ЦИВІЛЬНЕ ПРАВО УКРАЇНИ 23.01.2016 03:41

 

 

Вищий навчальний заклад

«НАЦІОНАЛЬНА  АКАДЕМІЯ  УПРАВЛІННЯ»

 

 

 

 

 

ЦИВІЛЬНЕ ПРАВО УКРАЇНИ

 

загальна частина

 

 

навчально – методичний комплекс

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Київ 2013

 

УДК  314(477)

ББК  66.2(4УКР)

 

Обговорено і схвалено на засіданні Вченої Ради

 ВНЗ «Національна академія управління»

Протокол № 1 від 19.09.2013 р.

 

 

Рецензенти:

Сміян Леонід Семенович – кандидат юридичних наук, старший науковий співробітник ВНЗ «Національна академія управління»

Севрюкова Інна Феліксовна — кандидат юридичних наук, старший науковий співробітник Інституту держави та права НАН України

 

 

Укладач:

Матвійчук Валерій Костянтинович –доктор юридичних наук, професор, Заслужений працівник народної освіти України

Харь Інна Олексіївна –кандидат юридичних наук, доцент, заступник завідувача кафедри цивільного та господарського права.

 

 

Цивільне право України: Загальна частина: Навчально-методичний комплекс // В.К. Матвійчук, І.О. Харь. – К.: Національна академія управління, 2013. –  267 с.

 

 

 

 

 

 

 

УДК  314(477)

ББК  66.2(4УКР)

 

 

 

 

 

 

 

 

© Оригінал-макет,

"Національної академії управління", 2013
ЗМІСТ

 

ПЕРЕДМОВА.	4
ПОРЯДОК ОЦІНЮВАННЯ ЗНАНЬ СТУДЕНТІВ.	5
ПРОГРАМА КУРСУ.	8
РОБОЧА ПРОГРАМА.	78
ОПИС ДИСЦИПЛІНИ.	80
ПРОГРАМА НАВЧАЛЬНОЇ ДИСЦИПЛІНИ.	83
МЕТОДИ НАВЧАННЯ.	90
МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ ДО ПРОВЕДЕННЯ СЕМІНАРСЬКИХ ТА ПРАКТИЧНИХ ЗАНЯТЬ.	92
ПЛАНИ СЕМІНАРСЬКИХ, ПРАКТИЧНИХ ЗАНЯТЬ ТА САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ.	103
САМОСТІЙНА РОБОТА СТУДЕНТА ТА МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ СТОСОВНО ТАКОЇ РОБОТИ	150
МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ З ПІДГОТОВКИ РЕФЕРАТИВНИХ ПОВІДОМЛЕНЬ.	153
МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ З НАПИСАННЯ І ЗАХИСТУ КУРСОВИХ РОБІТ.	154
ТЕМАТИКА КУРСОВИХ РОБІТ.	157
МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ З НАПИСАННЯ КОНТРОЛЬНИХ РОБІТ.	159
ТЕМАТИКА КОНТРОЛЬНИХ РОБІТ.	159
ЗАВДАННЯ ДЛЯ САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ ДО ЗМІСТОВНИХ МОДУЛІВ.	175
ТЕСТОВІ ЗАВДАННЯ ДЛЯ ПІДСУМКОВИХ КОНТРОЛІВ. ОРІЄНТОВНИЙ ПЕРЕЛІК ПИТАНЬ ДЛЯ ЗАЛІКУ. ОРІЄНТОВНИЙ ПЕРЕЛІК ПИТАНЬ ДЛЯ ІСПИТУ. МЕТОДИЧНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ. СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ.	193 233 235 239 240

 

 

 

 

 

 

 

 

1. ПЕРЕДМОВА

 

Запропонований читачу навчально-методичний комплекс “Цивільне право України. Загальна частина” являє собою посібник, який може бути використаний як для самоосвіти, так і для проведення зі студентами юридичних вузів і факультетів семінарів практичних занять та самостійної роботи з курсу “Цивільне право України”.

Комплекс включає опис дисциплін, програму курсу (побудовану за змістовними модулями, плани семінарських занять із Загальної частини цивільного права (побудовану за змістовними модулями, завданнями для самостійної роботи до змістовних модулів, список рекомендованих джерел, перелік тем курсових робіт та методичні рекомендації з їх написання, орієнтовний перелік питань для підсумкового контролю. Тимчасове положення з впровадження рейтингово-модульної системи оцінювання студентів з урахуванням вимог Болонської декларації. Структура навчально-методичного комплексу відповідає програмі навчального курсу.

Серцевиною процесу освіти, професійного становлення магістра-юриста є засвоєння ним відповідної сукупності знань, вмінь і навичок. Як свідчать наукові дослідження і досвід підготовки фахівців, вміння і навички набуваються значно повільніше, ніж знання. В цьому плані ми надаємо серйозного значення цьому навчально-методичному комплексу, основне завдання якого ми бачимо в тому, щоб навчити студентів прикладенню теоретичних знань з цивільного права до практичної роботи, сформувати уміння і навчити використання догматики в правозастосовній діяльності. Природно, що тим самим не заперечується, а, навпаки, наголошується той факт, що відправним і дуже важливим моментом є знання студентами теорії цивільного права. Це той фундамент, який робить продуктивним послідуючі етапи навчання.

Таким чином, автори навчально-методичного комплексу пропонують особі, що навчаються йти від знання основних положень Загальної частини до цивільного права до аналізу конкретного випадку; від рішення конкретного випадку до повторення і поглиблення знань теорії, нормативних актів, судової практики. Тим самим забезпечується системний характер отримання знань і набуття необхідних умінь і навичок застосування норм цивільного законодавства.

Необхідно звернути увагу на те, що під час самостійної роботи на практичних заняттях необхідно вирішувати задачі з практикуму «Цивільне право України: Практикум: Навчальний посібник / В.К. Матвійчук, І.О. Харь. – К.: КНТ, 2006. – 432 с.». Задачі мають вирішуватися в письмовій формі в окремому зошиті, з розгорнутим аналізом вирішення.

Також студентам надається додаткова література з метою поглибленого вивчення цивільного права та для підготовки курсових, дипломних, магістерських робіт.

Додаткова література надається з метою поглибленого вивчення цивільного права та для підготовки курсових, дипломних, магістерських робіт.

Ухвалено:

Вченою радою НАУ

від 30 серпня 2012 року, протокол № _5__

 

 

2. Порядок оцінювання знань студентів

 

            І. Загальні положення

 

1.1.        Цей порядок запроваджується з метою удосконалення чинної технології оцінювання знань студентів та адаптації її до загальноєвропейський вимог, визначених Європейською системою залікових кредитів (далі ECTS).

 

1.2.        Порядок розкриває основні принципи організації поточного і підсумкового оцінювання знань студентів усіх форм навчання НАУ. Порядок спрямовано на ефективну реалізацію таких завдань:

 

-          підвищення мотивації студентів до систематичної активної роботи, інтелектуальної напруги протягом усього періоду навчання, переорієнтація їхніх цілей з отриманням позитивної оцінки на формування стійких знань, умінь та навичок;

-          систематизацію знань, усунення розбіжностей між завданнями модульного контролю та програмою дисциплін;

-          подолання елементів суб’єктивізму під час оцінювання знань;

-          розширення через систему творчих самостійних завдань можливостей для розвитку студентів, всебічного розкриття їх здібностей та підвищення ефективності освітньої діяльності викладацького складу;

-          оптимізація навчального процесу.

 

ІІ Принципи та організація поточного і підсумкового оцінювання знань студентів.

 

            2.1. Оцінювання знань студентів з навчальних дисциплін здійснюється на основі результатів поточної успішності. Сумарна оцінка встановлюється від 0 до 100 балів. В залікову книжку виставляється сумарна оцінка за національною шкалою (відмінно, добре, задовільно, незадовільно) та оцінка за шкалою ECTS ( A, B, C, D, E, FX,F).

            2.2. Об’єктом оцінювання знань студентів є програмний матеріал дисципліни, засвоєння якого відповідно перевіряється під час поточного контролю та на іспиті.

            На іспиті оцінюванню підлягають:

-          володіння ключовими теоретичними знаннями про об’єкт дисципліни;

-          здатність творчо мислити та синтезувати знання;

-          уміння використовувати знання для розв’язання практичних завдань.

2.3. Максимально можлива оцінка за знання програмового матеріалу нормативної дисципліни дорівнює 100 балам і складається з оцінки за поточну успішність та оцінки за іспит. За поточну успішність студент може отримати максимум 50 балів і за іспит 50 балів.

2.4. Об’єктами поточного оцінювання знань студентів (50 балів максимум) є:

- відвідування студентами лекцій та їх підготовка до лекцій в системі випереджувального навчання та проведення проблемних лекцій;

            - робота студентів на семінарських та практичних заняттях, їх активність, виконання завдань згідно планів занять;

            - виконання модульних контрольних робіт.

Під час виконання завдань та відповідей на семінарських (практичних, лабораторних) заняттях оцінюванню підлягають і рівень знань, продемонстрований у відповідях і виступах на семінарських, практичних заняттях та колоквіумах, активність в обговоренні питань, що внесені на семінарські заняття, результати виконання і захисту лабораторних робіт, участь у дискусіях, ділових іграх.

Під час контролю виконання завдань для самостійної роботи оцінюванню підлягають: самостійне опрацювання теми в цілому чи окремих питань; підготовка рефератів, есе, конспектів навчальних та наукових текстів, переклад іншомовних текстів, підготовка реферативних матеріалів з публікацій.

Під час виконання модульних контрольних робіт оцінюванню підлягають теоретичні завдання та практичні навички, яких набув студент після опанування певного завершеного розділу навчального матеріалу. Контрольні роботи можуть проводитися у формі тестів, відповідей на теоретичні питання, розв’язання практичних завдань, виконання індивідуальних завдань, розв’язання виробничих ситуацій (кейсів).

При визначенні кількості модульних робіт слід враховувати, що один кредит містить 36 годин і має завершуватись модульним контролем.

Викладачі повинні завчасно довести до відома студентів терміни та зміст контрольних завдань.

2.5. Структура поточної успішності (50 балів).

а) відвідування лекцій та підготовка до них - 10 балів

б) виконання завдань та відповіді на семінарських (практичних, лабораторних) заняттях – 0-30 балів;

в) виконання завдань для самостійної роботи – 0-10 балів;

г)  виконання 2-х модульних контрольних робіт – 0-20 балів.

д) студентам, які брали участь у позанавчальній науковій діяльності – в роботі конференцій, підготовці наукових публікацій, можуть присуджуватися додаткові бали за поточну успішність, але не більше 10 балів.

При цьому загальна кількість балів за поточну роботу не може перевищувати 50 балів. Додатково 20 балів студент може отримати виконавши творчі завдання.

2.6. Оцінки за різні види поточної роботи студентів фіксуються викладачами в журналах академічних груп. На останньому семінарському занятті сумарна оцінка в балах (від 0 до 50) за результатами всіх видів поточної успішності записується у відомість у графі «поточна успішність».

2.7.Результат екзамену оцінюється в діапазоні 0-50 балів.

 

Шкала оцінювання екзаменаційних завдань

 

 

Якщо на екзамені відповідь студента оцінена менше 35 балів, він отримує незадовільну оцінку за результатами екзамену, набрані бали не враховуються у загальній підсумковій оцінці, а вона включає лише оцінку за поточну успішність.

У відомості записується сумарна оцінка за результатами поточної успішності та іспиту, яка виставляється в залікову книжку студентата додаток до диплому про освіту.

2.8. Поточна успішність з навчальних дисциплін, що підлягає контролю у формі диференційованого заліку оцінюється за шкалою 50 балів.  Якщо за результатами поточного контролю студент набрав менше 35 балів, він отримує оцінку «не зараховано».

У разі невиконання окремих завдань поточного контролю з об’єктивних причин, студенти мають право, за дозволом начальника навчального відділу виконати їх до останнього семінарського заняття. Час та порядок складання визначає викладач.

2.9. Об’єктами поточного оцінювання знань студентів заочної форми навчання можуть бути: домашні письмові роботи з дисциплін, різні індивідуальні завдання, контрольні роботи, відображені у робочій програмі, вони оцінюються за шкалою 0-50 балів. Іспит оцінюється за шкалою 0-50 балів.

 

ІІІ. Шкала оцінювання: національна та ECTS

 

Сума балів за всі види навчальної діяльності		Оцінка за національною шкалою
	Оцінка за шкалою ECTS	для екзамену, курсового проекту (роботи) практики	для заліку
90-100	A	5 (відмінно)	зараховано
82-89	B	4 (добре)	зараховано
74-81	C	4 (добре)	зараховано
64-73	D	3 (задовільно)	зараховано
60-63	E	3 (задовільно)	зараховано
35-59	FX	2 (незадовільно) з можливістю повторного складання	не зараховано з можливістю повторного складання
034	F	2 (незадовільно) з обов’язковим повторним вивченням дисципліни	не зараховано з обов’язковим повторним вивченням дисципліни

               

 

 

ВНЗ «Національна академія управління»

 

 

Затверджено:

Ректор

ВНЗ «Національна академія

управління» д.ек.н., професор

                             

                                  С.А. Єрохін

__________________

«_19_»    вересня 2013 р.

 

 

 

                ЦИВІЛЬНЕ ПРАВО УКРАЇНИ. ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

 

 

3. ПРОГРАМА

нормативної навчальної дисципліни

підготовки бакалавра

 

Галузь знань 0304 “Право”

Напрям підготовки 6.030401 “Правознавство”

Освітньо – кваліфікаційний рівень «бакалавр»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Київ-2013

 

Розроблено та внесено: на засідання кафедри цивільного та господарського права,

протокол № 1  від 9 вересня 2013 р.

 

Розробники програми:

Матвійчук В.К., докт. юрид.наук, професор;

Харь І.О., канд. юрид.наук, доцент;

 

Завідувач кафедри :                                                       

доктор юридичних наук

професор                                                                                    В.К. Матвійчук 

 

 

Затверджено  та схвалено радою юридичного факультету академії, протокол №  1   від «12» вересня 2013 р.

 

Декан юридичного факультету                                                            

канд. юр. наук, доцент                                                                      Ю.В. Нікітін
ВСТУП

 

            Програма вивчення нормативної навчальної дисципліни «Цивільне право України. Загальна частина» складена відповідно до освітньої-професійної програми підготовки «бакалавра» напряму  6.030401 “Правознавство”.

Предметом вивчення навчальної дисципліни є  суспільні відносини, що стосуються майнових, та особистих немайнових відносин.  

          Метою дисципліни є ознайомлення студентів з системою загальнотеоретичних та практично-орієнтовних знань, вмінь і навичок юридичного опосередкування, а саме: формування професійного юриста, здібного до прийняття самостійних рішень з складних юридичних питань, які стосуються цивілістики.

          Завданням навчальної дисципліни є засвоєння студентами комплексу знань з теоретичних, методологічних та практичних засад Загальної частини цивільного права України.

3-й семестр

      

1. Змістовний модуль 1. Предмет, метод, принципи, ФУНКЦІЇ, система ТА  ДЖЕРЕЛА цивільного права. Цивільне законодавство. Наука цивіль-ного права І ЦИВІЛЬНЕ ПРАВО уКРАЇНИ ЯК НАВЧАЛЬНА ДИСЦИПЛІНА. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ЦИВІЛЬНОГО ПРАВА ЗАРУБІЖНИХ КРАЇН
   1. Змістовний модуль 2. ЦИВІЛЬНІ ПРАВОВІДНОСИНИ. ФІЗИЧНА ОСОБА ЯК СУБ”ЄКТ

ЦИВІЛЬНОГО ПРАВА. Юридична особа. Участь держави, автономної республіки крим, територіальних громад у цивільних правовідносинах. об'єкти цивільних прав.

1. Змістовний модуль 3. правочини. представництво. Строки та терміни. позовна давність. особисті немайнові права фізичної особи. РечовІ  правА І ПРАВО ВЛАСНОСТІ. ПРАВО ПРИВАТНОЇ ВЛАСНОСТІ ФІЗИЧНИХ ОСІБ. ПРАВО ПРИВАТНОЇ ВЛАСНОСТІ ЮРИДИЧНИХ ОСІБ.

                                         

                                                4-й семестр

 

      4. Змістовний модуль 4. Право державної та комунальної власності. Право спільної власності. види права спільної власності. Інші речові права. Суміжні речові права. ЗАХИСТ ПРАВА ВЛАСНОСТІ.

      5. Змістовний модуль 5. Право інтелектуальної власності. загальні положення. авторське право.

 6. Змістовний модуль 6. зобов”язальне  ПРАВО. загальні положення. загальні положення про договір. Спадкове право. загальні положення.

1. Мета та завдання навчальної дисципліни

1.1. Метою викладання навчальної дисципліни «Цивільне право України. Загальна частина» є з'ясування соціальної суті та юридичного змісту інститутів, понять та норм Загальної частини цивільного права України, взаємозв'язку її норм, оволодіння вміннями їх наукового та практичного застосування.

1.2. Основними завданнями вивчення дисципліни «Цивільне право України. Загальна частина» є:

1. формування у студентів глибоких теоретичних та практичних знань щодо використання їх у своїй діяльності;

2. сприяти вихованню у студентів поважного ставлення до цивільного закону як важливого засобу захисту людини і громадянина, їх прав, свобод і законних інтересів, інтересів суспільства і держави.

1.3. Згідно з вимогами освітньо-прфесійнлої програми студенти повинні знати:

а) основні правові поняття, категорії, цивільно-правові інститути, базою для яких є Конституція України, міжнародні правові акти, згоду на застосування яких дала Верховна Рада України та чинне цивільне законодавство;

б) загальні базові положення цивільного права України;

в) засвоїти законодавчі та теоретичні питання, які стосуються: предмету цивільного права, методу цивільно-правового регулювання суспільних відноси, принципів цивільного права, функцій цивільного права, дії цивільного законодавства, застосування цивільного законодавства, роль судової практики, фізичної та юридичної особи в цивільних відносинах, тощо.

г) різні концепції, погляди, дискусійні положення з найбільш важливих питань, які є в науці цивільного права, що розвиває вміння критично обмірковувати проблемні питання, щоб мати про них свою аргументовану думку, а також розвивати правове мислення, що допоможе правильно орієнтуватися в різноманітних джерелах, що стосуються Загальної частини цивільного права.

вміти:

1. в науковому і практичному плані застосовувати положення Цивільного кодексу України;

2. правильно аналізувати та тлумачити цивільно-правові норми, положення постанов Пленуму Вищого спеціалізованого суду України в цивільних і кримінальних справах, застосовувати їх до конкретних обставин цивільної справи.

На вивчення навчальної дисципліни відводиться 218 годин 8 кредитів ЕСТS

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

3. ПРОГРАМА КУРСУ

        2. Інформаційний обсяг навчальної дисципліни

ЗМІСТОВНИЙ МОДУЛЬ І.

 

Розділ 1. ОСНОВНІ  ПОЛОЖЕННЯ   

 

Тема 1.

ПРЕДМЕТ, МЕТОД, принципи, функції, система    ТА ДЖЕРЕЛА ЦИВIЛЬНОГО ПРАВА

• Поняття  цивільного права  як  галузі права. Предмет цивільного права. Майнові відносини, що регулюються цивільним правом. Поняття майна. Порівняльна характеристика виробничих і майнових відносин. Особисті немайнові відносини в предметі цивільного права. Проблеми охорони і регулювання відносин. Підприємницькі відносини як складова частина предмета цивільного права. Поняття підприємницької діяльності. Наукове визначення цивільного права як галузі приватного права. Інші визначення поняття цивільного права, в яких акцентується увага на тих чи інших рисах предметата методу цивільно-правового регулювання.       
• Метод цивільно-правового регулювання суспільних відносин. Взаємозв’язок між предметом правового регулювання і його методом. Теоретичне пізнавальне і практичне значення методу правового регулювання у цивільному праві. Значення правого методу в процесі законотворення. Наслідки ігнорування методу цивільного права для правого механізму  законодавчого акту. Сучасне тлумачення методу правого регулювання в цивільному праві. Зміст цивільно-правового методу та дискусії з цього приводу. Розкриття методу правового регулювання цивільно-правових відносин. Характер правового становища учасників регульованих відносин. Особливості виникнення правових зв’язків між ними. Специфіка вирішення конфліктів, що виникають. Особливості засобів примусового впливу на правопорушників. Погляди Д.В. Бобрової щодо ознак методу цивільно-правового регулювання та інших рис і факторів. Основоположні ознаки методу цивільно-правового регулювання. Юридична рівність учасників цивільних правовідносин. Самостійний (незалежний) організаційно-майновий статус учасників цивільних правовідносин. Ініціативно – диспозитивний характер цивільно-правових норм. Відновлювально – компенсаційний характер захисних засобів порушеного права та їх спрямування. Інші ознаки методу цивільно-правового регулювання, що трапляються в цивілістичній літературі.  Розширення сфери дії диспозитивних норм. Орієнтація імперативних норм на захист більш слабкої сторони правовідношення. Єдиний правовий режим і диференціація підприємницьких відносин і відносин з участю громадянина як споживача. Диспозитивний метод регулювання цивільних відносин. Імперативний метод регулювання цивільних відносин. Імперативно-диспозитивний (змішаний) метод  регулювання цивільних відносин.
• Принципи цивільного права. Поєднання в цивільному праві принципів приватного права і публічних норм. Законодавчі принципи цивільного права.  Неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини. Неприпустимість позбавлення права власності. Випадки позбавлення права власності, встановлені Конституцією України та законом. Свобода договору. Свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом. Судовий захист цивільного права та інтересу. Справедливість, добросовісність та розумність. Інші цивільно-правові принципи. Юридична рівність учасників цивільних правовідносин перед законом. Непорушність права власності та рівність усіх її форм. Свобода не лише договору, а й усіх інших можливих угод (правочинів). Здійснення цивільних прав за своєю волею і на власний розсуд. Застосування цивільно-правової відповідальності за вину та протиправну поведінку (бездіяльність).  Винятки, передбаченими законом з цього правила.
• Поняття функції цивільного права. Визначення функцій цивільного права у цивілістичній літературі. Особливості функцій цивільного права. Дискусійність поглядів щодо функцій цивільного права. Недооцінка положень про функціональне призначення цивільного права. Основні властивості цивільно-правових норм. Регулятивна та охоронна функції цивільного права. Завдання зазначених вище функцій. Відмінність функцій цивільного права від цілей та завдань цивільного права. Коло конкретних функцій цивільного права та дискусії з приводу цього. Регулятивна, охоронна та превентивна функції цивільного права та їх суть. Погляди в юридичній літературі щодо притаманності цивільному праву компенсаційної функції.
• Система цивільного права. Поняття системи цивільного права. Система цивільного права та її складові – дискусійні положення та їх значення. Організаційно-технічна структура системи цивільного права. Окремі норми (статті) цивільного права. Правові інститути цивільного права. Поняття цивільно-правового інституту. Загальноцивілістичні інститути та їх суть. Конкретні цивільно-правові інститути та їх суть. Підгалузі цивільного права. Поділ цивільного права на Загальну і Особливу частини. Умовність поділу на Загальну і Особливу (спеціальну) частину цивільного права. Дискусії з приводу поділу цивільного права на Загальну і Особливу (спеціальну) частини цивільного права. Погляди в цивілістичній літературі щодо поділу цивільного права крім ділення на Загальну і Особливу (спеціальну) частини цивільного права ще й поділу на підгалузі права та інститути, субінтситути. Значення системи цивільного права. Об’єднання правових норм в цивільному праві у певні угрупування залежно від особливостей врегульованих ними відносин, від способів та цілей такого врегулювання. Найважливіші складові елементи структурної системи цивільного права.
• Поняття джерел цивільного права. Види джерел цивільного права. Правові акти і звичаї. Цивільне законодавство України. Правові акти органів законодавчої і виконавчої влади. Конституція України та її основні для цивільно-правового регулювання норми, що визначають форми і зміст права власності, обсяг правоздатності, право громадянина на зайняття підприємницькою діяльністю і таке інше. Значення в системі цивільного законодавства Цивільного Кодексу України. Його ієрархія серед інших цивільних законів. Принцип дії законів після прийняття Цивільного кодексу України. Норми цивільного права в указах Президента України, постановах Кабміну, нормативних актах міністерств. Положення цивільного кодексу щодо прийняття підзаконних нормативних актів, що містять цивільно-правові норми. Положення Конституції України і Цивільного кодексу України щодо загальновизнаних принципів і норм міжнародного права. Порядок застосування міжнародних договорів учасниками яких є Україна до відповідних цивільно-правових відносин. Безпосереднє застосування міжнародних договорів учасниками яких є Україна. Застосування міжнародних договорів учасниками яких є Україна з допомогою видання внутрідержавних актів (імплементація). Звичай як джерело цивільного права (ст. 7 ЦК України). Застосування звичаїв у цивільному праві.           

 

Тема 2.

ЦИВIЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО.

 

• Поняття цивільного законодавства. Співвідношення цивільного права і цивільного законодавства. Цивільне законодавство як форма вираження цивільного права. Структура цивільного законодавства. Структурні рівні цивільно-правових актів в залежності від їх юридичної сили і престижу. Система цивільно-правових актів як полісруктурна ієрархія. Види цивільно-правових законів. Основні (конституційні) цивільно-правові закони, їх суть. Звичайні цивільно-правові закони, їх суть. Акти  Президента України. Акти Кабінету міністрів України та інших органів виконавчої влади. Їх відповідність Конституції України. Декрети Кабінету міністрів України, які мають цивільно-правові норми. Загальна характеристика Цивільного кодексу України 2001 р. Книга перша “Загальні положення”. Книга друга “Особисті немайнові права фізичної особи”. Книга третя “Право власності та речові права”. Книга четверта “Право інтелектуальної власності”. Книга п’ята “Зобов’язальне право”. Книга шоста “Спадкове право”. Спеціальні закони комплексного характеру, які поряд з іншими галузевими нормами містять цивільно-правові норми, їх характеристика. Закон України “Про власність”. Закон України “Про підприємництво”. Закон України “Про підприємства в Україні”. Земельний кодекс України. Сімейний кодекс України. Повітряний кодекс України.  Інші нормативні акти  системи цивільного законодавства в Україні. Указ Президента України “Про обов’язкове страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів” від 15.01.1994 р. Відомчі нормативні акти. Проблема нормотворчості щодо підвищення рівня організації відомчих нормативних актів. Заходи щодо сприяння зміцнення законності щодо відомчих нормативних актів. Рішення глав місцевих держадміністрацій у формі розпоряджень з питань застосування цивільного законодавства відповідно до Конституції України та Закону України “Про місцеві державні адміністрації”. Рішення з питань цивільного законодавства органів місцевого самоврядування та межі їх чинності. Примірні статути кооперативних і громадських організацій, що схвалені органами державного управління або прийняті вищими органами кооперативних та інших систем, що стосуються цивільного права.      
• Співвідношення галузевого і комплексного законодавств. Цивільне законодавство та його зміст. Показники галузі цивільного законодавства. Наявність зведеного нормативного акта, який охоплює переважну більшість інститутів даної галузі.  Цивільний кодекс України. Дискусії щодо відсутності “чистих” галузей законодавства, які б містили норми виключно однієї галузі. Відображення функціональних зв’язків між нормами різних галузей права. Закон України “Про підприємства в Україні” і цивільно-правові норми, передбачені в ньому. Цивільно-правові акти, які містять норми інших галузей права. Комплексні нормативні акти (комплексне законодавство) і їх значення в практичній діяльності.
• Дія цивільного законодавства. Дія цивільного законодавства в часі. Поняття дії цивільного законодавства в часі. Періодичне оновлення цивільного законодавства. Виникнення суспільних відносин, які піддаються регулюванню нормами цивільного права. Момент набуття чинності відповідної цивільно-правової норми та відносини, на які вона поширюється. Положення ст. 58 Конституції України про нормативно-правові акти, які не мають зворотної дії в часі. Випадки, коли цивільно-правові норми мають  зворотну дію в часі. Положення ст. 94 Конституції України щодо набрання чинності закону. Указ Президента України від 10.06.1997 р. (з наступними змінами) “Про порядок офіційного оприлюднення нормативно-правових актів та набрання ними чинності”. Дати прийняття акту цивільного законодавства, опублікування і вступу в силу.  
• Дія цивільного законодавства у просторі і за колом осіб. Поняття дії цивільного законодавства в просторі. Межі дії цивільно-правових актів. Обмеження території дії певного цивільно-правового акту. Поширення дії цивільно-правового акту на всіх осіб, що перебувають на території України. Правило про дію цивільного законодавства по колу осіб. Особи, на яких поширюється ці нормативно-правові акти. Поширення дії цивільно-правових актів на іноземних громадян, осіб без громадянства, на іноземні юридичні особи. Певні обмеження щодо поширення цивільно-правових законів до певних суб’єктів та певної групи суб’єктів.      
• Застосування цивільного законодавства за аналогією. Умови, при яких застосовується аналогія закону. Положення ст. 8 Ц К щодо аналогії цивільного закону. Загальні засади, зміст цивільного законодавства при аналогії цивільного закону. Поняття аналогії права. Умови застосування аналогії права. Суть аналогії права. Загальні засади цивільного законодавства, що сформульовані в ст. 3 ЦК. Смисл цивільного законодавства його характерні риси. Їх закріплення в предметі й методі та їх використання при застосуванні аналогії права.  Поняття аналогії закону. Відмінність аналогії закону від посилання, яке міститься в нормі закону до іншої норми.  Причини збереження інституту аналогії в цивільному праві. Нове обґрунтування аналогії права і закону в цивільному праві, виходячи з принципу: дозволено все, що не заборонено законом. 
• Роль судової практики в удосконаленні, тлумаченні та застосуванні цивільного законодавства. Значення постанов Пленуму Верховного суду України для ефективного функціонування правової системи з питань застосування чинного цивільного законодавства. Судова практика, яка закріплюється в окремих рішеннях з цивільних справ та її значення (ст. 14 ЦПК України). Значення положень ст. 55 Закону України “Про судоустрій України” від 7 лютого 2002 р. щодо положень Пленуму Верховного суду України та положень ст. 44 цього ж закону щодо Пленуму Вищого спеціалізованого суду для вирішення справ відповідної юрисдикції. Рекомендаційний характер зазначених вище  судових органів. Врахування судами при розгляді цивільних справ звичаїв ділового обороту та норм моралі. Роль, яка належить рішенням Конституційного суду України щодо застосування цивільно-правових норм. 

 

  Тема 3. Наука  цивільного права і “ЦИВІЛЬНЕ ПРАВО УКРАЇНИ” ЯК НАВЧАЛЬНА ДИСЦИПЛІНА

 

• Поняття науки цивільного права. Дискусійні моменти щодо поняття науки  цивільного права. Сучасна цивілістична наука. Комплекс питань, що складає предмет сучасної науки цивільного права. Норми цивільного права. З’ясування суті цивільно-правових норм. Застосування коментарів. Науково-практичні коментарі цивільного законодавства, що були опубліковані після проведення другої кодифікації Радянського цивільного законодавства. Аналіз цивільно-правових норм в навчальній літературі (підручниках, навчальних посібниках). Суспільні відносини, що становлять предмет цивільно-правового регулювання цивільного права. Поняття суспільних відносин. Висвітлення суспільних відносин у багатотомному курсі “Советское гражданское право”, інших підручниках, посібниках та монографіях. Значення, вивчення суспільних відносин. Економічний зміст і ознаки таких відносин, що зумовлюють особливості їх цивільно-правового регулювання. Цивільні правовідносини. Поняття цивільно-правових відносин. Юридична форма суспільних відносин, які регулюються цивільним правом. Їх дослідження у підручниках та монографічних творах. Увага в цивілістичній літературі щодо окремих елементів цивільно-правових відносин: суб’єктів, об’єктів, суб’єктивним правам та обов’язкам. Юридичні факти. Поняття юридичних фактів. Підстави виникнення, зміні і припинення цивільних прав та обов’язків. Їх особливості в цивільному праві. Характеристика методу цивільно-правового регулювання суспільних відносин. Праці О.О. Красавчикова та інших вчених-правознавців, які присвячені специфіці юридичних фактів у цивільному праві. Види юридичних фактів. Угоди, винаходи, раціоналізаторські пропозиції, створення наукових праць, творів літератури і мистецтва, заподіяння шкоди, події. Визначення кожного із видів юридичних фактів. Дослідження у цивільно-правовій літературі зазначених вище юридичних фактів, а також відповідних прав та обов’язків, що породжуються ними. Судова практика, а також практика розгляду справ у господар­ських судах. Увага, яка приділяється вченими-цивілістами проблемам судової практики, а також практики розгляду справ у господарських судах. Визначення вищезазначених видів судової практики. Значення вивчення судової практики. Виявлення недоліків, недосконалості цивільно-правових норм з допомогою судової практики, а також практики розгляду справ у господарських судах, їх невідповідності об’єктивним потребам розвитку суспільства. Аналіз і узагальнення відповідної практики застосування цивільного законодавства у цивілістичних працях. 
• Методи науки цивільного права. Діалектичний метод дослі­дження цивільно-правових інститутів. Застосування таких категорій діалектики у сучасній науці цивільного права, як: форма і зміст, суть і явища, причина і наслідки, дійсність і можливість, структура і елемент, субстрат, необхідність і випадковість, свобода волі тощо. Теорія юридичної особи, яка розкриває її суть за допомогою категорії субстрату. Твердження авторів цієї теорії. Використання в цивілістичних теоріях причинного зв’язку таких категорій діалектики, як необхідність і випадковість, дійсність і можливість, причинність. Відображення у назвах цих теорій  певних філософських категорій. Теорія необхідного заподіяння і теорія конкретно-можливого і дійсного причинного зв’язку та їх використання в цивілістичній науці. Використання при дослідженні цивільно-правових норм, інститутів, законів і категорій діалектичного методу та його значення для з’ясування їх суті і соціального призначення, закономірностей і форм існування, розвитку. Підстави прогнозувати їх подальший розвиток та запропонувати певні і практичні рекомендації. Використання конкретних приватно-наукових методів у цивілістичній науці. Формування тих чи інших методів наукою цивільного права, яка керується законами й категоріями діалектики, та враховує особливості юридичних явищ, що досліджуються. Використання в науці цивільного права таких приватно-наукових методів: формально-логічний,   порівняльний, системно-структурний ,конкретно-соціологічний тощо. Використання наукою цивільного права формально-логічного методу, який побудовано на використанні правил формальної логіки і мови (граматики та морфології). Застосування цього методу при тлумаченні цивільно-правових норм, як безпосередньо на практиці (у правотворчому процесі, при систематизації і реалізації цивільного права, ) так, і з науковою метою при доктринальному тлумаченні. Використання зазначеного методу при формулюванні науково-цивілістичних понять, класифікаціях юридичних фактів, угод, договорів, об’єктів цивільних прав, видів зобов’язань тощо. Застосування у науці цивільного права порівняльного методу для правильного розуміння і застосування аналогічних норм і інститутів для виявлення прогалин і недоліків цивільного законодавства, його вдосконалення та уніфікації. Зумовленість застосування системно-структурного методу для характеристики юридичних явищ двобічною структурною організацією. Інститут цивільної відповідальності, його внутрішня структура.. Застосування системно-структурного методу у ряді цивілістичних праць при дослідженні важливих цивільно-правових категорій. Висвітлення в цивілістичній літературі правової відповідальності (у тому числі і цивільно-правової) з позицій системи, що існує серед інших систем, пов’язаних із суспільними процесами. Елементи відповідальності. Санкція правової норми. Правопорушення (протиправна дія). Суб’єкт відповідальності. Міра відповідальності. Правовідносини відповідальності. Можливості системно структурного методу дослідження для всебічного і глибокого з’ясування юридичної природи цивільно-правових понять і категорій. Значення функціональних характеристик елементів структури при використанні системно-структурного методу. Структурно-функціональний та системно-структурний методи, їх співвідношення. Значення структурно-функціонального аналізу   при дослідженні елементів системи цивільного права, цивільно-правових відносин, системи зобов’язань, цивільно-правових санкцій тощо. Використання в науці цивільного права методів комплексного і конкретно-соціалогічного  дослідження.          
• Система науки цивільного права. Співвідношення системи науки цивільного права з системою цивільного права. Відмінності, що випливають із змісту зазначених систем. Елементи системи науки цивільного права. Вчення про предмет, метод, функції і систему науки цивільного права. Вчення про цивільні закони, підзаконні нормативні акти. Загальне вчення про цивільні правовідносини. Вчення про цивільну правосуб'єктність (правосуб'єктність громадян, орга­нізацій, суверенних  держав).  Вчення про угоди. Вчення про здійснення і захист цивільних прав. Загальне вчення про право власності. Вчення про суб'єкти права власнос­ті (право приватної власності, право колективної власності, право державної власності, право комунальної власності). Вчення про особисті  немайнові права. Теорія авторського права. Теорія винахідницького права.  Вчення про право на промисловий зразок і товарні знаки. Загальна теорія збов'язань. Вчення про цивільний договір. Вчення про окремі види   зобов'язань. Вчення про спадкове право.
• Наука цивільного права та інші юридичні науки. Диференціація наукових знань і формування системи юридичних наук. Теоретико –історичні, галузеві,  міжгалузеві та прикладні юридичні науки. Цивільне право як галузева наука. Взаємозв’язок науки цивільного права з теорією держави і права.  Наука цивільного права і питання які вона ставить перед теорією держави і права,  що сприяє розвитку останньої.  Власні категорії в теорії держави і права (предмет і метод правового регулювання, правовий принцип, правова функція, норми права, правовий інститут, система права тощо), якими користується наука цивільного права, розкриваючи їх цивільно-правові особливості. Важливість розробок теорією держави і права питань прикладного характеру для науки цивільного права: законодавчої техніки правил тлумачення і застосування права. Монографічні та навчальні видання про тлумачення цивільно-правових норм. Аналіз судової арбітражної практики щодо застосування цивільного законодавства. Взаємозв’язок науки цивільного права з наукою сімейного права. Викорис­тання наукою цивільного права розробок з питань сімейного права (батьки, усиновителі, спільна власність подружжя, опіка, піклування). Використання наукою сімейного права  результатів цивілістичних досліджень з проблем правоздатності і дієздатності, умов та наслідків визнання особи безвісно відсутньою й оголошення особи померлою, спільної власності, позовної давності, угод  для подальшого розвитку науки сімейного права. Зв'язок науки цивільного права з наукою трудового права. Використання  наукою цивільного права наукових розробок з приводу матеріальної відповідальності робітників і службовців з метою виявлення відмінності цивільно-правової і трудової відпові­дальності. Використання наукою трудового права у своїх працях цивільно-правових вчень про правосуб'єктність громадян та організацій, про договори, про позовну дав­ність, про умови цивільно-правової відповідальності. Зв’язок науки цивільного права з наукою цивільно-процесуаль­ного права. Обґрунтування змісту наукових розробок з цивільного процесу особливостями матеріально-правового вчення про відповідні ци­вільно-правові інститути. Цивільно-процесуальне вчення про докази і вплив на нього матеріально-правової концепції про умови дійсності угод. Вплив матеріально-правового вчення про цивільно-правову відповідаль­ність на теорію цивільно-процесуальної відповідальності. Вплив економічних і правових умов ефективного функціонування оптової торгівлі на ринкові відносини. Матеріально-технічне постачання народного господарства та роль в цьому державних замовлень та договорів поставок. Роль економічних стимулів в становленні ринко­вих відносин. Юридичні форми, що дають можливість забезпечити економічну самостійність, заінтересова­ність, ініціативу, майнову відповідальність юридичних осіб, у тому числі підпри­ємницьких товариств і виробничих кооперативів. Роль приватного (цивільного) права щодо юридичних форм, які дають можливість забезпечити економічну самостійність, заінтересова­ність, ініціативу, майнову відповідальність юридичних осіб, у тому числі підпри­ємницьких товариств і виробничих кооперативів. Регулювання товарно-грошових відносин на базі то­варного виробництва з допомогою цивільно-правових форм механізмів, побудованих на засадах юридичної рівності і диспозитивності. Цивільно-правові форми та інструменти економіки: вартість, гроші, ціна, собівартість, прибуток, торгівля, кредит, фінанси, їх взаємозв’язок. Поглиблення і впровадження системи економічного стимулювання та їх роль  для сучасного цивільного права. Забезпечення  ринкової моделі господарської системи та покликання в цьому плані цивільного права. Перспективи такого розвитку. Забезпечення цивільно-правовими засобами повного і реального господарського розрахунку підприємств як елементів господарської системи. Зміцнення майнової самостійності організацій, у тому числі держав­них. Право господарського відання  знаряддями і засобами виробництва для державних підпри­ємств згідно Закону України "Про власність".  Прирівнення цього пра­ва до права власності, якщо інше не передбачено спеціальними нормами. Справжнє впровадження майнової відокрем­леності, а також відповідальності державних підприємств при такому праві. Набуття права розпорядження основними засобами виробництва державними підприємствами. Створення цивільно-правових гарантій розмежування майнових сфер держави і державних організацій, а також майнової відповідальності держави і державних організацій. Необхідність докорінної зміни форм і методів організації матеріально-тех­нічного забезпечення шляхом розвитку прямих тривалих господарських зв'язків, забезпечення пріоритету вимог споживача, підвищення ролі господарського до­говору. Спрямування Законодавства України про захист прав споживачів на роз­в'язання вищезазначених завдань. Необхідність розробки економічних й правових механізмів, які б стимулювали виробників продукції і товарів до опти­мального задоволення потреб суспільства в цілому і кожної фізичної особи зокрема. Необхідність забезпечення еквівалент­ності товарно-грошових відносин через договірно- зобов’язальні відносини. Роль у цьому питанні  ціноутворення.  Вимоги щодо ціни.  Необхідність закріплення правила про повну   цивільно-правову відповідальність за резуль­тати виробничо-економічної діяльності без будь-яких обмежень на підставі майнової відокремленості і самостійності підприємства. Підстави для звільнення від цивільно-правової відповідальності. Економічно-правові важелі. Економічно  обґрунтована ціна і реальна повна майнова відповідальність за порушення договірних обов'язків, що забезпечують зміцнення і розви­ток ринкових відносин. Розв’язання  цивільним правом вищезазначених завдань у тісній взаємодії з іншими галузями права, зокрема з фінансовим. Економічне стимулювання і економічне  обґрунтування оподаткування  та їх роль. Органічна взаємодія цивільного і трудового права у розв'язанні пра­вовими засобами завдань економічних реформ. Спрямування системи економічного стимулю­вання  на кінцеві результати діяльності підприємства через оплату праці, задо­волення соціальних потреб.
• Історія науки цивільного права. Розвиток цивільного права у вимушеній ізоляції. Вплив забутків минулого на сучасний стан ци­вільно-правової науки. Історія зародження і розвит­ку науки цивільного права у XVIII—XX ст.  Першовідкривач цивілістики Д. І. Мейєр. Формулювання ним  системи, предмета і завдань цивільного права (звичаєве право, закон, юридичні погляди на­роду і право юристів). Д. І. Мейєр про юридичні особи та об'єкти цивільного права. Д. І. Мейєр  про речове право (право власності і право на чужі речі). Характеристика зобов'язального права Д. І. Мейєром (загальна теорія договорів і окремі види договорів). Д. І. Мейєр  про  сімейне право як органічну частину курсу цивільного права. Спадкування за Д. І. Мейєром. “Опит начертанія российского частного гражданского права” Вельямінова-Зернова.  Вплив цього твору на складання Зведення законів. Судова реформа 1864 р. і її  вплив на літературу цивільного права. Курс цивільного права К.П. Побєдоносцева в 3 томах. Охоплення ним речового права (вотчинного), сімейного права, спадкового і зобов'язального права. Підручник цивільного права Г. Ф. Шершеневича та його роль на розвиток цивільного права. Коментарська література К. Анненкова "Система гражданского права" у 6 томах та його роль для розвитку цивільного права. Підручник цивільного права Є. Васьковського та його роль на розвиток цивільного права. Історія науки цивільного права  у творі Г. Ф. Шершеневича "Нау­ка гражданского права в России". Цивілістична наука в радянський період. Монографічні дослідження з цивілістики: "Товарищества и акционерные общества. Теория и практика" (С. М. Ландкоф, 1926 р.), "Основания гражданс-ко-правовой ответственности" (Г. К. Матвєєв, 1970 р.), "Основные проблемы права личной собственности в период строительства коммунизма в СССР" (В. П. Маслов, 1964 р.), "Основания прекращения договора найма жилых помещений в судебном порядке" (В. А. Золотар, 1958 р.), "Наследственное право Украинской ССР" (В. К. Дроніков, 1974 р.), "Международная охрана авторских прав" (Ю. Г. Матвєєв, 1987 р.), навчальний посібник "Лекции по советскому граж-данскому праву" (С. І. Вільнянський, 1958 р.), підручник "Советское гражданское право" у двох частинах (за редакцією В. П. Маслова і О. А. Пушкіна, 1978 р.) та ін. Активізація розвитку цивілістичної науки в роки неза­лежності України. Внесок у розвиток сучасного цивільного при­ватного права України монографічних досліджень професорів  — Ч. Н. Азімова, Д. В. Бобрової, А. С. Довгерта, О. В. Дзери, І. В. Жилинкова, В. М. Коссака, Н. С. Кузнєцової, В. І. Кисіля, В. В. Луця, В. Л. Мусіяки, Є. Ф. Мельника, О. А. Підопригори, 3. В. Ромовської, О. О. Підопригори, М. М. Сібільова, І. В. Спасибо-Фатєєва, Є. О. Харитонова, Я. М. Шевченко тощо.  
• Система навчального курсу "Цивільне право України" та його основні завдання. Співвідношення курсу цивільного права з системою цивільного права як галузі сучасного права. Система цивільного права  як навчальна дисципліна. Висвітлення в ній теоретичних питань. Висвітлення понять предмета, методу, функцій, системи цивільного права, сучасного цивільного законодавства, колізійних норм тощо, на основі аналізу літературного, нормативного і практичного матеріалу, формування висновків та узагальнення. Зміст цивіль­но-правових категорій і їх висвітлення в навчальному курсі. Завдання цивільного права як науки і навчальної дисципліни. Співвідношення системи курсу "Цивільне право Украї­ни", система науки цивільного права, з сис­темою цивільного права як галуззю права. Курс "Цивільне право України".  Вступ. Визначення поняття, предмету, методу, функцій сучасного цивільно­го права, характеристика  елементів його системи. Питання су­часного цивільного законодавства. Його поняття, співвідношення галузевого і комплексного законодавства; роль судової практики розгляду спорів у господар­ських судах, в удосконаленні, тлумаченні і застосуванні цивільного законодав­ства; предмет науки сучасного цивільного права, її співвідношення з іншими юридичними науками та роль у здійсненні завдань економічної реформи, основні риси цивільного права зарубіжних країн. Цивільні правовідносини. Розкриття поняття, змісту, видів цивільних правовідносин, а також правоздатності і дієздатності фізичних, юридичних осіб, держави, територіальних громад. Висвітлення питання про об'єкти цивільних прав, юридичних  фактів, угод, представництва, позовну давність.  Особисті немайнові права фізичних осіб. Поняття, види, зміст, здійснення, захист особистих немайнових прав фізичних осіб. Немайнові права юридичних осіб. Речове право. Поняття речового права. Підстави виникнення, об'єкти, суб'єкти, види, захист речових прав. Право власності. Поняття, зміст, здійснення, недоторканність права власнос­ті. Форми і види права власності. Право власності українського народу. Право приватної власності фізичних осіб. Право приватної власності юридичних осіб. Право власності держави і територіальних громад. Право спільної власності. Захист права власності. Інші речові права. Право інтелектуальної власності. Поняття, об'єкти права інтелектуальної власності. Підстави виникнення прав на об'єкти інтелектуальної власності. Ви­ключні права на об'єкти інтелектуальної власності. Виключне право і право класності. Авторське право. Суміжні права. Право промислової власності. Право на ви­находи, корисні моделі і промислові зразки. Право на захист нерозкритої інфор­мації від незаконного використання. Право на засоби індивідуалізації учасників цивільного обороту, товарів і послуг. Зобов'язальне право. Поняття зобов'язання та підстави його виникнення. Виконання зобов'язань. Забезпечення виконання зобов'язань. Перехід прав кредитора до третіх осіб. Відповідальність за порушення зобов'язань. Припинення зобов'язань. Загальні положення про договори. Окремі види зобов'язань.  Види договірних та не договірних зобов’язань, їх кількість у відповідності  до системи нового ЦК України.  Регламентація новим цивільним кодексом  окремих видів договірних зобов'язань (купівлі-продажу, роздрібної купів­лі-продажу, поставки, підряду, перевезення тощо) з урахуванням ринкових меха­нізмів економічної системи України. Регламентація  нових видів договорів, які цілком зумовлені становленням ринкових відносин в нашій країні. Договори лізингу, факторингу, франчайзингу, договори банківського вкладу, банківського рахунку, кредитні договори тощо.  Недоговірні зобов'язання. Зобов'язання з односторонніх правомірних дій.  Зобов'язання з публічного обіцяння нагороди без оголошення конкурсу. Зобов'я­зання з публічного обіцяння нагороди через конкурс. Ведення чужих справ без доручення. Зобов'язання, що виникають із запобі­гання загрозі шкоди чужому майну. Зобов'язання, що виникають внаслідок рятування здоров'я та життя іншої людини.  Зобов'язання з правопорушень. Зобов'язання, що виникають внаслідок створення небезпеки (загрози) життю і здоров'ю фізичних осіб, а також їхньому майну і майну юридичних осіб. Зобов'язання, що виникають внаслідок заподіяння шкоди.  Зобов'язання, що виникають внаслідок безпідставного збагачення. Спадкове право. Аналіз основних проблем, що висвітлюються в даному курсі їх обґрунтування Конституцією України, ЦК УРСР 1963 р., новим ЦК України та іншими нормативно-правовими актами. Використання методу порівняльного і критичного аналізу для висвітлення переваг і особливостей цивільно-правового регу­лювання суспільних відносин в українському цивільному законодавстві. Використання інститутів ЦК Російської Федерації та цивільних кодексів інших країн СНД для аналізу однойменних інститутів в українському законодавстві. 
• Мета  та завдання курсу цивільного права.  Пізнавальне завдання. Засвоєння змісту цивільно-правових інститутів, об'єктивних закономірностей їх розвитку, суті цивільно-правових категорій.  Дискусійні проблеми щодо тео­ретичних питань цивільного права. Практичне значення. Значення положень цивільного права для здобуття  навичок для застосування норм права до конкретних життєвих ситуацій.

 

 

 

Тема 4.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ЦИВІЛЬНОГО ПРАВА ЗАРУБІЖНИХ КРАЇН

 

• Необхідність вивчення зарубіжного цивільного права. Взаємозв’язок Цивільного права України з цивільним правом зарубіжних країн. Застосування порівняльного методу при вивченні зарубіжного цивільного права. Формування науки порівняльного цивільного права як частини міжгалузевої дисципліни порівняльного правознавства. Застосування порівняльно-правових досліджень при вивченні правових норм, правових інститутів, судової практики та доктрини  інших країн. Роль порівняльно-правового аналізу зарубіжного цивільного права у законодавчій та правозастосовній діяльності при підготовці й тлумаченні міжнародних право­вих актів. Всесвітній досвід що до запрова­дження доцільних правових реформ в багатьох країнах та їх модифікація. Рецепція Французького цивільного кодексу, англійського акта про чеки, німецьких норм про компанії з обмеженою відповідаль­ністю тощо. Вплив досвіду (і позитивного і нега­тивного) зарубіжних правових доктрин і законодавства на законодавчу практику України. Врахування зарубіжного акціонерного законодавства при підготовці правових актів про ак­ціонерні товариства України. Використання позитивного нормотворчого зарубіжного досвіду під час прийняття нового ЦК України. Уніфі­кація  та зближення правових систем різних країн світу.  Вплив цього явища на гармонізацію цивільного права України. Зв’язок міжнародної договірної уніфікації з вивченням зарубіжного ци­вільного права. Вплив порівняльних досліджень відповідного нормативного матеріалу багатьох країн на створення уніфікованих актів.  Конвенція 00Н про договори між­народної купівлі-продажу товарів 1980 р. Взаємодія вітчизняного та іноземного цивільного права. Застосуван­ня іноземного цивільного права суб'єктами цивільних правовідносин з іноземним елементом та су­дами України. Особливості взаємодії вітчизняного та іноземного цивільного права щодо надання іноземній правовій нормі значення юридичного факту (обмеження щодо гро­мадян держав, у яких передбачено спеціальні обмеження цивільної правоздат­ності громадян). Надання нормам вітчизняного цивільного права  юридичного значення за кордоном. Науково-пізнавальне вивчення зарубіжного цивільного права як можливість теоретичного осмислення провідних закономірностей його розвитку.
• Предмет і система цивільного та торгового права зарубіжних країн. Визначення предмету цивільного та торгового права зарубіжних країн. Визначення майнових, а також немайнових відносин, як складових предмету цивільного та торгового права зарубіжних країн. Особливості предмету цивільного та торгового права зарубіжних країн. Предмет цивільного та торгового права зарубіжних країн і його тісний зв’язок з товарно-грошовими відносинами, що пов'язані з придбанням та відчуженням земельних ділянок. Взаємозв’язок предмету цивільного та торгового права зарубіжних країн з відносинами землекористування. Сімейно-шлюбні відносини як складова частина предмету цивільного права багатьох країн. Визначення немайнових відносин, що входять до складу предмету цивільного та торгового права зарубіжних країн. Особливості закріплення у цивільному праві зарубіжних країн загального положення про захист особистості громадянина (право громадянина на повагу особистості). Особливості застосування цивільно-правовим діянням широкого кола особистих відносин, не пов'язаних з майновими (захист честі і гідності громадянина, охорона зображення громадянина, запису його голосу, листування та інших до­кументів, тощо). Особливість інституту універсального особистого права. Механізм впливу немайнових за своєю природою людських цінностей (честь, гідність, ділова репутація) на майнові відносини, що є складовою предмету цивільного та торгового права зарубіжних країн. Особливості формування предмету цивільного права східноєвропейських держав у "соціалістичні" часи. Наслідки відмови східноєвропейських держав у "соціалістичні" часи від концепції єдиного цивільного права (тобто регулювання нормами однієї галузі права усіх видів товарно-грошо­вих відносин у суспільстві). Регулювання окремою галуззю господарського права майнових відносин між господарськими організаціями. Зміни змісту тра­диційних цивільно-правових відносин. Вплив політичних змін у східноєвропейських країнах (1989р.) на нормотворчу діяльність у галузі цивільного права. Особливості регулювання майнових та особистих немайнові відносини у багатьох західних країнах. Дуа­лістична система приватного права. Особливості рецепції західноєвропейської правової  моделі. Історія та особливості виникнення торгового права, як відокремленої від цивільного права галузі, за часів середньовіччя. Особливості становлення та розвитку інститутів та принципів торгового права (презумпція відплатності угод, підвищена відповідальність, кре­дитування угод, торгове представництво тощо). Вплив Французької буржуазної революції на становлення торгового права.  Тлумачення норм торгового права по відношенню до норм цивільного права в сучасні часи. Складові системи приватного права. Особливості застосування понять цивільного та торгового права в країнах англосаксонської правової системи (Велика Британія, США та ін.). Особливості застосування понять цивільного та торгового права в  Англії. Особливості застосування понять цивільного та торгового права в США.  Регулювання  майнових і пов'язаних з ними немайнових відносин в країнах англосаксонського права. Підвищення ролі торгового права та  розвиток міжнародної торгівлі.  Механізм перетворення принципів торгового права у принципи цивільного права. Особливості "Комерціалізації" цивільно­го права, як наслідок об'єднання торгового та цивільного права в єдину кодифіка­цію в різних країнах світу: Швейцарія, Італія, Португалія, Нідерланди, канадська провінція Квебек, Росія, Казахстан, Киргизія, Узбекистан, Грузія, Вірменія, Білорусія. Загальноприйнятий поділ права у західних країнах світу. Особливості використання такого поділу в англо-американських правових системах. Норми, що включені до публічного права. Галузі права, що відносяться до публічного права в західних країнах. Сфера відносин, які регулюються приватним правом. Юридична рівність суб’єктів приватного права. Цивільне та торгове право як складові приватного права. Норми інших галузей права, що увійшли до приватного права та їх співвідношення з торговим та цивільним правом. Визначення комплексності галузей права, які поєднують у своєму складі норми публічного і приватного ха­рактеру. Становлення концепції приватного права в період  розвитку капіталізму (19 ст.). Принципи цивільного і тор­гового права, що були визначенні даною концепцією. Вплив розвитку капіталізму на процес "публіцизації" приватного права. Наслідки втручання держави у господарське життя. Дискусійні проблеми щодо поділу права на публічне та приватне. Суть теорії "соціальної функції права" (засновник — французький юрист Леон Дюгі) з цього питання. Практична значимість поділу права на приватне і публічне.
• Визначення системи цивільного та торгового права зарубіжних країн. Співвідношення системи цивільного права  з системою цивільного кодексу або цивільного законодавства. Особливості системи цивільного права в країнах з дуалістичним характером приватного права щодо правових інститутів. Норми інститутів як складові системи торгового права.   Взаємозв’язок  авторського та патентного права з торговим правом.  Англо-американська система "загального" права та особливості її інститутів. Особливості проблематики поділу права на галузі, відмежування цивільного і торгового права в західних країнах, на відміну від  нашої країни. Визначення місця цивільного права у правовій системі держави. Взаємовідносини цивільного права з іншими галузями права: сімейним (у кра­їнах, де воно розглядається як окрема галузь права), трудовим, кооперативним правом, тобто галузями, які розвивалися у межах або на основі цивільного права. Роль цивільного права серед вказаних галузей. Особливості застосування норм та інститутів цивільного права  для регулювання сі­мейних, трудових, кооперативних відносин. Співвідношення інсти­тутів трудового права з положеннями цивільного права. Проблеми розмежування та співвідношення цивільного і господарського права в східноєвропейських країнах. Визначення предмету господарського права. Визначення відносин, що включалися до предмету господарського права. Спроби щодо розробки особливого методу господарського права. Проблематика розмежування цивільного й господарського права. Особливості застосування норм цивіль­ного права у гос­подарських відносинах. Дискусійність щодо застосування концепції господарського права. Вплив процесів економічного та політичного оновлен­ня на підходи до правового регулювання відносин у сфері господарства в східноєвропейських країнах.
• Джерела цивільного і торгового права зарубіжних країн.  Джерела цивільного і торгового права в зарубіжних країнах  та особливості їх співвідношення в конкретній країни чи групи країн, а також на різних історичних етапах. Значення Закону в країнах романо-германської правової системи. Кодифікація цивільного та торгового права в країнах романо-германської правової системи. Особливості застосування законів та інших джерел писаного (статутного) права і судової практики у країнах англосак­сонського права. Необхідність законодавчого нормативного закріп­лення всіх інститутів торгового і багатьох інститутів цивільного права (Англія, закони про продаж товарів (1893 р. і 1980 р.), про векселі (1882 р.), про власність (1925 р.), про компанії (1948 р.)). Уніфікація окремих інститутів торгового права у США. Місце цивільних кодексів у системі джерел. Значення норм цивільних кодексів для всіх цивільно-правових відносин. Визначення законодавчих меж і напрямів конкретизації норм в інших актах цивіль­ного законодавства. Субсидіарне застосування норм до майнових та особис­тих немайнових відносин інших галузей права.  Особливості кодифікації Французького цивільного кодексу та Німецького цивільного уложення. Французький цивільний кодекс (кодекс Наполеона, 1804 р.) як перша кодифікація цивільного права буржуазного суспільства. Побудова Французького цивільного кодексу. Особливості розподілу його норм за книгами. Книга "Про особи". Книга "Про речі і різновиди власності". Книга "Про різні засоби придбання власності".  Зміни, які зазнав Французький цивільний кодекс за останні 200 років і його вплив на право інших країн (Бель­гії, Нідерландів, Люксембургу, Італії, Іспанії, латиноамериканських країн, Кана­ди, країн Арабського Сходу, Африки й Азії). Німецьке цивільне уло­ження 1896 р. Особливості побудови Німецького цивільного уло­ження. Особливості розподілення його норм по книгах. Книга "Загальна частина". Книга "Зобов'язальне право". Книга "Право на речі". Четверта та п’ята книги “Сімейне і спадкове право”.  Властивості Німецького цивільного уложення. Зміни та доповнення до Німецького цивільного уложення. Вплив  Німецького цивільного уложення на право Японії, Бразилії, Швейца­рії, Австрії, Перу та інших держав. Особливості застосування торгових кодексів у Франції та ФРН. Характеристика побудови Французького торгового кодексу (ФТК, 1808 р.) (книги: "Про торгівлю взагалі", "Про морську торгівлю", "Про неспроможність і бан­крутство", "Про торгову юрисдикцію").  Характеристика побудови Ні­мецького торгового уложення (НТУ1900 р.) (книги: "Торгові діячі", "Торгові товариства", "Торговельні угоди", "Морське право"). Характеристика загальних рис та відмінностей  названих кодексів та їх роль у системі торгового законодавства. Характеристика ФТК на сучасному етапі розвитку.  Особливості другої  кни­ги ФТК. Відносини у галузі мор­ської торгівлі та їх регуляція за допомогою норм спеціального кодифікованого законодавства. Розвиток німецького торгового права за межами НТУ. Особливості його положень щодо акціонерних товариств. Регуляція угод  бан­ківським, страховим, морським, біржовим, транспортним та іншими законодав­ствами. Характеристика інших джерел цивільного права (підзаконні акти уряду, міністерств, відомств, інших органів державного управління). Особливості застосування у деяких кра­їнах контролю (у тому числі судового) за відомчою нормотворчістю. Особливості застосування у деяких кра­їнах делегованого законодавства (акти, що видаються урядом).  Судова практика у системі джерел права Англії, США та інших країн. Особливості їхніх правових систем. Основний зміст судової практики, або прецедентного права. Характеристика прецедентного права Англії (загальне право  і право справедливості) та історія його становлення. Єдине загальне право Англії у 13—14 ст. та побудова Права справедливості.  Суди загального права і права справедливості у 19 ст. та їх особливості. Особливості впливу прецедентного права Англії на законодавство США. Спільність рис правових інститутів та категорій в законодавстві Англії та США. Єдина англо-американська правова систе­ма. Характеристика судового прецеденту в США.  Загальне право США. Приватні кодифікації прецедентного права основних інститутів цивільного і торгового права у правозастосовній діяльності США. Роль судової практики у країнах континентальної Європи. Співвідношення континентальної та англосаксонської право­вої систем. Дискусійність застосування  у східноєвропейських країнах нормативного характеру актів вищих судових та арбітражних органів.  Звичай у системі джерел права та його функція. Застосування звичаїв до банківських, страхових та інших відносин у сфері тор­гового права. Особливості застосування звичаїв в законодавстві Англії. Значення типових контрактів як джерел права у торговому обігу західних країн. Особливості уніфікації норм цивільного і тор­гового права. Міжнародні угоди, як джерела норм для міжнародних цивільних відносин і для відносин всередині країни. Типові закони як джерело уніфікації правових норм. Римська угода 1957 р. Регламенти та директиви як  вид джерел цивільного та торгового права.
•  Основні інститути цивільного права зарубіжних країн. "Три кита" цивілістики. Правове становище фізичних осіб. Особливості регуляції правового становища фізичних осіб за допомогою законодавства в країнах: Франція, Німеччина, Австрія. Особливості регуляції правового становища фізичних осіб за допомогою окремих законів і судової практики в країнах прецедентного права. Особливості розкриття правового становища фізичних осіб у цивільних правовідносинах через категорії правоздатності, дієздатності та такої категорії як деліктоздатність. Закріплення принципу рівної цивільної правоздатності у Французь­кому цивільному кодексі. Зміст принципу цивільної правоздатності. Неприпустимість позбавлення цивільної правоздатності. Обмеження правоздатності фізичної особи. Обсяг цивільної правоздатності. Припинення правоздатності фізичної особи. Відмінності в роз­в'язанні питань щодо такого інституту як оголошення особи померлою та безвісти відсутньою у французькому законодавстві та в країнах англосаксонської системи. Набуття фізичною особою  цивільної дієздатності. Відмінності у питанні щодо визначення обсягу дієздатності неповнолітніх у різних країнах. Визначення обсягу дієздатності неповнолітніх у Німеччині. Визначення обсягу дієздатності неповнолітніх у Франції. Визначення обсягу дієздатності неповнолітніх в Англії. Визначення обсягу дієздатності неповнолітніх  для США. Визначення обсягу дієздатності неповнолітніх у країнах континентального права. Інститут законного представництва. Повноваження законного представника. Особливості даного інституту в країнах англосаксонської системи (інститут довірчої власності). Правове становище юридичних осіб. Доктрина юридичної особи. Визначення та ознаки юридичної особи в зарубіжному законодавстві. Оз­наки юридичної особи. Класифікація юридичних осіб у різних країнах. Юридичні особи публічного права (наприклад, держава) та юридичні особи приватного права. Характеристика та поділ приватних юридичних осіб в англосаксонській правовій системі. Характеристика та поділ приватних юридичних осіб в Континентальній правовій системі. Характеристика та поділ приватних юридичних осіб в Німеччині. Відмінності звичаєвого права від романо-германського права щодо мінім­ального обсягу наповнення статутних фондів юридичних осіб. Особливості поділу господарських (підприємницьких) юридичних осіб на види в різних країнах світу. Їх правова характеристика. Повне товариство та його правова характеристика. Командитне товариство та його правова характеристика. Товариство з обмеженою відповідальністю та його правова характеристика. Акціонерне товариство та його правова характеристика. Відмінності між цими видами юридичних осіб. Порядок та особливості виникнення юридичних осіб (у розпорядчому  або у нормативно-явочному порядку). Особливості розпорядчого порядку утворення юридичної особи. Особливості нормативно-явочного порядку утворення юридичної особи.  Інший спрощений порядок виникнення юридичної особи за  правом США та правом країн континентальної Європи. Особливості визначення правоздатності юридичної особи. Особливості визначення загальної правоздатності юридичної особи в США. Особливості визначення загальної правоздатності юридичної особи за цивільним законодавством Німеччині (§§ 25, 26, З0 та 43 Німецького цивільного укладення). Дієздатність юридичних осіб. Дискусійне ставлення законодавців різних країн до питання про обсяг дієздатності юридичних осіб. особливості визначення дієздатності у праві Англії та США. Право власності. Особливості поділу норм, що регулюють відносини власності, у континентальному праві. (право на свої речі та права на чужі речі). Особливості поділу норм, що регулюють відносини власності, в англосаксонському праві (інститут власності). Абсолютний характер речових прав. Визначення об'єкту речових прав. Особливості поділу майна на матеріальне та нематеріальне, рухоме й нерухоме. Особливості поділу рухомого майна (відчутне і невідчутне). Право вимоги ( цінні папери, право інтелектуальної власності). Особливості класифікації майна на  приватне та публічне. Критерій такого поділу. Визначення приватного майна. Визначення публічного майна. Особливий статус публічного і приватного майна в позитивному праві. Особливості захисту речових прав у країнах англосаксонської системи права. Суть відносин довірчої власності за правом Англії та США (фідуціарні відносини). Визначення фідуціарних відносини. Механізм здійснення фідуціарних відносини. Основні зобов’язання довіреної особи. Інші зобов’язання довіреної особи. Деякі специфічні методи захисту права власності, що властиві інституту довірчої власності. Зобов'язальне право. Місце зобов’язання в правовій системі різних країн. Визначення меж зобов’язання. Зміст зобов'язання. Підстави виникнення зобов'язань (договір, квазідоговір та делікт). Підстави виникнення зобов'язань в конти­нентальному праві.  Особливості зобов’язальних відносин та договору в Англо-американському праві. Відмінності у виникненні договору за континентальним правом від  англо-американського права.  Здійснення оферта за законодавством Англії і США.  Особливості оферти для певних видів договорів. Певні розбіжності в континентальній та англосаксонській правових системах щодо тлумачення положень договорів. Поділ умов договорів. Дискусійність проблеми тлумачення умов договорів за англо-американським правом та континентальним правом. Особливості відповідальності за порушення договору в країнах континентального права та в країнах звичаєвого права. Поділ позадоговірних зобов'язань (генеральний та спеціальний де­лікти). Підстави виникнення деліктів. Винність заподіювача шкоди як одна з підстав виникнення деліктів.
• Юридичні особи у праві зарубіжних країн Питання класифікації юридичних осіб у праві зарубіжних країн. Національні особливості юридичних осіб у різних державах. Критерії, за якими проводять класифікацію юридичних осіб у зарубіжних країнах (за природою акта, залежно від характеру об'єднання, за організаційно-правовою формою утворення, залежно від особливостей окремих правових систем). Спрямованість класифікації юридичних осіб. Теоретичне та практичне значення класифікації юридичних осіб за  аналізом С. М. Братуся. Теоретичне значення класифікації юридичних осіб. Практичний аспект класифікації юридичних осіб. Особливості національних юридичних осіб. Особливості юридичних осіб за правом Німеччини (Закон про акціонерні товариства від 6 вересня 1965р., спеціальний закон від 1976р., спеціальний закон від 5 серпня 1964р.); Особливості юридичних осіб за правом Франції  (союзи та акціонерні (анонімні) товариства). Особливості юридичних осіб за  правом Великої Британії (юридичні осіби, які інкорпоровані на підставі акта парламенту (або королівської хартії), компанії з обмеженою та необмеженою відповідальністю. Особливості юридичних осіб за правом США (корпорації, які мають або не мають за мету отримання прибутку, а також різного роду урядові корпорації). Характер діяльності та організаційна структура легалізованих  видів юри­дичних осіб в різних країнах. Роз­межування видів юридичних осіб за різними критеріями. Юридичні особи публічно-правового характеру. Юридичні особи при­ватноправового характеру. Підстави виникнення видів юридичних осіб. Підстави виникнення юридичних осіб публічно-правового характеру. Підстави виникнення юридичних осіб приватноправового характеру. Належність до юридичних осіб публічно-правового характеру юридичних осіб, які наділені владними повноваженнями (адміністративно-територіальні одиниці, різні державні органи та установи (наприклад, департаменти, общини — у Франції, землі та общини — в Німеччині, провінції та комуни — в Італії, муніципалітети — в США), торгово-промислові палати, а також установи та організації соціальної сфери, які здійснюють просвітницьку, культурну, наукову, лікувальну діяльність, — університети, ліцеї, музеї, лікарні тощо). Підстави утворення юридичних особи приватноправового характеру за допомогою суб'єктів пра­ва різних держав з рідними формами власності. Належність до юридичних осіб приватноправового характеру торгових товариств. Поділ торгових товариства на ста­тутні, договірні, персональні та колективні. Особливості поділу торгових товариств за законодавством Франції (повне та командитне товариство, а до статутних — акціонерне товариство, товариство з обмеже­ною відповідальністю та акціонерну командиту). Особливості поділу торгових товариств за законодавством  Німеччини ( негласні товариства (§ 335 ЦК)). Орга­нізаційно-правові форми юридичних осіб у міжнародно-правовій практиці. Поділ юридичних осіб залежно від характеру об'єднання (осіб або капіталів) та від ступеня відповідальності учасників за зобов'язаннями юридичної особи (усім своїм майном або виключно в межах внесеного внеску). Поділ торгових товариств (об'єд­нання осіб, або персональні товариства;  об'єднання капіталів). Підстави об'єднань осіб. Особистий довірчий характер взаємо­відносин учасників та особиста їх участь у веденні справ юридичної особи. Підстави об'­єднання капіталів. Майнові зв'язки па­йовиків. Об'єднання осіб, як необхідність розвитку середнього та дрібного бізнесу. Об'єднання капіта­лів, як необхідність розвитку сфери великого бізнесу. Поділ об'єднань підприємств, прийнятий у більшості країн континентальної Європи. Визначення повного та коман­дитного товариства. Визначення товариства з обмеженою відповідальністю та акціонерного товариства. Об'єднан­ня осіб  та об'єднання капіталів у Великій Британії та США.  Єдиний Особистий елемент  всіх видів персональних товариств, які об’єднують як капітали, так і спільну діяльність членів товариств. Характеристика різновидів "об'єднання капіталів" Відповідальність за зобов'язаннями товариства. Класифікація та характеристика юридичних осіб, за Торговим кодексом Португалії від 28 червня 1888 р. в ст. 105 (повне то­вариство; акціонерне товариство; командитне товариство, товариства на паях, які засновуються спеціальним законом від 11 квітня 1901 р. Відповідальність повного товариства за законодавством Португалії (§ 1 ст. 105 кодексу). Відповідальність в  акціонерному товаристві (§ 2 ст. 105). Визначення командитного то­вариства та його відповідальність (§ 3 ст. 105)¹. Визначення повного товариства. Припинення діяльності повного товариства. Правовий режим майна повного товариства за законодавством США і Великої Британії. Режим власності товариства за законодавством  Німеччини і Франції. Розподілення прибутків та збитків повного товариства. Управління справами товариства. Відповідальність за боргами то­вариства. Склад командитного товариства. Дискуссійність питань щодо існування командитного товариства. Новий варіант командитного товариства -  акціонерна командита (капітал командитистів поділяється на акції, які можуть віль­но відчужуватися).  Застосування акціонерної командити великим та середнім бізнесом. Акціонерне  товариство, найхарактерніша правова форма товариств в сучасному великому бізнесі. Характеристика законодавства про акціонерні товариства у сучасній Франції ( Закон про торгові товариства від 24 липня 1966 р., який містить 502 статті, він регулює питання правового статусу акціонерних товариств). Характеристика законодавства про акціонерні товариства у сучасній Німеччині (Закон про акціонерні товариства від 6 ве­ресня 1965р., який складається з 410 параграфів). Закон про компанії у Великій Британії (1985р.). Тотожність європейської компанії з обмеженою відповідальністю акціонерному товариству за законодавством Великої Британії. Акціонерне законодавство США. (Закон про підприємницькі корпорації штату Нью-Йорк  (1 вересня 1963 р.), Загальний Закон про корпорації штату Делавер від 1967 р.). Основа утворення та діяльності акціонерних товариств (акції, які надають право їх володільцю на отримання частини прибутку відповід­ного акціонерного товариства). Анонімні акціонерні товариства (законодавство Іспанії та Франції (ст. 73 Р.2 "Утворення анонімних товариств" Закон про торгові товариства 1966 р.). Визначення акціонерних товариств як анонімних товариств. Переваги форм акціонерного товариства  та застосування його великим бізнесом. Відповідальність акціонерів за боргами акціонерних товариств лише в ме­жах суми своїх акцій. Визначення анонімного товариства за ст. 73 Закону Франції про торго­ві товариства. Закон Німеччини про акціонерні товариства. Акціонерне законодавство Великої Британії та США. Регламентація порядку створення  акціонерних товариств. Визначення необхідної кількості засновників акціонер­ного товариства. Кількість засновників акціонер­ного товариства за законодавством США, Японії, Франції та інших країн. Розповсюдження різних ви­дів акцій за законодавством багатьох країн (звичайні, засновницькі, привілейовані в Італії; випуск облігацій — в Іспанії та Франції (Р.5 Закону Фран­ції про торгові товариства). Склад та повноваження керуючих органів акціонер­них товариств, спостережної ради, правління, керуючих та ін. за законодавством США. Форма акціонерного товариства, засто­сування її на міжнародному рівні. Товариство з обмеженою відповідальністю є найпоширеніши­ми у сфері середнього та дрібного бізнесу. Характерні ознаки товариства з обмеженою відповідальністю. Ознаки товариства з обмеженою відповідальністю за законодавством Великої Британії. Поняття англійської компанії та відмінність його від поняття акціонерного товариства. Правовий ста­тус англійської компанії. Законодавство про товариства з обмеженою відповідальністю. Закони про товариства з обмеженою відповідальністю ( Німеччина — 20 квітня 1892 р.,  Австрія — 6 березня 1906 р.,  Франція —  7 березня 1925 р.,  Бельгія — 9 липня 1935 р., в Іспанія — 17 липня 1953 р., Греція — 9—16 квітня 1955 р., Нідерланди — 1 липня 1971 р.). Становлення та зміни законодавства про товариства з обмеженою відповідальністю про­тягом кінця XX ст.  Загальна класифікація, прийнята в держа­вах романо-германського права. Види юридич­них осіб за даною класифікацією (приватні та публічні; цивільні та торгові; союзи та установи). Формаль­ність поділу юридичних осіб на публічні та приватні. Дер­жава та її належність до публічних юридичних осіб. Визначення цивільних юридичних осіб. Визначення торгових юридичних осіб.  Значення даного поділу юридичних осіб в державах, в яких існує дуалізм приватного права (де поряд з цивільним кодексом існує і торговий кодекс).  Визначення та особливості поділу юридичних осіб у державах, де немає дуалізму права, а норми торгового права відображені в ЦК. Характеристика видів господарських юридичних осіб (господарські това­риства, виробничі кооперативи, підприємства незалежно від форм власності). Характеристика негосподарських юридичних осіб (об'єднання громадян, у тому числі політичні партії, ре­лігійні організації, споживчі кооперативи, фонди тощо). Визначення союзів як різновиду  юридичних осіб. Виникнення, мета та зміст діяльності союзу. Поділ союзів на ви­ди ( господарські, негосподарські, які мають "ідеальні" цілі; такі, що мають на меті задоволення різних потреб (у тому числі і майнових) своїх членів). Поділ установ  на приватні та публічні. Особливості принале­жності приватних та публічних установ. характерні риси установ. Поділ юридичних осіб приватноправового характеру на союзи та установи за правом Німеччини (ЦК), Японії, Швей­царії. Визначення союзів як об'єднань осіб, що мають певні риси. Основні особливості таких об’єднань як союзи. Наявність загальної мети союзу, яка визначається членами об'єднання. Наявність структури, що забезпечує орга­нізаційну єдність. Незалежність існування об'єднання від зміни осіб, які до нього входять. Поділ союзів на такі,  що мають на меті отримання прибутку (господарські союзи), та такі, що не мають на меті отриман­ня прибутку (негосподарські союзи). Особливості створення союзів у фор­мі торгових товариств. Особливості діяльності та регламентації союзів за законодавством Німеччині. Визначення та мета діяльності негосподарських союзів в зазначених країнах. Визначення установи в зазначених країнах. Підстави створення установи. Союз — об'єднання осіб — корпорації за законодавством Швейцарії. Юридичні особи публічно-правового характеру за законодавством Франції (держава, місцеві громади, округи, державні установи, на­вчальні установи, торгові палати, благодійні організації, державні господарські підприємства, союзи тощо). Особливості визнання судовою практикою  правосуб'єктності установ за законодавством Франції. Види союзів за законодавством Франції (асоціації, товариства та об'єднання за еко­номічними інтересами). Визначення асоціації за законодавством Франції. Спрямування діяльності союзів.  Поділ асоціацій за законодавством Франції на суспільно корисні (Анонімне товариство алкоголіків), татакі, що не визнані суспільно корисними (Товариство неблагозвучних прізвищ), та їх особливість. Товариство за законодавством Франції. Поділ товариств на цивільні  та торгові. Законодавство, що регламентує їх діяльність. Визначення французького товариства. Поділ французьких торгових товариств на акціонерні товариства та товариства з обмеженою відповідальністю. Об'єднання за економічними інтересами за законодавством Франції (легалізовано у 1967 р.). Головне завдання такого об’єднання.  Головна мета створення та діяльність монополістичних об'єднань. Особливості майнової відповідальності членів об'єднання за його зо­бов'язання. Момент початку діяльності об’єднання.  Класифікація фірм за їх правовим становищем за законодавством Ве­ликої Британії. Сутність та особливості всіх юридичних осіб за законодавством Великої Британії (корпорації). Інститут довірчої власності (траст) за законодавством  Німеччи­ні, Швейцарії, Великій Британії. Види корпорацій за законодавством  Великої Британії. Одноособові корпорації (король, єпископ Кентерберійський, міністр пошти, солістор казначейства, публічний довірчий власник тощо). Корпорації як об'єднання осіб (компанії або торгові корпо­рації)  (Закон про компанії 1985 р.) . Юридичні особи — компанії, що складаються з однієї особи. Розмежування видів компаній за характером майнової відповідальності компанії перед третіми особами. Товариства (для яких характерним є об'єднання осіб) та компанії (для яких характерним є об'єднання капіталів). Види товариств. Характеристика товариства з необмеженою відповідальністю (що не є юридичною особою). Характеристика товариства з обмеженою відповідальністю. Характеристика товариства з необмеженою відповідаль­ністю (що визнаються юридичною особою) та особливості їх утворення. Характеристика товариства з обмеженою відповідальністю (пайовий капітал) та особливості їх утворення. Особливості розподілення такого капіталу. Різниця між паєм та акцією. Особливості оплати акцій та оплата паю.  Поділ компаній з обмеженою відповідальністю за способом розподілу паїв.  Публічні компанії. Приватні компанії. Публіч­ні корпорації за законодавством Великої Британії. Квазікорпорації як об’єднання осіб за законодавством Великої Британії. Види квазікорпорацій (профспілки). Визначення кола прав кварзікорпорацій за законодавством Британії. Види об'єднань за законодавством США. Характеристика  товариства. Харатеритсика корпорацій. Підстави утворення товариств за законодавством США. Особливості товариства за законодавством США. Властивості правосуб'єктності товариства за законодавством США. Поділ товариств за законодавством  США (повні, командитні). Правовий режим юридичної особи за законодавством штатів та федеральним законодавством. Поділ корпорацій в США в залежності від мети діяльності. Визначення мети діяльності публічних (урядових) корпорацій. Визначення мети діяльності непідприємницьких корпорацій. Визначення мети діяльності підприємницьких корпорацій. Визначення публічних корпора­цій США (муніципальні, окружні, господарські тощо). Визначення непідприємницьких корпорацій (просвітницькі, релігійні, кооперативні та інші). Визначення підприєм­ницьких корпорацій (промислові, банківські, транспортні, страхові, видовищні тощо). Джерела формування юридичних осіб у США (закон про підприємницькі корпорації від 1 вересня 1963 р.; закон про непідприємницькі корпорації 1970 р.). Особливість законодавства США щодо визначення правового становища корпорацій. Регулювання правово­го становища корпорацій. Поширення в США корпорацій  за участю однієї особи. Характеристика  одноособового підприємства (дрібні та середні фірми), що є власністю однієї особи (можли­вий варіант — сім'ї), винятки. Майнова відповідальність такого підприємства. Фірмове найменування підприємства. Керівний орган підприємства. Повноваження керівництва та повноваження власника підприємства.  Поділ корпорацій у США за способом виникнення. Хареристика корпорації де-юре. Характеристика корпорацій де-факто. Правове регулювання та існування корпорації де-факто (Примірний закон про підприємницькі корпорації 1928 р.). Особливості класифікації юридичних осіб. Міжнародні корпорації як інші види юридичних осіб. Характеристика процесу монополізації у XX ст. Поділ на групи сучасних міжнародних монополій. Характеристика транснаціональних компаній, що створені на підставі “національного” законодавства. Особливості створення транснаціональних компаній. Діяльність транснаціональних компаній.  ("Дженерал моторз", "Форд моторз", "Інтернешнл бізнес мешинз" (в США), "Фольксваген та Сіменс" (в Німеччині), "Філіпс" (в Нідерландах), "Брітіш Пет-ролеум", "Імперіал кемікал індастріз" (у Великій Британії), "Нестле" (у Швей­царії) тощо). Характеристика транснаціональних корпорацій,  підприємства, відділення та філії яких є практично у всіх країнах світу. Економічні та юридичні особ­ливості відділень та філій транснаціональних корпорацій. Особливості механізму їх регулювання. Правове становище відділень та філій транснаціональних корпорацій. Належність монополій до капіталу кількох держав (англо-голландські концерни — нафтовий "Роял датч-Шелл" та хімічно-харчовий "Юнілевер"; англо-американо-канадський нікелевий трест "Інтернешнл нікл компані оф Кенада"; бельгійсько-франко-люксем-бурзький металургійний концерн "Арбед"; німецько-бельгійський трест фотохі­мічних товарів "Агфа-Геверт"; англо-італійський концерн гумотехнічних виробів "Данлоп-Піреллі"). Особливості правового регулювання діяльності транснаціональних корпорацій. Зміни, що призводять до появи нових організаційних форм підприємств. Європейське об'єднання., як нова організаційна форма підприємств (легалізована регламентом Ради міністрів ЄЕС від 31 липня 1985 р., який було прийнято на підставі ст. 253 Договору про заснування ЄЕС, що був підпи­саний у Римі 25 березня 1957 р., у зв'язку з чим дістав назву Римський договір.) Порядок реалізації цього регламенту за законодавством Великої Брита­нії. Засновники даної форми об'єднання. Особливості створення європейського об'єднання. Правова регламентація створення європейського об'єднання. (Римський договір, договір про заснування Єв­ропейського співтовариства з атомної енергії (Євратом)).  Дискусійність питання про юридичну природу та правовий статус БНМ (або БНК) та ТНМ (або ТНК) як міжнародних корпорацій, суб'єктів національного та міжнародного права. Розмежування на чотири правові форми монополіс­тичних об'єднань. Визначення та характеристика діяльності картелю. Визначення та характеристика діяльності синдикату. Визначення та характеристика діяльності концерну. Законодавче закріплення поняття "концерн". (Закон про акціонерні товариства Німеччини від 6 вересня 1965р.) Відсутність статистичного врахування зазначених вище взаємозв'язків підприємств в сучасній економіці як негативна умова встановлення точної кількості концернів у кожній країні. Зазначення в юридичній літературі кількості підприємств наприкінці 70-х років XX ст. у Німеччині підприємств, що  входили до складу концернів. Критерії монополізації національного ринку  в США. Інтернаціональні організації на територіях зарубіжних держав. Утворення  цих організацій шляхом договорів між державами, що стають суб'єктами приватного права шляхом оформлення свого заснування в одній із будь-якій державі. Заснування Міжнарод­ного бюро міри та ваги в Парижі відповідно до конвенції від 20 травня 1878 р. Створення на підставі міжнародних договорів: а) міждержавних організацій, учасниками яких виступають держа­ви правове становище яких регулюється міжнародним публічним правом; б) міжнародних господарських організацій, учасниками яких виступають юридичні особи, які поділяються  на міжнародні господарські об'єднання та спільні під­приємства. Юридичні особи з правлінням у даній державі, що  мають капітал, який повністю належить цій країні.  Юридичні особи з правлінням та веденням гос­подарської діяльності за межами держави, яка їх створила: а) зі змі­шаним капіталом, тобто таким, що належить громадянам та юридичним особам різних держав; б) з капіталом однієї країни-засновниці.

 

 

 

Змістовий модуль 2.

 

Тема 5

ЦИВIЛЬНІ ПРАВОВIДНОСИНИ.

 

• Поняття, види та особливості цивільних правовідносин. Регулювання нормами цивільного права суспільних відно­син за участю фізичних і юридичних осіб. Поняття суспільних відносин. Цивільно-правові відносини як різновид правових галузевих відносин. Підстави виникнення цивільно-правових відносин. Регулюючий вплив цивільного права на суспільні відносини. Суб'єктивні права та обов'язки учасників цивільно-правових відносин. Забезпечення засобами державного примусу здійснення суб'єктивних прав та виконання суб'єктивних обов'язків, як ознака правових відносин. Загальні та галузеві ознаки цивільно-правових відносин. Галузеві особливос­ті цивільно-правових відносин та їх зумовленість особливостями предмета і ме­тоду цивільного права.  Особливості цивільно-пра­вових відносин. Майнові (відносини власності і товарно-грошові) і особисті немайнові відносини, врегульовані нормами цивільного права. Майнова відокремленість і юридична рівність їх  учасників. Виникнення, зміна і припинення суб’єктивних прав та суб'єктивних обов'язків учасників цивільно-правових відносин  на підставі юридичних фактів.  Загальні ознаки  правових відно­син. Визначення особливостей цивільно-правових відносин. Зміст цивільних правовідносин.
• Елементи цивільно-правових відносин. Участь фізичних і юридичних осіб у різних цивільно-правових відносинах. Індивідуалізація окремих цивільно-правових відносин наукою цивільного права з допомогою їх елементів: суб'єктів та об'єктів, суб'єктивних цивільних прав та суб'єк­тивних цивільних обов’язків. Суб'єкти цивільно-правових відносин.   Поняття суб’єкта цивільно-правових відносин. Види суб’єктів цивільно-правових відносин. Фізичні особи, які мають достатній обсяг право і дієздатності, як суб’єкти цивільних правовідносин. Юридичні особи, держава в особі скарбниці і юридичних осіб державної форми власності, як суб’єкти цивільних правовідносин.  Активний суб'єкт, або суб'єкт права. Пасивний суб'єкт, або суб'єкт,  обов'язку. Обмежений перелік цивільно-правових відносин, з наявністю у них лише суб'єкта права і лише суб'єкта обов'язку. Превалювання цивільно-правових відносини з наявністю учасників, які мають суб'єктивні права і несуть суб'єктивні обов'язки. Громадяни України, іно­земні громадяни, особи без громадянства, українські й іноземні юридичні особи, держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади як суб'єкти цивільних правовідносин. Цивільна правоздатність і цивільна діє­здатність.  Суспільно-юридичні відносини. Цивільна правоздатність. Цивільна дієздатність. Залежність її від віку і стану здоров'я. Відмінність правоздатності від цивільної дієздатності. Виникнення дієздатності у повному обсязі і підстави такої дієздатності. Укладення угод за малолітніх (до 15 років, до 14 років) батьками (усиновителями) або опікунами від їх імені. Батьки (усиновителі) або опікуни як учасники правовідносин, що виникають з таких угод. Цивільні права та обов'язки, яких набувають батьки (усиновителі), опікуни у цивільних правовідносинах. Належність цивільних права та обов’язків в цьому випадку. Роль представників малолітніх у зазначених вище правовідносинах. Перелік випадків, коли малолітні самі здійснюють належні їм права (наприклад, право користування жилим приміщенням тощо). Обсяг цивільної дієздатності неповнолітніх (від 15 до 18 років, від 14 до 18 років). Неповнолітні як учасники багатьох цивільних правовідносин, що виника­ють з угод (наприклад, договорів купівлі-продажу, майнового найму, дарування, страхування тощо), факту винаходу, створення творів науки, літератури, мистецтва. Опікун,  як учасник цивіль­но-правових відносин з укладених угод від імені фізичної особи, визнаної недієздатною (душевнохворою, недоумкуватою). Належність фі­зичній особі, яка визнана недієздатною набутих опікуном цивільних прав та обов'язків. Види угод, з приводу яких обмежено дієздатні особи можуть бути учасниками цивільно-правових від­носин. Перелік угод, що укладають обмежено дієздатні особи  за згодою піклувальника. Новий ЦК України щодо дієздатності осіб, які зловживають спиртними напоями і наркотичними засобами. Перелік прав щодо дієздатності осіб, які зловживають спиртними напоями і наркотичними засобами за чинним ЦК України та обмеження їх прав. Право піклувальника у відношенні осіб, які зловживають спиртними напоями і наркотичними засобами. Необхідність забезпечення матеріального становища самої обме­жено дієздатної особи і членів її сім'ї з допомогою зазначеного вище пра­вила. Цивільна правоздатність і цивільна дієздатність юридичних  осіб  як суб'єктів цивільних правовідносин. Збіг загальної правоздатності юридичних осіб за обсягом  з правоздатністю фізичних осіб за чинним ЦК України як мета розвитку ринкових відносин. Виняток з цього правила (цих прав та обов'язків, де необхідною передумовою яких є природні властивості людини). Виникнення дієздатності юридичних осіб. Зумовленість особливостей виникнення і змісту праводієздатності юридичних осіб. Вік та стан здоров'я щодо дієздатності організацій.  Цілі та завдання діяльності кожної організації.
• Об'єкти цивільно-правових відносин. Поняття об’єктів цивільно-правових відносин.  Залежність виникнення ци­вільно-правових відносин від змісту останніх.  Види об’єктів цивільно-правових відносин.  Речі як об’єкт цивільно-правових відносин. Робота (дії) як об’єкт цивільно-правових відносин. Послуги як об’єкт цивільно-правових відносин.  Резуль­тати духовної та інтелектуальної творчості як об’єкти цивільно-правових відносин. Особисті немайнові блага як  об'єкти  ци­вільних правових відносин. Задоволення за допомогою речей  істотних потреб громадян та організацій. Речі як об'єкти речових правовідносин, що виникають з договору застави. Речі як об'єкти цивільно-правових відносин, що виникають з договорів купівлі-продажу, обміну, дарування. Спрямування суб'єктивних обов'язків продавця, дарувальника на передачу права власності на річ і самої речі. Об'єкти зазначених вище зобов'язальних відносин. Дії боржника і речі (в нашому прикладі — продавця) як  об'єкти зобов'язальних відносин. Речі як об'єкти другого порядку в юридичній літературі. Дії боржни­ка як об'єкт першого порядку в деяких публікаціях.  Дії як об'єкт цивільно-правових відносин і можливість їх виникнення (з договорів тощо). Діяльність (систе­ма дій) перевізника, зобов'язаного здійснювати перевізний процес за договором перевезення як об'єкт цивільно-правових відносин. Транспортні послуги як діяльність, не пов'язана зі створенням ма­теріальних благ. Послуги, що можуть мати юридичний характер. Певні юридичні дії, що виникають з договору доручення, як об'єкти цивільно-правових від­носин (укладення повіреним угоди, оформлення спадкових прав, одержання поштових переказів, кореспонденції тощо). Дії, спрямовані на досягнення певного результату роботи (ремонт взуття, пошиття одягу, хімічна чистка тощо), які виникають з деяких договорів під­ряду як об'єкти цивільно-правових відносин.
• Результати духовної та інтелектуальної творчості. Факти створення літературних, наукових, драматичних творів, сценаріїв кінофільмів, радіо- і теле­візійних передач як юридичні факти, що породжують авторські право­відносини. Інші твори, на які поширюється автор­ське право як об'єкти авторських правовідносин, на які поширюється авторське право. Винахід, раціоналізаторська пропозиція, промисловий зразок як об'єкти винахідницьких відносин, що виникають на підставі фактів створення винаходу, розробки раціоналізаторської пропозиції, промислового зразка. Особисті немайнові блага. Особисті немайнові відносини, не пов'язані з майновими як один із видів суспільних відносин, які ста­новлять частину предмета цивільного права. Зазначені відносини як різновид цивільно-правових відносин (вони регулюються нормами цивільного права). Ґрунтовне узаконення інституту особистих немайнових прав фізичних осіб у книзі 2 чинного ЦК України. Значне розширення особистих немайнових бла­г фізичних осіб, що охороняються нормами цивільного права у чинному ЦК України. Нетра­диційні особисті нематеріальні блага фізичних осіб у чинному ЦК. Закріплення у чинному ЦК нових особистих нематеріальних благ: інформація про стан здоров'я, таємниця про стан здоров'я, свобода і особиста недоторканність, без­печне довкілля, індивідуальність, особисті папери та інші, які є об'єктами цивіль­но-правових відносин. Формулювання у чинному ЦК відкритого переліку особистих немайнових прав юридичних осіб на недоторканність їх ділової репутації, на таємницю кореспонденції, на інформацію та інші особисті немайнові права. Тотожний порядок захисту вказаних праві з аналогічними правами фізичних осіб (книга 2). Неоднозначне сприйняття в юридичній науці наведених понять об'єктів правовідносин та визначення їхнього кола. Дискусії щодо об’єктів цивільних правовідносин. Точка зору С.С. Алексєєва щодо визначення поняття об’єкта цивільних правовідносин та їх кола. Виключення деякими авторами з об'єктів правовідносин дій. Обґрунтування думки авторів зазначе­них міркувань щодо виключення дій з об'єктів правовідносин як таких, що відносяться до  дії зобов'яза­ної особи як  фактичної поведінки, яка формується шляхом виконання юридич­ного обов'язку. Юридич­ний обов'язок як частина змісту цивільних правовідносин. Збіг питань про об'єкт і зміст правовідносин у зазначеному вище посиланні. Ствердження про речі і результати дій як можливі об'єкти правовідносин. Заперечення в цивілістичній літературі аргу­ментів на користь позиції, що розглядається вище.  Суб'єктивне право і суб'єктивний обов'язок як зміст цивільних правовідносин. Характеристика суб'єктивного права  як єдності трьох елементів у юридичній літературі і на практиці.  Вид і міра можливої (дозволеної) поведінки уповноваженої особи. Право (можливість) вимагати від інших осіб поведінки, яка забезпечує здійснення своєї діяльності (право на чужі дїї). Вимога застосування засобів державного примусу до зобов'язаних осіб. Визначення суб’єктивного цивільного права. Можливості відповідного суб'єкта як суб'єктивне цивільне право. Причини, за яких ці можливості мають характер суб'єктивного права.  Юридична суть суб'єктивного права. Структура суб'єктивного права. Право (повноваження) на власні дії. Право (повнова­ження) на чужі дії. Право (повноваження) вимагати застосування засобів при­мусу до зобов'язаних осіб. Зв’язок суб'єктивного права з правом в об'єктивному розумінні (тобто з ци­вільно-правовою нормою або із сукупністю норм, у яких воно передбачене). Захист порушеного права власності потерпілим. Зв’язок суб'єктивного права з суб'єктивним обов'язком. Залежність його здійснення від поведінки зобов'язаних осіб.
• Суб'єктивний цивільний обов'язок. Поняття суб’єктивного цивільного обв’язку. Зв’язок суб'єктивного цивільного обов'язку з правом в об'єктивному розумінні. Зміст суб'єктивного права та суб'єктивного обов'язку. Залежність ролі зобов’язаної особи від характеру зв'язку між суб'єктивним правом і суб'єктивним обов'язком. Активна роль зобов’язаної особи. (виконання певної дії: передача майна, сплата грошей тощо). Боржник як фігура активна у зобов'язальних відносинах. Пасивна роль зобов’язаної особи. Власник як активна фігура у відносинах власності. Провідне і самостійне значення суб'єктивних прав авторів творів науки, лі­тератури, винахідників у ав­торських і винахідницьких відносинах.  Обов’язок зобов'я­заних осіб у авторському і винахідницькому праві. Наявність  прав і виконання обов'язків суб’єктами як характерна властивість більшості цивільно-правових відносин. Наявність чистих уповноважених і чистих зобов'язаних  осіб в деяких цивільно-правових відносинах, що ви­никають із договорів.
• Види цивільно-правових відносин. Різноманітність цивільно-правових відносини за суб'єктним складом, зміс­том та підставами виникнення. Певні критерії, поділу цивільно-правових відносин на види, які розроблені  наукою і практикою. Регулятивні та охоронні відносини. Підстави виникнення як критерій розмежування зазначених видів правовідносин. Визначення регулятивних відносин. Правомірна діяльність фізичних та юридичних осіб за допомогою регулятивних відносин. Виникнення зазначених відносин із договорів, односторонніх угод. Дії спадкоємців з прийняття спадщини як приклад односторонніх угод, що поро­джують регулятивні цивільно-правові відносини, а саме — відносини власності тощо. Порушення правових норм і відповідного суб'єктивного права фізичних або юридичних осіб як юридичні факти, на основі яких виникають цивільно-пра­вові відносини між правопорушником і потерпілим. Обов'язки правопорушника, які він виконує на користь потерпіло­го внаслідок цих правовідносин. Охоронні правовідносини в цивільному праві. Інші визначення охоронних відносин. Перелік охоронних цивільно-правових відносини (що виникають з факту витре­бування власником свого майна з чужого незаконного володіння, цивільно-правові відносини, що виникають на підставі таких юридичних фактів: заподіяння шкоди, придбання або збереження майна за рахунок коштів іншої особи без достатніх підстав). Охоронні відносини як цивільно-правова форма усунення наслідків правопорушень, поновлення нормального правового й економічного або особистого становища. Підстави виникнення охоронних відносин. Абсолютні, загальнорегулятивні та відносні правовідносини. Критерії розмежування зазначених правовідносин. Реалізація громадянами та організаціями суб'єктивних прав за рахунок власної діяльності (господарської, побуто­вої, творчої тощо) що безпосередньо не пов'язана з діяльністю інших суб'єктів. Залежність діяльності власника з воло­діння і користування своїм майном  від поведінки оточуючих осіб. Суть цивільно-правового врегулювання вищезазначених суспільних відносин. Абсолютні цивільно-правові відносини. Поширення цієї  назви  на суб'єктивні пра­ва та обов'язки в цих відносинах. Абсолютний суб'єктивний обов'язок та його суть та зміст.  Абсолютні суб'єктив­ні права їх суть та зміст. Уповноважена сторона в абсолютних правовідносинах (одна сторона). Визначення зобов'язаної сторони. Визначення загальнорегулятивних відносин. Ци­вільно-правові відносини, пов'язані із здійсненням права на здоров'я, на здорове навколишнє середовище як приклад загально регулятивних відносин.  Сторони у відносних правовідносинах (упов­новажена і зобов'язана особи). Зобов'язальні відносини як відносні правовідносини. Кредитор і боржник як сторони зазначених відносин. Продавець і покупець як сторони у цивільно-правових відносинах, які виникають з договору купівлі-продажу.  Страхова організація і страхувальник як сторони у відноси­нах із договору добровільного страхування. Позикодавець і позичальник як сторони у від­носинах із договору позики. Активні та пасивні цивільні правовідносини. Відмінність зазначених відносин за характе­ром поведінки зобов'язаної сторони. Обов’язок активної поведінки зобов’язаної сторони у правовідносинах. Суб'єктивне право у зазначених правовідносинах (повноваження: право вимоги і право захисту порушеного суб'єк­тивного права у разі невиконання обов'язку). Покликання суб'єктивного права  щодо забезпечення виконання обов'язку (досягнення активної діяльності зобов'язаної сторони).  Належність зобов’язальних відносин до активних правовідносин. Суть активних цивільних правовідносин. Зміст суб’єктивного обов’язку у пасивних правовідносинах. Суб’єктивне право уповноваженої сторона у пасивних правовідносинах. Головне і са­мостійне значення суб'єктивного права в цих відносинах. Відносини власності, авторські і винахідницькі відносини, особисті немайнові відносини з приводу чес­ті, гідності тощо як  перелік пасивних правовідносин. Речові та зобов'язальні відносини. Об'єкт правовідно­син як критерій розмежування речових та зобов'язальних відносин. Речі, майно як об'єкт речових правовідносин. Дії як об’єкт  зобов'язальних відносин. Майнові та особисті немайнові відносини. Майно як об’єкт у майнових відносинах.  Немайнові блага: честь, гідність, авторство та ін. як об’єкт особистих немайнових від­носин.

 

Розділ ІІ. ОСОБИ.

 

• Цивільна правоздатність фізичної особи. Фізичні особи як суб’єкти цивільних правовідносин. Цивільна правосуб’єктність фізичних осіб.  Поняття фізичної особи. Поняття цивільної правоздатності фізичної особи. Момент виникнення та припинення правоздатності фізичної особи. Дискусії в цивілістичній літературі з приводу цього питання. Думка західної цивілістики з приводу юридичної природи правоздатності фізичної особи. Положення ст. 25 ЦК щодо охорони інтересів зачатої дитини. Співвідношення правоздатності із суб’єктивними правами фізичної особи. Перетворення правоздатності на суб’єктивне право через юридичний факт. Реалізація правоздатності. Положення ст. 26 ЦК про зміст правоздатності.  Відмінність положень щодо змісту правоздатності в ст.10 ЦК УРСР від положень чинного ЦК. Рівність правоздатності громадян.  Положення п.3 ст. 25 ЦК щодо здатності мати окремі цивільні права та обов’язки.  Невідчудженість правоздатності та неможливість її обмеження. Положення ст. 27 ЦК щодо запобігання обмеженню можливості фізичної особи мати цивільні права та обов’язки. Можливість обмеження правоздатності за чинним ЦК. Примусове обмеження правоздатності і його співвідношення з позбавленням фізичної особи деяких суб’єктивних прав. Громадянство як правовий зв’язок між фізичною особою і державою в цивільних відносинах і його значення для участі фізичних осіб у цивільних правовідносинах.
• Цивільна дієздатність фізичної особи. Значення  розуміння своїх дій фізичною особою в цивільному праві. Значення віку та  відсутності хвороб для дієздатності. Поняття дієздатності фізичної особи. Визначення дієздатності в ст. 30 ЦК України. Тлумачення слова “Мати дієздатність”. Визначення правонабувальної здатності. Визначення правоздійснювальної або право виконуючої здатності. Праворозпорядча здатність. Деліктоздатність. Думки авторів щодо визначення правоздатності фізичної особи.  Спільні та відмінні риси категорій правоздатності і дієздатності. Зв'язок змісту дієздатності фізичної особи зі змістом її правоздатнос­ті. Зміст правоздатності фізичної особи. Зміст дієздатності фізичної особи.  Положення ч.2 ст. 30 ЦК щодо обсягу цивільної дієздатності. Різновиди дієздатності. Залежність змісту дієздатності від віку громадянина та стану психічного здоров’я. Повна дієздатність фізичної особи. Часткова цивільна дієздатність фізичної особи, яка не досягла 14 років. Неповна цивільна дієздатність фізичної особи у віці від 14 до 18 років. Обмежена цивільна дієздатність фізичної особи. Визнання фізичної особи не­дієздатною. Повна дієздатність.  Визначення повної дієздатності фізичної особи.  Надання повної цивільної дієздатності фізичній особі. Настання повної цивільної дієздатності фізичної особи. Надання повної цивільної дієздатності фізичній особі, яка досягла 16 років і працює за трудовим договором. Надання повної цивільної дієздатності неповнолітній особі, яка записана матір’ю або батьком дитини.  Порядок надання повної цивільної дієздатності фізичній особі за рішенням органу опіки та піклування. Порядок надання повної цивільної дієздатності фізичній особі за рішенням суду. Надання повної цивільної дієздатності фізичній особі, яка досягла 16 років і яка бажає займатися підприємницькою діяльністю. Умови реєстрації такої особи як підприємця. Момент набуття такою фізичною особою повної цивільної дієздатності. Настання повної цивільної дієздатності фізичної особи з моменту реєстрації шлюбу. Збереження повної цивільної дієздатності особи у разі припинення шлюбу до настання повноліття. Збереження цивільної дієздатності у разі визнання шлюбу недійсним з підстав, непов’язаних з протиправною поведінкою неповнолітньої особи. Поширення повної цивільної дієздатності фізичної особи  на усі цивільні права та обов'язки. Дії фізичної особи, які вона має право вчиняти у віці від 14 до 18 років (неповнолітньої особи). Поняття заробітної плати. Поняття заробітку. Поняття стипендії. Визначення інших доходів. Правочини, які укладаються фізичною особою у віці від 14 до 18 років самостійно. Правочини, які укладаються фізичною особою у віці від 14 до 18 років за згодою батьків (усиновителів) або піклувальників. Здійснення правочину фізичною особою у віці від 14 до 18 років з дозволу органу опіки та піклування.  Відмінність винагороди за відкрит­тя, винаходи, раціоналізаторські пропозиції від заробітної плати. Фактори, що впливають на її розмір. Підстави для обмеження судом права неповнолітньої особи самостійно розпоряджатися своїм заробітком стипендією чи іншими доходами. Підстави для позбавлення судом права неповнолітньої особи самостійно розпоряджатися своїм заробітком стипендією чи іншими доходами. Право неповнолітньої особи самостійно укладати договір банківського вкладу та розпоряджатися вкладом, внесеним нею на своє ім’я. Право неповнолітньої особи здійснювати права на результати інтелектуальної, творчої діяльності, що охороняються законом. Право неповнолітньої особи бути учасником (засновником) юридичних осіб. Підстави скасування судом свого рішення про обмеження або позбавлення права неповнолітньої особи самостійно розпоряджатися своїм заробітком стипендією чи іншими доходами. Порядок обмеження цивільної дієздатності неповнолітньої особи згідно ЦПК України. Цивільна відповідальність неповнолітньої особи. Часткова цивільна дієздатність фізичної особи яка не досягла 14 років (малолітня особа) та її права. Визначення ст. 31 ЦК дрібного побутового правочину. Самостійне вчинення дрібних побутових правочинів малолітньою особою. Здійснення особистих немайнових прав на результати інтелектуальної творчої діяльності, що охороняються законом. Відповідальність малолітньої особи за завдану нею шкоду. Правові наслідки обмеження цивільної дієздатності фізичної особи. Встановлення піклування над фізичною особою, цивільна дієздатність якої обмежена. Права особи, цивільна дієздатність якої обмежена.  Вчинення правочинів щодо розпорядження майном та інших правочинів, що виходять за межі дрібних побутових, особою, дієздатність якої обмежена.  Оскарження особою, цивільна дієздатність якої обмежена, відмови піклувальника дати згоду на вчинення правочинів що виходять за межі дрібних побутових. Цивільна відповідальність особи, дієздатність якої обмежена, за порушення нею договору, укладеного за згодою піклувальника, та за шкоду, що завдана нею іншій особі. Поновлення цивільної дієздатності фізичної особи, цивільна дієздатність якої була обмежена.  Порядок поновлення цивільної дієздатності фізичної особи, цивільна дієздатність якої була обмежена. Визнання фізичної особи недієздатною. Порядок визнання фізичної особи недієздатною. Правові  наслідки  щодо недобросовісної зави  про визнання особи недієздатною. Момент визнання фізичної особи недієздатною. Правові наслідки визнання особи недієздатною. Поновлення цивільної дієздатності фізичної особи. Порядок поновлення цивільної дієздатності фізичної особи, яка була визнана недієздатною.
• Фізична особа – підприємець. Право фізичної особи на здійснення підприємницької діяльності. Зв’язок повної цивільної дієздатності з правом на здійснення підприємницької діяльності, яку не заборонено законом. Конституція України та чинне законодавство про обмеження права фізичної особи на здійснення підприємницької діяльності.  Положення ч.2 ст. 50 ЦК про право фізичної особи на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації. Інформація про державну реєстрацію фізичних осіб – підприємців. Дійсність договорів без державної реєстрації. Можливість оспорювати договори на підставі того, що особа, яка їх уклала не є підприємцем. Застосування до підприємницької діяльності фізичних осіб нормативно-правових актів, що регулюють  підприємницьку діяльність юридичних осіб. Випадки, коли забороняється застосовувати нормативно-правові акти для регулювання підприємницької  діяльності стосовно підприємницької діяльності фізичних осіб. Цивільно-правова відповідальність фізичної особи – підприємця. Положення ч.1 ст. 52 ЦК щодо відповідальності фізичної особи –підприємця за зобов’язаннями, пов’язаними з підприємницькою діяльністю. Відповідальність фізичної особи–підприємця, який перебуває у шлюбі, за зобов’язаннями, пов’язаними з підприємницькою діяльністю. Банкрутство фізичної особи-підприємця. Порядок та підстави визнання фізичної особи–підприємця банкрутом. Управління  майном, що використовується у підприємницькій діяльності, органом опіки та піклування. Підстави та порядок призначення управителем цього майна. Договір органу опіки та піклування з управителем про управління цим майном. Здійснення повноважень щодо управління  майном  управителем в інтересах особи, яка є власником майна. Права та обов’язки управителя  у договорі про управління майном. Контроль органу опіки та піклування за діяльністю управителя майном. Припинення договору про управління майном та підстави його припинення. 
• Визнання фізичної особи безвісно відсутньою та оголошення її померлою. Визнання фізичної особи безвісно відсутньою.  Відношення організації і громадян до довготривалої відсутності фізичної особи в місці проживання, якщо невідоме місце його перебування, з якими така особа перебувала у правових відносинах. Наслідки визнання громадянина безвісно відсутнім для фізичних і юридичних осіб та щодо самого безвісно відсутнього. Утворення особливого юридичного статусу щодо особи, який спричинений довготривалою її відсутністю. Визначення поняття “безвісна відсутність”. Положення ч. 1 ст. 43 ЦК щодо фізичної особи, яка може бути визнана судом безвісно відсутньою. Наявність умов для визнання фізичної особи безвісно відсутньою. Приписи ч. 2 ст. 43 ЦК щодо визначення початку терміну безвісної відсутності такої особи. Порядок визнання фізичної особи безвісно відсутньою. Правові наслідки визнання фізичної особи безвісно відсутньою. Значення для такого статусу особи, яка є живою. Опіка над майном фізичної особи, яка визнана безвісно відсутньою, а також фізичної особи, місце перебування якої невідоме. Підстави для встановлення органом опіки та піклування опіки над майном фізичної особи, визнаної безвісно відсутньою. Право органу опіки та піклування до закінчення річного строку щодо призначення опікуна для охорони майна відсутнього, а також для управління цим майном. Повноваження нотаріуса щодо встановлення опіки за заявою заінтересованої особи або органу опіки та піклування над майном фізичної особи, місце перебування якої невідоме. Місце описання належного майна такої особи. Право опікуна над майном фізичної особи, яка визнана безвісною, або фізичної особи, місце перебування якої невідоме. Обов’язки опікуна щодо зазначеного факту.  Положення закону щодо обов’язку опікуна на утримання осіб за рахунок майна безвісно відсутнього або фізичної особи, місце перебування якої невідоме.  Припинення опіки над майном фізичної особи, що визнана безвісно відсутньою у разі скасування рішення суду. Припинення опіки над майном фізичної особи, що визнана безвісно відсутньою у разі появи фізичної особи, місце перебування якої було невідомим. Скасування рішення суду про визнання фізичної особи безвісно відсутньою. Спрощений порядок розірвання шлюбу чоловіка або дружини безвісно відсутньої за ст. 107 Сімейного кодексу України. Припинення зобов’язання, які тісно пов’язані з особою безвісно відсутньою.  Спрямування зазначених юридичних наслідків. Випадки, коли не допускається визнання фізичної особи безвісно відсутньою. Судове рішення про скасування визнання безвісно відсутнім як юридична підстава для припинення виплати пенсій відповідним фізичним особам. Можливість поновлення шлюбних відносин між громадянином, який повернувся та його дружиною шляхом нової реєстрації шлюбу, як що шлюб було розірвано. Припинення правовідносин на підставі раніше винесеного рішення і юридичні наслідки такого рішення. Оголошення фізичної особи померлою. Визнання фізичної особи безвісно відсутньою і правові приписи щодо неї як учасника ряду правових відносин.  Підстави припущення щодо фізичної особи про те, що вона померла. Припущення і юридичні наслідки до встановлення в офіційному порядку фізичної особи, як померлої. Положення ч. 1 ст. 46 ЦК щодо оголошення фізичної особи судом померлою. Випадки, за яких фізична особа може бути оголошена померлою. Строки, протягом яких фізична особа може бути оголошена померлою.  Випадки застосування скороченого строку для оголошення фізичної особи померлою. Умови і порядок оголошення померлим фізичної особи, яка зникла під час воєнних дій. Положення ч. 2 ст. 46 ЦК щодо скорочених строків оголошення фізичної особи померлою. Визначення моменту, з якого фізична особа може бути оголошена померлою. Визначення моменту, з якого фізична особа може бути оголошена померлою, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави припустити її загибель від певного нещасного випадку або у зв’язку з воєнними діями.  Порядок оголошення фізичної особи померлою за чинним ЦПК України. Правові наслідки оголошення фізичної особи померлою.  Орган, на який покладається визначення дня смерті фізичної особи.  Документ, що засвідчує смерть особи оголошеної померлою та орган, який його видає. Визначення дня смерті фізичної особи оголошеної померлою. Юридичні наслідки оголошення фізичної особи померлою. Співвідношення правових наслідків оголошення фізичної особи померлою з правовими наслідками, які настають у разі смерті. Права спадкоємців фі­зичної особи, яка оголошена померлою. Права нотаріуса, який  видав спадкоємцеві свідоцтво про право на спадщину на нерухоме майно. Співвідношення презумпції про смерть фізичної особи і самого факту смерті. Правоздатність фізичної особи, оголошеної судом померлою, якщо така особа фактично жива. Припинення правоздатності фізичної особи з причин природної смерті і значення часу ухваленого рішення суду про оголошення її померлою. Правові наслідки появи фізичної особи, яка була оголошена померлою. Підстави для скасування судом рішення про оголошення фізичної особи померлою. Суд, який має право скасувати рішення суду про оголошення фізичної особи померлою. Особи, якім надано право звертатися з заявою про скасування рішення суду про оголошення фізичної особи померлою. Правові наслідки, що настають після скасування судом рішення про оголошення фізичної особи померлою. Особисто-правовий статус фізичної особи оголошеної померлою, відносно якої скасовано відповідне рішення суду. Правовий статус майна, яке збереглося на момент появи фізичної особи, оголошеної померлою. Права власника, який з'явився, щодо можливості вимагати повернення свого майна, яке збереглося від осіб, до яких майно перейшло безоплатно. Положення ч. 2 ст. 48 чинного ЦК щодо майна, придбаного за набувальною давністю, а також грошей та  цінних паперів на пред'явника. Обов’язок повернути особою, до якої майно перейшло за відплатним договором і підстави для повернення такого майна. Приписи ч. 2 ст. 48 ЦК щодо неможливості повернення майна в натурі особі, яка була оголошена померлою та щодо вирішення питання у відношенні зазначеного майна.  Заборони закону щодо повернення вартості речей. Юридичні наслідки у відношенні майна, що перейшло від фізичної особи, яка була оголошена померлою і з’явилася у власність держави, Автономної Республіки Крим або територіальної громади і було реалізовано ними.
• Опіка та піклування. Завдання опіки та піклування. Органи опіки та піклування. Обов’язок повідомляти про фізичних осіб, які потребують опіки та піклування. Фізичні особи, над якими встановлюється опіка. Фізичні особи, над якими встановлюється піклування. Встановлення опіки та піклування судом. Встановлення опіки та піклування  органом опіки та піклування. Місце встановлення опіки або піклування. Призначення опікуна або піклувальника. Орган, що призначає опікуна або піклувальника. Вимоги до опікуна або піклувальника. Наявність письмової заяви для призначення фізичної особи опікуном або піклувальником. Врахування бажання підопічного при призначенні опікуна для малолітньої особи та при призначенні  піклувальника для неповнолітньої особи. Кількість опікунів чи піклувальників, які можуть бути призначені фізичній особі. Фізична особа, яка не може бути опікуном або піклувальником. Опіка або піклування над фізичною особою, щодо якої не призначено опікуна або піклувальника. Опіка та піклування над фізичною особою, яка перебуває у спеціальному закладі. Права та обов’язки опікуна. Правочини, які не може вчиняти опікун. Права та обов’язки піклувальника. Право чини, на вчинення яких піклувальник не може давати згоду. Правочини, які вчиняються з дозволу органу опіки та піклування. Управління майном особи, над якою встановлено опіку. Право опікуна та піклувальника на плату за виконання ними своїх обов’язків. Опіка над майном. Звільнення опікуна та піклувальника. Припинення опіки. Припинення піклування. Надання дієздатній фізичній особі допомоги у здійсненні її прав та виконанні обов’язків.  Помічник щодо надання такої допомоги. Права та обов’язки помічника. Оплатність послуг помічника. Відкликання помічника. Припинення повноважень помічника. Представлення фізичної особи в суді помічником на підставі окремої довіреності. Оскарження дій опікуна, рішення органу опіки та піклування.
• Ім’я та місце проживання фізичної особи. Акти цивільного стану.    Ім'я фізичної особи. Ім’я та його значення при набутті фізичною особою прав та обов’язків та їх здійсненні. Положення ч. 1 ст. 28 ЦК щодо імені фізичної особи, яка є громадянином України. Індивідуалізація окремої фізичної особи за іменем. Час надання імені. Значення імені для забезпечення і захисту цивільних прав фізичної особи. Приписи ч.1 ст. 28  ЦК  щодо набуття фізичною особою прав та обов'язків. Складові імені фізичної особи. Право фізичної особи на використання  псевдоніму (вигаданого імені) або діяти без зазначення імені. Заборони щодо використання імені фізичної особи у відповідності зі ст. 14 Закону України "Про авторське право і суміжні права". Актовий запис про народження дитини та правові приписи щодо імені у ст. ст. 145—147 Сімейного кодексу України. Положенням про порядок розгляду клопотань про зміну громадянами України прізвищ, імен, по батькові, затвердженим Постановою Ка­бінету Міністрів від 27 березня 1993 р. Порядок задоволенні клопотання про зміну прізвища, імені та по батькові та їх юридичне оформлення. Зміна фізичною особою імені  та вплив цього факту на цивільні права та обов'язки. Обов”язки фізичної особи  щодо повідомлення своїх боржників та кредиторів про зміну імені. Місце проживання фізичної особи. Визначення місця проживання фізичної особи.  Положення ч. 1 ст. 29 ЦК про місце проживання фізичної особи. Приписи ч. 2 ст. 29 ЦК щодо права фізичної особи на обрання собі місця проживання. Обмеження щодо можливості вільно обирати собі місце проживання. Визначення поняття “свободи у виборі місця проживання”. Роль прописки щодо місця проживання. Обмеження свободи вибору місця проживання пропискою в Україні. Положення ч.3 ст. 29 ЦК про місце проживання фізичної особи у віці від 10 до 14 років. Місце проживання недієздатних фізичних осіб. Вирішальне значення визначення місця проживання у разі спору об’єктивних ознак. Значення правильного визначення місця проживання. Приписи ст. 29 ЦК України про місце проживання фізичної особи у віці від 10 до 14 років у разі спору та щодо органів, які вирішують це питання. Місце проживання фізичної особи, яка не досягла 10 років. Право фізичної особи щодо кількості місць проживання. Місце відкриття спадщини та значення при цьому місця проживання спадкодавця. Акти цивільного стану. Визначення поняття “акти цивільного стану” в ч.1 ст. 49 ЦК.  Сукупність фактів, які визначають громадянський стан особи як суб'єкта цивільного права. Приписи ч.2 ст. 49 ЦК щодо актів цивільного стану та їх примірний перелік. Значення актів цивільного стану щодо виникнення та припинення правоздатності. Визначення цивільного стану (правового статусу) в цивілістичній літературі. Факти і обставини природного і громадського харак­теру, що визначають правове становище фізичної особи як носія різних прав та обов'язків (політичних, майнових особистих та ін.). Роль фактів, що індивідуалізують фізичну особу (прізвище, ім'я, по батькові, громадянство, стать, вік) в питанні про цивільний стан особи. Значення правоздатності та дієздатності (ци­вільної, трудової та ін.), сімейного стану для визначення цивільного стану фізичної особи. Залежність цивільного стану фізичної особи від фактів та обставин, що його визначають. Визначення цивільного стану у вузькому розумінні цього слова. Значення цивільного стану для інших галузей права. Використання поняття цивільного стану у широкому розумінні. Призначення органів РАЦСу. Перелік фактів, які підлягають обов’язковій реєстрації згідно чинного законодавства. Перелік органів, на які покладені повноваження з реєстрації актів цивільного стану згідно чинного законодавства. Акти цивільного стану як ад­міністративні акти. Закріплення в них відповідних об­ставин офіційними документами.  Значення їх як офіційного доказу зареєстрованих фактів.  Строк дії зазначених актів. Реєстрація актів цивільного стану і її значення для створення прав. Значення  реєстрації актів цивільного стану для встановлення місця і часу, коли відбулися певні юридичні факти.  Реєстрація шлюбу як елемент правостворюючого юридичного складу. Акти цивільного стану в яких за­фіксовано факти, що впливають на правове становище громадянина. Акти цивільного стану, спрямовані на індивідуалізацію гро­мадянина. Свідоцтво та їх види, що видаються органами РАЦСу.  Можливість відновлення органами реєстрації актів цивільного стану втрачених записів та підстави такого відновлення. Факти, які не підлягають спеціальній реєстрації в органах реєстрації ак­тів цивільного стану. Порядок реєстрації актів цивільного стану, їх оскарження та відновлен­ня за сімейним законодавством.  Виправлення неточності або помилки в записах цивільного стану і підстави для вчинення таких дій. Місце вчинення таких дій при відсутності спору. Місце вчинення таких дій при  наявності спору. Порядок оскарження змісту актів  цивільного стану.

 

 

• Поняття та ознаки юридичної особи. Поняття юридичної особи. Юридична особа як суб’єкт права. Юридична особа як самостійний суб’єкт правовідносин. Юридична особа як носій прав і обов’язків.  Зв’язок цих прав і обов’язків з природними властивостями людини. Інститут юридичної особи в цивільному законодавстві. Положення ст. 80 ЦК щодо поняття юридичної особи. Ознаки юридичної особи. Організаційна єдність як ознака юридичної особи. Наявність відокремленого майна як ознака юридичної особи.  Виступ у цивільному обороті від свого імені як ознака юридичної особи. Здатність нести самостійну майнову відповідальність як ознака юридичної особи. Здатність бути позивачем або відповідачем у суді як ознака юридичної особи.  Інші неістотні (другорядні, похідні) ознаки юридичної особи.
• Правоздатність юридичної особи. Положенняч.1 ст. 91 ЦК щодо цивільної правоздатності юридичної особи. Обмеження цивільної правоздатності юридичної особи за рішенням суду. Здійснення окремих видів діяльності юридичної особи. Перелікокремих видів діяльності, встановлених законом. Спеціальний дозвіл (ліцензія) і їх значення для здійснення  окремих видів діяльності юридичною особою.  Момент виникненняцивільної правоздатності юридичної особи.Момент припинення цивільної правоздатності юридичної особи. Принцип за­гальної або універсальної правоздатності юридичних осіб у чинному ЦК. Підстави виникнення цивільних прав та обов’язків юридичних осіб. Підстави виникнення майнових прав  та обов'язків юридичної особи. Положення ст. 82 ЦК про участь юридичних осіб публічного права у цивільних відносинах. Особисті немайнові права та обов'язки юридичної особи. Положення ст. 94 ЦК  про особисті немайнові права юридичної особи. Захист особистих немайнових прав юридичної особи відповідно до глави 3 цього кодексу. Найменування юридичної особи. Інформація про організаційно-правову форму юридичної особи. Інформація про характер діяльності юридичної особи. Положення ст. 90 ЦК про найменування юридичної особи. Скорочене найменування юридичної особи. Комерційне (фірмове) найменування юридичної особи. Реєстрація  комерційного (фірмового) найменування юридичної особи. Обов’язок вказівки найменування юридичної особи в  установчих документах. Внесення найменування юридичної особи  до Єдиного державного реєстру. Приписи ч. 4 ст. 90 ЦК щодо зміни найменування юридичної особи. Заборона використання  юридичною особою найменування іншої юридич­ної особи.  Місцезнаходження юридичної особи. Положення ст. 93 ЦК про міс­цезнаходження юридичної особи. Виробнича марка як засіб індивідуалізації юридичної особи та продукції, що нею виготовляється. Зміст виробничої марки. Маркування товарів при поставці їх юридичною особою. Знаки для товарів і послуг. Визначення знаків для товарів і послуг. Позначення знаків для товарів і послуг. Підстави видачі сві­доцтва на зареєстрований знак. Положення ст. 92 ЦК України щодо набуття юридичною особою цивільних прав та обов'язків. Здійснення цивільних прав та обов’язків юридичною особою через свої органи. Порядок створення органів юридичної особи. Створення юридичної особи у порядку встановленому установчими документами. Створення юридичної особи у порядку встановленому законом.  Набуття цивільних прав та обов’язків юридичною особою і їх здійснення  через своїх учасників. Положення ч. 3 ст. 92 ЦК щодо прав та обов’язків органу або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені. Приписи ч. 3 ст. 92 ЦК щодо обмежень повноважень представ­ників юридичної особи у відносинах з третіми особами. Солідарна відповідальність членів органу юридичної особи  та іншої особи, які відповідно до закону чи установчих документів виступають від імені юридичної особи. Єдиноначальні органи юридичної особи. Колегіальні органи юридичної особи. Управління установою у відповідності зі ст. 101 ЦК. Структура управління установою. Повноваження засновників установи щодо управління нею. Створення правління в установі. Можливість створення інших органів в установі. Визначення порядку формування цих органів та їх склад. Нагляд за діяльністю установи. Повноваження наглядової ради. Передача майна установі. Зміна мети установи та структури управління. Положення ст. 103 ЦК щодо зміни мети установи, порядку такої зміни та зміни структури управління. Керівник підприємства.  Порядок оформлення керівника на роботу на підприємстві. Повноваження керівника підприєм­ства. Повноваження власника майна щодо оперативної діяльності керівника під­приємства. Вищі органи  господарських товариств, таких як акціонерне, з обме­женою або додатковою відповідальністю. Повноваження загальних зборів акціонерів (учасників). Виконавчі органи юридичної особи. Порядок обрання правління (дирекції). Повно­важення правління (дирекції) у відповідності з чинним законодавством та статутом відповідного товариства. Вищі органи управління у кооперативних організаціях. Повноваження загальних зборів у кооперативних організаціях. Обрання голови кооперативу. Обрання правління у великих кооперативах. Повноваження голови кооперативу. Виключна компетенція загальних зборів чи зборів уповноважених згідно чинного законодавства та статуту. Співвідношення дії органу і самої юридичної особи. Наслідки дії органів не пов’язані з цілями юридичної особи. Відповідальність за такі дії. Перевищення повноважень органу юридичної особи при їх дії від імені юридичної особи та відповідальність юридичної особи відпо­відно до чинного законодавства. Виникнення цивільних прав та обов'язків юридичної особи внаслідок дії її представників. Виробничо-господарська, соці­ально-культурна, управлінська та інша діяльність юридичної особи і фактори (соціум), які впливають на таку діяльність. Положення ст. 1191 ЦК України щодо відшкодування шко­ди, заподіяної з вини її працівників під час виконання ними своїх трудових (служ­бових) обов'язків. Право участі у товаристві. Повноваження учасників товариства. Виключення учасника з товариства. Відповідальність юридичних осіб.
• Порядок виникнення і припинення юридичних осіб. Розробка установчих документів для створення юридичної особи. Форма викладення установчих документів юридичної особи. Затвердження установчих документів. Види установчих документів товариства. Товариство, створене однією особою.  Статут такого товариства. Створення установи та підстави її створення.  Установчий акт такої установи. Скасування установчого акту до створення установи. Положення ст. 87 ЦК щодо часу створення юридичної особи.  Вимоги до змісту установчих документів. Способи створення юридичних осіб. Розпоряд­чий, нормативно-явочний, дозвільний і договірний способи утворення юридичних осіб. Суть розпорядчого порядку створення юридичних осіб. Нормативно-явочний порядок створення юридичних осіб. Його суть. Дозвільний спосіб створення юридичних осіб. Його суть.  Договірна основа створення юридичних осіб. Суть договірної форми створення юридичних осіб. Створення юридичної особи способом по­єднання одразу кількох вищеназваних способів: розпорядчого, дозвільного, нормативно-явочного або договірного. Неодмінні умови створення юридичної особи. Положення про державну реєстрацію суб'єктів підприємни­цької діяльності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 травня 1998 р. Документи, які подає  власник (власники) або уповноважена ним особа (заявник) до органу державної реєстрації для державної реєстрації суб'єкта підприємницької діяльності — юридичної особи. Обов’язки органів державної реєстрації при проведенні державної реєстрації суб'єктів під­приємницької діяльності. Перереєстрація суб'єктів підприємницької діяльності та її порядок. Відмова у державній реєстрації суб'єкта підприємництва та мотиви такої відмови. Порядок  реєстрації об'єднань громадян. Порядок реєстрації політич­них партій. Документи, які подаються ними для реєстрації. Строк реєстрації об’єднань та політичних партій.  Повідомлення про реєстрацію або відмову у реєстрації.  Допустимі випадки відмови в реєстрації об'єд­нання громадян. Зміст рішення про відмову у реєстрації. Оскарження такого рішення у судовому порядку. Порядок припинення юридичних осіб.  Положення ст. 104 ЦК щодо припинення юридичної особи. Порядок припинення юридичної особи у процесі відновлення її платоспроможності або банкрутства. Вне­сення до єдиного державного реєстру запису про припинення  юридичної особи. Обставини, що зумовлюють припинення діяльності юридичної особи. Обов’язок  учасників юридичної особи або органу, що прийняв рішення про припинення юридичної особи, негайного письмо­вого повідомлення про це органу, що здійснює державну реєстрацію. Повноваження учасників юридичної особи або органу, що прийняв рішення про припинення юридичної особи, щодо призначення  за погодженням з органом, який здійснює державну реєстрацію, ліквіда­ційної комісії або ліквідатора.  Встановлення порядку та строків припинення юри­дичної особи. Виконання функцій комісії з припинення юридичної особи. Повноваження та обов’язки ліквідаційної комісії щодо управління справами юридичної особи. Форми припинення юридичної особи. Положення ст. 106 ЦК щодо злиття, приєднання поділу та перетворення юридичної особи. Порядок припинення юридичної особи шляхом злиття, приєднання поділу та перетворення. Приписи ст.108 ЦК щодо перетворення юридичної особи. Права  кредиторів щодо юридичної особи, яка припиняється. Положення ст. 110 ЦК щодо ліквідації юридичної особи. Порядок ліквідації юридичної особи. Задоволення вимог кредиторів при ліквідації юридичної особи. Положення ст. 109 ЦК щодо виділу. Поняття виділу. Застосування до виділу положень ч.1, 2 та 4 ст. 105 ЦК та положень ст. 106 і 107 цього кодексу. Випадки ліквідації юридичної особи. Порядок оскарження невизнання ліквідаційною комісією кредиторів. Банкрутство, як одна з підстав ліквідації юридичних осіб як суб'єктів підприємницької ді­яльності. Застосування  санації, ліквідації, або процедури з реструктуризації  у разі неплатоспромож­ності боржника. Розширення масштабів діяльності юридичної особи при приєднан­ні до неї інших юридичних осіб або відкриття філій і представництв. Положення ст. 95 ЦК про філії і представництва. Поняття фі­лії юридичної особи. Поняття представництва юридичної особи. Функції фі­лії та представництва юридичної особи. Права та обов’язки філії і представництва. Статус філії і представництва. Повноваження керівника філії або представництва. Порядок створення філії і представництва. Поняття дочірньої організації. Повноваження засновника дочірньої організації. Зазначення в статуті дочірньої організації. Відповідальність  дочірньої організації за борги. Стягнення на майно дочірньої організації при неплатоспроможності (банкрутстві) засновника за його боргами. Умови такого стягнення.
• Види юридичних осіб. Види поділу юридичних осіб за різними ознаками. Поділ юридичних осіб залеж­но від форм власності в Україні. Приватні юридичні особи. Державні юридичні особи. Колективні юридичні особи. Змішані юридичні особи. Поділ юридичних осіб в залежності від суб'єктного складу. Українські юридичні особи. Спільні за участю іноземного інвестора юридичні особи. Іноземні юридичні особи. Міжнародні організації та об’єднання. Поділ юридичних осіб в залежності від сфери діяльності. Організації. Установи. Підприємства. Поділ юридичних осіб в залежності від способу створення. Публічні юридичні особи. Приватні юридичні особи. Поділ юридичних осіб в залеж­ності від мети створення. Комерційні організації та їх головна мета діяльності.  Некомерційні організації та їх діяльність. Дискусійність питання щодо поділу юридичних осіб на комерційні та некомерційні. Класифікація юридичних осіб за чинним ЦК України. Поділ юридичних осіб в залежності від способу створення. Суть даної класифікації. Ст. 81 ЦК щодо порядку та підстав створення юридичної особи приватного права та  порядку та підстав створення юридичної особи публічного права. Підстави діяльності юридичних осіб приватного права за чинним ЦК України. Загальний принцип в регулюванні цивільно-правових відносин за участю юридичних осіб публічного права та аналогічних відносин за участю приватних юридичних осіб. Ст. 82 ЦК щодо участі юридичних осіб публічного права у цивільних правовідносинах. Відмінності щодо порядку утворення юридичних осіб публічного права від порядку утворення юридичних осіб приватного права. Ст. 83 ЦК України щодо організаційно-правових форм створення юридичних осіб. Визначення товариства за чинним ЦК. Створення товариства. Ч.2 Ст. 83 ЦК щодо поділу товариств на види. Підприємницькі товариства. Визначення підприємницького товариства за ст. 84 ЦК України. Мета діяльності підприємницького товариства. Прибуток підприємницького товариства. Організаційно-правові форми підприємницького товариства. Непідприємницькі товариства. Визначення непідприємницького товариства за чинним ЦК. Положення ст. 86 ЦК щодо здійснення підприємницької діяльності непідприємницькими товариствами та установами. Поділ юридичних осіб в залежності від сфери діяльності. Визначення установи за чинним ЦК. Положення ч. 3 ст. 83 ЦК щодо порядку  створення установи. Особливості правового статутусу окремих видів установ. Визначення підприємства за  ст. 1 Закону України "Про підприємства в Україні". Види діяльності підприємства за чинним законодавством. Ознаки підприємства як юридичної особи. Відмінність діяльності підприємства від діяльності бюджетних установ. Випадки надання державних дотацій та інших пільг підприємству за чинним законодавством.  Майно підприємства. Набуття цивільних прав та обов’язків, майнова відповідальність підприємства як суб’єкта цивільних правовідносин згідно Закону України "Про підприємства в Україні".  Поділ підприємств на види залежно від форм власності, встановлених Законом України "Про влас­ність". Поділ  підприємств на категорії відповідно до обсягів господарського обороту підприємства та чисельності його працівників. Малі підприємства. Нові організаційно-правові форми у сфері підприємницької діяльності та мета їх створення.
• Підприємницькі товариства. Господарські товариства як організаційно –правова форма підприємницького товариства.  Мета та підстави створення господарських товариств. Види господарських товариств відповідно до закону України “Про господарські товариства”. Ст. 113 ЦК щодо поняття та видів господарських товариств. Поняття господарського товариства. Форми створення господарських товариств за чинним ЦК.  Учасники господарського товариства. Положення ст. 114 ЦК щодо обмеження участі у господарському товаристві. Положення ч.2 ст. 114 ЦК щодо кількості засновників господарського товариства. Майно господарського товариства. Положення ч.2 ст. 115 ЦК щодо визначення вкладу до статутного капіталу господарського товариства. Грошова оцінка вкладу учасника господарського товариства. Права учасників і засновників господарського товариства відповідно до Закону України “Про господарські товариства”.  Права учасників господарського товариства за чинним ЦК. Інші права учасників господарського товариства, встановлені статутом. Ст. 117 ЦК щодо окреслення кола обов’язків учасників господарського товариства. Інші обов’язки учасників господарського товариства. Визначення залежного господарського товариства за чинним ЦК. Приписи ч.2 ст. 118 ЦК щодо інформації про набуття господарським товариством кількості відсотків статутного капіталу товариства з обмеженою або додатковою відповідальністю або кількості відсотків простих акцій акціонерного товариства. Поділ господарських товариств на групи в залежності від об’єднання осіб та від об’єднання капіталу. Повне товариство. Визначення повного товариства за чинним ЦК. Правила ч.3 ст. 119 ЦК щодо обсягу правомочностей учасника повного товариства. Відповідальність учасника повного товариства у разі порушення правил  ч.3 ст. 119 ЦК. Найменування повного товариства. Підстави створення та діяльності повного товариства. Положення ст. 120 ЦК щодо відомостей, які повинні міститися в засновницькому договорі. Управління діяльністю повного товариства.  Порядок визначення кількості голосів в повному товаристві. Порядок ознайомлення учасника повного товариства з документацією щодо ведення  справ товариства за ч.3 ст. 121 ЦК. Ведення справ повного товариства та повноваження учасників товариства на ведення справ товариства за ст. ст. 66 і 68 Закону України "Про господарські товариства". Положення ст. 122 ЦК щодо прав учасника повного товариства, який веде справи товариства. Повноваження учасників товариства при спільному веденні справ повного товариства. Повноваження учасника повного товариства, що веде справи товариства, у відносинах з третіми особами. Положення ч.2 ст. 122 ЦК щодо прав учасника повного товариства, який не має повноважень на ведення справ товариства. Припинення повноважень учасника на ведення справ товариства за ч.3 ст. 122 ЦК. Підстави такого припинення. Розподіл прибутку та збитків повного товариства. Положення ст. 124 ЦК щодо відповідальності учасників повного товариства за його зобов’язаннями. Положення ч.3 ст. 124 ЦК щодо відповідальності учасника, який вибув із повного товариства, за його зобов’язаннями.  Права учасника повного  товариства, який повністю сплатив борги, по відношенню до інших учасників товариства. Підстави змін у складі учасників повного товариства. Порядок і особливості виходу, виключення та вибуття учасників зі складу повного товариства за чинним ЦК. Порядок виходу учасника із складу повного товариства. Порядок дострокового виходу учасника із складу повного товариства, що засноване на певний строк. Положення ч.2 ст. 126 щодо відмови від права вийти з повного товариства. Порядок передання учасником частки (її частини) у складеному капіталі повного товариства. Права нового учасника, якому передано частку (її частину) за ч.2 ст. 127 ЦК. Відповідальність такої особи. Наслідки передання учасником товариства усієї частки іншій особі. Підстави виключення зі складу повного товариства. Можливість оскарження такого рішення. Вибуття з повного товариства. Підстави прийняття рішення про визнання учасника повного товариства таким, що вибув із його складу. Можливість оскарження такого рішення. Положення ч.3 ст. 129 ЦК щодо діяльності товариства у разі вибуття учасника з повного товариства. Ст. 130 ЦК щодо порядку розрахунків у разі виходу, виключення та вибуття з повного товариства. Порядок розрахунків зі спадкоємцем учасника повного товариства або правонаступником юридичної особи. Порядок визначення вартості частки учасника у майні повного товариства та строки її виплати. Звернення стягнення на частину майна повного товариства, пропорційну частці учасника товариства у складеному капіталі. Підстави звернення стягнення на частку учасника у складеному капіталі повного товариства за його власними зобов’язаннями. Права  кредиторів у разі недостатності майна учасника повного товариства для виконання його зобов’язань. Правила виділу частини майна повного товариства за ч.2 ст. 131 ЦК. Підстави ліквідації повного товариства. Права єдиного учасника повного товариства у разі виходу всіх учасників з товариства.  Приписи ч.2 ст.132 ЦК щодо випадків продовження товариством своєї діяльності.
• Командитне товариство. Основні положення про командитне товариство за ст. 133 ЦК. Визначення командитного товариства за чинним ЦК. Відповідальність учасників в командитному товаристві за ч.1 ст. 133 ЦК. Найменування командитного товариства. Тотожність положень повного та командитного товариства. Підстави створення та діяльності командитного товариства. Вимоги щодо відомостей в засновницькому договорі командитного товариства за ст. ст. 88, 134 ЦК. Підстави переоформлення засновницького договору командитного товариства. Учасники командитного товариства. Особливості  правового статусу учасників командитного товариства за ст. 135 ЦК.  Приписи ч.3 ст. 135 ЦК щодо сукупного розміру вкладів командитного товариства. Дії вкладників на момент державної реєстрації командитного товариства. Управління командитним товариством. Порядок управління діяльністю командитного товариства за чинним ЦК. Повноваження учасників та вкладників щодо управління діяльністю товариства.  Права та обов’язки вкладника командитного товариства за чинним ЦК. Інші права та обов’язки вкладника. Відповідальність вкладника командитного товариства. Відповідальність вкладника командитного товариства у разі здійснення ним правочину від імені та в інтересах товариства без відповідних повноважень. Відповідальність вкладника командитного товариства у разі відсутності схвалення його дій товариством. Відповідальність вкладника командитного товариства у разі невнесення ним передбаченого засновницьким договором (меморандумом) вкладу. Ліквідація командитного товариства. Підстави ліквідації командитного товариства. Права вкладників перед повними учасниками у разі ліквідації командитного товариства. Поділ господарських товариств в залежності від об'єднання капіталів.
• Товариство з обмеженою відповідальністю.  Поняття товариства з обмеженою відповідальністю за чинним ЦК. Відповідальність учасників товариства з обмеженою відповідальністю. Найменування товариства з обмеженою відповідальністю. Учасники товариства з обмеженою відповідальністю. Максимальна кількість учасників товариства з обмеженою відповідальністю за чинним ЦК. Умови перетворення товариства з обмеженою відповідальністю в акціонерне товариство. Ч.2 ст. 141 ЦК щодо обмеження учасників господарського товариства. Договір про заснування товариства з обмеженою відповідальністю за ст. 142 ЦК. Особливості укладення такого договору.  Установчий документ товариства з обмеженою відповідальністю за чинним ЦК. Особливості змісту установчих документів товариства з обмеженою відповідальністю відповідно до ст. 51 Закону України “Про господарські товариства”. Місце зберігання статуту. Статутний капітал товариства з обмеженою відповідальністю за чинним ЦК. Ч.1 ст. 144 ЦК щодо визначення мінімального розміру майна товариства. Обов’язок учасника товариства щодо внесення вкладу до статутного фонду товариства. Обов’язки учасників товариства до моменту його державної реєстрації. Підстави зменшення статутного капіталу. Приписи ч.4 ст. 144 ЦК щодо умов оголошення про зменшення статутного капіталу товариства з обмеженою відповідальністю. Порядок зменшення статутного капіталу товариства з обмеженою відповідальністю. Порядок та підстави збільшення статутного капіталу товариства з обмеженою відповідальністю. Управління товариства з обмеженою відповідальністю.  Вищий орган товариства з обмеженою відповідальністю. Повноваження виконавчого органу товариства з обмеженою відповідальністю. Обрання виконавчого органу. Компетенція виконавчого органу товариства з обмеженою відповідальністю за чинним ЦК. Виключна компетенція загальних зборів товариства з обмеженою відповідальністю. Черговість та порядок скликання загальних зборів товариства з обмеженою відповідальністю за чинним ЦК.  Контроль за діяльністю виконавчого органу товариства з обмеженою відповідальністю за чинним ЦК. Контроль загальних зборів за діяльністю виконавчого органу товариства з обмеженою відповідальністю. Порядок створення та повноваження контрольного органу. Підстави та порядок призначення аудиторських перевірок. Витрати, пов’язані з проведенням таких перевірок. Приписи ч.5 ст. 146 ЦК щодо публічної звітності товариства з обмеженою відповідальністю. Перехід частки (її частини) учасника у статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю. Права учасника товариства щодо порядку відчуження своєї частки (її частини) у статутному капіталі товариства. Порядок купівлі частки  (її частини) у статутному капіталі товариства. Права товариства у разі придбання частки (її частини) учасника самим товариством.  Умови переходу частки у статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю до спадкоємця фізичної особи або правонаступника юридичної особи – учасника товариства. Порядок здійснення розрахунків зі спадкоємцями фізичної особи або правонаступником юридичної особи – учасником товариства. Вихід учасника із товариства з обмеженою відповідальністю. Умови такого виходу. Строки повідомлення учасником товариства про свій вихід. Права учасника, який виходить із товариства. Розрахунки з учасником, який виходить із товариства. Порядок і спосіб визначення вартості частини майна.  Спори, що виникають у зв’язку з виходом учасника із товариства з обмеженою відповідальністю. Підстави звернення стягнення на частину майна товариства з обмеженою відповідальністю, пропорційну частці учасника товариства у статутному капіталі за його особистими боргами. Права кредиторів такого учасника. Виділ майна. Припинення участі учасника в товаристві. Ліквідація товариства з обмеженою відповідальністю. Органи, що приймають рішення про ліквідацію товариства. Ч. 2 ст. 150 ЦК щодо перетворення товариства з обмеженою відповідальністю.
• Поняття товариства з додатковою відповідальністю. Відповідальність учасників товариства з додатковою відповідальністю. Відповідальність учасників товариства з додатковою відповідальністю у разі визнання банкрутом одного із учасників. Найменування товариства з додатковою відповідальністю. Інші положення цього кодексу щодо товариства з додатковою відповідальністю.
•  Акціонерне товариство. Поняття акціонерного товариства. Відповідальність акціонерного товариства. Відповідальність акціонерів товариства. Ст. 25 Закону України “Про господарські товариства” щодо видів акціонерних товариств. Порядок реорганізації закритого акціонерного товариства у відкрите відповідно до Закону України “Про господарські товариства”.  Порядок випуску акцій закритим акціонерним товариством. Порядок випуску акцій відкритим акціонерним товариством.  Положення ст. 27 Закону України “Про господарські товариства” щодо випуску акціонерним товариством цінних паперів. Ст. 152 ЦК щодо гарантій захисту майнових права акціонерів. Найменування акціонерного товариства. Особливості правового статусу акціонерних товариств у процесі приватизації державних підприємств. Обов’язки акціонерного товариства, яке проводить відкриту підписку на акції. Порядок та підстави придбання акцій відповідно до ст. 28 Закону України “Про господарські товариства”. Порядок розповсюдження акцій відповідно до Закону України “Про господарські товариства”. Порядок організації відкритої підписка на акції при створення акціонерного товариства. Порядок опублікування повідомлень про наступну відкриту підписку на акції. Оплата акцій. Створення  акціонерного товариства. Ч. 2 ст. 153 ЦК щодо порядку укладання договору про створення акціонерного товариства. Засновники акціонерного товариства. Відповідальність осіб, що створюють акціонерне товариство. Ч. 4 ст. 153 ЦК щодо порядку створення акціонерного товариства однією особою. Порядок і строки вчинення дій щодо створення акціонерного товариства. Статут акціонерного товариства. Вимоги щодо відомостей, які має містити статут акціонерного товариства. Статутний капітал акціонерного товариства. Ст. 24 Закону України “Про господарські товариства” щодо розміру статутного фонду акціонерного товариства. Порядок утворення статутного капіталу. Збільшення статутного капіталу акціонерного товариства. Ч.1 Ст. 156 щодо права акціонерного товариства на збільшення статутного капіталу. Умови збільшення статутного капіталу акціонерного товариства. Випадки встановлення переважного права акціонерів на придбання акцій, що додатково випускаються. Порядок та умови зменшення статутного капіталу акціонерного товариства. Способи зменшення статутного капіталу.  Обмеження щодо випуску цінних паперів та щодо виплати дивідендів. Порядок випуску акціонерним товариством облігацій. Ч. 3 ст. 158 ЦК щодо обмежень у виплаті дивідендів. Ст. 34 Закону України “Про господарські товариства” щодо випадків заборони випуску акцій. Загальні збори акціонерів. Вищий орган акціонерного товариства. Порядок скликання та проведення загальних зборів відповідно до Закону України “Про господарські товариства”. Порядок участі акціонерів у загальних зборах. Виключна компетенція загальних зборів акціонерного товариства. Порядок голосування на загальних зборах. Представництво для участі в загальних зборах. Порядок прийняття рішення акціонерами на загальних зборах. Ч.5 ст. 159 ЦК щодо строків скликання загальних зборів. Порядок скликання позачергових загальних зборів. Створення наглядової ради акціонерного товариства, як контролюючого органу. Випадки обов’язкового створення наглядової ради акціонерного товариства. Виключна компетенція наглядової ради акціонерного товариства. Випадки заборони щодо членства у виконавчому органі. Виконавчий орган акціонерного товариства. Визначення поняття виконавчого органу акціонерного товариства. Компетенція та повноваження виконавчого органу акціонерного товариства. Види виконавчого органу акціонерного товариства.  Аудиторська перевірка. Підстави, метата умови проведення аудиторської перевірки. Порядок проведення аудиторської перевірки. Витрати, пов’язані з проведенням  аудиторської перевірки.
• Виробничий кооператив.  Мета створення  виробничих кооперативів. Призначення та сфери дії виробничих кооперативів. Визначення поняття виробничого  кооперативу  відповідно до Закону України "Про сільсько­господарську кооперацію" від 17 липня 1997 р. та ст. 163 ЦК України. Характер та мета діяльності виробничих кооперативів. Відповідальність членів виробничого  кооперативу. Найменування виробничого кооперативу. Правовий статус виробничого кооперативу. Особливості створення і діяльності сільськогосподарських кооперативів. Установчі документи виробничого кооперативу. Особливості змісту установчих документів виробничого кооперативу відповідно до ст. 164 ЦК України. Кількість членів виробничого кооперативу.  Майно виробничого кооперативу. Приписи ч.2 ст. 165 ЦК щодо умов внесення членом виробничого кооперативу пайового внеску. Заборона щодо випуску виробничим кооперативом цінних паперів. Особливості розподілення прибутку виробничого кооперативу між його членами. Особливості припинення членства у виробничому кооперативі. Виплати члену кооперативу, що виходить з нього.  Підстави виключення члену з виробничого кооперативу. Права члена виробничого кооперативу в разі виходу зі складу кооперативу. Правила передання паю особі, що не є членом виробничого кооперативу. Порядок відчуження паю чи його частини іншому членові кооперативу. Права спадкоємців у разі смерті члену виробничого кооперативу. Звернення стягнення на пай члена виробничого кооперативу за його власними зобов’язаннями.
• Інші види об’єднання підприємств на добровільних засадах відповідно до ст. З Закону України "Про підприємства в Україні".  Господарські об’єднання та їх види. Договірні господарські об’єднання. Визначення поняття асоціації. Порядок створення корпорації. Статутні господарські об’єднання. Поняття консорціуму. Поняття концерну. Інші об'єднання, створені за галузевим, територіальним або іншими прин­ципами.  Поняття об’єднання.  Підстави діяльності об'єднання.  Статус підприємств, які входять до складу зазначених організаційних структур відповідно до Закону України "Про підприємства в Україні". Особливості відповідальності об'єднання за зобов'язаннями підприємств, які входять до його складу. Особливості відповідальності підприємства за зобов'язаннями об'єднання. Права підприємств щодо виходу зі складу об'єднання. Наділення правами юридичних осіб різних установ, об'єднань громадян, ре­лігійних організацій як учасників цивільного обороту. Ст. 85 ЦК України щодо визначення непідприємницьких товариств. Створення і функціонування непідприємницьких товариств. Особливості правового статусу окремих видів непідприємницьких товариств. Ст. 86 ЦК України щодо права  непідприємницьких товариств і установ на здійснення  підприємниць­кої діяльності. Об'єднання громадян. Загаль­на декларація прав людини, Конституція та законодавство України щодо права грома­дян на свободу об'єднання. Визначення об'єднання громадян за ст. 1 Закону України "Про об'єднання громадян" від 6 червня 1992 р.  Об'єднання громадян як політична партія або громадська організація. Визначення політичної партії. Партії в Україні. Обмеження щодо повноважень політичних партій у здійсненні  господарської та іншої комерційної діяльнос­ті. Винятки з цього питання. Кошти і майно політичних партій. Визначення громадської організації. Форми створення та діяльності громадських організацій. Права об'єднання громадян відповідно до чинного законодавства. Матеріальна база об'єднання громадян. Виникнення права власності об'єднань. Право об'єднання на здійснення необхідної господар­ської та іншої комерційну діяльності.  Юридичний статус фондів (наприклад, Україн­ський фонд культури, Український національний фонд допомоги інвалідам Чор­нобиля). Визначення фонду. Майно фонду. Порядок формування органів та управління фондом. Особливості відповідальності засновників фонду. Споживчі кооперативи. Визначення поняття споживчого кооперативу. Види споживчих кооперативів.  Відповідальність членів споживчого кооперативу. Релігійні організаціїта їх участь у цивільно-правових відносинах відповідно до Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" від 23 квітня 1991 р.  Мета створення релігійних організацій.  Види релігійних організацій в Україні. Центри (управління) релігійних об'єднань. Момент визнання релігійної організації юридичною особою. Права релігійних організацій. Набуття права власності на майно. Право релігійних організацій на засновування  підприємств, Добродійних закладів (притулки, інтернати, лікарні тощо), які мають права юридич­ної особи (статті 18 і 19 Закону України "Про свободу совісті та релігійні орга­нізації").

 

 

• Правові форми участі держави, Автономної Республіки Крим, територіальних громад у цивільних відносинах. Участь держави у цивільних правовідносинах. Положення ст. 167 щодо створення державою юридичних осіб публічного та приватного права. Участь держави у створенні юридичних осіб різних форм власності. Участь держави у цивільному обороті шляхом закріплення свого майна за державни­ми підприємствами. Організаційно-правові форми участі держави у приватних відносинах. Держава як суб'єкт публічного права. Особливість участі у цивільному обороті юридичних осіб, створених державою. Положення Закону України "Про власність" 1991 р., Конституція України та чинний ЦК України щодо майна, закріпленого за Українською державою. Основа участі Держави у цивільно-правових відносинах. Економічна передумова виступу у цивільно-правовому обороті Україн­ської держави. Статус майна, яке належить державі. Завдання встановлення матеріальної основи (субстрату) Української дер­жави.  Конкретний склад майнових фондів держави, що не розподілені між державними організаціями. Особливості виступу держави у цивільних правовідносинах як суб'єкту цивільного права. Особливості праводієздатності держави. Права та обов’язки держави. Способи реалізації державою  правосуб'єктності. Участь держави у правовідносинах власності та інших речових правовідносинах. Правомочності держави як власника. Майно, що становить державну власність. Участь держави в спільній власності. Особливості участі держави  у питаннях визначення долі майна, яке потрапляє у власність держави за чинним ЦК. Положення чинного ЦК України щодо безгосподарної речі. Положення чинного ЦК України щодо безгосподарно утримуваного майна. Положення чинного ЦК України щодо переходу у власність держави пам'яток історії та культури, яким загрожує пошкодження або знищення. Способи набуття права власності за участю держави. Участь  держави у зобов'язальних правовідносинах. Участь держави у інших цивільно-правових відносинах. Правомочності держави в галузі права інтелектуальної власності. Участь держави у спадкових правовідносинах. Визначення повноважень Автономної Республіки Крим  Конституцією України та Конституцією АРК. Участь  Автономної Республіки Крим  у цивільних правовідносинах відповідно до ЦК України. Створення Автономною Республікою Крим юридичних осіб різних форм власності. Автономна Республіка Крим як суб'єкт права власності. Майно Автономної Республіки Крим  за чинним ЦК України. Зміст цивільної правосуб'єктності Автономної Республіки Крим.  Дискусійність тлумачення ст. 138 Конституції України щодо управління май­ном, що належить Автономній Республіці Крим. Положення Конституції України  щодо територіальної громади як суб'єкта цивільних правовідносин. Визначення поняття територіальної громади в Законі Ук­раїни "Про місцеве самоврядування в Україні" від 21 травня 1997 р. (з наступни­ми змінами). Визначення поняття  територіальної громади у розділі 7 "Заходів щодо впро­вадження Концепції адміністративної реформи в Україні", затверджених Указом Президента України від 22 липня 1998 р. Теоретичне дослідження сутності територіальної громади. Державницька та громадівська теорії.  Суть державницької теорії. Визначення поняття місцевого самоврядування  за даною теорією. Європейська хартія про місцеве самоврядування. Суть громадівської теорії місцевого самоврядування. Визнання громад за даною теорією. Дискусійність щодо положень вказаних теорій. Теорія муніципального дуалізму. Співвідношення державницьких та громадівських принципів. Суть теорії муніципального дуалізму. Визначення місцевого самоврядування за даною теорією. Принципи державниць­кої теорії в українському законодавстві. Порядок здійснення самовря­дування  територіальною громадою за Конституцією України. Зміст цивільної правосуб'єктності територіальних громад.  Визначення правосуб’єктності  територіальних громад за ст. 142 Конституції України. Перелік відносин, учасником яких виступають територіальні громади.  Матеріальна і фінансо­ва основа місцевого самоврядування. Управління майном через ор­гани місцевого самоврядування. Правовий статус майна, яким управляють територіаль­ні громади. Наділення органів місцевого самоврядування статусом юридичної особи. Територіальна громада як суб'єкт договірних та спадкових відносин. Набуття права власності  територіальною громадою за чинним ЦК. Цивільна правосуб'єктність тери­торіальних громад.  Особливості органі­заційно-правового статусу територіальної громади. Розмежування правосуб'єктності територіальних громад і правосуб'єктності їх органів та посадових осіб. Система місцевого самоврядування.
• Органи та представники, через яких діють держава, Автономної Республіки Крим, територіальні громади у цивільних відносинах. Положення ст. 170 ЦК  щодо органів, через які діє держава у цивільних правовідносинах.  Уповноважені органи, що діють у цивільних відносинах від імені держави — незалежної Ук­раїни. Особливості дії таких органів у цивільних правовідносинах. Особливості участі державних організа­цій  у цивільних правовідносинах. Органи влади, що діють від імені та в інтере­сах Автономної Республіки Крим. Межі компетенції вказаних органів. Органи місцевого самоврядування. Територіальна громада як носій функцій місцевого самоврядування. Представницькі органи місцевого самоврядування.  Виконавчі органи місцевого самоврядування та їх повноваження відповідно до Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні". Повноваження рад, виконавчих органів, а також сільського, селищного, міського голови як головної посадової особи відповідної територіальної громади відповідно до Закону України  "Про місцеве самовряду­вання в Україні". Виключна компетенція сільських, селищних, міських рад у сфері цивільно-правових відносин.
• Відповідальність за зобов’язаннями держави,  Автономної Республіки Крим, територіальних громад. Положення ст. 174 ЦК щодо відповідальності за зобов’язаннями держави. Особливості відповідальності держави за зобов'язаннями державних організацій, які є юридичними особами. Особливості відповідальності організацій за зобов'язаннями держави. Положення ст. 175 ЦК щодо відповідальності територіальних громад. Майнова відповідальність за зобов'язаннями створених територіальними громадами юридичних осіб. Територіальні громади як суб'єкти цивільно-правової відповідально­сті. Розмежування відповідальності за зобов’язаннями держави, Автономної Республіки Крим, територіальних громад та створених ними юридичних осіб. Особливості відповідальності держави, Автономної Республіки Крим, територіальних громад та створених ними юридичних осіб.  Відповідальність юридичних осіб, створених державою, Автономною Республікою Крим, територіальними громадами. Відповідальність держави за зобов’язаннями Автономної Республіки Крим і територіальних громад. Відповідальність Автономної Республіки Крим за зобов’язаннями держави і територіальних громад. Відповідальність територіальних громад за зобов’язаннями держави і Автономної Республіки Крим.

 

 

Розділ ІІІ.  ОБ'ЄКТИ ЦИВІЛЬНИХ ПРАВ.

 

Тема 9.

ОБ'ЄКТИ ЦИВІЛЬНИХ ПРАВ.

 

• Поняття та види об'єктів цивільних прав. Поняття об’єктів цивільних прав (цивільних правовідносин).  Положення ст. 177 ЦК України щодо видів об’єктів цивільних прав. Поділ об’єктів цивільних прав на види за критерієм їх оборотоздатності. Об'єкти, які обертаються вільно (ч.1  ст. 178 ЦК, їх характеристика.  Об'єкти, які обмежені в обігу (ч.2 ст. 178 ЦК) їх характеристика. Придбання або відчуження об’єктів обмежених в обігу. Об'єкти, що вилучені з обігу, їх характеристика. Положення ст. 4 Закону України “Про власність” щодо обігу об’єктів цивільних прав. Приписи закону щодо виду об’єктів цивільних прав, які вилучені з обігу, та об’єктів цивільних прав, обмежених в обігу.  Поняття оборотоздатності об’єктів цивільних прав. Універсальне правонаступництво та його характеристика. Сингулярне правонаступництво та його характеристика. Ст. 4 Закону України "Про підприємництво" щодо дозволу на реалізацію певних товарів.  Об’єкти, які перебувають виключно у державній власно­сті та є власністю народу України згідно чинного законодавства. Положення Ст. 9 Закону України “Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку” щодо об’єктів, які перебувають виключно у державній власності. Приписи Закону України “Про природно-заповідний фонд” щодо об’єктів, які є власністю народу України.  Негативні наслідки для угод при порушенні встановлених правил обігу для об’єктів, обмежених в обігу та для об’єктів, вилучених з обігу.   Спеціальні правила оборотоздатності для пев­них об'єктів цивільних прав за чинним законодавством.  Визначення окремих об’єктів цивільних прав. П. 14 Указу Президента України "Про заходи щодо підвищення відповідальності і розрахунки з бюджетами та державними цільови­ми фондами" від 4 березня 1998 р. № 167/98 щодо заборони обігу в цивільному обороті певних об’єктів.  Визнання об’єктом цивільних прав певних об’єктів з допомогою вчинення певних дій.
• Речі як об'єкти цивільних прав. Класифікація речей.  Поняття "об'єкт права" в юридичній літературі.  Характеристика об'єкту права як елемент правовідносин. Характеристика об’єкту права як суспільних відносин.  Мета цивільно-правових відносин юридичних і фізичних осіб. Визначення об'єкту цивільних прав. Призначення об'єкту цивільних правовідносин. Поділ об'єктів цивільних прав за правовим режимом і цільовим призначенням. Найпоширеніший об'єкти цивільних прав. Поняття речі за ст. 179 ЦК. Класифікація речей в цивільному праві.  Підстави такої класифікації. Теоретичне та практичне значення такої класифікації. Види речей залежно від їх особливостей. Ст. 180 ЦК щодо особливого об'єкту цивільного обороту. Речі рухомі та нерухомі. Основний  поділ речей у цивільному праві України до прийняття чинного кодексу. Поділ речей на основні і оборотні засоби. Значення такого поділу. Поділ об’єктів цивільних прав в цивільному законодавстві більшості країн світу. Відсутність поділу на рухоме та нерухоме майно в ЦК УРСР. Використання терміну “основні фонди” за радянським законодавством. Поділ речей на рухоме та нерухоме майно за чинним ЦК України. Критерії віднесення речей до категорії нерухомості. Характеристика матеріального критерію. Віднесення речей до нерухомого майна за даним критерієм. Характеристика юридичного критерію. Застосування юридичного критерію для віднесення до категорії нерухомого майна певного виду речей, які мають важливу роль у цивільному обороті. Поширення законодавцем правового режиму нерухо­мості на певні види речей. Пере­лік речей, які прирівнюються до нерухомих. Визначення рухомих та нерухомих речей. Положення ст. 181 ЦК щодо нерухомих речей. Приписи ст. 181 ЦК щодо рухомих речей. Особливий правовий режим об'єктів нерухомості. Особливий порядок набуття права власності на нерухомість, її відчуження тощо. Держав­на реєстрація відповідними органами даних об'єктів, а також права на них.  Спеціальна державна реєстрація об’єктів нерухомості, правочинів з ними та прав на них. Відкритість державної реєстрації прав на нерухомість або правочинів з нею. Обов’язок органу, який здійснює реєстрацію щодо інформації про реєстрацію та зареєстровані права.  Правові наслідки відмови у державній реєстрації права на нерухомість або правочинів з нею. Правові наслідки ухилення від реєстрації. Правові наслідки відмови від надання інформації про реєст­рацію. Органи, що здійснюють державну реєстрацію права власності на жилі і нежилі будинки, садові будинки, дачі, гаражі, будівлі виробничого, господарського, соціально-побу­тового та іншого призначення, розташовані на окремих земельних ділянках ву­лиць, площ і провулків під окремими порядковими номерами, квартири у багатоквартирних будинках. Порядок здійснення даної реєстрації. Тимчасове положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затверджене наказом Міністерства юстиції України від 7 лютого 2002 р. Державна реєстрація земельних ділянок відповідно до ст. 202 Земельного кодексу України 2001 р. Державна реєстрація прав на нерухомість за ст. 182 ЦК України.  Державна реєстрація прав на нерухомість і правочини з ними. Підстави відмови в проведенні державної реєстрації прав на нерухомість. Класифікація речей за ступенем свободи участі в цивільному обороті.  Визначення оборотоздатності об'­єкта. Речі, вилу­чені з цивільного обороту. Поняття вилучення речей з цивільного обороту. Визначення  речей, вилучених з цивільного обороту. Речі, обмежені в цивільному обороті. Поняття обмеження речей у цивільному обороті. Порядок передачі права власності на такі речі. Причини вилучення речей з цивільного обороту або обмеження їх у цивільному обороті. Перелік видів майна, що не може перебувати у власності громадян, гро­мадських об'єднань, міжнародних організацій та юридичних осіб інших держав на території України. Спеціальний порядок набуття права власності громадя­нами на окремі види майна. Май­но, що не може перебувати у власності громадян. Види майна, для якого вста­новлюється спеціальний порядок набуття права власності громадянами.  Особливий правовий режим для та­кого виду майна, як земельні ділянки, валютні цінності, цінні папери та інші речі. Порядок укладення угод щодо них. Речі, не вилучені з цивіль­ного обороту. Поняття речей, не вилучених з цивільного обороту, їх правовий режим. Речі подільні і неподільні. Підстави такої класифікації. Визначення подільних речей за ст. 183 ЦК. Визначення неподільних речей за ч.2 ст. 183 ЦК. Подільність речей та її правове значення стосовно поділу спільної власності. Часткова спільна власність та права її учасників щодо своєї частки зі спільного майна. Грошова компенсація при неможливості виділити частку в натурі. Неподільність майна в юридичному значенні.  Випадки, коли неподільні з юридичної точки зору речі можуть стати подільними. Речі, визначені індивідуальними або родовими ознаками.  Правове значення даної класифікації речей для цивільного обороту. Поняття речі, визначеної індивідуальними ознаками за ст. 184 ЦК. Речі, єдині у своєму роді. Речі, що відрізняються від інших кількома ознаками. Речі, виділені із загальної маси речей даного роду. Поняття речі, визначеної родовими ознаками. Юридично - замінні речі. Правове значення такої класифікації. Правові наслідки загибелі речі, визначеної індивідуальними або родовими ознаками. Виконання зобов’язань при загибелі речі, визначеної індивідуальними ознаками. Обов’язки боржника перед кредитором у разі загибелі речі, визначеної індивідуальними ознаками. Правові наслідки загибелі речі, визначеної родовими ознаками. Виконання зобов’язань при загибелі речі, визначеної родовими ознаками за чинним ЦК. Припинення зобов’язань зарахуванням зустрічної однорідної вимоги. Речі споживні та неспоживні. Поняття споживної речі. Критерії віднесення речей до споживних. Поняття неспоживної речі.  Критерії віднесення речей до неспоживних. Правове значення поділу речей на споживні та неспоживні. Повернення власникові неспоживних речей. Повернення власникові споживних речей. Головна річ і приналежність.  Традиційність даного поділу речей для цивільного права. Юридичне значення даного поділу речей за ст. 186 ЦК України. Поняття приналежності речі. Роль приналежності речі щодо головної речі за ч.2 ст. 186 ЦК. Перехід приналежності речі до набувача за договором купівлі-продажу жилого будинку. Диспозитивний характер норми щодо приналежності речі стосовно договору купівлі-продажу жилого будинку.    Самостійне значення головної речі. Залежне значення приналежності. Рішення щодо приналежності головної речі у стандартах, технічних умовах або прейскурантах. Визначення приналежності головної речі  договором. Визначення приналежності головної речі звичаями ділового обороту.  Відмінність приналежності від складової частини речі. Складові частини речі. Ст. 187 ЦК щодо поняття складової частини речі. Статус складової частини речі при переході права на річ. Складні речі. Поняття складної речі за ст. 188 ЦК. Дія правочину, вчиненого щодо складної речі. Продукція, плоди та доходи. Поняття продукції, плодів та доходів за ст. 189 ЦК України. Визначення поняття плодів. Визначення поняття доходів. Ст. 189 ЦК України щодо належності продукції, плодів та доходів, що приносять речі. Диспозитивний характер норми щодо плодів і приплоду тварин у зобов'язаннях.
• Майно. Застосування поняття "майно" у цивільному праві. Застосування терміну  "майно"  як річ чи конкретна сукупність речей. Використання такого значення терміну  "майно" у нормах, які визначають предмет певних договорів.   Застосування терміну  "майно"  як сукупності прав, які нале­жать конкретній особі. Застосування терміну  "майно"  для позначення сукуп­ності майнових прав та обов'язків. Визначення поняття "майно" за ст. 190 ЦК.  Необхідність тлумачення тексту правової норми для визначення конкретних прав та обов’язків сторін у правовідносинах, де майно є об’єктом права. Підприємство як єдиний майновий комплекс. Використання терміну "підприємство" щодо суб”єктів та щодо об”єктів права за чинним законодавством.  Визначення підприємства відповідно до ст. 1 Закону України "Про підприємства в Україні" як суб’єкта права.   Характеристика поняття підприємства відповідно до ст. 28 Закону України "Про власність" як майновий комплекс (як об’єкт права).  Підприємство як цілісний майно­вий комплекс. Види майна та види прав, що входять до складу підприємства як єдиного майнового комплексу. Порядок виключення із майнового комплексу того чи іншого об'єкта. Права особи вимагати передачі вищезазначених прав при переході їй права власності на підприємство. Особливості підприємства як суб’єкта правовідносин в орендних відносинах.  Дискусійність питання щодо визнання підприємства суб’єктом правових відносин. Ст.191 ЦК щодо визначення поняття “підприємство”.  Визначення підприємства як єдиного майнового комплексу за ч. 2 ст.191 ЦК. Ч. 3 ст. 191 ЦК щодо визнання підприємства . як єдиного майнового комплексу, нерухомістю. Підприємство як об’єкт правочинів.
• Цінні папери як об'єкти цивільних прав. Застосування  цінних паперів в умовах становлення ринкової економіки. Застосування  цінних паперів для здійснення розрахунків а також  як застава для забезпечення пла­тежів і кредитів. Легальне визначення поняття цінних паперів за ст. 1 Закону України "Про цінні папери і фондову біржу" від 18 червня 1991 р. Поняття цінних паперів за чинним ЦК України. Відмінності цінного паперу від інших документів. Спосіб реалізації цін­ного паперу. Здійснення майнового права за допомогою цінного паперу. Правила переходу прав власності за цінним папером за ч. 2 ст. 194 ЦК. Вимоги до цінного паперу. Реквізити цінних паперів. Види форм випуску цінного паперу. Паперова, безпаперова форми. Документарна та бездокументарна форми. Право­ві основи обігу цінних паперів у Національній депозитарній системі та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні. Поліграфічне виконання бланків цінних паперів. Головні ознаки цінного паперу.  Передання прав за цінним папером. Положення  ст. 197 ЦК щодо осіб, яким можуть належати права, посвідчені цінним папером. Привілеї закону щодо можливості випуску певних цінних паперів. Передача грошових та інших прав за цінним папером іншим особам. Способи передачі та обмеження щодо передачі прав за цінним папером.  Порядок передачі прав за ордерним цінним папером. Порядок передачі прав шляхом індосаменту. Обмеження індосаменту. Положення ст. 198 ЦК щодо виконання за цінним папером. Відповідальність особи, що випустила (видала) цінний папір та осіб, що індосували його перед законним володільцем. Задоволення вимог за цінним папером. Права осіб, зобов’язаних за цінним папером. Наслідки відмови від виконання зобов’язання, посвідченого цінним папером. Права володільця незаконно виготовленого або підробленого паперу перед особою, яка передала йому папір. Правові наслідки втрати цінного паперу. Можливість відновлення іменних цінних паперів. Органи, які проводіть відновлення цінних паперів. Права особи, яка втратила цінний папір на пред'явника за чинним ЦПК України. Визнання папера недійсним та відновлення прав на втрачений цінний папір за чинним ЦПК України.  Види цінних паперів залежно від способу визначення уповноваженої особи. Визначення іменного цінного паперу та його особливості. Особливості цінного паперу на пред'явника (пред'явницький) та його обіг.  Види цінних паперів відповідно до ст. 3 Закону України "Про цінні папери і фондову біржу" від 18 червня 1991 р. Акції та їх види. Облігації внутрішніх та зовнішніх державних позик. Облігації та їх види. Казначейські зобов'язання України та їх види. Сертифікати та їх види. Векселі та їх види. Приватизаційні папери. Основні характеристики акцій. Визначення акції. Строк обігу акції. Права власника акції. Права на участь у статутному фонді акціонерного товариства. Членство в акціонерному товаристві. Право на участь в управлінні товариством. Право власника акції на одержання частини прибутку. Право на участь у розподілі майна при ліквідації акціонерного товариства. Реквізити акції. Призначення купонного листа. Вимоги щодо купонного листа. Поділ акцій на види за різними ознаками. Юридична суть видів акцій. Види акцій за ознакою класу. Привілейовані акції та обсяг прав їх власника. Обсяг привілей, які надаються власникові таких акцій. Порядок випуску привілейованих акцій. Умови виплати дивідендів з привілейованих акцій. Порядок випуску привілейованих акцій. Прості акції та їх поняття. Види акцій в залежності від обмежень прав відчу­ження.  Іменні акції,  особливості їх обігу та реєстрації . Акції на пред'явника та правила їх обігу.  Порядок реєстрації акцій на пред’явника. Визначення простої іменної акції. Власники простих імен­них акцій. Вимоги щодо реєстру власників іменних цінних паперів відповідно до Положення про порядок ведення реєст­рів власників іменних цінних паперів, затвердженого наказом Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 1 квітня 1996 р.  Реєстрація передачі (трансферту) акцій іншим особам. Момент реалізації прав на участь в управлінні, одержання дивідендів тощо, які випливають з іменних акцій.  Порядок прийняття рішення про випуск акцій. Порядок випуску акцій акціонерним товариством  відповідно до  Закону України "Про цінні папери і фондову біржу" від 18 червня 1991 р. Порядок придбання акцій. Порядок виплати дивідендів з акцій. Облігація. Основні характеристики облігації.Визначення облігації. Умови розповсюдження облігацій.  Мінімальна номінальна вартість облігацій. Порядок  придбання облігацій громадянами. Порядок  придбання облігацій підприємствами. Види облігацій відповідно до ст. 10 Закону України "Про цінні папери і фондову біржу".  Порядок випуску облігацій внутрішніх і місцевих позик.  Рі­шення про їх випуск. Основні умови випуску облігацій відповідно Постанови Кабінету Міністрів України "Про випуск облігацій внутрішньої державної ощадної позики 1997 року" від 5 лютого 1997 р. Власники цих облігацій та їх права. Виконання зобов’язань по таких облігаціях.  Облігації зовнішніх державних позик України та їх визначення. Права власника таких акцій. Виконання зобов’язань по таких акціях. Випуск облігацій зовнішніх державних позик України. Рішення про випуск облігацій зовнішніх державних позик України в межах, передбачених законом про Державний бюджет України. Первинне розміщення, обслуговування та погашення облігацій зовнішніх державних позик України. Облігації підприємств та особливості їх випуску. Права власників таких облігацій. Рішення про випуск обліга­цій підприємств та порядок його оформлення. Реквізити облігацій підприємств. Купонний лист та його призначення. Випуск облігацій, запропонованих для відкритого продажу. Порядок виплати доходів з облігацій підприємств. Види облігацій відповідно до обігу. Облігації іменні та на пред’явника. Облігації процентні та безпроцентні (цільові). Порядок випуску облігацій акціонерними товариствами. Порядок виплати доходу по облігаціях. Використання коштів, одержаних від реалізації облігацій. Казначейські зобов'язання України. Визначення казначейських зобов’язань та їх розміщення. Види казначейських зобов’язань. Порядок випуску казначейських зобов’язань. Рішення про випуск довгострокових казначейських зобов’язань. Рішення про випуск середньострокових казначейських зобов'язань. Рішення про випуск короткострокових казначейських зобов'язань. Порядок визначення продажної вартості казначейських зобов'язань. Використання коштів від реалізації казначейських зобов'язань. Виплата доходу по казначейських зобов'язаннях. Ощадний сертифікат. Визначення ощадних сертифікатів. Права вкладника. Види ощадних сертифікатів. Строкові ощадні сертифікати  або до запи­тання. Імені сертифікати. Сертифікати на пред'яв­ника. Реквізити ощадних сертифікатів за Законом України "Про цінні папери і фондову біржу".  Придбання ощадних сертифікатів. Порядок виплати доходів з ощадних сертифікатів. Інвестиційний сертифікат.  Визначення інвестиційного сертифікату відповідно до Положення про інвестиційні фонди та інвестиційні компанії, затвердженого Указом Президента України від 19 лютого 1994 р. Право власника інвестиційного сертифікату. Правовий режим певних інвестиційних сертифікатів. Вексель. Визначення векселю. Грошове зобов'язання векселедавця. Види векселів. Простий вексель. Переказний вексель. Вимоги щодо оформлення простого векселю. Порядок обігу векселів в Україні. Приватизаційні папери. Визначення приватизаційного паперу. Право власника  приватизаційного паперу. Основний вид  приватизаційного паперу. Порядок випуску та обігу приватизаційних паперів. Порядок видачі приватизаційних майнових сертифі­катів. Вимоги щодо реквізитів приватизаційних паперів. Інформація про умови і порядок використання приватизаційних паперів та про права власника. Чек.  Застосування чеку.  Визначення чеку. Товаророзпорядчий документ. Коносамент як товаророзпорядчий документ. Застосування коносаменту. Реквізити коносамента за ст. 138 Кодексу торго­вельного мореплавства (КТМ) України.  Правила передачі  коносамента за ст. 140 КТМ Ук­раїни. Складське свідоцтво. Інструменти фондового ринку. Похідні або спеціальні інструменти фондового ринку. Опціони (опціонні угоди). Визначення опціону. Призначення опціонів на ринку цінних паперів. Види опціону. Опціон покупця. Визначення опціону покупця. Опціон продавця. Право держателя опціону продавця. Практика торгівлі опціонними угодами на фондовому ринку в Україні.  Варант. Визначення варанту. Особливості випуску в обіг варанту. Ф”ючерс. Визначення ф”ючерсу. Ф’ючерсні угоди. Виконання ф’ючерсних угод.
• Гроші як об'єкт цивільних правовідносин.  Гроші як матеріально виражені ре­чі. Вико­ристання грошей у сучасних економічних відносинах. Гроші як багатофункціональна економічна категорія. Юридичний аспект поняття грошей. Формування юридичного поняття грошей. Фун­кціонування грошей у товарному обігу  та правове регулювання цього інструмента. Дослідження цивільно-правового аспекту грошей у XIX ст.  Роботи вчених – цивілістів П. Цитовича, О. Литовченка з дослідження цивільно-правового аспекту грошей. Доктрина грошей та грошових зобов'язань у цивільному праві на початку минулого століття (Л. Ельяссон, М. Агарков, Л. Лунц). Коригування класичного підходу до поняття грошей в сучасних економічних відносинах.  Нові форми платіжних інструментів. Визначення поняття грошей у цивілістичній літературі. Головна особливість грошей як об'єкта цивільних прав. Гроші і цінні папери як окремий різновид речей у ци­вільному праві. Наслідки загибелі грошових знаків у борж­ника. Добросовісне набування грошей та його правове значення. Історичний аспект походження грошей. Общинна система розподілу "багатства". Необхідність формування нового методу справедливої винагороди окре­мих людей за їх зусилля. Виникнення суспільства з використанням торгівлі. Необхідність створення універсального засобу обміну. Існуючі концепції стосовно питання про походження грошей.  Раціоналістична концепція та її суть  (Аристотель). Еволюційна  концепція та її суть (А. Сміт, Д. Рікардо,  К. Маркс). Безпідставність еволюційної концепції. Виникнення та розвиток грошей. Еволюційний крок грошей від товарних до електронних. Функції грошей.  Засіб обігу та його суть.  Одиниця рахунку (міра вартості) та суть даної функції.  Засіб утворення скарбів та суть даної функції. Засіб платежу та його призначення.  Світові гроші та суть даної функції. Соціальний чинник реалізації зазначених функцій грошей. Стабільність вартості грошей та її суть. Емісія грошей центральним банком та її призначення. Гроші як об'єкт розрахункових правовідносин. Безготівкові гроші у розрахункових від­носинах між суб'єктами підприємницької діяльності. Об'єкт розрахункових правовідносин. Сутність грошей при переході їх у безготівкову форму. Функції грошей та їх виконання. Типи грошей. Реальні гроші. Умовні гроші. Нові типи грошей. Електронні гроші та їх визначення. Елек­тронні розрахунки. Теорії юридичної природи грошей. "Номіналістичне вчення" (теорія Гартмана, "державна теорія" Г. Кнаппа, теорія А. Нусбаума; вчення "металіс­тів"; "курсова теорія" Ф. Савіньї.). Розмежування поняття грошей, загального для права та економічної науки від поняття грошей у спеціальному юридичному значенні. Суть вчення Гартмана та його послідовників — вчення "номіналістів". Визначення платіж­ної сили грошей. Французька теорія XVIII ст. та її суть. (Ш. Монтеск'є, Потьє). "Державна теорія грошей" Г. Кнаппа та її суть. Роль державної влади при створенні грошової системи.  Критика даної теорії Г. Кнаппа професором  Л. Лунцем. Основне заперечення "державної теорії грошей". А. Нусбаум та його погляди на теорію грошей. Суть теорії А. Наусбаума. Система  "золотого стан­дарту" у Великій Британії наприкінці XVIII ст. та її суть. Країни "золотого стан­дарту" . Світова криза 1929—1933 рр. та встановлення штучних валютних курсів. "Курсова" теорія професора Берлінського університету Ф. К. фон Савіньї (XIX ст). Судження Ф. Савіньї щодо предмета грошових зобов'язань. Вчення "народного ду­ху" та його суть. Два сучасні підхо­ди до визначення грошей. Трансакійний підхід та його усть. Ліквідний підхід та його усть. Високоліквідні активи (окремі цінні папери та об'єкти нерухомості). "Квазігроші" та їх природа.
• Нематеріальні блага як об’єкти цивільних прав.  Результати інтелектуальної, творчої діяльності. Ст. 199 ЦК щодо результатів інтелектуальної, творчої діяльності як об’єктів цивільних прав. Інформація та її визначення. Ч.2 ст. 200 ЦК щодо прав суб’єкту в сфері інформації.  Порядок використання інформації та захисту права на неї за чинним законодавством. Закон України “Про інформацію”. Особисті немайнові блага та їх визначення за чинним ЦК. Визначення особистих немайнових благ за Конституцією України. Особливості захисту особистих немайнових благ за чинним ЦПК України.

·         Гроші та валютні цінності. Гроші як особлива категорія об”єктів цивільного права. Положення  ст. 192 ЦК України щодо гривні, як  законного платіжного засобу на всій території України. Ознаки грошей. Суть родового характеру грошей. Спосіб індивідуалізації грошей. Гроші як самостійний об'єкт у певних договорах. Визначення валютних цінностей за чинним ЦК. Визначення валютних цінностей за ст. 1 Декрету Кабінету Міністрів "Про систему валютного ре­гулювання і валютного контролю" від 19 лютого 1993 р. Визначення валюти України. Визначення валютних цінностей.  Визначення іноземної валюти. Визначення монетарних металів. Цінні папери. Цінні папери як атрибут ринкової економіки. Значення даних об'єктів у цивільних правовідносинах. Визначення цінних паперів відповідно до ст.1 Закону України "Про цінні папери і фондову біржу".  Перелік видів цінних паперів відповідно до ст. 3 цього закону.  Види цінних паперів відповідно до Закону України "Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні" від 30 жовтня 1996 р. Визначення похідних цінних паперів. Поняття цінного паперу за чинним ЦК. Вимоги щодо форми цінного паперу та реквізитів за чинним законодавством. Класифікація цінних паперів та її підстави. Групи та види цінних паперів за чинним ЦК. Пайові цінні папери. Боргові цінні папери. Похідні цінні папери. Товаророзпорядчі цінні папери.

 

 

Змістовий модуль 3.

 

 

• Поняття та види правочинів. Визначення правочину за ст. 202 ЦК. Значення правочину у народногосподарському житті. Значення правочину в товарно-грошових відносинах. Значення договору. Роль правочину у повсякденному житті фізичних осіб. Роль правочину для діяльності юридичних осіб. Класифікація правочинів за різними підставами. Класифікація правочинів в залежності від кількості сторін. Односторонні правочини. Дво - чи багатосторонні правочини (договори). Визначення одностороннього право чину. Механізм створення обов'язків одностороннім правочином. Правовідносини, що виникають з односторонніх право-чинів. Визначення дво- чи багатостороннього право чину. Виникнення багатостороннього правочину. Види волевиявлення сторін при вчиненні багатостороннього право чину.  Класифікація правочинів в залежності від способу укладання правочинів. Консенсуальні правочини та момент їх укладення. Реальні правочини та їх визначення. Значення мети для вчинення правочину. Класифікація правочинів в залежності від особливості мети їх укладення. Особливості укладення платного правочину. Особливості укладення безплатного правочину. Визначення каузального правочину. Визначення абстрактного правочину.
• Умови чинності правочину. Визначення умов чинності правочину. Ст. 203 щодо загальних вимог, додержання яких є необхідним для чинності правочину. Зміст право чину та його співвідношення з чинним ЦК та іншими законодавчими актами. Співвідношення цивільної дієздатності і правочину за чинним ЦК. Характер волевиявлення учасника правочину. Форма правочину. Спрямованість правочину. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами). Наслідки недодержання стороною (сторонами) вимог чинності правочину в момент його вчинення.  Підстави застосування двосторонньої реституції. Ст. 204 ЦК щодо презумпції правомірності право чину. Форми право чину.  Вчинення правочину усно. Умови вчинення правочину усно.  Вчинення правочину усно юридичною особою. Вчинення правочину усно на виконання договору, укладеного в пись­мовій формі. Вимоги до письмової форми правочину. Умови вчинення право чину в письмовій формі. Способи виявлення волі сторін при вчиненні письмового правочину. Письмові правочини, що вчиняються юридичними особами. Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, електронно-числового підпису або іншого аналога власноручного підпису.  Випадки підпису правочину, що вчиняється усно, іншою особою. Правила посвідчення підпису іншої особи на тексті право чину. Правила посвідчення підпису іншої особи на тексті правочину,  щодо якого не вимагається нотаріального посвідчення. Правочини, які належить вчиняти у письмовій формі. Правочини між юридичними особами. Правове значення письмової форми правочину між юридичними особами. Правочини між фізичною та юридичною особою. Правочини фізичних осіб між собою на суму, що пере­вищує у двадцять і більше разів розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян. Інші правочини, щодо яких законом встановлена пись­мова форма. Нотаріальне посвідчення правочину. Випадки нотаріального посвідчення правочину. Особи, що мають право на здійснення нотаріального посвідчення правочину. Умови нотаріального посвідчення правочину. Нотаріальне посвідчення правочину на вимогу фізичної або юридичної особи. Державна реєстрація правочину. Випадки державної реєстрації правочину. Перелік органів, які здійснюють державну реєстрацію правочинів. Місце вчинення правочину. Місце вчинення правочину. Місце вчинення одностороннього правочину. Місце вчинення дво– або багатостороннього правочину. Правочини, щодо яких правові наслідки пов’язуються з настанням певної обставини. Права осіб, які вчиняють правочини. Настання або зміна прав та обов’язків при вчиненні правочину. Припинення прав та обов’язків. Умови настання обставини, якій недобросовісно перешкоджала інша сторона. Умови настання обставини, якій недобросовісно сприяла інша сторона. Тлумачення змісту правочину. Рішення про тлумачення змісту правочину. Правила тлумачення змісту правочину.  Тлумачення змісту окремих частин правочину. Визначення справжньої волі особи, яка вчинила правочин. Відмова від правочину. Права особи, що вчинила односторонній правочин.  Права осіб, що вчинили дво- або багатосторонній правочин.  Форма відмови від правочину. Правові наслідки відмови від правочину.
• Недійсні правочини. Правові наслідки недодержання сторонами при вчиненні правочину вимог закону. Ст. 215 ЦК щодо умов недійсності правочину. Підстави недійсності правочину. Визначення недійсного правочину. Нікчемний правочин. Визнання судом недійсним оспорюваного правочину. Правові наслідки недійсності правочину. Співвідношення недійсного правочину зі створенням юридичних наслідків. Обов’язки сторін у разі визнання  правочину недійсним. Умови відшкодування збитків та моральної шко­ди. Правові наслідки недійсності нікчемного правочину. Вимога про застосування наслідків недійсності нікчем­ного право чину. Застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. Правові наслідки недійсності окремих частин правочину. Правові наслідки недодержання вимоги щодо письмової форми правочину. Наслідки недодержання сторонами письмової форми правочину. Наслідки заперечення однією із сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин. Дії осіб, як підстави визнання правочину дійсним. Правові наслідки недодержання вимоги закону про нотаріальне посвідчення одностороннього правочину. Підстави визнання одностороннього правочину нік­чемним.  Підстави визнання такого правочину дійсним. Ст. 219 ЦК щодо правових наслідків недодержання вимог за­кону яро нотаріальне посвідчення одностороннього правочину. Умови визнання такого правочину нікчемним. Умови визнання судом такого правочину дійсним. Ст. 220 ЦК щодо правових наслідків недодержання вимог за­кону яро нотаріальне посвідчення договору. Умови визнання такого договору нікчемним. Умови визнання судом такого договору дійсним. Умови застосування судом або господарським судом двосторонньої реституції. Правові наслідки вчинення правочину мало­літньою особою за межами її цивільної дієздатності. Схвалення правочину бать­ками (усиновлювачами) малолітньої особи, що вчинила даний правочин за межами її цивільної дієздатності. Умови схвалення такого правочину бать­ками (усиновлювачами). Строк, протягом якого такий правочин вважається схваленим. Умови визнання такого правочину нікчемним. Умови визнання правочину, вчиненого мало­літньою особою за межами її цивільної дієздатності, дійсним. Обов’язки фізичної особи з повною цивільною дієздатністю, що вчинила правочин з малолітньою особою. Відшкодування збит­ків дієздатною стороною за даним правочином. Обов’язки батьків (усиновлювачів) або опікуна малолітньої особи за даним правочином. Ч.5 ст. 221 ЦК щодо обов’язків сторін – малолітніх осіб за даним правочином. Умови відшкодування вартості майна батьками (усиновлювачами) або опікуном за даним правочином, якщо обома сторонами правочину є малолітні особи. Правові наслідки вчинення правочину неповнолітньою особою з малолітньою особою. Правові наслідки вчинення правочину неповнолітньою особою за межами її цивільної дієздатності. Правові наслідки вчинення правочину неповнолітньою особою за межами її цивільної дієздатності  без згоди батьків (усиновлювачів), піклувальника. Ст. 222 ЦК щодо правових наслідків правочину, вчиненого неповнолітньою особою за межами її цивільної дієздатності без згоди батьків (усиновлювачів), піклувальників. Обов’язки сторін – неповнолітніх осіб за даним правочином, який визнано недійсним. Правові наслідки неможливості повернення одержаного в натурі за даним правочином, який визнано недійсним. Умови відшкодування завданих збитків батьками (усиновлювачами) або піклувальниками, якщо у неповнолітньої особи відсутні кошти, достатні для відшкодування. Правові наслідки вчинення правочину фізич­ною особою, цивільна дієздатність якої обме­жена, за межами її цивільної дієздатності. Порядок схвалення правочину, який вчинила фізична особа, цивільна дієздат­ність якої обмежена, за межами її цивільної дієздатності без згоди піклувальника. Умови визнання такого правочину недійсним. Правові наслідки вчинення правочину без дозволу органу опіки та піклування. Умови визнання правочину, вчиненого без дозволу органу опіки та піклування, дійсним. Правові наслідки вчинення правочину діє­здатною фізичною особою, яка у момент його вчинення не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними. Умови визнання такого правочину недійсним. Умови пред’явлення позову про визнання правочину недій­сним опікуном. Ч. 3 ст. 225 ЦК щодо обов’язку сторони, яка знала про стан фізичної особи у момент вчинення правочину. Правові наслідки вчинення правочину недіє­здатною фізичною особою. Порядок схвалення опікуном дрібного побутового правочину, вчиненого недієздатною фізичною особою (ст. 221 ЦК). Правові наслідки відсутності такого схвалення  правочину та інших правочинів, які вчинені недієздатною фізичною особою. Умови визнання дійсним правочину, вчиненого недієздатною фі­зичною особою. Обов’язки  дієздатної сторони за даним правочином. Обов’язки опікуна недієздатної фізичної особи за нікчемним правочином. Умови відшкодування дієздатною стороною моральної шко­ди. Ст. 227 ЦК щодо правових наслідків укладення юридичною особою правочину, якого вона не мала права вчиняти. Правові наслідки вчинення правочину юридичною особою без відповід­ного дозволу (ліцензії). Обов’язок юридичної особи, яка ввела другу сторону в оману що­до свого права на вчинення такого право чину. Ст. 228 ЦКщодо правових наслідків вчинення правочину, який порушує публічний порядок. Умови визнання правочину таким, що порушує публічний по­рядок. Умови визнання правочину нікчемним. Ст. 229 ЦК щодо правових наслідків правочину, який вчинено під впливом помилки. Умови визнання такого правочину недійсним. Істотне значення помилки щодо природи недійсного правочину, прав та обов'язків сторін тощо. Співвідношення помилки і мотивів правочину. Порядок відшкодування завданих збитків сторонами у разі визнання такого правочину недійсним. Зобов’язання особи, яка поми­лилася в результаті її власного недбальства. Зобов’язання сторони, яка своєю необережною поведінкою сприяла по­милці. Правові наслідки вчинення правочину під впливом обману.  Умови визнання такого правочину недійсним. Зобов’язання сторони, яка застосувала обман при вчиненні правочину, визнаного судом недійсним. Правові наслідки правочину, який вчинено під впливом насильства. Умови визнання такого правочину недійсним. Обов’язки  винної сторони (іншої особи), яка застосувала фізичний або психічний тиск до другої сторони у зв'язку з вчиненням цього правочину. Правові наслідки правочину, який вчинено у результаті зловмисної домовленості представ­ника однієї сторони з другою стороною.Умови визнання такого правочину недійсним. Права довірителя у зв'язку із вчиненням правочину внаслідок зловмисної домовленості. Правові наслідки правочину, який вчинено під впливом тяжкої обставини. Умови визнання такого правочину недійсним. Правові наслідки визнання такого право чину недійсним. Обов’язки  сторо­ни, яка скористалася тяжкою обставиною у зв'язку з вчиненням цього правочину. Правові наслідки фіктивного право чину. Поняття  фіктивного правочину. Визнання фіктивного правочину  недійсним. Правові наслідки удаваного правочину. Поняття удаваного правочину. Правила регулювання відносин між  сторонами, що вчинили удаваний правочин. Момент недійсності правочину. Права та обов'язки за даним правочином.
• Види недійсних правочинів. Підстави недійсності правочину. Класифікація правочину за ступенем недійсності. Вчинення правочину особою, яка  не має необхідного обсягу цивільної дієздатності. Вчинення правочину особою під тиском та відсутність у особи, що вчиняє право чин, власного волевиявлення. Відсутність спрямованості правочину  на реальне настання правових наслідків, що обумовлене ним. Визначеність недійсності правочину законом. Випадки визнання правочину не дійсним. Поняття оспорюваного правочину. Абсолютно недійсні або нікчемні правочини. Відносно недійсні або заперечні. Види нікчемних правочинів. Вчинення правочину з порушенням  обов’язкової нотаріальної або простої письмової форми. Вчинення правочину малолітніми. Укладення правочину громадянами визнаними недієздатними. Вчинення правочину з метою, яка суперечить інтересам держави і суспільства. Вчинення правочину юридичними особами, що суперечить їхнім цілям. Вчинення мнимих та удаваних правочинів.  Види заперечних правоичнів.Вчинення правочину неповнолітніми. Вчинення правочину громадянами, обмеженими у дієздатності внаслідок зловживання спиртними напоями або наркотичними речовинами. Вчинення правочину громадянами, нездатними розуміти значення своїх дій. Вчинення правочину внаслідок обману, насильства, погрози, зловмисної угоди представника однієї сторони з другою або збігу тяжких обставин.
• Умови і строки у правочинах. Види умов. Відкладальні умови. Скасувальні умови. Поняття правочину за відкладальною умовою. Піднайм жилого приміщення. Поняття правочину за скасувальною умовою. Умовні правоични та їх поняття. Права та обов’язки учасників таких правочинів. Відмежування умов від строків. Значення строку при здійсненні правочину.  Визначення строків у правочинах.
• Представництво і довіреність. Поняття представництва. Відмежування відносин, в яких одна особа діє від власного імені, хоча і в чужих інтересах, від відносин представництва.  Підстави представництва. Правочини, які може вчиняти представник. Повноваження представника. Обмеження щодо вчинення дій представником. Правові наслідки вчинення правочину представником. Передоручення. Обов’язки представника. Порядок передачі представником своїх повноважень частково або в повному обсязі іншій особі.  Обов’язки представника, який передав свої повноваження іншій особі. Правові наслідки невиконання  обо­в'язку представником. Правові наслідки вчинення правочину замісником. Вчинення правочинів з перевищенням повноважень. Правові наслідки вчинення правочину з перевищенням повноважень. Умови схвалення правочину особою, яку представляють. Правові наслідки наступного схвалення правочину особою, яку представляють.
• Види та форма представництва.  Представництво за законом. Повноваження батьків (усиновлювачів), опікуна  та інших осіб у випадках, встановлених за­коном. Комерційне представництво. Повноваження комерційного представника. Комерційне представництво одночасно кількох сторін право чину. Підтвердження повноважень комерційного представника. Особливості комерційного представництва в окремих сферах підприємницької діяльності. Представництво за довіреністю. Підстави здійснення такого представництва. Підстави здійснення  представництва юридичної особи. Поняття  довіреності. Форма довіреності. Форма довіреності, що видається у порядку передоручення. Порядок посвідчення довіреності військовослужбовця, або іншої особи, що перебуває на лікуванні. Порядок посвідчення довіреності військовослужбовця в пунктах дислокації військової частини, з'єднання, установи, військово-навчально­го закладу, де немає нотаріуса чи органу, що вчиняє нотарі­альні дії, а також довіреності робітника, службовця, члена їхніх сімей і члена сім'ї військовослужбовця. Порядок посвідчення довіреності особи, яка перебуває у місці позбавлення волі (слідчому ізоляторі). Порядок посвідчення довіреності  на одержання заробітної плати, стипендії, пенсії, аліментів, інших платежів та поштової кореспонденції (поштових переказів, посилок тощо). Припинення представництва за довіреністю. Підстави припинення представництва за довіреністю. Повноваження представника у разі смерті особи, яка видала довіреність. Правові наслідки припинення представництва щодо передоручення. Обов’язки представника у разі припинення представництва. Скасування довіреності. Права особи, яка видала довіреність. Обов’язки особи, яка видала довіреність і згодом скасувала її, перед представником а також відомими їй третіми особами. Права та обов’язки щодо третіх осіб, що виникли внаслідок вчинення правочину представником до того, як він довідався або міг довідатися про скасування довіреності. Обмеження щодо застосування даного правила. Безвідкличні довіреності на певний час.  Відмова представника від вчинення дій, які були визначені довіреністю. Обов’язки представника у разі відмови від вчинення дій, які були визначені довіреністю.  Обмеженні щодо відмови представника від вчинення дій, які були визначені довіреністю. Відповідальність представника перед особою, яка видала довіреність. 

 

 

Розділ V.    Строки та терміни. Позовна давність.

Тема 11.	Строки та терміни. Позовна давність.

• Поняття а значення строків (термінів) у цивільному праві. Значення врахування фактору часу у господарській діяль­ності та при вирішенні соціальних проблем. Фактор часу та його значення щодо оцінки соціальних процесів та явищ. Значення фактору часу при регулюванні людської діяльності. Значення часу в цивільних правовідносинах. Суб'єктивні права та юридичні обов'язки  учасників цивільних правовідносин та їх співвідношення з фактором часу. Здійснення та захист цивільних прав та їх зв’язок з фактором часу. Дія законів у часі. Значення строків, які встановлю­ються в цивільних правовідносинах, у регулювання діяльності громадян та організацій. Значення строків для учасників правових зв'язків. Визначення загальних часових параметрів функціонування правовідносин. Поняття "строк", "термін", "давність", "своєчасно", "негайно".  Норми, що регулюють дію позовної давності,  загальні положення про строки і терміни, які стосуються усіх інститутів цивільного права, за чинним ЦК України. Аспекти розгляду питання про роль і місце строків у цивільних правовідносинах. Момент виникнення (початку) або припинення правовідносин. Одна з умов, що визначає  зміст цивільних правовідносин. Критерій оцінки правомірності поведінки суб'єктів з погляду на її своєчасність. Місце строків у системі юридичних фактів цивільного права. Співвідношення строків та подій. Значення строку для суб'єктивних прав та обов'язків у часі. Вольовий характер строків та їх співвідношення з правами та обов'язками учасників правовідносин. Конкретні строки здійснення та захисту цивільних прав та їх співвідношення з нормою закону. Строки, встанов­лені законом, та їх значення для суб'єктів правовідносин.   Строки, як результат вольових і усвідомлених юридичних дій суб'єктів права. Юридичне значення строку у сфері цивільно-правових відносин. Правила перебігу і обчислення строків у цивільному праві.  Обставини, які впливають на перебіг строків позовної давності (зупинення, перерву). Повноваження суду за наявності поважних при­чин прогаяння строку позовної давності. Вплив учасників відносин на встановлені ними строки. Цивільно-правові строки та їх співвідношення з цивільними правовідносинами. Зміст строку. Настання або закінчен­ня строку та його співвідношення з подіями або діями. Місце строків у загальній системі юридичних фактів. Співвідношення часу з діями та подіями. Юридичні наслідки та їх зв’язок з діями і подіями. Поняття "строк", "термін" в українській правовій термінології та їх визначення. Поняття строку та терміну за ст. 251 ЦК. Ч. 3 ст. 251 ЦК щодо основної класифікації строків. Законні строки та їх визначення. Договірні строки та їх визначення. Судові строки та їх визначення.  Визначення початку та закінчення строку. Відмінність поняття терміну від поняття строкута його співвідношення з дією чи подією. Визначення строку та терміну за ст. 252 ЦК. Загальні положення щодо обчислення строків та термінів. Визначення терміну за ч.2 ст. 252 ЦК. Визначення терміну та особливість такого визначення. Початок перебігу строку за ст. 253 ЦК. Значення  правильного обчислення строків у цивільному праві. Загальне правило визначення початкового моменту перебігу строку. Положення ст. 254 ЦК щодо визначення закінчення строку. Сплив строку, визначеного роками. Правила щодо визначення спливу строку, визначеного півроком або кварталом року. Сплив строку, визначеного місяцями. Сплив строку, визначеного півмісяцем. Сплив строку, визначеного тижнями. Положення ч. 5 ст. 254 ЦК щодо правил визначення спливу строку, якщо останній день строку  припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день. Ст. 255 ЦК щодо порядку вчинення дій в останній день строку. Правила визначення спливу строку щодо дії, яка має бути вчинена в установі. Особливості закінчення строку, пов'язані з вчиненням юридичне значущих дій в установі чи організації за ч.2 ст. 255 ЦК. Правила визначення спливу строку щодо подання письмових заяв та повідомлень до установ за ч. 4 ст. 87 ЦПК України. Роль строків та термінів у цивільному праві. Інші види строків та їх класифікація за різними підставами в науці цивільного права.
• Види цивільно-правових строків (термінів).  Класифікація строківза різними крите­ріями. Класифікація строківза підставами (джерелами) встановлення та їх визначення. Класифікація строків за ступенем самостійності учасниківцивільних правовідносин. Поняття імперативних строків. Поняття диспози­тивних строків. Класифікація строків за розподілом обсягу прав та обов'язків сторін за окремими періодами часу. Загальні й окремі строки та їх визначення. Інші підстави для класифікації строків у навчальній літературі та їх характеристика (визначені і невизначені, загальні і спеціальні, початкові, проміжні та кінцеві, максимальні й мінімальні тощо). Поділ строків (термінів) за способами їх встановлення та значення такої класифікації  для всіх інститутів цивільного права. Правила визначення строків та термінів за ст. 252 ЦК. Інші способи визначення строку або терміну. Правила визначення строку та терміну вказівкою на подію, яка обов'язково має настати. Правила визначення строків та термінів календарними датами. Спосіб визначення строку  шляхом встановлення періодів часу. Класифікація строків в залежності від характеру правовідносин (регулятивні та охоронювальні). Строки здійснення суб'єктивних прав і виконання обов'язків та їх співвідношення з регулятивними правовідносинами. Строки захисту цивільних прав та їх співвідношення з охоронювальними правовідносинами. Гарантій­ні строки. Строки оперативного захисту. Претензійні строки. Строки  позовної давності. Процесуальні строки. Принцип безстроковості суб'єк­тивних прав та його суть. Загальні правила щодо наслідків закінчення строку, передбаченого для здійснення права та виконання обов'язку. Винятки з цих правил для деяких правовідносин. Правові наслідки нездійснення пра­ва або невиконання обов'язку у певний строк. Визначення  присікальних (преклюзивних) строків. Особливість присікальних строків. Правові наслідки закінчення присікального строку.  Співвідношення присікального характеру того чи іншого строку  зі змістом відповідної норми закону або умов укладеної угоди. Строки та їх значення для захисту суб'єктивних цивільних прав. Суть та характеристика гарантійного строку. Встановлення конкретних га­рантійних строків. Встановлення га­рантійних строків за домовленістю сторін. Суть та характеристика строків оперативного захисту. Визначення терміну "оперативність". Порядок здійснення оперативного захисту за чинним ЦК.  Здійснення оперативного захисту при виконанні договорів. Наслідки відмови сторони від договору як засіб оперативного захисту. Роль претензійних строків у захисті прав та інтересів учасників цивільних правовідносин. Суть претензійного порядку вирішення цивіль­но-правового спору. Претензійне врегулювання спорів між учасниками цивільно-правових зв'язків. Місце претензійного провадження в спорах, у яких обома учасниками (або хоч би одним з них) є громадянин (крім від­носин з перевезень і надання послуг зв'язку). Місце претензійного провадження у відносинах, де сторонами виступають господарюючі суб'єкти (юридичні та фізичні особи). Досудове (претензійне) врегулювання господарських спорів,  передбачених ГПК України. Правила застосування загальних положень про досудове врегулювання спорів, передбачених ГПК України. Строки розгляду претензії.
• Позовна давність.  Роль юрисдикційного органу у відновленні порушених суб'єктивних прав.  Обмеження щодо за­хисту права у примусовому порядку та роль у цьому строків позовної давності. Призначення строків позовної давності.  Поняття позовної давності за ст. 256 ЦК.  Співвідношення дії позовної давності з порушенням права. Визначення позовної давності в навчальній та науковій літературі. Значення словосполучення "позовна давність". Співвідношення захисту порушених прав з правом на позов.  Традиційний погляд права на позов в цивільному праві. Право напозов у процесуальному розумінні та його суть. Право напозов за ст. 8 Конституції України. Співвідношення права напозов і позовної давності. Право на позов у матеріальному розумінні та його суть. Значення інституту позовної давності для вирішення цивільних справ. Значення інституту позовної давності для цивільного обігу. Значення позовної форми для захисту цивільних прав у суді. Застосування строків позовної давності у справах окремого провадження. Загальне правило застосування норм позовної давності  до всіх ци­вільних правовідносин, у тому числі й на ті, що виникли з участю держави та її адміністративно-територіальних утворень як суб'єктів цивільних прав. Винятки щодо  застосування позовної давності. Ст. 268 ЦК України щодо вимог, на які позовна давність не поширюється. Вимоги, які випливають з порушення особистих немайнових прав. Вимоги вкладника до банку (фінансової установи) про вида­чу вкладу. Вимоги про відшкодування шкоди, зав­даної каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю. Вимоги власника або іншої особи про визнання незаконним правового акта органу державної влади. Вимога страхувальника (застрахова­ної особи) до страховика про здійснення страхової виплати (страхового відшкодування). Інші вимоги, встановлені законом, на які позов­на давність не поширюється.
• Види строків позовної дав­ності в сучасному законодавстві. Загальна позовна давність. Загальний характер строків позовної давності та зв’язок їх з усіма цивільними правовідносинами. Порядок здійснення позовного захисту порушених прав за чинним законодавством. Винятки застосування загального строку позовної давності до цивільних правовідносин.  Переваги встановлення загального строку позовної давності тривалістю в три роки, значення такого строку для судової практики, а також для захисту особою своїх  порушених прав. Положення ст. 258 ЦК щодо встановлення спеціальної позовної давності до окремих видів вимог. Скорочена позовна давність. Більш тривала позовна давність порівняно із загальною позовною давністю. Вимоги, на які встановлюється позовна давність тривалістю в один рік. Порядок обчислення позовної давності щодо спростування недостовірної інформації, поміщеної у засобах масової інформації. Вимоги, на які позовна давність встановлюється в п’ять років. Вимоги, на які позовна давність встановлюється в десять років. Положення ст. 259 ЦК  щодо зміни тривалості позовної давності. Значення даної норми для сторін щодо зміни тривалості позовної давності. Значення введення даної норми для відносин, пов’язаних з позовною давністю. Ч.1 ст. 259 ЦК щодо можливості збільшення сторонами як загального, так і спеціальних строків позовної давності. Порядок оформлення домовленості між сторонами про збільшення строків позовної давності. Форма укладення такої домовленості. Значення введення даної норми  для захисту інтересів та прав учасників цивільних правовідносин. Виникнення в законодавстві проблемного питання щодо максимального строку позовної давності. Відсутність такого строку в цивільному законодавстві та пов’язані з цим негативні наслідки під час судового захисту порушених прав. Обмеження щодо зміни строків позовної давності, встановлені ч.2 ст. 259 ЦК та значення такого обмеження для захисту порушених прав.
•  Загальні правила обчислення позовної давності. Обмеження щодо зміни порядку обчислення строків позовної давності. Порядок обчислення загальних і спеціальних строків позовної давності згідно із                            ст. ст. 257, 258 ЦК.  Порядок обчислення строків  у разі збільшення строку позовної давності за письмовою згодою сторін. Порядок обчислення скорочених строків  позовної давності за ст. ст. 253—255 ЦК.  Початок перебігу позовної давності. Загальне правило щодо визначення початкового моменту обчислення строку позовної давності та його суть. Значення правильного визначення початку перебігу строку позовної давності для судової практиці та практиці господарських судів при застосуванні інституту позовної давності. Негативні наслідки неправильного визначення цього моменту. Значення правильного визначення моменту початку перебігу строку позовної давності для правильного вирішення спору. Зв’язок моменту виникнення права на позов з моментом порушення суб'єктивного права. Випадки незбігу моментів виникнення права на позов та порушення суб'єктивного права,  правові наслідки. Винятки з загального правила щодо визначення початкового моменту перебігу позовної давності. Перебіг позовної давності за вимогами про визнання недійсним правочину, вчиненого під впливом насильства. Поняття насильства з боку контрагента у правочині, або з боку іншої особи.  Визначення моменту початку строку позовної давності в такій ситуації як момент припинення насильства за ч.2 ст. 261 ЦК. Перебіг позовної давності за вимогами про застосування наслідків нікчемного правочину. Перебіг позовної давності у разі порушення цивільного права або інтересу неповнолітньої особи та значення його для захисту прав та інтересів неповнолітніх осіб. Перебіг позовної давності за зобов'язаннями з визначеним строком виконання. Істотна умова виконання у зобов'язальних правовідносинах. Визначення моменту, коли кредитор дізнається про порушення свого суб'єктивного права. Початок спливу строку позовної давності в такому випадку. Особливості щодо визначення початку перебігу позовної давності за зобов'язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги. Початок спливу строку позовної давності в такому випадку. Початок перебігу позовної давності у разі, якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги. Початок спливу строку позовної давності в такому випадку. Початок перебігу позовної давності за регресними зобов'язаннями. Винятки з правил, встановлені законом. Значення питання про початок перебігу позовної давності для оцінки судом  фактичних обставини справи. Ст 262 ЦК щодо позовної давності у разі замін сторін у зобов'язанні. Незмінність порядку обчислення та перебігу позовної давності. Універсальність даного положення. Випадки незмінності порядку обчислення та перебігу позовної давності у разі замін сторін у зобов'язанні. Застосування даного принципу до видів правонаступництва. Доповнення до даного положення щодо незмінності порядку обчислення позовної давності. Ст. 263ЦК щодо зупинення перебігу позовної давності. Можливість виникнення обставин, що перешкоджають поданню позову. Значення зупинення позовної давності. Врахування часу, що минув до і після зупинення позовної давності. Відмінності попереднього Цивільного кодексу 1964 року від чинного ЦК України щодо настання та продовження існування зупиняючих обставин.  Момент виникнення зупиняючих обставин за чинним ЦК. Момент зупинення строку позовної давності. Продовження перебігу строку позовної давності. Продовження існування зупиняючих обставин.  Обставини, за наявності яких позовна давність зупиняється. Визначення непереборної сили. Визначення мораторію. Застосування мораторію в зобов’язальних відносинах. Відмінність мораторію від непереборної сили. Значення зупинення дії закону або іншого нормативно-правового акта, що регулює відповідні відносини, для зупинення строку позовної давності. Перебування позивача або відповідача у складі Збройних сил, переведених на воєнний стан (наприклад, перебування у складі миротворчих сил 00Н) та значення даної зупиняючої обставини для відносин, в яких хоча б однією із сторін є фізична особа. Звичайне проходження військової служби в мирний час та його значення для перебігу позовної давності.  Зупиняючі обставини у відносинах між підприємствами та організаціями. Незалежність дії  зупиняючих обставин від бажання сторін. Продовження перебігу строку позовної давності у разі припинення обставин, що були підставою для зупинення перебігу позовної давності. Переривання перебігу позовної давності. Підстави переривання перебігу строку позовної давності. Суть переривання перебігу строку позовної давності. Дії, які здійснює зобов'язана особа в підтвердження визнання боргу або іншого обов'язку. Ст. 13 Конституції України щодо даного положення. Пред'явлення позову у встановленому порядку. Правові наслідки порушення вимог щодо подачі позову та переривання перебігу строку позовної давності. Непідсудність справи господарському суду або зміна підсудності справи у процесі її розгляду та переривання перебігу строку позовної давності. Початок перебігу позовної давності заново. П. 2 ч.3 ст. 264 ЦК щодо часу, що минув до переривання перебігу позовної давності. Перебіг позовної давності у разі залишення позову без розгляду.  Зв’язок даної норми з відповідними процесуальними правилами, які передбачають підстави для залишення судом позову без розгляду, його порядок та наслідки. Підстави та правові наслідки залишення позову без розгляду та обчислення перебігу позовної давності. Обчислення строку позовної давності з моменту, коли пред'явлений позов і до винесення судом ухвали, якою він залишається без розгляду. Правові наслідки залишення цивільного позову без розгляду у кримінальній справі та обчислення перебігу позовної давності. П.2.ч.2. ст.. 265 ЦК щодо частини строку, що залишилася. Збільшення строку позовної давності, що залишився після зупинення. Застосування позовної давності до додаткових вимог.  Наслідки дії строку позовної давності стосовно додаткових вимог. Визначення головних вимог та додаткових за ст. 266 ЦК. Порядок обчислення строку позовної давності на головні та додаткові вимоги. Дія строку позовної давності щодо головної вимоги, тоді як додаткова вимога погашається давністю. Правові наслідки пропуску строку позовної давності на головну вимогу. Загальні наслідки спливу позовної давності. Правила ст. 267 ЦК щодо сутності позовної давності. Позовна давність та її співвідношення з відмовою у позові. Права особи, яка виконала зобов'язання після спливу позовної давності. Майно, що передане на виконання зобов'язання по закінченні строку позовної давності. Правила застосування  судом позовної давності. Правила застосування судом позовної давності за заявою сторони у спорі. Правові наслідки заяви сторони про закінчення строку давності.  Підстави відновлення строку позовної давності судом. Визначення поважних причин пропуску позовної давності. Правові наслідки невизнання судом причин пропуску позовної давності поважними.

 

Книга друга. “Особисті немайнові права фізичної особи”

 

Тема 12.

особисті  немайнові  права  фізичної  особи.

• Поняття особистих немайнових відносин, не пов'язаних з майновими. Проблема особистих немайнових прав у сучасній цивілістиці. Реальне забезпечення прав людини як ознака правової держави. Визначення прав людини Організацією Об'єднаних Націй. Повага до кожної людини як до особистості - норма повсяк­денного життя в Україні та її зміст. Розуміння мети цивільного закону в контексті особистих немайнових прав людини. Права людини як абсолютна цінність. Права людини як важливіший інститут та регулювання правового статусу особи. За­безпечення основних прав і свобод людини як одна із найважливіших функцій держави. Думки цивілістів початку XX ст. щодо проблеми нематеріальних інтересів. Значення сфери майнових і сімейних відносин для особистості. Поступова оцінка індивідом нематеріальних, духовних благ та роль у цьому права. Відображення духовної сторони особистості у римському праві. Основа розвитку  римського права та роль у цьому особистих немайнових прав людини. Проблема прав людини та її роль у розвитку людства. Видатні мислителі попередніх епох та розуміння ними місця і ролі людини в суспільстві. Поняття свободи, честі, гідності. Ідеї софістів Стародавньої Греції про природну рівність і сво­боду всіх людей у V—IV ст. до н. е. (Протагор, Антіфон, Алкідам, Сократ). Недосконалість даної концепції.  Універсальна концепція природного права, космополітичні ідеї, їх суть за поглядами римських стоїків (Сенека, Марк Аврелій, Епітет). Прогалини даної концепції. Поло­ження про свободу людини та її природні права за вченням римських юристів (Модестін, Юліан). Роль християн­ства у процесі розвитку концепцій прав людини. Фома Аквінський та його вчення про природний закон. Принцип правової рівності за часів феодалізму. Права людини і в цей період. Визначні документи цього періоду (Велика Хартія вільностей 1215 р., Декларація незалежності США 1787 р., Білль про права 1789—1791 рр. і Французька Декларація прав людини і громадянина 1789 р.) Визначні мислителі (Барух Спіноза, Гуго Гроцій, Джон Локк, Шарль Монтеск'є, Імануїл Кант) та їх концепції про права та свободи людини. Роль даних тео­рій у юридичному закріпленні буржуазних революцій'. Ідея невідчужуваності прав людини в Декларації незалежності США 1787 р. (Томас Джефферсон).  Вплив зазначених концепцій в конституційному законодав­стві кінця ХУІІІ — початку XIX ст. Права людини і права громадянина у Французькій Декларації прав людини і громадянина 1789 р. Розмежування приватного права і права публіч­ного. Вплив природно-правової доктрини на процес підготовки перших значних кодифікацій у цивільному праві (XVIII — початок XIX ст.). Поширення природно-правової доктрини  у Франції (Кодекс На­полена) та її суть. Під­вищення ролі моральних цінностей і відродження ідеї природного права (кінець XIX — початок XX ст.). Характеристика даного періоду Й. О. Покровським. Охорона цивільним правом нематеріальних інтересів у XIX ст.  Судова практика в Англії і Франції щодо відшкодування моральної шкоди в цей період.  Законодавче закріплення права на охорону нематеріальних інтересів на початку ХХ ст. Поширення дії цивільного права на нематеріальні, духовні блага наприкінці XIX — на початку XX ст. Концепція особистих немайнових прав люди­ни у другій половині XX ст. Міжнародно-правові документи другої половини XX ст. (Загальна декларація прав людини від 10 грудня 1948 р., Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права від 16 грудня 1966 р., Міжнародний пакт про громадянські та політичні права та факультативні протоколи до нього від 16 грудня 1966 р., Єв­ропейська конвенція про захист прав і основних свобод людини від 4 листопада 1950 р. та ряд інших). Удосконалення механізму захисту прав людини в післявоєнний період.  Спеціальні міжнародні органи з питання захисту прав людини (Міжнародний суд 00Н в Гаазі, Європейський суд і Комісія з прав людини у Страсбурзі та ін). Характерна особливість цього періоду в питанні захисту прав людини. Регулювання даних відносин за допомогою ме­тодів приватного права. Захист прав людини у XX ст. та вплив цього захисту на охорону права на ім'я, права авторства, права на власне зобра­ження, права на приватне життя тощо. Новий зміст приватного права у сучасних кодифікаціях (Квебекський цивільний кодекс 1994 р.). Регулювання особистих немайнових відносин у вітчизняній історії цивілістики. Суть даного регулювання. Дослідження в даній галузі за радянських часів. (К. Флейшиць). Праці К. Флейшиць та їх значення для ст. 7 Основ цивільного законодавства Со­юзу РСР та союзних республік 1961 р. Правове регулю­вання особистих немайнових відносин, що не пов'язані з майновими в Основах цивільного законодавства Со­юзу РСР та союзних республік 1961 р. Врегу­лювання цивільно-правового захисту честі і гідності в ст.7 Основ цивільного законодавства Союзу РСР та союзних республік у 1961 р. та дослідження даної тематики. Формування радянської юридичної науки в умовах радянського суспільства (1917—1991 рр.) та суть даного формування. Відмінності радянської юридичної літератури від передових і "престиж­них" напрямів світової юридичної думки. Вплив праць видатного цивіліста Й. О. Покровського на формування радянської юридичної науки. Посилання на праці видатних дореволюційних правознавців в сучасній цивілістиці. Суть цього явища. Позиція гуманіста Й. О. Покровського щодо моральності у праві та суть даної позиції. Роль дореволюцій­ної професури у радянській юриспруденції у другій половині 30-х років XX ст. Правова  орієнтація даного періоду. Радянська цивілістична наука 50-х років ХХ ст. Прагнення щодо створення демократичного суспільства у Декларації про державний суверенітет України 1990 р. Українська цивілістика у 90-ті роки XX ст.  Розробка провідними україн­ськими вченими нового Цивільного кодексу України та особисті немайнові права фізичної особи. Значення даної теми для нового ЦК України. Розви­ток універсальних та регіональних інститутів після закінчення другої світової війни. Принцип верховенства права та правами людини і основні свободи в рамках Ради Європи (ст. З Статуту Ради Європи, підписаного в Лондоні 5 травня 1949 р.) Підстава для призупинення членства держави та виключення її з Ради Європи за Статутом Ради Європи. Відмінності міжнародно-правових доктрин захисту прав людини від класичних доктрин міжнародного права. Принципи традиційного публічного міжнарод­ного права щодо суверенної рівності держав. Принципи сучасних інститутів і норм міжнародного права, які регулюють захист прав людини, в цьому питанні. Регламентація взаємовідносин між державою і людиною за допомогою вказаних інститутів і норми.  Завдання міжнародного права у сфері прав людини  щодо індивіду як суб’єкта правового регулювання. Визнання та захист прав і свобод як загальнокультурну цінність. Зобов’язання України у галузі прав людини які закріплено в Міжнародному пакті про гро­мадянські і політичні права від 16 грудня 1966 р., Міжнародному пакті про еко­номічні, соціальні і культурні права від 16 грудня 1966 р., Загальній декларації прав людини від 10 грудня 1948 р., у Європейській конвенції про захист прав і основних свобод людини від 4 листопада 1950 р.¹. Декларації глав держав — учасниць Співдружності незалежних держав про міжнародні зобов'язання у сфе­рі прав людини і основних свобод від 24 вересня 1993 р., Законі України "Про уповноваженого Верховної Ради України з прав людини" від 23 грудня 1997 р. та інших, зобов'язання за якими відповідають членству України в міжнародному та Європейському співтоваристві, зокрема у Раді Європи. Закон України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 р., пер­шого протоколу і протоколів № 2, 4, 7 та 11 до конвенції" від 17 липня 1997 р.². та значення цього акту для України як держави в цілому та для вдосконалення чинного законодавства. Закріплення інституту прав і свобод людини в Конституції Ук­раїни 1996 р. та значення його для сфери цивільно-правового регулювання особистих немайнових відносин. Концепція прав людини в Конституції Ук­раїни 1996 р. Негативні наслідки відсутності прав людини в суспільстві. Співвідношення людини та держави, права та обов’язки останньої по відношенню до людини. Положення Конституції України щодо людини, її життя, здоров'я, честі і гідності тощо. Місце прав людини в  державній політиці. Най­важливіші положення Конституції, які мають вплив на всю сферу прав людини. Обмеження певних прав для окремих людей, їх об'єднань в Конституції України. Положення ст. 24 Конституції щодо заборони будь-яких обмежень прав. Характерні риси розділу II Конституції щодо прав і свобод  людини  порівняно із поперед­німи Конституціями. "Особисті немайнові права фізичної особи" їх місце і значення для Цивільного кодексу України. Значення самовдосконалення своєї особистості через духовне зростання для переважної кількості людей. Значення  нематеріального та матеріального для людини. Глави 20 — 22 проекту ЦК України щодо особистих немайнових прав фізичних осіб. Закріплення на рівні Цивільного кодексу невід'ємних особистих прав громадян та значення їх для  чинного цивільного законодавства. Правова рег­ламентація особистих немайнових відносин. Незалежність особистих немайнових відносин від ступеня і характеру їх правової урегульованості. Регулювання особистих  немайнових відносин в ст. 1 ЦК УРСР 1963 р. Регулювання особистих  немайнових відносин за ст. 7 ЦК УРСР 1963 р.  Значення ст. 7 ЦК УРСР 1963 р. для цивільного права.  Дискусійність питання щодо взаємозв'язку цивіль­ного права та особистих немайнових відносин. Проблема галузевої належності особистих немайнових прав в юридичній літературі. Точки зору на предмет цивільно-право­вого регулювання відносин з приводу нематеріальних благ і пов'язаних з ними особистих немайнових прав в теорії права. Думки вчених з приводу пра­вового регулювання та охорони немайнових прав цивільним правом. О. С. Йоффе щодо регулювання цивільним правом певної групи особистих немайнових відносин. Позиція  В. А. Тархова, з приводу немайнових благ як самостійного предмету правового регулювання даних відносин. Позиція інших авторів щодо особистих немайнових прав як частини предмету цивільно-правового регулювання. Дискусійність питання про можливість регулювання та захисту зазначених відносин за допомогою цивільного права. Захист осо­бистих немайнових прав та  позитивне регулювання нормами ЦК.  Загальноприйнята думка щодо ролі права в напрямках правового впливу на суспільні відносини. Можливість здійснення як регулятивної, так і охоронної функцій цивільного права у сфері немайнових відносин. Зміст цивільно-правового регулювання особистих немайнових відносин, не пов'яза­них з майновими. Спрямованість ст. 1 ЦК УРСР на регулювання немайнових відносин. Регулювання особистих немайнових відносин різними інститутами цивільного права. Регулювання авторського, патентного та інших правових інститутів та їх предмет. Необхідність утворювати предмет самостійного структурного підрозділу цивільного права з приводу особистих немайнових відносин, не пов'язаних з майновими. Позиція З.В. Ромовської щодо включення особистих немайнових відносин, не пов'язаних з майновими, до предмета цивільно-правового регулювання. Характерні спільні ознаки майнових та особистих відноси­н. Рівність сторін в даних відносинах. Захист відносин  метода­ми цивільного права. Особливості методу правового регулювання. Один з найважливіших критеріїв для відмежування відносин, які входять у правове поле різних галузей права. Позиція Л.О. Красавчикова щодо юридичної рівності сторін та  влас­ного волевиявлення у виборі способів захисту немайнових відносин (тобто диспозитивність). Специфіка методу цивільно-правового регулювання щодо вирішення питання про засоби та шляхи реалізації  прав суб’єктів даних відносин самостійно. Можливість реалізації охоронної функції цивільного права у поєднанні з регулятивною. Регулятивна і охоронна функції як форми вияву впливу права на сус­пільні відносини. Шляхи впливу права у процесі правового регулювання суспільних відносин. Позиція Л.О. Красавчикова щодо неможливості наділення громадянина нематеріальними благами. Констатування за допомогою цивільного права наявності названих благ. Зміст свободи індивіда в індивідуаль­ній життєдіяльності. Регулятивна функція цивільно­го права у сфері особистих немайнових відносин. Основа цивільно-правового регулювання (яке вклю­чає охорону) особистих немайнових відносин. Ознаки особистих немайнових відносин. Єдина неекономічна природа особистих немайнових відносин. Абсолютний характер особистих немайнових відносин. Зміст особистих абсолютних право­відносин. Осо­бистий характер немайнових відносин. Визнання переважною більшістю дослідників цивільного права  особистих немайнових відносин як таких, що не пов'язані безпосередньо з майновими відносинами. Л. О. Красавчикова щодо особистих немайнових відносин, не пов'я­заних з майновими як таких, які складаються з приводу немате­ріальних благ та мають єдину позаекономічну природу. Життя, здоров'я, ім'я, гідність у людському суспільстві. Нематеріальні блага в Цивільному кодексі України. ЦК України щодо поділу нематеріальних благ. Визначення абсолютних правовідносин. Визначення відносного правопору­шення. Характеристика нематеріальних благ. Відсутність матеріального (майнового) змісту. Нерозривний зв'язок з особистістю носія, що породжує невід­чужуваність цього блага. Невідчужуваність нематеріальних благ та їх здійснення і захист третіми особами. Необхідні ознаки нематеріальних благ. Значення невіддільності нематеріальних благ від особи носія даного нематеріального блага. Призначення нематері­альних благ щодо суспільного стану їх володільця. Строки існування нематеріальних благ. Абсолютність даних відносин.  Специфіка суб'єктного складу особистих немайнових правовідно­син. Книга II ЦК України щодо особистих немайнових прав фізичних осіб як правомочної особи щодо таких благ. Юридичні особи як правомочні особи в даних відносинах. Категорії зобов'язаних осіб. Загальна категорія. Спеціальна катего­рія. Юридичний зміст особистих немайнових правовідносин.  Специфіка суб'єктивного особистого немайнового права. Встановлення законом лише певних меж можливостей особи діяти на свій власний розсуд. Зміст особистого немайнового права за ст. 271 ЦК України. Позиція російських вчених щодо змісту особистого немайнового права. Особисте немайнове право та його значення для управомоченої особи. Управомочена особа як носій свободи як щодо своїх власних дій, так і свободи від стороннього втручання. Визначення суб'єктивного особистого не­майнового цивільного права і значення у цьому процесі норм моралі.  Можливість обмеження індивідуальної свободи законом. Обме­ження індивідуальної свободи за допомогою документально підтверд­жених повноважень. Вузько спеціалізований аспект здійснення обмеження індивідуальної свободи. Наслідки неповного регулювання особистих немайнових, не пов'язаних з майновими, відносин та подолання такого відставання ЦК України. Захист осо­бистих немайнових відносин, не пов'язаних з майновими в чинному ЦК України.  Особисті немайнові відносини як складова частина предмета цивільного права.
• Особисті немайнові права фізичної особи та їх види. Належність особистих немайнових прав усім без винятку фізичним особам неза­лежно від віку, дієздатності, інших обставин, зокрема від того, де та у зв'язку з якими подіями життя вони перебувають. Заборона будь-яких обмежень особистих немайнових прав фізичних осіб. Положення про рівність конституційних прав усіх громадян у ст. 24 Конституції України. Втілення теоретичних підходів до належності особистих немайнових прав усім без ви­нятку фізичним особам і рівність обсягу цих прав у повсякденне життя. Специфіка особистих немайнових прав.  Зв'язок між майновою сферою і особистими немайновими правами. Негативні наслідки  порушення особистих немайнових прав особи та вплив таких наслідків на її май­новий стан.  Аналіз немайнових прав особи як складової частини єдиної системи прав. Особисті немайнові права на бла­га, невіддільні від особи. Абсолютний характер особистих прав та відмінності особистих прав від майнових. Обов’язки невизначеної кількості осіб щодо  абсолютного права іншої особи. Користування даними правами та межі користування. Виникнення основної частини особистих немайнових прав. Момент виникнення особистих немайнових прав. Підстави виникнення особис­тих немайнових прав за чинним ЦК. Народження людини. Припис закону. Інші думки в цивілістичній літературі щодо підстав виникнення особис­тих немайнових прав.  Суть нерозривності  особистих немайнових прав з особою їх носієм. Ст. 269 ЦК щодо поняття особистого немайнового права. Конституційні положення щодо прав людини і громадянина (ст. 22 Кон­ституції України). Заборона на обмеження конституційних прав і свобод лю­дини і громадянина (ст. 64 Конституції України). Конституційні обмеження у здійсненні особистих немайнових прав (ст.ст. 31, 34, 63Конституції України). Суть множинності особистих немайнових інтересів громадян. Здійснення охоро­ни особистих немайнових прав. Специфічні засоби захисту особистих немайнових прав. Ст. 275 ЦК щодо захисту особистого немайнового права. Право фізичної особи на захист свого особистого немайнового права від протиправних посягань інших осіб. Здійснення захисту особистого немайнового права за гл. 3 ЦК. Інші способи здійснення особистого немайнового права. Індивідуалізація особистості як ознака особистих немайнових прав та наслідки даної індивідуалізації. Переваги немайнових прав над майновими. Здійснення особистих немайнових прав. Здійснення особистих немайнових прав за ст. 272 ЦК. Правові наслідки дії органів державної виконавчої влади, органів місцевого са­моврядування, інших організацій, службових і посадових осіб, які порушують особисті немайнові права. Забезпечення здійснення особистих немайнових прав. Положення щодо обмежень у здійсненні особис­тих немайнових прав, передбачених Конституцією України та випадки обмежень, визначених у самій Конституції та передбачені ст. 274 ЦК та законами України. Ст. 274 ЦК щодо обмеженняособистих немайнових прав фізичної особи. Випадки такого обмеження, встановлені Конституцією України. Випадки такого обмеження, встановлені ЦК та іншими законами. Глави 21 та 22 ЦК щодо поділу особистих немайнових прав фізичної особи. Особисті немайнові права, що забезпечують природне іс­нування фізичної особи. Особисті немайнові права,  що забезпечують її соціальне буття. Поділ особис­тих немайнових прав за порядком їх виникнення. Особисті немайнові права, що належать фізичним особам від народження. Особисті немайнові права,  що належать фізичним особам за законом (ч.1 ст. 269 ЦК України). 
• Класифікація особистих немайнових прав. Доктрина цивільного права щодо критеріїв класифікації особистих немайнових прав. Поділ особистих немайнових прав за правовими інститутами. Ст. 270 ЦК щодо видів особистих немайнових прав. Конституційна спрямованість даної норми. Інші особисті немайнові права фізичної особи. Невичерпність переліку особистих немайнових прав. Позиція М.М. Малеїної щодо особистих немайнових прав як  передумови виникнення майнових прав. Вторинність особистих немайнових прав за твердженням  М.М. Малеїної та їх суть. Інші погляди в цивілістичній літературі щодо особистих немайнових прав як про особисті блага. Поділ особистих прав фізичних осіб на категорії. Права, які індивідуалізують громадянина як особистість. Права, що забезпечують особисту свободу громадян. Права, що виникають у результаті творчої інтелектуальної діяльності особи та інші. Інша класифікація особистих немайнових прав у сучасній цивілістичній літературі. Характеристика абсолютних та відносних  особистих немайнових прав фізичної особи. Чинний ЦК щодо особистих немайнових прав фізичної особи. Зміст особистого немайнового права  за ст. 271 ЦК. Забезпечення здійснення особистих немайно­вих прав за ст. ст. 273 ЦК. Органи державної влади, що  забезпечують здійснення фізичною осо­бою особистих немайнових прав. Заборона юридичним особам, їх працівникам, окремим фізичним особам щодо дій, якими ці права можуть бути порушені, а також  заборона на діяльність фізичних та юридичних осіб, яка може пору­шувати особисті немайнові права. Ст. 276 ЦК щодо поновлення порушеного особистого немай­нового права. Зобов'язання органів державної влади щодо вчинення необхідних дій для його негайного понов­лення. Поновлення порушеного права за рішенням суду. Ст. 277 ЦК що до механізму спростування недостовірної інформації. Право фізичної особи, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім'ї недосто­вірної інформації. Право на відповідь, а також на спростування недосто­вірної інформації щодо особи, яка померла. Правові наслідки поширення негативної інформації про особу. Спростування недостовірної інформації. Юридична особа як поширювач інформації. Право фізичної особи у разі поширення про неї недостовірної інформації невідомою особою. Спростування недостовірної інформації, що міститься у документі, який прийняла (видала) юридична особа. Порушення особистих немайнових прав фізичної особи у друкованих або інших засобах масової інформації. Пра­во на відповідь фізичної особи, а також на спростування недостовірної ін­формації. Порядок спростування недостовірної інформації. Спростування недостовірної інформації. Спростування недостовірної інформації не­залежно від вини особи, яка її поширила.
• Особисті немайнові права, що забезпечують природне існування фізичної особи. Особисті немайнові права, що забезпечують природне існу­вання фізичної особи, відповідно до глави 21 ЦК України.  Право на життя. Право на здоров'я. Право на безпечне довкілля. Право на свободу та особисту недоторканність.  Право на сім'ю, опіку, піклування та патронатне виховання. Право на життя  за ч. 1 ст. 281 ЦК України. Визначення по­няття «право на життя». Особисте немайнове право, яке об'єднує два основних аспекти. Право на власне життя.  Право давати життя іншим. Активний та негативний зміст права на власне життя.  Право на фізичне існування. Право на фізичну (природну) смерть. Право на медичні, наукові та інші досліди. Право на усунення небезпеки, що загрожує життю. Право давати життя іншим. Призначення цього права. Основне повноваження, що складає зміст права давати життя іншим. Інші повноваження, що складають зміст права давати життя іншим. Право на стерилізацію згідно з ч. 5 ст. 281 ЦК України.  Стерилізація недієздатної фізичної особи за наявності медико-соціальних показань. Право на штучне переривання вагітності за ст. 281 ЦК України. Право на штучне запліднення та перенесення зародка в орга­нізм жінки  за ч. 7 ст. 281 ЦК України. Вплив меди­цини, генетики, трансплантології, клонування тощо на право на життя. Реалізації права на життя. Право на життя як абсолютне право. Спірність питанням серед науковців щодо момен­ту виникнення права на життя.  Аналіз  права на життя з моменту зачаття. Аналіз права на життя з моменту народження, під яким слід розуміти момент відділення життєздатної дитини від організму матері. Сукупність прав та обов'язків фізичної особи, яка народилася. Право на здоров'я та зв’язок його з правом на життя. Визначення поняттям «здоров'я». Право на здоров'я за ст. 49 Конститу­ції України. Право на здоров'я за ЦК України.  Зміст права на здоров'я. Право на надання медичної допомоги (ст. 284 ЦК України). Право вимагати надання кваліфікованої медичної допомоги та реалізація цього права за ч. 5 ст. 284 ЦК України. Реалізація права фізичної особи на звернення за медичною допомогою. Право на вибір лікаря та вибір методів лікування відповідно до його рекомендацій  за ч. 2 ст. 284 ЦК України. Право повнолітньої фізичної особи  відмовитися від надання їй медичної допомоги за ч. 4 ст. 284 ЦК України. Право мало­літніх та недієздатних фізичних осіб на надання їм медичної допомоги. Право на надання психіатричної допо­моги та реалізація цього права згідно із Законом України «Про психіатрич­ну допомогу»² та іншими нормативно-правовими актами у сфері ме­дичного обслуговування. Право на медичне страхування, передбачене ст. 49 Конститу­ції України. Право на інформацію про стан свого здоров'я (ст. 285 ЦК України) та зміст цього права.   Право на таємницю про стан свого здоров'я (ст. 286 ЦК України) та зміст цього права. Гарантія цього права за чинним законодавством. Випадки обмеження цього права. Право на усунення небезпеки, що загрожує здоров'ю та зміст цього права за ч. 2 ст. 281 ЦК України. Інші немайнові права фізичної особи, що входять до змісту права на життя. Права щодо перебування осіб у стаціонарі та зміст цих прав за ст. 287 ЦК України. Право на безпечне довкілля.  Визначення поняття «довкілля». Право на безпечне довкілля згідно зі ст. 293 ЦК України. Право на безпечне для життя і здоров'я довкілля та зміст цього права.  Забезпечення даного права. Право на достовірну інформацію про стан довкілля та зміст цього права. Специфіка даного права. Додаткова регламентація даного права нормами екологічного законодавства. Право на свободу та особисту недоторканність. Складові даного права.  Право на свободу (ст. 288 ЦК України).Право на особисту не­доторканність (ст. 289 ЦК України). Визначення права на свободу. Випадки обмеження права на свободу. Реа­лізація права на свободу за ЦК України.  Види гарантій дотримання цього права. Право на особисту недоторканість та зв’язок цього права з правом на свободу. Зміст права на особисту недоторканність. Право на роз­порядження щодо передачі після смерті фізичної особи своїх органів та інших анатомічних матеріалів її тіла науковим, медичним або навчальним закладам за ч. 4 ст. 289 ЦК України. Право особи на донорство крові, її компонентів, органів, інших анатомічних ма­теріалів та репродуктивних клітин за ст. 290 ЦК України. Право на сім'ю, опіку, піклування та патронатне виховання. Зміст цього права. Право на сім'ю (ст. 291 ЦК України). Право на опіку. Право на піклування (ст. 292 ЦК України). Право на патронатне виховання (гл. 20 СК України). Поняття «сім'я» згідно з чинним законодавством (ст. З СК України). Спірність даного визначення поняття «сім'я» у науковій літерату­рі. Зміст права на сім'ю. Право на створення сім'ї (ч. 1 ст. 4 СК України) та зміст цього права. Право на вибір осіб, які утворюватимуть сім'ю. Можливість вільного вибору партнера за шлюбом. Мож­ливість вибору батьків. Можливість вибору народжувати чи всиновлювати дітей, їх  кількість тощо. Право на перебування в сім'ї та зміст цього права за ст. 4 СК України. Право на перебування в сім'ї фізичної особи в зв’язку з досягненням повноліття. Право дітей на перебування в сім'ї. Право на підтримання зв'язків із членами своєї сім’ї за  ч. З ст. 291 ЦК України. Заборона розлучення з сім'єю попри волю особи за ч. 2 ст. 291 ЦК України. Право на опіку фізичної особи, яка є малолітньою. Право на опіку фізичної особи, яка визна­на недієздатною. Право на піклування фізичної особи, яка є неповнолітньою. Право на піклування фізичної особи, яка обмежена у дієздатності. Пра­во на патронатне виховання дитини, яка є сиротою. Реалізація даних особистих немайнових прав.
• Особливості особистих немайнових прав, що забезпечують соціальне буття фізичної особи.  Право на ім'я. Право на честь, гідність та ділову репутацію. Право на індивідуальність. Право на зображення та голос.  Право на особисте життя. Право на особисті папери та таємницю кореспонденції. Право на інформацію.  Право на свободу творчості. Право на вибір роду занять. Право на місце проживання. Право на недоторканність житла. Право на пересування. Право на свободу об'єднань. Право на мирні зібрання. Право на ім'я. Визначення поняття “ім’я”. Аналіз права на ім'я за ст. ст. 294-296 ЦК України та зміст цього права. Право на володіння, користування та розпорядження іменем та реалізація цього права. Визначення поняття “володіння іменем”. Визначення користування своїм іменем. Визначення володіння своїм ім’ям.  Окремі випад­ки, коли ім'я може використовуватись і без згоди на це особи за ч. 4 ст. 296 ЦК України. Правила використання початкової літери прізвища фізичної осо­би у пресі, літературних творах. Право вимагати звертатись до особи по імені та зміст цього права. Правила виправлення імені фізичної особи у випадках спотворення та перекручення цього імені за ч. 3 ст. 294 ЦК України. Право на псевдонім. Реалізація цього права.  Право на астроном.  Право вимагати зупинити незаконне використання свого імені. Право на присвоєння імені за ст. ст. 145-147 СК України. Сутність цього права. Суб’єкти цього права.  Можливість вибору імені за ч. 2 ст. 294 ЦК України. Право на найменуван­ня за ст. 90 ЦК України. Право на честь, гідність та ділову репутацію. Інші особисті немайнові блага. Визначення поняття «честь». Визначення поняття гідність. Визначення поняття «ділової репутації». Право на повагу до гідності та честі за ст. 297 ЦК України. Право на недоторканність ділової репутації  за ст. 299 ЦК України. Наділеність фізичних осіб більш розширеним особистим немайновим правом на честь, гідність та ділову репутацію. Визначення поняття права на гідність. Визначення поняття права на честь та реалізація цього права..  Право на ділову репутацію. Необхідність захисту не лише ділової репутації підприємців, а й репутації усіх членів суспільства взагалі незалежно від сфери їх професійної діяльності. Законодавча регламентація більш широкого права — права на репутацію. Визначення права на репутацію. Зміст права на повагу до тіла померлої особи та місця її поховання та сутність цього права за ст. 298 ЦК України. Право на індивідуальність. Визначення поняття «індивідуальність». Сутність права на індивідуальність за ст. 300 ЦК України. Реалізація цього права та межі права на індивідуальність. Право на зображення та голос. Реалізація та охорона право на зображення та голос. Визначення поняття «зображення».  Визначення поняття «голос». Сутність права на зображення та голос та його  відповідні обмеження. Сутність даних обмежень. Особливості реалізації даного права шляхом певних забо­рон. (п. 1 ст. 307 ЦК України). Повноваження особи, яка добровільно погодилася на знімання її на кіно-, відео-, телеплівку та умови відшкодування нею усіх витрат, пов'язаних з демонтажем запису за ч. 2 ст. 307 ЦК України. Права фізичної особи у разі зо­браження її на фотографіях, інших творах образотворчого мистецтва та умови компенсації запо­діяних збитків іншим особам, яких вони зазнали внаслідок скасу­вання публічного показу, відтворення чи розповсюдження даних фотографій або інших творів образотворчого мистецтва за ст. 308 ЦК України. Випадки та умови розповсюдження фотографії без дозволу фізичної особи. Право на особисте життя та визначення цього права. Правофізичної особи визначати своє особисте життя за ст. 301 ЦК України).   Зміст та реалізація цього права. Обмеження цього права.
• Право на особисті папери та таємницю кореспонденції.  Право на особисті папе­ри (ст. 303 ЦК України). Визначення особистих паперів фізичної особи. Зміст право на особисті папери. Право власності на ці папе­ри та визначення цього права. Зміст права на їх недоторканність. Випадки обмеження цього права (ст. 305 ЦК України). Пра­во на таємницю кореспонденції (ст. 306 ЦК України) та зміст цього права. Гарантії дотримання цього права. Механізм використання права на таємницю кореспонденції. Випадки обмеження цього права. Право на інформацію. Відмежування права на особисте життя від права на інформацію. Законодавче визначення інформації. Право на інформацію згідно зі ст. 302 ЦК України. Відмежування права на інформацію від права на  інформа­цію про особисте життя фізичної особи. Заборона щодо зби­рання інформації, яка є державною таємницею або конфіденційної інформації юридичної особи.  Право на свободу творчості та вибір роду занять. Право фізичної особи на свободу літературної, художньої, наукової і технічної творчості відповідно до ст. 309 ЦК України. Реалізація гарантії цього права. Право на вибір роду занять за ст. 312 ЦК України та сутність цього права.  Га­рантія реалізації цього права. Право на місце проживання та недоторканність житла. Визначення поняття права на місце проживання фізичної особи та сутність цього права. Право мати місце проживання та сутність цього права за ч. 1 ст. 310 ЦК України. Право на вільний вибір та зміну місця проживання та визначення цього права за ч. 2 ст. 310 ЦК України. Випадки обмеження цього права. Право на недоторканність житла (ст. 311 ЦК України) та сутність цього права. Випадки обмеження цього права. Зміст права на недоторканність житла. Право на пересування.  Зміст  права на пересування, відповідно до ст. 313 ЦК України. Випадки обмеження цього права. Право на свободу об'єднання та мирні зібрання.  Право на свободу об'єднання, відповідно до ст. 314 ЦК України. Право фізичних осіб на мир­ні збори згідно зі ст. 315 ЦК України. Обмеження щодо реалізації права на мирні зібрання.
• Захист особистих немайнових прав.  Гарантія  здійснення фізичними особами особис­тих немайнових прав за ст. 275 ЦК України. Визначення права на захист особистих немайнових прав. Зміст права на захист особистих немайнових прав. Способи  захисту особистих немайнових прав. За­гальні способи захисту прав за ст. 280 ЦК України.   Інші (спеціаль­ні) способи захисту прав.  Поновлення порушеного особистого немайнового права за ст. 276 ЦК України. Спростування неправдивої інформації та суміжні способи за­хисту  за ст. 277 ЦК України.  Заборону поширення інформації, якою порушуються особисті немайнові права  за ст. 278 ЦК України.  Гарантія своєчасного та ефективного захисту особистих немай­нових прав  за  ст. 279 ЦК України. Поновлення порушеного права як спосіб захисту особистих немайнових прав, передбачений ст. 276 ЦК України та його сутність.  Повноваження суду у випадку, якщо дії, необхідні для негайного понов­лення порушеного особистого немайнового права фізичної особи, не вчиняються. Обмеження щодо застосування  даного спеціального способу захисту порушеного права. Неможливість відновлення порушення права на та­ємницю кореспонденції чи права на таємницю особистого життя. Випадки застосовування як загаль­них так і спеціальних способів захисту. Спростування неправдивої інформації та суміжні способи захисту. Права фізичної особи, особисті немайнові права якої порушено внас­лідок поширення про неї та (або) членів її сім'ї недостовірної інфор­мації за ч. 1 ст. 277 ЦК України. Визначення поняття “права на спростування”.  Випадки, коли спростування неможливо чи недоціль­но провести у такий самий спосіб. Право на відповідь та сутність цього права. Принципова відмінність між відповіддю та спрос­туванням. Спрос­товування  інформації у випадках, коли по­ширювачем неправдивої інформації є посадова чи службова особа при виконанні своїх посадових (службових) обов'язків. Право на відповідь та право на спростування неправдивої інфор­мації щодо особи, яка померла за ч. 2 ст. 277 ЦК України. Підстави виникнення права на спростування та відповідь. Зміст протиправної поведін­ки. Поширення відомостей. Поширення відомостей про особу. Поширення відомостей неправдивих. Презумпція добропорядності. Право на визнання відомостей такими, що не відповідають дійсності за ч. 4 ст. 277 ЦК України. Випадки застосування цього способу захисту.  Заборона поширення інформації, якою порушуються особисті немайнові права за  ст. 278 ЦК України. Сутність цього способу захи­сту. Суттєва відмінність певного спеціального способу за­хисту від попереднього. Підстави застосу­вання даного способу захисту. Основні тенденції цивільного законодавства України щодо охорони особистих немайнових прав особи.

 

 

Книга третя “Право власності та речові права”.

 

Розділ І. ПРАВО ВЛАСНОСТІ.

Тема 13.

РЕЧОВІ  ПРАВА  І  ПРАВО ВЛАСНОСТІ

• Поняття права власності. Зв’язокправавласності, як  найважливішого речового права, з іншими речовими правами. Належність права власності, як абсолютного права, до природ­них прав людини. Право власника та обов'язок інших не порушувати права власника. Історичний розвиток  права власності. Найперше вирізнення права власності в юридичному полі та зв’язок його з правопорушенням. Значення поділу речей на рухомі і нерухомі. Визначення ін­дивідуальної приналежності речі шляхом  відношенням рухомих речей до нерухомих. Розвиток поняття права власності на нерухомість. Розвиток поняття права власності на землю. Поява сімейної власності. Протиставлення власності однієї сім'ї власності інших сімей. Зменшення об­сягу  значення власності громади. Особливий публічно-правовий характер володіння землею. Право власності на річ. Існування права й інших осіб на цю річ. Аналіз права власності. Позитивна та негативна сторони права власності. Характерна ознака права власності.  Суть панування власника над річчю. Повноваження, якими наділяє суб’єкта право на річ.  Права особи, яка має право на річ. Риси права власності за законодав­ством. Визначення права власності за ст. 316 ЦК України. Зміст права власності. Володіння. Користування. Розпо­рядження. Належність даних правомочностей власнику. Випадки, в яких  дані правомочності можуть належати не влас­нику, а іншій особі. Сутність змісту цих пра­вомочностей. Абсолютність права власності. Право власності як приватне право та зв’язок його з публічним інтересом. Випадки обмеження права власності  за  Конституцією України. Права і свободи людини і громадянина, а також правовий режим власності згідно зі ст. 92 Конституції України.  Заборона  власнику щодо використання права власності на шкоду іншим правам громадян за ст. 319 ЦК України.  Визначення права власності в суб’єктивному розумінні. Визначення права власності в об'єктивному розумінні. Сутність права власності в об'єктивному розумінні. Сутність права власності в суб'єктивному розумінні. Визначення права власності в суб'єктивному розумінні в цивілістичній літературі. Дві сторони права власнос­ті. Визначення права власності як суб'єктивного пра­ва. Суб'єкти права власності в Україні за новим ЦК України. (ст. ст. 2, 318 ЦК України). Рівність усіх суб'єктів права власності перед законом. Зміст права власності згідно зі ст. 317 нового ЦК України. Співвідношення змісту права власності,  місця проживання та місцезнаходження майна. Зобов’язання власника щодо майна (ст. 322 ЦК України). Ризик випадкового знищення та випадкового пошкодження майна за ст. 323 ЦК України. Вплив Конституції України на формування ЦК України.  Право власності Україн­ського народу за ст. 13 Конституції України. Два основні параметри поняття права власності. Об'єкти права власності Українського народу за ст. 324 ЦК України. Орга­ни, що здійснюють права власника  від імені Українського народу а також усі правомочності власника щодо власності народу України. Визначення об'єктів права власності Українського народу. Положення закону щодо непорушності права власності за ст. 321 ЦК України. Сутність цього положення. Винятки щодо примусового відчуження об'єктів права власності. Випадків та наслідки реквізиції за ст. ст. 321, 353 ЦК України. Форми права власності за Конституцією України. Форми права власності за ст. ст. 324-327 ЦК України. Характеристика права приватної власності фізичних осіб за ст. 325 ЦК України. Особливості права приватної власності на землю. Обмеження розміру земельної ділянки, яка може бути у власності фізичної та юридичної особи. Право власності юридичних осіб, його характер. Зв’язок права власності юридичної особи з такими суб'єктами права, як фізичні особи. Джерело такого зв’язку.  Сутність виникнення юридичної особи. Юридична особа як продукт діяльності фізичних осіб-громадян. Взаємозв’язок фізичної і юридичної осіб.  Відмежування прав юридичної особи від прав фізичної особи.  Сутність юридичної особи як суб’єкта права  приватної власності (ст. 325 ЦК України). Спірність даного питання в юридичній  літературі. Правова конструкцію права колективної власності згідно Закону України “Про власність”. (Г.В. Пронська,  В. І. Демчик).  Відмежування права власності юридичної особи від права власності колективу. Право власності юридичних осіб  як  право при­ватної власності.
• Зміст права власності.  Права власника щодо належного йому майна згідно Закону України "Про власність" (ст. 4) та ЦК України (статті 317, 318 і 320). Формування суб'єктивного права власності як сукупності трьох найголовніших правомочностей власника. Право власника управляти майном і вчиняти з ним дії та співвідношення з такими поняттями як користування і розпорядження май­ном. Правила виникнення правомочностей власника. Належність сукупності "тріади" правомочностей власнику. Належність "тріади" правомочностей окремо іншим особам (орендареві, наймачу). Здійснення власником правомочностей щодо належ­ного йому майна. Обмеження такого здійснення за законом.  Визначення володіння. Визначення права  володіння  у суб'єктивному розумінні. Види володіння. Законне (титульне) володіння та його сутність. Належність титульного володіння. Титульне володіння як елемент інших майнових прав та належність його іншим особам. Підстави наділення таким правом інших осіб. Відмінності права володіння власника від права володіння ін­ших осіб (титульних володільців).  Обов’язки титульних воло­дільців щодо володіння майном, яке належить власникові. Випадки, коли титульний володілець може мати не тільки право володін­ня, а й інші правомочності. Титульне володіння власника як первинне володіння. Похідне володіння. Незаконне володіння. Визначення добросовісного незаконного володіння. Визначення недобросовісного незаконного  володіння. Правила визнання особи недобросовісним незаконним володільцем. Правила визнання набувача  майна  незаконним, але добросовісним володільцем. Визначення  права  володіння в об'єктивному розумінні. Право користування в об'єктивному значенні. Право користування у суб'єктивному значенні. Зв’язок права користування з правом володіння та сутність цього зв’язку. Використання власником свого майна для здійснення підприємницької діяльності згідно зі ст. 321 ЦК України. Право користування майном за Законом України "Про власність" (ст. 4). Право фізичних осіб використовувати належне їм майно з метою утворення юридичних осіб, у то­му числі підприємницьких товариств. Види користування. Законне і незаконне користування. Визначення законного  ко­ристувача. Державне підприємство як користувач. Право власника на результати господарського ви­користання майна (продукцію, плоди, доходи) відповідно до п. 2 ст. 6 Закону України "Про власність". Право власності орендаря за Законом України "Про власність" (ст. 22). Правила набуття права власності орендарем  на підставі ст. 27 Закону України "Про оренду державного та комунального майна". Випадки, коли орендар має право на компенсацію за витрати щодо вдосконалення майна. Право наймача на користування майном. Належність права користування право володіння не лише власникові, а й іншим особам та правові підстави такої належності. Загальні обмеження власника у здійсненні права користування на­лежним йому майном. Спеціальні обмеження правомоч­ностей інших користувачів з користування майном.  Право розпорядження в об'єктивному розумінні. Право розпорядження у суб'єктивному розумінні. Відмінності правомочності володіння і користування від права розпорядження. Винятки з цього питання (націоналізація, конфіскація, реквізиція, примусовий про­даж тощо). Реалізація власником права розпорядження майном. Приклади такої реалізації. Випадки обмеження власником на певний час права власності.  Випадки припинення свого права власності. Приклади. Засоби визначення юридичної долі речі. Акт розпорядження майном  як юридичний акт. Сутність такого акту, як одностороннього право чину. Здійснення власником одностороннього правочину у формі конклюдентних дій та зв’язок цих дій з припиненням права власності. Випадки законодавчого обмеження щодо розпорядження майном. Обмеження щодо розпорядження майном, яке є пам'яткою історії і культури. Порядок викупу такого майна у громадянина. Правові наслідки неналежної схоронності пам'яток історії та культури за ст. 354 ЦК України. Правила передачі права володіння та користування, права розпорядження за договором іншій особі. Особливості передачі трьох правомочностей власника за договором комісії. Права комісіонера. Взаємозв’язок правомочностей з володіння, користування та розпорядження майном. Механізм виникнення вказаних правомочностей у власника майна. "Тріада" правомочностей з володіння, користування та розпорядження майном як універсальна юридична форма та сутність цієї форми. Межі здійснення права власнос­ті за ЦК України. Обов’язок власника дотримуватись моральних норм при здійсненні своїх прав та виконан­ні обов'язків за ст. 320 ЦК України. Заборона власнику використовувати право власності на шкоду правам, свобо­дам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуа­цію та природні якості землі. Питання щодо обмеження чи припинення власності, а також допуск до користування майном власника інших осіб згідно закону. Право власності як інститут сучасного цивільного права та його значення для всіх форм власності.
• Способи набуття права власності. Вплив на механізм виникнення права власності певних юридичних фактів, визначених ЦК України. Набуття права власності відповідно до ст. 328 ЦК України. Порядок набуття права власності юридичною особою. Підстави виникнення права власності. Способи набуття права власності. Пер­вісні способи набуття права власності та їх сутність. Виготовлення або створення нової речі (виробництво). Момент виникнення права власності на майно при виробництві. Похідні способи набуття права власності та їх сутність. Правонаступництво. Належність до похідних способів набуття права власності усіх правочинів. Правила набуття права власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою.  Правила набуття права власності на нову річ, яку виготовила особа зі своїх матеріалів на підставі договору з іншою особою. Момент виникнення права власності на новостворене нерухоме майно (будівлі, спору­ди тощо). Момент виникнення права власності на новостворене нерухоме майно (будівлі, спору­ди тощо), якщо законом або договором передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації. Момент виникнення права власності на нерухоме майно, якщо право власності на таке майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації. Право власності особи до завершення будівництва (створення майна). Випадки та порядок визнання особи власником недобудованого нерухомого майна за ст. 331 ЦК України.  Визначення переробки (специфікації) зап. 1 ст. 332 ЦК України. Набуття права власності на нову річ у разі переробки чужої речі за п. 2 ст. 332 ЦК України. Набуття права власності на рухому річ, створену особою шляхом переробки з матеріалу, що їй не належить за п. 3 ст. 332 ЦК України. Правила набуття права власності на нову річ, якщо вартість переробки і створеної нової речі істотно перевищує вартість матеріалу за п. 4 ст. 332 ЦК України. Правила відшкодування вартості переробки власником матеріалу, який набув право власності на виготовлену з нього річ за п. 5 ст. 332 ЦК України. Привласнення загальнодоступних дарів природи за ст. 333 ЦК України. Інші первісні способи набуття права власності. Визнання речі безхазяйною, знахідка, бездоглядні домашні тварини, скарб.  Визначення  безхазяйної речі за ст. 335 ЦК України. Правове становище безхазяйної нерухомої речі. Порядок взяття на облік безхазяйної нерухомої речі. Строк, протягом якого безхазяйна неру­хома річ передається у комунальну власність. Набуття права власності на безхазяйні рухомі речі за набувальною давністю за ЦК України. Набуття права власності на речі, від яких власник відмовив­ся, на знахідку, на бездоглядних домашніх тварин та скарб. Набувальна дав­ність. Інститут набувальної давності. Зв’язок набувальної давності з фактами безтитульного володіння майном. Титульне і безтитульне володіння май­ном. Визначення титульного володіння майном. Визначення безтитульного володіння майном. Набуття права власності за набувальною давністю за ст. 344 ЦК України. Строки, протягом яких особа набуває право власності за набувальною давністю на рухоме та нерухоме майно. Момент виникнення права власності на нерухоме майно, що підлягає державній реєс­трації. Права особи, яка заявляє про давність володіння. Визначення моменту виникнення права власності за набувальною давністю. Момент набуття права власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транс­портні засоби, цінні папери.  Момент набуття права власності на рухому річ, від якої власник відмовився, за  ст. 336 ЦК України. Знахідка (ст. 337 ЦК України). Обов’язок особи, яка знайшла загублену річ. Обов’язок особи, яка знайшла загублену річ у приміщенні або транспорт­ному засобі. Права та обов’язки  особи, якій пе­редана знахідка. Обов’язки особи, яка знайшла загублену річ, власник якої є невідомим. Права особи, яка знайшла загублену річ. Права особи, яка знайшла загублену річ, що швидко псується, або річ, витрати на зберігання якої є непропорційно великими порівняно з її вартістю та права особи, яка має право вимагати її повернення. Строк, протягом якого особа, яка знайшла загублену річ, набуває право власності на неї. Випадки, коли особа, яка знайшла загублену річ, набуває право власності на неї. Умови переходу речі у власність тери­торіальної громади. Правила передачі знайдених транспортних засобів на зберігання міліції. Права органів міліції у разі, якщо власник знайденого транспортного засобу не виявлений. Строк, протягом якого сума виторгу за знайдений транспортний засіб переходить у власність територіальної громади. Права особи, яка знайшла загублену річ. Обов’язки власника (володільця) перед особою, яка знайшла загублену річ. Бездоглядна домашня тварина (ст. 340 ЦК України). Обов’язки особи, яка затримала бездоглядну домашню тварину. Обов’язки особи, яка затримала бездоглядну домашню тварину, власник якої або місце його перебування невідомі. Права особи, яка затримала бездоглядну домашню тварину, на час розшуку власника. Строк, протягом якого право власності на затриману бездоглядну домашню тварину переходить до особи, у якої вони були на утриманні та в корис­туванні. Строк, протягом якого право власності на затри­ману робочу або велику рогату худобу переходить до особи, у якої вони були на утриманні та в корис­туванні. Строк, протягом якого право власності на затри­маних інших тварин переходить до особи, у якої вони були на утриманні та в корис­туванні. Умови переходу тварини у власність територіальної громади, на тери­торії якої її було виявлено. Права особи, яка затримала тварину, та особи, якій вона була передана на утримання та в користування. Визначення поняття скарбу ст. 343 ЦК України. Права особи, яка виявила скарб. Права особи, яка виявила скарб, що був прихований у майні, яке належить на праві влас­ності іншій особі, та права власника майна. Право власності на скарб у разі виявлення скарбу особою, яка здійснювала розкопки чи пошук цінностей без згоди на це власника майна, в якому він був прихований. Право власності на скарб у разі виявлення скарбу, що є пам'яткою історії та культури. Права особи, яка виявила такий скарб. Розмір винагороди та умови отримання такої винагороди особою, яка виявила скарб, що є пам'яткою історії та культури. Права особи та власника майна у разі, якщо пам'ятка історії та культури була виявлена у майні власника. Розмір винагороди. Обмеження щодо вказаних правил. Похідні способи набуття права власності. Право власності у набувача майна за договором відповідно до ст. 334 ЦК України. Визначення поняття “передання майна”.  Право власності на майно за договором, який підлягає нотаріаль­ному посвідченню. Право власності у набувача за договором  про відчуження майна, який підлягає державній реєстра­ції. Права добросо­вісного набувача у разі, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права відповідно до норм ст. 388 ЦК України. Права особи, заволоділа майном на підставі договору з його влас­ником, який після закінчення строку договору не пред'явив вимоги про його повернення. Строки набуття права власності за набувальною давністю на рухоме та нерухоме майно. Інші похідні способи набуття права власності. Набуття права власності шляхом приватиза­ції державного майна та майна, що є в комунальній власності.
• Способи припинення права власності. Підстави припинення права власності ст. 346 ЦК України. Відчуження власником свого майна. Відмова власника від права власності. Припинення права власності на майно, яке за законом не може належати цій особі. Знищення майна. Викуп пам'яток історії та культури. Викуп земельної ділянки у зв'язку із суспільною необхідністю.  Викуп нерухомого майна з метою суспільної необхідності земе­льної ділянки, на якій воно розміщене. Звернення стягнення на майно за зобов'язаннями власника. Реквізиція. Конфіскація. Припинення юридичної особи чи смерть власника. Інші випадки припинення права власності. Підстави припинен­ня права власності. Припинен­ня права власності за ст. 347 ЦК України. Момент припинення права власності у разі відмови від права власності на майно, права на яке не під­лягають державній реєстрації.  Правила та строки відчудження права власності на майно, яке за законом, що був прийнятий ра­ніше, не може  належати особі, яка набула це майно. Правила примусового продажу майна. Підстави передачі такого майна  у власність держави.  Порядок відчуження майна, на яке особа набула право власності, на набуття якого за законом, що був прийнятий пізніше, потрібен особливий дозвіл, а в його видачі цій особі було відмовлено. Припинення права власності на майно у разі його знищення. Припинення права власності  у разі знищення майна, права на яке підлягають державній реєс­трації. Порядок здійснення викупу земельної ділянки з метою суспільної необхідності. Органи, що приймають рішення про викуп земельної ділянки з метою спільної необхідності. (ст. 350 ЦК України). Строк, протягом якого власник земельної ділянки має бути повідомлений письмово про необхідність її викупу. Визначення плати за земельну ділянку, що викуповується (викупна ціна), строки та інші умови викупу за ст. 350 ЦК України. Визначення викупної ціни. Дії органу, який вчинив позов про ви­куп земельної ділянки, по відношенню до власника даної земельної ділянки. Припинення права власності на житловий будинок, інші будівлі, споруди, насадження у зв'язку з викупом земельної ділянки, на якій вони розміщені. Позов про припинення права власності на житловий будинок, ін­ші будівлі, споруди, насадження у зв'язку з викупом земельної ділянки за ч. 2 ст. 350 ЦК України. Підстави задоволення вимоги про викуп зазначеного майна. Підстави знесення житлового будинку, інших будівель, споруд, насаджень, які розміщені на земельній ділян­ці, що підлягає викупу або перенесення їх, за бажанням власни­ка, на іншу земельну ділянку та їх відбудову. Права особи у разі знесення або перенесення цих об'єктів на іншу земельну ділянку. Права особи, право власності якої припинилося. Обмеження щодо знесення житлового будинку. Випадки, коли вимога про припинення права власності на житловий будинок, інші будівлі, споруди чи насадження розглядається разом з ви­могою про викуп земельної ділянки. Права власника житлового будинку, інших будівель, споруд, насаджень, що розміщені на цій земельній ділянці, яка підлягає викупу, до винесення рішення суду. Права державного органу охорони пам'яток історії та культури уразі, якщо власник безгосподарно ставиться до пам'ятки історії та культури. Випадок, коли суд за позовом державного ор­гану з питань охорони пам'яток історії та культури може постано­вити рішення про викуп пам'ят­ки історії та культури у власника. Випадок, коли позов про викуп пам'ят­ки історії та культури у власника може бути пред'явлено без попередження. Визначення викупної ціни пам'ятки історії та культури. Випадок, коли майно мо­же бути примусово відчужене у власника на підставі та в порядку, встановлених законом, за умови попереднього і повного відшкоду­вання його вартості (реквізиція). Права власника щодо реквізованого майна. Право особи щодо реквізованого майна після припинення надзвичайної обставини. Права та обов’язки особи у разі повернення майна. Позбавлення фізичної або юридичної особи права власно­сті на майно. Перехід майна у власність держави. Обсяг та порядок конфіскації майна. Набуття права власності на земельну ділянку за набувальною давністю. Набувальна давність у разі втрати не зі своєї волі майна його володільцем. Право фактичного володільця на захист свого володіння від усіх інших осіб.  

 

 

 

• Загальні положення щодо права приватної власності фізичних осіб. Значення інституту права приватної власності для країн з ринковою економікою. Інститут привласнення в Україні радянського періоду. Знищення насильницькими методами зароджуваних у Росії та в ін­ших республіках Союзу РСР відносин капіталістичної приватної власності і поширення режиму соціалістичної власності на знаряддя праці та засоби виробництва в роки жовтневої революції 1917 р. Особиста власність як  основа індивідуальної форми привласнення певних матеріальних благ в радянський період. Обмеження щодо деяких об'єктів права особистої власності громадян у законодав­стві радянського періоду. За­лежність особистої власності громадян від чітко визначених розмірів оплати праці в суспільному секторі народного господарства в умовах соціалізму. Здійснення громадянами права особистої власності та обсяг їхніх правомочностей за ст. 86 ЦК УРСР 1964 р. Інші ознаки особистої власності громадян за ЦК УРСР. Кардинальне реформування правового регулювання відносин власності в СРСР і УРСР наприкінці 80 — на початку 90-х рр. Декларації про державний су­веренітет України. Закон України «Про економічну самостійність Української РСР» від 3 серпня 1990 р. Законі України «Про влас­ність». Закон України «Про внесення змін і доповнень до де­яких законодавчих актів України» від 7 липня 1992 р. Запровадження інституту приватної власності. Юридичне визнання при­ватної власності в Україні у 1992 р. Закон про внесення змін до ЦК Української РСР та деяких законодавчих актів від 16 грудня 1993 р. Закон України «Про власність» як головне джерело правового регулювання відносин влас­ності громадян.
• Сутність права приватної власності фізичних осіб. Визначення права приватної власності за ст. 325 ЦК України. Визначення суб’єктів права приватної власності. Обмеження щодо окремих видів майна, яке може бути у приватної власності громадян. Положення ЦК України щодо складу, кількості та вартості майна, яке може бути у власності фізичних та юридичних осіб. Регулювання права приватної власності на підставі ЗК України, Закону України «Про власність» та інших законів. Економіко-правовими ознаками для визначення сут­ності приватної власності. Об'єктний та суб'єктний склад права приватної власності. Об­сяг правомочностей власника. Характер співіснування приватної власності з іншими її формами. Об'єк­ти права приватної власності відповідно до п. 1 ст. 13 Закону України «Про власність». Визначення поняття суб’єктів права приватної власності відповідно до Закону України «Про власність». Рівність обов’язків суб’єктів права приватної власності щодо належного їм на території України майна. Принцип рівності всіх суб'єктів права приватної власності і його значення для законодавства. Обмеження у придбанні іноземними громадянами або особами без громадянства деяких видів майна чи його використання. Інші ознаки права приватної власності. Ступінь свободи власника у здійсненні правомочностей щодо належного йому майна. Правомочності власника відповідно до Закону України «Про власність» .  Інші права громадян щодо власності за ст. 19 Закону Украї­ни «Про власність». Правомочності власника за ст. 319 ЦК України. Визначення поняття права приватної власності в об’єктивному значенні. Визначення поняття права приватної власності в суб’єктивному значенні. Обмеження щодо об’єктів, які не можуть перебувати у  власності  громадян за ст. 13 Конституції України та ст. 9 Закону України «Про власність». Об'єкти, які з міркувань державної безпеки або з інших підстав не повинні перебувати у власності тих чи інших суб'єктів правовідносин або мають набуватися з додержанням спеціальних правил. Постанова Верхов­ної Ради України «Про право власності на окремі види майна» від 17 червня 1991 р.¹ (з наступними змінами і доповненнями від 22 квітня 1993 р., 15 липня 1994 р., 24 січня 1995 р.) Перелік видів майна, що не може перебувати у власності гро­мадян, громадських об'єднань, міжнародних організацій та юри­дичних осіб інших держав на території України, та Спеціальний по­рядок набуття права власності громадянами на окремі види майна, викладені відповідно в додатках № 1 і № 2. Перелік видів майна, для яких встановлюється спеціальний поря­док набуття громадянами права власності. Необхідність вилучення деяких видів майна з числа об'єктів права при­ватної власності громадян. 
• Право приватної власності фізичних осіб на земельні ділянки. Спеціальний правовий режим щодо умов набуття права власності на земельні ділянки та здійснення громадянами правомочностей власника за Земельним законодавством. Обмеження щодо умов набуття права власності на земельні ділянки. Особливості визначення землі як об'єкту права приватної власності. Особливості використання земельної ділянки як об’єкта права приватної власності. Положення ст. 121 ЗК України 2001 р. щодо розмірів земельних ділянок для ведення фермерського господарства. Розміри земельних ділянок. Нормування земельних ділянок, що передаються безоплатно за ЗК України.  П. 13 Перехідних положень ЗК України щодо розміру земель сільськогосподарського призначення.
• Право власності фізичних осіб на цінні папери. Поширення обігу цінних паперів. Визначення поняття цінних паперів за Зако­ном України «Про цінні папери і фондову біржу». Види цінних паперів за Зако­ном України «Про цінні папери і фондову біржу». Вимоги до цінних паперів як об'єктів цивільних прав. Право випуску цінних паперів за законодавством України. Право громадян щодо права власності на цінні папери. Регулювання відно­син з придбання деяких видів цінних паперів. Обмеження щодо придбання деяких видів цінних паперів. Придбання акцій акціонер­ного товариства закритого типу. Право громадянина щодо таких об’єктів як цілісні май­нові комплекси підприємств різних організаційно-правових форм. Визначення поняття «підприємство» як суб'єктата об'єкта права у Законі України «Про підприємства в Україні». Повноваження власника з управління підприємством як об'єктом права за ст. 14 Закону України «Про підприємства в Україні». Визначення поняття «власник майна підприємства». Встановлення спеціального правового режиму майна підприємст­ва, що стосується порядку набуття, обліку, використання та відчу­ження цього майна. Вплив статутних положень на правовий режим майна підприємства. Особливості набуття права власності на майно підприємс­тва спадкоємцями. Визначення правомірності володіння майном відповідно до ст. 49 Закону України «Про власність». Винятки щодо наявності у власника письмового доказу належності йому того чи іншого майна. 
• Право власності на житло. Визначення поняття житла за ст. 379 ЦК України. Визначення поняття житлового будинкуяк об'єкта права влас­ності за ст. 380 ЦК України.Визначення поняття садиби як об'єкта права власності за ст. 381 ЦК України. Правила відчуження садиби у разі відчуження житлового будинку. Визначення поняття квартири як об'єкта права власності за  ст. 382 ЦК України. Положення ч.2 ст. 382 ЦК України щодо правового положення  різних видів приміщень у дво- або багатоквартирному жит­ловому будинку.  Права власника житлового будинку, квар­тири за ст. 381 ЦК України. Права власника щодо ремонту та змін у квартирі, наданій йому для використання як єдиного цілого. Права житлово-будівельного (житлового) ко­оперативу та їх членів на квартиру в бу­динку кооперативу за ст. 384. ЦК.  Права члена житлово-будівельного (житлового) кооперативу щодо права володіння, користування та розпоряджання квартирою, яку він займає в будинку кооперативу, якщо він не викупив її. Права члена житлово-будівельного (жит­лового) кооперативу в разі викупу квартири. Ст. 385 ЦКщодо об'єднання власників житлових будинків, квартир. Право власників квартир на створення об'єднання власників квартир (житла) за ч.1 ст. 385 ЦК. Правове положення об'єднання власників квартир, житлових будинків.
• Порядок приватизації квартир. Визначення поняття житлового фонду за ст. 4 Розділу І Житлового кодексу України. Склад житлового фонду. Види житлового фонду. Об’єкти, що не входять до складу житлового фонду. Права наймачів житлових приміщень Згідно Конституції України (ст. 47) та Житлового кодексу (ст. 65¹). Закон України “Про приватизацію державного житлового фонду” від 19 липня 1992 року.  Визначення поняття приватизації за ст. 1 Закону України “Про приватизацію державного житлового фонду” від 19 липня 1992 року.  Ціль приватизації. Визначення об’єктів приватизації за ст. 2 Закону України “Про приватизацію державного житлового фонду” від 19 липня 1992 року.  Об’єкти, що не підлягають приватизації за п. 2 ст. 2  Закону України “Про приватизацію державного житлового фонду”. Здійснення приватизації квартир у будинках, включених до плану реконструкції п. 3 ст. 2 Закону України “Про приватизацію державного житлового фонду” (в подальшому закону). Права наймачів, які проживали у будинку до початку реконструкції щодо приватизації житла. Проведення приватизації одноквартирних будинків а також квартир в будинках, включених до планів ремонту відповідно п. 4 ст. 2 Закону. Способи приватизації за ст. 3 Закону. Розрахунок норм площі на наймача і кожного члена його сім’ї. Положення Закону щодо безоплатної передачі у власність громадянам об’єктів житла.  Положення про порядок передачі квартир (будинків) у власність громадян. Держжиткоммунгоспом України 13. 09. 1992 р. Організація проведення приватизації та оформлення права власності відповідно до ст. 8 Закону. Органи, що здійснюють приватизацію державного житлового фонду. Порядок передачі займаних квартир (будинків) за п.2 ст.8 Закону. Підстави передачі квартир (будинків) у власність громадян. Строк, протягом якого приймається рішення відповідних органів приватизації з дня одержання заяви громадянина. Органи, на які покладено підготовку та оформлення документів про передачу у власність громадян квартир (будинків). Оформлення передачі квартир (будинків) у власність громадян з доплатою, безоплатно чи з компенсацією. Порядок оплати вартості приватизованого житла. Права органів приватизації, що здійснюють приватизацію державного житлового фонду. Оплата вартості послуг за оформлення документів на право власності на квартири (будинки). Порядок передачі державного житлового фонду, який знаходиться в державних підприємствах, організаціях та установах, у комунальну власність. Передача державного житлового фонду в комунальну власність в разі банкрутства підприємств, зміни форми власності або ліквідації підприємств, установ, організацій. Передача нежилих приміщень житлового фонду, які використовуються підприємствами торгівлі, громадського харчування, житлово-комунального та побутового обслуговування населення на умовах оренди, у комунальну власність. Порядок передачі житлового фонду, що перебував у повному господарському віданні підприємств, установ чи організацій, у комунальну власність. Обов’язки органів приватизації щодо прав мешканців квартир (будинків) у приватизації займаного ними житла. Вирішення спорів,  що виникають при приватизації квартир (будинків) державного житлового фонду. Відповідальність службових осіб та громадян при порушенні вимог Закону України “Про приватизацію державного житлового фонду” від 19 липня 1992 року. 
• Умови виникнення права приватної власності фізичних осіб (громадян). Роль певних юридичних фактів для виникнення у громадян права приватної власності на те чи інше майно. Юридичні підстави для виникнення права власно­сті і в інших суб'єктів права. Поділ підстав на універсальні (загальні) і спеціальні. Поділ підстав виникнення права власності на первісні і похідні. Розмежування первісних і похідних підстав виникнення права власності, в тому числі і приватної власності громадян. Класифікації підстав виникнення права власності. Зміст цих підстав, їх вплив на формування правового статусу власника. Пере­лік підстав виникнення права приватної власності в ст. 12 Закону України «Про власність». Інші підстави набуття права приватної власності громадянами. Загальні за­сади набуття права власності усіма суб'єктами цивільних правовід­носин у гла­ві 24 «Набуття права власності» ЦК України. Загальна умова визнання громадянина власником набутого майна. правові наслідки одержання громадянином майна без достатньої юридичної підстави або з порушенням відповід­них правил його придбання. Умови, необхідні для виникнення у громадянина права власності. Особливості підстав виникнення у громадянина права власності. Виникнення у громадян права власності на доходи від участі в суспільному виробництві. Юридична підстава виникнення права власності на такі доходи.  Здійснення винагороди працівників за ви­конану роботу. Юридична підстава поширення на заробітну плату режиму права приватної власності. Інші форми можливих доходів громадян за Законом України «Про власність» та залежність їх формування від організа­ційно-правової форми утворення юридичної особи. Права члену кооперативу за ст. 24 цього Закону. Особливий порядок формування доходу членів трудового колективу державного підприємства, працівників орендних та де­яких інших підприємств. Інші види доходів, одержуваних громадянами від їх участі працею в суспільному виробництві (особливо працівників установ, які перебувають на бюджетному утриманні). Виникнення права власності на доходи громадян від інди­відуальної праці та підприємницької діяльності. Права громадян відповідно до Закону Украї­ни «Про підприємництво». Положення цього Закону щодо мож­ливостей визначати види діяльності, які можна здійснювати вільно, а які — лише за наявності спеціального дозволу. Особливості процесу виникнення у громадян права приватної власності на доходи, одержувані від підприємницької діяльності створених ними підприємств з правами юридичної особи. Юридична особа, яка бере на себе відповідні обов'язки перед своїми засновниками (засновни­ком) як суб'єкт підприємництва. Обов’язки підприємства відповідно до установчих документів (установчого договору, стату­ту) щодо доходів, одержаних від під­приємницької діяльності. Порядок формування і виплати цих до­ходів, правовий режим яких поставлений у залежність від організа­ційно-правової форми підприємства. Права фізичних або юридичних осіб відповідно до ст. ст. 113, 114, 116  ЦК України. Виникнення у громадян права власності за договорами та іншими правочинами. Значення вказаної похідної правової підстави у фор­муванні власності громадян. Особливості одержання фізичними та юридичними особами  майна у приватну влас­ність на основі угод за ЦК України. Головна умова виникнення у громадян пра­ва приватної власності на основі угод. Виникнення у громадян права приватної власності внас­лідок успадкування майна. Умови переходу майна у власність за даною юридичною підставою. Особливості здійснення спадкування. Виникнення права на спадкування. Правове положення майна юридичних осіб, діяльність яких припинена внаслідок ре­організації або ліквідації. Інші підстави виникнення у громадян права власності
• Припинення права приват­ної власності громадянина. Юридич­на підстава припи­нення права приватної власності. Правові наслідки укладення договору купівлі-продажу.  Винятки з цього питання. Правові наслідки створення громадянином власними зусиллями і з власних матеріалів скульптури, картини, іншої речі. Умови припинення права власності. Випадки переходу права власно­сті в порядку правонаступництва. Підстави виникнення права власності у цьому випадку. Підстави припинення права власності.  Випадки припинення права приватної власності всупереч волі громадянина-власника. Припинення права приватної власності внаслідок реквізиції. Припинення права приватної власності внаслідок конфіскації. Припинення права приватної власності внаслідок націоналізації.
• Здійснення фізичними особами (громадянами) права приватної власності. Визначення права приватної власності. Зміст права власності громадян. Невизначеність у цивільному законодавстві та інших законодавчих актах щодо конкретного обсягу правомочностей громадян. Межі здійснення громадянами правомочностей права приватної власності щодо того чи іншого конкретного майна. (наприклад, щодо земельних ділянок, приватного підприємства, зброї, валютних цінностей). Врахування за­гальних принципів здійснення цивільних прав, соціально-економічної природи власності громадян та особливостей окремих її об'єктів при визначенні обсягу правомочнос­тей громадянина щодо належного йому майна. Значення правильного визначення обсягу правомочностей та умов їх здій­снення  для утвердження правового статусу громадянина-власника та захисту його прав. Правові наслідки порушення особою відповідних правових норм. Ст. 4 Закону України «Про власність» щодо прав власника відносно свого майна. Зобов’язання власника під час здійснення ним правомочностей власника. Обмеження щодо діяльності власника. Правові наслідки недодержання власником встановлених законодавством України вимог. Правові підстави для відмови у захисті права при­ватної власності. Зміст ринкових відносин у новому цивіль­ному законодавстві (нова формула). Можливість  засто­сування нової формули в інституті права власності. Звернення до загаль­них критеріїв визначення правомірності чи неправомірності дій влас­ників та зв’язок цих критеріїв з трьома елементами правомочностей власника. Встановлення обсягу правомочностей як до сукупності усіх названих елементів так і до кожного з них. Здійснення володіння об'єктами права приватної власності кожним громадянином. Правове положення спільного володіння. Випадки, коли власник не завжди може бути заінтересований мати майно у своєму фактичному володінні. Випадки, коли фактичне володіння майном для власника є недоцільним. Значення користування майном у набутті власником права власності. Здійснення власником права користування майном. Права власника щодо захисту права користування своїм майном. Спеціальні умови здійснення права користування власником. Випадки, коли необхідно мати дозвіл на здійснення власником права користування своїм майном. Випадки, коли власник може бути позбавлений можливості, всупереч власній волі, користуватися своєю власністю. Значення розпоряджання для здійснення власником права власності. Випадки, коли без права розпорядження право власності позбавлене доцільності. Значення права розпорядження у здійсненні громадянами підприємницької та іншої господарської діяльності. Право на визначення юридичної чи фактичної до­лі речі. Визначення певних загальних та спеціальних правил здійс­нення повноважень з володіння, користування, розпоряджання майном. Встанов­лення спеціального правового режиму здійснення правомочностей власника щодо окремих видів майна (валютних цінностей, зброї, зе­мельних ділянок тощо). Ст. 13 Конституції України щодо здійснення власником права власності.

 

 

 

• Загальні положення. Ст. 80 ЦК України щодо поняття юридичної особи. Поняття юридичної особи за визначенням Я. М. Шевченко. Закон України «Про власність» щодо видів власності не­державних юридичних осіб. Критика біль­шістю юристів конструкції права колективної власнос­ті та її суб'єктного складу. Ототожнення колективної форми власності зі спільною власністю. Колективна влас­ність як власність окремих юридичних осіб. Здійснення приватними юридичними особами правомочностей власника та залежність цього від організаційно-правової форми юридичної особи та прав її учасників, акціонерів або членів. Спільні закономірності, що характе­ризують право власності юридичних осіб. Права засновників (учасників) юридичної особи на її майно. Визначення власності юридичної особи. Права юридичних осіб щодо свого майна. Зміст права власнос­ті, межі і способи здійснення права власності юридичними особами та значення для цього обсягу правоздатності юридичних осіб. Набуття юридичними особами цивільних прав та здійснення цивіль­них зобов'язань. Визначення  джерел формування майна юридичної особи, порядок розпорядження майном, поділу прибутків і збитків.  Відповідальність юридичних осіб. Відповідальність засновників (учасників) юридичної особи. ЦК України, закони України «Про власність», «Про господарські то­вариства», «Про споживчу кооперацію», «Про сільськогосподарсь­ку кооперацію», «Про об'єднання громадян» щодо переліку майнових об'єктів, джерел формування власності юри­дичних осіб (господарських товариств, кооперативів, громадських і релігійних організацій, об'єднань тощо).  Право власності юридичних осіб на землю. Способи набуття у власність земельних ділянок юридич­ними особами.
• Право власності кооперативів. Визначення виробничого кооперативу за ст. 163 ЦК України. Поділ майна виробничого кооперативу та підстави такого поділу. Обов’язки члену виробничого кооперативу за ст. 165 ЦК України. Порядок  та підстави внесення пайових внесків членами виробничого коопе­ративу. Поділ прибутку виробничого кооперативу, а також майна, що зали­шилося після його ліквідації та задоволення вимоги кредиторів. Відповідальність виробничого кооперативу. Відповідальність членів виробничого кооперативу. Правовий статус виробничих кооперативів, права та обов'язки їх членів за п.4 ст. 163 ЦК України. Правове регулювання діяльності виробничих кооперативів. Правові засади діяльності споживчих товариств.  Визначення суб'єктів права власності в сільсько­господарській кооперації. Визначення складу власності споживчої кооперації відповідно до п. 1 ст. 9 Закону України «Про споживчу коопера­цію» від 10 квітня 1992 р. Засади відносин між споживчими товариствами та їх спілками. Визначення об’єктів права власності кооперативу відповідно до ст. 24  Закону України «Про власність». Визначення власності споживчих товариств згідно з п. 2 ст. 9 Закону України «Про споживчу кооперацію». Визначення об'єктів права власності кооперативу відповідно до Закону України «Про сільськогосподарську коопера­цію» (ст. 20). Визначення об'єднання сільськогосподарських кооперативів як власників майна відповідно до п. 6 ст. 26 За­кону України «Про сільськогосподарську кооперацію». Обмеження щодо складу об'єктів права власності об'єднання. Визначення власності об'єднання щодо майна створених ним підприємств. Правове положення об'єктів права власності споживчої кооперації відповідно до п. 5 ст. 9 Закону України «Про споживчу кооперацію». Самостійне джерело утворення власності кооперативу. Визначення майна кооперативу. Особливість правового режиму майна, кооперативів та їх об'єд­нань. Визначення пайових внесків. Встановлення обов’язкових розмірів паю. Характерна риса правового режиму пайового фонду кооперативу. Створення неподільного фонду кооперативу. Поділ майна кооперативу відповідно до пунктів 2 і 3 ст. 21 Закону України «Про сільсько­господарську кооперацію». Види фондів кооперативу. Утворення неподільного фонду. Порядок формування та розміри неподільного фонду. Особливість неподільного фонду кооперативу. Створення та призначення резервних фондів. Порядок створення  страхових та інших фондів кооперативу. Порядок утворення та формування централізованих фондів кооперативів. Зміст права кооперативної власності (ст. 317 ЦК України). Право володіння у сфері господарювання кооперативу. Право розпорядження та його здійснення власником.  Суб’єкти права власності кооперації та їх права.  Використання майна  споживчим товариством, спілками відповідно із Законом України «Про споживчу кооперацію». Спеціальний (або статут­ний) характер правосуб'єктивності кооперативу як юридичної особи. Вирішення юридичної долі майна споживчих товариств та їх спілок відповідно до ст. 10 цього Закону. Здійснення правомочностей власника щодо майна, яке належить споживчим товариствам (спілкам), сільськогосподарським кооперативам (об'єд­нанням). Обсяг господарської діяльності, наявність матеріально-фінансо­вих ресурсів, інші об'єктивні і суб'єктивні фактори та значення їх для кооперативу. Права власника засобів виробництва та іншого майна згідно з п. З ст. 5 Закону України «Про власність». Аналогічні права споживчих товариств та їх спілок згідно із Зако­ном України «Про споживчу кооперацію» (п. 2 ст. 11). Права сільсько­господарських кооперативів та їх об'єднань як власників засобів виробництва та іншого майна згідно із Законом України «Про сільськогосподарську кооперацію» (п. 9 ст. 2). Поділ майна споживчого товариства у разі його ліквідації (п. 1 ст. 18 Закону України «Про споживчу коопера­цію»). Поділ майна сільськогосподарського кооперативу, що залишилося після розрахунків з бюджетом, банками та іншими кредиторами відповідно до ст. 37 Закону України «Про сільськогосподарську коопера­цію». Поділ майна у разі ліквідації об'єднання (спілки) (п. 2 ст. 18 Закону України «Про споживчу коо­перацію»; п. 5 ст. 37 Закону України «Про сільськогосподарську ко­операцію»).
• Право власності господарських товариств. Обмеження для фізичних осіб у створенні юридичної особи відповідно до  ЦК України. Дискусійність даного питання щодо можливості заснування товариства однією особою. Господарські товариства як суб'єкти права власності відповідно до ст. 12 Закону України «Про господарські товариства» і ст. 115 нового ЦК України. Визначення суб'єкту права власності у господарських товариствах. Право учасників у господарських товариствах щодо майна. Основна особливість, за якою товариство відрізняється від ін­ших суб'єктів права і яка становить основну рису майнових відно­син у господарських товариствах. Первинний спосіб формування майнагосподарського товари­ства. Визначення вкладу учасників та засновників товариства відповідно до ст. 26 Закону України «Про власність», ст. 13 Закону України «Про господарські товариства» і пункту 2 ст. 115 ЦК України. Порядок оцінки вкладів. Питання щодо об'єктів права власності такого господарського товариства, як акціонерне відповідно до ст. 25 Закону України «Про власність». Визначення вкладів засновників та учасників господарського товариства. Порядок утворення статутного капіталу господарського товариства згідно зі ст. 155 ЦК України. Розмір статутного капіталу господарського товариства. Товариство як власник іншого майна та визначення цього майна. Юридична підстава виникнення права власності господар­ських товариств. Механізм внесення вкладів засновниками в акціонерному товаристві. Інші підстави виникнення майна товариства. Підстави набуття права власності товариством. Особливості перетворення державних підприємств на акціонерні товариства у процесі приватизації відповідно до законів України «Про приватизацію державного майна» від 19 лютого 1997 р. та «Про особливості приватизації майна в агропромисловому комплек­сі» від 10 липня 1996 р.  Визначення фонду господарського товариства. Визначення статутного (складеного) капіталу. Визначені розміри і порядок створення статутного капіталу. Мінімальний розмір статутного капіталу для акціонерних товариств. Мінімальний розмір статутного капіталу для товариств з обмеженою відповідальністю (статті 24 і 52 Закону України «Про господарські товариства»). Обмеження щодо коштів, за рахунок яких може формуватися статутний капітал (частини 3 і 4 ст. 13 Закону України «Про господарські товарист­ва»). Встановлення законодавством гарантій щодо підтвердження платоспроможності юри­дичних осіб — засновників відкритих АТ.  Встановлення розміру резервного фонду (ст. 14 Закону України «Про господарські това­риства»). Формування резервного фонду. Формування статутного капіталу. Порядок внесення учасниками вкладу та його розмір. Порядок та розмір оплати статутного капіталу АТ на етапі підписки та на момент проведення уста­новчих зборів у ВАТ і  у ЗАТ.  Правові наслідки несплати в установлений акціонером платежу відповідно до ст. 33 Закону України «Про господарські товарист­ва». Поділ статутного капіталу, прибутків і збитків товариства. Порядок збільшення та зменшення статутного капіталу АТ (ст. 156 ЦК України). Обмеження щодо випуску акцій акціонерним товариством відповідно до ст. 34 Закону України «Про господарські товарист­ва» та ст. 156 ЦК України.  Права акціонерів щодо придбання акцій. Прийняття рішення про збільшення статутного капіталу. Порядок зменшення статутного капіталу. Момент набрання чинності рішення товариства про зміни розміру статутного капіталу. Значення статутного капіталу для визначення меж відповідальності товариства і його учасників. Від­повідальність учасників за зобов'язаннями товариства у повних товариствах. Відповідальність у командитному товаристві. Відповідальність акціонерів. Функції статутного капіталі відповідно до вимог Закону України «Про господарські то­вариства». Умови, за яких товариство зо­бов'язане оголосити про зменшення свого статутного капіталу і за­реєструвати відповідні зміни до статуту в установленому порядку (ст. 144 ЦК України ). Умови, за яких  то­вариство підлягає ліквідації. Аналогічне правило за ст. 155 ЦК України щодо статутного капіталу акціонерних товариств. Положення відповідно до ст. 16 Закону України «Про господарські товарист­ва» щодо зменшення статутного фонду за наявності запе­речень кредиторів. Відсутність процедури повідомлення господарським товариством про зменшен­ня статутного фонду та порядок виявлення волі кредиторами щодо цього та не урегульованість цього питання. Вплив змін у кодексі функ­цій статутного капіталу на врегулювання порядку зменшення статутного капіталу в господарських товари­ствах. Зменшення статутного капіталу товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю, а також акціонерного товариства відповідно до статей 144, 157 ЦК України. Права кредиторів у цьому випадку. Правомочності господарських това­риств як суб'єктів права власності.
• Право власності господарських об'єднань. Права  підприємств відповідно до Закону України «Про підприємства в Україні» (ст. 3). Правові підстави створення та дії об'єднань. Члени об'єднання. Визначення об’єднання відповідно до п. З ст. З Закону України «Про підприємства в Україні». Визначення господарського об'єднання. Господарське об'єднання власник майна. Особливості відносин власності господарських об'єднань. Виникнення власності господарських об'єднань та її особливість. Право власності господарського об'єднання. Визначення суб'єктів права власності господарських об’єднань. Об'єкт права власності об'єднання (ст. 27 Закону України «Про власність»). Розмежування відповідальності об'єднан­ня і його членів як суб'єктів права. Ви­нятки. Можливості об'єднання щодо створення нових організацій з правами юридичної особи. Власник таких підприємств. Особливості таких підприємств щодо права вільного виходу з об'єд­нання (п. З ст. 27 Закону України «Про власність»). Винятки з цього правила. Правомочності об’єднання як власника закріпленого за ним майна. Правовий статус майна після припинення діяльності об'єднання (п. 5 ст. 27 Закону України «Про власність»).
• Непідприємницькі юридичні особи. Право власності громадських об'єднань. Визначення поняття “об'єднання громадян” відповідно до ЦК України (ст. 86) Об'єкти права власності громадських об'єднань (ст. 28 Закону України «Про власність»). Набуття права власності об'єднанням гро­мадян. Майно громадських організацій. Правовий режим коштів та іншого майна об'єднань громадян. Реалізація права власності об'єднань відповідно до ст. 23 Закону України «Про об'єднання громадян». Здійснення функцій щодо господарського управління майном. Види об'єднань громадян, підстави їх створення та функціонування. Правовий ре­жим майна, що належить політичним партіям. Право на майно об’єднань громадян відповідно до ст. 14 Закону України «Про політичні партії». Обмеження для політичних партій, створених ними установ й організацій щодо заснування підприємства та винятки з цього питання. Ст. 22 Закону України «Про об'єднання громадян» і ст. 15 Закону України «Про політичні партії в Україні» стосовно обмежень щодо одержання коштів та іншого майна по­літичними партіями. Заборона на фінансування політичних партій певними суб’єктами. Заборона щодо інформації про надходження кош­тів на рахунок політичної партії. Правові насідки порушення умов фінансування політичних партій. Професійні спілкита мета їх створення. Особливості правового регулювання, засади створення, права та гарантії діяльності професійних спілок за Законом України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» від 15 ве­ресня 1999 р. Ст. 34 цього Закону щодо права власності профспілок на майно. Підстави виникнення права власності профспілок на майно. Здійснення профспілками необхідної госпо­дарської та фінансової діяльності. Органи, що здійснюють фінансовий контроль за коштами профспілок та їх об'єднань. Органи, що здійснюють контроль за їх надходженням та витрачанням. Правові підстави позбавлення профспілок права власності, а також права володін­ня та користування майном, переданим їм у господарське відання (див. Господарський кодекс України, де визначено це поняття). Органи, що здійснюють розпорядження коштами, іншим майном профспілок, їх об'єднань, що належить їм на праві власнос­ті. Особливості правової відповідальності членів профспілок за зобов'язаннями профспілки та її органів. Особливості правової відповідальності профспілки та її органів  за зобов'язаннями її членів. Творчі спілки та підстави їх створення відповідно Закону України «Про професійних творчих працівників та творчі спілки» від 7 жовтня 1997 р. Джерела формування майна і коштів творчих спілок відповідно до ст. 21 цього Закону. Мета створення профспілками підприємств, установ та організацій з правами юридичної особи (ст. 23 цього Закону). Правове положення майна та коштів профспілок у разі їх ліквідації. Благодійні організації та підстави їх створення. Закон України «Про благодійництво та благодійні організації». Власність благодійних організацій відповідно до ст. 18 цього Закону. Джерела формування майна та коштів благодійних організа­цій. Обмеження щодо джерел формування майна та коштів благодійної організації. Обмеження щодо предмету застави благодійної організації. Здійснення благодійними організаціями господарської діяльності та її мета. Пільги для фізичних та юридичних осіб, які віддають частину своїх прибут­ків, заощаджень або майна на благодійну діяльність. Правове положення благодійних організацій, що існують лише на членські внески і добродійні пожертвування. Права благодійників відповідно до ст. 22 цього Закону, які передали своє майно, кошти та інші матеріальні цінності до благодійної орга­нізації. Зобов’язання набувачів благодійної допомоги у формі благодійних внесків і по­жертвувань, що мають цільовий характер (благодійні гранти). Контроль за діяльністю благодійних організацій, у тому числі й за порядком використання ними майна та коштів, призначених для благодійної допомоги.

 

 

ПРОГРАМА КУРСУ

«Цивільне право України» ч.2

 

Змістовний модуль 4.

 

Тема 16.

Право державної та комунальної власності.

• Загальні положення про державну власність. Державна власність як особливо суспільна форма привлас­нення матеріальних благ. Принцип рівності усіх форм власності в сучасному законодавстві. Ст. 2 За­кону України «Про власність» щодо рівності усіх форми власності в Україні. Процес роздержавлення за даним законодавчим актом та його суть.  Приватиза­ційні процеси різних видів майна як основа для розвитку під­приємницької діяльності в Україні. Ст. 326 ЦК України щодо майна, яке знаходиться у державній власності. Здійснення права власності  від імені та в інтересах держави Україна. Визначення державної та комунальної влас­ності за  Конституцією України. Визначення права державної власності за ст. 326 ЦК. Визначення права комунальної власності за ст. 327 ЦК. Суб’єкт права державної власності відповідно до ст. 32 Закону України «Про власність». Здійснення державою повноважень власника. Функції Кабінету Мініст­рів України відповідно до ст. 116 Конституції України. Повноваження державних органів. Постанова Верховної Ради УРСР від 15 жовтня 1990 р. «Про управління дер­жавним майном Української РСР». Повноваження Кабінету Міністрів України відповідно до даної постанови щодо державного майна. Ство­рення Фонду державного майна України та його функції та повноваження щодо державного майна. Декрет Кабінету Міністрів України від 15 грудня 1992 р «Про управління майном, що є у загальнодержавній власності».  Здійснення функцій з управління загальнодержавним майном міністерствами та іншими підвідомчими Кабінету Міністрів Укра­їни органами державної виконавчої влади. Інші нормативні ак­ти, що регулюють порядок використання державної власності. Постанова Кабінету Міністрів України від 18 січня 2001 р. № 32 про затвердження Порядку повернення у державну власність об'єктів прива­тизації у разі розірвання або визнання недійсними договорів купів­лі-продажу таких об'єктів. Інші нормативних актів, що регулюють деякі відносини, пов'язані з орендою та приватизацією державного майна. Постанова Кабінету Міністрів України від 2 січня 2003 р. № 3 про затвердження Методики оцінки об'єктів оренди, постановою від 12 жовтня 2000 р. № 1554 — Методика оцінки вар­тості майна під час приватизації. Визначення об’єктів права загальнодержавної власності відповідно ст. 34 Закону України «Про влас­ність». Перелік видів майна, що не може бути об'єктом приватизації за чинним законодавством України. Ст. 5 Закону України «Про приватизацію державного майна» щодо об'єктів, які не підлягають приватизації. Перелік видів об’єктів, що мають загальнодержавне значення. Об'єкти, які забезпечують виконання державою своїх функцій, обороноздатність держави, її економічну незалежність, та об'єкти права власності українського народу. Об'єкти, контроль за діяльністю яких з боку держави гарантує захист громадян від наслідків впливу неконтрольованого виготов­лення, використання або реалізації небезпечної продукції, послуг або небезпечних виробництв. Об'єкти, що забезпечують життєдіяльність держави в цілому.
• Підстави виникнення права державної власності. Способи виникнення державної власності. Способи виникнення права власності на майно, що є специ­фічними лише для держави, а також ті, що є звичайними й для ін­ших суб'єктів права власності. Виникнення права власності на майно державних підприємств у процесі виробництва. Націоналізація. Проведення націо­налізації майна ЦК КП України. Указ Президії Вер­ховної Ради України від 30 серпня 1991 р. «Про заборону діяльності Компартії України» та повноваження Верховної Ради Кримської АРСР, обласних, міських, районних Ради народних депутатів щодо майна, що передано на баланс Верховної Ради України. Закон України «Про обернення майна Компартії України та КПРС на державну власність» від 30 грудня 1991 р. Закон України «Про власність» та ЦК України 2003 р.  щодо такої підстави виникнення права державної власнос­ті, як націоналізація. Виникнення права дер­жавної власності - конфіскація. Різниця між націоналізацією та конфіскацією. Підстави позбавлення права власності особи на майно відповідно до ст. 354 ЦК України. Правове положення конфіскованого майна. Обсяг та порядок конфіскації майна. Випадки конфіскації майна за ст. 51 КК України. Випадки конфіскації майна за вчинення адміністративних пра­вопорушень. Реквізиція. Визначення реквізиції. Порядок проведення реквізиції за ст. 353 ЦК України. Умови примусового відчужене у власника майна. Право власника на оскарження до суду оцінки, за якою була відшкодована вартість реквізованого майна. Права власника у разі реквізиції майна, а також у випадку після припинення надзвичайної обставини. Правові наслідки повернення майна особі. Інші випадки реквізиції. Вилучення житлового будинку, що належить на праві власності фізичним осо­бам та порядок проведення такого вилучення за ст. 171 Житлового кодексу України. Випадки сплатного вилучення майна у власника. Викуп пам'яток історії і культури. Підстави та порядок проведення такого викупу майна відповідно до ст. 352 ЦК України. Рішення про викуп. Випадки, коли держава стає власником майна, власник якого невідомий. Правові наслідки виявлення скарбу, що є пам'яткою історіїта культу­ри відповідно до ст. 343 ЦК України. Визначення скарбу. Правові наслідки виявлення особою скарбу. Правові наслідки виявлення особою скарбу, що є пам'яткою історіїта культури. Правові наслідки виявлення особою скарбу, що є пам'яткою історіїта культури, якщо пам'ятка історіїта культури була виявлена у майні, що на­лежить іншій особі. Правові наслідки виявлення скарбу особами під час розкопок, пошуків, що проводилися відповідно до їх­ніх трудових або договірних обов'язків. Специфічні способи виникнення державної власності.
  • Право комунальної власності. Виникнення права комунальної власності з прийняттям у 1991 році Закону України «Про власність».  Правове забезпечення розмежування майна між власністю Української РСР і власністю Кримської АРСР, областей, міста Києва. Постанова Ради Міністрів Украї­ни від 5 листопада 1991 р. № 311 «Про розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) влас­ністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць (кому­нальною) власністю». Перелік державного майна України, що передається до власності адміністративно-терито­ріальних одиниць (комунальної власності), затверджений вказаною постановою. Розмежування майна між власністю областей, міст Києва та Севастополя і власністю районів, міст обласного підпо­рядкування, районів міст Києва та Севастополя відповідно до вказаної постанови. Суб'єкти комунальної власності. Матеріальна і фінансова основа місцевого самоврядування  відповідно ст. 142 Конституції України. Повноваження територіальних громад сіл, селищ і міст щодо об'єктів комунальної власності. Формування доходів бюджетів місцевого самоврядування, фінансова підтримка місцевого самоврядування. Компенсування ви­трат органів місцевого самоврядування, що виникли внаслідок рішень органів державної влади. Первинний суб'єкт місцевого самоврядування, основний но­сій його функцій і повноважень відповідно до ст. 6 Закону України «Про місцеве самоврядуван­ня». Територіальні громади у містах з районним поділом як суб'єкти права власності. Органи, що приймають рішення про наділення міських рад правами щодо управління майном і фінансовими ресур­сами.  Правові наслідки у випадку, якщо територіальна громада району в місті внаслідок референдуму не прийме рішення про передачу права управління майном та фінансами відповідній міській раді, а терито­ріальна громада міста або міська рада не прийняла рішення про створення органів місцевого самоврядування районів у місті. Управління майном та фінансовими ресурсами, які є у власності територіальних громад районів у містах. Відпо­відальність перед громадою відповідного району у місті. Виключна компетенція сільських, селищних, міських рад від­повідно до ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування». Правомочності органів місцевого самоврядування від імені та в інтересах терито­ріальних громад відповідно до закону (п. 5 ст. 60 Закону України «Про місцеве самоврядування»).
  • Порядок та умови відчуження об'єктів права кому­нальної власності. Розподілення доходів від відчуження об'єктів права комунальної власності (п. 6 ст. 60 Закону України «Про місцеве самоврядування»). Об'єкти права комунальної власності відповідно до ст. 35 Закону України «Про власність». Порядок передачі об'єктів державної власності у комуналь­ну власність і навпаки — об'єктів комунальної власності у власність держави відповідно до Закону України «Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності». Об'єктами передачі майна. Майно, яке не може бути об'єктами передачі з державної у комунальну власність підприємства відповідно до ст. 4 Закону України «Про під­приємництво». Передача певних об'єктів дер­жавної у комунальну власність відповідно до ст. 4 Закону України «Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності». Передача об'єктів з державної у комунальну власність терито­ріальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах. Органи, з якими узгоджуються пропозиції щодо передачі об'єктів з державної у комунальну власність, що здійснюються за рішенням Кабінету Міністрів Украї­ни. Об’єкти, що передаються безоплатно з державної у комунальну власність. Способи здійснення передачі об'єктів права державної та комунальної власності. Порядок передачі об'єктів права державної та комунальної власнос­ті шляхом обміну цими об'єктами відповідно до статей 4 і 5 Закону України «Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності». Документи, що додаються до пропозицій такої передачі. Визначення вартості об'єктів передачі, об'єктів незавершеного будівництва та акцій (часток, па­їв). Порядок передачі підприємств, об'єктів незавершеного будівництва. Порядок передачі об'єктів соціальної інфраструктури. Порядок передачи житлового фонду, та об’єкти, які передаються разом із житловим фондом. Документи, що оформляються при такій передачи. Момент виникнення права власності на об'єкт передачі.
  • Інші підстави набуття права комунальної власності. Визнання майна безхазяйним. Визначення безхазяйного майна відповідно до ст. 335 ЦК України. Органи, що здійснюють облік таких речей. Порядок взяття на облік безхазяйної речі та органи, що здійснюють такий облік. Порядок взяття на облік безхазяйної нерухомої речі. Строк протягом якого безхазяйна нерухома річ, за заявою органу, уповноваженого управляти май­ном відповідної територіальної громади, може бути передана за рішенням суду у комунальну власність. Виникнення права комунальної власності на бездоглядну домашню тварину відповідно до ст. 341 ЦК України . Виникнення права комунальної власності на знахід­ку. Порядок набуття права власності територіальною громадою на транспортний засіб відповідно до ч. З ст. 338 ЦК України. 

 

 

Тема 17.

ПРАВО СПІЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ. ВИДИ ПРАВА СПІЛЬНОЇ СЛАСНОСТІ.

 

• Загальні положення. Поняття права спільної власності та її сутність. Характеристика категорій спільної власності. Ідеаль­на частка та її поняття.  Реальна частка та її поняття. Відмінності даних категорій. Умови виникнення спільної власності. Випадки, коли одне і те саме майно належить на праві власності кільком особам.  Підстави виникнення спільної власності. Виникнення спільної власності відповідно до  п. 3 ст. 355 ЦК України. Характерні ознаки спільної власності відповідно до п. 1 ст. 355 ЦК України. Інститут спільної власності з часів римського права. Особливість правового регулювання вказаних правовід­носин в умовах існування адміністративно-командної системи. Певні обмеження щодо суб'єкт­ного складу спільної власності за ст. ст. 112 ЦК УРСР 1964 р. Припинення права спільної власності за  ст. 117 ЦК УРСР 1964 р. Суб'єктний склад спільної власності відповідно до Закону України від 1991 р.  «Про власність». Дискусійні погляди в цивілістиці деяких науковців щодо суб'єктного складу спільної власності. Поділ права власності на види залежно від кількості суб'єктів. Правомочності суб'єктів права спільної власності. Спірність поглядів щодо суб’єктного складу спільної власності. Характер відносин між різними учасниками права спільної сумісної власності (п. 2 ст. 368 ЦК України). Істотні особливості даного виду права власності. Множинність суб’єктів спільної власності. Поділ відносин співвласників за групами. Характеристика абсолютних відноси­н співвласників. Характеристика відносних відноси­н співвласників. Єдність об'єкта спільної власності та його суть.
• Види спільної власності.  Види спільної власності за п. 4 ст. 355 ЦК України, ст. З Закону України «Про власність». Відмінності даних видів спільної власності. Сутність спільної сумісної та спільної часткової власності. Основні підстави виникнення даних видів спільної власності.  Спільна часткова власність  та її характеристика. Презу­мпція,  часткової власності (п. 4 ст. 355 ЦК України). Суб'єктами права спільної часткової власності (ст.356 ЦК). Спільна сумісна власністьта її характеристика. Встановлення розміру часток при спільній сумісній власності. Підстави виникнення спільної сумісної власності. Особливості суб'єктного складу правовідносин спільної влас­ності. Види правовідносин спільної власності. Характеристика зовнішніх правовідносин та внутрішніх правовідносин спільної власності. Зміст внутрішніх правовідносин спільної власності.
• Право спільної часткової власності.  Права учасників спільної часткової власності в праві власності на спільне майно.  Право власності на таке майно за  ЦК України (ст. 356). Правила арифметичного вираження частки  у праві власності на все майно.  Поняття  «ідеальної» частки на річ.  Поняття «реальної» частки. Значення «реальної» частки при визначенні порядку корис­тування спільним майном. Співвідношення реальної та ідеальної частки у спільному майні.  Спірність питань щодо доцільності розкрит­тя змісту права спільної власності за допомогою реальної та іде­альної частки. Дискусії з цього положення. Значення конструкції реальної частки для захисту суб'єктів спільної часткової власності та при визначен­ні порядку володіння та користування (п. З ст. 358), а також для розрахунків між співвласниками у разі неможливості виділення майна в натурі (ст. 366 ЦК України). Розмір часток у праві власності. Рівність часток згідно з пунктами 1, 2 ст. 357 ЦК України. Визначення розміру часток, якщо їх розмір у праві спільної часткової власності не ви­значений законом чи правочином. Можливість збільшення ча­стки у праві спільної власності з дотриманням певних вимог  згідно з п. З ст. 357 ЦК України. Орган, що надає дозвіл на збільшення корис­ної площі житла та умови такого дозволу. Підстави, які не дають можливості на збільшення встановленого раніше розміру частки у праві власності на будинок (п. 12 постанови Пленуму Верховного Суду України від 4 жовтня 1991 р.).  Правовий режим щодо поліпшень, які можна відокремити згідно п. 5 ст. 357 ЦК України. Правове положення майна у разі його поліпшення за п. 5 ст. 357 нового ЦК України. Значення та пе­ревага  домовленості співвласників з тих чи інших питань щодо користування та розпорядження спільним майном. Здійснення права спільної часткової власності за ст. 358 ЦК України. Права співвласників за п. З ст. 358 ЦК України. Обов’язки співвласників згідно зі ст. 360 ЦК України. Правові наслідки ухилення співвласника від участі в спільних витратах відповідно до ст.1212 ЦК. Відповідальність співвласників перед третіми особами за зобов'язаннями, пов'язаними із спільним майном. Співвідношення множинності суб'єктів права спільної часткової власності та можливості самостійного здійснення кожним із них правомочностей власника часткою майна, розмір якої зумовлений ідеальною часткою у праві власності. Обмеження такої самостійності у разі здійснення володіння та користування згодою співвласників, а також у разі розпорядження. Право переважної купівлі та його значення у захисті прав та законних інтересів інших співвласників. Гарантії такого захисту згідно зі ст. 362 ЦК України. Винятки з правила щодо застосування переважного права купівлі частки в спільній частковій власності (укладення договорів дарування, до­вічного утримання, міни, продаж з прилюдних торгів, а також у разі продажу співвласником його частки іншо­му співвласнику, безоплатному переданні). Правила безоплатного відчуження майна в спільній частковій власності.Заборона на передання співвласником свого переважного права купівлі частки у праві спільної часткової власності іншій особі. Момент переходу частки у праві спільної часткової власності до набувача за договором при її відчуженні згідно з правилами ст.640 ЦК. Обов’язки співвласника-про­давця згідно з правилами переважного права купівлі частки в спільній частковій власності. Порядок продажу частки спільної часткової власності у разі відмови інших співвласників у її придбанні, а також при наявності бажання кількох співвласників на її придбання. Правові наслідки порушення  переважного права купівлі частки в спільній частковій власності.
• Підстави виникнення та припинення права спільної часткової влас­ності. Підстави виникнення права спільної часткової влас­ності у відповідності зі ст. ст.331, 332, 359, 1130 ЦК, ч.2 ст.17 Закону "Про власність", ст.8 Закону від 19 червня 1992 р. "Про приватизацію державного житлового фонду".  Правове положення плодів, продукції та доходів від використання майна, що є у спільній частковій власності.  Підстави припинення права спільної часткової власності (відчуження частки одним з двох співвласників іншому;  відчуження часток всіма співвласниками одному з них; перехід до одного, з двох співвласників частки іншого у спад­щину;  реалізація майна, що знаходиться у спільній частковій влас­ності). Правила припинення спільної часткової власності здійснюється із засто­суванням додаткових специфічних способів. Припинення спільної часткової власності у разі поділу та при виділі майна. Форма договору у разі поділу спільної часткової власності.  Право вимоги на виділ частки. Права кредитора у разі недостатності у співвласника-боржника іншо­го майна, на яке може бути звернене стягнення (ст. 366 ЦК). Форма договору про виділ у натурі частки з нерухомого спільного май­на відповідно до ч. 3 ст.364 ЦК. Правила п. 2 ст. 364 ЦК України у разі, якщо виділ згідно із законом не допускається. Правила розрахунків між співвласниками. Здійснення компенсації вартості частки. Припинення права особи на частку в майні згідно зі ст. 365 ЦК України та у відповідності з п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 4 жовтня 1991 р. № 7 щодо виділу частки із спільної власності на житловий будинок. Виділ частки на вимогу кредиторів (ст.366ЦК України). Інші умови припинення права спільної часткової власності. Підстави задоволення позову інших співвласників щодо припинення права особи на частку у спільному майні (частка є незначною і не може бути виділена в натурі,  річ є неподільною, спільне володіння і користування майном є неможливим,  таке припинення не завдастьістотної шкоди інтересам спів­власника та членам його сім'ї, позивач попередньо вніс вартість цієї частки на депозитний рахунок суду). Положення про поділ спіль­ної часткової власності згідно зі ст. 369 ЦК України. Положення про необхідність нотаріальної форми договору про поділ нерухомого май­на, що є спільною частковою власністю, та про виділ частки нерухомо­го спільного майна в натурі (статті 364, 367 ЦК України). Правила розподілу отриманої грошової суми між співвласниками у праві спільної частко­вої власності.
• Право спільної сумісної власності. Визначення спільної сумісної власності та її сутність. Характеристика спільної сумісної власності щодо її учасників та їх правомочності як власників. Умови розпорядження співвласниками спільною сумісною власністю.  Згода всіх співвласників та форми такої зголи. Згода співвласників на вчинення право чину відповідно до п. 2 ст. 369 ЦК України. Здійснення правочинів щодо розпорядження спільним майном. Повноваження на здійснення таких правочинів та їх оформлення. Підстави таких повнова­жень. Випадки, коли дії особи щодо розпо­рядження спільним майном є неправомірними. Правовий захист, що надається законом співвласникам, які постраждали внаслідок  неправомірної поведінки учасни­ка щодо розпорядження спільним майном. Умови визнання недійсним правочину щодо розпорядження майном згідно з п. 4 ст. 369 ЦК України. Спосіб перетворення спільної сумісної власності у спільну часткову влас­ність. Розмір часток співвласників при поділі спільної сумісної власності. Види спільної сумісної власності за за ст. 368 ЦК України. Спільна сумісна власність подружжя. Спільна сумісна власність членів сім'ї. Суб’єкти права спільної сумісної власності (ст. 368 ЦК України). Ст.16 Закону України «Про власність» та СК України щодо спільної сумісної власності подружжя. Спільна сумісна власність членів сім'ї заст. 17 Закону України «Про власність». Підстави виникнення спільної власності подружжя відповідно до положень нового СК України. Виникнення спільної власності подружжя щодо майна, набу­того подружжям під час шлюбу. Правовий режим майна подружжя за ст. 27^і КПРС України.  Суть недосконалості правової регламентації даної статті. Інститут шлюбно­го контракту (договору) відповідно до ст. 92 СК України. Основні положення. Відносини, що регулюються шлюбним договором ст. 93 СК України. Права подружжя щодо визначення правового режиму майна, набу­того під час шлюбу та правового режиму спільної сумісної власності ст. 60, 97 СК України. Права дружини й чоловіка щодо володіння, користуван­ня та розпорядження майном, що належить їм на праві спільної су­місної власності. Особливі вимоги щодо розпорядження спільним майном: при укладенні договорів одним із подружжя. «Презумпція згоди» одного з подружжя та суть цієї новели. Права подружжя у разі, коли договір виходить за межі дрібного побуто­вого. Протиріччя цих двох новел. Правила щодо отримування до­зволу від одного з подружжя на вчинення правочинів. Порядок укладення договорів щодо спільного майна, які потребу­ють нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації відповідно до СК України. Правове положення спільної сумісної власності на майно, набуте під час шлюбу в разі припинення шлюбу. Права подружжя щодо поділу спільного майна. Види поділу майна подружжя. Визначення розміру часток спільного майна подружжя. Обставини, що дають право суду відступити від засади рівності часток на спільне майно подружжя. Спільна сумісна власність членів сім' ї за ЦК України. Певні труднощі щодо її регламентації (п. 4 ст. 368 ЦК України). Підгрупи спільної сумісної власності членів сім'ї. Характеристика спільної сумісної власності громадян на майно, придбане внаслідок спільної праці, які об'єдналися для спільної діяльності. Характеристика власності селянсько­го (фермерського) господарства. Спільна сумісна власність на квар­тиру чи будинок, передані із державного житлового фонду при при­ватизації за письмовою згодою всіх членів сім'ї наймача у сумісну власність (статті 17-18 Закону України «Про власність», ст. 8 Зако­ну України «Про приватизацію державного житлового фонду»).

 

Розділ ІІ. РЕЧОВІ ПРАВА НА ЧУЖЕ МАЙНО.

 

 

• Розвиток суміжних речових прав (речово-правових інститутів) у законодавстві України. Доля речових прав у історії українського цивільного законо­давства  на початку XX ст. Підвалини існування речових прав з моменту встановлення радянської влади в Україні і проведен­ня націоналізації землі та інших природних ресурсів. Негативна позиція щодо речового права в СРСР (відмова від принципово важливого поділу речей на ру­хомі і нерухомі). Поділ речей в цивільному законодавстві за радянських часів. Трансформації речового права в СРСР. Склад речового права згідно з ЦК УСРР 1922 р. Право власності та його зміст за ЦК УСРР 1922 р. Зміст права забудови. Інститут землекористування. Застава за ЦК УСРР 1922 р. та сутність цього права. Право застави відповідно до Основ цивільного законодавства Сою­зу РСР і союзних республік 1961 р. Співвідношення даного інституту з інститутом зобов’язання. Доля інституту застави, права забудови та права власності після прийняття  Основ цивільного законодавства Союзу РСР і союзних республік 1961 р.  Нові речово-правові інститути розроблені радянською цивілістичною думкою. Право повного господарського відання і право оперативного управління. Земельне право і право землеко­ристування. Земельні сервітути. Право користування житлом наймача жилого приміщення у будинках державного і громадського житло­вого фонду. Право на жиле приміщення членів сім'ї наймача, члена житлово-будівельного кооперативу, власника жилого будинку. "Право власності. Інші речові права" в Основах цивільного законодавства Союзу РСР і республік 1991 р. Інші інститути, що розглядалися  в Основах цивільного законодавства Союзу РСР і республік 1991 р. Право довічного успадковуваного володіння на земельні ділянки та інші природні об'єкти. Інститут володіння (посідан­ня). Набувальна давність в цивільному законодавстві на території України.  Речове право в українській Цивілістиці. Ст.4 Закону "Про власність" щодо обов’язків влас­ника. Проект ЦК від 26 серпня 1996 р. щодо права власності. Визначення речового права згідно зі ст. 308 цього проекту. Правові наслідки переходу права власності намайно від власника до інших осіб.Складречових прав згідно з цим варіантом проекту ЦК. Концепція речових прав за новим ЦК України.
• Права на чужі речі. Загальна  характеристика. Права на чужі речі за часів Стародавнього Риму та їх сутність. Види прав на чужі речі у римському праві та їх роль у сучасному європейському законодавстві (сервітут, емфітевзис, суперфіцій, заставне право). Встановлення прав на чужі речі та його сутність. Принцип свободи права власності, їх розповсюдженість у законодавствах країн Європи. Питання щодо «Режиму, збудованому лише на праві влас­ності...” та дискусії з цього питання.  Розробки нового ЦК України щодо існуван­ня в цивільному законодавстві України абсолютних майнових прав, відмінних від права власності. Система речових прав за новим ЦК України. Визначення речових прав на чуже майно за ст. 395 ЦК України. Право володіння та його сутність. Сервітут та його визначення. Суперфіцій та зміст цього права. Емфітев­зис. Інші речові права на чуже майно. Проблематика такого підходу до визначення речових прав на чужі речі. Принцип встановлення речо­вих прав законом у законодавствах континентальної (європей­ської) системи права. Види речових прав та їх зміст, порядок виникнення та припинен­ня, імперативність даних положень. Принцип імперативності встановлення речових прав, їх співвідношення з обмеженням речових прав (права на чужі речі) та відмежування від зобов'язальних прав. Принцип вста­новлення речових прав та їх конкретизація за ЦК України та обґрунтування даного принципу. Принцип абсолютності речових прав. Відмежування їх від так званих «відносних» прав. Неможливість визначення обсягу і змісту речових прав приватних осіб та причини такої неможливості їх визначення. Види речових прав за новим ЦК України. Право власності. Речові права на чуже майно відповідно до ст.395 ЦК. Право володіння та його зміст. Право користування (сервітут) та його зміст. Право забудови земельної ділянки (суперфіцій).  Право користування земельною ділянкою для сільськогоспо­дарських потреб (емфітевзис). Спірність правової природи права володіння. Єдність спільних ознак володіння з правами на чуже майно (речі).
• Ознаки інших речових прав. Встановлення загальних ознак прав на чужі речі. Речові права на чужі речі. Правові  наслідки переходу права власності на майно від власника до інших осіб. Права уповноважених осіб на це майно. Винятки з цього питання. Співвідношення вказаного положення щодо з'я­сування співвідношення права власності і прав на чужі речі. Реалізація принципу слідування та його сутність. Права на чужі речі та їх співвідношення з кожним правом влас­ності, як тим, що існувало при їх встановленні, так і кожним наступним, що виникатиме у майбутньому. Зміст такого “тягаря”.  Права на чужі речі та їх зміст. Погляди  багатьох вчених щодо сутності речових прав. (І. О. Покровський, Г. Дернбург,   Д. І. Мейєр, К. П. Побєдоносцев та ін.). Права на чужі речі та межі їх  здійснення. Залежністьвказаних меж від виду речового права.  Права на чужі речі та їх захист за  ст. 396 ЦК України. Принцип абсолютності прав на чужі речі.
• Сервітути. Сервітут та його визначення в римському цивільному праві. Види сервітутів за римським правом (реальні (земельні); особисті (узуфрукт, узус і хабітаціо)). Сутність реальних (земельних) сервітутів. Види реальних (земель­них) сервітутів (право проходу, проїзду, прогону ху­доби). Сутність особистих сервітутів. Об'єкти особистих сервітутів. Земельний сервітут за ЦК України та його визначення  (п. 1 ст. 401). Відмежування  земельного від особи­стого сервітуту (п. 2 ст. 401). Встановлення сервітутів. Підстави виникнення земельного та особистого сер­вітутів. Винятки з цього питання.  Вимоги щодо форми договору про встановлення земельного сервітуту (ст. 402 ЦК України). Зміст сервітуту відповідно до ст. 403 ЦК України. Правомочності суб'єктів сервітуту. Межі користування чужим майном. Правові наслідки наявності сервітуту у власника майна, щодо якого він встанов­лений. Правове положення сервітуту у разі переходу до інших осіб права власності на майно, щодо якого він встановлений. Співвідношення сервітуту та його відчуження. Обов’язки суб'єкта сервітуту у разі збитків, завданих власникові земельної ділянки або іншого нерухомого майна. Положення щодо земельного сервітуту за ЦК України. Особистий сервітут за ЦК України. Види земельного сервітуту за ст. 404 ЦК та його зміст. Строки   встановлення сервітуту. Встановлення Земельного сервітуту щодо іншого виду не­рухомого майна (будівлі, споруди тощо). Положення щодо земельного сервітуту за Земельним кодексом України. Визначення особистих сервітутів за новим ЦК України та їх різновид ( хабітаціо — право проживання). Визначення особистого сервітуту за ст. 405 ЦК України. Права  осіб, які проживають разом із власником в одному помешканні. Підставі припинення цьо­го права. Поняття сім’ї у законодавстві України, за Сімейним та Жит­ловим кодексами. Значення системи сервітутів за новим ЦК України.
• Емфітевзис та суперфіцій. Сутність таких речових прав, як суперфіцій та емфітевзис. Обсяг правомочностей суб'єктів вказаних прав та їх співвідношення з правомочностями влас­ника. Відмежування правомочностей суб'єктів емфітевзису та суперфіцію від правомочностей суб’єктів права власності. Визначення поняття емфітевзис. Підставі виникнення вказаних прав. Строк, на який може бути встановлено емфітевзис та підстави його встановлення. Правові наслідки укладення емфітевзису на невизначений строк та права кожної зі сторін. Права та обов'язки землевласника як суб'єкта емфітевзису за ЦК України. Права власника земельної ділянки згідно за ст. 409 ЦК України. Обов’язки власника при встановленні емфітевзису відповідно ЦК України. Права землекористувача (емфітевта) згідно зі ст. 410 ЦК України. Більш розширене коло обов'язків зе­млекористувача порівняно з його правами за новим ЦК України. Обов’язки землекористувача за ЦК України. Підстави припинення емфітевзиса за ЦК України. Інші підстави припинення емфітевзису.  Визначення суперфіцій  (ст. 413 ЦК України). Права власника земельної ділянки. Права власника будівлі щодо користування  земель­ною ділянкою. Ознаки зазначеного права користування. Підстави його виникнення.  Види супер­фіцій за строком. Права власника земельної ділянки, наданої для забудови. Суперфіціарія. Права та обов’язки землекористувача (ст. 415 ЦК України). Правові наслідки припинення  суперфіцію регламентовані у ЦК України. Визначення права на споруду та будівлю. Права власника земельної ділянки у разі, якщо така домовле­ність відсутня. Випадки, коли такі негативні наслідки можуть не відбутися. Повноваження суду в питанні викупу земельної ділянки власником  (ст. 417 ЦК України).
• Співвідношення права власності та інших речових прав. Інші речові права на чуже майно, їх  зміст та спільні ознаки.   Поділ інших речових прав на види, підстави та кого поділу. Інші речові права та їх співвідношення з правом власності. Умови виникнення інших речових прав. Права на чужі речі та їх сутність (п. 1 ст. 402, п. 1 ст. 405 ЦК України). Відмежування інших речових прав від більш повного права власності. Повноваження власника в цивільному обігу щодо розпорядження річчю. Співставлення інших речових прав з правом власності та наслідки такого співставлення. Види спеціальних речових прав (обмежені або парціарні). Обсяг повноважень у інших речових прав. Співвідношення їх змісту із змістом права власності. Різні підходи в цивілістичній літературі щодо цього питання.  Елас­тичність власності та сутність даної категорії. Пропорційність обсягу речового права сторонньої особи і права власності. Незалежність змісту прав на чужі речі від змісту права власнос­ті та сутність такої незалежності. Права та обов'язки власника. Основні моменти при відмежуванні інших речових прав від права власності та критерії такого відмежування. Абсолютність інших речових прав та межі такого прояву  щодо власника.
• Володіння. Підстави здійснення панування над речами. Види права на речі (абсолютне та відносне). Правові наслідки володіння річчю. Наслідки фактичного володіння на підставі аналізу законодавства європейської системи права. Захист фактичного володіння. Захист фактичного володіння за римським правом та особливості його здійснення. Типи володільниць­ких інтердиктів за римським цивільним правом (Гай, 4, 147). Особливості захисту володіння за допомогою ін­тердиктів. Захист фактичного володіння в більшості сучасних законодавствах європейських систем. Набувальна давність. Набуття права власності “виключно римським способом...” та його сутність. Питання набувальної давності у сучасних законодавствах. Різний ступінь відповідальності при добросовісному та недобросовісному володінні (статті 900-1002 НЦУ; статті 549, 550, 555 ФЦК; статті 302-303 ЦК РФ). Визначення категорії володіння та його правове значення в сучасних умовах розвитку суспільства. Існування категорії володін­ня за визначенням І. О. Покровського та відновлення даної категорії у цивільному законодавстві України. Підста­ви створення теоретичного вчення про володіння. Розробка вказаної категорії у стародавньому Римі. Розвиток інституту володіння у XIX ст. Вчення про володіння у XIX ст. (Ф. Савіньї,  Р. Ієринг). Сучасних досліди щодо проблем категорії володіння. Розвиток вчення про володіння на сучасному етапі в Україні. Два основних напрями трактування володіння. Західна традиція та її сутність. Східна правова традиція та її сутність. Сутність права володіння за радянським цивільним правом. Наслідки незаконного володіння та його співвідношення із захистом права влас­ності за радянським законодавством. Фактичне володіння за новим ЦК України та його сутність. «Право володіння чужим майном» (глава 31 ЦК України). Співвідношення права володіння чужим майном та категорією фактичного володіння. Випадки виділення інституту володіння. Єдність усіх видів володіння. Пандектна система права щодо захисту інституту володіння (Німеччина, Швейцарія, Японія). Аналіз поданих у ЦК України норм, присвячених володінню. Визначення кола суб'єктів права володіння чужим майном (ст. 397 ЦК України). Умови правомірності вказа­ного володіння (п. З ст. 397 ЦК України). Підстави виникнення і при­пинення права володіння (статті 398-399). Підстави виникнення законного володіння. Підстави припинення права володіння згідно зі ст. 399 ЦК України. Інші підстави припинення володіння. Виникнення законного володіння за ст. 398 ЦК України. Припинення незаконного володіння (віндикація) за ст. 399 цього Кодексу. Захист законного володіння та його сутність за ст. 400 ЦК України. Співвідношення володіння з правом власності та іншими майновими правами (орендаря, наймача, заставодер-жателя, охоронця), що виникають на законній підставі. Інститут володіння у цивільному законодавстві України. Інститут володіння в інтерпретації сучасних японських та німецьких вчених-цивілістів. Відсутність розмежування між законним і незаконним володінням у сучасній теорії володіння. Законне володіння та володіння-факт, їх відмежування. Розмежування на законне і незаконне володіння у питаннях захисту за ЦК України. Захист законного володін­ня за ЦК України. Визначення українського цивіліста О. А. Підопригори щодо відображення інституту володіння у новому ЦК України. Види самостійного ін­ституту володіння. Визначення володіння як складової частини права та його співвідношення з інститутом фактично­го володіння. Види фактичного володіння. Підстави поділу володіння на законне і незаконне. Підстави поділу володіння на безпосереднє та посереднє або самостійне (володіння власника), та дер­жання (володіння в інтересі власника).
• Підстави поділу володіння на добросовісне і недобросовісне. Підстави виділу набувальної давності в окре­мий вид володіння. Набувальна давність у ЦК України як один із способів виникнення пра­ва власності (ст. 344). Аналогічність такого підходу за ст. 234 ЦК РФ. Визначення набувальної давності як  одного із видів володіння («кваліфіковане володіння»). Місце кваліфікованого володіння в системі права власності. Визначення кваліфікованого володіння за  Р. Ієрингом, Ю. С. Гамбаровим. Захист кваліфікованого володіння та його місце в римському цивільному праві. Місце володіння в сучасних дослідах  С. Століара. Значення диференційованого підходу до категорії фактич­ного володіння. Необхідність виокремлення інституту володіння та узагальнення регламентації всіх його видів. Сутність володіння та зв’язок з особливістю його захисту. Існування самостійного інституту володіння та його значення у полегшенні складного процесу доказування права власності та інших майнових прав, зокрема речових. Характер інституту володіння щодо речо­вих прав. Захист неправомірних володільців і його співвідношення з інститутом володіння. Суть доцільності виокремлення володіння в особливий ін­ститут речового права значення цього процесу для отримання більш досконалої системи захис­ту майнових прав. 

 

 

Тема 19.

ЗАХИСТ ПРАВА ВЛАСНОСТІ

 

 

• Основні засади захисту права власності. Роль цивільного права в охороні та захисті відносин власності в Україні. Значення цивільного права в забезпеченні стабільності відносин власності у суспільстві. Місце цивільного права у відновленні порушених відносин власнос­ті. Поняття захисту права власності в цивільному праві. Здійснення захисту відносин власності в Україні визначених ст. 386 ЦК України та ст. 48 Закону України «Про власність». Загальні засади здійснення захисту права власності (ст. 13 Конституції України та ст. ст. 2, 48 Закону України «Про власність»). Рівний захист усіх суб'єктів права власності та зміст цього принципу. Неможливість позбавлення особи права власності протиправ­ним шляхом. Наявність у власника права вимагати усунення всяких порушень його права та зміст цього принципу захисту. Наявність у власника права на отримання відшкодування, за­вданої йому майнової та моральної шкоди – сутність цього принципу. Захист права власності уповноваженими органами. Права власника на відшкодування з боку держави заподіяних збитків. Положення захисту права власності щодо особи, яка не є власником, але володіє майном на праві повного гос­подарського відання, оперативного управління або на іншій підста­ві, передбаченій законом чи договором, включаючи права на захист цієї особи свого володіння від власника.
• Система цивільно-правових засобів захисту права власності. Визначення поняття щодо предмету захисту цивільного права (ст. 15 ЦК України). Загальний перелік заходів захисту цивіль­них прав за ст. 16 ЦК України. Поняття захисту права власнос­ті та інших речових прав як  складова частина більш ши­рокого поняття захисту цивільних прав та інтересів. Застосування засобів захисту цивільних прав та інтересів. Встановлені законом матеріально-правові примусові засоби захисту права власності та їх сутність. Властивості засобів, за допомогою яких цивільне право забезпечує захист від­носин власності. Поділ вказаних засобів захисту права власності на групи. Речово-правові заходи захисту права власності та їх призначення.  Приклади речово-правових заходів захисту права власності та їх характеристика. Позов власника про витребу­вання майна з чужого незаконного володіння (віндикаційний по­зов). Позов про захист права власності від порушень, не пов'язаних з позбавленням володіння (негаторний позов). Позов про визнання права власності. Спрямованість та призначення вказаних позовів. Зобов'язально-правові заходи захисту відносин власності та випадки їх застосування. Випадки, коли речово-правові заходи захисту відносин власно­сті не можуть бути застосовані. Приклади зобов'язально-правових заходів захисту відносин власності та їх характеристика. Позов про витребування майна від особи (зберігач, орендар, перевізник), якій воно було передано за дого­вором та яка не виконала зобов'язань щодо його повернення у встанов­лений договором строк. Позов про відшкодування завданої власнику шкоди. Позов про повернення майна, що придбане або збере­жене за рахунок коштів іншої особи без достатніх підстав. Характер зазна­чених заходів захисту права власності. Інші групи заходів захисту права власності та їх характеристика. Норми щодо визнання правочинів недійсними. Норми щодо захисту права помер­лих та осіб, визнаних безвісти відсутніми або оголошеними помер­лими. Інші, більш детальні класифікації заходів захисту відносин власності у науці цивільного права та критерії такої класифікації (з точки зору підстав виникнення та припинення права власності або заходів захисту, що витікають з різних інститутів цивільного права).
• Віндикаційний позов. Поняття віндикаційного позову  за ст. 387 ЦК України. Основні ознаки віндикаційного позову , його характер та випадки його пред’явлення.  Випадки, коли подібний позов не є віндикаційним. (позов про повернення у натурі майна, невиконання відповідачем зобов'язань за договором, наприклад, за договором найму (оренди), лізингу, схову).  Визначення об'єкту віндикаційного позову. Категорії речей, до яких відноситься витребуване майно. Ознаки такого майна. Випадки, коли віндикаційний позов не може бути пред'явлений. Вирішення питаннь про можли­вість повернення індивідуально-визначеного майна, що зазнало змін, переробки. Визначення предмету віндикаційного позову в даному випадку.  Вирішення питання про поліпшення майна за правилами, передбаченими ст. 390 ЦК України. Випадки, коли підстав для задоволення віндикаційного позову немає. Правові наслідки в цьому випадку. Сторони у віндикаційному позові. Позивач у віндикаційному позові.  Випадки, коли позивачем виндикаційного позову є особа, яка  не є власником майна. (ст. 396 ЦК України, ч. 5 ст. 48 Закону України «Про власність»). Особа, що є відповідачем за віндикаційним позовом. Правові наслідки незаконності воло­діння майном відповідачем  (ст. 397 ЦК України, ст. 49 Закону України «Про власність»). Випадки, коли віндикаційний позов, поданий до особи, у незаконному володінні якої майно раніше перебувало, не може бути задоволений. Інші правові наслідки у випадку, коли майно на момент розгляду справи в суді у відповідача відсутнє.  Предмет віндикаційного позову. Загальні правила визначення пред­мету позову в судовому процесі. Визначення предмету віндикаційного позову в цивільному праві. Підстави матеріально-правової вимоги позивача у віндикаційному позові та визначені законом правові наслідки. Цивільно-правові вимоги щодо обгрунтування зазначених підстав матеріально-правової вимоги позивача. Інші цивільно-правові вимоги щодо подачі віндикаційного позову позивачем до відповідача та обґрунтування їх на основі суб'єктивного права. Умови задоволення віндикаційного позову. Можливість витре­бування майна за віндикаційним позовом. Умови визнання набувач майна добросовісним.  Умови визнання набувача майна не­добросовісним набувачем. Витребування майна у недобросовісного набувача (ст. 400 ЦК України). Випадки витребування майна від добросовісного набувача. Майно, набуте безвідплатно (наприклад, за договором дарування) в особи, яка не мала права його відчужувати (ст. 388 ЦК України). Можливість витребування майна, якщо майно було придбане за відплатним договором добросовіс­ним набувачем. Умови, за яких позивач має право витребувати майно у будь-якого набу­вача, в тому числі добросовісного. Випадки, коли власник має право вимагати майно у будь-якого набувача. Випадки, коли витребування майна, яке вибуло з воло­діння власника за його волею не допускається. Правові наслідки у разі вимоги власника  до особи, яка здійсни­ла незаконний продаж майна. Винятки щодо можливості витребування власником майна з незаконного володіння (ст. 388 ЦК Украї­ни). Випадки, коли добросовісний набувач майна не може бути позбавлений цього майна. Інше майно, яке не може бути витребуване у добросовісного набувача (ст. 389 ЦК України). Неможливість витребування грошей та цінних паперів на пред’явника від добросовісного набувача. Загальна позовна дав­ність щодо вимог про повернення майна з чужого незаконного воло­діння (ст. 50 Закону України «Про власність», ст. 257 ЦК Укра­їни).  Відмова у позові про витребування майна у зв'язку із закінченням строку позовної давності та правові наслідки щодо права на майно у набувача. Випадки, коли набувач може набу­ти майно лише у випадках і порядку, визначених законом ( ст. 344 ЦК України). Розрахунки при витребуванні речей із незаконного володін­ня. Випадки, коли постає питання про розрахунки при витребуванні речей з незаконного володіння.  Випадки, коли  розрахунки між добросовісним набувачем і власни­ком не здійснюються (статті 388-389 ЦК України). Права власника щодо видів речей, які власник має право вимагати від не­добросовісного набувача згідно зі ст. 390 ЦК України. Права власника у разі повернення (віндикації) майна, коли добросовісний набувач з певного моменту дізнався чи міг дізнатися про неправомірність свого володіння. Визначення такого моменту залежно від обставин справи. Вирішення питання щодо залишення за особою здійс­нених ним поліпшень майна, та умови відшкодування здійснених на поліпшення фактич­них витрат. Визначення поняття “поліпшення майна” в цивільному праві.  Вирішення питання про витребування майна у разі його поліпшення недобросовісним набувачем. Правове положення невіддільних від майна поліп­шень. Права добросовісного і недобросовісний набувачів (володільців) майна, що повертається власникові, у разі понесених ними витрат на утримання, збереження майна. Визначення поняття «необхідні витрати» відповідно до роз'яснення Пре­зидії Вищого арбітражного суду України «Про деякі питання прак­тики вирішення спорів, пов'язаних із судовим захистом права дер­жавної власності». Випадки, коли витрати відшкоду­ванню не підлягають. Реалізація вище згаданого право володільця.
• Негаторний позов. Поняття негаторного позову (ст. 391 ЦК України). Умови пред’явлення власником негаторного позову. Характер перешкод, як результат подання такого позову власником до відповідача. Спільна ознака віндикаційного та  негаторного позовів, та випадки застосування негаторного позову. Об'єкт негаторного позову. Сторони негаторного позову. Визначення позивача за негаторним позовом. Суб'єкти речових прав. Суб'єкти зобов'язальних прав. Умови подання негаторного по­зову власником і во­лодільцем майна. Вирішення питання щодо визначення належного позивача за негаторним позовом. З’ясування правомочностей власника та володільця майна та роль цього питання при поданні негаторного позову. Визначення відповідача за негаторним позовом. Предмет негаторного позову. Підстави подання  негаторного позову.  Випадок, коли немає підстав для подання негаторного позову. Приклади негаторного позову про усунення перешкод у здійснен­ні користування майном їх характеристика. Позов власника про виключення майна з опису та підстави подання такого позову (ст. 55 Закону України «Про виконавче провадження»). Юридична природа такого по­зову та умови визнання позову негаторним (ст. 58 Закону України «Про ви­конавче провадження»). Умови визнання такого позову віндикаційним. Інші випадки визнання позову негаторним (статті 8-9 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків пе­ред бюджетами та державними цільовими фондами»). Інші можливості щодо подачі негаторного позову за цивільним законодавством України, на відміну від ЦК УРСР 1964 р. (ст. 386 ЦК України). Умови задоволення негаторного позову. Форма захисту прав і охоронюваних законом інтересів позивачів за негаторним позовом, що надається судом.  Правові наслідки визнання негаторного позову обґрунтованим. Умови, за якими негаторний позов задоволенню не підлягає. Питання щодо позовної давності за негаторним позовом. Межі у часі щодо пред’явлення негаторного позову. Винятки з цього питання відповідно з постановою Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про ви­ключення майна з опису» від 27 серпня 1976 р.
• Позов про визнання права власності. Поняття позову про визнання права власності. Характер такого позову (ст. 392 ЦК України). Умови подання такого позову. Мета використання вказаного позову. Особливості вимог позову про визнання права власності. Об'єкт позову про визнання права власності. Сторони у позові про визнання права власності. Визначення належного позивача за позовом про визнання права власності. Визначення належного відповідача за позовом про визнання права власності. Визначення належного відповідача за по­зовами про визнання права на майно і про звільнення майна з-під арешту відповідно до ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження». Стягувач і боржник (п. 4 роз'яснення Президії Вищого господарського суду України від 28 березня 2002 р. № 04-5/365 «Про деякі питання практики вико­нання рішень, ухвал, постанов господарських судів України»). Випадки, коли відповідач у позові про визнання права власності взагалі відсутній. Предмет позову про визнання права власності. Підстави подання такого позову (ст. 16 ЦК України). Умови задоволення позову про визнання права власності. Перелік доказів відповідно до норм процесуального законо­давства України (ст. 32 ГПК України, ст. 27 ЦПК України).  Особливості підтвердження наявності права власності в судовому процесі. Перелік доку­ментів щодо нерухомого майна відповідно до додатку № 1 до пункту 2.1 Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на не­рухоме майно, що затверджений у редакції від 28 січня 2003 р. нака­зом Міністерства юстиції України № 66/7387. Вимоги щодо оформлення таких документів відповідно до вказаного положення. Момент виникнення права власності на новостворене нерухоме майно та підстави такого виникнення (ст. 331 ЦК України). Особливості встановлення права власності на рухоме майно, яке не підлягає дер­жавній реєстрації. Факти, що не можуть бути доказами і не можуть підтверджувати права власності юридичної особи на майно відповідно до роз’яснення  Вищого арбітражного суду України  «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з судо­вим захистом права державної власності» від 29 квітня 1994 р. Інші особливості позову про визнання права власності. Можливість подальшого застосування власником інших речово-правових заходів захисту права власності на своє майно. Зв’язок вказаних вимог між собою та правові наслідки такого зв’язку (ст. 144 ЦПК України). Можливість  об'єднан­ня вимог про визнання права власності на майно і виключення його з опису відповідно до п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 серпня 1976 р. «Про судову практику в справах про виключення майна з опису». Питання щодо дії позовної давності до позовів про визнання права власності.

 

Змістовний модуль 5.

 

Книга четверта “Право інтелектуальної власності”.

 

 

• Загальні положення про інтелектуальну власність. Інтелектуальна власність та її місце в соціально-економічному розвитку суспільства. Людина - творець. Творчість - феномен, який притаманний людині. Освіта - складова рівня інтелектуальної діяльності (її зміст). Співвідношення понять "інтелектуальна діяльність", "науково-технічний прогрес". Стадії розвитку науки і техніки.  Види  цих стадій.  Сутність технічного  прогресу. Співвідношення понять "творча діяльність" і "інтелектуальна діяльність".   Інтелектуальна   власність.   Залежність   науково-технічного розвитку від духовного. Складові духовності. Роль інтелектуальної творчої діяльності для розвитку технологій, нової техніки та виробництва. Види інтелектуальної діяльності. Об'єкти промислової власності. Засоби індивідуалізації учасників цивільного обороту, товарів і послуг. Загальна характеристика видів інтелектуальної діяльності. Особливості літературної діяльності. Твір як об'єкт правової охорони. Характеристика твору. Результат літературної творчості. Інтелектуальна діяльність як об'єкт правової охорони. Науково-технічна діяльність. Характерна особливість науково-технічної   діяльності.   Види   науково-технічної   діяльності. Співвідношення понять "науково-технічна діяльність" і "промислова власність".  Характерна ознака результатів науково-технічної творчості. Об'єкти правової охорони такої діяльності та спеціальні процедури. Засоби охорони об'єктів промислової власності. Засоби індивідуалізації учасників цивільного обороту, товарів та послуг. Загальна характеристика цього виду творчої діяльності. Становлення системи правової охорони результатів інтелектуальної власності. Чотири етапи становлення системи охорони зазначеної власності. Становлення правової охорони товарних знаків.
• Право інтелектуальної власності в Україні. Становлення і розвиток законодавства України про інтелектуальну власність. Співвідношення власності та інтелектуальної власності. Виникнення  права інтелектуальної власності.  Теорії права інтелектуальної власності: привілеїв, пропрієтарна, промислової власності, вічної промислової власності, рентна, договірна, деліктна, особова, виключних прав, виключних майнових прав. Поняття   права  інтелектуальної  власності.  Значення   права інтелектуальної власності. Розвиток права інтелектуальної власності. Сутність права інтелектуальної власності. Право інтелектуальної власності в об'єктивному сенсі. Право інтелектуальної власності в об'єктивному сенсі. Точки зору в науці щодо поняття та змісту права інтелектуальної власності. Зміст права інтелектуальної власності. Види права інтелектуальної власності. Результати творчої діяльності як об'єкти правовідносин та їх взаємозв'язок. Інші результати діяльності як об'єкти права інтелектуальної власності. Загальні положення законодавства України про інтелектуальну власність. Цивільний кодекс України про об'єкти інтелектуальної власності. Джерела правового регулювання права інтелектуальної власності та їх види. Поняття законодавства про інтелектуальну власність, його система та спрямованість. Підходи до визначення системи права інтелектуальної власності. Класицизм і прагматизм підходу до законодавства у сфері інтелектуальної власності. Детермінізм формування національних законодавств у сфері інтелектуальної власності. Дезінтеграційний підхід до регулювання права інтелектуальної власності і його ступінь. Види міжнародно-правових актів про інтелектуальну власність. Правове значення міжнародно-правових актів про інтелектуальну власність. Конвенції та їх види. Багатосторонні угоди та їх види. Урядові угоди та їх значення. Паризька конвенція. Бернська конвенція. Європейські директиви у сфері інтелектуальної власності. Конституція України якосновне джерело регулювання права інтелектуальної власності. Цивільний кодекс України як джерело регулювання права інтелектуальної власності. Проблеми удосконалення механізму приватноправового регулювання права інтелектуальної власності. Чинне законодавство України про інтелектуальну власність. Закон України "Про авторське право та суміжні права" та його основні положення. Закон України "Про охорону прав на винаходи та корисні моделі", його структура та зміст. Закон України "Про охорону прав на промислові зразок та його зміст. Закон України "Про охорону прав на промислові зразки" та його зміст. Закон України "Про охорону прав на знаки для товарів та послуг" та його основні положення. Закон України "Про охорону прав на сорти рослин", його структура та зміст. Закон України "Про охорону прав на топографії інтегральних мікросхем" та його основні положення. Інші законодавчі акти України про інтелектуальну власність. Постанови Кабінету Міністрів України. Постанови та інструкції Державного агентства з авторських та суміжних прав та Державного Комітету усправах інтелектуальної власності (Патентного відомства). Законодавство зарубіжних країн про інтелектуальну власність та його особливості. Американська система права інтелектуальної власності. Романо - німецька система права інтелектуальної власності. Інші системи права інтелектуальної власності. Підстави виникнення прав на об'єкти інтелектуальної власності. Засоби захисту об'єктів інтелектуальної власності. Відповідальність за порушення авторського та суміжних прав. Захист промислової власності. Система захисту авторського і патентного права. Авторське право і латентне право: спільне і відмінність. Спільна істотна ознака цих двох правових інститутів. Охорона авторського і патентного права. Інтелектуальна власність України та її вплив на соціально-економічний розвиток держави. Державне управління інтелектуальною власністю. Органи і засоби державного управління інтелектуальною власністю в Україні.
• Поняття прав інтелектуальної власності. Захист прав інтелектуальної власності відповідно до ст. 54  Конституції України. Права громадянина на результати своєї інтелектуаль­ної, творчої діяльності за Конституцією України. Визначення та охорона виключних прав інтелектуальної влас­ності за ЦК України та рядом спеціальних за­конів України. Роль цих законодавчих актів у формуванні підгалузі цивільного законодавства України, що регулює цивільні відно­сини у галузі прав інтелектуальної власності. Визначення поняття законодавства про право інтелектуальної власності.  Конвенція, якою була заснована Всесвітня орга­нізація інтелектуальної власності (1967 р.). Права, які об’єднує інтелектуальна влас­ність відповідно до даної Конвенції. Визначення вказаних прав. Літературні, художні і наукові здобутки.  Виконавча діяльність артистів, звукозапису, радіо- і теле­візійних передач. Винаходи у всіх галузях людської діяльності.  Наукові відкриття. Промислові зразки. Товарні знаки, знаки обслуговування, фірмові наймену­вання і комерційні позначення. Захист від недобросовісної конкуренції. Всі інші права, що належать до інтелектуальної власності у виробничій, науковій, літературній і художній галузях.  Особливість особистих немайнових прав інтелектуальної власно­сті. Відмежування особистих немайнових прав інтелектуальної власно­сті від майнових прав ін­телектуальної власності. Поняття майнових прав інтелектуальної власності згідно зі ст. 424 ЦК України. Інші майнові права відповідно до їх об'єктів, а також винятки та обмеження у майнових правах. Певний строк дії майнових прав, що визначається ЦК України та спеціальними законами. Випадки дострокового припинення майнових прав. Види передачі май­нових прав інтелектуальної власності. Загальні засади відносин щодо об'єктів права інтелектуальної власності за ЦК України.
• Об'єкти права інтелектуальної власності. Творча діяльність людини у руслі загального розвитку економічних відносин та її вплив на появу нових подібних об'єктів. Поняття та ознаки об'єктів права інтелектуальної власності. Сутність об'єктів права інтелектуальної власності. Проблема визначення об'єктів права інтелектуальної власності. Ознаки оборотоспроможності об'єктів права інтелектуальної власності. Перелік об'єктів, на які можуть розповсюджуватися права інте­лектуальної власності. Перелік об'єктів права інтелектуальної власності за ст. 420 ЦК України.  Визначення об'єктів права інтелектуальної власності. Літературні та художні твори. Комп'ютерні програми. Компіляції даних (бази даних). Виконання.  Фонограми, відеограми, передачі (програми) організацій мов­лення. Наукові відкриття. Винаходи, корисні моделі, промислові зразки. Компонування (топографії) інтегральних мікросхем. Раціоналізаторські пропозиції. Сорти рослин, породи тварин. Комерційні (фірмові) найменування, торговельнімарки (знакидля товарів і послуг), географічні зазначення. Комерційні таємниці. Групи зазначених об'єктів. Об’єкти, що охороняються законодавством про авторське право та суміжні права. Об’єкти, що захищаються патентним правом. Об’єкти, що відносяться до нетрадиційних ре­зультатів інтелектуальної діяльності. Визначення поняття права інтелектуальної власності за ст. 418 ЦК України. Зміст права інтелектуальної власності відповідно до ЦК України та інших законів. Співвідношення права інтелектуальної власності та права власності за ЦК України. Розмежування понять “перехід права на об'єкт права інтелектуальної власності”  та “перехід права власності на річ” (ст. 419 ЦК України). Відкриття як об'єкти права інтелектуальної власності та їх ознаки. Об'єкти відкриття. Права авторів відкриття. Порядок кваліфікації відкриттів. Об'єкти, що не визначаються відкриттями. Диплом як охоронний документ на відкриття та його правове значення. Винагорода автором відкриттів та її виплата. Дискусія щодо віднесення відкриттів до об'єктів права інтелектуальної власності. Винаходи та корисні моделі, промислові зразки, знаки для товарів та послуг. Місця походження товарів. "Ноу-хау". Науково-технічна документація. Раціоналізаторськапропозиція. Нові об'єкти праваінтелектуальної власності. Об'єкти топографій інтегральних схем.  Об'єкти засобів індивідуалізації  учасників цивільного обороту, товарів і послуг. Фірмові найменування, їх характеристика.  Зображувальні знаки для товарів і послуг. Об'ємні товарні знаки. Комбіновані знаки. Результати науки як об'єкти права інтелектуальної власності. Правове регулювання науки. Твори літератури та мистецтваяк об'єкти права інтелектуальноївласності. Об'єкти суміжних прав. Знаки обслуговування. Колективні товарні знаки. Об'єкти зазначень походження товарів, їх загальна характеристика. Нормативне забезпечення об'єктів зазначень походження товарів. Об'єкти селекційних досягнень. Об'єкти селекційних досягнень у рослинництві. Об'єкти селекційних досягнень в тваринництві. Їх нормативне забезпечення. Об'єкти науково-технічної інформації. Поняття науково-технічної інформації. Правова охорона науково-технічної інформації. Об'єкти нетрадиційних рішень. Поняття об'єктів нетрадиційних рішень. Поняття відкриття. Правова охорона раціоналізаторських пропозицій. Поняття захисту проти недобросовісної конкуренції.
• Суб'єкти права інтелектуально власності.  Загальні  положення. Визначення суб'єкта права інтелектуальної власності. Множинність суб’єктів права інтелектуальної власності. Реалізація права інтелектуальної власності кількома суб’єктами. Права суб'єктів права інтелектуальної власності відповідно до ЦК України. Автори-творці  об'єктів  інтелектуальної власності. Автор як первинний суб'єкт права інтелектуальної власності та його визначення. Співавторство та його види. Визначення авторства. Регулювання відносин між співавторами. Права та обов'язки авторів. Охорона прав автора.  Володільці прав інтелектуальної власності та їх правове положення. Підстави набуття володільських прав. Охорона прав володільців. Правове становище роботодавців як суб'єктів права інтелектуальної власності та особливості його визначення.  Заявники. Правонаступники прав інтелектуальної власності. Спадкоємство інтелектуальних прав. Межі правонаступництва у праві інтелектуальної власності. Держава як володілець права інтелектуальноївласності. Підстави набуття державою прав інтелектуальної власності. Правове положення Державного агентства з авторських та суміжних прав, Комітету по захисту прав інтелектуальної власності (Патентного відомства). Правове положення патентознавців. Вимоги щодо патентних повірених. Атестація патентних повірених. Повноваження повірених у справах інтелектуальної власності. Функції патентного повіреного. Патентні повірені, що працюють у корпораціях. Асоціації патентних повірених. Підстави та порядок втрати атестації патентного повіреного. Агенти з товарних знаків та їх правове положення. Права власників та уповноважених органів щодо результатів, створених за службовим завданням. Вільні користувачі прав інтелектуальної власності. Суспільство як суб'єкт права інтелектуальної власності. Випадки, коли майнові права належать спільно творцеві та роботодавцю або, відповідно, творцеві та замов­нику. Випадки, коли особисті немайнові права можуть бути відчужені від творця. Захист пра­ва інтелектуальної власності. Правова охорона раціоналізаторських пропозицій. Поняття захисту проти недобросовісної конкуренції. Загальні способи захисту цивільних прав, передбачені ст. 16 ЦК України. Специфічні способи захисту цивільних прав. Судові рішення щодо цього питання.
• Права і обов'язки суб'єктів інтелектуальної власності, що виникають з охоронних документів. Виникнення суб'єктивних прав на об'єкти інтелектуальної власності. Особисті немайнові права на об'єкти інтелектуальної власності.  Майнові права суб'єктів авторського права і суміжних прав. Майнові права суб'єктів права промислової власності.  Майнові права на засоби індивідуалізації учасників цивільного обороту,товарів і послуг. Розміри зборів за дії, пов'язані з охороною прав на об'єкти інтелектуальної власності.

 

 

• Законодавство  про  авторське  право. Вплив  розвитку науки, літератури та мистецтва в державі на рівень розвитку суспільства. Джерела авторського права і суміжних прав їх характеристика. Конституція Ук­раїни. ЦК України. Закони України "Про власність", "Про авторсь­ке право і суміжні права", "Про кінематографію", "Про телебачення І радіомовлення", "Про видавничу справу", "Про розповсюдження примірників аудіовізуальних творів та фонограм". Інші нормативно правові акти України, що охороняють особисті немайнові та май­нові права суб'єктів авторського права і суміжних прав. Особлива група джерел авторського права їх характеристика. Бернська конвенція з охорони літературних та художніх творів (1886 р.). Всесвітня (Женевська) конвенція про авторське право (1952 р.). Римська конвенція з охорони прав артистів-виконавців, виробників фонограм, а також виробників організацій мовлення (1961 р.). Кон­венція, що створює Всесвітню організацію інтелектуальної власності (1967 р.). Женевська конвенція про охорону інтересів виробників фонограм від незаконного їх відтворення (1971 р.). Брюссельська конвенція про розповсюдження програм, що несуть сигнали, які пе­редаються через супутники (1974 р.). Узагальнена судова практи­ка. Постанови Пленуму Верховного Суду України щодо захисту вка­заних прав у разі їх порушення. Доцільність використання у авторських відносинах роз­робка та затвердження відповідними органами типових авторських договорів. Регулювання авторських і суміжних прав у ЦК України. Закон України «Про авторське право і суміжні права» від 23 грудня 1993 р. (в редакції Закону України від 11 липня 2001 р. № 2627-Ш). Інші джерела ав­торського права. Основи законодавства України про культуру (1992 р.). Закони України «Про інформацію» (1992 р.), «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні» (1992 р.), «Про науково-технічну інформацію» (1993 р.), «Про телебачення і радіомовлення» (1993 р.), «Про рекламу» (1996 р.), «Про видавничу справу» (1997 р.), «Про кінематографію» (1998 р.), «Про розповсюдження примірників аудіовізуальних творів і фонограм» (2000 р.) та ін.
• Поняття, об'єкти та суб'єкти авторського права. Поняття авторського права та сфера його дії. Права, що охороняються авторським   правом.   Термінологія авторського права. Авторське право в об'єктивному та суб'єктивному значеннях. Функції, які виконує авторське право їх характеристика. Визнання авторства і охорона творів науки, літератури та мистецтва. Встановлення режиму використання творів. Наділення авторів творів науки, літератури та мистецтва та інших осіб, які мають право на ці твори комплексом особистих немайнових та майнових прав та захист цих прав. Охорона творів з моменту їх створення. Визначення поняття твору. Умови визнання твору об'єктом авторського права. Інші умови визнання твору об'єктом авторського права та їх співвідношення з об'єктивною його формою. Ознаки твору як об’єкту авторського права. 
• Об'єкти авторського права. Об'єкти, що охороняються авторським правом. Коло об'єктів авторського права відпові­дно до ст. 433 ЦК України. Об’єкти авторського права за Законом України «Про авторське право і суміжні права» (ст. 8). .  Обсяг охорони твору. Визначення поняття “твір” та дискусійність цього визначення в науковій юридичній літературі та в національному законодавстві. Критерії охороноспроможності об'єктів авторського права. Визначення поняття творчості в науковій юридичній літературі. Визначення поняття творчості з точки зору юриспруденції. Показник творчого характеру твору. Співвідношення ознак новизни та творчості щодо визначення творчого характеру твору. Інші погляди науковців щодо цього питання. Поняття творчої діяльності.  Межі визначення твор­чості. Визначення творчості у країнах англосаксонської системи права. Сутність твору, його наукова, літератур­на, художня цінність та їх значення для авторського права. Сфера охорони твору авторським правом. Форма твору. Усна форма твору. Об'єктивна форма твору. Матеріальні носії вираження об’єктивної форми твору. Авторське право та право власності на носій авторських прав. Передача права власності на ма­теріальний об'єкт права чи володіння матеріальним об'єктом та їх співвідношення з авторськими правами на твір, вираже­ний у цьому об'єкті. Винятки з цього правила. Об’єкти авторського права, що підлягають охороні відповідно до ст. 8 Закону України «Про авторське право і су­міжні права».  Забезпечення охорони неопри­людненого твору та особливості такої охорони.  Визначення моменту оприлюднення твору. Значення визначення кількості осіб, яким став доступним оприлюднений твір. Визначення поняття “опублікування твору”. Твори, що не є об’єктами авторського права відповідно до ст. 10 Закону України «Про авторське право і суміжні права». Випадки, коли деякі з перелічених об’єктів ст. 10 цього Закону розглядаються як твори і охороняю­ться відповідно до цього Закону. Обмеження правової охорони об’єктів авторського права, передбаченої Законом України «Про авторське право і суміжні права». Причини такого обмеження.  Умови, при яких можлива охорона ідей, способів тощо.
• Суб'єкти авторського права. Визначення суб’єктів авторського права відповідно до Закону України «Про авторське право та суміжні права». Правовий статус іноземних осіб та осі­б без громадянства щодо авторського права. Визначення первинного суб'єкта авторсь­кого права відповідно до ст. 435 ЦК України. Поняття презумпції авторства. Виникнення та здійснення авторського права. Дії власника виключних авторських прав щодо оповіщення про свої права. Знаки охорони авторського права та їх розміщення. Призначення знаків охорони авторського права. Призначення та місце розміщення знаків охорони авторського права. Співавторство. Право, яке мають співавтори та умови виникнення єдиного авторського пра­ва на твір. Види співавторства та їх розмежування. Право на використання будь-якого колективного твору. Регламентація відносин співавторів. Відносини, що виникають між співавторами при роздільному співавторстві. Обмеження щодо прав співавторів при нероздільному співавтор­стві. Складність питання співавторства. Су­дова практика з авторських відносин та її основний принцип. Угода про співавторство. Випадки, коли співавторство на колективний твір може виникати і при відсут­ності такої угоди. Основний факт у створенні твору. Випадки, коли участь у створенні твору  не породжує співав­торства. Особливості виникнення і здійснення авторського права окреми­ми суб'єктами відповідно до  Закону України «Про авторське право і суміжні пра­ва». Авторське право на аудіовізуальний твір. Визначення авторів аудіовізуального твору. Авторські права упорядників складених творів, перекла­дачів і авторів інших похідних творів. Похідний твір та його правове значення. Перехід авторських прав. Передача (уступка) авторського права. Авторські ліцензійні договори: поняття, характеристика та види. Сторони ліцензійного договору та їх правове положення. Виключна ліцензія. Невиключна ліцензія та обсяги прав по них. Зміст ліцензійних договорів. Міжнародна торгівля ліцензіями. Договори на створення об'єктів авторського права. Договори на видання об'єктів авторського права. Договори на розповсюдження та використання творів. Поняття, зміст   та порядок укладення авторських   договорів.   Виконання   авторських   договорів. Відповідальність сторін за невиконання чи неналежне виконання авторських договорів.
• Види прав автора. Особисті немайнові права автора. Майнові права автора. Здійснення майнових прав ав­тора. Перехід майнових прав автора до інших суб’єктів та правові підстави. Здійснення особистих немайнових прав ав­тора. Виключність особистих немайнових прав автора. Належність всього обсягу особистих немайнових і майнових прав. Суб'єкти, які можуть за договором або законом набути лише майнових прав. Виключення з цього правила Майно­ві права на твір, створений у зв'язку з виконанням трудового догово­ру (службовий твір) відповідно до ст. 429 ЦК України. Право, що мають спадкоєм­ці автора. Майнові права володільця. Вільне використання твору. Вільне відтворення творів бібліотеками та архівами. Вільне використання екземплярів творів для навчання. Вільне використання комп'ютерних програм. Вільне відтворення в особистих цілях. Проблеми удосконалення механізму вільного використання творів. Право доступу до твору образотворчого мистецтва. Право слідування. Строки охорони авторських прав.
• Особисті немайнові права автора. Визначення особистих немайнових прав автора відповідно до ЦК України (статті 423, 438) та Законом України «Про авторське право та суміжні права» (ст. 14). Права автора та їх характеристика. Право на визнання свого авторства. Право перешкоджати посяганню на своє авторське право, здатному завдати шкоди честі чи репутації автора. Право вимагати зазначення свого імені у зв'язку з використанням твору, якщо це практично можливо. Право забороняти зазначення свого імені у зв'язку з використанням твору. Право обирати псевдонім у зв'язку з використанням твору. Вимагати збереження цілісності твору і протидіяти будь-яко­му перекрученню, спотворенню чи іншій зміні твору або будь-якому іншому посяганню на твір, що може зашкодити честі і репутації автора (недоторканність твору). Найважливіше особисте немайнове право. Право на ім'я та його різновиди. Особливості опублікування твору анонімно чи під псевдонімом. Випадки, коли видавець вва­жається представником автора.  Межі дії даного положення.  Право на ім'я та його співвідношення з правом авторства. Право на ім’я чи псевдонім при опублікуванні власного твору. Порушення права автора на ім'я та його правові наслідки. Практичні випадки з цього питання. Право автора на недоторканність твору та сутність такої недоторканості. Випадки редакторського та іншого виправлення. Випадки, коли недоторканність твору охороняється особою, уповноваженою на це автором. Випадки, коли недоторканність твору охороняється спадкоємцями автора, а та­кож іншими заінтересованими особами.
• Майнові права автора.  Визначення виключного майнового права автора.  Перелік майнових прав автора на твір відповідно до ст. 440 ЦК України.  Право на використання твору за  ст. 15 Закону України «Про авторське право та суміжні права». Випадки, коли виключні права авторів на використання творів передбача­ють і право їх участі у реалізації проектів цих творів. Винагорода за використання твору. Право автора чи іншої особи, яка має авторське право. Винятки з цього правила. Форми здійснення винагороди. Розмір і порядок виплати авторської винагороди за створення і використання твору. Ставки авторської винагороди та порядок їх індексації. Використання через відтворення. Фор­ма та кількість виготовлен­ня твору. Інші форми відтворення твору. Реалізація розповсюдження та способи реалізації. Право на поширення екземплярів твору та форми поширення. Використання твору шляхом імпорту. Встанов­лення права на імпорт та його сутність. Використання через публічний показ. Твори, що показуються привселюдно. Форми показу. Публічне виконання твору та його сутність. Передача твору в ефір та її сутність. Визначення права на сповіщення твору для загального відома по кабелях та його відмежування  від права на передачу в ефір. Випадки, коли публічний показ і виконання твору, його повідомлення для за­гального відома шляхом передачі в ефір служать тільки формами використання твору. Форма обнародування твору. Право на переклад та особливості такого права. Право на переробку та його сутність. Право на зміну форми твору та його сутність. Майнові авторські права як інвестиції.
• Виключні права на окремі твори. Реалізація прав автора дизайнерського, містобудівного чи садово-паркового проекту.  Реалізація прав автора затвердженого архітектурного проекту. Право слідуван­ня відповідно до Закону України «Про авторське право і суміжні права». Законодавство Франції щодо права слідуван­ня та метатакого права. Право слідування,  право дольової участі та їх співвідношення з імплементацією положень Бернської конвенції про охорону літературних і художніх творів, перегляну­тої на Паризькій конференції всесвітньої організації інтелектуаль­ної власності 24 липня 1971 р. (ст. 14 Конвенції). Зв’язок права слідування з майновими інтересами автора та іншими його правами. Строк, протягом якого  спадкоємці, у разі смерті автора, користуються щодо про­даних автором оригіналів творів образотворчого мистецтва невідчужуваним правом на одержання п'яти відсотків від ціни кожного на­ступного продажу твору через аукціон, галерею тощо відповідно до ст.ст. 27, 28 Закону України «Про авторське право і суміжні права».
• Обмеження виключних авторських прав. Перелік способів використання творів без згоди автора, але з обов'язковим зазначен­ням імені автора і джерела запозичення відповідно до Закону України «Про авторське право і суміжні права» (стат­ті 21—25 цього Закону). Випадки та умови вільного використання твору. Окремі випадки обмеження ви­ключних майнових прав для деяких видів творів відповідно до Закону України «Про авторське право і суміжні права». Випадки, коли допускається вільне відтворення творів виключно в особис­тих цілях без дозволу автора і без виплати авторської винагороди.
• Строк дії авторського права. Обмеженість їх дії у ча­сі як особливість авторських прав. Особливість строків дії особистих  немайнових прав. Строк чинності майнових прав автора на твір за ЦК України (ст. 446) та Законом України «Про авторське право та суміж­ні права» (ст. 28). Сплив строку дії авторського права для творів, оприлюднених анонімно або під псевдонімом. Закінчення строку дії авторського права у випадку, якщо взятий автором псевдонім не викликає сумніву щодо особи автора або якщо авторство твору, оприлюднено­го анонімно або під псевдонімом, розкривається не пізніше ніж че­рез 70 років після оприлюднення твору. Строк дії авторського права на твори, створені у співавторстві. Визначення строку дії авторського права у разі, коли весь твір публікується (оприлюднюється) не водно­час, а послідовно у часі томами, частинами, випусками, серіями то­що. Авторське право на твори посмертно реабілітованих авторів. Авторське право на твір, вперше опублікований протягом ЗО ро­ків після смерті автора. Права особи, яка після закінчення стро­ку охорони авторського права щодо неоприлюдненого твору вперше його оприлюднює. Строк охорони цих прав. Закінчення строку дії авторських прав та його правове та суспільне значення.

 

 

 

 

 

 

 

Змістовний модуль 6

 

Книга п’ята “Зобов’язальне право”.

Розділ І. ЗАГАЛЬНІ ПРОЛОЖЕННЯ ПРО ЗОБОВ'ЯЗАННЯ

                     

• Поняття зобов'язання. Підстави виникнення зобов’язання. Визначення поняття зобов’язання. Сторони в зобов’язальних відносинах  та їх права та обов’язки. Особливості зобов’язальних відносин. Відмінності зобов’язальних відносин від речових прав. Сутність змісту зобов'язальних правовідносин, сутність змісту речових прав та їх порівняльна характеристика. Порівняльна характеристика зобов’язальних та речових відносин за визначеністю осіб, що беруть участь у цих відносинах. Співвідношення зобов'язальних правовідносин з правом власності. Підстави виникнення зобов'язальних правовідносин та підстави виникнення, зміна або припинення права власності, співвідношення даних підстав. Особливості зобов’язання щодо матеріальних благ та порівняння з аналогічними особливостями в речових відносинах. Порівняльна характеристика особливостей цих відносин з точки зору визначеності суб’єктів. Особливості відносин зобов’язальних та речових з точки зору суб'єктивного права уповноваженої особи. Головний зміст обов'язку боржника в зобов'язанні та аналогічний зміст в речових відносинах. Особливості суб’єктивних прав в зобов’язанні та суб’єктивних прав у речових правовідношеннях. Основне відмежування характеру зобов’язальних правовідносин та характеру речових відносин. Сутність взаємозв’язку зобов’язальних та речовоправоих відносин. Специфіка елементів зобов’язання. Суб'єкти зобов'язальних право­відносин. Юридичний об'єкт зобов'язання, його специфіка. Зміст зобов'язальних правовідносин та  їх специфіка.
• Зобов'язальне правовідношення. Поняття зобов'язання. Відмежування зобов'язання від неюридичних зобов’язань з точки зору державного примусу. Відмежування зобов'язання від правовідношень інших галузей права (публічно-правових). Відмежування зобов'язання від обов'язку сплачувати податки. Особливості методу в податкових відносинах. Зобов'язання як різновид цивільних правовідносин. Група відносин, до яких належать зобов’язання та відмінність їх від право­відносин немайнового характеру. Відмежування зобов'язання від інших майнових ци­вільних правовідносин з точки зору  матеріальних і нематеріальних благ. Основна ознака зобов’язання з точки зору економічного обміну.
• Підстави виникнення зобов'язань. Підстави виникнення зобов'язань в зобов'я­зальному праві. Залежність виникнення зобов’язальних відносин від їх підстав. Виникнення зобов'язання. Співвідношення зобов’язання та договору. Ідентичність цих двох понять у законодавчих системах деяких країн. Співвідношення зобов'язання та односторонніх угод. Особливість суб’єктивного обов’язку суб'єкта в даному випадку. Приклад такої односторонньої угоди. Інші підстави виникнення зобов’язання (ст. 11, п. 2 ст. 509 ЦК України). Виникнення зобов'язання внаслідок адміністративних ак­тів (п. 4 ст.11 ЦК України), характеристика та приклади таких зобов’язань. Виникнення зобов'язань за рішенням суду (п. 5 ст. 11 ЦК України) характеристика, та приклади таких зобов’язань. Виникнення зобов'язань внаслідок заподіяння майнової (мате­ріальної) та моральної шкоди іншій особі (підпункт 3 п. 2 ст. 11 ЦК України) характеристика, та приклади. Принципи зобов'язання (п. З ст. 509 ЦК України). Визначення договорів та інших угод. Правові наслідки здійснення дій, що носять неправомірний характер у сфері економічного обігу. Виник­нення особливого виду зобов'язань. Правові наслідки заподіяння шкоди. Підстави виникнення цього виду зобов'язань та  мета виконання цих зобов'язань. Мета зобов'язань, що виникають із безпідставного збагачення. Дії фізичних та юридичних осіб як підстави виникнення зобов’язань, їх характеристика та приклади. Настання або ненастання певної події як підстава виникнення цивільних прав та обов'язків (п. 6 ст. 11 ЦК Украї­ни)характеристика та приклади.
• Суб'єкти зобов'язань. Кількість осібу зобов'язанні. Визначення поняття суб’єктів зобов’язання за ст. 509 ЦК України. Інше найменування сторін в окремих видах зобо­в'язань. Роль та права кредитора у зобов’язанні. Ос­новна відмінність кредитора від уповноваженої особи в речовому зо­бов'язанні. Обов’язки продавця за догово­ром поставки (п. 1 ст. 712 ЦК України). Визначення боржника в зобов'язальному правовідношенні (п. 1 ст. 509 ЦК України). Виникнення зобов’язань у боржника. Визначення зобов'язання з множинністю осіб. Сутність зобов'язання з множинністю осіб. Треті особи у зобов'язанні. Особливість зобов’язання для третіх осіб. Випадки, коли зобов'язання може породжува­ти для третіх осіб права щодо однієї чи обох сторін зобов'язання. Переміна осіб у зобов'язанні. Види множинності осіб зобов’язанні. Сутність пасивної множинності осіб у зобов’язанні.  Сутність активної  множинності осіб у зобов’язанні.  Випадки активної  множинності осіб. Сутність змішаної множинності осіб. Момент виникнення множинності осіб у зобов’язанні. Сутність проблеми виконання у зобов'язаннях з множинністю осіб. Види зобов'язаньізмножинністю осіб. Права і обов’язки кредиторів та боржників у зобов'язанні з множинністю осіб. Відповідальність у виконанні зобов’язань з множинністю осіб. Права кредиторів у разі солідарності вимог. Права боржника до заявлення вимоги одним із солідарних кредиторів. Обмеження прав боржника щодо вимог одного із солідар­них кредиторів. Правові наслідки виконання зобов'язання повністю одному із солідарних кредито­рів. Обов’язок солідарного кредитора перед рештою кредиторів, який одержав виконання від боржника. Право вимоги кредитора у разі солідарного обов'язку боржників. Визначення об'єкту та змісту зобов'язального право відношення. Визначення предмету зобов’язання. Види дій, що становить предмет зобов'язання. Здійснення дії, як предмету зобов’язання  за договором дарування. Здійснення дії, як предмету зобов’язання, при виконанні зобов'язання відшкодувати працівникові втрату ним працездатності. Характер  зобов'язання у разі, якщо має місце договір зберігання.  Права  активного суб'єкта у силу зобов'язання.
• Види зобов’язань  залежно від визначеності змісту. Спосіб вико­нання зобов’язань в альтернативному зобов'язанні.   Правові наслідки у разі, якщо боржник не здійснить вибору способу вико­нання зобов’язань. Правові насідки, якщо при виході зі складу учасників товариства з обме­женою відповідальністю учаснику не сплатять належні йому грошо­ві кошти. Дії боржника у факультативному зобов'язанні. Дії підрядника, який виконав роботу з порушенням вимог щодо якості. Відмежування альтернативного зобов'язання від факультативного. Обмеження прав кредитора у разі заміни виконання. Види зобов’язань. Визначення додаткового зо­бов'язання. Приклади додаткових зобов’язань. Зміст застави та поруки. Умови дійсності таких зобов'язань. Правові наслідки припинення основ­ного зобов'язання. Грошові зобов'язання. Предмет грошових зобов'язань. Підстава грошових зобов'язань. Приклади грошових зобов'язань. Специфічність грошових зобов'язань. Відповідальність за порушення грошових зобов’язань (п. 1 ст. 625 ЦК України).
• Система зобов'язань. Класифікація зобов'язань залежно від критеріїв, покладених в ос­нову поділу на групи. Поділ зобов'язань за підставою виникнення (до­говірні та позадоговірні). Поділ зобов'язань за кри­терієм правомірності регулятивні та охороню вальні, їх характеристика. Окремі види зобов'язань за ЦК України та їх характеристика. Позадоговірні зобов'язання у ЦК України та їх характеристика.

 

 

 

 

 

• Поняття та значення договору. Договір як одна з центральних категорій цивільного права. Розуміння договору в трьох аспектах. Договір як під­става виникнення правовідносин та характеристика даного аспекту. Визначення договору за ст. 626 ЦК України. Договір як вид право чинів та характеристика даного аспекту. Умови забезпечення свободи договору.  Принцип, що гаран­тує відсутність зовнішнього впливу на його учасників. Принцип свободи договору за ЦК України та порівняння його визначення з радянським законодавством. Прин­цип свободи договору, закріплений ст. 627 ЦК України.  Права сторін при укладенні договору  відповідно до положень ст. 6 ЦК Украї­ни. Відмежування свободи договору від уседозволеності. Положення ст. 629ЦК України щодо виконання сторонами договору. Значення договору в цивільних правовідносинах.  Значення договору для задоволення інтересів учасників цивільного обороту. Унікальність договору як правового явища.
• Види договорів. Різноманітність форм та видів договорів. Їх класифікація. Класифікація за розподілом обов'язків між сторонами. За наявність зустрічного відшкодування. За моментом виникнення договору. Інші види договорів та їх характеристика. Класифікація договорів за пра­вовими наслідками. Інші групи договорів, передбачені законодавством, та ті що не протирічать законодавству. Договори односторонні та двосторонні. Поняття односторон­нього договору. Приклади односторон­нього договору. Поняття двостороннього договору. Приклади двостороннього договору. Договори відплатні та безоплатні. Поняття відплатних договорів. Права та обов’язки сторін за відплатними договорами. Приклади відплатних договорів. Поняття безоплатних договорів. Права та обов’язки сторін за безоплатними договорами. Приклади безоплатних договорів. Договори реальні та консенсуальні. Поняття консенсуального дого­вору та момент його укладення. Поняття реального договору та момент його укладення. Приклади консенсуального дого­вору. Приклади  реальних договорів.  Договори основні та додаткові. Суть поділу договорів на ос­новні та додаткові. Правові насідки визнання не­дійсним додаткового договору. Приклади додаткових договорів. Самостійність додаткового договору, його сутність. Суттєві умови додаткового дого­вору. Договори основні та попередні. Поняття попереднього договору за ст. 635 ЦК України. Обмеження щодо строку (тер­міну), в який має бути укладений основний договір та підстави його укладання. Істотні умови основного договору та їх співвідношення з аналогічними умовами попереднього договору. Форма укладання попереднього договору. Відповідальність сторони, що необґрунтовано ухиляється від укладення договору, передбаченого попереднім договором. Підстави припинення зобов'язання, встановленого попереднім договором. Основна умова договору про наміри (протокол про наміри тощо). Договори, укладені на користь контрагентів і третіх осіб. Поняття договору на користь третьої осо­би відповідно до ст. 636 ЦК України. Специфіка такого договору. Обмеження та умови щодо розірвання або зміни договору на користь третіх осіб. Випадки, коли сторона, яка уклала договір на користь третьої особи, може са­ма скористатися цим правом. Договори речові та зобов'язальні. Сутність розмежування цих видів договорів. Ознака та особливість речового дого­вору. Публічні та договори приєднання. Поняття публічного договору відповідно до ст. 633 ЦК України. Приклади таких договорів. Встановлення умов публічного договору. Обмеження  щодо укладення публічного договору. Обов’язки підприємця у разі необґрунтованої відмови  від укладення пуб­лічного договору. Правила, обов'язкові для сторін при укладенні і виконанні публічного договору. Правові наслідки у разі, коли умови публічного договору суперечать ч. 2 ст. 633 ЦК України та правилам, обов'язковим для сторін при укладенні і ви­конанні публічного договору. Поняття договору приєднання згідно зі ст. 634 ЦК України.Права сторін щодо умов за даним договором. Умови, за яких договір приєднання може бути змінений або розірваний на вимо­гу сторони, яка приєдналася. Права сторо­ни, яка приєдналася. Правові насідки вимоги про зміну або розірвання договору.
• Зміст договору. Визначення змісту договору. Умови виконання договору. Права сторін щодо укладення змішаного договору. Правове регулювання відносин сторін у змішаному дого­ворі. Правове регулювання типових умов у змішаному договорі. Випадки, коли в договорі застосовується  звичай ділового обороту відповідно до ст. 7 ЦК України. Специфіка змісту договору. Умови укладення договору відповідно до ст. 638 ЦК України. Поняття істотних умов договору та їх характеристика. Приклади. Особливості встановлення ціни у договорі та їх правове регулювання. Зміна ціни після укладення договору. Зміна ціни у договорі після його виконання. Визначення ціни у договорі, коли  ціна у договорі не встановлена і не може бути визначена виходя­чи з його умов. Строк укладення договору. Загальні правила набрання чинності договору. Інші правила набирання чинності договору. Правові наслідки закінчення строку договору та відповідальність сторін за його порушення. Визначення інших істотних умов договору. Звичайні та випадкові умови договору. Різні точки зору та різна класифікація звичайних та випад­кових умов. Визначення звичайних умов договору. Особливості даних умов. Приклади звичайних умов договору. Поняття випадкових умов договору. Специфіка випадкових умов. Тлумачення умов договору за чинним ЦК України. Тлумачення змісту договору відповідно до ст. ст. 213 та 637 ЦК України. Випадки, коли тлумачення змісту договору може бу­ти здійснено за рішенням суду. Значення слів, понять та термінів при тлумаченні змісту договору. Встановлення змісту договору, коли буквальне значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів не дає змоги з'ясувати зміст окремих частин договору. Визначення змісту договору, якщо за зазначеними правилами немає можливості визначити справжню волю особи, яка вчинила правочин.  Типові умови (типові договори) та випадки їх застосування.
• Укладення, зміна і розірвання договору. Етапи укладення договору та їх особливості. Поняття оферти та її умови. Приклади оферти. Ініціатор оферти. Пропозиція укласти договір (оферту) відповідно до ст. 641 ЦК України.  Пропозиції, що не є офертою. Реклама або інші пропозиції, адресовані невизначеному колу осіб. Можливість відкликання пропозиції укласти договір. Випадки, коли пропозиція укласти договір, одержана адресатом, не може бути відкликана. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір. Поняття акцепту. Дії акцепта. Правові наслідки, якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропози­ції умов договору. Вчинення конклюдентних дій та їх правове значення. Правові дії особи, яка прийняла пропозицію. Момент укладення договору, якщо у пропозиції укласти договір зазначено строк для відповіді. Момент укладення договору, якщо пропозицію укласти договір зроблено усно і в ній не вказа­ний строк для відповіді. Момент укладення договору, якщо пропозицію укласти договір, в якій не вказаний строк для відповіді, зроблено у письмовій формі. Відповідальність особи, яка зро­била пропозицію укласти договір, у разі, якщо відповідь про прийняття пропозиції укласти договір одержано із запізненням. Відповідальність особи, яка зро­била пропозицію укласти договір, у разі, якщо відповідь про прийняття пропозиції укласти договір було відправлено своєчасно, але одержано із запізненням. Відповідь, одержана із запізненням та її правові наслідки. Умова, коли договір може вважа­тись укладеним незалежно від того, що відповідь про прийняття пропозиції укласти договір було відправлено та (або) одержано із за­пізненням. Правові наслідки відповіді про згоду укласти договір на інших, ніж було запропо­новано, умовах. Практичне значення форми протоколу розбіжностей для укладення договору. Розбіжності, які підлягають судовому розгляду відповідно до ст. 649 ЦК України. Розбіжності, що можуть бути вирішені су­дом у випадках, встановлених за домовленістю сторін або законом. Зміст та особливості договору, укладеного на підставі правового акта органу дер­жавної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування. Особливості процедури укладення договорів на біржах, аукціонах, конкурсах. Основна особливість біржо­вих угод. Роль окремої процедури, що передбачає попереднє проведення тендеру,  для укла­дення договорів, замовниками за якими виступають органи державної влади та органи місцевого самоврядування і підпорядковані їм устано­ви та організації, а також установи і підприємства, уповноважені Ка­бінетом Міністрів України або органами місцевого самоврядування.  Момент, з якого договір вважається укладеним відповідно до ст. 640 ЦК України. Момент укладання договору, якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладен­ня договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії. Момент укладання договору, який підлягає нотаріальному посвідченню або державній ре­єстрації. Правове значення  місця укладення договору. Місце укладення договору. Вимоги щодо форми договору. Письмова форма договорів. Виняток з цього правила.  Способи укладення договорів. Нормативне врегулювання порядку і процедури укладення договорів в електронній формі.  Момент укладення договору, якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі. Момент укладення договору, якщо сторо­ни домовилися укласти у письмовій формі договір, щодо якого зако­ном не встановлена письмова форма. Момент укладення договору, якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимага­ється нотаріальне посвідчення. Обставини, що потребують внесення змін до договору або навіть його розірван­ня.
• Зміна або розірвання догово­ру. Порядок зміни або розірвання договору відповідно до ст. 651 ЦК України. Правові наслідки істотного порушення договору сто­роною. Поняття істотного порушення стороною договору. Правові насідки односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або за­коном. Правові наслідки істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору (ст. 652 ЦК України). Умова визнання істотної зміни обставин. Правові наслідки, коли сторони не досягли згоди щодо приведення договору у від­повідність з обставинами, які істотно змінилися, або щодо його розірвання за ч. 4 ст. 652 ЦК України. Умови зміни договору  за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони. Правові наслідки розірвання договору внаслідок істотної зміни обставин судом. Випадки, коли зміна договору у зв'язку з істотною зміною обставин допускаєть­ся за рішенням суду. Зобов'язання сторін у разі зміни договору. Зобов'язання сторін у разі розірвання договору. Момент зміни або припинення зобов’язань у разі зміни або розірвання договору. Момент зміни або припинення зобов’язань у разі, якщо договір змінюється або розривається у судовому порядку. Обмеження щодо вимог сторін щодо зміни або розірвання до­говору. Права сторони, якщо договір змінений або розірваний у зв'язку з істотним пору­шенням договору однією із сторін. Зміна або розірвання договору.  Пролонгація дії договору на но­вий строк. Застереження про порядок пролонгації договору.

 

 

Книга шоста “Спадкове право”.

 

Тема 24

СПАДКОВЕ ПРАВО. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ ПРО СПАДКУВАННЯ.

• Загальні положення про спадкування. Поняття спадкового права. Поняття відносин спадкування відповідно до ст. 1216 ЦК України. Визначення спадкових відносин за Римським цивільним правом. Склад спадщини, визначений ЦК України. Порядок здійснення переходу прав та обов’язків спадкодавця до спадкоємця. Характер спадкового правонаступництва та його сутність. Обмеження щодо прийняття або відмови спадкоємця  від спадщини. Особливості складу спадщини. Права та обов'язки спадкодавця, що переходять у порядку спадкування до спадкоємця.  Обставини, врахування яких обов’язкові при переході прав та обов’язків спадкодавця до право­наступників. Правові наслідки забезпечення заставою права спадкодавця, що переходить до правонаступника. Права правонаступників у разі невиконання зобов'язання боржником. Права та обов'язки особи не входять до складу спадщини і не переходять до правонаступників за ст. 1219 ЦК України. Важливі мо­менти, що пов'язані з часом відкриття спадщини. Значення точного визначення дня смерті спадкодавця для відкриття спадщини. Визначення часу відкриття спадщини відповідно до ч. 2 ст. 1220 ЦК України. Визначення поняття комморієнтів. Випадки, коли спадщина відкривається щодо двох осіб, які мають право спадкувати одна після одної відповідно до ч. З ст. 1220 ЦК України. Умови, коли спадщина відкривається одноча­сно і окремо щодо кожної з померлих осіб, які могли б спадкувати одна після одної (комморієнти). Значення конкретної години смерті кожної особи. Приклади відкриття спадщини одночасно. Правові наслідки щодо відкриття спадщини, у разі коли одна особа померла першою, а друга протягом доби – останньою. Правові наслідки щодо відкриття спадщини, у разі коли особи померли протягом різних діб. Правові наслідки щодо відкриття спадщини, у разі коли особа померла після відкриття спадщини. Визначення поняття спадкової трансмісії (ст. 1276 ЦК України). Правові наслідки щодо відкриття спадщини у разі, якщо кілька осіб, які могли б спадкувати одна після одної, по­мерли під час спільної для них небезпеки (стихійного лиха, аварії, катастрофи тощо) (ч. 4 ет. 1220 ЦК України). Правові наслідки щодо відкриття спадщини у разі, коли конкретний час смерті осіб визначи­ти не можна. Правові наслідки щодо відкриття спадщини у разі, якщо особи померли під час спільної небезпеки (ава­рії, катастрофи тощо), але відомо, що один з них пережив іншого і помер пізніше (у різні доби). Визначення місця відкриття спадщини. Правові наслідки щодо відкриття спадщини у разі, якщо місце померлого невідоме. Значення визначення місця відкриття спадщини. Визначення спадкодавця. Визначення спадкодавця у разі, якщо йдеться про спадкування за заповітом. Коло спадкоємців відповідно до ст. 1222 ЦК України. Особливість кола спадкоємців. Спадкоємці за законом. Спадкоємці за заповітом. Виняток із цього правила за ст. 1277 ЦК України. Майно, на яке може набувати право власності територіальна громада. Випадки усунення спадкоємців від права на спад­кування (ст. 1224 ЦК України). Визначення таких категорій осіб  відповідно до ч. 5 ст. 1224 ЦК України.
• Спадкування за заповітом. Види спадкування відповідно до ст. 1217 ЦК України. Поняття заповіту. Сутність заповіту (ч. З ст. 202 ЦК Украї­ни). Кількість осіб що зазвичай складають заповіт. Складення спільного заповіту за новим ЦК. Заповіт подружжя (ст. 1243 ЦК України). Мета складання заповіту. Певні вимоги щодо особи заповідача. Особа, що має право на за­повіт (ст. ст. 34, 35, ч. 1 ст. 1234,  ЦК України). Суб’єктивне ставлення заповідача щодо складання заповіту. Загальне правило здійснення заповідачем права на заповіт. Права заповідача під час складання заповіту. Сутність свободи заповіту. Визначення кола спадкоємців за заповітом. Поняття спадкоємця за заповітом. Право заповідача на позбавлення права на спадку­вання особу (осіб), яка є його спадкоємцем за законом. Обмеження у цьому питанні права спадкодавця. Коло осіб, які мають право на обов'язкову частку у спадщині (ст. 1241 ЦК України). Механізм та право цих осіб на спадкування цієї частки. Визначення розміру обов'язкової частки. Правило щодо зменшення обов'язкової частки у спадщині за ч. 1 ст. 1241ЦК України. Обставини, що мають істотне значення щодо визначення обов’язкової частки. Випадки зменшення обов'язко­вої частки у спадщині спадкоємця. Правові наслідки ухилення спадкоємця від надання допомоги спад­кодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані. Випадки усунення спадкоємця від права на спадкування обов'язкової частки у спадщині (ч. ч. 5, 6 ст. 1224 ЦК України). Виключні права заповідача. Правові наслідки у разі, якщо запо­відач поділив у заповіті лише свої права, до спадкоємців, яких він призначив (ч. З ст. 1236 ЦК України). Загальне правило переходу до складу спадщини прав і обов'язків спадкодавця. Правові наслідки у разі, коли частина спадщи­ни, що залишилася, не охоплена заповітом. Коло спадкоємців у цьому випадку  (ст. 1223 ЦК України). Визначення  частки у спадщині у вищезгаданому випадку. Розпорядження у заповіті. Загальні та особливі розпорядження, їх характеристика (ст. ст. 1237, 1240, 1242, 1244, 1246, 1386 ЦК України).  Поняття  заповідального відказу (ле­гат) (ст. 1238 ЦК України). Правовідносини, що виникають при заповідальному відказі.  Права спадкодавця у разі, коли до спадкоємця,  переходить рухоме або нерухоме майно. Визначення власника та його прав у цьому випадку. Право  спадкодавця на встановлення сервітуту. Права відказоодержувача у цьому випадку. Межі заповідального відказу. Межі виконання легату спадкоємцем. Випадки, коли спадкоємець, на користь якого було зроблено запо­відальний відказ, може бути усунений від права на спадкування та підстави такого усунення (ч. 6 ст. 1224 ЦК України). Інші обов’язки, які спадкодавець може покласти на спадкоємців. Дії, до вчинення яких  заповідач може зобо­в'язати спадкоємця за ст. 1240 ЦК України. Характер розпоряджень у цьому випадку. Дії немайнового характеру, до яких  спадкодавець може зобов'язати спадкоємця. Інші права заповідача, пов’язані з певними умовами отримання спадкоємцем спадщини. Роль поведінки спадкоємця на отримання ним спадщини відповідно до ст. 1242 ЦК України. Розпорядження заповідача, пов’язані з такою поведінкою спадкоємця. Межі такого розпорядження. Випадки недійсності заповіту. Окреме розпорядження заповідача щодо підпризначення спад­коємця (ст. 1244 ЦК України). Загальне правило складання заповіту на майбутнє. Спеціальна вказівка в заповіті щодо деяких жит­тєвих обставин, що виникнуть після його складення. Під призначений спадкоємець. Випадки, коли підпризначений спадкоємець набуває усіх прав основного спадкоємця  (ст. 1244 ЦК України). Обмеження щодо правил спадкування за правом представлення (ст. 1266 ЦК України). Випадки, коли має місце спад­кування за законом (ст. 1258 ЦК України)(ст. 1223 ЦК України). Право заповідача на встановлення у заповіті сервітуту (ст. 1246 ЦК України). Права володільця сервітуту  (ст. 403 ЦК України). Майно, до якого може бути встановлений сер­вітут. Особистий сервітут та його поняття. Права особи, визначеної у сервітуті. Виконавець заповіту, особа, що може бути виконавцем заповіту (ст. 1286 ЦК України). Повноваження вико­навця заповіту (ст. 1290 ЦК України). Посвідчення повноважень виконавця заповіту. Права виконавця заповіту за цим документом. Контроль за повноваженнями виконавця заповіту. Особи, які здійснюють вказаний контроль відповідно до ст. 1292 ЦК України. Випадки, коли контроль за виконанням заповіту здійснюють не спадкоємці а батьки спадкоємців, опікуни, пік­лувальники, а також орган опіки та піклування. Права спадкоємців, їх законних представників, а також органів опіки та піклування, у разі якщо дії виконавця заповіту не відповідають законодавству та порушують інтереси спадкоємців. Новий різновид заповіту за ЦК України. Складання спального заповіту відповідно до ст. 1243 ЦК України. Майно, щодо якого складається спільний заповіт. Майно, яке не включається до складу заповіту подружжя. Складання заповіту щодо такого майна. Перехід частки у праві спільної су­місної власності після смерті одного з подружжя у разі складення спільного заповіту. Випадки, коли спадщина не відкриваєть­ся і у спадкоємців не виникає право на спадкування. Випадки, коли  право на спадкування мають особи, зазначені подружжям у заповіті. Випадки, коли нотаріус накладає заборону від­чуження майна, зазначеного у заповіті подружжя. Дискусії з приводу введення в законодавство спільного заповіту подружжя як новели законодавства. Форма заповіту за ЦК України (статті 1248, 1251, 1252). Порядок посвідчення заповіту нотаріусом відповідно до ст. 1248 ЦК України. Права особи, яка не може сама написати заповіт. Спосіб супроводження заповіту для всебічного забезпечення ін­тересів заповідача. Випадки, коли посвід­чення заповіту має відбуватися при свідках. Особи, які можуть бути свідками у цьому випадку відповідно до ч. З ст. 1253 ЦК України. Особи, які не можуть бути свідками. Дії свідків, при посвідчено заповіт.  Таємниця заповіту. Особа, яка має право доводити до відома спадкоємців або інших осіб відомості, що стосуються заповіту. Особи, які не мають права доводити до відома спадкоємців або інших осіб відомості, що стосуються заповіту (ст. 1255 ЦК України). Метата форма складення секретного заповіту відповідно до ст. 1249 ЦК України. Особливий порядок посвідчення нотаріусом секретного заповіту. Оголошення секретного заповіту.
• Спадкування за законом. Особливості спадкування за законом. Коло спадкоємців за законом у чинному ЦК України. Збільшен­ня кількості черг спадкоємців (статті 1261-1265 ЦК України). Розширення кількості осіб, які мають право спадкування за правом представлення (ст. 1266 ЦК України). Статус держави та інших осіб публічного права в питанні визнання їх законним спадкоємцем фізичної особи та значення цього статусу. Випадки, коли спадщина може переходити у власність особи публічного права — територіальної громади за місцем від­криття спадщини. Правовий  статус спадщини у разі відсутності спадкоємців. Строк, протягом якого спадщина визнається відумерлою. Орган, який має право подати заяву до суду про визнання спадщини відумерлою  (ст. 1277 ЦК України). Право спадкоємців на спадкування. Черги спадкоємців за чинним ЦК України  (статті 1261-1265 цього Кодексу). Коло спадкоємців першої черги. Особи, що прирівнюються до родичів за походженням відповідно до ст. 1261 ЦК України у разі спадкування за законом. Механізм спадкування  усиновле­ного та усиновлювача. Спадкування усиновле­ним після смерті кровних батьків та інших родичів за висхідною лінією. Механізм спадкування батьками усиновленого після його смерті. Коло спадкоємців другої  черги. Особи, які визнаються рідними. Повнорідні та неповнорідні спадкоємці відповідно до ч. 2 ст. 26 СК України. Особливості спадкування усиновлених дітей. Право усиновленого на спадкування за правом представлення від­повідно до ч. З ст. 1260 ЦК України, ч. 2 ст. 232 СК України. Право усиновленого на спад­кування як спадкоємця другої черги. Коло спадкоємців третьої черги. Коло спадкоємців четвертої черги. Строк, протягом якого особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю, мають право на спадкування в порядку четвертої черги спадкоємців. Поняття «сім'я» та особи, що складають сім’ю за ч. 2 ст. З СК України. Виключення з цього правила. Дискусійність визначення кола членів сім'ї за новим СК України. Визначення поняття “створення сім’ї” відповідно до ч. 4 ст. З СК України. Інше визначення осіб, які відносяться до кола сім’ї за ч. 2 ст. 9 СК України. Загальне обмеження щодо утворення сім'ї. Коло спадкоємців п’ятої черги. Механізм спадкування родичів  ближчого ступеня споріднення та дальшого ступеня споріднення. Визначення поняття «утриманець». Припис щодо черго­вості одержання спадкоємцями права на спадкування відповідно до ст. 1259 ЦК України. Випадки зміни черговості спадкування за чинним ЦК України. Особливості зміни черговості за договором. Обмеження щодо зміни черговості за договором. Випадки зміни черговості за рішенням суду. Механізм зміни черговості за рішенням суду. Випадки, коли фізична особа, яка є спадкоємцем за законом наступних черг, може за рішенням су­ду одержати право на спадкування разом із спадкоємцями тієї черги, яка має право на спадкування. Визначення розміру частки спадкоємців у спадщині, де вони за законом є рівними за ст. 1267 ЦК України. Зміна цього правила за волею спадкоємців (ст. 1267 ЦК України).
• Здійснення права на спадкування. Права спадкоємця за ст. 1268 ЦК України. Прийняття спадщини та відмова від неї. Обмеження щодо прийняття спадщини спадкоємцем. Способи прийняття спадщини (стат­ті 1268-1269 ЦК України). Сутність першого способу прийняття спадщини. Право спадкоємця на відмову прийняття спадщини (ст. 1273 ЦК України). Другий спосіб прийняття спадщини. Окрема катего­рія осіб, інтереси яких потребують підвищеного захисту. Диспозитивний характер цього правила. Відмова окремої катего­рії осіб, інтереси яких потребують підвищеного захисту, від спадщини (ст. 1273 ЦК України) та сутність такої відмови. Третій спосіб прийняття спадщини та спадкоємці, яких він стосується. Особи, що відносяться до даної категорії спадкоємців. Механізм спадкування за третім способом прийняття спадщини (ст. 1269 ЦК України). Спеціальне правило щодо прийняття спадщини та випадки застосування такого правила. Строк, що не сплив  після смерті спадкодавця й від­криття спадщини. Механізм спадкової трансмісії та випадки його застосування (ст. 1276 ЦК України). Обмеження щодо застосування спеціального правила спадкування. Випадки, коли право на спадку­вання не переходить до спадкоємців померлої особи та причини. Окремі катего­рії спадкоємців, що мають право на обов'язкову частку спадщини. Особи, до яких не застосовується спадкування за правилами спадкової трансмісії. Строк, що встановлюється для прийняття спадщини та початок такого строку (ч. 1 ст. 1270 ЦК України). Дії, що має вчинити особа протягом цього строку. Відмова від прийняття спадщини та види такої відмови. Відмова від прийняття спадщини спадкоємця за заповітом. Відмова від прийняття спадщини спадкоємця за законом, умови та механізм такої відмови (ст. 1273 ЦК України). Наслідки відмови спад­коємця від прийняття спадщини та їх значення для визначення дійсних намірів спадкоємця. Правові наслідки відмови від спадщини, яка була зроблена під впливом помилки, обману, насильства. Етапи спадкових відносин та їх співвідношення з визначенням кола спадкоємців та частки кожного з них у праві на спадщину. Спільна часткова власність у спадкових відносинах. Правове положення власності у разі наявності двох або більше спадкоємців. Правомочності спадкоємців щодо спільної власності. Умови припинення спільної часткової власності в спадкових відносинах. Виділ частки в натурі відповідно до ч. 2 ст. 1278 ЦК України. Умови розділу спадкоємцями спільного майна. Спеціальні правила розділу майна. Особи, що мають переважне право на виділ їм у натурі предметів зви­чайної домашньої обстановки та вжитку (посуд, білизна тощо). Коло осіб, які мають переважне право перед іншими спадкоємцями на виділ їм у натурі майна та приклади. Обмеження щодо застосування такого правила. Загальні правила поділу спадщини та строк на прийняття спадщини, коли відомі коло спадкоємців та всі обставини щодо спадкового майна.  Правило, спрямоване на захист інтересів ненародженої ди­тини відповідно до ч. 2 ст. 1298 ЦК України. Правило, що стосується дитини, зачатої за життя спадкодавця, але на­родженої після його смерті, у разі спадкування за законом. Правові наслідки, якщо дитина не народиться (у результаті штучного переривання вагітнос­ті) або народиться мертвою. Умови, при яких спадкоємець відповідає за боргами спад­кодавця. Зобов’язання спадкоємців перед кредиторами відповідно до ч. 1 ст. 1282 ЦК України. Випадки, коли спадкоємець не відповідає за борги спадкодавця. Характер відповідаль­ності спадкоємців (якщо їх декілька). Сутність часткової відповідальності спадкоємців. Задоволення вимог кредитора спадкоємцями. Строк від моменту відкриття спадщини до моменту її переходу до спад­коємців та питання належності майна у цей період конкретній особі. «Лежача спадщина». Визначення правового режиму спадщини та два протилежні підходи у римському цивільному праві. Перший підхід щодо «лежачої спадщини». Сутність другого підходу. Зворотна сила щодо факту прийняття спадщини в римському цивільному праві. Визначення правового положення спадщини в сучасному законодавстві України. Належність спадщини відповідно до ч. 5 ст. 1268 ЦК України незалежно від часу прийняття такої. Особливості періоду, протягом якого спадщина є «лежачою». Значення дій щодо охорони спадкового майна та збереження його в інтересах спадкоємців, відказоодержувачів та кредиторів спадкодавця. Особи та органи, що здійснюють охорону спадкового майна та збереження його в інтересах спадкоємців, відказоодержувачів та кредиторів спадкодавця. Опис майна, передача його на зберігання пев­ним особам тощо та значення цього акту. Зобов’язання особи, яка зберігає спадкове майно.  Договір на управління спадщиною з іншою особою, умови укладення такого договору та його сутність (ст. 1285 ЦК України).
• Оформлення права на спадщину. Порядок оформлення спадщини та характер спадкового майна. Права спадкоємців у разі, якщо майно складають предмети звичайної домашньої об­становки та вжитку. Обов’язки спадкоємця, який прийняв спадщину в разі, якщо до складу спадщини входить нерухоме май­но (ст. 1297 ЦК України). Правовстановлюючий документ про право на нерухоме майно. Державна ре­єстрація нерухомого майна. Виникнення права власності на нерухоме майно у спадкоємця (ст. 1299 ЦК України).
• Спадковий договір. Новий різновид договорів у спадкових відносинах за ст. ст. 1302-1308 ЦК України. Обов’язки сторін за спадковим договором відповідно до ст. 1302 ЦК України. Значення спадкового договору для спадкових відносин та правові на­слідки цього договору. Відмежування спадкового договору від договору про довічне утриман­ня та значення часу виник­нення в набувача права власності на майно. Категорії осіб, які є відчужувачами за даним договором. Категорії осіб, які є набувачами. Виконання дій, обумовлених спадковим договором у разі, якщо набувачем є юридична особа. Зобов’язання набувача у спадковому договорі відповідно до ст. 1305 ЦК України. Інше відмежування спадкового договору від договору довічного утримання. Визначення предмету договору в разі, якщо відчужувачем за спадковим договором є подружжя. Інші умови, передбачені в спадковому договорі. Випадки, коли спадщина не відкривається з усіма наслід­ками. Розірвання спадкового договору. Розірвання спадкового договору в односторонньому порядку (ст. 1308 ЦК України).
• Примітка.
• Програма нормативної навчальної дисципліни визначає місце і значення навчальної дисципліни, її загальний зміст та вимоги до знань і умінь. Програма нормативної навчальної дисципліни є складовою державного стандарту вищої освіти.

 

 

 

                                                                               

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                                                                              Затверджено:

                                                                                              Ректор ВНЗ «Національнаакадемія

                                                                                              управління» Єрохін С.А.,

                                                                                              д.ек.н., професор

 

__________________

 

 

ВНЗ «Національна академія управління»

Кафедра цивільного та господарського права та процесу

 

 

 

 

4. РОБОЧА ПРОГРАМА НАВЧАЛЬНОЇ ДИСЦИПЛІНИ

 

ЦИВІЛЬНЕ ПРАВО УКРАЇНИ. ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

 

 

Галузь знань 0304 “Право”

Напрям підготовки 6.030401 “Правознавство”

Юридичний факультет

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Київ-2013

 

 

Робоча програма з дисципліни «Цивільне право України. Загальна частина» для студентів за напрямом підготовки 6.030401 «Правознавство»

 

Розроблено та внесено: на засідання кафедри цивільного та господарського права та процесу,

протокол № 1  від 09 вересня 2013 р.

 

Розробники програми:

Матвійчук В.К., докт. юрид.наук, професор;

Харь І.О., канд. юрид.наук, доцент; заступник завідувача        

кафедри цивільного та господарського права

Завідувач кафедри :                                                       

д.ю.н., професор                                                                                                   В.К. Матвійчук                                                                                                   

 

Затверджено  та схвалено радою юридичного факультету академії   протокол № _1__    від «__12__» вересня 2013 р.

 

Декан юридичного факультету

канд. юр. наук., доцент                                                                                         Ю.В. Нікітін

 

 

5. ОПИС ДИСЦИПЛІНИ

 

ДИСЦИПЛІНА: «ЦИВІЛЬНЕ ПРАВО. ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА»

 

Цивільне право є однією з профілюючих дисциплін, які вивчають у вищих навчальних закладах України. Викладання цивільного права передбачає розкриття соціальної суті і юридичного змісту цивільного законодавства, взаємозв’язку його норм, оволодіння вмінням їх наукового та практичного застосування. Конституція України є концептуальним джерелом цивільного права, яке містить норми прямої дії. Вона має вищу юридичну силу. Тому всі цивільно-правові норми повинні відповідати Конституції.

Курс “Загальна частина цивільного права України” має своїм завданням формувати у студентів глибокі теоретичні і практичні знання щодо використання їх у своїй професійній діяльності.

Вивчення курсу повинно сприяти вихованню у студентів поважного  ставлення до цивільного законодавства як важливого засобу захисту людини, її прав, свобод і законних інтересів, інтересів суспільства і держави.

Даний курс дає можливість поглибленого вивчення загальних базових положень цивільного права щодо його основних інститутів. Порядок і послідовність викладу питань Загальної частини цивільного права прийнято іменувати системою курсу Загальної частини цивільного права. Система курсу Загальної частини цивільного права в основному визначається системою чинного Цивільного кодексу України. До Загальної частини входять норми, що визначають завдання, принципи та основні цивільно—правові інститути. Тому метою курсу є засвоєння студентами основних правових понять, категорій, цивільно-правових інститутів, базою для яких є Конституція України та чинне цивільне законодавство. Зокрема, досконале знання законодавчих та теоретичних питань, які стосуються захисту цивільних прав, цивільно-правової відповідальності осіб, дії законодавства в часі і просторі тощо.

Збагачення студентів теоретичними знаннями передбачає засвоєння ними різних концепцій, поглядів, дискусійних положень з найбільш важливих питань, які є в науці цивільного права, розвиток вміння критично обмірковувати проблемні питання, щоб мати про них свою аргументовану думку, а також розвиток правового мислення, що допоможе правильно орієнтуватися в матеріалі. У зв'язку з цим метою курсу також є не лише детальне вивчення студентами конспектів лекцій та чинного законодавства, керівних роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, підручників і навчальних посібників, а й необхідність вивчення додаткових джерел, що буде сприятиме правильному вмінню аналізувати та тлумачити цивільно-правові норми чинного законодавства, положення постанов Пленуму Верховного Суду України, застосовувати їх до конкретних обставин; засвоєнню основних проблем науки цивільного права; знанню сучасних тенденцій правової політики в Україні.

Вивчення цивільного права нерозривно пов'язане зі знанням положень інших загальних та спеціальних юридичних дисциплін, зокрема, цивільного процесу, історії держави та права, теорії держави та права, конституційного права, трудового права,  філософії права, соціології права.

 

 

 

 

 

 

 

1. 1.    Опис навчальної дисципліни

Найменування показників	Галузь знань, напрям підготовки, освітньо- Кваліфікаційний рівень	Характеристика Навчальної дисципліни
Кількість кредитів, відповідних ЕСТS -8	Галузь знань 0304 “Право” Напрям підготовки 6.030401 “Правознавство” Юридичний факультет	Нормативна
Модулів -	Спеціальність (професійне спрямування)	Рік підготовки
Змістовних модулів - 6
Індивідуальне науково-дослідне  завдання ______    (назва)		Семестр
Загальна кількість годин 218		3-й	4-й
		Лекції -58
		Практичні - 20
Тижневих годин для денної форми навчання - 36 аудиторних -120 самостійної роботи студента - 98	Освітньо -кваліфікаційний рівень: бакалавр	Семінарські - 42
		Самостійна робота - 98		-
		Вид контролю
		залік	іспит

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. 2.    Мета та завдання навчальної дисципліни

            Мета. З'ясування соціальної суті та юридичного змісту інститутів, понять та норм Загальної частини цивільного права України, взаємозв'язку її норм, оволодіння вмінням їх наукового та практичного застосування.

Завданням є:

1)    формування у студентів глибоких теоретичних та практичних знань щодо використання їх у своїй діяльності;

2)    сприяння вихованню у студентів поважного ставлення до цивільного законодавства як важливого засобу захисту прав та інтересів усіх учасників цивільних правовідносин.

            У результаті вивчення навчальної дисципліни студент повинен знати:

1) основні правові поняття, категорії, цивільно-правові інститути, базою для яких є Конституція України, Міжнародно-правові акти, згоду на застосування  яких дала Верховна Рада України та цивільне законодавство;

2) загальні базові положення цивільного права України;

3)  досконало знати законодавчі та теоретичні питання, які стосуються: захисту прав та інтересів учасників цивільних правовідносин та їх цивільно—правової відповідальності тощо;

4) різні концепції, погляди, дискусійні положення з найбільш важливих питань, які є в науці цивільного права, що розвиває вміння критично обмірковувати проблемні питання, щоб мати про них свою аргументовану думку, а також розвивати правове мислення, що допоможе правильно орієнтуватися в різноманітних джерелах, що стосуються Загальної частини цивільного права.

Вміти:

1)        аналізувати та тлумачити цивільно-правові норми чинного законодавства, положення постанов Пленуму Верховного Суду України та Вищого спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ;

2)        застосовувати цивільно-правові норми та постанови пленумів до конкретних обставин цивільних справ.

 

6. ПРОГРАМА НАВЧАЛЬНОЇ ДИСЦИПЛІНИ

 

ЗМІСТОВНИЙ МОДУЛЬ 1.Поняття цивільного права. Предмет, метод, система цивільного права. загальна характеритика цивільного права заруБіжних країн.

тема 1. Предмет, метод, принципи, ФУНКЦІЇ, система ТА  ДЖЕРЕЛА цивільного права.

тема 2. Цивільне законодавство.

тема 3 Наука цивільного права І ЦИВІЛЬНЕ ПРАВО уКРАЇНИ ЯК НАВЧАЛЬНА ДИСЦИПЛІНА.

ТЕМА 4. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ЦИВІЛЬНОГО ПРАВА ЗАРУБІЖНИХ КРАЇН

 

6. СТРУКТУРА НАВЧАЛЬНОЇ ДИСЦИПЛІНИ

 

	Кількість годин
	Дення форма							Заочна форма
	усього	у тому числі					усього				у тому числі
		л	с	п	інд.	с.р.				л	с	п	інд.	с.р.
1	2	3	4	5	6	7	8			9	10	11	12	13

 

        3-й семестр

Модуль1.

Змістовний модуль1. Поняття цивільного права. Предмет, метод, система цивільного права. загальна характеритика цивільного права заруБіжних країн.

	Кількість годин
	Дення форма							Заочна форма
	усього	у тому числі					усього				у тому числі
		л	с	п	інд.	с.р.				л	с	п	інд.	с.р.
Тема 1. Предмет, метод, принципи, ФУНКЦІЇ, система ТА  ДЖЕРЕЛА цивільного права.	6	2	2	-	-	2								9
Тема 2. Цивільне законодавство.	8	2	2	-	-	4								9
Тема 3. Наука цивільного права І ЦИВІЛЬНЕ ПРАВО уКРАЇНИ ЯК НАВЧАЛЬНА ДИСЦИПЛІНА.	6	2	2	-	-	2				6				9
Тема 4.  ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ЦИВІЛЬНОГО ПРАВА ЗАРУБІЖНИХ КРАЇН	8	2	2	-	-	4								9
Разом за змістовним модулем 1	28	8	8	-	-	12	51			6				45

 

 

ЗМІСТОВНИЙ МОДУЛЬ 2. ЦИВІЛЬНІ ПРАВОВІДНОСИНИ. УЧАСНИКИ ЦИВІЛЬНИХ ПРАВОВІДНОСИН.

 

тема 5. ЦИВІЛЬНІ ПРАВОВІДНОСИНИ.

тема 6.  ФІЗИЧНА ОСОБА ЯК СУБ”ЄКТ ЦИВІЛЬНОГО ПРАВА.

тема 7. Юридична особа.

ТЕМА  8. Участь держави, автономної республіки крим, територіальних громад у цивільних правовідносинах

Тема 9. об'єкти цивільних прав.

 

Змістовний модуль 2.

ЦИВІЛЬНІ ПРАВОВІДНОСИНИ. УЧАСНИКИ ЦИВІЛЬНИХ ПРАВОВІДНОСИН.

 

	Кількість годин
	Дення форма							Заочна форма
	усього	у тому числі					усього				у тому числі
		л	с	п	інд.	с.р.				л	с	п	інд.	с.р.
Тема 5. ЦИВІЛЬНІ ПРАВОВІДНОСИНИ.	8	2	2	-	-	4								9
Тема 6. ФІЗИЧНА ОСОБА ЯК СУБ”ЄКТ ЦИВІЛЬНОГО ПРАВА.	8	2	2	2	-	2								9
Тема 7. Юридична особа.	8	2	2	2	-	2								9
Тема 8. Участь держави, автономної республіки крим, територіальних громад у цивільних правовідносинах	4	2	-	-	-	2				6				9
Тема 9. об'єкти цивільних прав.	10	2	2	2	-	4								9
Разом за змістовним модулем 2	38	10	8	6	-	14	51			6				45

 

     

 

 

ЗМІСТОВНИЙ МОДУЛЬ 3. правочини. представництво. СТРОКИ ТА ТЕРМІНИ. РЕЧОВІ ПРАВА. ПРАВО ВЛАСНОСТІ.

 

тема 10. правочини. представництво

тема 11. Строки та терміни. позовна давність

тема 12. особисті немайнові права фізичної особи

ТЕМА  13. РечовІ  правА І ПРАВО ВЛАСНОСТІ.

ТЕМА 14. ПРАВО ПРИВАТНОЇ ВЛАСНОСТІ ФІЗИЧНИХ ОСІБ.

ТЕМА 15.ПРАВО ПРИВАТНОЇ ВЛАСНОСТІ ЮРИДИЧНИХ ОСІБ.

 

  Змістовний модуль 3.

правочини. представництво. СТРОКИ ТА ТЕРМІНИ. РЕЧОВІ ПРАВА. ПРАВО ВЛАСНОСТІ.

 

	Кількість годин
	Дення форма							Заочна форма
	усього	у тому числі					усього				у тому числі
		л	с	п	інд.	с.р.				л	с	п	інд.	с.р.
Тема 10. правочини. представництво.	8	2	2	2	-	2								9
Тема 11. Строки та терміни. позовна давність	8	2	2	2	-	2								9
Тема 12.  особисті немайнові права фізичної особи	8	2	2	2	-	2								9
Тема 13. РечовІ  правА І ПРАВО ВЛАСНОСТІ.	6	2	2	-	-	2				6				9
Тема 14. ПРАВО ПРИВАТНОЇ ВЛАСНОСТІ ФІЗИЧНИХ ОСІБ.	6	2	2	-	-	2								9
Тема 15.  ПРАВО ПРИВАТНОЇ ВЛАСНОСТІ ЮРИДИЧНИХ ОСІБ.	6	2	2	-	-	2	51			6				45
Разом за змістовним модулем 3	42	12	12	6	-	12	51			6				45
Усього годин	108	30	28	12		38

 

   

   4-й семестр

Модуль 2.

ЗМІСТОВНИЙ МОДУЛЬ 4. ВИДИ ПРАВА ВЛАСНОСТІ. ЗАХИСТ ПРАВА ВЛАСНОСТІ.

 

тема 16. Право державної та комунальної власності.

тема 17. Право спільної власності. види права спільної власності.

тема 18. Інші речові права. Суміжні речові права.

ТЕМА  19. ЗАХИСТ ПРАВА ВЛАСНОСТІ.

 

Змістовний модуль 4. ВИДИ ПРАВА ВЛАСНОСТІ. ЗАХИСТ ПРАВА ВЛАСНОСТІ.

 

	Кількість годин
	Дення форма							Заочна форма
	усього	у тому числі					усього				у тому числі
		л	с	п	інд.	с.р.				л	с	п	інд.	с.р.
Тема 16. Право державної та комунальної власності.	12	4	2	-	-	6								9
Тема 17. Право спільної власності. види права спільної власності.	12	4	2	-	-	6								9
Тема 18. Інші речові права. Суміжні речові права.	8	-	-	2	-	6								9
Тема 19. ЗАХИСТ ПРАВА ВЛАСНОСТІ	10	2	-	2	-	6								9
Разом за змістовним модулем 4	42	10	4	4	-	24								9

 

 

ЗМІСТОВНИЙ МОДУЛЬ 5. ПРАВО ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ. АВТОРСЬКЕ ПРАВО.

 

 

тема 20. Право інтелектуальної власності. загальні положення.

тема 21. авторське право.

 

 

 

 

Змістовний модуль 5. ПРАВО ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ. АВТОРСЬКЕ ПРАВО.

	Кількість годин
	Дення форма										Заочна форма
	усього		у тому числі							усього					у тому числі
			л		с		п	інд.	с.р.					л	с	п		інд.		с.р.
Тема 20. Право інтелектуальної власності. загальні положення.	10	2		2		-		-	6												9
Тема 21. авторське право.	14	4		2		2		-	6			6									9
Разом за змістовним модулем 5	24	6		4		2		-	12												9

 

 

 

Змістовний модуль 6. зобов”язальне  ПРАВО. загальні положення про договір. Спадкове право. загальні положення

 

тема 22. зобов”язальне  ПРАВО. загальні положення.

тема 23. загальні положення про договір

тема 24. Спадкове право. загальні положення.

 

Змістовний модуль 6. зобов”язальне  ПРАВО. загальні положення про договір. Спадкове право. загальні положення

	Кількість годин
	Дення форма										Заочна форма
	усього	у тому числі								усього					у тому числі
		л		с	п	інд.		с.р.					л		с		п		інд.		с.р.
Тема 22. зобов”язальне  ПРАВО. загальні положення.	14	4	2		2		-		6					6							9
Тема 23. загальні положення про договір	18	4	2		-		-		12												9
Тема 24.Спадкове право. загальні положення.	12	4	2		-		-		6					6							9
Разом за змістовним модулем 6	44	12	6		2				24												9
Всього	110	28	14		8		-		60		69			6							63
Усього годин	218	58	42		20				98		216			24							192

 

 

7. ТЕМИ СЕМІНАРСЬКИХ ЗАНЯТЬ

 

№ з/п	Назва теми	Кількість годин
1.	Предмет, метод, принципи, ФУНКЦІЇ, система ТА  ДЖЕРЕЛА цивільного права.	2 год.
2.	Цивільне законодавство.	2 год.
3.	Наука цивільного права І ЦИВІЛЬНЕ ПРАВО уКРАЇНИ ЯК НАВЧАЛЬНА ДИСЦИПЛІНА.	2 год.
4.	ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ЦИВІЛЬНОГО ПРАВА ЗАРУБІЖНИХ КРАЇН	2 год.
5.	ЦИВІЛЬНІ ПРАВОВІДНОСИНИ.	2 год.
6.	ФІЗИЧНА ОСОБА ЯК СУБ”ЄКТ ЦИВІЛЬНОГО ПРАВА.	2 год.
7.	Юридична особа.	2 год.
8.	об'єкти цивільних прав.	2 год.
9.	правочини. представництво	2 год.
10.	Строки та терміни. позовна давність	2 год.
11.	особисті немайнові права фізичної особи	2 год.
12.	РечовІ  правА І ПРАВО ВЛАСНОСТІ	2 год.
13.	ПРАВО ПРИВАТНОЇ ВЛАСНОСТІ ФІЗИЧНИХ ОСІБ.	2 год.
14.	ПРАВО ПРИВАТНОЇ ВЛАСНОСТІ ЮРИДИЧНИХ ОСІБ	2 год.
15.	Право державної та комунальної власності.	2 год.
16.	Право спільної власності. види права спільної власності.	2 год.
17.	Право інтелектуальної власності. загальні положення	2 год.
18.	авторське право.	2 год.
19.	зобов”язальне  ПРАВО. загальні положення.	2 год.
20.	загальні положення про договір	2 год.
21.	Спадкове право. загальні положення	2 год.

 

 

 

 

8. ТЕМИ ПРАКТИЧНИХ ЗАНЯТЬ

 

№ з/п	Назва теми	Кількість годин
1.	ФІЗИЧНА ОСОБА ЯК СУБ”ЄКТ ЦИВІЛЬНОГО ПРАВА.	2 год.
2.	Юридична особа.	2 год.
3.	об'єкти цивільних прав.	2 год.
4.	правочини. представництво	2 год.
5.	Строки та терміни. позовна давність	2 год.
6.	Інші речові права. Суміжні речові права.	2 год.
7.	ЗАХИСТ ПРАВА ВЛАСНОСТІ	2 год.
8.	авторське право.	2 год.
9.	зобов”язальне  ПРАВО. загальні положення	2 год.
РАЗОМ.		18 год.

 

9. САМОСТІЙНА РОБОТА

 

№ з/п	Назва теми	Кількість годин
1.	Предмет, метод, принципи, ФУНКЦІЇ, система ТА  ДЖЕРЕЛА цивільного права.	2 год.
2.	Цивільне законодавство.	4 год.
3.	Наука цивільного права І ЦИВІЛЬНЕ ПРАВО уКРАЇНИ ЯК НАВЧАЛЬНА ДИСЦИПЛІНА.	2 год.
4.	ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ЦИВІЛЬНОГО ПРАВА ЗАРУБІЖНИХ КРАЇН	4 год.
5.	ЦИВІЛЬНІ ПРАВОВІДНОСИНИ.	4 год.
6.	ФІЗИЧНА ОСОБА ЯК СУБ”ЄКТ ЦИВІЛЬНОГО ПРАВА.	2 год.
7.	Юридична особа.	2 год.
8.	Участь держави, автономної республіки крим, територіальних громад у цивільних правовідносинах.	2 год.
9	об'єкти цивільних прав.	4 год.
10.	правочини. представництво	2 год.
11.	Строки та терміни. позовна давність	2 год.
12.	особисті немайнові права фізичної особи	2 год.
13.	РечовІ  правА І ПРАВО ВЛАСНОСТІ	2 год.
14.	ПРАВО ПРИВАТНОЇ ВЛАСНОСТІ ФІЗИЧНИХ ОСІБ.	2 год.
15.	ПРАВО ПРИВАТНОЇ ВЛАСНОСТІ ЮРИДИЧНИХ ОСІБ	2 год.
16.	Право державної та комунальної власності.	6 год.
17.	Право спільної власності. види права спільної власності.	6 год.
18.	Інші речові права. Суміжні речові права.	6 год.
19.	ЗАХИСТ ПРАВА ВЛАСНОСТІ	6 год.
20.	Право інтелектуальної власності. загальні положення.	6 год.
21.	авторське право.	6 год.
22.	зобов”язальне  ПРАВО. загальні положення	6 год
23	3агальні положення про договір	12 год.
24.	Спадкове право. загальні положення	6 год.

 

 

7. МЕТОДИ НАВЧАННЯ

 

                        Методи навчання (гр. methodos – шлях пізнання, спосіб знаходження істини) – це впорядковані способи взаємопов'язаної, цілеспрямованої діяльності викладача й студентів, спрямовані на ефективне розв'язання навчально-вихових завдань. Вони реалізуються через систему способів і прийомів та засобів навчальної діяльності.

                        Прийоми навчання – це складова методу, конкретні дії викладача і студента, спрямовані на реалізацію вимог тих чи інших методів.

                        Засоби навчання  - це різноманітні навчальні обладнання, що використовуються в системі пізнавальної діяльності (книги, письмове приладдя, лабораторні обладнання,  технічні засоби тощо).

                        При викладенні курсу «Цивільне право. Загальна частина» використовуються наступні методи навчання:

1) методи навчання за джерелами передачі і сприйняття інформації. За цією класифікацією виділяються методи: словесні, наочні, практичні, роботи з джерелами (книгою), відеометод.

                        Словесні методи: розповідь, бесіда, лекція.

                        Розповідь – це монологічний виклад навчального матеріалу. При викладенні цього курсу цей метод використовується рідко. Як правило, вона містить міркування викладача, аналіз фактів, подій, прикладів, тобто поєднується з поясненням матеріалу, який вивчається (для створення в уяві певного образу).

                        Пояснення – вербальний метод навчання, за допомогою якого викладач розкриває сутність певного явища (наприклад, злочину і покарання), закону, об'єктивної сторони злочину. Він ґрунтується не стільки на уяві, скільки на логічному мисленні з використанням попереднього досвіду студентів (досвід студентів з певної галузі знань).

                        Лекція – це метод, за допомогою якого викладач у словесній формі розкриває сутність наукових понять, явищ, процесів, логічно пов'язаних , об'єднаних загальною темою.

                        Наочні методи: демонстрація, ілюстрація – це метод навчання, який передбачає показ предметів і процесів у натурі, динаміці (наприклад, строки та терміни в цивільному праві).

                        Ілюстрація – метод навчання, за якого предмети і процеси розкриваються через їх символічне зображення (малюнки, схеми, графіки, статистика тощо).

                        Практичні методи : вправи, практичне заняття, рольова гра.

                        Вправи. Суть методу полягає в тому, що студенти виконують багаторазові дії, тобто тренуються у застосуванні засвоєного матеріалу на практиці (наприклад, у роботі «Юридичної кліники», під час рольових або ділових ігор тощо.

                        Практична робота спрямована на використання набутих знаньу вирішенні практичних завдань із збірників завдань і практикумів.

                        Робота з книгою є одним з найважливіших методів навчання. Головна перевага методу полягає в тому, що студент має можливість багаторазово обробити навчальну інформацію в доступному для нього темпі та в зручний час (підручник, навчальний посібник, монографія, стаття тощо).

                        Структурний метод навчання: аналітичний метод, індуктивний метод, дедуктивний метод, продуктивний метод.

                        Аналітичний метод  передбачає мисленневий або практичний розпад цілого на частини з метою вивчення їх суттєвих ознак (наприклад, предмет та метод цивільного права).

                        Індуктивний метод – це шлях вивчення явищ від одиничного до цілого (наприклад, склад цивільно—правових відносин).

                        Дедуктивний метод базується на вивченні навчального матеріалу від загального до окремого, одиничного (наприклад, об’єкти цивільно—правових відносин).

                        Методи навчання за рівнем самостійної розумової діяльності : репродуктивний, проблемний, частково-пошуковий, дослідницький.

                        Репродуктивний метод. Він має такі ознаки: 1) знання студентам пропонуються в готовому вигляді;  2) викладач не тільки повідомляє знання, а й пояснює їх; 3) студенти свідомо засвоюють знання, розуміють їх і запам'ятовують; 4) міцність засвоєння забезпечується багаторазовим їх повторенням (знань);

                        Метод проблемного викладу знань є перехідним  від виконавчої до творчої діяльності (викладач створює проблемну ситуаціюі і пропонує студентам її розв''язати).

                        Частково-пошуковий метод  включає студентів у пошук шляхів, прийомів і засобів розв'язання пізнавального завдання.

                               Дослідницький метод спрямований на включення студентів у самостійне розв'язання пізнавального завдання (без повідомлення знань).

 

8. МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ ДО ПРОВЕДЕННЯ СЕМІНАРСЬКИХТА ПРАКТИЧНИХ ЗАНЯТТЬ

 

Згідно з п.3.2 Положення про організацію навчального процесу у вищих навчальних закладах від 02.06.93 р. за № 161, розробленого Міністерством освіти України, Положення про державний вищий заклад освіти, затвердженим Постановою Кабінету МіністрівУкраїни від 5 вересня 1996 року за № 1074, п.2.1.2 Положення про кафедру ВНЗ “Національна  академія управління” одним з видів навчальних занять є семінарське заняття.

Семінарське заняття проводиться у відповідності з програмою, тематичним планом Загальної та Особливої частин цивыльного права згідно з розкладами навчальних занять з тем, що вказані в робочих навчальних програмах і планах семінарських занять. Семінарське заняття проводиться з широким використанням чинного цивыльного законодавства і рекомендованих джерел.

Цей вид занять є засобом розвитку у студентів, культури наукового мислення, а також призначений для поглибленого вивчення дисципліни, оволодіння методикою наукового пізнання. Семінарське заняття являє собою групове заняття, яке проводиться під керівництвом викладача, як правило, після прочитаної лекції з відповідної теми курсу і самостійної підготовки студентів групи. Це форма навчального заняття, при якій викладач організує дискусію навколо попередньо визначених тем, до котрих готують тези виступів на підставі індивідуально виконаних завдань (рефератів).

Семінарське заняття - це завжди безпосереднє контактування зі студентами встановлення довірливих відносин, продуктивне педагогічне спілкування. Викладачі формуючи атмосферу творчої роботи, орієнтують на виступи за характером оцінки, дискусії, співвідносячи їх із простим викладом вивчених та підготовлених тем, заслуховуванням рефератів. Викладач дає установку на прослуховування або акцентує увагу студентів на оцінці та обговоренні, залежно від тематики та ситуації. Враховуючи все це, викладач керує дискусією та розподілом ролей. Невпевненим студентам пропонуються окремі полегшені питання, які дають можливість виступити та відчути психологічний стан успіху.

Основними завданнями семінарського заняття є можливість:

-  розвивати пізнавальну активність і самодіяльність, уміння творчо застосовувати матеріал лекцій;

-  поглиблювати і закріплювати знання, отримані в процесі вивчення предмета;

-  сприяти розвитку творчого мислення, вміння логічно висловлювати і аргументувати   свої   думки,   слухати   один   одного,   продуктивно критикувати.

Семінарські заняття виступають також засобом перевірки розвитку і закріплення навичок самостійної роботи, що є однією з найважливіших форм навчальної роботи студентів та сприяють вихованню ініціативи, активності, самостійності в роботі, привчають систематичному, планомірному засвоєнню навчального матеріалу, монографічної та іншої літератури, законодавства та підзаконних нормативних актів.

Відповідно до завдань, змісту в сучасних вищих навчальних закладах поширені семінарські заняття трьох типів:

1. Просемінар. Просемінари у ХУІП-ХІХ ст. існували під назвою
   попередніх семінарів для студентів першого семестру. В сучасних умовах в
   навчальних планах заняття під такою назвою відсутні, хоч широко застосовуються в педагогічній практиці окремих викладачів. Головне їхнє
   завдання –  виробити у студента вміння виконувати різноманітні практичні роботи (навчитися працювати з книгою, першоджерелами, навчити реферуванню літератури, складанню тез іншими словами). Просемінари - це своєрідні навчально-методичний комплекси, які проводяться на молодших курсах.
2. Власне семінар. Це традиційне заняття, в якому ставка робиться на закріплення теоретичних відомостей, формування системи знань, підготовку до виконання подальших практичних завдань. Він може проходити у таких формах:

-       фронтальне  семінарське заняття,  що  передбачає роботу всіх його учасників над темою та питаннями;

-       семінарське заняття з підготовленими доповідями, що передбачає проведення роботи стосовно -декількох доповідей. Головна увага – підготовка самої доповіді та співдоповіді, інші учасники семінарського   заняття вивчають основні джерела за обраною проблемою;

-  комбіноване - співвідносить комбіновані форми роботи, тобто частина питань розробляється всіма учасниками, решта - підготовка доповідей та повідомлень.

Крім цього існує класифікація поділу семінарських занять залежно від ролі, яку вони відіграють в навчально-виховній роботі вищого навчального закладу, і завдань, що ставляться перед ними, на такі групи (види):

-       сприйняття поглибленого вивчення певного систематичного курсу -пов'язаний неподільно з лекціями з того чи іншого курсу. З кожної теми студенти мають можливість прослухати не лише лекції викладача, а й самостійно попрацювати над літературою чи іншими навчальними матеріалами. В результаті проведення таких семінарських занять студенти можуть прочитати й законспектувати твори, передбачені для вивчення, осмислити ті питання, які ставляться викладачами на лекціях і виносяться на семінарські заняття, підготувати реферати чи виступи і доповісти їх ними на заняттях. Рівень засвоєння навчального матеріалу студентами, цих предметів значно вищий, ніж з тих, де таких семінарів не передбачено;

-       вивчення окремих основних або найважливіших тем курсу до них відносять ті, що не пов'язані з усіма лекціями курсу. Вивчення деяких дисциплін передбачає в основному лекції і самостійну роботу студентів. Семінарські заняття проводяться   з найважливіших тем.

3. Спецсемінар. Спецсемінар дослідницького характеру з незалежною від лекцій тематикою - присвячений більш ґрунтовному вивченню тієї чи іншої наукової проблеми і тому має дослідницький характер. Вони проводяться на старших курсах і мають на меті ширше залучати студентів до науково-дослідницької роботи кафедр і вузу в цілому. Основне, чого набувають студенти на цих семінарських заняттях, - це уміння проводити наукові дослідження з  тих чи інших актуальних проблем. Практикується на старших курсах із фахових навчальних дисциплін та дисциплін спеціалізації. Він покликаний поєднувати теоретичну підготовку майбутніх фахівців з їх участю в науково-дослідній роботі.

За дидактичної метою семінари поділяються на заняття по:

• введенню в тему;
• плануванню вивчення теми;
• дослідженню фундаментальних освітніх об'єктів;
• представленню та захисту освітніх досягнень;
• поглибленню, узагальненню і систематизації знань;
• контрольні та залікові семінари;
• аналітичні семінари.

За методикою проведення розрізняють:

• § вступні семінари (базується на досвіді та знаннях студенти збирають інформацію по новій темі та класифікують її);
• · оглядові семінари (самостійний огляд студентами всієї теми за допомогою літератури);
• · самоорганізуючі семінари студенти самостійно визначають мету заняття, розподіляють теми рефератів між собою, а в деяких випадках - готують реферати за власною ініціативою, доповідають та коментують їх);
• · пошуковий семінар (передбачає дослідницьку діяльність студентів);
• · семінар - "круглий стіл" (запрошуються фахівці або спеціально підготовлені студенти. Це обмін інформацією,  відповіді на питання,  колективний пошук нових шляхів вирішення проблеми (якщо вона є)).

1. Аналіз виробничих (управлінських) ситуацій.
2. Вирішення службових задач: наочно, за допомогою відеопосібників і на ЕОМ.
3. Робота з документами і діловими паперами.
4. Моделювання ситуацій та коментар вирішення проблем, що виникають.

Перелік тем практичного заняття визначається робочою навчальною програмою дисципліни. Проведення ґрунтується на попередньо підготовленому методичному матеріалі - тестах для виявлення ступеня оволодіння студентами необхідними теоретичними положеннями, наборі завдань різної складності для розв'язування їх студентами на занятті.

Під час проведення практичного заняття група може бути поділена на підгрупи.

Структура практичного заняття:

• вступ викладача;
• відповіді на питання студентів з матеріалу, що залишився не зовсім   зрозумілим;
• практична частина як планова;
• заключне слово викладача.

Різновиди занять залежать саме від практичної частини. Це може бути вирішення задач, виконання вправ, спостереження, експерименти.

Слід організовувати практичні заняття так, щоб студенти постійно відчували ускладнення завдань, які виконуються, були зайняті творчою роботою, пошуками правильних і точних рішень. Велике значення мають індивідуальний підхід і педагогічне спілкування. При розробці завдання і плану заняття викладач повинен враховувати рівень підготовки кожного студента і виступати в ролі консультанта, не принижуючи самостійності та ініціативи студента.

 

МЕТОДИКА ПІДГОТОВКИ ПРАКТИЧНИХ ЗАНЯТЬ

 

Загальна підготовка до практичних занять передбачає визначення їх тематики, розробку планів занять, визначення мінімуму обов'язкової для вивчення літератури, методичних рекомендацій. Проведення практичних занять базується на попередньо підготовленому методичному матеріалі - тести для виявлення ступеня оволодіння студентами необхідними теоретичними положеннями; комплекти завдань різної складності для роботи з ними на занятті.

Підготовка до практичного заняття проводиться поетапно: 1 етап - визначення цілі:

- формування конкретних (окремих) навичок і умінь;

 

МЕТОДИКА ПІДГОТОВКИ СЕМІНАРСЬКИХ ЗАНЯТЬ

 

Надані відомості щодо класифікації семінарських занять повинні зорієнтувати викладача у найперших кроках щодо його підготовки. Адже весь подальший хід роботи залежатиме від того, якого типу семінарське заняття він буде проводити.

Підготовка до семінарського заняття поділяється також на попередню та безпосередню. Попередня підготовка включає збір матеріалів по темі, розробку плану заняття, розробку методичних рекомендацій для проведення заняття; безпосередня - відвідування лекцій по темі семінарського заняття чи ознайомлення з її текстом; опрацювання літератури і нормативних документів, підготовку плану-конспекту і дидактичних матеріалів.

У плані вказується тема, мета, завдання вивчення навчального матеріалу, питання для обговорення, література (обов'язкова та додаткова). Якщо семінарське заняття формулюється у вигляді доповідей, то формулюються теми, до яких додається основна література для ознайомлення кожного учасника заняття. При проведенні комбінованого семінарського заняття визначаються питання для фронтального вивчення та розробляються теми рефератів. За наявності навчально-методичних комплексів необхідність в останніх видах роботи відпадає, тому що учасники семінару працюють відповідно до розробок кафедри.

Отже, алгоритм підготовчої роботи викладача до семінару може виглядати так:

1. Ретельно зважити зміст чергової теми семінарського заняття, її місця в загальній системі занять;
2. Опрацювати необхідну літературу (як рекомендовану для слухачів, так і додаткову);

3.  Розробити план проведення семінарського заняття, що включає послідовне викладення в тезисній формі основних положень теми;

1. Скласти перелік основних, додаткових і навідних питань;
2. Підготувати ілюстративні приклади для зв'язку предмета з практикою, з життям;
3. Підготувати наочні й допоміжні засоби;

7.  Особливо  спрогнозувати все те, що, як правило,  викликає певні
труднощі у студентів;

8.  Розподілити всі елементи семінарського заняття за часом.

 

МЕТОДИКА ПРОВЕДЕННЯ СЕМІНАРСЬКИХ ЗАНЯТЬ

 

Успіх семінарських занять значною мірою залежить від їх раціональної організації та активних методів проведення:

-          тематичні дискусії та диспути;

-          колективний пошук відповідей і ролей;

-  бесіда і вільний обмін думками;

-          інформація про конструктивні пропозиції слухачів (курсантів,
студентів);

-          ігрове проектування.

Крім організаційних моментів, важливу роль відіграє методика проведення семінарських занять. Основними методами проведення є розповідь викладача (вступне і заключне слово), а також бесіда, ілюстрації і демонстрації, екскурсії. Звичайно, всі вони використовуються не ізольовано, а в єдності. Не існує жодного семінарського заняття, яке б проводилось одним методом. На кожному з них застосовуються різні методи, хоч один з них може бути і домінуючим.

Основною складовою частиною більшості семінарських занять є виступи студентів. А ці виступи можуть бути у вигляді розповіді (інколи включають елементи лекції), ілюстрації і демонстрації. Після виступу студента фозгортається бесіда, в якій бере участь як доповідач, так викладач і студенти.

Під час проведення семінарських занять викладач:

• повторює   і   закріплює   знання   студентів;
• демонструє неоднозначність підходів до вирішення теоретичних проблем;
• готує до застосування теоретичних відомостей на практиці;
• контролює засвоєння матеріалу.

Семінарське заняття є концентрованим проміжним підсумком всієї навчальної роботи на кафедрах, тому що проведення її на високому теоретичному і методичному рівнях значною мірою обумовлено:

1. Наявністю лекційних матеріалів, що відповідають вимогам сучасності.
2. Методикою читання лекцій.

З . Педагогічною майстерністю викладача.

4. Організацією на кафедрі та факультеті самостійної роботи студентів постановкою консультаційної роботи на кафедрі і діяльністю навчальних кабінетів.

Під час проведення семінарського заняття   слід виділяти і тримати під увагою такі основні компоненти:

• вступне слово викладача (визначається основна мета семінарського заняття; місце, що займають питання даного семінарського заняття в курсі, який вивчається; головні питання семінарського заняття; методичні рекомендації щодо виступу студентів з даної тематики;
• обговорювання питань семінарського заняття (використання обґрунтованих міркувань студентів з приводу виступів учасників семінарського заняття, запитань, які виникають у студентів організація дискусії, корегування її в межах запланованої теми, короткий висновок після кожного питання);
• заключне слово (реалізація мети семінарського заняття, конструктивний аналіз усіх виступів та відповідей, стимуляція активності  студентів).

Студенти під час семінару можуть виступати з рефератами. Кожний доповідач повинен викласти зміст реферату усно за 10-15 хв. Студенти та викладач ставлять запитання, а виступаючі на них відповідають. Після цього виступають рецензенти від студентів, що попередньо ознайомились із текстами рефератів.

Подальший перебіг семінарського заняття передбачає виступи студентів, які зобов'язані висловити свою думку про реферат, про виступи товаришів, викласти суть однієї з проблем, винесених на розгляд на семінарське заняття. Виступ студентів не бажано переривати або виправляти. Робити це можна лише у разі грубих помилок. Після виступу можна ставити запитання.

В кінці заняття керівник підводить підсумки, дає оцінку виступів (якщо цього не було зроблено при обговоренні кожного питання) та настанови щодо підготовки до наступних занять.

Отже, хід семінарського заняття та його структура за традиційною методикою викладання може визначатися наступним чином:

1. Вступ: мотивація навчання, активізація опорних знань.
2. Оголошення теми і мети, порядку проведення.
3. Поступовий розгляд попередньо визначених питань у вигляді виступів, обговорення питання, рефератів, рецензій, відповідей, доповнень до них.
4. Підведення викладачем або сильним студентом загального підсумку заняття.
5. Оголошення завдання, мотивація навчальної діяльності на майбутні
   заняття.

Загальну схему проведення семінарських занять залежно від мети, яку викладач перед собою ставить, можна представити так:

Заняття - вивчення нових знань:

1. Повідомлення теми і мети заняття.                                                   
2. Мотивація навчальної діяльності.
3. Активізація базових знань.                           
4. Усвідомлення та осмислення нового матеріалу, виділення головного, контроль рівня засвоєння.

Заняття - поглиблення знань та їх систематизація:

1. Повідомлення теми і мети заняття.
2. Мотивація навчальної діяльності.
3. Огляд та активізація раніше вивченого матеріалу.
4. Вивчення зв'язку між темами та розділами раніше вивченого матеріалу.
5. Систематизація вивчених знань.
6. Розгляд окремих деталей та особливостей вивченого матеріалу.
7. Ознайомлення з прийомами роботи з систематизації знань і самоконтролю рівня засвоєння матеріалу.
8. Індивідуалізація домашнього завдання.

Заняття - формування самостійної діяльності:

1. Повідомлення мети і завдань заняття.
2. Видача завдань і ознайомлення з методикою роботи.
3. Виконання роботи.
4. Аналіз одержаних результатів.
5. Виявлення труднощів у роботі.
6. Аналіз та оцінка застосування вивчених методів.
7. Пошук засобів для удосконалення самостійної роботи з матеріалом.
8. Індивідуалізація домашнього завдання.

Заняття проблемне (використання знань в неадекватних обставинах):

1. Повідомлення мети і завдань заняття.
2. Мотивація навчальної діяльності і постановка завдань.
3. Виявлення проблемної ситуації.
4. Висування і обґрунтування гіпотез.
5. Перевірка правильності гіпотез.
6. Аналіз результатів рішень, перевірка правильності обраних методів.
7. Аналіз причин допущених помилок.
8. Індивідуалізація домашнього завдання.

Заняття - формування вмінь і навичок:

1. Повідомлення мети і завдань заняття.
2. Мотивація навчальної діяльності.
3. Актуалізація опорних знань, вмінь і навичок.
4. Ознайомлення з методикою застосування нових знань.
5. Первинне формування вмінь.
6. Ознайомлення з методикою закріплення вмінь та формування навичок.

Крім того, можуть також проводитися заняття закріплення вмінь і навичок; перевірки знань, умінь і навичок; комбіноване заняття, що включає в себе набуття і відпрацювання практичних навичок:

-           ігрових (ділова гра, розігрування ролей, ігрове проектування);

-           неігрових (аналіз конкретних ситуацій, індивідуальний  тренаж, імітаційні вправи).

Останнім часом у методиці проведення семінарських занять застосовується багато різноманітного, практично використовуються різні варіанти їх проведення. Частіше всього це семінарські заняття із заздалегідь підготовленими доповідями. Також застосовуються виступи спеціальних опонентів за доповідями рецензентів, співдоповідачів. В обговоренні доповідей беруть участь усі студенти групи. Таким чином, викладач має можливість краще оцінити ступінь розвитку пізнавальних здібностей та самостійності студента-доповідача, наявність творчого підходу до роботи. Інші учасники отримують цікаву нову інформацію протягом заняття, яка стимулює їх мислення, бажання приймати участь в обговоренні, керівник заняття (викладач) повинен мати обов'язково додаткові питання або вміти підготувати їх, зорієнтувавшись і ході виступів, помічаючи найбільш проблемні та цікаві моменти, які ведуть до подальшої дискусії.

Слід уникати стандартизації семінарських занять, більше урізноманітнювати їх, активізувати пізнавальну діяльність студентів як під час самостійної підготовки, так і на самих заняттях.

Типовими помилками при проведенні семінарських занять є:

1. Намагання викладача перетворити семінар на лекцію, демонстрацію власних знань і професійної компетенції при низькій активності студентів.
2. Повне наслідування лекції, коли на семінарі відбувається буквально дослівний переказ сказаного лектором.
3. Перетворення виступу студентів на діалог “викладач – студент” на фоні інертності аудиторії.
4. Відхід від зазначеної теми семінару, обговорення інших проблем.
5. Недотримання розподілу часу, відсутність пропорції часу при розгляді питань.

 

ПРАКТИЧНЕ ЗАНЯТТЯ

 

Практичне заняття проводиться на підставі методичних рекомендацій по проведенню практичних і лабораторних занять, згідно з п.3.2 Положення про організацію навчального процесу у вищих навчальних закладах від 02.06.93 р. за № 161, розробленого Міністерством освіти України, Положення про державний вищий заклад освіти, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 5 вересня 1996 року ;за №.1074, п.2.1.2 Положення про кафедру ВНЗ “Національна академія управління”.

Практичне заняття є формою навчального заняття, де викладач організовує детальний розгяд студентами окремих теоретичних положень навчальної дисципліни та формує вміння і навички їх практичного застосування шляхом індивідуального виконання студентом відповідно до сформульованих завдань. Проводяться в аудиторіях або навчальних лабораторіях, оснащених необхідними технічними засобами навчання, обчислювальною технікою.

Практичні заняття – найбільш поширена форма професійного навчання фахівців, що дозволяє найкращим чином реалізувати принцип зв’язку теорії    та практики, навчання з життям.

Основними цілями практичних занять є:

-          формування у студентів умінь і навичок практичних дій, необхідних спеціалістам для грамотного виконання функціональних обов'язків;

-          розвиток   у  студентів професійно-ділових якостей, що передбачені освітньо-кваліфікаційною характеристикою випускника певного освітнього рівня;

-          формування у студентів інтересу до майбутньої спеціальності.

Головна мета набуття практичних умінь і навичок, повинна бути зрозумілою як викладачу, так і студентам.

Його завданнями можуть бути:

-          підготовка до самостійного виконання практичних завдань;

-          підготовка студентів до контрольних робіт;

-          набуття вмінь застосування теоретичних знань на практиці;

-          підготовка студентів до майбутньої практичної діяльності тощо.

На цих заняттях викладач організовує розгляд – слухачами студентами окремих теоретичних положень навчальної дисципліни, а головне - формує вміння і навички їх практичного застосування шляхом індивідуального виконання студентом відповідно сформульованих завдань.

Практичні заняття можуть проходити у таких формах:

1 .  Аудиторні практичні заняття;

1. Практичні заняття в спеціальних класах (кабінетах);
2. Практичні заняття на тренажерах;
3. Практичні заняття на полігонах;
4. Практичні заняття безпосередньо в судах.

Досягнення  високого  кінцевого  результату  на  практичних  заняттях залежить від уміння викладача вибрати найбільш ефективні методи навчання з урахуванням інтелектуального рівня студентів якості їх підготовленості до заняття.         Найбільш розповсюдженими методами є:

1. Вправи    (групові    і    індивідуальні),    в    ході    яких    аналізується    і відпрацьовуються :

-          різні практичні дії;

-          професійні ввідні з прийняттям по них конкретних рішень;

-          службові задачі, що відображають поведінку спеціалістів в різних    умовах професійної діяльності;

-          службові документи.

-          формування базових (складних) навичок і умінь, розвиток професійно-ділових якостей.

2 етап - розробка практичного заняття:

-          визначення методу (методів)

-          проведення; планування

-          об'єму задач для відпрацювання;

-          уявне конструювання практичного заняття, його частин, блоків.

3 етап - збір матеріалів для практичного заняття. На цьому етапі викладач повинен враховувати такі вимоги:

-          реальність і вірогідність матеріалів;

-          різноманітність матеріалів, їх новизна;         

-          дидактична доцільність і прийнятність матеріалів, їх повчальність;

-          посильність засвоєння на високому рівні складності;

-          юридична правомірність.

4 етап - підготовка методичних матеріалів до практичного заняття:

-          розробка завдань для студентів;

-          розробка методичних рекомендацій для викладача;

-          розробка засобів наочності і дидактичних матеріалів.

5   етап (факультативний) - обговорення матеріалів практичного заняття з
колегами по кафедрі і їх апробація.

6 етап - доопрацювання матеріалів і їх затвердження.

Тож, підготовка викладача до проведення практичного заняття передбачає: відвідування лекції по темі або ознайомлення з нею; вивчення методичних матеріалів; ознайомлення з літературою і нормативними документами; обмін думками з викладачами; підготовку необхідних дидактичних засобів.

Умовами ефективного проведення практичних занять є наступне:

-                 у розкладі практичні заняття повинні йти за лекціями з необхідним інтервалом, що дає можливість підготуватися до них, і який не повинен бути надто великим;

-                 вибір завдань, які забезпечують зв'язок теорії з практикою, значення теорії для вирішення соціально-професійних завдань;

-                 вибір завдань проблемного характеру та пошуку не тільки рішень, але й джерела отримання недостатньої інформації;

-                 навчання студентів прийомам роботи з джерелами отримання необхідної інформації;

-        використання за можливістю доступних технічних засобів
(діапозитиви, перфокарти і т.п.). Розвитку самостійного та творчого
мислення сприяє розбір та аналіз і різноманітних методів або способів
вирішення, виконання практичних завдань, знаходження більш економного та раціонального рішення, стимулювання винахідливості та кмітливості.

  Для проведення практичного заняття викладачем готуються відповідні методичні матеріали: тести для виявлення ступеня оволодіння студентами необхідними теоретичними положеннями; набір практичних   завдань   різної   складності   для   розвязування   їх   студентами на занятті та необхідні дидактичні засоби.

Викладач повинен самостійно знаходити та вибирати вправи, задачі, завдання творчого характеру, які взаємозв'язані з практикою професійної діяльності студента профілем його спеціальності. Більш поширеним набуває застосування ділової гри, підґрунтям якої є реальна виробнича (службова, практична) ситуація, де студенти поводять себе відповідно до вказаних «ролей», відображують службових осіб, що задіяні у вказаних обставинах.

 

МЕТОДИКА ПРОВЕДЕННЯ ПРАКТИЧНИХ ЗАНЯТЬ

 

 Традиційно до складових елементів практичного заняття належать наступні етапи роботи:

-        повторення базового теоретичного матеріалу шляхом фронтальної бесіди у вигляді питань студентам з певною послідовністю або відповіді викладача на незрозумілі питання лекції;

-        пояснення нового типу задач з демонстрацією як загальних шляхів та правил рішення, так і розробки алгоритму їх рішення (для великої групи задач);

-                 організація рішення задач біля дошки (окремі студенти) повністю або самостійно);

-                 розбір їх рішення із опорою на теоретичний матеріал:  пояснення
домашнього завдання - зміст, методика роботи з ним, включаючи посилання
на теоретичний матеріал.               

На практичному занятті студенти під керівництвом викладача глибоко і всебічно обговорюють питання теми. Для посилення активності і закріплення знань викладач повинен залучати до участі в обговоренні теоретичних і практичних питань якомога більшу кількість студентів. Це досягається постановкою додаткових питань, спрямованих на розкриття, деталізацію різних аспектів основного питання, особливо практичного досвіду, складних ситуацій.

Після обговорення кожного питання викладачу доцільно дати оцінку виступів, акцентувати увагу на найбільш суттєвих положеннях, проблемах і можливих варіантах їх вирішення.

Велику користь на практичних заняттях дають розв'язування задач за методом конкретних ситуацій на основі первинних матеріалів. У кінці заняття викладач виставляє студентам оцінки за ступінь активності при обговоренні питань, за глибину засвоєння матеріалу, а також за належне виконання індивідуальних завдань і вміння використовувати отриманий матеріал. Оцінки, одержані студентом на практичних заняттях, враховуються при виставленн підсумкової оцінки з даної дисципліни.

Якщо студент пропустив заняття або під час занять не показав відповідних знань, йому призначається індивідуальна співбесіда як одна з форм контролю за засвоєнням навчального курсу.

Методика проведення практичних занять може бути різноманітною, вона залежить від авторської індивідуальності викладача, важливо, щоб різноманітними методами досягалася загальна дидактична мета.

Тобто на практичному занятті викладач організовує детальний розгляд студентами окремих теоретичних положень навчальної дисципліни та формує вміння і навички їх практичного застосування шляхом індивідуального виконання студентами відповідно до сформульованих завдань.

Найбільш типовими помилками при проведенні відкритих практичних занять є:

1.         Робота лише з тими студентами, які мають високі показники успішності;

2.         Низький рівень активності групи, відсутність   співробітництва і взаємодопомоги;

1. Неврахування рівня підготовленості групи: занадто складні чи занадто легкі завдання;
2. Намагання уникнути проблемних питань, що можуть виникати під час вирішення завдань;
3. Відрив теорії від потреб практики;
4. Диспропорція між індивідуальними і груповими завданнями;
5. Відсутність проміжних висновків, що відділяють одне завдання від іншого;
6. Суттєве порушення запланованого хронометражу;
7. Занадто велика дистанція між викладачем і студентами викладача;

10. Недосягнення поставленої мети.

 

 

 

9. ПЛАНИ СЕМІНАРСЬКИХ, ПРАКТИЧНИХ ЗАНЯТЬ
ТА САМОСТІЙНИ РОБОТИ З КУРСУ «ЦИВІЛЬНЕ ПРАВО. ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА»

 

ЗМІСТОВИЙ МОДУЛЬ І.

 

Книга перша. “Загальні положення”

 

Розділ І. основні положення.

 

Тема 1.

ПРЕДМЕТ, МЕТОД, принципи, функції, система    ТА ДЖЕРЕЛА ЦИВIЛЬНОГО ПРАВА. ВІДМЕЖУВАННЯ ЦИВІЛЬНОГО ПРАВА ВІД СУМІЖНИХ ГАЛУЗЕЙ ПРАВА.

 

Семінарське заняття - 2 години

 

1.1.           Поняття  цивільного права  як  галузі права. Предмет цивільного права.

1.2.           Метод цивільно-правового регулювання суспільних відносин. Теоретичне пізнавальне і практичне значення методу правового регулювання у цивільному праві.

1.3.           Принципи цивільного права. Дискусійні положення щодо принципів цивільного права.

1.4.           Функції цивільного права. Дискусійність поглядів щодо функцій цивільного права, як необхідного атрибута для характеристики поняття цивільного права як галузі права. Відмінність функцій цивільного права від цілей та завдань цивільного права.

1.5.           Наукове визначення цивільного права як галузі приватного права: дискусійні положення. Система цивільного права : дискусійні положення.

1.6.           Поняття джерел цивільного права. Види джерел цивільного права, їх співвідношення та порядок застосування. 

Самостійна робота –2 години.

За результатами самостійної роботи провести тестування (Практикум.– тести 1-8).

 

Теми рефератів, доповідей

 

1. Поняття цивільного права як самостійної галузі права.
2. Цивільні правовідносни в цивільному праві.
3. Дискусійні положення щодо принципів цивільного права.
4. Відмежування цивільного права від інших галузей права.
5. Джерела цивільного права України.
6. Вивчити розділ 1 (Цивільне право України. Практикум. Загальна частина/за ред. В.К. Матвійчука, І.О.Харь. с.  195 –209 ).

 

 

Перелік ключових термінів та понять

 

Цивільне право — одна з провідних галузей національно­го права України, яка регулює певну групу суспільних відно­син за участю фізичних, юридичних осіб, держави, тери­торіальних громад, іноземних держав та інших суб'єктів публічного права.

Предметом регулювання цивільного права є: • особисті немайнові права, які поділяються на дві групи:

а) особисті права, не пов'язані з майновими (життя, здоро­в'я, ім'я, таємниця особистого життя, таємниця листування, честь, гідність, ділова репутація, право на вибір роду занять і свободу пересування, право на мирні зібрання тощо);

б) особисті права, пов'язані з майновими (права авторів на результати інтелектуальної праці в галузі науки, літера­тури, мистецтва, винаходів, компонування інтегральної мікросхеми, раціоналізаторську пропозицію, селекційних досягнень тощо)

Цивільно-правовий метод характеризується такими ознаками:

•   юридичною рівністю сторін. Кожна зі сторін має свій комплекс прав і обов'язків і не підпорядкована іншій;

•  диспозитивністю сторін, на підставі чого сторонам надається право визначити свої взаємовідносини на власний розсуд повністю або частково в межах, передбачених законом;

•  особливим способом вирішення майнових спорів між учасниками цивільних правовідносин (через загальний, господарський чи третейський суд);

•  наявністю майнової відповідальності сторін.

 

Методичні вказівки

                                                                         

Вивчення курсу Загальної частини цивільного права України потрібно розпочати із з'ясування його поняття, предмета, задач і основних принципів цивільного права як галузі права (фактично галузі законодавства). Визначаючи поняття цивільного права, необхідно зупинитися на його семантиці та походженні, прослідкувати історичний зріз даної проблеми.

Слід пам’ятати, що цивільне право має свої, властиві лише цій галузі права, свій особливий предмет регулювання, який складають майнові та особисті немайнові відносини, які виникають між різними суб’єктами цивільних правовідносин.

Характеризуючи принципи цивільного права, треба мати на увазі, що їх зміст розуміється неоднаково. Достатньо обґрунтованою є спроба класифікації цивільно-правових принципів на загальноправові та спеціальні (галузеві).

За результатами самостійної роботи провести тестування (Практикум. Цивільне право України. Загальна частина за заг. ред. В.К.Матвійчука тести 1 – 9 (с.162 –163).

Література до Теми 1 [1, 2, 3, 4, 6, 22, 26, 29, 31]

 

 

Тема 2.

ЦИВIЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО

Семінарське заняття - 2 години

 

2.1. Поняття і структура цивільного законодавства. Співвідношення цивільного права і цивільного законодавства.

2.2.            Співвідношення галузевого і комплексного законодавств. Цивільне законодавство та його зміст.

2.3.            Дія цивільного законодавства в часі, в просторі, та за колом осіб.

2.4.            Застосування цивільного законодавства за аналогією. Умови, при яких застосовується аналогія закону та аналогія права. Суть аналогії закону та аналогії права. Відмінність аналогії закону від посилання, яке міститься в нормі закону до іншої норми. 

2.5.            Роль судової практики в удосконаленні, тлумаченні та застосуванні цивільного законодавства. Врахування судами при розгляді цивільних справ звичаїв ділового обороту та норм моралі. Роль, яка належить рішенням Конституційного суду України щодо застосування цивільно-правових норм. 

 

Самостійна робота – 4 години.

За результатами самостійної роботи провести тестування (Практикум.– тести 1-8).

 

Теми рефератів, доповідей

 

1. Система цивільного законодавства.

2. Історія цивільного законодавства України.

3. Особливості застосування цивільного законодавства в часі, в просторі та за колом осіб.

4. Особливості усунення прогалин в цивільному законодавстві

5. Вивчити розділ 1 (Цивільне право України. Практикум. Загальна частина/за ред.В.К. Матвійчука с. 210 – 216).

 

Перелік ключових термінів та понять

 

Цивільне законодавство — це система норматив­них актів, у яких містяться цивільно-правові норми, що регулюють немайнові та майнові відносини (власності і товарообігу), відносини, що складаються у сфері інте­лектуальної діяльності, а також відносини щодо охоро­ни і захисту цих особистих немайнових та майнових благ.

Закон набирає чинності через десять днів з дня його офіційного оприлюднення, якщо інше не передбачено самим законом, але не раніше дня його опублікування (ст. 94 Конституції України). Згідно з Указом Президента України від 10 червня 1997 р. та  ст. 6. 10. 3 Регламенту Верховної Ради України, офіційною визнається публікація законів та інших актів ВР України: “Офіційний вісник України”, “Відомості Верховної Ради України”, газета “Голос України”.

Нормативно-правові акти Верховної Ради України і Президента України набирають чинності через десять днів з дня їх офіційного оприлюднення, якщо інше не передбачено самими актами, але не раніше дня їх опублікування в офіційному друкованому виданні.

Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України набирають чинності з моменту їх прийняття, якщо більш пізній строк набран­ня ними чинності не передбачено в цих актах.

Акти Кабінету Мініс­трів України, які визначають права та обов'язки громадян, набира­ють чинності не раніше дня їх опублікування в офіційних друкова­них виданнях.

 

 

Методичні вказівки

 

Перш за все, необхідно зясувати, що собою являє цивільне законодавство. Що становить основу цивільного законодавства України. Що означає вирішення питання про дію цивільного законодавства у часі. Яким чином вступають в дію Закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права й обов'язки громадян. Яким чином відбувається припинення дії законів у часі.

Повнота відповіді включає також і знання історичного розвитку цивільного законодавства. Правильне застосування законів передбачає глибокі знання чинного цивільного законодавства.

Крім того необхідно звернути увагу на питання щодо застосування цивільного законодавства за аналогією. Розглядаючи дане питання, необхідно звернутися зразу до ст.  8 ЦК України, яка прямо розглядає положення щодо застосування аналогії в цивільному законодавстві. Слід розрізняти терміни "аналогія закону" та "аналогія права". В чому полягає сутність аналогії закону.

Роль судової практики в удосконаленні, тлумаченні та застосуванні цивільного законодавства. Особлива роль у правовій системі належить рішенням Конститу­ційного Суду України, які є обов'язковими до виконання на терито­рії України, остаточними і не можуть бути оскаржені (ст. 150 Конс­титуції України).

Література до Теми 2 [1, 2, 3, 4, 6 - 20]

 

 

 Тема 3. Наука  цивільного права і “ЦИВІЛЬНЕ ПРАВО УКРАЇНИ” ЯК НАВЧАЛЬНА ДИСЦИПЛІНА

 

Семінарське заняття - 2 години

 

 

3.1.  Поняття, предмет науки цивільного права.

3.2.  Методи науки цивільного права.

3.3.  Система науки цивільного права.

3.4.  Наука цивільного права і інші юридичні науки.

3.5.  Огляд літератури приватного цивільного права.

3.6. Система навчального курсу “Цивільне право України” та його основні завдання.

 

Самостійна робота – 2 години

 

 

Теми рефератів, доповідей

 

1. Сучасна цивілістична наука.

2. Методологія дослідження науки цивільного права. Дискусійні погляди вчених на методологію дослідження.

3. Огляд літератури приватного цивільного права.

4. Історія цивільного (приватного) права як частина цивілістичної науки.

5. Вивчити розділ 1 (Цивільне право України. Практикум. Загальна частина/за ред.В.К. Матвійчука, І.О. Харь с. 218 – 228).

 

Перелік ключових термінів та понять

 

Поняття науки цивільного права. Наука цивільного права (цивілістика, цивільно-правова доктри­на) — це система теоретичних поглядів, понять, ідей, теорій та кон­цепцій у сфері цивільно-правових відносин. Науку цивільного пра­ва не можна змішувати з одноіменними галуззю права, галуззю за­конодавства і навчальною дисципліною

 Предметом науки цивільного права (цивілістики) є концепція приватного та цивільного права; норми цивільного права (цивіль­ного законодавства); цивільні відносини; юридичні факти (обста­вини), завдяки яким ці відносини перетворюються на правовідно­сини; умови і порядок реалізації цивільних прав та обов'язків ;практика застосування норм цивільного права (цивільного законо­давства).

Методи наукового дослідження— це прийоми, способи і засоби вирішення відповідних наукових завдань. У юридичній науці використовують загальнонаукові і спеціальні методи дослідження. Загальнонаукові методи застосовуються в усіх суспільних науках. Загальнонаукові методи — це методи філософ­ського характеру, що визначають загальну методологічну спрямо­ваність кожного дослідження. У правовій науці (в тому числі й у цивілістиці) використовують спеціальні методи, тобто такі способи і прийоми дослідження, притаманні певній науці, до яких належать соціологічні методи, порівняльний метод, метод комплексного ана­лізу та системний метод. Система науки цивільного права.

 

Методичні вказівки

 

Необхідно зясувати перш за все, що собою являє наука цивільного права, яке існує відмежування цивільного права як науки від поняття галузі цивільного права. Крім того, необхідно засвоїти, що є методологією науки цивільного права, і яке завдання виконують методи саме науки цивільного права. Які існують методи науки цивільного права.

Такж необхідно зясувати систему науки цивільного права. Система науки цивільного права в цілому збігається з системою цивільного права. Разом з тим є певні відмінності, що випливають із змісту зазначених сис­тем. Єлементи науки цивільного права.

Також необхідно звернутися і до історії науки цивільного права, згадати  першовідкривачів світової цивілістики та їх твори.

Також необхідно зясувати саму систему навчального курсу  "Цивільне право України" та його основні завдання.

Література до Теми 3 [1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9 -18]

 

 

 

Тема 4.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ЦИВІЛЬНОГО ПРАВА ЗАРУБІЖНИХ КРАЇН

 

Семінарське заняття - 2 години

 

4.1.Необхідність вивчення зарубіжного цивільного права.

4.2. Предмет і система цивільного та торгового права зарубіжних країн.

4.3. Джерела цивільного і торгового права зарубіжних країн.

4.4. Основні інститути цивільного права зарубіжних країн.

4.5. Юридичні особи у праві зарубіжних країн.

 

Самостійна робота - 4 години

 

Теми рефератів, доповідей

 

1. Основні  риси  цивільного  права  зарубіжних  країн.

2. Джерела цивільного і торгового права зарубіжних  країн.

3. Основні  інститути  цивільного  права  зарубіжних  країн.

4. Вивчити розділ 1 (Цивільне право України. Практикум. Загальна частина/за ред.В.К. Матвійчука, І.О. Харь с. 229 – 234).

 

Перелік ключових термінів та понять

 

   Цивільно-правові системи. Під поняттям цивільно-правової системи слід розуміти сукуп­ність держав, які мають подібні основні закономірності цивільно-правового регулювання та охорони суспільних відносин.

Основним джерелом континентальної системи цивільного права є нормативно-правовий акт, який за своєю сутністю є виробленим цивілістичною доктриною загальнообов'язковим правилом поведінки, тобто певною конструкцією, що покликана регулювати певні су­спільні відносини. Основним нормативно-правовим актом, яким ре­гулюється переважна більшість цивільних правовідносин, є Цивіль­ний кодекс як системна кодифікація законодавчих актів. Проте в багатьох країнах континентальної системи цивільного права сут­тєве значення відіграють і так звані адміністративні акти, прийняті відповідно до делегованих повноважень органами вико­навчої влади.

Судовий прецедент — сукупність рішень судів вищої інстанції, що є обов'язковими для застосування нижчими судами при вирішенні аналогічних справ. При цьому вони можуть прийма­тись, змінюватись чи скасовуватись залежно від потреб практики.

 

Методичні вказівки

 

Можна  виділити такі сучасні цивільноправові системи: романогерманська система, романська та германська підсистеми, англоамериканська система, мусульманська система, патріархальна система, північна система, далекосхідна система, індуїстська система. Кожна з вказаних систем має свої особливості. Студенти повинні вміти показати особливості вказаних  цивільноправових  систем.

Як і в цивільному праві України, предметом цивільного та торгового  права  зарубіжних країн є майнові і немайнові відносини. Предмет цивільного права   зарубіжних країн має відмінності від предмета цивільного права України,  студенти повинні  знати  ці  відмінності.  Необхідно вміти дати характеристику джерел цивільного права  зарубіжних  країн,  якими  є  закони,  підзаконні  нормативні акти, судова практика та звичаї, знати основні  інститути  цивільного  права  зарубіжних  країн.

Література до Теми 3 [1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9 -24]

 

ЗМІСТОВИЙ МОДУЛЬ 2.

 

Тема 5.

ЦИВІЛЬНІ  ПРАВОВІДНОСИНИ

 

Семінарське заняття - 2 години

 

5.1. Поняття та особливості цивільних правовідносин.

5.2. Елементи цивільно-правових відносин.

5.3. Види цивільно-правових відносин.

 

Самостійна робота - 4 години

1. Вирішити задачі до теми 5 №№  1 – 4 (Практикум).

2. За результатами самостійної роботи провести тестування до теми 5 (Практикум.– тести 1-13).

 

 

Теми рефератів, доповідей

 

1. Поняття  цивільного  правовідношення.

2. Особливості  цивільного  правовідношення.

3. Елементи  цивільного  правовідношення.

4. Здійснення  цивільних  прав та  виконання  цивільних  обов’язків.

5. Вивчити розділ 1 (Цивільне право України. Практикум. Загальна частина/за ред.В.К. Матвійчука, І.О. Харь с. 234 – 239).

 

Перелік ключових термінів та понять

 

Цивільні правовідносини, врегульовані нормами цивільного зако­нодавства — це особисті немайнові та майнові відносини, що вини­кають між самостійними і юридично рівними суб'єктами, наділени­ми суб'єктивними правами та обов'язками.

Елементи цивільно-правових відносин. Цивільно-правові відносини складаються з трьох основ­них елементів: суб'єкта, об'єкта і змісту.

Суб'єктами цивільних правовідносин виступають учас­ники їх. Суб'єктами приватного (цивільного) права — учасниками цивільних правовідносин можуть бути: 1) фізичні особи — грома­дяни України, а також іноземці і особи без громадянства, які ко­ристуються однаковими з громадянами України майновими та осо­бистими немайновими правами за винятками, встановленими у за­коні; 2) юридичні особи — вітчизняні, іноземні, спільні, вітчизняні з іноземними інвестиціями тощо; 3) суб'єкти публічного права — держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні гро­мади, іноземні держави та інші.

Об'єкти цивільно-правових відносин — це те, на що спрямовані суб'єктивне право і суб'єктивний обов'язок з метою задоволення інтересів суб'єктів.

Зміст цивільних правовідносин утворюють суб'єктив­не право і суб'єктивий обов'язок.

Суб'єктивне цивільне право — це вид і міра можливої (дозволеної) поведінки уповноваженої особи, яка забезпе­чується виконанням обов'язків іншими суб'єктами і мож­ливістю застосування до них державного примусу.

Суб'єктивний цивільний обов'язок — це міра необхідної поведінки зобов'язаної особи для задоволен­ня інтересів уповноваженої особи.

 

Методичні вказівки

Норми цивільного права регулюють суспільні відносини за участю громадян  і різних організацій. Суспільні відносини, будучи врегульовані нормами цивільного права, стають цивільноправовими. Студенти повинні знати особливості  цивільноправових  відносин та  їх елементи. При  характеристиці  суб’єктивного цивільного права необхідно звернути увагу на правомочності, з яких воно складається.

Крім того, слід пам’ятати, що існує  два  види  обов’язку:  активний  і  пасивний, що собою являэ активний, і що ‑ пасивний. У більшості цивільно–правових відносин кожний з суб’єктів має права і несе обов’язки і тільки у  деяких випадках є чисто уповноважені і чисто зобов’язані особи. Студенти повинні розкрити види цивільно—правових відносин за різними критеріями.

Здійснення  цивільних  прав  складається  з  цивільних  прав та  обов’язків. Необхідно зясувати, що собою являэ суб’єктивне цивільне право і яким чином воно здійснюється. При здійсненні своїх прав особа повинна дотримуватися певних  принципів. Суб’єктивному цивільному обов’язку відповідає і юридичний  обов’язок.

  Література до Теми 5 [1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9 -30]

 

 

Розділ ІІ. особи.

 

 

Семінарське заняття - 2 години

 

6.1. Цивільна правоздатність фізичної особи.

6.2. Цивільна дієздатність фізичної особи.

6.3. Фізична особа - підприємець

6.4. Визнання фізичної особи безвісно відсутньою та оголошення її померлою.

6.5. Опіка та піклування.

6.6. Ім’я та місце проживання фізичної особи. Акти цивільного стану.

 

Практичне заняття -2 год.

 

Вирішити задачі до теми 6 №№ 1-6  (Цивільне право України. Практикум. Загальна частина/за ред.В.К. Матвійчука, І.О. Харь).

Самостійна робота - 2 години

За результатами самостійної роботи провести тестування до теми 6 (Цивільне право України. Практикум. Загальна частина/за ред.В.К. Матвійчука, І.О. Харь тести 1-19)

 

Теми рефератів, доповідей

 

1. Особливості відповідальності фізичної особи.

2. Правосуб’єктність фізичної особи.

3. Особливості визнання фізичної особи безвісно відсутньою та оголошення її померлою.

4. Опіка та піклування.

5. Вивчити розділ ІІ (Цивільне право України. Практикум. Загальна частина/за ред.В.К. Матвійчука, І.О. Харь с.  239–253  ).

 

Перелік ключових термінів та понять

 

Фізичною особою визнається людина (ст. 24 ЦК). Фізичними особами вважаються не тільки громадяни України, але іноземні громадяни і особи без громадянства.

Обсяг цивільної правоздатності полягає в тому, що усі фізичні особи є рівними у здатності мати цивільні права та обов'язки.

   Цивільна дієздатність — це здатність фізичної особи своїми діями набувати для себе цивільних прав і само­стійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов'язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невико­нання.

Повна дієздатність надається за заявою заінтересованої особи органом опіки та піклування за письмовою згодою батьків або піклувальника, а за відсутності такої згоди — судом.

Неповну дієздатність мають фізичні особи у віці від 14 до 18 років (неповнолітні). Вони мають право самостійно розпоряджатися своїм заробітком, стипендією або іншими доходами. Вони також самостійно здійснюють права на результати інтелектуальної творчої діяльності, що охороняються законом, укладають правочини за згодою своїх бать­ків (усиновлювачів) або піклувальників.

Часткова дієздатність характерна для осіб віком до 14 років (малолітні), які виступають як самостійні суб'єкти цивільних відносин і мають право: самостійно вчиняти дріб­ні побутові правочини (правочин вважається дрібним побу­товим, якщо задовольняє побутові потреби особи відповід­но до її фізичного, духовного чи соціального розвитку та стосується предмета, який має невисоку вартість); здійсню­вати особисті немайнові права на результати інтелектуаль­ної, творчої діяльності, що охороняються законом.

Обмежена дієздатність може бути визначена судом особі, яка страждає на психічний розлад, який істотно впли­ває на її здатність усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними. Суд може обмежити цивільну дієздатність фізичної особи, якщо вона зловживає спиртними напоями, наркотичними засобами, токсичними речовинами тощо, і тим ставить себе чи свою сім'ю, а також інших осіб, яких вона за законом зобов'язана утримувати, у скрутне матері­альне становище.

Опіка та піклування — це система заходів, спрямова­них на забезпечення особистих і майнових прав та інте­ресів неповнолітніх дітей, а також повнолітніх осіб, які за віком чи станом здоров'я не можуть самостійно здійснювати свої права і виконувати свої обов'язки.

 

 

Методичні вказівки

 

Необхідно з’ясувати, що собою являє цивільна правоздатність фізичної особи. Фізичні особи як суб’єкти цивільних правовідносин. Студенти повинні засвоїти, в чому полячає  цивільна правосуб’єктність фізичних осіб. Кроім того необхідно розкрити поняття фізичної особи. Студенти повинні засвоїти поняття цивільної правоздатності фізичної особи, момент виникнення та припинення правоздатності фізичної особи. Крім того торкнутися питань дискусії в цивілістичній літературі з приводу цього питання, та яка думка західної цивілістики з приводу юридичної природи правоздатності фізичної особи.

При вивченні питання цивільна дієздатність фізичної особи, студенти повинні засвоїти:значення  розуміння своїх дій фізичною особою в цивільному праві, значення віку та  відсутності хвороб для дієздатності, поняття дієздатності фізичної особи, визначення дієздатності в ст. 30 ЦК України, особливості тлумачення вислову “Мати дієздатність”. Крім того, необхідно засвоїти, що собою являє  правонабувальна здатність. Крім того, студенти повинні засвоїти, в чому полягають Спільні та відмінні риси категорій правоздатності і дієздатності, Зв'язок змісту дієздатності фізичної особи зі змістом її правоздатнос­ті. Які існують різновиди дієздатності в цивільному законодавстві. Залежність змісту дієздатності від віку громадянина та стану психічного здоров’я. Повна дієздатність фізичної особи. Часткова цивільна дієздатність фізичної особи, яка не досягла 14 років. Неповна цивільна дієздатність фізичної особи у віці від 14 до 18 років. Обмежена цивільна дієздатність фізичної особи. Визнання фізичної особи не­дієздатною.

Право фізичної особи на здійснення підприємницької діяльності. Зв’язок повної цивільної дієздатності з правом на здійснення підприємницької діяльності, яку не заборонено законом.

Відношення організації і громадян до довготривалої відсутності фізичної особи в місці проживання, якщо невідоме місце його перебування, з якими така особа перебувала у правових відносинах. Наслідки визнання громадянина безвісно відсутнім для фізичних і юридичних осіб та щодо самого безвісно відсутнього.

Завдання опіки та піклування. Органи опіки та піклування. Обов’язок повідомляти про фізичних осіб, які потребують опіки та піклування. Фізичні особи, над якими встановлюється опіка. Фізичні особи, над якими встановлюється піклування. Встановлення опіки та піклування судом. Встановлення опіки та піклування  органом опіки та піклування. Місце встановлення опіки або піклування. Призначення опікуна або піклувальника.

Акти цивільного стану. Визначення поняття “акти цивільного стану” в ч.1 ст. 49 ЦК.  Сукупність фактів, які визначають громадянський стан особи як суб'єкта цивільного права. Приписи ч.2 ст. 49 ЦК щодо актів цивільного стану та їх примірний перелік. Значення актів цивільного стану щодо виникнення та припинення правоздатності. Визначення цивільного стану (правового статусу) в цивілістичній літературі.

  Література до Теми 6 [1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9 -32]

 

 

 

Семінарське заняття - 2 години

 

7.1. Поняття та ознаки юридичної особи.

7.2. Правоздатність юридичної особи.

7.3. Порядок виникнення і припинення юридичних осіб.

7.4. Види юридичних осіб.

7.5. Підприємницькі товариства.

Практичне заняття -2 год.

 

Вирішити задачі до теми 7 №№ 1-4  (Цивільне право України. Практикум. Загальна частина/за ред.В.К. Матвійчука).

 

Самостійна робота - 2 години

За результатами самостійної роботи провести тестування до теми 7 (Практикум: 1-35 )

 

Теми рефератів, доповідей

 

1. Інститут юридичної особи в цивільному законодавстві.
2. Особисті немайнові права та обов'язки юридичної особи.
3. Порядок створення органів юридичної особи.
4. Порядок припинення юридичної особи у процесі відновлення її платоспроможності або банкрутства.

5. Вивчити розділ 1 (Цивільне право України. Практикум. Загальна частина/за ред.В.К. Матвійчука с.  253–262).

 

Перелік ключових термінів та понять

 

Юридична особа — це організація, створена і зареє­стрована у встановленому законом порядку. Юридична особа наділяється цивільною правоздатністю і дієздат­ністю, може бути позивачем та відповідачем у суді. Вона створюється шляхом об'єднання осіб та (або) майна.

Правоздатність юридичної особи. Цивільна правоздатність юридичної особи згідно із ст. 91 ЦК України вини­кає з моменту її створення і припиняється з дня внесення до Єдиного державно­го реєстру запису про її припинення.  

Дієздатність юридичної особи. Юридична особа набуває цивільних прав та бере на себе цивільні обов'язки через свої органи, які діють відповідно до закону та установчого документа.

Види юридичних осіб.Юридичні особи можуть створюватись у формі товариств, установ, виробничих кооперативів та в інших формах, уста­новлених законом.

 

Методичні вказівки

 

Необхідно з’ясувати, що собою являє поняття юридичної особи. Юридична особа як суб’єкт права. Необхідно розкрити юридичну особу як самостійний суб’єкт правовідносин. Юридична особа як носій прав і обов’язків. 

Для того, щоб з’ясувати, в чому полягає правоздатність юридичної особи, положенняч.1 ст. 91 ЦК щодо цивільної правоздатності юридичної особи, обмеження цивільної правоздатності юридичної особи за рішенням суду, підстави виникнення цивільних прав та обов’язків юридичних осіб, підстави виникнення майнових прав  та обов'язків юридичної особи.

Щоб зясувати, який порядок виникнення і припинення юридичних осіб, необхідно зясувати питання:розробка установчих документів для створення юридичної особи, форма викладення установчих документів юридичної особи. Затвердження установчих документів. Види установчих документів товариства.

Порядок припинення юридичних осіб.  Положення ст. 104 ЦК щодо припинення юридичної особи. Порядок припинення юридичної особи у процесі відновлення її платоспроможності або банкрутства. Вне­сення до єдиного державного реєстру запису про припинення  юридичної особи.

  Література до Теми 7 [1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9 -65]

 

 

Тема 8. Участь держави, автономної республіки крим, територіальних громад у цивільних правовідносинах

 

 

8.1. Правові форми участі держави, Автономної Республіки Крим, територіальних громад у цивільних відносинах.

 8.2. Органи та представники, через яких діють держава, Автономної   Республіки Крим, територіальні громади у цивільних відносинах.

 8.3. Відповідальність за зобов’язаннями держави,  Автономної Республіки Крим, територіальних громад.

 

Самостійна робота -2 години

Вивчити розділ ІІ, тема 8 (Цивільне право України. Практикум. Загальна частина/за ред.В.К. Матвійчука с.  262–266).

 

Теми рефератів, доповідей

 

1. Участь держави у створенні юридичних осіб різних форм власності.
2. Держава як суб'єкт публічного права.
3. Участь держави у правовідносинах власності та інших речових правовідносинах.
4. Участь  держави у зобов'язальних правовідносинах.
5. Особливості відповідальності держави, Автономної Республіки Крим, територіальних громад та створених ними юридичних осіб. 

 

 

Перелік ключових термінів та понять

 

Держава, Автономна Республіка Крим, територіальні громади — юридичні особи публічного права.

Територіальна громада є організаційно-правовою формою міс­цевого самоврядування в Україні.

Правосуб'єктність територіальних громад виникає і припиня­ється з моменту їх утворення або припинення відповідно до зако­ну.

Участь держави у цивільних відносинах зумовлена необхідністю належного виконан­ня державою тих функцій, які покладені на неї Конституцією та за­коном.

Створення державою, Автономною Республікою Крим, територіальними громадами юридичних осіб. Цивільна правосуб'єктність держави, АРК, територіальних громад охоплює, безумовно, і право створювати юридичні особи або бути їх учасником.

 

Методичні вказівки

 

Необхідно з’ясувати правові форми участі держави, Автономної Республіки Крим, територіальних громад у цивільних відносинах. Крім того, необхідно розкрити положення ст. 167 щодо створення державою юридичних осіб публічного та приватного права, участь держави у створенні юридичних осіб різних форм власності, участь держави у цивільному обороті шляхом закріплення свого майна за державни­ми підприємствами, організаційно-правові форми участі держави у приватних відносинах. Студенти повинні розглянути державу як суб'єкт публічного права та розкрити особливість участі у цивільному обороті юридичних осіб, створених державою.

Також при вивченні даної теми треба роглянути поняття  територіальної громади у розділі 7 "Заходів щодо впро­вадження Концепції адміністративної реформи в Україні", затверджених Указом Президента України від 22 липня 1998 р., звернути увагу на теоретичне дослідження сутності територіальної громади. Державницька та громадівська теорії та суть державницької теорії. Визначення поняття місцевого самоврядування за даною теорією. Європейська хартія про місцеве самоврядування. Суть громадівської теорії місцевого самоврядування. Визнання громад за даною теорією. Дискусійність щодо положень вказаних теорій. Теорія муніципального дуалізму. Співвідношення державницьких та громадівських принципів. Суть теорії муніципального дуалізму. Визначення місцевого самоврядування за даною теорією. Розкрити принципи державниць­кої теорії в українському законодавстві.

Органи та представники, через яких діють держава, Автономної Республіки Крим, територіальні громади у цивільних відносинах.

  Література до Теми 8[1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9 -21]

 

 

Розділ ІІІ. об'єкти цивільних прав.

 

Тема 9.

ОБ”ЄКТИ ЦИВІЛЬНИХ ПРАВ.

 

Семінарське заняття - 2 години

 

9.1. Поняття та види об'єктів цивільних прав. 

9.2. Речі як об'єкти цивільних прав. Класифікація речей.

9.3. Майно.  

9.4. Гроші та валютні цінності. 

9.5. Цінні папери як об'єкти цивільних прав.

9.6. Гроші як об'єкт цивільних правовідносин. 

9.7. Нематеріальні блага як об’єкти цивільних прав.

 

Практичне заняття -2 год.

 

Вирішити задачі №№ 1-3  (Цивільного право України. Практикум. Загальна частина/за ред.В.К. Матвійчука).

 

Самостійна робота - 4 години

За результатами самостійної роботи провести тестування до теми 9 (Практикум: тести 1-14)

 

Теми рефератів, доповідей

 

1. Придбання або відчуження об’єктів обмежених в обігу.
2. Поняття оборотоздатності об’єктів цивільних прав, види оборотоздатності.
3. Спеціальні правила оборотоздатності для пев­них об'єктів цивільних прав за чинним законодавством. 
4. Державна реєстрація земельних ділянок

5. Вивчити розділ ІІІ (Цивільне право України. Практикум. Загальна частина/за ред.В.К. Матвійчука с.  –  ).

 

Перелік ключових термінів та понять.

 

Поняття та види об'єктів цивільних прав. Об'єктом цивільних правовідно­син є конкретні блага, з приводу яких суб'єкти вступають між собою у зазначені правові відносини.

Об'єктами цивільних прав є лише речі, які мають корисні властивості, усвідомлені та освоєні людством, оскільки за відсутності таких якостей речі не зможуть стати об'єктами цивільно-правових відносин.

Універсальне правонаступництво означає перехід до правонаступника всіх прав та обов'язків правоволодільця на підставі одного акта, наприклад, при спадкуванні або реорганізації юридичної особи.

Сингулярне правона­ступництво має місце, коли до правонаступника переходять лише окремі права та обов'язки правоволодільця, наприклад, при здійс­ненні конкретних правочинів д з відчуження майна. 

Річчю визнається предмет матеріального світу, який задовольняє потреби людей і щодо якого можуть виникати цивільні права та обов'язки.

Гроші та валютні цінності. Гроші є особливою категорією об'єктів цивільного права, оскіль­ки виконують роль загального еквіваленту і відповідно до цього їм властивий цілий ряд специфічних особливостей'.

Послугами у цивільному праві є дії, внаслідок здійснення яких задовольняються суспільні потреби в певних видах діяльності. По­слуги також характеризуються наявністю кінцевого результату,алеостанній завжди є немайновим'. Інколи результат є наявним (на­приклад, перевезення вантажу), інколи послуги можуть виражатися в діях, які виявити не завжди можливо (наприклад, послуги репети­тора, няні-виховательки тощо).

 

 

Методичні вказівки

 

Необхідно з’ясувати, що собою являє поняття об’єктів цивільних прав та їх та види. Студенти повинні розкрити положення ст. 177 ЦК України щодо видів об’єктів цивільних прав. Поділ об’єктів цивільних прав на види за критерієм їх оборотоздатності. Об'єкти, які обертаються вільно та їх характеристика. Об'єкти, які обмежені в обігу та їх характеристика. Придбання або відчуження об’єктів обмежених в обігу. Об'єкти, що вилучені з обігу, їх характеристика.

Крім того, повинно розкрити питання поділу речей на рухомі та нерухомі. Студенти повинни опанувати питання щодо основного  поділу речей у цивільному праві України до прийняття чинного кодексу. Поділ речей на основні і оборотні засоби. Значення такого поділу. Поділ об’єктів цивільних прав в цивільному законодавстві більшості країн світу.

Також при вивченні даної теми необхідно роглянути класифікацію речей за ступенем свободи участі в цивільному обороті. Необхыдно також знати визначення оборотоздатності об'­єкта, речі, вилу­чені з цивільного обороту, поняття вилучення речей з цивільного обороту. Визначення  речей, вилучених з цивільного обороту, речі, обмежені в цивільному обороті. Поняття обмеження речей у цивільному обороті. Порядок передачі права власності на такі речі. Причини вилучення речей з цивільного обороту або обмеження їх у цивільному обороті. Перелік видів майна, що не може перебувати у власності громадян, гро­мадських об'єднань, міжнародних організацій та юридичних осіб інших держав на території України. Спеціальний порядок набуття права власності громадя­нами на окремі види майна. Май­но, що не може перебувати у власності громадян. Види майна, для якого вста­новлюється спеціальний порядок набуття права власності громадянами.  Особливий правовий режим для та­кого виду майна, як земельні ділянки, валютні цінності, цінні папери та інші речі. Порядок укладення угод щодо них. Речі, не вилучені з цивіль­ного обороту.

Крім того, при вивченні даної теми студенти повинні зясувати поняття майна, застосування поняття "майно" у цивільному праві, застосування терміну  "майно"  як речі чи конкретної сукупності речей, використання такого значення терміну  "майно" у нормах, які визначають предмет певних договорів, застосування терміну  "майно"  як сукупності прав, які нале­жать конкретній особі, застосування терміну  "майно"  для позначення сукуп­ності майнових прав та обов'язків. Студенти повинні засвоїти визначення поняття "майно" за ст. 190 ЦК.

Література до Теми 9[1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9 -42]

 

ЗМІСТОВИЙ МОДУЛЬ 3.

 

 

Розділ Іv. правочини. представництво.

 

 

Семінарське заняття - 2 години

 

10. 1. Поняття та види правочинів.

10.2. Умови чинності правочину. 

10.3. Недійсні правочини.

10.4. Види недійсних правочинів. 

10.5. Умови і строки у правочинах.

10.6. Представництво і довіреність.

10.7. Види та форма представництва. 

 

Практичне заняття -2 год.

 

Вирішити задачі №№ 1-6  (Цивільного право України. Практикум. Загальна частина/за ред.В.К. Матвійчука).

 

Самостійна робота - 2 години

За результатами самостійної роботи провести тестування по темі 10 (Тести 1- 30 )

 

Теми рефератів, доповідей

 

1. Значення правочину в товарно-грошових відносинах.
2. Механізм створення обов'язків одностороннім правочином.
3. Особливості укладення безоплатного правочину.
   1. Форми право чину. 
   2. Умови вчинення право чину в письмовій формі.
   3. Правові наслідки недійсності окремих частин правочину.
   4. Вивчити розділ ІV (Цивільне право України. Практикум. Загальна частина/за ред.В.К. Матвійчука с. 277 – 290).

 

Перелік ключових термінів та понять.

 

Правочином є правомірна дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обо­в'язків (наприклад, придбання майна шляхом купівлі-продажу, передача землі в оренду, дарування, складання запо­віту та ін.).

Одностороннім визнається правочин, для виникнення якого досить дії однієї сторони.

Правочини можуть вчи­нятися усно, в письмовій формі (проста письмова форма або нотарі­альне посвідчення), шляхом мовчання. Сторони мають право обира­ти форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Правові наслідки недійсності правочину:

а) недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю;

б) сторони зобов'язані повернути одна одній у натурі все, що одержали на виконання цього правочину, а в разі не­можливості такого повернення, у тому числі тоді, коли те, що одержано, полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, — відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які діють на момент взаємних розра­хунків;

в) наслідки недійсності нікчемного правочину, передба­чені законом, не можуть змінюватись домовленістю сторін;

г) недійсність окремої частини правочину не призводить до недійсності решти його частини і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений без включення до нього недійсної частини.

 

Методичні вказівки

 

Необхідно з’ясувати, що собою являє поняття правочину, які існують види правочинів.Необхідно дати визначення правочину згідно ст. 202 ЦК. Розкрити значення правочину у народногосподарському житті та в товарно-грошових відносинах. Рокрити значення договору. Крім того, необхідно розглянути роль правочину у повсякденному житті фізичних осіб, роль правочину для діяльності юридичних осіб, рокрити класифікацію правочинів за різними підставами.

Розкрити класифікацію правочинів в залежності від кількості сторін. Односторонні правочини. Дво - чи багатосторонні правочини (договори).  Види волевиявлення сторін при вчиненні багатостороннього право чину. 

Класифікація правочинів в залежності від способу укладання правочинів. Консенсуальні правочини та момент їх укладення, реальні правочини та їх визначення. Особливості укладення оплатного правочину та безоплатного правочинів. Визначення каузального правочину. Визначення абстрактного правочину.

Умови чинності правочину. Визначення умов чинності правочину. Ст. 203 щодо загальних вимог, додержання яких є необхідним для чинності правочину. Зміст правочину та його співвідношення з чинним ЦК та іншими законодавчими актами. Вимоги до письмової форми правочину.

Недійсні правочини. Правові наслідки недодержання сторонами при вчиненні правочину вимог закону. Ст. 215 ЦК щодо умов недійсності правочину. Підстави недійсності правочину. Визначення недійсного правочину. Нікчемний правочин. Визнання судом недійсним оспорюваного правочину. Правові наслідки недійсності правочину. Співвідношення недійсного правочину зі створенням юридичних наслідків. Обов’язки сторін у разі визнання  правочину недійсним.Види недійсних правочинів.Умови і строки у правочинах.

Представництво і довіреність. Поняття представництва. Відмежування відносин, в яких одна особа діє від власного імені, хоча і в чужих інтересах, від відносин представництва.  Підстави представництва. Правочини, які може вчиняти представник. Повноваження представника. Обмеження щодо вчинення дій представником. Правові наслідки вчинення правочину представником. Передоручення.

Література до Теми 10[1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9 -24]

 

 

                                                                                    

РОЗДІЛ V.

Строки та термін и. Позовна давність.

Тема 11.  Строки та терміни. Позовна давність.

 

Семінарське заняття - 2 години

11.1. Поняття та значення строків (термінів) у цивільному праві.

11.2. Види цивільно-правових строків (термінів).    

11.3. Позовна давність. 

11.4. Види строків позовної дав­ності в сучасному законодавстві.

11. 5. Загальні правила обчислення позовної давності.

Практичне заняття -2 год.

 

Вирішити задачі №№ 1-4  (Цивільного право України. Практикум. Загальна частина/за ред.В.К. Матвійчука).

 

Самостійна робота - 2 години

За результатами самостійної роботи провести тестування по темі 11 (Тести 1- 16 )

 

Теми рефератів, доповідей

 

1. Значення врахування фактору часу у господарській діяль­ності та при вирішенні соціальних проблем.
2. Загальні правила щодо наслідків закінчення строку, передбаченого для здійснення права та виконання обов'язку.
3. Строки та їх значення для захисту суб'єктивних цивільних прав.
4. Визначення позовної давності в навчальній та науковій літературі.
5. Значення інституту позовної давності для цивільного обігу.
6. Порядок здійснення позовного захисту порушених прав за чинним законодавством.
7. Значення правильного визначення початку перебігу строку позовної давності для судової практиціта практиці господарських судів при застосуванні інституту позовної давності.
   1. Вивчити розділ V (Цивільне право України. Практикум. Загальна частина/за ред.В.К. Матвійчука с.  290–297).

 

Перелік ключових термінів та понять.

 

Під строком в цивільному праві розуміють  певний період у часі, зі спливомякого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Позовна давність — це термін, протягом якого особа, право якої порушене, може вимагати примусового здійснення захисту свого права шляхом подачі позовної заяви до суду.

Право на позов – це забезпечена законом можливість зацікавленої особи звернутися до суду з вимогою про розгляд і вирішення матеріально-правового спору з відповідачем з метою захисту порушеного права або інтересу, який охороняється законом.

Види строків позовної дав­ності в сучасному законодавстві. За чинним цивільним кодексом строки позовної давності поділяються на загальні та спеціальні, які в свою чергу поділяються на скорочені та більш тривалі порівняно із загальною позовною давністю.

 

Методичні вказівки

 

Необхідно з’ясувати поняття й значення строків (термінів) у цивільному праві. Яке значення має врахування фактору часу у господарській діяль­ності та при вирішенні соціальних проблем. Фактор часу та його значення щодо оцінки соціальних процесів та явищ. Значення фактору часу при регулюванні людської діяльності. Значення часу в цивільних правовідносинах. Суб'єктивні права та юридичні обов'язки  учасників цивільних правовідносин та їх співвідношення з фактором часу. Здійснення та захист цивільних прав та їх зв’язок з фактором часу. Дія законів у часі. Значення строків, які встановлю­ються в цивільних правовідносинах, у регулювання діяльності громадян та організацій. Значення строків для учасників правових зв'язків. Визначення загальних часових параметрів функціонування правовідносин. Поняття "строк", "термін", "давність", "своєчасно", "негайно".  Норми, що регулюють дію позовної давності,  загальні положення про строки і терміни, які стосуються усіх інститутів цивільного права, за чинним ЦК України. Аспекти розгляду питання про роль і місце строків у цивільних правовідносинах. Момент виникнення (початку) або припинення правовідносин. Одна з умов, що визначає  зміст цивільних правовідносин. Критерій оцінки правомірності поведінки

Крім того, необхідно розкрити види цивільно-правових строків (термінів) та дати класифікацію строків за різними крите­ріями. Класифікація строків за підставами (джерелами) встановлення, класифікація строків за ступенем самостійності учасників цивільних правовідносин. В чому полягає значення імперативних строків, диспози­тивних строків. Класифікація строків за розподілом обсягу прав та обов'язків сторін за окремими періодами часу, за способами їх встановлення та рокрити значення такої класифікації  для всіх інститутів цивільного права. Правила визначення строків та термінів за ст. 252 ЦК. Інші способи визначення строку або терміну.

При розгляді питання позовної давності студентам необхідно зясувати роль юрисдикційного органу у відновленні порушених суб'єктивних прав.  Обмеження щодо за­хисту права у примусовому порядку та роль у цьому строків позовної давності. Крім того, студенти повинні зясувати призначення строків позовної давності та вміти розкрити поняття позовної давності за ст. 256 ЦК, види строків позовної дав­ності в сучасному законодавстві. Загальна позовна давність, спеціальна позовна давність.Загальні правила обчислення позовної давності.

Література до Теми 11[1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9 -23]

 

 

Книга друга.

 

“Особисті немайнові права фізичної особи”

 

Тема 12.

особисті  немайнові  права  фізичної  особи.

 

Семінарське заняття - 2 години

 

 

12.1. Поняття особистих немайнових відносин, не пов'язаних з майновими.

12.2. Особисті немайнові права фізичної особи та їх види.

12.3. Класифікація особистих немайнових прав.

12.4. Особисті немайнові права, що забезпечують природне існування фізичної особи.

12.5. Особливості особистих немайнових прав, що забезпечують соціальне буття фізичної особи. 

12.6.  Захист особистих немайнових прав. 

Практичне заняття -2 год.

 

Вирішити задачі №№ 1-9  (Цивільного право України. Практикум. Загальна частина/за ред.В.К. Матвійчука).

 

Самостійна робота - 2 години

За результатами самостійної роботи провести тестування по темі 12 (Тести 1- 30 )

 

Теми рефератів, доповідей

 

1. Визначення прав людини Організацією Об'єднаних Націй.
2. За­безпечення основних прав і свобод людини як одна із найважливіших функцій держави.
3. Думки цивілістів початку XX ст. щодо проблеми нематеріальних інтересів.
4. Відображення духовної сторони особистості у римському праві.
5. Роль дореволюцій­ної професури у радянській юриспруденції у другій половині 30-х років XX ст.
6. Радянська цивілістична наука 50-х років ХХ ст.
7. Особисті немайнові права на бла­га, невіддільні від особи.
8. Вивчити розділ V (Цивільне право України. Практикум. Загальна частина/за ред.В.К. Матвійчука с. 298 – 310).

 

Перелік ключових термінів та понять.

 

Особисті немайнові відно­сини, тобто поза зв'язком з майновими, регулюються ци­вільним правом у повному обсязі без будь-яких обмежень.

Особистим немайновим відносинам притаманні такі ознаки:

—утворюються в духовній сфері життя суспільства і не мають майнового, економічного змісту (хоча можуть бути пов'язані з майновими правами). У так званих чистих осо­бистих немайнових відносинах відсутній безпосередній зв'я­зок з майновими відносинами;

—мають особистий характер, оскільки складаються з приводу особливої категорії об'єктів — немайнових благ (життя, здоров'я, особиста недоторканність, ім'я, честь, гідність тощо), які неможливо відокремити від конкретної особи;

—мають абсолютний характер. Носії цих прав є уповно­важеною особою, а всі інші стосовно неї і з приводу цих прав є зобов'язаними особами.

Зміст особистого немайнового права становить мож­ливість фізичної особи на власний розсуд, без втручання інших осіб, визначати свою поведінку у сфері свого при­ватного життя.

Особисті немайнові права, що забезпечують природне існування фізичної особи.

 

 

Методичні вказівки

 

Необхідно з’ясувати поняття особистих немайнових відносин, не пов'язаних з майновими. Розглянути проблему особистих немайнових прав у сучасній цивілістиці. Реальне забезпечення прав людини як ознака правової держави. Визначення прав людини Організацією Об'єднаних Націй. Повага до кожної людини як до особистості - норма повсяк­денного життя в Україні та її зміст. Розуміння мети цивільного закону в контексті особистих немайнових прав людини. Права людини як абсолютна цінність. Права людини як важливіший інститут та регулювання правового статусу особи. За­безпечення основних прав і свобод людини як одна із найважливіших функцій держави. Думки цивілістів початку XX ст. щодо проблеми нематеріальних інтересів. Значення сфери майнових і сімейних відносин для особистості. Поступова оцінка індивідом нематеріальних, духовних благ та роль у цьому права. Відображення духовної сторони особистості у римському праві. Основа розвитку  римського права та роль у цьому особистих немайнових прав людини. Проблема прав людини та її роль у розвитку людства.

Особисті немайнові права фізичної особи та їх види. Класифікація особистих немайнових прав. Особисті немайнові права, що забезпечують природне існування фізичної особи. Право на життя  за ч. 1 ст. 281 ЦК України. Визначення по­няття «право на життя». Право на безпечне довкілля.  Визначення поняття «довкілля». Право на безпечне довкілля згідно зі ст. 293 ЦК України. Право на свободу та особисту недоторканність. Право на сім'ю, опіку, піклування та патронатне виховання. . Право на піклування фізичної особи, яка є неповнолітньою. Право на піклування фізичної особи, яка обмежена у дієздатності. Пра­во на патронатне виховання дитини, яка є сиротою. Реалізація даних особистих немайнових прав.

Особливості особистих немайнових прав, що забезпечують соціальне буття фізичної особи. Право на особисті папери татаємницю кореспонденції.  Захист особистих немайнових прав.

Література до Теми 12[1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9 -83]

 

Книга третя. “Право власності та речові права”

 

Розділ І. Право власності.

Тема 13.

РЕЧОВІ  ПРАВА  І  ПРАВО ВЛАСНОСТІ

 

Семінарське заняття - 2 години

 

13.1. Поняття права власності.

13.2. Зміст права власності.

13.3. Способи набуття права власності.

13.4.    Способи припинення права власності.

 

Самостійна робота - 2 години

За результатами самостійної роботи дати відповіді на питання (Практикум. ст. 523-524 )

 

Теми рефератів, доповідей

 

1. Зв’язокправавласності, як  найважливішого речового права, з іншими речовими правами.
2. Значення поділу речей на рухомі і нерухомі.
3. Історичний розвиток  права власності.
4. Розвиток поняття права власності на нерухомість.
5. Розвиток поняття права власності на землю.
6. Правила передачі права володіння та користування, права розпорядження за договором іншій особі.
7. Підстави виникнення права власності.
8. Підстави припинен­ня права власності.
9. Вивчити розділ І (Цивільне право України. Практикум. Загальна частина/за ред.В.К. Матвійчука с. 311 – 319).

 

Перелік ключових термінів та понять.

 

Право власності в об'єктивному значенні — це сукупність правових норм, які регулюють відносини власності.                   

Право власності в суб'єктивному значенні — це можливість власни­ка володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю (річчю, майном) на свій власний розсуд і в своїх інтересах або інтересах" інших осіб. Цьому праву відповідає обов'язок інших осіб утримува­тися від дій (бездіяльності), які б перешкоджали цьому праву, тобто володіти, користуватися, розпоряджатися своєю власністю.

Суб'єктами права приватної власності є фізичні та юридичні осо­би

 

Методичні вказівки

 

Для того, щоб розкрити поняття права власності, необхідноз’ясувати, в чому полягає зв’язокправавласності, як  найважливішого речового права, з іншими речовими правами, належність права власності, як абсолютного права, до природ­них прав людини

Крім того, щоб розкрити питання, необхідно звернутися до историчного розвитку права власності.

Також необхыдно рокрити характерны ознаки права власності, в чому полягає суть панування власника над річчю. Визначення права власності в суб’єктивному розумінні. Визначення права власності в об'єктивному розумінні. Сутність права власності в об'єктивному розумінні. Сутність права власності в суб'єктивному розумінні. Визначення права власності в суб'єктивному розумінні в цивілістичній літературі. Дві сторони права власнос­ті. Визначення права власності як суб'єктивного пра­ва.

 Суб'єкти права власності в Україні за новим ЦК України. (ст. ст. 2, 318 ЦК України). Рівність усіх суб'єктів права власності перед законом. Зміст права власності згідно зі ст. 317 нового ЦК України. Співвідношення змісту права власності,  місця проживання та місцезнаходження майна. Зобов’язання власника щодо майна (ст. 322 ЦК України). Ризик випадкового знищення та випадкового пошкодження майна за ст. 323 ЦК України. Вплив Конституції України на формування ЦК України.  Право власності Україн­ського народу за ст. 13 Конституції України. Два основні параметри поняття права власності. Об'єкти права власності Українського народу за ст. 324 ЦК України.

Орга­ни, що здійснюють права власника  від імені Українського народу а також усі правомочності власника щодо власності народу України. Визначення об'єктів права власності Українського народу. Положення закону щодо непорушності права власності за ст. 321 ЦК України. Сутність цього положення. Винятки щодо примусового відчуження об'єктів права власності. Випадків та наслідки реквізиції за ст. ст. 321, 353 ЦК України. Форми права власності за Конституцією України. Форми права власності за ст. ст. 324-327 ЦК України. Характеристика права приватної власності фізичних осіб за ст. 325 ЦК України. Особливості права приватної власності на землю. Обмеження розміру земельної ділянки, яка може бути у власності фізичної та юридичної особи. Право власності юридичних осіб, його характер. Зв’язок права власності юридичної особи з такими суб'єктами права, як фізичні особи. Джерело такого зв’язку.  Сутність виникнення юридичної особи. Юридична особа як продукт діяльності фізичних осіб-громадян. Взаємозв’язок фізичної і юридичної осіб.  Відмежування прав юридичної особи від прав фізичної особи.  Сутність юридичної особи як суб’єкта права  приватної власності (ст. 325 ЦК України). Спірність даного питання в юридичній  літературі. Правова конструкцію права колективної власності згідно Закону України “Про власність”. (Г.В. Пронська,  В. І. Демчик).  Відмежування права власності юридичної особи від права власності колективу. Право власності юридичних осіб  як  право при­ватної власності.

Література до Теми 13[1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9 -24]

 

 

 

Семінарське заняття - 2 години

 

14.1.  Загальні положення щодо права приватної власності фізичних осіб.

14.2.  Сутність права приватної власності фізичних осіб. 

14.3.  Право приватної власності фізичних осіб на земельні ділянки.

14.4.  Право власності фізичних осіб на цінні папери.

14. 5. Право власності на житло. Порядок приватизації квартир.

14.6. Умови виникнення права приватної власності фізичних осіб (громадян).

14.7.  Припинення права приват­ної власності громадянина.

14.8.  Здійснення фізичними особами (громадянами) права приватної власності.

 

Самостійна робота - 2 години

За результатами самостійної роботи дати відповіді на питання (Практикум. ст. 524-525 )

Теми рефератів, доповідей

 

1. Значення інституту права приватної власності для країн з ринковою економікою.
2. Інститут привласнення в Україні радянського періоду.
3. Знищення насильницькими методами зароджуваних у Росії та в ін­ших республіках Союзу РСР відносин капіталістичної приватної власності і поширення режиму соціалістичної власності на знаряддя праці та засоби виробництва в роки жовтневої революції 1917 р.
4. Спеціальний по­рядок набуття права власності громадянами на окремі види майна.
5. Право випуску цінних паперів за законодавством України.
6. Вивчити розділ І (Цивільне право України. Практикум. Загальна частина/за ред.В.К. Матвійчука с.  319–338).

 

Перелік ключових термінів та понять.

 

Суб'єктами права приватної власності є фізичні та юридичні особи, які можуть бути власниками будь-якого майна, за винятком окре­мих видів, які відповідно до закону не можуть їм належати.

Право приватної власності громадян в об'єктивному значенні — це сукупність правових норм, що встановлюють і охороняють належність громадянам майна споживчого і фінансово-виробничого призначення та забезпечують власникам-громадянам здійснення права володіти, користуватися і розпоряджатися цим майном на свій розсуд, використовувати його для будь-яких цілей, якщо інше не передбачено законом.

Право приватної власності громадян у суб'єктивному значенні — це передбачене і гарантоване законом право власника-громадянина здійснювати володіння, користування і розпоряджання належним йому майном на свій розсуд і з будь-якою метою, якщо інше не пе­редбачено законом.

Суперфіцій — права користування чужою земельною ділянкою для забудови.

Емфітевзис — це довгострокове, відчужуване і таке, що успадковується, право використання чужої зе­мельної ділянки для сільськогосподарських потреб.

Методичні вказівки

 

Загальні положення щодо права приватної власності фізичних осіб. Сутність права приватної власності фізичних осіб. Визначення права приватної власності за ст. 325 ЦК України. Визначення суб’єктів права приватної власності. Обмеження щодо окремих видів майна, яке може бути у приватної власності громадян. Положення ЦК України щодо складу, кількості та вартості майна, яке може бути у власності фізичних та юридичних осіб. Регулювання права приватної власності на підставі ЗК України, Закону України «Про власність» та інших законів. Економіко-правовими ознаками для визначення сут­ності приватної власності. Об'єктний та суб'єктний склад права приватної власності. Об­сяг правомочностей власника. Право приватної власності фізичних осіб на земельні ділянки. Спеціальний правовий режим щодо умов набуття права власності на земельні ділянки та здійснення громадянами правомочностей власника за Земельним законодавством. Обмеження щодо умов набуття права власності на земельні ділянки. Особливості визначення землі як об'єкту права приватної власності. Особливості використання земельної ділянки як об’єкта права приватної власності. Положення ст. 121 ЗК України 2001 р. щодо розмірів земельних ділянок для ведення фермерського господарства. Розміри земельних ділянок. Нормування земельних ділянок, що передаються безоплатно за ЗК України.  П. 13 Перехідних положень ЗК України щодо розміру земель сільськогосподарського призначення. Право власності фізичних осіб на цінні папери. Поширення обігу цінних паперів. Визначення поняття цінних паперів. Право власності на житло. Порядок приватизації квартир. Умови виникнення права приватної власності фізичних осіб (громадян). Виникнення у громадян права власності на доходи від участі в суспільному виробництві. Виникнення права власності на доходи громадян від інди­відуальної праці та підприємницької діяльності. Виникнення у громадян права власності за договорами та іншими правочинами. Виникнення у громадян права приватної власності внас­лідок успадкування майна. Припинення права приват­ної власності громадянина. Юридич­на підстава припи­нення права приватної власності. Правові наслідки укладення договору купівлі-продажу.  Винятки з цього питання. Здійснення фізичними особами (громадянами) права приватної власності.

Література до Теми 14[1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9 -25]

 

 

 

Семінарське заняття - 2 години

 

15.1. Загальні положення щодо права приватної власності юридичних осіб.                     15.2.  Право власності кооперативів.

15.3.  Право власності господарських товариств.

15.4.  Право власності господарських об'єднань.

15.5.  Непідприємницькі юридичні особи.

15.6. Право власності громадських об'єднань. Професійні спілки. Благодійні організації.

 

Самостійна робота - 2 години

За результатами самостійної роботи дати відповіді на питання (Практикум. ст. 525-526 )

 

Теми рефератів, доповідей

 

1. Критика біль­шістю юристів конструкції права колективної власнос­ті та її суб'єктного складу.
2. Права юридичних осіб щодо свого майна.
3. Визначення джерел формування майна юридичної особи, порядок розпорядження майном, поділу прибутків і збитків.
4. Право власності господарських товариств.
5. Непідприємницькі юридичні особи.
6. Право власності громадських об'єднань.
7. Вивчити розділ І (Цивільне право України. Практикум. Загальна частина/за ред.В.К. Матвійчука с. 338 –348).

 

Перелік ключових термінів та понять.

 

Юридичні особи — це організації, створені і зареєстро­вані у встановленому законом порядку, наділені цивільною право­здатністю і дієздатністю, які можуть бути позивачами та відповіда­чами у суді.

Кооперати́в — юридична особа, утворена фізичними та/або юридичними особами, які добровільно об'єдналися на основі членства для ведення спільної господарськоїта іншої діяльності з метою задоволення своїх економічних, соціальних та інших потреб на засадах самоврядування.

Господарське об'єднання — це складна організація, створе­на на основі поєднання матеріальних інтересів підприємств-учасни­ків, діє на підставі установчого договору або статуту і реєструється як юридична особа.

  Як юридична особа господарське об'єднання є власником майна, що юридичне відокремлене від майна його членів.

 

Методичні вказівки

 

Відповідно до ст. 80 ЦК України необхідно розкрити поняття юридичної особи. Поняття юридичної особи за визначенням Я. М. Шевченко. Критика біль­шістю юристів конструкції права колективної власнос­ті та її суб'єктного складу. Ототожнення колективної форми власності зі спільною власністю. Колективна влас­ність як власність окремих юридичних осіб. Здійснення приватними юридичними особами правомочностей власника та залежність цього від організаційно-правової форми юридичної особи та прав її учасників, акціонерів або членів. Спільні закономірності, що характе­ризують право власності юридичних осіб. Права засновників (учасників) юридичної особи на її майно. Визначення власності юридичної особи. Права юридичних осіб щодо свого майна. Зміст права власнос­ті, межі і способи здійснення права власності юридичними особами та значення для цього обсягу правоздатності юридичних осіб.

Кооперати́в — юридична особа, утворена фізичними та/або юридичними особами, які добровільно об'єдналися на основі членства для ведення спільної господарськоїта іншої діяльності з метою задоволення своїх економічних, соціальних та інших потреб на засадах самоврядування. Порядок утворення та формування централізованих фондів кооперативів. Зміст права кооперативної власності

Право власності господарських товариств. Дискусійність питання щодо можливості заснування товариства однією особою. Право власності господарських об'єднань. Непідприємницькі юридичні особи. Право власності громадських об'єднань.

Література до Теми 15[1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9 -36]

 

ЗМІСТОВИЙ МОДУЛЬ 4.

 

Тема 16.

Право державної та комунальної власності.

 

Семінарське заняття - 2 години

Вирішити задачі №№ 1-6  (Цивільного право України. Практикум. Загальна частина/за ред.В.К. Матвійчука).

 

16. 1. Загальні положення про державну власність.

16. 2. Підстави виникнення права державної власності. 

16. 3. Право комунальної власності.

16. 4. Порядок та умови відчуження об'єктів права кому­нальної власності.

16. 5.  Інші підстави набуття права комунальної власності.  

              

                                                           Самостійна робота - 6 години

За результатами самостійної роботи провести тестування по темі 16 (Тести 1- 33 )

 

Теми рефератів, доповідей

 

1. Способи виникнення державної власності.
2. Виникнення права власності на майно державних підприємств у процесі виробництва
3. Порядок проведення реквізиції.
4. Умови примусового відчужене у власника майна.
5. Правові наслідки виявлення особою скарбу, що є пам'яткою історії та культури.
6. Вивчити розділ І (Цивільне право України. Практикум. Загальна частина/за ред.В.К. Матвійчука с.  341–348).

 

Перелік ключових термінів та понять.

 

Державна власність є особливою суспільною формою привлас­нення матеріальних благ в інтересах суспільства.

Підстави виникнення права державної власності.

Націоналізація — безоплатне вилучення майна у приватних власників. Підставою для націона­лізації є воля держави.

Конфіскація — здійснюється лише у ви­падку правопорушення з боку власника.

Реквізиція — це примусове вилучення державного майна власни­ка у державних або громадських інтересах з виплатою йому вартос­ті майна.

Скарб — закопані у землі чи приховані іншим способом гроші, валютні цінності, інші цінні речі, власник яких невідомий або за законом втратив на них право власності.

Об'єкти права комунальної власності — майно, що забезпечує діяльність від­повідних рад і утворюваних ними органів; кошти місцевих бюд­жетів, державний житловий фонд, об'єкти житлово-комунального господарства; майно закладів народної освіти, культури, охорони здоров'я, торгівлі, побутового обслуговування; майно підприємств; місцеві енергетичні системи, транспорт, системи зв'язку та інфор­мації, включаючи націоналізоване майно, передане відповідним підприємствам, установам, організаціям; інше майно, необ­хідне для забезпечення економічного і соціального розвитку відпо­відної території.

 

Методичні вказівки

 

Перш за все необхідно зазначити, що державна власність э особливою суспільною формою привлас­нення матеріальних благ. В цивільному законодавстві закладений принцип рівності усіх форм власності. Приватиза­ційні процеси різних видів майна як основа для розвитку під­приємницької діяльності в Україні.

Щоб розкрити підстави виникнення права державної власності, необхідно розкрити способи виникнення державної власності, способи виникнення права власності на майно, що є специ­фічними лише для держави, а також ті, що є звичайними й для ін­ших суб'єктів права власності, виникнення права власності на майно державних підприємств у процесі виробництва.

Розкриваючи питання щодо права комунальної власності, студенти повинні оглянути в історичному аспекті виникнення права комунальної власності з прийняттям у 1991 році Закону України «Про власність»,  Правове забезпечення розмежування майна між власністю Української РСР і власністю Кримської АРСР, областей, міста Києва, Постанова Ради Міністрів Украї­ни від 5 листопада 1991 р. № 311 «Про розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) влас­ністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць (кому­нальною) власністю», перелік державного майна України, що передається до власності адміністративно-терито­ріальних одиниць (комунальної власності), затверджений вказаною постановою, розмежування майна між власністю областей, міст Києва та Севастополя і власністю районів, міст обласного підпо­рядкування, районів міст Києва та Севастополя відповідно до вказаної постанови. Також необхыдно звернути увагу на суб'єкти комунальної власності. Матеріальна і фінансова основа місцевого самоврядування  відповідно ст. 142 Конституції України. Повноваження територіальних громад сіл, селищ і міст щодо об'єктів комунальної власності.

Порядок та умови відчуження об'єктів права кому­нальної власності. Розподілення доходів від відчуження об'єктів права комунальної власності (п. 6 ст. 60 Закону України «Про місцеве самоврядування»). Інші підстави набуття права комунальної власності.

Література до Теми 16[1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9 -31]

 

Тема 17.

ПРАВО СПІЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ. ВИДИ ПРАВА СПІЛЬНОЇ СЛАСНОСТІ.

 

Семінарське заняття - 2 години

 

Вирішити задачі №№ 1-4  (Цивільного право України. Практикум. Загальна частина/за ред.В.К. Матвійчука).

 

17. 1. Загальні положення. 

17. 2. Види спільної власності. 

17. 3. Право спільної часткової власності.

17. 4. Підстави виникнення та припинення права спільної часткової влас­ності. 

17. 5. Право спільної сумісної власності.

 

Самостійна робота - 6 години

За результатами самостійної роботи провести тестування по темі 17 (Тести 1- 9)

 

Теми рефератів, доповідей

 

1. Характеристика категорій спільної власності.
2. Підстави виникнення спільної власності.
3. Сутність спільної сумісної та спільної часткової власності.
4. Правила безоплатного відчуження майна в спільній частковій власності.
5. Спільна сумісна власність членів сім'ї.
6. Вивчити розділ І (Цивільне право України. Практикум. Загальна частина/за ред.В.К. Матвійчука с.  348–352  ).

 

Перелік ключових термінів та понять.

 

Право спільної власності — це право двох або більше осіб на один об'єкт. Коли право спільної власності здійснюють кілька осіб, їх називають співвласниками. Цивільний кодекс України розрізняє два види спільної власності: часткову і сумісну. Суб'єктами права спільної часткової власності можуть бути фізичні та юридичні особи, а також держава або тери­торіальна громада у будь-якому їх поєднанні.

Право особи на частку в спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо: частка є незначною і не може бути виділена в натурі; річ є неподільною; спільне володіння і користування майном неможливі; таке припинення не завдасть істотної шкоди інтере­сам співвласника та членам його сім'ї.

 

Методичні вказівки

 

Перш за все необхідно зазначити, в чому полягає поняття права спільної власності та розкрити її сутність. Крім того, необхідно розкрити характеристику категорій спільної власності, ідеаль­на частка та її поняття,  реальна частка та її поняття, в чому полягають відмінності даних категорій, умови виникнення спільної власності, випадки, коли одне і те саме майно належить на праві власності кільком особам та підстави виникнення спільної власності.

Розкрити види спільної власності та в чому полягають відмінності даних видів спільної власності. Сутність спільної сумісної та спільної часткової власності. Основні підстави виникнення даних видів спільної власності.  Спільна часткова власність  та її характеристика. Спільна сумісна власністьта її характеристика. Встановлення розміру часток при спільній сумісній власності. Підстави виникнення спільної сумісної власності. Звернути увагу на визначення на риси спільної сумісної власністі подружжя та спільної сумісної власності членів сім' ї, та вчому відмінності.

Література до Теми 17 [1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9 -20]

 

 

Розділ ІІ.  речові права на чуже майно.

 

 

Практичне заняття -2 год.

 

18.1. Розвиток суміжних речових прав (речово-правових інститутів) у законодавстві України. 

18.2. Права на чужі речі. Загальна  характеристика. 

18.3. Ознаки інших речових прав.

18.4. Сервітути.

18.5. Емфітевзис та суперфіцій.

18.6. Співвідношення права власності та інших речових прав.

18.7. Володіння.

18.8. Підстави поділу володіння на добросовісне і недобросовісне. 

Вирішити задачі №№ 1-8  (Цивільного право України. Практикум. Загальна частина/за ред.В.К. Матвійчука).

Самостійна робота - 6 години

 

За результатами самостійної роботи провести тестування по темі 18 (Тести 1- 13)

 

Теми рефератів, доповідей

 

1. Доля речових прав у історії українського цивільного законо­давства  на початку XX ст.
2. Існування речових прав в період встановлення Радянської влади в Україні.
3. Права на чужі речі за часів Стародавнього Риму та їх сутність.
4. Види прав на чужі речі у римському праві та їх роль у сучасному європейському законодавстві (сервітут, емфітевзис, суперфіцій, заставне право).
5. Права власника будівлі щодо користування  земель­ною ділянкою.
6. Вивчити розділ ІІ (Цивільне право України. Практикум. Загальна частина/за ред.В.К. Матвійчука с.  352–363).

 

 

Перелік ключових термінів та понять.

 

Речовими правами на чуже майно вважаються: право володіння, сервітут, суперфіцій, емфітевзис.

Речові права на чужі речі обтяжують право власності

Права на чужі речі здійснюються незалежно від волі власника

Сервітути. Сервітут означає «рабство речі». Римське право передбачало два види сервітутів — реальні (земельні) та особисті (узуфрукт, узус і хабітаціо).

Реальні (земельні) сервітути встановлювалися на користь відповідної земе­льної ділянки (пануючої) з метою задоволення потреб її власника за рахунок сусідньої земельної ділянки (службової).

Реальні (земель­ні) сервітути були різних видів: право проходу, проїзду, прогону ху­доби. Що стосується особистих сервітутів, то вони встановлювалися на користь певної особи (право проживання), а їх об'єктом могла бу­ти будь-яка річ, не лише земельна ділянка.

Емфітевзис — це право користування чужою земельною ділян­кою для сільськогосподарських потреб, що виникає на підставі дого­вору між власникомземельної ділянки і особою, яка виявила бажан­ня користуватися цією земельною ділянкою як землекористувач.

Суперфіцій — це право користування чужою земельною ділян­кою для забудови

 

Методичні вказівки

 

При вивченні даної теми студенти повинні звернутися до історії розвитоку суміжних речових прав а саме речово-правових інститутів у законодавстві України.Крым того повинно огляну питння прав на чужі речі та їх загальну характеристику.Слыд звернутися до історичного аспекту прав на чужі речі за часів Стародавнього Риму та їх сутність. Види прав на чужі речі у римському праві та їх роль у сучасному європейському законодавстві (сервітут, емфітевзис, суперфіцій, заставне право). Встановлення прав на чужі речі та його сутність.

Ознаки інших речових прав. Встановлення загальних ознак прав на чужі речі. Речові права на чужі речі. Правові  наслідки переходу права власності на майно від власника до інших осіб. Права уповноважених осіб на це майно. Винятки з цього питання. Співвідношення вказаного положення щодо з'я­сування співвідношення права власності і прав на чужі речі. Реалізація принципу слідування та його сутність. Права на чужі речі та їх співвідношення з кожним правом влас­ності, як тим, що існувало при їх встановленні, так і кожним наступним, що виникатиме у майбутньому. Зміст такого “тягаря”.  Права на чужі речі та їх зміст. Погляди  багатьох вчених щодо сутності речових прав. (І. О. Покровський, Г. Дернбург,   Д. І. Мейєр, К. П. Побєдоносцев та ін.).

Сервітут та його визначення в римському цивільному праві. Види сервітутів за римським правом (реальні (земельні); особисті (узуфрукт, узус і хабітаціо)). Сутність реальних (земельних) сервітутів. Види реальних (земель­них) сервітутів (право проходу, проїзду, прогону ху­доби). Сутність особистих сервітутів. Об'єкти особистих сервітутів. Земельний сервітут за ЦК України та його визначення  (п. 1 ст. 401). Відмежування  земельного від особи­стого сервітуту (п. 2 ст. 401). Встановлення сервітутів. Підстави виникнення земельного та особистого сер­вітутів. Винятки з цього питання.

Сутність таких речових прав, як суперфіцій та емфітевзис. Обсяг правомочностей суб'єктів вказаних прав та їх співвідношення з правомочностями влас­ника.

Література до Теми 18 [1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9 -38]

 

 

Тема 19.

ЗАХИСТ ПРАВА ВЛАСНОСТІ

Практичне заняття -2 год.

 

Вирішити задачі №№ 1-5  (Цивільного право України. Практикум. Загальна частина/за ред.В.К. Матвійчука).

 

 

19.1. Основні засади захисту права власності.

19.2. Система цивільно-правових засобів захисту права власності.

19.3. Віндикаційний позов. Особливості віндикаційного позову.

19. 4. Розрахунки при витребуванні речей із незаконного володін­ня.

19. 5. Негаторний позов. Особливості негаторного позову.

19. 6. Позов про визнання права власності.

19. 7. Умови задоволення позову про визнання права власності.

 

Самостійна робота - 6 години

За результатами самостійної роботи провести тестування по темі 19 (Тести 1- 4)

 

Теми рефератів, доповідей

1. Роль цивільного права в охороні та захисті відносин власності в Україні.
2. Права власника на відшкодування з боку держави заподіяних збитків.
3. Речово-правові заходи захисту права власності та їх призначення.
4. Зобов'язально-правові заходи захисту відносин власності та випадки їх застосування.
5. Предмет віндикаційного позову.
6. Умови задоволення віндикаційного позову.
7. Розрахунки при витребуванні речей із незаконного володін­ня.
8. Вивчити розділ ІІ (Цивільне право України. Практикум. Загальна частина/за ред.В.К. Матвійчука с. 359 – 363 ).

 

Перелік ключових термінів та понять.

 

Захист права власності здійснюється в позовному поряд­ку судом, третейським судом, а у випадках, передбачених законом, — органами державної влади, місцевого самовря­дування.

Речові позови —  вимоги про витребування майна власником із чужого незаконного володіння (віндикаційний позов); вимоги власника щодо усунення порушень права влас­ності, які не пов'язані з володінням (негаторний позов); вимоги власника про визнання права власності.

Зобов'язально-правові позови — про визнання правочинів недійсними;   відшкодування збитків, які настали внаслідок неви­конання чи неналежного виконання договору; повернення речей, які були надані у володіння (за до­говором схову, застави, перевезення); повернення безпідставно набутого чи збереженого май­на та ін.

Віндикаційний позов — ви­мога власника, що не володіє, до незаконного володільця про витребування свого майна в натурі. Цей позов був відо­мий ще в римському цивільному праві (vindico — вимага­ти, actio rei vindicatio — віндикаційний позов).

Негаторний позов — позов власника про усунення порушень, що перешкоджають здійсненню його права розпорядження належним йому майном.

 

Методичні вказівки

 

Преш за все необхідно звернути увагу на основні засади захисту права власності. Студентам повинно розкрити роль цивільного права в охороні та захисті відносин власності в Україні, значення цивільного права в забезпеченні стабільності відносин власності у суспільстві, місце цивільного права у відновленні порушених відносин власнос­ті, поняття захисту права власності в цивільному праві, здійснення захисту відносин власності в Україні визначених ст. 386 ЦК України

Система цивільно-правових засобів захисту права власності. Визначення поняття щодо предмету захисту цивільного права (ст. 15 ЦК України). Загальний перелік заходів захисту цивіль­них прав за ст. 16 ЦК України. Поняття захисту права власнос­ті та інших речових прав як  складова частина більш ши­рокого поняття захисту цивільних прав та інтересів. Застосування засобів захисту цивільних прав та інтересів.

Речово-правові заходи захисту права власності та їх призначення. Зобов'язально-правові заходи захисту відносин власності та випадки їх застосування.

Віндикаційний позов. Поняття віндикаційного позову  за ст. 387 ЦК України. Визначення об'єкту віндикаційного позову. Сторони у віндикаційному позові. Предмет віндикаційного позову. Умови задоволення віндикаційного позову. Негаторний позов як позов власника про усунення порушень, що перешкоджають здійсненню його права розпорядження належним йому майном.

Література до Теми 19 [1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9 -22]

 

 

ЗМІСТОВИЙ МОДУЛЬ 5.

 

 

		Книга четверта. “Право інтелектуальної власності”
	Тема 20.		ПРАВО  інтелектуальНОЇ  ВЛАСНОСтІ. загальні положення.

 

Семінарське заняття — 2 год.

Вирішити задачі №№ 1-11  (Цивільного право України. Практикум. Загальна частина/за ред.В.К. Матвійчука).

 

 

20.1. Загальні положення про інтелектуальну власність.

20.2. Право інтелектуальної власності в Україні.

20.3. Поняття прав інтелектуальної власності. 

20.4. Об'єкти права інтелектуальної власності.

20.5. Суб'єкти права інтелектуально власності.

20.6. Права і обов'язки суб'єктів інтелектуальної власності, що виникають з охоронних документів.

 Самостійна робота - 6 години

За результатами самостійної роботи провести тестування по темі 20 (Тести 1-19)

 

Теми рефератів, доповідей

 

1. Інтелектуальна власність та її місце в соціально-економічному розвитку суспільства.
2. Роль інтелектуальної творчої діяльності для розвитку технологій, нової техніки та виробництва.
3. Твір як об'єкт правової охорони.
4. Засоби охорони об'єктів промислової власності.
5. Становлення і розвиток законодавства України про інтелектуальну власність.
6. Теорії права інтелектуальної власності: привілеїв, пропрієтарна, промислової власності, вічної промислової власності, рентна, договірна, деліктна, особова, виключних прав, виключних майнових прав.
7. Законодавство зарубіжних країн про інтелектуальну власність та його особливості.
8. Сутність об'єктів права інтелектуальної власності.
9. Вивчити розділ ІІ (Цивільне право України. Практикум. Загальна частина/за ред.В.К. Матвійчука с.  364–370).

 

Перелік ключових термінів та понять.

 

Творчість — це цілеспрямована інтелектуальна діяль­ність людини, результатом якої є щось якісно нове, що відрізняється оригінальністю, неповторністю і суспіль­но-історичною унікальністю.

Право інтелектуальної власності — це право особи на результат інтелектуальної, творчої діяльності або на інший об'єкт права інте­лектуальної власності, визначений ЦК України та іншим законом.

Об'єкти права інтелектуальної власності —  твори науки, літератури і мистецтва; виконання творів; фонограми і організації мовлення;   комп'ютерні програми;  компіляції даних (бази даних);  наукові відкриття;   винаходи, корисні моделі, промислові зразки;  компонування (топографії) інтегральних мікросхем;  раціоналізаторські пропозиції;  сорти рослин, породи тварин; комерційні (фірмові) найменування, торговельні мар­ки (знаки для товарів і послуг), географічні зазначення;  комерційні таємниці.

 

Методичні вказівки

 

Щоб розкрити загальні положення про інтелектуальну власність, необхідно охарактеризуватиінтелектуальну власність та її місце в соціально-економічному розвитку суспільства, розкрити творчість як феномен, який притаманний людині.

Щоб розкрити питання право інтелектуальної власності в Україні необхідно ознайомитися зі становленням і розвитком законодавства України про інтелектуальну власність, співвідношення власності та інтелектуальної власності, виникнення  права інтелектуальної власності, які на сьогодні існують теорії права інтелектуальної власності, охарактеризувати ці теорії. Поняття   права  інтелектуальної  власності.  Значення   права інтелектуальної власності. Розвиток права інтелектуальної власності. Сутність права інтелектуальної власності.

Поняття прав інтелектуальної власності,захист прав інтелектуальної власності відповідно до ст. 54  Конституції України. Права громадянина на результати своєї інтелектуаль­ної, творчої діяльності за Конституцією України. Об'єкти права інтелектуальної власності, творча діяльність людини у руслі загального розвитку економічних відносин та її вплив на появу нових подібних об'єктів. Суб'єкти права інтелектуально власності. Загальні положення. Визначення суб'єкта права інтелектуальної власності. Множинність суб’єктів права інтелектуальної власності. Права і обов'язки суб'єктів інтелектуальної власності, що виникають з охоронних документів.

Література до Теми 20 [1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9 -36]

 

 

Семінарське заняття — 2 год.

 

Вирішити задачі №№ 1-11  (Цивільного право України. Практикум. Загальна частина/за ред.В.К. Матвійчука).

21. 1. Законодавство  про  авторське  право. 

21. 2. Поняття, об'єкти та суб'єкти авторського права. 

21. 3. Об'єкти авторського права.         

21. 4. Суб'єкти авторського права.

21. 5. Види прав автора.

21. 6. Майнові права автора. 

21. 7. Виключні права на окремі твори.

21. 8. Обмеження виключних авторських прав.

21. 9. Строк дії авторського права.

 

Практине заняття - 6 години

Провести тестування по темі 21 (Тести 1-14)

 

Теми рефератів, доповідей

 

1. Джерела авторського права їх характеристика.

2. Права, що охороняються авторським правом.

3. Об'єкти, що охороняються авторським правом.

4. Поняття творчої діяльності.

5. Авторське право та право власності на носій авторських прав.

6. Су­дова практика з авторських відносин та її основний принцип.  

7. Проблеми удосконалення механізму вільного використання творів.

8. Виключні права на окремі твори.

9. Вивчити розділ ІІ (Цивільне право України. Практикум. Загальна частина/за ред.В.К. Матвійчука с. 370 –379).

 

Перелік ключових термінів та понять.

 

Законодавство  про  авторське  право. Джерела українського авторського права і суміж­них прав.

Авторське право — це сукупність норм цивільного права, якими регулюються відносини щодо визнання авторства й охорони творів науки, літератури і мистецтва, встановлення режиму їх викорис­тання, наділення їх авторів немайновими і майновими правами, за­хисту прав авторів та інших правоволодільців.

Об'єктами авторського права — це твори у галузі науки, літератури і мистецтва.

Суб'єкт авторського права — автор твору, а також інші фізичні та юридичні особи, для яких дане право може виникати в силу закону, договору або спадкування. Але в усіх випадках за автором залишаються його особисті немайнові права.

Види прав автора — особисті немай-нові і майнові права, що виникають зі створенням і викори­станням будь-якого твору науки, літератури чи мистецтва.

 

Методичні вказівки

 

Розкриваючи тему авторського права, не можливо не зробити огляд законодавтсва України  про  авторське  право. Студенти повинні розкрити  поняття авторського права та сферу його дії, права, що охороняються авторським   правом. Також необхідно звернути увагу на термінологію авторського права. Необхыдно розкрити авторське право в об'єктивному та суб'єктивному значеннях, функції, які виконує авторське право їх характеристика.

Щоб розкрити питання об'єктів авторського права, необхідно звернути увагу на законодавство, що чітко дає перелік об’єктів авторського права. Визначення суб’єктів авторського права выдповыдно до законодаства Украіни. Види прав автора.Особисті немайнові права автора. Майнові права автора. Здійснення майнових прав ав­тора. Перехід майнових прав автора до інших суб’єктів та правові підстави. Особисті немайнові права автора. Визначення особистих немайнових прав автора відповідно до законодавтсва України. Визначення виключного майнового права автора. Перелік майнових прав автора на твір відповідно до ЦК України.

Література до Теми 21 [1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9 -37]

 

ЗМІСТОВИЙ МОДУЛЬ 6.

 

Книга п’ята. “Зобов’язальне право”

 

Розділ І.  Загальні положення про зобов”язання

 

 

Семінарське заняття — 2 год.

 

22.1. Поняття зобов'язання.

22.2. Зобов'язальне правовідношення. 

22.3. Підстави виникнення зобов'язань.

22.5. Суб'єкти зобов'язань. 

22.6. Види зобов’язань  залежно від визначеності змісту.

22.7. Система зобов’язань. Класифікація.

 

Практичне заняття -2 год.

 

Вирішити задачі №№ 1-9  (Цивільного право України. Практикум. Загальна частина/за ред.В.К. Матвійчука).

Самостійна робота - 6 години

За результатами самостійної роботи провести тестування по темі 22 (Тести 1-14)

Теми рефератів, доповідей

 

1. Підстави виникнення зобов’язання.

2. Відмежування зобов'язання від правовідношень інших галузей права (публічно-правових).

3. Співвідношення зобов’язання та договору.

4. Визначення поняття суб’єктів зобов’язання

5. Грошові зобов'язання. Предмет грошових зобов'язань.

6. Класифікація зобов'язань

7. Вивчити розділ І (Цивільне право України. Практикум. Загальна частина/за ред.В.К. Матвійчука с.  380–386 ).

 

Перелік ключових термінів та понять.

 

Зобов'язання — це право­відносини, в яких сторонами є кредитор і боржник, а змістом — права і обов'язки сторін. Як і будь-які право­відносини, зобов'язання підлягає захисту з боку держави.

Предмет зобов'язального пра­ва — це певна поведінка зобов'язальної особи.

Зобов'язання — це взаємовід­носини учасників економічного обігу товарообміну), врегульовані нормами зобов'язального права, тобто один із різновидів цивільних правовідносин, зміст якого становлять певні права й обов'язки його учасників.

Зобов'язання виникають із договорів та інших правочинів, передбачених законом, а також із договорів та інших правочинів, що не передбачені, про­те не суперечать закону.

Договори та інші угоди— це правомірні дії, що сприяють розвит­ку економічного обігу і є підставами зобов'язальних правовідношень.

Суб'єктами в зобов'язанні виступають його учасники, яких законодавець називає кредитором і боржником. Кре­дитор — це особа, яка має право вимагати. Боржник — протилежна сторона зобов'язання — повинен вчиняти певні дії або утримуватися від них.

 

Методичні вказівки

 

Для визначення поняття зобов'язання необхыдно розкрити підстави виникнення зобов’язання. Визначення поняття зобов’язання. Сторони в зобов’язальних відносинах та їх права та обов’язки. Особливості зобов’язальних відносин. Залежно від ступеня визначеності предмета зобов'язан­ня їх поділяють на однооб'єктні, альтернативні і факуль­тативні.

За однооб'єктним зобов'язанням кредитор має право вимагати від боржника виконання певної дії. Так, за договором купівлі-продажу будинку продавець повинен передати покупцеві саме будинок, а не якусь іншу річ чи виконати інші дії.

Альтернативне зобов'язання — це зобов'язання, змістом якого є право вимоги і відповідний йому обов'язок здійсни­ти одну з кількох дій на вибір. Здійснення однієї із цих дій і становить виконання зобов'язання.

Факультативні зобов'я­зання — це зобов'язання, в силу яких боржник повинен виконати певну дію, але йому надається можливість замість цієї дії виконати іншу.

Зобов'язальне правовідношення. Система зобов'язань. Класифікація зобов'язань залежно від критеріїв, покладених в ос­нову поділу на групи. Поділ зобов'язань за підставою виникнення (до­говірні та позадоговірні). Поділ зобов'язань за кри­терієм правомірності регулятивні та охороню вальні, їх характеристика. Окремі види зобов'язань за ЦК України та їх характеристика. Позадоговірні зобов'язання у ЦК України та їх характеристика.

Література до Теми 22 [1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9 -21]

 

 

Розділ ІІ.  Загальні положення про договір

 

 

 

Семінарське заняття — 2 год.

Вирішити задачі №№ 1-7  (Цивільного право України. Практикум. Загальна частина/за ред.В.К. Матвійчука).

 

23. 1. Поняття та значення договору.

23. 2. Види договорів.

23. 3. Зміст договору.

23. 5. Укладення договору.

23. 6. Зміна або розірвання догово­ру.

 

Практине заняття - 12 години

Провести тестування по темі 23 (Тести 1-32)

 

Теми рефератів, доповідей

 

1. Значення договору в цивільних правовідносинах. 

2. Різноманітність форм та видів договорів.

3. Договори речові та зобов'язальні.

4. Визначення змісту договору. Умови виконання договору.

5. Етапи укладення договору та їх особливості.

6. Поняття акцепту.

7. Практичне значення форми протоколу розбіжностей для укладення договору.

8. Особливості процедури укладення договорів на біржах, аукціонах, конкурсах.

9. Вимоги щодо форми договору.

10. Порядок зміни або розірвання договору відповідно до ст. 651 ЦК України.

11. Вивчити розділ ІІ (Цивільне право України. Практикум. Загальна частина/за ред.В.К. Матвійчука с. 386 –392).

 

Перелік ключових термінів та понять.

 

Догово­ром визнається домовленість двох чи більше осіб, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

 Договір вважається одностороннім, якщо одна сторона бере на себе обов'язки перед іншою стороною вчинити певні дії або утри­матися від них, а інша сторона наділяється лише правом вимоги без виникнення зустрічного обов'язку щодо першої сторони. Так, односторонніми є договори дарування, позики, безоплатного ко­ристування майном (позички) тощо.

Двостороннім є договір, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони зобов'язання, що виникло з цього договору. Пере­важна більшість договорів у цивільному праві є двосторонніми (ку­півля-продаж, оренда, доручення, перевезення тощо).

Відплатним вважається договір, за яким виконання певних дій однією стороною обумовлює сплату певної суми грошей або надання іншого зустрічного задоволення з боку другої сторони договору, а безвідплатним є договір без тако­го зустрічного надання.

Безвідплатними є договори дарування, позич­ки, зберігання речей у гардеробі театру тощо. Вказівка на відплат-ність чи безвідплатність того чи іншого договору може міститись як у самому договорі, так і в нормі закону.

Публічним договором визнається договір, в якому однією зі сторін є підприємець або інша особа відповідно до закону, що взя­ли на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконайня робіт або надання послуг кожному, хто до неї зверта­ється (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загаль­ного користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, бан­ківське обслуговування тощо).

 

Методичні вказівки

Для зясування поняття та значення договору, необхідно роглянути договір як одну з центральних категорій цивільного права, висвітлити розуміння договору в трьох аспектах, розкрити договір як під­ставу виникнення правовідносин та характеристика даного аспекту. Визначення договору за ст. 626 ЦК України. Договір як вид правочинів та характеристика даного аспекту. Умови забезпечення свободи договору. Також необхідно звернути увагу на принцип свободи договору за ЦК України та порівняння його визначення з радянським законодавством, прин­цип свободи договору, закріплений ст. 627 ЦК України.

 Різноманітність форм та видів договорів. Їх класифікація. Класифікація за розподілом обов'язків між сторонами. За наявність зустрічного відшкодування. За моментом виникнення договору. Інші види договорів та їх характеристика. Класифікація договорів за пра­вовими наслідками. Інші групи договорів, передбачені законодавством, та ті що не протирічать законодавству. Договори односторонні та двосторонні. Договори відплатні та безоплатні. Договори реальні та консенсуальні.  Договори основні та додаткові. Договори основні та попередні. Договори, укладені на користь контрагентів і третіх осіб. Договори речові та зобов'язальні. Публічні та договори приєднання.

Література до Теми 23 [1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9 -17]

 

Книга шоста. “Спадкове право”

 

Тема 24

СПАДКОВЕ ПРАВО

Семінарське заняття — 2 год.

Вирішити задачі №№ 1-10  (Цивільного право України. Практикум. Загальна частина/за ред.В.К. Матвійчука).

 

24.1. Загальні положення про спадкування.

24.2. Види спадкування. Спадкування за заповітом.

24.3. Спадкування за законом.

24.4. Здійснення права на спадкування.

24.5. Оформлення права на спадщину.

24.6. Спадковий договір.

 

Самостійна робота - 6 годин

Тести (1-20)

Теми рефератів, доповідей

 

1. Визначення спадкових відносин за Римським цивільним правом.

2. Характер спадкового правонаступництва та його сутність.

3. Правові наслідки щодо відкриття спадщини.

4. Види спадкування.

5. Сутність свободи заповіту.

6. Поняття  заповідального відказу.

7. Право  спадкодавця на встановлення сервітуту.

8. Особливості спадкування за законом.

9. Окремі катего­рії спадкоємців, що мають право на обов'язкову частку спадщини.

10. Вивчити розділ ІІ (Цивільне право України. Практикум. Загальна частина/за ред.В.К. Матвійчука с. 393 –397).

 

Перелік ключових термінів та понять.

 

Спадкування — це перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спад­коємців). Спадщиною є сукупність цих прав та обов'язків.

Спадкове право — сукупність правових норм, які регулюють умови і по­рядок спадкування, становить інститут цивільного права.

Види спадкування —  за заповітом;  за законом. Спадкування за заповітом воля спадкодавця виражається у заповіті.

Спадкування за законом відбувається незалежно від волі спадко­давця і можливе тоді, коли спадкодавець взагалі не висловив ба­жання певним чином розпорядитися своїм майном на випадок смерті або коли його бажання є юридичне недійсним.

Спадкування на підставі рішення суду — крім спадкування за заповітом і за зако­ном, які названі у ст.1217, інші норми ЦК передбачають також спадкування на підставі рішення суду. Такий вид спадкування за­стосовується у випадку так званої "відумерлості спадщини", тобто існування спадщини, яка не була успадкована протягом встановле­ного законом строку жодною особою.

Спадковий договір — одна сторона (набу­вач) зобов'язується виконувати розпорядження другої сторони (відчужувача) і в разі його смерті набуває право власності на майно від­чужувача.

 

Методичні вказівки

Поняття спадкового права. Поняття відносин спадкування відповідно до ст. 1216 ЦК України. Визначення спадкових відносин за Римським цивільним правом. Склад спадщини, визначений ЦК України. Порядок здійснення переходу прав та обов’язків спадкодавця до спадкоємця. Характер спадкового правонаступництва та його сутність. Обмеження щодо прийняття або відмови спадкоємця  від спадщини. Особливості складу спадщини.

Види спадкування відповідно до ст. 1217 ЦК України. Поняття заповіту. Сутність заповіту (ч. З ст. 202 ЦК Украї­ни). Кількість осіб що зазвичай складають заповіт. Складення спільного заповіту за новим ЦК. Заповіт подружжя (ст. 1243 ЦК України). Мета складання заповіту. Певні вимоги щодо особи заповідача. Особа, що має право на за­повіт (ст. ст. 34, 35, ч. 1 ст. 1234,  ЦК України). Суб’єктивне ставлення заповідача щодо складання заповіту. Загальне правило здійснення заповідачем права на заповіт. Права заповідача під час складання заповіту. Сутність свободи заповіту. Визначення кола спадкоємців за заповітом. Поняття спадкоємця за заповітом. Право заповідача на позбавлення права на спадку­вання особу (осіб), яка є його спадкоємцем за законом. Обмеження у цьому питанні права спадкодавця. Коло осіб, які мають право на обов'язкову частку у спадщині (ст. 1241 ЦК України). Механізм та право цих осіб на спадкування цієї частки. Визначення розміру обов'язкової частки.

Особливості спадкування за законом. Коло спадкоємців за законом у чинному ЦК України. Збільшен­ня кількості черг спадкоємців (статті 1261-1265 ЦК України). Розширення кількості осіб, які мають право спадкування за правом представлення (ст. 1266 ЦК України). Статус держави та інших осіб публічного права в питанні визнання їх законним спадкоємцем фізичної особи та значення цього статусу. Випадки, коли спадщина може переходити у власність особи публічного права — територіальної громади за місцем від­криття спадщини. Правовий  статус спадщини у разі відсутності спадкоємців. Строк, протягом якого спадщина визнається відумерлою.

Спадковий договір. Новий різновид договорів у спадкових відносинах за ст. ст. 1302-1308 ЦК України. Обов’язки сторін за спадковим договором відповідно до ст. 1302 ЦК України. Значення спадкового договору для спадкових відносин та правові на­слідки цього договору. Відмежування спадкового договору від договору про довічне утриман­ня та значення часу виник­нення в набувача права власності на майно. Категорії осіб, які є відчужувачами за даним договором. Категорії осіб, які є набувачами. Виконання дій, обумовлених спадковим договором у разі, якщо набувачем є юридична особа. Зобов’язання набувача у спадковому договорі відповідно до ст. 1305 ЦК України. Інше відмежування спадкового договору від договору довічного утримання.

Література до Теми 24 [1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9 -16]

 

10. САМОСТІЙНА РОБОТА СТУДЕНТА ТА МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ СТОСОВНО ТАКОЇ РОБОТИ

 

Самостійна робота студента передбачає:

• Підготовку до семінарських, практичних занять, контрольних робіт (опрацювання лекційного матеріалу, законодавчих та інших норма-тивних матеріалів, навчальної літератури, спеціальних джерел і інформації, періодики тощо);
• Виконання індивідуальних  завдань;
• Опанування матеріалу, що винесений цілком на самостійне опрацю-вання згідно з робочою програмою;
• Написання контрольних та курсових робіт;
• Підготовка до захисту та іспиту.
• Опрацювання тестів для самостійної роботи.

 

Методичні рекомендації з організації

самостійної роботи

Самостійна підготовка є важливою складовою частиною навчаль­ного процесу. Вона ставить за мету успішне оволодіння студентами курсу цивільного права, вироблення у них навичок і вміння правильного застосування теоретичних положень науки цивіль­ного права в прак-тичній діяльності юристів. Досягнення цієї мети потребує від студентів навичок самостійного мислення, оволодіння методами аналізу наукових проблем, методикою роботи з літера­ту­рою і законодавчими матеріалами.

Самостійна робота студентів при вивченні цивільного права має місце в процесі підготовки до семінарських та практичних занять, іспитів і заліків, при написанні рефератів, контрольних та курсових робіт, доповідей і повідомлень для виступів на наукових семінарах і конференціях. Її формами являються: вивчення відповід­них положень Конституції України, цивільного законодавства, підруч­ників і навчальних посібників, монографічної літератури і статей, постанов пленуму Верховного Суду України, конспектів лекцій, підбір необхідних матеріалів судовоїї практики.

При підготовці до семінарських та практичних занять результати самостійної роботи відображаються у вигляді конспектів керівних матеріалів і рекомендованої літератури, робочих планів виступів студентів на названих заняттях, письмового вирішення задач і виконання завдань.

Основою правильної організації самостійної роботи студентів являється її планування в відповідності з відведеними для цього бюджетом часу.

Починати самостійне вивчення теми і її питань потрібно з роботи над матеріалами. Опрацювавши рекомендовану літера­туру і документи, студент повинен з’ясувати задачі цивільного законодавства, сформульовані вимоги, що з них витікають по зміцненню законності при застосуванні норм цивільного права, по удосконаленню діяльності правоохоронних органів. В ряді випадків вивчення матеріалів вимагає від студента з’ясування вміщених в них методологічних положень, що служать основою теоретичної розробки інститутів цивільного права і удосконалення діючого цивільного законодавства.

Після глибокого осмислення змісту матеріалів, студент повинен скласти їх конспект. Як правило, конспект повинен бути невеликим по обсягу, оскільки кафедра рекомендує лише окремі сторінки підручників та документів, що відносяться до проблем цивільного права, що вивчаються.

Закінчивши конспектування матеріали студент вивчає рекомендоване цивільне законодавство.

Після цього потрібно вивчити конспект лекції по даній темі, відповідні глави підручника чи навчального посібника. Завершення цієї частини самостійної роботи дозволяє студенту мати мінімум знань по темі, але недостатньо для глибокого засвоєння питань, що вивчаються.

Глибоке засвоєння практичних аспектів теми потребує від студента вивчення рекомендованих постанов пленуму Верховного Суду України, оскільки в них роз’яснюються важливі цивільно-правові поняття, даються рекомендації по застосуванню цивільного законодавства. Тому студент повинен пам’ятати, що правильне застосування цивільного законодавства в його майбутній діяльності неможливе без роз’яснень вищих судових органів. Найважли-віші положення постанов пленуму Верховного Суду України студент повинен виписати в робочий зошит.

Глибоке засвоєння теоретичних аспектів теми вимагає від студента вивчення рекомендованої монографічної (додаткової) літератури і журнальних статей. Ця робота найбільш відповідає виробленню вміння самостійно мислити. Вивчаючи в складній дискусії цивільно-правові проблеми, усвідомлюючи їх, порівнюючи спірні питання, оцінюючи надійність і ефективність їх аргументації, студент, по-перше, отримує глибокі теоре-тичні знання, необхідні для юриста вищої кваліфікації, по-друге, вчиться формулювати свою позицію по теоретичним питанням, обгрунтовуючи її.

Конспектування додаткової літератури не являється обов’язковими. Але студент повинен пам’ятати, що “саме бліде горнило, краще від самої світлої пам’яті”.

Сума знань по темі, отриманих з названих джерел, дозволяє студенту перейти до вирішення задач і виконання завдань. Рішення викладається письмово, в робочому зошиті без переписування умови задачі. Воно повинно бути аргументованим, посилатись на цивільне законодавстві й роз’яснення, які є в постановах пленуму Верховного Суду України.

Самостійна робота при підготовці до екзаменів і заліків не потребує конспектування і вирішення задач, а являє собою повторення пройденого матеріалу. При цьому особлива увага приділяється незадовільно вивченим питанням і темам (питання організації самостійної роботи при написанні рефератів, курсових і контроль­них робіт викладається в окремих методичних рекомендаціях).

Роль викладача в організації самостійної роботи студентів полягає в наданні допомоги в здійсненні цієї важливої роботи і контролі за її проведенням.

Надання допомоги в організації самостійної роботи має місце в процесі читання лекції, проведення семінарських та практичних знань, групових та індивідуальних консультацій.

В лекціях студентам даються рекомендації методичного характеру про те, як вивчати цивільне право, яку основну та додаткову літературу, законодавчі акти, постанови пленуму Верховного Суду України потрібно опрацювати. При проведенні самостійних і практичних занять викладач звертає увагу студентів на особливу важливість вивчення певних нормативних актів і літературних джерел для засвоєння тієї чи іншої теми, конкретного питання. Важливу роль для правильної організації самостійної роботи студентів має їх особисте спілкування з викладачем в процесі індивідуальних консультацій. При особистому спілкуванні з викладачем, студент має можливість задати йому питання, почути його роз’яснення по проблемам, що його цікавлять, отримати поради по плануванню самостійної роботи, по раціональному опрацюванню цивільно-правової літератури, по методиці зібрання матеріалу для виконання курсової роботи, реферату, наукової доповіді чи повідомлення і т.д. В цілому таке спілкування пробуджує у студента інтерес до цивільного права, розширює його наукові інтереси і часто викликає потяг до більш глибокого з’ясування теоретичних проблем даної науки шляхом заняття науково-дослідницькою роботою в науковому семінарі, проблемній групі студентів.

Контроль за самостійною роботою студентів викладач здійснює на семінарських та практичних заняттях, в процесі прийняття екзаменів та заліків. Але найбільш дієвою формою контролю є систематична перевірка викладачем ведення студентами конспектів лекцій і першоджерел, а також робочих зошитів. Після таких перевірок викладач дає вказівки студентам по усуненню недоліків при веденні названих зошитів.

Вся робота викладача по організації самостійної роботи студентів повинна бути направлена на вироблення у них переконання про необхідність глибокого знання цивільного законодавства, що викликано вимогами їх професійного обов’язку. Таке знання необхідно не тільки для правильної відповіді на іспиті, але й для вірного застосування цивільного законодавства в майбутній практичній діяльності.

11. Методичні рекомендації

з підготовки реферативних повідомлень

 

Вибір теми реферативного повідомлення проводиться студентами до початку занять за узгодженням з викладачем, який проводить семінарські, практичні та інші заняття у відповідних навчальних групах. Перевагу слід віддавати питанням, які мають важливе теоретичне та практичне значення, або є найбільш складними для опанування і зв’язку з цим потребують більш широкого й детального розгляду:

Мета:

– більш поглиблене засвоєння студентами важливих теоретичних положень, які виносять на розгляд семінарського чи практич­ного заняття; зв’язок цих положень з діяльністю право­охорон­­них органів;

– прищеплення студентам навичок самостійної роботи з норматив­ними матеріалами і літературними джерелами;

– контроль знань студентів навчального матеріалу.

Структура:

Реферативне повідомлення передбачає слідуючі частини: вступ, описова частина, висновки.

У вступній частині розкривається актуальність теми перелік рекомен­дованої літера­тури. При цьому бажано витримувати слідуючу послідовність:

– закони та інші нормативні акти;

– навчальна, монографічна та інша література;

– слідча та судова практика.

В основній частині розкривається суть питання, аналізуються норма­тивні матеріали, судова практика, точки зору вчених, які досліджували і досліджують цю проблему, в даний час вказується важливість для практики, висловлює­ть­ся та обгрунтовується думка студента, наводиться теоретичний мате­ріал та практика застосування цивільного законодавства.

Висновок передбачає стисле резюме з найбільш важливих положень питання, що викладене в реферативному повідомленні.

Оформлення:

Реферативне повідомлення повинно бути виконане самостійно, розбірливим почерком або надруковане. Аркуші підшиваються та нумеруються. На титульному листі вказується назва роботи, прізвище виконавця, номер навчальної групи. Використану по тексту літературу необхідно “знести” в підстрочник, де вказати назву джерела, рік та місце видання, а також відповідну сторінку.

Обсяг роботи не повинен перевищувати 8-10 сторінок рукописного тексту формату А – 4.

Методика:

Перед тим, як розпочати написання реферату, необхідно вивчити літературу, передбачену по даній темі планом проведення та рекомендо­вану викладачем.

Методологічною основою роботи повинні бути праці по філософії та соціології права, державні документи з питань цивільного законодавства України. В зв’язку з тим, що в останні роки в чинне цивільного законодав­ство України внесено багато змін та доповнень, студентам, які готують рефе-ративні повідомлення, необхідно обов’язково враховувати ці положення.

Щоб реферат був змістовним і відповідав вимогам, які пред’явля­ються до такого виду робіт, студенту який його виконує, важливо “схопити” суть питання, іншими словами, те головне без якого неможлива сама його постановка. Це найбільш складна і відпо­відальна сторона роботи, що виконується, тому вона вимагає глибокого знання того чи іншого питання.

Структурно-описова частина реферативного повідомлення повинна мати слідуючий вигляд:

– спочатку окреслюється суспільно-політична характеристика питан­ня яке розглядається, його практичне значення;

– аналізується нормативний матеріал (закони, укази, постанови, відом­­чі накази, інструкції), керівні роз’яснення Пленуму Верховного Суду України, літературні джерела: висвітлюється особиста думка студента відносно тієї чи іншої позиції питання, яке розглядається, чи його згода з однією із думок, висловлених в літературі.

Кожна думка, незгода з відомими точками зору мають бути обгрунто-ваними. Це означає, що студент, посилаючись на норматив­ний матеріал, судову практику (з вказівкою джерела інформації) або шляхом логічних висновків повинен довес­ти життєвість, приорітет своєї позиції.

Реферативне повідомлення може супроводжуватись з використан­ням на кожне реферативне повідомлення відводиться в середньому 10 хвилин ТЗН.

Реферативне повідомлення обов’язковою оцінюється викладачем.

 

12. МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ
з написання і захисту курсових робіт

1. Тему курсової роботи студент вибирає самостійно із переліку тем курсових робіт, що пропонується в цих методичних рекомендаціях.
2. Перед написанням курсової роботи необхідно скласти список літератури, яка підлягає вивченню, уважно з нею ознайомитися. На підставі отриманих знань складається план курсової роботи. План необхідно узгодити з викладачем, який веде в групі семінарські і практичні заняття.
3. В зв’язку з тим, що за останні роки в діюче цивільного законодавство внесено ряд змін і доповнень, студентам при підготовці курсових робіт необхідно враховувати положен­ня нових законодавчих актів і постанов пленуму Верховного Суду України.
4. Курсова робота повинна носити самостійний характер. Недопустимо запозичення тексту, фактичних даних з літературних джерел без оформлення посилання на них.
5. Щоб курсова робота була змістовною і відповідала всім вимогам, студент повинен глибоко зрозуміти суть написання. Це найбільш важливий, складний і відповідальний момент підготовчого етапу написання курсової роботи.

Структурно-описувальна частина курсової роботи повинна бути представлена таким чином:

1)  Спочатку дається суспільно-політична характеристика питання, що розглядаєть­ся;

2)  Розкривається його практична значимість;

3)   Аналізується нормативний матеріал (закон і підзаконні акти), керівні роз’яснення пленуму верховного Суду України, літературні джере­ла;

4)   Приводиться думка студента по тій чи іншій позиції з питання, що розглядаєть­ся, або його згода з одним із суджень, що приведено в літературі. Кожна думка, непогодження з відомими точками зору повинна бути обгрунтована. Це значить, що студент, посилаючись на нормативний матеріал, судову практику (з вказанням джерела інформації) або шля­хом логічного висновку, повинен показати “Життєвість”, приорітет своєї позиції в дискусії.

Оформлення курсової роботи. Текст повинен бути виконаний розбірливим почерком. Якщо робота написана на окремих листках, вони повинні бути підшиті і понумеровані.

На першому (титульному) листі вказують найменування роботи, прізвище і ініціали виконавця, номер навчальної групи. Використану по тексту літературу дають в підряднику, вказуючи автора (авторів), повне найменування джерела, видавництва, рік його видання, сторінки, з яких приводяться цитати або інший матеріал. Оптимальний обсяг роботи 25-30 сторінок тексту набраних на комп’ютері, формату А – 4.

В кінці роботи дається список використаної літератури. При цьому джерела в списку приводяться в такій послідовності:

1)  Методологічні матеріали;

2)  Закони та інші нормативні акти;

3)  Навчальна, монографічна та інша література.

Згідно з Конституцією Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава. В Україні визначається і діє принцип верховенства права. Кожна людина має право на свободу та особисту недоторканість.

Професійний рівень юристів багато в чому визначається вмінням правильно тлумачити закони та інші нормативні акти, своєчасно і правильно приймати правові рішення, юридичного грамотно складати ті чи інші цивільно-правові документи.

Ці завдання необхідно вирішувати на протязі всього навчального процесу і зокрема, важливе знання в закріпленні знань студентів, вироблені в них творчого підходу в отриманні навичок самостійної професійної діяльності займає курсова робота. Вона покликана сприяти закріпленню теоретичних знань, отриманих в процесі вивчення цивільного права, привиттю практичних навичок та навичок науковог-дослідницької роботи.

Крім того, при перевірці курсових робіт та в ході їх захисту, здійснюється контроль знань студентів, виявляються ті х них, хто схильний до наукової роботи. Останні можуть залучатись, за їх бажанням, до НДР, готуватись до вступу в аспірантуру.

Результати рецензування курсових робіт показують, що більшість студентів сумлінно відносяться до цього навчального завдання, дотримуються вказівок викладачів і рекомендацій, що містяться в навчально-методичній літературі.

Але деякі студенти виконують роботу недоброякісно, допускають серйозні помилки.

Найбільш характерними з них є:

1. В роботах не використовуються, або використовуються недостатньо нормативні матеріали, судова практика, літературні джерела.

2. Роботи виконуються без урахування змін, внесених в діюче цивільне законодавство.

3. В роботах студенти посилаються на постанови Пленуму Верхов-ного Суду України або роблять посилання на постанови, які втратили юридичну силу. Тому цивільно-правові питання розкриваються поверхово або неправильно. Щоб не допускати подібних помилок, необхідно користуватись Вісником Верховного суду, постановами вищого судового органу, Збірником постанов Пленуму верховного Суду України.

4. Мають місце випадки, коли студенти не проявляють необхідної самостійності і творчого відношення до виконання курсових робіт, а дослівно переписують текст із того чи іншого джерела. Механічне запозичення не сприяє глибокому, творчому вивченню і засвоєнню програмного матеріалу. Тому такі роботи до захисту не допускаються.

Проте студенти мають право опиратися в своїй роботі на відповідну навчальну і монографічну літературу по даній проблемі.

Якщо при цьому він приводить цитату або запозичує із літературного джерела якісь теоретичні положення (наприклад: визначення, висновки соціологічного дослідження, результати узагальнення судової практики. думку автора літературного джерела з того чи іншого приводу і т.п.), то в обов’язковому порядку належить робити посилання на літературне джерело. По діючому зараз ГОСТу дослівно запозичений текст береться в лапки, в кінці його ставиться символ, а в підряднику – прізвище і ініціали автора названої роботи, місце видання, назва видавництва, рік видання і номер (номери) сторінок, на яких в джерелі вміщений текст.

У випадку коли запозичений текст (думка, ідея і т.п.) перефразується, в виносці перед прізвищем автора ставиться "Див."

Якщо ж робота, із якої запозичений текст, опублікована в журналі, збірнику праць, матеріалів науково-практичної конференції і т.п. в виносці після прізвища автора (авторів) і назви роботи ставляться дві косі риски і далі назва журналу (збірника праць і т.п.), рік видання, номер і сторінка, із якої взято текст для курсової роботи. Так оформлюються і виноски при посиланнях на закони, укази і постанови верховних органів влади і управління нашої держави, постанови Пленуму Верховного суду України і інші матеріали, що опубліковані в періодичній пресі.

Виноски на цивільний і інший кодекси не потрібні, крім випадків запозичення тексту із коментаря до деякої статті чи необхідності звернути увагу.

 

13. ТЕМАТИКА КУРСОВИХ РОБІТ

 

1. Цивільне право як галузь права.

1. Джерела цивільного права та їх загальна характеристика.
2. Цивільна правосуб'єктність банків.
3. Біржові правочини, їх особливості.
4. Фіктивні та удавані правочини: судова практика.
5. Види строків здійснення цивільних прав.
6. Гарантійні строки та їх загальна характеристика.
7. Спеціальна позовна давність.
   1. Правова охорона раціоналізаторських пропозицій.
   2. Проблема строків в  суміжних майнових правах.
   3. Суб'єкти зобов'язань.
   4. Укладення, зміна і розірвання договору.
   5. Судовий захист договірних відносин.
   6. Грошові зобов'язання.
   7. Цивільно-правова відповідальність за порушення грошових зобов’язань.

3. Принципи цивільного права та їх загальна характеристика.
4. Цивільні правовідносини: поняття та види.
5. Суб'єкти цивільного права.
6. Фізичні особи як суб'єкти цивільного права.
7. Фізична особа-підприємець як суб'єкт цивільного права.
8. Юридичні особи як суб'єкти цивільного права.
9. Держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади як суб'єкти цивільного права.
10. Підстави виникнення цивільних прав та обов'язків.
11. Право суб'єктів цивільного права на захист цивільнихправ та інтересів за цивільним законодавством України.
12. Відшкодування моральної шкоди: поняття та зміст.  
13. Відшкодування моральної шкоди: практика застосування.
14. Опіка та піклування як цивільно-правові інститути.
15. Правові основи створення та діяльності підприємницьких то­вариств.
16. Особливості правового статусу непідприємницьких товариств.
17. Філії та представництва як окремі підрозділи юридичної особи.
18. Порядок створення юридичних осіб.
19. Способи створення юридичних осіб.
20. Установчі документи та органи юридичних осіб.
21. Організаційно-правові форми юридичних осіб.
22. Правовий статус юридичних осіб публічного права.
23. Правовий статус юридичних осіб приватного права.
24. Форми припинення юридичної особи.
25. Ліквідація як форма припинення юридичної особи.
26. Реорганізація як форма припинення юридичної особи.        
27. Правовий статус господарських товариств.                    
28. Правовий статус відкритих акціонерних товариств.
29. Правовий статус закритих акціонерних товариств.
30. Повне товариство: поняття та правовий статус.
31. Правовий статус товариства з додатковою відповідальністю.
32. Особливості здійснення діяльності командитними товариства­ми.

34. Види об'єктів цивільних прав.
35. Оборотоздатність об'єктів цивільних прав.
36. Речі як об'єкти цивільних прав.
37. Гроші та валютні цінності як об'єкти цивільних прав.
38. Цінні папери як об'єкти цивільних прав.
39. Становлення та розвиток ринку цінних паперів в Україні.
40. Інформація як особливий об'єкт цивільних прав.
41. Особисті немайнові блага: види та способи захисту.
42. Поняття та види правочинів у цивільному праві.
43. Недійсність правочинів.

46. Поняття та підстави представництва в цивільному праві.
47. Представництво за довіреністю.
48. Цивільно-правові строки: поняття та види.
49. Позовна давність: поняття, значення і межі дії.

53. Особисті немайнові права, що забезпечують природне існу­вання фізичної особи.
54. Особисті немайнові права, що забезпечують соціальне буття фізичної особи.
55. Право власності: поняття та зміст.
56. Підстави набуття права власності.
57. Підстави припинення права власності.
58. Право приватної власності: підстави набуття та припинення.
59. Особливості здійснення права спільної власності.
60. Право власності на землю (земельну ділянку): правове регу­лювання.                          
61. Речові права на чуже майно: поняття та зміст.
62. Історичний розвиток речових прав на чуже майно.
63. Відшкодування моральної (немайнової) шкоди: судова практи­ка в Україні.
64. Захист честі, гідності та ділової репутації фізичних осіб.
65. Право на ім'я як особисте немайнове право фізичної особи.
66. Право на донорство - особисте немайнове право, що забезпе­чує природне       
67. існування фізичної особи.
68. Право на особисте життя та його таємницю.
69. Права на інформацію татаємницю про стан свого здоров'я.
70. Право на медичну допомогу.
71. Історичний розвиток права власності.
72. Зміст права власності та його характеристика.
73. Форми власності в Україні.
74. Генеза права приватної власності.
75. Підстави набуття права державної власності.
76. Особливості приватизації майна в агропромисловому комп­лексі.
77. Особливості приватизації об'єктів незавершеного будівництва.
78. Право спільної сумісної власності подружжя.
79. Особливості права спільної власності фермерського господар­ства.
80. Особливості права спільної власності на житловий будинок (квартиру).
81. Генеза сервітуту.
82. Історичний розвиток емфітевзиса.
83. Право оперативного управління казенним підприємством.
84. Генеза права інтелектуальної власності.
85. Об'єкти права інтелектуальної власності, їх загальна характе­ристика.
86. Правова охорона та захист права інтелектуальної власності.
87. Авторське право в мережі Інтернет.
88. Правова охорона та захист авторського права і суміжних прав.
89. Особливості використання фонограм та відеограм.
90. Правова охорона «ноу-хау».
91. Суб'єкти права на винаходи, корисні моделі та промислові зразки.
92. Оформлення прав на винаходи, корисні моделі та промис­лові зразки.
93. Суб'єктивні права на винаходи, корисні моделі та промис­лові зразки.
94. Правова охорона сортів рослин.
95. Строки в авторському праві.
96. Виникнення зобов'язань за рішенням суду.
97. Виникнення зобов'язань внаслідок заподіяння майнової (мате­ріальної) та  моральної шкоди.
98. Оформлення права на спадщину.
99. Спадкові відносини за Римським цивільним правом та порівняльна характеристика з ЦК України.

Студенти можуть запропонувати свою тему роботи, попередньо узгодивши її з викладачем.

 

14. МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ
з написання контрольних робіт

 

Тему контрольної роботи студент вибирає самостійно з переліку тем контрольних робіт, що пропонуються в цих методичних рекомендаціях, виходячи з останньої цифри номера залікової книжки, .

Перед написанням контрольної роботи необхідно скласти список літератури, яка підлягає вивченню, уважно з нею ознайомитися.

В зв’язку з тим, що прийнято новий Цивільний кодекс України, студентам, при підготовці контрольних робіт, необхідно вивчити положен­ня, що стосується контрольної роботи.

Контрольна робота повинна носити самостійний характер, бути змістовною і вичерпною.

 

 

15. ТЕМАТИКАКОНТРОЛЬНИХ РОБІТ

 

Варіант 1

 

Завдання № 1

Які з названих суспільних відносин складають предмет цивіль­ного права:

1. Відношення між ощадним банком і Тимченко, який вніс вклад в банк.
   1. Відношення між підприємством і робітником цього підприєм­ства, що виникли у зв’язку з заподіянням шкоди здоров’ю робітника.
   2. Відношення між магазином і громадянами, які купують речі в цьому магазині.
   3. Відношення між виконкомом місцевої Ради народних депута­тів і Івановим у зв’язку з видачею йому ордера на квартиру.
   4.  Відношення між підприємствами, які уклали між собою дого­вір поставки.
   5. Відношення між фінансовим органом і громадянином щодо сплати податку з одержаних доходів.

 

Теоретичні питання:

 

1. Поняття предмету цивільного права і методу цивільно-право­во­го регулювання.
2. Дія цивільного законодавства у часі, у просторі і за колом осіб.

 

Завдання 2

У Сіренка були украдені цінні речі. Про крадіжку він зая­вив в орган міліції. Проте розшукати вкрадені речі не вдалось. Через чотири роки після крадіжки Сіренко побачив свій костюм у комісійному магазині. Як виявилось, костюм був зданий у комі­­сію Лугутіним. Сіренко подав позов до магазину і Лугутіна про повернення йому костюма. Лугутін пояснив, що рік тому він купив костюм у незнайомого громадянина.

Суд відмовив в позові Сіренку на тій підставі, що останній пропустив  строк позовної давності, бо з часу, коли Сіренкові стало відомо про порушення його прав, пройшло більше трьох років.

Чи правильним є рішення суду?

 

Теоретичні питання:

1. Зупинення і перерив строків позивної давності. Поновлення строку позовної давності.
2. Поняття та значення позовної давності. Види строків позовної давності.

 

 

Варіант 2

Завдання 1

Від’їжджаючи в довгострокове відрядження Лукіна зажадала, щоб чоловік видав їй розписку про те, що за час її відсутності він не буде продавати належне їм спільне майно.

Така розписка була написана чоловіком Лукіної і завірена нотаріусом.

Повернувшись через пів року додому Лукіна встановила, що чоловік продав  телевізор своєму приятелю. Лукіна подала до чоло­­ві­ка позов про визнання договору купівлі-продажу телеві­зо­ра недійсним. До позовної заяви була додана розписка чоло­ві­ка.

Яке рішення має постановити суд?

 

Теоретичні питання:

1. Поняття цивільної дієздатності фізичної особи. Обмеження дієздат­ності фізичної особи.
2. Виникнення цивільних правовідносин. Юридичні факти.

 

Завдання 2

1 січня 1998р. Кулько здав в оренду на 5 років свій будинок Лозенку. Орендна плата була передбачена в розмірі 200грн. в рік з внесенням цієї суми щорічно в січні наперед за рік. Оскільки Лозенко на протязі всього строку дії договору орендної плати не вносив, Кулько 25 лютого 2003 року подав позов до Лозенка про стягнення орендної плати за чотири роки в сумі 800грн. Лозенко просив в позові відмовити, оскільки позивач пропустив строк позовної давності.

Вирішіть справу.

 

Теоретичні питання:

1. Початок перебігу строків позовної давності.
2. Наслідки закінчення строку позовної давності.

 

 

Варіант 3

 

Завдання 1

Сімнадцятилітній Михайло Кириченко на першу свою заро­біт­ну плату купив у Семена Міщенко куртку. Батьки Михайла стали вимагати щоб він повернув куртку приятелю і забрав у нього свої гроші. Михайло не послухав батьків і на наступний день уклав договір купівлі-продажу з Селюковим, за яким Михайло передав Селюкову куртку, а взамін одержав від нього годинник. Батьки Михайла зажадали розірвання цього договору.

Оскільки контрагенти за обома угодами відмовились виконати вимоги його батьків, батько Михайла звернувся з позовом до суду про визнання договорів купівлі-продажу і міни недійсними.

Чи підлягають ці позови задоволенню?

 

Теоретичні питання:

1. Поділ фізичних осіб на групи в залежності від ступеня їх дієздатності і обсяг їх дієздатності.
2. Види суб’єктів цивільного права.

 

Завдання 2

Бригада електромонтерів з 5 осіб уклала договір з ЖБК “Молодіжний”, за яким зобов’язалась в парадних та інших під­соб­них приміщеннях будинку замінити електропроводку. Оскіль­ки роботи виконані недоброякісно, правління ЖБК відмовилось їх сплатити.

Адвокат, до якого бригада звернулась за роз’ясненням сказав, що вона може захистити свої інтереси звернувшись з позовом до арбітражу, оскільки за думкою адвоката бригада є юридичною особою, а відповідно до закону спори між організаціями вирішують органи арбітражу.

Чи правильним є роз’яснення адвоката?

 

 

Теоретичні питання:

1. Поняття та ознаки юридичної особи. Правоздатність і дієздат­ність юридичної особи.
2. Зміст правоздатності фізичних осіб та обмеження їх правоздатності.

 

 

Варіант 4

 

Завдання 1

Коли Григорію Долюну виповнилось 14 років, бабуня на день народження подарувала йому 100грн. Григорій наступного дня пішов в ощадбанк і поклав ці гроші на ощадкнижку. Через три місяці він зняв з книжки 20грн. і купив у батька свого товариша Чернова песика.

Мати стала вимагати, щоб Чернов забрав песика і повернув гроші. Оскільки Чернов відмовився це зробити, мати Григорія звернулась з позовом до суду про визнання договору купівлі-продажу недійсним.

Чи підлягає цей позов задоволенню?

Чи правильно вчинили працівники ощадбанку видавши гроші Григорію без згоди на це його батьків?

 

 

Теоретичні питання:

1. Обсяг дієздатності фізичних осіб віком до 14 років і від 14 до 18 років.
2. Відмінність строків позовної давності від інших строків цивільного права.

 

Завдання 2

Смірнов на озері ловив рибу. Човен перевернувся і він утопився. Все це сталося на очах чотирьох мешканців сусіднього села, які ловили рибу з берега. Тіло Смірнова не знайшли.

Дружина Смірнова через шість місяців після нещасного випадку звернулась з заявою до суду про оголошення чоловіка померлим.

 

Теоретичні питання:

1. Визнання фізичної особи безвісно відсутньою і оголошення її померлою.
2. Утворення юридичних осіб. Установчі документи.

 

Варіант 5

 

Завдання 1

Духомський був оголошений померлим відповідно до вимоги закону.

Його майно перейшло до його дружини, як єдиній спадкоємниці  першої  черги. Через  рік  вона  продала  будинок Сучкову, автомашину - Анохіну, бібліотеку Жаркову. Всі вони знали, що купують речі, які належать особі, оголошеною померлою. Декілька цінних картин, а також ряд інших речей були продані невідомим особам.

Скрипку, фотоапарат, телевізор дружина залишила собі. Частину грошей, одержаних від продажу картин вона витратила на купівлю меблів.

Через два роки після оголошення Лукомського померлим, він повернувся. На цей час дружина вступила в повторний шлюб з Мілько і відмовилась повернутись до Лукомського, а також відмовилась віддати йому речі що зберіглися і гроші, одержані за продане майно.

Тоді Лукомський звернувся до суду з позовом до своєї дружини і тих осіб, що купили речі. Від останніх він вимагав повернення будинку, автомашини і бібліотеки, а від дружини скрипку, фотоапарат, телевізор, а також меблі, оскільки вони були куплені на гроші, одержані від реалізації картин. Він вимагав також повернення грошей, виручених від реалізації іншо­го майна що належало йому. Лукомський просить суд визнати недійсним шлюб його дружини з Мілько.

Які вимоги Лукомського є обгрунтованими?

 

Теоретичні питання:

1. Наслідки явки фізичної особи оголошеної померлою.
2. Види юридичних осіб.

 

Завдання 2

Завод, що входив до складу виробничого об’єднання, уклав договір поставки з текстильним комбінатом. Оскільки завод поставив недоброякісну продукцію комбінат звернувся в арбітражний суд з позовом до заводу про сплату неустойки і відшкодування заподіяних збитків неналежним виконанням договору.

Арбітраж притягнув до участі в справі виробниче об’єднання, в яке входив завод і стягнув з об’єднання неустойку і збитки на користь позивача.

Чи є рішення арбітражу правильним?

 

Теоретичні питання:

1. Майнова відповідальність юридичних осіб.
2. Поняття і види правочинів.

 

Варіант 6

Завдання 1

Після смерті Чудновського залишилось майно: житловий будинок, предмети домашньої обстановки, вжитку і вклад в ощадному банку.

Оскільки Чудновський проживав один, нотаріус вжив заходи про охорону майна, призначив охоронця спадкового майна, попередньо склавши його опис. Нотаріус виявив в числі інших речей золоті брошку, годинник, серги з діамантами, вінчальну каблучку, срібні ложки, злиток золота вагою 72 гр. і злиток срібла вагою 224 гр. Через два місяці після відкриття спадщини в нотаріальну контору звернулась дочка Чудновського з заявою про прийняття  спадщини, а через чотири місяці вона звернулась до нотаріуса з заявою про видачу їй свідоцтва про право на спадщину. Нотаріус видав свідоцтво про право на спадщину на будинок, предмети домашньої обстановки і вжитку і вклад  в ощадному банку. У видачі свідоцтва на право спадщини на золото, срібло і виробів з них відмовив, пояснив, що ці  речі не можуть переходити за спадщиною, а передаються державі.

Чи правильні дії, роз’яснення нотаріуса?

 

Теоретичні питання:

1. Поняття речі в цивільному праві. Класифікація речей і її правове значення.
2. Поняття і значення представництва. Види представництва.

 

Завдання 2.

В газеті було оголошено про ліквідацію одного з підприємств побутового обслуговування. В цьому оголошенні був зазначений строк, на протязі якого кредитори підприємства можуть звернутись до нього з претензіями. Строк ліквідації справ та майна підприємства був встановлений до 1 листопада 1995 р. В зазначений строк до підприємства було подано ряд вимог, в тім числі вимога раціоналізаторів за втілення на підприємстві раціоналізаторські пропозиції, вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної підприємством своїм робітникам, вимоги державних підприємств, що випливали із різних договорів (зокрема з договору поставки), вимоги громадян щодо неналежного виконання підприємством договору побутового підряду. Оскільки коштів для повного задоволення усіх претензій не вистачило, підприємство задовольнило вимоги кредиторів пропорційно сумі боргу підприємства кожному з них.

Чи правильне рішення прийняла ліквідаційна комісія?

 

Теоретичні питання:

1. Порядок і правові наслідки ліквідації юридичної особи. Задоволення вимог кредиторів підприємства, що ліквідується.
2. Дії і послуги як об’єкти цивільних прав.

 

 

Варіант 7

 

Завдання 1

Соченко позичила Хілько 500 грн. В розписці Хілько зобов’язувався одержані гроші повернути через два місяці. Через три місяці після укладання договору Соченко звернулась до суду з позовом до Хілько про стягнення 500 грн. В позовній заяві вона зазначила, що оскільки відповідач грошей в строк не повернув, вона просить стягнути з нього 500 грн. До позовної заяви була подана розписка Хілько. Заперечуючи проти позову Хілько заявив, що борг в сумі 500 грн. він повернув Соченко вчасно, що можуть засвідчити Томенко і Ручко, але він забув забрати свою розписку у Соченко.

Вирішіть справу.

 

Теоретичні питання:

1. Форма правочину. Наслідки порушення форми правочину.
2. Поняття повноважень представника і їх особливості.

 

Варіант 8

 

Завдання 1

Савічев зайшов до свого знайомого Тулько і застав того в стані сильного сп’яніння. Тулько запропонував Савічеву випити горілки і продовжував пити сам. Потім Тулько зняв свій годинник, який був куплений за кілька днів до цього за 600 грн. і подарував його Савічеву. Наступного дня Тулько зажадав від Савічева, щоб той повернув йому годинник. Оскільки Савічев відмовився це зробити, Тулько звернувся до суду з позовом про визнання договору дарування недійсним. Заперечуючи проти позову, Савічев зазначав, що Тулько добровільно, без будь-якого тиску з його боку, уклад цей договір, а стан сп’яніння не є підставою для визнання договору недійсним.

Вирішіть справу.

 

Теоретичні питання:

1. Умови дійсності правочину. Наслідки визнання правочину недійсним.
2. Довіреність поняття, види, форма, строк дії.

 

Завдання 2

Директор автотранспортного підприємства видав наказ, яким  заборонив  бухгалтерії виплачувати слюсарю Сидорову заробітну плату і розпорядився видавати заробітну плату його дружині. Застосування такого заходу в наказі мотивувалося тим, що Сидоров зловживає спиртними напоями. Чи правомірний такий наказ?

 

Теоретичні питання:

1. Обмеження дієздатності фізичних осіб, хто в праві  обмежити фізичну особу в дієздатності.
2. Поняття місця проживання фізичної особи і його правове значення.

 

Варіант 9

 

Завдання 1

Подружжя Коваленків зібрали цінну колекцію китайського фарфору. Після смерті Коваленка спадщину, в яку входила і поло­вина колекції, прийняли три спадкоємці: його дружина, син і  непрацездатний племінник, що був на утриманні більше року. Племінник виявив бажання одержати поряд з іншим майном одну третину колекції фарфору, що переходила за спадщиною. Дружина Коваленка заперечувала, щоб колекцію ділили між спадкоємцями, бо колекція втратить від цього свою цінність. Дружина Коваленка просила залишити всю колекцію їй, оскільки половина колекції належить їй, як сумісно нажите з чоловіком майно, а, одержавши другу половину, вона відмовиться від своєї частини у вартості інших речей на відповідну суму.

Як слід розділити майно між спадкоємцями?

 

Теоретичні питання:

1. Поняття подільних та неподільних речей.
2. Вимоги, на які позовна давність не поширюється.

 

Завдання 2

Восьмилітній Сергій Юрченко, що проживав разом з батьками в м.Харкові, одержав за заповітом від свого діда будинок. Цей будинок знаходився в м. Полтаві, тому використати його для проживання Сергій і його батьки не могли.

Між іншим батьки Сергія жили з сином в гуртожитку. Батьки Сергія вирішили будинок, одержаний Сергієм за спадщиною, продати, а на виручені кошти купити інший будинок в Харкові. В зв’язку з цим вони звернулись до юридичної консультації і просили роз’яснити, як необхідно діяти, щоб продати будинок Сергія.

 

Теоретичні питання:

1. Види представництва. Повноваження законних представників.
2. Види особистих немайнових прав фізичних осіб.

 

Варіант 10

 

Завдання 1

Батько уклав договір купівлі-продажу жилого будинку з Маровим. Договір був нотаріально посвідчений. Вальков одержав гроші, звільнив будинок і передав його Марову, Але після передачі будинку Вальков почав розбирати повітку і літню кухню, які  знаходились на тій же земельній ділянці. У зв’язку з цим між Маровим і Вальковим виник спір. Маров стверджував, що купляючи будинок, він набуває і право на повітку і літню кухню, хоча про це сторони не домовлялись. Вальков доводив, що оскільки в договорі купівлі-продажу не було обумовлено, що предметом договору крім будинку є також і повітка, і літня кухня, вони не перейшли у власність на покупця. Отже він (Вальков) може розпоряджатися цими об’єктами за своїм розсудом як власник.

Хто з них правий?

 

Теоретичні питання:

1. Правовий режим головної речі і її приналежності. Поняття складової частини речі.
2. Продукти творчої діяльності як об’єкти цивільних прав.

 

Завдання 2

Студент інституту Віктор Савченко (19 років) одержав з м.Славути, де проживали його батьки, телеграму терміново приїхати, бо тяжко захворів батько. Але грошей на дорогу у Віктора не було, бо за два дні до одержання телеграми він купив хутряну куртку за 400 грн., на яку пішли всі його гроші. Віктор звернувся до коменданта гуртожитку  Волкова з проханням позичити йому 100 грн. для покупки білета на літак, але той йому відмовив і запропонував продати йому (Волкову) куртку за 130 грн. Оскільки у Віктора не було іншого виходу, прийшлось погодитись з пропозицією Волкова. Через два місяці Віктор повернувся і звернувся до Волкова з вимогою повернути куртку. При цьому він обіцяв повернути йому одержані гроші за куртку. Волков відмовився виконати цю вимогу. Віктор звернувся з позовом до суду.

Як слід вирішити суперечку?

 

Теоретичні питання:

1. Види недійсних правочинів. Наслідки визнання правочину недійсним.
2. Філіали і представництва юридичних осіб.

 

Варіант 11

 

Завдання № 1

Василь придбав у магазині новий телевізор і тому вирішив викинути старий телевізор на смітник. Через годину після того, як стара річ була викинута, Василь випадково дізнався про те, що у одній із майстерень купують старі телевізори, які використовують для запасних частин. У зв'язку з цим Василь повернувся на смітник, біля якого стояв семирічний Зіновій. У той момент, коли Василь спробував взяти річ, щоб завантажити її у багажник автомобіля, Зіновій сказав йому, що він стереже телевізор доти, доки за ним не прийде батько, який пішов за візком. Під час розмови якраз надійшов батько Зіновія. Між ним і Василем виникла суперечка з приводу того, хто є власником речі. Проаналізуйте ситуацію.

 

 

Теоретичні питання:

 

1. Право приватної власності. Суб'єкти права приватної влас­ності.

2. Право державної власності. Суб'єкти права державної влас­ності.

 

Завдання 2

Після завершення будівництва житлового будинку Юрій вирішив продати його. Але у нотаріальній конторі відмовилися посвідчити договір купівлі-продажу, оскільки на думку нотаріуса у Юрія не виникло право власності на цей будинок. Юрій з цим висловив свою незгоду посилаючись на абзац 1 ч. 2 ст. 331 ЦК, відповідно до якого право власності на новостворене нерухоме майно виникає з моменту завершення будівництва. Вирішить спір.

 

Теоретичні питання:

 

1. Підстави набуття права власності.

2. Підстави припинення права власності.

 

 

 

Варіант 12

Завдання 1

У грудні 2003 року від Іванова було вкрадено собаку. У січні 2004 року він дізнався про те, що його собака знаходиться у Петрова. Петров відмовився повернути собаку, посилаючись на свідків, які підтвердили, що собака була ним куплена на базарі у районному центрі. За час суперечок собака втекла. Іванов поставив вимогу перед Петровим про грошову компенсацію. Петров запропонував Іванову знайти собаку, а не просити гроші. Проаналізуйте ситуацію

 

Теоретичні питання:

 

1. Право спільної часткової власності: поняття та зміст. Суб'є­кти права спільної часткової власності.

2. Поділ майна, що є спільній частковій власності.

 

 

Завдання 2

Валерій загубив свого годинника "Учитель - року 2003". Його знайшов Петро і продав Григорію. Останній прикрасив браслет дуже дорогими дрібничками. Через півроку Валерій помітив свого годинника на руці у Григорія і поставив вимогу про повернення речі. Григорій погодився, але у свою чергу поставив вимогу перед Валерієм компенсувати зроблені ним витрати, оскільки прикраси не можна відділити від браслету без пошкодження останнього. Валерій відмовився, сказавши при цьому: "А хто просив тебе прикрашати річ?" Проаналізуйте ситуацію.

 

Теоретичні питання:

 

1. Поділ майна, що є у спільній сумісній власності.

2. Засади захисту права власності.

 

Варіант 13

 

Завдання 1

Ганна уклала договір житлового найму із Поліною. За цим договором наймодавець (Ганна) здавала у користування (для проживання) наймачу (Поліні) будинок строком на один рік. Після закінчення строку дії договору наймодавець поставила вимогу перед наймачем про звільнення будинку. Але Поліна відмовилась, наполягаючи на укладенні договору на новий строк. Адвокат Антон порадив Ганні звернутися до суду з віндикаційним позовом з метою захисту права власності, а студент-юрист Сергій - із негаторним позовом. Яку пораду ви вважаєте правильною? Свою відповідь обґрунтуйте.

 

 

Теоретичні питання:

 

1. Право власника на вимогу майна від добросовісного набува­ча. Права і обов'язки добросовісного набувача.

2. Захист права власника від порушень, не пов'язаних із поз­бавленням володіння (негаторний позов).

 

 

Завдання 2

У вересні 2003 року у Вікторії корова не повернулася із пасовища. Вона довго шукала тварину і знайшла її у травні 2004 року у Лесі. Леся відмовилася повернути корову, посилаючись на те, що у вересні 2003 року вона купила її на базарі, що можуть підтвердити свідки. Вікторія і Леся сперечалися кілька днів. За цей час корова, не дивлячись на те, що Леся за нею доглядала як завжди, здохла. Вирішіть справу.

 

Теоретичні питання:

1. Види речових прав на чуже майно та їх захист.

2. Суб'єкти права володіння чужим майном.

 

 

Варіант 14

 

Завдання 1

У якій із запропонованих ситуацій передбачено договір на користь третьої особи. Свою відповідь обґрунтуйте.

Ситуація 1. Козловський уклав договір страхування, за яким була обумовлена виплата страхової суми у разі його смерті протягом строку дії договору його племіннику.

Ситуація 2. Вайнтруб уклав договір страхування щодо свого 8 -річного сина.

Ситуація 3. Власов уклав договір купівлі - продажу земельної ділянки. За цим договором власником ділянки стала його 16—річ на дочка.

Ситуація 4. Проць позичив Ціптаку 800 гри. В договорі було обумовлено повернення боргу сестрі кредитора.

 

Теоретичні питання:

 

1. Підстави виникнення права користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис).

2. Договір про надання права користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб: строк дії та зміст.

 

Завдання 2

Володимир зайшов до магазину «Кераміка», у якому покупці здійснювали самообслуговування, взяв із полиці керамічний кубок і ненароком його розбив. Продавець поставив перед Володимиром вимогу оплатити виріб, який він розбив. Володимир відмовився, посилаючись на те, що у нього ще не виникли договірні відносини з магазином, і тому він не може нести договірну відповідальність, а суб'єктом позадоговірної відповідальності він не може бути, оскільки випадок є обставиною, яка звільняє від цивільне - правової відповідальності. Дайте юридичний аналіз ситуації.

 

 

Теоретичні питання:

 

1. Особисті немайнові права інтелектуальної власності.

2. Майнові права інтелектуальної власності.

 

 

Варіант 15

 

Завдання 1

Приватбанк видав річну гарантію на виконання обов'язку фірмою «Вікторія» перед фірмою «Вторчермет». Після спливу 10 місяців, коли настав строк виконання зобов'язання боржником, кредитор поставив вимогу перед гарантом про виконання обов'язку боржника у зв'язку з тим, що сам боржник свого зобов'язання не виконав. Приватбанк не тільки не виконав обов'язки боржника, а й не сплатив суму, на яку було видано гарантію. Дайте юридичний аналіз ситуації.

 

 

Теоретичні питання:

 

1. Поняття і джерела авторського права,

2. Об'єкти авторського права. Твори, які не є об'єктами ав­торського права.

 

Завдання 2

 

За домовленістю між громадянами Шелепою та Грициком перший мав виконати ремонтні роботи у чотирьох кімнатах житлового будинку другого. Оскільки Шелепа мав дуже велику потребу у грошах, то ще до виконання робіт отримав усю суму заробітку, що було належним чином оформлено. Після того, як 50 % робіт було виконано, Шелепа раптово помер. Через день після похорону Грицик поставив вимогу перед сином Шелепи, який був єдиним спадкоємцем і теж виконував замовлення на проведення ремонтних робіт, виконати ті роботи, які не встиг виконати спадкодавець. Син Шелепи відмовився не тільки завершити розпочату батьком роботу, а й повернути гроші за невиконану частину замовлення. При цьому він посилався на ч, 1 ст. 608 ЦК, відповідно до якої зобов'язання припиняється смертю боржника, якщо воно є нерозривно пов'язаним з його особою і у зв'язку з цим не може бути виконане іншою особою. У свою чергу Грицик посилався на ч. 1 1231 ст. ЦК, відповідно до якої до спадкоємця переходить обов'язок відшкодувати майнову шкоду (збитки), яка була завдана спадкоємцем. Оцініть аргументи обох сторін. Вирішіть справу.

 

Теоретичні питання:

 

1. Виникнення суміжних прав.

2. Майнові права інтелектуальної власності на об'єкт суміжних прав.

 

 

Варіант 16

Завдання 1

Громадянин Панов взяв кредит у банку «Аваль» у розмірі 10 тис. гри. строком на один рік. Через місяць після того, як було взято кредит, позичальник загинув в автомобільній катастрофі. Кредит був забезпечений поручителем Володимировнм. За померлим майно успадкував його син, схильний до пияцтва. Він швидко розтратив спадкове майно і не зміг повернути кредит, взятий його батьком. Тоді кредитор звернувся з вимогою про повернення кредиту до поручителя Володимирова, який навідріз відмовився виконати обов'язок поручителя, оскільки вважав, що порука припинилася із смертю особи, зобов'язання якої було забезпечено порукою, оскільки борг перейшов до іншої особи. Чи можна погодитися із таким твердженням Володимирова? Свою відповідь обгрунтуйте.

 

Теоретичні питання:

 

1. Строки чинності суміжних майнових прав.

2. Захист авторського права і суміжних прав.

 

Завдання 2.

Громадянин Заєць придбав у магазині "ЦУМ" машину "Вірпол" 10-го січня 2003 року. Строк гарантії було встановлено в один рік. 25-го грудня 2003 року пральна машина перестала працювати. Заєць 26-го грудня звернувся до магазину з вимогою про безоплатне усунення недоліків товару. Йому пообіцяли послати майстра наступного дня. Однак майстер не прийшов ні 27-го грудня, ні в наступні 3 дні. Тоді 2-го січня 2004 року Заєць знову звернувся до магазину, але все повторилося спочатку. Які дії ви б порадили зробити Зайцю у зв'язку з тим, що гарантійний строк незабаром мав закінчитися? Складіть текст відповідної заяви, скарги чи іншого документа, який необхідний у даному випадку.

 

Теоретичні питання:

 

1. Обов'язки недобросовісного володільця.

2. Умови неможливості вимагання майна з незаконного володіння іншої особи.

 

Варіант 17

 

Завдання 1

Василь та Іван грали в карти. Іван програв Василеві усі гроші, які мав при собі, а потім вони продовжили гру з умовою, що той хто програє, якщо не матиме грошей, то заплатить наступного дня. Іван програв ще 200 грн. Василь засумнівався в тому, що Іван цю суму поверне і тому погрожуючи розправою змусив Івана написати боргову розписку на цю суму. Гра проходила на подвір'ї Василя і випадковим свідком того, як Василь погрожував Іванові стала Василева сусідка. У розписці було вказано 3-ох денний строк повернення (боргу). Щоб ви порадили Івану у цій ситуації?

 

 

Теоретичні питання:

 

1. Договір про надання права користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб: строк дії та зміст.

2. Підстави припинення права користування земельною ділян­кою для сільськогосподарських потреб.

 

Завдання 2

 

Громадянин Пехньо уклав договір позики із громадянином Семчуком на суму 1000 грн. Строк договору позики мав становити один рік. Договір позики передбачав виплаїу 5% річних. Через місяць після укладення договору позичальник Семчук помер. Через три дні після смерті позичальника спадкоємці повідомили позикодавця про відкриття спадщини. Уже наступного дня позикодавець звернувся до спадкоємців позичальника з вимогою повернути йому борг. Спадкоємці не заперечували проти цього, але погоджувалися повернути борг тільки після настання строку повернення боргу. Позикодавець з цим не погодився. Дайте юридичний аналіз ситуації.

 

Теоретичні питання:

 

1. Сторони у зобов’язанні.

2. Загальне поняття про договір.

 

 

Варіант 18

 

Завдання 1

Вавілов звернувся з проханням до Геращенка позичити йому 150 грн. строком на 10 днів. Гсращенко мав біля себе тільки 100 грн., але погодився дати в борг ту суму, яку просив Вавілов. Останній написав боргову розписку, що отримав 150 грн. Наступного дня Геращенко раптово помер. Його вдова знайшла боргову розписку і поставила вимогу перед Вавіловим повернути 150 грн., але той погодився повернути тільки 100 грн. При цьому він сказав, що це можуть підтвердити свідки. Вдова Геращенка, посилаючись на ст. 1051 ЦК твердила, що оскільки договір укладений у письмовій формі то показання свідків не можуть братися до уваги. Проаналізуйте ситуацію.

 

Теоретичні питання:

 

1. Сторони у зобов’язальних відносинах

2. Способи забезпечення зобов’язання.

 

Завдання 2

У одинокої Олени тяжко захворів син. На ліки потрібні були великі кошти, яких в Олени не було. Вона звернулася до свого сусіда Павла з проханням дати їй в борг 1000 грн. строком на 3 місяці. Той погодився, але при умові, що через 3 місяці Олена поверне 1500 гри. Остання була у відчаї і прийняла умови Павла. Договір було належним чином оформлено. Через 3 місяці син Олени одужав, вона вийшла із стресового стану і звернулася до Павла з проханням зменшити відсоток боргу, на що отримала відмову. Що можна порадити Олені?

Теоретичні питання:

 

1. Оформлення права на спадщину.

2. Спадковий договір.

 

Варіант 19

 

Завдання 1

Олег керував "Москвичем" на підставі довіреності. Під час руху по одній із вулиць Донецька він порушив правила і пошкодив автомобіль "Вольво". Власник "Вольво" пред'явив претензії Олегу щодо компенсації завданої шкоди. Олег переадресував ці претензії власнику "Москвича". При цьому він посилався на ч. II ст. 1187 ЦК, де у числі осіб, які відповідають за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, не названо осіб, які володіють транспортним засобом на підставі довіреності. Висловіть свою думку з приводу того чи повинен Олег відшкодувати завдану шкоду.

 

Теоретичні питання:

1. Види спадкування.

2. Черги спадкоємців.

 

Завдання 2

1 січня 2004 року громадянин Кравчук після святкування Нового року, будучи у нетверезому стані, не закрив кран у ванні і пішов спати. В результаті такої недбалості вода почала заливати квартиру, яка знаходилася поверхом нижче. Власники цієї квартири намагалися розбудити Кравчука, але даремно. Тоді вони виламали вхідні двері його квартири і перекрили кран. їм було завдано шкоди на 2 тис. гри. Кравчук відмовився її відшкодувати, а в свою чергу висунув зустрічну вимогу відремонтувати поламані двері і відшкодувати моральну шкоду за зіпсоване новорічне свято. Дайте юридичний аналіз ситуації.

 

Теоретичні питання:

 

1.  Метата форма складення секретного заповіту.

2. Особливий порядок посвідчення нотаріусом секретного заповіту.

 

Варіант 20

 

Завдання 1

У 1999 році помер громадянин Мазурок, який разом із своєю дружиною на праві спільної сумісної власності володів будинком. Заповіту не залишив. Разом з батьками проживав син Володимир (на момент відкриття спадщини і після цього). У спадкодавця була ще дочка Надія, яка проживала окремо із своєю сім'єю. Після смерті Мазурка ніхто із спадкоємців не звернувся до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини. У 2004 році померла вдова Мазурка. Син продовжував проживати у батьківському будинку. Дочка і син звернулися до нотаріальної контори із заявою про право на спадщину. Обоє отримали свідоцтво про право на § будинку. Чи правильно їм було видане свідоцтво про частку у спадщині? Свою відповідь обґрунтуйте.

 

Теоретичні питання:

 

1. Види зобов’язань  залежно від визначеності змісту.

2. Система зобов’язань. Класифікація.

 

 

Завдання 2

У січні 2004 року помер громадянин Шутко. Після його смерті залишилася 50-ти річна вдова, яка працювала в магазині продавцем, дочка - дільничний терапевт, син - інвалід та 75-ти річний батько. У заповіті синові Шутко заповів дачний будинок вартістю 10 тис грн. та акції на суму 1 тис грн., батькові - автомобіль вартістю 8 тис грн., меблевий гарнітур - вартістю 2 тис грн. та акцій на суму 1 тис грн. Будинок та решту майна на суму 66 тис гри. Шутко заповів заводові, на якому працював понад ЗО років. Син і батько звернулися до суду з позовом про визнання заповіту частково недійсним, оскільки на їх думку за заповітом вони отримали менше ніж повинні отримати як спадкоємці, котрі мають право на обов'язкову частку у спадщині. Син вважав, що він може додатково претендувати на майно вартістю 1 тис грн., а батько - З тис грн. Спробуйте довести безпідставність претензій спадкоємців.

 

Теоретичні питання:

 

1. Підстави виникнення зобов'язань.

2. Суб'єкти зобов'язань. 

 

 

16. ЗАВДАННЯ ДЛЯ САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ
ДО ЗМІСТОВНИХ МОДУЛІВ

 

ЗМІСТОВНИЙ МОДУЛЬ 1.

 

завдання 1.

 

1) Проведіть розмежування між предметом регулювання майнових відносин цивільним законодавством та господарським законодав­ством.

2) Наведіть приклади цивільно-правових інститутів та підгалузей цивільного права.

3) На прикладі будь-якого закону, який регулює особисті немайнові чи майнові відносини покажіть дію його у часі, у просторі та за колом осіб.

4) Проведіть порівняльний аналіз положень Книги 1 "Загальні поло­ження" ЦК України та Розділу І "Загальні положення" УК УРСР. Відобразіть відповідь схематично.

     5) Наведіть приклади застосування аналогії права та аналогії закону в цивільному праві.

 

завдання 2.

 

1) В яких значеннях може застосовуватись термін "цивільне пра­во"?

2) Назвіть характерні ознаки методу цивільного права.

3) Як Ви розумієте терміни “приватне право”, “публічне право”? Обгрунтуйте свою відповідь.

3) Як Ви розумієте терміни "аналогія закону" і "аналогія права"?

4) В чому полягає значення роз'яснень Вищого Господарського Суду України і чи є ці роз'яснення джерелами цивільного права?

5) Структура Цивільного кодексу України.

6) Визначте співвідношення цивільного права та цивільного за­конодавства?

 

завдання 3

 

Виберіть з наведених юридичних фактів ті, на які розповсюджу­ються норми цивільного законодавства:

1) укладення договору підряду між фізичною та юридичною осо­бами;

2) отримання страхової суми у разі настання страхового випадку;

3) прийняття спадщини;

4) укладення трудового договору між роботодавцем та робітником;

5) надання довіреності на представництво особи в суді;

6) відшкодування шкоди, заподіяної незаконними діями органа­ми суду;

7) отримання авторського гонорару;,

8) обрання народних депутатів сільської ради;

9) сплата штрафу за порушення правил дорожнього руху;

10) несплата податків фізичними та юридичними особами.

 

завдання4

Про який вид юридичних фактів іде мова у нижченаведених ситуаціях. Свою відповідь обґрунтуйте.                     

Ситуація 1 - Анатолій уклав договір купівлі-продажу будинку із Миколою.

Ситуація 2 - Суд визнав право власності Павла на самовільно збудований дачний будинок.

Ситуація 3 - Анастасія знайшла годинника і здала знахідку у міліцію.

Ситуація 4 - Іван склав заповіт, у якому все своє майно заповів дружині Ірині.

Ситуація 5 –  Орган опіки і піклування видав дозвіл опікуну на продаж квартири підопічного.

Ситуація 6 -  Громадянин Андрейченко написав книгу (у рукописному варіанті) про історію своєї сім'ї.

Ситуація 7 -  ВиконкомДарницького р-ну м. Києва видав ордер на жиле приміщення громадянину Михайличенку.

 

завдання5

 

Змоделюйте правову ситуацію із складанням заповіту таким чином, щоб послідовно мало місце набуття, зміна і припинення цивільних прав і обов'язків, при умові, що учасниками ситуації будуть батько (спадкодавець) і дві дочки (спадкоємці).

завдання6

 

Наведіть приклади складного юридичного факту. Наведіть приклади суб'єктивного права та суб'єктивного обов'язку. Наведіть приклади абсолютних та відносних цивільних правовідно­син; речових та зобов'язальних цивільних правовідносин.

 

завдання7

 

1. Якщо мати на увазі учасників цивільних відносин, то що зайве і чому: "Юридичні особи, держава, фізичні особи".

2. Вони є суб'єктами не приватного, а публічного права, участь у цивільних відносинах для них є не головним призначенням, а може зумовлюватися певною ситуацією. Назвіть їх.

3. Якщо мати на увазі рішення суду як одну з можливих підстав виникнення цивільних прав і обов'язків, то чого не вистачає у списку: правовстановлююче, правозмінююче, правоприпиняюче.

4. Що зайве і чому: тестаментоздатність, деліктоздатність,

правочиноздатність?

5. Здійснення особою своїх цивільних прав на власний розсуд означає по-перше, здійснення суб'єктивного права, по-друге, не використання його, а що по-третє?

6. Позбутися майнового права можна передавши його іншій особі за безвідплатним договором. Це по-перше. Позбутися майнового права можна за відплатним договором. Це по-друге. А як по-третє?

7. Розшифруйте запис: "Цивільний обов'язок, особа, поведінка, відповідальність, договір, закон, інше".

8. Чого і чому не вистачає у списку: притримання, необхідна оборона...

9. Що зайве і чому: "Необхідна оборона, притримання, завдання шкоди у стані крайньої необхідності"?

10. Воно має характер універсального засобу захисту цивільних прав і одночасно воно є мірою відповідальності. Назвіть його.

 

Змістовний модуль 2

завдання 8

 

1. Чим відрізняються цивільні правовідносини від конституцій­них, фінансових, адміністративних та інших правовідносин?

2. Поясність терміни "правовстановлюючий юридичний факт", "правозмінюючий юридичний факт", "правоприпиняючий юри­дичний факт".

3. Поясніть термін "складний юридичний факт".

4. Чим відрізняється фактичний зміст цивільних правовідносин від юридичного змісту цивільних правовідносин?

 

завдання 9.

 

1. Що єднає встановлення підсудності цивільних справ, відкриття спадщини і виконання зобов'язань?

2. Чого і чому не вистачає у списку: вступ у шлюб, запис матір'ю або батьком дитини, бажання зайнятися підприємницькою діяльністю...

3. Що зайве і чому: відносини пов'язані з вихованням дітей-сиріт, охорона майнових прав неповнолітніх, встановлення опіки над майном безвісно відсутнього.

4. Інститут опіки і піклування є міжгалузевим. Він містить по-перше, норми цивільного права, по-друге, норми сімейного права, а які по-третє?

5. Визначте різновид дієздатності у нижченаведених ситуаціях. Свою відповідь обгрунтуйте:

Ситуація 1 – Андрій, якому нещодавно виповнилося 14 років, на зароблені ним гроші купив велосипед.

Ситуація 2 - 15-ти річна Ганна, яка навчалася у педучилищі і отримувала стипендію, заплатила за розбите нею вікно у цьому навчальному закладі.

Ситуація 3 -   79 -и річний Остап Іванович склав заповіт на користь своєї доньки.

Ситуація 4  -  Олена за дорученням Ірини отримала її зарплатню.

Ситуація 5 - Приватний підприємець Ігор С. уклав договір поставки із пивзаводом.

 

завдання 10.

 

Назвіть відмінності:

1. Між обмеженням правоздатності і обмеженням дієздатності
2. Між цивільною правоздатністю і цивільною дієздатністю
3. Між неповною дієздатністю і обмеженою дієздатністю.
4. Між визнанням фізичної особи безвісно відсутньою та оголошенням фізичної особи померлою.
5. Між оголошення фізичної особи померлою та фактичною смертю.
6. Між піклувальником та помічником дієздатної особи.

 

 

завдання 11.

 

1. Визначте особливості змісту правоздатності іноземців та осіб без громадянства.

2. Які критерії дрібного побутового правочину?

3. Як визначається місце проживання фізичної особи і яке це має правове значення?

4. Чи є тотожними терміни: "місце проживання" і "місце реєст­рації" фізичної особи?

5. Чим відрізняється оголошення фізичної особи померлою від встановлення факту смерті фізичної особи?

6. З якою метою запроваджені цивільно-правові інститути опіки та піклування?

7. Назвіть випадки встановлення опіки та піклування судом.

 

завдання 12.

 

1. Генеральний директор виробничого об'єднання хлібопекарної промисловості “АНТЕЙ” виніс на засіданні правління питання про перетворення об'єднання в акціонерне товариство і звернувся до фірми по наданню юридичних послуг із завданням проаналізувати всі можливі варіанти, переваги і недоліки перетворення об'єднання хлібопекарної промисловості “АНТЕЙ” на акціонерне товариство. До складу об'єднання входять 5 хлібозаводів, 2 кондитерських цехи по виготовленню тортів та ремонтно-монтаж ний комбінат, балансова оцінка основних і оборотних засобів яких складає 7 мільйонів гривень. В програму приватизації включено 5 хлібозаводів.

Генеральний директор юридичної фірми дав своїм юристам такі завдання:

1 - з'ясувати порядок створення акціонерних товариств на базі державного майна;

2 - виявити переваги акціонерних товариств перед державним виробничим об'єднанням;

3 - яким чином до складу акціонерного товариства можуть увійти хлібозаводи;

4 — як необхідно провести перетворення об'єднання;

5 — яким чином зможе акціонерне товариство ввести до складу підприємства, трудові колективи яких не виявляють бажання акціо-нуватися;

6 — яка різниця між акціонерним товариством відкритого і закри­того типу;

7 — чи зможе акціонерне товариство в майбутньому створити спільне підприємство;

8 — яке правове значення контрольного пакету акцій і яким чи­ном здійснюється їх емісія.

2. Закінчіть фразу: "Непідприємницькі товариства, як і підприємницькі, можуть у передбачених законом випадках здійснювати підприємницьку діяльність і отримувати прибуток, але на відміну від підприємницьких вони не можуть розподіляти...

3. Вставте пропущені слова: "Якщо засновницьким договором, статутом юридичної особи визначений вичерпний перелік можливих видів діяльності — вона наділена..., виходити за межі якої неприпустимо".

4. Цивільна правоздатність юридичної особи може бути обмежена по-перше, статутом, по-друге, судом, а як по-третє?

5. Що єднає рішення про внесення змін до статуту товариства, відчуження майна товариства на суму, що становить 50 і більше відсотків майна товариства та рішення про ліквідацію товариства?

6. Що зайве і чому: поділ, приєднання, виділ?

7. Це право учасника товариства носить одночасно майновий і немайновий характер. Назвіть його і поясніть.

 

завдання 13.

 

Назвіть відмінності:

1. Між філіею та представництвом.
2. Між акціонерним товариством та товариством з обмеженою відповідальністю.
3. Між повним товариством та товариством з додатковою відповідальністю.
4. Між виробничим кооперативом та господарським товариством.

 

 

 

завдання 14.

 

1. Назвіть організаційно-правові форми юридичних осіб.
2. Який порядок утворення юридичних осіб публічного права та юридичних осіб приватного права?
3. Чи є тотожними терміни "правоздатність юридичної особи" і "дієздатність юридичної особи"?
4. Розкрийте зміст правоздатності юридичних осіб.
5. В чому полягає загальна правоздатність юридичних осіб?
6. В чому схожість та відмінність правоздатності юридичних осіб та правоздатності фізичних осіб?
7. Порядок реєстрації юридичних осіб та суб'єктів підприємниць­кої діяльності. Суб'єкти реєстрації.
8. Установчі документи юридичних осіб.
9. Органи юридичної особи.
10. Назвіть способи утворення юридичних осіб.

 

 

завдання 15.

 

1. Чого і чому не вистачає у списку: відсутність вилучення із цивільного обороту; відсутність обмеження у цивільному обороті...

2. У цивільному праві ці два поняття є близькими, але все-таки різними, а в трудовому праві про них говорять як про єдине поняття. Назвіть їх. ,

3. По-перше це може бути окрема річ, по-друге - сукупність речей, а що по-третє? Назвіть його.

4. Вставте пропущені слова: "Предмети...... перестають бути речами у цивільно-правовому захисті. "

5. Вам треба розмістити по нижченаведеним групам цінні папери: чек, ощад­ний сертифікат, облігація, акція, казначейські зобов'язання, ощад­ний сертифікат, інвестиційний сертифікат, вексель, приватизаційні папери, коносамент.

1 група: можуть видаватися лише як цінні папери на пред явника.

2 група: можуть видаватися лише як іменні цінні папери.

3 група: можуть видаватися лише як ордерні цінні папери.

4 група: можуть видаватися лише як іменні та ордерні цінні папе­ри.

5 група: можуть видаватися лише як цінні папери на пред'явника та як іменні.

 

 

завдання 16.

 

 

Назвіть відмінності:

 

1. Між роботами і послугами.
2. Між правовим режимом нерухомості та правовим режимом рухомих речей.
3. Між правовим режимом індивідуально визначених речей та речей визначених родовими ознаками.
4. Між правочином та іншими юридичними фактами.

 

 

завдання 17.

 

 

1. Назвіть ознаки особистих немайнових благ.
2. Метали якої групи відносять до монетарних металів?
3. Назвіть види цінних паперів за Цивільним кодексом України.
4. Чим відрізняються іменні цінні папери від цінних паперів на пред'явника?
5. Чим відрізняються іменні папери від ордерних цінних паперів?
6. Чи відноситься чек і коносамент до цінних паперів відповідно до Закону України "Про цінні папери і фондовий біржу"?
7. Які види облігацій Ви знаєте?
8. Назвіть особливі об'єкти цивільних прав.      
9. Назвіть об'єкти цивільних прав, щодо яких встановлюються спеціальні правила оборотоздатності.
10. Які існують теорії юридичної природи грошей?
11. Які суб'єкти можуть випускати (видавати) цінні папери?

 

Змістовний модуль 3.

 

завдання 18.

 

1. Наведіть приклади нікчемних односторонніх правочинів, коли вони можуть бути визнані дійсними за рішенням суду.

2. Які обставини мають істотне значення для визнання правочину недійсним, який вчинено під впливом помилки? Наведіть приклади.

3. Наведіть приклади правочинів з відкладальною та скасувальною обставинами.

4. Знайдіть помилку у тексті: "Правочин може бути водночас і підставою припинення одних правовідносин та підставою виникнення або поновлення інших правових відносин".

5. Закінчіть фразу: “Для усних правочинів характерною рисою є збіг у часі двох стадій їх розвитку-виникнення і припинення...

6. Що єднає шлюбний договір, заповіт та договір купівлі-продажу нерухомості?

7. Що єднає правочин, який вчинено під впливом помилки, правочин, який вчинено під впливом обману та правочин, який вчинено під впливом насильства?

8. Якщо правочин вчинено під впливом помилки, то суд вирішуючи питання про те, чи є помилка істотною, має виходити з того, наскільки помилка є істотною взагалі, і... Закінчіть фразу.

9. Який правочин зайвий і чому, якщо виходити із визнання їх недійсності: правочин укладений юридичною особою, яка не мала права його вчиняти, правочин укладений під впливом помилки, право чин укладений під впливом обману?

10. Що єднає поруку, правочин, який вчинено у результаті зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною та взаємодію кількох джерел підвищеної небезпеки?

 11. Знайдіть помилку у тексті: "Представництво, яке грунтується на довіреності, може здійснюватися за договором".

12. Що зайве і чому: генеральна, спеціальна, разова?

13. Що зайве і чому: закінчення строку довіреності, скасування довіреності особою, яка її видала, смерть особи, яка видала довіреність.

14. Закінчіть фразу: "Скасування довіреності має юридичне значення для представника і третіх осіб тільки в тому випадку, якщо...

 

завдання 19.

 

Назвіть відмінності:

 

1. Між правочином та іншими юридичними фактами.
2. Між правочином вчиненим під впливом помилки та правочином вчиненим під впливом обману.
3. Між законним представництвом  та договірним представництвом.

 

завдання 20.

 

ДАЙТЕ ПРАВИЛЬНУ ВІДПОВІДЬ:

1. Цей правочин, якщо виходити із умов дійсності нравочину, можна назвати фіктивним.
2. Такий правочин, може бути визнаний недійсним тільки за рішенням суду.
3. Такий правочин умовно можна назвати "абсолютно недійсним" або "мертвонародженим".
4. У цьому випадку рішення суду є компенсаторним відносно нотаріальної дії.
5. Правочин, що укладається юридичною особою, який може бути оспорений.
6. Правочин, який має антисоціальний характер.
7. Ці відносини умовно можна назвати " внутрішніми відносинами представництва".
8. Цей вид представництва умовно можна назвати таким, що "заповнює" недостатню дієздатність того, кого представляють.

 

завдання 21.

 

1. В чому різниця між фіктивними та удаваними правочинами?
2. Перерахуйте правочини, які законодавець відносить до оспо­рюваних.
3. Назвіть підстави недійсності правочину.
4. Які Ви знаєте форми укладення правочинів?
5. Який порядок визначення місця вчинення правочину?
6. До яких правочинів закон встановлює письмову форму з обо­в'язковим нотаріальним посвідченням?
7. Дайте тлумачення термінів "двостороння реституція" і "одно­стороння реституція".
8. Які правові наслідки наступають при визнанні правочину не­дійсним, його частини?
9. Яка основна відмінність нікчемних правочинів від оспорюва­них правочинів?                                        
10. Чи може бути сторона в правочині з множинністю осіб?

 

завдання 22.

Завдання 1. Знайдіть чотири основних відмінності між стровком і терміном.

Завдання 2. Складіть таблицю «Види строків і термінів в цивільному праві». Завдання 3.   Складіть таблицю «Види позовної давності».

Завдання 4. Наведіть приклади обставин, що є підставами зупинення перебігу позовної давності.

Завдання 5. Наведіть приклади вимог, на які не поширюється позовна давність.

 

завдання 23.

 

1. Проведіть класифікацію строків (термінів).
2. В чому полягає особливість початку перебігу позовної давності по безстрокових зобов'язаннях?
3. Чим відрізняються імперативні строки від диспозитивних? Який з цих видів строків є більш поширений у цивільному праві?
4. Поняття і значення претензійних строків.
5. Чим відрізняється строк від терміну?
6. Поняття і значення гарантійних строків.
7. Який державний орган встановлює гарантійний строк на се­зонні товари?
8. Які наслідки зупинення та переривання позовної давності?
9. Назвіть вимоги, на які позовна давність не поширюється.

 

завдання 24.

 

 

1. Вони не можуть бути відчужені як примусово, так і добровільно,

як постійно, так і тимчасово. Назвіть їх.

2. Закінчіть фразу: "Здійснення особистих немайнових прав - це одна із стадій їх реалізації, під час якої фізична особа, вчиняючи юридичне значимі діяння безпосередньо або через інших осіб, трансформує об'єктивно існуюче право, у вигляді норми права, в право суб'єктивне...

3. Знайдіть помилку у тексті: "Якщо особисте немайнове право, встановлене у Конституції, згодом відтворене в законі, то воно може бути обмежене у випадках, які визначені у відповідному законі".

4. Знайдіть помилку у тексті: "Перелік особистих немайнових прав,

які встановлені законодавством України, є невичерпним. "

5. Загальні способи захисту цивільних прав можна застосувати щодо захисту особистих немайнових прав з врахуванням по-перше, специфіки відповідного права, по-друге, способів його порушення, а що по-третє?

6. Що зайве і чому; відновлення порушеного особистого немайнового права; можливість вимагати виправлення імені у випадку його

порушення; спростування недостовірної інформації.

7. Якщо мати на увазі способи захисту порушених прав, то що єднає загрозу порушення права, оспорення права та невизнання права?

8. У ч. III ст. 277 ЦК міститься правова норма про те, що вважається, що негативна інформація поширена про особу, є недостовірною. Це положення можна вважати презумпцією. Презумпцією чого?

9. Що єднає життя, житло та особу?

10. Що єднає призначення покарання за рішенням суду, призов на військову службу та примусове поміщення в стаціонарну лікувальну установу?

11. Розшифруйте запис: потерпілий; ім'я; правопорушення; згода.

12. Воно є найдавнішим засобом індивідуалізації людини у суспільстві, визнається особистим немайновим благом фізичної особи, може використовуватися як за її згодою так і без згоди. Назвіть його.

13. Реалізація права на володіння власним іменем можлива тільки у випадку реалізації батьками і іншого особистого немайнового права. Якого саме?                                        

14. Якщо говорити про особисті немайнові права, що забезпечують соціальне буття фізичної особи, то слід зазначити, що існують два поняття, які є доволі близькими, взаємозалежними, але не тотожними. Назвіть їх

15. Що єднає примусові медичні досліди, поширення недостовірної інформації про особу та катування?

16. Вона є сукупністю психічних властивостей, характерних рис і досвіду кожної особистості, що відрізняють її від інших індивідуумів. Назвіть її.                                              17. Закінчіть фразу: "Він близько межує з діловою репутацією, його іноді називають стилем, але найчастіше словом іноземного походження..."

18. Що єднає викуп житла у зв'язку з викупом земельної ділянки для суспільних потреб, викуп житла, яке є пам'яткою історії і культури та конфіскацію будинку за вироком суду у зв'язку із вчиненням злочину?

19. Що зайве і чому: право на вибір місця проживання; право на ім'я;

право на ділову репутацію?

20. У першій редакції ЦК України право на життя було сформульовано таким чином, що штучне переривання вагітності могло б вважатися вбивством. Чому?

21. Чого і чому не вистачає у списку: "таємниця про стан здоров'я;

медична таємниця...

22. Що єднає право розпорядитися собою, своїми вчинками та часом?

23. Це право, охороняючи особисту безпеку, є універсальною юридичною гарантією, яка забезпечує громадянинові реалізацію всіх інших прав та обов'язків. Назвіть його.

 

завдання 25.

 

 

Назвіть відмінності:

1. Між особистими немайновими правами фізичної особи та майновими правами фізичної особи.
2. випадку поширення недостовірної інформації
3. Між спростуванням недостовірної інформації та визнанням інформації такою, що не відповідає дійсності.
4. Між забороною поширення інформації, якою порушуються
5. особисті немайнові права  та спростуванням
6. недостовірної інформації
7. Між честю та діловою репутацією.

2.     Між правом на відповідь і правом на спростування інформації у

 

завдання 26.

 

 

1. Якими нормативно-правовими актами регулюються відносини донорства?
2. Які види донорства Ви знаєте?
3. Якими гарантіями забезпечується реалізація права на донор­ство?
4. Розкрийте зміст права фізичної особи, яка перебуває на стаці­онарному лікуванні у закладі охорони здоров'я.
5. Дайте визначення терміну "донорство".
6. Які суб'єкти можуть бути донорами?
7. В чому полягає сутність активної та пасивної евтаназії?
8. Дайте визначення терміну "стерилізація".
9. Назвіть перелік обставин, за яких може бути проведене штучне переривання вагітності від дванадцяти до двадцяти восьми тижнів.
10. Розмежуйте поняття "смерть особи", "оголошення фізичної особи померлою", "встановлення факту смерті особи".
11. Виконання яких умов є обов'язковими при штучному заплід­ненні та імплантації ембріона в організм жінки?
12. Назвіть складові права на таємницю про стан здоров'я.
13. Дайте визначення терміну "трансплантація".
14. Які сторони виділяють при трансплантації?
15. Розкрийте зміст права на безпечне для життя і здоров'я довкіл­ля.

 

завдання 27.

 

1. Дайте юридичну оцінку нормам Конституції України, Зако­ну України Про власність", ЦК України, що закріплюють фор­ми власності.
2. Визначте правовий режим майна державного підприємства.
3. Чим відрізняється право повного господарського відання від права оперативного управління?
4. Власник може визначити юридичну долю речі трьома шляхами:
5. перший - передача права власності на річ іншій особі, другий-передача речі у користування іншій особі. А який третій?
6. Закінчіть фразу: "Поєднання належності права власності Українського народу і водночас його здійснення від імені власника дає змогу робити висновок, що власність Українського народу водночас є...
7. Розшифруйте запис: склад; кількість; вартість; майно; фізична особа; юридична особа; відсутність обмеження.
8. Знайдіть помилку у тексті: "Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або законність набуття права власності встановлена судом ".
9. Що зайве і чому: набуття права власності на новостворену річ, купівля-продаж, привласнення загальнодоступних дарів природи?
10. Якщо володіння є незаконним недобросовісним, то такий володілець не має права відчужувати цю річ, хоча...
11. Цей інститут, який було введено у цивільне та земельне право, має своєю метою надати існуючим фактичним відносинам юридичного значення. Назвіть його.
12. Що зайве і чому: продаж власником речі, загибель речі, відмова власника від права власності на річ?
13. Що зайве і чому: припинення права власності на майно, яке за законом не може належати цій особі, викуп пам'яток історії та культури?
14. Цей спосіб припинення права власності є єдиним, при якому припиняються і самі відносини власності. Назвіть його.

 

завдання 28.

 

Назвіть відмінності:

1. Між набуттям права власності на безхазяйну річта набуттям права власності на рухому річ, від якої власник відмовився.
   1. Між знахідкою і скарбом.   
   2. Між конфіскацією і реквізицією.
   3. Між правом володіння власника та правом володіння інших осіб.
   4. Між спільною сумісною власністю та спільною частковою власністю.
   5. Між добросовісним набувачем майна та недобросовісним набувачем майна.
   6. Між фактичним володінням та титульним володінням.

 

 

Змістовний модуль 4.

 

завдання 29.

 

1. Яка з трьох правомочностей права власності є більш об'ємною за своїм змістом? Обгрунтуйте свою відповідь.

2. Як співвідносяться право володіння та право користування?

3. Дайте юридичну оцінку нормам Конституції України, Зако­ну України "Про власність", ЦК України, що закріплюють фор­ми власності.

4. Визначте правовий режим майна державного підприємства.

5. Чим відрізняється право повного господарського відання від права оперативного управління?

завдання 30.

 

1. Знайдіть помилку у тексті: "Спільна власність вважається сумісною, якщо договором або законом не встановлена спільна сумісна власність на майно.
2. Її часто називають різновидом права власності, який укладений множинністю суб'єктів. Про що йде мова?
3. Закінчіть фразу: "Обов'язком учасників спільної власності не можна вважати тільки обов'язок не заважати іншим співвласникам володіти, користуватися і розпоряджатися спільною річчю, тому що в такому випадку обов'язки співвласників нічим...
4. Що зайве і чому: одержання плодів від спільної речі, якщо ці плоди не розділені між учасниками спільної часткової власності, спільне присвоєння декількома особами загальнодоступних дарів природи, придбання за договором дарування декількома особами неподільної речі?
5. Що зайве і чому: вимоги власника про визнання права власності;
6. вимоги власника про повернення речей, наданих у користування за договором; вимоги про повернення безпідставно отриманого майна?

 

завдання 31.

 

Назвіть відмінності:

1. Між спільною сумісною власністю та спільною частковою власністю.
2. Між добросовісним набувачем майна  та  недобросовісним набувачем майна.
3. Між фактичним володінням  та титульним володінням.

 

завдання 32.

 

 

1. В чому особливості правомочності розпорядження в праві спільної часткової власності?       

2. Назвіть умови, за яких може бути постановлено рішення суду про припинення права спільної часткової власності.

3. Хто має переважне право купівлі частки у праві спільної част­кової власності?

4. В чому особливості права спільної власності за участю юри­дичних осіб?

5. Коли визначаються частки у праві спільної сумісної власності?

6. Назвіть підстави припинення спільної сумісної власності.

7. Яка власність не може бути віднесена до спільної сумісної влас­ності подружжя?

8. Яка форма правочинів встановлена щодо виділення часток у натурі з майна, що є у спільній власності?

 

завдання 33.

 

1. Це речове право на чуже майно по-перше, є довгостроковим, по-друге, відчужуваним, по-третє, успадковуваним. Назвіть його.
2. Метою емфітевзису є отримання плодів. Це - по-перше. Отримання доходів. Це - по-друге. А що по-третє?
3. Цей позов, пов'язаний із захистом права власності, деякі вчені відносять до віндикаційного, окремі - до негаторного, а зовсім невелике число науковців вважає його позовом про визнання права власності. Про який позов іде мова?
4. Такий спосіб припинення права власності полягає у здійсненні одностороннього правочину у формі конклюдентних дій. Назвіть його.
5. Закінчіть фразу: "Якщо співвласники спільної часткової власності не згодні із запропонованими умовами продажу частки іншим учасником цієї власності, то така незгода має прирівнюватися до відмови реалізувати...

завдання 34.

 

 

1. Які види речових прав на чуже майно Ви знаєте?
2. В чому схожість між емфітевзисом та суперфіцієм?
3. Дайте визначення сервітуту.
4. Які види сервітутів Ви знаєте?
5. Назвіть обмежені речові права.
6. В якому законі в Україні вперше було закріплено положення про речові права на чуже майно?
7. Назвіть види особистих сервітутів.

 

 

завдання 35.

 

ДАЙТЕ ПРАВИЛЬНУ ВІДПОВІДЬ

1. Таке володіння річчю є фактичним, але не має правової підстави.

2. Юридична можливість видобування власником споживчих властивостей речі.

3. Юридична можливість власника визначати фактичну і юридичну долю речі.

4. Створення нової речі в результаті докладання зусиль праці однієї особи до матеріалів, що належать іншій особі.

5. Цей різновид права власності умовно можна назвати "стиснутим".

6. Такий спосіб захисту права власності умовно можна назвати "попереднім".

 

Змістовний модуль 5.

завдання 36.

 

1. Складіть авторський договір про передачу (відчуження)

майнових прав на комп'ютерну програму.

2. Складіть авторський договір про передачу (відчуження) майнових прав на використання літературного письмового твору в сфері науки (економіки, менеджменту, техніки, статистики), ескізу рекламного оголошення (вивіски, листівки, буклети), креслень (схем), перекладу.

3. Складіть авторський договір про передачу невиключних прав на використання літературного письмового твору в сфері науки, економіки, менеджменту, статистики, техніки.

4. Що зайве і чому: літературний твір, комерційне найменування, винахід?

5. Що єднає вклад до статутного капіталу юридичної особи, заставу та право на використання об'єкта права інтелектуальної власності?

6. Що зайве і чому: право на використання об'єкта права інтелектуальної власності; право дозволяти використання об'єкта права інтелектуальної власності; право перешкоджати неправомірному використанню об'єкта права інтелектуальної власності?

 

завдання 37.

 

1. Чи можливе відчуження особистих немайнових прав інте­лектуальної власності?

2. Чи може бути суб'єктом права інтелектуальної власності юри­дична особа?

3. Як співвідносяться право інтелектуальної власності і право власності?

4. Назвіть джерела права інтелектуальної власності.

5. Назвіть строки чинності особистих немайнових прав інте­лектуальної власності.

6. Чи залежать особисті немайнові права інтелектуальної влас­ності від майнових прав інтелектуальної власності?

7. Які Ви знаєте способи використання об'єктів права інтелек­туальної власності?

8. Кому належать особисті немайнові права інтелектуальної влас­ності на об'єкт, створений у зв'язку з виконанням трудового до­говору?

9. Кому належать майнові права інтелектуальної власності на об'єкт, створений у зв'язку з виконанням трудового договору?

10. Кому належать особисті немайнові та майнові права інтелек­туальної власності на об'єкт, створений за замовленням?

11. Відкриття як об'єкт права інтелектуальної власності та їх ознаки.

12. Ознаки обороноспроможності об'єктів права інтелектуальної власності.

13. Зміст права інтелектуальної власності.

 

 

завдання 38.

 

1. Складіть договір на видання твору.
2. Складіть авторський договір на передачу невиключних прав на використання комп'ютерної програми.
3. Складіть авторський договір про передачу виключних прав на використання комп'ютерної програми.
4. Складіть авторський договір про передачу виключних прав на використання ілюстрацій, ескізів рекламного оголошення (вивіски, листівки, буклета).
5. Вона породжує щось якісно нове, що відрізняється по-перше, неповторністю, по-друге, оригінальністю, а чим по-третє? Назвіть її.
6. Що єднає авторство, вину в зобов'язальному праві та право спільної сумісної власності подружжя?
7. Що єднає народного депутата України, суддю і особисті немайнові права автора?
8. Захищаючи деякі права особи, ця правова норма, яка регулює питання опублікування творів одночасно є обмеженням. Обмеженням чого? Про яку правову норму іде мова?
9. Закінчіть фразу: "Винаходом визнається застосування раніше відомого продукту чи способу за...
10. Що єднає конструкцію виробу, технологію виробництва та склад матеріалу?
11. Закінчіть фразу: "Не можна вважати раціоналізаторською пропозицію, яка ставить мету, але...
12. Маючи на увазі одне з прав автора, сучасний вчений стверджував, що це є крадіжкою, брехнею, обманом, гримасою і самообманом. Що він мав на увазі?

13.  Складіть авторський договір про подачу (відчудження) майнових правна літературний письмовий твір в сфері економіки (менеджменту, статистики, техніки та ін.) ескіз рекламного оголошення  (вивіски, листівки, буклети),  креслення  (схему), комп'ютерну програму, переклад особою, що отримали (набувшим) майнові авторські права.

 

Змістовний модуль 6

завдання 39.

 

Назвіть відмінності:

1. Між авторським та патентним правом.
2. Між винаходом і корисною моделлю.
3. Між корисною моделлю  і промисловим зразком.
4. Між винаходом і промисловим зразком.
5. Між винаходом і раціоналізаторською пропозицією.
6. Між винаходом та компонуванням інтегральної мікросхеми

 

завдання 40.

 

1. Назвіть основні джерела авторського права і суміжних прав.
2. Як співвідносяться авторське право та суміжні права?
3. Назвіть ознаки твору.
4. Які види співаторства Ви знаєте?
5. Чим відрізняється право на винагороду від права слідування?
6. Які гарантії встановлює держава для забезпечення недотор­канності твору?
7. Який орган здійснює контроль за додержанням вимог щодо недоторканності твору?
8. Назвіть строки чинності авторського права.
9. Назвіть способи використання твору.
10. В чому різниця між оприлюдненням твору та опублікуван­ням твору?
11. Який порядок реєстрації авторського права на твір?
12. Назвіть твори, які не є об'єктами авторською права.
13. Чи можуть існувати суміжні права без об'єктів авторського права?
14. Назвіть суб'єктів суміжних прав.

 

 

завдання 41.

1. Назвіть елементи знаків охорони авторського права і суміж­них прав.
2. Правове положення патентознавців.
3. Вимоги щодо патентних повірених.
4. Атестація патентних повірених.
5. Повноваження повірених у справах інтелектуальної власності.
6. Правове положення Державного агентства з авторських та суміжних прав, Комітету по захисту прав інтелектуальної власності (Патентного відомства)
7. Держава як володілець прав інтелектуальної власності. підстави набуття державою прав інтелектуальної власності.
8. Спадкоємство інтелектуальних прав.
9. Авторське право на аудіовізуальний твір.

 

 

 

 

 

17. ТЕСТОВІ ЗАВДАННЯ ДЛЯ ПІДСУМКОВИХ КОНТРОЛІВ.

 

 

Змістовний модуль 1

 

Книга перша. “Загальні положення”

 

                                 Розділ І. основні положення.

 

Тема 1.

ПРЕДМЕТ, МЕТОД, принципи, функції, система    ТА ДЖЕРЕЛА ЦИВIЛЬНОГО ПРАВА. ВІДМЕЖУВАННЯ ЦИВІЛЬНОГО ПРАВА ВІД СУМІЖНИХ ГАЛУЗЕЙ ПРАВА.

 

Доберіть правильні відповіді; зверніть увагу на правильність та повноту формулювання відповідей; при необхідності вкажіть на мож­ливу варіантність відповідей.

1. Цивільне право може розглядатися:

1) як галузь права;

2) як галузь, як наука, як навчальна дисципліна;

3) як наука.

 

2. Цивільним законодавством регулюються:

1) особисті немайнові відносини;

2) майнові відносини;

3) бюджетні відносини.

 

3. Відносини, урегульовані цивільним законодавством засновані на:

1) розумності;

2) справедливості;

3) добросовісності;

4) юридичній рівності учасників;

5) вільному волевиявленню учасників;

6) майновій самостійності учасників.

4. До предмета цивільного права належать:

1) майнові та сімейні відносини;

2) особисті немайнові та майнові відносини;

3) майнові відносини;    

4) особисті немайнові відносини.

 

5. Метод цивільно-правового регулювання суспільних відносин:

1) імперативно-диспозитивний;

2)  регулюючий метод;

3) суспільні відносини приватного характеру;

4) активні відносини

6. Метод цивільного права це:

1) засоби та способи впливу на фізичних осіб;   

2) сукупність прийомів та засобів впливу на учасників цивільних правовідносин;                                        

3) сукупність цивільно-правових норм;             

4) вплив за допомогою цивільно-правової відповідальності.

7. Характерними рисами методу цивільного права є:

1) організаційна єдність;

2) диспозитивність норм;

3) юридична рівність сторін;

4) судовий засіб вирішення спорів між учасниками цивільно-пра­вових відносин;

5) імперативність норм;

6) застосування цивільно-правових санкцій;

7) вплив за допомогою державно-владних повноважень.

 

8. Функції цивільного права:

1) регулятивна, охоронна, компенсаційна;

2)  карана функція;

3)  виховна функція;

4)  абсолютна та пасивна функції;

5)  каральну;

6)  регулятивну;

7)  компенсаційну;

8)  охоронну;

9)  превентивну;

10) управлінську.

9. Структура Цивільного кодексу України:

1) Загальна та Особлива частини;

2) 5 книг;

3) 6 книг;

4) Загальна частина, Особлива частина та сімейне право України.

10. Засадами цивільного права є:

1) свобода договору;

2) свобода особистості;

3) невідчужуваність;

4) підзвітність і підконтрольність юридичних осіб перед реєстра­ційними органами державної влади;

5) юридична рівність сторін;

6) свобода підприємницької діяльності;

7) презумпція невинуватості;

8) сполучення місцевих і державних інтересів;

9) презумпція винуватості;

10) всебічна охорона власності;

11) неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини;

12) неприпустимість позбавлення права власності, крім випадків, встановлених Конституцією України та законом;

13) свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена зако­ном;

14) судовий захист цивільного права та інтересу;

15) справедливість, добросовісність та розумність;

16) змінюваність посадових осіб органів місцевого самоврядуван­ня.

 

11. До джерел цивільного права відносять:

1) Конституцію України;

2) закони України;

3) естетичні норми;

4) Постанови Пленуму Верховного Суду України у кримінальних справах;

5) акти місцевого самоврядування;

6) моральні норми;

7) релігійні норми;

8) Постанови Пленуму Верховного Суду України у цивільних спра­вах;

9) міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Вер­ховною Радою України.

 

12. Загальними засадами цивільного законодавства є:

а) свобода договору;

б) свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом;

в) судовий захист цивільного права та інтересу;

г) неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини.

 

13. Система цивільного права:

1) Внутрішнє розташування норм права в основних нормативних актах;

2) Загальне розташування норм в нормативному акті;

3) Окремі норми цивільного права;

4) Система нормативних актів;           

 

 

Змістовний модуль 2

 

 

Тема 5.

ЦИВІЛЬНІ  ПРАВОВІДНОСИНИ

 

 

Доберіть правильні відповіді; зверніть увагу на правильність та повноту формулювання відповідей; при необхідності вкажіть на мож­ливу варіантність відповідей.

 

1.Поняття  цивільних правовідносин:

 

1) це суспільні відносини, що врегульовані нормами цивільного права;

2)  це відносини, що регулюються законодавством України;

3) це відносини, що засновані на підпорядкуванні сторін в суспільних відносинах;

4) це відносини майнового характеру;

 

2. Види цивільно-правових відносин:

 

1) абсолютні та відносні;

2) майнового та немайнового характеру;

3) заперечні та активні відносини;

4) абсолютні, відносні, активні, пасивні, майнові, немайнові;

3. Підставами виникнення, зміни та припинення цивільних правовідно­син є:

1) настання певних життєвих обставин;

2) юридичні факти;

3) події;

4) дії (правомірні та неправомірні);

5) настання життєвих обставин, з якими норми цивільного зако­нодавства пов'язують настання правових наслідків.

4. Елементами цивільних правовідносин є:

1) суб'єкти, об'єкти, фактичний зміст;

2) суб'єкти, об'єкти, фактичний та юридичний зміст (суб'єктивне право та суб'єктивний обов'язок);

3) суб'єкт, об'єкт, об'єктивна сторона, суб'єктивна сторона;

4) суб'єкт, об'єкт, шкода, причинний зв'язок;

5) суб'єкти, об'єкти, суб'єктивне право і суб'єктивний обов'язок.

 5. Суб'єктивний обов'язок це:

1) необхідність належної поведінки зобов'язаної особи перед упов­новаженою особою;

2) абсолютне право суб'єкта;

3) можливість суб'єкта мати правоздатність;

4) можливість суб'єкта цивільного права використовувати права, які забезпечуються та гарантуються державою.

 

6. Визначення нормою права обсягу межі здійснення і захисту цивільних прав та інтересів особи адекватно її ставленню до правових норм це:

1) добросовісність;

2) справедливість;

3) розумність.

 

7. Прагнення сумлінно захистити цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов'язків це:

1) розумність;

2) справедливість;

3) добросовісність;

4) пунктуальність.

 

8. Зважене вирішення питань регулювання цивільних відносин з урахуванням інтересів усіх учасників, а також інтересів громадян це:

1) толерантність;

2) справедливість;

3) розумність;

4) добросовісність.

 

9. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є:

1) договори та інші правочини;

2) дії фізичних осіб;

3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі;

4) створення літературних творів;

5) усиновлення;

6) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності;

7) трудові договори;

8) заповіт;

9) прийняття спадщини;

10) укладення шлюбу.

 

10. Здійснення суб'єктивного цивільного права може відбуватися шляхом вчинення:

1) тільки фактичних дій;

2) тільки юридичних дій;

3) як фактичних так і юридичних дій.

 

11. Виконання цивільного обов'язку:

1) не може бути юридичним фактом;

2) інколи є юридичним фактом;

3) завжди є юридичним фактом.

12. Суб'єктивне право це:

1) належна міра поведінки зобов'язаної особи;

2) можливість суб'єкта цивільного права використовувати права, які забезпечуються та гарантуються державою;

3) необхідність належної поведінки зобов'язаної особи перед упов­новаженою особою;

4) можливість мати деліктоздатність;

5) можливість створювати для себе обов'язки.

 

13. Учасники цивільних правовідносин це:

1) люди;

2) підприємства;

3) люди, держава та підприємства чи організації, іноземні громадяни;

4) фізичні особи, юридичні особи, держава Україна, Автономна Республіка Крим.

 

Розділ ІІ. особи.

 

 

 

 

1. Цивільна правоздатність фізичної особи це:

1) Здатність фізичної особи мати цивільні права та обов’язки;

2) Здатність фізичної особи набувати цивільні обов’язки;

3) Здатність фізичної особи здійснювати цивільні обов’язки;

4) Здатність фізичної особи розпоряджатися своїми правами;

 

2. Момент виникнення та припинення цивільної правоздатності фізичних осіб:

1) Виникає з моменту повноліття фізичної особи та припиняється з її смертю;

2)  Виникає з моменту народження фізичної особи та припиняється з її смертю;

3)  Виникає з 15 років та припиняється зі смертю фізичної особи;

4) Виникає в процесі життя та припиняється зі смертю фізичної особи;

 

3. Цивільна дієздатність фізичної особи це:

1) Здатність фізичної особи створювати для себе цивільні права;

2)  Здатність фізичної особи набувати цивільні права;

3)  Здатність фізичної особи своїми діями набувати цивільних прав і створювати для себе цивільні обов’язки;

4)  Здатність фізичної особи усвідомлювати свої права;

 

4. Момент виникнення повної цивільної дієздатності фізичних осіб:

1) Повна дієздатність настає з 18 років або з моменту укладення шлюбу;

2)  Повна дієздатність настає з моменту укладення шлюбу;

3)  Повна дієздатність настає з 17 років або з моменту укладення шлюбу;

4)  Повна дієздатність настає з моменту отримання паспорта;

 

5. Види дієздатності фізичних осіб:

1) Повна, мінімальна, неповна, обмежена, визнання фізичної особи недієздатною;   

2) Повна, часткова, неповна, обмежена, визнання фізичної особи недієздатною;  

3) Часткова, мінімальна, неповна, обмежена;

4)  Мінімальна, максимальна, повна, обмежена; 

 

6. Часткова цивільна дієздатність це:

1) Коли фізична особа досягла 15 років;

2)  Коли фізична особа не досягла 15 років(неповнолітня особа);

3)  Коли фізична особа не досягла чотирнадцяти років (малолітня особа);

4)  Коли фізична особа не досягла тринадцяти років (малолітня особа);

 

7. Неповна цивільна дієздатність:

1) Фізична особа у віці від 15 до 18 років (неповнолітня особа);

2)  Фізична особа у віці від чотирнадцяти років  до вісімнадцяти років (неповнолітня особа);

3)  Фізична особа у віці від 13 до 18 років; 

4)  Фізична особа у віці від 16 до 18 років; 

 

8. Цивільна відповідальність неповнолітньої особи:

1) Неповнолітня особа особисто несе відповідальність за порушення договору, укладеного нею самостійно відповідно до закону; 

2)  Неповнолітня особа не несе відповідальності за порушення договору;

3) За неповнолітню особу у разі порушення нею договору несуть відповідальність її батьки;

4) За неповнолітню особу у разі порушення нею договору несуть субсидіарну відповідальність її батьки, усиновителі, піклувальники;

 

9. Обмеження цивільної дієздатності фізичної особи відбувається за:

1) Рішенням суду;

2)  Наказом керівника підприємства;

3)  Рішенням профспілок;

4)  Рішенням правоохоронних органів;

 

10. Підстави визнання фізичної особи недієздатною:

1) Якщо фізична особа вживає алкоголь та психотропні речовини;

2)  Якщо фізична особа ставить в скрутне матеріальне становище себе і свою сім’ю;

3)  Якщо фізична особа тяжко захворіла;

4)  Якщо фізична особа внаслідок хронічного, стійкого психічного розладу не здатна усвідомлювати значення своїх дій та (або керувати ними);

 

11.  Строк, протягом якого відбувається визнання фізичної особи безвісно відсутньою та умови такого визнання:

1) Якщо протягом одного року в місці її постійного проживання немає відомостей про місце її перебування;

2)  Якщо протягом трьох років в місці її постійного проживання немає відомостей про місце її перебування;

3)   Якщо протягом трьох років в місці її постійної роботи немає відомостей про місце її перебування;

4)  Як що є підстави вважати, що особа померла; 

 

 

12.  Умови оголошення фізичної особи померлою:

1) Якщо умісті її постійного проживання немає відомостей про її перебування протягом трьох років;

2)  Якщо умісті її постійного проживання немає відомостей про її перебування протягом шести місяців;

3) Якщо особа відсутня протягом двох років в місті свого постійного проживання; 

4)  Якщо особа постійно не з’являється в місті свого постійного проживання;

  

13. Безпосереднє ведення справ щодо опіки і піклування покладається на:

а) відділи економіки;

б) відділ освіти;          

в) відділи соціального захисту населення;

г) відділи охорони здоров'я.

 

14. Суд встановлює:

а)опіку над фізичною особою, в разі визнання її недієздатною;

б) піклування над фізичною особою в разі обмеження її цивільної дієздатності;

в) опіку над малолітньою особою та піклування над неповнолітньою особою, якщо при розгляді справи буде встановлено, що вони позбавлені батьківського піклування.

 

15. Опікуном або піклувальником не може бути фізична особа:

а) яка була усиновлювачем, але усиновлення було скасовано або визнано недійсним з їхньої вини;

б) яка позбавлена батьківських прав, якщо ці права не були поновлені;

в) поведінка та інтереси якої суперечать інтересам фізичної особи, яка потребує опіки

або піклування;

г) яка має судимість за скоєння умисного злочину.

 

16. Опікун може укладати з підопічним:

а) договір дарування;

б) договір позики;

в) договір майнового найму;

г) договір доручення.

 

17. Опікун не має права без дозволу органу опіки та піклування:

а) відмовитися від майнових прав підопічного;

б) видавати письмові зобов'язання від імені підопічного;

в) укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державнім реєстрації;

г) укладати договори щодо іншого цінного майна.

 

18. Опіка припиняється у разі:

а) передачі малолітньої особи батькам (усиновлювачам);;

б) досягнення підопічним 14-ти років;

в) поновлення цивільної дієздатності особи, яка була визнана недієздатною;

г) направлення малолітнього у школу соціальної реабілітації, при умові, що він раніше перебував під опікою

 

19. Піклування припиняється у разі:

а) засудження неповнолітнього до позбавлення волі;

б) досягнення неповнолітньою особою повноліття;

в) реєстрації шлюбу неповнолітньої особи;

г) надання неповнолітній особі повної цивільної дієздатності;

д) поновлення цивільної дієздатності фізичної особи, цивільна дієздатність якої була обмежена.

 

 

 

 

Доберіть правильні відповіді; зверніть увагу на правильність та повноту формулювання відповідей; при необхідності вкажіть на мож­ливу варіантність відповідей.

 

1. Поняття та ознаки юридичної особи:

1)  Це люди з вищою юридичною освітою;

2)  Це фізичні особи, що займаються підприємницькою діяльністю;

3) Це фізичні та юридичні особи, які займаються підприємницькою діяльністю та мають відокремлене майно;

4) Це організація, створена і зареєстрована в установленому порядку, наділена цивільною правоздатністю та дієздатністю, яка має організаційну єдність, відокремлене майно та можливість самостійно виступати в цивільному обороті.

 

2. Виникнення правоздатності юридичних осіб:

1) Цивільна правоздатність юридичної особи виникає з моменту її створення; 

2)  Цивільна правоздатність юридичної особи виникає з моменту її реєстрації в ДПА; 

3)  Цивільна правоздатність юридичної особи виникає з моменту підписання документів;

4)  Цивільна правоздатність юридичної особи виникає з моменту відкриття рахунку в банку;

 

3.  Види юридичних осіб в залежності від мети створення:

1) Комерційні та представницькі;

2)  Комерційні та некомерційні;

3)  Іноземні та змішані;

4) Міжнародні організації та концерни;

 

4.  Види юридичних осіб в залежності від порядку їх створення:

1) Концерни, консорціуми, благодійні фонди;

2)  Благодійні фонди, об’єднання громадян;

3) Юридичні особи приватного права та юридичні особи публічного права;    

4) Приватні та публічні організації;

 

5.  Види юридичних осіб в залежності від форм власності:

1) Державні та колективні юридичні особи;

2)  Приватні та державні юридичні особи;

3)  Державні та комунальні юридичні особи;

4)  Загальнодержавні та приватні юридичні особи;

 

6.  Види юридичних осіб в залежності від сфери діяльності:

1) Підприємства, установи, організації;

2)  Командитні товариства;

3)  Змішані підприємства; 

4)  міжнародні організації та об’єднання;

 

7. Юридична особа публічного права створюється:

1) Наказом керівника юридичної особи;

2)  Розпорядчим актом президента України, органу державної влади, органу влади Автономної республіки Крим або органу місцевого самоврядування;

3) Рішенням Конституційного суду України;  

4) Постановою пленуму Верховного суду України;

8. Правоздатність юридичних осіб виникає з моменту:

1) державної реєстрації;

2) затвердження статуту або положення;

3) видання указу про створення;

4) відкриття рахунку у банку.

9. Способи утворення юридичних осіб:

1) розпорядчий;

2) указний;

3) нормативний;

4) нормативно-явочний;

5) договірний;

6) дозвільний;

7) законний;

8)судовий;

9) реєстраційний.

10. Цивільна правоздатність юридичної особи це:

1) дієздатність юридичної особи;

2) здатність діяти у межах свого статуту або положення;

3) здатність мати цивільні права та обов'язки;

4) здатність нести майнову відповідальність.

 

11. Господарським товариством визнаються:

1) Юридичні особи публічного права; 

2)  Юридичні особи, зареєстровані в установленому законом порядку;

3)  Юридичні особи, які мають цінні папери;  

4) Юридичні особи, з поділеним на частки учасників статутним (складеним) капіталом;

12. Види господарських товариств:

1) акціонерне товариство;

2) командитне товариство;

3) релігійне товариство;

4) повне товариство;

5) творча спілка;

6) політична партія;

7) селянське господарство;

8) товариство з обмеженою відповідальністю;

9) товариство з додатковою відповідальністю;

10) закрите акціонерне товариство;

11) відкрите акціонерне товариство.

 

13. Товариство з обмеженою відповідальністю це:

1) Це товариство, яке має статутний фонд, поділений на частки і засновники несуть відповідальність по боргам товариства в повному обсязі;

2) Це товариство, яке має статутний фонд, поділений на частки і засновники несуть відповідальність по боргам товариства в межах своїх часток.

3) Це товариство, яке має статутний фонд, поділений на частки і засновники несуть додаткову відповідальність по боргам товариства в межах своїх часток.

4) Це товариство, яке має статутний фонд, поділений на частки і засновники несуть субсидіарну відповідальність по боргам товариства.

 

14. Товариство з додатковою відповідальністю це:

1) Це товариство, яке має статутний фонд, поділений на частки і засновники несуть колегіальну відповідальність;

2) Це товариство, яке має статутний фонд, поділений на частки і засновники несуть субсидіарну відповідальність;

3) Це товариство, яке має статутний фонд, поділений на частки і засновники несуть додаткову відповідальність в кратному розмірі своїх часток, які визначаються установчими документами;

 4) Це товариство, яке має статутний фонд, поділений на частки і засновники несуть солідарну відповідальність по боргам товариства в повному обсязі;

 

15. Повне товариство це:

1) Це товариство, яке має статутний фонд, поділений на частки і засновники несуть повну, солідарну відповідальність по боргам товариства всім належним їм майном;

2) Це товариство, яке має статутний фонд, поділений на частки і засновники несуть повну, субсидіарну відповідальність по боргам товариства в межах їх часток;

3) Це товариство, яке має статутний фонд, поділений на частки і засновники несуть повну відповідальність по боргам товариства;

 4) Це товариство, яке має статутний фонд, поділений на частки і засновники несуть відповідальність по боргам товариства в межах їх часток;

 

16. Акціонерне товариство це:

1) Це товариство, яке має статутний фонд, поділений на певну кількість акцій однакової номінальної вартості; 

2) Це товариство, яке має статутний фонд, поділений на певну кількість часток;

3) Це товариство, яке має статутний фонд, поділений на певну кількість акцій різної вартості; 

4) ) Це товариство, яке має дві групи засновників;

 

17. Види акціонерних товариств:

1) Підприємницькі та непідприємницькі;

2)  Командитні та закриті товариства;

3) Відкриті та повні товариства;  

4) Відкритого та закритого типу;

 
18. Ліквідація юридичної особи це:

1) припинення діяльності юридичної особи без переходу прав і обов'язків шляхом правонаступництва;

2) припинення діяльності юридичної особи з переходом прав і обов'язків до інших осіб;

3) реорганізація;

4) виділ.

 

19. Правоздатність юридичної особи:

1) загальна;

2) спеціальна;

3) рівна;.

4) персоніфікована;

5) особлива.

20. В зміст правоздатності юридичних осіб входять:

1) право на честь, гідність;

2) право на товарний знак;

3) місцезнаходження;

4) найменування;

5) рахунок у банку;

6) юридична адреса;

7) знаки для товарів і послуг.

21. До видів реорганізації відносять:

1) ліквідацію;

2) злиття;

3) виділ;

4) злиття, приєднання; поділ, перетворення;

5) злиття, виділ, приєднання, поділ, перетворення, ліквідацію;

6) ліквідацію (примусову та добровільну), виділ, поділ, перетво­рення, злиття.

 

22. Ознаками юридичної особи є:

а) наявність відокремленого майна;

б) самостійна відповідальність за зобов'язаннями;

в) придбання і реалізація цивільних прав від свого імені;

г) організаційна єдність.

 

23. Можливість від свого імені набувати майнових та особистих прав і мати обов'язки полягає в тому, що юридична особа має право від свого імені:

а) укладати договори;

б) виступати в зобов'язаннях;

в) нести самостійну відповідальність;

г) висувати кандидатів у депутати.

 

24. У цивільному обороті юридична особа виступає:

а) від свого імені;

б) від імені своїх засновників;

в) від імені учасників.

 

 

25. Залежно від форми участі органів державної влади у створенні юридичної особи розрізняються:

а) розпорядчий порядок утворення юридичних осіб;

б) дозвільний порядок утворення юридичних осіб;

в) договірний порядок утворення юридичних осіб;

г) нормативно-явочний порядок утворення юридичних осіб.

 

26. Ознаками підприємницького товариства є;

а) мета отримання прибутку;

б) можливість розподілу прибутку між учасниками товариства;

в) організація господарського товариства;

г) організація установи, яка надає платні послуги;

д) організація виробничого кооперативу.

 

27. Непідприємницькими організаціями є:

а) релігійні громади;

б) політичні партії;

в) громадські організації;

г) благодійні організації

 

28. Юридична особа може діяти:

а) тільки на підставі статуту;

б) тільки на підставі засновницького договору;

в) як на підставі одного з цих документів так і на підставі обох.

 

29. У статуті товариства вказуються:

а) найменування юридичної особи;

б) органи управління товариством;

в) компетенція органів управління;

г) порядок вступу до товариства та виходу з нього;

д) порядок спільної діяльності засновників товариства.

 

30. У засновницькому договорі товариства визначаються:

а) зобов'язання учасників створити товариство;

б) порядок їх спільної діяльності щодо його створення;

в) умови передання товариству майна його учасників.

 

31. Створюються і діють на підставі установчого договору:

а) акціонерне товариство;

б) товариство з обмеженою відповідальністю;

в) товариство з додатковою відповідальністю;

г) повне товариство;

д) командитне товариство.

32. Створюються і діють на підставі установчого договору і статуту;

а) акціонерне товариство;

б) товариство з обмеженою відповідальністю;

в) товариство з додатковою відповідальністю;

г) повне товариство;

д) командитне товариство.

 

33. Юридична особа припиняється в результаті:

а) злиття;

б) виділу;

в) поділу;

г)приєднання;

д) перетворення;

е) санації.

 

34. При перетворенні юридичної особи одного виду в юридичну особу іншого виду відбувається:

а) зміна виду діяльності;

б) зміна організаційно-правової форми;

в) зміна як виду діяльності так і організаційно-правової форми.

 

35. У разі ліквідації платоспроможної юридичної особи у першу чергу задовольняють:

а) вимоги працівників, пов'язані з трудовими відносинами;

б) вимоги щодо податків;

в) вимоги автора про плату за використання результату його інтелектуальної, творчої діяльності;

г) вимоги щодо відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров”я або смертю.

 

 

 

 

ПИТАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ

 

1. Яке майно може переходити у власність держави?
2. Чи можуть фізичні особи бути представниками держави Ук­раїна, Автономної Республіки Крим і територіальних громад? Якщо так, то в яких випадках і на основі якого документу?
3. Які способи набуття права власності притаманні лише державі?
4. До якої форми власності належить власність Автономної Рес­публіки Крим?
5. Як Ви розумієте термін «державна скарбниця»?
6. Чи може держава виступати в якості боржника?
7. В які цивільні відносини можуть вступати територіальні гро­мади?
8. В чому виражається особливе місце держави Україна серед суб'єктів цивільного права?
9. В особі яких органів держава Україна може виступати як суб'єкт цивільного права?
10. Дайте визначення територіальній громаді?

 

 

Розділ ІІІ. об'єкти цивільних прав.

 

Тема 9.

ОБ”ЄКТИ ЦИВІЛЬНИХ ПРАВ.

Доберіть правильні відповіді; зверніть увагу на правильність та повноту формулювання відповідей; при необхідності вкажіть на мож­ливу варіантність відповідей.

1. Об'єктами цивільних прав є:

1) матеріальні і нематеріальні блага;

2) речі, гроші, цінні папери, майно, майнові права, результати робіт, послуги, результати інтелектуальної, творчої діяльності, інфор­мація;

3) цивільні правопорушення;

4) об'єкти, вилучені з цивільного обороту;

5) особисті немайнові блага;

6) інформація;

7) відшкодування збитків.

 

2. Річчю в цивільному праві визнається :

1) Предмет матеріального світу, який задовольняє потреби людей, і щодо якого можуть виникати цивільні права та обов’язки;

2) Майнові відносини;

3)  Засоби регулювання цивільних правовідносин; 

4) Цивільно-правові норми;

 

3. Споживною є річ, яка:

1) внаслідок одноразового її використання знищується або при­пиняє існувати у первісному вигляді;    

2) призначена для одноразового використання;

3) призначена для неодноразового використання і зберігає при цьому первісний вигляд протягом тривалого часу;              

4) наділена тільки властивими їй ознаками;

5) призначена для обслуговування іншої речі;

6) виконує роль загального еквіваленту.

 

 

 

4. За критерієм оборотоздатності об’єкти цивільних прав поділяються на:

1) Об’єкти подільні і неподільні;

2)  Об’єкти рухомі та нерухомі;

3) Об’єкти, що обертаються вільно,  об’єкти, обмежені в цивільному обороті, об’єкти вилучені з цивільного обігу;

4) Всі вище перераховані;

 

5. Види речей:

1) Рухомі та нерухомі;

2)  Подільні та неподільні, рухомі та основні, родові та невизначені;

3)  Головні та приналежні, споживні та неспоживні, подільні та неподільні, речі, визначені індивідуальними або родовими ознаками складні речі, складні, плоди і доходи;    

4) Тварини, майно, цілісний майновий комплекс;

 

 

6. Цінний папір це:

1) Грошовий документ встановленої форми з відповідними реквізитами, що посвідчує грошове або інше майнове право і визначає взаємовідносини між особою, яка його випустила і власником та передбачає виконання зобов’язань;

2) Документ встановленої форми з відповідними реквізитами, що посвідчує особу;

3) Договір;  

4) Довіреність;

7. Гроші це:

1) грошові знаки у вигляді банкнот, казначейських білетів, монет;

2) документи встановленої форми з відповідними реквізитами;

3) види майна, що вважаються валютними цінностями;

4) законний платіжний засіб, обов'язковий до приймання за но­мінальною вартістю на всій території України;

5) грошова одиниця, яка виконує роль загального еквіваленту.

 

8. Групи цінних паперів:

1) Рухомі та нерухомі;

2) Привілейовані та на пред’явника;

3) Пайові, боргові та казначейські;

4) Пайові, боргові, похідні, товаророзпорядчі;

 

9. Види акцій:

А) Прості та похідні;

Б) Векселі, деривативи, товаророзпорядчі, привілейовані;

В) Іменні та на пред’явника;

Г) Прості, привілейовані, іменні, на пред’явника;

 

10. Облігація це:

1) Цінний папір, якій підтверджує відносини позики і дає право власнику на отримання % і повернення грошей;

2)  Документ, що посвідчує боргові зобов’язання;

3) Документ, що посвідчує договірні відносини між особами;

4) Казначейське зобов’язання;

 

11. Вексель це:

1) Іменний цінний папір, вилучений з обороту;

2) Документ, що дає право на отримання прибутку;

3) Цінний папір, який підтверджує безумовне грошове зобов’язання однієї особи перед іншою;

4) Ощадний сертифікат;

 

12. Види векселів:

1) Іменний та не пред’явника;

2)  Короткостроковий та довгостроковий;

3)  Простий та іменний;

4)  Простий та переказний;

 

13. Послуги можуть бути:

1) фактичні;

2) юридичні;

3) вольові;

4) змішані;

5) відокремлені від особи, яка їх надає;

6) нерозривно пов'язані з особою, яка їх надає;

7) родові;

8) індивідуально визначені.

 

14. До об 'єктів, обмежено оборотоздатних відносяться:

1) об'єкти, які належать лише певним учасникам цивільного обо­роту;                                                      

2) об'єкти, які належать всім учасникам цивільного обороту;

3) речі, визначені індивідуальними ознаками;

4) тварини;

5) об'єкти, придбання або відчуження яких може здійснюватися на підставі відповідного дозволу;

6) тютюнові вироби та алкогольні напої;

7) нерухоме майно;

8) бойова зброя;

9) мисливська та спортивна зброя.

 

Змістовний модуль 3

 

 

Розділ Іv. правочини. представництво.

 

 

 

Доберіть правильні відповіді; зверніть увагу на правильність та повноту формулювання відповідей; при необхідності вкажіть на мож­ливу варіантність відповідей.

 

 

1. Правочин це:

1) Відносини з приводу особистих немайнових благ;

2)  Набуття особою права власності;

3)  Дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків; 

4)  Відносини з приводу авторського права;

 

 

2. Форма правочину:

1) Зареєстровані, незареєстровані;

2) Конклюдентні та казуальні;

3) Усні, письмові, нотаріально посвідчені;

4)  Абстрактні та реальні;

 

3. При визнанні правочину недійсним застосовуються:

1) одностороння реституція;

2) двостороння реституція;

3) недопущення реституції;

4) ваші варіанти, якщо вони є, вкажіть, які саме.

 

4. Загальними вимогами закону щодо чинності правочину є:

1) відповідність правочину закону, дієздатність учасників право-чину, відповідність волі та волевиявлення учасників правочину, виз­начена законом форма правочину;

2) дієздатність учасників правочину, відповідність волі та волеви­явлення учасників правочину, визначена законом форма правочину;

3) відповідність правочину закону, відповідність волі та волевияв­лення учасників правочину, визначена законом форма правочину;

4) відповідність правочину закону, дієздатність учасників право­чину, відповідність волі та волевиявлення учасників правочину, виз­начена законом форма (вербальна, письмова — проста або нотарі­альна) правочину;

5) укладення правочину в простій письмовій або нотаріальній формі;

6) зміст правочину не суперечить ЦК України, іншим актам циві­льного законодавства, а також моральним засадам суспільства; на­явність необхідного обсягу цивільної дієздатності особи, яка вчиняє правочин; відповідність волевиявлення учасника правочину його внутрішній волі; форма, встановлена законом; правочин має бути спря­мований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

 

5. Недійсність право чину визнається за:

1) Домовленістю між сторонами;

2)  Рішенням суду;

3)  Рішенням профспілкового органу;

4)  Наказом керівника підприємства;

 

6. Консенсуальний правочин це правочин:            

1) для вчинення якого достатньо досягнення згоди між сторонами про його вчинення;

2) для вчинення якого необхідна згода сторін і передача речей, майна тощо;

3) в якому вбачається правова мета;

4) який вчиняється на довірчих відносинах між сторонами.

7. Правочин визнається відплатним, якщо:

1) зобов'язання однієї сторони вчинити ту чи іншу дію відповідає зустрічному зобов'язанню іншої сторони щодо надання матеріаль­ного або іншого блага;

2) зустрічне зобов'язання відсутнє;

3) відплатність правочину встановлена законом;

4) відплатність правочину встановлена договором.

8. Удаваний правочин це правочин:

1) укладений з метою приховати інший правочин, який насправді був укладений;

2) укладений лише про людське око;

3) відносно недійсний правочин;

4) заперечний;

5) укладений внаслідок обману, насильства, погрози;

6) укладений без наміру створити юридичні наслідки.

9. Фіктивний правочин це:

1) абсолютно недійсний правочин;

2) правочин, укладений без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином.

3) правочин, укладений внаслідок обману;

4) нікчемний правочин;

5) правочин, укладений з метою приховати інший правочин.

 

10. Довіреність - це:

1) Це письмовий односторонній правочин;

2) Це двосторонній договір;

3) Це документ, що посвідчує боргові зобов’язання;

4) Це цінний папір..

 

11. Види довіреності:

1) Одноразова та багаторазова;

2) Разова, спеціальна, генеральна;

3) Зареєстрована та незареєстрована;

4) Генеральна;

 

12. Представництво це:

1) Право відношення, в якому одна сторона зобов’язується повернути іншій стороні грошову суму;

2) Правовідношення,  в якому одна сторона зобов’язана або має право вчинити від імені правочин від імені другої сторони, яку вона представляє;

3) Правовідносини з приводу права власності;

4) Правовідносини, коли одна особа, яка має широке коло повноважень по відношенню до іншої;

 

13. Представництво є системою, що включає правовідносини:

а) між тим, кого представляють і представником;

б) між тим кого представляють, і третьою особою;

в) між представником і третьою особою;

г) між тим кого представляють і особою, яка посвідчує документ, що засвідчує право на представництво.

 

14. Для внутрішніх відносин представництва характерним є:

а)спрямованість на упорядкування правових зв'язків між тим, кого представляють і третьою особою;

б)службовий (допоміжний) характер щодо зв'язків між тим кого представляють і третьою особою;

в) виникнення і реалізація не в інтересах того, хто вчиняє дії (представника) а з метою здійснення інтересу того, кого представляють.

 

15. Перевищення повноважень представником вважається кількісним, якщо має місце перевищення:

а) числа, ваги, міри речей;

б) строку договору, який треба укласти;

в) розміру плати або покупної ціни;

г) номенклатури продукції.

 

16. Якісне перевищення повноважень представника може стосуватися:                                       

а) виду оплати;

б) властивості і специфіки предмета угоди;

в) вибору контрагента, з яким має бути укладена угода;

г) характеру самої угоди, вчинення дій, не передбачених довіреністю.

 

17. Схвалення дій представника, який перевищив свої повноваження можливе у формах:

а) схвалення шляхом заяви про це;

б) схвалення мовчазною згодою;

в) схвалення шляхом здійснення конклюдентних дій.

 

18. Піклувальник може виступати представником підопічного у наступних випадках:

а) за дорученням підопічного;

б) за рішенням органу опіки і піклування;

в) у разі хвороби неповнолітнього, яка сприяє особистому укладенню правочину;

г) при веденні справ неповнолітнього у суді чи інших установах.

 

19. До особливостей комерційного представництва слід віднести:

а) предмет;

б) системний характер дій комерційного представника;

в) надання посередницьких послуг;

г) право комерційного представника одночасно представляти різні сторони у правочині.

 

20. Комерційний представник може:

а) приймати на себе зобов'язання здійснювати визначені юридичні дії від імені і за рахунок особи, що представляється;

б) приймати на себе зобов'язання здійснювати визначені юридичні дії від свого імені, але за рахунок особи, що представляється;

в) приймати на себе зобов'язання здійснювати визначені фактичні дії.

 

21. Підставою комерційного представництва може бути:

а) тільки цивільно-правовий договір;

б) тільки трудовий договір;

в) як цивільно-правовий так і трудовий договір.

 

22. Представництво за довіреністю припиняється у разі:

а) відмови третіх осіб від співробітництва із представником;

б) визнання довіреності недійсною;

в) відмови представника від вчинення дій, що були визначені

довіреністю;

г) припинення юридичної особи, яка видала довіреність;

д) смерть особи, якій видано довіреність.

 

23. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі:

а) якщо його зміст зафіксований в одному або в кількох документах;

б) якщо його зміст зафіксований у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони;

в) якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку;

г) якщо він підписаний його сторонами.

 

24. У письмовій формі належить вчиняти:

а) правочини між юридичними особами;

б) усі правочини між фізичною та юридичною особою;

в) правочини між фізичною особою та державою.

 

25. Схвалення правочину, укладеного малолітньою особою можливе:

а) тільки у активній формі;

б) тільки у пасивній формі;

в) як в активній так і в пасивній формі.

 

26. Для визнання недійсним правочину укладеного малолітньою особою за межами її дієздатності необхідно:

а) щоб хоч однією із сторін виступала особа, яка не досягла 14 років;

б) щоб правочин виходив за межі дрібного побутового;

в) щоб було відсутнє схвалення дій малолітнього з боку його законних представників;

г) щоб правочин суперечив інтересам держави і суспільства.

 

27. Правочин, який вчинила фізична особа, дієздатність якої обмежена, за межами її цивільної дієздатності без згоди піклувальника може бути визнаний судом недійсним якщо буде встановлено наявність таких умов:

а) правочин суперечить інтересам самого підопічного;

б) правочин суперечить інтересам членів його сім'ї;

в) правочин суперечить інтересам членів сім'ї, яких підопічний повинен утримувати;

г) відсутня згода піклувальника на вчинення такого правочину.

 

28. Для дійсності правочину, укладеного без дозволу органу опіки і піклування необхідні такі умови:

а) особиста заінтересованість третіх осіб в укладенні такого правочину;

б) відповідальність правочину інтересам фізичної особи, над якою встановлено опіку або піклування;

в) звернення заінтересованої особи до суду з позовом про визнання такого правочину дійсним;

г) рішення суду про визнання правочину дійсним.

 

29. У випадку вчинення правочину без дозволу органу опіки і піклування заінтересованою особою може бути:

а) опікун, який уклав правочин за дієздатну особу;

б) піклувальник, котрий дав згоду на укладення правочину;

в) неповнолітня або обмежена у дієздатності особа;

г) третя особа, з якою укладено правочин без дозволу органу опіки і піклування.

30. Стан, при якому особа не усвідомлює своїх дій, може мати одну з таких форм:          

а) результативну;

б)охоронну;

в) кумулятивну;

г)вольову;

д) абстрактну;

е) інтелектуальну.

 

31. Істотне значення має помилка щодо:

а) мети правочину;

б) природи правочину;

в) прав та обов'язків сторін;

г) відповідальності сторін;

д) таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням.

 

 

РОЗДІЛ V.

Строки та терміни. Позовна давність.

 

Тема 11.  Строки та терміни. Позовна давність.

 

Доберіть правильні відповіді; зверніть увагу на правильність та повноту формулювання відповідей; при необхідності вкажіть на мож­ливу варіантність відповідей.

 

 

1. Строками у цивільному праві є :

1) Строки позовної давності;

2) Строки визначені угодою, судом, адміністративним актом;

3) Тільки строки, визначені законом;

4) Усі перелічені вище.

 

2. Строк і термін це:

1) тотожні поняття;

2) різні за змістом поняття;

3) певний момент у часі.

3. Строки здійснення цивільних прав та виконання обоє 'язків це:

1) диспозитивні строки;

2) строки існування цивільних прав;

3) строки, протягом яких суб'єкт цивільних прав може реалізову­вати належне йому суб'єктивне право та виконувати покладені на нього обов'язки;

4) імперативні строки;

5) строки захисту цивільних прав;

6) позовна давність;

7) договірні строки.

 

 

4. Позовна давність в один рік застосовується до вимог:

а) про стягнення неустойки;

б) про спростування недостовірноїінформації у засобах масовоїінформації;

в) про оскарження дій виконавця заповіту;

г) про розірвання договору дарування;

д) у зв'язку з недоліками проданого товару.

 

5. Перебіг позовної давності зупиняється:

а) якщо пред'явленню позову перешкоджала непереборна сила;

б) у разі відстрочення виконання зобов'язання на підставах, встановлених законом;

в) у разі зупинення дії закону або іншого нормативно-правового акта,який регулює відповідні відносини;

г) якщо позивач або відповідач перебувають у складі Збройних сил України.

 

6. Позовна давність не поширюється:

а) на вимогу про розірвання договору купівлі-продажу нерухомості;

б) на вимогу вкладника до банку про видачу вкладу;

в) на вимогу про відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю;

г) на вимогу страхувальника до страховика, про здійснення страхової виплати;

д) на вимогу про переведення на співвласника прав та обов'язків покупця у разі порушення переважного права купівлі частки у праві спільної часткової власності.

 

7. Позовна  давність  це:

1) Строк, у межах якого особа може звернутись до суду з вимогою про захист порушеного свого права або інтересу;

2) Строк, який не обмежує особу щодо звернення до суду за захистом своїх прав та інтересів;

3) Позовна заява;

4)  Строк, у межах якого особа може вирішити питання про право власності на річ;

 

8. Види позовної давності:

1) Скорочена та тривала;

2)  Збільшена та скорочена;

3)  Строкова та безстрокова;

4) Загальна та спеціальна;

 

 

9. Початок  перебігу строку позовної давності починається:

1) З дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, або про особу яка їх порушила: 

2) З дня, коли особа подала позов до суду;

3) З дня, коли порушені права особи;

4) З дня, коли особа звернулася з претензією до іншої особи з приводу порушення її прав;

 

10. Присікальні (преклюзивні) строки це:

І) строки, протягом яких суб'єкт цивільного права може реалізу­вати належне йому суб'єктивне право;                

2) строки для реалізації суб'єктивних прав;

3) строки невиконання обов'язків;

4) гарантійні строки;

5) строки служби товару;

6) претензійні строки.

 

11. Позовна давність це строк:

1) у межах якого особа, чиє суб'єктивне право порушено, має право вимагати його примусового захисту;

2) у межах якого особа може реалізувати свої суб'єктивні права;

3) протягом якого боржник зобов'язаний передати річ тощо;

4) існування цивільних прав;

5) у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права та інтересу.

12. Підстави зупинення перебігу позовної давності:

1) відстрочення виконання зобов'язання на підставах, встановле­них законом;

2) пред'явлення позову до суду;

3) непереборна сила;

4) перебування позивача у складі Збройних Сил України, переве­дених на воєнний стан;

5) припинення нормативно-правового акту, який регулює дані відносини;

6) перебування позивача або відповідача у складі Збройних Сил України або в інших створених відповідно до закону військових фор­муваннях, що переведені на воєнний стан;

7) надзвичайна або невідворотна за даних умов подія.

13. Підстави переривання перебігу позовної давності:

1) непереборна сила;

2) пред'явлення позову до суду, який не залишився без розгляду;

3) вчинення зобов'язаною особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку;

4) мораторій;

5) визнання боргу;

6) вчинення зобов'язаною особою дій, що свідчать про визнання боргу, в спорах, в яких однією або обома сторонами є фізичні особи;

7) вчинення зобов'язаною особою дій, що свідчать про визнання боргу, в спорах, в яких обома сторонами є фізичні особи;

8) пред'явлення позову до суду, який був залишений без розгляду;

9) пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а

також якщо предметом позову є лише частина вимоги» право на яку має позивач.

14. Позовна давність може бути:

1) загальна;

2) спеціальна;

3) скорочена;

4) скорочена або спеціальна;

5) особлива;

6) виключна.

15. Загальна позовна давність встановлюється у:

1) три роки;

2) п'ять років;

3) один рік;

4) десять років;

5) шість місяців.

16. Імперативність норм про позовну давність полягає у:

1) можливості зменшити строк позовної давності;

2) неможливості змінити строк позовної давності;

3) недійсності правочинів про зміну строків позовної давності і порядку їх обчислення;

4) обов'язковості застосування строків позовної давності судами незалежно від заяви сторін;                 .

5) можливості збільшити строк позовної давності.

 

 

 

Книга друга. “Особисті немайнові права фізичної особи”

 

Тема 12.

особисті  немайнові  права  фізичної  особи.

 

Доберіть правильні відповіді; зверніть увагу на правильність та повноту формулювання відповідей; при необхідності вкажіть на мож­ливу варіантність відповідей.

 

1. Цивільне право:

а) тільки регулює особисті немайнові відносини;

б) тільки охороняє особисті немайнові відносини;

в) регулює і охороняє особисті майнові відносини.

 

2. Особисті немайнові права належать кожній фізичній особі:

а) від народження;

б) за договором;

в) за адміністративним актом;

г)за законом.

 

3. До ознак особистих немайнових прав відносять:

1) відсутність економічного змісту;

2) тісний зв'язок з фізичною особою;

3) належать фізичній особі довічно;

4) зв'язок з майновими відносинами;

5) залежність від віку фізичної особи;

6) належать кожній фізичній особі від народження або за зако­ном;

7) мають абсолютний характер;

8) нетоварність;

9) виникають з приводу майнових благ;

10) мають відносний характер;

11) мають абсолютний (відносний) характер.

 

4. До особистих немайнових прав фізичних осіб належать:

1) честь, гідність;

2) особиста недоторканість;

3) всі конституційні права нематеріального характеру;

4) честь, гідність, особиста недоторканість та права на результати інтелектуальної творчості.

 

 

5. Відповідно до ЦК України особисті немайнові права класифікують:

а) залежно від їх предмета;

б) залежно від їх суті;

в) залежно від ступеня їх важливості;

г) залежно від їх цільового призначення.

6. До особистих немайнових прав, що забезпечують природне існування фізичної особи відносять право на:        

1) донорство

2) медичну допомогу;

3) свободу;

4) недоторканність житла;

5) сім'ю;

6) свободу пересування;

7) місце проживання;

8) мирні зібрання;

9) життя;

10) опіку або піклування;

11) інформацію;

12) ім'я;

13) особисту недоторканність;

14) особисті папери;

15) мирні зібрання;

16) таємницю про стан здоров'я;

17) охорону здоров'я.

7. До особистих немайнових прав, що забезпечують соціальне буття фізичної особи відносять право на:

1) мирні зібрання;

2) повагу до гідності та честі;

3)  недоторканність житла;

4) свободу пересування;

5) місце проживання;

6) особисте життя та його таємницю.

7) вибір роду занять;

8) усунення небезпеки, яка загрожує життю та здоров'ю;

9) інформацію про стан свого здоров'я;

10) сім'ю;

11) безпечне для життя і здоров'я довкілля;

12) медичну допомогу;

13) опіку або піклування;

14) свободу об'єднання;

15) зміну імені;

16) повагу до людини, яка померла;

17) свободу;

 

8. ЦК України передбачено можливість обмеження особистих немайнових прав фізичної особи за:

а) предметом;

б) обсягом;

в) змістом;

г) суттю.

 

9. Межі реалізації особистих немайнових прав можуть бути:

а) особливими:

б) винятковими;

в) загальними.

г) спеціальними.

 

10. Змістом права на захист особистих немайнових прав є такі повноваження:

а) вимагати не порушення цих прав;

б) вимагати припинення всіх діянь, якими порушуються ці права;

в) вимагати відновлення вказаних особистих прав у випадку їх порушення.

 

11. До особистих немайнових прав, які індивідуалізують фізичну особу як особистість, відносять право на:

1) індивідуальність;

2)  зміну імені;

3) честь;

4) гідність;

5) ім'я;

6) життя;

7) особисту недоторканність;

8) особисте життя та його таємницю.

 

12. До особистих немайнових прав, що забезпечують особисту свободу фізичної особи відносять право на:

1)  таємницю листування;

2)  мирні зібрання;

3) особисті папери;

4) свободу;

5) таємницю кореспонденції;

6) недоторканність ділової репутації;

7) особисте життя та його таємницю;

8) особисту недоторканність;

9) недоторканність житла;

10) свободу об'єднання;

11) інформацію;

12) свободу пересування;

 

13. Застосування штучного запліднення й імплантації ембріона

проводяться:

а) тільки за згодою дієздатної жінки за умови згоди подружжя;

б) при забезпеченні анонімності донора;

в) при збереженні лікарської таємниці.

 

 

14. Складовими частинами права громадян на охорону здоров'я є:

а) життєвий рівень, включаючи їжу, одяг, житло, медичний догляд і соціальне обслуговування і забезпечення, необхідні для підтримки

здоров'я;

б) безпечне для життя і здоров'я навколишнє середовище;

в) безпечні умови праці;

г) кваліфікована медико-санітарна допомога, включаючи вільний вибір лікаря і лікувальної установи.

 

15. Умовами відмови лікаря від подальшого лікування пацієнта, якщо той не виконує медичні призначення, правила внутрішнього розпорядку лікувальної установи е:

а) згода керівника лікувального закладу;

б) відсутність загрози здоров'ю населення;

в) відсутність загрози здоров'ю хворого;

г) згода самого хворого.

 

16. Евтаназія це:

1) можливість проведення стерилізації;

2) репродуктивне відтворення;

3) навмисне умертвіння невиліковного хворого з метою припи­нення його страждань;

4) задоволення прохання фізичної особи про припинення її смерті;

5) легка смерть;

6) будь-яка дія, спрямована на те, щоб покласти край життю лю­дини;

7) трансплантація органів та інших анатомічних матеріалів;

8) задоволення прохання фізичної особи про припинення її смерті або навмисне умертвіння невиліковного хворого з метою припинен­ня його страждань.

 

17. Повнолітній дієздатній фізичній особі:

а) належить тільки право відмови від медичного втручання;

б) належить тільки право відмови від продовження медичного втручання;

в) належать обидва ці права.

 

18. Фізична особа має право на таємницю про:

а) стан свого здоров'я;

б) факт звернення за медичною допомогою;

в) діагноз;

г) відомості, одержані при її фізичному обстеженні.

 

19. Забороняється вимагати та подавати за місцем роботи або навчання інформацію про:

а) результати медичного втручання;

б) діагноз;

в) методи лікування;

г) перспективи розвитку захворювання.

 

20. Право на ім'я фізичної особи включає в себе такі права:

а) право володіти, користуватись і розпоряджатися своїм іменем;

б) право вимагати від інших осіб звертатись до особи у відповідності із її іменем;

в) право на псевдонім;

г) право вимагати зупинення незаконного використання свого імені, а також будь-які інші його порушення.

 

21. Право на повагу до гідності та честі складається з таких складових частин:

а) право на гідніть та честь;

б) право на розвиток і покращення честі і гідності;

в) право на недоторканність гідності та честі;

г) право на захист гідності та честі у випадкахпорушення.

 

22. До структури індивідуальності входять:

а) зовнішній вигляд фізичної особи;

б) голос фізичної особи;

в) манера поведінки фізичної особи;

г) інтелектуальний, культурний та освітній рівень фізичної особи.

 

23. Право на індивідуальність полягає в можливості особи:

а) володіти певною індивідуальністю;

б) використовувати свою індивідуальність;

в) створювати та змінювати свою індивідуальність;

г) вимагати захисту у випадку будь-якого порушення права на індивідуальність.

 

24. Збирання, зберігання, використання і поширення інформації про особисте життя фізичої особи без її згоди допускається в інтересах:

а) здоров'я населення;

б) громадської безпеки;

в) національної безпеки;

г) економічного добробуту.

 

 

25. Не допускається збирання інформації, яка є:

а) такою, що містить державну таємницю;

б) конфіденціальною інформацією юридичної особи;

в) інформацією про стан довкілля на режимних об'єктах.

 

26. Право на особисте життя включає:

а) право визначати своє особисте життя;

в) право на ознайомлення з обставинами особистого життя;

в) право зберігати в таємниці обставини свого особистого життя;

г) право вимагати захисту права на особисте життя.

27. Здійснення права на особисті папери може бути обмежено у таких випадках:

а) коли особисті папери стосуються особистого життя іншої фізичої особи;

б) коли особисті папери стосуються діяльності юридичної особи;

в) коли особисті папери передані до фонду бібліотек з дотриманням усіх прав заінтересованих осіб.

 

28. Право на місце проживання включає в себе такі основні повноваження:

а)володіння місцем проживання;

б)використання місця проживання;

в)захист місця проживання;

г)вільний вибір та зміна місця проживання.

 

29. Законом можуть бути встановлені особливі правила доступу на окремі території, якщо цього потребують інтереси:

а)громадської безпеки;

б)державної безпеки;

в)охорони громадського порядку;

г)охорони життя і здоров'я людей.

 

30. Випадками законного обмеження свободи є:

а)виправні роботи;

б)адміністративнезатримання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення;

в)громадські роботи;

г)взяття під варту як запобіжний захід;

д)адміністративний арешт;

е)позбавлення волі, як вид кримінального покарання;

є)затримання органом дізнання особи, підозрюваної у вчиненні злочину.

 

 

Змістовний модуль 4

 

 

Книга третя. “Право власності та речові права”

 

Розділ І. Право власності.

 

Доберіть правильні відповіді; зверніть увагу на правильність та повноту формулювання відповідей; при необхідності вкажіть на мож­ливу варіантність відповідей.

1. Право власності це:

1) право володіння і користування;

2) право володіння;

3) право розпорядження;

4) право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб;

5) сукупність цивільно-правових норм, які регулюють відносини власності;

6) право особи володіти, користуватися і розпоряджатися річчю своєю владою;

7) юридична можливість фізичного впливу на річ (майно);

8) юридична можливість видобування власником споживчих вла­стивостей речі.

 

2. Характерними ознаками права власності як суб'єктивного права є:

1)його зміст охоплює три правомочності власника(право володіння, право користування і право розпорядження);

2)суб'єктом права власності може бути будь-який суб'єкт права;

3)об'єктом правовідносин власності може бути будь-яка індивідуально визначена річ;

4)об'єктом права власності може бути будь-яка родова річ;

5)своє право на річ власник здійснює завжди своєю владою і у своєму інтересі.

 

3. Власник не може використовувати право власності на шкоду:

1)правам, свободам та гідності громадян;

2)інтересам суб'єктів політичної системи;

3)інтересам суспільства.

 

4. Набуття права власності на річ за набувальною давністю е:

1)першопочатковим;

2)зміійаним;

3)похідним;

4)проміжним.      

 

5. Право власності на житло може виникнути у громадянина з наступних підстав:

1)приватизація будинку (квартири), який входить до державного житлового фонду;

2)отримання житла на підставі цивільно-правових правочинів;

3)в порядку спадкування;

4)в порядку новостворення;

5)за набувальною давністю.

6. Суб'єкти права власності це:

1) фізичні особи;

2) фізичні та юридичні особи;

3) фізичні та юридичні особи, держава Україна, Автономна Рес­публіка Крим, територіальні громади;

4) фізичні та юридичні особи, держава Україна, Український на­род, Автономна Республіка Крим, територіальні громади;

5) Український народ, фізичні та юридичні особи, держава Ук­раїна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, інші суб'є­кти права;

6) Український народ, фізичні та юридичні особи, держава, іно­земні держави, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, інші суб'єкти публічного права.

7. Право власності складається з таких правомочностей як:

1) право володіння;

2) право володіння та користування;

3) право володіння, користування та розпорядження.

 

 

8. Тягар утримання майна лежить на:

1) на власникові;

2) на державі;

3) на володільцях;

4) на власникові або володільцеві;

5) на власникові, якщо інше не встановлено договором або законом;

6) на власникові або володільцеві, якщо інше не встановлено до­говором або законом.

9. ЦК України закріплює такі форми власності як:

1) право власності юридичних осіб;

2) право власності Українського народу;

3) право приватної власності;

4) право республіканської власності;

5) право комунальної власності;

6) право державної власності;

7) право колективної власності;

8) право загальнодержавної власності.

10. Право власності в суб'єктивному значенні це:

1) право особи володіти, користуватися, розпоряджатися своїм майном;

2) право особи володіти і розпоряджатися своїм майном на свій власний розсуд;

3) сукупність правових норм, що регулюють відносини власності;

4) сукупність цивільно-правових норм, що регулюють відносини власності;

5) право особи володіти, користуватися, розпоряджатися своїм майном на свій власний розсуд і в своїх інтересах, не порушуючи прав та інтересів інших осіб.

11. Суб'єктами приватної власності є:

1) юридичні особи приватного права;

2) фізичні особи;

3) юридичні особи;

4) жителі села, селища або міста.

12. Недобросовісний незаконний володілець це:

1) особа, яка незаконно володіє річчю;

2) особа, яка знає або повинна знати про незаконність свого во­лодіння;

3) особа, яка не знає і не повинна знати про незаконність свого володіння;

4) особа, яка не повинна знати про незаконність свого, володіння;

5) особа, яка повинна знати про незаконність свого володіння;

6) особа, яка володіє майном без законних підстав.

13. Право власності в об'єктивному значенні це:

1) сукупність цивільно-правових норм, які регулюють відносини власності;

2) право особи володіти та користуватися майном;

3) право особи володіти, користуватися та розпоряджатися своїм майном у своїх власних інтересах;

4) сукупність правових норм, які регулюють відносини власності.

14. Суб'єктами права комунальної власності є:

1) Автономна Республіка Крим;

2) держава Україна;        

3) територіальні громади;

4) органи місцевого самоврядування;

5) сільські, селищні, міські ради.

15. Право володіння це:

1) правомочність визначати юридичну та фактичну долю майна;

2) можливість вилучати з майна корисні властивості речі;

3) можливість вилучати з майна корисні властивості речі для за­доволення потреб власника;

4) можливість вилучати з майна кориснівластивості речі для за­доволення потреб власника чи інших осіб;

5) фактичне перебування речі у господарюванні власника;

6) можливість впливати на річ;

7) право фактичного, фізичного та господарського впливу на річ.

16. Добросовісний незаконний володілець це:

1) фактичний власник майна;

2) особа, яка фактично володіє майном і не знає про незаконність свого володіння;

3) особа, яка фактично володіє майном і не знає і не повинна знати про незаконність свого володіння;

4) особа, яка знає або повинна знати про незаконність свого во­лодіння;

5) особа, яка не знає і не повинна знати про незаконність свого володіння;

6) особа, яка знає про незаконність свого володіння.

17. Право користування це:

1) вилучення власником з речі її корисних властивостей;

2) вилучення власником або володільцем з речі її корисних влас­тивостей;

3) право власника знищувати річ (майно);

4) право власника визначати долю речі;

5) право власника або володільця фактично впливати на річ.

18. Суб'єктами права державної власності є:

1) Український народ;

2) держава Україна;

3) казенні підприємства;

4) Автономна Республіка Крим;

5) юридичні особи публічного права;

6) територіальні громади.

19. Ризик випадкового знищення та випадкового пошкодження майна несе:

1) володілець майна;

2) власник майна;

3) власник майна, якщо інше не встановлено законом;

4) власник майна, якщо інше не встановлено договором;

5) володілець майна, якщо інше не встановлено законом; ,

6) власник майна, якщо інше не встановлено законом або дого­вором.

20. Право розпорядження це право власника:

1) визначати фактичну долю речі;

2) визначати юридичну долю речі;

3) відчужувати, дарувати, знищувати річ тощо;

4) визначати фактичну та юридичну долю речі.

 

21. Форми права власності в Україні:

1) Приватна та державна;

2) Приватна, державна та колективна;

3) Комунальна, приватна та інтелектуальна;

4) Державна, комунальна, колективна та приватна.

 

22. Якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно у разі, якщо:

1)воно було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння;

2)воно було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння;

3)воно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно

у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

23. У первісний спосіб набуття права власності виникає:

1) на річ вперше;   

2) на річ вперше або незалежно від попередніх власників;

3) внаслідок волевиявлення попереднього власника;

4) внаслідок прийняття адміністративних актів;

5) внаслідок підстав, що не заборонені законом.

 

25. Переробкою є:

1) використання однієї речі, в результаті чого створюється нова

річ;

2) використання однієї речі (матеріалу), в результаті чого ство­рюється нова річ;

3) виготовлення особою нової речі;

4) створення нової речі.

26. Набувальною давністю вважається набуття права власності на майно:

1) коли особа, добросовісно заволоділа чужим майном і продов­жує відкрито володіти нерухомим майном протягом п'ятнадцяти років або рухомим майном — протягом десяти років;

2) коли особа, добросовісно заволоділа чужим майном і продов­жує відкрито володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном — протягом п'яти років;

3) коли особа, недобросовісно заволоділа чужим майном і про­довжує володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухо­мим майном — протягом п'яти років;

4) коли особа, добросовісно заволоділа чужим майном і продов­жує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном — протягом п'яти років;

5) коли особа, добросовісно заволоділа чужим майном і продов­жує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом п'ятнадцяти років або рухомим майном — протягом десяти років.

27. Підставами припинення права власності є:

1) відчуження власником свого майна;

2) пошкодження майна;

3) знищення майна;

4) виявлення скарбу;

5) набувальна давність;

6) відмова власника від права власника;

7) реквізиція;

8) конфіскація;

9) назвіть свої варіанти.

28. У такі способи як реквізиція та конфіскація набувають права влас­ності:

1) фізичні особи;

2) держава Україна;

3) юридичні особи;

4) Автономна Республіка Крим;

5) територіальні громади;

6) іноземні держави.

29. Безхазяйні нерухомі речі беруться на облік:

1) органами міліції;

2) органом, ідо здійснює реєстрацію прав на нерухоме майно;

3) органами місцевого самоврядування;

4) органом, що здійснює державну реєстрацію прав на нерухоме майно;

5) місцевими державними адміністраціями;

6) відділами по приватизації державного майна.

30. Похідними способами набуття права власності е:

1) приватизація;

2) спадкування за законом;

3) реквізиція;

4) конфіскація;

5) правочини про відчуження;

6) договір позички;

7) договір оренди;

8) реорганізація юридичних осіб;

9) знахідка;

10) скарб;

11) специфікація;

12) володіння плодами і доходами.

 

31. Фізичні особи набувають права приватної власності у такі способи

1) спадкування за законом;

2) спадкування за заповітом;

3) укладення правочинів;

4) конфіскація;

5) реквізиція;

6) приватизація;

7) створення нової речі;

8) специфікація;

9) набувальна давність;

10) отримання доходів від участі у виробництві;

11) отримання доходів внаслідок підприємницької діяльності;

12) привласнення знахідки.

32. Набуття права власності на знахідку наступає, якщо:         

1) не буде встановлено власника або іншу особу, яка має право вимагати повернення загубленої речі;

2) не буде встановлено власника;                     

3) власник або інша особа, яка має право вимагати повернення загубленої речі, не заявить про своє право на річ;

4) власник або інша особа, яка має право вимагати повернення загубленої речі, не заявить про своє право на річ особі, яка її знай­шла, міліції або органові місцевого самоврядування;

5) власник не заявить про своє право річ особі, яка її знайшла;

6) власник не заявить про своє право на річ міліції або органові місцевого самоврядування.

33. Територіальні громади набувають права комунальної власності шля­хом:

1) приватизації;

2) конфіскації;

3) набуття права власності на знахідку;

4) набуття права власності на скарб;

5) реквізиції;

6) конфіскації;

7) спадкування за заповітом;

8) спадкування за законом;

9) викупу пам'яток історії та культури;

10) набуття права власності на бездоглядну домашню тварину.

 

 

 

Тема 17.

ПРАВО СПІЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ. ВИДИ ПРАВА СПІЛЬНОЇ СЛАСНОСТІ.

 

 

 

Доберіть правильні відповіді; зверніть увагу на правильність та повноту формулювання відповідей; при необхідності вкажіть на мож­ливу варіантність відповідей.

 

1. Поняття права спільної власності:

1) Це колективна власність;

2) Це власність трудового колективу;

3) Це форма приватної власності;

4) Це часткова та сумісна власність.

 

2. Право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо:

1)частка є незначною і не може бути виділена у натурі;

2)річ є неподільною;

3)річ є особливо цінною;

4)с.пільне володіння і користування майном є неможливим;

5)таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членів його сім'ї.

 

3. Припинення права спільної часткової власності може бути:

1)при відчуженні частки одним із двох співвласників іншому;

2)при відчуженні часток всіма співвласниками одному з них;

3)при переході до одного із двох співвласників частки іншого у спадщину;

4)при реалізації майна, що знаходиться у спільній частковій власності.

 

7. Специфічними підставами припинення спільної власності є:

1)поділ;

2)приєднання;

3)виділ.

8. Право спільної власності це право:

1) особи на річ (майно);

2) декількох осіб на одну ту ж саму річ (майно);

3) особи на декілька речей;

4) двох осіб на одну ту ж саму річ (майно);

5) двох або більше осіб на одну ту ж саму річ (майно).

9. До суб'єктів права спільної часткової власності відносять:

1) фізичних та юридичних осіб;

2) фізичних осіб;

3) юридичних осіб;

4) державу;

5) територіальні громади;

6) фізичних, юридичних осіб, державу, інші утворення.

10. Спільна сумісна власність виникає у:

1) подружжя на майно, нажите під час шлюбу;

2) фізичних осіб;

3) осіб, які ведуть фермерське господарство;

4) членів сім'ї на майно, набуте в результаті спільного проживан­ня;

5) членів сім'ї на майно, набуте в результаті спільної праці;

6) подружжя на майно, набуте в результаті спільної праці;

7) юридичних осіб;

8) засновників господарських товариств.

11. Спільна часткова власність відрізняється від спільної сумісної влас­ності тим, що:

1) право спільної часткової власності може виникати у будь-яких суб'єктів;

2) право спільної часткової власності може виникати лише у под­ружжя;

3) право спільної часткової власності може виникати лише у под­ружжя, членів фермерського господарства та членів сім'ї;

4) у праві спільної часткової власності частки завжди визначені;

5) у праві спільної часткової власності частки визначаються при її припиненні;

6) у праві спільної часткової власності частки завжди рівні.

12. Роздільною власністю подружжя вважається майно:

1) нажите під час шлюбу;

2) належне кожному з них до одруження;

3) одержане під час шлюбу в порядку спадкування;

4) віднесене до предметів розкоші;

5) віднесене до цінностей;

6) одержане під час шлюбу за договорами дарування;

7) речі індивідуального користування.

 

 

Розділ ІІ.  речові права на чуже майно.

 

 

Доберіть правильні відповіді; зверніть увагу на правильність та повноту формулювання відповідей; при необхідності вкажіть на мож­ливу варіантність відповідей.

1. Яка ознака відрізняє суперфіцій від емфітевзису:

1) довготривалість;

2) успадковуваність;

3) цільове призначення;

4) відчужуваність.

2. Сервітут це право щодо:

1) користування чужою земельною ділянкою для сільськогоспо­дарських потреб;

2) користування чужою земельною ділянкою для забудови;

3) користування;

4) володіння.

3. Змістом сервітуту є:

1) права щодо користування особою чужим майном;

2) підлягання відчуженню;

3) позбавлення власника майна прав володіння, користування та розпорядження цим майном;

4) незбереження чинності у разі переходу до інших осіб права власності на майно, щодо якого сервітут встановлений;

5) не підлягання відчуженню;

6) обов'язок вносити плату за користування майном;

7) не позбавлення власника майна, щодо якого він встановлений, права володіння, користування та розпорядження цим майном;

8) встановлення на певний строк або без визначення строку;

9) зберігання чинності у разі переходу до інших осіб права влас­ності на майно, щодо якого він встановлений;

10) обов'язок вносити плату за користування майном, якщо інше не встановлено договором, законом, заповітом або рішенням суду;

11) встановлення лише на певний строк.

4. Сервітут відрізняється від емфітевзису та суперфіція тим, що:

1) не підлягає відчуженню;

2) є безстроковим;

3) зберігає чинність у разі переходу до інших осіб права власності на майно, щодо якого він встановлений;

4) може бути встановлений лише договором.

5. Емфітевзис це право на:

1) користування чужою земельною ділянкою для будь-яких по­треб;

2) користування чужою земельною ділянкою для забудови;

3) користування чужою земельною ділянкою для сільськогоспо­дарських потреб;

4) володіння;

5) користування чужим майном; '

6) користування нерухомим майном.

6. Встановлення емфітевзису виникає на підставі:

1) закону;

2) договору;

3) заповіту;

4) різних правочинів;

5) рішення суду.

7. До підстав про припинення сервітуту відносять:

1) одноосібне поєднання особи, в інтересах якої встановлений сервітут, і власника майна, обтяженого сервітутом;

2) невикористання сервітуту протягом трьох років;

3) невикористання сервітуту протягом одного року;

4) загибель земельної ділянки;

5) сплив строку, на який було встановлено сервітут;

6) відчуження майна, щодо якого встановлено сервітут.

8. Право володіння припиняється у разі:

1) спливу строку, на який встановлено право володіння;

2) відмови володільця від володіння майном;

3) відмови володільця від користування майном;

4) вимоги майна від володільця власником майна або іншою осо­бою;

5) спливу строків позовної давності;

6) знищення майна;

7) пред'явлення негаторного позову до володільця;

8) пред'явлення віндикаційного позову до володільця.

 

9. До речових прав на чуже майно відносять право:

1) власності;

2) володіння;

3) розпорядження;

4) користування чужим майном;

5) користування чужою земельною ділянкою для сільськогоспо­дарських потреб;

6) користування чужою земельною ділянкою для забудови;

7) застави;

8) притримання;

9) оперативного управління;

10) повного господарського відання.

10. До видів сервітутів відносять:

1) особисті;

2) земельні;

3) предіальні;

4) персональні;

5) спеціальні;

6) узус;

7) узуфруктус.

 

11. Речовими правами на чуже майно є:

1)право володіння;

2)сервітут;

3)емфітевзис;

4)суперфіцій.

 

12. Для прав на чуже майно характерними с такі ознаки:

1)їх відносний характер;

2)їх абсолютний характер;

3)реалізація принципу переваги, який надає суб'єкту зобов'язального права перевагу перед суб'єктом речового права реалізувати своє право;

4)перехід права власності на майно до іншої особи не є підставою для припинення речових прав інших уповноважених осіб на це майно.

13. Особа, яка володіє знайденою річчю протягом шестимісячного строку на розшук її власника є:

1)титульнним володільцем;

2)умовним володільцем;

3)фактичним володільцем.

 

 

 

Тема 19.

ЗАХИСТ ПРАВА ВЛАСНОСТІ

 

 

1. Способи захисту права власності:

1) Судовий;

2) Через правоохоронні органи;

3) Самозахист;

4) Усі перелічені способи.

 

2. До речових засобів захисту права власності відносяться:

1)віндикаційний позов;

2)позов про відшкодування шкоди;

3)негаторний позов;

4)позов про повернення речей, наданих у користування за договором;

5)вимоги власника про визнання права власності;

6)позов про повернення безпідставно отриманого майна.

 

3. До зобов'язально-правових засобів захисту права власності відносяться:

1)віндикаційний позов;

2)позов про відшкодування шкоди;

3)негаторний позов;

4)позов про повернення речей, наданих у користування за договором;

5)вимоги власника про визнання права власності;

6)позов про повернення безпідставно отриманого майна.

 

4. Якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно у разі, якщо:

1)воно було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння;

3)воно було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння;

4)воно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

 

 

Змістовний модуль 5

 

 

                       

 

Доберіть правильні відповіді; зверніть увагу на правильністьтаповноту формулювання відповідей; при необхідності вкажіть на мож­ливу варіантність відповідей.

1. Право інтелектуальної власності це право особи на:

1) свій власний розсуд володіти, користуватися та розпоряджати­ся своїм майном;

2) результат інтелектуальної діяльності, визначений ЦК України;

3) результат інтелектуальної, творчої діяльності;

4) результат інтелектуальної, творчої діяльності або на інший об'єкт права інтелектуальної власності, визначений ЦК України та іншим законом;

5) об'єкти цивільних прав;

6) об'єкти права інтелектуальної власності;

7) використання об'єктів права інтелектуальної власності;

8) особисті немайнові та майнові права на об'єкти промислової власності.

2. Строк чинності майнових прав інтелектуальної власності:

1) 50 років;

2) 70 років;

3) протягом всього життя творця об'єкта права інтелектуальної власності;

4) безстрокове;

5) протягом строків, встановлених ЦК України;

6) протягом строків, встановлених ЦК України, іншим законом чи договором;

7) протягом строків, встановлених в договорі.

3. До об'єктів права інтелектуальної власності відносяться:

1) гроші;

2) твори літератури та мистецтва;

3) наукові відкриття;

4) цінні папери;

5) речі;

6) особисті немайнові права;

7) честь, гідність, репутація;

8) винаходи, корисні моделі, промислові зразки;

9) сорти рослин, породи тварин;

10) географічні зазначення;

11) послуги;

12) комерційні таємниці;

13) ноу-хау;

14) інформація;

15)виконання;

16) фонограми, відеограми, передачі (програми) організацій мов­лення;

17) компонування інтегральних мікросхем;

18) музеї;

19) бібліотеки;

20) картинні галереї;

21) комп'ютерні програми;

22) зібрання творів літератури;

23) компіляції даних (бази даних);

24) музичні диски;

25) раціоналізаторські пропозиції;

26) комерційні (фірмові) найменування, торговельні марки (зна­ки для товарів і послуг).

 

4. Суб'єктом права інтелектуальної власності може бути:

1) фізична особа з неповною дієздатністю;

2) фізична особа, яка досягла 16 річного віку;

3) будь-яка фізична особа;

4) фізична особа з повною дієздатністю;

5) недієздатна фізична особа;

6) малолітня особа;

7) юридична особа.

 

 

5. Особисті немайнові права інтелектуальної власності належать:

1) фізичним та юридичним особам;

2) творцю (творцям) об'єкта права інтелектуальної власності;

3) творцю (творцям) об'єкта права інтелектуальної власності та іншим особам на підставі закону чи договору;

4) правонаступникам;

5) особі, яка має виключне право дозволу на використання об'єкта права інтелектуальної власності.

6. Інтелектуальна діяльність:

1) це весь комплекс складових (розвиток наук, техніки, літератури, культури,  мистецтва),   що  складають  основу соціально-економічного розвитку будь-якого суспільства;

2) це комплекс складових, що стосується розвитку науки і техніки і на цій основі виробництва;

3) це комплекс складових, що стосується розвитку літератури, селекційних досягнень у рослинництві або у тваринництві.

7. Науково-технічний прогрес:

1) це весь комплекс складових (розвиток науки, мистецтва та техніки), на основі яких розвивається виробництво;

2) це весь комплекс (розвиток літератури, науки, техніки) на основі 'яких грунтується виробництво;

3) це поступальний рух у розвитку науки і техніки, який складається із певних стадій (виявлення, формування і формулювання суспільних потреб у тих чи інших засобах і знаряддях праці, матеріалах і технологіях, у новій продукції тощо; фундаментальні дослідження, результатом яких є встановлення закономірностей, властивостей і явищ матеріального світу, тобто наукові відкриття, які стають основою винаходу, а винахід - це лише ідеальне розв'язання практичного завдання, яке ще не може бути безпосередньо використане у виробництві; матеріалізація, втілення   в   певну   конструкцію,   технологію,   речовину винаходу -  перетворення  ідеального  розв'язання  в оречевлений предмет - техніку; оречевлену силу занння, тобто створення і впровадження у виробництво нової техніки).

8. Творча діяльність (твочість):

1) це діяльність, внаслідок якої народжується, щось якісно нове, що визначається- неповторністю, оригінальністю і суспільно-історичною  унікальністю (яка   властива  лише   людині, усвідомлений, цілеспрямований і, як правило передбачуваний процес);

2) це створені природою унікальні шедеври;

3) це створені за допомогою техніки нові зразки техніки.

 

9. Відмінність творчої діяльності від інтелектуальної діяльності:

1) відрізняється творча діяльність від інтелектуальної діяльності тим, що перша є творчою, більш широким поняттям, результати творчої діяльності значно переважають результати інтелектуальної діяльності, результати творчої діяльності не завжди стають інтелектуальною власністю;

2) відрізняється творча діяльність від інтелектуальної діяльності тим, що перша є більш широким поняттям, результати творчої діяльності значно переважають результати інтелектуальної діяльності, результати творчої діяльності не завжди стають інтелектуальною власністю;

3) творча діяльність більш вужче поняття ніж інтелектуальна діяльність.

 

10. Значення інтелектуальної діяльності для соціально-економічного розвитку суспільства:

1) це основа соціально-економічного розвитку суспільства;

2) охоплює розвиток науки і техніки і на цій основі виробництво;

3) визначає стратегію і тактику соціально-економічного розвитку будь-якої країни.

11. Види інтелектуальної діяльності:

1) літературно-художня творчість (діяльність), науково-технічна творчість (діяльність);

2)   літературно-художня   творчість   (власність)   діяльність, промислова творчість (власність) діяльність, творчість (діяльність) на засоби індивідуалізації учасників цивільного обороту, товарів і послуг;

3) науково-літературно-художня (творчість) діяльність, науково-технічна діяльність, творчість на засоби індивудуалізації учасників цивільного обороту, товарів і послуг.

12. Особливості літературної діяльності:

1) об'єктом правової охорони є твір, який носить творчий характер і виражений у такій об'єктивній формі, яка дозволяє його відтворювати (тобто твір має бути результатом творчості, а не механічною копією уже створеного твору). Іншими словами твір має бути оригінальним, відрізнятися від інших подібних творів певною новизною. З цього положення випливає основна особливість літературної діяльності ~ у творі захищається його форма, а не зміст. Це означає, що коли в опублікованій науковій статті викладена сутність певного винаходу настільки повно, що

цим винаходом може скористатися будь-яка третя особа, то таке використання винаходу не буде порушенням права на твір (тобто запозичений зміст. Але викладений своїми словами, коли не буде дослівного співпадіння з текстом раніше опублікованим, то це не буде порушенням авторського права), результат літературної творчості стає об'єктом правової охорони незалежно від науково-теоретичного чи художньо-естетичного рівня самого твору;

літературна діяльність та її результати не підлягають будь-якій обов'язковій державній реєтрації та ліцензуванню; результати літературної діяльності як право автора може бути зареєстровано автором;

2) об'єктом правової охорони є твір і охороняється правом зміст цього твору;

3) твір підлягає обов'язковому ліцензуванню та реєстрації.

13.Особливість науково-технічної діяльності:

1) є її спрямованість на матеріальне забезпечення потреб суспільства; на її основі мають бути створені необхідні засоби і знаряддя виробництва тощо; це поняття набагато ширше від поняття "промислова власність"; не всі об'єкти науково-технічної діяльності стають об'єктами правової охорони; вона охоплює науково-дослідну діяльність стосовно техніки або технологій; ним охоплюються проектно-констркторські,  проектно-технологічні роботи, раціоналізаторська або винахідницька діяльність, види творчої діяльності, спрямовані на створення різних промислових зразків, топографій різноманітних інтегральних мікросхем, засобів індивідуалізації учасників цивільного обороту, товарів і послуг тощо; відповідність умовам охороноздатності; встановлена обов'язкова законом перевірка, експертиза, атестація, видається охоронний документ;

2) не підлягає перевірці і обов'язковій реєстрації та охороні;

3) є завжди об'єктом промислової власності і підлягає завжди правовій охороні.

 

14. Засоби індивідуалізації учасників цивільного обороту, товарів і послуг:

1) це фірмове найменування, знаки для товарів і послуг і зазначення походження товарів (цей вид творчості не відноситься ні до літературно-художніх, ні до технічних);

2) це засоби, що підлягають обов'язковій експертизі і державній реєстрації, захищаються свідоцтвом, а не патентом, строки правової охорони визначаються законом і є об'єктами авторського

права;

3) є об'єктами промислової власності.

 

15. Становлення   системи   правової   охорони   результатів інтелектуальної власності:

а) складає шість періодів;

б) складає вісім періодів;

в) чотири етапи.

 

16. Поняття права інтелектуальної власності:

1) є сукупність правових норм, які регулюють суспільні відносини у сфері створення, оформлення, використання і охорони результатів інтелектуальної діяльності людей;

2) є право суб'єкта на володіння, користування і розпорядження належних йому відповідно до закону результатів інтелектуальної

діяльності;

3) право інтелектуальної власності - це речове право і

характеризується рисами абсолютності і виключності.

 

17. Становлення і розвиток законодавства України про інтелектуальну

власність:

1) становлення  і  розвиток  законодавства  України  про інтелектуальну власність проходило вісім історичних періоди;

2) становлення і розвиток законодавства України про право інтелектуальної власності відповідає становленню державності;

3)  становлення  і  розвиток  законодавства  України  про інтелектуальну власність відповідає тести історичним періодам.

 

18. Загальні положення законодавства України про інтелектуальну

власність:

1) до об'єктів інтелектуальної діяльності відносяться: результати інтелектуальної діяльності (витвори науки, літератури і мистецтва;

виконання фонограми і передачі організацій мовлення; винаходи, .   корисні моделі, промислові зразки; селекційні досягнення;

типології інтегральних схем; нерозкрита інформація, в тому числі і секрети виробництва (ноу-хау); засоби індивідуалізації учасників цивільного обороту, товарів і послуг (фірмове найменування; знаки для товарів і послуг; зазначення походження товарів); інші результати інтелектуальної діяльності і засоби індивідуалізації учасників цивільного обороту, товарів і послуг у випадках, передбачених чинним законодавством; підставами виникнення прав на об'єкти інтелектуальної власності і є факт їх створення; факт надання їм правової охорони у порядку, передбаченому законодавством; засобами і формами захисту;

2) не стосується об'єктів інтелектуальної діяльності; не мають різноманітних засобів, форм і порядку захисту;

3) інтелектуальна власність не передбачає законодавчого закріплення форм, засобів захисту.

19. Державне управління інтелектуальною власністю:

1) Верховна Рада України затверджує програми науково-технічного розвитку в державі; Кабінет Міністрів України розробляє і здійснює загально-державні програми економічного, науково-технічного, соціального і культурного розвитку України;

Кабінет Мінінстрів України здійснює безпосереднє керівництво інтелектуальною діяльністю (визначає державну політику в цій сфері   діяльності,   створює  державні   органи  управління інтелектуальною діяльністю);  Президент України визначає найбільш   оптимальну   структуру   державного   управління інтелектуальною діяльністю;

2) здійснюють: Верховна Рада України; Президент України;

громадські організації України;

3) здійснює Кабінет Міністрів України. Органи місцевого самоврядування.

 

 

 

 

 

ТЕСТОВІ  ЗАВДАННЯ

Доберіть правильні відповіді; зверніть увагу на правильність та повноту формулювання відповідей; при необхідності вкажіть на мож­ливу варіантність відповідей.

1. Кому можуть належати особисті немайнові права автору твору:

1) виключно автору твору;

2) автору твору;

3) автору твору або іншим особам, якщо це встановлено законом;

4) автору твору або іншим особа, якщо це передбачено догово­ром;

5) автору твору та його правонаступникам;

6) автору твору або іншим особам, якщо це передбачено законом або договором.

 

2. Винагорода за використання твору може виплачуватись у таких формах:

1) у грошовому виразі;

2) одноразовий (паушальний) платіж;

3) комбіновані платежі;

4) у відсотках;

5) платіж або відрахування за кожний проданий примірник чи кожне використання твору (роялті);

6) внаслідок права слідування.

3. Види договорів на використання твору:

1) ліцензійний договір;

2) договір простого товариства;

3) договір найму;

4) договір про створення за замовленням і використання твору;

5) договір купівлі-продажу;

6) договір про передачу виключних майнових прав на твір;

7) договір на створення твору за замовленням;

8) ліцензія на використання твору;

9) установчий договір.

4. За загальним правилом, авторське право чинне:

1) протягом всього життя автора;

2) протягом всього життя автора та 50 років після його смерті;

3) протягом всього життя автора та 70 років після його смерті;

4) протягом всього життя автора та 30 років після його смерті;

5) безстрокове;

6) протягом 50 років.

5. Після закінчення строку чинності авторського права це право пере­ходить до:

1) спадкоємців автора твору;

2) держави;                             

3) територіальної громади, де проживав автор твору;

4) стає суспільним надбанням;

5) інших осіб, уповноважених автором твору.

6. Виробники фонограм (відеограм) мають виключні права на дозвіл або заборону на використання цих об'єктів шляхом:

1) оренди оригіналу чи примірника фонограми, відеограми;

2) запису (фіксування) фонограми, відеограми;

3) прямого відтворення будь-яким способом фонограми, відеогра­ми,

4) прямого або опосередкованого відтворення будь-яким спосо­бом та у будь-якій формі відеограми, фонограми;

5) забезпечення засобами зв'язку можливості доступу будь-якої особи до фонограми, відеограми з місця та в час, обраних нею;

6) доведення виконання фонограми, відеограми до відома публі­ки під час його здійснення;

7) продажу та іншого відчуження оригіналу чи примірника фо­нограми, відеограми;

8) відтворення запису фонограми, відеограми;

9) представлення фонограми, відеограми публіці у місці, де вста­новлено вхідну плату.                      

7. Строки чинності суміжних майнових прав:

1) 70 років з моменту здійснення першого запису виконання;

2) 50 років, що відраховуються з 1 січня року, наступного за ро­ком здійснення першого запису виконання;

3) 50 років, що відраховуються з 1 січня року,-наступного за ро­ком першого здійснення передачі (програми) організації мовлення;

4) ЗО років, що відраховуються з 1 січня року, наступного за ро­ком здійснення виконання, здійснення передачі (програми) органі­зації мовлення, опублікування фонограми, відеограми;

5) 50 років, що відраховуються з 1 січня року, наступного за ро­ком опублікування фонограми, відеограми;

6) 50 років, що відраховуються з 1 січня року, наступного за ро­ком першого здійснення передачі (програми) організації мовлення;

7) 50 років, що відраховуються від дати вироблення фонограми, відеограми у разі відсутності їх опублікування.

8. Публічне виконання це:

1) будь-яка демонстрація оригіналу твору;

2) подання творів, виконань, фонограм, передач організацій мов­лення шляхом декламації, танцю, гри, співу тощо різними способа­ми;

3) передача в ефір чи по проводах творів, відеограм, фонограм тощо;

4) демонстрація окремих кадрів творів без дотримання їх послідов­ності;

5) відтворення твору будь-яким способом та у будь-якій формі.

9. Публічне сповіщення це:

1) демонстрація твору безпосередньо;

2) демонстрація твору за допомогою слайдів, плівки тощо;

3) передача творів в ефір чи по проводах;

4) використання знаку охорони суміжних прав;

5) використання знаку охорони авторського права.

10. До об'єктів суміжних прав відносять:

1) виконання;

2) повідомлення про новини або інші факти, що мають характер звичайної прес-інформації;

3) романи;

4) програми (передачі) організацій мовлення;

5) поеми;

6) комп'ютерні програми;

7) музичні твори;

8) фонограми;

9) відеограми.

11. Авторське право охоплює собою відносини:

1) організаційні;

2) стосовно об'єктів науково-технічної творчості;

3) стосовно створення і використаннятворів науки, літератури імистецтва;

4) лише особисті немайнові права авторів.

12. Авторське право і патентне право: спільне і відмінність:

1) спільне є: що всі результати чинним законодавством визнані товаром; що всі результати можуть бути об'єктом будь-яких цивільних правочинів (угод); всі результати є об'єктом цивільного обороту і створюють ринок духовної і науково-технічної продукції; всі вони є результатом творчої діяльності людини; ці два види творчої діяльності завершуються певним результатом;

простір дії авторського і патентного права - це територія України;

спільність в правовому регулюванні відносин, що пов'язані з творчою діяльністю, є однакова дієздатніть суб'єктів творчого процесу; право авторства і право на ім'я виникає як і у автора будь-якого твору, так і у автора винаходу чи будь-якого іншого об'єкта промислової власності незалежно від віку; є прао на винагороду і підстави її виплати; суб'єктом авторських і патентних   прав   може   стати   у   випадках,   зазначених законодавством; істотною відмінністю є: різні об'єкти цих відносин; ці два інститути мають особливість правової охорони;

існують різні стороки дії авторського і патентного права;

2) спільним є те, що авторське і патентне право мають однакові стороки дії охорони цих прав; мають однакові об'єкти правової охорони; право авторства і право на ім'я виникає як у автора будь-якого твори, так і у автора винаходу; відмінним Є: Що результати

авторського права не є товаром, що суб'єктом авторського права не може стати держава, а суб'єктомпатентного права може стати держава.

14. Управління майновими правами у авторському праві можуть здійснювати:         

а) уповноважені державні організації;

б) Державне агенство з авторських і суміжних прав;

в) повірені у справах інтелектуальної власності.;

г) володільці цих прав особисто абочерез повіреного чи організацію колективного мовлення.

15. Організації колективного управління майновими правами повинні:

а) отримати ліцензію на свою діяльність;

б) реєструватися як учасники зовнішньоекономічної діяльності;

в) після державної реєстрації стати на облік в установі в 30-ти денний строк;

г) публічно сповістити зацікавлених суб'єктів про свою діяльність.

16. Організації колективного мовлення виконують функції: 

а) збирання винагороди за використання об'єктів авторського права і суміжних прав, якими вони управляють;

б) контролю можливих місць використання авторських прав і накладання на порушників штрафів;

 

 

 

 

 

 

 

Змістовний модуль 6

 

 

Книга п’ята. “Зобов’язальне право”

Розділ І.  Загальні положення про зобов”язання

 

 

1. Підставами для виникнення зобов'язань можуть бути:

а)правочнни;

б) створення літературних творів;

в) завдання майнової та моральної шкоди іншій особі;

г) адміністративні акти;

д) акти цивільного законодавства;

е) рішення суду.

 

2. Кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок:

а) вибуття із зобов'язання;

б) правонаступництва;

в) виконання обов'язку майновим поручителем;

г) виконання обов'язку боржника третьою особою.

 

3. Не допускається:

а) тільки одностороння відмова від зобов'язання;

б) тільки одностороння зміна умов зобов'язання;

в) як одностороння відмова від зобов'язання так і одностороння зміна його умов.

 

4. Нерухоме майно може бути предметом:

а) застави;

б) неустойки;

в) завдатку.

 

5. Порука припиняється у разі:

а) припинення забезпечуваного нею зобов'язання;

б) відмова боржника від послуг поручителя;

в) переведення боргу на іншу особу, якщо поручитель не поручився за нового боржника;

г) закінчення строку виконання зобов'язання;

д) закінчення строку встановленого в договорі поруки.

 

6. Зобов'язання гаранта перед кредитором припиняється у разі:

а) сплати кредиторові суми, на яку видано гарантію;

б)закінчення строку дії гарантії;

в) відмова кредитора від своїх прав за гарантією шляхом повернення її гарантові.

 

7. Право застави виникає:

а) з моменту передачі предмета застави заставодержателю;

б) з моменту нотаріального посвідчення договору застави, якщо

договір підлягає такому посвідченню;

в) з моменту укладення договору застави.

 

8. Право застави припиняється у разі:

а) визнання недійсним зобов'язання забезпеченого заставою;

б) припинення зобов'язання забезпеченого заставою;

в) визнання банкрутом юридичної особи заставодержателя;

г) втрати предмета застави, якщо заставодавець не замінив предмет застави;

д) реалізація предмета застави;

в) набуття заставодержателем права власності на предмет застави.

 

9. Залежно від послідовності досягнення цілей, які ставлять перед собою сторони, вступаючи у договірні зв'язки, договори можуть бути:

1) попередніми;

2)основними;

3) заключними;

4) остаточними.

10. Солідарний порядок виконання зобов'язання має місце:

1) коли законом прямо передбачене солідарне виконання зобов'язання;

2) якщо солідарний спосіб виконання зобов'язання передбачений угодою сторін;

3) коли предмет зобов'язання є неподільним;

4) коли предмет зобов'язання становить особливу культурну цінність.

 

11. Позикодавець має право вимагати розірвання договору і повернення речі у разі, якщо:

1) у зв'язку з непередбаченими обставинами річ стала потрібна йому

самому;

2) користування річчю не відповідає її призначенню та умовам договору;

3) річ самочинно передана у користування іншій особі;

4) в результаті недбалого поводження з річчю вона може бути знищена або пошкоджена.

 

12. Шкода завдана третім особам у зв'язку з користуванням річчю, переданою у найм відшкодовується наймачем:

1) на умовах визначених договором;

2) за домовленістю із наймодавцем;

3) на загальних підставах.

 

13. Якщо наймодавець не провів капітального ремонту речі, що перешкоджає її використанню відповідно до призначення та умов

договору, наймач мас право:                                                                                   

1) відремонтувати річ, зарахувавши вартість ремонту в рахунок плати

за користування річчю;

2) вимагати відшкодування вартості зробленого ним ремонту;

3) вимагати розірвання договору та відшкодування збитків;

4) вимагати заміни речі.

 

14. Якщо наймодавець не попередив наймача про всі права третіх осіб на річ, що передається в найм, наймач мас право:

а) вимагати заміни речі;

б) вимагати зменшення розміру плати за користування річчю;

в) вимагати розірвання договору;

г) вимагати відшкодування моральної шкоди;

д) вимагати відшкодування збитків.

 

 

 

Розділ ІІ.  Загальні положення про договір

 

 

 

1. Договір купівлі - продажу є:

1) реальним;

2) консесуальним;

3) змішаним.

 

2. Договір купівлі продажу укладається в письмовій формі:

1) тільки щодо нерухомого майна;

2) тільки щодо рухомого майна;

3)як щодо нерухомого майна так і щодо деяких видів рухомого майна.

 

3. У разі, якщо продавець не попередив покупця про всі права третіх осіб па товар, що продається, покупець має право:

1) відшкодування моральної шкоди;

2) виплати неустойки;

3) зниження ціни;

4) розірвання договору.

 

 

4. Ризик випадкового знищення або випадкового пошкодження

товару переходить до покупця:

1) з моменту укладення договору;

2) з моменту передачі товару;

3) з моменту передачі супроводжуючих документів на товар;

 

5. Покупець, якому переданий товар неналежної якості, має право, незалежно від можливості використання товару за призначенням, вимагати від продавця за своїм вибором:

1) заміни товару;

2) пропорційного зменшення ціни;

3) безоплатного усунення недоліків товару в розумний строк;

4) відшкодування витрат на усунення недоліків товару;

 

6. У разі істотного порушення вимог щодо якості товару (виявлення недоліків, які не можна усунути, недоліків, усунення яких пов'язано з непропорційними витратами часу, недоліків, які виявлялися неодноразово чи зуявилися знову після їх усунення) покупець має право за своїм вибором:

1) відмовитися від договору і вимагати повернення сплаченої за товар суми;

2) вимагати заміни товару;

3) вимагати пропорційного зменшення ціни.

 

7. Договір дарування може бути:

1) реальним;

2)консесуальним;

3) як реальним так і консесуальним;

 

8. Спільним для договорів дарування, купівлі—продажу і міни є те що:

1) вони спрямовані на безповоротне припинення права власності на майно у тих осіб, від яких майно переходить до інших;

2) вони є двосторонніми;

3)при певних обставинах вони можуть бути розірвані.

 

9. Дарунком можуть бути:

1).тільки майнові права, якими дарувальник володіє;

2) тільки майнові права, які можуть виникнути у дарувальника в майбутньому;

3) як майнові права, якими дарувальник володіє, так і майнові права, які можуть виникнути у дарувальника в майбутньому.

 

 

10. У письмовій нотаріальній формі укладається договір дарування:

1) майнового права;

2) з обов'язком передати дарунок у майбутньому;

3)нерухомої речі;

4) предметів особистого користування;

5) предметів побутового призначення.

 

11. Право власності обдарованого на дарунок виникає:

1) з моменту прийняття дарунка;

2) з моменту укладення договору;

3) з моменту нотаріального посвідчення договору;

 

12. Якщо дарунок направлено обдарованому без його попередньої згоди, дарунок є прийнятим, якщо:

1) обдарований письмово підтвердив його прийняття;

2) негайно заявив про його прийняття;

3) негайно не заявить про відмову від його прийняття.

 

13. Договором дарування може бути встановлений обов'язок дарувальника передати дарунок обдарованому у майбутньому:

1) через певний строк;

2) у певний термін;

3) у разі настання відкладальної обставини.

 

14. У разі настання строку (терміну) або відкладальної обставини, встановлених договором дарування, з обов'язком передати дарунок в майбутньому, обдарований має право вимагати віддарувальника:

1) сплати неустойки;

2) відшкодування збитків;

3) передання дарунка;

4) відшкодування моральної шкоди;

5) відшкодування вартості дарунка.

 

15. Дарувальник має право вимагати розірвання договору дарування нерухомих речей чи іншого особливо цінного майна, якщо:

1) обдарований умисно вчинив злочин проти життя, здоровуя

дарувальника;

2) обдарований умисно вчинив злочин проти власності дарувальника;

3) обдарований умисно вчинив злочин проти життя, здоровуя, власності дарувальника, його батьків, дружини (чоловіка) або дітей.

 

16. Якщо безоплатний договір поруки укладений як реальний, то він:

1) є одностороннім;

2) є двостороннім;

3) може бути як одностороннім так і двостороннім.

 

17. Якщо безоплатний договір поруки укладений як консесуальнип він:

1) є одностороннім;

2) є двостороннім;

3) може бути як одностороннім так і двостороннім.

 

18. За характером або ознакою забезпечення порука може бути:

1) особистою;

2) заставною;

3) реальною;

 

19. Договір майнового найму може бути:

1) тільки реальним;                                

2) тільки консесуальним;

3) як реальним так і консесуальним.

 

 

20. До майнових прав, що можуть передаватися в оренду, можна

віднести;

1) майнові права автора;

2) майнові права володільця об'єкта промислової власності;

3) права на чужі речі.

 

21. Боржник який взяв гроші в борг надає розписку:

1) тільки на підтвердження укладення договору позики;

2) тільки на підтвердження умов договору позики;   ' • ^;

3) як на підтвердження укладення договору так і підтвердження його умов.

 

22. Позичальник повинен повернути позикодавцеві речі, визначені родовими ознаками:

1) у такій самій кількості;

2) того самого роду;

3) та кої сам ої я ко сті;

4) тієї самої вартості.

 

 

23. Позика вважається повернутою:

1) у момент пред'явлення позичальником боргової розписки, повернутої йому позикодавцем;

2) у момент передання позикодавцеві грошей, визначених родовими ознаками;

3) у момент зарахування грошової суми, що позичалася, на

банківський рахунок позикодавця.

 

24. Якщо договір позики має бути укладений у письмовій формі, рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків для підтвердження того, що гроші або речі насправді не були одержані позичальником від позикодавця або були одержані у меншій кількості ніж встановлено договором, за винятком тих випадків, коли договір був укладений під впливом:

1)обману;

2) насильства;

3) зловмисної домовленості представника з позикодавцем;

4) тяжкої обставини.

 

25. Відповідно до цивільного законодавства предметом договору майнового найму можуть бути речі, які обовуязково:

1) мають бути подільними;

2) складними;

3) індивідуально визначеними;

4) неспоживними.

 

26. Якщо наймодавець не передає наймачеві майно, наймач мас право за своїм вибором:

1) вимагати від наймодавця передання майна і відшкодування збитків, завданих затримкою;

2) відмовитися від договору найму і вимагати відшкодування завданих йому збитків;

3) вимагати передачі майна у безоплатне користування на частину строку дії договору майнового найму.

 

27. Договір позики може бути:

1) тільки реальним;

2) тільки консесуальним;

3) як реальним так і консесуальним.

 

28. У разі не усунення загрози життю, здоровую, майну фізичної' особи або майну юридичної особи заінтересована особа має право вимагати:

1) вжиття невідкладних заходів щодо усунення загрози;

2) відшкодування завданої шкоди;

3) заборони діяльності, яка створює загрозу;

4) притягнення винних до юридичної відповідальності.

 

29. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади АРК, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала, якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок:

1) незаконного притягнення до адміністративної відповідальності;

2) незаконного засудження;

3) незаконного притягнення до кримінальної відповідальності;

4) незаконного затримання;

5) незаконного притягнення до дисциплінарної відповідальності.

 

30. Моральна шкода завдана каліцтвом, або іншим ушкодженням здоровуя, може бути відшкодована:

1) тільки одноразово;

2) тільки шляхом здійснення щомісячних платежів;

3) обома вищевказаними способами.

 

31. Моральна шкода завдана смертю фізичної особи, відшкодовується:

1) братам і сестрам цієї особи;

2) батькам (усиновлювачам) цієї особи;

3) дітям (усиновленим) цією особою;

4) особам, які проживали з нею однією сім'єю.

 

32. Майнова шкода завдана майну фізичної особи внаслідок злочину відшкодовується державою якщо:

1) не встановлено особу, яка скоїла злочин;

2) особа, яка скоїла злочин є неплатоспроможною;

3) особі, яка скоїла злочин, призначено покарання у вигляді конфіскації майна.

 

 

 

1. Не входять до складу спадщини:

1)особисті немайнові права;

2) право на відшкодування шкоди, завданої каліцтвом;

3) обов'язки боржника, які нерозривно пов'язані з його особою і у зв'язку з цим не можуть бути виконані іншою особою;

4) подарунки, отримані за особливі заслуги.

 

2. Часом відкриття спадщини є:

1) день смерті особи;

2) день, коли суд оголосив її померлою;

3) день, коли вступило в законну силу рішення суду про оголошення померлою цієї особи.

 

3. Місцем відкриття спадщини є:

1) місце знаходження основної частини рухомого майна;

2) місце знаходження нерухомого майна;

3) останнє місце проживання спадкодавця.

 

4. Спадкоємцями за законом і за заповітом можуть бути фізичні особи:

1) які є живими на час відкриття спадщини;

2) особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені після відкриття спадщини;

3) особи, які померли на протязі однієї доби із спадкодавцем, але після його смерті.

 

5. Спадкування відбувається за законом у разі:

1) відсутності заповіту;

2) скасування заповіту судом;

3) визнання заповіту недійсним;

4) неприйняття спадщини спадкоємцями за заповітом;

5) відмови від спадщини спадкоємців за заповітом;

6) не охоплення заповітом усієї спадщини.

 

6. Не мають права спадкування особи, які:

1) заподіяли спадкодавцю тяжкі тілесні ушкодження, які спричинили його смерть;

2) умисно позбавили життя спадкодавця;

3) позбавили життя спадкодавця з необережності.

 

7. Не мають права на спадкування особи, які сприяли виникненню права на спадкування у них самих чи в інших осіб або сприяли збільшенню їхньої частки у спадщині через:

1) умисне перешкоджання спадкодавцеві скласти заповіт;

2) умисне перешкоджання спадкодавцеві внести зміни до заповіту;

3) умисне перешкоджання спадкодавцеві скасувати заповіт.

 

8. Якщо буде встановлено, що спадкоємець ухилявся від надання допомоги спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані, то за рішенням суду така особа може бути усунена від права на спадкування:

1) тільки за заповітом;

2) тільки за законом;

3) як за законом, так і за заповітом.

 

9. Заповіт складений після того, як було зроблено розпорядження банку, повністю або частково скасовує його якщо:

1) у заповіті змінено особу, до якої має перейти право на вклад;

2) заповіт стосується всього майна спадкодавця;

3) у заповіті зазначається, що вклад не входить до спадкового майна.

 

10. Якщо страхувальник у договорі особистого страхування призначив особу, до якої має перейти право на одержання страхової виплати, це право:

1) входить до складу спадщини;

2) входить до складу спадщини, якщо це зазначено у заповіті;

3) не входить до складу спадщини.

 

11. До спадкоємця переходить право на відшкодування моральної шкоди, яке було присуджене судом спадкодавцеві:

1) за його життя;

2) після його смерті;

3) незалежно від того, коли було прийняте рішення суду.

 

12. До спадкоємця переходить обов'язок відшкодувати майнову шкоду, яка була завдана спадкодавцем:

1) якщо її відшкодування було присуджене судом кредиторові із спадкодавця за життя спадкодавця;

2) незалежно від того, чи була вона присуджена судом кредиторові із спадкодавця за життя спадкодавця;

3) при умові, що спадкоємець визнає наявність такої шкоди.

 

13.Заповіт це:

1) односторонній договір;

2) одностороння угода;

3) особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.

 

14. Заповідач може без зазначення причин позбавити права на

спадкування будь-яку особу з числа спадкоємців за законом, за винятком:

1) осіб, у яких він перебував на утриманні не менше 5 років до своєї смерті;

2) осіб, у яких він перебував на утриманні не менше 1 року до своєї смерті;

3) осіб, які мають право на обов'язкову частку у спадщині.

 

 

15. Заповідач має право скласти заповіт:

1) тільки щодо частини спадщини;

2) як щодо усієї спадщини так і до її частини;

3) тільки щодо усієї спадщини.

 

16. Заповідач у заповіті може розподілити між спадкоємцями;

1) тільки свої права;

2) тільки свої обов'язки;

3) як права так і обов'язки.

 

17. Відказоодержувачами можуть бути:

1) тільки особи, які входять до числа спадкоємців за законом;

2) тільки особи, які не входять до числа спадкоємців за законом;

3) як особи, які входять до числа спадкоємців за законом, так і особи, які не входять.

 

18. Право на обов'язкову частку у спадщині мають:

1) неповнолітні діти спадкодавця;

2) повнолітні непрацездатні діти спадкодавця;

3) непрацездатна вдова (вдівець) спадкодавця;

4) непрацездатні батьки спадкодавця.

 

19. До обов'язкової частки у спадщині зараховується:

1) вартість речей звичайної домашньої обстановки та вжитку;

2) вартість заповідального відказу, встановленого на користь особи, яка має право на обов'язкову частку;

3) вартість інших речей та майнових прав, які перейшли до неї як до спадкоємця.

 

20. Заповідач  мас право призначити іншого спадкоємця на випадок, якщо спадкоємець, зазначений у заповіті:

1) помре до відкриття спадщини;

2) не прийме спадщину;

3) відмовиться від спадщини;

4) буде усунений від права на спадкування;

5) буде визнаний недієздатним.

 

 

 

18.ОРІЄНТОВНИЙ ПЕРЕЛІК ПИТАНЬ ДЛЯ ЗАЛІКУ

 

1. Цивільне право в системі права України. Визначення цивіль­ного права як галузі права.
2. Предмет цивільно-правового регулювання.
3. Загальна характеристика методу цивільно-правового регулювання.
4. Відмежування цивільного права від інших галузей права.
5. Система цивільного права.
6. Поняття і система цивільного законодавства.
7. Дія цивільних законів.
8. Аналогія в цивільному законодавстві.
9. Поняття цивільного правовідношення. Особливості цивільних правовідносин.
10. Склад (елементи) цивільних правовідносин.
11. Види цивільних правовідносин.
12. Зміст цивільних правовідносин. Поняття суб’єктивного права і суб’єктивного цивільного обов’язку.
13. Поняття і загальна характеристика цивільної правоздатності.
14. Поняття цивільної дієздатності.
15. Види дієздатності фізичної особи.
16. Обмеження цивільної дієздатності.
17. Умови, порядок і правові наслідки визнання фізичної особи недієздатною.
18. Умови, порядок і правові наслідки визнання фізичної особи безвісно відсутньою.
19. Умови, порядок і правові наслідки оголошення фізичної особи  померлою.
20. Поняття і ознаки юридичної особи.
21. Правоздатність і дієздатність юридичної особи.
22. Порядок утворення юридичних осіб.
23. Порядок припинення юридичних осіб.
24. Державні юридичні особи.
25. Кооперативні організації як юридичні особи.
26. Господарські товариства як юридичні особи.
27. Громадські організації (об’єднання громадян) як юридичні особи.
28. релігійні організації як юридичні особи.
29. Українська держава як особливий суб’єкт цивільного права.
30. Поняття об’єктів цивільних прав.
31. Види об’єктів цивільних прав.
32. Речі як об’єкт  цивільних прав. Класифікація речей, її правове значення.
33. Поняття юридичного факту в цивільному праві.
34. Система юридичних фактів.
35. Загальна характеристика правочину.
36. Поняття і ознаки правочину.
37. Умови дійсності правочину.
38. Форма правочину.
39. Види недійсних правочинів.
40. Правові наслідки, визнання правочину недійсним.
41. Правові наслідки недодержання простої письмової форми правочину.
42. Правові наслідки недодержання нотаріальної форми правочину.
43. Поняття і види представництва.
44. Поняття довіреності, вимоги до довіреності.
45. Поняття здійснення цивільних прав.
46. Поняття захисту цивільних прав.
47. Поняття і види строків позовної давності.
48. Перебіг строків позовної давності.
49. Зупинення перебігу строків позовної давності.
50. Перерив перебігу строків позовної давності.
51. Правові наслідки закінчення строку позовної давності.

     52. Загальні положення про речові права на чуже майно.

     53. Види речових прав на чуже майно.

     54. Суб’єкти права володіння чужим майном.

55. Виникнення та припинення права володіння.

56. Види особистих немайнових прав.

57.Захист особистих немайнових прав.

58. Особисті немайнові права, що забезпечують природне існування фізичної особи.

59. Право на особисту недоторканість.   

60. Особисті немайнові права, що забезпечують соціальне буття фізичної особи.

61. Набувальна давність.

62. Приватизація житла.

 

 

19. ОРІЄНТОВНИЙ ПЕРЕЛІК ПИТАНЬ
ДЛЯ ПІДГОТОВКИ ДО ІСПИТУ

 

1. Поняття цивільного права як приватного права та як галузі права. Місце цивільного права в системі галузей права.

2. Предмет та метод цивільно-правового регулювання.

3. Функції сучасного цивільного права та їх загальна характеристика.

4. Принципи цивільного права та їх загальна характеристика.

5. Джерела цивільного права та їх види.

6. Система сучасного цивільного права.

7. Поняття і структура цивільного законодавства. Співвідношен­ня цивільного права і цивільного законодавства.

8. Дія цивільного законодавства у часі, просторі та за колом осіб.

9. Цивільне право як наука. Система і завдання навчальної дис­ципліни "Цивільне право".

10. Поняття та особливості цивільних правовідносин.

11. Зміст цивільних правовідносин.

12. Класифікація цивільних правовідносин.

13. Підстави виникнення, зміни та припинення цивільних право­відносин. Поняття юридичних фактів.

14. Види юридичних фактів.

15. Суб'єкти цивільного права та їх загальна характеристика.

16. Поняття, ознаки та обсяг правоздатності фізичної особи. Ви­никнення та припинення правоздатності фізичної особи. Право­здатність іноземців та осіб без громадянства.                . -

17. Запобігання обмеженню можливості фізичної-особи мати цивільні права та обов'язки.

18. Ім'я та місце проживання фізичної особи. Акти цивільного стану.

19. Поняття та зміст цивільної дієздатності фізичної особи.

20. Види цивільної дієздатності фізичних осіб.

21. Обмеження дієздатності фізичної особи: підстави, порядок та правові наслідки.                                     

22. Визнання фізичної особи недієздатною: підстави, порядок та правові наслідки.

23. Визнання фізичної особи безвісно відсутньою: підстави, поря­док та правові наслідки.

24. Оголошення фізичної особи померлою: підстави, порядок та правові наслідки. 25. Правовий статус фізичної особи-підприємця.

26. Опіка та піклування як цивільно-правові інститути.

27. Поняття та ознаки юридичної особи. Сутність юридичної осо­би.

28. Організаційно-правові форми юридичних осіб.

29. Правоздатність юридичної особи та її зміст.

30. Порядок державної реєстрації юридичної особи.

32. Установчі документи юридичної особи. Органи юридичної особи.

33. Способи створення юридичних осіб.

34. Філії та представництва юридичної особи.

35. Припинення юридичних осіб.

36. Форми припинення юридичних осіб: реорганізація та ліквіда­ція.

37. Види реорганізації юридичних осіб.

38. Виділ юридичної особи.

39. Порядок ліквідації юридичної особи.

40. Види юридичних осіб.

41. Особливості цивільної правосуб'єктності держави.

42. Участь держави в цивільних правовідносинах.

43. Правосуб'єктність Автономної Республіки Крим як суб'єкта цивільного права. Участь Автономної Республіки Крим в цивільних правовідносинах.

44. Правосуб'єктність територіальних громад як суб'єктів цивіль­ного права. Участь територіальних громад у цивільних правовідно­синах.

45. Здійснення цивільних прав. Межі здійснення цивільних прав. Зловживання цивільним правом.

46. Виконання цивільних обов'язків.

47. Способи захисту цивільних прав та інтересів.

48. Поняття і види об'єктів цивільних прав.

49 Оборотоздатність об'єктів цивільних прав.

50. Речі як об'єкти цивільних прав. Поняття речей. Класифікація речей та її правове значення.

51. Цінні папери як об'єкти цивільних прав. Групи та види цінних паперів.

52. Передання прав за цінними паперами.

53. Результати робіт та послуги як об'єкти цивільних прав.

54. Результати інтелектуальної, творчої діяльності як об'єкти ци­вільних прав.

55. Інформація як об'єкт цивільних прав.

56. Особисті немайнові блага як об'єкти цивільних прав.

57. Поняття та ознаки правочинів. Воля і волевиявлення як суть правочину.

58. Видиправочинів.

59. Умови чинності правочину. Презумпція правомірності право-чину.

60. Форма правочину. Способи волевиявлення.

61. Державна реєстрація правочину. Місце вчинення правочину.

62. Строки у правочині. Правочини, щодо яких правові наслідки пов'язуються з настанням певної обставини.

63. Тлумачення змісту правочину.

64. Відмова від правочину.

65. Правові наслідки недодержання сторонами при вчиненні пра­вочину вимог закону.

66. Недійсність правочину.

67. Правові наслідки недійсності правочину (окремих його час­тин).

68. Види недійсних правочинів. Нікчемні та оспорювані правочи-ни.

69. Фіктивні та удавані правочини.

70. Поняття та підстави представництва.

71. Правочини, які може вчиняти представник. Правові наслідки вчинення  правочину представником.

72. Передоручення.

73. Вчинення правочинів з перевищенням повноважень.

74. Види представництва.

75. Представництво за довіреністю. Комерційне представництво.

76. Види довіреностей.

77. Форма та строк довіреності.

78. Підстави припинення представництва за довіреністю.

79. Скасування довіреності. Відмова представника від вчинення дій, які були визначені довіреністю.

80. Випадки недопущення представництва.

81. Поняття і значення строку та терміну в цивільному праві. Роль і місце строків та термінів у цивільних правовідносинах.

82. Визначення строку та терміну. Початок перебігу строку. Закі­нчення строку. Порядок вчинення дій в останній день строку.

83. Класифікація цивільно-правових строків.

84.Строки здійснення суб'єктивних цивільних прав.

85. Строки захисту цивільних прав

86. Поняття позовної давності, її зміст та межі дії.

87. Загальна та спеціальна позовна давність.

88. Початок перебігу позовної давності.

89. Зупинення перебігу позовної давності.

90. Переривання перебігу позовної давності.

91. Закінчення строку позовної давності. Правові наслідки пропущення строку позовної давності.

92. Вимоги, на які позовна давність не поширюється.

93. Поняття та ознаки особистих немайнових прав.

94. Види особистих немайнових прав.

95. Зміст особистого немайнового права.

96. Особисті немайнові права, що забезпечують природне існу­вання фізичної особи.

97. Особисті немайнові права, що забезпечують соціальне буття фізичної особи.

98. Поняття та зміст права власності.

99. Право приватної власності. Суб'єкти права приватної влас­ності.

100. Право державної власності. Суб'єкти права державної влас­ності.

101. Право комунальної власності. Суб'єкти права комунальної власності.

102. Право власності на землю (земельну ділянку). Суб'єкти пра­ва власності на землю (земельну ділянку).

103. Право власності на житло. Суб'єкти права власності на житло.

104. Підстави набуття права власності.

105. Підстави припинення права власності.

106. Поняття і види права спільної власності.

107. Право спільної часткової власності: поняття та зміст. Суб'є­кти права спільної часткової власності.

108. Поділ майна, що є спільній частковій власності.

109. Право спільної сумісної власності: поняття та зміст. Суб'єкти права спільної сумісної власності.

110. Поділ майна, що є у спільній сумісній власності.

111. Засади захисту права власності.

112. Право власника на вимогу майна із чужого незаконного володіння (віндикаційний позов). Предмет віндикаційного позо­ву.

113. Право власника на вимогу майна від добросовісного набува­ча. Права і обов'язки добросовісного набувача.

114. Захист права власника від порушень, не пов'язаних із поз­бавленням володіння (негаторний позов).

115. Визнання права власності. Визнання незаконним правового

акта, що порушує право власності.                     

116. Види речових прав на чуже майно та їх захист.

117. Суб'єкти права володіння чужим майном.

118. Підстави виникнення та припинення права володіння чужим майном.

119. Обов'язки недобросовісного володільця. Умови неможливості вимагання майна з незаконного володіння іншої особи.

120. Поняття користування чужим майном. Встановлення та зміст сервітуту.

121. Право користування чужою земельною ділянкою або іншим нерухомим майном.

122. Підстави припинення сервітуту.

123. Підстави виникнення права користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис).

124. Договір про надання права користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб: строк дії та зміст.

125. Підстави припинення права користування земельною ділян­кою для сільськогосподарських потреб.

126. Підстави виникнення права користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій).

127. Права та обов'язки власника земельної ділянки, наданої для забудови.

128. Права та обов'язки землекористувача.

129. Підстави припинення права користування земельною ділян­кою для забудови.

130. Правові наслідки припинення права користування земель­ною ділянкою.

131. Поняття права інтелектуальної власності. Співвідношення права інтелектуальної власності та права власності.

132. Об'єкти та суб'єкти права інтелектуальної власності.

133. Підстави виникнення (набуття) права інтелектуальної влас­ності.

134. Особисті немайнові права інтелектуальної власності.

135. Майнові права інтелектуальної власності.

136. Строк чинності прав інтелектуальної власності.

137. Використання об'єкта права інтелектуальної власності. Передання майнових прав інтелектуальної власності та здійснення пра­ва інтелектуальної власності, яке належить кільком особам.

138. Права інтелектуальної власності на об'єкти, створені у зв'яз­ку з виконанням трудового договору та за замовленням.

139. Наслідки порушення права інтелектуальної власності. Захист права інтелектуальної власності судом.

140. Поняття і джерела авторського права,

141. Об'єкти авторського права. Твори, які не є об'єктами ав­торського права.

142. Суб'єкти авторського права. Первинне і похідне авторське право.

143. Співавторство. Нероздільне і роздільне співавторство. Умови співавторства.

144. Виникнення авторського права. Особисті немайнові права автора.

145. Майнові права інтелектуальної власності на твір.

146. Твір: поняття, ознаки, його використання.

147. Строк чинності майнових прав інтелектуальної власності на твір. Правові наслідки закінчення строку чинності майнових прав інтелектуальної власності на твір.

148. Поняття суміжних прав. Об'єкти та суб'єкти суміжних прав.

149. Виникнення суміжних прав.

150. Майнові права інтелектуальної власності на об'єкт суміжних прав.

151. Використання виконання.

152. Використання фонограми, відеограми.

153. Використання передачі (програми) організації мовлення.

154. Строки чинності суміжних майнових прав.

155. Захист авторського права і суміжних прав.

156. Поняття та джерела права промислової власності.

157. Об'єкти промислової власності. Придатність винаходу, ко­рисної моделі та промислового зразка для набуття права інтелекту­альної власності на них.

158. Засвідчення набуття права інтелектуальної власності на ви­нахід, корисну модель, промисловий зразок. Умови та порядок ви­дачі патенту. Строк дії патенту.

159. Суб'єкти права інтелектуальної власності на винахід, корис­ну модель і промисловий зразок.

160. Майнові права інтелектуальної власності на винахід, корисну модель, промисловий зразок.

161. Строк чинності та дострокове припинення чинності майно­вих прав інтелектуальної власності на винахід, корисну модель, про­мисловий зразок.

162. Правові наслідки припинення чинності виключних майнових прав інтелектуальної власності на винахід, корисну модель, про­мисловий зразок.                                   

163. Відновлення чинності достроково припинених виключних майнових прав інтелектуальної власності на винахід, корисну мо­дель, промисловий зразок.

164. Визнання прав інтелектуальної власності на винахід, корисну модель, промисловий зразок недійсними. Право попереднього ко­ристувача на винахід, корисну модель, промисловий зразок.

165. Право інтелектуальної власності на компонування інтеграль­ної мікросхеми.

166. Право інтелектуальної власності на раціоналізаторську про­позицію.

167. Право інтелектуальної власності на сорт рослин, породу тва­рин.

168. Поняття та правова охорона комерційного найменування.

169. Майнові права інтелектуальної власності на комерційне най­менування. Припинення чинності майнових прав інтелектуальної власності на комерційне найменування.

170. Поняття торговельної марки. Суб'єкти права інтелектуальної власності на торговельну марку.

171. Засвідчення набуття права інтелектуальної власності на тор­говельну марку. Майнові права інтелектуальної власності на торго­вельну марку.

172. Строк чинності та дострокове припинення чинності майно­вих прав інтелектуальної власності на торговельну марку.

173. Визнання прав інтелектуальної власності на торговельну марку недійсними. Право попереднього користувача на торговельну марку.

174. Право інтелектуальної власності на географічне зазначення.

175. Поняття комерційної таємниці. Майнові права інтелектуаль­ної власності на комерційну таємницю.

176. Охорона комерційної таємниці органами державної влади.

177. Строк чинності права інтелектуальної власності на комерцій­ну таємницю.

178. Поняття зобов'язання.

179. Зобов'язальне правовідношення. 

180. Підстави виникнення зобов'язань.

181. Суб'єкти зобов'язань. 

182. Види зобов’язань  залежно від визначеності змісту.

183. Система зобов’язань. Класифікація.

184. Поняття та значення договору.

185.  Види договорів.

186.  Зміст договору.

187. Укладення договору.

188. Зміна або розірвання догово­ру.

 

 

20. МЕТОДИЧНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ

 

1. Матвійчук В.К., ,Харь І.О., Цивільне право право України. Загальна частина: Навчально-методичний комплекс. – К.: ВНЗ «Національна академія управління».

            Структурними частинами навчально-методичного комплексу є:

1. Програма навчальної дисципліни.

2. Робоча програма, до якої входять:

2.1. Опорний конспект лекцій (окрема папка);

2.2. Методичні рекомендації та завдання для практичних і семінарських  занять;

2.3. Методичні рекомендації та завдання для практичних і семінарських  занять;

2.4.  Тестові завдання;

2.5. Екзаменаційні та залікови білети (окрема папка);

2.6. Пакет контрольних завдань для комплексної перевірки знань (окрема папка);

2.7. Пакет контрольних завдань для заміру залишкових знань (окрема папка);

2.8.  Фонд законодавчих та інструктивних матеріалів ( окрема папка та електроний віріант);

2.9. Методичні вказівки та тематика науково-дослідних робіт студентів (НДРС) (окрема папка);

2.10.  Методичні рекомендації та тематика з написання курсових робіт;

2.11. Методичні вказівки та контрольні роботи для студентів заочної форми навчання.

 

21. СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

 

Список рекомендованої літератури у відповідності до тематики парктикуму

 

Книга перша. “Загальні положення” (ч.1)

 

                                Змістовий модуль 1.

 

 

 Розділ І. основні положення.

 

Тема 1.

ПРЕДМЕТ, МЕТОД, принципи, функції, система    ТА ДЖЕРЕЛА ЦИВIЛЬНОГО ПРАВА. ВІДМЕЖУВАННЯ ЦИВІЛЬНОГО ПРАВА ВІД СУМІЖНИХ ГАЛУЗЕЙ ПРАВА.

Література

 

1. Конституція України. Прийнята Верховною Радою України 28 червня 1996 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1996. - № ЗО. - Ст. 141.
2. Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 р. // Голос Украї­ни. - 2003. - № 45-46 - 12 березня 2003 р.; № 47-48 - 13 березня 2003 р.

 

Закони України, постанови,  та інші нормативні акти.

1. Про внесення доповнень до переліку видів майна, що не можуть перебувати у власності громадян, громадських організацій, міжнародних організацій, юридичних осіб інших держав на території України: Постанова Верховної Ради України від 14 липня 1994р.  // Голос України. 1994. 27 липня.
2. Про дію міжнародних договорів на території України: Закон України від 10 грудня 1991 р. // Відомості Верховної Ради України. -1992. -№ 10. -Ст. 137.
3. Про економічну самостійність Української РСР: Закон Украї­нської РСР від 3 серпня 1990 р. // Відомості Верховної Ради Украї­ни. - 1990. - № 34. - Ст. 499.
4. Про порядок офіційного оприлюднення нормативно-правових актів та набрання ними чинності: Указ Президента України від 10 червня 1997 р. // Урядовий кур'єр від 14 червня 1997 р. № 107-108.
5. Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства Союзу РСР: Постанова Верховної Ради України від 12 вересня 1991 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1991. - № 46 -Ст. 621.
6. Про право власності на окремі види майна: Постанова Верховної Ради України від 17 червня 1992р.  // Урядовий кур’єр. - 1992. - 10 липня.
7. Про правонаступництво України: Закон України від 12 верес­ня 1991 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1991. - № 46. - Ст. 617.

 

 

Інші джерела:

1. Алексеев С.С. Теорія права. - М.: БЕК. - 1995. - С. 185; 191, 195. 41
2. Бірюков І.А., Заіка Ю.О, Співак В.М. Цивільне право Украї­ни. Загальна частина . - К.: Наукова думка. - 2000. - С. 5-35.
3. Господарський кодекс України від 16 січня 2003 р. // Комп'ю­терна правова система "Ліга: Закон", "Нормативно-правові акти України" та ін.
4. Гражданское право / Отв. ред. Е. А. Суханов. — М., 1998. — Т, 1.                                           Емельянов В. П. Гражданское право Украины. — X.: Консум, 1996.
5. Кодифікація приватного (цивільного) права України / За ред. Довгерта. - К.: Український центр правничих студій, 2000. - С. 9-68.
6. Концепція переходу Української РСР до ринкової економіки. Схвалена Верховною Радою Української РСР 1 листопада 1990 р. // Відомості Верховної Ради УРСР. - 1990. - № 48. - Ст. 631.
7. Лисенкова О. Законодавство України: необхідне нормативне визначення поняття // Право України. - 1999. -№ 11. - С. 93-96.
8. Машіка В. Т., Шимон Ю.Ю. Цивільне право у тестах, задачах, рівняннях, відмінностях та іграх. //Навчальний посібник для учнів 9-11 класів середніх загальноосвітніх шкіл, гімназій, ліцеїв, колегіумів.: "Ліра" • Ужгород • 2004.-203 С.
9. Первомайський О. До питання про джерела цивільного права // Право України. - 2001. - № 2. -С. 34-37.
10. Притика Д.М., Карабань В.Я., Ротань В.Г. Науково-практич­ний коментар до цивільного законодавства України. В 4-х т. - Київ-Севастополь: Інститут юридичних досліджень, 2000. - Т.1. - С. 8-67.
11. Силенко Л. М. Цивільне право України: Ч.1 Навчальний посібник. К.: Алерта, 2004. - 328 с.
12. Смітюх А. Ідея добросовісності як імператив приватного права // Право України. - 2001. - № 8. - С. 51-53.
13. Становленнята розвиток цивільних і трудових відносин у сучасній Україні. — К., 2001.
    1. Труш І. Систематизація законодавства і підприємництво // Пра­во України. - 2000. - № 11. - С. 91-92.
    2. Харитонов Е. О., Саниахметова Н.А. Гражданское право: Учеб.        пособие. - К.: А.С.К., 2001. - С. 3-37.
    3. Цивільне право України. Частина перша [Підручник для сту­дентів юридичних спеціальностей вищих закладів освіти / Ч.Н.Азі-мов, М.М.Сібільов, В.І.Борисова та ін.]; За ред проф. Ч.Н.Азімова, доцентів С.Н.Приступи, В.М.Ігнатенка. - Харків: Право, 2000. - С 3-31.
    4. ЦИВІЛЬНЕ ПРАВО УКРАЇНИ: Академічний курс: Підруч.: У двох томах / За заг. ред. Я. М. Шевченко. — Т. 1. Загальна частина. — К.: Концерн «Видавничий Дім «Ін Юре», 2003. — 520 с.
    5. Цивільне право України: Підручник: У 2-х кн. / О.В. Дзера (керівник авт. кол.), Д.В. Боброва, А.С. Довгерт та ін.; За ред. О.В. Дзе-ри, Н.С. Кузнєцової. — К.: Юрінком Інтер, 2002.
    6. Цивільний кодекс України. –К.: Атака, 2003. – 416 с.
    7. Шершеневич Г. Ф. Учебник русского гражданского права (по изд. 1907 г.). — М., 1995.
    8. Щербина В. С. Господарське право України. — К., 1999.
    9. Яковлев В. Ф. Россия: зкономика, гражданское право. — М., 2000.

 

 

Тема 2.

ЦИВIЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО

Література:

 

1. Конституція України. // Відомості Верховної Ради України. - 1996. - № 30. - Ст. 141.
2. Цивільний кодекс України. –К.: Атіка, 2003. – 416 с.

 

         Закони України, постанови,  та інші нормативні акти.

 

1. Про внесення доповнень до переліку видів майна, що не можуть перебувати у власності громадян, громадських організацій, міжнародних організацій, юридичних осіб інших держав на території України: Постанова Верховної Ради України від 14 липня 1994р.  // Голос України. 1994. 27 липня.
2. Про дію міжнародних договорів на території України: Закон України від 10 грудня 1991 р. // Відомості Верховної Ради України. -1992. -№ 10. -Ст. 137.
3. Про економічну самостійність Української РСР: Закон Украї­нської РСР від 3 серпня 1990 р. // Відомості Верховної Ради Украї­ни. - 1990. - № 34. - Ст. 499.
4. Про порядок офіційного оприлюднення нормативно-правових актів та набрання ними чинності: Указ Президента України від 10 червня 1997 р. // Урядовий кур'єр від 14 червня 1997 р. № 107-108.
5. Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства Союзу РСР: Постанова Верховної Ради України від 12 вересня 1991 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1991. - № 46 -Ст. 621.
6. Про право власності на окремі види майна: Постанова Верховної Ради України від 17 червня 1992р.  // Урядовий кур’єр. - 1992. - 10 липня.
7. Про правонаступництво України: Закон України від 12 верес­ня 1991 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1991. - № 46. - Ст. 617.

Інші джерела:

 

1. Брагинский М. Й. Общие положення нового Гражданского кодекса // Хозяйство и право, 1995. — № 1.
2. Брагинский М. Й., Витрянский В. В. Договорное право: Общие положе­ння. — М., 1999 (гл. 2).
3. Гражданский кодекс, часть 1, три года спустя // Хозяйство й право, 1998. — № 1. — С. 3—20.
4. Дозорцев В. А. Один кодекс или два? (нужен ли Хозяйственный кодекс на­ряду с Гражданским?) // Правовые проблемы рыночной экономики в Российской Федерации. Труды Института законодательства и сравнительного правоведения при Правительстве РФ. — М., 1994. — Вып. 57.
5. Зыкин Й. С. Обычаи и обыкновения в международной торговле. — М., 1983.                           Суханов Е. А. Развитие Гражданского законодательства России при пере­ходе к рынку // Гражданское право при переходе к рынку. — М., 1995.
6. Машіка В. Т., Шимон Ю.Ю. Цивільне право у тестах, задачах, рівняннях, відмінностях та іграх. //Навчальний посібник для учнів 9-11 класів середніх загальноосвітніх шкіл, гімназій, ліцеїв, колегіумів.: "Ліра" • Ужгород • 2004.-203 С.
7. Силенко Л. М. Цивільне право України: Ч.1 Навчальний посібник. К.: Алерта, 2004. - 328 с.
8. ЦИВІЛЬНЕ ПРАВО УКРАЇНИ: Академічний курс: Підруч.: У двох томах / За заг. ред. Я. М. Шевченко. — Т. 1. Загальна частина. — К.: Концерн «Видавничий Дім «Ін Юре», 2003. — 520 с.
9. Цивільне право України: Підручник: У 2-х кн. / О.В. Дзера (керівник авт. кол.), Д.В. Боброва, А.С. Довгерт та ін.; За ред. О.В. Дзе-ри, Н.С. Кузнєцової. — К.: Юрінком Інтер, 2002.
10. Яковлев В. Ф. О Гражданском кодексе Российской Федерации // ВВАС РФ. — 1995. — № 1.
11. Яковлев В. Ф. О некоторых вопросах применения части первой Граж­данского кодекса Российской Федерации арбитражными судами // ВВАС РФ. — 1995. —   № 5.

 

 

 

 Тема 3.    Наука  цивільного права і “ЦИВІЛЬНЕ ПРАВО УКРАЇНИ” ЯК НАВЧАЛЬНА ДИСЦИПЛІНА

 

Література:

 

1. Конституція України. // Відомості Верховної Ради України. - 1996. - № 30. - Ст. 141.
2. Цивільний кодекс України. –К.: Атіка, 2003. – 416 с.

 

          Закони України, постанови,  та інші нормативні акти.

 

1. Про внесення доповнень до переліку видів майна, що не можуть перебувати у власності громадян, громадських організацій, міжнародних організацій, юридичних осіб інших держав на території України: Постанова Верховної Ради України від 14 липня 1994р.  // Голос України. 1994. 27 липня.
2. Про дію міжнародних договорів на території України: Закон України від 10 грудня 1991 р. // Відомості Верховної Ради України. -1992. -№ 10. -Ст. 137.
3. Про економічну самостійність Української РСР: Закон Украї­нської РСР від 3 серпня 1990 р. // Відомості Верховної Ради Украї­ни. - 1990. - № 34. - Ст. 499.
4. Про порядок офіційного оприлюднення нормативно-правових актів та набрання ними чинності: Указ Президента України від 10 червня 1997 р. // Урядовий кур'єр від 14 червня 1997 р. № 107-108.
5. Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства Союзу РСР: Постанова Верховної Ради України від 12 вересня 1991 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1991. - № 46 -Ст. 621.
6. Про право власності на окремі види майна: Постанова Верховної Ради України від 17 червня 1992р.  // Урядовий кур’єр. - 1992. - 10 липня.
7. Про правонаступництво України: Закон України від 12 верес­ня 1991 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1991. - № 46. - Ст. 617.

                                                        Інші джерела:

 

1. Гараймович Д. А. Оценочные понятия в современном гражданском пра­ве // Цивилистические записки. Межвузовский сборник научных тру­дов. — М., 2001.
2. Козловський А. А. Право як пізнання: Вступ до гносеологїї права. — Чернівці, 1999.
3. Машіка В. Т., Шимон Ю.Ю. Цивільне право у тестах, задачах, рівняннях, відмінностях та іграх. //Навчальний посібник для учнів 9-11 класів середніх загальноосвітніх шкіл, гімназій, ліцеїв, колегіумів.: "Ліра" • Ужгород • 2004.-203 С.
4. Силенко Л. М. Цивільне право України: Ч.1 Навчальний посібник. К.: Алерта, 2004. - 328 с.
5. Тарановский В. Ф. Энциклопедия права. —СПб., 2001.
6. Харитонов Е. О. История частного (гражданского) права Европы. — Одесса, 1998.
7. ЦИВІЛЬНЕ ПРАВО УКРАЇНИ: Академічний курс: Підруч.: У двох томах / За заг. ред. Я. М. Шевченко. — Т. 1. Загальна частина. — К.: Концерн «Видавничий Дім «Ін Юре», 2003. — 520 с.
8. Цивільне право України: Підручник: У 2-х кн. / О.В. Дзера (керівник авт. кол.), Д.В. Боброва, А.С. Довгерт та ін.; За ред. О.В. Дзе-ри, Н.С. Кузнєцової. — К.: Юрінком Інтер, 2002.
9. Щершеневич Г. Ф. Учебник русского гражданского права (по изданию 1907 г.). — М., 1995.

 

 

Тема 4.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ЦИВІЛЬНОГО ПРАВА ЗАРУБІЖНИХ КРАЇН (ВИНОСИТЬСЯ НА САМОСТІЙНЕ ВИВЧЕННЯ)

Література:

 

1. Конституція України. // Відомості Верховної Ради України. - 1996. - № 30. - Ст. 141.
2. Цивільний кодекс України. –К.: Атіка, 2003. – 416 с.

 

Закони України, постанови,  та інші нормативні акти.

 

1. Про внесення доповнень до переліку видів майна, що не можуть перебувати у власності громадян, громадських організацій, міжнародних організацій, юридичних осіб інших держав на території України: Постанова Верховної Ради України від 14 липня 1994р.  // Голос України. 1994. 27 липня.
2. Про дію міжнародних договорів на території України: Закон України від 10 грудня 1991 р. // Відомості Верховної Ради України. -1992. -№ 10. -Ст. 137.
3. Про економічну самостійність Української РСР: Закон Украї­нської РСР від 3 серпня 1990 р. // Відомості Верховної Ради Украї­ни. - 1990. - № 34. - Ст. 499.
4. Про порядок офіційного оприлюднення нормативно-правових актів та набрання ними чинності: Указ Президента України від 10 червня 1997 р. // Урядовий кур'єр від 14 червня 1997 р. № 107-108.
5. Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства Союзу РСР: Постанова Верховної Ради України від 12 вересня 1991 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1991. - № 46 -Ст. 621.
6. Про право власності на окремі види майна: Постанова Верховної Ради України від 17 червня 1992р.  // Урядовий кур’єр. - 1992. - 10 липня.
7. Про правонаступництво України: Закон України від 12 верес­ня 1991 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1991. - № 46. - Ст. 617.

 

Інші джерела:

 

1. Гражданское и торговое право капиталистических государств / Василь­єв Е. А., Зайцева В. В., Костин А. А. й др. / Отв. ред. Е. А. Васильєв. — М., 1993.
2. Гражданское, торговое и семейное право капиталистических стран:
3. Давид Р; Жоффре-Спинози К. Основные правовые системи современности. — М., 1996.
4. Інтернетсайт з джерелами цивільного та торгового права зарубіжних країн: ісро. аt. tut. bу/сіvilru. html.
5. Машіка В. Т., Шимон Ю.Ю. Цивільне право у тестах, задачах, рівняннях, відмінностях та іграх. //Навчальний посібник для учнів 9-11 класів середніх загальноосвітніх шкіл, гімназій, ліцеїв, колегіумів.: "Ліра" • Ужгород • 2004.-203 С.
6. Основные институты гражданского права зарубежных стран: сравнительно-правовое исследование / Залесский В. В., Авилов Г. Е., Вильданова М.М. и др. / Руководитель авторского коллектива В. В. Залесский. — М., 1999.
7. Правовые системи стран мира: знциклопедический справочник /Отв.ред. А. Я. Сухарев. — М., 2001.
8. Сборник нормативних актов: ґражданские и торговые кодексы / Под ред. В. К. Пучинского, М. И. Кулагина. —М., 1986.
9. Силенко Л. М. Цивільне право України: Ч.1 Навчальний посібник. К.: Алерта, 2004. - 328 с.
10. Тихомиров Ю. А. Курс сравнительного правоведения. — М., 1996.
11. Харитонов Є. О. Історія приватного права Європи: західна традиція. — Одеса, 2001.
12. Харитонов Є. О. Історія приватного права Європи: східна традиція. — Одеса, 2000.
13. Цвайгерпг К., Кети X. Введение в сравнительное правоведение в сфере частного права. — М., 1998.
14. ЦИВІЛЬНЕ ПРАВО УКРАЇНИ: Академічний курс: Підруч.: У двох томах / За заг. ред. Я. М. Шевченко. — Т. 1. Загальна частина. — К.: Концерн «Видавничий Дім «Ін Юре», 2003. — 520 с.
15. Цивільне право України: Підручник: У 2-х кн. / О.В. Дзера (керівник авт. кол.), Д.В. Боброва, А.С. Довгерт та ін.; За ред. О.В. Дзе-ри, Н.С. Кузнєцової. — К.: Юрінком Інтер, 2002.

 

                                Змістовий модуль 2.

 

 

Тема 5.

ЦИВІЛЬНІ  ПРАВОВІДНОСИНИ

 

Література:

1. Конституція України. Прийнята Верховною Радою України 28 червня 1996 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1996. - № ЗО. -Ст. 141.
2. Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 р. // Голос Украї­ни. - 2003. - № 45-46 - 12 березня 2003 р.; № 47-48 - 13 березня 2003р.

 

Закони України, постанови,  та інші нормативні акти.

 

1. Про внесення доповнень до переліку видів майна, що не можуть перебувати у власності громадян, громадських організацій, міжнародних організацій, юридичних осіб інших держав на території України: Постанова Верховної Ради України від 14 липня 1994р.  // Голос України. 1994. 27 липня.
2. Про дію міжнародних договорів на території України: Закон України від 10 грудня 1991 р. // Відомості Верховної Ради України. -1992. -№ 10. -Ст. 137.
3. Про економічну самостійність Української РСР: Закон Украї­нської РСР від 3 серпня 1990 р. // Відомості Верховної Ради Украї­ни. - 1990. - № 34. - Ст. 499.
4. Про порядок офіційного оприлюднення нормативно-правових актів та набрання ними чинності: Указ Президента України від 10 червня 1997 р. // Урядовий кур'єр від 14 червня 1997 р. № 107-108.
5. Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства Союзу РСР: Постанова Верховної Ради України від 12 вересня 1991 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1991. - № 46 -Ст. 621.
6. Про право власності на окремі види майна: Постанова Верховної Ради України від 17 червня 1992р.  // Урядовий кур’єр. - 1992. - 10 липня.
7. Про правонаступництво України: Закон України від 12 верес­ня 1991 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1991. - № 46. - Ст. 617.

 

 

Інші джерела:

 

1. Брагинский М. И. К вопросу о соотношении вещных и обязательствен­ных правоотношений // Гражданский кодекс России: Проблемы. Тео­рия. Практика: Сборник.— М., 1998.
2. Гражданское право: Учебник / Под ред. Ю.К.Толстого, А.П.-Сергеева. - М., 1996. - 4.1. - С.73.
3. Гражданское право: Учебник: В 2-х т. / Под ред. Е.А.Суханова. - М., 1994. - Т. 1. - С. 45-47.
4. Дудин А. П. Объект правоотношения: Вопросы теории. — Саратов, 1980.
5. Загальна теорія цивільного права / За ред. О.А.Підопригори, Д.В.Бобрової. - К., 1992. - С. 60-61.
6. Иоффе О. С. Правоотношение по советскому гражданскому праву. Спор­ные вопросы учения о правоотношении. Избранные труды по гражданс­кому праву. — М., 2000.
7. Иоффе О.С. Правоотношение по советскому гражданскому праву. - Л., 1949. - С. 76-86.
8. Кечекьян С.Ф. Правоотношения в социалистическом обще-стве. - М., 1958. - С. 137-151.
9. Машіка В. Т., Шимон Ю.Ю. Цивільне право у тестах, задачах, рівняннях, відмінностях та іграх. //Навчальний посібник для учнів 9-11 класів середніх загальноосвітніх шкіл, гімназій, ліцеїв, колегіумів.: "Ліра" • Ужгород • 2004.-203 С.
10. Притика Д.М., Карабань В.Я., Ротань В.Г. Науково-практич­ний коментар до цивільного законодавства України. В 4-х т. - Київ-Севастополь: Інститут юридичних досліджень, 2000. - Т.1. - С. 20-41.
11. Сенчищев В. И. Объект гражданского правоотношения // Актуальные проблемы гражданского права. Сб. статей под ред. М. И. Брагинского. — М.,1999.
12. Силенко Л. М. Цивільне право України: Ч.1 Навчальний посібник. К.: Алерта, 2004. - 328 с.
13. Слесарев В. Л. Объект и результат гражданского правоотношения. — Томск,1980.
14. Тархов В. А. Гражданское правоотношение. — Уфа, 1993.
15. Теория государства й права. Учебник для вузов / Отв. ред. В.Корельский, В.Д. Перевалов. - М.: Норма. - 1998. - С. 338-357.
16. Толстой Ю.К. Ктеории Правоотношения. — Л., 1959. — С. 30-31.
17. Харитонов Е.О., Саниахметова Н.А. Гражданское право: Учеб. пособие. - К.: А.С.К., 2001. - С. 74-88.
18. Цивільне право України. Частина перша [Підручник для сту­дентів юридичних спеціальностей вищих закладів освіти / Ч.Н.Азімов, М.М.Сібільов, В.І.Борисова та ін.]; За ред проф. Ч.Н.Азімова, доцентів С.Н.Приступи, В.М.Ігнатенка. — Харків: Право, 2000. — С. 49-58.
19. ЦИВІЛЬНЕ ПРАВО УКРАЇНИ: Академічний курс: Підруч.: У двох томах / За заг. ред. Я. М. Шевченко. — Т. 1. Загальна частина. — К.: Концерн «Видавничий Дім «Ін Юре», 2003. — 520 с.
20. Цивільне право України: Підручник: У 2-х кн. / О.В.Дзера (ке­рівник авт.кол.), Д.В.Боброва, А.С.Довгерт та ін.; За ред. О.В Дзери, Н.С.Кузнєцової. - К.: Юрінком Інтер, 2002. - Кн. 1. - С. 78-86.
21. Яковлев В. Ф. Структура гражданских правоотношений // Антология уральской цивилистики. 1925-1989. — М., 2001.

 

 

 

Розділ ІІ. особи.

 

 

Література:

 

1. Конституція України. Прийнята Верховною Радою України 28 червня 1996 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1996. - № ЗО. -Ст. 141.
2. Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 р. // Голос Украї­ни. - 2003. - № 45-46 - 12 березня 2003 р.; № 47-48 - 13 березня 2003р.

 

Закони України, постанови,  та інші нормативні акти.

 

1. Про відновлення платоспроможності боржника або ви­знання його банкрутом: Закон України від 14 травня 1992 р. (ВВР, 1992, № 31, ст. 440) зі змінами і доповненнями.
2. Про внесення доповнень до переліку видів майна, що не можуть перебувати у власності громадян, громадських організацій, міжнародних організацій, юридичних осіб інших держав на території України: Постанова Верховної Ради України від 14 липня 1994р.  // Голос України. 1994. 27 липня.
3. Про дію міжнародних договорів на території України: Закон України від 10 грудня 1991 р. // Відомості Верховної Ради України. -1992. -№ 10. -Ст. 137.
4. Про патентування деяких видів підприємницької дія­льності: Закон України від 23 березня 1996 р. (ВВР, 1996, № 20, ст. 82) зі змінами і до­повненнями .
5. Про підприємництво: Закон України  від 7 лютого 1991 р. (ВВР, 1991, № 14, ст. 168) зі змінами і доповненнями. Закон України «Про ліцензування певних видів господарської діяльно­сті» від 1 червня 2000 р. (ВВР, 2000, № 36, ст. 229) зі змінами і допов­неннями.
6. Про порядок державної реєст­рації суб'єктів підприємницької діяльності: Постанова Кабінету Міністрів України від 25 травня 1998 р. № 740 зі змінами і доповненнями.
7. Про порядок офіційного оприлюднення нормативно-правових актів та набрання ними чинності: Указ Президента України від 10 червня 1997 р. // Урядовий кур'єр від 14 червня 1997 р. № 107-108.
8. Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства Союзу РСР: Постанова Верховної Ради України від 12 вересня 1991 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1991. - № 46 -Ст. 621.
9. Про право власності на окремі види майна: Постанова Верховної Ради України від 17 червня 1992р.  // Урядовий кур’єр. - 1992. - 10 липня.
10. Про правонаступництво України: Закон України від 12 верес­ня 1991 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1991. - № 46. - Ст. 617.
11. Про органи реєстрації актів громадянського стану: Закон Ук­раїни від 24 грудня 1993 р. // Відомості Верховної Ради України. -1994. -№ 14. -Ст. 78.
12. Про судову практику в справах про визнання громадянина обмежено дієздатним чи недієздатним: Постанова Пленуму Верховного Суду України від 28 березня 1972 р. № 3 // Бюлетень законодавства і юридичної практики України. — 1999. - № 5. — С. 5. 5.

Інші джерела:

 

1. Бобко В. Правові наслідки з'явлення громадянина, визнаного безвісно відсутнім або оголошеного померлим // Підприємництво, господарство і право. — 2002. - № 6. - С. 48-50.
2. Братусь С. Н. Субъекты гражданского права. — М.,1950.
3. Веберс Я. Р. Правосубъектность граждан в советском гражданском и се­мейном праве. — Рига,1976.
4. Верзуб Б. М. Некоторые вопросы взаимодействия органов опеки и по­печительства и нотариата по защите прав и законных интересов несо­вершеннолетних при совершении сделок отчуждения недвижимого имущества // Нотариат. — 2000. — № 5. — С. 69-71.
5. Грибанов В. П. Пределы осуществления и защиты гражданских прав. — М., 1972.
6. Ершова Н. М. Опека и попечительство над взрослыми. — М., 1962.
7. Ершова Н. М. Опека и попечительство над несовершеннолетними по советскому праву. — М., 1959.
8. Зензин А., Невзгодина Е. Расширить основания ограничения дееспособности граждан // Социалистическая законность. — 1987. -№ 5. - С. 64-65.
9. Малеин Н. С. Гражданский закон и права личности в СССР. — М., 1981.
10. Машіка В. Т., Шимон Ю.Ю. Цивільне право у тестах, задачах, рівняннях, відмінностях та іграх. //Навчальний посібник для учнів 9-11 класів середніх загальноосвітніх шкіл, гімназій, ліцеїв, колегіумів.: "Ліра" • Ужгород • 2004.-203 С.
11. Михеева Л. Ю. Институт опеки и попечительства и его перспективы // Современное право. — 2002. — № 7. — С. 43-46.
12. Никитин Н. Практика рассмотрения судами дел о признаний гражданина безвестно отсутствующим й обьявлении его умершим // Советская юстиция. - 1981. - № 24. - С. 18-19.
13. Силенко Л. М. Цивільне право України: Ч.1 Навчальний посібник. К.: Алерта, 2004. - 328 с.
14. Харитонов Е.О., Саниахметова НА. Гражданское право: Учеб. пособие. - К.: А.С.К., 2001. - С. 89-101.
15. Цивільне право України. Частина перша [Підручник для сту­дентів юридичних спеціальностей вищих закладів освіти / Ч.Н. Азімов, М.М.Сібільов, В.І.Борисова та ін.]; За ред проф. Ч.Н.Азімова, доцентів С.Н.Приступи, В.М.Ігнатенка. - Харків: Право, 2000. - С. 59-77.
16. ЦИВІЛЬНЕ ПРАВО УКРАЇНИ: Академічний курс: Підруч.: У двох томах / За заг. ред. Я. М. Шевченко. — Т. 1. Загальна частина. — К.: Концерн «Видавничий Дім «Ін Юре», 2003. — 520 с.
17. Цивільне право України: Підручник: У 2-х кн. / О.В. Дзера (керівник авт. кол.), Д.В. Боброва, А.С. Довгерт та ін.; За ред. О.В. Дзе-ри, Н.С. Кузнєцової. — К.: Юрінком Інтер, 2002.
18. Явич Л. С. Сущность права. — Ленинград, 1985.

 

 

 

Література:

 

1. Конституція України. Прийнята Верховною Радою України 28 червня 1996 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1996. - № ЗО. -Ст. 141.
2. Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 р. // Голос України. 2003. - № 45-46 - 12 березня 2003 р.; № 47-48 - 13 березня 2003 р.

 

Закони України, постанови,  та інші нормативні акти.

 

1. Про банки і банківську діяльність: Закон України від 7 грудня 2000 р. // Відомості Верховної Ради України. — 2001. - № 5-6. - Ст. 30.
2. Про благодійництво і благодійні організації: Закон України від 16 вересня 1997 р. // Відомості Верховної Ради України. — 1997. - № 46. - Ст. 292.
3. Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом: Закон України від 14 травня 1992 р. (в новій ред. від 30 червня 1999 р.) // Відомості Верховної Ради України. — 1999. - № 42-43. - Ст. 378.
4. Про власність: Закон України від 7 лютого 1991 р. // Відомості Верховної Ради УРСР. - 1991. - № 20. - Ст. 249.
5. Про внесення до деяких законів України змін  до  відкриття  банківських  рахунків: Закон України від 1996 р. // Відомості Верховної ради України. - 1996. - № 23. - ст. 88.
6. Про внесення змін до Закону України “Про підприємства в Україні”: Закон України  від  1998р.  // Відомості Верховної ради України. - 1998. - № 24. - ст. 138.
7. Про господарські товариства: Закон України від 19 вересня 1991 р. // Відомості Верховної Ради УРСР. - 1991. - № 49. - Ст. 682.
8. Про затвердження Положення про порядок державної реєст­рації благодійних організацій: Постанова Кабінету Міністрів Украї­ни від 30 березня 1998 р. № 382 // Офіційний вісник України. — 1998. - № 13. -Ст. 490.
9. Про затвердження Положення про порядок легалізації об'єднань громадян: Постанова Кабінету Міністрів України від 26 лютого 1993 р. № 140 // Урядовий кур'єр від 8 квітня 1993 р. - № 52-53.
10. Про інвестиційну діяльність: Закон України від 18 вересня 1991 р. // Відомості Верховної Ради України -1991. - № 47 - Ст. 646.
11. Про ліцензування певних видів господарської діяльно­сті: Закон України  від 1 червня 2000 р. // Відомості Верховної Ради України. 2000. № 36. ст. 229.
12. Про об'єднання громадян: Закон України від 16 червня 1992 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1992. - № 34. - Ст. 504.
13. Про охорону прав на знаки для товарів та послуг: Закон Украї­ни від 15 грудня 1993 р. // Відомості Верховної Ради України. — 1994.
14. Про патентування деяких видів підприємницької дія­льності: Закон України  від 23 березня 1996 р // Відомості Верховної Ради України. 1996. № 20. ст. 82.
15. Про свободу совісті та релігійні організації: Закон України від 23 квітня 1991 р. // Відомості Верховної Ради УРСР. - 1991. - № 25.
16. Про створення Єдиного державного реєстру підприємств і орга­нізацій України: Постанова Кабінету Міністрів України від 22 січня 1996 р. № 118 // Урядовий кур'єр від 1 лютого 1996 р. - № 20-21.
17. Про холдингові компанії, що створюються в процесі корпора-тизації та приватизації: Указ Президента України від 11 травня 1994 р. // Урядовий кур'єр від 19 травня 1994 р. - № 76-77.
18. Про цінні папери і фондову біржу: Закон України від 18 черв­ня 1991 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1991. - № 38. -Ст. 508.
19. Положення про державну реєстрацію суб'єктів підприємниць­кої діяльності. Затв. постановою Кабінету Міністрів України від 25 травня 1998 р. № 740 // Офіційний вісник України. - 1998. - № 21. -Ст. 767.
20. Положення про організації бухгалтерського обліку і звітності в Україні:   Постанова Кабінету МіністрівУкраїни від 3 квітня 1993р. № 25 // Урядовий кур’єр. - 1993. - 22 квітня.
21. Про порядок державної реєстрації суб'єктів підприємницької діяльності: Постанова Кабінету Міністрів України від 25 травня 1998 р. № 740 // Офіційний вісник України. - 1998. - № 21. - Ст. 767.-№ 7. -Ст. 36.

 

Інші джерела:

 

1. Артеменко С. До питання про правовий статус правління ак­ціонерного товариства // Право України. -2001. - № 9. - С. 44-47.
2. Баранцев П. Ліквідація підприємства: правове регулювання, оподаткування // Право України. — 2000. - № 12. — С. 77-80.
3. Бондаренко І. Засоби державного регулювання господарської діяльності за участю казенних підприємств // Право України. — 2001. - № 1. - С. 47-49.
4. Вінник О., Сніжко Р. Конфлікт інтересів в акціонерному това­ристві: проблеми правового регулювання // Право України. - 2000. -№ 5. -С. 59-61.
5. Воловик О. Вдосконалення правового регулювання правонаступництва внаслідок реорганізації юридичних осіб // Право Украї­ни. - 2000. - № 8. - С. 58-60.
6. В'ялий О. Щодо захисту прав акціонерів // Право України. -2000. - № 2. - С. 86-87.
7. Гордієнко О. Малі підприємства: критерії правового статусу і проблеми його вдосконалення // Підприємництво, господарство і право. - 2002. - № 6. - С. 8-12.
8. Джунь В. Соціальна детермінація формування і застосування законодавства про банкрутство // Право України. - 2001.- № 12. - С. 55-57.
9. Джунь В. Щодо оптимізації механізму врегулювання неплато­спроможності банків // Право України. - 2000. - № 12. - С. 40-42.
10. Єфименко А. Регулювання припинення (реорганізації) та ліквідації юридичних осіб за проектом Цивільного кодексу України // Право України. - 2002. - № 10. - С. 77-82.
11. Жилинский С. Э. Предпринимательское право. — М., 2002.
12. Загнітко О., Хахулін В. Удосконалення правового статусу коо­перативів: окремі проблеми // Право України. — 2001. - № 9 — С 65-68.
13. Зуб Й. К проблеме видов юридических лиц // Підприємництво, госпо­дарство і право. — 2000. — № 10. — С. 44-48.
14. Кочергіна К. Організаційно-правові форми комерційних юри­дичних осіб за законодавством України // Підприємництво, госпо­дарство і право. - 2002. - № 6. - С. 45-47.                  
15. Кравчук В. Право на створення (заснування) юридичної особи // Під­приємництво, господарство і право. — 2000. — № 7. — С. 22-24.
16. Кравчук В. Про правоздатність юридичних осіб: окремі питан­ня//Право України. - 1999. - №11. - С. 16-19.
17. Кучеренко І. М. Види юридичних осіб — суб'єктів підприємницької діяльності // Становлення та розвиток цивільних і трудових правовід­носин у сучасній Україні. — К.: ІДП ПАН України, 2001. — С. 68-91.
18. Кучеренко І. М. Сучасна історія розвитку українського законодавства, яке регулює порядок створення та діяльності державних підприємств // Підприємництво, господарство і право. — 2001. — № 8. — С. 25-28.
19. Лочман Я. Процедури банкрутства банків: нинішній стан та перспективи // Право України. - 2001.- № 3.- С. 61-63.
20. Машіка В. Т., Шимон Ю.Ю. Цивільне право у тестах, задачах, рівняннях, відмінностях та іграх. //Навчальний посібник для учнів 9-11 класів середніх загальноосвітніх шкіл, гімназій, ліцеїв, колегіумів.: "Ліра" • Ужгород • 2004.-203 С.
21. Нецька Л. Про окремі недоліки Закону України "Про госпо­дарські товариства" // Право України. - 2000. - № 4. -С. 77-79.
22. Пастух І. Критерії ліцензування підприємницької діяльності // Право України. - 2001. - № 5. - С. 33-39.
23. Пастух І. Підстави відмови у видачі ліцензії на здійснення ок­ремих видів підприємницької діяльності // Право України. - 2000. -№ 9. - С. 37-39.
24. Петрик І. Право на інформацію про акціонерне товариство: подання доказів до суду // Право України. - 2000. - № 2. - С. 52-55.
25. Пєсков В. Правові аспекти організації дочірніх підприємств // Право України. - 1999. - №10 . - С. 22-24.
26. Поляков Б. Правове становище кредиторів у процедурі банк­рутства // Право України. - 2001. - № 7. - С. 39-43.
27. Потюк М. Дочірні підприємства як юридичні особи // Право України. - 1999. - №1. - С. 124-125.
28. Притика Д.М., КарабаньВ.Я., Ротань В.Г. Науково-практичний коментар до цивільного законодавства України. В 4-х т. Т.1. - Київ-Севастополь: Інститут юридичних досліджень, 2000. — С. 240-557.
29. Саніахметова Н. Поняття суб'єктів підприємницької діяльності // Право України. - 2001. - № 9. - С. 28-33.
30. Саніахметова Н. О. Підприемницьке право. — К., 2001. Сонш О. Правові основи виникнення сшьськогосподарських кооперати-в1в // Право Украши. — 1992. — № 1. — С. 15-17.
31. Силенко Л. М. Цивільне право України: Ч.1 Навчальний посібник. К.: Алерта, 2004. - 328 с.
32. Соловйова Л. Виникнення правосуб'єктності підприємств: деякі питання // Право України. - 2002.- № 7. - С. 36-39.
33. Спасибо-Фатеева И. В. Акционерные общества: корпоративные право­отношения. — X., 1998.
34. Титова Н. Права членів сільськогосподарських кооперативів: тенденції та проблеми їх законодавчого забезпечення // Право Ук­раїни. - 2000. - № 2. - С. 25-27
35. Харитонов Е.О., Саниахметова НА. Гражданское право: Учеб. пособие. - К.: А.С.К., 2001. - С. 102-123.
36. Цивільне право України. Частина перша [Підручник для сту­дентів юридичних спеціальностей вищих закладів освіти / Ч.Н.Азі-мов, М.М.Сібільов, В.І.Борисова та ін.]; За ред проф. Ч.Н.Азімова, доцентів С.Н.Приступи, В.М.Ігнатенка. - Харків: Право, 2000. — С. 86-114.
37. ЦИВІЛЬНЕ ПРАВО УКРАЇНИ: Академічний курс: Підруч.: У двох томах / За заг. ред. Я. М. Шевченко. — Т. 1. Загальна частина. — К.: Концерн «Видавничий Дім «Ін Юре», 2003. — 520 с.
38. Цивільне право України: Підручник: У 2-х кн. / О.В. Дзера (керівник авт. кол.), Д.В. Боброва, А.С. Довгерт та ін.; За ред. О.В. Дзе-ри, Н.С. Кузнєцової. — К.: Юрінком Інтер, 2002.
39. Цивільне право України: Підручник: У 2-х кн. / О.В.Дзера (ке­рівник авт.кол.), Д.В.Боброва, А.С.Довгерт та ін.; За ред. О.В.Дзери, Н.С.Кузнєцової. - К.: Юрінком Інтер, 2002. - Кн. 1. - С. 109-127.
40. Чигир В. Ф. Юридические лица. — Минск, 1994.
41. Шишкина И. С. Предпринимательские объединения. — М., 2001.
42. Ю.Тітов М., Бондаренко В. Новий закон про банкрутство: про­блеми застосування // Право України. - 2000. - № 8. - С. 95-98.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Література:

 

 

1. Конституція України. Прийнята Верховною Радою України 28 червня 1996 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1996. - № ЗО. -Ст. 141.
2. Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 р. // Голос України. 2003. - № 45-46 - 12 березня 2003 р.; № 47-48 - 13 березня 2003 р.

 

Закони України, постанови,  та інші нормативні акти.

 

1. Про затвердження Конституції Автономної Республіки Крим:
2. Закон України від 23 грудня 1998 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1999. - № 5-6. - Ст. 43.
3. Про місцеве самоврядування: Закон України від 21 травня 1997 р. // Відомості Верховної Ради України. — 1997. - № 24. - Ст. 170.
4. Про власність: Закон України від 7 лютого 1991 р. // Відомості Верховної Ради УРСР. - 1991. - № 2. - Ст. 249.
5. Про зовнішньоекономічну діяльність: Закон України від 16 квітня 1991 р. // Відомості Верховної Ради УРСР. - 1991. - № 29. -Ст. 377.
6. Про управління майном підприємств, установ та організацій, що є у загальнодержавній власності: Постанова Верховної Ради Ук­раїни від 14 лютого 1992 р. // Відомості Верховної Ради України. — 1992. -№ 20. -Ст. 274.
7. Про розмежування державного майна України між загально­державною (республіканською) власністю і власністю адміністратив­но-територіальних одиниць (комунальною власністю): Постанова Кабінету Міністрів України від 5 листопада 1991 р. № 311 // Зібран­ня постанов Уряду України. — 1991. - № 2. — Ст. 124.
8. Про розмежування державного майна України між загально­державною власністю та власністю Республіки Крим: Постанова Кабінету Міністрів України від 14 квітня 1994 р. № 238 // Урядовий кур'єр. - 1994. — 21 квітня.
9. Про Порядок обліку, зберігання, оцінки конфіскованого та іншого майна, що переходить у власність держави, і розпорядження ним: Постанова Кабінету Міністрів України від 25 серпня 1998 р. № 1340 // Офіційний вісник України. - 1998. - № 34. - Ст. 1280.

 

Інші джерела:

 

1. Брагинский М. И. Участие советского государства в гражданских пра­воотношениях. — М., 1981.
2. Виткявичус П. П. Гражданская правосубъектность Советского государ­ства. — Вильнюс, 1978.
3. Машіка В. Т., Шимон Ю.Ю. Цивільне право у тестах, задачах, рівняннях, відмінностях та іграх. //Навчальний посібник для учнів 9-11 класів середніх загальноосвітніх шкіл, гімназій, ліцеїв, колегіумів.: "Ліра" • Ужгород • 2004.-203 С.
4. Силенко Л. М. Цивільне право України: Ч.1 Навчальний посібник. К.: Алерта, 2004. - 328 с.
5. Субъекты гражданского права / Под ред. С. Н. Братуся. — М., 1984.
6. Харитонов Е. О., Саниахметова НА. Гражданское право: Учеб. пособие. - К.: А.С.К., 2001. - С. 124-128.
7. Цивільне право України. Частина перша [Підручник для сту­дентів юридичних спеціальностей вищих закладів освіти / Ч.Н.Азі-мов, М.М.Сібільов, В.І.Борисова та ін.]; За ред проф. Ч.Н.Азімова, доцентів С.Н.Приступи, В.М.Ігнатенка. — Харків: Право, 2000. — С. 78-85.
8. Музика Л. Чи існують реальні суб'єкти права комунальної влас­ності? // Право України. - 2002. - № 11. - С. 116-119.
9. ЦИВІЛЬНЕ ПРАВО УКРАЇНИ: Академічний курс: Підруч.: У двох томах / За заг. ред. Я. М. Шевченко. — Т. 1. Загальна частина. — К.: Концерн «Видавничий Дім «Ін Юре», 2003. — 520 с.
10. Цивільне право України: Підручник: У 2-х кн. / О.В. Дзера (керівник авт. кол.), Д.В. Боброва, А.С. Довгерт та ін.; За ред. О.В. Дзе-ри, Н.С. Кузнєцової. — К.: Юрінком Інтер, 2002.

 

 

Розділ ІІІ. об'єкти цивільних прав.

 

Тема 9.

ОБ”ЄКТИ ЦИВІЛЬНИХ ПРАВ.

 

Література:

 

1. Конституція України. Прийнята Верховною Радою України 28 червня 1996 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1996. - № ЗО. -Ст. 141.
2. Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 р. // Голос України. 2003. - № 45-46 - 12 березня 2003 р.; № 47-48 - 13 березня 2003 р.

 

 

Закони України, постанови,  та інші нормативні акти.

 

1. Про  товарну  біржу: Закон  України від 11 січня 1992 р. // Голос України. - 1992 р.
2. Про цінні папери і фондову біржу: Закон України  від 18 червня 1991 р. //Відомості Верховної Ради України. - 1991. - № 38. ст. 508
3. Тимчасове положення про порядок реєстрації прав власності на нерухо­ме майно, затв. наказом Мін. юсту України від 7 лютого 2002 р. № 7/5 (у ред. наказу Мін. юсту України від 28 січня 2003 р. № 6/5). Зареєстро­вано в Мін. юсті України 18 лютого 2002 р. за № 157/6445.
4. Про власність: Закон України від 7 лютого 1991 р. // Відомості Верховної Ради УРСР. - 1991. - № 2. - Ст. 249.
5. Про підприємництво: Закон України від 7 лютого 1991 р. // Відомості Верховної Ради УРСР. - 1991. - № 14. - Ст. 168.
6. Про патентування деяких видів підприємницької діяльності:
7. Закон України від 23 березня 1996 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1996. - № 20. - Ст. 82.
8. Про приватизаційні папери: Закон України від 6 березня 1992 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1992. - № 24. - Ст. 352.
9. Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні:
10. Закон України від ЗО жовтня 1996 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1996.-№ 51. - Ст. 292.
11. Про Національну депозитарну систему та особливості елект­ронного обігу цінних паперів в Україні: Закон України від 10 грудня 1997 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1998. - № 15. — Ст. 67.
12. Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті: За­кон України від 23 вересня 1994 р. // Відомості Верховної Ради Ук­раїни. - 1994. - № 40. - Ст. 364.
13. Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку: Закон України від 8 лютого 1995 р. // Відомості Верховної Ради України. -1995. - № 12. - Ст. 81.
14. Про дозвільну діяльність у сфері використання ядерної енергії:
15. Закон України від 11 січня 2000 р. // Відомості Верховної Ради Ук­раїни. - 2000. - № 9. - Ст. 68.
16. Про інформацію: Закон України від 2 жовтня 1992 р. // Відо­мості Верховної Ради України. - 1992. - № 48. - Ст. 650.
17. Про науково-технічну інформацію: Закон України від 25 червня 1993 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1993. - № 33. - Ст. 345.
18. Про захист інформації в автоматизованих системах: Закон Ук­раїни від 5 липня 1994 р. // Відомості Верховної Ради України. — 1994. - № 31. - Ст. 286.
19. Про природно-заповідний фонд України: Закон України від 16 червня 1992 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1992. - № 34. - Ст. 502.
20. Про державне регулювання видобутку, виробництва і викори­стання дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння та контроль за операціями з ними: Закон України від 18 листопада 1997 р. // Відо­мості Верховної Ради України. - 1998. - № 9. - Ст. 34.
21. Про облік прав власності на іменні цінні папери та депозитар­ну діяльність: Указ Президента України від 25 травня 1994 р. // Уря­довий кур'єр. - 1994. - 28 травня 1994 р. - № 82.
22. Про систему валютного регулювання і валютного контролю: Декрет Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1993. - № 17. - Ст. 184.
23. Про порядок продажу, придбання, реєстрації, обліку і застосу­вання спеціальних засобів самооборони, заряджених речовинами сльозоточивої та дратівної дії: Постанова Кабінету Міністрів Украї­ни від 7 вересня 1993 р. № 706. -Зібрання постанов Уряду України. 1994. - № 1. - Ст. 17.

Інші джерела:

 

1. Алексеев С. С. Общая теория права. — М., 1981-1982. — Т. 1-2.
2. Безклубий 1. Цінні папери: поняття, зміст, юридичні характе­ристики // Право України. - 2001. - № 9. - С. 33-38.
3. Бірюков А., Ю.О.Заіка, В.М. Співак Цивільне право України Загальна частина. К.: Наукова думка, 2000. — С. 74-88.
4. Бірюков В. Деякі колізії в законодавстві України про цінні па­пери // Право України. - 2000. - № 5. - С. 89-90.
5. Єфімов О. Правова природа індосаменту переказного та про­стого векселя // Право України. - 1999. - № 4. - С. 30-33.
6. Иоффе О. С. Советское гражданское право. — М., 1967.
7. Кізін С. Проблемні питання емісії акцій під конкретного інве­стора // Право України. - 2000. - № 10. - С. 32-33.
8. Магазинер  Я. М. 06'ьект права // Известия вузов. Правоведение. — 2000. — № 6.№ 5. - С. 85-88.
9. Машіка В. Т., Шимон Ю.Ю. Цивільне право у тестах, задачах, рівняннях, відмінностях та іграх. //Навчальний посібник для учнів 9-11 класів середніх загальноосвітніх шкіл, гімназій, ліцеїв, колегіумів.: "Ліра" • Ужгород • 2004.-203 С.
10. Поляничко А. Правове значення індосаменту в процесі пере­дачі права на іменні цінні папери // Право України. - 2001. - № 6. -С. 52-57.
11. Ромашко О., Грищенко А. Запобігання правопорушенням на ринку цінних паперів: актуальні проблеми // Право України. - 2000.
12. Силенко Л. М. Цивільне право України: Ч.1 Навчальний посібник. К.: Алерта, 2004. - 328 с.
13. Суханов Е. А. Лекции о праве собственности. — М.: «ЮЛ», 1991.
14. Харитонов Е.О., Саниахметова Н.А. Гражданское право: Учеб. пособие. - К.: А.С.К., 2001. - С. 129-146.
15. Цивільне право України. Частина перша [Підручник для сту­дентів юридичних спеціальностей вищих закладів освіти / Ч.Н.Азі-мов, М.М.Сібільов, В.І.Борисова та ін.]; За ред проф. Ч.Н.Азімова, доцентів С.Н.Приступи, В.М.Ігнатенка. - Харків: Право, 2000. - С. 115-141.
16. ЦИВІЛЬНЕ ПРАВО УКРАЇНИ: Академічний курс: Підруч.: У двох томах / За заг. ред. Я. М. Шевченко. — Т. 1. Загальна частина. — К.: Концерн «Видавничий Дім «Ін Юре», 2003. — 520 с.
17. Цивільне право України: Підручник: У 2-х кн. / О.В. Дзера (керівник авт. кол.), Д.В. Боброва, А.С. Довгерт та ін.; За ред. О.В. Дзе-ри, Н.С. Кузнєцової. — К.: Юрінком Інтер, 2002.

 

                                Змістовий модуль 3.

 

Розділ Іv. правочини. представництво.

 

 

Література:

 

1. Конституція України. Прийнята Верховною Радою України 28 червня 1996 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1996. - № ЗО. -Ст. 141.
2. Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 р. // Голос України. 2003. - № 45-46 - 12 березня 2003 р.; № 47-48 - 13 березня 2003 р.

 

Закони України, постанови,  та інші нормативні акти.

 

1. Про товарну біржу: Закон України від 10 грудня 1991 р. // Відо­мості Верховної Ради України. - 1992. - № 10. - Ст. 139.
2. Про судову практику у справах про визнання угод недійсними:
3. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 28 квітня 1978 р. № 3 // Постанови Пленуму Верховного Суду України 1972-2002: Офіц. вид. / За заг. ред. В.Т. Маляренка. К.: Видавництво А.С.К., 2003. — С. 74-78.
4. Щодо визнання угод недійсними: Постанова Вищого Господарського Суду України від 19 грудня 2002 р. // Галицькі контракти. - 2003. - № 7.
5. Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними: Роз'яснення Вищого Арбітражного Суду України від 12 березня 1999 р. // Юридичний вісник України. — 2002. - № 6. - С. 26.

 

Інші джерела:

 

1. Алексеев С. С. Односторонние сделки в механизме гражданско-правово­го регулирования // Сборник ученых трудов. — Вып.13. — Сверд­ловск, 1970.
2. Андреев В. К. Представительство в гражданском праве. — Калинин­град, 1978.
3. Белов В. Н. Коммерческое представительство и агентирование (догово­ра). — М.: Финансы и статистика, 2001.
4. Бірюков 1-А., Заіка Ю.О, Співак В.М. Цивільне право Украї­ни. Загальна частина. - К.: Наукова думка. - 2000. - С. 99-115.
5. Крупно П. Суб'екти добровільного представництва за цивільним пра­вом // Право України. — 2002. — № 5. — С. 105-109.
6. Ли А. С. Разграничение сделок представительства и посредничества // Законодательство и экономика. — 1995. — № 11-12.
7. Машіка В. Т., Шимон Ю.Ю. Цивільне право у тестах, задачах, рівняннях, відмінностях та іграх. //Навчальний посібник для учнів 9-11 класів середніх загальноосвітніх шкіл, гімназій, ліцеїв, колегіумів.: "Ліра" • Ужгород • 2004.-203 С.
8. Новицкий И. Б. Сделки. Исковая давность. — М., 1954.
9. Ойзензихт В. А. Воля и волеизъявление (Очерки теории, философии и психологии права). — Душанбе, 1983.
10. Притика Д.М., Карабань В.Я., Ротань В.Г. Науково-практич­ний коментар до цивільного законодавства України. В 4-х т. Т. 1. — Київ-Севастополь: Інститут юридичних досліджень, 2000. - С. 562-627.
11. Рабинович Н. В. Недействительность сделки и ее последствия. — Ленинград, 1960.
12. Силенко Л. М. Цивільне право України: Ч.1 Навчальний посібник. К.: Алерта, 2004. - 328 с.
13. Харитонов Е.О., Саниахметова Н.А. Гражданское право: Учеб. пособие. - К.: А.С.К., 2001. - С. 147-160.
14. Цивільне право України. Частина перша [Підручник для сту­дентів юридичних спеціальностей вищих закладів освіти / Ч.Н.Азі-мов, М.М.Сібільов, В.І.Борисова та ін.]; За ред проф. Ч.Н.Азімова, доцентів С.Н.Приступи, В.М.Ігнатенка. - Харків: Право, 2000. — С. 149-168.
15. ЦИВІЛЬНЕ ПРАВО УКРАЇНИ: Академічний курс: Підруч.: У двох томах / За заг. ред. Я. М. Шевченко. — Т. 1. Загальна частина. — К.: Концерн «Видавничий Дім «Ін Юре», 2003. — 520 с.
16. Цивільне право України: Підручник: У 2-х кн. / О.В. Дзера (керівник авт. кол.), Д.В. Боброва, А.С. Довгерт та ін.; За ред. О.В. Дзе-ри, Н.С. Кузнєцової. — К.: Юрінком Інтер, 2002.
17. Шахматов В. П. Сделки, совершенные с целью, противной интересам государства и общества. — Томск, 1966.

РОЗДІЛ V.

Строки та терміни. Позовна давність.

Тема 11.  Строки та терміни. Позовна давність.

 

Література:

 

1. Конституція України. Прийнята Верховною Радою України 28 червня 1996 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1996. - № ЗО. -Ст. 141.
2. Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 р. // Голос України. 2003. - № 45-46 - 12 березня 2003 р.; № 47-48 - 13 березня 2003 р.
3. Житловий кодекс УРСР від ЗО червня 1983 р. // Комп'ютерна правова система "Ліга: Закон", "Нормативно-правові акти України" та ін.

 

Закони України, постанови,  та інші нормативні акти.

 

1. Про захист прав споживачів: Закон України від 12 травня 1991 р. // Відомості Верховної Ради УРСР. - 1991. - № ЗО. - Ст. 379.
2. Про авторське право і суміжні права: Закон України від 23 грудня 1993 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1994. - № 13. - Ст. 64.
3. Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом: Закон України від 14 травня 1992 р. (в новій ред. від ЗО червня 1999 р.) // Відомості Верховної Ради України. — 1999. - № 42-43. - Ст. 378.

 

Інші джерела:

 

1. Бабкин А., Молчанова Т. Видьі пресекательных сроков в граж­данском праве // Советская юстиция. — 1981. - № 24. — С. 22-23.
2. Бірюков І.А., Заіка Ю.О., Співак В.М. Цивільне право Украї­ни. Загальна частина. - К.: Наукова думка, 2000. — С. 138-159.
3. Грибанов В. П. Сроки в гражданском праве. — М., 1967. — С. 8-10.
4. Кириллов М. Я. Исковая давность. — М., 1966. — С. 24-26.
5. Луць В. В. Строки в цивільних правовідносинах. — Львів: Вид-во Львів­ського ун-ту, 1992.
6. Луць В. В. Строки захисту цивільних прав. — Львів: Вид-во Львівсько­го ун-ту, 1993.
7. Луць В.В. Сроки в гражданских правоотношениях // Право-ведение. - 1989. - № 1. - С. 40.
8. Машіка В. Т., Шимон Ю.Ю. Цивільне право у тестах, задачах, рівняннях, відмінностях та іграх. //Навчальний посібник для учнів 9-11 класів середніх загальноосвітніх шкіл, гімназій, ліцеїв, колегіумів.: "Ліра" • Ужгород • 2004.-203 С.
9. П.Харитонов Е.О., Саниахметова Н.А. Гражданское право: Учеб. пособие. - К.: А.С.К., 2001. - С. 170-175.
10. Притика Д.М., Карабань В.Я., Ротань В.Г. Науково-практич­ний коментар до цивільного законодавства України. В 4-х т. — Київ-Севастополь: Інститут юридичних досліджень, 2000. — Т. 1. - С. 659-694.
11. Силенко Л. М. Цивільне право України: Ч.1 Навчальний посібник. К.: Алерта, 2004. - 328 с.
12. Скловский К. Отношения собственника с незаконным владельцем и приобретательная давность // Хозяйство й право. — 2001. — № 5. — С. 116-119.
13. Толстой Ю. К. Исковая давность // Правоведение. — 1992.- № 4.
14. Цивільне право України. Частина перша [Підручник для сту­дентів юридичних спеціальностей вищих закладів освіти / Ч.Н.Азі-мов, М.М.Сібільов, В.І.Борисова та ін.]; За ред проф. Ч.Н.Азімова, доцентів С.Н.Приступи, В.М.Ігнатенка. — Харків: Право, 2000. — С. 181-190.                                            
15. ЦИВІЛЬНЕ ПРАВО УКРАЇНИ: Академічний курс: Підруч.: У двох томах / За заг. ред. Я. М. Шевченко. — Т. 1. Загальна частина. — К.: Концерн «Видавничий Дім «Ін Юре», 2003. — 520 с.
16. Цивільне право України: Підручник: У 2-х кн. / О.В.Дзера (ке­рівник авт.кол.), Д.В.Боброва, А.С.Довгерт та ін.; За ред. О.В.Дзери, Н.С.Кузнєцової. - К.: Юрінком Інтер, 2002. - Кн. 1. - С. 184-195..
17. Цікало В. Імперативність та диспозитивність при застосуванні право­вих наслідків закінчення строку позовної давності // Право України. — №11. — С. 95.

 

 

 

Книга друга. “Особисті немайнові права фізичної особи”

 

Тема 12.

особисті  немайнові  права  фізичної  особи.

 

Література:

1. Конституція України. Прийнята Верховною Радою України 28 червня 1996 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1996. - № ЗО. -Ст. 141.
2. Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 р. // Голос України. 2003. - № 45-46 - 12 березня 2003 р.; № 47-48 - 13 березня 2003 р.
3. Житловий кодекс УРСР від 30 червня 1983 р. // Комп'ютерна правова система "Ліга: Закон", "Нормативно-правові акти України" та ін.

 

Закони України, постанови,  та інші нормативні акти.

 

1. Декларація про державний суверенітет України від 16 липня 1990 р. // Комп'ютерна правова система "Ліга: Закон", "Норматив­но-правові акти України" та ін.
2. Загальна декларація прав людини від 10 грудня 1948 р. // Пра­ва людини і професійні стандарти для працівників правоохоронних
3. органів в документах міжнародних організацій. - К.: Сфера, 2002. — С.9-12.
4. Міжнародний пакт про громадянські та політичні права від 16 грудня 1966 р. // Права людини і професійні стандарти для праців­ників правоохоронних органів в документах міжнародних організацій. - К.: Сфера, 2002. - С. 13-23.
5. Європейська конвенція з прав людини від 4 листопада 1950 р. // Права людини і професійні стандарти для працівників правоохо­ронних органів в документах міжнародних організацій. — К.: Сфера, 2002. - С. 239-283.
6. Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 р. // Голос Украї­ни. - 2003. - № 45-46 - 12 березня 2003 р.; № 47-48 - 13 березня 2003 р.
7. Сімейний кодекс України від 10 січня 2002 р. // Відомості Вер­ховної Ради України. - 2002. - № 21-22, -Ст. 135.
8. Земельний кодекс України від 25 жовтня 2001 р. //Відомості Верховної Ради України. - 2002. - № 3-4. - Ст. 27.
9. Ю.Лісовий кодекс України від 21 січня 1994 р. // Відомості Вер­ховної Ради України. - 1994. - № 17. - Ст. 99.
10. Водний кодекс України від 6 червня 1995 р. // Відомості Вер­ховної Ради України. - 1995. - № 24. - Ст. 189.
11. Кодекс про надра від 27 липня 1994 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1994. - № 36. - Ст. 340.
12. Гірничий закон України від 6 жовтня 1999 р. // Відомості Вер­ховної Ради України. - 1999. - № 50. - Ст. 433.
13. Кримінальний кодекс України від 5 січня 2001 р. // Відомості Верховної Ради України. - 2001. - № 25-26. - Ст. 131.
14. Кримінально-процесуальний кодекс України від 28 грудня 1960 р. // Комп'ютерна правова система "Ліга: Закон", "Норматив­но-правові акти України" та ін.
15. Кодекс України про адміністративні правопорушення від 7 груд­ня 1984 р. // Відомості Верховної Ради УРСР. - 1984. - додаток до № 51-52. - Ст. 1122.
16. Основи законодавства України про охорону здоров'я від 19 листопада 1992 р.// Відомості Верховної Ради України. - 1993. -№ 4.- Ст. 19.
17. Про національні меншини в Україні: Закон України від 25 чер­вня 1992 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1992 - № 36. -Ст.529.
18. Про запобігання захворюванню на синдром набутого імуно­дефіциту (СНІД) та соціальний захист населення: Закон України від 12 грудня 1991 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1992. - № 11. - Ст. 152.
19. Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення: Закон України від 24 лютого 1994 р. // Відомості Верхов­ної Ради України. - 1994. - № 27. - Ст. 218.
20. Про нотаріат: Закон України від 2 вересня 1993 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1993. - № 39. - Ст. 383.
21. Про свободу совісті та релігійні організації: Закон України від 23 квітня 1991 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1991. - № 25.-Ст.283.
22. Про адвокатуру: Закон України від 19 грудня 1992 р. // Відо­мості Верховної Ради України. — 1993. - № 9. — Ст. 62.
23. Про захист населення від інфекційних хвороб: Закон України від 6 квітня 2000 р. // Відомості Верховної Ради України. - 2000. - № 29. - Ст. 228.
24. Про боротьбу із захворюванням на туберкульоз: Закон України від 5 липня 2001 р. // Відомості Верховної Ради України. - 2001. - № 49. -Ст.258.
25. Про донорство крові та її компонентів: Закон України від 23 червня 1995 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1995. - № 23. -Ст. 183.
26. Про трансплантацію органів та інших анатомічних матеріалів людини: Закон України від 16 липня 1999 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1999. - № 41. - Ст. 377.
27. Про інформацію: Закон України від 2 жовтня 1992 р. // Відо­мості Верховної Ради України. - 1992. - № 48. - Ст. 650.
28. Про науково-технічну інформацію: Закон України від 25 червня 1993 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1993. - № 33. - Ст. 345.          
29. Про державну таємницю: Закон України від 21 січня 1994 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1994. - № 16. - Ст. 93.
30. Про бібліотеку і бібліотечну справу: Закон України від 27 січня 1995 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1995. - № 7. - Ст. 45.
31. Про Національний архівний фонд та архівні установи: Закон України від 24 грудня 1993 р. // Відомості Верховної Ради України. -1994. - № 15. - Ст. 86.
32. Про державну службу: Закон України від 16 грудня 1993 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1993. - № 53. - Ст. 490.
33. Про загальний військовий обов'язок і військову службу: Закон України від 25 березня 1992 р. // Відомості Верховної Ради України. 1992. - № 27. - Ст. 385.
34. Про альтернативну (невійськову) службу: Закон України від 12 грудня 1991 р. // Відомості Верховної Ради України. — 1992. - № 15. Ст. 188.
35. Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян Ук­раїни: Закон України від 21 січня 1994 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1994. - № 18. - Ст. 101.
36. Про об'єднання громадян: Закон України від 16 червня 1992 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1992. - № 34. - Ст. 504.
37. Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності: Закон України від 15 вересня 1999 р. // Відомості Верховної Ради України. 1999. -№45. - Ст. 397.
38. Про молодіжні та дитячі громадські організації: Закон України від 1 грудня 1998 р, // Відомості Верховної Ради України. - 1999. -№ 1. - Ст. 2.
39. Про політичні партії в Україні: Закон України від 5 квітня 2001 р. // Відомості Верховної Ради України. - 2001. - № 23. - Ст. 118.
40. Про якість та безпеку харчових продуктів і продовольчої сиро­вини: Закон України від 23 грудня 1997 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1998. - № 19. - Ст. 98.
41. Про охорону праці: Закон України від 14 жовтня 1992 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1992. - № 49. - Ст. 668.
42. Про основи містобудування: Закон України від 16 листопада 1992 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1992. - № 52. - Ст. 683.
43. Про освіту: Закон України від 23 травня 1991 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1991. - № 34. - Ст. 451.
44. Про загальну середню освіту: Закон України від 13 травня 1999 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1999. - № 28. - Ст. 230.
45. Про дошкільну освіту: Закон України від 11 липня 2001 р. // Відомості Верховної Ради України. — 2001. - № 49. — Ст. 259.
46. Про професійно-технічну освіту: Закон України від 10 лютого 1998 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1998. - № 32. - Ст. 215.
47. Про вищу освіту: Закон України від 17 січня 2002 р. // Відо­мості Верховної Ради України. — 2002. - № 20. — Ст. 134.
48. Про охорону дитинства: Закон України від 26 квітня 2001 р. // Відомості Верховної Ради України. — 2001. - № ЗО. — Ст. 142.
49. Про попередження насильства в сім'ї: Закон України від 15 листопада 2001 р. // Комп'ютерна правова система "Ліга: Закон,", "Нормативно-правові акти України" та ін.
50. Про охорону навколишнього природного середовища: Закон України від 25 червня 1991 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1991. -№41. -Ст. 546.
51. Про охорону атмосферного повітря: Закон України від 16 жов­тня 1992 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1992. - № 50. -Ст. 678.
52. Про відходи: Закон України від 5 березня 1998 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1998. - № 36-37. - Ст. 242.
53. Про поводження з радіоактивними відходами: Закон України від ЗО червня 1995 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1995. -*№ 27. - Ст. 198.
54. Про стандартизацію: Закон України від 17 травня 2001 р. // Відомості Верховної Ради України. - 2001. - № 31. - Ст. 145.
55. Про метрологію та метрологічну діяльність: Закон України від 11 лютого 1998 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1998. - № 30-31. -Ст. 194.
56. Про підтвердження відповідності: Закон України від 17 травня 2001 р. // Відомості Верховної Ради України. - 2001. - № 32. - Ст. 169.
57. Про вилучення з обігу, переробку, утилізацію, знищення або подальше використання неякісної та небезпечної продукції: Закон України від 14 січня 2000 р. // Відомості Верховної Ради України. -2000. - № 12. - Ст. 95.
58. Про психіатричну допомогу: Закон України від 22 лютого 2000 р. // Відомості Верховної Ради України. - 2000. - № 19. - Ст. 143.
59. Про порядок переміни громадянами України прізвищ, імен та по батькові: Указ Президента України від 31 грудня 1991 р. № 23 // Комп'ютерна правова система "Ліга: Закон", "Нормативно-правові акти України" та ін.
60. Про затвердження Положення про порядок розгляду клопо­тань про переміну громадянами України прізвищ, імен, по батькові:
61. Постанова Кабінету Міністрів України від 27 березня 1993 р. № 233 // Комп'ютерна правова система "Ліга: Закон", "Нормативно-пра­вові акти України" та ін.
62. Про затвердження Програми подання громадянам гарантова­ної державою безоплатної медичної допомоги: Постанова Кабінету Міністрів України від 11 липня 2002 р. № 955 // Комп'ютерна право­ва система "Ліга: Закон", "Нормативно-правові акти України" та ін.
63. Про порядок штучного переривання вагітності від 12 до 28 тижнів: Постанова Кабінету Міністрів України від 12 листопада 1993 р. № 926 // Комп'ютерна правова система "Ліга: Закон", "Норма­тивно-правові акти України" та ін.
64. Про застосування методів стерилізації громадян: Наказ Міністер­ства охорони здоров'я України від 6 липня 1994 р. № 121 // Комп'ю­терна правова система "Ліга: Закон", "Нормативно-правові акти України" та ін.
65. Про затвердження Умов та порядку застосування штучного зап­ліднення та імплантації ембріона (ембріонів) та методів їх проведен­ня: Наказ Міністерства охорони здоров'я України від 4 лютого 1997 р. № 24 // Комп'ютерна правова система "Ліга: Закон", "Норматив­но-правові акти України" та ін.
66. Про застосування судами законодавства, що регулює захист честі, гідності і ділової репутації громадян та організацій: Постанова Пленуму Верховного Суду України від 28 вересня 1990 р. № 7 // Комп'ютерна правова система "Ліга: Закон", "Нормативно-правові акти України" та ін.

 

Інші джерела:

 

1. Бірюков І.А., Заіка Ю.О., Співак В.М. Цивільне право Украї­ни. Загальна частина. - К.: Наукова думка, 2000. - С. 89-98.
2. Гражданское право: В 2 т. Том 1: Учебник / Отв. Ред. Проф. Е.А. Суханов. - 2-е изд., перераб. й доп. - М.: Издательство БЕК, 2003.- С. 719- 749.
3. Малеина М. Н. Защита личньїх неимущественньїх прав советских граждан. ~ М.: Знание, 1991.
4. Машіка В. Т., Шимон Ю.Ю. Цивільне право у тестах, задачах, рівняннях, відмінностях та іграх. //Навчальний посібник для учнів 9-11 класів середніх загальноосвітніх шкіл, гімназій, ліцеїв, колегіумів.: "Ліра" • Ужгород • 2004.-203 С.
5. Ромовська З.В. Особисті немайнові права фізичних осіб // Українське право. - 1977. - № 1 (6).
6. Силенко Л. М. Цивільне право України: Ч.1 Навчальний посібник. К.: Алерта, 2004. - 328 с.
7. Стефанчук Р. О. Захист честі, гідності та репутації в цивільному праві. — К.: Науковий світ, 2001.
8. Стефанчук Р. Щодо захисту честі, гідності та ділової репутації в цивільному праві // Право України. - 1999. - № 1, - С. 85-89. Красавчикова Л. О. Личная жизнь под охраной закона. — М.: Юрид. лит., 1983.
9. Флейшиц Е. А. Личные права граждан в гражданском праве Союза ССР и капиталистических стран // Ученые труды Всесоюзного института юридических наук НКЮ СССР. — Выпуск VI. — М., 1941.
10. ЦИВІЛЬНЕ ПРАВО УКРАЇНИ: Академічний курс: Підруч.: У двох томах / За заг. ред. Я. М. Шевченко. — Т. 1. Загальна частина. — К.: Концерн «Видавничий Дім «Ін Юре», 2003. — 520 с.
11. Цивільне право України: Підручник: У 2-х кн. / О.В.Дзера (ке­рівник авт.кол.), Д.В.Боброва, А.С.Довгерт та ін.; За ред. О.В.Дзери, Н.С.Кузнєцової. - К.: Юрінком Інтер, 2002. - Кн. 1. - С. 219-274.
12. Цивільний кодекс України. Коментар // За заг. ред. Є.О.Харитонова, О.М.Калітенко. - Одеса: "Юридична література". - 2003. -С. 227-282.
13. Чанишева Г., Фадєєнко А. Справи за позовами про захист честі, гідності та ділової репутації до засобів масової інформації (окремі питання) // Право України. - 1999. - № 2. - С. 36-41.
14. Ярошенко К. Б. Жизнь и здоровье под охраной закона: гражданско-правовая защита личных неимущественных прав. — М., 1990.

 

 

 

Книга третя. “Право власності та речові права”

 

Розділ І. Право власності.

Тема 13.

РЕЧОВІ  ПРАВА  І  ПРАВО ВЛАСНОСТІ

 

Література:

 

1. Конституція України. Прийнята Верховною Радою України 28 червня 1996 р. // Відомості Верховної Ради України. — 1996. - № ЗО. -Ст. 141.
2. Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 р. // Голос Украї­ни. - 2003. - № 45-46 - 12 березня 2003 р.; № 47-48 - 13 березня 2003 р.

 

Закони України, постанови,  та інші нормативні акти.

 

1. Про власність: Закон України від 7 лютого 1991 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1991. - № 20. - Ст. 249.
2. Про перетворення державних підприємств у казенні: Постано­ва Кабінету Міністрів України від ЗО червня 1998 р. № 987 // Комп­'ютерна правова система "Ліга: Закон", "Нормативно-правові акти України" та ін.
3. Про право власності на окремі види майна: Постанова Верховної Ради України від 17 червня 1992р.  // Урядовий кур’єр. - 1992. - 10 липня.
4. Про внесення доповнень до переліку видів майна, що не можуть перебувати у власності громадян, громадських організацій, міжнародних організацій, юридичних осіб інших держав на території України: Постанова Верховної Ради України від 14 липня 1994р.  // Голос України. 1994. 27 липня.
5. Про деякі питання управління казенним підприємством: По­станова Кабінету Міністрів України від 22 липня 1998 р. № 1129 // Комп'ютерна правова система "Ліга: Закон", "Нормативно-правові акти України" та ін.
6. Про затвердження Положення про Державний реєстр націо­нального культурного надбання: Постанова Кабінету Міністрів Ук­раїни від 12 серпня 1992 р. № 466 // Комп'ютерна правова система "Ліга: Закон", "Нормативно-правові акти України" та ін.

 

Інші джерела:

 

1. Бірюков І.А., Заіка Ю.О., Співак В.М. Цивільне право Украї­ни. Загальна частина. ~ К.: Наукова думка, 2000. — С.171-180.-
2. Гражданское право: В 2 т. Том 1: Учебник / Отв. ред. проф. Е.А. Суханов. — 2-е изд., перераб. й доп. — М.: Издательство БЕК, 2003. - С. 475-492.
3. Дзера О. В. Розвиток права власності громадян в Україні. — К., 1996.
4. Машіка В. Т., Шимон Ю.Ю. Цивільне право у тестах, задачах, рівняннях, відмінностях та іграх. //Навчальний посібник для учнів 9-11 класів середніх загальноосвітніх шкіл, гімназій, ліцеїв, колегіумів.: "Ліра" • Ужгород • 2004.-203 С.
5. Притика Д.М., Карабань В.Я., Ротань В.Г. Науково-практич­ний коментар до цивільного законодавства України. В 4-х т. - Київ-Севастополь: Інститут юридичних досліджень, 2000. — Т-1,— С. 789-804.                                                 
6. Силенко Л. М. Цивільне право України: Ч.1 Навчальний посібник. К.: Алерта, 2004. - 328 с.
7. Скловский К. И. Собственность в гражданском праве. — М., 2000.
8. Спасибо И. Научно-практический комментарий Закона Украины  «О собственности». — X., 1996.
9. Харитонов Е.О., Саниахметова Н.А. Гражданское право: Учеб. пособие. - К.: А.С.К., 2001. - С. 233-241.
10. Харитонов Є.О., Калітенко О.М., Зубар В.М. та ін. Цивільне та сімейне право України у запитання та відповідях. — X.: ТОВ "Одіс-сей", 2002. -С.204-211.
11. Цивільне право України. Частина перша [Підручник для сту­дентів юридичних спеціальностей вищих закладів освіти / Ч.Н.Азі-мов, М.М.Сібільов, В.І.Борисова та ін.]; За ред проф. Ч.Н.Азімова, доцентів С.Н.Приступи, В.М.Ігнатенка. — Харків: Право, 2000. — С. 191-204.
12. ЦИВІЛЬНЕ ПРАВО УКРАЇНИ: Академічний курс: Підруч.: У двох томах / За заг. ред. Я. М. Шевченко. — Т. 1. Загальна частина. — К.: Концерн «Видавничий Дім «Ін Юре», 2003. — 520 с.
13. Цивільне право України: Підручник: У 2-х кн. / О.В. Дзера (керівник авт. кол.), Д.В. Боброва, А.С. Довгерт та ін.; За ред. О.В. Дзе-ри, Н.С. Кузнєцової. — К.: Юрінком Інтер, 2002.
14. Цивільний кодекс України. Коментар //За заг. ред. Є.О.Хари-тонова, О.М.Калітенко. — Одеса: "Юридична література". — 2003. — С. 227-282.

 

 

 

 

Література:

1. Конституція України. Прийнята Верховною Радою України 28 червня 1996 р. // Відомості Верховної Ради України. — 1996. - № ЗО. -Ст. 141.
2. Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 р. // Голос Украї­ни. - 2003. - № 45-46 - 12 березня 2003 р.; № 47-48 - 13 березня 2003 р.

 

Закони України, постанови,  та інші нормативні акти.

 

1. Про власність: Закон України від 7 лютого 1991 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1991. - № 20. - Ст. 249.
2. Про право власності на окремі види майна: Постанова Верховної Ради України від 17 червня 1992р.  // Урядовий кур’єр. - 1992. - 10 липня.
3. Про внесення доповнень до переліку видів майна, що не можуть перебувати у власності громадян, громадських організацій, міжнародних організацій, юридичних осіб інших держав на території України: Постанова Верховної Ради України від 14 липня 1994р.  // Голос України. 1994. 27 липня.
4. Про Державну програму приватизації: Закон України від 18 травня 2000 р. // Відомості Верховної Ради України. — 2000. - № 33-34. - Ст. 272.
5. Про приватизацію державного житлового фонду: Закон Украї­ни від 19 червня 1992 р. // Відомості Верховної Ради України. — 1992. - № 36. - Ст. 524.
6. Про приватизацію державного майна: Закон України від 4 бе­резня 1992 р. // Відомості Верховної Ради України. — 1992. - № 24. - Ст. 348. 232
7. Про практику застосування судами законодавства, що регулює право власності громадян на жилий будинок: Постанова від 4 жовтня 1991р. №7.// Збірник постанов Пленуму Верховного Суду України. Частина перша. К.: 1998.
8. Про приватизацію земельних ділянок: Декрет Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 р. // Відомості Верховної Ради України. -1993. - № 10. - Ст. 79.

 

Інші джерела:

 

1. Власник і право власності / За ред. Я. М. Шевченко. — К., 1994. —   С. 105-117.
2. Дзера О. В. Розвиток права власності громадян в Україні. — К.,1996;
3. Машіка В. Т., Шимон Ю.Ю. Цивільне право у тестах, задачах, рівняннях, відмінностях та іграх. //Навчальний посібник для учнів 9-11 класів середніх загальноосвітніх шкіл, гімназій, ліцеїв, колегіумів.: "Ліра" • Ужгород • 2004.-203 С.
4. Мозолин В. П. О праве частной собственности // Советское государство и право. — 1992. — № 1. — С. 3-15.
5. Право власності в Україні / За ред. О. В. Дзери, Н. С. Кузнєцової. — К., 2000.
6. Право власності в Україні / За ред. О. В. Дзери, Н. С. Кузнєцової. — К., 2000.
7. Право собственности в Украине / Под ред. Я. Н. Шевченко. — К., 1996.
8. Приватна власність в Україні. — К., 2002.    
9. Силенко Л. М. Цивільне право України: Ч.1 Навчальний посібник. К.: Алерта, 2004. - 328 с.
10. ситета. Серия 11. Право. — 1994. — № 4. — С. 26-33.
11. Спасибо И. Научно-практический комментарийЗакона Украины   «О собственности». — X., 1996.
12. Суханов Е. А. Система частного права // Вестник Московского универ-
13. ЦИВІЛЬНЕ ПРАВО УКРАЇНИ: Академічний курс: Підруч.: У двох томах / За заг. ред. Я. М. Шевченко. — Т. 1. Загальна частина. — К.: Концерн «Видавничий Дім «Ін Юре», 2003. — 520 с.
14. Цивільне право України: Підручник: У 2-х кн. / О.В. Дзера (керівник авт. кол.), Д.В. Боброва, А.С. Довгерт та ін.; За ред. О.В. Дзе-ри, Н.С. Кузнєцової. — К.: Юрінком Інтер, 2002.
15. Шевченко Я. М. Проблеми права власності і власників //Правова держава, вип. 10. — К., 1999.

 

 

 

Література:

 

1. Конституція України. Прийнята Верховною Радою України 28 червня 1996 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1996. - № ЗО.

        -Ст.141.

1. Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 р. // Голос Украї­ни. - 2003. - № 45-46 - 12 березня 2003 р.; № 47-48 - 13 березня 2003р.

 

Закони України, постанови,  та інші нормативні акти.

 

1. Про власність: Закон України від 7 лютого 1991 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1991. - № 20. - Ст. 249.
2. Про Державну програму приватизації: Закон України від 18 травня 2000 р. // Відомості Верховної Ради України. - 2000. - № 33-34. - Ст. 272.
3. Про приватизацію державного житлового фонду: Закон Украї­ни від 19 червня 1992 р. // Відомості Верховної Ради України. -1992. - № 36. - Ст. 524.
4. Про приватизацію державного майна: Закон України від 4 бе­резня 1992 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1992. - № 24. Ст. 348.
5. Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію): Закон України від 6 березня 1992 р. // Відомості Вер­ховної Ради України. - 1992. - № 24. - Ст. 350.
6. Про особливості приватизації майна в агропромисловому ком­плексі: Закон України від 10 липня 1996 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1996. - № 41. - Ст. 188.
7. Про перелік об'єктів права державної власності, шо не підля­гають приватизації: Закон України від 7 липня 1999 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1999. - № 37. - Ст. 332.
8. Про особливості приватизації об'єктів незавершеного будів­ництва: Закон України від 14 вересня 2000 р. // Відомості Верховної Ради України. - 2000. - № 45. - Ст. 375.
9. Про план заходів щодо забезпечення прозорості приватизацій­них процесів і запобігання фактам зловживань у цій сфері: Постано­ва Кабінету Міністрів України від 1 березня 1999 р. № 287 // Комп'ю­терна правова система "Ліга: Закон", "Нормативно-правові акти України" та ін.
10. Про розрахунок частки державного майна (акцій), яка безоп­латно передається у процесі приватизації працівникам радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств: Постанова Кабінету Міністрів України від 22 серпня 2000 р. № 1327. // Комп'ю­терна правова система "Ліга: Закон", "Нормативно-правові акти України" та ін.                                 
11. Про перелік майнових комплексів державних підприємств, організацій, їх структурних підрозділів основного виробництва, при­ватизація або передача в оренду яких не допускається: Декрет Кабі­нету Міністрів України від 31 грудня 1992 року № 26 // Відомості Верховної Ради України. - 1993. - № 11. - Ст. 96.
12. Про прискорення приватизації та недопущення негативних наслідків у цьому процесі: Постанова Кабінету Міністрів України від 22 лютого 1996 р. № 245 // Комп'ютерна правова система "Ліга:
13. Закон", "Нормативно-правові акти України" та ін.
14. Про прискорення приватизації майна в агропромисловому комплексі та спрощення процедури її проведення: Постанова Кабі­нету Міністрів України від 19 липня 1996 р. № 755 // Комп'ютерна правова система "Ліга: Закон", "Нормативно-правові акти України" та ін.
15. Про порядок сплати і розмір неустойки за повну або часткову несплату покупцями коштів за об'єкти приватизації: Постанова Ка­бінету Міністрів України від 21 серпня 1997 р. № 910 // Комп'ютер­на правова система "Ліга: Закон", "Нормативно-правові акти Украї­ни" та ін.
16. 18.    Про затвердження Порядку повернення у державну власність об'єктів приватизації у разі розірвання або визнання недійсними договорів купівлі-продажу таких об'єктів: Постанова Кабінету Міністрів України від 18 січня 2001 р. № 32 // Комп'ютерна правова система "Ліга: Закон", "Нормативно-правові акти України" та ін.
17. Про приватизацію цілісних майнових комплексів державних підприємств та їхніх структурних підрозділів, зданих в оренду: Дек­рет Кабінету Міністрів України від 20 травня 1993 року № 57 // Відомості Верховної Ради України. - 1993. - № ЗО. - Ст. 337.
18. Про внесення доповнень до переліку видів майна, що не можуть перебувати у власності громадян, громадських організацій, міжнародних організацій, юридичних осіб інших держав на території України: Постанова Верховної Ради України від 14 липня 1994р.  // Голос України. 1994. 27 липня.

 

Інші джерела:

 

1. Безсмертна Н. Межі здійснення права приватної власності в  І Україні // Право України. - 2002. - № 6. - С. 53-57.               
2. Беляева Н. Ю. Благотворительность вчера, сегодня, завтра / Под ред. В. В. Меньшикова. — М., 1994.
3. Гражданское право: В 2 т. Том 1: Учебник / Отв. ред. проф. Е.А. Суханов. — 2-е изд., перераб. й доп. — М.: Издательство БЕК, 2003. -С. 511-577.           .                    
4. Машіка В. Т., Шимон Ю.Ю. Цивільне право у тестах, задачах, рівняннях, відмінностях та іграх. //Навчальний посібник для учнів 9-11 класів середніх загальноосвітніх шкіл, гімназій, ліцеїв, колегіумів.: "Ліра" • Ужгород • 2004.-203 С.
5. Право власності в Україні / За ред. О. В. Дзери, Н. С. Кузнєцової — К., 2000.
6. Право собственности в Украине / Под ред. Я. Н. Шевченко. — К., 1996.
7. Притика Д.М., Карабань В.Я., Ротань В.Г. Науково-практич­ний коментар до цивільного законодавства України. В 4-х т. — Київ-Севастополь: Інститут юридичних досліджень, 2000. — Т.1. - С. 805-840.
8. Силенко Л. М. Цивільне право України: Ч.1 Навчальний посібник. К.: Алерта, 2004. - 328 с.
9. Скловский К. Й. Собственность в гражданском праве. — М., 2000.
10. Суханов Е. Общие положення о праве собственности й других вещньїх правах // Хозяйство й право. — 1995. — № 6. — С. 29-46.
11. Суханов Е. Приобретение и прекращение права собственности // Хозяй­ство и право. — 1998. — № 6. — С. 3-13.
12. Харитонов Е.О., Саниахметова Н.А. Гражданское право: Учеб. пособие. - К.:А.С.К., 2001. - С. 241-249.
13. Харитонов Є. О., Калітенко О.М., Зубар В.М. та ін. Цивільне та сімейне право України у запитаннях та відповідях. - X.: ТОВ "Одіссей", 2002. - С. 212-227.
14. Цивільне право України. Частина перша [Підручник для сту­дентів юридичних спеціальностей вищих закладів освіти / Ч.Н.Азі-мов, М.М-Сібільов, В.І.Борисова та ін.]; За ред проф. Ч.Н.Азімова, доцентів С.Н.Приступи, В.М.Ігнатенка. — Харків: Право, 2000. — С. 204-257.              
15. ЦИВІЛЬНЕ ПРАВО УКРАЇНИ: Академічний курс: Підруч.: У двох томах / За заг. ред. Я. М. Шевченко. — Т. 1. Загальна частина. — К.:   Концерн «Видавничий Дім «Ін Юре», 2003. — 520 с.        
16. Цивільне право України: Підручник: У 2-х кн. / О.В.Дзера (ке­рівник авт.кол.), Д.В.Боброва, А.С.Довгерт та ін.; За ред. О.В.Дзери, Н.С.Кузнєцової. - К.: Юрінком Інтер, 2002. - Кн.1. - С. 309-395.
17. Цивільний кодекс України. Коментар // За заг. ред. Є.О.Харитонова, О.М.Калітенко. — Одеса: "Юридична література". — 2003. — С. 294-345.     

                                          

                                Змістовий модуль 4.

 

 

Тема 16.

Право державної та комунальної власності.

Рекомендована література:

1. Конституція України. Прийнята Верховною Радою України 28 червня 1996 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1996. - № 30.-Ст.141.
2. Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 р. // Голос Украї­ни. - 2003. - № 45-46 - 12 березня 2003 р.; № 47-48 - 13 березня 2003р.

 

                          Закони України, постанови,  та інші нормативні акти.

 

1. Про власність: Закон України від 7 лютого 1991 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1991. - № 20. - Ст. 249.
2. Про Державну програму приватизації: Закон України від 18 травня 2000 р. // Відомості Верховної Ради України. - 2000. - № 33-34. - Ст. 272.
3. Про приватизацію державного житлового фонду: Закон Украї­ни від 19 червня 1992 р. // Відомості Верховної Ради України. -1992. - № 36. - Ст. 524.
4. Про приватизацію державного майна: Закон України від 4 бе­резня 1992 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1992. - № 24. Ст. 348.
5. Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію): Закон України від 6 березня 1992 р. // Відомості Вер­ховної Ради України. - 1992. - № 24. - Ст. 350.
6. Про особливості приватизації майна в агропромисловому ком­плексі: Закон України від 10 липня 1996 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1996. - № 41. - Ст. 188.
7. Про перелік об'єктів права державної власності, шо не підля­гають приватизації: Закон України від 7 липня 1999 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1999. - № 37. - Ст. 332.
8. Про особливості приватизації об'єктів незавершеного будів­ництва: Закон України від 14 вересня 2000 р. // Відомості Верховної Ради України. - 2000. - № 45. - Ст. 375.
9. Про план заходів щодо забезпечення прозорості приватизацій­них процесів і запобігання фактам зловживань у цій сфері: Постано­ва Кабінету Міністрів України від 1 березня 1999 р. № 287 // Комп'ю­терна правова система "Ліга: Закон", "Нормативно-правові акти України" та ін.
10. Про розрахунок частки державного майна (акцій), яка безоп­латно передається у процесі приватизації працівникам радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств: Постанова Кабінету Міністрів України від 22 серпня 2000 р. № 1327. // Комп'ю­терна правова система "Ліга: Закон", "Нормативно-правові акти України" та ін.                                 
11. Про перелік майнових комплексів державних підприємств, організацій, їх структурних підрозділів основного виробництва, при­ватизація або передача в оренду яких не допускається: Декрет Кабі­нету Міністрів України від 31 грудня 1992 року № 26 // Відомості Верховної Ради України. - 1993. - № 11. - Ст. 96.
12. Про прискорення приватизації та недопущення негативних наслідків у цьому процесі: Постанова Кабінету Міністрів України від 22 лютого 1996 р. № 245 // Комп'ютерна правова система "Ліга: Закон", "Нормативно-правові акти України" та ін.
13. Про прискорення приватизації майна в агропромисловому комплексі та спрощення процедури її проведення: Постанова Кабі­нету Міністрів України від 19 липня 1996 р. № 755 // Комп'ютерна правова система "Ліга: Закон", "Нормативно-правові акти України" та ін.
14. Про порядок сплати і розмір неустойки за повну або часткову несплату покупцями коштів за об'єкти приватизації: Постанова Ка­бінету Міністрів України від 21 серпня 1997 р. № 910 // Комп'ютер­на правова система "Ліга: Закон", "Нормативно-правові акти Украї­ни" та ін.
15. 17.    Про затвердження Порядку повернення у державну власність об'єктів приватизації у разі розірвання або визнання недійсними договорів купівлі-продажу таких об'єктів: Постанова Кабінету Міністрів України від 18 січня 2001 р. № 32 // Комп'ютерна правова система "Ліга: Закон", "Нормативно-правові акти України" та ін.
16. Про приватизацію цілісних майнових комплексів державних підприємств та їхніх структурних підрозділів, зданих в оренду: Дек­рет Кабінету Міністрів України від 20 травня 1993 року № 57 // Відомості Верховної Ради України. - 1993. - № ЗО. - Ст. 337.
17. Про внесення доповнень до переліку видів майна, що не можуть перебувати у власності громадян, громадських організацій, міжнародних організацій, юридичних осіб інших держав на території України: Постанова Верховної Ради України від 14 липня 1994р.  // Голос України. 1994. 27 липня.

 

Інші джерела:

 

1. Домашенко М. В., Рубаник В. Є. Власність і право власності. — X.: Факт, 2002.
2. Машіка В. Т., Шимон Ю.Ю. Цивільне право у тестах, задачах, рівняннях, відмінностях та іграх. //Навчальний посібник для учнів 9-11 класів середніх загальноосвітніх шкіл, гімназій, ліцеїв, колегіумів.: "Ліра" • Ужгород • 2004.-203 С.
3. Музика Л. Деякі питання правового режиму об'єктів права комуналь­ної власності // Підприємництво, господарство і право. — 2002. — № 12. — С. 38-40.
4. Музика Л. Комунальна власність в Україні: чинне законодавство і за­конопроекти // Право України. — 2000. — № 11. — С. 60-62.
5. Право власності в Україні: Навчальний посібник / За ред. О. В. Дзери, Н. С. Кузнєцової. — К.: Юрінком Інтер, 2000.
6. Право собственности в Украине / Под ред. Я. Н. Шевченко. — К.: Блиц-Информ, 1996.
7. Силенко Л. М. Цивільне право України: Ч.1 Навчальний посібник. К.: Алерта, 2004. - 328 с.
8. Скловский К. Й. Собственность в гражданском праве. — М.: Дело, 2000.
9. Спасібо-Фатєєва І. В. Питання управління державною і комунальною власністю: приватно-правовий аспект /^// Предпринимательство, хозяйство й право. — 1999. — № 10. — С. 9-13.
10. Управление государственной собствеяностью: Учебник / Под ред. В. Й. Кошкина. — М.: ЗКМОС, 2002.
11. ЦИВІЛЬНЕ ПРАВО УКРАЇНИ: Академічний курс: Підруч.: У двох томах / За заг. ред. Я. М. Шевченко. — Т. 1. Загальна частина. — К.: Концерн «Видавничий Дім «Ін Юре», 2003. — 520 с.
12. Цивільне право України: Підручник: У 2-х кн. / О.В. Дзера (керівник авт. кол.), Д.В. Боброва, А.С. Довгерт та ін.; За ред. О.В. Дзе-ри, Н.С. Кузнєцової. — К.: Юрінком Інтер, 2002.

 

 

 

Тема 17.

ПРАВО СПІЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ. ВИДИ ПРАВА СПІЛЬНОЇ СЛАСНОСТІ.

 

Рекомендована література:

 

1. Конституція України. Прийнята Верховною Радою України 28 червня 1996 р. // Відомості Верховної Ради України. ~ 1996. - № ЗО. - Ст. 141.
2. Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 р. // Голос Украї­ни. - 2003. - № 45-46 - 12 березня 2003 р.; № 47-48 - 13 березня 2003р.                         .   

 

Закони України, постанови,  та інші нормативні акти.

 

1. Про власність: Закон України від 7 лютого 1991 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1991. - № 20. - Ст. 249.
2. Про фермерське господарство: Закон України від 19 червня 2003 р. - Офіційний вісник України. - 2003 - № 29. - Ст. 1438.
3. Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності: Постанова Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 1995 р. № 20 // Комп'ютерна правова система "Ліга: Закон", "Нормативно - правові акти України" та ін.
4. Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності громадян на жилий будинок: Постанова Пленуму Верховного Суду України від 4 жовтня 1991 р. № 7 // Комп'ютерна правова система "Ліга: Закон", "Нормативно-правові акти України" та ін.

 

Інші джерела:

 

1. Бірюков І.А., Заіка Ю.О., Співак В.М. Цивільне право Украї­ни. Загальна частина. - К.: Наукова думка, 2000. - С. 183-193.
2. Гражданское право: В 2 т. Том 1: Учебник / Отв. ред. проф. Е.А. Суханов. - 2-е изд., перераб. й доп. - М.: Издательсгво БЕК, 2003. - С. 578-589.
3. Машіка В. Т., Шимон Ю.Ю. Цивільне право у тестах, задачах, рівняннях, відмінностях та іграх. //Навчальний посібник для учнів 9-11 класів середніх загальноосвітніх шкіл, гімназій, ліцеїв, колегіумів.: "Ліра" • Ужгород • 2004.-203 С.
4. Мейер Д. Й. Русское гражданское право. — М., 1997. — Ч. 1.
5. Право власності в Україні: Навчальний посібник / За заг. ред. О. В. Дзери, Н. С. Кузнєцової. — К.: Юрінком Інтер, 2000.
6. Силенко Л. М. Цивільне право України: Ч.1 Навчальний посібник. К.: Алерта, 2004. - 328 с.
7. Суханов Е. А. Лекции о праве собственности. — М., 1991.
8. Харитонов Є.О., Калітенко О.М., Зубар В.М. та ін. Цивільне та сімейне право України у запитання та відповідях. - X.: ТОВ "Одіс-сей", 2002. - С.228-238.
9. Цивільне право України. Частина перша [Підручник для сту­дентів юридичних спеціальностей вищих закладів освіти / Ч.Н.Азімов, М.М.Сібільов, В.І.Борисова та ін.]; За ред проф. Ч.Н.Азімова, доцентів С.Н.Приступи, В.М.Ігнатенка. - Харків: Право, 2000. - С. 258-270.
10. ЦИВІЛЬНЕ ПРАВО УКРАЇНИ: Академічний курс: Підруч.: У двох томах / За заг. ред. Я. М. Шевченко. — Т. 1. Загальна частина. — К.: Концерн «Видавничий Дім «Ін Юре», 2003. — 520 с.
11. Цивільне право України: Підручник: У 2-х кн. / О.В.Дзера (ке­рівник авт.кол.), Д.В.Боброва, А.С.Довгерт та ін.; За ред. О.В.Дзери, Н.С.Кузнєцової. - К.: Юрінком Інтер, 2002. - Кн. 1. - С. 396-478.
12. Цивільний кодекс України. Коментар // За заг. ред. Є.О.Харитонова, О.М.Калітенко. — Одеса: "Юридична література". — 2003. — С. 315-329.
13. Щенникова Л. В. Вещные права в гражданском праве России. — М.1996.
14. Ю.Харитонов Е.О., Саниахметова Н.А. Гражданское право: Учеб. пособие. - К.: А.С.К., 2001. - С. 260-269.

 

 

Розділ ІІ.  речові права на чуже майно.

 

Рекомендована література:

 

1. Конституція України. // Відомості Верховної Ради України. - 1996. - № 30. - Ст. 141.           
2. Цивільний кодекс України. –К.: Атіка, 2003. – 416 с.

 

Інші джерела:

 

1. Бернгефт Ф. Гражданское право Германии. — СПб., 1910. — С. 155.
2. Вагацума С., Ариидзуми Т. Гражданское право Японии. — М., 1983. — С. 165
3. Вагацума С., Ариидзуми Т. Гражданское право Японии: В 2-х кн. — Кн. 1. — М., 1983. — С. 171.
4. Гамбаров Ю. С. Русское гражданское право: Вещное право. — М.,1911.
5. Генкин Д. М. Право собственности в СССР. — М., 1961. — С. 44.
6. Гражданское право / Под ред. А. П. Сергеева, Ю. К. Толстого. — М., 1997. — Ч. 1.— С. 290.
7. Гражданское право: Учебник / Под ред. А. П. Сергеева, Ю. К. Толстого. — М., 1998. — Ч. 1. — С. 313.
8. Дернбург Г. Пандектн. — Берлин, 1900. — Т. 1. — С. 215;
9. Дождев Д. М. Основание защиты владения в римском праве. — М., 1996.
10. Дождев Д. М. Римское частное право. — М.: Инфра М-Норма, 1996.
11. Дождев Д. М. Римское частное право. — М.: Инфра М-Норма, 1996. —С. 403.
12. Дождєв Д. М. Римское частное право. — М., 1996. — С. 364.
13. Иванова. А. Вещное право // Известия ВУЗов: Правовед. — 1992. — С. 117-120.
14. Коплова. В. Вещные права на землю в римском, русском дореволюционном и современном российском гражданском праве. — М., 2000.
15. Машіка В. Т., Шимон Ю.Ю. Цивільне право у тестах, задачах, рівняннях, відмінностях та іграх. //Навчальний посібник для учнів 9-11 класів середніх загальноосвітніх шкіл, гімназій, ліцеїв, колегіумів.: "Ліра" • Ужгород • 2004.-203 С.
16. Мейер Д. Й. Русское Гражданское право. — СПб., 1994. — С. 52;
17. Морандьер Ж. Гражданское право Франции. — М., 1960. — Т. 2. — С. 10-15;
18. Новицкая Т. В. Вещное право в Гражданском кодексе 1922 .г. // Собственность:
19. Підопригора О. А. Римське приватне право: Підручник для студентів юрид. вузів. — 3-тє вид. — К.: Ін Юре, 2001.
20. Підопригора О. А. Цивільне право України: Підручник. —У 2-х кй. — Кн. 1. — К., 2002. — С. 483.
21. ПідопригораО.А.. Основи римського-приватного права. — К., 1995.
22. Побєдоносцев К. П. Курс гражданского права. — СПб., 1896.
23. Погрібний С. О. Володіння у цивільному праві. — Одеса: Юрид. літ., 2002.
24. Погрібний С. О. Володіння у цивільному праві. — Одеса: Юрид. літ., 2002. — С. 200.
25. Покровский Й. А. Основние проблеми гражданского права. — М., 1998. — С. 223-235.    
26. Покровский Й. А. Основные проблеми гражданского права. — М., 1998.
27. 29.    Покровский Й.А. Основане проблеми гражданского права. — Петербург, 1917. —'С. 150-
28. право й свобода. — М., 1992. — С. 118-126.
29. Розвиток цивільного і трудового законодавства в Україні. — X.: Консум, 1999.
30. Силенко Л. М. Цивільне право України: Ч.1 Навчальний посібник. К.: Алерта, 2004. - 328 с.
31. Скловский К. Й. Собственность в гражданском праве. — М.: Дело, 2000.
32. Суханов Е. А. Лекции о праве собственности. — М., 1991. — С. 222.
33. ЦИВІЛЬНЕ ПРАВО УКРАЇНИ: Академічний курс: Підруч.: У двох томах / За заг. ред. Я. М. Шевченко. — Т. 1. Загальна частина. — К.: Концерн «Видавничий Дім «Ін Юре», 2003. — 520 с.
34. Цивільне право України: Підручник: У 2-х кн. / О.В. Дзера (керівник авт. кол.), Д.В. Боброва, А.С. Довгерт та ін.; За ред. О.В. Дзе-ри, Н.С. Кузнєцової. — К.: Юрінком Інтер, 2002.
35. Шапп Я. Основы гражданского права Германии: Учебник. — М., 1996. — С. 58.
36. Шершеневич Г. Ф. Учебник русского гражданского права. — М., 1995.

 

 

Тема 19.

ЗАХИСТ ПРАВА ВЛАСНОСТІ

 

Рекомендована література:

 

1. Конституція України. // Відомості Верховної Ради України. - 1996. - № 30. - Ст. 141.
2. Цивільний кодекс України. –К.: Атіка, 2003. – 416 с.

 

Інші джерела:

 

1. Автаева Н. Е., Волошин Н. П. Гражданско-правовая защита социалис-тической собственности. — М.: Юрид. лит., 1974.
2. Бюлетень Міністерства юстиції України. — 2002. — .№ 4.
3. ВВР УРСР. — 1991. — № 20. — Ст. 249. ВВР. — 1996. — № ЗО. — Ст. 141.
4. ВВР. — 1999. — № 24. — Ст. 207. ВВР. — 2001. — № 10. — Ст. 44.
5. Венедиктов А. В. Гражданско-правовая охрана социалистической соб­ственности. — М.: Юрид. лит., 1954.      
6. Гражданское право / Под ред. А. П. Сергеева, Ю. К. Толстого. — М.: Проспект, 1997. — Т. 1. — С. 442-443;
7. Гражданское право / Под ред. Е. А. Суханова. М.: Бек, 2002. — Т. 1. — С. 611-615.
8. Грибанов В. П. Пределы осуществления й защитн гражданских прав. — М.: Из-во МГУ, 1992.             
9. Збірник офіційних документів Вищого арбітражного суду України. — К., 1997. — С.88-94.
10. Інформаційний вісник Вищого арбітражного суду України. 1994. — № 2.  С. 15.
11. Офіційний вісник України. — 2003. — № 8. — Ст. 326.
12. Постанова Пленуму Верховного Суду України в кримінальних та цивільних спра­вах. — К., 1995. — № 1. — С. 437-441.
13. Постанови Пленуму Верховного Суду України в кримінальних та цивільних спра­вах. — К., 1995. — № 1. — С. 437-441.
14. Право власності в Україні / За ред. О. В. Дзери, Н. С. Кузнецової. — К.:Юрінком Інтер, 2000.
15. Скворцов О. Ю. Вещные иски в судебно-арбитражной практике. — М., 1998.
16. Толстой Ю. К. Собственность и оперативноє управление // Проблемы гражданского права. — Ленинград, 1987.
17. Цивільне право України / За ред. О. В. Дзери, Н. С. Кузнєцової. — К.: Юрінком Інтер, 1999. — Т. 1. — С. 529;
18. ЦИВІЛЬНЕ ПРАВО УКРАЇНИ: Академічний курс: Підруч.: У двох томах / За заг. ред. Я. М. Шевченко. — Т. 1. Загальна частина. — К.: Концерн «Видавничий Дім «Ін Юре», 2003. — 520 с.
19. Силенко Л. М. Цивільне право України: Ч.1 Навчальний посібник. К.: Алерта, 2004. - 328 с.
20. Машіка В. Т., Шимон Ю.Ю. Цивільне право у тестах, задачах, рівняннях, відмінностях та іграх. //Навчальний посібник для учнів 9-11 класів середніх загальноосвітніх шкіл, гімназій, ліцеїв, колегіумів.: "Ліра" • Ужгород • 2004.-203 С.

 

                               

 

Змістовий модуль 5.

 

 

		Книга четверта. “Право інтелектуальної власності”
	Тема 20.		ПРАВО  інтелектуальНОЇ  ВЛАСНОСтІ. загальні положення.

 

Рекомендована література:

                                                                                                         

1. Конституція України. Прийнята Верховною Радою України 28 червня 1996 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1996. - № 30.-Ст. 141.
2. Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 р. // Голос Украї­ни. - 2003. - № 45-46 - 12 березня 2003 р.; № 47-48 - 13 березня 2003р.

 

Закони України, постанови,  та інші нормативні акти.

 

1. Про власність: Закон України від 7 лютого 1991 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1991. - № 20. - Ст. 249.
2. Про авторське право і суміжні права: Закон України від 11 лип­ня 2001 р. // Відомості Верховної Ради України. - 2001. - № 43. - Ст. 214.                                                       
3. Про охорону прав на винаходи і корисні моделі: Закон України від 15 грудня 1993 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1994. -№7.-Ст.32.       
4. Про охорону прав на промислові зразки: Закон України від 15 грудня 1993 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1994. - № 7. -Ст. 34.
5. Про охорону прав на знаки для товарів і послуг: Закон України від 15 грудня 1993 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1994. -№ 7.- Ст. 36.
6. Про охорону прав на зазначення походження товарів: Закон України від 16 червня 1999 р. // Відомості Верховної Ради України. -1999. - № 32.- Ст. 297.
7. Про інформацію: Закон України від 2 жовтня 1992 р. // Відо­мості Верховної Ради України. - 1992. - № 48. - Ст. 650.
8. Про науково-технічну інформацію: Закон України від 25 чер­вня 1993 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1993. - № 33. - Ст. 345.
9. Про державну таємницю: Закон України від 21 січня 1994 р. (в новій ред. від 21 вересня 1999 р.) // Відомості Верховної Ради Украї­ни. - 1999. - № 49.- Ст. 428.
10. Про наукову і науково-технічну експертизу: Закон України від 10 лютого 1995р. // Відомості Верховної Ради України. - 1995. - № 9. Ст. 56.
11. Про охорону прав на топографії інтегральних мікросхем: За­кон України від 5 листопада 1997 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1998. - № 8. - Ст. 28.
12. Про племінну справу у тваринництві: Закон України від 21 грудня 1999 р. // Відомості Верховної Ради України. - 2000. - № 6-7. Ст- 37.
13. Про видавничу справу: Закон України від 5 червня 1997 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1997. - № 32. - Ст. 206.
14. Про професійних творчих працівників та творчі спілки: Закон України від 7 жовтня 1997 р. // Відомості Верховної Ради України. -1997. - № 52. - Ст. 312.        
15. Про кінематографію: Закон України від 13 січня 1998 р. /'/ Відомості Верховної Ради України. - 1998. - № 22. - Ст. 114.
16. Про телебачення і радіомовлення: Закон України від 21 грудня 1993 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1994. - № 10. - Ст. 43.
17. Про топографо-геодезичну і картографічну діяльність: Закон України від 23 грудня 1998 р. // Відомості Верховної Ради України. -1999. - № 5-6. - Ст. 46.
18. Про затвердження Положення про порядок сплати зборів за дії, пов'язані з охороною прав на об'єкти інтелектуальної власності: По­станова Кабінету Міністрів України від 22 травня 2001 р. № 543// Офіційний вісник України. - 2001. - №21. - Ст.940.

 

Інші джерела:

 

1. Гаврилов 3. П. Комментарий к закону об авторском праве и смежных правах. М., 1996. — С. 25, 32.
2. Гражданское право: В 2 т. Том 1: Учебник / Отв. ред. проф. Е.А. Суханов. - 2-е изд., перераб. й доп. - М.: Издательство БЕК,, 2003. - С. 623
3. Иоффе О. С. Советское гражданское право: В 3-х томах. — Т. 3. — Ленинград, 1965. — С. 5.
4. Калятин В. О. Интеллектуальная собственность (Исключительньїе права) —М., 2000. — С. 33.
5. Липцик Д. Авторское право й смежные права. — М.: Ладомир, Издательство ЮНЕСКО, 2002. — 788 с.
6. Машіка В. Т., Шимон Ю.Ю. Цивільне право у тестах, задачах, рівняннях, відмінностях та іграх. //Навчальний посібник для учнів 9-11 класів середніх загальноосвітніх шкіл, гімназій, ліцеїв, колегіумів.: "Ліра" • Ужгород • 2004.-203 С.
7. Минков А. Международная охрана интеллектуальной собственности. 2001. — С. 228.
8. Сергеев А. П. Право интеллектуальной собственности в Российской Федерации. — М., 2001. — С. 110-111.
9. Серебровский В. Й. Вопросы советского авторского права. — М., 1956. — С. 34.
10. Силенко Л. М. Цивільне право України: Ч.1 Навчальний посібник. К.: Алерта, 2004. - 328 с.
11. Харитонов Є.О-, Калітенко О.М., Зубар В.М. та ін. Цивільне та сімейне право України у запитання та відповідях. - X.: ТОВ "Одіс-сей", 2002. - С. 199-203.
12. Цивільне право України / За ред. О. В. Дзери, Н. С. Кузнєцової. — К.: Юрінком Інтер, 1999. — Т. 1. — С. 529;
13. ЦИВІЛЬНЕ ПРАВО УКРАЇНИ: Академічний курс: Підруч.: У двох томах / За заг. ред. Я. М. Шевченко. — Т. 1. Загальна частина. — К.: Концерн «Видавничий Дім «Ін Юре», 2003. — 520 с.
14. Цивільне право України: Підручник: У 2-х кн. / О.В.Дзера (ке­рівник авт.кол.), Д.В.Боброва, А.С.Довгерт та ін.; За ред. О.В.Дзери, Н.С.Кузнєцової. - К.: Юрінком Інтер, 2002. - Кн. 1. - С. 523-529.
15. Цивільний кодекс України. Коментар // За заг. ред. С.О.Харитонова,  М.Калітенко.  Одеса: «Юридична література». -2003.- С.378-390.
16. Шершеневич Г. Ф. Авторское право на литературные произведения. — Казань, 1891. — С. 154.

 

 

 

Рекомендована література:

                                                                                                         

1. Конституція України. Прийнята Верховною Радою України 28 червня 1996 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1996. - № 30. Ст. 141.
2. Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 р. // Голос України.
3. 2003. - № 45-46 - 12 березня 2003 р.; № 47-48 - 13 березня 2003 р.

 

Закони України, постанови,  та інші нормативні акти.

 

1. Про власність: Закон України від 7 лютого 1991 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1991. - № 20. - Ст. 249.
2. Про авторське право і суміжні права: Закон України від 11 липня 2001 р;// Відомості Верховної Ради України. ~ 2001. - № 43. -Ст. 214.
3. Про інформацію: Закон України від 2 жовтня 1992 р. // Відо­мості Верховної Ради України. - 1992. - № 48. - Ст. 650.
4. Про видавничу справу: Закон України від 5 червня 1997 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1997. - № 32. - Ст. 206.
5. Про професійних творчих працівників та творчі спілки: Закон України від 7 жовтня 1997 р. // Відомості Верховної Ради України. -1997. - № 52.- Ст. 312.
6. Про кінематографію: Закон України від 13 січня 1998 р. // Відо­мості Верховної Ради України. - 1998. - № 22. - Ст. 114.
7. Про телебачення і радіомовлення: Закон України від 21 грудня 1993 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1994. - № 10. - Ст. 43.
8. Про розповсюдження примірників аудіовізуальних творів, фо­нограм, відеограм, комп'ютерних програм, баз даних: Закон України від 10 липня 2003 р. // Голос України від 21 серпня 2003 р. - № 156.
9. Про рекламу: Закон України від 3 липня 1996 р. //Відомості Верховної Ради України. - 1996. - № 39. - Ст. 181.
10. Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні:
11. Закон України від 16 липня 1992 р. // Відомості Верховної Ради Ук­раїни. - 1993. - № 1. - Ст. 1.
12. Про архітектурну діяльність: Закон України від 20 травня 1999 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1999. - № 31. - Ст. 246.
13. Про пріоритетні напрями розвитку науки і техніки: Закон Ук­раїни від 11 липня 2001 р. // Відомості Верховної Ради України. - 2001. - № 48. - Ст. 253.
14. Про затвердження Положення про порядок справи зборів за дії, пов'язані з охороною прав на об'єкти інтелектуальної власності:
15. Постанова Кабінету Міністрів України від 22 травня 2001 р. № 543// Офіційний вісник України. - 2001. - № 21. - Ст. 940.
16. Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди: Постанова Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 р. № 6 // Юридичний вісник України. - 2002. -№26.
17. Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди: Постанова Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 р. № 4 // Бюлетень законодавства і юридичної практики України. - 2003. - № 3.

 

Інші джерела:

 

 

1. Гаврилов 3. П. Комментарий к закону об авторском праве и смежных правах. М., 1996. — С. 25, 32.
2. Гражданское право: В 2 т. Том 1: Учебник / Отв. ред. проф. Е.А. Суханов. — 2-е изд., перераб. й доп. — М.: Издательство БЕК, 2003. - С. 638-683.
3. Иоффе О. С. Советское гражданское право: В 3-х томах. — Т. 3. — Ленинград, 1965. — С. 5.
4. Калятин В. О. Интеллектуальная собственность (Исключительныеправа) —М.,2000. — С. 33.
5. Липцик Д. Авторское право и смежные права. — М.: Ладомир, Издательство ЮНЕСКО, 2002. — 788 с.
6. Машіка В. Т., Шимон Ю.Ю. Цивільне право у тестах, задачах, рівняннях, відмінностях та іграх. //Навчальний посібник для учнів 9-11 класів середніх загальноосвітніх шкіл, гімназій, ліцеїв, колегіумів.: "Ліра" • Ужгород • 2004.-203 С.
7. Международное частное право: Сб.документов: Учебное посо-бие / Сост. Д.В. Задыхайло. - Харьков, 1998. - С. 388-422.
8. Сергеев А. П. Право интеллектуальной собственности в Российской Федерации. — М., 2001. — С. 110-111.
9. Серебровский В. Й. Вопросы советского авторского права. — М., 1956. — С. 34.
10. Силенко Л. М. Цивільне право України: Ч.1 Навчальний посібник. К.: Алерта, 2004. - 328 с.
11. тонова, О.М.Калітенко. — Одеса: "Юридична література". — 2003. — С. 390-407.
12. Харитонов Е.О., Саниахметова НА. Гражданское право: Учеб. пособие. - К.: А.С.К., 2001. - С. 753-768.
13. Цивільне право України / За ред. О. В. Дзери, Н. С. Кузнєцової. — К.: Юрінком Інтер, 1999. — Т. 1. — С. 529;
14. ЦИВІЛЬНЕ ПРАВО УКРАЇНИ: Академічний курс: Підруч.: У двох томах / За заг. ред. Я. М. Шевченко. — Т. 1. Загальна частина. — К.: Концерн «Видавничий Дім «Ін Юре», 2003. — 520 с.
15. Цивільне право України: Підручник: У 2-х кн. / О.В.Дзера (ке­рівник авт.кол.), Д.В.Боброва, А.С.Довгерт та ін.; За ред. О.В.Дзери, Н.С.Кузнєцової. - К.: Юрінком Інтер, 2002. - Кн. 1. - С. 530-550.
16. Цивільний кодекс України. Коментар // За заг. ред. Є.О.Хари-
17. Шершеневич Г. Ф. Авторское право на литературные произведения. — Казань, 1891. — С. 154.

                              

 

 Змістовий модуль 6.

 

Книга п”ята. “Зобов”язальне право”

Розділ І.  Загальні положення про зобов”язання

 

Рекомендована література:

 

1. Конституція України. // Відомості Верховної Ради України. - 1996. - № 30. - Ст. 141.
2. Цивільний кодекс України. –К.: Атіка, 2003. – 416 с.

 

 

Інші джерела:

 

1. Агарков М. М. Обязательство по советскому гражданскому праву.— М., 1940.
2. Гавзе Ф. Й. Обязательственное право. (Общие положення). — Минск, 1968.
3. Голованов Н. М. Обязательственное право. — СПб., 2002.
4. Гражданское право: Учебник / Под ред. Е. А. Суханова. — М., 2000. — Т. 2. — Полутом 1. — С. 17.
5. Гражданское право: Учебник / Под ред. Ю. К. Толстого, А. Л. Сергеева. — М,, 1998. — Ч. 1. — С. 419-420.
6. Гражданское, торговеє й семейное право капиталистических стран: Сборник норм. актов. — М., 1986. — С. 45-46.
7. Егоров Н. Д. Классификация обязательств по советскому гражданському праву // Советское государство и право. — 1989. — № 3. — С. 36-43.
8. Зобов'язальне право / За ред. О. В. Дзери. — К., 1998.
9. Зобов'язальне право: Теорія і практика / За ред. О. В. Дзери. С. 10-11.
10. Иоффе О. С. Обязательственное право. — М., 1975.
11. Машіка В. Т., Шимон Ю.Ю. Цивільне право у тестах, задачах, рівняннях, відмінностях та іграх. //Навчальний посібник для учнів 9-11 класів середніх загальноосвітніх шкіл, гімназій, ліцеїв, колегіумів.: "Ліра" • Ужгород • 2004.-203 С.
12. Новицкий Й. Б., Лунц Л.А. Общее учение об обязательстве. — М., 1950.
13. Романец Ю. В. Система договоров в гражданском праве России. — М.,2001.
14. Силенко Л. М. Цивільне право України: Ч.1 Навчальний посібник. К.: Алерта, 2004. - 328 с.
15. Фогельсон Ю. П. Избранньїе вопросьі общей теории обязательств: Курс лекций. — М., 2001.
16. Цивільне право України / За ред. О. В. Дзери, Н. С. Кузнєцової. — К.: Юрінком Інтер, 1999. — Т. 1. — С. 529;
17. ЦИВІЛЬНЕ ПРАВО УКРАЇНИ: Академічний курс: Підруч.: У двох томах / За заг. ред. Я. М. Шевченко. — Т. 1. Загальна частина. — К.: Концерн «Видавничий Дім «Ін Юре», 2003. — 520 с.
18. Шершеневич Г. Ф. Учебник русского гражданского права. — М.,1995. — С. 265-266.

21. Цивільний кодекс України: Науково-практичний коментар /За ред. розробників проекту Цивільного кодексу України.-К.: Істина. - 928

 

 

Розділ ІІ.  Загальні положення про договір

 

 

Рекомендована література:

 

1. Конституція України. // Відомості Верховної Ради України. - 1996. - № 30. - Ст. 141.
2. Цивільний кодекс України. –К.: Атіка, 2003. – 416 с.

 

Закони України, постанови,  та інші нормативні акти.

 

1. Про товарну біржу: Закон України від 10 грудня 1991 р. // Відо­мості Верховної Ради України. - 1992. - № 10. - Ст. 139.
2. Про судову практику у справах про визнання угод недійсними:
3. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 28 квітня 1978 р. № 3 // Постанови Пленуму Верховного Суду України 1972-2002: Офіц. вид. / За заг. ред. В.Т. Маляренка. К.: Видавництво А.С.К., 2003. — С. 74-78.
4. Щодо визнання угод недійсними: Постанова Вищого Господарського Суду України від 19 грудня 2002 р. // Галицькі контракти. - 2003. - № 7.
5. Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними: Роз'яснення Вищого Арбітражного Суду України від 12 березня 1999 р. // Юридичний вісник України. — 2002. - № 6. - С. 26.

Інші джерела:

 

1. Агарков М. М. Обязательство по советскому гражданскому праву. — М.,1940.
2. Алексеев С. С. Право: Опыт комплексного исследования. — М., 1999.
3. Брагинский М. Й., Витрянский В. В. Договорное право. Книга первая: Общие положення — М., 1999.            
4. Брагинский М. Й., Витрянский В. В. Договорное право. Книга первая: Общие по-ложения. — М.: Статут, 1999. — С. 13.
5. Зобов'язальне право: Теорія і практика / За ред. О. В. Дзери. — К., 1998.
6. Иоффе О. С. Обязательственное право. — М., 1975.
7. Новицкий Й. Б., Лунц Л.А. Общее учение об обязательствах. — М., 1950.
8. Машіка В. Т., Шимон Ю.Ю. Цивільне право у тестах, задачах, рівняннях, відмінностях та іграх. //Навчальний посібник для учнів 9-11 класів середніх загальноосвітніх шкіл, гімназій, ліцеїв, колегіумів.: "Ліра" • Ужгород • 2004.-203 С.
9. Силенко Л. М. Цивільне право України: Ч.1 Навчальний посібник. К.: Алерта, 2004. - 328 с.
10. Цивільне право України / За ред. О. В. Дзери, Н. С. Кузнєцової. — К.: Юрінком Інтер, 1999. — Т. 1. — С. 529;
11. ЦИВІЛЬНЕ ПРАВО УКРАЇНИ: Академічний курс: Підруч.: У двох томах / За заг. ред. Я. М. Шевченко. — Т. 1. Загальна частина. — К.: Концерн «Видавничий Дім «Ін Юре», 2003. — 520 с.

17. Цивільний кодекс України: Науково-практичний коментар /За ред. розробників проекту Цивільного кодексу України.-К.: Істина. - 928

 

Книга шоста. “Спадкове право”

 

Тема 24

СПАДКОВЕ ПРАВО

Рекомендована література:

                                                                                                         

1. Конституція України. // Відомості Верховної Ради України. - 1996. - № 30. - Ст. 141.
2. Цивільний кодекс України. –К.: Атіка, 2003. – 416 с.

 

Інші джерела:

 

1. Антимонов Б. С„ Граве К. А. Советское наследственное право. — М., 1995.
2. Барщевский М. Ю. Наследственное право. — М., 1996.
3. Васильченко В. В. Рецепція римського спадкового права в сучасному спадковому праві України : Автореф. канд. юрид. наук. — К., 1997.
4. Кодифікація приватного (цивільного) права України / За ред. А. Довгерта. — К.:Український центр правничих студій, 2000. — С. 286.
5. Машіка В. Т., Шимон Ю.Ю. Цивільне право у тестах, задачах, рівняннях, відмінностях та іграх. //Навчальний посібник для учнів 9-11 класів середніх загальноосвітніх шкіл, гімназій, ліцеїв, колегіумів.: "Ліра" • Ужгород • 2004.-203 С.
6. Санфилиппо Ч. Курс римского частного права: Учебник / Под ред. Д. М. Дождева. — М.: Изд-во БЕК, 2000. — С. 285.
7. Серебровский В. Й. Избранные труды по наследственному и страховому праву. — М., 1997.
8. Силенко Л. М. Цивільне право України: Ч.1 Навчальний посібник. К.: Алерта, 2004. - 328 с.
9. Фурса С. Я., Фурса Є. І. Спадкове право. — К., 2002.
10. Цивільне право України / За ред. О. В. Дзери, Н. С. Кузнєцової. — К.: Юрінком Інтер, 1999. — Т. 1. — С. 529;
11. ЦИВІЛЬНЕ ПРАВО УКРАЇНИ: Академічний курс: Підруч.: У двох
12. томах / За заг. ред. Я. М. Шевченко. — Т. 1. Загальна частина. — К.:           
13. Концерн «Видавничий Дім «Ін Юре», 2003. — 520 с.

16. Цивільний кодекс України: Науково-практичний коментар /За ред. розробників проекту Цивільного кодексу України.-К.: Істина. - 928

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Навчально-методичне видання

 

 

 

Кафедра цивільного та господарського права

 

 

 

 

 

 

цивільне право україни

 

ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

 

Навчально-методичний комплекс

 

 

 

 

 

 

 

Відповідальний технічний редактор:

Цаплюк І.В.

 

 

 

 

 

 

 

Підп.до друку. 30.09.2013. Формат вид. 60х80¹/₁₆ 
Папір офсет. № 1. Офс. друк. Гарн. «ArialCyr»

Ум. друк. арк. 9,21. Обл.-вид. арк. 8,79.

Тираж 300 пр.

 

 

03151, Україна, м.Київ, вул. Вінницька, 10

Телефон  (044) 246-24-46; Тел/факс (044) 246-24-40

E-mail: nam@nam.kiev.ua

Інтернет: www.nam.kiev.ua