують відношення до дії, яка описується, на момент висловлення. Часто використовуються зворотні дієслова, пасивні конструкції. У науковій мові дуже поширені вказівні займенники цей, той, такий. Вони не лише конкретизують предмет, але й визначають зв’язки між частинами висловлювання. Займенники щось, дещо, що-небудь через неконкретність їх значення у тексті курсових робіт не використовують. У наукової мови великий арсенал вставних слів та словосполучень, якими позначається ступінь достовірності інформації. Завдяки таким словам певний факт можна подати як достовірний (дійсно, насправді, зрозуміло), припустимий (треба гадати, як видно), можливий (можливо, ймовірно). Обов’язковою вимогою об’єктивності викладу матеріалу є також вказівка на джерело повідомлення, автора висловленої думки (за відомостями, на думку, за даними, на нашу думку…) Стиль писемної наукової мови – це безособовий монолог. Виклад матеріалу ведеться від третьої особи, оскільки увага зосереджена на змісті та логічній послідовності повідомлення, а не на суб’єкті. Авторське “я” ніби відступає на другий план. Стало неписаним правилом у науковій роботі замість “я” використовувати “ми”, з огляду на те, що вираз суб’єкта авторства як формального колективу надає більшого об’єктивізму роботі. До того ж курсова та дипломна робота є продуктом наукової творчості принаймні двох суб’єктів – студента та його керівника. Проте нагромадження в тексті роботи займенника “ми” справляє малоприємне враження. Тому треба використовувати звороти, що виключають наявність цього займенника (на нашу думку, на наш погляд, вважаємо …), а також вживати безособові або неозначено-особові речення або речення з пасивними дієприкметниками (розглянутий, розроблений, визначений…). Якостями, котрі визначають культуру наукової мови, є точність, ясність і стислість. Недоречно вжите слово може суттєво викривити сенс написаного, призвести до подвійного тлумачення тієї чи іншої фрази, надати всьому тексту небажаної тональності. На жаль, студенти не завжди досягають правильного слововживання, недбало добираючи слова, спотворюють висловлену думку, припускаючись лексичних помилок. Поганою є звичка студентів пересипати свою роботу канцеляризмами, заплутаною книжковою лексикою, переобтяжувати її чужомовними словами, якщо є відповідні українські. Часті випадки, коли звичайні українські слова вживаються неточно, всупереч їхній семантиці. Почасти це пояснюється елементарним незнанням студентами значення слова. Точність наукової мови забезпечується ще й дотриманням стилістичних норм і зв’язків слів у реченні. Порушення їх породжує неправильне тлумачення висловленої думки. Наприклад, двозначною є конструкція: “Інші явища з подібними властивостями відсутні” (чи інші явища чи подібні властивості відсутні – зрозуміти важко). Ясність наукової мови – це вміння писати доступно і дохідливо. Аналіз курсових робіт показує, що низькі оцінки ставилися там, де студенти замість точних і конкретних значень використовували слова і словосполучення з невизначеним або занадто узагальненим значенням. Наприклад, фраза: “Пожежний нагляд здійснюється окремими органами держави” (якими ж саме органами?). Дуже часто студенти пишуть “і т.ін”, “тощо” не знаючи, як продовжити перелік. Це особливо вражає, оскільки часто трапляється, що інших аналогів певного явища у природі просто не існує. Також студенти вводять до тексту роботи словосполучення “цілком очевидно”, коли не можуть викласти інших аргументів. Звороти “відомим чином” або “спеціальною процедурою” часто свідчать, що студент у першому випадку не знає яким чином, а у другому – якою самою процедурою. Причиною неясності висловлювання може стати неправильне розташування слів у реченні. Наприклад: “Чотири подібних автомати обслуговують кілька тисяч людей”. Тут підмет не відрізняється за формою від прямого додатка і тому незрозуміло, хто (або що) є суб’єктом дії: люди чи автомати, які їх обслуговують. Доступність і дохідливість тексту роботи сприяє тому, що вона читається легко, думки студента сприймаються без ускладнень. Проте студенту не слід плутати простоту викладу матеріалів роботи з примітивністю. Курсова робота розрахована не на масового читача, а на коло вчених-юристів, які мають глибокі професійні знання у галузі права. Стислість – це вміння уникнути непотрібних повторів, надмірної деталізації і словесного мотлоху. Студент повинен не тільки якомога точніше, але й стисліше донести суть справи. Тому слова і словосполучення, які не несуть жодного смислового навантаження, повинні бути повністю виключені з тексту курсової роботи. Багатослів’я або мовна надмірність найчастіше виявляється у вживанні зайвих слів. Наприклад: “З цією метою підприємство використовує наявні підсобні приміщення” (якщо приміщень немає, то й використовувати їх не можна); “Перевіркою було встановлено, що існуючі розцінки у багатьох торгових точках нашого міста були значно завищені” (розцінки, які не існують, не можуть бути ні завищеними, ні заниженими). На нечіткість уявлень студента про предмет дослідження вказує вживання ним словосполучень типу: “інтервал перерви”, “габаритні розміри” тощо. Часто без потреби вживаються чужомовні слова, які дублюють українські і тим самим невиправдано ускладнюють вислів (“ординарний” замість “звичайний”; індиферентний – байдужий, диверсифікація – різноманітність, детермінувати – визначати тощо). В роботах студентів трапляється й тавтологія – повторення одного й того ж іншими словами; й зловживання канцеляризмами, що надають роботі умовної науковості, позбавляють її стислості (у справі, по лінії, за рахунок, в частині і т.ін.). Студенту варто пам’ятати, що курсова робота, якій притаманна мовна недбалість, низька мовно-стилістична культура не буде оцінена позитивно.
2. ВИМОГИ ДО ЗМІСТУ КУРСОВОЇ РОБОТИ
2.1. Структура роботи Курсова робота повинна містити: титульний аркуш зміст перелік умовних позначень (при необхідності) вступ (3-5 сторінок) основну частину (20-30 сторінок) висновки (1-2 сторінки) список використаних джерел додатки (при необхідності). 2.2. Титульний аркуш Титульний аркуш курсової роботи містить найменування міністерства, університету, факультету, а також кафедри, де виконана робота; назву роботи; відомості про виконавця роботи: студент якого курсу та форми навчання, шифр групи, прізвище, ім’я повністю; відомості про наукового керівника: прізвище, ініціали, посада, науковий ступінь, вчене звання; місто і рік (зразок 2, 3). 2.3. Зміст містить найменування та номери початкових сторінок усіх структурних частин роботи: вступу, розділів, підрозділів та пунктів (якщо вони мають заголовок), висновків, списку використаних джерел, додатків. Найменування підрозділів друкуються з абзацного відступу відносно розділів. Найменування пунктів (якщо вони мають заголовок) друкуються з абзацного відступу відносно підрозділів. 2.4. Перелік умовних позначень (за необхідності). Якщо в роботі вжита специфічна термінологія, використано маловідомі скорочення, нові символи, одиниці, позначення, то їх перелік може бути поданий у вигляді окремого списку, який розміщують перед вступом. Перелік треба друкувати двома колонками, в яких зліва за абеткою наводять скорочення, справа – їх детальну розшифровку. Якщо в роботі маловідомі спеціальні терміни, скорочення, символи, позначення і таке інше повторюються менше трьох разів, перелік не складають, а їх розшифровку наводять у тексті при першому згадуванні. 2.5. Вступ Розкриває сутність і стан наукової проблеми, її значущість, підстави і обґрунтування для розробки теми, містить загальну характеристику роботи у рекомендованій нижче послідовності. Актуальність темиШляхом критичного аналізу обґрунтовують актуальність та доцільність курсової роботи для юридичної науки та практики, особливо на користь України. Висвітлення актуальності не повинно бути багатослівним. Мета і задачі роботиСпочатку формулюють мету роботи, а потім задачі, які необхідно вирішити для досягнення поставленої мети. Не слід формулювати мету як “дослідження …”, “вивчення …”, тому що ці слова вказують на засіб досягнення мети, а не на саму мету. Визначають об’єкт дослідження – процес або явище, що породжує проблемну ситуацію і обране для вивчення. Визначають предмет дослідження, що міститься в межах об’єкта. Об’єкт і предмет дослідження як категорії наукового процесу співвідносяться між собою як загальне і часткове. В об’єкті виділяється та його частина, яка є предметом дослідження. Предмет дослідження визначає тему курсової роботи, яка визначається на титульному аркуші як її назва. Подають перелік методів дослідження, використаних у роботі для досягнення поставленої мети. Огляд літературиОкреслюють основні етапи розвитку наукової думки за темою роботи. Вказують прізвища та ініціали вчених, котрі працювали над цією проблематикою. Стисло, критично висвітлюючи праці науковців, студент повинен назвати ті питання, що залишилися невирішеними. Наукова новизна результатів роботиПодають коротку анотацію нових наукових положень (рішень), запропонованих студентом. Необхідно показати відмінність одержаних результатів від відомих раніше, описати ступінь новизни (вперше одержано, удосконалено, дістало подальший розвиток тощо). Практичне значення одержаних результатівУ курсовій роботі, що має суто теоретичне значення, подають відомості про наукове використання результатів роботи або рекомендації щодо їх використання. У курсовій роботі, що має практичне значення, подають відомості про використання результатів роботи на практиці або рекомендації щодо їх практичного використання. Апробація результатів роботи (за необхідністю) Якщо студент оприлюднив результати роботи над цією темою на конференції, симпозіумі, з’їзді, то це обов’язково зазначають. Також вказують публікації, котрі має студент з даної проблематики. Загальна характеристика роботи (за необхідністю)Наводять стислу характеристику структури курсової роботи у відповідній послідовності. 2.6. Основна частина роботи Основна частина складається з розділів, підрозділів, пунктів, підпунктів. Кожний розділ починають з нової сторінки. Основному тексту кожного розділу може передувати коротка передмова. В кінці кожного розділу формулюють висновки зі стислим викладенням наведених у розділі наукових і практичних результатів, що дає змогу вивільнити загальні висновки від другорядних подробиць. Виклад матеріалу основної частини підпорядковують одній провідній ідеї, чітко визначеній студентом. 2.7. Висновки Викладають найбільш важливі наукові та практичні результати, одержані в роботі. Формулюють висновки і рекомендації щодо наукового та практичного використання здобутих результатів, обґрунтовують їх достовірність.2.8. Список використаних джерел Список використаних джерел слід розміщувати одним із таких способів: у порядку появи посилань у тексті (найбільш зручний для користування і рекомендований при написанні робіт); в алфавітному порядку прізвищ перших авторів або заголовків; у хронологічному порядку. Варто пам’ятати, що при будь-якому способі розміщення списку використаних джерел першою завжди вказується чинна Конституція України. Бібліографічний опис джерел складають відповідно до чинних стандартів з бібліотечної та видавничої справи (зразок 4). 2.9. Додатки (за необхідністю) До додатків включають допоміжний матеріал, необхідний для сприйняття курсової роботи: - таблиці допоміжних цифрових даних; - ілюстрації допоміжного характеру; - проекти нормативно-правових актів, розроблених студентом; - розрахунки економічного ефекту, математичні доведення, формули.
3. ПРАВИЛА ОФОРМЛЕННЯ КУРСОВОЇ РОБОТИ
3.1. Загальні вимоги Курсову роботу виконують у формі рукопису із додержанням нижченаведених правил оформлення. Робота виконується чітким, розбірливим почерком однією пастою фіолетового, синього або чорного кольорів. Дозволяється виконувати роботу від руки та друкувати роботу за допомогою комп’ютера через полуторний міжрядковий інтервал з використанням шрифтів текстового редактора Word – 12 або 14. Шрифт друку повинен бути чітким, стрічка – чорного кольору середньої жирності. Щільність тексту повинна бути однаковою. Можна також використати папір форматів у межах від 203´288 до 210´297 мм і подати таблиці та ілюстрації на аркушах формату А3. Текст необхідно писати (друкувати), залишаючи береги таких розмірів: лівий, верхній, нижній – не менше 20 мм, правий – не менше 10 мм. Помилки, описки і графічні неточності, які виявилися в процесі написання роботи, можна виправляти підчищенням або зафарбуванням білою фарбою і нанесенням на тому ж місці або між рядками виправленого тексту власноруч або машинописним способом. Допускається не більше двох виправлень. Заголовки структурних частин курсової роботи ЗМІСТ, ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ, ВСТУП, РОЗДІЛ, ВИСНОВКИ, СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ, ДОДАТКИ пишуть (друкують) великими літерами симетрично до тексту. Кожну структурну частину роботи треба починати з нової сторінки. Заголовки підрозділів пишуть (друкують) маленькими літерами (крім першої великої) з абзацного відступу. Крапку в кінці заголовка не ставлять. Якщо заголовок складається з двох або більше речень, їх розділяють крапкою. Заголовки пунктів пишуть (друкують) маленькими літерами (крім першої великої) з абзацного відступу в розрядці в підбір до тексту. В кінці заголовка, написаного (надрукованого) в підбір до тексту, ставиться крапка. Основний обсяг курсової роботи повинен становити 25 – 35 сторінок. До основного обсягу не входять список використаних джерел, додатки, таблиці і рисунки, які повністю займають площу сторінки. Однак вони нумеруються на загальних засадах і становлять загальний обсяг роботи. Курсова робота, яка має кількість сторінок основного обсягу меншу за 25, до захисту не допускається. Курсову роботу подають у зшитому вигляді. 3.2. Правила нумерації Нумерацію сторінок, розділів, підрозділів, пунктів, підпунктів, малюнків, таблиць, формул подають арабськими цифрами без знака №. Першою сторінкою курсової роботи є титульний аркуш, який включають до загальної нумерації сторінок. На титульному аркуші номер сторінки не ставлять, на наступних сторінках номер проставляють у правому верхньому куті сторінки без крапки в кінці. Номер розділу ставлять після слова РОЗДІЛ, наприклад РОЗДІЛ 1., потім друкують заголовок розділу, після якого крапка не ставиться. Підрозділи нумерують у межах кожного розділу. Номер підрозділу складається з номера розділу і порядкового номера підрозділу, між якими ставлять крапку. В кінці номера підрозділу ставиться крапка (наприклад, 1.3.), а потім у тому ж рядку йде заголовок підрозділу, після якого крапка не ставиться. Пункти нумерують у межах кожного підрозділу. Номер пункту складається з порядкових номерів розділу, підрозділу, пункту, між якими ставлять крапку. В кінці номера підрозділу ставиться крапка, наприклад 1.3.2., а потім у тому ж рядку йде заголовок пункту. Пункт може не мати заголовка. Підпункти нумерують у межах кожного пункту за такими ж правилами, як пункти. Ілюстрації (фотографії, креслення, схеми, графіки, карти) і таблиці бажано подавати безпосередньо після тексту, де вони згадані вперше, або на наступній сторінці. Таблиці нумерують послідовно (за винятком таблиць, поданих у додатках) в межах розділу. В правому верхньому куті над відповідним заголовком таблиці розміщують напис Таблиця із зазначенням її номера. Номер таблиці складається з номера розділу і порядкового номера таблиці, між якими ставиться крапка, наприклад: Таблиця 1.2 (що означає друга таблиця першого розділу). Якщо у роботі одна таблиця, її нумерують за загальними правилами. При переносі частини таблиці на інший аркуш (сторінку) слово Таблиця і її номер вказуються один раз справа над першою частиною таблиці, над іншими частинами пишуть слова Продовження табл. і вказують номер таблиці, наприклад: Продовження табл. 1.2. 3.3. Правила цитування та посилання на використані джерела При написанні курсової роботи студент повинен давати посилання на джерела, матеріали, окремі результати або ідеї з яких наводяться в роботі. Посилатися слід на останні видання публікацій. На більш ранні видання можна посилатися лише в тих випадках, коли в них наявний матеріал, який не включено до останнього видання. Якщо використовують відомості, матеріали з монографій, оглядових статей, інших джерел з великою кількістю сторінок, то в посиланні необхідно точно вказати номери сторінок, ілюстрацій, таблиць, формул із джерела, на яке дано посилання в роботі. Посилання в тексті роботи на джерела слід зазначати порядковим номером у списку використаних джерел і номерами сторінок, виділеними двома квадратними дужками, наприклад: [14.C.23-27]. Також можна наводити посилання у виносках внизу сторінки, при цьому опис джерела має відповідати його бібліографічному опису за списком використаних джерел із зазначенням його номеру. Для виносок дозволяється використовувати 11 або 10 шрифт текстового редактора Word. Відповідне подання виноски: ___________ 1 [14] Дурманов Н.Д. Советский уголовный закон. Н. Д. Дурманов. – М.: Изд-во МГУ, 1967. – С.23-27.
Посилання на ілюстрації вказують порядковим номером ілюстрації, наприклад: рис.1.2. На всі таблиці роботи повинні бути посилання в тексті, при цьому слово таблиця пишуть скорочено, наприклад: в табл.1.2. У повторних посиланнях на таблиці або ілюстрації треба вказувати скорочено слово дивись, наприклад: див.табл.1.3. Для підтвердження власних аргументів посиланням на авторитетне джерело або для критичного аналізу того чи іншого твору слід наводити цитати. Науковий етикет вимагає точно відтворювати цитований текст, бо найменше скорочення наведеного витягу може спотворити зміст, закладений автором. Загальні вимоги до цитування такі: а) текст цитати починається і закінчується лапками в тій граматичній формі, в якій він поданий у джерелі, із збереженням особливостей авторського написання. Наукові терміни, запропоновані іншими авторами, не виділяються лапками, за винятком тих, що викликали полеміку. У цих випадках використовується вираз так званий; б) цитування повинно бути повним, без довільного скорочення авторського тексту і без перекручень думок автора. Пропуск слів, речень, абзаців при цитуванні допускається без перекручення авторського тексту і позначається трьома крапками. Вони ставляться у будь-якому місці цитати (на початку, всередині, на кінці). Якщо перед випущеним текстом або за ним стояв розділовий знак, то він не зберігається; в) кожна цитата обов’язково супроводжується посиланням на джерело; г) якщо студент хоче виявити своє ставлення до окремих слів або думок з цитованого тексту, то після них у круглих дужках ставлять знак питання або знак оклику (?), (!); д) якщо студент, наводячи цитату, виділяє в ній деякі слова, робиться спеціальне застереження з виказанням ініціалів студента. Варіанти таких застережень: (курсив наш. – І.Н.), (підкреслено нами. – І.Н.), (розрядка наша. – І.Н.). Значну економію текста дає непряме цитування, тобто переказ, виклад думок інших авторів своїми словами. При непрямому цитуванні слід бути гранично точним у викладенні думок автора, коректним щодо оцінювання його результатів і давати відповідні посилання на джерело. У разі використання запозиченого матеріалу без посилання на автора та джерело курсова робота до захисту не допускається. 3.4. Правила оформлення додатків (за необхідністю) Додатки оформлюють як продовження курсової роботи на наступних її сторінках, розміщуючи їх у порядку появи посилань у тексті роботи. Кожен додаток повинен починатися з нової сторінки. Додаток повинен мати заголовок, надрукований угорі малими літерами з першої великої симетрично тексту сторінки. Посередині рядка над заголовком малими літерами з першої великої друкується слово Додаток і велика літера, що позначає додаток, наприклад: Додаток А, Додаток Б і т.д. Додатки слід позначати великими літерами української абетки, за винятком літер Г, Є, І, Ї, Й, О, Ч, Ь. Один додаток позначається як Додаток А.
4. ПОРЯДОК ЗАХИСТУ КУРСОВОЇ РОБОТИ
4.1. Попередня оцінка курсової роботи Коли курсова робота повністю закінчена і відповідним чином оформлена (остаточний варіант), вона підписується студентом на останній сторінці та подається на відповідну кафедру. Курсова робота має бути зареєстрована у Журналі реєстрації курсових робіт. Студенту варто пам’ятати, що курсова робота, подана на кафедру після встановлених строків без поважних причин, до захисту не допускається. Подану курсову роботу перевіряє науковий керівник, допускаючи до захисту з попередньою оцінкою. На підставі захисту студент може отримати як нижчу, так і вищу остаточну оцінку з курсової роботи. 4.2. Процедура захисту курсової роботи. Прилюдний захист курсових робіт проводиться у встановлені кафедрою строки. Одноосібно науковим керівником або комісійно в присутності щонайменше трьох викладачів кафедри. На захисті студент виступає з невеликою доповіддю (3-4 хвилини), в якій висвітлює актуальність теми, мету роботи, стисло характеризує кожен розділ. Основна частина доповіді має бути присвячена одержаним результатам та висновкам роботи. Наприкінець доповіді студент має подякувати за співпрацю свого наукового керівника. Оскільки не тільки зміст доповіді, але й характер її прочитання (чи переказу) значною мірою визначають остаточної оцінку з курсової роботи, необхідно, щоб виступ студента був ясним, граматично правильним, впевненим. Мовлення студента має бути виразним, що залежить від темпу, гучності та інтонації. Якість виступу різко знижується, коли говорять квапливо, ковтаючи закінчення слів або дуже тихо і невиразно. Спокійна, некваплива манера викладення завжди імпонує слухачам. Неприпустимим є порушення норм літературної вимови, зокрема, використання неправильних наголосів у словах. Ось кілька порад, які допоможуть студенту добре виступити з доповіддю: текст доповіді має бути написаний (а краще надрукований) тільки з одного боку аркуша; доповідь повинна починатися зі звертання: “Шановні члени комісії! Шановні присутні!..”; не скорочуйте слів, всі слова та терміни пишіть повністю; повторюйте іменники, уникаючи займенників; використовуйте прості слова і прості розповідні речення, не переобтяжуйте текст складнопідрядними реченнями. Студенту слід зважати на вибір одягу, пози під час виступу, а також жестів, міміки, манер, інших зовнішніх форм поведінки. Елегантність, охайність в одязі (без підкресленої екстравагантності) сприяє прихильному ставленню до студента. За доповіддю починається обговорення курсової роботи. Із запитаннями до студента щодо тематики курсової роботи можуть звертатися не лише члени комісії, але й будь-хто з присутніх. Відповідь треба починати з подяки за запитання і відповідати за суттю справи, чітко, стисло і конкретно. Коли прилюдний захист всіма студентами завершено, після чого оголошується остаточна оцінка за курсову роботу.
Зразок 1
Завідувачу кафедри інформаційного права та права інтелектуальної власності доц.. Пєтряєву С.Ю.
студента 3 курсу денної (заочної) форми навчання групи СП 23 Іванова Антона
Заява
Прошу затвердити тему курсової роботи «Поняття та принципи договору в цивільному праві України» та призначити наукового керівника Маріц Д.О., к. ю. н., доцента.
18.02.2015 р. підпис
Зразок 2 Титульний аркуш курсової роботи
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ НАЦІОНАЛЬНИЙ ТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ УКРАЇНИ «КПІ» ФАКУЛЬТЕТ СОЦІОЛОГІЇ І ПРАВА Кафедра інформаційного права та права інтелектуальної власності
КУРСОВА РОБОТА ПОНЯТТЯ ТА ПРИНЦИПИ ДОГОВОРУ У ЦИВІЛЬНОМУ ПРАВІ УКРАЇНИ
Виконав (виконала) студент (студентка) 3 курсу (заочної, денної форми навчання) групи СП 23 прізвище, ім’я( повністю)
Науковий керівник прізвище, ініціали, науковий ступінь, посада, вчене звання
Київ – 2015
Зразок 3 Правила оформлення використаних джерел
Варто пам’ятати, що список використаних джерел можна розміщувати одним із таких способів: 1) у порядку появи посилань у тексті; 2) в алфавітному порядку прізвищ перших авторів або заголовків; 3) у хронологічному порядку. Список оформлюється за єдиною наскрізною нумерацією. Кожен номер списку використаних джерел розміщується на окремому рядку з абзацного відступу. Однак при алфавітному розміщенні списку використаних джерел можна вказувати першою чинну Конституцію України. Нормативно-правові акти зазначаються, як правило, за джерелами їх офіційного оприлюднення, якими є газети "Голос України", "Урядовий кур’єр", а також журнали "Відомості Верховної Ради України", "Офіційний вісник України". У списку використаних джерел групувати літературу за нормативно-правовими актами, підручниками, монографіями, статтями і т.ін. не потрібно. Зразок оформлення джерел наведено у формі таблиці для зручності користування. У курсовій роботі Список використаних джерел у вигляді таблиці не оформлюється.
________________________ КомментарииКомментариев пока нет Пожалуйста, авторизуйтесь, чтобы оставить комментарий. |