Написание контрольных, курсовых, дипломных работ, выполнение задач, тестов, бизнес-планов

Не нашли подходящий заказ?

Заказать в 1 клик: /contactus

Главная \ Методичні вказівки \ Цивільний процес України

Цивільний процес України

« Назад

Цивільний процес України 09.09.2018 11:44

Міністерство освіти і науки України

Сумський державний університет

МЕТОДИЧНІ ВКАЗІВКИ

ДО САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ З ДИСЦИПЛІНИ “Цивільний процес України”

ДЛЯ СТУДЕНТІВ СПЕЦІАЛЬНОСТІ

5.060101, 6.060100 “ПРАВОЗНАВСТВО”

УСІХ ФОРМ НАВЧАННЯ

Суми

Вид-во СумДУ

2007

Методичні вказівки до самостійної роботи з дисципліни “Цивільний процес України” для студентів спеціальності 5.060101, 6.060100 "Правознавство" усіх форм навчання / Укладач А.М. Куліш – Суми: Вид-во СумДУ, 2007. – 43 с.

Кафедра права

Вступ

На відміну від інших соціальних ідей та політичних орієнтацій демократична правова держава при верховенстві правового закону і пріоритеті прав людини та громадянина практично сприйнята суспільством як майбутнє державного устрою України. Вирішення цього завдання пов’язане не лише із створенням сучасного законодавства, забезпеченням законності діяльності держави та її органів, муніципальної системи та громадських формувань, надійної, швидкої та справедливої юстиції, незалежного правосуддя, але й із подоланням правового нігілізму, що досяг вражаючих масштабів у всіх сферах державного і суспільного життя, і головне – формування високого рівня правової культури суспільства і кожної людини.

Необхідною умовою розвитку цих процесів є їх правове супроводження і забезпечення державою політичної організації, яка здійснює суверенітет, джерелом якого є народ України. Але держава і право мають не лише інструментальне значення і самостійну цінність. Одночасно це право жити цивілізованим життям і засіб забезпечити людині відповідні свободи. До цієї мети суспільство прийде лише через збільшення відповідальності, що покладена на інститути державної влади, вирішальні дії з економічного, політичного і соціального реформування, створення якісної правової бази для таких дій.

Це потребує високопрофесійного складу юристів і достатньої правової грамотності державних службовців та інших осіб, що зайняті юридичною діяльністю громадян, організацій.

В Україні на сучасному етапі її розвитку відбувається вдосконалення правової бази, якою закріплено правове становище громадян і організацій та встановлені гарантії реалізації та захисту їх прав і свобод, визначених Конституцією та іншими законами України. Конституційні норми, в яких закріплені ці права та інтереси, виступають основою для деталізації їх в галузевому законодавстві, регулювання всіх аспектів їх дії та для визначення юридичних гарантій реалізації, а також для встановлення процесуального порядку захисту суб'єктивних майнових та особистих немайнових (цивільних)

прав, інтересів і свобод, що охороняються законом, у тому числі також засобами цивільного процесуального права.

Зокрема у ст. 55 Конституції України записано:

Права і свободи людини захищаються судом.

Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Кожен має право звернутись за захистом своїх прав до Уповноваженого при Верховній Раді України з прав людини.

Кожен має право після використання всіх національних засобів правового захисту - звертатись за захистом своїх прав і свобод до відповідних міжнародних судових інститутів або до відповідних органів міжнародних організацій, членом чи учасником яких є Україна.

Кожен має право будь-якими, не забороненими законом, засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Міжнародний пакт про цивільні та політичні права зобов'язує державу забезпечити будь-якій особі ефективні засоби правового захисту у випадку порушення його прав і свобод. Право на захист для будь-якої особи, яка цього потребує, забезпечується державою, її компетентними судовими, адміністративними чи законодавчими органами влади.

У розбудові України як демократичної, правової держави визначальна роль належить судовій владі, на яку Конституцією, Законом України «Про судоустрій України» покладено здійснення правосуддя у формі цивільного, господарського, адміністративного, кримінального і конституційного судочинства.

Цивільно-процесуальний порядок здійснення цивільного судочинства встановлений Цивільним процесуальним кодексом України, прийнятим Верховною Радою України 18 березня 2004р., який має важливе значення як основне джерело цивільного процесуального права України. Новий ЦПК України відтворив і розвинув демократичні принципи і правила механізму цивільного судочинства, вироблені вітчизняною наукою і практикою цивільного процесу, залишивши без змін

окремі нормативні правила попереднього ЦПК України (1963р.), які досі залишаються актуальними з позиції сучасного соціально-економічного розвитку України, та зумовлюються положеннями Конституції України і використовуються у процесуально-правовому регулюванні цивільного судочинства.

За новим ЦПК України правове регулювання цивільного судочинства характеризується: новелізацією норм і намаганням зберегти традиційні процесуальні форми і принципи попереднього кодексу; відтворенням конституційних засад (принципів) цивільного судочинства (здійснення правосуддя державною мовою на засадах поваги до честі, гідності, рівності перед законом і судом; гласності та відкритості судового розгляду); встановленням апеляційного і касаційного оскаржень рішень суду; розширенням змісту принципів змагальності, диспозитивності, законності, державної мови судочинства тощо; розширенням структури ЦПК України — внесенням нових розділів і глав: наказне провадження (розділ II); заочний розгляд справи (глава 8 розділу III); розгляд судом справ окремого провадження: про передачу безхазяйної нерухомої речі у комунальну власність, про визнання спадщини відумерлою, про надання особі психіатричної допомоги у примусовому порядку, про обов'язкову госпіталізацію до протитуберкульозного закладу, про розкриття банками інформації, яка містить банківську таємницю щодо юридичних та фізичних осіб (глави 8-12 розділу IV). Новий ЦПК України доповнений розділами VI-VIII, якими урегульовані питання, пов'язані з виконанням судових рішень у цивільних справах, про судовий контроль за виконанням судових рішень, про визнання та виконання рішень іноземних судів в Україні.

Новий ЦПК України також характеризується адаптацією норм відповідно до соціально-економічних умов суспільного життя України та доктрини демократичного судочинства з урахуванням світових стандартів.

Дані методичні вказівки сприятимуть творчому вивченню цивільного процесуального права України студентами Сумського державного університету, підвищення теоретичного і практичного рівнів їх знань у галузі цивільного судочинства.

Тема 1 Місце і значення цивільного процесуального права у правовій системі України. Взаємозв’язок цивільного процесуального права України з іншими галузями права

План

1 Поняття цивільного процесуального права і його значення.

2 Місце цивільного процесуального права в правовій системі України.

Ключові поняття: цивільне процесуальне право, метод цивільного процесуального права, предмет цивільного процесуального права, цивільні процесуальні правовідносини, система цивільного процесуального права.

Методичні вказівки

Цивільне процесуальне право – сукупність і система правових норм, предметом регулювання яких є суспільні відносини у сфері здійснення правосуддя у цивільних справах загальними судами загальної юрисдикції. Такі відносини вимагають процесуального порядку провадження у цивільних справах, встановленого ЦПК та іншими законами України. Цей порядок складається з провадження щодо розгляду і вирішення справ у спорах, що виникають з цивільних, сімейних, трудових та інших правовідносин, і справ наказного та окремого провадження, тобто з провадження в цивільних справах. При вивченні змісту першого питання слід засвоїти поняття цивільного процесуального права, його предмет, зміст процесуальної діяльності суб’єктів цивільних процесуальних правовідносин, метод правового регулювання (імперативно-диспозитивний), дослідити систему цивільного процесуального права.

Цивільне процесуальне право є складовою системи права України, воно тісно пов’язане з іншими його галузями, які взаємодіють між собою і без якого нормальне функціонування її неможливе. Визначальним для цивільного процесуального права є встановлення конституційним правом основ організації і принципів здійснення правосуддя в нашій країні, а також підґрунтя правового становища громадян, у тому числі у взаємовідносинах із судом (розділи II, VIII Конституції

України). Цивільне процесуальне право розвиває ці положення щодо цивільного судочинства, а також забезпечує захист конституційних прав і свобод.

При вивченні другого питання слід ретельно ознайомитися з положеннями ст. 15 ЦПК, яка вказує на зв’язок цивільного процесуального права з іншими галузями права, а саме: з цивільним, житловим, земельним, сімейним, трудовим.

Основна та рекомендована література

1. Конституція України, прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України від 28 червня 1996р.//ВВР України. – 1996. - №30. – Ст.141.

2. Цивільний процесуальний кодекс України від 18 березня 2004р. № 1618 – IV//Урядовий кур’єр. – 2004 ( липень). - №130.

3. Зейком Я.П. Коментар цивільного процесуального кодексу України. - Юридична практика, 2006.

4. Закон України “Про судоустрій України” від 7 лютого 2002р. №3018 – III//ВВР України. – 2002. - №27-28. – Ст. 180.

5 Штефан М.Й. Цивільне процесуальне право України: Академічний курс. – Київ: Видавничий дім, 2005.

6. Цивільний процес: Навчальний посібник / За ред. Ю.В. Білоусова. – Київ: Прецедент, 2006.

7. Міхеєнко М.М., Молдован В.В., Радзієвська Л.К. Порівняльне судове право. – К., 1993.

8. Проблемы гражданского процессуального права / Под ред. проф. В.В. Комарова. – Харьков, 2002.

9. Шевчук П.І., Крищенко В.В., Ярема А.Г. Проблеми судово-правової реформи // Вісник Верховного Суду України. – 1997. - №1.

Тема 2 Система принципів цивільного процесуального права

План

1 Поняття принципів та їх значення.

2 Система принципів та їх класифікація.

3 Принципи, закріплені Конституцією України.

4 Принципи, закріплені законодавством про судочинство.

Ключові поняття: принципи цивільного процесуального права, правосуддя, суд, законність, публічність, процесуальна рівноправність сторін, судочинство, народні засідателі.

Методичні вказівки

При вивченні питань даної теми слід мати на увазі, що цивільне процесуальне право України і врегульоване ним цивільне судочинство побудовані на демократичних принципах (від лат. рrincipium – основа, начало, засади). У принципах відображені політико-правові ідеї, погляди народу на право як соціальну цінність. У них в концентрованому вигляді виявлена зацікавлена воля народу наділити право такими якостями, які найбільш повно задовольняли б його ідеї і погляди у визначенні основ організаційної побудови правосуддя в цивільних справах, процесуальної діяльності суду і правового становища учасників процесу.

Значення принципів цивільного процесуального права в тому, що в них відображені найбільш характерні демократичні риси і загальна спрямованість права та його найважливіших інститутів, у зв’язку з чим вони дають змогу пізнати суть цієї галузі права, її суспільний характер у цілому, а також окремих інститутів.

Принципи цивільного процесуального права тісно взаємопов’язані та в сукупності становлять систему. Кожний з принципів системи відіграє самостійну роль, характеризує галузь в цілому, окрему галузь чи окремий процесуальний інститут, але між ними існує зв’язок і взаємодія, які визначаються єдністю мети і завдань цивільного судочинства, дія одного принципу зумовлює дію інших. Для виявлення специфічних властивостей принципів вони класифікуються на групи за різними ознаками, але найбільш поширена класифікація – за формою нормативного закріплення.

Третє та четверте питання теми вбачають засвоєння змісту принципів цивільного процесуального права, закріплених Конституцією України, до яких належать: здійснення правосуддя виключно судами (ст. 124); принцип територіальності та спеціалізації побудови системи судів

загальної юрисдикції (ст. 125); участь народу у здійсненні правосуддя через народних засідателів (ст. 124); виборність і призначуваність суддів (ст. 128); здійснення правосуддя суддею одноособово і колегією суддів (ч. 2 ст. 129); незалежність і недоторканість суддів та підпорядкування їх тільки законові (ч. 1 ст. 126, ч. 1 ст. 129); здійснення правосуддя професійними суддями та у визначених законом випадках народними засідателями (ст. 127); законність (п. 1 ст. 129); рівність усіх учасників процесу перед законом і судом (п. 2 ст. 129); змагальність сторін та свобода в наданні ними судові своїх доказів і доведенні перед судом їх переконливості (п. 4 ст. 129); гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами (п. 7 ст. 129); державна мова судочинства (ст. 10); забезпечення апеляційного та касаційного оскаржень рішень суду, крім випадків, встановлених законом (п. 8 ст. 129); ухвалення судами рішень іменем України та їх обов’язковість виконання на всій території України (ч. 5 ст. 124, п. 9 ст. 129); доступність і гарантованість судового захисту прав і свобод людини та громадянина (ч. 3 ст. 8, ч. 4 ст. 32, частини 1, 2 ст. 55, ч. 1 ст. 59, п. 6 ст. 129); участь громадськості для захисту прав громадян (ст. 36); публічність (ст. 3, ч. 2 ст. 19, п. 2 ст. 121); недоторканість людини (статті 3, 29); недоторканість житла (ст. 30); таємниця листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції (ст. 31); охорона особистого і сімейного життя громадянина (ст. 32) та принципи цивільного процесуального права, закріплені законодавством про судочинство: диспозитивність, об’єктивна істина, процесуальна рівноправність сторін, раціональна процесуальна форма, неможливість процесуального сумісництва, усність, безпосередність, оперативність (відповідно статті 11, 27, 31, 60, 159, 160 ЦПК України).

Основна та рекомендована література

2. Цивільний процесуальний кодекс України від 18 березня 2004р. № 1618 – IV//Урядовий кур’єр. – 2004 (липень). - №130.

3. Зейком Я.П. Коментар цивільного процесуального кодексу України. - Юридична практика, 2006.

4. Андрушко А.В. Принцип диспозитивності в цивільному судочинстві України. – К., 2002.

5. Колодий А.М. Принципы права Ураины. – К., 1998.

6. Мамницький В.Ю. Принцип змагальності в цивільному судочинстві. – Харків, 1995.

7. Омельченко М.П. Принцип об’єктивної істини в системі принципів цивільного процесуального права України. – К.,1996.

8. Штефан М.Й. Цивільне процесуальне право України: Академічний курс. – Київ: Видавничий дім, 2005.

9. Цивільний процес: Навчальний посібник / За ред. Ю.В. Білоусова. – Київ: Прецедент, 2006.

10. Шишкін В. Диспозитивність – принцип судочинства // Право України. – 1999. - №9.

11. Шишкін В. Змагальність – принцип судочинства в демократичному суспільстві // Право України. – 1999. - №12.

12. Маляренко В.Г. Про публічність і диспозитивність в кримінальному судочинстві України та їх значення // Вісник Верховного Суду України. – 2004. - №7.

Тема 3 Сторони як основні учасники процесу доказування в цивільних справах

План

1 Поняття сторін у цивільному процесі, їх процесуальні права та обов’язки.

2 Роль доказів і доказування у цивільному процесі.

3 Доказування.

4 Пояснення сторін як засіб доказування.

Ключові поняття: позивач, відповідач, докази, засоби доказування, свідки.

Методичні вказівки

Для того щоб суд прийняв цивільну справу до свого провадження, розглянув її та ухвалив рішення, необхідно, щоб зацікавлена особа реалізувала своє право і звернулася до суду за захистом порушеного, невизнаного, оспорюваного права чи

інтересу, що охороняється законом. Зацікавлені особи, між якими виник спір про суб’єктивне право, що переданий на розгляд суду, називаються сторонами. Сторонами у цивільному процесі є позивач і відповідач (ст. 30 ЦПК України). При вивченні першого питання слід також дослідити положення ст. 31 ЦПК України, яка визначає процесуальні права та обов’язки сторін.

Виконання завдань цивільного судочинства залежить від встановлення судом у справі об’єктивної істини та правильного застосування норм матеріального і процесуального права. Для цього ч. 2 ст. 160 ЦПК України покладає обов’язок на головуючого спрямовувати судовий розгляд на забезпечення повного, всебічного та об’єктивного з’ясування обставин справи. Така діяльність відбувається в процесі судового розгляду справи у результаті здійснення судом і особами, які беруть участь у справі, доказування і пізнання в установленому цивільному процесуальному порядку. При вивченні другого питання слід пам’ятати, що докази і доказування у цивільному судочинстві є невід’ємною частиною і процесуальним засобом пізнання у справі та її правильного вирішення.

Вивчаючи дану тему, необхідно проаналізувати положення ст. 26, 27, 57, 60, 61, 62, 63, 119, 131, 132, 136, 137, 158, 166, 176, 180-183, 212, 338 ЦПК України.

Основна та рекомендована література

1. Цивільний процесуальний кодекс України від 18 березня 2004р. № 1618 – IV//Урядовий кур’єр. – 2004 (липень). - №130.

2. Зейком Я.П. Коментар цивільного процесуального кодексу України. - Юридична практика, 2006.

3. Штефан М.Й. Цивільне процесуальне право України: Академічний курс. – Київ: Видавничий дім, 2005.

4. Цивільний процес: Навчальний посібник / За ред. Ю.В. Білоусова. – Київ: Прецедент, 2006.

5. Васильєв С.В. Співучасть у справах про відшкодування шкоди, нанесеної при виконанні трудових обов’язків // Право України. – 1996. - №6.

Тема 4 Регламентація судової експертизи в судовому процесі

План

1 Поняття, принципи, суб’єкти судово-експертної діяльності.

2 Судовий експерт.

3 Фінансове та організаційне забезпечення судово-експертної діяльності.

4 Поняття, порядок призначення, види експертизи.

Ключові поняття: експертиза, експерт, судово-експертна діяльність, об’єкт дослідження, експертні служби, слідчий, прокурор, суддя, судова експертиза, ухвала суду, комісійна експертиза, комплексна експертиза, повторна експертиза, висновок експерта.

Методичні вказівки

Для вивчення зазначеної теми потрібно ознайомитися з положеннями Закону України “Про судову експертизу” від 25 лютого 1994 року № 4038 – ХII, який визначає правові, організаційні та фінансові основи судово-експертної діяльності з метою забезпечення правосуддя України незалежною, кваліфікованою, об’єктивною експертизою, орієнтованою на максимальне використання досягнень науки і техніки, а також зі змістом статей 22, 24, 47, 53, 66, 143-147, 171, 189 ЦПК України, які надають визначення поняття експерта як учасника цивільного процесу (ст. 47 ЦПК), порядок призначення експертизи (ст. 143-147 ЦПК), види експертизи: комісійна (ст. 148 ЦПК), комплексна (ст. 149 ЦПК), додаткова, повторна (ст. 150 ЦПК), судово-психіатрична (ст. 239 ЦПК).

Основна та рекомендована література

1. Цивільний процесуальний кодекс України від 18 березня 2004р. № 1618 – IV//Урядовий кур’єр. – 2004 (липень). - №130.

2. Зейком Я.П. Коментар цивільного процесуального кодексу України. - Юридична практика, 2006.

3. Закон України “Про судову експертизу” від 25 лютого 1994р. № 4038 – ХII // ВВР України. – 1994. - №28. – Ст. 232.

4. Постанова Пленуму Верховного Суду України “Про експертизу в кримінальних і цивільних справах” від 30 травня

1997р. №8 // Бюлетень законодавства і юридичної практики України. – 2004. – №11.

5. Штефан М.Й. Цивільне процесуальне право України: Академічний курс. – Київ: Видавничий дім, 2005.

6. Цивільний процес: Навчальний посібник / За ред. Ю.В. Білоусова. – Київ: Прецедент, 2006.

Тема 5 Порядок створення, компетенція, правовий статус і значення служби судових розпорядників

План

1 Поняття і значення служби судових розпорядників.

2 Порядок створення служби судових розпорядників.

3 Компетенція служби судових розпорядників.

4 Організаційне забезпечення діяльності служби.

5 Відповідальність служби судових розпорядників.

Ключові поняття: Державна Судова Адміністрація, судові розпорядники, старші судові розпорядники, судове засідання, доручення суду, розпорядження головуючого, судова міліція.

Методичні вказівки

Для засвоєння змісту даної теми рекомендується ознайомитися з такими документами:

- Наказом Державної Судової Адміністрації України від 18.10.2004р. №182/04, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 29 жовтня 2004р. за № 1391/990 «Про затвердження Інструкції про порядок забезпечення старшими судовими розпорядниками та судовими розпорядниками проведення судового засідання, їх взаємодії з правоохоронними органами»;

- Інструкцією про порядок забезпечення старшими судовими розпорядниками та судовими розпорядниками проведення судового засідання, їх взаємодії з правоохоронними органами, затвердженої Наказом Державної Судової Адміністрації України 18.10.2004 № 182/04, яка регулює організацію діяльності служби судових розпорядників у судах загальної юрисдикції, умови та порядок виконання старшими судовими розпорядниками та судовими розпорядниками обов’язків і повноважень, визначених Законом України «Про судоустрій України»;

- Тимчасовим положенням «Про службу судових розпорядників та організацію її діяльності», наказами Державної Судової Адміністрації України, наказами голови суду та розпорядженнями головуючого в судовому засіданні, їх взаємодії з правоохоронними органами, Тимчасовим положенням «Про службу судових розпорядників та організацію її діяльності», затвердженого Наказом Державної Судової Адміністрації України 21.04.2004р. № 51/04, що визначає порядок створення та діяльності служби судових розпорядників, а також положеннями ст. 49, 160, 162 Цивільного процесуального кодексу.

Основна та рекомендована література

1. Цивільний процесуальний кодекс України від 18 березня 2004р. // Урядовий кур’єр. – 2004 (липень). - №130.

2. Закон України «Про судоустрій України» від 7 лютого 2002р. №3018-ІІІ // ВВР України. – 2002. - №27-28. – Ст. 180.

3. Закон України «Про статус суддів» від 15 грудня 1992р. №2862-ХІІ // ВВР України. – 2001. – №17. – Ст. 729.

4. Державна Судова Адміністрація України. Наказ від 21.04.04 №51/04 «Про затвердження Тимчасового положення про службу судових розпорядників та організацію її діяльності, зареєстр. в Міністерстві юстиції України 5 травня 2004р. за № 564/9163 // zakon1.rada.gov.ua.

5. Тимчасове положення «Про службу судових розпорядників та організацію її діяльності», затв. Наказом Державної Судової Адміністрації України 21.04.04 №51/04 // zakon1.rada.gov.ua.

6. «Про затвердження Інструкції про порядок забезпечення старшими судовими розпорядниками проведення судового засідання, їх взаємодії з правоохоронними органами». Наказ Державної Судової Адміністрації України 18.10.04 №182/04 // zakon1.rada.gov.ua.

7. Інструкція про порядок забезпечення старшими судовими розпорядниками проведення судового засідання, їх взаємодії з правоохоронними органами, затверджена Наказом Державної Судової Адміністрації України 18.10.04р. №182/04 // zakon1.rada.gov.ua.

8. Штефан М.Й. Цивільне процесуальне право України: Академічний курс. – Київ: Видавничий дім, 2005.

9. Цивільний процес: Навчальний посібник / За ред. Ю.В. Білоусова. – Київ: Прецедент, 2006.

10. Зейком Я.П. Коментар цивільного процесуального кодексу України. - Юридична практика, 2006.

Тема 6 Особливості участі адвоката в цивільному судочинстві

План

1 Адвокат як правозахисник і представник у цивільному процесі.

2 Процесуально-правове становище адвоката при веденні цивільних справ у суді першої інстанції.

3 Участь адвоката на стадії підготовки справи до судового розгляду.

4 Процесуальна діяльність адвоката на стадії судового розгляду цивільних справ.

5 Діяльність адвоката як процесуального представника на стадії апеляційного та касаційного оскарження судових рішень.

6 Повноваження адвоката як процесуального представника в провадженні у зв’язку з винятковими обставинами.

7 Права адвоката як процесуального представника у провадженні про перегляд судових рішень у зв’язку з ново- виявленими обставинами.

8 Процесуальне представництво адвоката на стадії виконання судових рішень.

Ключові поняття: представник, адвокат, стадії судового процесу, суд, апеляційний суд, касаційне оскарження, рішення, постанова, виконавче провадження.

Методичні вказівки

Законодавство України покладає на адвоката виконання в цивільному процесі подвійних функцій: адвокати в цивільному процесі виконують одночасно функції правозаступництва і представництва.

Участь адвоката в цивільному процесі України полягає у здійсненні ним представництва і захисту суб’єктивних майнових

та особистих немайнових прав, інтересів інших осіб (громадян і юридичних осіб), що охороняються законом та в сприянні суду у всебічному, повному і об’єктивному з’ясуванні обставин справи, прав і обов’язків сторін.

Для повного, всебічного вивчення зазначеної теми рекомендується детально ознайомитися з положеннями Закону України «Про адвокатуру» від 19 грудня 1992р. та положеннями глави 4 Цивільного процесуального кодексу України, зокрема ст. 38-44, 74, 166, 176, 218, 293-295, 299, 300, 304, 306, 371, 372, 375.

Основна та рекомендована література

1. Цивільний процесуальний кодекс України від 18 березня 2004р. // Урядовий кур’єр. – 2004 (липень). - №130.

2. Закон України «Про судоустрій України» від 7 лютого 2002р. №3018-ІІІ // ВВР України. – 2002. - №27-28. – Ст. 180.

3. Закон України «Про адвокатуру» від 19 грудня 1992р. №2887-ХІІ // ВВР України. – 1993. - №9. – Ст. 62.

4. Закон України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999р. №606 – ХІV // ВВР України. – 1999. - №24. – Ст. 207.

5. Постанова Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами процесуального законодавства при розгляді цивільних справ по першій інстанції» від 21 грудня 1990р. №9 // Бюлетень законодавства та юридичної практики України. – 2004. - №5, 11.

6. Штефан М.Й. Цивільне процесуальне право України: Академічний курс. – Київ: Видавничий дім, 2005.

7. Цивільний процес: Навчальний посібник / За ред. Ю.В. Білоусова. – Київ: Прецедент, 2006.

8. Зейком Я.П. Коментар цивільного процесуального кодексу України. - Юридична практика, 2006.

Тема 7 Нагальні проблеми реалізації представницької функції прокуратури України

План

1 Завдання органів прокуратури у цивільному процесі.

2 Підстави, процесуальні форми і види участі прокурора у цивільному процесі.

3 Участь прокурора у цивільному процесі у справі у суді першої інстанції.

4 Участь прокурора у провадженні щодо оскарження і перегляду судових рішень і ухвал.

5 Цивільна процесуальна правосуб’єктність прокурора.

Ключові поняття: прокуратура, прокурор, суд першої інстанції, правосуб’єктність, ухвала, судове рішення.

Методичні вказівки

Прокуратура становить єдину систему, на яку покладаються представництво інтересів громадян або держави в суді у випадках, визначених законом. При дослідженні першого питання треба проаналізувати ст. 34, 35, 36¹ Закону України «Про адвокатуру» від 5 листопада 1991р., ст. 45 ЦПК, наказ Генерального прокурора України «Про організацію роботи по представництву прокурором інтересів громадян або держави в суді» від 7 травня 2004р. № 6/3 ГП.

Правовими підставами участі прокурора у цивільному процесі будуть: Конституція України (ст. 121-123), Закон України «Про прокуратуру» (ст. 1, 19, 33-40), ст. 3, 26, 27, 45, 46 ЦПК, а також норми права іншого галузевого законодавства – ст. 42, 165, 170, 240 СК України та накази Генерального прокурора. Ознайомлення з положеннями вищезазначених нормативно-правових актів сприятиме вивченню другого питання теми.

Прокурор має право звернутися до суду із заявою на захист прав та інтересів інших осіб – громадян, держави, державних підприємств і організацій. Таке звернення можливе у справах, підвідомчих цивільному судочинству, позовного, наказного і окремого провадження, і настає тоді, коли цього вимагає захист прав і законних інтересів громадян і державних інтересів. Наявність таких обставин належить встановити прокуророві у кожному конкретному випадку. Але прокурори не повинні підміняти самих зацікавлених осіб, права та інтереси яких порушені або оспорені. При вивченні третього питання потрібно

проаналізувати норми Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» від 25 червня 1991р. (ст. 37), Закону України «Про об’єднання громадян» від 16 червня 1992р. (ст. 30-32), Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» від 23 квітня 1991р. (ст. 16), Закону України «Про колективні договори і угоди» від 1 липня 1993р. (ст. 20), Закону України «Про молодіжні та дитячі громадські організації» від 1 грудня 1998р., Закону України «Про політичні партії в Україні» від 5 квітня 2001р. (ст. 20), положеннями ЦПК України (ст. 27, 31, 46, 199, 219-221).

Вивчаючи четверте питання слід, зосередити увагу на питаннях: участі прокурора в апеляційному провадженні (ст. 292, 294, 295, 300 ЦПК, ст. 27, 46 ЦПК, ст. 40, 35 Закону України «Про прокуратуру»), участі прокурора в провадженні справ у касаційній інстанції (ст. 324, 325, 326, 336 ЦПК), процесуально-правового становища прокурора в розгляді справи у зв’язку з винятковими обставинами (ст. 353-360 ЦПК), участі у справах про перегляд рішень, ухвал і наказу суду у зв’язку з нововиявленими обставинами (ст. 361, 362, 364 ЦПК України).

ЦПК України визначає прокурора самостійним суб’єктом цивільних процесуальних відносин – учасником розгляду цивільних справ у суді (ст. 45 ЦПК) і включає його до складу осіб, які беруть участь у справі (ст. 26 ЦПК). При розгляді п’ятого питання потрібно пам’ятати, що прокурор не є представником сторони, він є посадовою особою державного органу – прокуратури, який без особливих доручень від цього органу, а на підставі закону, свого посадового становища виконує покладені на органи прокуратури завдання і функції.

Основна та рекомендована література

1. Цивільний процесуальний кодекс України від 18 березня 2004р. // Урядовий кур’єр. – 2004 (липень). - №130.

2. Закон України «Про судоустрій України» від 7 лютого 2002р. №3018-ІІІ // ВВР України. – 2002. - №27-28. – Ст. 180.

3. Закон України «Про прокуратуру» від 5 листопада 1991р. №1789-ХІІ // ВВР України. – 191. - №53. – Ст. 793.

4. Наказ Генерального прокурора України «Про організацію роботи по представництву прокурором інтересів громадянина або держави в суді» від 7 травня 2004р. №6/3 – ГП.

5. Наказ Генерального прокурора України «Про затвердження структури Генеральної прокуратури України» від 28 квітня 1999р. №15.

6. Грошевий Ю.М. Прокурорський нагляд в Україні. – К., 1993.

7. Радченко М., Глоловський В. Представництво прокурором інтересів громадян або держави (теоретичний і практичний аспект) // Право України. – 1997. - №11.

8. Суботін С., Чевяков О., Марочкін І. Представницькі функції прокурора // Право України. – 1997. - №11.

9. Мичко М.І. Функції та організаційний устрій прокуратури. – Донецьк, 2000.

10 Шумський П. Представництво прокурора в суді // Право України. – 1998. - №2.

11. Штефан М.Й. Цивільне процесуальне право України: Академічний курс. – Київ: Видавничий дім, 2005.

12. Цивільний процес: Навчальний посібник / За ред. Ю.В. Білоусова. – Київ: Прецедент, 2006.

13. Зейком Я.П. Коментар цивільного процесуального кодексу України. - Юридична практика, 2006.

Тема 8 Державне мито

План

1 Об’єкти справляння державного мита.

2 Розміри ставок державного мита.

3 Пільги щодо спати державного мита.

Ключові поняття: платники державного мита, державне мито, позовна заява, акти громадянського стану прописка, ціна позову, прилюдні торги, заява, скарга, апеляційна скарга, нотаріальні дії, договір, ставка, спадщина, позивач, фінансові органи.

Методичні вказівки

Витрати на провадження справи у цивільному судочинстві – це витрати, яких зазнають сторони, треті особи із самостійними вимогами у справах позовного провадження, заявники і зацікавлені особи у справах окремого провадження за вчинення в їхніх інтересах цивільних процесуальних дій, пов’язаних з розглядом справи у порядку цивільного судочинства. У ЦПК України вони мають назву «Судові витрати» (розділ І, глава 8).

Витрати на провадження справи у цивільному судочинстві складаються з судового збору і витрат, пов’язаних з розглядом справи (ст. 79 ЦПК України). Відповідно до п. 5 розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦПК до набрання чинності законом, який регулює порядок сплати і розміри судового збору, судовий збір при зверненні до суду сплачується у порядку і розмірах, встановлених законодавством для державного мита. Отже, для засвоєння даної теми потрібно ознайомитися з положеннями ЦПК «Судові витрати», розділ ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦПК, Декрету КМУ «Про державне мито» від 21 січня 1993р. № 7-93.

Основна та рекомендована література

1. Цивільний процесуальний кодекс України від 18 березня 2004р. // Урядовий кур’єр. – 2004 (липень). - №130.

2. Декрет Кабінету Міністрів України «Про державне мито» від 21 січня 1993р. №7-93 // ВВР України. – 1993. - №13. – Ст. 113.

3. Постанова Кабінету Міністрів України «Про визначення розміру витрат, пов’язаних з розшуком відповідачів у цивільних справах» від 1 лютого 1995р. №78 // Урядовий кур’єр. – 1995. - №20.

4. Наказ Головної державної податкової інспекції України «Про затвердження Інструкції про порядок обчислення та справляння державного мита» від 22 квітня 1993р. №15.

5. Штефан М.Й. Цивільне процесуальне право України: Академічний курс. – Київ: Видавничий дім, 2005.

6. Зейком Я.П. Коментар цивільного процесуального кодексу України. - Юридична практика, 2006.

7. Бородин М., Кройтор В. Судебные и арбитражные расходы. – Харьков, 1997.

8. Цивільний процес: Навчальний посібник / За ред. Ю.В. Білоусова. – Київ: Прецедент, 2006.

Тема 9 Наказне провадження: мета, процедура, проблеми і шляхи їх подолання

План

1 Поняття судового наказу і умови, необхідні для його видачі.

2 Заява про видачу судового наказу.

3 Порядок видачі судового наказу і його зміст.

4 Законна сила судового наказу і його скасування.

Ключові поняття: судовий наказ, заява, підсудність, стягувач, боржник, ухвала суду.

Методичні вказівки

Наказне провадження є новим видом провадження, що досі не був притаманний українському цивільному процесу. Наказне провадження – це спрощений вид провадження у справах за вимогами, які мають очевидно достовірний характер. Його ще можна назвати непротокольним, оскільки хід провадження не фіксується у протоколах чи інших процесуальних документах.

Цей вид провадження не свідчить про відсутність спірних правовідносин між сторонами, а про те, що через очевидність права вимоги заявника виключають спір про наявність самого права. Справи наказного провадження виділені законом з огляду на вимогу процесуальної економії, тобто деякі справи дозволено розглядати відмінним від загальної процесуальної форми шляхом.

Справи, які належать до наказного провадження, порядок їх розгляду, видачі та скасування судового наказу визначені в ст. 95-106 ЦПК України, які і рекомендуються до вивчення для засвоєння даної теми.

Основна та рекомендована література

1. Цивільний процесуальний кодекс України від 18 березня 2004р. // Урядовий кур’єр. – 2004 (липень). - №130.

2. Закон України «Про судоустрій України» від 7 лютого 2002р. №3018-ІІІ // ВВР України. – 2002. - №27-28. – Ст. 180.

3. Закон України «Про статус суддів» від 15 грудня 1992р. №2862-ХІІ // ВВР України. – 2001. – №17. – Ст. 729.

4. Постанова Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами процесуального законодавства при розгляді цивільних справ по першій інстанції» від 21 грудня 1990р. №9 // Бюлетень законодавства та юридичної практики України. – 2004. - №5, 11.

5. Черемин М.А. Приказное производство в российском гражданском процессе. – М., 2001.

6. Аризнов В.Н. Судебный приказ и приказное производство // Законодательство. – 1998. - №2.

7. Штефан М.Й. Цивільне процесуальне право України: Академічний курс. – Київ: Видавничий дім, 2005.

8. Цивільний процес: Навчальний посібник / За ред. Ю.В. Білоусова. – Київ: Прецедент, 2006.

9. Зейком Я.П. Коментар цивільного процесуального кодексу України. - Юридична практика, 2006.

Тема 10 Перспективи розвитку інституту підвідомчості

План

1 Поняття і види підвідомчості.

2 Загальні правила визначення підвідомчості цивільних справ суду.

3 Підвідомчість справ, що виникають з цивільних правовідносин.

4 Підвідомчість справ, що виникають з житлових правовідносин.

5 Підвідомчість справ, що виникають з правовідносин інтелектуальної власності

6 Підвідомчість справ, що виникають зі шлюбно-сімейних відносин.

7 Підвідомчість справ, що виникають із земельних правовідносин.

8 Підвідомчість справ, що виникають із трудових правовідносин.

9 Підвідомчість справ, що виникають з кооперативних та інших правовідносин.

Ключові поняття: підвідомчість, альтернативна підвідомчість, цивільна юрисдикція, виключна підвідомчість, договірна

підвідомчість, імперативна підвідомчість, підприємницька діяльність, творчість, КЗпП, житлове право, шлюб, договір, кооператив.

Методичні вказівки

Держава виконує свої завдання і реалізує функції через систему створених нею для цього органів, сукупність яких для певного виду діяльності називається відомством. Кожне відомство і орган, мають конкретну компетенцію, яка встановлена Конституцією та іншими законами України. Розмежування компетенції між органами держави називається підвідомчістю. Зазначена тема передбачає аналіз норм діючого законодавства, зокрема положень ст. 147 Конституції України, ст. 13, 14 Закону України «Про Конституційний Суд України», ст. 19 Закону України «Про судоустрій», ст. 165, 207 СК України, ст. 288 КпАП України, ст. 221 КЗпП України, ст. 45 ЦПК України.

Розглядаючи друге питання, теми слід враховувати, що підвідомчість суду певної категорії справ встановлюється, як правило, нормами матеріального права, якими врегульовуються спірні правовідносини. Норми цивільного процесуального права визначають загальні правила підвідомчості суду цивільних справ позовного провадження, наказного і окремого провадження. Правовим підґрунтям для вивчення цього питання є ч. 1 ст. 15 ЦПК, ст. 1, 12 ГПК, ст. 16, 201 ЦК України, ст. 6 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», ч. 2 ст. 234 ЦПК, ст. 410 ЦПК.

Судам підвідомчі справи зі спорів, що виникають з майнових і особистих немайнових відносин, урегульованих цивільним законодавством. Для засвоєння змісту третього питання слід опрацювати положення ст. 94, 297, 299, 275, 278, 280 ЦК, Постанови Пленуму Верховного Суду: «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності» від 22.12.95р. №20, «Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності громадян на житловий будинок» від 04.10.91р. №7, ст. 159-170 Житлового кодексу України, ст. 14, 23, 24 Закону України «Про захист прав споживачів», ст. 28 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» від 10.04.92р. №2269-ХІІ, ст. 8 Закону

України «Про приватизаційні папери» від 6 березня 1992р. №2173-ХІІ, ст. 33, 38, 39 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» від 16 квітня 1991р. №959-ХІІ.

Судам підвідомчі спори, що виникають з права громадян на забезпечення житловим приміщенням і користування ним. Для вивчення четвертого питання теми потрібно проаналізувати ст. 52-54, 61, 64, 72, 75, 80, 87, 100, 104, 108, 116, 141-144, 147 Житлового кодексу України та постанову Пленуму Верховного Суду України «Про деякі питання, що виникають в практиці застосування судами Житлового кодексу України».

Правовим підґрунтям для засвоєння п’ятого питання є Закон України «Про авторське право та суміжні права», книга ІV Цивільного кодексу України, Закон України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» від 15 грудня 1993р. №3687-ХІІ, Закон України «Про охорону прав на промислові зразки» від 15 грудня 1993р. №3688-ХІІ, Закон України «Про охорону прав для товарів та послуг», Закон України «Про охорону прав на сорти рослин» від 21 квітня 1993р. №3116-ХІІ.

Відповідно до Сімейного кодексу України захист прав, що виникають із сімейних відносин, здійснюється судом і органами опіки та піклування, а також іншими органами і організаціями у випадках і в порядку, встановлених законодавством (ст. 18, 19 СК). Отже, для з’ясування змісту шостого питання рекомендується опрацювати положення ст. 40, 69, 77, 106, 107, 109, 128, 136-140, 145, 146, 148, 161, 164, 170, 204, 223, 257, 265-274 Сімейного кодексу України, а також ст. 6 Закону України «Про органи і служби в справах неповнолітніх та спеціальні установи для неповнолітніх».

Відповідь на сьоме питання повинна ґрунтуватися на положеннях ст. 221, 222, 228, 232 КЗпП України, ч. 3 ст. 16 Закону України «Про звернення громадян» від 2 жовтня 1996р., ст. 3, 22 Закону України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів» від 3 березня 1998р. №137/98-ВР, Указі Президента України «Про утворення Національної служби посередництва і примирення» від 17 листопада 1998р. №1258/98.

Справи зі спорів, що виникають із земельних правовідносин, вирішуються судами, органами місцевого самоврядування та

органами виконавчої влади з питань земельних ресурсів, тобто у судовому та адміністративному порядках (ст. 158 ЗК України).

Для вивчення восьмого питання необхідно звернути увагу на відповідні положення Земельного кодексу України, Закону України «Про оцінку земель», «Про охорону навколишнього природного середовища» та постанову Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» від 16.04.04р. №7.

Аналіз норм Закону України «Про колективне сільськогосподарське підприємництво» від 14.02.92р. №2114-ХІІ, Закону України «Про фермерське господарство» від 19 червня 2003р. дадуть змогу засвоїти зміст дев’ятого питання теми.

Основна та рекомендована література

1. Цивільний процесуальний кодекс України від 18 березня 2004р. // Урядовий кур’єр. – 2004 (липень). - №130.

2. Закон України «Про судоустрій України» від 7 лютого 2002р. №3018-ІІІ // ВВР України. – 2002. - №27-28. – Ст. 180.

3. Закон України “Про охорону навколишнього природного середовища” від 25 червня 1991р. №1264-ХІІ // ВВР України. – 1991. - №41. – Ст. 546.

4. Закон України “Про колективні договори та угоди” від 1 липня 1993р. №3356-ХІІ //ВВР України. – 1993. - №36. – Ст. 361.

5. Закон України “Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)” від 3 березня 1998р. №137/98-ВР // ВВР України. – 1998. - №34. – Ст. 227.

6. Закон України “Про Конституційний Суд України” від 16 жовтня 1996р. №422/96-ВР // ВВР України. – 1996. - №49. – Ст. 272.

7. Закон України “Про авторське право і суміжні права” від 23 грудня 1993р. №3792-ХІІ // ВВР України. – 1994. - №13. – Ст. 64.

8. Закон України “Про оренду державного та комунального майна” від 10 квітня 1992р. №2269-ХІІ // ВВР України. – 1992. - №30. – Ст. 416.

9. Закон України “Про зовнішньоекономічну діяльність” від 16 квітня 1991р. №959-ХІІ // ВВР Української СРС. – 1991. – №29. – Ст. 377.

10. Закон України “Про охорону прав на винаходи і корисні моделі” від 15 грудня 1993р. №3687-ХІІ // ВВР України. – 1994. - №7. – Ст. 32.

11. Закон України “Про охорону прав на промислові зразки” від 15 грудня 1993р. №3688-ХІІ // ВВР України. – 1994. - №7. – Ст. 94.

12. Закон України “Про органи і служби у справах неповнолітніх та спеціальні установи для неповнолітніх” від 24 січня 1995р. №20/95-ВР // ВВР України. – 1995. - №6. – Ст. 35.

13. Закон України “Про колективне сільськогосподарське підприємництво” від 14 лютого 1992р. №2114-ХІІ // ВВР України. – 1992. - №20. – Ст. 272.

14. Закон України “Про охорону прав на сорти рослин” від 21 квітня 1993р. №3116-ХІІ // ВВР України. – 1993. - №21. – Ст. 218.

15. Постанова Пленуму Верховного Суду України “Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя” від 1 листопада 1996р. №9 // Бюлетень законодавства та юридичної практики України. – 2004. - №11.

16. Штефан М.Й. Цивільне процесуальне право України: Академічний курс. – Київ: Видавничий дім, 2005.

17. Цивільний процес: Навчальний посібник / За ред. Ю.В. Білоусова. – Київ: Прецедент, 2006.

18. Зейком Я.П. Коментар цивільного процесуального кодексу України. - Юридична практика, 2006.

Тема 11 Мирова угода в науці цивільного процесуального права

План

1 Поняття мирової угоди, порядок її укладення.

2 Правові наслідки укладення мирової угоди.

3 Мирова угода в апеляційному суді.

4 Мирова угода в суді касаційної інстанції.

5 Мирова угода в процесі виконання рішення.

Ключові поняття: мирова угода, апеляційний суд, касаційна інстанція, рішення, заява, ухвала, стягувач, примусове виконання.

Методичні вказівки

Мирова угода укладається з метою врегулювання спору на основі взаємних поступок і може стосуватися лише прав та обов’язків сторін та предмета спору. Для всебічного, повного, змістовного вивчення даної теми доречно проаналізувати положення ст. 89, 175, 306, 334, 372 ЦПК України.

Основна та рекомендована література

1. Конституція України від 28 червня 1996р. // ВВР України. – 1996. - №30. – Ст. 141.

2. Цивільний процесуальний кодекс України від 18 березня 2004р. // Урядовий кур’єр. – 2004 (липень). - №130.

3. Закон України «Про судоустрій України» від 7 лютого 2002р. №3018-ІІІ // ВВР України. – 2002. - №27-28. – Ст. 180.

4. Закон України «Про статус суддів» від 15 грудня 1992р. №2862-ХІІ // ВВР України. – 2001. – №17. – Ст. 729.

5. Штефан М.Й. Цивільне процесуальне право України: Академічний курс. – Київ: Видавничий дім, 2005.

6. Цивільний процес: Навчальний посібник / За ред. Ю.В. Білоусова. – Київ: Прецедент, 2006.

7. Зейком Я.П. Коментар цивільного процесуального кодексу України. - Юридична практика, 2006.

Тема 12 Проблеми фіксування цивільного процесу технічними засобами

План

1 Порядок фіксування судового засідання технічними засобами.

2 Особливості регулювання порядку фіксування судового засідання технічними засобами.

Ключові поняття: технічні засоби, суд, протокол судового засідання, ухвала, звукозапис, зауваження, судове засідання, журнал судового засідання.

Методичні вказівки

Для вивчення даної теми рекомендується ознайомитися з положеннями ст. 6, 197, 198, п. 2-1 прикінцевих та перехідних положень Цивільного процесуального кодексу України,

які передбачають, що до 1 січня 2008р. повне фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу здійснюється судом тільки за вимогою особи, яка бере участь у справі, або за ініціативою суду.

Фіксування цивільного процесу здійснюється шляхом фіксування судового засідання технічними засобами (ст. 197 ЦПК), ведення журналу судового засідання (ст. 198 ЦПК), складання протоколу про окремі процесуальні дії (ст. 200 ЦПК України).

Надаючи відповідь на поставлені питання теми, треба засвоїти порядок і особливості фіксування судового засідання технічними засобами, зміст журналу судового засідання і вимоги до його ведення, а також нюанси ведення протоколу про окремі процесуальні дії.

Основна та рекомендована література

1. Цивільний процесуальний кодекс України від 18 березня 2004р. // Урядовий кур’єр. – 2004 (липень). - №130.

2. Закон України «Про судоустрій України» від 7 лютого 2002р. №3018-ІІІ // ВВР України. – 2002. - №27-28. – Ст. 180.

3. Закон України «Про статус суддів» від 15 грудня 1992р. №2862-ХІІ // ВВР України. – 2001. – №17. – Ст. 729.

4. Застосування судами цивільного і цивільного процесуального законодавства / За заг. ред. В.І. Шевчука. – К., 2002.

5. Проблемы науки гражданского процесуального права / Под ред. проф. В.В. Комарова. – Харьков, 2002.

6. Штефан М.Й. Цивільне процесуальне право України: Академічний курс. – Київ: Видавничий дім, 2005.

7. Цивільний процес: Навчальний посібник / За ред. Ю.В. Білоусова. – Київ: Прецедент, 2006.

8. Зейком Я.П. Коментар цивільного процесуального кодексу України. - Юридична практика, 2006.

Тема 13 Юридична і соціальна природа судового рішення в цивільному судочинстві

План

1 Поняття і суть судового рішення.

2 Вимоги, яким має відповідати судове рішення.

3 Негайне виконання, визначення відстрочки і розстрочки.

4 Виправлення недоліків рішення судом, що його ухвалює.

5 Набрання рішенням суду законної сили.

6 Заочне рішення.

Ключові поняття: суд, судове рішення, негайне виконання рішення, відстрочка виконання судового рішення, заочне рішення, проміжні рішення, умовні рішення, авторитетність судового рішення.

Методичні вказівки

Діяльність суду проходить у порядку, визначеному законом, відповідно до цивільної процесуальної форми, що передбачає процесуальне закріплення діяльності суду як органу державної судової влади. Суд при вирішенні та розгляді цивільних справ може ухвалювати різні процесуальні акти, серед них рішення та ухвали. Суди апеляційної та касаційної інстанцій виносять рішення та ухвали, а суд, який переглядає справу за нововиявленими та винятковими обставинами, - ухвали. Ці акти у теорії цивільного процесуального права завжди мали узагальнену назву судових постанов. У Новому ЦПК запроваджується інше загальне поняття – “судові рішення”. Значення судових рішень полягає в тому, що вони закріплюють владні волевиявлення суду з усіх питань розгляду та вирішення цивільної справи в суді. Отже, у порядку цивільного судочинства суди ухвалюють рішення, постановляють ухвали та видають судові накази. З огляду на вищезазначене та з урахуванням положень ст. 6, 14, 78, 147, 195, 208, 209, 212, 213-223 ЦПК України і розкривається зміст питань даної теми.

Слід також звернути увагу, що заочне рішення (шосте питання теми) має відповідати всім вимогам до будь-яких інших рішень суду ( структура, форма, зміст, порядок ухвалення,

проголошення та ін.). Окрім цього, заочне рішення має ряд ознак, що відрізняють його від інших рішень суду. У найменуванні такого судового рішення повинно бути зазначено, що це рішення є заочним. У ньому також зазначається положення про строк і порядок подання заяви про його перегляд. Законом також не передбачено можливості складання судом неповного заочного рішення суду. Заочне рішення направляється рекомендованим листом не пізніше 5 днів з дня його проголошення відповідачеві, який може подати заяву про його перегляд. На відміну від загального правила, заочне рішення, за наявності необхідних для цього підстав, може бути скасоване. Для ґрунтовного, всебічного з’ясування суті шостого питання теми рекомендується детально опрацювати зміст ст. 226-233 ЦПК України.

Основна та рекомендована література

1. Цивільний процесуальний кодекс України від 18 березня 2004р. // Урядовий кур’єр. – 2004 (липень). - №130.

2. Зейком Я.П. Коментар цивільного процесуального кодексу України. - Юридична практика, 2006.

3. Постанова Пленуму Верховного Суду України “Про судове рішення” від 29 грудня 1976р. №11 // Бюлетень законодавства і юридичної практики України. – 2004. - №11.

4. Черных И.И. Заочное производство в гражданском процессе. – М.: Городец, 2000.

5. Рошкова М.А. Судебный акт и динамика обязательства. – М.: Статут, 2003.

6. Гурвич М.А. Судебное решение: Теоретические проблемы. – М., 1976.

7. Штефан М.Й. Цивільне процесуальне право України: Академічний курс. – Київ: Видавничий дім, 2005.

8. Цивільний процес: Навчальний посібник / За ред. Ю.В. Білоусова. – Київ: Прецедент, 2006.

Тема 14 Окреме провадження як складова частина цивільного процесу

План

1 Суть і значення окремого провадження.

2 Особи, які беруть участь у справах окремого провадження.

3 Процесуальний порядок розгляду справ окремого провадження.

Ключові поняття: окреме провадження, заявник, зацікавлена особа, органи державної влади, процесуальна дія, процесуальна форма, предмет вимоги.

Методичні вказівки

Потреба захисту прав та інтересів, що охороняються законом, виникає не тільки у разі, якщо вони порушуються чи оспорюються. Інколи необхідно встановити такі обставини, що є лише підставою для здійснення суб’єктивних прав. Особа, що має певне право, не може його здійснити через те, що факти, які це право підтверджують, не є очевидними і потребують перевірки та підтвердження відповідними доказами. Тому у цивільному процесі існує такий вид судочинства, який дозволяє зацікавленій особі встановлювати у судовому порядку юридичні факти для подальшого здійснення відповідних суб’єктивних прав та реалізації інтересів, що охороняються законом, - окреме провадження. Для детального та повного засвоєння даної теми необхідно проаналізувати зміст ст. 234-290 ЦПК, які розкривають суть, значення, коло осіб, що беруть участь у справах окремого провадження, загальний процесуальний порядок розгляду справ окремого провадження і особливості розгляду справ про таке:

1) обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, визнання фізичної особи недієздатною та поновлення цивільної дієздатності;

2) надання неповнолітній особі повної цивільної дієздатності;

3) визнання фізичної особи безвісно відсутньою чи оголошення її померлою;

4) усиновлення;

5) встановлення фактів, що мають юридичне значення;

6) відновлення прав на втрачені цінні папери на пред’явника та векселі;

7) передачу безхазяйної нерухомої речі у комунальну власність;

8) визнання спадщини відумерлою;

9) надання психіатричної допомоги у примусовому порядку;

10) обов’язкову госпіталізацію до протитуберкульозного закладу;

11) розкриття банком інформації, яка містить банківську таємницю щодо юридичних та фізичних осіб.

Основна та рекомендована література

1. Цивільний процесуальний кодекс України від 18 березня 2004р. // Урядовий кур’єр. – 2004 (липень). - №130.

2. Зейком Я.П. Коментар цивільного процесуального кодексу України. - Юридична практика, 2006.

3. Постанова Пленуму Верховного Суду України “Про судову практику у справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення” від 31 березня 1995р. №5 // Бюлетень законодавства та юридичної практики України. – 2004. - №11.

4. Постанова Пленуму Верховного Суду України “Про судову практику у справах про визнання громадянина обмежено дієздатним чи недієздатним” від 28 березня 1972р. №3 // Бюлетень законодавства та юридичної практики України. – 2004. - №11.

5. Борсукова В.М., Гриненко А.Д. Справи про усиновлення дітей – нова категорія справ, що розглядаються судами // Вісник Верховного Суду України. – 1997. - №2.

6. Удальцова И.М. Проблемы судебного признания гражданина ограничено дееспособным и недееспособным. – Харьков, 1999.

7. Фурса С.Я. Окреме провадження в цивільному процесі України. – К., 1999.

8. Фурса С.Я. Провадження у справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення у порядку цивільного судочинства. – К., 1997.

9. Абашин Э.А. Особое производство. Как установить юридический факт. – М.: Форум –Инфра-М., 2003.

10. Штефан М.Й. Цивільне процесуальне право України: Академічний курс. – Київ: Видавничий дім, 2005.

11. Цивільний процес: Навчальний посібник / За ред. Ю.В. Білоусова. – Київ: Прецедент, 2006.

Тема 15 Теоретичні та практичні аспекти апеляційного та касаційного перегляду судових рішень в цивільному судочинстві

План

1 Суть і значення апеляційного і касаційного оскарження, перевірки рішень та ухвал суду першої інстанції.

2 Суть і значення касаційного оскарження і перевірки рішень та ухвал суду апеляційної інстанції.

3 Право апеляційного, касаційного оскарження рішень і ухвал суду та процесуальний порядок його реалізації.

4 Процесуальний порядок розгляду справи судом апеляційної, касаційної інстанції.

5 Повноваження суду апеляційної, касаційної інстанції.

Ключові поняття: апеляція, касація, апеляційне провадження, касаційне оскарження, рішення, ухвала, суд.

Методичні вказівки

Цивільним процесуальним законодавством запроваджена нова стадія, новий механізм перевірки законності та обґрунтованості рішень, ухвал суду першої інстанції, що не набрали законної сили – апеляційне провадження. Провадження в суді апеляційної інстанції являє собою комплексне явище. Апеляційний суд, розглядаючи справу, здійснює перевірку законності, обґрунтованості рішення суду першої інстанції, а також торкається самої суті спору, певною мірою повторно перевирішуючи його. Аналіз норм, що регламентують апеляційне провадження (ст. 291-322 ЦПК), дасть можливість скласти уявлення про суть, значення, процесуальний порядок апеляційного оскарження рішень і ухвал суду, повноваження апеляційного суду.

Якщо є сумніви у правильності рішення, яке набрало законної сили, закон надає право оскаржити його в порядку касаційного провадження на предмет його законності особам, які беруть участь у справі, а також тим, які не брали участі у

справі, проте суд вирішив питання про їх права та обов’язки. Тому у ч. 3 ст. 14 ЦПК України зазаначає, що обов’язковість судового рішення не позбавляє осіб, які не брали участі у справі,

можливості звернутися до суду, якщо ухваленим судовим рішенням порушуються їхні права, свободи чи інтереси. Касаційне провадження є однією з конституційних гарантій охорони прав, свобод та законних інтересів осіб в цивільному процесі, адже завдяки йому учасники цивільного судочинства отримують можливість обстоювати свої права вже після набрання судовим рішенням законної сили, якщо є підстави сумніватися в законності останнього. Аналіз ст. 323-352 ЦПК дає можливість сформувати уявлення про ознаки, суть, процесуальний порядок розгляду справи судом касаційної інстанції.

Основна та рекомендована література

1. Цивільний процесуальний кодекс України від 18 березня 2004р. // Урядовий кур’єр. – 2004 (липень). - №130.

2. Закон України «Про судоустрій України» від 7 лютого 2002р. №3018-ІІІ // ВВР України. – 2002. - №27-28. – Ст. 180.

3. Закон України «Про статус суддів» від 15 грудня 1992р. №2862-ХІІ // ВВР України. – 2001. – №17. – Ст. 729.

4. Шевчук П.І., Кривенко В.В. Апеляційне та касаційне оскарження судових рішень. – К., 2002.

5. Шевчук П.І. Апеляційне та касаційне оскарження судових рішень. – К., 2002.

6. Штефан М.Й. Концептуальні питання апеляційного провадження в цивільному процесі України // Вісник Академії правових наук України. – 1995. - №4.

8. Штефан М.Й. Цивільне процесуальне право України: Академічний курс. – Київ: Видавничий дім, 2005.

9. Цивільний процес: Навчальний посібник / За ред. Ю.В. Білоусова. – Київ: Прецедент, 2006.

10. Зейком Я.П. Коментар цивільного процесуального кодексу України. - Юридична практика, 2006.

Тема 16 Особливості рішення, ухвали апеляційного суду

План

1 Суть і значення апеляційного оскарження і перевірки рішень і ухвал суду першої інстанції.

2 Право апеляційного оскарження рішень і ухвал суду першої інстанції.

3 Апеляційне оскарження і перевірка ухвал суду першої інстанції.

4 Рішення і ухвали суду апеляційної інстанції.

Ключові поняття: апеляційне оскарження, рішення апеляційного суду, ухвала апеляційного суду, суд першої інстанції, апеляція, заявники, треті особи, об’єкт оскарження, скарга.

Методичні вказівки

Вказівки до аналізу змісту перших трьох питань цієї теми визначені в даних методичних вказівках, зокрема в темі 15.

За результатами розглянутої в апеляційному порядку справи суд ухвалює рішення чи постановляє ухвалу. Ними є постанови суду апеляційної інстанції, у яких даються відповіді на апеляційні скарги суб’єктів права апеляційного оскарження з приводу наслідків нового (повторного) розгляду і вирішення цивільної справи, перевірки з фактичної і правової сторони рішення, ухвали суду першої інстанції, що не набрали законної сили, їх обґрунтованості і законності. Порядок їх ухвалення, вимоги щодо змісту та форми визначаються ст. 308-321 ЦПК України.

Основна та рекомендована література

1. Цивільний процесуальний кодекс України від 18 березня 2004р. // Урядовий кур’єр. – 2004 (липень). - №130.

2. Закон України «Про судоустрій України» від 7 лютого 2002р. №3018-ІІІ // ВВР України. – 2002. - №27-28. – Ст. 180.

3. Закон України «Про статус суддів» від 15 грудня 1992р. №2862-ХІІ // ВВР України. – 2001. – №17. – Ст. 729.

4. Постанова Пленуму Верховного Суду України “Про судове рішення” від 29 грудня 1976р. №11 // Бюлетень законодавства та юридичної практики України. – 2004. – №11.

5. Шевчук П.І., Кривенко В.В. Апеляційне та касаційне оскарження судових рішень. – К., 2002.

6 Штефан М.Й. Цивільне процесуальне право України: Академічний курс. – Київ: Видавничий дім, 2005.

7. Цивільний процес: Навчальний посібник / За ред. Ю.В. Білоусова. – Київ: Прецедент, 2006.

8. Зейком Я.П. Коментар цивільного процесуального кодексу України. - Юридична практика, 2006.

Тема17 Порівняльний аналіз правових підстав апеляційного та касаційного провадження

План

1 Право апеляційного оскарження рішень і ухвал суду першої інстанції та процесуальний порядок його реалізації.

2 Повноваження суду апеляційної інстанції.

3 Право касаційного оскарження рішень і ухвал суду та процесуальний порядок його реалізації.

4 Повноваження суду касаційної інстанції.

Ключові поняття: апеляція, касація, апеляційна скарга, касаційна скарга, апеляційний суд, касаційне провадження, рішення, ухвала, провадження у справі.

Методичні вказівки

Право на апеляційне провадження є однією з гарантій права на судовий захист, надаючи можливість особам, які не згодні з рішенням, оскаржити його в суді вищої інстанції. Апеляційною інстанцією у цивільних справах є судові палати у цивільних справах апеляційних загальних судів, у межах територіальної юрисдикції яких знаходиться місцевий суд, який ухвалив рішення, що оскаржується. Апеляційне провадження є одним із видів провадження в цивільному процесі. Для з’ясування змісту першого питання теми рекомендується опрацювати положення ст. 292 ЦПК України.

Одним з недоліків українського варіанта інституту апеляції є право апеляційного суду повернути справу на новий розгляд до суду першої інстанції. Показово, що в переважній більшості апеляційні суди найменш завантажені в системі загальних судів України. Однією з причин такої ситуації є те, що апеляційний суд має право передати справу на новий розгляд суду першої

інстанції і запустити справу за новим колом. Повернення справи до суду першої інстанції - це елемент касаційного провадження, якого доцільно було б позбутися у апеляційній інстанції. Повноваження суду апеляційної інстанції – це сукупність його прав і обов’язків, пов’язаних із застосуванням цивільно-правових наслідків щодо рішень і ухвал суду першої інстанції, які розглядаються в апеляційному порядку. Такі повноваження та підстави їх застосування визначені у ст. 307-312 ЦПК України.

Право касаційного оскарження у справі – це право на відкриття провадження в суді касаційної інстанції щодо перевірки законності рішень і ухвал суду, що набрали законної сили. Суб’єкти, об’єкти та процесуальний порядок реалізації права касаційного оскарження рішень і ухвал суду знайшли своє втілення в ст. 324-330 ЦПК.

Повноваження суду касаційної інстанції – це сукупність його прав та обов’язків, пов’язаних із застосуванням процесуально-правових наслідків щодо рішень і ухвал суду першої інстанції та апеляційної інстанції, ухвалених у цивільних справах, законність яких перевіряється у касаційному порядку. Такі повноваження суду касаційної інстанції визначені у ст. 336 ЦПК України.

Основна та рекомендована література

1. Цивільний процесуальний кодекс України від 18 березня 2004р. // Урядовий кур’єр. – 2004. – липень. - №130.

2. Закон України «Про судоустрій України» від 7 лютого 2002р. №3018-ІІІ // ВВР України. – 2002. - №27-28. – Ст. 180.

3. Закон України «Про статус суддів» від 15 грудня 1992р. №2862-ХІІ // ВВР України. – 2001. – №17. – Ст. 729.

4. Шевчук П.І., Кривенко В.В. Апеляційне та касаційне оскарження судових рішень. – К., 2002.

5. Шевчук П.І. Апеляційне та касаційне оскарження судових рішень. – К., 2002.

6. Зейком Я.П. Коментар цивільного процесуального кодексу України. - Юридична практика, 2006.

7. Штефан М.Й. Цивільне процесуальне право України: Академічний курс. – Київ: Видавничий дім, 2005.

8. Цивільний процес: Навчальний посібник / За ред. Ю.В. Білоусова. – Київ: Прецедент, 2006.

Тема 18 Порівняльна правова характеристика нововиявлених і виняткових обставин

План

1 Провадження щодо перегляду судових рішень у зв’язку з винятковими обставинами.

2 Підстави перегляду рішень і ухвал суду у зв’язку з нововиявленими обставинами.

3 Процесуальний порядок перегляду справи у зв’язку з нововиявленими обставинами.

Ключові поняття: судове рішення, виняткові обставини, скарга, колегія суддів, юрисдикція, нововиявлені обставини, свідки, експерт, суд, ухвала, сторони у справі, об’єкт перегляду.

Методичні вказівки

Після перегляду справи в апеляційному порядку, набрання рішенням законної сили, перегляду у порядку касаційного провадження судові рішення можуть залишатися такими, що не відповідають вимогам законності та обґрунтованості. Причини можуть бути різноманітні, у тому числі й ті, що не залежать від сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, чи від суду, який розглядав справу.

Іноді сумніви в правильності рішення чи іншого судового акта пов’язані не з порушенням норм матеріального чи процесуального права або з неправильною оцінкою обставин справи, а з відкриттям вже після набрання судовим рішенням законної сили обставин, які мають суттєве значення для справи, і які не були враховані судом при ухваленні відповідного рішення. Для усунення таких недоліків у судових рішеннях

цивільним процесуальним законодавством передбачено ще низку гарантій щодо забезпечення законності та обґрунтованості актів суду. До них належать перегляди рішень, ухвал, що набрали законної сили, у зв’язку з винятковими та нововиявленими обставинами, що регулюються ЦПК.

Специфіка цих способів перегляду судових рішень полягає в тому, що їх завданням є не стільки перевірка законності того чи іншого судового рішення, скільки встановлення наявності або відсутності обставин, які визначені цивільним процесуальним законодавством як виняткові або нововиявлені.

Для вивчення даної теми потрібно проаналізувати положення гл. 3 та 4 розділу V Цивільного процесуального кодексу України.

Основна та рекомендована література

1. Цивільний процесуальний кодекс України від 18 березня 2004р. // Урядовий кур’єр. – 2004 (липень). - №130.

2. Закон України «Про судоустрій України» від 7 лютого 2002р. №3018-ІІІ // ВВР України. – 2002. - №27-28. – Ст. 180.

3. Кравченко І. Перегляд судами справ у зв’язку з нововиявленими обставинами // Рад. Право. – 1977. - №5.

4. Постанова Пленуму Верховного Суду України “Про практику перегляду судами у зв’язку з нововиявленими обставинами рішень, ухвал і постанов у цивільних справах, що набрали законної сили” від 27 лютого 1981р. №1 // Бюлетень законодавства і юридичної практики України. – 2004. - №11.

5. Зейком Я.П. Коментар цивільного процесуального кодексу України. - Юридична практика, 2006.

6. Штефан М.Й. Цивільне процесуальне право України: Академічний курс. – Київ: Видавничий дім, 2005.

7. Цивільний процес: Навчальний посібник / За ред. Ю.В. Білоусова. – Київ: Прецедент, 2006.

Тема 19 Процесуальне становище сторін виконавчого провадження

План

1 Учасники виконавчого провадження.

2 Особи, які залучаються до проведення виконавчих дій.

Ключові поняття: стягував, боржник, державний виконавець, представник, спеціаліст, експерт, виконавче провадження, державна виконавча служба, правосуб’єктність, третя особа із самостійними вимогами, постанова державного виконавця.

Методичні вказівки

Виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів – це сукупність дій органів і посадових осіб, зазначених в Законі України “Про виконавче провадження”, спрямованих на примусове виконання рішень судів та інших органів, які здійснюються на підставах, у спосіб та в межах повноважень.

До суб’єктів виконавчих правовідносин ст. 10 Закону України “Про виконавче провадження” відносить дві групи осіб: учасників виконавчого провадження і тих, хто залучається до проведення виконавчих дій.

До осіб, які беруть участь у виконавчому провадженні, ч.1 ст.10 цього Закону віднесені державний виконавець, сторони, представники сторін, експерти, спеціалісти, перекладачі, тобто учасники виконавчого провадження. А відповідно до ч. 2 цієї статті для проведення виконавчих дій державним виконавцем у необхідних випадках залучаються поняті, а також працівники органів внутрішніх справ, органів опіки і піклування, інших органів, установ у порядку, встановленому цим законом.

До учасників виконавчого провадження належать сторони – стягувані та боржники.

Для всебічного, повного та ґрунтовного вивчення даної теми потрібно ретельно опрацювати положення Закону України “Про виконавче провадження” від 21 квітня 1999 року № 606-ХІV, зокрема гл. 2 ст. 10 – 17.

Основна та рекомендована література

1. Цивільний процесуальний кодекс України від 18.03.2004р.

// Урядовий кур’єр. - 2004 (липень). - № 130.

2. Закон України “Про виконавче провадження” від 21.04.1999 р.

№ 606-ХІV // ВВР України. – 1999. - № 24.

3. Наказ Міністерства юстиції України “Про затвердження інструкції про проведення виконавчих дій” від 15.12.1999 р.

№ 7415 // ВВР України. – 1999. - № 51.

4. Штефан М.Й., Омельченко М.П., Штефан С.М. Виконання судових рішень. – К., 2001.

5. Фурса С.Я., Щербак С.В. Законодавство України про виконавче провадження: Науково-практичний коментар. – К., 2004.

6. Тертышников В.И., Тертышников Р.В. Закон Украины об исполнительном производстве: Научно-практический комментарий. – Харьков, 2000.

7. Зейкон Л.П. Коментар цивільного процесуального кодексу України. – Юридическая практика, 2006.

8. Штефан М.Й. Цивільне процесуальне право України: Академічний курс. – Київ: Видавничий дім, 2005.

9. Цивільний процес: Навчальний посібник. – Київ: Прецедент, 2006.

Тема 20 Судові доручення в міжнародному цивільному процесі

План

1 Поняття судових доручень.

2 Виконання судових доручень іноземних судів.

3 Звернення судових доручень до іноземних судів.

Ключові поняття: судове доручення, повістка, іноземні суди, процесуальні дії, правова допомога, клопотання.

Методичні вказівки

Під час здійснення провадження у цивільних справах може виникнути необхідність виконання процесуальних дій за межами території своєї держави, зокрема необхідність допитати свідка, опитати сторону, вручити повістки особам, які проживають за кордоном. Оскільки суд може діяти лише в межах території своєї держави, виконання таких та інших процесуальних дій можливе лише шляхом його звернення за сприянням до судових органів іншої держави. Таке звернення з

проханням про надання правової допомоги називається судовим дорученням. Судове доручення – це звернення суду однієї держави до суду іншої держави з проханням про виконання на території останньої процесуальних дій, спрямованих на допит свідків, опитування сторін, вручення позовної заяви, повістки

про виклик до суду, про встановлення місця проживання відповідача тощо.

Процесуальний порядок виконання судових доручень у кожній країні регулюється її внутрішнім законодавством і міжнародними договорами, у яких вона бере участь.

Суди України виконують передані їм у встановленому порядку доручення іноземних судів про проведення окремих процесуальних дій на основі законодавства України (ст. 415 ЦПК) з додержанням встановленого ЦПК процесуального порядку вручення повісток (ст. 74-76), розшуку відповідача (ст. 78), допиту свідків (ст. 180-182), огляду на місці (ст.188), проведення експертизи (ст.147, 171). Порядок відносин судів України з іноземними судами визначається законодавством України та укладеними нею міжнародними договорами.

Основна та рекомендована література

1. Цивільний процесуальний кодекс України від 18 березня 2004р. // Урядовий кур’єр. – 2004 (липень). - №130.

2. Закон України «Про судоустрій України» від 7 лютого 2002р. №3018-ІІІ // ВВР України. – 2002. - №27-28. – Ст. 180.

3. Закон України “Про міжнародні договори України” від 29 червня 2004р. // ВВР України. – 2004. – №50.

4. Закон України “Про визнання та виконання в Україні рішень іноземних судів” від 29 листопада 2001р. //ВВР України. – 2002. - №10.

5. Закон України “Про міжнародне приватне право” від 23 червня 2005р. // ВВР України. – 2005 (липень). - №138.

6. Штефан М.Й. Цивільне процесуальне право України: Академічний курс. – Київ: Видавничий дім, 2005.

7. Цивільний процес: Навчальний посібник / За ред. Ю.В. Білоусова. – Київ: Прецедент, 2006.

8. Зейком Я.П. Коментар цивільного процесуального кодексу України. - Юридична практика, 2006.

Навчальне видання

Методичні вказівки до самостійної роботи з дисципліни “Цивільний процес України” для студентів спеціальності 5.060101, 6.060100 "Правознавство"

усіх форм навчання

Укладач А.М. Куліш

Редактор Н.Г. Гончарук

Відповідальний за випуск В.І. Горевий

Підп. до друку , поз.

Формат 60х84/16. Папір офс. Друк офс.

Ум. друк. арк. Обл.-вид. арк.

Тираж100 пр. Собівартість вид. .

Зам. №

Видавництво СумДУ при Сумському державному університеті

40007, Суми, вул. Р.-Корсакова, 2

Свідоцтво про внесення суб’єкта видавничої справи до Державного реєстру

ДК № 2365 від 08.12.2005.

Надруковано у друкарні СумДУ

40007, Суми, вул. Р. –Корсакова, 2.

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

СУМСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

До друку та в світ

дозволяю на підставі

“Єдиних правил”, п.2.6.14

Заступник першого проректора –

начальник організаційно-

методичного управління В.Б.Юскаєв

МЕТОДИЧНІ ВКАЗІВКИ

ДО САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ З ДИСЦИПЛІНИ “Цивільний процес України”

ДЛЯ СТУДЕНТІВ СПЕЦІАЛЬНОСТІ

5.060101, 6.060100 “ПРАВОЗНАВСТВО”

УСІХ ФОРМ НАВЧАННЯ

Усі цитати, цифровий

та фактичний матеріал,

бібліографічні дані

перевірені, написання

одиниць відповідає стандартам

Укладачі А.М. Куліш

Відповідальний за випуск В.І. Горевий

Декан гуманітарного факультету Л.П.Валенкевич

Суми

Вид-во СумДУ

2007

Цивільний процес України

Тема 16 Особливості рішення, ухвали апеляційного суду

Комментарии