|
|
Главная \ Методичні вказівки \ УКРАЇНСЬКА МОВА В ПРОФЕСІЙНОМУ МОВЛЕННІ ЕКОНОМІСТА (НАУКОВИЙ СТИЛЬ)
УКРАЇНСЬКА МОВА В ПРОФЕСІЙНОМУ МОВЛЕННІ ЕКОНОМІСТА (НАУКОВИЙ СТИЛЬ)« Назад
УКРАЇНСЬКА МОВА В ПРОФЕСІЙНОМУ МОВЛЕННІ ЕКОНОМІСТА (НАУКОВИЙ СТИЛЬ) 11.07.2016 04:21
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ СХІДНОУКРАЇНСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
Бузько І.Р., Бондаренко Г.П., Кутенко Л.О.
УКРАЇНСЬКА МОВА В ПРОФЕСІЙНОМУ МОВЛЕННІ ЕКОНОМІСТА (НАУКОВИЙ СТИЛЬ)
Навчальний посібник
Луганськ 2011 УДК 811.161.2’76.6:33 (075.8) Б 90 Рекомендовано Міністерством освіти і науки України (лист № 1/11-11346 від 14. 12. 2010 р.)
Рецензенти: К.Д. Глуховцева,доктор філологічних наук, професор, завідувач кафедри української філології та загального мовознавства ЛНУ імені Тараса Шевченка; О.М. Рудіна,кандидат педагогічних наук, доцент, проректор з науково-методичної роботи Луганського обласного інституту післядипломної педагогічної освіти; Л.О. Базиль,кандидат педагогічних наук, доцент кафедри української мови та літератури Глухівського національного педагогічного університету імені О. Довженка.
Бузько І.Р. Б 90 Українська мова в професійному мовленні економіста (науковий стиль): навчальний посібник / І.Р. Бузько, Г.П. Бондаренко, Л.О. Кутенко. – Луганськ: вид-во СНУ ім. В. Даля, 2011. – 248 с.
ISBN 978-966-590-888-3
Призначення посібника – ознайомити студентів нефілологічних спеціальностей, насамперед економістів, з особливостями наукового стилю, виробити навички написання тез, конспектів, рецензій, анотацій, рефератів, укладання бібліографічних описів; активізувати й поглибити знання термінів економічного фаху, особливостей їх перекладу, правопису й слововживання. Матеріал представлено таким чином, щоб студенти мали можливість повторити теоретичні відомості й закріпити знання під час аудиторної й самостійної роботи. Для студентів економічного профілю освіти вищих навчальних закладів різного рівня акредитації, фахівців банківської, фінансової, економічної галузей, викладачів.
УДК 811.161.2’76.6:33 (075.8) ISBN 978-966-590-888-3 © Бузько І.Р., Бондаренко Г.П., Кутенко Л.О., 2011 © Східноукраїнський національний
ПЕРЕДМОВА
Новий підхід до викладання курсу „Українська мова (за професійним спрямуванням)” полягає у зміні акцентів з офіційно-ділового на науковий стиль. Науковий стиль заслуговує особливої уваги, оскільки студенти, навіть володіючи певними мовними навичками, неспроможні стилістично грамотно скласти власний науковий текст (оригінальний і вторинний). З огляду на це формування компетентностей науково-професійного мовлення нефілологів, зокрема економістів, потребує вдосконалення їхніх знань про особливості мови наукової літератури, структуру наукового твору, вміння анотування й реферування наукової літератури, а також підготовки до написання власного наукового тексту: конспекту, реферату, статті, курсової, бакалаврської та магістерської роботи. Пропонований посібник зорієнтований на формування знань про специфіку усної та писемної форм реалізації наукового стилю української мови з урахуванням фахової спрямованості майбутніх економістів. Зміст видання відповідає вимогам програми курсу „Українська мова (за професійним спрямуванням)”, рекомендованої Міністерством освіти і науки України, наказ № 341 від 17.04.2009 р. Виклад теоретичного матеріалу про мовні особливості наукового стилю, усні й писемні жанри наукової літератури, специфіку економічної термінології логічно поєднується з відпрацюванням практичних умінь, пов’язаних із засвоєнням особливостей слововживання економічних термінів, їх правопису й словозміни. Система завдань до кожної із тем є поліфункціональною: надає широких можливостей для комплексної реалізації навчальної, тренувальної, коригувальної, діагностувальної й контролювальної функцій. Особливої уваги заслуговують вправи на засвоєння економічної термінології, вправи на переклад і редагування текстів, відпрацювання практичних умінь написання анотацій, рецензій, тез, статей та ін. Оптимальна кількість завдань дасть змогу викладачеві організувати ефективну роботу студентів як під час практичного заняття, так і в процесі самостійної роботи з вивчення дисципліни „Українська мова (за професійним спрямуванням)”. Дидактичний матеріал представлено текстами власне наукового й науково-навчального підстилів, а також термінологічними одиницями зі сфери економіки. Подані після кожного розділу тестові завдання для контролю й самоконтролю розраховані на стимулювання якісного й свідомого засвоєння навчального матеріалу. Призначення російсько-українського словника-мінімуму економічних термінів – забезпечувати покращення фахової термінологічної компетенції студентів-економістів, полегшувати виконання практичних завдань. У додатках подано орфографічний і граматичний матеріал, мета якого забезпечити досконале оволодіння нормами сучасної української літературної мови на лексико-граматичному матеріалі економічного фаху. Посібник ″Українська мова в професійному мовленні економіста (науковий стиль)″ має важливе практичне значення, його застосування у процесі мовної підготовки студентів економічного напряму освіти сприятиме: підвищенню рівня їхньої загальномовної підготовки, фахової термінологічної компетенції й грамотності, практичному оволодінню основами наукового стилю, що забезпечить професійне спілкування економістів на належному рівні. Видання може бути використане викладачами, студентами вищих навчальних закладів, економічних ліцей, гімназій – усіма, хто цікавиться особливостями української наукової мови, прагне підвищити рівень культури професійного спілкування.
Наука чужою мовою не пускає в людині глибокого коріння. І. Огієнко
Розділ 1 ПОНЯТТЯ ПРО НАУКОВИЙ СТИЛЬ СУЧАСНОЇ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРНОЇ МОВИ § 1. Сфера використання, функції, підстилі, План
Ключові слова: стиль,мовний стиль,науковий стиль, підстиль, власне науковий підстиль, науково-популярний підстиль, науково-навчальний підстиль, галузева термінологія, сфера вживання наукового стилю, функції наукового стилю, жанр, жанри наукового стилю.
1. Поняття стилю сучасної української літературної мови. Класифікація функціональних стилів Користуючись мовою в своєму повсякденному житті, люди залежно від потреби вдаються до різних мовних засобів. Добір і комбінування найпридатніших саме для цієї мовленнєвої ситуації слів, словосполучень, граматичних форм тощо відбувається відповідно до змісту й мети висловлювання. Таке розрізнення називається стилістичною диференціацією мови. Слово "стиль" — багатозначне, воно походить від латинського stylus — "паличка для письма" – письмове знаряддя, яке використовувалося в часи античного Риму й середньовіччя. У літературі й взагалі в мистецтві стиль означає певну єдність художніх образів і форм їх вираження. Мовний стиль – це різновид літературної мови (її функціональна підсистема), що обслуговує певну сферу суспільної діяльності мовців і відповідно до цього має свої особливості добору й використання мовних засобів (лексики, фразеології, граматики, фонетики). Стиль визначається як функціональний різновид мови, оскільки під час спілкування він виконує певні функції. Кожний стиль характеризується за такими параметрами:
На підставі зазначених ознак у сучасній українській літературній мові традиційно виділяють п’ять функціональних стилів: 1) науковий, мета якого повідомлення про результати наукових досліджень, доведення теорій, обґрунтування гіпотез тощо; сфера поширення – наука, техніка, освіта. 2) офіційно-діловий, призначення якого регулювання офіційно-ділових стосунків – у державно-правовій і суспільно-виробничій сферах; сфера поширення – офіційно-ділові стосунки, законодавство, адміністративно-правова діяльність. 3) публіцистичний, призначення якого обговорення, відстоювання й пропаганда суспільно-політичних ідей, активний вплив на слухача, спонукання його до діяльності; сфера поширення – громадсько-політичне життя, ЗМІ (газети, журнали, радіо, телебачення). 4) художній, призначення якого вплив на думки й почуття людей за допомогою художніх образів, формування ідейних переконань, моральних якостей, естетичних смаків; сфера поширення – художня література, різні види словесного мистецтва. 5) розмовний, призначення якого обмін інформацією, враженнями, думками, невимушене спілкування на побутовому рівні, сфера поширення – побутові стосунки з родичами, друзями, знайомими. Крім зазначених стилів, виділяють релігійний або конфесійний – стиль проповідей, богослужебних книг, відправ; епістолярний (стиль листування) та ораторський (стиль публічних промов). Проте диференційні ознаки цих стилів перекриваються ознаками інших стилів, зокрема офіційно-ділового, публіцистичного, розмовного[1] 2. Становлення і розвиток наукового стилю сучасної української літературної мови Науковий стиль сучасної української мови (мова науки) почав формуватися ще в давній книжній українській мові за зразками і під впливом грецької і латинської мов (латина на той час була мовою наук усієї Європи). Частково науковий стиль формувався з власне українських мовних засобів. Хоч «наука» Київської Русі, за винятком богослов'я, була популяризаторською, все ж вона мала істотне значення для становлення наукового стилю української мови. Визначними творами наукової літератури того часу були історичні переклади, зокрема переклад світової історії Іоана Малали (VI ст.), що являв собою історію Давньої Греції, Риму та Візантії. Крім історичних творів, у X—XI ст. були поширені й природничі. Це насамперед «Шестодневи» — виклад природознавства у формі коментаря до історії шести днів творення світу. Також вони містили короткий виклад світської «науки» й полеміку щодо неї, філософське вчення про елементи, про рух небесних світил, про тварин та рослин. У XVI – XVII ст. наукові книги — монографії, трактати, лексикони, прогностики, послання, бесіди — готувалися й видавалися українськими вченими в Острозькій академії, Львівському братстві («Адельфотес»), Києво-Могилянській академії, Києво-Печерській лаврі та в інших навчальних закладах, братствах, монастирях України. У Києво-Могилянській академії, наприклад, було розроблено теорію онтології терміна, виділено властивості наукових номінацій. Відсутність українських наукових установ та вищих навчальних закладів в Україні у часи бездержавності, постійні заборони урядів різних держав викладати українською мовою і друкувати книги негативно позначилися на розвитку наукового стилю. Тільки в середині XIX ст. почав формуватися науковий стиль нової української мови у своєму науково-популярному різновиді. Сподвижниками загальнонаціональної наукової мови в Україні були Пантелеймон Куліш (1819-1897 рр.), Микола Костомаров (1817-1885 рр.), Михайло Драгоманов (1841-1895 рр.), Іван Франко (1856-1916 рр.), Іван Верхратський (1846-1919 рр.), Володимир Антонович (1834-1908 рр.), Іван Огієнко (1882-1972 рр.), Михайло Грушевський (1866-1934 рр.), Агатангел Кримський (1871-1942 рр.), Борис Грінченко (186-1910 рр.) та ін. Ці вчені вважали, що створення наукової української мови є цілком закономірним і неминучим процесом у розвитку літературної мови. Перша серйозна спроба поставити питання про науковий стиль української мови в теоретичному плані належить П. Житецькому (1836-1911 рр.). Він накреслив перспективу його розвитку, брав активну участь у виробленні норм українського правопису, написав глибокі наукові дослідження з історії української мови, літератури, фольклору. Проте умов для практичної реалізації цього не було ще тривалий час. Першою українською науковою установою вважають Літературне товариство імені Тараса Шевченка, яке почало працювати 1873 р. у Львові й було зорієнтоване на розвиток української науки, освіти, культури. У 1892 р. з ініціативи І. Франка воно реорганізувалося в Наукове товариство імені Тараса Шевченка й мало історико-філософську, філологічну, математико-природничу секції. Тоді ж було засновано видання «Записки Наукового товариства імені Тараса Шевченка», в якому публікувалися матеріали з історії, фольклористики, етнографії, мовознавства, літературознавства. З 1907 р. почало діяти «Українське наукове товариство» у Києві. Ці товариства видавали українською мовою наукові записки, збірники, матеріали; періодичні видання (часописи, вісники), монографічні праці й підручники з історії, літератури, економіки, права, філософії, біології, медицини, геології, фізики, математики, хімії, техніки. У 1939 р. діяльність Товариства імені Тараса Шевченка в Україні припинилася, але продовжилася за кордоном (Париж, Сідней, Нью-Йорк, Торонто), де воно пропрацювало 50 років XX століття. У 1988 р. Наукове товариство імені Тараса Шевченка повернулося до Львова. Однією з проблем Наукового товариства імені Тараса Шевченка було формування української наукової термінології. Завдяки його роботі вже наприкінці XIX ст. існували загальнонаукова, гуманітарна й фахова термінології, що відображали рівень науки на той час: аналіз, синтез, абстракція, аргументація, аспект, генеза, абсолютизм, методологія, об'єктивний, полеміка, діагностика, симетричний та ін. У 1918 р. при київському Науковому товаристві було створено Термінологічну комісію, покликану виробити термінологію природничих наук. Важливою подією у розвитку термінознавства (було створення в 1919 р. Орфографічно-Термінологічної (Правописно-Термінологічної) комісії при Українській академії наук. Комісія мала природничу, технічну, правничу, орфографічну секції. У 1921 р. при Академії наук було створено Інститут української наукової мови, основним завдання якого було вироблення спеціальної термінології з різних галузей знання і впровадження української мови в усі сфери суспільного життя. Однак тоталітарний режим, що існував в СРСР, уже наприкінці 20-х років XX ст. жорстоко обірвав ці починання. Термінологічні комісії інституту намагалися інтенсивно працювати, але запиту на українську термінологію не було, бо українська мова витіснялася російською з управління, науки, виробництва, освіти. Питання термінології висвітлювалися і на сторінках науково-популярного журналу «Рідна мова» (заснований у 1933 р.), головним редактором і видавцем якого був Іван Огієнко. Статті часопису присвячувалися питанням юридичної, шкільної, військової, автомобільної та інших терміносистем. Фахівці аналізували семантику слів-термінів, виділяли з-поміж існуючих ті, які точніше, на їхню думку, передають суть поняття або вже сприйняті народом. Сам І. Огієнко працював над виробленням цілісної системи термінологічної розбудови української літературної мови, орієнтуючись на термінографічну практику Інституту української наукової мови, на теорію терміна, розроблену київськими вченими. Результати його праці були відображені на сторінках часопису. Тобто журнал «Рідна мова» продовжив традиції розвитку української термінології, вироблені українською термінологічною школою кінця XIX — початку XX ст. Наприкінці XX ст. з утвердженням незалежності України, з прийняттям Закону про мови, яким за українською мовою визнано її статус державної, почався процес оздоровлення науки, наукової термінології, збагачення фахових терміносистем відповідно до рівня сучасного розвитку наук питомо українськими термінами й терміносполученнями. Однак слід пам'ятати, що жодна мова не має своїх чистих терміносистем, без запозичень. Природа наукової мови така, що вона різною мірою, але завжди запозичує у якості термінів слова з інших мов.
3. Сфера використання наукового стилю, його функції, підстилі, жанри Науковий стиль – функціональний різновид літературної мови, що обслуговує різні галузі науки, виробництва, освіти і реалізується у спеціалізованих текстах різних жанрів[2] Він належить до книжних стилів літературної мови, яким властиві попередня підготовленість висловлювання, ґрунтовна обізнаність з проблемами й темами, монологічність, унормованість мови. Сфера його використання – наукова діяльність, науково-технічний прогрес суспільства, освіта. Призначення наукового підстилю – повідомляти, пояснювати, з’ясовувати, обґрунтовувати, роз’яснювати, класифікувати поняття; систематизувати знання; аргументувати докази. Основними функціями є пояснення наукових ідей, повідомлення про результати досліджень, переконання в правильності гіпотез. Форми вираження наукової думки: найчастіше – письмова (підручник, стаття, тези тощо), рідше – усна (наукова дискусія, доповідь, полеміка). У межах наукового стилю виділяють такі підстилі: власне науковий, науково-популярний, науково-навчальний. Зберігаючи основні ознаки стилю, кожний підстиль характеризується своїми особливостями використання мовних засобів. Власне науковий (академічний) підстиль застосовується для повідомлення про результати наукових досліджень у вузькому колі фахівців, обізнаних з певною проблемою. Реалізується в таких жанрах, як монографія, рецензія, наукова стаття, наукова доповідь, курсова, дипломна, магістерська робота, тези тощо. Основний засіб донесення інформації – ваузькогалузева термінологія. Науково-популярний — застосовують для дохідливого доступного викладу інформації про наслідки складних наукових досліджень для нефахівців. Реалізується в статтях науково-популярних часописів, книжках, призначених для широкого кола читачів. Мета науково-популярного підстилю – зацікавити читача науковим відкриттям. Через це вузькогалузева термінологія, не зрозуміла широкому загалові читачів, вживається мінімально й обов’язково пояснюється; замість абстрактних формул і положень подається конкретний ілюстративний матеріал, наводяться яскраві приклади із життя, які надають повідомленню образності й емоційності. В основі наукової популяризації лежить засада: про невідоме говорити через відоме, зрозуміле. Цим і пояснюється використання елементів художнього мовлення (епітетів, порівнянь, метафор). Науково-навчальний – це мова навчання в усіх типах закладів освіти. Реалізується в підручниках, посібниках, лекціях, бесідах, методичних рекомендаціях, навчальних і навчально-методичних посібниках для доступного, логічного викладу наукової інформації. Характеризується простотою викладу, чітким структуруванням викладу матеріалу, спрямованим на активізацію мислення учнів, поступовим, послідовним уведенням термінологічної лексики. Кожен зі стилів має свої характерні особливості й реалізується у властивих йому жанрах. Жанри – це різновиди текстів певного стилю, що різняться насамперед метою мовлення і сферою спілкування, „конкретна форма організації мовного матеріалу функціонального стилю, текстова реалізація моделей і структур, що сформувалися й закріпилися в мовних ситуаціях”[3]. За способом репрезентації розрізняють усні (доповідь, дискусія) й писемні жанри наукової літератури (тези, стаття, рецензія тощо). За характером виконуваних функцій виділяють власне наукові жанри (доповідь, стаття, монографія, оригінальні тези); науково-інформативні (анотація, тези (вторинні), конспект, реферат); науково-довідкові (словник, довідник, каталог);. За приналежністю до підстилю розрізняють жанри власне наукового підстилю, жанри науково-навчального підстилю, жанри науково-популярного підстилю До жанрів власне наукового підстилю належать: монографія, рецензія, відгук, наукова стаття, наукова доповідь, курсова, дипломна, магістерська робота, тези (оригінальні), реферат (науковий). До жанрів науково-навчального підстилю належать: підручник, посібник, лекція, начальний реферат, тези (вторинні), конспект, словник тощо. До жанрів науково-популярного стилю належать: нарис, книга, популярна стаття чи лекція. За ступенем узагальнення розрізняють первинні і вторинні жанри. До первинних, тобто оригінальних творів дослідницького характеру, відносять наукові роботи метою яких є передавання наукових відомостей, отриманих у процесі наукових досліджень (наприклад, монографія чи стаття). До вторинних –– ті, які створюються на основі вже наявних наукових текстів з метою опису їх змісту (реферат, конспект, анотація, рецензія, тези). За формою жанри наукового мовлення поділяються на великі й малі. До великих жанрів належать дисертації, енциклопедії, монографії, довідники, навчальні посібники, до малих – наукові статті, реферати, анотації, тези, огляди, рецензії. Отже, в науковому стилі діють суворі стильові норми, порушення яких свідчить про низький рівень мовно-наукової культури автора. Щоб уникнути цього, необхідно дотримуватися всіх основних вимог стилю й конкретного його жанру.
Запитання для самоконтролю
§ 2. Мовні особливості наукового стилю План
Ключові слова: загальновживана лексика, термін, терміносистема, термінологія, загальнонаукова термінологія, галузева термінологія, номенклатура, професіоналізм, „авторське ми”.
1. Мовні особливості наукового стилю на лексичному рівні. Поняття про термін і термінологію. Номенклатура й професіоналізми їх ознаки, вимоги до вживання Лексика наукового стилю складається з трьох шарів: 1) загальновживана (нейтральна), 2) загальнонаукова термінологія (лексика), 3) спеціальна (галузева) термінологія. Загальновживана лексика використовується в науковому стилі, як правило, лише в прямому значенні, що дає змогу об’єктивно позначити сутність поняття чи явища. Тому, якщо слово багатозначне, в науковому стилі воно вживається лише в одному значенні (рідше двох). Наприклад, дієслово бачити має 4 значення: 1) сприймати органами зору (Я бачу перед собою поле пшениці); 2) усвідомлювати, розуміти (Я бачу, що завдання для тебе надто складне); 3) мати зір (Після операції хворий став бачити); 4) вважати, визнавати когось кимось (Ви бачите в мені ще учня, а я вже самостійний дослідник). У науковому стилі з наведених значень застосовуються лише два – перше й друге. Прагнення до узагальнення, абстрагованого характеру викладу виявляється в тому, що в науковому стилі абстрактна лексика переважає над конкретною. Слово в науковому стилі зазвичай називає не конкретний неповторний предмет, а клас однорідних предметів або явищ, тобто виражає не окремий неповторний предмет, а клас однорідних предметів або явищ, тобто загальне наукове поняття. Другий значний шар наукової мови складає загальнонаукова (термінологія) лексика. Це вже безпосередня частина метамови науки, тобто мови опису наукових об’єктів, явищ і процесів різних галузей науки й техніки. Загальнонаукові терміни виражають категорії й поняття, які застосовуються в усіх галузях наукового знання й називають логіко-філософські категорії, пов’язані з процесом пізнання. Наприклад: система, елемент, структура, функція, модель, парадигма, програма, метод, фактор, аналіз, синтез, операція, питання, задача, явище, процес, ґрунтуватися, результат, аспект, етап, характер, діапазон, факт, актуальність, цінність та ін. Третій шар лексики наукового стилю складає термінологія. Термінологія – це основа наукового стилю, провідна, найбільш суттєва ознака мови науки. Можна сказати, що термін втілює в собі провідні особливості наукового стилю й гранично точно відповідає завданням наукового спілкування. Термін – це слово або словосполучення, яке точно й однозначно називає предмет, явище чи поняття науки й розкриває його зміст. Термінологічна лексика також поділяється на загальнонаукову термінологію й вузькоспеціальну або галузеву. Вузькоспеціальні (галузеві) терміни на відміну від загальнонаукових називають специфічні для кожної галузі знань предмети та явища, поняття й категорії. Кожна галузь науки має свої терміни: медичні, юридичні, філологічні, технічні, математичні, фізичні, економічні тощо. Сукупність термінів певної галузі науки, виробництва становить т е р м і н о л о г і ю галузі. Наприклад, до економічної термінології належать кошторис, позичка, видатки, до технічної – потужність, пружність, міцність, тиск, швидкість тощо. Конкретний зміст поняття, позначеного терміном, стає зрозумілим лише завдяки дефініції – лаконічному логічному визначенню, яке зазначає суттєві ознаки предмета або значення поняття. Наприклад: дивіденд – частина прибутку акціонерного товариства, яка щорічно (чи з іншою періодичністю) розподіляється між акціонерами відповідно до кількості й виду акцій, що знаходяться в їхньому володінні[4]. Значення термінів зафіксовано в спеціальних словниках, довідниках відповідної галузі знань.
Для довідок Словники економічних термінів Перекладні:
Тлумачні:
Усі терміни мають низку характерних ознак, до яких належать: а) системність терміна (належність терміна до певної термінологічної системи, зв’язок з іншими термінами певної предметної сфери); б) наявність дефініції (визначення); в) однозначність терміна в межах однієї предметної галузі, однієї наукової дисципліни або сфери професійної діяльності; г) стилістична нейтральність, відсутність експресії, образності, суб’єктивно-оцінних відтінків; д) відсутність синонімів та омонімів у межах однієї терміносистеми. За приналежністю до певної частини мови більшість термінів – це іменники (готівка, лишок, неплатоспроможність), зрідка зустрічаються терміни прикметники (заставна, гуртовий, товарно-грошовий) та інші частини мови. За будовою виділяють однослівні терміни (чек, попит, ринок) та терміни-словосполучення, які можуть складатися з двох, трьох, чотирьох і навіть більше компонентів (видатковий ордер, вільно конвертована валюта, цінний папір, фонд оплати праці підприємства). За походженням розрізняють власне українські (продаж, собівартість, роздріб) й іншомовні терміни (дебет, вексель, депозит). Трапляється, що „чуже” слово знаходить синонім у мові, до якої прийшло, тоді утворюються терміни-дублети, наприклад: експорт – вивіз, імпорт – ввіз. Існують такі вимоги до використання термінів: 1) термін мусить бути стандартним, тобто його потрібно вживати лише в тій формі, яка зафіксована у словнику відповідної галузі; 2) якщо термін є багатозначним, автор документа має будувати текст так, щоб одразу було зрозуміло, яке значення терміна має на увазі автор; 3) укладаючи документ, слід ураховувати адресата й не вводити спеціальних термінів до документів, адресованих широкому загалу нефахівців у певній галузі науки. Крім термінів, у мові професійного спілкування виділяють номенклатуру й професіоналізми (або професійні просторіччя), які називають конкретні поняття вузької професійної галузі. Номенклатура („номени”) – це слова, що називають конкретні (одиничні) об’єкти науки й техніки[5]. Як правило, це формули; власні назви в географії; елементи в біології, хімії, медицині; назви рослин і звірів у біології; найменування типів і класів машин, механізмів, нерідко з цифровими й літерними позначеннями, що характеризують номер моделі, розмір деталі тощо. Наприклад: літак ТУ-134, танк Т-34, вимикач М-25. В економіці до номенклатурних назв відносять: назви професій (підприємець, банкір), грошових одиниць (долар, євро), установ і підприємств, які здійснюють економічну діяльність (банк, біржа)[6]. Номенклатуру й професіоналізми подають у словниках певної галузі. Професіоналізми (професійні просторіччя) – слова й звороти, які використовуються людьми певної професії і є напівофіційними назвами понять цієї професії. Найчастіше професіоналізми утворюються унаслідок метафоричного перенесення ознак одного предмета на інший на підставі подібності, або як результат скорочення термінологічних словосполучень із додаванням до них емоційно-оцінних суфіксів. Часто професійне просторіччя – це загальнонародні слова, ужиті в специфічному значенні, наприклад, у редакторів: ляп – помилка, висячий – рядок, що не вміщується в сторінку; у водіїв: загоряти – сидіти без діла, бублик – руль, гума – автопокришка тощо. Значна часина професіоналізмів – неофіційні розмовні замінники термінів. Наприклад (економічні): оборотка (оборотна відомість), платіжка (платіжна відомість), чекушка (чекова книжка), безнал (безготівковий розрахунок), вал (валовий прибуток) та ін. Серед економічної професійно-наукової лексики особливу групу становлять запозичені з англійської мови й дослівно перекладені так звані термінологізовані професіоналізми: „жирний кіт”, „левова частка”, „вівця”, „бики” та ін., основна маса яких залишається словами з вузькою сферою професійного вживання (література, призначена для обмеженого кола фахівців, що займаються певною економічною проблемою). На відміну від розмовних професіоналізмів, що є емоційними замінниками термінів, термінологізовані професіоналізми не мають відповідників на рівні термінологічної лексики, вони подаються в галузевих словниках поряд із термінологічними одиницями. Найчастіше професіоналізми й професійне просторіччя вживаються в усному мовленні людей певної професії. У писемному мовленні професіоналізми практично не вживаються. У практиці ділового спілкування треба бути обережним щодо їх уживання в службовому папері чи науковому тексті. Інакше документ може перетворитися з офіційного на неофіційний або викликати непорозуміння, ускладнити ділові стосунки. Таким чином, лексика наукового стилю є складним утворенням, яке поєднує декілька лексичних шарів, базовим серед яких є термінологія.
2. Мовні особливості наукового стилю на морфологічному рівні Морфологічні особливості наукового стилю української мови полягають у деякій обмеженості використовуваних граматичних форм і частої повторюваності деяких частин мови. Так, у мові науки переважають іменники (тема, гіпотеза, проблема), прикметники (крива, шиплячі), дієприкметники (зазначений, залежний, описуваний). Уживання цих частин мови складає понад половину слів наукового тексту. Високий відсоток іменників обумовлений тим, що наука передусім розглядає й пояснює сутність речей, предметів і явищ, які позначаються іменниками. До того ж переважають іменники, що означають неістоти й абстрактні поняття. Багато іменників, які не мають в загальнолітературній мові форм множини, набувають їх у науковому тексті. Це насамперед речовинні (масла, нафти, маршрути, бетони) й абстраговані (вологості, місткості, потужності, щільності). Порівняно велика кількість дієприкметників і прикметників пояснюється завданнями опису, характеристики аналізованих об’єктів. Найширше в текстах наукового стилю представлені відносні прикметники, оскільки саме вони на відміну від якісних здатні з граничною точністю виражати необхідні ознаки понять (ринкова економіка, валютна система, банківська система). Під час використання якісних прикметників перевага віддається аналітичним формам вищого й найвищого ступенів (більш / менш вигідний, найбільш / найменш вигідний). Однослівні форми ступенів прикметників використовуються зрідка, переважно, якщо вони входять до складу термінологічних виразів (найдрібніші частки речовини). Застосування дієслова в науковому стилі так само має певні особливості. Прагнення до об’єктивності обумовлює безсуб’єктивність викладу, що спричинює відсутність форм дієслова 1-ої та 2-ої особи однини і розповсюдження неособових форм дієслова (інфінітив, дієприкметник). Серед особових форм дієслова найбільш уживаною в науковому стилі є форма третьої особи однини. Наприклад: „Порівняно з іншими сферами підприємницької діяльності власний капітал комерційних банків складає незначну частину сукупного капіталу”. Яскравою ознакою наукового стилю є переважання дієслів теперішнього часу з наданням їм абстрагованого позачасового значення. Дієслова в такій формі фактично не виражають часових відношень, а позначають дію і стан як властиві предметам чи явищам їх постійні ознаки. Наприклад: Банківським договором вважають домовленість про касоворозрахункове обслуговування... . Форми майбутнього часу дієслова вживаються як засіб зв’язку мікротем тексту, логічного переходу в розгортанні думок: „Зверенемося до головних компонентів державності”. За даними М.Н. Кожиної, „форми теперішнього часу в науковому стилі складають 69%, минулого – 23%, майбутнього – 8%. Тобто в науковому стилі значення часу є дуже широким, абстрактним, не прикріпленим до якоїсь часової точки відліку”[7]. Основне місце в текстах наукового стилю займають форми недоконаного виду дієслова і форми теперішнього часу, оскільки вони не виражають відношення описуваної дії до моменту повідомлення. Найчастіше вживаються дієслова дійсного способу, рідше – умовного, і майже зовсім не вживаються дієслова наказового способу. Широко використовуються зворотні дієслова, пасивні конструкції, що обумовлено необхідністю підкреслити об’єкт дії, предмет дослідження. Наприклад: У статті розглядаються... або У статті розглянуто... . У текстах наукового стилю поширені вказівні займенники „цей”, „той”, „такий”. Вони не тільки конкретизують предмет, але й виражають логічні зв’язки між частинами тексту. Наприклад: На підставі зазначеного вище ми можемо зробити такі висновки... . Неозначені займенники („щось”, „дещо”, „що-небудь”) через невизначеність їх значення в тексті наукових робіт не використовуються. Також у текстах наукового стилю не вживаються займенники я, ти, мій. Перевага віддається займеннику ми та його присвійному варіанту наш , які застосовуються в науковому стилі для позначення так званого „авторського ми” (або „наукового ми”), що виконує такі специфічні функції:
Ставши фактом наукової мови, займенник „ми” зумовив низку похідних від нього оборотів, зокрема з присвійним займенником „наш” (на нашу думку, у нашому дослідженні тощо). Проте надуживання в тексті наукової роботи займенником „ми” також є недоречним. З метою уникнення надмірного вживання цього займенника авторам наукових робіт радять віддавати перевагу синтаксичним конструкціям, які не потребують уведення займенника: неозначено-особові речення (наприклад: Спочатку проводять відбір зразків для аналізу...); виклад від третьої особи (наприклад: Автор вважає...); конструкції з пасивними дієприкметниками (наприклад: Розроблено комплексний підхід до дослідження). „Відсторонення” автора або „зниження” його активності з метою надати повідомленню більш об’єктивного характеру досягається також широким вживанням пасивних дієприкметників (виявлено, доведено, знайдено); безособових конструкцій (Можна стверджувати...; Не можна не визнати...); опущенням особових займенників У першому розділі (нами) розглянуто...). Отже, на морфологічному рівні науковий стиль має низку обмежень і особливостей, на які слід звертати особливу увагу під час написання наукових текстів. 3. Мовні особливості наукового стилю на синтаксичному рівні У науковому стилі фраза відрізняється граматичною й смисловою повнотою, високою інформативною насиченістю. Прагнення до об’єктивності викладу виявляється в переважанні в наукових текстах пасивних конструкцій. Як відомо, в таких конструкціях реальний виконавець дії не позначається граматичною формою підмета, він виражається другорядним членом речення в формі орудного відмінка чи взагалі опускається. Наприклад: Вчені виявили цікаву закономірність (активна конструкція: дійова особа виражена називним відмінком і виконує роль присудка); Ученими виявлена цікава закономірність (пасивна конструкція: дійова особа виражена формою орудного відмінка й виконує функцію додатка); Виявлена цікава закономірність (пасивна конструкція: особа виконавець дії опущена). Завдяки застосуванню пасивних конструкцій основна увага зосереджується на дії, а сам виконавець лишається поза увагою (якщо не важливо наголошувати на тому, хто саме це зробив!). У пасивних конструкціях присудок найчастіше виражається зворотними дієсловами з часткою –ся/-сь (Такий підхід вважається найбільш раціональним), а також пасивними дієприкметниками (Зазначено таке явище). Прагнення до точності й логічності викладу обумовлює широке розповсюдження в науковому стилі конструкцій з однорідними членами речення і вставними словами. З-поміж вставних слів найуживанішими є ті, які вказують на порядок називання (по-перше, по-друге, отже та ін.), позначають ступінь ймовірності (звичайно, очевидно та ін.) і джерело інформації (згідно з, на думку та ін.). Наприклад: „Отже, сутність кредиту як економічної категорії може бути виражена лише за допомогою характеристики всіх його елементів загалом, оскільки, по-перше, недооцінювання цього положення може призвести до негативних наслідків у практичній діяльності, по-друге, абсолютизація одного з елементів кредиту спричинює викривлення цілей і обґрунтованості кредитної політики держави”. У науковому стилі значну роль відіграють дієприслівникові та дієприкметникові звороти, які додатково характеризують дії, предмети та явища, надають науковим текстам стислості, позбавляють речення нагромадження зайвих підрядних частин. Наприклад: „Валютний курс – це ціна грошової одиниці однієї країни, виражена в грошових одиницях іншої країни, при угодах купівлі-продажу, встановлювана на підставі попиту й пропозиції на певну валюту”. Серед речень провідним типом є складнопідрядні речення. Перше місце з-поміж них посідають підрядні означальні, що обумовлено завданням виявлення ознак описуваного об’єкту. Наприклад: „Основними посередниками міжнародних розрахунків є банки, які забезпечують міждержавний рух коштів своїх клієнтів”. Розповсюдженими є й підрядні причини, оскільки наука розкриває причинові зв’язки явищ дійсності. Наприклад: „У зв’язку з тим що курси абсолютно всіх національних валют, і резервної (долар США) також, зазнають періодичних коливань у наслідок різних об’єктивних і суб’єктивних причин, практика міжнародних економічних відносин відпрацювала підходи з вибору стратегії захисту від валютних ризиків”. Частотними також є підрядні умови. Наприклад: „Якщо покупець отримує товари чи послуги з відстроченням платежу, він стає суб’єктом комерційних кредитних відносин”. Складнопідрядні речення з підрядними з’ясувальними в науковому стилі найчастіше виражають узагальнення, розкривають типове явище, ту або іншу закономірність. Особливістю їх є те, що головна частина слугує переважно для зв’язку з контекстом, а основна інформація передається підрядним реченням. Наприклад: „Специфіка структури кредитних відносин полягає в тому, що його суб’єкти завжди виступають як кредитор і позичальник і в цій якості набувають певних рис”. Загалом, у науковому стилі переважають речення складної будови часто з кількома підрядними, що відображають логіку розгортання розумових процесів, перебіг думок. У науковому стилі переважає прямий порядок слів у реченнях, за якого інформація розгортається за лінійним принципом, тобто від „даного” до „нового”, яке містить провідну думку висловлювання. Підмет займає позицію перед присудком, узгоджуваний компонент має стояти перед означуваним словом (валютні кредити, ринкова економіка); неузгоджений – одразу після означуваного слова (бажання писати); додаток має йти відразу за головним словом результати досліду, мати вплив); прислівники на -о, -е мають стояти перед дієсловом і прикметником (бурхливо протікає, дуже небезпечний); обставини ближче до слова, якого вони стосуються. На структурному рівні для наукового тексту притаманна чітка членованість на розділи, підрозділи, параграфи, пункти, підпункти; широке вживання схем, діаграм, графіків, таблиць, формул, цитат, посилань, виносок, ілюстрацій. Таким чином, науковий стиль має низку властивих йому мовних засобів. Проте, науковий виклад може змінюватися під час застосування його у сфері різних наук, а також у різних жанрах тої самої науки.
Запитання для самоконтролю
§ 3. Стильові ознаки наукового стилю. План
Ключові слова: абстрагованість, підкреслена логічність, однозначність і точність, ясність, простота і об'єктивність викладу, лаконічність і стислість наукової мови, доказовість, відсутність образності й емоційності, монологічність, структура наукової роботи, пряме цитування, непряме цитування, формули, таблиці, рисунки, розділ, підрозділ, бібліографія, список використаних джерел.
1. Стильові ознаки наукового стилю Основними стильовими ознаками наукового стилю є абстрагованість, підкреслена логічність, однозначність і точність, ясність, простота і об'єктивність викладу, лаконічність і стислість наукової мови, доказовість, відсутність образності й емоційності, монологічність. Абстрагованість наукового стилю створюється шляхом широкого використання мовних одиниць абстрактного й узагальненого значення, зокрема абстрактної лексики, слів, що виражають узагальнені поняття та ін. Абстрагованості тексту сприяють не тільки лексичні засоби, а й морфологічні та синтаксичні. Наприклад, узагальнено-відсторонений колорит створюють також позачасові форми дієслів, зокрема теперішнього часу постійної дії, абстрактного теперішнього часу або абстрактного майбутнього часу (Економічні закони відображають об’єктивні, постійні причиново-наслідкові зв’язки як всередині виробничих відносин, так і між ними) та дієслова третьої особи множини в неозначено-особовому значенні (Серед згагальнонаукових методів пізнання соціально-економічних процесів виділяють структурно-функціональний метод). На синтаксичному рівні узагальнено-відстороненість виражається у виведенні із структури речення суб'єкта дії і зосередженні уваги на самій дії. Такими є неозначено-особові, узагальнено-особові, безособові речення. Підкреслена логічність наукового стилю виявляється в послідовності, несуперечливості висловлювання, в його доказовості й аргументованості, побудові мовлення відповідно до законів логіки зі збереженням відношень і зв'язків реальної дійсності. Першою умовою логічності мовлення є логічність мислення. Вона передбачає вміння дисциплінувати своє мислення, міркувати послідовно, спиратися на попередні етапи мислення, розвивати наступні, шукати джерела й причини явищ, висувати положення (тези), вміння пояснювати, обґрунтовувати та аргументувати факти, вмотивовувати висновки, що є необхідними умовами логічності мовлення. Другою умовою логічності мовлення є правильне використання мовцями мовних засобів, за допомогою яких можна точно передати предмет думання і саму думку про нього, досягти смислової зв'язності мовлення, уникаючи суперечливості у викладі матеріалу. Йдеться насамперед про граматичну повноту висловлювання, тобто вживання повних, переважно складних сполучникових речень, оскільки сполучники дають змогу членувати зміст і чіткіше передати смислові й логічні зв’язки між частинами змісту й речення. Складні речення є зручною формою вираження складної системи наукових понять, установлення певних відношень між ними: причина й наслідок, доведення й висновки тощо. Тому в текстах наукового стилю здебільшого використовуються складнопідрядні речення. Усі види речень часто ускладнені відокремленими членами речення, що підвищує їх спаяність. Підкреслена логічність викладу виявляється також у вживанні однорідних членів речення із узагальнювальним словом, які розкривають родове поняття за допомогою вужчих, видових понять. Широко вживаються у наукових текстах вставні слова й словосполучення, які увиразнюють логіку мислення, послідовність викладу (по-перше, по-друге, відповідно, отже та ін.). Для об'єднання частин тексту, зокрема тісно пов'язаних логічними зв'язками абзаців, використовуються слова й словосполучення, які вказують на цей зв'язок: тому, спочатку, потім, насамперед, насамкінець тощо. Підкресленій логічності й послідовності викладу сприяє також і прямий порядок слів у реченні. Точність і однозначність наукового стилю формуються на основі зв'язку мовлення з дійсністю і мисленням, їх можна досягти за умови глибокого знання предмета мовлення, мовної системи й вироблених мовленнєвих навичок. Точність мови — це відповідність змісту мовлення предметно-речовій дійсності, реальним особам і системі понять про них. Точність залежить від вибору слова чи вислову, а також від уміння мовця зіставляти слово, предмет (річ, ознаку, явище) і поняття. Точне слововживання забезпечується знанням системи лексичних значень, розмежуванням значень багатозначного слова, слів-синонімів, омонімів, паронімів. Вживання великої кількості термінів, слів у прямому значенні, обмеження синонімічних замін творять точність наукового стилю. Багатозначні слова виступають у текстах наукового стилю лише в одному чітко визначеному контекстом значенні, завдяки чому досягається однозначність висловлювань. Крім того, у науковому стилі багато зносок, посилань, цитат, прізвищ авторів, власних назв, цифрових даних, які аргументують наукові положення і підсилюють об'єктивність та достовірність висловленого. Ясність наукового стилю визначають як його зрозумілість. Забезпечується вона точністю та логічністю викладу матеріалу, що відображає логічне розгортання думки, точним називанням предметів і явищ, про які йдеться в тексті, членуванням тексту на абзаци відповідно до тем, підтем і сегментів думки, повтором домінантних, ключових і наскрізних слів. Простота наукового тексту визначає його доступність і дохідливість. Проте не можна сплутувати простоту викладу, яка сприяє тому, що науковий текст читається легко, тобто думки автора сприймаються без ускладнень, з примітивністю. Головне в мовностилістичному оформленні наукової праці щодо простоти – зробити її зрозумілою для того кола читачів, якому вона призначена. Лаконічність і стислість наукової мови означає вміння уникати непотрібних повторів, надмірної деталізації. Кожне слово і вислів служать тут одній меті: якомога стисліше донести суть справи. Мовна надмірність найчастіше виявляється у вживанні слів і словосполучень, які не мають жодного смислового навантаження: невиправдані повтори, надмірність канцелярської лексики. Канцелярського відтінку, наприклад, надають науковому текстові віддієслівні іменники, часто кальковані з російської мови. Їх краще замінити дієсловами, напр.: для опису – щоб описати, для доведення – щоб довести, для пояснення – щоб пояснити, при визначенні – визначаючи. Іменникові конструкції слід вживати лише в тих випадках, коли без них не можна обійтися. Об'єктивність викладу в науковому стилі полягає у зваженості оцінювання ступеня дослідження проблеми, шляхів її розв'язання, ефективності певної теорії, рівня завершеності її вивчення, обґрунтованості результатів тощо. Відсутність образності, емоційності. Багато вчених вважає, що науковому стилю не властива емоційність викладу і що ця традиція настільки усталилася, що перебороти її дуже важко. Проте сьогодні науковці приходять до висновку, що науковий стиль допускає елемент емоційності як другорядний, периферійний. При цьому, звичайно, слід врахувати доцільність, виправданість введення емоційних елементів у тканину наукового стилю. Мовознавці доводять, що на перших етапах освоєння певної науки образність надзвичайно корисна, оскільки осягнення нового досвіду відбувається на основі асоціацій, які виникають у попередньому досвіді, зокрема в буденному житті. Зрозуміло, що набуття знань про предмет чи явище приводять до втрати образного „ореолу” – за терміном користувач перестає бачити асоціації, однак саме ці асоціації зумовлюють глибоке проникнення в сутність наукових понять. Однак втрата міри, перебільшення ролі емоцій лише шкодять ясності викладу. Встановлено, що в науково-технічному різновиді власне наукового стилю емоційність є нульовою, а в науково-гуманітарному допускається незначне вкраплення емоційно-оцінних висловлювань. Провідною ознакою наукового стилю вважають монологічність викладу. Проте текстам наукового стилю, як і будь-якого іншого, властива спрямованість на адресата. Вчений пише для колег з метою передати власні спостереження і висновки, спростувати чи підтвердити попередні дослідження, висловити своє бачення розв'язання якоїсь проблеми тощо. Тому він вступає в діалог, а то й полілог з попередниками та з майбутніми читачами. Діалогічність виражається у використанні запитань — відповідей, проблемних запитань, чужої мови у вигляді цитат, часто з оцінкою наведеної думки, оцінних мовних засобів, вставних і вставлених слів і конструкцій, підкресленого протиставлення різних поглядів на проблему, спростування позицій опонентів тощо. 2. Правила оформлення наукової роботи [8] Завершальним етапом будь-якого дослідження є написання наукової роботи: курсової, дипломної або магістерської, статті, кандидатської, докторської дисертації, монографії тощо. У ній не тільки відображають результати дослідження, а й виявляють уміння працювати з літературою, застосовувати знання на практиці, творчо осмислювати процеси, що відбуваються в житті суспільства, науці, природі тощо. Важливим етапом у виконанні наукової роботи є її оформлення. Наукову роботу необхідно оформляти відповідно до державного стандарту України. Нині чинним є стандарт ДСТУ 3008—95. «Документація. Звіти у сфері науки і техніки. Структура і правила оформлення». Подавати у науковій роботі окремі види текстового матеріалу, таблиці, формули та ілюстрації також необхідно відповідно до вимог нормативних документів. Структура наукової роботи передбачає наявність титульної сторінки, змісту, переліку умовних позначень (за необхідності), вступу, основної частини, висновків, списку використаних джерел, додатків (за необхідності). Титульну сторінку оформляють відповідно до встановленого зразка, за нею розміщують зміст роботи, перелік умовних позначень (у разі потреби). Список літератури подають після висновків роботи і оформляють згідно з вимогами бібліографічного опису творів друку. Текст основної частини наукової роботи поділяють на розділи, підрозділи, пункти та підпункти. Кожну структурну частину роботи починають з нової сторінки. Заголовки частин ЗМІСТ, ПЕРЕЛІК УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ, ВСТУП, РОЗДІЛ, ВИСНОВКИ, СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ, ДОДАТКИ друкують великими літерами симетрично до тексту. Підкреслення, оформлення різними кольорами, а також перенос заголовків не допускаються. Підрозділи починають з абзацного відступу. Заголовки підрозділів друкують у тому самому рядку після індексу маленькими літерами (крім першої великої), їх можна виділити жирним шрифтом. Крапку в кінці заголовка не ставлять. Складний заголовок бажано розбити на рядки так, щоб крапка потрапила в середину рядка, а не закінчувала його. Заголовки пунктів друкують маленькими літерами (крім першої великої) з абзацного відступу в підбір до тексту. Такий заголовок можна підкреслити або виділити курсивом, а в кінці його поставити крапку, наприклад: 3.2.1. Розвиток комерційних відносин у сфері освітніх послуг з урахуванням світових тенденцій до товаризації знання. Відстань між назвою розділу і текстом, а також між назвами розділу і підрозділу (параграфа, пункту) дорівнює 3-4 інтервалам, тобто є більшою, ніж у тексті. Всередині заголовка текстовий інтервал зберігають. Фрази, які починаються з нового рядка (з абзацу), друкують після абзацного відступу, що дорівнює 5 друкарським інтервалам, на комп'ютері — перший рядок — відступ 1,0-1,25. Нумерацію сторінок, розділів, підрозділів, пунктів, підпунктів, рисунків, таблиць, формул подають арабськими цифрами без знака №. Сторінки рахують з титульної, але на ній цифру не вказують. Починаючи з другої сторінки, цифру проставляють або у правому верхньому куті аркуша, або посередині верхнього поля без крапки і будь-яких інших графічних позначок. Наскрізну нумерацію зберігають до останньої сторінки роботи. Номер розділу вказують після слова «РОЗДІЛ» без крапки. У новому рядку друкують назву розділу. Наприклад: РОЗДІЛ 2 ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ РОЗВИТКУ ЄВРОПЕЙСЬКИХ ІНТЕГРАЦІЙНИХ ПРОЦЕСІВ У СФЕРІ ОСВІТНІХ ПОСЛУГ Існує інший спосіб оформлення: з абзацу пишуть слово «Розділ» та його номер, ставлять крапку і в тому ж рядку вказують назву розділу: Розділ 2. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ РОЗВИТКУ ЄВРОПЕЙСЬКИХ ІНТЕГРАЦІЙНИХ ПРОЦЕСІВ У СФЕРІ ОСВІТНІХ ПОСЛУГ Підрозділи нумерують у межах кожного розділу. Номер підрозділу складається з номера розділу і порядкового номера підрозділу, між якими ставиться крапка, наприклад: 3.5. (п'ятий підрозділ третього розділу). У тому ж рядку наводять заголовок підрозділу. Пункти нумерують у межах кожного підрозділу. Номер пункту складається з порядкових номерів розділу, підрозділу, пункту, між якими ставиться крапка, наприклад: 2.1.3. (третій пункт першого підрозділу другого розділу). У тому самому рядку наводять заголовок підрозділу. Підпункти нумерують у межах кожного пункту за такими ж правилами. Такі структурні частини наукової роботи, як зміст, перелік умовних позначень, вступ, висновки, список використаних джерел, не мають порядкового номера, тобто не можна друкувати: «1. ВСТУП» або «Розділ 5. ВИСНОВКИ». Ілюстрації (фотографії, креслення, схеми, графіки, карти тощо), таблиці слід подавати в роботі одразу після тексту, де на них посилаються, або на наступній сторінці. Сторінки, на яких вони розміщені, включають до загальної нумерації сторінок. Якщо таблиця, малюнок, креслення за розміром перевищують формат А4, їх виконують на більших аркушах, але рахують як одну сторінку і розміщують у відповідних місцях після згадування у тексті або у додатках. Формули, таблиці, ілюстрації нумерують послідовно у межах розділу: формули, рівняння нумерують у дужках без слів «формула», «рівняння», наприклад: (5.3) — третя формула п'ятого розділу. Рекомендовано нумерувати формули та рівняння, на які є посилання в тексті. Посилання виконуються таким чином: у формулі (5.3)...; із рівняння (3.1) випливає...; [див. формулу (5.3)]. Номер формули наводять біля правого поля сторінки навпроти останнього рядка формули. Рівняння і формули варто виокремлювати в тексті вільними рядками, тобто вище й нижче формули залишати один вільний рядок. Номер вказують на рівні останнього рядка; таблиці та ілюстрації нумерують послідовно у межах розділу. Номер має складатися з номера розділу і порядкового номера ілюстрації (таблиці), між якими ставиться крапка, наприклад: «Таблиця 1.2» – друга таблиця першого розділу; «Рис. 1.2» — другий рисунок першого розділу (ілюстрації позначають словом «Рисунок»). Номер ілюстрації, її назву і пояснювальні підписи розміщують послідовно під ілюстрацією, а напис «Таблиця» із зазначенням номера та її назву — над таблицею: слово «Таблиця» та номер — у правому верхньому куті над відповідним заголовком. При переносі частини таблиці на іншу сторінку вказують: «Продовження таблиці 1.2». Заголовок таблиці розміщують посередині аркуша, пишуть з великої літери без крапок в кінці. Якщо в роботі одна ілюстрація або одна таблиця, їх нумерують за загальними правилами. Примітки до тексту і таблиць, в яких вказують довідкові й пояснювальні дані, нумерують послідовно в межах однієї сторінки. Якщо приміток на одному аркуші кілька, то після слова «Примітки» ставлять двокрапку. Якщо є одна примітка, то її не нумерують і після слова «Примітка» ставлять крапку. Ілюстрації. Ними послуговуються при висвітлюванні найважливіших питань у науковій роботі. Кожна ілюстрація має відповідати тексту, а текст — ілюстрації. Основними видами ілюстративного матеріалу в наукових роботах є креслення, технічний рисунок, схема, фотографія, діаграма і графік. Назви ілюстрацій розміщують після їхніх номерів. За необхідності ілюстрації доповнюють поясненнями (підрисунковий підпис). Підпис під ілюстрацією звичайно має чотири основних елементи: найменування графічного сюжету, що позначається скороченим словом «Рис.» («Мал.»); порядковий номер ілюстрації, який вказують без знака номера арабськими цифрами; тематичний заголовок ілюстрації, що містить текст із якомога стислою характеристикою зображеного; експлікацію, яка будується так: деталі сюжету позначають цифрами, що виносять у підпис, супроводжуючи текстом. Експлікація не замінює загального найменування сюжету, а лише пояснює його. Наприклад: Рис. 3.14. (Назва): 1 — ... Якщо читачеві треба вказати на тему, пов'язану з ілюстрацією, то розміщують посилання у круглих дужках «(рис. 4.2)» або зворот типу: «...як це видно з рис. 4.2», або «...як це показано на рис. 4.2». Ілюстрації повинні бути високої якості. Виконують їх чорнилом, тушшю або пастою чорного кольору на білому непрозорому папері. У науковій роботі слід застосовувати лише штрихові ілюстрації й оригінали фотознімків. Фотознімки розміром, меншим за формат А4, наклеюють на стандартні аркуші білого паперу формату А4. Таблиці. Цифровий матеріал здебільшого оформляють у вигляді таблиць, що повинні мати назву, яку розміщують над таблицею і друкують симетрично до тексту. Назву і слово «Таблиця» пишуть з великої літери. Назву не підкреслюють, а виділяють жирним шрифтом. Таблицю розміщують після першого згадування про неї в тексті таким чином, щоб її можна було прочитати без повороту переплетеного блоку наукової роботи або з поворотом за годинниковою стрілкою. Таблицю з великою кількістю рядків можна переносити на інший аркуш. Тоді назву вміщують тільки над її першою частиною. Таблицю з великою кількістю граф можна ділити на частини і розміщувати одну частину під іншою в межах однієї сторінки. Якщо текст, який повторюється в графі таблиці, складається з одного слова, його можна замінювати лапками; якщо з двох або більше слів, то при першому повторенні його замінюють словами «Теж», а далі — лапками. Ставити лапки замість цифр, марок, знаків, математичних і хімічних символів, які повторюються, не слід. Якщо цифрові або інші дані в рядку таблиці не подають, то в ньому ставлять прочерк. Формули. При використанні формул необхідно дотримуватися певних техніко-орфографічних правил. Математичні формули. Найбільші, а також довгі й громіздкі формули, котрі мають у складі знаки суми, добутку, диференціювання, інтегрування, розміщують на окремих рядках. Це стосується також і всіх нумерованих формул. Для економії місця кілька коротких однотипних формул, відокремлених від тексту, можна подати в одному рядку, а не одну під одною. Невеликі і нескладні формули, що не мають самостійного значення, вписують всередині рядків тексту. Пояснення значень символів і числових коефіцієнтів слід подавати безпосередньо під формулою в тій послідовності, в якій вони подані у формулі. Значення кожного символу й числового коефіцієнта подають з нового рядка. Перший рядок пояснення починають зі слова «де» без двокрапки. Рівняння і формули треба виділяти в тексті вільними рядками. Вище й нижче кожної формули залишають не менше одного рядка. Якщо рівняння не вміщується в один рядок, його слід перенести після знака рівності (=) або після знаків плюс (+), мінус (—), множення (*) чи ділення (:). Нумерувати слід лише ті формули, на які є посилання у тексті. Інші нумерувати не рекомендують. Порядкові номери позначають арабськими цифрами в круглих дужках біля правого берега сторінки без крапок від формули до її номера. Номер, який не вміщується у рядку з формулою, переносять у наступний, нижче від формули. Номер формули при її перенесенні розміщують на рівні останнього рядка. Якщо формула в рамці, то її номер записують зовні рамки з правого боку навпроти основного рядка формули. Номер формули-дробу подають на рівні основної горизонтальної риски формули. Номер групи формул, розміщених на окремих рядках і об'єднаних фігурною дужкою (парантезом), ставиться справа від вістря парантеза, яке знаходиться в середині групи формул і спрямоване в бік номера. Формула входить до речення як його рівноправний елемент. Тому в кінці формул і в тексті перед ними розділові знаки ставлять відповідно до правил пунктуації. Двокрапку перед формулою ставлять лише у випадках, передбачених правилами пунктуації, коли: а) у тексті перед формулою є узагальнювальне слово; б) цього вимагає побудова тексту, що передує формулі. Розділовими знаками між формулами, які йдуть одна за одною і не відокремлені текстом, можуть бути кома або крапка з комою безпосередньо за формулою до її номера. Розділові знаки між формулами при парантезі ставлять усередині парантези. Після таких громіздких математичних виразів, як визначники і матриці, розділові знаки можна не ставити. Загальні правила цитування і посилання на використані джерела. Наукова робота повинна містити посилання на джерела, матеріали або окремі дані, ідеї і висновки, на основі яких розробляють проблеми, задачі, питання, що досліджують у роботі. Наявність посилань свідчить про наукову обізнаність автора, обґрунтованість положень дослідження. Посилання також дають змогу знайти документи для підтвердження достовірності цитованого тексту. Посилатися слід на останні видання публікацій, на більш ранні видання можна посилатися лише в тих випадках, коли в них наявний матеріал, який не ввійшов до останнього видання. Використовуючи відомості, матеріали з монографій, оглядових статей, інших джерел з великою кількістю сторінок, у посиланні необхідно точно вказувати номери сторінок, ілюстрацій, таблиць, формул із джерела, на яке є посилання в науковій роботі. Посилання на джерела в тексті наукової роботи слід зазначати порядковим номером за переліком літератури, виділеним двома квадратними дужками, наприклад «...у працях [2-6]...», посилання на конкретні відомості з джерел (пряме чи непряме цитування) слід позначати порядковим номером джерела за переліком літератури та номером сторінки чи сторінок, з яких узято інформацію, виділеними квадратними дужками, наприклад [2, 89] або [23, 12-18]. Посилання на ілюстрації наукової роботи слід вказувати порядковим номером ілюстрації, наприклад «рис. 1.2», а посилання на формули наукової роботи — порядковим номером формули в дужках, наприклад «...у формулі (2.1)». На всі таблиці наукової роботи повинні бути посилання в тексті, при цьому слово «таблиця» пишуть скорочено, наприклад «...у табл. 2.1». У повторних посиланнях на таблиці та ілюстрації треба вказувати скорочено слово «дивись», наприклад: «див. табл. 3.2». Для підтвердження власних аргументів посиланням на авторитетне джерело або для критичного аналізу друкованого твору слід наводити цитати. Цитований текст повинен відтворюватися точно, бо найменше скорочення може спотворити зміст, закладений автором. Загальні вимоги до цитування: а) цитати беруться в лапки, а інші розділові знаки ставляться як при прямій мові; б) слова цитати наводяться в тій граматичній формі, у якій вони подані в джерелі, зі збереженням особливостей авторського написання; в) цитування повинно бути повним, без довільного скорочення авторського тексту й без перекручень думок автора; г) скорочення цитати допускається без перекручення авторського тексту. На місці пропуску (на початку, всередині, в кінці) ставлять три крапки. Якщо перед пропущеним текстом або за ним стояв розділовий знак, то він не зберігається; ґ) кожна цитата обов'язково супроводжується посиланням на джерело; д) непряме цитування (переказ, виклад думок інших авторів своїми словами) має бути гранично точним у передаванні думок автора (таке цитування в лапки не береться, але посилання на нього зазначається обов’язково); е) якщо при цитуванні були виділені деякі слова, то в дужках подається спеціальне застереження, яке пояснює виділення, наприклад «виділено мною». Після цих слів ставиться крапка, потім — дефіс і вказуються ініціали автора наукової роботи: (курсив наш. — К. Т.), (підкреслено мною. — К. Т.), (розрядка наша. — К. Т.). Додатки. Додатки оформлюють як продовження наукової роботи (дисертації) на наступних її сторінках або у вигляді окремої частини (книги), розміщуючи їх у порядку появи посилань у тексті дисертації. Якщо додатки оформлюють на наступних сторінках дисертації, кожний такий додаток повинен починатися з нової сторінки. Додаток повинен мати заголовок, надрукований угорі малими літерами з першої великої симетрично відносно тексту сторінки. Посередині рядка над заголовком малими літерами з першої великої друкується слово „Додаток ...” і велика літера, що позначає додаток. Додатки слід позначати послідовно великими літерами української абетки, за винятком літер Ґ, Є, І, Ї, Й, О, Ч, Ь. Наприклад, Додаток А, Додаток Б. При оформленні додатків окремою книгою на титульному аркуші під назвою дисертації друкують великими літерами слово „ДОДАТКИ”. Текст кожного додатка за необхідності може бути поділений на розділи й підрозділи, які нумерують у межах кожного додатка. У цьому разі перед кожним номером ставлять позначення додатка (літеру) і крапку, наприклад, А. 2 – другий розділ додатка А; В.3.1 – перший підрозділ другого розділу додатка В. Ілюстрації, таблиці та формули, розміщені в додатках, нумерують у межах кожного додатка, наприклад: рис. Д.1.2 – другий рисунок першого розділу додатка Д); формула (А. 1) – перша формула додатка А.
3. Вимоги до оформлення списку використаних джерел[9] Оформлення списку використаних джерел. Список використаних джерел містить їх бібліографічні описи. Бібліографія – (від лат. biblios – книга, graphos – пишу) це список літератури з певного питання. Розрізняють бібліографію: 1) реєстраційну – знайомить читача з назвами усіх книг з конкретного питання; 2) рекомендаційну – містить назви книг, які автор радить прочитати; 3) як список використаної літератури – містить перелік книг, на які посилається автор. Вибір автором певного типу бібліографії залежить від характеру й призначення видання. Способи розташування бібліографічних відомостей Порядок розміщення назв книг у списках літератури найчастіше обирається алфавітний. Список літератури може записуватися двома способами: 1) перший рядок назви книги пишеться від лівого поля без абзацу, а другий і наступні рядки – з абзацу, наприклад: Бондар Д.Д. Практикум з металообробки: Навч. посіб. / Д. Бондар – Донецьк: Майстер, 1991. – 130 с.; 2) перший рядок назви книги пишеться з абзацу, а другий і наступні рядки – від лівого поля без абзацу, наприклад: Томан І. Мистецтво говорити / Іржі Томан; [пер. з чес. І. Васильєва]. – 2-ге вид. – К.: Політвидав України, 1989. – 298 с. Перевага надається другому способу. Найчастіше про книгу (підручник, посібник, монографію) записують такі відомості: автор та його ініціали (якщо книга не має автора опис книги починається з її назви, за якою після скісної риски в квадратних дужках зазначають її укладачів чи редактора), назва книги, місце видання (місто), назва видавництва, рік видання, кількість сторінок. Стаття з журналу, газети чи збірника праць оформлюється таким чином: автор та його ініціали (перший), назва статті, після однієї скісної риски ініціали та прізвище автора або всіх авторів, після двох скісних рисок зазначається назва журналу, газети чи збірника праць, у якому вміщено статтю, рік видання, номер або число (для журналу чи газети), сторінки, на яких вміщено статтю. Інтернет-джерело оформлюється так: автор та його ініціали (у разі наявності), назва роботи, потім ставиться крапка тире, після яких записуємо з великої букви фразу „Режим доступу”, далі ставимо двокрапку й зазначаємо адресу сайту. Провила складання бібліографічного опису 1. Автор (прізвище, ініціали); крапка; якщо книга написана кількома авторами, то вони перераховуються через кому. Якщо посібник написаний чотирма авторами й більше, то вказують лише першого, а замість прізвищ інших авторів зазначається „та ін.”. 2. Назва книги (без скорочень і лапок); двокрапка. Підзаголовок (без лапок); крапка, тире. 3. Початкові відомості (місце видання, видавництво, рік видання). 3.1. Місце видання – з великої літери скорочено – Москва (М.), Санкт-Петербург (СПб), Київ (К.), Харків (Х.), Львів (Л.); крапка, двокрапка. Усі інші міста записуються повністю – Донецьк, Одеса, Мінськ; двокрапка. 3.2. Назва видавництва (без лапок) з великої літери; кома. 3.3. Том, частина – скорочено з великої літери (Т., Ч.); цифра тому або частини; крапка, тире. Випуск з великої літери, скорочено (Вип.) крапка, тире. 3.4. Рік видання (лише арабськими цифрами), крапка; тире. 3.5. Якщо вказується загальна кількість сторінок, то пишуться арабські цифри на позначення номера сторінки; слово „сторінка” записується скорочено, з маленької літери. Наприклад 350 с. 3.6. Якщо вказуються конкретні сторінки, то спочатку пишеться слово „сторінка” скорочено з великої літери (С.); крапка; арабськими цифрами номери сторінок, наприклад: С. 35-48; С. 15. Приклад 1. Антоненко-Давидович Б.Г. Як ми говоримо / Б.Г. Антоненко-Давидович. – К.: Либідь, 1991. – 254 с. 2. Бабаєвська В.Л. Механізм узгодження національних і наднаціональних економічних інтересів в умовах глобалізації світового господарства / В.Л. Баєвська // Збірник тез доповідей учасників Міжнародного економічного молодіжного форуму, 04-10 травня. – К.: КПІ, 2004. – С. 224-231. 3. Ботвенко М.А. Комп’ютерне навчання / М.А. Ботвенко. – Режим доступу: http: www.visnyk.iatp.org.ua 4. Головач А.С. та ін. Зразки оформлення документів: Для підприємств і громадян / А.С. Головач, С.І. Головащук, А.Г. Галетова та ін. – Донецьк: Сталкер, 1997. – 352 с. 5. Горбенко І.В. Механізм інтеграції України до світового господарства в умовах глобалізації: автореф. дис. на здобуття наукового ступеня канд. економ. наук: спец. 08. 05. 01 „Світове господарство і міжнародні відносини”/ І.В. Горбенко. – К., 2006. – 20 с. 6. Культура української мови: Довідник / [ред. В.М. Русанівський]. – К.: Либідь, 1990. – 340 с. 7. Молдованов М.І., Сидорова Г.М. Сучасні ділові документи / М.І. Молдованов, Г.М. Сидорова. – К.: Техніка. – Вип. 4. – 1992. – 399 с. 8. Орфоепічний словник української мови: В 2 т. / [уклад.: М.М. Пещак та ін]. – Т. 1. – К.: Освіта, 2001. – 260 с. 9. Чак Є.М. Культура усного мовлення / Є.М. Чак // Дивослово. – 2001. – № 6. – С. 24-28. Як складати бібліографічний опис 1. Розташуйте використані вами джерела в алфавітному порядку. 2. Складіть бібліографічний опис, зазначаючи всі необхідні відомості про кожне джерело та дотримуючись особливих правил пунктуаційного оформлення списків використаної літератури. 4. Здійсніть самоконтроль виконаної роботи (чи всі відомості про книгу чи статтю ви відобразили у вашому списку літератури, чи на порушено вами принцип алфавітного розташування джерел, чи відповідає пунктуаційне оформлення укладеного вами списку літератури правилам оформлення бібліографії). 4. Відредагуйте (у разі потреби) складений вами бібліографічний опис.
Запитання для самоконтролю
ПРАКТИЧНИЙ БЛОК ДО РОЗДІЛУ I Вправи до §§ 1, 2, 3
ЗАВДАННЯ 1. Визначте, до якого підстилю наукового стилю належить кожен з поданих уривків тексту. Свою думку аргументуйте. а) Гроші є засобом обміну. Люди застосовують їх, щоб оплачувати рахунки, незалежно від того, що продають чи купують. У дивовижно зручний спосіб гроші обслуговують подвійний збіг бажань. Томас продає яблука, а Френсіс зацікавлений у купівлі деякої їх кількості, але він продає помідори, які Томас не бажає купувати (він хоче купити картоплю). Прямий обмін не може відбутися між цими двома особами. Їм потрібно знайти третю особу, яка збирається продати картоплю і хоче купити помідори. Гроші чудово розв’язують цю проблему, виконуючи роль третьої особи. (Павлов А. Економічні функції грошей / А. Павлов // Деньги ua. – 2007. – № 20. – С. 26) б) Гроші найчастіше використовуються як засіб обміну. Це найважливіша функція грошей, за допомогою якої відбувається обмін товарами та послугами між людьми, підприємствами, країнами. Гроші полегшують процес обміну, оскільки при їх застосуванні відпадає потреба подвійного збігу бажань: продавцеві вже непотрібно знаходити покупця, який пропонує саме те, чого бажає продавець, і який сам бажає придбати товар, пропонований цим продавцем – необхідна умова бартерних угод. Обмінюючи свій товар на універсальний товар у вигляді грошей, продавець одержує універсальний засіб придбання будь-яких товарів і зовсім не обов’язково на момент здійснення угоди продажу свого товару. Таким чином, виникає можливість перенесення купівельної спроможності грошей з реального часу в майбутнє, а також здійснення накопичення. (Моклякова А.Н. Виникнення, сутність і функції грошей / А.Н. Моклякова // Основи економічної теорії: конспект лекцій. – Луганськ: Вид-во СНУ ім. В. Даля, 2002. – С. 48) в) Обіг грошей у сфері обміну є постійним монотонним повторенням одного й того ж процесу. Товар завжди перебуває на боці продавця, гроші – на боці покупця як купівельний засіб. Вони функціонують як купівельний засіб, реалізуючи ціну товару. У цій функції вони переносять товар з рук продавця до рук покупця і в той же самий час віддаляються з рук покупця до рук продавця для того, щоб повторити той самий процес з якимось іншим товаром. Таким чином, в першій половині свого обігу товар міняється місцем з грошима і випадає зі сфери обігу до сфери споживання. Його місце заступає втілення вартості товару, або його грошова маска. Другу половину обігу товар проходить уже не в своєму натуральному вигляді, а золотому оздобленні. Отже, безперервність руху притаманна лише грошам: той самий процес, який для товару розпадається на два етапи, для грошей залишається простійним, під час якого вони міняються місцями з новими й новими товарами, реалізуючи функцію обміну. (Маркс К. Капитал: критика политической экономии / К. Маркс. – М.: Изд-во политической литературы, 1949. – Т.1. – С.122)
ЗАВДАННЯ 2. Доведіть, що поданий текст належить до наукового стилю. Визначте його підстиль, стильові й мовні особливості на лексичному, морфолого-граматичному й синтаксичному рівнях. Вексельна форма розрахунків Вексель – цінний папір (платіжний документ), що засвідчує безумовне грошове зобов'язання по строку щодо певної суми грошей власникові векселя. Існують такі типи векселів: простий вексель – містить просте, нічим не підтверджене зобов'язання векселедавця сплатити власникові векселя після зазначеного строку певну суму; переказний вексель – містить письмовий наказ векселеутримувача, адресований платникові, сплатити третій особі певну суму грошей у певний строк. Крім того, виділяють чотири види векселів: комерційні – векселі, засновані на реальному товарному покритті; державні – векселі векселеутримувачем яких є держава; банківські, податкові. Облік і купівля векселів банком – це фінансова операція короткострокового характеру з використанням дисконтної ставки. Схема купівлі векселів така: власник векселя на певну суму пред'являє вексель банку, що погоджується його врахувати, утримуючи частину вексельної суми – дисконт. У цьому випадку банк пропонує власникові векселя суму, обчислювану, виходячи з оголошеної банком ставки дисконтування. Різниця між дійсною і майбутньою вартостями векселя – це комісійні банку. (Іванов В.М. Гроші та кредит: курс лекцій / В.М. Іванов. – К.: МАУП, 1999. – С. 43 – 46).
ЗАВДАННЯ 3. Уточніть відомості про терміни, підкресливши правильну думку. У галузі однієї науки терміни (утворюють, не утворюють) систему (термінологію). Термін (повинен, не повинен) мати синоніми. Термін (може, не може) бути багатозначним. Терміни (позбавлені, не позбавлені) будь-якої образності. За структурою терміни можуть бути (одним словом, словосполученням).
ЗАВДАННЯ 4. Розподіліть подані слова на чотири колонки: галузеві терміни, загальнонаукові терміни, номенклатура, професіоналізми. Видатки, інвестиції, метод, долар, платіжка, витрати, аналіз, інфляція, біржа, позика, гривня, емісія, оборотка, готівка, собівартість, торговельна палата, безнал, податок, синтез, економіст, мито, вал, застава, рубль, вклад, матеріалка, задача, кредитна спілка, кошторис, актуальність, бухгалтер, система, боргове зобов’язання, дебітовка, боржник, процес, позичальник, заробітна плата.
ЗАВДАННЯ 5. Як називаються подані нижче словосполучення? Яке місце вони займають у структурі професійної наукової мови? Випишіть їх значення зі словника економічних термінів. Із п’ятьма (за вибором) складіть речення. „Стеля”, „зняття вершків”, „гарячі гроші”, „бики”, „ведмеді”, „жирний кіт”, „валютна пилка”, „дійна корова”, „левова частка”.
ЗАВДАННЯ 6. З поданого тексту випишіть терміни зі сфери економіки. Подайте їх російські відповідники. Визначте, які з термінів є власне українськими, а які запозиченими. Ціна землі Земельна рента за умов ринкової економіки виступає у формі орендної плати, відсотка за іпотечною заборгованістю та ціни землі, оскільки земля вільно продається і купується. Розглядаючи ціну землі, слід розрізняти ціну землі як продукту праці і як продукту природи. Ціна землі як продукту праці містить витрати на обробіток ґрунту та його поліпшення, тобто набуває нової якості, виступаючи вже з одного боку, і як продукт праці землероба, з іншого – як результат функціонування таких чинників виробництва, як капітал та підприємницькі здібності. Ціна землі як продукту природи – поняття ірраціональне, оскільки, як зазначалося, земля не є продуктом праці. Економічними формами землі-капіталу виступає форма позикового відсотка, а землі-матері – земельна рента. Теоретично ціна землі містить грошовий еквівалент витрат власника на її поліпшення і величину ренти. Фактично ціна коливатиметься залежно від вартості заходів щодо її поліпшення, маси ренти, норми позикового відсотка, співвідношення попиту й пропозиції, очікуваної зміни цін на сільськогосподарську продукцію, напрямів державної економічної політики щодо регулювання аграрного сектору економіки тощо. (Основи економічної теорії: Підручник / А.А. Чухно, П.С. Єщенко, Г.Н. Климко та ін. – К.: Вища шк., 2001. – С. 355-356).
ЗАВДАННЯ 7. Зі словника економічних термінів випишіть (5 кожного виду) власне українських термінів-іменників, термінів-прикметників, термінів-дієслів. Проаналізуйте, якими частинами мови найчастіше представлені економічні терміни. Чому?
ЗАВДАННЯ 8. Виберіть нормативний варіант наголошення терміна українською мовою. Ва́ловий – вало́вий; ри́нковий – ринко́вий; кошто́рис – коштори́с; по́зичка – пози́чка; ви́датки – вида́тки; вит́рати – витра́ти; на́длишок – надли́шок; на́кидка – наки́дка; фі́рмовий – фірмо́вий; заста́вна – заставна́; гурто́вий – гуртови́й.
ЗАВДАННЯ 9. Виберіть нормативний варіант перекладу економічних термінів українською мовою. Поставте наголоси в українських варіантах. В рассрочку – у розстрочку, на виплат; расходы – розходи, витрати, видатки; займ – займ, позика, позичка; ссуда – зсудження, позика, позичка; отсрочка – відстрочка, відстрочення, відтермінування; залог – заклад, застава; избыток – лишок, надлишок; надбавка – надбавка, накидка, накинення; неплатёжеспособность – неплатоспроможність, неплатоздатність; наличные – наявні, готівка, налогообложение – налогообкладення, оподаткування; благосостояние – благоустрій, добробут.
ЗАВДАННЯ 10. Перекладіть терміни українською мовою. Розставте наголоси в українських варіантах. Уценка, уплата, налог, убытки, себестоимость, расходы, средства (денежные), спрос, затраты, скидка, самоокупаемость, наличные, оптовый, безналичный, розница.
ЗАВДАННЯ 11. Дайте одним словом (економічний термін) назву чи визначення описаного явища. Поставте наголоси в обраних варіантах термінів. 1) торгівля великими партіями товару; 2) цільовий кредит, що його надають банки підприємствам і організаціям, а також населенню на умовах поворотності, строковості та забезпеченості; 3) втілена й уречевлена в товарі абстрактна праця; 4) кошти за реалізовану продукцію, надані послуги, що надійшли на рахунок чи до каси підприємства; 5) затрати живої та уречевленої праці на виробництво продуктів; 6) форма зберігання коштів населення, установ та організацій в банках та ощадних установах; 7) номінальні знаки вартості, що випускає примусовим курсом держава, для використання у функціях засобу обігу й засобу платежу; 8) грошовий вираз вартості робочої сили, яка є товаром, її ціна; 9) один із засобів забезпечення боргових зобов’язань, що дає можливість кредиторові в тому разі, коли боржник не виконує свого зобов’язання, одержати належну йому суму грошей за рахунок реалізації майна останнього; 10) спеціально обладнане приміщення для приймання, зберігання і видачі готівки; 11) план наступних грошових витрат і надходжень; 12) податок, сплачуваний за перевезення товарів через кордони. Для довідок: (мито, позичка, вартість, гроші, вклад, застава, кошторис, витрати, каса, заробітна плата, гурт (опт), виторг).
ЗАВДАННЯ 12. Порівняйте російський і український варіанти текстів. Виправте в українському варіанті допущені при перекладі помилки (лексичні, граматичні, орфографічні) в термінах та термінологічних сполученнях. Срочные вклады – это денежные средства, помещенные в банк на строго оговоренный срок. Они, по сравнению с вкладами до востребования, имеющими в основном краткосрочный характер, вносятся на более длительные сроки. Вкладчику, располагающему значительной суммой на вкладе до востребования и предвидящему в перспективе значительные расходы на какие-либо цели, невыгодно держать указанные средства на текущем счете за относительно небольшой процент или даже без выплаты такового. Ему выгоднее помещать средства на срочный вклад. Строкові внески – це грошові засоби, уміщені в банк на суворо обговорений термін. Вони, порівняно з внесками до затребування, що переважно мають короткостроковий характер, вносяться на довші строки. Вкладчику, що має значительну суму на внеску до затребування й передбачає в майбутньому значні розходи на будь-що, невигідно тримати зазначені засоби на текучому зчоті за відносно невеликий процент чи навіть без його сплати. Йому вигідніше розмістити засоби на строковому внеску. ЗАВДАННЯ 13. Виправте порушення морфолого-граматичних і синтаксичних норм наукового стилю. 1. Представлене економічне зростання в масштабі всього суспільного виробництва збільшенням річного обсягу виробництва товарів і послуг. 2. На мою думку, для вимірювання економічного зростання, особливо при зіставленні на міжнародному рівні, слід застосовувати такий показник, як величина ВНП на душу населення й темпи зростання. 3. Можна з’ясувати реальні процеси економічного зростання й розвитку лише при вивченні типів розширеного відтворення в масштабі нації. 4. Об’єкт мого дослідження – типи економічного зростання. 5. Зроблений мною аналіз літератури з проблем збільшення виробництва дав змогу зробити такі висновки. 6. Призводить національне господарство до загального занепаду передусім тривала орієнтація на екстенсивний шлях зростання й випуску продукції.
ЗАВДАННЯ 14. Як відомо, вставні слова в текстах наукового стилю слугують наочним засобом увиразнення логіки мислення, послідовності викладу. Перекладіть поданий текст українською мовою. Розставте пропущені розділові знаки при вставних словах, визначте смислові розряди, до яких вони належать. (Для довідок дивись додаток Б) Таким образом превращение обычных денежных знаков в капитал включает как технические, так и социально-экономические моменты. Во-первых производитель должен вступить в отношения с другими производителями по поводу купли средств производства в частности крупными фирмами, работающими на рынке этого товара. Во-вторых если его наличного капитала недостаточно для организации эффективного производства, ему придется обращаться к кредитным учреждениям например банкам, кредитным союзам. В-третьих даже при малых объёмах производства предприниматель должен нанять определённое количество работников, чтобы обеспечить эффективное функционирование средств производства. Следовательно капитал – это категория, которая выражает не столько технические и организационные, сколько социально-экономические отношения. Другими словами капитал как таковой может существовать при определённых условиях прежде всего: высокоразвитом товарном производстве и обращении; наличии такого экономического условия, как личное обогащение; определённой степени концентрации у части хозяйственных агентов средств производства и капитала; отсутствии собственных средств производства у большей части населения. Чи наявні в цьому тексті слова, які не бувають вставними?
ЗАВДАННЯ 15. Перепишіть. Розставте пропущені розділові знаки. Поясніть, у яких випадках слова „зокрема” й „наприклад” є вставними, а в у яких вони застосовуються як засіб уведення відокремлених членів речення. (Для довідок дивись додаток Б). 1. Важливим напрямом прямого державного регулювання є також практика субсидіювання сільського господарства, частка якої наприклад у США складає близько двох третин усіх федеральних субсидій. 2. Розглядаючи акумуляційну функцію оподаткування, легко помітити, що чим вища ставка податку наприклад на прибуток, тим більше коштів буде відраховуватися до державного бюджету. 3. Так наприклад у фазі підйому прагнучи стримати економічний розвиток й не допустити перегріву економічної кон’юнктури, держава має підняти ставки податків. 4. Розподільча (соціальна) функція податків полягає в тому, що під час зростання індивідуальних доходів громадян ставки податків на них зростають більш високими темпами зокрема за допомогою податків держава примушує заможних громадян поділитися з малозабезпеченими прошарками населення. 5. Якщо наприклад центральний банк ставить завдання стримати подальший економічний циклічний підйом, то він удається до підвищення облікової ставки. 6. Коли центральний банк починає здійснювати ліберальну кредитно-грошову політику й знижує облікову ставку наприклад у фазі депресії чи спаду починається зворотній процес. 7. Центральний банк може змінювати облікові ставки не лише для впливу на ту чи іншу фазу економічного циклу, а й для регулювання міжнародних валютних відносин зокрема якщо уряд країни ставить завдання підвищити курс своєї валюти. 8. Деякі західні дослідники зокрема А. Сміт і Д. Рікардо вважають капіталом ту частину багатства, яка зайнята у виробництві й необхідна для приведення в дію праці. 9. Широке коло питань, пов’язаних із переосмисленням ролі людини в економічних процесах, знайшло відображення і в працях відомих зарубіжних учених-економістів зокрема Т. Бойдела, Е. Денісона, Дж. Кендріка, А. Маршалла та ін. 10. У роботі обґрунтовано головні напрями діяльності соціальних партнерів зокрема формування державної стратегії розвитку персоналу, створення регіональних та галузевих структур з питань професійної підготовки. 11. Наприклад для роздрібної торгівлі чи сфери побутових послуг великого капіталу не потрібно. 12. Згідно із „законом зменшуваної віддачі” послідовне приєднання одиниць змінного ресурсу наприклад праці до постійного (фіксованого) ресурсу зокрема капіталу дає такий обсяг додаткового продукту, який зменшується з розрахунку на кожну наступну одиницю змінного ресурсу.
ЗАВДАННЯ 16. Визначте, до якого смислового розряду належать подані вставні слова. Складіть з ними речення. (Для довідок дивись Додаток Б). Може; на нашу думку; зверніть увагу; з одного боку; з другого боку; отже, таким чином.
ЗАВДАННЯ 17. Поясніть (усно), які помилки допущено в поданому нижче списку літератури. Ковальчук Г.О.„Контрольні завдання з економіки” // журнал Освіта, – 2004, №9. – С. 56-78. Кларін М.В. Педагогічна технологія в навчальному процесі, М., Книга, 1989. Економіка родини / За редакцією Ковальчук Г.О. – Київ, КНЕУ, 234 с.
ЗАВДАННЯ 18. Оформіть список літератури за правилами укладання бібліографії. „Принцип модульності в історії освіти”, Укладач В.О. Огнев’юк, Київ, Т.2, МАУП, 1995, 85с. Смолкін А.М., „Методи активного навчання”, журнал Педагогіка, 2003, №6, С. 56-78. Носаченко В.М., Безпалько В.Т., Наріжний С.П., „Ігрові методи навчання в економіці”, Київ, МАУП, Вип. 2, 1995, 456с. Біляєв О.М., „Концепція навчання державної мови в школах України”, Київ, Либідь, 2004, 45с. „Загальні методи навчання”, За редакцією В.А. Алексюка, Київ, Радянська школа, 1973, 173с. Полат Є.М. Метод проектів // http: // www.itlt.edu. ТЕСТОВІ ЗАВДАННЯ Для підсумкового контролю знань студентів із розділу 1
Варіант № 1 1. Функціональний стиль літературної мови – це: А) Різновид національної мови, що є засобом спілкування у географічно обмежених мовленнєвих колективах. Б) Сукупність мовних засобів вираження, зумовлених змістом і метою висловлювання. В) Властивий художникові слова чи іншому носієві мови стиль, який стає об’єктом дослідження лінгвістів. Г) Сукупність словесних форм, прийнятих у певному колі людей, у певному суспільстві, у певній країні.
2. Яка характерна ознака відрізняє функціональні стилі між собою? А) Зміст. Б) Форма. В) Мовні засоби. Г) Система жанрів.
3. Перша серйозна спроба поставити питання про науковий стиль української мови в теоретичному плані належить: А) І. Франку. Б) П.Житецькому. В) А. Кримському. Г) І. Огієнку.
4. Який підстиль наукового стилю застосовується для повідомлення про результати наукових досліджень у вузькому колі фахівців, обізнаних з певною проблемою: А) Науково-навчальний. В) Власне науковий. Г) Науково-популярний. Д) Це функція всіх підстилів наукового стилю.
5. До писемних жанрів власне наукового підстилю належать: А) Доповідь, дискусія. Б) Монографія, рецензія, відгук, наукова стаття, наукова доповідь, курсова, дипломна, магістерська робота, тези (оригінальні) тощо. В) Підручник, посібник, лекція, начальний реферат, тези (вторинні), конспект, словник тощо. Г) Нарис, книга, популярна стаття чи лекція.
6. Виражають категорії й поняття, які застосовуються в усіх галузях наукового знання й називають логіко-філософські категорії, пов’язані з процесом пізнання: А) Галузеві терміни. Б) Номенклатурні назви. В) Загальнонаукові терміни. Г) Загальновживані лексеми.
7. Слово або словосполучення, яке точно й однозначно називає предмет, явище чи поняття науки й розкриває його зміст – це: А) Номенклатура. Б) Професіоналізм. В) Лексема. Г) Термін.
8. Терміни характеризуються точністю, системністю, наявністю в них дефініції та відсутністю в них: А) Однозначності. Б) Емоційно-експресивного забарвлення. В) Нейтральності значення. Г) Стилістичного забарвлення.
9. Слова й звороти, які використовуються людьми певної професії і є напівофіційними назвами понять цієї професії – це: А) Терміни. Б) Професіоналізми. В) Номенклатура. Г) Загальновживані лексеми.
10. У текстах наукового стилю уникають уживання займенника: А) Ми. Б) Ви. В) Наш. Г) Я. 11. У текстах наукового стилю переважають речення: А) Прості. Б) Безособові. В) Складні з однорідними членами речення й вставними словами. Г) Прості з опущеним підметом.
12. Для прямого порядку слів притаманне таке розташування членів речення: А) Присудок має стояти перед підметом. Б) Узгоджене означення має стояти після означуваного слова. В) Неузгоджене означення має стояти перед означуваним словом. Г) Додаток має йти відразу після слова, яке ним керує.
13. На синтаксичному рівні абстрагованість наукового мовлення досягається завдяки: А) Зосередженні уваги на самій дії. Б) Широкого використання абстрактної лексики. В) Використання позачасових форм дієслів. Г) Застосуванню неозначено-особових речень.
14. Установіть відповідність між визначенням стильової ознаки наукового стилю та її назвою:
15. У науковій роботі слід нумерувати: А) Усі сторінки роботи. Б) Усі сторінки роботи, крім титульної. В) Усі сторінки роботи, крім списку використаних джерел і додатків. Г) Усі сторінки роботи, крім додатків.
16. Якщо цифрові або інші дані в рядку таблиці не подають, то в ньому: А) Нічого не зазначають. Б) Ставлять нуль. В) Ставлять прочерк. Г) Таких рядків у таблиці бути не повинно.
17. Назви книг у списку літератури найчастіше розміщують: А) У хронологічному порядку. Б) В алфавітному порядку. В) У порядку згадування. Г) У порядку цитування.
18. Зазначте рядок, у якому всі відомості про книгу подано відповідно до вимог оформлення бібліографії. А) Носаченко В.М., Безпалько В.Т., Наріжний С.П. Ігрові методи навчання в економіці, К.: МАУП, 1995. – 456 с. Б) Носаченко В.М., Безпалько В.Т., Наріжний С.П. „Ігрові методи навчання в економіці” / В.М. Носаченко, В.Т. Безпалько, С.П. Наріжний, К.: МАУП, 1995. – 456 с. В) Носаченко В.М., Безпалько В.Т., Наріжний С.П. Ігрові методи навчання в економіці / В.М. Носаченко, В.Т. Безпалько, С.П. Наріжний. – К.: МАУП, 1995. – 456 с. Г) В.М. Носаченко, В.Т. Безпалько, С.П. Наріжний Ігрові методи навчання в економіці, К.: МАУП, 1995. – 456 с.
19. Зазначте рядок, у якому всі відомості про статтю подано відповідно до вимог оформлення бібліографії. А) Кудрявцев Т.П. Причини економічної кризи – журнал Економіка, 2009. – № 5. – 65 с. Б) Кудрявцев Т.П. Причини економічної кризи. – журнал Економіка, № 5. – 2009. – 65 с. В) Кудрявцев Т.П. Причини економічної кризи / Т.П. Кудрявцев // Економіка. – 2009 р. – № 5. – С. 23-35. Г) Кудрявцев Т.П. Причини економічної кризи / Т.П. Кудрявцев // Економіка. – 2009. – № 5. – С. 23-35.
20. Зазначте рядок, у якому подано нормативний варіант перекладу українською мовою терміна „ссуда”: А) Зсуда. Б) Позика. В) Позичка. Г) Зсудження.
21. Установіть відповідність між російськими варіантами економічних термінів та їх українськими відповідниками:
22. Зазначте рядок, у якому всі терміни мають нормативне в українській мові наголошення: А) Ва́ловий, кошто́рис, по́зичка. Б) Ри́нковий, ви́датки, ви́трати. В) На́длишок, наки́дка, заста́вна. Г) По́зика, гурто́вий, креди́т.
23. Зазначте рядок, у якому подано нормативний варіант перекладу українською мовою терміна „неплатёжеспособность”: А) Неплатоспроможність. Б) Неплатоздатність. В) Несплатоспроможність. Г) Несплатоздатність.
24. Зазначте рядок, у якому подано нормативний варіант перекладу українською мовою термінологічного словосполучення „срочный вклад”: А) Строковий вклад. Б) Строковий внесок. В) Терміновий вклад. Г) Терміновий внесок.
Варіант № 2 1. Скільки функціональних стилів виділяють в українській літературній мові? А) 4. Б) 5. В) 6. Г) 7.
2. Науковий стиль української мови у своєму науково-популярному різновиді почав формуватися: А) У сер. XIX ст. Б) У XVI – XVII ст. В) Наприкінці XIX – початку XX ст. Г) У X – XI ст.
3. Однією з провідних проблем, над якою працювало Наукове товариство імені Тараса Шевченка, було: А) Вироблення норм української наукової мови. Б) Класифікація жанрів наукової літератури. В) Формування української наукової термінології. Г) Популяризація здобутків української науки.
4. Головним редактором і видавцем науково-популярного журналу „Рідна мова”, на сторінках якого висвітлювалися питання термінології, був: А) І. Франко. Б) П. Житецький. В) А. Кримський. Г) І. Огієнко.
5. Жанри функціонального стилю – це: А) Різновиди текстів певного стилю, що різняться насамперед метою мовлення і сферою спілкування. Б) Сукупність мовних засобів вираження, зумовлених змістом і метою висловлювання. В) Властивий художникові слова чи іншому носієві мови стиль, який стає об’єктом дослідження лінгвістів. Г) Сукупність словесних форм, прийнятих у певному колі людей, у певному суспільстві, у певній країні.
6. Називають специфічні для кожної галузі знань предмети та явища, поняття й категорії: А) Галузеві терміни. Б) Номенклатурні назви. В) Загальнонаукові терміни. Г) Загальновживані лексеми.
7. Лаконічне логічне визначення, яке зазначає суттєві ознаки предмета або значення поняття – це: А) Дефініція. Б) Термінологія. В) Номенклатура. Г) Професіоналізм.
8. Своєрідні етикетки предметів, явищ, понять (серійні марки машин, верстатів, приладів, установ), в основі яких лежить одиничне поняття, – це: А) Терміни. Б) Професіоналізми. В) Номенклатура. Г) Загальновживані лексеми.
9. Сфера вживання професіоналізмів – це: А) Усне неофіційне мовлення людей певної професії. Б) Професійна документація. В) Писемне професійне мовлення. Г) Фахова наукова література.
10. Провідна функція „наукового ми” у текстах наукового стилю: А) Забезпечення безсуб’єктивності викладу. Б) Підкреслення скромності автора, апелювання до досвіду своїх наукових попередників. В) Вияв вихованості автора наукової роботи. Г) Засіб забезпечення безособовості наукового викладу.
11. Серед складних речень провідним типом у текстах наукового стилю є: А) Безсполучникові. Б) Складнопідрядні. В) Складносурядні. Г) Складні речення з різними видами зв’язку.
12. Послідовність, несуперечливість висловлювання, його доказовість і аргументованість є ознакою: А) Ясності наукового стилю. Б) Точності й однозначності наукового стилю. В) Логічності наукового стилю. Г) Лаконічності й стислості наукового стилю. 13. З нової сторінки слід починати: А) Підрозділи наукової роботи. Б) Розділи наукової роботи. В) Пункти наукової роботи. Г) Підпункти наукової роботи.
14. Установіть відповідність між визначенням стильової ознаки наукового стилю та її назвою:
15. Формули, таблиці, ілюстрації слід нумерувати: А) Послідовно у межах підрозділу. Б) Послідовно у межах розділу. В) Послідовно у межах пункту. Г) Послідовно у межах підпункту.
16. Посилатися в тексті наукової роботи слід: А) На останні видання публікацій. Б) На найперші видання публікацій. В) На найдоступніші видання публікацій. Г) На наявні видання публікацій.
17. Для позначення додатків не використовують літери: А) Ґ, Є, І, Ї, Й, О, Ш, Ь. Б) Ґ, Є, І, Ї, Й, О, Щ, Ь. В) Ґ, Є, І, Ї, Й, О, Ч, Ь. Г) Г, Є, І, Ї, Й, О, Ч, Ь.
18. Зазначте рядок, у якому всі відомості про книгу подано відповідно до вимог оформлення бібліографії. А) Принцип модульності в історії освіти. – Укладач В.О. Огнев’юк. – Київ, Т. 2, МАУП, 1995. – 85 с. Б) Принцип модульності в історії освіти: У 2 т. / [уклад. В.О. Огнев’юк]. – Т. 2. – К.: МАУП, 1995. – 85 с. В) Принцип модульності в історії освіти :[укладач В.О. Огнев’юк]. – К.: Т. 2, МАУП, 1995. – 85 с. Г) В.О. Огнев’юк / уклад. – Принцип модульності в історії освіти. – У 2 т. – К.: МАУП, 1995. – 85 с.
19. Зазначте рядок, у якому всі відомості про інтернет-джерело подано відповідно до вимог оформлення бібліографії. А) Фрумкін Л.Б. Методи антиінфляційної політики. – Режим доступу: htth: www. academi.odportal.ru. Б) Фрумкін Л.Б. Методи антиінфляційної політики // Режим доступу: htth: www. academi.odportal.ru. В) htth: www. academi.odportal.ru. (Фрумкін Л.Б. Методи антиінфляційної політики). Г) Фрумкін Л.Б. Методи антиінфляційної політики. // htth: www. academi.odportal.ru.
20. Зазначте рядок, у якому подано нормативний варіант перекладу українською мовою терміна „займ”: А) Зсуда. Б) Позика. В) Позичка. Г) Зсудження.
21. Установіть відповідність між російськими варіантами економічних термінів та їх українськими відповідниками:
22. Зазначте рядок, у якому всі терміни мають нормативне наголошення: А) Собіва́ртість, а́кція, креди́т. Б) Фірмо́вий, пози́чка, по́зика. В) За́ставна, на́длишок, коштори́с. Г) Ви́трати, ви́датки, валови́й.
23. Зазначте рядок, у якому подано нормативний варіант перекладу українською мовою терміна „отсрочка”: А) Відсрочка. Б) Відстрочка. В) Відстрочення. Г) Відтермінування.
24. Зазначте рядок, у якому подано нормативний варіант перекладу українською мовою термінологічного словосполучення „денежные средства”: А) Грошові кошти. Б) Грошові засоби. В) Кошти. Г) Засоби.
Правильно й чисто говорити своєю мовою може кожний, аби тільки було бажання. Це не є перевагою вчених лінгвістів, письменників або вчителів-мовників, це – не тільки ознака, а й обов’язок кожної культурної людини. Б. Антоненко-Давидович
Розділ 2 ПИСЕМНІ ЖАНРИ НАУКОВОГО СТИЛЮ § 1. Писемні жанри наукового стилю. Анотація План 1. Анотація як жанр наукової літератури. Види анотацій. 2. Сутність анотування. Структура анотації. 3. Стандартні лексико-граматичні конструкції для написання анотації. 4. Власне українські терміни в економічній термінології. 5. Правила милозвучності української мови. Чергування префіксів-прийменників у/в, сполучників і/й, прийменників з/із/зі (Додаток А).
Ключові слова: анотація, анотування, довідкова анотація, рекомендаційна анотація, загальна анотація, спеціалізована анотація, аналітична анотація, групова анотація, негрупова анотація, скорочення обсягу джерела, надлишковість інформації.
1. Анотація як жанр наукової літератури. Види анотацій Анотація (лат. annotatio – зауваження, помітка, від annotato – позначаю) – це стисла характеристика змісту книги, статті тощо. Анотація обов’язково складається з двох частин: бібліографічного опису (вихідні дані джерела) і власне тексту. Сутність і призначення анотації полягають у тому, що вона є стислою характеристикою джерела інформації. Анотація не розкриває змісту наукового джерела, а лише інформує про наявність наукового джерела певного змісту й характеру. Таким чином, анотація дозволяє користувачеві скласти достатнє й об’єктивне попереднє уявлення про незнайому для нього наукову публікацію і тим самим допомагає в пошуку, доборі та систематизації необхідної інформації. За різними параметрами виокремлюються кілька видів анотацій[10]: 1) за змістом і цільовим призначенням – довідкові (описові, інформаційні) та рекомендаційні; 2) за повнотою охоплення змісту анотованого джерела – загальні та спеціалізовані (у тому числі аналітичні); 3) за кількістю анотованих джерел – групові та негрупові. Довідкові анотації, які ще називають описовими чи інформаційними, характеризують тематику документа, повідомляють певні відомості про нього, але не дають його критичної оцінки. Рекомендаційні анотації характеризують документ і дають оцінку його придатності для певної категорії споживачів, з урахуванням рівня підготовки, віку й інших особливостей споживачів. Загальні характеризують документ у цілому й розраховані на широке коло читачів. Спеціалізовані анотації характеризують документ лише в певних аспектах і розраховані на вузьке коло фахівців. Групові подають загальну характеристику декількох документів, об’єднаних спільною тематикою чи проблематикою. Негрупові анотації розкривають зміст одного документа. Найбільшого поширення в науковій та навчально-науковій літературі набули довідкові анотації, які характеризують наукове джерело за тематикою й проблематикою. Саме вони є найефективнішими в наданні своєчасної, об’єктивної і достатньої інформації про нові досягнення в різних галузях науки та суттєво заощаджують час пошуку й збирання наукової інформації
2. Сутність анотування. Структура анотації Сутність анотування полягає в максимальному скороченні обсягу джерела інформації при збереженні його основного змісту. Анотація перераховує питання, що висвітлюються в першоджерелі, не розкриваючи змісту цих питань. Вона відповідає на питання: „Про що йдеться в тексті?”. Через стислість в анотації не допускається цитування й використання частин тексту оригіналу. Основний зміст передається „своїми словами” за допомогою простих речень. Мова анотації має бути науковою, нормативною, лаконічною, ясною, простою, без довгих і занадто складних речень; загальний обсяг анотації не повинен перевищувати 500 друкованих знаків і лише у виняткових випадках може сягати 800-1000 друкованих знаків. Довідкові анотації можуть бути максимально лаконічними (до 3-х речень) або розгорнутими, але не перевищувати вказаних обсягів. Найпоширенішою помилкою при складанні анотацій є їх надлишковість, яка виникає переважно при повторенні інформації, використанні зайвих фраз, вставних слів, складних підрядних конструкцій. Найпоширенішою є така структура довідково-рекомендаційної анотації наукового джерела: 1. Вступна частина: бібліографічні дані джерела (автор, назва роботи, місце видання, видавництво, рік, кількість сторінок або автор, назва роботи, назва джерела, де надруковано роботу тощо). 2. Основна частина: перелік основних проблем або питань, що розглядаються в роботі. 3. Заключна частина: адресат джерела. (Для статей ця частина є необов’язковою).
3. Стандартні лексико-граматичні конструкції для написання анотації Під час написання основної частини анотації найчастіше використовуються такі стандартні лексико-граматичні конструкції: Стаття (робота, книга, монографія тощо) присвячена питанню, темі, проблемі... є узагальненням (аналізом, описом, оглядом) чого? являє собою узагальнення (огляд, аналіз, виклад, опис)... Автор висвітлює такі проблеми... зупиняється на таких питаннях... порушує питання... здійснює ґрунтовний аналіз (чого?) визначає сутність поняття... висвітлює в ході дослідження такі актуальні питання, як... У статті розглядається (узагальнюється...) (що?), йдеться (про що?) дається оцінка (аналіз) (чого?) представлена точка зору (на що?) порушене питання (яке?) розв’язуються (висвітлюються, порушуються, досліджуються, ставляться) проблеми... Заключна частина анотації може починатися так: Стаття адресована (призначена) (кому?) може використовуватися (ким?) є цікавою (для кого?) зацікавить (кого?) розрахована на (широке коло читачів, студентів , аспірантів, маркетологів тощо) Пам’ятайте! Показниками високого рівня анотації є:
Як складати анотацію 1. Ознайомтесь з вихідними даними наукового джерела (назва, жанр, автор, рік і місце видання, структура, обсяг тощо). 2. Прочитайте текст, усвідомлюючи його загальний зміст. 3. Визначте головну інформацію тексту, відповівши для цього на такі запитання: ü Які проблеми висвітлюються? ü Що констатує автор? ü Яких висновків доходить автор? 4. З’ясуйте адресата джерела (у разі потреби).
4. Власне українські термінологічні одиниці в економічній термінології Як відомо, лексика сучасної української літературної мови не однорідна за походженням. Виділяють корінну (питому, власномовну) й запозичену лексику. Корінна лексика – це слова, які успадкувала українська мова з індоєвропейської мовної єдності, праслов’янської мови, а також створені на власному мовному ґрунті[11]. Саме власне українські слова становлять найбільшу частину лексичної системи. Їх можна розпізнати за такими фонетичними й граматичними ознаками[12]:
Певний відсоток власномовних термінів (приблизно 17-20 %)[13] нараховує й сучасна економічна термінологія. Вона почала формуватися ще в період Київської Русі з розвитком торгівельних відносин, пройшовши шлях від понять ремесел, цехових майстерень до одиниць сучасних міжнародних торгівельних відносин: выкоупати (викупати), гостьба (виїзна торгівля), гривьна (гривня), грошь (гріш), доходъ (дохід), дългъ (долг, борг), заимъ (займ, позика), заимодавьць (позичальник), закладъ (застава), казна (казна, скарбниця), коупити (купити), кγпець (покупець)[14]. Важливо, що в сучасній економічній термінологічній лексиці збереглося багато слів економічної сфери із таким самим значенням, які беруть початок із давнього періоду: оборот, ціна, дохід, товар, мито, продаж та ін[15]. Заслуговує на увагу той факт, що вже в пам’ятках XVIII ст. трапляються терміни з додаванням суфіксів, які надають спеціальній одиниці виразного емоційно-експресивного забарвлення. За такої умови лексеми набувають якісно нового функціонального навантаження з вираженням позитиву чи негативу (залежно від контексту): дєнєжкі, грошики, монєтки[16]. Більшість із зазначених лексем і стали тією власномовною основою, на якій протягом наступних століть формувалася система термінів ринкової економіки. Деякі з таких одиниць функціонують досить обмежено, у той час як інші ще з самого початку стали базою для утворення словотвірних гнізд і термінів-словосполучень: гроши ® грошикъ, грошовый, грошъ; коупити ® коуплєнина, купля, купєць. Перші спроби впорядкувати економічну термінологію припадають на другу половину ХІХ ст – початок ХХ ст. Найбільш уживані економічні терміни тією чи іншою мірою відображалися в тогочасних службових словниках, словниках іншомовних слів та збірках термінів суміжних галузей (службова, справочинна, юридична сфери) таких, як “Словарик. Пояснення чужих та не дуже зрозумілих слів” В. Доманицького (1906), “Українська службова термінологія й зразки службових папер” (1918), “Російсько-український діловодний словник” Л. Падалки (1918). Характерним для українського зібрання економіних термінів є те, що до нього включали не лише типові західноукраїнські слова (гурт, гуртівня), а й використувавали велику кількість термінів, що вживалися у східних областях України: господарство, позика, власність тощо. Становлення економічної термінології української мови в кінці XIX – на початку XX століття було нелегким, багато в чому не подібним до процесів у інших слов’янських мовах. Умови бездержавності, постійні дискримінаційні заходи стосовно української мови й у Росії, куди входила Наддніпрянщина, і в Австро-Угорщині, у складі якої перебувала Наддністрянщина, стримували розвиток української загальнонаціональної мови, отже, і її термінології. У цей період до складу економічної термінології запозичується значна кількість слів російської мови (безроботиця (безработица)) та польської (вартість (wartość), позичка (poźyczkię)). Проте дуже швидко ці лексеми змінюються відповідно до лексико-семантичної й фонетичної струкутри української мови й перестають сприйматися як запозичення. У 20-30 роки XX століття у зв’язку з набуттям народами колишньої Російської імперії можливості вільного розвитку спостерігається „тенрмінологічний національний бум”. З’являється величезна кількість словників, у яких простежується тенденція до створення трмінів на власномовній основі, навіть заміни інтернаціоналізмів власне українськими відповідниками. Наприклад: ажіо - надплата, аукціон - торги, афера - гешефт, баланс - рівновага, банкнота - банківка, вексель - обмінка (Словник правничої тенрмінології / за ред. В.І. Войткевич, Г.Д. Вовкунівський, В.О. Крижанівський та ін. – К, 1926 р.). Наступні десятиліття перебування України в складі Радянського Союзу звели нанівець створення термінології на власномовній основі. У більшості прекладних словників простежується тенденція до зближення термінологічних систем обох мов: першим подається термін найбільш подібний до російського, а другим як варіант власне український відповідник. Наприклад: опт – опт, гурт; в рассрочку – у розстрочку, на виплат; неустойка – неустойка; недоимка – недоїмка, недоплата тощо (Ворбьёва С.А., Молодид Т.К. Русско-украинский словарь социально-экономической терминологии. – К.: Вища школа, 1976. – 412 с.). Нині економічна термінологія зазнає змін в її лексичному складі, зумовлених бурхливими економічними процесами в житті держави. Деякі поняття переходять з активного словникового запасу до пасивного (п’ятирічка, госпрозрахунок, колгосп, народна власність, ваучер, колективний підряд) і, навпаки, з пасивного – до активного (акція, вексель, біржа, облігація). Відбувається зміна термінологічних одиниць, що утворювали ядро української термінологічної системи. Раніше в центрі системи перебували такі терміни, як додана вартість, капіталістична експлуатація, народне господарство. За останнє десятиріччя центральне місце в термінологічній системі посіли терміни, що стосуються процесів ринкової економіки, зародження приватної власності, утворення ринку цінних паперів, функціонування системи комерційних банків та ін.: ринкова економіка, інфляція, котирування, позичка, позика, боргове зобов’язання, банкрут. З’являється велика кількість нових економічних термінів (здебільшого слів іншомовного походження), що позначають нові явища в українській дійсності: спонсор, дистриб’ютор, лізинг, лібералізація цін, мерчендайзер.
Запитання для самоконтролю
§ 2. Писемні жанри наукового стилю. Вторинні тези План 1. Композиційно-змістові елементи написання вторинних тез. 2. Економічна термінологія іншомовного походження. 3. Правопис економічних термінів іншомовного походження: 3.1. Написання „і” та „и” в загальних назвах іншомовного походження (Додаток В). 3.2. Подвоєння в загальних назвах іншомовного походження (Додаток В). 3.3. Уживання апострофа та знака м’якшення в загальних назвах іншомовного походження (Додаток В). 4. Невідмінювані слова іншомовного походження.
Ключові слова: тези, оригінальні тези, вторинні тези, тезування, інтернаціоналізми, терміни іншомовного походження.
1. Композиційно-змістові елементи написання вторинних тез Тези – (від грец. tesus – положення) стисло сформульовані основні положення статті, лекції, доповіді тощо. Тезування[17] – це вилучення основної інформації з тексту-джерела у вигляді положень-тез. Скорочення відбувається з урахуванням проблематики текстів і авторської оцінки інформації. Рекомендований обсяг тез становить 2-3 сторінки машинописного тексту через 1,5 інтервали. Укладають тези після поглибленого й аналітико-критичного читання тексту статті, доповіді, складання відповідного плану і виписок. Розрізняють два види тез: вторинні та оригінальні. Оригінальні тези пишуться як первинний текст до виступу на семінарі, конференції чи конгресі. Вони публікуються в спеціальних збірниках. (Докладніше про оригінальні тези див. § 7). Вторинні тези пишуться з метою виділення основної інформації будь-якого джерела, наприклад, підручника, статті або монографії. Вони укладаються для подальшої роботи з інформацією. Реквізити вторинних тез: 1. Бібліографічні відомості про джерело. 2. Текст тез. Приклад Карпіловська Є., Кочерга О., Мейнарович Є. Структурні зміни української наукової термінології протягом двадцятого сторіччя // Вісник Нац. ун-ту „Львів. політ”. – 2004. – № 503. – С. 3-8. Тези лекції, доповіді мають такі реквізити: 1. Прізвище та ініціали лектора (доповідача). 2. Назва лекції (доповіді) – заголовок. 3. Текст. Розпочинаючи роботу над складанням тез, необхідно уважно прочитати твір в цілому (якщо він невеликий), розділ, якщо твір великий за обсягом. Потім потрібно продумати основні ідеї роботи чи її частин, викласти їх у вигляді послідовних пунктів. У тези не включається детальний фактичний матеріал, тому для них характерна деяка уривчастість викладу. Кількість тез збігається з кількістю смислових центрів тексту (якщо твір великий за обсягом) або абзаців (якщо твір маленький за обсягом). Кожна теза пишеться з нового абзацу. Розрізняють два види формулювання тез: відбір авторських тез із тексту; формулювання основних положень розділу книжки або статті власними словами. У першому випадку виписуються основні положення, висунуті автором, і розміщуються в певній послідовності відповідно до розвитку авторської думки. У другому випадку слід знайти в тексті основні авторські думки, викласти їх власними словами і також записати в певній послідовності. Робота над тезами допомагає глибше зрозуміти основні ідеї твору, виділяти основне, коротко й точно формулювати свої думки. Складання тез – важливий засіб підвищення рівня самостійної роботи, розвитку логічного мислення, культури усного й писемного мовлення. Як складати вторинні тези 1. Ознайомтесь зі змістом статті чи розділу книги. 2. Визначте основні думки тексту, оформіть їх у вигляді простого плану. 3. Знайдіть у тексті відповіді на сформульовані пункти плану. 4. Оформіть відповіді стисло 1-2 реченнями, опускаючи додаткові відомості. 5. Перевірте записаний текст тез на відповідність чинним нормам української мови. 6. Здійсніть самоконтроль виконаної роботи (чи всі провідні думки тексту ви виписали у вигляді тез, чи не потрапила до тез додаткова інформація ілюстративного характеру тощо). 7. Відредагуйте (у разі потреби) текст тез.
2. Економічна термінологія іншомовного походження У системі сучасної української економічної термінології, що склалася на ґрунті широкого та всебічного використання всіх ресурсів загальнонаціональної мови, інтернаціональні терміни є її органічною частиною. За традицією, інтернаціоналізмами називають лексичні одиниці, які поширюються із спільного джерела в неспоріднені мови й мають у цих мовах схоже написання й значення. Нині тенденція до збільшення кількості термінів-інтернаціоналізмів в економічній термінології стала особливо помітною (аваль, ажіо, стагфляція та ін.). Певним показником запозиченості терміна є „інтернаціональні словотвірні терміноелементи” – суфікси, які розподіляють ці терміни на семантичні групи. Наприклад, суф. –ер (значення особи за родом діяльності): менеджер, брокер, дилер, мерчендайзер; суфікси –инг, -інг, -ація, -яція (значення процесу): факторинг, консалтинг, кліринг, пролонгація, дефляція, девальвація тощо. Найчисленнішою групою інтернаціональних термінів у сучасній економічній термінології є термінологічні одиниці, що створювалися на основі запозичень з класичних мов – давньогрецької і латинської. Їх нараховується 30-40 відсотків від загальної кількості термінів. Серед економічних термінів фіксуємо такі грецькі запозичення: іпотека, криза, економія, монополія, олігополія.Латинських запозичень на позначення економічних понять в українській мові значно більше, ніж грецьких, незважаючи на те, що проникли вони у словниковий склад значно пізніше. "Словник іншомовних слів" фіксує понад 300 термінів латинського походження на позначення соціально-економічних понять, зокрема: акція, актив, аукціон, бонус, дебет, девальвація, дефіцит, дивіденд, дотація, інфляція, комерція, квота, конверсія, конкуренція, кооперація, компенсація, ліцензія, монетаризм, новація, номінал, облігація, оренда, пасив, продукція, пролонгація, реверс, ревізія, реінвестиції, рекламація, ремісія, суборенда, фіск та ін. Активна взаємодія грецької та української мов почалася після прийняття християнства, в епоху Київської Русі, коли вплив грецької мови відбувався як усно, так і через писемність, а з XVI ст. (із збільшенням в Україні мережі навчальних закладів, де вивчалася грецька мова) з'являється багато наукових понять, наукових термінів. Запозичення передавались уже не через грецькі писемні джерела, а найчастіше через латинську мову, з якої засвоювалися терміни грецького походження. Проникнення латинських слів до української мови інтенсивно розпочинається з виділенням її в самостійну мову української народності (XIV—XV cm.). Поява термінів-латинізмів в українських писемних пам'ятках проходила двома шляхами. Один був пов'язаний з тим, що латинська мова стала в той час мовою науки й важливим навчальним предметом у братських школах та Києво-Могилянській академії, виконуючи роль посередника у запозиченні. Латиною були перекладені праці давньогрецьких філософів Ксенофонта, Платона, де зустрічаються міркування з економічних питань, зокрема, в трактаті Аристотеля "Економіка" описано організацію багатства в маєтку рабовласника. Латиною писали свої твори такі визначні діячі, як С.Яворський, Ф.Прокопович, а пізніше Г.Сковорода. Оскільки наука про народне господарство була невіддільна від філософії, то вже в працях Г.С.Сковороди ми зустрічаємо термін "економія". Доба раннього капіталізму була й добою народження сучасних наук, зокрема політекономії, яка відчувала гостру потребу в науковій термінології. Особливо українській науковій мові бракувало абстрактної лексики, здатної обслуговувати різні сфери суспільного життя. З 60-х років XIX ст. по перше десятиріччя XX ст. включно в українську літературну мову ввійшло понад 1000 лексем інтернаціонального походження для вираження понять економічної сфери передусім з провідних європейських мов – англійської французької, німецької. Оскільки саме ці держави були провідними країнами з високорозвинутими економіками. Разом із тим, у цей же час відбуваються бурхливі дискусії щодо чистоти української літературної мови, в яких дуже гостро ставилось питання про вживання іншомовних слів. Пуристи-реформатори прагнули очистити українську термінологію від інтернаціоналізмів, замінивши їх питомими еквівалентами: криза – перелом; дивіденд – подільний бариш; дебет – довг, винне; гарантія – забезпека; конкуренція – навперегінка; кредит – позичання; функції – відправи та ін. Частина іншомовних слів подавалася в народній трансформації: контрахти замість контракти, дзбанок (банк), рандарство (орендарство) та ін. І. Франко виступив з гострою критикою пуристів (прихильників виключно національної термінології), дотримуючись принципу поміркованого поєднання національних та інтернаціональних елементів. І. Франко заперечував як невмотивоване запозичення іншомовних номенів, так і діаметрально протилежне явище вузьконаціонального пуризму, вважаючи, що для всіх термінів (як власне українських, так і запозичених) необхідним є "...приноровлення їх до духу і звукових правил рідної мови"3, тобто її фонетичних, словотвірних, морфологічних, синтаксичних, орфографічних і стилістичних норм. Ці міркування стосуються і української економічної термінології, яка, формуючись на національній основі, постійно поповнюється й іншомовними запозиченнями, що органічно ввійшли до її складу. Зокрема: 1. У системі економічної термінології спостерігаємо випадки паралельного вживання термінів-інтернаціоналізмів та суто українських термінів: економіка – господарство, акумуляція – нагромадження, індустрія – промисловість, аукціон – торги, експлуатація, визискування, репродукція – відтворення. Незважаючи на тотожність означених термінологічних одиниць, у науковому стилі перевага віддається запозиченим термінам, а в публіцистичному й розмовному їхнім українським відповідникам. Українські відповідники, що мають латинську основу без закінчення: бонус, інвентар, номінал, актив, дефіцит, дивіденд та ін. Грецькі та латинські терміни, що мають українізовану граматичну форму: економіка, іпотека, емісія, індексація, контрибуція, оренда та ін. Чимало термінів латинського походження потрапило до української економічної термінології через німецьку, французьку, італійську, англійську мови, наприклад: капітал (нім. kapital, лат. capitalis); інвестиція (нім. investition, від лат. investio); акциз (франц. accise, від лат. accisia); акредитив (франц. accreditif, лат. accrediter); валюта (італ. valuta, лат. valete); експорт (англ. export, лат. exportare); імпорт (англ. import, лат. importare); каса (італ. cassa, лат. capsa). 5. Наявність термінологічних одиниць змішаного типу: мікроекономіка, макроекономіка, суборенда, квазігроші та ін. Основну масу термінів цього розряду становлять терміни-словосполучення, що з'явилися в українській економічній термінології переважно на сучасному етапі і свідчать про усталеність в українській мові цих лексичних одиниць: економічна експансія, економіка виробничої сфери, емісійний прибуток, курс облігацій, золоті аукціони, інвестиційні цінні папери, нуліфікація грошей та ін. 6. Багато запозичених економічних термінів мають невідмінювану граматичну форму, зокрема у банківській сфері. Наприклад: ажіо, авізо, альпарі, банко, ембарго, інкасо, сальдо та ін. Важливо правильно узгоджувати з цими словами означення та дієслова-присудки, напр.: документальне інкасо, дебетове сальдо тощо. Проаналізовані терміни-інтернаціоналізми свідчать про те, що в українській мові вони добре адаптувалися відповідно до її фонетичних та граматичних законів, що наявність іншомовних слів збагачує мову, оскільки інтернаціональне не протистоїть національному, а втілюється в ньому. Можна стверджувати: сила мови полягає в тому, що вона, запозичуючи чуже слово, адаптує і використовує як власне, автохтонне, пристосовуючи до своїх потреб.
Запитання для самоконтролю
§ 3. Писемні жанри наукового стилю. Конспект План
Ключові слова: конспект, конспектування, стислий конспект, докладний конспект, конспект усного виступу, конспект друкованої праці, синонім, лексичний синонім, стилістичний синонім, абсолютний синонім, тавтологія, стилістична маркованість.
1. Особливості конспектування наукового джерела Конспектування наукового тексту[18] – складний мисленнєво-мовленнєвий процес, мета якого – глибоко осмислити інформацію і подати її адекватно, точно, стисло та в зручній для подальшого використання письмовій формі конспекту. Конспект (від лат. conspectus – огляд) – стислий письмовий виклад змісту книги, статті, лекції тощо. У сукупності складається з плану й тез. Зміст першоджерела може передаватися: своїми словами, цитатами з першоджерела, своїми словами й цитатами. Останній спосіб найбільш поширений. За ступенем відтворюваності тексту виділяють стислий і докладний конспекти. Стислий конспект передає в узагальненому вигляді найсуттєвішу інформацію тексту, а докладний (розгорнутий, деталізований) конспект включає також відомості, які конкретизують, мотивують, деталізують основні положення тексту у вигляді доведень, пояснень, аргументів, прикладів тощо. За походженням конспекти поділяються на: конспекти усних виступів, конспекти друкованих праць. Реквізити конспекту усного виступу: 1. Дата складання. 2. Прізвище та ініціали автора виступу. 3. Заголовок. 4. Текст. Реквізити конспекту друкованої праці: 1. Дата складання. 2. Бібліографічні відомості першоджерела: – прізвище та ініціали автора; – назва (заголовок); – місто, видавництво, рік видання; – кількість сторінок. 3. Текст. До конспекту ставляться такі вимоги: 1) залишати певну часину сторінки (це може бути половина аркуша або поле на одному з його країв) для запису власних думок, оцінки законспектованого; 2) цитуючи, вказувати відповідну сторінку першоджерела. Текст конспекту оформляється довільно. Крім основних положень, конспект містить фактичний матеріал. Допускаються скорочення слів, підкреслення, виділення найбільш важливої інформації, особливі помітки на полях, як-от: NB – дуже важливо; V – важливо; ! – звернути увагу; ? – уточнити, знайти додаткову інформацію; ~~~ – цікава інформація; * – речення, які можна використати як цитати; Т – термін, визначення терміна в тексті; Л – назви праць, які слід знайти та прочитати. Процес конспектування включає два етапи: 1) змістова орієнтація та планування: а) змістовий аналіз тексту джерела; б) визначення й фіксація на папері плану-програми розроблюваного конспекту; 2) реалізація розробленого плану-програми: а) добір інформації для конспекту в суворій відповідності до визначеного плану; б) скорочення відібраної інформації; в) запис опрацьованої інформації в лаконічній та зручній формі.
2. Як складати конспект друкованої праці (ПАМ’ЯТКА!!!) 1. З’ясуйте для себе загальну мету конспектування, а саме: який конспект вам потрібно написати – стислий чи докладний. 2. Прочитайте уважно текст, визначте основну інформацію абзаців: ключові слова й неголовну інформацію (додаткову). 3. Складіть і запишіть план-програму розроблюваного конспекту. 4. Відберіть інформацію дійсно необхідну для реалізації визначеного плану-програми. 5. Здійсніть, опрацьовуючи дібрану інформацію, її комплексне скорочення:
6. Запишіть відібраний і трансформований матеріал, використовуючи загальноприйняті скорочення слів. 7. Зазначте в конспекті основну, найважливішу інформацію, використовуючи такі прийоми, як підкреслювання (можна різними кольорами), позначки (окличні й питальні знаки, умовні скорочення) на полях тощо. 8. Здійсніть самоконтроль, з’ясувавши: чи всю головну інформацію першоджерела відбито в конспекті; чи є логічним за побудовою текст конспекту; чи абсолютно точно наведено цитати, цифрові й фактичні дані; чи є нормативним за мовним оформленням текст (відсутні орфографічні, лексичні, граматичні та стилістичні помилки). 9. Відредагуйте за результатами здійсненого самоконтролю зміст, структуру та мовне оформлення одержаного конспекту.
ПАМ’ЯТАЙТЕ!!! При конспектуванні використовуйте достатні поля в зошиті для фіксації власної думки з приводу прочитаного, певних позначок, подальших міркувань, запитань, зауважень тощо.
3. Конспектування наукової інформації, що сприймається на слух Наукову інформацію, що сприймається на слух (лекцію, доповідь, виступ тощо), доводиться майже завжди письмово фіксувати аби за записом відтворити текст і використовувати його в подальшій навчальній, науковій і професійній діяльності. Процес конспектування такого виду є складнішим від попереднього й складається з трьох паралельних мисленнєво-мовленнєвих дій: а) аудіювання (сприйняття інформації на слух); б) мисленнєвої переробки почутого (визначення головної і другорядної інформації, переформулювання); в) письмової фіксації інформації. Як конспектувати інформацію, що сприймається на слух 1. Запишіть тему лекції (доповіді, виступу та ін.). 2. Сприймаючи на слух інформацію, намагайтеся в ній визначити головне за зміною інтонації, темпу голосу, паузами, які завжди передують висновкам, проблемним запитанням. 3. Намагайтесь швидко знайти підмет і присудок фрази. Це допоможе зрозуміти вам її загальний смисл і структуру, навіть якщо ви не допишете якісь слова. 4. Слухаючи, здійснюйте одночасно мисленнєво-мовленнєву переробку інформації на фразовому рівні з метою підготовки її до запису:
5. Перечитайте вдома конспект, з пам’яті поновіть інформацію, яку ви пропустили, але яка, на вашу думку, є важливою.
4. Особливості синонімічного вибору слова в текстах наукового стилю Синоніми (від гр. synonymos – однойменний) – це слова, що по-різному звучать, але близькі за значенням. У зв’язку з цим синоніми поділяються на такі групи: 1) лексичні синоніми, що відрізняються смисловими відтінками: відомий – видатний, славетний, знаменитий; стислий – короткий, лаконічний; здобуток – досягнення, завоювання. 2) стилістичні синоніми, що відрізняються емоційно-експресивним забарвленням: говорити – мовити, промовляти, ректи, верзти, балакати, базікати, теревенити; розуміти – осягати, метикувати. 3) абсолютні синоніми, які не мають відмінностей у значенні: століття – сторіччя; відсоток – процент; площа – майдан. Абсолютних синонімів у мові не багато. Поступово вони розходяться в значені або у вживанні, щоб не бути безцільними замінниками один одного. Серед таких слів-дублетів є багато українських відповідників до запозичених слів, часто термінологічних понять, напр.: симптом – ознака, інвестор – вкладник, контракт – договір, баланс – рівновага. Назву абсолютні синоніми потрібно розуміти із певним застереженням, оскільки в самій мовній практиці повних синонімів, як таких по суті немає. У стилістичній системі вони різняться частотністю вживання, певною стилістичною маркованістю, неоднаковою сполучуваністю й частотою використання в різних стилях мови. Наприклад, синоніми процент - відсоток збігаються в значенні „сота частка числа, яка приймається за ціле, за одиницю”. Тільки процент (причому переважно у формі множини) вживається у значенні „дохід, який одержують на кожні сто грошових одиниць капіталу або грошової суми, покладеної в банк”[19]. Тому термінові „процент” віддається перевага в сфері економіки, а термінові „відсоток” в математиці й інших науках. Або терміни дохід і прибуток. Дохід має значення гроші або матеріальні цінності, одержувані державою, юридичною та фізичною особою внаслідок якоїсь діяльності (виробничої, комерційної, посередницької тощо). Прибуток – сума, яка складає різницю між доходом і витратами. Тому замінювати в економічних текстах ці терміни не можна. Так само різняться сферою вживання термінологічні дублети інфляція – знецінення, емісія – випуск, мовознавство – лінгвістика. Запозиченому термінові віддається перевага у власне науковому й науково-навчальному підстилі наукового стилю, оскільки запозичені терміни належать до лексики інтернаціонального спілкування й уживаються в науково-професійному мовлені багатьох мов. Власне український відповідник вживається в науково-популярному підстилі й інших стилях, оскільки він зрозумілий без додаткового пояснення для людей, які не обізнані з певною галуззю. Однією з найважливіших функцій синонімів у мовленні є урізноманітнення викладу, уникнення повторів. Основуючись на певному значеннєвому нюансі слова, можна виділити, підсилити, уточнити, оцінити, а отже, висловити думку якнайдоречніше. Для цього в реєстрі словників синонімів є значні за обсягом синонімічні ряди, як-от: відносини – стосунки, взаємини, взаємовідносини; галузь – сфера, ділянка; збільшити – підвищити, підняти, примножити, посилити. Перше слово в синонімічному ряді є стрижневим і називається домінантою. Домінанта в словниках подається першим як семантично наймісткіше, найуживаніше й стилістично нейтральне слово. Багатство синонімів дає змогу відшукати найдоречніше, найпотрібніше для контексту слово, а самі пошуки такого слова розвивають і збагачують думку, виховують навички правильного спілкування, підвищують мовну культуру. Незважаючи на багату синоніміку української мови, добираючи слово із синонімічного ряду для досягнення точності висловлювання слід враховувати: 1. Якому стилю належить висловлювання: розмовному, офіційному, науковому тощо? 2. Яке емоційно-експресивне значення слова: піднесене чи знижене, ласкаве чи офіційне, урочисте чи жартівливе тощо? 3. До якої групи лексики воно належить: до діалектної, просторічної, жаргонної чи літературної? 4. Це слово функціонує в активному чи пасивному словнику. Найбільше можливостей для синонімічного вибору слова мають публіцистичний, художній і розмовний стилі. Найменше – науковий і офіційно-діловий. Синонімія в офіційно-діловому й науковому стилях можлива лише на рівні загальновживаної стилістично нейтральної лексики. Як в решті стилів змістові повтори, які виникають у випадках, коли в реченні чи тексті вживаються поряд спільнокореневі або ті самі слова спричинює грубу лексичну помилку – тавтологію. Тавтологія з грецької tauto – те саме, logos – слово. Наприклад: Користь від використання цих приладів є незаперечною. Тривалість пари у нашому університеті триває 1 годину 20 хвилин. Приймаючи на роботу нових працівників необхідно при їх прийомі враховувати знання іноземних мов. У наведених прикладах досить легко уникнути тавтології, виключивши одне із спільнокореневих слів або замінивши його синонімом: Вигода від використання цих приладів є незаперечною. Коли приймають на роботу нових працівників, обов’язково враховують знання іноземних мов. Тривалість лекції в нашому університеті – 1 година 20 хвилин. Проте не кожне повторення спільнокореневих слів може вважатися мовною помилкою. На рівні термінології тавтологія є виправданою. Термін має вживатися в тексті стільки разів, скільки цього потребує зміст тексту і в жодному разі не замінюватися синонімом навіть дублетом. Наприклад: Орендодавець надає Орендареві і членам його сім’ї в користування терміном на 1 рік квартиру.
Запитання для самоконтролю
§ 4. Писемні жанри наукового стилю. Рецензія План
Ключові слова: рецензія, предмет аналізу, актуальність, переваги роботи, недоліки роботи, висновки, пароніми, паронімія.
1. Реквізити рецензії, структура її тексту Рецензія – (від лат recensio – огляд, обстеження) – це критичний відзив на художній твір чи наукову працю[20]. Рецензія є письмовим розглядом, що передбачає, по-перше, коментування основних положень автора, висловлення свого ставлення до проблеми, по-друге, узагальнену аргументовану оцінку роботи, по-третє, висновки про значущість роботи. Пишуть рецензії на статті, монографії, підручники, навчальні посібники, дипломні роботи та дисертації. Реквізити рецензії 1. Назва виду документа. 2. Заголовок, в якому зазначається вид рецензованої роботи, автор та її назва. 3. Текст рецензії. 4. Підпис. 5. Дата (за вимогою). Якщо потрібно, підпис в рецензії засвідчують печаткою або спеціальним штампом. Як правило, рецензія складається за таким планом: а) предмет аналізу; б) актуальність теми; в) стислий зміст рецензованої роботи; г) загальна оцінка рецензованої роботи; д) недоліки; е) висновки. Об’єктом рецензування можуть бути: повнота, глибина, всебічність розкриття теми; новизна й актуальність розглянутих проблем; позиція автора щодо розгляду проблеми; аргументованість доказів; доцільність та вірогідність прикладів; переконливість висновків.
2. Стандартні мовленнєві звороти для розкриття змісту рецензії При написанні рецензії використовують такі стандартні мовленнєві звороти: Предмет аналізу. Рецензія на (вид рецензованої роботи (стаття, монографія, підручник тощо), назва, автор). Актуальність. Стаття присвячена актуальній чи неактуальній темі (проблемі)... Актуальність теми роботи обумовлена... Звернення до цієї проблеми є актуальним. Стислий зміст рецензованої роботи. Автор розглядає питання... Порушує питання, висвітлює проблему тощо. Загальна оцінка рецензованої роботи (як правило, позитивна. Навіть якщо робота дуже слабка, за нормами наукової етики, слід спочатку знайти щось позитивне, а потім висловити свої зауваження). Позитивне оцінювання наукової роботи виражають такі мовні засоби. Безумовною перевагою роботи є... Робота цінна тим, що в ній по-новому розглядається теорія... Великою перевагою роботи слід вважати... Автор справедливо зазначає..., переконливо показує..., чітко визначає... доказово критикує... Автор правий, стверджуючи, що.... Складно не погодитися з тим, що... Безумовним здобутком автора є: новий підхід, запронована класифікація, уточнення понять. До переваг будь-якої роботи належать:
Негативну оцінку наукової роботи висловлюють так. Автор досить повно аналізує сучасний стан проблеми. Проте, на нашу думку, цей аналіз можна поглибити... На жаль, ця слушна думка не підкріплюється фактами... Доцільно (доречно) викрити (зазначити) недоліки... Не можна не заперечити... Не можна погодитися.... Автор, на наш погляд, помиляється стосовно... Є підстави дорікати в неточності, неуважності... Автором, як свідчить його робота, ігноруються факти... Автором не висвітлено питання про... Авторська позиція суперечить... Є дискусійним питання про... Недоліки. Сумнів викликає доцільність такого підходу... До недоліків роботи належить... Суттєвим недоліком роботи є... Автор безпідставно стверджує... Занадто категоричним, на наш погляд, є... Залишилися невисвітленими деякі питання, що безпосередньо стосуються теми роботи... До недоліків будь-якої роботи належать:
Висновки. На наш погляд, це цікава й корисна робота... Таким чином, робота заслуговує на позитивну оцінку... Вважаємо, що робота має важливе значення... Робота заслуговує на високу оцінку....
3. Правила рецензування наукового джерела Як складати рецензію 1. Визначте предмет наукового аналізу (доповідь, реферат, журнальна стаття, твір, автореферат, дисертація тощо). 2. З’ясуйте ступінь актуальності теми дослідження (для науки в цілому, певної галузі знань, розв’язання практичних завдань тощо). 3. Проаналізуйте зміст наукової роботи і з’ясуйте ступінь її новизни й оригінальності в розв’язанні певних питань, проблем тощо. 4. Встановіть переваги рецензованої роботи в контексті її теоретичного й практичного значення та зазначте конкретні сфери доцільного використання її матеріалів та результатів. 5. Схарактеризуйте виявлені недоліки та прорахунки в рецензованій роботі. Обов’язково аргументуйте свої зауваження. 6. Подайте об’єктивно, лаконічно, ясно й чітко загальну оцінку роботи. 7. Сформулюйте висновки з урахуванням виду й жанру рецензованого наукового джерела, його мети й поставлених автором завдань. 8. Перевірте записаний текст рецензії на узгодженість між змістом і формою, на відповідність чинним нормам української мови. 9. Здійсніть самоконтроль виконаної роботи. 10. Відредагуйте (у разі потреби) текст рецензії.
4. Пароніми. Небезпечність паронімії для текстів наукового стилю. Пароніми в економічній термінології. Пароніми. Пароніми (від гр. para – біля, onyma – ім’я) – слова, які дуже близькі за звучанням, але різні за значенням і написанням. Наприклад: виплата (видання плати за що-небудь – виплата відсотків), оплата (внесення плати, платіж, вид плати – оплата праці), плата (винагорода за виконану працю, послуги, відшкодування – заробітна плата), платіж (разова оплата чого-небудь); витрати (кошти, витрачені на що-небудь – на ремонт), втрати (марне витрачання чогось, збитки – фінансові втрати), видатки (бухг. кошти, необхідні на що-небудь – видатки розвитку), затрати (гроші, матеріальні цінності, енергія, сила, праця, затрачені на що-небудь – затрати часу); вирізнятися (виділятися серед інших, бути помітним – зростом, силою), відрізнятися (характеризуватися особливостями, які не властиві іншим – від своїх колег); лишок (те, що перевищує встановлену, потрібну кількість), надлишок (та кількість, яка залишається після задоволення всіх потреб – надлишок капіталу), залишок (те, що лишилося невитраченим, невикористаним – маржинальний залишок); зумовлювати (бути причиною чогось, створювати передумови – перемогу, тенденції, якість), обумовлювати (визначати умову, обмежувати певною умовою – пунктом договору); відносини (зв’язки суспільно-політичних та економічних явищ – економічні відносини); відношення (зв’язок між одиницями-поняттями (числами, словами) у математиці, мовознавстві, філософії – математичні відношення). Саме ця близькість, незначна звукова різниця у мовленні спричинює труднощі в засвоєнні й призводить до помилок. Паронімія явище надзвичайно поширене в текстах наукового стилю. Пароніми як і синоніми належать до однієї частини мови. Виділяють:
Багато паронімів і серед економічних термінів. Причому в паронімічні зв’язки можуть вступати як окремі термінологічні одиниці, так і компоненти термінологічних сполучень. Наприклад: Акціонерний (рос. акционерный) – стосується до акції, заснований на акціях (акціонерний капітал, акціонерне товариство). Акціонерський (рос. акционерский) – прикм. від слова акціонер (акціонерські внески). Банківський (рос. банковский) і банковий (рос. банковский) – ці пароніми збігаються в значенні „який належить банку, має причетність до нього”. Вони взаємозамінні, але термін „банківський” уживається частіше. Тільки банківський вживаємо в словосполученнях: банківська система, банківський контроль, банківський службовець (працівник). Внесок (рос. взнос) – гроші, що їх хтось сплачує організації, установі тощо (вступний внесок, акціонерський внесок) Вклад (рос. вклад, вложение) – грошова сума, внесена на збереження до ощадної каси або банку(вклад до запитання, строковий вклад) Гарантійний (рос. гарантийный) – прикм. до гарантія, який гарантується ким- чим –небудь (гарантійний договір, гарантійний талон). Гарантований (рос. гарантированный) – дієприкм, до дієслова гарантувати, сталий, забезпечений (гарантований дохід, гарантований заробіток) Гривня (рос. гривня) – національна валюта України з 2 вересня 1996 року, що дорівнює 100 копійкам (платіж у гривнях, курс гривні). Гривна (рос. гривна) – металева прикраса у вигляді обруча, яку носили на шиї жінки за часів Київської Русі (золота гривна). Зобов’язання (рос. обязательство) – поставлене перед собою завдання, обіцянка, що неодмінно мають бути виконані, або грошовий документ (кредитне зобов’язання). Обов’язок (рос обязанность) – те, чого треба беззастережно дотримуватися, що слід безвідмовно виконувати відповідно до вимог суспільства або виходячи з власного сумління (обов’язки банку). Об’єм (рос. объём) – величина чого-небудь вимірювана в кубічних одиницях, або форма, обриси чого-небудь у трьох вимірах (об’єм приміщення). Обсяг (рос. объём)– розмір, величина, кількість, значення чого-небудь (обсяг постачань). Оборот (рос. оборот) – повний повторюваний цикл у якомусь процесі (безготівковий оборот, оборот капіталу) Обіг (рос обращение) – характерна для товарного виробництва форма обміну продуктів праці та інших об’єктів власності через купівлю-продаж, рух товарів та інших цінностей у суспільстві (обіг капіталу, обіг банкнот). Позичка (рос. ссуда) – фінансова операція надання або одержання грошей на певних умовах (банківська позичка). Позика (рос. займ) – те саме, що й позичка. У сфері економіки має ширшу сферу вживання, ніж термін „позичка”, використовується з усіма поняттями, що супроводять процес позичання (податкова позика, процентна позика). Присвоювати (рос. присваивать) – видавати що-небудь чуже за своє; надавати кому-небудь певні звання, повноваження (присвоювати почесне звання, присвоїти звання капітана). Привласнювати (рос. присваивать) – робити що-небудь чуже своєю власністю (привласнити землю сусіда, привласнити майно партнера). Пропозиція (рос. предложение) – те, що пропонується чиїй-небудь увазі, виноситься на розгляд, уживається в економіці (комерційна пропозиція, конкурентна прпозиція). Пропонування (рос. предложение) – дія із значенням пропонувати, просування ідей тощо (пропонування форм роботи, пропонування цікавих ідей). Спекулятивний (рос. спекулятивный) – заснований на спекуляції (спекулятивні елементи, спекулятивні ціни) Спекулянтський (рос. спекулянтский) – прикметник до слова спекулянт, властивості спекулянта (спекулянтські здібності). Споживчий (рос. потребительский) – який служить для задоволення потреб споживання й споживача (споживчий кредит, споживчий попит). Споживацький (рос. потребительский) – який прагне для задоволення власних потреб, ігноруючи суспільні інтереси (споживацьке ставлення до життя, споживацька психологія). Строковий (рос. срочный) – ек.визначений на певний відрізок часу (строковий вклад, строковий депозит). Терміновий (рос. срочный) – який вимагає негайного виконання, вирішення (терміновий лист, термінове відправлення), зрідка вживається у значенні обмежений певним терміном (термінова позика). Цінний (рос. ценный) – який має ціну, вартість (цінні папери, цінний лист). Ціновий (рос. ценовой) – пов’язаний із визначенням вартості чогось, у яких-небудь цінах (цінова політика, цінова реформа). Неправильне вживання слів-паронімів у повсякденному мовленні призводить до непорозуміння, створює комічний ефект (стан хворого задоволений замість задовільний), у науковому стилі спричинює неточність, неправильне розуміння змісту документа (Посольство Японії в Україні засвічує (замість засвідчує) свою повагу й честь). Саме тому необхідно ставитися уважно до слів зі схожим звучанням, з’ясовувати відтінки їх значень. Перевірити значення паронімів можна за тлумачним словником, спеціальним словником паронімів чи довідником з культури української мови.
Запитання для самоконтролю
§ 5. Писемні жанри наукового стилю. Науковий відгук План 1. Особливість наукового відгуку. 2. Реквізити відгуку. Мовні кліше для розкриття змісту відгуку. 3. Специфіка відгуку наукового керівника на курсове, дипломне чи магістерське дослідження студента. 4. Особливості словозміни економічних термінів: 4.1. Закінчення термінів-іменників II відміни чоловічого роду в Р. в. однини (Додаток Г). 4.2. Закінчення термінів-іменників I, II, III відмін у Р. в. множини (Додаток Д). 4.3. Закінчення термінів-іменників I, II відмін у Д. в. та М. в. однини (Додаток Е).
Ключові слова: відгук, актуальність теми, предмет аналізу, позитивне оцінювання роботи, дискусійність питань, завершеність виконаної роботи, науковий керівник.
1. Особливість наукового відгуку Науковий відгук[21] — стисла форма письмової оцінки наукової роботи (курсової, бакалаврської, магістерської кваліфікаційних робіт, кандидатської чи докторської дисертації). Особливість наукового відгуку полягає у підтвердженні завершеності виконаної роботи, зосередженні уваги на найважливіших моментах, вияві позитивних ознак дослідження та його недоліків. Науковий відгук більш витриманий, порівняно з рецензією, стосовно відповідних мовних кліше. Він характеризується більшою стандартизованістю, чітким дотриманням визначених державною атестаційною комісією чи ВАК вимог. Обсяг відгуку від 2—3 до 5—7 сторінок (для кандидатських і докторських дисертацій). Науковий відгук має розкривати такі аспекти: - актуальність обраної теми з урахуванням її тісного зв'язку із державними чи галузевими науковими програмами, пріоритетними напрямами розвитку науки й техніки; - ступінь обґрунтованостінаукових положень, висновків і рекомендацій, сформульованих у дисертації; - ключові проблеми дослідження; - значення рецензованого дослідження для науки й практики; - достовірність основних результатів, новизну, повноту їх викладу в наукових фахових виданнях; - можливі конкретні шляхи використання результатів дослідження При написанні відгуку важливо звертати увагу на дотримання вимог щодо мовного оформлення дисертації, відповідності її змісту спеціальності, за якою дисертація подана до захисту, ідентичність змісту автореферату й основних положень дисертації. У відгуку на кандидатську дисертацію слід указати, що ця праця є завершеною, в ній отримані нові науково обґрунтовані результати, які в сукупності розв'язують конкретне наукове завдання, або нові науково обґрунтовані теоретичні і (чи) експериментальні результати, суттєві для розвитку конкретного напряму певної галузі науки. У відгуку на докторську дисертацію необхідно повно й аргументовано довести, які конкретно нові науково обґрунтовані результати в певній галузі науки отримані, що вони в сукупності розв'язують важливу наукову проблему; які отримані нові науково обґрунтовані розробки в певній галузі науки, що забезпечують розв'язання певної прикладної проблеми; які отримані нові науково обґрунтовані теоретичні і (чи) експериментальні результати, що в сукупності є значним досягненням для розвитку конкретного напряму певної галузі науки. Головний критерій відгуку — критичний підхід до наукового продукту.
2. Реквізити відгуку. Мовні кліше для розкриття змісту відгуку Реквізити відгуку 1. Назва виду документа. 2. Заголовок, в якому зазначається вид роботи, про яку пишеться відгук, автор та її назва. 3. Текст відгуку. 4. Підпис. 5. Дата (за вимогою). Якщо потрібно, підпис у відгуку засвідчують печаткою або спеціальним штампом. У науковому відгуку можуть бути використані мовні кліше на позначення:
3. Специфіка відгуку наукового керівника на курсове, дипломне чи магістерське дослідження студента На курсове, дипломне, магістерське дослідження відгук, що містить також елементи рецензії, подає науковий керівник. Наставник наукової молоді формує у своїх вихованців уміння та навички проектування, підготовки, оформлення та презентації результатів наукового дослідження: надає допомогу під час вибору теми дослідження, добору літератури, методології та методів дослідження тощо; аналізує зміст роботи та її результати; контролює виконання дослідження. У заголовку відгуку наукового керівника вказують основні вихідні дані: курс навчання студента, назву факультету й навчального закладу, прізвище, ім'я та по батькові виконавця роботи, назву роботи. Документ повинен відображати такі елементи:
Науковий керівник дипломної (магістерської) роботи також оцінює вміння студента організовувати свою роботу, логічно мислити, працювати з науковою літературою, проводити теоретичні та експериментальні дослідження, робити висновки з отриманих результатів. Поряд із суворим дотриманням вимог наукова рецензія і науковий відгук завжди позначені особистісними ознаками, цінностями автора, його вмінням здійснювати фахову оцінку дослідження, коректно зауважувати, вести науковий діалог з уявним читачем, полемізувати, припускати, пропонувати.
Як складати відгук на наукову роботу студента 1. Визначте предмет наукового аналізу (вид наукової роботи). 2. З’ясуйте ступінь актуальності теми дослідження (для науки в цілому, певної галузі знань, розв’язання практичних завдань тощо). 3. Стисло охарактеризуйте зміст роботи, її композиційну структуру. 4. Охарактеризуйте вміння студента працювати з науковою літературою, дайте якісну оцінку зібраному теоретичному й практичному матеріалові. 5. Визначте повноту списку використаної літератури, культуру цитування, стан грамотності і якість оформлення дослідження. 6. Зазначте переваги й сумнівні місця роботи. 7. Сформулюйте висновки із зазначенням загальної оцінки роботи та її готовності до захисту. 8. Перевірте записаний текст відгуку на узгодженість між змістом і формою, на відповідність чинним нормам української мови. 9. Здійсніть самоконтроль виконаної роботи. 10. Відредагуйте (у разі потреби) текст відгуку.
Запитання для самоконтролю
1. Поясніть специфіку й призначення наукового відгуку. 2. У чому різниця наукового відгуку опонента про дисертаційне дослідження й наукового керівника про кваліфікаційну роботу студента? 3. Які елементи має відображати відгук про наукову роботу. 4. У чому подібність і відмінність між науковим відгуком і рецензією? § 6. Писемні жанри наукового стилю. Наукова стаття План 1. Наукова стаття: ознаки, реквізити, види. 2. Вимоги до тексту наукової статті. Етапи роботи над науковою статтею. 3. Типові лексико-граматичні конструкції для розкриття змісту наукової статті. 4. Складні слова в економічній термінології: 4.1. Написання складних іменників (Додаток Ж). 4.2. Написання складних прикметників (Додаток З).
Ключові слова: наукова стаття, оглядова стаття, проблемна стаття, методологічна стаття, актуальність теми статті, сучасний стан розробки питання, мета статті, завдання статті, виклад основного матеріалу статті, висновки з даного дослідження, перспективи подальших розвідок. 1. Наукова стаття: ознаки, реквізити, види Наукова стаття[22] — вид наукової публікації, у якому описано кінцеві або проміжні результати проведеного дослідження, обґрунтовано способи їх отримання, а також накреслено перспективи наступних напрацювань. Обсяг наукової статті зазвичай становить від 6 до 24 сторінок Розрізняють такі види статей: а) за змістом (власне наукові, науково-популярні, науково-навчальні, науково-методичні, науково-публіцистичні); б) за читацьким призначенням (для вузького кола науковців; спеціалістів певної галузі (фаху) або кількох галузей (фахів); широкого загалу науковців тощо); в) за кількістю авторів (один автор, два автори, авторський колектив); г) за науковим завданням (теоретичні й прикладні); д) за галузевим призначенням (мовознавчі, літературознавчі, педагогічні, психологічні тощо); е) за способом розкриття теми (оглядові, проблемні, методологічні). Оглядові статті містять характеристику стану й перспектив наукових досліджень у певній предметній галузі. Проблемні статті подають аналіз проблеми, яка одержала всебічне осмислення. Методологічні статті подають обґрунтування методологічного розв’язання проблеми. Ознаками наукової статті є логічність, ясність, стислість, точність наукової термінології, вірогідність вихідної інформації, критичність у відборі фактів, доказовість змісту тексту, завершеність, логічність і обґрунтованість висновків, наявність міркувань і посилань. Стаття має реквізити:
- вступ; - основна частина; - висновок. 3. Список використаних джерел. 4. Автор. 5. Місце написання (якщо потрібно).
2. Вимоги до тексту наукової статті. Етапи роботи над науковою статтею У тексті статті мають бути відображені такі змістові елементи: мотивація актуальності теми її важливості; історія й сучасний стан розробки питання в науковій літературі; мета й завдання статті; виділення раніше не висвітлених частин загальної проблеми, яким присвячується стаття; виклад основного матеріалу дослідження з повним обґрунтуванням висунутих положень і наведення переконливих прикладів на підтвердження правильності думки автора; висновки з проведеного дослідження й перспективи подальших розвідок у цьому напрямі. Процес написання статті складається з таких етапів:
4. Написання статті. Під час написання статті можете скористатися такими порадами:
3. Типові лексико-граматичними конструкціями для розкриття змісту наукової статті 1. Мотивація актуальності теми і важливості дослідження: проблема ... перебуває у центрі уваги; ...заслуговує на особливу увагу...; ...посідає важливе місце...; ...є актуальною...; ...давно є на часі...; ...належить до найактуальніших...; ...цілком не є вирішеною...; ...є малорозробленою, недослідженою...; ...є дискусійною; ...не досить розробленою...; ... фрагментарно висвітлювалася в...; ...не була об'єктом спеціального вивчення...; важливо дослідити...; описати (здійснити опис)...;узагальнити...;вивчити...;встановити...;пояснити...;систематизувати...;схарактеризувати (дати характеристику)...; класифікувати...; визначити...; підсумувати...; проаналізувати...; з'ясувати...; розробити...; простежити...; виявити...; експериментально перевірити. 2. Історія й сучасний стан розробки питання в науковій літературі: загальновідомо, що...; є думка, що...; на думку (кого?)...; згідно з точкою зору...; відповідно до концепції...; як вважає (вважають)...; існуючі точки зору з цього питання можна класифікувати таким чином...; дослідженням цієї проблеми займалися...; цих поглядів дотримується (дотримуються)...; гіпотезу (передбачення) про... висунув (розробив)...; початок напряму (тенденції) покладено...; нову концепцію (ідею, гіпотезу, теорію тощо) розроблено... . 3. Мета й завдання статті: статтю присвячено такому питанню, як ...; статтю присвячено такому питанню...; мета статті полягає в тому, щоб...; завдання дослідження формулюється (формулюються); метою є встановити (встановлення)...; метою є визначити (визначення)...; у статті порівнюється (порівнюються)...; у статті вивчається (вивчаються)...; у статті з'ясовується (з'ясовуються)...; автор розв'язує низку завдань, а саме..., відповідно до мети визначимо такі завдання дослідження... . 4. Виклад суті дослідження в статті: є підстави вважати...; об'єкт дослідження характеризується такими особливостями: ...; об'єкт аналізу має такі специфічні якості, як...; зібраний матеріал підлягає структуруванню...; матеріали здійсненого обстеження дозволяють згрупувати (класифікувати, узагальнити, уточнити, конкретизувати)...; за структурою можна виокремити...; нами зафіксовано (виявлено, з'ясовано, описано)... . 5. Висновки, рекомендації, пропозиції: таким чином, проведене дослідження (аналіз) підтверджує, що...; отже, є всі підстави зробити такий висновок: ...; як підсумок зазначимо, що...; дані здійсненого аналізу дозволяють зробити висновок про...; відтак, можна впевнено стверджувати, що...; сформулюємо основні висновки та рекомендації...; підсумовуючи все сказане, відзначимо, що...; підбиваючи підсумки, сформулюємо...; можна зробити низку висновків...; здійснене дослідження дозволяє зробити такі висновки: ...; дослідження дало можливість сформулювати такі висновки: …; підтверджено основні положення запропонованої гіпотези, а саме: ... .
Як писати наукову статтю 1. Сформулюйте, ретельно обдумавши, основну мету статті. Чітко сформулюйте та усвідомте завдання статті. 3. Визначте основну проблему (тему) її. 4. Сформулюйте робочу назву статті за її основною темою (проблемою), визначивши межі теми та обсяги наукової інформації, що має висвітлюватися в ній. Пам'ятайте! Заголовок статті може називати тему в узагальненому вигляді (а через двокрапку - частину теми, її аспекти, підтеми). 5. Складіть і запишіть деталізований план (наприклад, питальний) статті. 6. Сформулюйте і запишіть основні тези (як відповіді на пункти питального плану) статті. 7. Продумайте вступну частину статті як обґрунтований виклад актуальності теми (проблеми) дослідження, науково-практичної значущості того, що досліджуватиметься у центральній частині статті, та визначення об'єкта, предмета, методів (методики) дослідження і джерельної бази. 8. Викладіть стисло історію вивчення проблеми (питання) в науковій вітчизняній та зарубіжній літературі, проаналізувавши та скласифікувавши ці джерела за ознаками спільних і відмінних поглядів науковців на розв'язання цієї проблеми. 9. Визначте та запишіть дефініції (визначення) використовуваних у статті термінів. 10. Складіть і запишіть основний текст статті, спираючись на головні принципи: „від відомого” – „до невідомого”, „від простого” – „до складного”. 11. Перевірте узгодженість між планом та змістом статті, між назвою, метою, завданнями та висновками, між тезами та їх обґрунтуванням, ілюструванням, між змістом та мовною/мовленнєвою формою. 12. Здійсніть самоконтроль виконаної роботи на мовному/мовленнєвому рівні та свідомо внесіть відповідні корективи: •перевірте правильність і точність мовного оформлення заголовка статті; •перевірте текст статті на відповідність чинним правописним нормам сучасної української літературної мови; •перевірте текст статті на відповідність вимогам наукового стилю української мови при вербалізації думок. 13. Перевірте точність і правильність оформлення цитат. 14. Оформіть список використаних джерел статті відповідно до вимог оформлення бібліографії. 15. Здійсніть самоконтроль виконаної роботи на всіх її рівнях (змістовому, логічному, мовностилістичному) та, в разі потреби, внесіть необхідні корективи і відредагуйте статтю.
Запитання для самоконтролю
§ 7. Писемні жанри наукового стилю. Оригінальні тези План 1. Композиційно-змістові елементи написання оригінальних тез. 2. Прикметник в економічній лексиці: 2.1. Утворення ступенів порівняння прикметника. 2.2. Порівняльні конструкції з прикметником. 3. Правила вживання великої літери. (Додаток К)
Ключові слова: оригінальні тези, первинний текст, вступ, основні тези-положення, завершальні тези.
1. Композиційно-змістові елементи написання оригінальних тез Оригінальні тези пишуться як первинний текст до виступу на семінарі, конференції чи конгресі. Вони публікуються в спеціальних збірниках. Вони можуть передувати статті, бути її апробацією, в якій викладається лише суть проблеми, а докази й приклади опускаються. Рекомендований обсяг тез становить 2-3 сторінки машинописного тексту через 1,5 інтервала. Для тез властива строга змістово-композиційна структура: а) назва, що відображає головну ідею; б) вступ (актуальність і ступінь розробленості проблеми); в) основні тези-положення (обґрунтування, докази на користь проблеми, яку досліджує автор тексту); г) завершальні тези (основні результати, перспективи). Кожна теза висвітлює окрему мікротему (частину загальної теми тексту), визначає зміст наступної або підсумовує попередні тези. Формулювання кожної тези починають з нового рядка. Кожна теза містить самостійну думку, яка висловлюється в одному чи кількох реченнях. Виклад суті ідеї, положення здійснюється без наведення конкретних прикладів. Мета вступу тез – показати, що дослідження є розвитком, продовженням або спростуванням визнаних положень, полемікою з іншими напрямами або науковцями. Також у вступі визначають актуальність проблеми, окреслюють питання, які будуть висвітлюватися в тезах. Висвітлення актуальності не має бути багатослівним, головне – показати суть проблемної ситуації, що потребує вивчення. Аналіз останніх праць, у яких розглянуто актуальне питання, важливий елемент для розуміння предмета дослідження, мотивації актуальності теми і важливості теми дослідження. Для цього можна використати такі мовленнєві конструкції: серед проблем, пов’язаних із ...; уважного ставлення дослідників останнім часом вимагає питання ...; заслуговує на особливу увагу ...; фрагментарно висвітлювалося в ...; не була об’єктом спеціального вивчення ... . Призначання основної частини – розкрити зміст тез. Усі міркування слід викласти так, щоб читач зрозумів суть запропонованих ідей. Використовуючи маловідомі терміни, обов’язково слід подати їх тлумачення. Факти, явища мають бути певним чином представлені, класифіковані, згруповані, описані. Статистичні дані й коментарі у тезах на відміну від наукових статей не використовуються. Виклад суті дослідження в тезах може містити такі мовні кліше: є підстави вважати ...; перевіримо запропоноване припущення ...; проведений аналіз дає змогу згрупувати (узагальнити, уточнити, конкретизувати)... . До лексико-граматичних засобів упевненості належать такі мовленнєві звороти: безумовно, що ...; є очевидним, що ...; немає сумнівів щодо (чого?) ...; ці факти переконують у (чому?); ці факти переконують (у чому?) ...; результати дослідження підтверджують справедливість (чого?) .... Критичні зауваження в статті допомагають виразити такі мовні кліше: не можна погодитися; навряд чи можна погодитися; є розбіжності в поглядах на ...; автор припускається неточностей ... . Готуючи висновки, перевіряють узгодженість між назвою, метою, завданнями виступу. Водночас стежать, щоб висновки не повторювали вступу. У висновках указують, що в результаті наукового дослідження і виконання завдань зібрано відповідний матеріал, пояснюють наукове й практичне значення роботи. Доцільно також подавати чітке бачення перспектив наступних досліджень з відповідної проблеми. Посилання на джерела, цитати в тезах, на відміну від статті не використовуються, не бажаний і фактичний матеріал та приклади. Типовими помилками у тезах є підміна тез скороченим текстом статті.
Реквізити оригінальних тез: 1. Прізвище та ініціали автора. 2. Місце написання. 3. Заголовок (назва статті). 4. Текст. Як писати оригінальні тези 1. Сформулюйте, ретельно обдумавши, основну мету тез. 2. Визначте основну проблему тез. 3. Сформулюйте робочу назву тез за їх основною темою. 4. Складіть і запишіть деталізований план (наприклад, питальний) тез. 5. Сформулюйте і запишіть основні тези (як відповіді на пункти питального плану) статті. 6. Продумайте вступну частину статті як обґрунтований виклад актуальності теми (проблеми) дослідження, науково-практичної значущості того, що досліджуватиметься в основній частині тез. 7. Складіть і запишіть основний текст тез, спираючись на головні принципи: „від відомого” – „до невідомого”, „від простого” – „до складного”. 8. Перевірте узгодженість між планом та змістом тез, між назвою, метою, завданнями та висновками, між змістом та мовною/мовленнєвою формою. 9. Здійсніть самоконтроль виконаної роботи на всіх її рівнях (змістовому, логічному, мовностилістичному) та, в разі потреби, внесіть необхідні корективи і відредагуйте статтю.
2. Прикметник в економічній лексиці Використання прикметників у науковому мовленні зумовлене насамперед потребою уточнити, конкретизувати зміст поняття, позначеного іменником, чіткіше окреслити його. Прикметник – це самостійна частина мови, яка виражає постійну ознаку і відповідає на питання який?, чий? Відповідно до значення прикметники поділяються на три розряди – якісні (великий, рентабельний), відносні (економічний, ринковий), присвійні (Маріїн, Петрів). Якісні прикметники виражають безпосередню ознаку предмета, пов’язану з називанням кольору, розміру, форми, смаку, зовнішніх чи внутрішніх властивостей предмета, напр.: синій, малий, солодкий, спокійний. Вона може бути градуйована за інтенсивністю, напр.: важливий – надважливий, великий – завеликий. Спеціальними засобами вираження міри вияву порівнювальної ознаки є форми ступенів порівняння. Ступені порівняння – це граматична категорія прикметників, яка ґрунтується на протиставленні форм якісних прикметників, які називають ознаку, виражену більшою чи меншою мірою порівняно з такою самою ознакою в іншому предметі чи в тому самому предметі. Розрізняють два ступені порівняння – вищий та найвищий, кожен з яких має просту та складену форми вираження:
Використовуючи прикметники в науковому мовленні слід пам’ятати, що не всі якісні прикметники утворюють ступені порівняння. Не мають ступенів порівняння якісні прикметники, які виражають: а) абсолютну ознаку: мертвий, глухий, сліпий, голий, босий; б) масть тварин (коней): буланий, гнідий, вороний; в) неповний вияв ознаки: темнуватий, білявий, зеленавий; г) ознаку предметів на основі кольорової схожості до інших предметів: кремовий, бузковий, шоколадний; д) суб’єктивну оцінку якості: темненький, синенький, старезний; е) недосяжну ознаку: нездоланний, незрівнянний, нездійсненний; є) які мають у своїй структурі префікси пре-, ультра-, архі-, над-: прегарний, ультрамодний, архіважливий, надважкий; ж) які є складними словами: самоокупний, взаємовигідний. Порушення правил творення форм ступенів порівняння та норм їх уживання призводить до зниження культури мовлення. Найтиповішими помилками щодо творення та застосування форм ступенів порівняння є:
У текстах наукового стилю якісні прикметники порівняно з відносними вживають менше, однак вони часто є компонентами складених найменувань або термінів: гнучкий курс, тверда валюта, велике підприємство. Слід пам’ятати, що якісні прикметники, які є компонентами термінів, втрачають здатність утворювати ступені порівняння.
Запитання для самоконтролю
§ 8. Писемні жанри наукового стилю. Реферат План 1. Правила написання й оформлення навчального реферату. 2. Дієприкметник в економічній лексиці. Особливості вживання дієприкметників в українській мові. 3. Дієприслівник в українській мові. Особливості вживання дієприслівників у реченнях.
Ключові слова: реферат, реферування, реферат-конспект, реферат-резюме, оглядовий реферат, монографічний реферат, загальний реферат, спеціалізований реферат, автореферат.
1. Правила написання й оформлення навчального реферату Реферат[23] (нім. referat, від. лат. refero – доповідаю) – стислий виклад (перед аудиторією або в письмовій формі) наукової праці, вчення, змісту джерела із зазначенням характеру, методики, результатів дослідження та збереженням його мовностилістичних особливостей. Рефератом в освітянській сфері називають і доповідь на будь-яку тему, що складається з огляду різноманітних джерел. Реферат як поширений і самостійний жанр наукової літератури, окрім загальних закономірностей наукового стилю, має особливості, характерні саме для нього, що обумовлено функцією реферату та його інформативним призначенням. Так, на відміну від жанру наукової статті, в рефераті немає характерної для наукової статті ґрунтовності викладу, розгорнутих доповнень, міркувань, порівнянь, обговорення результатів, оцінок тощо, оскільки все це – дієвий засіб переконання читача, а призначення реферату – передати інформацію, повідомити. Сутність реферату – це стислий виклад (за умови достатності інформативної повноти) основного змісту джерела (джерел), повідомлення нової проблемної інформації, що міститься в ньому, або доповідь за певною темою, підготовлена в результаті самостійного опрацювання кількох джерел. Реферат відповідає на запитання що саме нове й суттєве є в першоджерелі, і викладає його основний зміст, нову проблемну інформацію. Отже, в рефераті обов’язково акцентується увага на новій інформації, яка є в першоджерелі. Студентам усіх напрямів вищої освіти навички реферування допомагають опрацьовувати на якісному рівні та в зазначених обсягах науково-навчальну, науково-популярну, суто наукову літературу за спеціальністю. Реферативне читання наукових джерел за фахом є обов’язковим при підготовці, наприклад, дипломних, курсових, конкурсних та інших науково-дослідних робіт у навчальному закладі. Воно передбачає сформованість певного комплексу взаємопов’язаних умінь і навичок, зокрема з оглядового, пошукового й суцільного видів читання; смислового аналізу тексту та його фрагментів з метою вилучення основної інформації. Реферати класифікують за різними параметрами. З урахуванням ступеня повноти викладу змісту першоджерела реферати поділяються на кілька видів: 1) інформативні (реферати-конспекти), які містять в узагальненому вигляді всі основні положення наукового джерела, ілюстративний матеріал, важливу документацію, відомості про методику дослідження, використані технології, сфери застосування; 2) індикативні (реферати-резюме), які містять лише ті основні положення, які найтісніше пов’язані з темою реферованого джерела. За кількістю реферованих джерел реферати поділяються на монографічні, що складені за одним науковим джерелом, та оглядові, підготовлені за кількома науковими джерелами однієї тематики. За читацьким призначенням реферати поділяються на загальні, що містять виклад змісту джерела в цілому та у зв’язку з цим розраховані на широке коло читачів, і спеціалізовані, в яких виклад змісту орієнтований на фахівців відповідної галузі знань. За укладачами реферати поділяються на: - автореферати, які готуються самим автором; - реферати, складені спеціалістами тієї галузі знань, до якої відноситься рефероване наукове джерело; - реферати, що підготовлені професійними референтами, у тому числі перекладачами референтами. У рефератах будь-якого виду не допускаються як суб’єктивні погляди референта на висвітлюване питання, так і оцінка реферованого наукового джерела. При підготовці курсових, дипломних, конкурсних, дисертаційних та інших науково-дослідних робіт найбільшу допомогу надають інформативні реферати. Щоб навчитись адекватно викладати зміст основних положень наукового джерела (джерел) необхідно бути озброєним не лише глибокими знаннями з певної галузі, але й уміти якісно та у визначений час реферувати джерела за алгоритмічним приписом і в повній відповідності до вимог об’єктивності, інформативної повноти, логічності, єдності за стилем, чинних мовних норм та достатності за обсягом. Реферат має такі реквізити: 1. Назва міністерства, якому підпорядковується установа. 2. Назва закладу, в якому навчається автор. 3. Назва кафедри, на якій виконано роботу. 4. Заголовок (тема реферату). 5. Прізвище, ім’я, по батькові, посада, науковий ступінь виконавця та керівника роботи. 6. Місце і рік написання. 7. Текст, який складається зі вступу, основної частини, висновків. 8. Список використаної літератури. Реквізити 1 – 6 зазначають на титульній сторінці. (Див. зразок). Структура навчального реферату 1. Титульна сторінка. 2. Зміст – перелік основних пунктів реферату з вказівкою сторінки, на якій починається кожен пункт. 3. Вступ – формулюється сутність досліджуваної проблеми, обґрунтовується вибір теми, визначається її значимість та актуальність, зазначаються мета й завдання реферату, дається характеристика літератури з теми. 4. Основна частина – подаються розділи, зазначені в змісті реферату, кожний з яких доказово розкриває окремий аспект досліджуваної проблеми і є логічним продовженням попереднього. 5. Висновки – дається узагальнений підсумок з теми реферату, зазначаються пропозиції. 6. Список використаної літератури – зазначаються (відповідно до вимог укладання бібліографії) джерела, використані в процесі підготовки реферату.
Зразок титульної сторінки реферату
Критерії оцінювання реферату 1. Відповідність змісту реферату темі. 2. Глибина опрацювання матеріалу. 3. Правильність та повнота використання джерел. 4. Відповідність оформлення реферату стандартам.
Як писати реферат 1. Доберіть літературу, що відповідає темі вашого реферату. 2. Опрацюйте оглядовим читанням відібрані наукові джерела й визначте поміж них базове за змістом, тобто те, в якому тему розкрито найглибше й найповніше. 3. Складіть логізований план базового джерела. 4. Прочитайте всі джерела по черзі і знайдіть у кожному нову (по відношенню до базового джерела) інформацію, що відповідає темі реферату. 5. Деталізуйте план базового джерела пунктами й підпунктами – і ви одержите загальний план реферату. 6. Систематизуйте відібраний матеріал відповідно до загального плану реферату. 7. Порівняйте наукові позиції авторів (спільне, подібне, відмінне). 8. Скористайтесь різними видами мовних трансформацій (перефразування, узагальнення, абстрагування тощо) та лексичними засобами організації зв’язного тексту й підготуйте письмовий реферат. 9. Здійсніть самоконтроль написаного реферату на всіх рівнях: смисловому (чи всю нову та основну інформацію джерел висвітлено), структурно-логічному (чи немає повторів, непослідовності) та мовному/мовленнєвому (чи немає помилок). 10. Здійсніть (у разі потреби) редагування тексту реферату. 2. Дієприкметник в економічній лексиці. Особливості вживання дієприкметників в українській мові Дієприкметником називається неособова форма дієслова, яка відповідає на питання який? і поєднує ознаки дієслова та прикметника. Дієприкметники виражають не просту ознаку предмета (як прикметники), а ознаку за виконуваною дією. Українська мова має певні особливості вживання дієприкметників: 2.1. Активні дієприкметники теперішнього часу сучасній українській мові не властиві. Слова з суфіксами –уч- (-юч-), -ач- (-яч-) звичайно є віддієслівними прикметниками, які вказують не на дію, а на постійну ознаку: правлячий (режим), квітучий (сад), пекучий (біль), родючі (поля), блискуча (поверхня), лежачий (камінь) та ін. Свідченням переходу цих слів до прикметників є втрата здатності керувати іменниками. Слова на зразок родючий, голосуючий, малюючий, співаючий, їдучий, бажаючий тощо є штучними утвореннями. Іншими словами, таких слів у сучасній українській літературній мові просто немає. При перекладі з російської мови дієприкметників з суфіксами –ущ-, (-ющ-), -ащ-, (-ящ-) активні дієприкметники теперішнього часу відтворюються підрядними означальними реченнями; дієприкметники, що перейшли в прикметники та іменники, замінюються відповідними частинами мови, як-от: ведущий – який (що) веде, провідний; вступающий – який (що) вступає, вступник; движущийся – який (що) рухається, рухомий; заведующий – який (що) завідує, завідувач; красящий – який (що) фарбує, фарбувальний, барвний; начинающий – який (що) починає, початківець; окружающий – який (що) оточує, навколишній; решающий – вирішальний, який (що) вирішує; служащий – який (що) служить, службовець; соединяющий – який (що) з’єднує, сполучний, з’єднувальний; соответствующий – який (що) відповідає, дійсний; учащийся – який (що) навчається, учень і под. Часто трапляються помилки при перекладі слова следующий, яке може бути і дієприкметником і прикметником. Дієприкметник следующий відповідно до певного значення передається в українській мові описовою конструкцією із сполучником: следующий через станцию поезд – поїзд, що проходить через станцію; следующий советам врача пациент – пацієнт, який слухає поради лікаря; следующие из сказанного выводы – висновки, що випливають із сказаного; следующая остановка – наступна зупинка; следующие вопросы – такі питання і т. ін. Прикметник следующий має такі українські відповідники: наступний, дальший, другий. У значенні займенника (як правило, перед перерахуванням або поясненням) це слово передається займенником такий: Сейчас будут выступать следующие депутаты... – Зараз виступатимуть такі депутати...; Скажу вам следующее... – Скажу вам таке; Вызываются следущее лица... – Викликаються такі особи... Запам’ятайте відповідники російських словосполучень зі словом следующий: в следующий раз – наступного разу; на следующий день – на другий день, другого (наступного)дня; следующим выступает – далі виступає; следующим образом – так, таким чином, у такий спосіб. Увага! Сфера вживання активних дієприкметників з суфіксами –уч- (-юч-), -ач- (-яч-) – в основному термінологічна лексика: ведуче колесо, ріжучий диск, резонуюча камера, несуча поверхня, працюючий двигун, планеруючий літак. Російські дієприкметники на –щийся (разрушающийся) вживають для позначення понять, пов’язаних як з перехідною дією (пасивна дійова здатність – зруйнований;стан перебування в пасивній дії – зруйнований. руйнований; назва пасивного учасника дії – руйнованець), так і з неперехідною дією (неперехідна ділова здатність – руйнівний; стан перебування у неперехідній дії – що руйнується; назва виконавця неперехідної дії – руйнівливець). 2.2. Активні дієприкметники минулого часу творяться за допомогою суфікса –л-: дозрілий, загорілий, зарослий. навислий, побілілий, пожовклий, посивілий, почорнілий, пошерхлий. Російські активні дієприкметники з суфіксом –ш- (-вш-) у сучасній українській літературній мові не вживаються. Російські активні дієприкметники в українській мові відтворюються описовою формою або дієприкметником із суфіксом –л-: помогший – той, що допоміг; окнчивший – той, що закінчив; победивший – той, що переміг; вспыхнувший – той, що спалахнув; наболевший (вопрос) – наболіле (питання) тощо. 2.3. Пасивні дієприкметники у сучасній українській мові мають форму тільки минулого часу, яка утворюється за допомогою суфіксів –н-, ‑ен-, -т-: записаний, зірваний, завершений, зігрітий, здертий. Дієслова з основами на –ну- і на –о можуть утворювати паралельні форми дієприкметників: висунути – висунутий і висунений, колоти – колотий і колений, повернути – повернутий і повернений, пороти – поротий і порений, стиснути – стиснутий і стиснений. Російські пасивні дієприкметники теперішнього часу з суфіксом –ема при перекладі на українську мову замінюються описовими конструкціями або дієприкметниками минулого часу: анализируемый (документ) – аналізований (документ); желаемый (результат) – бажаний (результат); заключаемый (договор) – укладаний (договір), занимаемая (должность) – обіймана (посада), записываемый (протокол) – записуваний (протокол), освещаемый (в прессе) – висітлюваний (у пресі), употребляемый (всеми) – вживаний (усіма), применяемый (в промышленности) – застосовуваний (у промисловості), який застосовується у промисловості, принимаемый (регулярно) – який приймається (регулярно), вживаний (регулярно), приобретаемые (навыки) – набувані (навички) тощо. Увага! В українській мові – н – у суфіксах дієприкметників не подвоюється: здійснюваний, написаний, зроблений, відрізаний, прочитаний. ПАМ’ЯТАЙТЕ! При відтворенні українською мовою російських конструкцій з дієприкметником не слід зловживати описовими зворотами. Милозвучність і органічність перекладу досягається використанням різноманітних мовних засобів – пасивними дієприкметниками (наболевший вопрос – наболіле питання), прикметників; (текущий счёт – поточний рахунок), іменників (исполняющий обязанности – виконавець обов’язків).
3. Дієприслівник в економічній лексиці. Особливості вживанні дієприслівникових зворотів у реченнях Дієприслівник – особлива незмінювана форма дієслова, яка означає додаткову дію або стан, що супроводжують іншу дію або стан, названі дієсловом і відповідає на питання що робивши? що роблячи? 1. Дієприслівники недоконаного виду утворюються за допомогою суфіксів –ачи, -ячи: ходячи, стоячи. Форми із суфіксом –а, (-я) (лёжа, ходя, сидя, стоя) для сучасної української мови є ненормативними. 2. Дієприслівники доконаного виду утворюються за допомогою суфікса –вши, -ши: прочитавши, приготувавши, зробивши, принісши, перемігши. Дієприслівник означає додаткову дію до дієслів-присудків (працював щось наспівуючи; зрозумівши все, посміхнулась). Отже, дія, що виражається дієприслівником обов’язково повинна стосуватися підмета, наприклад: Туристський автобус, петляючи між поліських залісків, невдовзі вискочив на широку луку (В. Скуратівський). Порушенням норми є речення, в яких суб’єкти дій, виражених дієприслівником і присудком, не збігаються, як-от: Відпочиваючи у Карпатах, мені надзвичайно сподобалось обслуговування. Спіткнувшись вчора, у нього зломалась нога. (Виходить, що відпочивало у Карпатах обслуговування, а спіткнулась нога). Дієприслівник не може приєднуватись до пасивної конструкції: Докладаючи всіх зусиль, урожай збирається без втрат. Працюючи тиждень, ремонт був завершений. (ці речення не відповідають граматичним нормам української мови). У безособовому реченні дієприслівник може вживатись тільки у тому випадку, якщо у складі присудка є інфінітив: Будували нову хату і біля неї обов’язково висаджували калину, щоб восени, вставляючи подвійні вікна, можна було покласти між шибами пучки червоних ґрон (В. Скуратівський). В інших випадках уживання дієприслівника в безособових реченнях не відповідає нормі: Вивчаючи географію, у нас не було ніяких проблем. Правильно: Вивчаючи географію, ми не мали жодних проблем. Пам’ятайте! Вживання дієприслівника в реченні буде доречним лише тоді, коли в реченні до одного діяча відноситься щонайменше дві дії.
Запитання для самоконтролю
ПРАКТИЧНИЙ БЛОК ДО РОЗДІЛУ II Вправи до § 1
ЗАВДАННЯ 1. Ознайомтесь з текстами анотацій. Схарактеризуйте анотації за ознаками, видом, структурою та визначте типові лексико-граматичні конструкції, використані при написанні тексту анотації. а) Підготовка й оформлення курсових, дипломних і дисертаційних робіт: Методичний посібник / [уклад. І.Н. Кузнєцов]. – Мн.: Харвест, 1999. – 176 с. Посібник містить рекомендації з підготовки, написання й редагування курсових, дипломних і дисертаційних робіт. Подані нормативні документи, що визначають правила оформлення й підготовки рукописів до видання. Адресовано викладачам та студентам ВНЗ, коледжів, технікумів, а також аспірантам, науковим і бібліотечним працівникам.
б) Іванов В.М. Гроші та кредит: Курс лекцій / В.М. Іванов. – К.: МАУП, 1999. – 230 с. Курс лекцій, що охоплює 25 тем, призначений для вивчення походження, ролі й функцій категорій „гроші” та „кредит”. Не претендуючи на остаточне розв’язання дискусійних питань в теорії, автор прагнув поєднати досягнення західної економічної думки з вітчизняною. Для студентів МАУП та всіх, хто цікавиться сутністю грошей, кредиту, банків, сегментів фінансового ринку як сукупності економічних відносин, що мають прямий та зворотній зв’язок із процесом суспільного виробництва.
в) Шегда А.В. Менеджмент: Навч. посібник / А.В. Шегда. – К.: „Знання”, КОО, 2002. – 583 с. Пропонована книга – перероблений і доповнений варіант навчального посібника „Основи менеджменту”, який уперше вийшов друком 1998р. і отримав високу оцінку фахівців. Головна увага у посібнику приділяється економічній природі, сутності, функціям, функціям, принципам і методам здійснення ефективного менеджменту організацій. Розкриваються системи мотивацій, економічний та організаційний механізми управління сучасними підприємницькими структурами. Розраховано на студентів, аспірантів і викладачів ВНЗ економічного профілю. г) Бабенко А.Г. Проблема зайнятості та відтворення людських ресурсів у сільській місцевості / А.Г. Бабенко // Формування ринкової економіки: Зб. наук. праць. Спец. вип. Управління людськими ресурсами: проблеми теорії та практики. – Т. 1., Ч. I. – К.: КНЕУ, 2007. – С. 10-13. У статті акцентується увага на теоретичних аспектах проблеми зайнятості, механізму державного регулювання та відтворення людських ресурсів в Україні. Аналізуються чинники, що впливають на вирішення проблеми, відтворення робочої сили в сільській місцевості, зокрема матеріальне стимулювання аграрної праці, забезпечення зростання оплати праці в аграрному секторі до рівня матеріальної винагороди робітників базових галузей промисловості.
д) Білик О.М. Оцінка потенційної та реалізованої трудової мобільності в контексті теорії людського капіталу / О.М. Білик // Формування ринкової економіки: Зб. наук. праць. Спец. вип. Управління людськими ресурсами: проблеми теорії та практики. – Т. 1., Ч. I. – К.: КНЕУ, 2007. – С. 10-13. Автором проведено дослідження трудової мобільності як елементу людського капіталу. Розглянуто питання визначення рівня потенційної та реалізованої трудової мобільності як окремої особистості, так і населення країни загалом. ЗАВДАННЯ 2. Напишіть довідково-рекомендаційну анотацію поданого тексту. Коммерческие банки Коммерческие банки создаются на акционерной и паевой основе. Их участниками могут быть юридические и физические лица, за исключением Советов народных депутатов всех уровней, политических, профсоюзных организаций и общественных фондов. Коммерческие банки различаются: по принадлежности уставного капитала и способу его формирования – акционерные общества, общества с ограниченной ответственностью, банки с участием иностранного капитала, иностранные банки и др.; по видам совершаемых операций – универсальные и специализированные; по отраслевой ориентации – для промышленности, строительства, сельского хозяйства, социальной инфраструктуры. Коммерческие банки преобразуются либо самостоятельно, либо путем преобразования ведомственных банков с сохранением определенного пакета акций у государства. Они могут гибко маневрировать на рынке кредитных ресурсов, облегчая доступ к кредитам и тем самым способствуя ускорению развития производства. Капитал банка состоит из двух частей: заемных средств, образуемых из вкладов свободных средств собственников, и собственных средств, образуемых за счет разницы процента по вкладам и кредитам (при выдаче ссуд с дебиторов взимается более высокий процент, чем выплачивается вкладчикам). Когда возникает потребность в дополнительных капиталовложениях, предприятия обращаются к кредитам. Кредит – это форма движения ссудного капитала. Различают несколько форм кредита: коммерческий кредит, при котором предприниматели продают друг другу товары с отсрочкой платежа под долговое обязательство – вексель; потребительский кредит – продажа потребителям товара в рассрочку; ипотечный кредит – это средства под залог недвижимого имущества. При залоге своей недвижимости владелец лишь формально остается собственником, фактически он становится арендатором, выплачивая кредитору арендную плату в виде процента. (За Потаповым В.С. Коммерческие банки // Основы экономической теории: Конспект лекций. – Луганск: СУДУ, 1999. – С. 49-50).
а) Випишіть із поданого тексту терміни зі сфери економіки. Подайте їх українські відповідники. визначте, які з термінів є власне українськими, а які запозиченими. б) Підготуйтесь до стислого усного переказу змісту тексту українською мовою. ЗАВДАННЯ 3. Перекладіть терміни українською мовою. Розставте наголоси в українських варіантах. Избыток; сверх прибыли; оборот; излишек; исчисление; итого; казна; капиталовложение; конкурентоспособность; льгота; надбавка; найм; накопление; наличные; налог; начет; недовыручка; недоимка; недоучет; неплатежеспособность; неуплата, неустойка, кругооборот (капитала), накопление, благо (экономическое), рассрочка, в рассрочку, остаток.
ЗАВДАННЯ 4. З поданих термінів випишіть ті, рід яких при перекладі українською мовою зміниться. Подайте їх українські відповідники. Складіть речення з підкресленими термінами. Долг, сбыт, ярмарка, кредит, распродажа, закладная, залог, продажа, себестоимость, казна, смета, ростовщик, розница, ущерб, кризис, надбавка, найм, выручка, займ, поставщик, прибыль, просрочка, сверка.
ЗАВДАННЯ 5. У поданому тексті допишіть пропущені власне українські економічні терміни, які означені тільки першою буквою. Поставте їх у потрібній відмінковій формі. Кредитним називається ринок, де існує п... та п... на платіжні к... . Кредит – це п... грошей на певний термін. Кредитний ринок регулює переміщення г... зі сфер економіки, у котрих є їх н... у ті сфери, де в них відчувається н... . Завдяки цьому підприємства забезпечуються к..., необхідними для інвестицій. Для довідок: (нестача, надлишок, гроші, позичка, кошти, попит, пропозиція).
ЗАВДАННЯ 6. Запишіть якомога більше власне українських економічних термінів, які за коренями не збігаються з російськими.
ЗАВДАННЯ 7. На місці пропусків вставте „з” або „с”. Свій вибір обґрунтуйте. ...поживач, ...бут, ...піввласник, ...биток, ...пекуляція, ...бір, ...плата, ...писання, ...нижка, ...карбниця, ...вірення, ...купка, ...вітність, ...нецінення, ...калькувати.
ЗАВДАННЯ 9. Відредагуйте текст. Особливу увагу зверніть на правильність перекладу термінів. Одним з аспектів впливу кредиту на економічні процеси є його значення в економії іздержек обернення. Кредит сприяє скороченню затрат на організацію денежного обернення. Реалізується зазначена роль кредиту перш за все через виконання ним функції заміщення налічних грошей кредитними операціями. Розвиток безналічних розчотів дає змогу скорочувати налічно-денежний оборот, замінюючи денежні знаки кредитними орудіями обернення, що обслуговують безналічний оборот. Це значно зменшує іздержки обернення за рахунок зменшення розходів по випуску, учоту та зберіганню денежних знаків. (За Потаповым В.С. Коммерческие банки // Основы экономической теории: Конспект лекций. – Луганск: СУДУ, 1999. – С. 56-57).
ЗАВДАННЯ 10. (Усно). Прочитайте, вибравши з дужок потрібні сполучники і прийменники. Поясніть їх уживання. Вітати (з, із, зі) святом; він (і, й) вона; ти (з, із, зі) мною; разів (з, із, зі, зо) три; опинитись (у, в) небезпеці; увага (і, й) обережність; був (у, в) Києві; знати (і, й) повідомити; читати (у, в) оригіналі; учився (у, в) інституті, зазначено (у, в) статті, іспит (з, із, зі) математики, зазначено (у, в) довіднику (з, із, зі) економіки, кредит (і, й) позичка, (у, в) економіці, прогнозування (і, й) передбачення.
ЗАВДАННЯ 11. Перепишіть, розкриваючи дужки. Поясніть уживання префіксів-прийменників у/в, сполучників і/й, прийменників з/із/зі . Державний кредит Державний кредит відображає акумуляцію державою коштів на принципах повернення для фінансування державних видатків. Кредиторами виступають фізичні (і/й) юридичні особи, позичальником – держава (у/в) особі її органів (Мінфін, місцеві органи). Державний кредит використовується (у/в) якості заходів стабілізації грошового обігу. (У/В) умовах розвитку інфляційних процесів державні позики (у/в) населення тимчасово зменшують його платіжний попит. (З/Із/Зі) обігу вилучається грошова маса, тобто відбувається вилучення коштів (з/із/зі) грошового обігу на заздалегідь обумовлений термін. Для кредиторів державний кредит є формою заощадження (і/й) інвестування коштів (у/в) цінні папери, які дають додатковий дохід. Державний кредит поділяється на види, які відображають специфіку відносин (і/й) (у/в)плив низки чинників. Види такого кредиту визначаються складом позичальників (і/й) кредиторів; конкретними причинами появи потреби (у/в) держави (у/в) мобілізації коштів; місцем одержання кредиту; методами залучення грошових ресурсів (і/й) способами їх повернення; строками погашення державою своїх зобов’язань; ступенем ризику кредитора (і/й) позичальника. (За Потаповым В.С. Коммерческие банки // Основы экономической теории: Конспект лекций. – Луганск: СУДУ, 1999. – С. 34-35).
Вправи до § 2 ЗАВДАННЯ 1. Випишіть із поданого тексту економічні терміни іншомовного походження. Запишіть їх української мовою. З’ясуйте за словником їх значення. Инфляция Термин „инфляция” (от лат. inflatio) означает вздутие. Действительно, финансирование государственных расходов с помощью бумажно-денежной эмиссии с прекращением размена банкнот приводит к «вздутию» денежного обращения, обесцениванию бумажных денег. Современной инфляции присущ ряд особенностей: если раньше она имела локальный характер, то сейчас – повсеместный, всеохватывающий. Если раньше инфляция имела периодический характер, то сейчас – хронический. Современная инфляция находится под воздействием не только денежных, но и неденежных факторов. К первой группе относятся факторы, вызывающие повышение денежного спроса над товарным предложением, в результате чего происходит нарушение требований закона денежного обращения. Вторая группа объединяет факторы, которые ведут к первоначальному росту издержек и цен товаров, поддерживаемому последующим подтягиванием денежной массы к их возросшему уровню. В зависимости от преобладания факторов той или иной группы различают два типа инфляции: спроса и издержек. Инфляцию спроса вызывают такие денежные факторы: милитаризация экономики и рост военных расходов, дефицит государственного бюджета и внутреннего долга, кредитная экспансия банков, эмиссия национальной валюты сверх потребностей товарооборота, чрезмерные инвестиции в тяжелую промышленность. Инфляцию издержек характеризует воздействие неденежных факторов на процессы ценообразования: падение производства, возросшее значение сферы услуг, девальвация национальной валюты под воздействием необоснованного повышения зарплат. В зависимости от причин возникновения инфляции выбирают формы и методы борьбы с нею. Основными формами стабилизации денежного обращения, зависящими от состояния инфляционных процессов, являются денежные реформы (нуллификация, ревальвация, девальвация, деноминация) и антиинфляционная политика (дефляция, политика доходов, индексация). (За Ивановым В.М. Деньги и кредит: Курс лекций. – К.: МАУП, 1999. – С. 40.) а) Напишіть тези поданого тексту. б) Підготуйтесь до усного переказу змісту тексту за опорними термінами. ЗАВДАННЯ 2. Проаналізуйте уривок тексту за фахом (підручник з економіки) щодо співвідношення власне українських та запозичених термінолексем. Які терміни в ньому переважають власне українські чи запозичені? Чому?
ЗАВДАННЯ 3. З’ясуйте за словником, з якої мови запозичено подані економічні терміни. Поясніть їх значення. Чому, на вашу думку, запозичення економічної термінології відбувалися саме з цих мов? Банкнота, бюджет, демпінг, дисконт, аванс, ажур, акциз, баланс, гарантія; банк, банкір, вексель, ґешефт, авізо, ажіо, банко, брутто, валюта, жиро, камбіо, депозит, депресія, дефіцит, дефляція, дивіденд, емісія, імпорт, інвестиція.
ЗАВДАННЯ 4. Диференціюйте питомі й запозичені терміни. Визначте джерело запозичення за допомогою етимологічних словників та словників іншомовних слів. Штраф, обіг, ціна, платіж, трансакція, інфляція, субсидія, стагнація, видаток, відсоток, процент, дивіденд, позичка.
ЗАВДАННЯ 5. Запишіть подані терміни іншомовного походження українською мовою. Поставте наголоси. а) Поясніть правопис и та і в українських варіантах термінів. З’ясуйте за словником значення кожного терміна. Авизо, ажио, акциз, эмиссия, дезинфляция, реимпорт, жиро, квазицена, ажиотаж, аудит, лизинг, дезинвестиции, биржа, облигация, диверсификация, квитанция, олигополия, антиинфляционный, финансы, дисконт. б) Поясніть правопис однієї та двох букв в українських варіантах термінів. З’ясуйте за словником значення кожного терміна. Индоссат, бесса, инкассо, сумма, ассигнование, пассивы, аллонж, брутто, нетто, регрессы, нуллификация, лотт. в) Поясніть правопис апострофа та знака м’якшення в українських варіантах термінів. З’ясуйте за словником значення кожного терміна. Фьючерс, трантьемма, инъекции (долларовые), куртье, альянс, рантье, альпари, дистрибьютор, фильера, конъюнктура (рынка).
ЗАВДАННЯ 6. Дайте одним словом (економічний термін іншомовного походження) визначення описаного явища. Поясніть особливості правопису цих термінів українською мовою. 1) письмове повідомлення банку клієнтові або іншому банкові про виконання операції; 2) один з видів непрямих податків, здебільшого на предмети широкого вжитку (алкогольні та тютюнові вироби), а також комунальні та транспортні послуги; 3) спосіб продажу товарів на основі конкурсу покупців, коли товар попередньо виставляється для огляду; 4) організаційно оформлений, постійно діючий ринок, на якому здійснюють торгівлю цінними паперами, нерухомістю і гуртову торгівлю товарами; 5) вага товару з упаковкою, 6) торгова операція, прибуткова справа, вигідна угода; 7) зменшення курсу паперових грошей; 8) штучне зниження ціни на товари з метою усунення конкурентів; 9) гроші або цінні папери, внесені до банку підприємствами і громадянами на зберігання; 10) нестача матеріальних цінностей порівняно з потребою, невідповідність пропозиції та попиту на товари та послуги; 11) дохід, одержаний власником акції за рахунок прибутку акціонерного товариства; 12) випуск державою цінних паперів, паперових грошей. Для довідок:(Увага! Терміни подано російською мовою!!!) (авизо, эмиссия, брутто, депозит, акциз, гешефт, дефицит, биржа, демпинг, аукцион, девальвация, дивиденд).
ЗАВДАННЯ 7. З поданого ряду випишіть невідмінювані в українській мові терміни. Випишіть їх значення зі словника іншомовних слів. Складіть з ними речення. Алонж, альпарі, кредит, эмбарго, сальдо, бартер, камбіо, жиро, пеня, брокер, рантьє, аваль, нетто.
ЗАВДАННЯ 8. Відредагуйте текст. Особливу увагу зверніть на правильність перекладу та запису економічних термінів. Сьогодні широкого розвитку набули такі форми кредітного співробітництва, як лізінг, компенсаційні угоди. Співробітництво на компенсаційній основі дозволяє споруджувати об’єкти на території країни-заємщика з використанням іноземних кредітів, котрі виплачуються за рахунок виручки від експорта частини продукції, виробленої на створених підприємствах. Існують такі види компенсаційного кредіту: тратта, депозітний сертіфікат, облігаційна зсуда, консорціальний кредіт.
Вправи до § 3 ЗАВДАННЯ 1. Складіть, зорово спираючись на пам’ятку складання конспекту, докладний конспект поданого тексту українською мовою. Ликвидность банка Ликвидность банка – это его способность своевременно погасить свои финансовые обязательства за счет имеющихся у него наличных денежных средств, продажи активов или мобилизации ресурсов из других источников (привлечения депозитов, получения межбанковского кредита и др.). Банк обязан постоянно следить за своей ликвидностью, чтобы не ставить под сомнение свою платежеспособность. В тоже время высокая активность может отрицательно повлиять на доходность активов, поскольку чем выше ликвидность активов, тем ниже от них доход. В практике деятельности банков Украины применяются три показателя ликвидности баланса банка: текущая, краткосрочная или долгосрочная (или общая). К обязательствам банка при расчете показателей текущей краткосрочной или общей ликвидностей относят средства на расчетных, текущих, депозитных счетах и в кредиторской задолженности, а также суммы гарантий и поручительств, представленных банком. К активам банка относят наличность и приравненные к ней средства, средства на корреспондентском счете банка и в обязательных резервах, средства, вложенные в ценные бумаги, дебиторскую задолженность и в кредиты. Текущая ликвидность определяется как соотношение обязательств банка до востребования со сроком погашения в течение месяца и активов с соответствующим сроком исполнения. Величина показателя не более единицы. Краткосрочная ликвидность банка определяется как соотношение всех обязательств банка до востребования со сроком исполнения в течение трех месяцев и активов со сроками не позже трех месяцев от даты, на которую проводится расчет этого показателя. Величина этого показателя не более единицы. Общая ликвидность определяется как соотношение всех обязательств банка и его активов. Значение этого показателя не должно превышать 0,95. (За Ивановым В.М. Деньги и кредит: курс лекций. – К.: МАУП, 1999. – С. 188 – 189).
а) Доберіть синоніми до термінів, які їх мають. б) Підготуйтесь до усного переказу тексту за опорним конспектом.
ЗАВДАННЯ 2. Знайдіть українські відповідники (синоніми) до іншомовних термінів. З’ясуйте, вживання українського чи іншомовного терміна є більш доречним у науковому й професійному мовленні економістів. Як називаються такі синоніми? Чи можлива взаємозаміна іншомовних і українських термінів, що позначають одне й те саме поняття в одному тексті наукового чи ділового стилю? Бартер, ліцензія, інфляція, приватизація, імпорт, експорт, денаціоналізація, емісія, нетто, брутто, дисконтер, квота, ембарго, ліцензія, інвестиція, прерогатива, преференція, пріоритет, превалювати.
ЗАВДАННЯ 3. Доберіть якомога більше синонімів, придатних до вживання в науковому й діловому стилях, до слів: Учений – ? Розглядати – ? Аналізувати – ? Вважати – ? Наукова робота – ? Звертати увагу на – ?
ЗАВДАННЯ 4. Продовжіть синонімічний ряд. Адекватний – рівний.....; ефектний – виграшний....; рентабельний – вигідний....; стимулювати – заохочувати....; диференціювати – розрізняти....; концентрувати – зосереджувати. ЗАВДАННЯ 5. Доберіть синоніми до виділених слів у нижчеподаних словосполученнях. Розширювати експорт, скорочувати експорт, економічний стимул, субсидіювати галузь, бартерна операція, виробляти продукцію, рентабельне виробництво, темпи економічного спаду, імпортувати товари, економити ресурси, державний сектор економіки, пролонгувати термін договору, реалізація товарів, інвестиції в галузь, розширювати експорт товару, дирекція фірми, дотувати галузь.
ЗАВДАННЯ 6. Замініть нижчеподані синоніми стрижневим словом, яке є носієм основного значення, спільного для всього синонімічного ряду. Ощадливість, бережливість – …? Хотіння, жадання, прагнення – …? Цінність, значущість, ціна, значення – …? Злагоджений, одностайний – …? Неодмінний, неухильний, неминучий – …? Спеціаліст, професіонал, майстер – …? Поліпшувати, підвищувати – …? Для довідок: властивий, обов’язковий, фахівець, вартість, зрозумілий, бажання, економія, удосконалювати, експеримент.
ЗАВДАННЯ 7. У поданих реченнях замініть слова, що повторюються, синонімічними, нормативними для наукового стилю. 1. Розглянемо дію інфляції на реальний обсяг виробництва. Розглядаючи причини інфляції, зазначимо, що після виходу економіки з кризи на початку економічного зростання інфляційні процеси не простежуються. 2. Провідні економісти вважають, що основна причина настання гіперінфляції – недостатньо мотивоване збільшення кількості грошей, які перебувають в обігу. Гіперінфляція, вважають західні фахівці, майже завжди породжується безглуздою грошовою політикою держави. 3. Деякі провідні економісти називають помірну інфляцію платою за технічний прогрес. На підтвердження цього вони називають такі аргументи: по-перше, залучення до виробництва більшої кількості ресурсів сприяє постійному збільшенню доходів власників; по-друге, збільшення доходів сприяє збільшенню сукупного попиту, що сприяє зростанню рівню цін на споживчі товари та послуги. 4. Методи боротьби з інфляцією досліджується багатьма сучасними дослідниками, зокрема А. Гальчинським, О. Лаврушиним, М. Алєксєєвим. 5. Висновки з даного дослідження ґрунтуються на даних, здобутих експериментальним шляхом. 6. Обґрунтування теми роботи ґрунтується на найбільш новіших дослідженнях у галузі економіки.
ЗАВДАННЯ 8. Відредагуйте текст. Особливу увагу зверніть на порушення правил добору синонімів у текстах наукового стилю. В економічній теорії під інфляцією розуміють стійке підвищення товарних цін відносно підвищення ціни золота й іноземної валюти. Проте знецінення паперових грошей зовсім не виключає стабільності цін на деякі товари й послуги, і навіть зниження цін на них. Зростання цін, якщо воно обумовлене зростанням якості товарів, інфляції не стосується. Інфляційний процес виявляється в більш високому рівні цін, який безпосереднього не залежить від підвищення видатків на виробництво. Знецінення паперових грошей передусім пов’язане з порушенням макроекономічної рівноваги.
Вправи до § 4 ЗАВДАННЯ 1. Ознайомтесь зі зразком рецензії. Виділіть структурні елементи рецензії. Випишіть лексико-граматичні конструкції, характерні для тексту рецензії. Рецензія на статтю „Навчання персоналу в контексті теорії людського капіталу” студента 5 курсу, групи ЕК-261 Данилишина Сергія Васильовича Упровадження системи розвитку персоналу з огляду на зміни, які відбуваються в економіці Україні та у відносинах України з країнами Європейського союзу у зв’язку з її вступом до ВТО, є необхідним компонентом діяльності підприємств у постіндустріальному суспільстві. Реагування на ці зміни є однією з складових підтримання конкурентоспроможності підприємств за рахунок зростання освітнього рівня персоналу та впровадження системи управління знаннями. Зважаючи на це, актуальність теми статті не викликає сумнівів. Автор розглядає сутність теорії людського капіталу, висвітлює різні підходи до розвитку персоналу, наводить сучасні способи оцінювання ефективності вкладень в людський капітал. Однак глибокому розкриттю сучасного стану навчання персоналу заважає занадто великий історичний екскурс в історію розвитку теорії людського капіталу, докладне тлумачення загальновідомих економічних термінів. Незважаючи на це, з огляду на практичну цінність стаття заслуговує на позитивну оцінку, визначається чіткою структурою, відповідає вимогам, що висуваються до робіт такого роду, її можна рекомендувати до друку. Доцент кафедри економіки підприємства, к. екон. н., доц. Н.М. Лютіков 28 квітня 2011 р.
ЗАВДАННЯ 2. Напишіть рецензію на подану нижче статтю. Регулирование инфляции Инфляция является результатом нарушения равновесия между макроэкономическим спросом и макроэкономическим предложением, превышением первого над вторым. Соответственно основной смысл регулирования инфляции состоит в устранении избытка количества денег, находящихся в обращении, по сравнению с действительно необходимым. Управление совокупным спросом осуществляется посредством налогово-бюджетной (фискальной) и денежно-кредитной политики. Такое управление преследует цель сократить совокупный спрос, довести его до уровня реальных возможностей национальной экономики. Сделать это можно, проведя денежную реформу конфискационного типа, заморозив сбережения населения в банках, путем изъятия из социальных программ «чрезмерных» расходов, сокращения правительственных дотаций и субсидий убыточного производства, жесткое ограничение на повышение заработной платы. Однако такие попытки остановить инфляцию, инспирированную спросом, могут спровоцировать инфляцию, связанную со спадом в экономике. Если фирмы и предприятия ожидают дальнейшего роста цен на приобретаемые ими факторы производства, они начнут сокращать объёмы товаров и услуг, сокращая таким образом капиталооборот. Как следствие экономика страны втягивается в фазу спада, уровень цен начинает увеличивается, а темпы инфляции нарастать. Чтобы избавиться от нового источника инфляции, придется согласиться на высокую безработицу, мораторий на увеличение выплат людей с фиксированным уровнем доходов (бюджетники, пенсионеры), низкий реальный объём национального продукта. Таким образом, ограничивать борьбу с инфляцией только рамками воздействия на совокупный спрос нецелесообразно. Её следует дополнить мерами, связанными с сокращением совокупных издержек, что может достигаться только посредством установления верхних пределов заработной платы и цен. Такая мера понижает инфляционные ожидания хозяйствующих субъектов, ослабляет инфляцию, непосредственно связанную со спадом. (Иванов В.М. Регулирование инфляции / В.М. Иванов // Экономика. – 2008. –№ 5. – С. 23-24) а) Перекладіть текст українською мовою. Складіть до нього російсько-український словник економічних термінів. б) Підготуйтесь до усного переказу тексту за опорними термінами.
ЗАВДАННЯ 3. Доведіть, що подані термінологічні пари є паронімами. а) Подайте російські відповідники кожного терміна. Вклад – внесок; позичка – позика; видатки – витрати; плата – платіж; лишок – надлишок, залишок. б) Випишіть значення кожного терміна зі словника. Складіть з ними речення. Фікс – фіск; трасант – трасат; ліцензія-ліценція; інвестиції-дезінвестиції; девальвація-ревальвація.
ЗАВДАННЯ 4. Перекладіть українською мовою. а) Поясніть різницю у значенні слів „відношення” та „відносини». У якому випадку замість російського „отношения” доречно вживати „відносини”, а у якому „відношення”? Отношения спроса и предложения, внешнеторговые отношения, договорные отношения, отношения товара и денег, кредитные отношения, рыночные отношения, финансовые отношения, хозрасчетные отношения. б) Поясніть різницю у значенні слів „об’єм” та „обсяг”.У якому випадку замість російського „объём” доречно вживати „обсяг”, а у якому „об’єм”? Объём валовой продукции, объём взаимных поставок, объём внутренней торговли, объём выручки, объём закупок, объём партии товара, объём перевозок, объём экспорта, объём денег. в) Поясніть різницю у значенні слів „пропозиція” та „пропонування”. У якому випадку замість російського „предложение” доречно вживати „пропозиція”, а у якому „пропонування”? Встречное предложение, коммерческое предложение, конкурентное предложение, рыночное предложение, свободное предложение, предложение услуг, предложение товаров, тендерное предложение, предложение идей, предложение форм роботы, предложение продукции. г) Поясніть різницю у значенні слів „споживчий” та „споживацький”. У якому випадку замість російського „потребительский” доречно вживати „споживчий”, а у якому „споживацький”? Потребительские товары, потребительский спрос, потребительская психология, потребительские потребности, потребительское отношение, потребительская кооперация, потребительские интересы.
ЗАВДАННЯ 5. Утворіть словосполучення за значенням зі словами: а) обов’язок/зобов’язання, додавши: аліментне, банку, клієнта, грошове, пайове, позичальника, фінансове, позичальника, заставне, кредитора, за рахунками, інвестора, бланкове. Назвіть російські відповідники слів „обов’язок”та „зобов’язання”. б) ціновий/цінний, додавши: папір, документ, політика, повідомлення, реформа, бандероль, лист, річ, книга, джерела, метод. Назвіть російські відповідники слів «ціновий» та «цінний». в) плата/платіж, додавши: орендний, заробітний, безготівковий, на виплат, декадний, грошовий, погодинний, відрядний прострочений, одноразовий. безготівковий, проїзний, податковий. Назвіть російські відповідники слів «плата» та «платіж». г) оборот/обіг, додавши: активів, безготівковий, зовнішньоторговельний, річний, внутрішньоторговельний, грошовий, касовий, цінних паперів, грошовий безготівковий, роздрібний, чековий, торговельний, біржовий, річний, грошовий. Назвіть російські відповідники слів «оборот» та «обіг». д) банківський/банковий, додавши: документ, політика, операція, переказ, система, контроль, службовець, працівник. Назвіть російські відповідники слів „банківський” та „банковий”. е) спекулятивний/спекулянтський, додавши: операції, ціни, торгівля, розрахунки, здібності, оборудки. Назвіть російські відповідники слів „спекулятивний” та „спекулянтський”. ЗАВДАННЯ 6. Перекладіть українською мовою. Экономические отношения, дружеские отношения, соотношение между спросом и предложением, приятельские отношения, моё отношение к одногруппникам, объём помещения 20м3, увеличение объёма поставок продукции, обязанности банка, обязательство заёмщика, оборот активов, обращение денежных средств, рыночное предложение, предложение услуг, , безналичный платёж, плата за услуги, спекулятивные цены, спекулянтские способности, ценные источники информации, ценовые реформы, драгоценный камень, потребительское кредитование, потребительское отношение к жизни, срочный вклад, срочный ремонт. ЗАВДАННЯ 7. Зробіть правильний вибір слів, поданих у дужках, що свідчитиме про знання вами тонкощів української економічної термінології. Вставте потрібні за змістом слова. Свій вибір обґрунтуйте. При товарному виробництві економічні (відношення / відносини / взаємини / стосунки) між людьми виявляються через ринок, через (куплю-продажу / купівлю-продаж) їх продуктів. Коли гроші використовуються як засіб (плати / оплати / платежу / виплати), вони виконують свою основну функцію – функцію засобу (обороту / обігу / обернення / обертання). (Пропозиція / пропонування) грошей – бажання економічних суб’єктів (позичити / запозичити) частину своїх активів заради (одержання/ отримання) (прибутку / доходу (рос. доход). У економічно розвинених країнах рівень постійної інфляції дорівнює 2-3 (відсоткам / процентам). З позицій трудової теорії (вартості / коштовності) К. Маркс розглядав (витрати / затрати / видатки (рос. издержки)) як (затрати / витрати / видатки (затраты)) капіталіста на (вироблення / вироблювання) товару. (Спекуляційний / спекулятивний / спекулянтський) попит виникає в суспільстві з високими інфляційними очікуваннями. (Споживчий / споживацький) вибір – це вибір, який максималізує функцію (корисності / користності / користі) раціонального споживача в умовах обмеженості грошового (доходу, прибутку (рос. доход).
ЗАВДАННЯ 8. Відредагуйте текст. Особливу увагу зверніть на правильність перекладу та запису термінів. Цінові папери – це документи, що обігаються на ринці цінових паперів і виражають майнові відношення, а також підтверджують право власнику на будь-яке майно чи грошові засоби, що не можуть бути реалізовані або передані іншій особі без пред’явлення відповідного документального підтвердження. Цінові папери поділяються на дві основні категорії: риночні та нериночні. Відносно невелика кількість ділерів тримає в руках більшість угод з ціновими паперами уряду. В якості ділерів може виступати віділення крупного банка чи брокерської фирми, а також окрема фирма, що спеціалізується на цьому бизнесі.
Вправи до § 5
ЗАВДАННЯ 1. Ознайомтесь зі зразком наукового відгуку. Виділіть реквізити й структурні елементи тексту відгуку. Випишіть мовні кліше, характерні для тексту наукового відгуку. Встановіть відповідність пропонованого відгуку вимогам. ВІДГУК про дипломну роботу „Співвідношення національних та інтернаціональних термінів в українській лінгвістичній термінології” студентки групи ФФ-241 кафедри української мови та літератури філологічного факультету СНУ ім. В. Даля Безрукавої Олександри Анатоліївни Дипломна робота Безрукавої Олександри Анатоліївни присвячена одній із актуальних проблем сучасного термінознавства – дослідження шляхів поповнення терміносистем, зокрема, лінгвістичної, визначення місця запозичень поряд з власномовними відповідниками і у зв’язку з цим визначення тенденцій термінотворчого процесу на сучасному етапі. Студентка поставила за мету не просто вирахувати кількісне співвідношення українських і запозичених термінологічних одиниць у лінгвістичній термінології, а дослідити ступінь адаптації іншомовних термінів до норм української мови, на прикладі лінгвістичної термінології визначити місце запозичень у термінотворчому процесі, висвітлити три провідних погляди на розбудову терміносистем (пуризм, ксеноманія, утилітаризм) і на цій підставі спрогнозувати тенденції подальшого розвитку лінгвістичної термінології. В основу дослідження покладено ґрунтовні термінологічні та мовознавчі праці. На підставі їх детального аналізу чітко визначено актуальність, мету, об’єкт, предмет і завдання дослідження. Робота має чітку структуру, що засвідчує тривалу й наполегливу дослідницьку діяльність дипломниці, її вміння працювати з науковою літературою, узагальнювати, систематизувати, визначати головне. Заслуговує схвалення дослідження поглядів термінологів і лінгвістів на проблему запозичення, історії формування лінгвістичної термінології, визначення способу запозичення термінологічних одиниць нашою мовою, ретельне розмежування запозичених термінолексем і окремих іншомовних словотвірних формантів, що стали базою для творення нових термінологічних одиниць. У результаті роботи над проблемою студенткою зроблено вагомі висновки, визначено перспективи для майбутніх досліджень, зокрема наголошено на необхідності врахування історичних аспектів формування терміносистем з метою визначення найбільш оптимального шляху для їх унормування й стандартизації. Робота має важливе практичне значення: матеріал та результати дослідження можуть бути використані під час викладання курсів сучасної української літературної мови, української мови за професійним спрямуванням, термінознавства та історії розробки термінологічних проблем в Україні, у спецкурсах і спецсемінарах із проблем лексикології та термінології української мови. Враховуючи це, вважаємо, що дипломна робота Безрукавої Олександри Анатоліївни виконана на належному рівні, її можна рекомендувати до захисту.
Науковий керівник: к. пед. н., доц. кафедри української мови та літератури СНУ ім. В. Даля М.С. Клименко
ЗАВДАННЯ 2. Напишіть відгук про Вашу курсову роботу, використовуючи подані мовні формули. У роботі подано; багатий фактичний матеріал, наведений у роботі автора, підтверджує; загалом, визначаючи позитивні аспекти роботи, слід звернути увагу на окремі помилки й неточності; в роботі подано огляд; автор стверджує, що; отже, основна думка полягає в тому, що; дослідник справедливо відзначає; доказово критикує; спростовує тезу про те, що; необґрунтовано стверджує, що; вирішує питання стосовно; занадто категорично пише; глибоко аналізує; чітко визначає; спрощено показує; детально аналізує.
ЗАВДАННЯ 3. Перекладіть текст українською мовою. Складіть до нього російсько-український словник термінів-іменників зі сфери економіки. Поставте терміни чоловічого роду в Р. в. однини, решту термінів у Д. в. і М. в. однини та Р. в. множини. Виды денежного оборота Денежный оборот – это движение денежного капитала в процессе расширенного денежного производства, непосредственно включающего движение денег на стадиях распределения и обмена. По характеру движения денежных средств он подразделяется на финансы, кредит и денежное обращение, а по форме денег, осуществляющих оборот делится на наличный и безналичный. Наличные расчеты осуществляются между предприятиями и населением, между отдельными лицами. Наличные расчеты между отдельными лицами возникают, как правило, в процессе купли-продажи товаров, предоставления и оплаты услуг. Выдача налички для выплаты заработной платы, стипендий и денежного обеспечения производится банками по срокам, предусмотренных договорами. Наличка выдаётся с расчётного счета предприятий с помощью чеков, на обратной стороне которых указывается целевое назначение денег, снимаемых со счета. Безналичный денежный оборот – часть денежного оборота, в котором движение денег осуществляется в виде перерасчета сумм по счетам в банке или зачета взаимных требований, т. е. без наличных денежных знаков. Большая часть общего денежного оборота осуществляется в безналичной форме. Это обусловлено тем, что безналичный оборот имеет существенные преимущества перед наличным и поэтому более эффективен как для общества в целом, так и для каждого отдельного экономического субъекта. Во-первых, значительно уменьшаются общественные издержки обращения. Во-вторых, создаются необходимые условия для государственного регулирования денежного обращения. В-третьих, улучшается экономическое состояние субъектов денежного обращения, так как ускоряется обращение их денежных средств. (За Ивановым В.М. Деньги и кредит: [кус лекций] / В.М. Иванов. – К.: МАУП, 1999. – С. 35-36.)
ЗАВДАННЯ 4. Випишіть словосполучення, у яких правильно утворено форму родового відмінка однини в іменниках чоловічого роду. Відкриття рахунка – відкриття рахунку. До акту додається – до акта додається. Вручення диплому – вручення диплома. Пам’ятного знаку – пам’ятного знака. До призначеного терміну – до призначеного терміна. Структурного підрозділу – структурного підрозділа. Переїхати до Нового Бугу – переїхати до Нового Буга. Направити до Львову – направити до Львова. Політичного блока – політичного блоку. Незаперечного факту – незаперечного факта. Працівники апарату – працівники апарата. Важливого об’єкта – важливого об’єкту. Своєчасного контролю – своєчасного контроля. Ділового папера – ділового паперу.
ЗАВДАННЯ 5. Поставте подані терміни-іменники у: а) Р. в. однини. Обґрунтуйте вибір варіанту закінчення. Дебет, рахунок, дебітор, вексель, декларант, демпінг, депозит, дефіцит, ринок, баланс, дивіденд, дилер, попит, облік, документ, чек, долар, податок, мільйон, банк. б) Д.в. однини, М.в. однини. Обґрунтуйте вибір варіанту закінчення та зміни кінцевого приголосного основи (у випадку їх наявності). Банк, позика, кредитка, замовник, закупка, заявка, надлишок, заробіток, чек, рахунок, податок, іпотека, оцінка, пільга, марка (товарна), маркетинг. в) Р.в. множини. Обґрунтуйте вибір варіанту закінчення. Аванси, гроші, позички, акції, фонди, громадяни, вкладники, аукціони, ціни, біржі, брокери, валюти, послуги, векселі, розрахунки, платежі, кредити, долари.
ЗАВДАННЯ6. Виправте, де потрібно, помилки, допущені у відмінкових закінченнях іменників у: а) Р. в. однини: Споживачу, інвестора, бюджета, замовнику, заявника, імпорту, ордера, курсу, надлишка, збуту, комерсанта, каталогу, продажа, курсу, карбованця, франку, відсотка, проценту, мільйона, рублю. б) Д.в. однини: Націнкі, відсоткові, цінникові, вагі, боржнику, поставкі, книгі (бухгалтерській), обігі, обсягу, заявнику. в) Р.в. множини: Вартостів, власностів, відомостів, гривнів, собівартостів, витратів, видатків, доходів, позиків, постачаннів, застав, фінансуваннів, митниць, розцінків.
ЗАВДАННЯ7. Перепишіть, розкриваючи дужки. Вибір обраного варіанту обґрунтуйте. Вексель – (цінн(ий, а), цінов(ий,а) (папір, бумага), як(ий,а) свідчить про безумовне грошов(ий, е) (обов’язок, зобов’язання) векселедавц(я, ю) (виплати, сплатити, заплатити, уплатити) після настання (срок(у, а), строк(у, а), термін(у, а)) певну (суму, сумму) грош(ів, ей) власник(у, ові) вексел(я, ю). Існують два (вигляди, види) вексел(ей, ів) – простий і (переказний, перевідний). (Переказний, перевідний) вексель (трата, тратта) відрізняється від простого тим, що виписується (кредітором, кредитором) і є наказом боржник(у, ові) (виплати, сплатити, заплатити, уплатити) у зазначений (срок, строк, термін) визначену (суму, сумму) грош(ів,ей) третій особі – (ремитенту, ремітенту). Щоб наказ трасант(у, а) набув чинності, боржник підтверджує свою згоду про (виплату, сплату, уплату) у формі акцепт(а, у).
ЗАВДАННЯ8. Відредагуйте текст. Особливу увагу зверніть на правильність перекладу та запису економічних термінів. Знайдіть слова, у яких допущено помилки на повторені на занятті правила. Поясніть правильність їх написання. Зберігальні сертіфікати – письмове свідоцтво банка про депонування грошових коштів, яке підтверджує право вкладнику на отримання після закінчення встановленого терміна депозіта і процентів по ньому. Видаються зберігальні сертіфікати строкові (із зазначенням договірного проценту і на визначений термін), до затребування, іменні, на пред’явника. Іменні сертіфікати обертанню не підлягають, а їхня продажа іншим особам є недійсною. Дохід по зберігальним сертіфікатам виплачується по пред’явленню їх для оплати до банка, який випустив ці сертіфікати. Якщо власник сертіфіката вимагає депонованих коштів за срочним сертіфікатом раніше обумовленого в ньму терміна, то йому виплачується занижений процент, рівень якого визначається на договірних умовах під час внесення депозіта.
Вправи до § 6
ЗАВДАННЯ 1. Проаналізуйте подану статтю в контексті основних вимог до змісту, побудови та мовленнєвого оформлення. Випишіть з тексту статті лексико-граматичні конструкції, які відображають структуру тексту наукової статті. Подайте можливі синонімічні замінники виписаних конструкцій. Визначте вид цієї статті за способом розкриття теми. к.е.н., професор, Небава М.І. Вінницький національний технічний університет
Еволюція поглядів на систематизацію Постановка проблеми. Підвищений інтерес до проблематики соціального капіталу, що спостерігається останнім часом, пов'язаний, насамперед, із широкими можливостями результативного визначення стану формування демократичного суспільства в Україні, яке знаходиться поки що в зародковому виді [1], в таких категоріях як соціальні мережі, довіра, соціальна стабільність, соціальна згуртованість, соціальна єдність, активний соціальний ресурс та інші. В цьому аспекті потребує невідкладного з'ясування питання про соціальний капітал як потенціальний ресурс економічного зростання та його джерел; виокремлення тих типів ресурсів, які люди отримують завдяки своїм соціальним зв’язкам; дослідження впливу соціального капіталу на зростання людського капіталу та визначення ролі перерозподільних функцій соціального капіталу в системі ринкового середовища. Між тим, відсутність реального соціального капіталу, його роз'єднаність, шкодить довірі й спільним діям. Поряд з цим, виникає також стійкий небезпідставний сумнів, що соціальний капітал дотепер не має усталеного визначення. Все це робить актуальною проблему генезису еволюційної парадигми соціального капіталу та систематизації поглядів в концепції соціального капіталу. Аналіз останніх публікацій. Розробка концепції соціального капіталу достатньо представлена в сучасній соціально-економічній [3-6;9;13-15;19], соціолого-психологічній [10-12;16-18] і політологічній літературі [2;5;8;14], однак, було б перебільшенням стверджувати, що проблема систематизації підходів в дослідженні природи соціального капіталу перебуває в центрі уваги. Між тим, в процесі аналізу ролі, місця і впливу соціального капіталу на суспільно-економічне життя виникають серйозні труднощі концептуального характеру, які пов'язані з наявністю різних точок зору на категорію «соціальний капітал», тобто з невизначеністю самого предмета дослідження. Цілком очевидно, що при існуючій розмаїтості підходів до систематизації теорій соціального капіталу виникає невирішена проблема співвідношення цих підходів і визначення перспектив їхнього використання в подальших дослідженнях такого феномену як соціальний капітал. Мета статті. Проаналізувати еволюцію поглядів і підходів до систематизації теорій соціального капіталу, визначити їхній зміст та розробити їх наукову класифікацію і перспективи використання в подальших дослідженнях соціального капіталу. Для якісного розвитку концепції соціального капіталу та її змістовного збагачення має сенс розглянути різні погляди в контексті систематизації теорії соціального капіталу і окреслити хоча б у першому наближенні структуру існуючих підходів до визначення й дослідження соціального капіталу. Виклад основного матеріалу. Вперше термін «соціальний капітал» ми зустрічаємо в Джадсона Ханіфана, у дискусії по сільських школах у 1916 році. Він використав цей термін для опису «тих значущих обставин, що впливають на повсякденне життя кожного». Ханіфан дійшов висновку про необхідність виховання доброї волі, братерства, симпатії один до одного й вміння налагоджувати соціальні стосунки між людьми, які «утворюють соціальну одиницю». Через півстоліття термін «соціальний капітал» почав широко вживатися в літературі. Свій внесок у це зробили, перш за все зарубіжні дослідники. Так, Джейн Джекобс – у застосуванні до міського життя й добросусідства, Пьєр Бурдьє – по відношенню до соціальної теорії. У 80-их рр. роках Джеймс Коулман увів цей термін в академічне обговорення в контексті освіти. У 90-их рр. Роберт Патнем застосував соціальний капітал в популярній темі для політичних дискусій, тоді ж тему «соціального капіталу» підхопив також Світовий Банк. Насправді поняття «соціальний капітал» є розмитим і неоднозначним. Економістам воно важливе для розуміння неформального боку існування ринку. Політологи пов'язують цей термін з довірою до влади; фахівці з PR-технологій воліють говорити про капітал репутацій. Для соціологів соціальний капітал означає, передусім, якість соціальних зв'язків у таких вимірах як довіра, взаємоповага і взаємодопомога. У зв'язку з тим, що важко знайти чітке визначення соціального капіталу, у літературі інколи має місце його інтерпретація за принципом «від зворотного». Тобто, дослідники визначають ті суспільства, які відрізняються корупцією, хабарництвом, взаємною недовірою влади і суспільства як такі, що в них відсутній або не розвинутий соціальний капітал. В останні десятиліття спостерігається свого роду «капіталізація соціології» – явне захоплення терміном «капітал»: поряд з існуванням понять «людський капітал», «інтелектуальний капітал», «соціальний капітал науки», «освіта як соціальний капітал» [2], з’явилися словосполучення «мовний капітал», «капітал довіри», «рефлексивний капітал», «культурний капітал», «релігійний капітал», «юридичний капітал», «капітал самостійності», «споживчий капітал» і т.д. [3]. Спочатку на генетичному рівні соціальний капітал визначався як «ресурси, засновані на родинних відносинах в групі членства» [4]. Тобто П.Бурдьє звернув увагу на існування деякого віртуального феномену, який при всій своїй символічній і важко вимірюваній природі має властивість трансформуватися у цілком конкретні переваги, можливості, врешті-решт у реальні ресурси. З часом поняття «соціальний капітал» наповнювалося новим ресурсним змістом, оскільки в реальному економічному житті, все впливовішими на ефективність нашої діяльності стають нематеріального роду фактори, які нерідко є або вирішальними чинниками успіху, або причиною невдач, за ніби-то однакових початкових умовах і матеріальних ресурсах. На це особливо звернув увагу Джеймс Коулмен, запропонувавши включити соціальний капітал до структури факторів ефективності виробництва і визначив його як потенціал взаємної довіри та взаємодопомоги, що цілеспрямовано і раціонально формується в міжособистісних відносинах: зобов’язання та очікування, інформаційні канали й соціальні норми [5]. Таким чином, з боку структурного підходу соціальний капітал виступає як сукупність мережних контактів, а з погляду інституціонального підходу соціальний капітал є накопиченням довіри й вимірюється кількістю накопичених зобов'язань. Цікавий з економічної точки зору погляд Дж. Тернера [12], згідно з яким соціальний капітал є чинником, що збільшує потенціал економічного розвитку суспільства за рахунок створення й розвитку соціальних зв'язків і моделей соціальних організацій. При цьому соціальний капітал формується, по-перше, як об'єднання індивідів, що вирішують завдання фундаментального характеру і пов'язані з виробництвом, відтворенням, регулюванням і координацією основних потреб. Завдання ці вирішуються на рівні соціальних інститутів, тобто на макрорівні. По-друге, соціальний капітал формується як корпоративні елементи людського капіталу і категоріальні елементи, які генерують соціальні відмінності, що впливають на ставлення до них у суспільстві. Це корпоративні й соціальні осередки, що представляють мезорівень. По-третє, соціальний капітал формується як безпосередні особисті відносини в корпоративних і соціальних осередках – це мікрорівень. Макрорівневого трактування соціального капіталу дотримується Р.Патнам [14], який вважає, що особливістю громадського життя є наявність мережі взаємин, що існують між людьми, норм цих відносин і довіра, тобто все, що дозволяє учасникам відносин діяти спільно більш ефективно в досягненні загальних цілей. До прихильників такого підходу можна віднести й Ф. Фукуяму, який розглядає соціальний капітал як певну можливість людей працювати разом заради досягнення цілей у групах і організаціях [15]. Зазвичай, кожний з рівнів розкриває специфічну картину формування соціального капіталу й дозволяє визначити ступінь соціальної активності, однак, такий, назвемо його умовно трьохрівневий підхід до визначення й дослідження соціального капіталу, трохи утрудняє концептуальне пояснення дійсності та її вплив на формування соціального капіталу. Пояснюється це тим, що соціальну реальність не можна чітко розмежувати по рівнях і тому аналіз на кожному рівні з неминучістю приводить до необхідності аналізу на двох інших. Отже, представляється досить цікавим і плідним все-таки структурно-інституціональний підхід, при якому виділяються структурний й інституціональний бік соціального капіталу. Структурною основою соціального капіталу виступають соціальні мережі. Р. Роуз розглядає соціальний капітал як сукупність формальних і неформальних соціальних мереж, які індивіди використовують для виробництва або розподілу товарів і послуг. Це поряд з іншими характеристиками підтверджує, що соціальний капітал виникає у відносинах між індивідами [16]. Неформальні соціальні мережі припускають наявність особистісних довірчих відносин між обмеженою кількістю індивідів, що добре знають один одного, зв'язаних кровним спорідненням, спільністю інтересів або дружбою. Формальні мережі розглядаються як офіційні організації, що діють у рамках правового поля, що мають певну структуру, юридичний статус. Тут зв'язки між індивідами й зв'язки між організаціями опосередковані і багаторівневі. Відносини між неформальними соціальними мережами й офіційними організаціями обумовлені наступними обставинами. Саме в рамках мережної системи відтворюються стратифікаційні розбіжності, які пов'язані з нерівним доступом до соціальних мереж. Вимірюється ж соціальний капітал ступенем охопленості тією чи іншою мережею, а також розмірами й щільністю цих мереж, міцністю й інтенсивністю мережних зв'язків. В основі інституціонального підходу лежить проблематика довіри. Різні автори по-різному розглядають довіру стосовно соціального капіталу. Р.Патнам [14] розцінює її як елемент соціального капіталу, Е. Лессер [17] висловлює думку про те, що довіра є окремим поняттям і може бути як джерелом соціального капіталу, так і його результатом. Це твердження ґрунтується на тому, що довіра й соціальний капітал зміцнюють один одного. Таку думку підтримує також академік Кремінь В. [18]. Соціальний капітал створює міцні відносини, а довіра, яка виникає в результаті цього, в свою чергу продукує взаємність і довіру, і як результат є довіра на макрорівні, що сприяє формуванню загальних цінностей. Однак повною мірою в руслі інституціонального підходу перебуває позиція Ф. Фукуями, що прирівнює довіру до соціального капіталу. Довіра, за Ф. Фукуямою [19], є ключовою характеристикою розвинутого людського суспільства, що проявляється й на індивідуальному, і на соціальному рівні (довіра до соціальних інститутів і держави в цілому). Саме довіра визначає прогрес, а успіх самореалізації конкретного суспільства залежить насамперед не від ринкових принципів і не від врахування традицій, а тільки від одного рівня довіри, що існує в суспільстві. На наш погляд, безсумнівною перевагою структурного й інституціонального підходів до дослідження соціального капіталу є те, що в його основі знаходяться системоутворювальні категорії, що дозволяє досить глибоко проникнути в сутність досліджуваних реалій. Висновки. На підставі аналізу різних підходів до дослідження соціального капіталу та узагальнивши результати аналізу, можна виділити три основних типи систематизації теорій соціального капіталу: трьохрівневий, структурно-інституціональний і предметно-функціональний. Зазначені типи систематизації теорій соціального капіталу перебувають у тісному взаємозв'язку й взаємно доповнюють один одного, що видно хоча б з того, що теорію того самого автора, класифікуючи з різних підстав, можна віднести до різних типів. Подальші дослідження в аспекті даної проблеми дозволять теоретично коректно описувати проблемні процеси формування якісно нового інституціонального вітчизняного середовища, використовувати концепцію соціального капіталу як одну із основ розуміння соціальної структури суспільства в парадигмі раціональної поведінки. А) Напишіть анотацію-резюме до поданої статті. Випишіть 5-6 ключових слів (словосполучень), які розкривають зміст статті. Б) Зверніть увагу на правильність оформлення цитат і посилань в тексті статті. Які види цитування застосовує автор? В) Проаналізуйте подану статтю за планом: - тема, основна проблема, головна думка; - мета й завдання автора; - узгодженість назви статті з основним змістом; - композиція статті, висновки; - доречність застосування мовних засобів.
ЗАВДАННЯ2. Напишіть оглядову статтю на одну з тем за вибором. 1. Сутність і види сучасної інфляції. 2. Методи антиінфляційної політики.
ЗАВДАННЯ 3. Запишіть, розкриваючи дужки. Поясніть написання складних іменників. (Мікро)економіка, (макро)економіка, (гіпер)інфляція, (акт)повідомлення, (міні)кредит, (банк)кредитор, (біл)брокер, (брутто)премія, (мега)прибутки, (бухгалтер)ревізор, (бюджет)нетто, (країна)імпортер, (виставка)ярмарок, (грос)бух, (дебет)авізо, (купівля)продаж, (держ)бюджет, (нац)банк, (держ)пром, (банк)гарант, (напів)фабрикат, (пів)відсотка, (орендо)давець, (євро)валюта, (бізнес)одиниця, (само)окупність.
ЗАВДАННЯ 4. Запишіть, розкриваючи дужки. Поясніть написання складних прикметників. (Фінансово)економічний, (економіко)статистичний, (пів)річний, (економічно)вигідний, (крос)факторний, (виробничо)комерційний, (функціонально)вартісний, (зовнішньо)економічний, (постачально)збутовий, (прямо)пропорційний, (високо)ефективний, (поза)бюджетний, (понад)кошторисний, (інвестиційно)комерційний, (товарно)сировинний, (вільно)конвертований, (зовнішньо)торговельний, (кредито)спроможний, (швидко)псувний, (довго)строковий, (товаро)супровідний, (розрахунково)грошовий, (проектно)кошторисний, (середньо)річний, (анти)демпінговий, (двадцяти)відсотковий, (багато)валютний, (валютно)обмінний.
ЗАВДАННЯ 5. З поданих слів утворіть складні прикметники. Поясніть їх написання. Використовуючи іменники, подані для довідок, утворіть з ними словосполучення за значенням. Нормативний + розрахунковий; орендний + підрядний; взаємний + вигідний; аграрний + промисловий; середній + річний; матеріальний + технічний; суспільний + корисний; суспільний + необхідний; матеріальний + відповідальний. Для довідок: особа, продукт, праця, база, обсяг, комплекс, умови, форма, ціна.
ЗАВДАННЯ 6. Виправте, де потрібно, допущені помилки в написанні складних слів. Свою відповідь аргументуйте. А) Агро-промисловий, суспільнокорисний, виробничо-збутовий, довго-строковий, фінансово-кредитний, золото-валютний, експортно-імпортний, товаро-обмінний, поза-бюджетний, виробничо-збутовий. Б) Біл-борд, бізнесплан, гіпермаркет, дебеткартка, євро-облігація, форс-мажор, франко-одержувач, холдингкомпанія, фондо-віддача, право-здатність, мінімаркет, товаро-обіг.
ЗАВДАННЯ 7.Відредагуйте текст. Особливу увагу зверніть на правильність перекладу та запису економічних термінів. Знайдіть слова, у яких допущено помилки на повторені на занятті правила. Поясніть правильність їх написання. Стратегією грошовокредітної політики послідовників монетарістської школи є впровадження постійної, передбачуваної денежної політики, вільної від алогічних змін курса. Постійне збільшення грошової масси, яка перебуває в обертанні, яка приблизно дорівнює три-відсотковому росту реального об’єма виробництва, властивого довго-строковим часовим інтервалам є найкращою, з точки зору більшості монетарістів, грошовою політикою.
Вправи до § 7 ЗАВДАННЯ 1. Ознайомтесь з поданими тезами. Виділіть початок і закінчення кожної структурної частини тез. Чи відповідають подані тези вимогам, які висуваються до наукових робіт такого типу? Свою відповідь аргументуйте. ОСОБЛИВОСТІ ЕКОНОМІЧНОГО АНАЛІЗУ РОЗВИТКУ РЕГІОНАЛЬНОЇ РИНКОВОЇ ІНФРАСТРУКТУРИ Максимова Т.О., Корниенко ЮМ, Східноукраїнський національний університет ім. Володимира Даля Необхідність дослідження, аналізу й діагностики стану регіональної ринкової інфраструктури (РРІ) визначається її впливом на ринкові процеси. Для регіону ринкова інфраструктура являє собою не тільки найважливішу складову частину виробничого потенціалу регіону, вона є організаційним і технологічним інструментом здійснення ринкового процесу й виконання функцій маркетингу. Регіональну ринкову інфраструктуру варто розглядати як сукупність допоміжних підгалузей, які організаційно і матеріально забезпечують основні ринкові процеси – взаємний пошук між продавцями і покупцями, товарорух, обмін товарів на гроші, господарсько-економічну й фінансову діяльність таких ринкових структур, як торгівля, сфера послуг, інформаційне обслуговування, організація й здійснення грошових операцій між учасниками ринкових процесів. Технологія здійснення названих процесів, що являє собою сукупність технічних засобів, методів і прийомів виконання цих процесів, залежить від того, якою мірою у сфері товарного обігу використовуються досягнення науки й техніки, яке їх інноваційно-інвестеційне забезпечення. Тому РРІ являє собою особливий предмет економічного дослідження й аналізу. Предметом економічного аналізу РРІ є стан і динаміка розвитку процесів її функціонування, включаючи матеріально-технічний і трудовий потенціал збуту, торгівлі й сфери послуг, інформаційне й транспортне забезпечення ринкової діяльності. Основною метою економічного аналізу РРІ є оцінка стану і діагностування рівня реалізації потенційних можливостей матеріально-технічної бази. Реалізація зазначених задач, характеристика інфраструктури регіонального ринку та його елементів здійснюється за допомогою системи показників. Але з позиції маркетингу певний інтерес має аналіз матеріально-технічного потенціалу елементів інфраструктури, оцінка їх стану та динаміки розвитку. Для дослідження регіональної ринкової інфраструктури характерне з'єднання високого ступеня формалізації дослідницького процесу, використання математичного апарата, методів статистичного моделювання поряд з неформалізованою, описовою характеристикою досліджуваних явищ і процесів, їхньою якісною оцінкою, тобто ринковою діагностикою. Необхідно відзначити, що погляди різних шкіл маркетологів на методологію дослідження РРІ діаметрально розходяться. Одні є прихильниками застосування методів кількісного, формалізованого аналізу (школи Ф. Котлера, Д.Ф. Коксу, Р.Д. Базела, Ф. Букереля, а у нашій країні – А.В.Войчак, С.С.Гаркавенко, В.І.Герасимчук, А.А.Мазаракі), інші дотримують думки, що розвитку РРІ, де рідко складаються однакові ситуації і нічого ніколи не повторюється, властиві неформальні методи дослідження (школа К. Симмондса). Проте специфіка маркетингу дозволяє не тільки сполучати ці напрямки, але і доповнювати, збагачувати їх. У дослідженні РРІ особливу роль відіграють статистичні методи збирання, оброблення й аналізу масивів інформації. Разом із тим, крім статистичних методів дослідження РРІ, необхідно ширше використовувати методологію інших наук. Дослідження РРІ повинні бути засновані на методах і прийомах статистики, економетрії, соціометрії, кваліметрії, біхевіоризму і специфічних неформальних маркетингових прийомах. У теорії маркетингового дослідження існує поняття трьох банків маркетингу: банку інформації - єдиної оперативної системи збереження і використання даних (нагромадження інформації, її систематизація й передача користувачам), що формується у виді таблиць, карток, досьє чи безпаперової інформаційної технології (дискет, магнітних стрічок); статистичного банку- набору статистичних методів згортання, угруповання й аналізу даних, які дозволяють одержувати оцінки ринкових процесів і виявляти причиниво-наслідкові зв'язки; банку моделей - результатів маркетингового дослідження у формі набору статистичних і специфічних маркетингових моделей. Вони дозволяють забезпечити вибір оптимальних рішень (прогнозні моделі попиту і місткості ринку, коефіцієнти еластичності попиту та пропозиції, моделі реакції попиту, криві «навчання і досвіду», матриці маркетингової стратегії, моделі демографічної сегментації ринку, ефективності рекламних заходів, поводження покупців, криві життєвого циклу товару). Сучасна методологія розрізняє і навіть протиставляє один одному два напрямки маркетингового дослідження: Desk-research, тобто «дослідження за письмовим столом», чи «кабінетне» дослідження, обробка вже існуючої, вторинної інформації і field-research, тобто "польове" дослідження, збір і обробка даних для конкретного маркетингового аналізу. Дійсно, визначені розходження цих методів дослідження існують, але немає ніяких підстав для їхнього протиставлення і тим більше присвоєння їм різних ступенів важливості. Кожне з них вирішує свої задачі, доповнюючи й розвиваючи один одного. При оцінці варіантів розвитку РРІ в умовах ринкової конкуренції найбільш доцільним є застосування методів імітаційного моделювання. Для їхньої реалізації будується модель контрольованих і неконтрольованих факторів ринкового середовища. Імітаційне моделювання застосовується у випадках, коли одержання повної математичної моделі не представляється можливим. Деякі фахівці вказують, що цей метод певною мірою є мистецтвом, оскільки добір істотних фактів і залучення спрощених рішень на підставі обмеженої точності даних спираються на інтуїцію і практичний досвід дослідника. Розглянуті підходи не вичерпують перелік методів, які можуть знайти застосування у дослідженнях стану і динаміки розвитку регіональної ринкової інфраструктури. А. Випишіть з тексту тез прикметники у формі вищого й найвищого ступенів порівняння. Б. Випишіть прикметники, від яких ступені порівняння утворити не можливо.
ЗАВДАННЯ 2. Перекладіть текст українською мовою. Випишіть з нього прикметники й прикметникові словосполучення. Визначте розряд прикметників. Від якісних прикметників (якщо це можливо) утворіть всі форми ступенів порівняння. Курс валютный гибкий (рыночный) – валютный курс, который формируется на валютном рынке под действием спроса и предложения. Различают: плавающий валютный курс – режим свободного колебания курса, который базируется на рыночном механизме валютного регулирования. Плавающие курсы характерны для ведущих твердых валют – доллара США, немецкой марки, английского фунта стерлингов, японской ены и т.д.; колеблющийся валютный курс – курс, который изменяется в зависимости от спроса и предложения на валютном рынке, но корректируется валютными интервенциями центрального банка с целью выравнивания временных резких колебаний.
ЗАВДАННЯ 3. Поставте наголоси в поданих прикметниках. Утворіть всі можливі форми ступенів порівняння прикметників. Вигідний, рентабельний, податковий, дохідний, щорічний, прибутковий, збитковий, взаємовигідний, самоокупний.
ЗАВДАННЯ 4. З поданих прикметникових словосполучень випишіть ті, в яких прикметники не можуть утворювати форми ступенів порівняння. Ринкові відносини; ділова пропозиція; високий рівень розвитку; брокерська фірма; інвестиційні фонди; приватний банк; дешевий товар; економічні відносини; велике підприємство; акціонерне товариство; великий прибуток; короткий термін; вагомий внесок.
ЗАВДАННЯ 5. Вставте потрібні за значенням прикметники, які допоможуть глибше розкрити значення оренди в сучасних умовах господарювання. Поясніть, які з прикметників можуть утворювати ступені порівняння, а які ні? Чому? Оренда стає однією з форм ... власності. ... оренда дає селянинові відчуття господаря. Два роки роботи в умовах ... відносин у багатьох господарствах показали ... переваги ... методів господарювання навіть у ... умовах. Темпи впровадження ... форм підряду залежать від ... і ... факторів. Для довідок: довготерміновий, всенародний, орендний, незаперечний, новий, несприятливий, об’єктивний, суб’єктивний.
ЗАВДАННЯ 6. Виправте неправильно утворені форми ступенів порівняння і неправильно утворені порівняльні конструкції з прикметниками. Самий розумний, самий улюблений процес, більш відвертіші слова, менш зрозуміліші поняття, найбільш вдаліший експеримент, найменш перспективніший науковець, кращі кадри фірми, кращі результати пошуку, практика корисніша навчання, прибуток більший затрат, мигдаль дорожчий арахісу, попит вищий пропозиції, прибутки нижчі видатків.
ЗАВДАННЯ 7. Перепишіть текст, розкриваючи дужки. Вибір граматичних форм прикметників обґрунтуйте. Ринкова економіка є (більш складнішою, більш складною) й (більш вимогливою, більш вимогливішою), ніж адміністративна. За умов вільного потоку капіталу, ресурсів, ноу-хау і сучасної продукції більшості наших підприємств із (застарівшими, застарілими) системами управління, технологіями, товарами на ринку робити нічого. Тому керівникам у (самі короткі, найкоротші) строки треба буде пройти шлях через науку, практику до (найвищого, самого високого) мистецтва управління. Без опанування сучасної теорії мистецтва менеджменту вітчизняними підприємствами не зупинити наростання (кризисних, кризових) процесів в Україні.
ЗАВДАННЯ 8. Спишіть, розкриваючи дужки, поясніть вживання великої літери. А) (Р,р)ада (Є,є)вропи; (Р,р)ада (Е,е)кономічної (В,в)заємодопомоги; (Ц,ц)ентр (С,с)тратегічних і (М,м)іжнародних (Д,д)осліджень; (К,к)омітет з (Т,т)оргівлі (С,с)ільськогосподарськими (Т,т)оварами; (М,м)іністерство (Т,т)оргівлі (У,у)країни; (З,з)акон (П,п)ро (К,к)онтроль за (Е,е)кспортом; (Є,є)вропейський (Б,б)анк (Р,р)еконструкції і (Р,р)озвитку; (Є,є)вропейське (Е,е)кономічне (С,с)півтовариство; (Р,р)ада з (Е,е)кономічної (П,п)олітики США; (Б,б)анк “(А,а)валь”; (Д,д)ержавні (Т,т)орговельні (П,п)ідприємтва; (В,в)ідділ (Д,д)оговорів; (Г,г)оловний (Е,е)кономіст; (П,п)рограма з (Т,т)оргівлі та (Р,р)озвитку; (П,п)одаток на (Д,д)одану (В,в)артість; (В,в)сесвітня (Т,т)оргівельна (О,о)рганізація. Б) (Г,г)оловне (У,у)правління (Д,д)ержавного (С,с)трахування; (М,м)іністерство (Ф,ф)інансів України; (М,міжнародний) (В,в)алютний (Ф,ф)онд; (С,с)хідноукраїнський (Н,н)аціональний (У,у)ніверситет імені Володимира Даля; (Д, день) (П,п)рацівника (Б,б)анківської (С,с)фери; (В,в)ерховна (Р,р)ада України; (П,п)резидент України; (А,а)кціонерний (К,к)омерційний (Б,б)анк „(У,у)країна”; (Е,е)кономічний (Ф,ф)акультет; (К,к)афедра (О,о)податкування; (Д,д)екан (Ф,факультету, (Д,д)октор (Н,н)аук; (Д,д)оцент; (З,з)ахідна Україна; (С,с)хідна Україна; (С,с)хідний (Р,р)егіон України; (С,с)хід України; (П,п)івдень України; (М,м)етодична (Р,р)ада (Е,е)кономічного (Ф,факультету); (В,в)чена (Р,р)ада (У,у)ніверситету; (Е,е)кономічна (М,м)одель (К,к)ейнса; (К,к)ейнсіанська (М,м)одель (С,с)поживання.
ЗАВДАННЯ 9. Відредагуйте речення. Виправте помилки, допущені при утворенні ступенів порівняння прикметників. 1. Найбільш вигідніший кредит можна оформити у Приватбанку. 2. Безготівкова оплата більш розповсюдженіша форма розрахунків у всьому світі, чим готівкова. 3. Microsoft – сама успішна корпорація світу. 4. Найневигідніше вкладати кошти в аграрний комплекс. 5. Пільгові позики для банків менш вигідніші, чим іпотечні позички. 6. Зони вільної торгівлі – найпрекрасніше середовище для розквіту тіньового бізнесу.
Вправи до § 8 ЗАВДАННЯ 1. Перекладіть українською мовою, звертаючи увагу на переклад дієприкметникових зворотів. Свободно конвертируемая валюта; свободно плавающая валюта; текущий счет; галопирующая инфляция; растущие проценты; предвиденная инфляция; скользящее планирование; двойная действующая ставка; товары, подлежащие реализации; сумма цен товаров, проданных в кредит; взаимно погашающиеся платежи; денежная масса, находящаяся в обращении; сроки, оговоренные контрактом.
ЗАВДАННЯ 2. Усно. Оберіть варіант речення, у якому дієприкметникові звороти перекладено правильно. Свою думку аргументуйте. 1. Фірма – організація, володіюча підприємствами й ведуча на них господарську діяльність. / Фірма організація, що володіє підприємствами й веде на них господарську діяльність. 2. Ставка позичкового процента – ціна, що сплачується за використання чужих коштів. / Ставка позичкового процента – ціна сплачувана за використання чужих коштів. 3. Ринок – механізм, зводячий разом покупців і продавців. / Ринок – механізм, що зводить разом покупців і продавців. 4. Виробнича функція – закон, що встановлює залежність між затратами факторів виробництва та розмірами виготовлюваної продукції. / Виробнича функція – закон, всановлюючий залежність між затратами факторів виробництва й розмірами виготовляємої продукції. 5. Мікроекономіка – розділ економічної теорії, досліджуючий логіку й фактори динаміки економічної поведінки одиничних суб’єктів ринку.
ЗАВДАННЯ 3. Виправте помилки у реченнях з дієприкметниковими зворотами. 1. Валютна система– це механізм, пов’язуючий окремі національні економічні системи в єдине світове господарство. 2. Ревальвація – дія, спрямованна на підвищення курсу національної валюти, стимулююча споживчий попит на імпорт. 3. Трансфертні платежі – безкоштовні субсидії держави, спрямовані на підтримку сімей з низьким статком. 4. Кредит – рух позичкового капіталу, надаваємого банками у позику за умов забезпечення повернення. 5. Міжнародні розрахунки – система організації і регулювання платежів по грошовим зобов’язанням, виникаюча у зовнішньоекономічній діяльності. 6. Котировка – курси валют, виражаючіся в національній валюті. 7. Крос-курси – співвідношення між двома валютами, витікаюче з їх курсу по відношенню до третьої валюти. 8. Комерційні банки зобов’язані дотримуватися економічних нормативів, встановлюємих НБУ.
ЗАВДАННЯ 4. Виправте помилки в реченнях із дієприслівниковими зворотами. 1. Ознайомившись із документацією, комісією виявлено багато недоліків у роботі фірми. 2. Переглянувши бухгалтерську звітність, в аудиторів з’явилися запитання до директора. 3. Прочитавши резюме, начальнику відділу кадрів стало зрозуміло, що він має справу з фахівцем. 4. Закінчивши університет, мене призначили на посаду заступника головного економіста. 5. Повернувшись із-за кордону, йому захотілося відкрити власну фірму. 6. Працюючи на виробництві студентами здобуваються практичні навички.
ЗАВДАННЯ 5. Складіть текст-розповідь про інфляцію (тези), давши визначення інфляції, зазначивши її види, фактори, що спричиняють зростання інфляції. При складанні тексту використайте подані терміни, переклавши їх спочатку українською мовою: ползучая инфляция, галопирующая инфляция, гиперинфляция, отложенный спрос, текущий спрос, инфляционная спираль, финансовый крах, деньги, не подтвержденные товарами, безрассудная денежная политика, номинальный доход, реальный доход
ЗАВДАННЯ 6. Подайте нормативні відповідники перекладу українською мовою слова „следующий”. Следующий день, на следующий год, повестка дня следующая, пришли к следующим выводам, поступим следующим образом, в последующем надо. ЗАВДАННЯ 7. Відредагуйте текст. Особливу увагу зверніть на правильність перекладу та запису термінів і термінологічних сполучень. У міжнародній практиці залежно від середньорічного темпа прироста цін прийнятий поділ інфляції на три вида: повзуча – не більше 5-10%; галопуюча – від 10% до 50% (інколи до 100%); гипер-інфляція – більше 100% (МВФ гипер-інфляцією вважає середньомісячний прирост цін 50%). Для промислово розвинутих країн притаманна повзуча інфляція, тобто невелике помірне знецінювання з року в рік. У розвиваючихся країнах переважає галопуюча та гипер-інфляція.
ЗАВДАННЯ 8. Перекладіть текст українською мовою. Складіть до нього російсько-український перекладний термінологічний словник. Випишіть значення іншомовних термінів. Особливу увагу зверніть на переклад дієприкметників. Підготуйтесь до усного переказу тексту за опорними термінами. Ценные бумаги Ценные бумаги – это документы, обращающиеся на рынке ценных бумаг и выражающие имущественные отношения, а также подтверждающие право на какое-либо имущество или денежные средства, которые не могут быть реализованы или переданы другому лицу без предъявления соответствующего документального подтверждения. Ценные бумаги делятся на две основные категории: рыночные и нерыночные. Относительно небольшое количество дилеров держит в руках большинство сделок с ценными бумагами правительства. В роли дилеров может выступать отделение крупного банка или брокерской фирмы, а также отдельная фирма, специализирующая в этом бизнесе. Дилеры торгуют в основном с организациями – банками, страховыми компаниями, большими корпорациями, пенсионными фондами, иностранными фирмами и коммерческими банками. При продаже новых казначейских ценных бумаг создается первичный рынок ценных бумаг правительства. Затем дилеры создают вторичный рынок, предполагая купить и продать эти ценные бумаги в период между датами выпуска и погашения. В дополнение ко вторичному рынку частные лица могут продавать и покупать рыночные ценные бумаги правительства в коммерческих банках и через брокеров. Обычно частные лица покупают гораздо меньшее количество ценных бумаг, чем то, которое продается на вторичном рынке. Основными участниками рынка ценных бумаг являются: инвесторы, инвестиционные институты. (За Ивановым В.М. Деньги и кредит: курс лекций. – К.: МАУП, 1999. – С. 83 – 84). ЗАВДАННЯ 9. Напишіть реферат на одну з тем за вибором. 1. Сучасні пріоритети в галузі економічної термінології: національне чи інтернаціональне? 2. Калькування і кальки: позитивний чи негативний спосіб перекладу фахових термінів? 3. Напишіть реферат про походження економічного терміна (за вибором). 4. Способи словотворення сучасної економічної термінології. 5. Сучасна економічна термінографія. Типи словників з економічної термінології. 6. Проблеми упорядкування та систематизації української економічної термінології у сучасному термінознавстві. 7. Запозичення із західноєвропейських мов та їх роль у формуванні української економічної термінології. 8. Складні випадки терміновживання (на прикладі економічної термінології. 9. Особливості наукового тексту на морфологічному рівні. 10. Історія становлення наукового стилю української мови. 11. Стан сучасної економічної терміносистеми.
ТЕСТОВІ ЗАВДАННЯ Для підсумкового контролю знань студентів із розділу 2
Тестові завдання для перевірки рівня Варіант № 1 1. Стисла характеристика змісту книги, статті тощо – це: А) Тези. Б) Анотація. В) Рецензія. Г) Конспект.
2. Основний зміст анотації слід передавати: А) Цитатами з анотованого джерела. Б) „Своїми словами” за допомогою простих речень. В) Авторськими синтаксичними конструкціями. Г) Складними реченнями, у яких перераховуються всі проблеми, порушені в анотованому джерелі. 3. Сучасна українська економічна термінологія почала формуватися: А) За часів Київської Русі. Б) У XVI-XVII ст. В) У XVIII ст. Г) У другій половині ХІХ ст – початку ХХ ст.
4. Стисло сформульовані основні положення статті, лекції, доповіді мають назву: А) Конспект. Б) Тези. В) Анотація. Г) Реферат.
5. За ступенем відтворюваності тексту виділяють такі види конспекту: А) Стислий і докладний. Б) Усного виступу й друкованої праці. В) Цитатний. Г) Відтворений своїми словами й цитатами.
6. Особливостю абсолютних синонімів є те, що: А) Відрізняються смисловими відтінками. Б) Відрізняються емоційно-експресивним забарвленням. В) Мають стилістичну маркованість. Г) Не мають відтінків у значенні.
7. Синонімія в науковому тексті: А) Широко застосовується з метою уникнення смислових повторів. Б) Обмежена, можлива лише на рівні загальновживаної й стилістично нейтральної лексики. В) Виконує стилістичну функцію увиразненя мовлення, надання йому образності. Г) Має необмежені моживості, сприяючи пошуку найбільш точного слова.
8. Змістові повтори, які виникаютьу випадках, коли в реченні чи тексті вживаються поряд спільнокореневі або ті самі слова, – це: А) Синонімія. Б) Тавтологія. В) Омонімія. Г) Паронімія.
9. Найбільше інтернаціональних термінів у сучасній економічній термінології утворено на основі: А) Грецької і латинської мов. Б) Грецької й англійської мов. В) Латинської й німецької мов. Г) Сучасних європейських мов.
10. Критичний відзив на художній твір чи наукову працю – це: А) Рецензія. Б) Анотація. В) Відгук. Г) Реферат.
11. Загальна оцінка рецензованої роботи, як правило, має : А) Містити перелік недоліків роботи. Б) Містити перелік переваг роботи. В) Бути позитивною. Г) Бути негативною (якщо робота слабка).
12. Слова близькі за звучанням, але різні за значенням і написанням – це: А) Омоніми. Б) Синоніми. В) Антоніми. Г) Пароніми.
13. На відміну від рецензії у відгуку більша увага зосереджується на: А) Найважливіших моментах роботи, вияві її позитивних ознак і недоліків. Б) Критиці слабких місць роботи. В) Схваленні позитивних моментів роботи. Г) Аналізі структури роботи.
14. Вид наукової роботи, у якому описано кінцеві або проміжні результати проведеного дослідження – це: А) Конспект. Б) Тези. В) Стаття. Г) Реферат.
15. Текст наукової статі має складатися з таких елементів: А) Актуальність, сучасний стан розробленості проблеми, виклад основного матеріалу, висновки. Б) Мета й завдання статті, сучасний стан розробленості проблеми, критичний аналіз поглядів на проблему, висновки, перспективи подальших досліджень. В) Актуальність, сучасний стан розробленості проблеми, мета й завдання статті, виклад основного матеріалу, висновки, перспективи подальших досліджень. Г) Історія питання, сучасний стан розробленості проблеми, мета й завдання статті, виклад основного матеріалу, висновки, перспективи подальших досліджень.
16. Стислий виклад наукової праці, вчення, змісту джерела із зазначенням характеру, методики, результатів дослідження – це: А) Анотація. Б) Реферат. В) Тези. Г) Конспект.
17. Зазначте рядок, у якому слід вживати прийменник у: А. (У, В) монографії. Б. Зазначено (у, в) доповіді. В. Стаття (у, в) збірнику. Г. Вкладення (у, в) економіку.
18. Зазначте рядок, у якому слід вживати сполучник і: А. Інфляція зовсім не виключає стабільність цін на деякі товари (і, й) послуги. Б) Для достатньо глибокого (і, й) наочного розуміння інфляції слід проаналізувати конкретні економічні обставини в певній країні. В) Частина доходів підприємства оподатковується (і, й) надходить до державного бюджету. Г) Інфляція є наслідком порушення рівноваги між макроекономічним попитом (і, й) макроекономічною пропозицією.
19. Зазначте рядок, у якому слід вживати прийменник з: А) Намагання зупинити інфляцію, спричинену попитом, часто містять у собі можливість виникнення інфляції, пов’язаної (з/із/зі) спадом у виробництві. Б) Боротьбу з інфляцією шляхом впливу на сукупний попит слід доповнювати заходами, пов’язаними (з/із/зі) зменшенням сукупних витрат. В) Установлення жорсткого контролю над цінами й заробітною платою значно послаблює інфляцію, пов’язану (з/із/зі) спадом виробництва. Г) До ефективних заходів призупинення інфляційних процесів відносять і заходи, пов’язані (з/із/зі) підвищенням державного контролю над ціновою політикою.
20. Зазначте речення, у якому вжито нормативну форму дієприкметника: А) Ставка позичкового процента – ціна сплачуєма за використання чужих коштів. Б) Фірма – організація володіюча підприємствами й ведуча на них господарську діяльність. В) Ринок – механізм, зводячий разом покупців і продавців. Г) Ревальвація – дія, спрямована на підвищення курсу національної валюти.
21. Зазначте речення з дієприслівником зворотом, яке не потребує редагування: А) Переглянувши звіт, начальнику відділу кадрів не сподобалося його виконання. Б) Бача безвихідну ситуацію, ми вдалися до рішучих дій. В) Проаналізувавши статистичні дані, нами зроблено такі висновки. Г) Опрацювавши належним чином статті закону, його включили до порядку денного засідання.
22. Усі слова написано відповідно до правил уживання великої літери в рядку: А) Головне управління державного страхування, кейнсіанська модель споживання. Б) Комітет з Торгівлі сільськогосподарськими товарами, Міністерство торгівлі України. В) державні торговельні підприємства, Відділ договорів. Г) Головний економіст, Рада економічної взаємодопомоги.
23. Зазначте рядок, у якому всі прикметники мають нормативно утворені форми ступенів порівняння: А) Найвищий, більш новий. Б) Більший, більш вищий. В) Менш збитковий, самий корисний. Г) Коротший, самий прибутковий.
24. Зазначте рядок, у якому всі терміни відповідають нормам української мови: А) Споживчий попит, цінова політика, гарантований дохід. Б) Споживчий попит, цінна політика, гарантований дохід. В) Споживацький попит, цінова політика, гарантований дохід. Г) Споживчий попит, цінова політика, гарантійний дохід.
Варіант № 2 1. За змістом і цільовим призначенням виокремлюють такі види анотацій: А) Загальні й спеціалізовані. Б) Довідкові й рекомендаційні. В) Групові й негрупові. Г) Інформаційні й аналітичні.
2. Анотації, які характеризують тематику й проблематику документа, повідомляють певні відомості про нього, але не дають його критичної оцінки, мають назву: А) Спеціалізовані. Б) Загальні. В) Рекомендаційні. Г) Довідкові.
3. Вилучення основної інформації з тексту-джерела у вигляді основних положень – це: А) Реферування. Б) Анотування. В) Конспектування. Г) Тезування.
4. Якщо текст великий за обсягом, кількість тез має збігатися з: А) Кількістю абзаців. Б) Кількістю аргументів, наведених на підтвердження основної думки. В) Кількістю смислових центрів. Г) Кількістю великих за обсягом речень.
5. Стислий письмовий виклад змісту книги, статті, лекції тощо має назву: А) Конспект. Б) Тези. В) Анотація. Г) Реферат.
6. Слова, що по-різному звучать, але близькі за значенням – це: А) Пароніми. Б) Антоніми. В) Омоніми. Г) Синоніми.
7. Серед двох термінів-дублетів, з яких один – запозичене слово, а інший – власне український відповідник, запозиченому варіантові перевага віддається в: А) Офіційно-діловому стилі. Б) Науковому стилі. В) Художньому стилі. Г) Публіцистичному стилі. 8. Семантично наймісткіше, найуживаніше і стилістично нейтральне слово в синонімічному ряду – це: А) Стилістичний синонім. Б) Лексичний синонім. В) Домінанта. Г) Дублет.
9. Термін у науковому тексті має: А) Обов’язково замінюватися лексичним синонімом. Б) Обов’язково замінюватися українським відповідником, якщо термін запозичене слово. В) Уживатися в тексті стільки разів, скільки цього потребує зміст текст. Г) Замінюватися дублетним відповідником з метою уникнення тавтології.
10. Інтернаціоналізмами називають: А) Будь-які запозичені слова. Б) Запозичені слова грецького й латинського походження. В) Запозичені слова, що мають подібне написання й значення у декількох неспоріднених мовах. Г) Запозичені слова із сучасних європейських мов. 11. Мовленнєвий зворот „рецензія на…” характерний для такого елемента рецензії, як: А) Предмет аналізу. Б) Актуальність. В) Загальна оцінка рецензованої роботи. Г) Висновки.
12. Головне призначення рецензії – А) Критика слабких місць роботи. Б) Визначення переваг роботи. В) Узагальнена аргументована оцінка роботи. Г) Визначення недоліків роботи.
13. Стисла форма письмової оцінки наукової роботи – це: А) Анотація. Б) Відгук. В) Рецензія. Г) Тези.
14. За способом розкриття теми виділяють статті: А) Теоретичні, прикладні; Б) Власне наукові, науково-навчальні, науково-популярні; В) Для вузького кола науковців, широкого загалу науковців; Г) Оглядові, проблемні, методологічні.
15. Провідне призначення реферату: А) Усебічно, ґрунтовно дослідити проблему. Б) Висловити власні міркування з приводу досліджуваної проблеми. В) Внести власні доповнення до розгляду певної проблеми. Г) Узагальнено передати інформацію про певну проблему.
16. З урахуванням ступеня повноти викладу змісту першоджерела реферати поділяються на: А) Загальні, спеціалізовані. Б) Монографічні, оглядові. В) Реферати-конспекти, реферати-резюме. Г) Автореферати; реферати, складені спеціалістами з певної галузі знань.
17. Зазначте рядок, у якому слід вживати прийменник у: А) (У, В) економічній теорії під інфляцією розуміють стійке підвищення рівня цін. Б) За умов інфляційного попиту кількість грошей, які перебувають (у, в) обігу, значно перевищує кількість необхідних. В) Відповідні зміни (у, в) системі оподаткування здатні знизити інфляційні процеси. Г) З’ясування сутності капіталу не можливе без його аналізу (у, в) русі.
18. Зазначте рядок, у якому слід вживати сполучник і: А) Держава має можливість фінансувати свої видатки не лише за допомогою запозичень, а (і, й) шляхом емісії. Б) Зменшенню сукупного попиту може сприяти (і, й) подорожчання кредиту. В) Найбільш слабкі фірми виявляються неконкурентоспроможними (і, й) припиняють свою діяльність. Г) Сильні виробники досягають подальшого збільшення обсягів виробництва товарів (і, й) послуг.
19. Зазначте рядок, у якому слід вживати прийменник з: А) Знизити інфляцію можна шляхом вилучення (з/із/зі) соціальних програм надмірних видатків. Б) Економічна політика зменшення надмірного сукупного попиту, пов’язана (з/із/зі) серйозними випробуваннями нації на міцність. В) Особливо інфляційні процеси вражають країни (з/із/зі) слабко розвинутою економікою. Г) Політика контролю над заробітною платою дає позитивні результати, якщо вона гармонійно поєднується (з/із/зі) політикою уповільнення зростання сукупного попиту.
20. Зазначте речення, у якому вжито нормативну форму дієприкметника: А) Валютна система – механізм, пов’язучий окремі національні валютні системи в єдине світове господарство. Б) Кредит – рух позичкового капіталу, надаваємого банаками у позику за умови забезпечення й повернення. В) Котировка – курси валют, виражені в національній валюті. Г) Комерційні банки зобов’язані дотримуватися економічних нормативів, встановленних НБУ.
21. Зазначте речення з дієприслівником зворотом, яке не потребує редагування: А) Ознайомившись із документацією, комісією виявлено багато недоліків у роботі фірми. Б) Переглянувши бухгалтерську звітність, в аудиторів з’явилися запитання до директора. В) Закінчивши університет, мене призначили на посаду заступника головного економіста. Г) Повернувшись із-за кордону, він захотів відкрити власну фірму.
22. Усі слова написано відповідно до правил уживання великої літери в рядку: А) Закон про контроль за експортом, Європейський Банк Реконструкції та Розвитку. Б) Європейське Економічне Співтовариство, податок на додану вартість. В) Програма з торгівлі та розвитку, Всесвітня торговельна організація. Г) Міністерство Фінансів України, Національний Банк України.
23. Зазначте рядок, у якому всі прикметники мають нормативно утворені форми ступенів порівняння: А) Складніший, більш вигідніший. Б) Вимогливіший, найбільш дешевий. В) Біль застарілий, самий дохідний. Г) Менш рентабельніший, самий короткий.
24. Зазначте рядок, у якому всі терміни віповідають нормам української мови: А) Зовнішньоторговельні відносини, об’єм експорту, ринкова пропозиція. Б) Зовнішньотрговельні відношення, об’єм експорту, ринкова прпозиція. В) Зовнішньоторговельні відносини, обсяг експорту, ринкове пропонування. Г) Зовнішньоторговельні відносини, обсяг експорту, ринкова пропозиція.
Тестові завдання для перевірки рівня сформованості термінологічної компетенції
Варіант № 1
1. Установіть відповідність між російськими варіантами економічних термінів та їх українськими відповідниками:
2 Зазначте рядок, у якому всі терміни в результаті перекладу з російської мови на українську змінять рід: А) Смета, розница. Б) Кризис, надбавка. В) Выручка, поставщик. Г) Прибыль, опт.
3. Зазначте рядок, у якому всі економічні терміни мають іншомовне походження: А) Відсоток, бюджет, демпінг. Б) Дисконт, аванс, позичка. В) Акциз, баланс, знижка. Г) Валюта, дефіцит, дефляція.
4. Зазначте рядок, у якому наголоси в усіх термінах іншомовного походження розставлено правильно: А) А́кциз, фо́ліо, а́кція. Б) Експе́рт, креди́т, факто́ринг. В) Ультимо́, а́гент, ма́ржа. Г) Пеня΄, жиро́, дивіде́нд.
5. Зазначте рядок, у якому допущено помилку в правописі запозиченого терміна: А) Концесіонер, кросінг, емісія. Б) Дилер, стагнація, мораторій. В) Акція, кредитив, лізинг. Г) Трансакція, інфляція, субсидія.
6. Зазначте рядок, у якому всі запозичені терміни написано правильно: А) Індоссат, беса, фьючерс. Б) Альянс, сума, ассигнування. В) Лотт, рантьє, акредитив. Г) Кон’юнктура, пасиви, облігація.
7. Зазначте рядок, у якому у всіх словах на місці пропуску слід писати і: А) Д...лер, ас...гнація, ауд...тор. Б) Моратор...й, субвенц...я, холд...нг. В) ...ндексація, унц...я, консалт...нг. Г) Аж...о, кл...єнт, демп...нг.
8. Зазначте зайвий відповідник в синонімічному ряду до слова „вивчати”: А) Студіювати. Б) Досліджувати. В) Опановувати щось. Г) Тлумачити.
9. Зазначте зайвий відповідник в синонімічному ряду до слова „ґрунтовний”: А) Ретельний. Б) Вичерпний. В) Фундаментальний. Г) Земельний.
10. Зазначте рядок, у якому подано синоніми до слова „договір”: А) Угода, контракт, домовленість. Б) Вимога, наказ, запит. В) Декрет, указ, закон. Г) Промова, рапорт, звіт.
11. Зазначте рядок, у якому подано синоніми до слова „наймання”: А) Фікс, куртаж, трантьєма. Б) Субсидія, дотація, субвенція. В) Оренда, лізинг, рентинг. Г) Банкнота, кредитка, білет.
12. Установіть відповідність між запозиченими варіантами економічних термінів та їх українськими відповідниками:
13. Установіть відповідність між запозиченими варіантами економічних термінів та їх українськими відповідниками:
14. Якого економічного поняття стосується визначення: Штучне зниження ціни на товари з метою усунення конкурентів? А) Девальвація. Б) Демпінг. В) Емісія. Г) Ревальвація.
15. Зазначте рядок, у якому словосполучення „экономические отношения” має нормативний переклад: А) Економічні відношення. Б) Економічні стосунки. В) Економічні взаємини. Г) Економічні відносини.
16. Зазначте рядок, у якому словосполучення „обязательства заёмщика” має нормативний переклад: А) Обов’язки позичальника. Б) Обов’язки заємника. В) Зобов’язання позичальника. Г) Зобов’язання заємника.
17. Зазначте рядок, у якому всі терміни відповідають нормам української мови: А) Акціонерне товариство, курс гривні, строковий депозит. Б) Акціонерське товариство, курс гривни, строковий депозит. В) Акціонерне товариство, курс гривні, терміновий депозит. Г) Акціонерське товариство, курс гривни, терміновий депозит.
18. Зазначте рядок, у якому всі терміни будуть мати закінчення у в формі Р. в. однини: А) Долар, податок, банк. Б) Мільйон, споживач, інвестор. В) Бюджет, імпорт, курс. Г) Надлишок, збут, комерсант.
19. Зазначте рядок, у якому в усіх словах відбудуться чергування кінцевого приголосного основи в Д. в. однини: А) Націнка, відсоток, цінник. Б) Вага, обіг, іпотека. В) Боржник, заявник, обсяг. Д) Банк, чек, залишок.
20. Зазначте рядок, у якому всі терміни мають нормативне закінчення для Р. в. множини: А) Розрахунків, платежей, кредитів. Б) Доларів, вартостів, гривнів. В) Власностей, собівартостей, видатків. Г) Постачаннів, застав, фінансувань.
21. Зазначте рядок, у якому всі терміни слід писати разом: А) Країна/імпортер, грос/бух. Б) Купівля/продаж, нац/банк. В) Макро/економіка, бухгалтер/ревізор. Г) Само/окупність, євро/валюта.
22. Зазначте рядок, у якому всі терміни слід писати через дефіс: А) Фінансово/економічний, пів/річний. Б) Економіко/статистичний, зовнішньо/економічний. В) Виробничо/комерційний, постачально/збутовий. Г) Економічно/вигідний, високо/ефективний.
23. Зазначте рядок, у якому всі терміни написано правильно: А) Фінансово-кредитний, товарообіг. Б) Суспільно-корисний, єврооблігація. В) Експортно-імпортний, холдингкомпанія. Г) Золотовалютний, мінімаркет.
24. Зазначте рядок, у якому подано нормативний переклад термінологічного словосполучення „скользящее планирование”: А) Слизьке планування. Б) Змінне планування. В) Сколязяче планування. Г) Сковзке планування.
Варіант № 2
1. Установіть відповідність між російськими варіантами економічних термінів та їх українськими відповідниками:
2. Зазначте рядок, у якому всі терміни в результаті перекладу з російської мови на українську змінять рід: А) Долг, сбыт. Б) Ярмарка, кредит. В) Распродажа, залог. Г) Казна, себестоимость. 3. Зазначте рядок, у якому всі економічні терміни мають іншомовне походження: А) Штраф, обіг, ціна. Б) Платіж, трансакція, інфляція. В) Субсидія, стагнація, видаток. Г) Процент, дивіденд, іпотека.
4. Зазначте рядок, у якому наголоси в усіх термінах іншомовного походження розставлено правильно: А) А́лонж, альпа́рі, банко́. Б) Фра́нко, пеня́, ава́ль. В) Ба́ртер, ліце́нзія, те́ндер. Г) Авізо́, емі́сія, бру́тто.
5. Зазначте рядок, у якому допущено помилку в правописі запозиченого терміна: А) Ажіо, дилер, асигнація. Б) Аудітор, клієнт, демпінг. В) Аукціон, інфляція, біржа. Г) Дистриб’ютор, нетто, олігополія.
6. Зазначте рядок, у якому всі запозичені терміни написано правильно: А) Пасиви, куртьє, інкассо. Б) Б’юджет, брутто, дисконт. В) Фільєра, нуліфікація, антиінфляційний. Г) Квитанція, дезинвестиції, реімпорт.
7. Зазначте рядок, у якому у всіх словах на місці пропуску слід писати и: А) Аукц...он, демп...нг, пол...с. Б) Кред...тка, мон...торинг, рент...нг. В) Д...сконт, депоз...т, пар...тет. Г) Деф...цит, р...елтер, ауд...тор.
8. Зазначте зайвий відповідник в синонімічному ряду до слова „аргумент”: А) Доказ. Б) Обґрунтування. В) Гіпотеза. Г) Підтвердження.
9. Зазначте зайвий відповідник в синонімічному ряду до слова „поверховий”: А) Обмежений. Б) Очевидний. В) Неґрунтовний. Г) Дилетантський.
10. Зазначте рядок, у якому подано синоніми до слова „директива”: А) Заклик, апеляція, звернення. Б) Маніфест, декларація, повідомлення. В) Довідка, посвідчення, свідоцтво. Г) Настанова, інструкція, припис.
11. Зазначте рядок, у якому подано синоніми до слова „власність”: А) Майно, скарб, статок. Б) Виплата, зарплата, платіж. В) База, склад, гуртівня. Г) Банконота, кредитка, білет.
12. Установіть відповідність між запозиченими варіантами економічних термінів та їх українськими відповідниками:
13. Установіть відповідність між запозиченими варіантами економічних термінів та їх українськими відповідниками:
14. Якого економічного поняття стосується визначення: Надзвичайні непередбачувані обставини, через які виконання зобов’язань однією зі сторін, що уклали договір, стає повністю неможливим? А) Корупція. Б) Кон’юнктура. В) Форс-мажор. Г) Ризик. 15. Зазначте рядок, у якому словосполучення „объём закупок” має нормативний переклад: А) Об’єм закупок. Б) Обсяг закупок. В) Об’єм закупівель. Г) Обсяг закупівель.
16. Зазначте рядок, у якому словосполучення „безналичный оборот” має нормативний переклад: А) Безнаявний оборот. Б) Безготівковий оборот. В) Безнаявний обіг. Г) Безготівковий обіг. 17. Зазначте рядок, у якому всі терміни відповідають нормам української мови: А) Акціонерські внески, гарантійний талон, платіж у гривнах. Б) Акціонерні внески, гарантійний талон, платіж у гривнях. В) Акціонерські внески, гарантійний талон, платіж у гривнях. Г) Акціонерські внески, гарантований талон, платіж у гривнах.
18. Зазначте рядок, у якому всі терміни будуть мати закінчення у формі Р. в. однини: А) Дебет, рахунок, вексель. Б) Декларант, демпінг, депозит. В) Дефіцит, ринок, баланс. Г) Дивіденд, дилер, попит.
19. Зазначте рядок, у якому в усіх словах відбудуться чергування кінцевого приголосного основи в Д. в. однини: А) Позика, кредитка, іпотека. Б) Замовник, закупка, заробіток. В) Чек, рахунок, податок. Г) Оцінка, пільга, маркетинг.
20. Зазначте рядок, у якому всі терміни мають нормативне закінчення для Р. в. множини: А) Авансів, грошів, позичок. Б) Акцій, фондів, вкладників. В) Аукціонів, біржів, брокерів. Г) Валют, послуг, векселей. 21. Зазначте рядок, у якому всі терміни слід писати разом: А) Мікро/економіка, акт/повідомлення. Б) Гіпер/інфляція, мега/прибутки. В) Акт/повідомлення, міні/кредит. Г) Банк/кредитор, держ/бюджет.
22. Зазначте рядок, у якому всі терміни слід писати через дефіс: А) Поза/бюджетний, вільно/конвертований. Б) Інвестиційно/комерційний, товарно/сировинний. В) Понад/кошторисний, кредито/спроможний. Г) Довго/строковий, проектно/кошторисний.
23. Зазначте рядок, у якому всі терміни написано правильно: А) Товаро-супровідний, білборд. Б) Середньо-річний, гіпермаркет. В) Двадцяти-відсотковий, дебет-картка. Г) Багатовалютний, бізнес-план.
24. Зазначте рядок, у якому подано нормативний переклад термінологічного словосполучення „взаимно погашающиеся платежи”: А) Взаємно погашаючіся платежі. Б) Взаємно погашаємі платежі. В) Взаємно сплачувані платежі. Г) Взаємно сплачуємі платежі.
Чудова думка втрачає свою цінність, коли вона погано висловлена. Вольтер
Розділ 3 УСНІ ЖАНРИ НАУКОВОГО СТИЛЮ § 1. Усні жанри наукового стилю. Наукова доповідь, виступ План
Ключові слова: наукова доповідь, тематична доповідь, інформаційна доповідь, звітна доповідь, науковий виступ.
1. Наукова доповідь і виступ: їх ознаки, принципи побудови Ефективною апробацією результатів наукового дослідження на наукових конференціях та семінарах є наукова доповідь і науковий виступ. Наукова доповідь[24] —жанр наукового стилю, що передбачає розгорнуте повідомлення на спеціальну тему, фіксується в усній чи письмовій формі і виголошується на засіданні наукового товариства. На відміну від наукового виступу, наукова доповідь більша за обсягом (текст може бути викладений на 20 сторінках) і призначена зазвичай для виголошення на пленарних засіданнях. Науковий виступ (4—7 сторінок) готують на секційні засідання наукового заходу. Науковий виступ[25] — публічне виголошення промови (думки) з певного питання. У науковій доповіді подають огляд основної проблеми заходу, тому здебільшого її виголошують досвідчені фахівці, що дає змогу підвищити рівень конференції, симпозіуму, семінару. Залежно від виконуваних функцій наукові доповіді поділяють на такі різновиди: 1) тематична доповідь (подає розгорнутий виклад певної наукової проблеми); 2) інформаційна доповідь (пропонує інформацію про стан справ у відповідній галузі наукової діяльності); 3) звітна доповідь (узагальнює результати роботи науково-дослідних колективів). Успіх наукової доповіді залежить від певних факторів: стрункої логіко-композиційної побудови мовлення, доказовості, аргументованості, уміння взаємодіяти з аудиторією, використовувати різні прийоми активізації уваги, високої мовної культури доповідача, мовних засобів виразності (метафори, тропи, фігури, фразеологізми, приказки) і позамовних (поза, манери, жести, міміка), техніки мовлення. Наукові доповідь і виступ повинні характеризуватися такими основними критеріями: правильність мовних норм, смислова адекватність, відповідність змісту виступу реальності, досягнутих результатів — поставленій меті, комунікативна адекватність (ефективність). З-поміж принципів побудови наукових доповіді й виступу український мовознавець Любов Спанатій виділяє такі: - принцип стислості, компактності (прагнення виразити максимальну за обсягом інформацію мінімальною кількістю усіх мовних засобів); - принцип послідовності (передбачає послідовний виклад матеріалу); - принцип цілеспрямованості (побудова композиції за схемою «проблема — тема — теза — аргумент – мета»); - принцип нарощування зусилля (темп мовленнєвого впливу на слухачів зростає поступово шляхом наведення аргументів і фактів); - принцип результативності (виступ повинен мати висновок, певні рекомендації).
2. Структура й мовленнєве оформлення наукової доповіді, виступу Завершивши підготовку, слід організувати інформацію в певні категорії, надати їй чіткості, визначити та сформулювати власне бачення проблеми, зробити підсумок, окреслити перспективи подальших досліджень. Доповідь слід будувати, дотримуючись таких вимог: теоретична обґрунтованість, опора на фактичний матеріал, наведення переконливих прикладів, власне бачення проблеми. Наступний крок — оформлення тексту доповіді з виділенням таких структурних компонентів: - вступ; - основний текст (серцевина доповіді); - висновки. У вступі, де доповідач називає тему повідомлення, підкреслюється актуальність обраної теми, говориться про її значення, формулюються основні питання, які будуть висвітлені в доповіді, використовуються такі синтаксичні конструкції: Тема моєї доповіді (повідомлення)... Проблема не була ще предметом спеціального розгляду (дослідження). Предметом (об'єктом) нашого дослідження є... . У процесі доповіді ми хочемо зупинитися на таких питаннях... Крім того, водночас ми спробуємо торкнутися і питання щодо... Першочергове завдання доповідача на цьому етапі – привернути й утримати увагу аудиторії. Для того, аби не дозволити думкам слухачів розпорошитися вже після перших речень доповіді, потрібно висловлюватися чітко, логічно та змістовно, уникаючи зайвого. Отже, речення мають бути короткими і стосуватися виключно суті питання; варто інтонаційно виділяти найважливіші місця висловлювання. В основній частині, присвяченій викладенню й аргументації своєї точки зору на висунуту проблему чи описанню методики й ходу дослідження, викладенню результатів, використовуються конструкції: Нами були досліджені (розглянуті) такі питання: ... . Була проведена така робота: ... . Дослідження велись на такому матеріалі: ... . Я хочу звернути вашу увагу на ось таке: ... . Робота має практичний вихід (суто теоретичне значення) у ... . Практичне значення роботи полягає в тому, що... (зводиться до того, що...) . Слід пояснювати кожен аспект проблеми, добираючи переконливі цифри, факти, цитати (проте кількість таких прикладів має бути не надто великою – нагромадження ілюстративного матеріалу не повинно поглинати змісту доповіді). Варто подбати про зв’язки між частинами, поєднавши їх в єдину струнку систему викладу; всі питання мають висвітлюватися збалансовано (при цьому не обов’язково кожному з них однакову кількість часу). Надзвичайно важливо продумати, в яких місцях тексту потрібні своєрідні „ліричні” відступи, адже суцільний текст сприймається погано. При цьому слід не забувати, що подібні відступи обов’язково мають бути короткими і, певна річ, повинні ілюструвати повідомлення. Висновки мають логічно завершити доповідь. Це може бути або резюме головних питань висвітлюваної проблеми або наголошення на практичному значенні й визначення перспектив подальших досліджень у цьому напрямі. У висновках уживаються такі конструкції: дозвольте перейти до висновків; унаслідок проведеної роботи ми дійшли висновку; нам пощастило встановити (експериментально довести); наприкінці мені хочеться підкреслити, що доповідь не претендує на вичерпне висвітлення питання; Дякую за увагу. У заключному слові, яке надається доповідачеві для відповідей на запитання, аналізу виступів за доповіддю, загального висновку уживаються конструкції: спробую відповісти на ваше запитання; справа в тому, що мені важко вам відповісти на це запитання (сказати що-небудь з цього питання); навести більш конкретні докази, навести будь-які цифри; я не взмозі відповісти на це запитання; я вагаюся відповісти на це запитання; запитання потребує додаткового вивчення (дослідження), виходить за межі теми (залишається відкритим); проблема потребує подальшого вивчення, і ми продовжимо цю роботу; неможливо в кількох словах відповісти на всі запитання; важко у стислому повідомленні висвітлити всі аспекти цієї проблеми; мова йде не тільки про ...,а й...; наскільки мені відомо, це спірна проблема (спірне питання); на мій погляд (з моєї точки зору), проблема зрозуміла (запитання ясне); я не можу не погодитися із зауваженням щодо ...; я з великою увагою вислухав усі зауваження і врахую більшість із них.
3. Етапи підготовки наукової доповіді й виступу Класична схема підготовки наукової доповіді охоплює такі етапи: 1. Етап інтенції (винайдення). На ньому формують задум і визначають мотивацію виступу (що автор очікує від цього заходу), тему, мету, ідею, обсяг інформації, виробляють концепцію – систему поглядів, розуміння певних явищ, процесів, набір доказів при побудові наукової теорії. Вона містить бачення автора, його оцінку, від чого залежить добір аргументів і мовних засобів. Оратор повинен опрацювати значну кількість матеріалу з різних джерел (монографій, наукових журналів, у т. ч. іноземних, інтернет-джерел), перш ніж використати його в доповіді. Тема наукової доповіді, виступу має бути зрозумілою, водночас не перевантаженою і відображати зміст промови, зацікавлювати й активізовувати увагу слухачів. Доповідачу слід враховувати також характер аудиторії (вік, стать, кількість слухачів, рід занять, наукові зацікавлення), мету і місце проведення наукового заходу. 2. Етап диспозиції (розташування). Він передбачає складання плану виступу, в якому чітко визначають порядок і розташування його частин. Російський судовий діяч і оратор Анатолій Коні (1844—1927) радив: «Важливо побудувати план так, щоб наступна думка випливала з першої, третя — з другої, так щоб був природний перехід від одного до іншого». На цьому етапі визначають проблеми дискусійного характеру, добирають фактичний матеріал, прогнозують можливі запитання слухачів і відповіді. Вступ має пробуджувати інтерес слухачів, основна частина є логічним продовженням питань вступу, презентує авторське бачення проблеми, у висновках узагальнюють основні думки та ідеї виступу. Особливу увагу звертають на висновки, у яких слід підбити підсумки виконаної роботи. Недоліками логіко-композиційної структури доповіді є нерівномірність складових і відсутність зв'язку між ними, порушення логічної послідовності у викладі, декларативність і бездоказовість тексту. 3. Етап елокуції (словесне оформлення думки). На ньому здійснюють стилістичне оформлення наукової доповіді (виступу), перевіряють матеріали на відповідність логіці викладу, точності інформації, чинним мовним (мовленнєвим) нормам. Текст опановують риторично, тобто виділяють місця, де необхідні психологічні або логічні паузи. Залежно від індивідуальних особливостей доповідача, досвіду і рівня ораторської майстерності він пише текст або лише план до нього. Досвід показує: краще виступати, орієнтуючись на текст. Це справляє враження вільного володіння матеріалом і додає впевненості. До того ж написаний текст можна заздалегідь перевірити, виправити, покращити. 4. Етап меморії (запам'ятовування). Тренування (читання вголос) допоможе перевірити написаний матеріал, провести хронометраж (вимірювання затрат часу), внести необхідні уточнення і виправлення, для цього потрібно позначити ключові слова, цифри записати буквами, перебудувати за потреби складні синтаксичні конструкції на прості речення, увести дієслова з'ясуємо, простежимо, розглянемо, охарактеризуємо, уточнимо, пояснимо, відзначимо, порівняємо, розмежуємо, продемонструємо, що виконують функції контакту. Проте варто враховувати рівень підготовки аудиторії, обізнаності слухачів із предметом виступу 5. Етап акції (публічне виголошення). Починається публічне виголошення з представлення доповідача, яке передбачає надання стислої інформації про нього: прізвище, ім’я, посада. Доповідач має подякувати тому, хто його представив, чітко назвати тему доповіді й проблему, їй присвячену. Безпосередній виступ доцільно почати із встановлення зорового контакту з присутніми, перші фрази промовити, звертаючись до залу, а не читаючи текст. Виступаючи, потрібно говорити впевнено і зрозуміло, відчуваючи аудиторію. Для досягнення ефекту індивідуального спілкування (безпосереднього спілкування з присутніми) фахівці з риторики радять уникати мовленнєвих штампів, властивих офіційно-діловому стилю, водночас працювати над мовними зворотами, які увиразнять інформацію. Риторичне питання максимально реалізує семантико-комунікативну спрямованість повідомлення, розвиток основної думки, доказовість, аргументацію, дає змогу встановити контакт з аудиторією. Учені виокремили спеціальні прийоми привернення й утримання уваги слухачів: - прийом співучасті (використання дієслів 1-ї особи множини — зазначимо, зупинимося на таких аспектах); - прийом навіювання (апелювання до спільності професійних, наукових, соціальних інтересів); - прийом текстового очікування (подається спочатку факт, а відтак його пояснення); - прийом психологічної паузи між блоками наукової інформації (її тривалість — 5—7 секунд); - прийом парадоксальної ситуації (розгляд однієї події у різних аспектах); - прийом постановки проблемного питання (формулювання на початку виступу (доповіді) проблемного запитання і пошук відповіді на нього впродовж виступу спільними зусиллями зі слухачами); - прийом використання фактичного матеріалу, засобів наочності, прикладів (залучення до виступу (доповіді) статистичних даних, таблиць, графіків, наведення прикладів-ілюстрацій з метою поглиблення уяви слухачів і глядачів про предмет наукового діалогу). Важливу роль на етапі виголошення відіграє різноманітність тональних рисунків, чистота і ясність тембру, гнучкість, рухомість, адаптивність, емоційна насиченість фрази і сугестивність (здатність голосу навіювати емоції і впливати на поведінку адресата). Чітка вимова слів указує на внутрішню дисципліну, нечітка, «розпливчаста» – свідчить про невпевненість оратора; занадто голосне і квапливе мовлення створює враження нав'язування позиції, дуже тихе й уповільнене – заважає сприйняттю смислу тексту. Найкращою позою для виголошення промови є невимушена постава з трохи піднятою головою й розправленими плечима. Якщо з'являється відчуття втрати уваги слухачів, варто змінити темп мовлення, навести яскравий приклад. Однак не бажано привертати увагу незвичайною манерою говоріння, особливими жестами, мімікою чи екстравагантним одягом. Зловживати увагою також не доцільно. Виступ має тривати чітко визначений час (за 10 хвилин можна прочитати матеріал, розміщений на 4 сторінках машинописного тексту через два інтервали) або на одну-дві хвилини менше (не більше!) за регламентований. 6. Етап релаксації (послаблення напруження). Після виголошення наукової доповіді (виступу) корисно проаналізувати змістовий і композиційний аспекти тексту крізь призму спілкування з аудиторією, сприйняття адресатом, характер концентрації уваги; з'ясувати причини зниження уваги слухачів, ефективність прийомів контакту з аудиторією.
4. Типові недоліки усного наукового мовлення під час виголошення наукової доповіді й виступу Досвідчені лектори виокремлюють такі недоліки усного наукового мовлення: 1) вживання слова у невластивому йому значенні (грати значення (роль), велика кількість (багато), результати дослідження запроваджені (впроваджені) у практику); 2) нерозрізнення відтінків значень синонімів (знаменитий — відомий — великий — видатний, відбивати — відображати); 4) порушення лексичної або граматичної поєднуваності (день відчинених (відкритих) дверей, мова йдеться (йде)) змішування паронімів (тема і тематика, діалектний і діалектичний, ефектний і ефективний); 5) плеоназм, тавтологія, надлишковість (значить, так сказать, власне кажучи, розумієте, вносити, внесок, моя автобіографія, будемо взаємно допомагати один одному); 6) використання заповнювачів пауз (ну, ось, от, значить, так сказати тощо); 7) вживання штампів і шаблонів, канцеляризмів (на сьогоднішній день, внаслідок різних обставин, у даному разі); 8) послуговування словами іншого стилістичного забарвлення (у цьому випадку йдеться про дефіцит довір'я до інформації), жаргонізмами, діалектними або просторічними словами (була, носе, робе); 9) неправильний порядок слів, багатослівність (Бібліотека інституту придбала у тому році випущений київським видавництвом каталог наукової і навчальної літератури і довідників); 10) зловживання іноземною термінологією і поняттями, що ускладнюють сприйняття головної думки (Створення економіко-юридичного інституту для майбутніх економістів і правників санкціонували народні депутати і депутати обласної ради); 11) використання складних речень, кількість слів у яких перевищує 14—15 (такі фрази не сприймаються, а зміст втрачається через складність граматичної конструкції). 12. Фонетичні недоліки доповідача — нечітка дикція, «ковтання» закінчень, монотонність інтонації без акцентів на значущих моментах доповіді, швидкий або дуже повільний темп мовлення, порушення орфоепічних норм, невиразність викладу. Мовленнєва практика свідчить: важливо не лише готувати виступи, а й слухати наукові доповіді. При аудіюванні доповіді необхідно: – визначити в ній основне за зміною інтонації, темпу, голосу, паузами, які завжди передують висновкам, риторичним і проблемним питанням; – усвідомити зміст почутого, максимально лаконізуючи інформацію, але без втрати головного і цінного в ній; – відкидати другорядне, надлишкове та ін. Отже, підготовка, тренування, впевненість, зміна інтонації, темпу мовлення, тембру голосу, паузи — це невід'ємні елементи вдалих доповіді і виступу, успіх яких залежить від актуальності досліджуваної проблеми, захопленості нею і вміння оратора її подати.
Запитання для самоконтролю
§ 2. Усні жанри наукового стилю. План 1. Електронна презентація як засіб підвищення якості наукового виступу, доповіді. 2. Структура й етапи підготовки електронної презентації. 3. Принципи розроблення електронних презентацій.
Ключові слова: електронна презентація, електронний текст, інформативність повідомлення, ефективність повідомлення, слайд, кадр інформації, ергономічні вимоги сприйняття інформації.
1. Електронна презентація як засіб підвищення ефективності наукового виступу, доповіді В епоху комп'ютерних технологій виникає потреба в створенні електронних презентацій для користування ними на наукових форумах. Ефективності наукового виступу сприяє його комп'ютерна презентація – демонстрування завдяки комп'ютерним технологіям послідовності слайдів із текстовими і візуальними матеріалами (рисунки, фотографії, діаграми, музика, відеоролики). Текстові матеріали становлять електронний текст – писемне текстове утворення, що розміщене на електронному носії та може бути подане в комп'ютерній мережі. Адресат має змогу не лише прочитати електронний текст, а й прослухати звукові файли чи переглянути відеофайли, приєднані до такого тексту. Електронні тексти виконують комунікативні функції: а) привернення уваги (виділення назви електронного тексту за допомогою зміни кольору та шрифту); б) інформування (повідомлення, ознайомлення з текстом). Головним комунікативним завданням адресата при сприйнятті електронного тексту є перехід від пасивного до активного засвоєння поданої в тексті інформації. Електронна презентація[26] (лат. ргаеsento — передаю) наукового тексту — спосіб подання наукової інформації за допомогою мультимедіа-можливостей (зображення, звуку, відео), які відповідають за зорове, слухове, кінестетичне сприйняття інформації. Потреба в електронних презентаціях зумовлена можливістю ознайомити з унікальними інформаційними матеріалами (картинами, відеофрагментами), необхідністю систематизації і структурного поділу, візуалізацією досліджуваних явищ, процесів, взаємозв'язків між об'єктами. Використання електронних презентацій дає змогу підвищити інформативність і ефективність повідомлення, адже одночасно задіяні зоровий і слуховий канали сприйняття. Результати досліджень (за В. Єфремовим) показують, що ефективність слухового сприйняття інформації становить 15%, зорового — 25%, а їх одночасне включення підвищує ефективність сприйняття до 65%. До того ж наявність тексту наукової доповіді у вигляді електронної презентації уможливлює організування самостійної роботи з подібним ресурсом.
2. Структура й етап підготовки електронної презентації Головне завдання презентації — поглиблення сприйняття інформації учасниками наукового заходу. Організація презентації складається з таких етапів: 1) написання сценарію презентації; 2) складання плану, конспекту, вибір форми і стилю виступу; 3) підготовка відповідей на запитання; 4) підбір демонстраційних матеріалів (слайди, відеоролики та ін.); 5) підготовка приміщення і технічних засобів. Основними недоліками презентації вважають непідготовленість, надмірні надії на досвід та імпровізацію; надлишок інформації, невдалий спосіб її подання. Готуючи презентацію, бажано, щоб пропонована інформація була максимально простою, але не спрощеною, відповідала рівню підготовленості аудиторії. Текст доповіді необхідно не читати, а виголошувати. Це створює у глядачів відчуття того, що доповідач вільно володіє текстом і впевнений у собі. Щоб домогтися цього, слід кілька разів уголос прочитати текст, намагаючись вкластися у відведений часовий інтервал. Обов'язково потрібно продумати у виступі можливості імпровізації. В електронній презентації повинні бути чітко сформульована мета, продумана структура і порядок подання інформації, розроблена концепція. Підготовка презентації охоплює такі етапи: 1) концептуальне проектування (формування концепції, образу продукту, визначення його структури, змістової спрямованості, мети; результатом цього етапу є виникнення ескізу продукту); 2) безпосереднє проектування (створення шаблонів, заготовок слайдів й основних інформаційних компонентів (текстових фрагментів, графічних об'єктів) і наповнення їх відповідним змістом); 3) реалізація й аналіз результатів. Основною одиницею електронної презентації в середовищі Power Point є слайд, або кадр інформації (кольорове або чорно-біле фотографічне зображення, що проектується на екран), створений з урахуванням ергономічних (допустимі фізичні, нервові, психічні) вимог візуального сприйняття інформації.
3. Принципи розроблення електронних презентацій Найважливішими принципами розроблення електронних презентацій дослідники вважають:
Кольорова схема має бути однаковою на всіх слайдах, це створює відчуття зв'язності, наступності, стильності, комфортності. Фон є елементом другого плану і повинен виділяти, відтіняти інформацію на слайді, але не заступати її. Обираючи шрифт для вербальної інформації, слід ураховувати, що прописні букви сприймаються важче, ніж рядкові. Відношення товщини основних шрифтів до висоти становить 1:5. Варто пам'ятати, що вплив мультиплікації тим сильніший, чим коротший її показ. Будь-який анімаційний об'єкт знижує сприйняття матеріалу, відволікає від суті, порушує динаміку уваги. Оптимальна кількість тексту на екрані — не більше 6 слів у 6 рядках. Використовуючи рисунки, графіки, теж слід зберігати відчуття міри. Застосовуючи відеофрагмент (для 10-хвилинної доповіді – орієнтовно 1 хвилина), доцільно спочатку пояснити, з якою метою його подано, відтак прокоментувати побачене як ілюстрацію основної ідеї доповіді Від слайдів краще розташуватися зліва (так іде погляд слухачів — зліва направо) і користуватися презентером, щоб керувати презентацією дистанційно. Тексти у презентації повинні бути компактними. Усі положення, визначення, висновки слід побудувати на науковій основі: логічно (щоб легко простежувалися логічні зв'язки між викладеними поняттями), доступно (текст має бути зрозумілим, нові терміни вимагають пояснення), однозначно (єдине тлумачення тексту), лаконічно (максимально короткий текст), завершено (логічно завершений зміст кожної частини текстової інформації). Критеріями оцінювання електронної презентації є логічність у викладі матеріалу, якість оформлення роботи, відповідність форми і змісту, ступінь емоційного впливу.
Запитання для самоконтролю
§ 3. Усні жанри наукового стилю. Наукова дискусія План 1. Наукова конференція як обов’язкова форма висвітлення підсумків наукової роботи. 2. Правила організації наукової дискусії. 3. Структура наукової дискусії. 4. Мовленнєві формули для розкриття змісту наукової дискусії
Ключові слова: наукова конференція, наукова дискусія, виступ-питання, виступ-відгук.
1. Наукова конференція як обов’язкова форма наукової роботи Обов'язковою формою висвітлення підсумків наукової роботи (реферату, курсової, дипломної чи магістерської роботи) і водночас ефективним засобом об'єктивного виявлення та відбору перспективної студентської молоді, реалізації її творчих здібностей, стимулювання потреби у творчому оволодінні знаннями вважають наукові конференції. Наукова конференція[27] (лат. conferentia, від соnfero — в одне місце) — збори, нарада представників наукових організацій з метою обговорення і вирішення певних питань. Конференції слугують ефективним засобом активізації навчально-пізнавальної, науково-дослідної діяльності, реалізації набутих здібностей, публічного обговорення науково-дослідних результатів та обміну досвідом, виявлення кращих наукових робіт тощо. Як правило, на звітну студентську наукову конференцію після обговорення на засіданнях гуртка, проблемної студентської групи за рекомендацією наукового керівника пропонують кращі з погляду письмового розкриття теми дослідження студентські роботи. Для проведення конференції створюють організаційний комітет, що визначає тему або проблему обговорення, складає попередній тематичний план конференції, список запрошених і публікує або розсилає тематику конференції можливим учасникам із пропозицією подати заявки на участь у конференції із зазначенням відомостей про учасника, назви його повідомлення або доповіді. На підставі отриманих заявок складають програму конференції, в якій указують час і місце проведення заходу, список учасників і назви їх тем, а також розподіл учасників секцій. Мовні кліше інформаційного повідомлення стандартні: вказують навчальний заклад, наукову установу, яка проводить науковий захід, і власне назву самого заходу. В основній частині пропонують тематику пленарного (загального) і секційних засідань або напрями конференції, зазначають вимоги до статей чи тез, які надсилають на адресу оргкомітету. Процес самої конференції передбачає чіткий порядок роботи заходу. Наукові заходи передбачають пленарне засідання, на якому виступають учені з доповідями щодо певної проблеми, а також секційні засідання. Голова пленарного засідання відкриває захід, оголошує порядок денний, встановлює регламент. Під час засідань науковий етикет вимагає звертання на ім'я та по батькові, а також на прізвище з використанням слів пане, добродію. Часто виникають труднощі при називанні прізвищ доповідачів: якщо виступає жінка, слід використовувати формулу «Слово надається професору Коваль», коли чоловік — «Слово надається професору Ковалю». Звертанням колего бажано послуговуватися науковцям однакового статусу. У межах конференцій проводять також круглі столи, прес-конференції, дискусії, майстер-класи, які увиразнюють роботу учасників наукового заходу. У спеціально підготовлених до конференції матеріалах пропонують проект рішення конференції, в якому звертають увагу на найбільш актуальні проблеми означеної теми. Цей проект обговорюють, доповнюють на секціях і виносять на загальне обговорення на завершальному пленарному засіданні конференції, коли підбивають її підсумки і приймають рекомендації. Традиційна конференція на сьогодні збагатилася ознаками, властивими телеконференціям, які з допомогою електронної пошти, відео- й аудіокомунікацій дають змогу організувати інтерактивні діалог і полілог серед віддалених один від одного фізичних користувачів. Проведена на відповідному рівні конференція не лише підтверджує належний рівень виконаної наукової роботи, а й представляє студента-дослідника як мовну толерантну особистість. На наукових заходах, під час наукових діалогів, дискусій виробляються самостійність, оригінальність висловлювання, вміння обґрунтовувати чи спростовувати хибні думки, опановується мистецтво аргументованої полеміки. У такий спосіб студент набуває професійного досвіду, відбувається його суспільне визнання в середовищі фахівців.
2. Правила організації наукової дискусії Дискусія[28] (лат. discussio — розгляд, дослідження) — публічне обговорення певної проблеми або окремих питань на зборах, конференціях, у пресі з метою досягнення істини. Мета дискусії — виявити істину через зіставлення різних поглядів, правильне вирішення проблеми. Під час такого обговорення виявляються різні позиції, а емоційно-інтелектуальний поштовх пробуджує бажання активно мислити. Організація дискусії передбачає три етапи: підготовчий, основний та заключний. На першому етапі доцільно сформулювати тему дискусії й основні питання, які будуть винесені на колективне обговорення, добрати відповідну літературу для підготовки, визначити час і місце проведення дискусії. Учасників дискусії краще розмістити у приміщенні так, щоб усі присутні бачили одне одного в обличчя й добре чули. Добір теми багато в чому визначає ефективність дискусії. Звичайно, краще формулювати її проблемно. На обговорення не бажано виносити понад п'ять запитань. Якщо тема складна, доцільно зробити невеликий вступ, щоб учасникам дискусії було легше визначитись щодо основних понять. На другому етапі обговорюються ті питання, які були винесені на порядок денний. Процесом обговорення керує голова. Від виконання ним своєї ролі багато в чому залежать хід і результати дискусії. Щоб не тиснути на присутніх авторитетом, ведучому не слід самому багато говорити. Він це може робити тільки тоді, коли не вистачає інформації для пошуку нового погляду на вже відому проблему. Ведучому треба ставитися до всіх поважливо й однаково, не засуджувати будь-кого з учасників за його, можливо, некомпетентну думку. Різні заклики ведучого на зразок "пам'ятайте про регламент", "дотримуйтесь правил дискусії", "будьте цивілізовані" не знімуть загострення пристрастей, а можуть лише образити її учасників. Тому не варто зловживати такими висловами. Проте до поведінки учасників дискусії також є певні вимоги. По-перше, вони мають підготуватися до обговорення обраної теми й виявити готовність викласти свою позицію. По-друге, кожен повинен уважно слухати інших і чути, про що саме вони говорять. По-третє, всім бажано поводитися відповідно до загальноприйнятих етичних норм поведінки. Не слід перетворювати дискусію на суперечку, не можна перебивати того, хто виступає, робити зауваження щодо особистісних якостей учасників. Якщо під час обговорення виникла пауза внаслідок роздумів учасників, переривати її не слід, бо, можливо, вона допоможе знайти новий цікавий поворот дискусії. Третій етап дискусії — підбиття підсумків. Це звичайно робить голова. Проте можна доручити це і досвідченому спеціалісту з числа учасників. Він оцінить повноту й глибину розкриття теми, новизну інформації, відзначить різні погляди, наголосить на значущих результатах обговорення. Добре, якщо до аналізу дискусії будуть залучені й інші учасники. Це допоможе всім краще усвідомлювати й контролювати власну поведінку, а також сприятиме підвищенню рівня культури спілкування під час дискусії. Навіть те обговорення, що начебто не вдалося, також принесе користь, бо виграє не той, хто не помиляється, а той, хто вміє зробити з цього для себе певні висновки. Як свідчать спостереження, дискусія не повинна тривати понад три години. Зловживання часом може викликати роздратування у присутніх. Ведучий має відчути кульмінаційний момент, після якого звичайно інтерес до обговорення зменшується, і підбити підсумки. Важливо також дотримуватися схваленого регламенту. Як правило, для повідомлення надається 15-20 хвилин, для виступу — 3-5 хвилин. Про результативність дискусії можна говорити тоді, коли в учасників сформувалася певна думка щодо обговорюваного питання або підтвердилися погляди, що їх мав дехто з присутніх до початку колективного обговорення. Якщо під впливом дискусії у частини учасників змінились установки, то це означає, що подіяв "ефект переконання". Він виявляється навіть тоді, коли в декого зароджуються сумніви щодо правильності своїх поглядів. "Нульовий ефект" дискусії буває тоді, коли погляди, думки більшості людей не змінюються. Звичайно, це може бути наслідком пасивного ставлення до дискусії та через відсутність підготовки до неї. Якщо під час дискусії в декого сформуються погляди, протилежні тим, які хотілося сформувати при її організації, то це означає дію "ефекту бумеранга", тобто негативний результат дискусії.
3. Структура наукової дискусії Наукова дискусія як основна мета будь-якої конференції містить у собі такі компоненти: 1) відкриття – підготовлений монолог-штамп: 2) вступне слово – підготовлений монолог з певним мовним кліше; 3) викладення проблеми – підготовлений монолог-доповідь; 4) обговорення проблеми – міркування у формі підготовленого чи непідготовленого монологічного висловлювання з викладенням своєї точки зору; 5) висновки – непідготовлений монолог-резюме. Підготовка наукової дискусії охоплює такі етапи: 1. Визначення орієнтовних меж теми дискусії. Перевірка чіткості і зрозумілості слів та понять теми, проблеми, у разі потреби — використання наукових і словниково-довідкових видань. 2. З'ясування основних структурних компонентів дискусії та їх ролі в обговоренні означеної теми: - початок (встановлення контакту із співрозмовниками; окреслення мети, проблем і актуальності дискусії; активізація уваги); - інформування (виклад інформації в обраний спосіб: повідомлення, пояснення, опис, характеристика); - власне дискусія: аргументація (коректне наведення доказів на захист сформульованих тез) і контраргументація (коректне наведення доказів для нейтралізації антитез, заперечень співрозмовника); - прийняття рішення; - підбиття підсумків.
- прогнозування вірогідних заперечень і зауважень співрозмовника, можливих контраргументів і оптимальної форми реакції на них з метою переконання; - вибір коректних прийомів утримання уваги спів розмовників. 6. Визначення можливих варіантів завершення дискусії, вибір найдоцільнішого. 7. Аналіз своєї мисленнєво-мовленнєвої діяльності під час дискусії. Готуючись до наукової дискусії, слід звернути увагу на вироблення певних умінь: Основні вміння: 1) повідомити про що-небудь чи розказати про щось; 2) описати явище; 3) пояснити явища, факти; 4) зробити огляд; 5) прокоментувати певні явища; 6) ставити запитання, зіставляти і порівнювати факти, давати оцінку подіям, робити висновки тощо. Уміння мовного етикету: 1) приєднатися до обговорення, до висловленої точки зору; 2) припинити розмову чи змінити її напрямок; 3) висловити прохання, згоду, незгоду; 4) відмовитися у ввічливій формі; 5) встановити контакт зі співрозмовником, підтримати його увагу; 6) висловити незадоволення, заборону і т.п. Уміння мовного етикету відображає норми спілкування в соціально-культурній, навчально-професійній, соціально-побутовій та офіційно-діловій сферах.
4. Мовленнєві формули для розкриття змісту наукової дискусії Для ефективності усного спілкування необхідно вміти вибрати доречні для даної ситуації лексичні засоби. Під час ведення дискусії особа, яка бере участь у ній як голова (ведучий), звичайно, використовує у своїй мові такі лексичні засоби і синтаксичні конструкції: Дозвольте мені відкрити ( розпочати )наше засідання. На порядку денному у нас сьогодні такі питання: по-перше, доповідь ... (називається посада, звання, прізвище, ім'я та по батькові доповідача, тема доповіді ); по-друге, повідомлення пана ... (прізвище, ім'я та по батькові) про те...; по-третє, різне Чи є доповнення або зауваження до порядку денного? З порядку денного питань або заперечень немає? На мою думку, слід ( необхідно ) встановити такий регламент:.. Якщо немає заперечень, дозвольте надати слово нашому доповідачеві (слово надається доповідачеві, слово для доповіді має...). Прошу ставити запитання доповідачеві. Чи є ще запитання? Заперечення? Доповнення? Якщо запитань більше немає, можна переходити до висловлювань за доповіддю. Хто бажає виступити ( висловитися ) за доповіддю? Доповідач порушив (підняв, торкнувся) цікаве питання (проблему). Такі питання, як ..., треба докладно обговорити ( заслуговують спеціального обговорення). Прошу дотримуватися (додержуватися) регламенту. Я змушений закликати до порядку. Надійшла пропозиція припинити (продовжити, перенести)обговорення. На мою думку, час закінчити обговорення (дозвольте мені припинити обговорення). У заключному слові (або резюме) головуючий дає оцінку різним точкам зору, формулює основні висновки, виділяє ті проблемні питання, які потребують додаткового осмислення; висловлює подяку у прийнятій формі: " На закінчення дозвольте подякувати доповідачам за (змістовні) доповіді й усім, хто брав участь в обговоренні цих доповідей ". Головна частина дискусії – обговорення проблеми. Участь в обговоренні зводиться до виступів двох видів: виступ-питання і виступ-відгук. Виступ того, хто питає, має бути логічним, тобто складатися із чітко сформульованого (сформульованих) одного (кількох) запитання (запитань), або розгорнутим міркуванням полемічного характеру. Під час формулювання запитань доповідачеві використовуються такі синтаксичні конструкції: як давно ви займаєтесь цим питанням (цією проблемою), вивченням, дослідженням, розробкою)...; чи є у вас статті з цього питання (досліджуваної проблеми); у мене до вас (я дозволю собі запитати доповідача) таке запитання (запитання такого характеру, 2-3 запитання, одне загальне (окреме) запитання); мені цікаво було б почути (дізнатися) про те, як (коли, скільки, для чого, яке)...; яка думка доповідача про...; мене цікавить ось це...; ви торкнулись у відповіді такого питання...; чи можете ви сказати (чи можете пояснити)...; я не зовсім (не цілком) зрозумів (усвідомив, з'ясував), що ви маєте на увазі, коли говорите...;' чим ви можете обґрунтувати вашу позицію щодо...; мене цікавить питання використання, застосування... в...; чи має ваша праця (робота) практичний вихід; наведіть, будь ласка, приклади практичного застосування (використання) ...в...; якою методикою (якими методами) ви користуєтесь при...; якими матеріалами ви користуєтесь при...; чи є яка-небудь література з (вказати з якого питання) питання, з (якої) проблеми; чи означає це, що...(чи виходить із цього, що...); чи можна сказати, що...; яке відношення мають викладені в... до теми нашої...; що уже зроблено в (такій) галузі; які основні труднощі.... Виступ у формі усного відгуку має таку структуру: 1) характеристика проблеми й теми; 2) вираження своєї думки й оцінка фактів, згода (незгода) з обговорюваною концепцією; 3) висновки. Висловлювання за доповіддю може мати такі синтаксичні конструкції, як: я з великою увагою (зацікавленістю) прослухав доповідь;вона насичена (в ній узагальнені)...; я радий (мені приємно, добре), що доповідач зупинився і на таких питаннях, як...; я працюю в тій же галузі; подібна робота провадиться у нас у...; тема доповіді має пряме відношення до...; і тому особливо цікаво було почути...; доповідач докладно (обґрунтовано, цікаво, переконливо, до найменших подробиць) виклав предмет дослідження; природно, що в рамках відведеного часу проблеми, порушені в доповіді, висвітлені з різним ступенем обґрунтованості, я дозволив собі зупинитися на...(помітити, що..., заперечити доповідачеві); я хочу привернути вашу увагу до..., ось ці факти..., вони заслуговують на увагу з таких причин:...; мені важко додати що-небудь, оскільки працюю в іншій галузі, проте я з великою користю для себе прослухав цікаву доповідь, і мені особливо сподобалося, що...; пропоную ось це:...; дякую за увагу. Як у підготовленому, так і в непідготовленому висловлюванні головну увагу слід приділити засобам вираження згоди (незгоди) з обговорюваною концепцією чи думкою співрозмовника
Дискусія як форма колективного обговорення відрізняється від полеміки та диспуту. Полеміка як конфронтація ідей, поглядів, думок, на відміну від дискусії, має на меті не досягнення згоди в суперечці, а перемогу над опонентом. Нерідко в полеміці її учасники використовують різні засоби спілкування, не дуже піклуючись про його культуру. Напевне, саме тому протилежну частину учасників полеміки найчастіше називають супротивниками, а не опонентами, як у дискусії. Диспут найчастіше використовується для публічного захисту наукової позиції або для того, щоб визначитись у життєво важливих, найчастіше моральних, проблемах. Теми для диспутів нерідко добирають на основі аналізу життєвого досвіду. На диспут звичайно відводиться менше часу, ніж на дискусію, і спрямований він, як правило, на вирішення особистісно значущих моральних проблем. Раніше диспути були обов'язковою умовою отримання наукового ступеня або працевлаштування до університету. Ураховували насамперед техніку захисту або заперечення. Проведення диспуту мало чітку організаційну структуру: виступали ректор, декан, магістри, відтак інші присутні. З логічно сформульованих положень робили висновки і розвивали аргументи. Один із учасників диспуту повинен був помітити помилку супротивника і заперечити. Такі турніри привчали не тільки до ретельного дослідження проблеми, а й розвивали вміння застосовувати доцільні діалектичні методи і прийоми (розглядати факти в логічній послідовності, абстрактно мислити тощо). Отже, щоб оволодіти мистецтвом полеміки, слід розуміти сутність і вимоги проведення наукової дискусії, суперечки, диспуту, полеміки, вдосконалювати вміння переконливо викладати свої думки, дискутувати, послуговуючись різними способами аргументації, вести діалог зі співрозмовниками, дотримуючись правил мовленнєвого етикету.
Запитання для самоконтролю
1. Поясніть суть і правила організації наукової дискусії. 2. Охарактеризуйте правила поведінки голови й учасників наукової дискусії. 3. Яка дискусія вважається результативною? 4. З чого має складатися підготовка до проведення дискусії? 5. Які два види виступів застосовуються під час дискусій? У чому їх суть?
ПРАКТИЧНИЙ БЛОК ДО РОЗДІЛУ III Вправи до §§ 1, 2, 3 ЗАВДАННЯ 1. Заповніть порівняльну таблицю „Наукова стаття і науковий виступ”. Зазначте спільні й відмінні риси цих жанрів наукового стилю.
ЗАВДАННЯ 2. Ознайомившись з літературою з культури наукового виступу, заповніть таблицю „Мовні засоби, що виражають індивідуальність доповідача”.
ЗАВДАННЯ 3. Наведіть фрази та декілька прийомів активізації уваги слухачів, завдяки яким досягається контакт між доповідачем і слухачем.
ЗАВДАННЯ 4. Ознайомтесь із порадами К. Тухольського для ораторів. Які з них Ви вважаєте цінними для себе? Короткі речення. Короткі речення. Короткі речення. Ясний план у голові – і якомога менше на папері. Факти – або звернення до почуттів. Оратор – не енциклопедія. Енциклопедія є у людей вдома. Один і той самий голос втомлює. Говори не більше сорока хвилин. Не шукай ефектів, які не ведуть до головної мети. трибуна безжальна: людина на ній більше оголена, ніж на пляжі. Пам’ятай: чим коротша промова, тим менше шансів провалитись.
ЗАВДАННЯ 5. Підготуйте план наукової доповіді на одну з тем. 1. Форми й методи антиінфляційної політики. 2. Види кредитів та їх функції. 3. Сутність сучасної інфляції. 4. Види депозитів та їх функції.
ЗАВДАННЯ 6. Підготуйте науковий виступ з проблем вашої курсової роботи із залученням технічних засобів навчання і урахуванням відповідних вимог до цього наукового жанру. Поміркуйте, як уникнути хвилювання, поводити себе перед аудиторією, читати чи розповідати текст, користуватися жестами, як завоювати увагу й симпатію аудиторії.
ЗАВДАННЯ 7. Оцініть наукову доповідь (виступ) вашого товариша за такими критеріями:
ЗАВДАННЯ 8. Ознайомтеся з текстом статті Сергія Корабліна „Курсові тупики сировинних економік”. Сформулюйте проблемні запитання до цієї статті (5-6). Підготуйтесь до проведення в групі наукової дискусії на тему ”Шляхи стабілізації економічної ситуації в Україні”.
Курсові тупики сировинних економік Від стагфляції до «інфляційного таргетування» Енергетична криза 70-х років минулого століття наклала дуже глибокий відбиток на економічну політику індустріальних країн, різко змінивши в них суспільні настрої. Однією з причин таких масштабних зрушень стала стагфляція — феномен прискореного зростання цін, безробіття і падіння виробництва. Так, якщо 1972 року, напередодні першої хвилі подорожчання нафти, середній рівень інфляції в сімці провідних економік світу становив близько 5,3%, то в подальшому її сплески сягали 16%. При цьому їх розподіл був дуже нерівномірним. Якщо в Німеччині максимальний показник річної інфляції вдалося втримати в межах 7,0% (1973 рік), то в інших членів «сімки» його рівень був удвічі-втричі вищим: США — 13,5% (1980), Франція — 13,7 (1974), Італія — 21,3 (1980), Японія — 23,1 (1974), Великобританія — 24,2% (1975). Період нестійкої і високої інфляції, що тривав майже десятиліття, супроводжувався такою ж нестабільною економічною динамікою. Середні темпи приросту ВВП у «сімці» впали з 5% у 1972 році до 0,12% — у 1975-му. Слідом за їх відновленням до 3—4% у 1976—1979 роках настало нове зниження до 0,32% у 1980-му. При цьому жоден член «сімки» не уникнув падіння свого виробництва. А в деяких із них економічні спади повторювалися кілька разів. Так, у США річне скорочення ВВП спостерігалося чотири рази — 1974-го, 1975-го, 1980-го і 1982 року. Аналогічна ситуація мала місце і у Великобританії, де ВВП скорочувався 1974-го, 1975-го, 1980-го і 1981 року. Оскільки вага «сімки» у світовому виробництві становила близько 65—66%, зазначена нестабільність украй негативно позначилася на динаміці всього світового господарства. Безумовно, при цьому спостерігався очевидний виграш країн — експортерів нафти і газу, проте його розміри також були обмежені уповільненим зростанням енергозалежних економік. Країнам «сімки» знадобилося від восьми-дев’яти (США, Німеччина) до 22 років (Італія), щоб зменшити цінову динаміку до рівнів, стабільно нижчих від тих, які спостерігалися напередодні нафтових шоків. Причому тривалість зазначеного процесу визначалася не надлишком грошової пропозиції, а складністю реформ, які ознаменували перехід від кейнсіанських ідей державного регулювання до неоліберальної доктрини ринкової самодостатності. Остання найяскравіше проявилася в економічній політиці адміністрації Р.Рейгана та кабінету М.Тетчер, які перейшли до тотального стимулювання приватного підприємництва, що включало приватизацію держпідприємств, посилення ринкової конкуренції, господарське дерегулювання, зменшення тягаря державних фінансів та мінімізацію їхніх дефіцитів. Розкріпачення бізнесу сприяло розвитку і впровадженню енергозберігаючих технологій, що дало змогу знизити енергоємність індустріальних економік і їхню залежність від енергетичного імпорту. На міждержавному рівні особлива увага приділялася поліпшенню відносин з країнами — експортерами нафти. У центрі зовнішньої енергетичної політики «сімки» перебували зусилля з розширення доступу до їхніх природних ресурсів з одночасним здешевленням увезених вуглеводнів. При цьому використовувалися можливості як батога, так і пряника — від прямих інвестицій у спільну розробку нафтогазових родовищ до жорсткого протистояння з енергетичними опонентами. У цьому сенсі дуже показова почергова підтримка Сполученими Штатами Іраку та Ірану в їхній війні 1980—1988 років, коли допомога надавалася як С.Хусейну, так і його супротивникам у рамках так і не розкритої до кінця операції «Іран-контрас». Триразове падіння світових цін на нафту з 37,4 дол. за барель у 1980 році до 15,1 дол. у 1986-му стало найважливішою складовою зниження інфляції в країнах «сімки» з 14 до 3,1%. Примітно, що середня енергоємність їхніх економік за зазначений період зменшилася приблизно на 12%, а частка імпортованих енергоносіїв у загальному обсязі їхнього комерційного споживання — з 43 до 33%. У нових умовах приборкання інфляції було б неможливим без посилення монетарної політики. Перехід до неї найчастіше пов’язується з ім’ям П.Волкера, котрий очолив у 1979 році Федеральну резервну систему США. Його нестримне бажання приборкати зростання цін, професійна послідовність і бездоганна репутація зробили особливий внесок у зниження інфляції. Попри комплексний характер антиінфляційної кампанії, її успіх згодом було приписано монетарному чиннику. Відверто прохолодне ставлення до її структурних, інституційних і технологічних складових пояснювалося більшою складністю їх дослідження. На початку 90-х ця упередженість яскраво виявилася в концепції «інфляційного таргетування». Відповідно до її постулатів, грошово-кредитна політика повинна мати одну мету («цінова стабільність») і єдиний інструмент регулювання (відсоткова ставка). Динаміка ж валютного курсу, фінансова стійкість, стабільність банківської системи або економічне зростання до розрахунку не беруться. Слід визнати, що цей найпростіший рецепт економічного благополуччя сподобався не всім. Серед скептиків були США та Японія. Ще більший критицизм виявили країни з ринками, що формуються. У Резервному банку Індії не приховують, що економіка країни не готова до таких простих рішень надскладних завдань господарського розвитку. Що стосується Китаю, то він активно використовує найменші можливості курсового стимулювання свого зростання, доводячи на практиці, що успіх у приборканні інфляції пов’язаний не так з обмеженням грошової маси, як із активним насиченням товарних ринків. Неконтрольовані валютні курси особливо ризиковані в країнах зі слабкими ринковими інститутами. Якщо, наприклад, в Україні глибина валютного ринку в десятки разів перевищує обсяги публічних операцій з цінними паперами, то ніяка динаміка облікової ставки НБУ не компенсує негативних коливань валютного курсу. Курс гривні також не менш важливий, ніж ставка рефінансування Нацбанку. З одного боку, це пояснюється значною доларизацією української економіки (40—60%). А з іншого — великим обсягом гривневої і валютної готівки, що не реагує на зміни банківського відсотка. Примітно, що європейські ідеологи «цінової стабільності» зуміли наблизитися до бажаної мети лише ціною надзвичайно жорстокої кризи. За злою іронією, торішнє зниження інфляції в зоні євро до 0,3% супроводжувалося падінням її ВВП на 4,1%. Зокрема, зменшення інфляції в Німеччині (до 0,2%), Італії (0,8%) і Іспанії (-0,2%) супроводжував економічний спад на 4,7, 5,0 і 3,7% відповідно. При цьому безробіття в зоні євро зросло до 9,9%. В Іспанії воно сягнуло 19%. У Великобританії та Ісландії економічний спад 2009 року становив 4,9 і 6,8% відповідно. Наведені результати відповідали базовій концепції «інфляційного таргетування»: стабілізація цін шляхом обмеження сукупного попиту. Платою за її реалізацію стала Велика рецесія — найглибша економічна криза останніх 60 років. Оскільки її масштаби вже перевершили шок від стагфляції 70-х, доводиться визнати, що за певних умов руйнівна сила стабільних цін може суперничати з хаосом неконтрольованої інфляції. Цей висновок змушує переосмислити ряд поширених стереотипів. Провал ринку виявився настільки глобальним й очевидним, що про проблеми «інфляційного таргетування» відкрито заговорили навіть у МВФ, який захопився в останнє десятиліття повсюдним насадженням «цінової стабільності» і «гнучкого валютного курсу». В одній із лютневих публікацій співробітників фонду (O.Blanchard, G.Dell’Ariccia, P.Mauro) порушено тему надто низького рівня двовідсоткової цільової інфляції, можливості її дворазового збільшення, удаваної ефективності підпорядкування монетарної політики єдиному показникові (інфляції), а також уразливості грошового регулювання з допомогою лише відсоткової ставки. Хоча автори не дають жодної відповіді на зазначені питання, проте вже сам факт порушення їх директором дослідницького департаменту МВФ вказує на проблеми як самої концепції, так і наслідків її насильницького культивування. «Голландська хвороба» Енергетичний шок 70-х років збагатив економічну теорію не тільки «стагфляцією», а й «голландською хворобою». Однойменна стаття в журналі The Economist (1977 рік) привернула увагу до індустріального застою Голландії під час злету світових цін на енергоносії. До його початку Голландія активно розробляла родовища природного газу в Північному морі, відкриті 1959 року. Тим часом після 1974-го в країні припинилося промислове зростання, валові інвестиції корпорацій упали на 15%, зайнятість у промисловості між 1970 і 1977 роками скоротилася на 16%, а загальний рівень безробіття зріс із 1,1 до 5,1%. The Economist діагностував три основні причини «голландської хвороби»: завищений реальний курс гульдена, надмірні промислові витрати, проїдання бюджетних доходів від експорту газу. Їхнє поєднання призвело до прискореного розвитку сировинного сектору за рахунок виснаження обробних галузей. У наступних дослідженнях «голландської хвороби» особливий акцент було зроблено на завищеному курсі національної валюти, за якого на плаву залишаються лише найбільш конкурентні — сировинні — компанії. Зазначені наслідки пояснюються курсову вразливість сировинних економік. Річ у тім, що за сприятливої кон’юнктури і плаваючого курсу їхні національні валюти зміцнюються. Внутрішній попит переключається на імпорт, суперничати з яким можуть тільки сировинні галузі, тоді як більш складна продукція стає неконкурентною і знімається з виробництва. Країна сповзає на технологічне узбіччя. Масовий імпорт нового обладнання здійснюється тільки тією мірою, якою цього потребує видобуток сировини та її груба обробка. Продукція ж із високою доданою вартістю витісняється за кордон. Там осідає й основна маса доходів, пов’язана з остаточною обробкою природних матеріалів і напівфабрикатів. Експерти заговорили про «ресурсне прокляття» сировинних економік — приводів для цього виявилося більш ніж достатньо. Так, у багатій нафтою Венесуелі середньодушове виробництво реального ВВП у 1977—2003 роках впало в 1,7 разу, у Саудівській Аравії воно у цей же час скоротилося в 1,8, в Об’єднаних Арабських Еміратах — у 2,2 разу. У Кувейті за 40 років (1962—2003) виробництво ВВП на душу населення зменшилося в 3,7 разу. Крім деіндустріалізації, сировинна пастка небезпечна нестримною експлуатацією природних ресурсів. Вона може супроводжуватися повним вичерпанням сировинної бази і наступним стисканням економічного зростання. З цієї причини «голландська хвороба» пов’язана з феноменом зростання, яке виснажує і не залишає по собі ні технологій, ні природних ресурсів, достатніх для їхньої промислової розробки. Як це, наприклад, відбулося в Габоні, що посідав свого часу перше місце у світі з імпорту шампанського на душу населення, яке, втім, зникло з останньою краплею промислової нафти. У різні часи ознаки «голландської хвороби» спостерігалися в багатьох країнах, включаючи Нігерію, Мексику, Анголу, Колумбію, Великобританію, Норвегію, Росію та ін. Її подолання передбачає цілеспрямовану структурну політику держави, вилучення сировинної ренти, підтримку за її рахунок промислових технологій, активне інфраструктурне та промислове інвестування. Для сировинних економік у цьому питанні ніякого потурання вільному ринку бути не може, як і потурання валютним курсам, що рухаються довільно. Примітно, що традиційний рецепт «інфляційного таргетування» діаметрально протилежний — гнучкий обмінний курс з опорою на стихію ринку. Пояснюється він необхідністю боротьби з інфляцією, яка справді характерна для «голландської хвороби». Однак при цьому замовчується, що обмежити інфляцію можна з допомогою вилучення частини грошової маси — рутинної операції будь-якого центрального банку (так, в Україні торішній обсяг операцій зі стерилізації гривні становив близько 96,7 млрд. грн). Тим паче, коли він має у своєму розпорядженні міжнародні резерви, які розпухають від припливу сировинної валюти. Крім цього, не враховується, що підвищена цінова динаміка може бути взагалі не пов’язана із зайвою грошовою пропозицією, а провокуватися місцевими монополіями. Важливість вибору валютного режиму виявляється ще більше, коли врахувати жорстку конкуренцію на міжнародних ринках — не тільки високих технологій, а й сировинної продукції. Українським металургам, наприклад, дедалі складніше конкурувати з китайськими виробниками сталі внаслідок запровадження ними нових потужностей із більш ефективними технологіями. За цих умов нехтування курсовою політикою неприпустиме так само, як і спроби її уніфікації за образом і подобою індустріальних країн, чиї стратегічні завдання найчастіше не тільки не збігаються зі структурними цілями сировинних економік, а й прямо суперечать їм. Україна сировинна Після розпаду Союзу в українській економіці відбулися дуже серйозні структурні зміни, які вражають як своїм масштабом, так і сумнівною якістю. Так, 2008-го реальний ВВП України залишався меншим за рівень 1990 року на чверть. До початку ж 2010-го зазначений розрив збільшився до 37%, через що за підсумками 19-річного циклу середньорічний темп падіння українського ВВП становив 2,4%. Глибина і тривалість виробничого спаду в Україні жахливі. Вони набагато перевищують масштаби Великої депресії, що залишається символом економічної трагедії США. Задля об’єктивності слід визнати, що доволі довго українська економіка перебувала в стані переходу від адміністративно-розподільчої системи до вільно-ринкової. При цьому вона пережила гіперінфляцію і стрімкий розрив коопераційних зв’язків у межах колишнього Союзу та РЕВ. Проте 20-річна рецесія змушує задуматися про ефективність обраної моделі ринку, бо за наявності переваг навіть часткова їхня адаптація мала б супроводжуватися не спадом, а економічним зростанням. Як це, наприклад, відбувається в Китаї, ВВП якого от уже 30(!) років збільшується із середньорічним темпом 8—11%. Епікриз українських «реформ» — технологічна деградація. У вітчизняній економіці стрімко наростає сировинна складова, домінує продукція з низькою доданою вартістю, масово зникає високотехнологічне виробництво, знижується його конкурентоспроможність і наростає загальна фінансова нестабільність. Якщо у 80-х роках у структурі української промисловості й товарного експорту вага машинобудування стабільно дорівнювала приблизно 30—40%, а чорної металургії була удвічі-втричі меншою, то сьогодні ситуація прямо протилежна. Україна перетворилася на сировинний придаток не тільки розвинених країн, а й більш успішних економік, що розвиваються. Експортуючи в Китай метал, ми не тільки ввозимо китайський ширвжиток, електроніку та автомобілі, а й уже беремо в нього державні кредити для придбання китайського обладнання. Динаміка української економіки сьогодні визначається світовою кон’юнктурою на метали. У цьому сенсі показово, що остання вітчизняна криза — суто сировинна: з вересня 2008 року на світових ринках почалося стрімке падіння цін на основні товарні групи українського експорту, а саме — сталь, зерно, соняшник. Як результат, вітчизняний ВВП втратив 15,1% (див. рис.). Природа і характер наступного пожвавлення також сировинні: після того як із середини минулого року на світових ринках почала дорожчати сталь, в українській економіці намітилося зростання. При цьому в першому півріччі 2010 року в товарній структурі вітчизняного експорту зросла частка чорних металів (до 31,3%), енергетичних матеріалів (6,9%), а також руд, шлаків і золи (4,5%). Одночасно знизилася вага механічних машин (до 6,5%) і електричних (4,7%). Технологічний спад спостерігається практично в усьому машинобудуванні та пов’язаних із ним сферах: літакобудуванні, ракетобудуванні, суднобудуванні, верстатобудуванні, енергетичному машинобудуванні, мікроелектроніці, приладобудуванні, матеріалознавстві тощо. Колись масове виробництво стиснулося в них до поодиноких зразків і виробів. Що формально не дає змоги говорити про їхню остаточну втрату. Однак про серійний випуск не йдеться вже давно. Не дивно, що українська економіка два десятки років не може відновити своїх колишніх обсягів — відмова від технологічної продукції різко звузила базу її доходів. З огляду на це доречним є зауваження, що пролунало в «ДТ»: «Кілограм металу коштує в середньому 50 центів. Один кілограм металу в автомобілі чи танку коштує вже 50—100 дол. А кілограм металу в літаку — це 1,5—2 тис. дол.» (див. №46 за 2006 рік). Підбиваючи підсумки Відповідно до «інфляційного таргетування», економічні біди України зумовлені високою інфляцією та прив’язкою гривні до долара США. За діагностикою ж «голландської хвороби», курсова політика НБУ залишається однією з небагатьох протидій сировинному колапсу України. Адже саме прив’язка до долара, який слабшає, роками стримувала посилення гривні всупереч божевіллю зовнішніх запозичень, їхньому нестримному проїданню та деградації виробництва. На відміну від голландського гульдена 35-річної давності, реальна вартість гривні в 2001—2007 роках не зросла, а знизилася, надавши курсові переваги абсолютно всім українським виробникам, незалежно від того, експортували вони зерно за кордон чи продавали його на внутрішньому ринку, виплавляли чавун чи боролися за залишки авіабудування. При цьому середньорічний рівень інфляції (8,9%) справді був вищим, ніж у багатьох наших сусідів. Але те, що він був критично високим, блеф: середні темпи зростання ВВП України становили 7,7%, перевищуючи їхній рівень у країнах Центральної та Східної Європи (5,6%). Вітчизняна інфляція була б значно нижчою, якби держава націлилася на технологічний розвиток виробництва і товарне насичення ринку. Але вона, схоже, ніколи не обтяжувала себе такими завданнями. Бо якщо в Китаї норма інвестицій в основний капітал сягає 45—50% ВВП, то в незалежній Україні вона в 2—2,5 разу нижча. При цьому рекордне нагромадження основного капіталу в 2008 році залишалося вдвічі (!) меншим за показники 1990 року. Українська економіка банально виснажена: впродовж 1991—2008 років інвестиції в її основний капітал падали із середньорічним темпом 4,5%. Збільшення виробничих витрат за цих умов неминуче. А це — запорука зростання цін та інфляції. Вульгарне сприйняття неоліберальних теорій призвело до поширення в Україні моди на масове «роздержавлення», мікроскопічне підприємництво, дерегулювання та лібералізацію. При тому що хаотичному «роздержавленню» і господарському подрібненню насамперед підлягали цілісні технологічні комплекси, які втрачали від цього останні конкурентні переваги. Дерегулювання застосовувалося до «чорного» імпорту, що остаточно позбавляв найменшої можливості чесної конкуренції. А лібералізація стала улюбленим гаслом незліченних монополій, які підвищують ціни на продукцію сумнівної якості. Потворність вітчизняного ринку була чи не головною причиною деіндустріалізації, наслідки якої найбільш гостро відчуло виробництво науко- та капіталомісткої продукції. При цьому її вибракування надто часто зумовлене не якісними дефектами, а вадами ринкової селекції. Так, усупереч двом десятиріччям технологічного застою, українські ракети, судна і літаки продовжують мати попит на міжнародних ринках. Ті самі послуги «Руслана» і «Мрії» стабільно затребувані завдяки їхній абсолютній унікальності. Мабуть, найуспішніший досвід подолання свого сировинного статусу демонструє сьогодні Китай. Усупереч нещадній зовнішній критиці, він цілеспрямовано підтримує технологічний розвиток своєї економіки, здійснює її неспішну лібералізацію, зберігаючи високий рівень інвестицій і прив’язку юаня до долара. При цьому господарські досягнення країни тим більші, що спостерігаються на тлі найсерйозніших структурних і фінансових дисбалансів індустріальних країн, які критикують «китайську модель». Успішний досвід централізованого вилучення сировинної ренти на користь усього суспільства накопичений і в інших країнах. Так, у Норвегії значна частина доходів від нафтогазового бізнесу акумулюється в Державному пенсійному фонді. Ці кошти інвестуються в іноземні компанії, чиї цінні папери торгуються на глобальних фондових біржах. На початку минулого року портфель зазначених вкладень включав близько 8000 компаній. Участь фонду в окремому підприємстві становила в середньому 1% і не перевищувала 10%. Очікувана довгострокова дохідність інвестицій оцінювалася в 4%. На кожного жителя Норвегії в «Нафтовому фонді» припадало майже 15 тис. дол. Схожі інвестиційні принципи та моделі використовуються нафтовидобувними країнами Перської затоки. Вони також давно адаптовані й низкою колишніх союзних республік, включаючи Азербайджан, Казахстан і Росію. При цьому фінансова база Національного фонду Казахстану не обмежується сировинними доходами однієї лише нафтогазової галузі. До початку 2010 року нагромаджені в ньому кошти (22,3% ВВП) перевищували міжнародні резерви Казахстану, а їхня сумарна величина становила 43,4% ВВП. Тоді ж сукупний обсяг Резервного фонду і Фонду національного добробуту Російської Федерації, які формувалися переважно за рахунок доходів нафтогазової галузі, досягав 12,4% ВВП, а міжнародні резерви — 35,8% ВВП Росії. Вилучення сировинної ренти, як і формування міжнародних резервів, знижує ревальваційний тиск на національну валюту, протидіючи поширенню «голландської хвороби». Активність Росії та Казахстану в цьому напрямку вдвічі-втричі вища за вітчизняну. На цьому тлі розмови про надмірні валютні інтервенції НБУ — смішні. Адже на початок 2010 року нагромаджені ним міжнародні резерви (за вирахуванням позики МВФ) становили всього 13,3% ВВП, при тому що українська держава взагалі не претендує на цінову ренту сировинних монополій. Що, втім, не заважає їй нарікати на гострі бюджетні дефіцити та збільшувати свій зовнішній борг. В індустріальних економіках, як і в тих, що наздоганяють, від гнучкого валютного курсу виграють компанії з найбільшими конкурентними перевагами. Оскільки в перших це технологічно місткі підприємства, а в других — переважно сировинні, гнучке курсоутворення сприяє закріпленню їхньої міжнародної спеціалізації, зменшуючи вікно можливостей для наздоганяючих економік. Чи йти цим шляхом, керуючись економічною модою і настановами іноземних радників, — питання національного вибору. В Україні, наприклад, не бракує любителів чужих рецептів. Так, програма вітчизняних реформ сьогодні пишеться під диктовку McKinsey, фахівці якого, не соромлячись, визнають, що не обізнані з українською економікою. Китай і Росія більш вимогливі. Всупереч ажіотажу навколо гнучкого курсу, юань прив’язаний до долара, а рубль — до бівалютного кошика, який складається з долара (55%) і євро (45%). Останній досвід заслуговує на особливу увагу: Росія вже багато років мінімізує курсові коливання рубля, прив’язуючи його до валют, які рухаються в протилежних напрямках. У частині ж використання сировинних доходів, які вилучаються фінансовими регуляторами обох країн, більш цікавим є досвід Китаю: якщо Росія донедавна їх активно інвестувала за кордоном, побоюючись зростання інфляції, то Китай більш схильний до вкладень у технологічний розвиток власної економіки. Завдяки цьому в розпал світової кризи темпи її зростання становили 8,7% (2009 рік) при загальному зниженні цін (-0,7%) — чудовий приклад успішного щеплення проти «голландської хвороби» та високої інфляції. Всупереч усім монетарним приписам «інфляційного таргетування».
ЗАВДАННЯ 9. На основі аналізу останніх публікацій у науково-популярній періодиці з проблем економіки (журнали „Деньги”, „Власть денег” та ін.) підготуйтесь до проведення наукової дискусії на одну з тем за вибором: 1. Ризики споживчого кредитування; 2. Реальні ефективні ставки споживчого кредитування: 0% чи 48% річних? 3. Чи може бути швидкий споживчий кредит дешевим? ТЕСТОВІ ЗАВДАННЯ Для підсумкового контролю знань студентів із розділу 3
Варіант № 1 Рівень I (6 балів). Виконайте тестові завдання (одна правильна відповідь). 1. Жанр наукового стилю, що передбачає розгорнуте повідомлення на спеціальну тему, фіксується в усній чи письмовій формі і виголошується на засіданні наукового товариства – це: А) Науковий відгук. Б) Науковий виступ. В) Наукова доповідь. Г) Наукова рецензія.
2. Стандартний обсяг наукового виступу: А) 15-20 сторінок. Б) 10-15 сторінок. В) 8-9 сторінок. Г) 4-7 сторінок.
3. Подавати розгорнутий виклад певної наукової проблеми – це призначення: А) Тематичної доповіді. Б) Інформаційної доповіді. В) Звітної доповіді. Г) Проблемної доповіді. 4. Доповідь слід будувати, дотримуючись таких вимог: А) Усебічне розкриття проблеми, опора на фактичний матеріал, наведення переконливих прикладів, власне бачення проблеми. Б) Ґрунтовний теоретичний матеріал, наведення переконливих прикладів, власне бачення проблеми. В) Теоретична обґрунтованість, опора на фактичний матеріал, наведення промовистих прикладів, власне бачення проблеми. Г) Залучення якомога більшої кількості відомостей з досліджуваної проблеми, опора на фактичний матеріал, власне бачення проблеми.
5. Підкреслення актуальності обраної теми, наголошення на її практичному значенні, формулювання основних питань, які буде висвітлено в науковій доповіді має міститися у: А) Основній частині; Б) Висновках; В) Вступі; Г) Ілюстративному матеріалі.
6. Використання в тексті доповіді таких мовних зворотів, як „зазначимо, зупинимося на таких аспектах”, свідчить про застосування доповідачем прийому привернення й утримання уваги слухачів: А) Навіювання. Б) Текстового очікування. В) Співучасті. Г) Парадоксальної ситуації.
7. Використання електронних презентацій насамперед дає змогу доповідачеві: А) Урізноманітнити повідомлення. Б) Стимулювати увагу слухачів. В) Підвищити інформативність повідомлення. Г) Підвищити емоційність повідомлення.
8. Готуючи презентацію, бажано, щоб пропонована інформація була максимально: А) Виразною. Б) Простою. В) Спрощеною. Г) Яскравою.
9. В ідеальній електронній презентації бажано звести до мінімуму: А) Схеми. Б) Діаграми. В) Текстову інформацію. Г) Рисунки.
10. Стимулює увагу слухачів доповіді оформлення електронної презентації в: А) Холодних кольорах (синій, фіолетовий, голубий). Б) Нейтральних кольорах (світло-рожевий, сіро-голубий). В) Теплих кольорах (червоний, помаранчевий, жовтий). Г) Поєднанні кольорів (чорний з білим, зелений з червоним). 11. Для коментування слайдів краще : А) Підходити, коли на екрані з’являється потрібний слайд. Б) Стати справа. В) Коментувати слайди, не відходячи від місця читання доповіді. Г) Стати зліва.
12. Щоб дискусія була ефективною на її обговорення не бажано виносити понад: А) 5 запитань. Б) 6 запитань. В) 7 запитань. Г) 8 запитань.
Рівень II (2 бали). Запишіть синтаксичні конструкції підтвердження (згоди), заперечення (незгоди) під час усного обговорення наукових питань.
Рівень III (4 бали). Напишіть міні-доповідь (не менше 100 слів) „Час – найкращий цінитель наукових праць” (Л. Пастер).
Варіант № 2 Рівень I (6 балів). Виконайте тестові завдання (одна правильна відповідь). 1. На такому етапі підготовки наукової доповіді, як розташування, доповідач має: А) Опрацювати літературу за темою доповіді. Б) Скласти план майбутнього виступу. В) Здійснити мовленнєве оформлення доповіді. Г) Розставити в тексті психологічні й логічні паузи. 2. Апелювання до спільності наукових інтересів – це прийом привернення й утримання уваги слухачів: А) Навіювання. Б) Текстового очікування. В) Співучасті. Г) Парадоксальної ситуації.
3. Якщо з’являється відчуття втрати уваги слухачів, слід: А) Змінити позу, урізноманітнити виклад матеріалу жестами. Б) Увімкнути відеопрезентацію. В) Змінити темп мовлення, навести яскравий приклад. Г) Пришвидшити темп говоріння, підвищити гучність голосу.
4. Нечітка, „розпливчаста” вимова оратора свідчить про його: А) Внутрішню дисципліну, упевненість. Б) Нав’язування особистої позиції всій аудиторії. В) Невпевненість, недостатню підготовленість. Г) Намагання донести суть повідомлюваного до кожного присутнього в аудиторії.
5. Аби не зловживати увагою слухачів, не розпорошувати їхню увагу, звучання тексту доповіді не повинно перевищувати: А) 20 хвилин. Б) 15 хвилин. В) 10 хвилин. Г) 5 хвилин.
6. У тексті доповіді не доцільно використовувати речення кількість слів у яких перевищує: А) 14-15 слів. Б) 15-16 слів. В) 17-18 слів. Г) 18-19 слів.
7. Основною одиницею електронної презентації в середовищі PowerPoint є: А) Слайд. Б) Графік. В) Рисунок. Г) Схема.
8. В ідеальній електронній презентації не повинно бути: А) Малюнків. Б) Фотографій. В) Некоментованих зображень. Г) Відеороликів.
9. Некомфортно впливає на зір глядачів електронної презентації і навіть може привести до стресу поєднання кольорів: А) Жовтого з синім. Б) Білого з темно-синім. В) Зеленого з червоним. Г) Лимонно-жовтого з червоним.
10. З метою покращення сприйняття зорової інформації кольорова гама на всіх слайдах має бути: А) Різною. Б) Чергуватися. В) Однаковою. Г) Періодично повторюваною.
11. Оптимальна кількість тексту на екрані – не більше: А) 4 слів у 4-х рядках. Б) 10 слів у 10-ти рядках. В) 6 слів у 6-ти рядках. Г) 12 слів у 12-ти рядках.
12. Ефективна дискусія не повинна тривати понад: А) 1 годину. Б) 2 години. В) 3 години. Г) 4 години.
Рівень II (2 бали). Запишіть синтаксичні конструкції часткової згоди, непрямого заперечення під час усного обговорення наукових проблем.
Рівень III (4 бали). Напишіть міні-доповідь (не менше 100 слів) На тему „Точно використовуйте слово, і ви позбавите світ від половини непорозумінь” (Р. Декарт).
МІКРОТЕКСТИ ДЛЯ ПЕРЕКЛАДУ
Текст 1 Срочные вклады – это денежные средства, помещенные в банк на строго оговоренный срок. Они, по сравнению с вкладами до востребования, имеющими в основном краткосрочный характер, вносятся на более длительные сроки. Вкладчику, располагающему значительной суммой на вкладе до востребования и предвидящему в перспективе значительные расходы на какие-либо цели, невыгодно держать указанные средства на текущем счете за относительно небольшой процент или даже без выплаты такового. Ему выгоднее помещать средства на срочный вклад.
Текст 2 Рынок ценных бумаг – это часть рынка ссудных капиталов, где осуществляется эмиссия, купля-продажа ценных бумаг. Через рынок ценных бумаг аккумулируются денежные накопления предприятий и банков разных форм собственности, государства и частных лиц, после чего направляются на производственные и непроизводственные вложения капиталов. Различают первичный рынок ценных бумаг, где осуществляется эмиссия и первичное размещение ценных бумаг, и вторичный, где производится купля- продажа ранее выпущенных ценных бумаг. Если суммарные затраты правительства превышают суммарные налоговые поступления, то оно должно покрыть разницу либо выпустив в обращение новые деньги, либо путем займа.
Текст 3 Ценные бумаги – это документы, обращающиеся на рынке ценных бумаг и выражающие имущественные отношения, а также подтверждающие право на какое-либо имущество или денежные средства, которые не могут быть реализованы или переданы другому лицу без предъявления соответствующего документального подтверждения. Ценные бумаги делятся на две основные категории: рыночные и нерыночные. Относительно небольшое количество дилеров держит в руках большинство сделок с ценными бумагами правительства. В роли дилеров может выступать отделение крупного банка или брокерской фирмы, а также отдельная фирма, специализирующая в этом бизнесе. Текст 4 Акция – ценная бумага без фиксированного срока обращения, которая гласит о долевом участии в уставном фонде акционерного общества, подтверждает членство и право на участие в управлении акционерным обществом, дает право владельцу акции на получение части прибыли в виде дивиденда, а также на участие в разделе имущества при ликвидации акционерного общества. Акции могут быть именными на предъявителя, привилегированными и простыми. Граждане могут быть владельцами, как правило, именных акций. Привилегированные акции дают владельцу преимущественное право на получение дивидендов, а также приоритетное участие в разделе имущества акционерного общества при его ликвидации.
Текст 5 С юридической точки зрения, свободно конвертируемой считается валюта, которая свободно обменивается на все другие валюты. Это означает, что резиденты должно иметь право свободно приобретать иностранную валюту, необходимую для осуществления текущих платежей внутри страны или свободно обменивать ее на иностранную валюту. Различают такие виды конвертируемости: внутренняя, текущая, капитальная, полная, свободная, ограниченная. Введение конвертируемости требует наличие трех условий: цен установленных рыночным методом в условиях умеренной инфляции, отсутствия системы всеобщей дотации на товары и услуги; эластичности цены по спросу и предположению.
Текст 6 Политика доходов предполагает параллельный контроль над ценами и зарплатой путем полного их замораживания или установления пределов их роста. По социальным мотивам этот вид антиинфляционной политики применяется редко, поскольку, во-первых, замедление роста цен вызывает дефицит на некоторые товары, во-вторых, рост цен сдерживается лишь на определенное время, а с отменой ограничений снова ускоряется. Варианты антиинфляционной политики выбираются в зависимости от приоритетов. Если ставится цель сдержать экономический рост, то проводится дефляционная политика, если же предполагается стимулирование экономического роста, то предпочтение отдается политике доходов.
Текст 7 Валютный курс – это цена денежной единицы одной страны, выраженная в денежных единицах другой страны, при сделках купли-продажи. Такая цена может устанавливаться, исходя из соотношения спроса и предложения на определенную валюту в условиях рынка, либо быть строго регламентированной решением правительства или его главным финансово-кредитным органом. Этот орган выполняет такие важнейшие функции: интернационализацию денежных отношений (создается целостная мировая система денег); сопоставление ценовых структур и результатов производственного возобновления отдельных стран; сопоставление национальной и интернациональной стоимости цен национального и мирового рынков; перераспределение национального продукта между странами, которые осуществляют внешнеэкономические отношения.
ТЕКСТИ ДЛЯ НАПИСАННЯ ПЕРЕКАЗІВ-ПЕРЕКЛАДІВ
1. Напишіть переказ поданого тексту українською мовою. Випишіть ключові слова (6-7). Складіть анотацію.
Банковские ресурсы Банковские ресурсы – совокупность денежных средств, находящихся в распоряжении банков и используемых ими для активных и других операций. Аккумулируя денежные средства и сбережения юридических и физических лиц, банки превращают их в ссудный капитал, т.е. в денежный, предоставляемый в ссуду на условиях возвратности за плату в виде процентов. Поэтому банковские ресурсы называют банковским капиталом. Деятельность коммерческих банков заключается в привлечении денежных средств и предоставлении их в ссуду либо инвестировании по более высоким процентным ставкам. Они выступают посредниками между теми, кто располагает временно свободными денежными средствами, и теми, кто в них нуждается. Целью и движущим мотивом осуществления такого посредничества является получение банковской прибыли. Банки формируют свои ресурсы посредством пассивных операций. Их суть заключается в привлечении различных видов вкладов в рамках депозитных и сберегательных операций, получении депозитов от других банков, проведении эмиссии ценных бумаг. Существует множество различных классификаций ресурсов коммерческих банков, построенных на основе определённых критериев, однако все они не лишены некоторых условностей. По своему экономическому содержанию ресурсы коммерческих банков весьма многообразны. Собственные средства коммерческих банков состоят из уставного фонда, а также образующихся в процессе банковской деятельности резервного и других фондов. К собственным средствам приравнивается прибыль, которая до её распределения находится в обороте коммерческого банка и используется в качестве банковского ресурса. Временно свободные средства бюджетов на счетах в коммерческом банке (если они не привлекаются к кассовому исполнению государственного бюджета) образуются в результате их текущего исполнения, т.е. от момента поступления доходов на счета в банке до момента их использования. Важным банковским ресурсом являются средства клиентов на счетах в коммерческом банке и средства в расчетах: остатки средств на расчётных и текущих счетах предприятий, организаций, учреждений всех форм собственности; остатки фондов экономического стимулирования и специального назначения клиентов, хранящиеся в банке на отдельных счетах; средства, депонированные с целью обеспечения гарантий платежа при аккредитивной форме расчётов, расчётах чеками и акцептованными платёжными поручениями; средства в расчётах между учреждениями одного коммерческого банка; средства бюджетных и общественных организаций; средства специальных кредитно-финансовых институтов. К банковским ресурсам относятся денежные сбережения населения, которые формируются за счёт сокращения текущего личного потребления (сокращения расходов) и предназначаются для обеспечения его потребностей в будущем. Ресурсами коммерческих банков являются кредиты, предоставленные другими банками, включая иностранные, а также средства других банков, находящиеся на их корреспондентских счетах в коммерческом банке. Наконец к ресурсам коммерческих банков относятся прочие денежные средства, которые образуются в результате проведения ими пассивных операций. (За Ивановым М.И. Деньги и кредит: Курс лекций. – К. МАУП, 1999. – С. 24.)
2. Напишіть переказ поданого тексту українською мовою. Складіть до нього російсько-український словник економічних термінів. Напишіть рецезію.
Потребительский кредит Потребительский кредит отражает отношения между кредитором и заемщиком по поводу кредитования конечного потребления. Он отличается от ссуд, предоставляемых предприятиям для производственных целей или для приобретения активов, порождающих движение средств. Потребительский кредит – средство удовлетворения потребительских нужд населения. Для населения кредит ускоряет получение определённых благ, которые оно могло бы иметь только в будущем – при условии накопления суммы денежных средств, необходимых для покупки данных товарно-материальных ценностей или оплаты услуг, строительства и др. Выдача потребительских кредитов населению, с одной стороны, увеличивает его текущий платежеспособный спрос, повышает жизненный уровень, а с другой, ускоряет реализацию товарных запасов, услуг, способствует созданию основных фондов. В процессе погашения потребительских ссуд у населения сокращается на соответствующую сумму платежеспособность, что необходимо учитывать при определении объема и структуры товарооборота, платных услуг, динамики доходов и расходов населения, денежной массы в обращении. Таким образом, размер кредитов тесно взаимосвязан с формированием покупательского фонда населения и его соответствия объему и структуре товарного фонда. В странах с рыночной экономикой потребительский кредит как удобная и выгодная форма обслуживания применяется широко. Субъектами кредитных отношений являются физические лица (заемщики), а в роли кредиторов выступают банки, внебанковские кредитные учреждения (ломбарды, кассы взаимопомощи, пункты проката), предприятия и организации. Между банком и населением может существовать посредник (торговая организация). Объектами кредитования являются затраты, связанные с удовлетворением потребностей населения текущего характера, в том числе приобретение товаров в личную собственность, затраты капитального (инвестиционного) характера на строительство и приобретение недвижимого имущества. Потребительский кредит тщательно регулируется со стороны государства, так как связан с потребностями населения, его уровнем жизни (процентные ставки, доступность кредита). Классификация потребительских кредитов осуществляется по таким принципам: целевому характеру, субъектам кредитных отношений (банковские и небанковские ссуды), способу организации предоставления ссуженных средств (ссуды организованные и неорганизованные), формам выдачи (товарные и денежные кредиты), степени покрытия кредитом стоимости потребительских товаров и услуг (ссуды на полную стоимость или их частичную оплату), способу погашения кредита (погашаемые постепенно или разовым платежом), срокам выдачи (кратко-, средне- и долгосрочные). В зависимости от целевого назначения потребительские кредиты подразделяются на: инвестиционные, для покупки товаров или оплаты услуг, на развитие личных хозяйств, целевые кредиты отдельным социальным группам, чековые – под банковские кредитные карточки. Особенностью использования потребительского кредита является рост использования банковских кредитных карточек. Кредитные карточки предусматривают участие в торговой сделке трех сторон: владельца карточки, банка и торговой организации. Карточка выдается клиенту, если состояние его депозитных и заемных операций удовлетворительно. Эти карточки не приспособлены для покупки дорогостоящих вещей, которые поглощают всю величину лимита карточки. (За Ивановым М.И. Деньги и кредит: Курс лекций. – К. МАУП, 1999. – С 56.)
РОСІЙСЬКО-УКРАЇНСЬКИЙ
ЛІТЕРАТУРА
Економічні словники Перекладні
Тлумачні
ДОДАТКИ
Додаток А Правила милозвучності української мови. Чергування префіксів-прийменників у/в, сполучників і/й, прийменників з/із/зі У-В Чергування у з в може відбуватися, коли це не змінює значення слова: увесь - ввесь, упасти - впасти, уночі - вночі, учений – вчений.
Чергування у з в не відбувається: а) у словах, у яких чергування може змінити значення: удача, уклад, укладати, уникати, упливати, управа, уступ, уступати, усувати, ураження і вдача, вклад, вкладати, вникати, впливати, вправа, вступ, вступати, всувати, враження — з іншими значеннями; б) у словах, які вживаються тільки з в, або тільки з у: взаємини, взуття, влада, власність; удар (іменник), узбережжя, увага, указ, учень та ін., а також у похідних утвореннях: взаємність, владар; уважний, ударний та ін.; в) у власних назвах та словах іншомовного походження: Угорщина, Удовенко, Ужгород, Умань, Урал; увертюра, ультиматум, утопія та ін,; Вдовенко, Владивосток, Врубель та ін. Увага! У деяких власних назвах чергування можливе: Влас - Улас, Всевишній - Усевишній, Вседержитель — Уседержитель. Україна - Вкраїна чергується тільки в поетичній мові. І-Й Чергування і з й може відбуватися, коли це не змінює значення слова: імовірно — ймовірно, імення - ймення, іти — йти, ішлося - йшлося.
Чергування і з й не відбувається: а) при зіставленні понять: Батьки і діти; Війна і мир; Дні і ночі; Живі і мертві; б) перед словами, що починаються на й, е, ї, ю, я: Сьогодні і йому треба бути у школі; Іван і Ярина - друзі; Уночі і їхати будемо. З — ІЗ — ЗІ (ЗО)
Примітка. Зо як фонетичний варіант прийменника зі завжди виступає при числівниках два, три: позичив зо дві сотні; може виступати й при займеннику мною: зі (зо) мною, але тільки зі Львова. Додаток Б Розділові знаки при вставних словах
Слова однак, одначе, проте бувають вставними лише в середині простого речення.
Інколи слова навіть зокрема, наприклад, взагалі можуть вводити уточнювальний член речень. У такому випадку коми ставляться перед і після всієї уточнювальної конструкції, а не після слів, що її вводять. Наприклад: У деяких містах Японії, зокрема в місті Удзумі, влаштовують свято проводів журавлів (З журналу). Додаток В
Правопис слів іншомовного походження Апостроф
М’який знак
Подвоєння приголосних
Написання и та і в загальних назвах іншомовного походження
Додаток Г
Закінчення іменників IIвідміни чоловічого роду в Р. в. однини
Примітка. Деякі іменники можуть мати паралельні закінчення –а (-я) і –у (-ю): стола – столу, моста – мосту, двора – двору; листопада (місяць) – листопаду (пора опадання листя), рахунку (процес) – рахунка (документ). Додаток Д
Закінчення іменників I, II, IIIвідмін у Р. в. множини
I відміна
II відміна
III відміна
Іменники, що мають тільки форму множини
Додаток Е
Закінчення іменників I, IIвідмін у Д. в. та М. в. однини
I відміна
II відміна
Додаток Ж
Правопис складних іменників
Додаток З
Правопис складних прикметників
Додаток К
Правопис великої літери
ЗМІСТ
ПЕРЕДМОВА.. 3
Розділ 1. ПОНЯТТЯ ПРО НАУКОВИЙ СТИЛЬ СУЧАСНОЇ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРНОЇ МОВИ 5 § 1. Сфера використання, функції, підстилі, жанри наукового стилю.. 5 § 2. Мовні особливості наукового стилю.. 12 § 3. Стильові ознаки наукового стилю. Практичний блок до розділу I. 35 Тестові завдання. 43
Розділ 2. ПИСЕМНІ ЖАНРИ НАУКОВОГО СТИЛЮ.... 53 § 1. Писемні жанри наукового стилю. Анотація. 53 § 2. Писемні жанри наукового стилю. Вторинні тези. 60 § 3. Писемні жанри наукового стилю. Конспект. 65 § 4. Писемні жанри наукового стилю. Рецензія. 71 § 5. Писемні жанри наукового стилю. Науковий відгук. 78 § 6. Писемні жанри наукового стилю. Наукова стаття. 82 § 7. Писемні жанри наукового стилю. Оригінальні тези. 87 § 8. Писемні жанри наукового стилю. Реферат. 92 Практичний блок до розділу II. 100 Тестові завдання. 134
Розділ 3. УСНІ ЖАНРИ НАУКОВОГО СТИЛЮ.... 153 § 1. Усні жанри наукового стилю. Наукова доповідь, виступ. 153 § 2. Усні жанри наукового стилю. Електронна презентація § 3. Усні жанри наукового стилю. Наукова дискусія. 165 Практичний блок до розділу III. 174 Тестові завдання. 185
МІКРОТЕКСТИ ДЛЯ ПЕРЕКЛАДУ.. 190
ТЕКСТИ ДЛЯ НАПИСАННЯ ПЕРЕКАЗІВ-ПЕРЕКЛАДІВ.. 193
РОСІЙСЬКО-УКРАЇНСЬКИЙ СЛОВНИК-МІНІМУМ
ЛІТЕРАТУРА.. 228
ДОДАТКИ (орфографія, граматика, пунктуація) 230
Навчальне видання
БУЗЬКО Ірина Романівна БОНДАРЕНКО Галина Петрівна КУТЕНКО Людмила Олександрівна
УКРАЇНСЬКА МОВА В ПРОФЕСІЙНОМУ МОВЛЕННІ ЕКОНОМІСТА (НАУКОВИЙ СТИЛЬ)
Техн. ред. Т.М. Дроговоз Оригінал-макет О. В. Могильна
Підписано до друку 14.03.2011. Формат 60х84 1/16. Папір типогр. Гарнітура Times. Друк офсетний. Умов. друк. арк. 14,4. Обл. вид. арк. 15,5. Тираж 100 екз. Вид. № 2591. Замов. № .Ціна договірна.
Видавництво Східноукраїнського національного університету імені Володимира Даля
Свідоцтво про реєстрацію: серія ДК №1620 від 18.12.2003.
Адреса видавництва: 91034, м. Луганськ, кв. Молодіжний, 20а Телефон: 8 (0642) 41-34-12. Факс: 8 (0642) 41-31-60 E-mail: uni@snu.ua. http://snu.edu.ua
[1] Українська мова: енциклопедія / Редкол.: В.М. Русанівський, О.О. Тараненко, М.П. Зяблюк та ін. – К.: Освіта, 2000. – С. 602. [2] Семеног О.М. Культура наукової української мови: [навч. посіб.] / О.М. Семеног. – К.: ВЦ „Академія”, 2010. – С. 12. [3] Мацько Л.І., Кацавець Л.В. Культура української фахової мови: [навч. посіб.] – К.: ВЦ „Академія”, 2007. – С.25 [4] Гриньова В.М., Коюда В.О. Тлумачний словник економічних термінів: Навч. посібник. – Харків: Гриф, 2001. – С.53. [5] Реформатский А.А. Что такое термин и терминология / А.А.Реформатский // Вопросы терминологии: Сб. ст. - М.: Изд-во АН СССР, 1961. - С. 46-54., С. 48. [6] Левковская К.А. Именное словообразование в немецкой общественно-политической терминологии и примыкающей к ней лексике / К.А. Левковская. – М.: Изд. АН СССР, 1960. – С. 13-14. [7] Кожина М.Н.. О речевой системности научного стиля сравнительно с некоторыми другими / М.Н. Кожина. – Пермь: Перм. ун-т, 1972. – С. 15. [8] Бюлетень Вищої атестаційної комісії України. – 2007. – № 6. – С. 9-15. [9] Довідник офіційного опонента. Збірник нормативних документів та інформаційних матеріалів з питань експертизи дисертаційних досліджень / [Упоряд. Ю.І. Цеков]. – 2-е вид., випр. і доповн. – К.: Редакція „Бюлетеня Вищої атестаційної комісії України”, вид-во Толока, 2008. – С. 60-64. [10] Онуфрієнко Г.С. Науковий стиль української мови: [навч. посіб.] – К.: Центр навчальної літератури, 2006. – С. 116. [11] Мацюк З., Станкевич Н. Українська мова професійного спілкування: [навч. посібн.] / Мацюк З., Н. Станкевич. – К.: Каравела, 2008. – С. 122. [12] Сучасна українська літературна мова: [підручник / ред. М.Я. Плющ]. – К.: Вища школа, 2003. – С. 127. [13] Матвєєв В.І. Особливості використання фінансово-банківської термінології / В.І. Матвєєв // Сучасні проблеми термінології та термінографії: Тези доп. міжнар. наук. конф., 2-4 лютого 2000 р. / Уклад. З.У. Борисова. – К.: КМУЦА, 2000. – С. 83. [14] Панько Т.І., Кочан І.М., Мацюк Г.П. Українське термінознавство: [підручник] / Т.І. Панько, І.М. Кочан, Г.П. Мацюк. – Львів: Світ, 1994. – С. 38. [15] Панько Т.І., Кочан І.М., Мацюк Г.П. Українське термінознавство: [підручник] / Т.І. Панько, І.М. Кочан, Г.П. Мацюк. – Львів: Світ, 1994. – С. 38. [16]Чорновол Г.В. Новітня економічна термінологія та її стилістичне вживання в сучасній українській мові (на матеріалі періодичних видань): Автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. філол. наук: спец.10.02.01 „Українська мова” / Г.В. Чорновол. – К., 2004. – С. 6. [17] Семеног О.М. Культура наукової української мови: [навч. посіб.] / О.М. Семеног. – К.: ВЦ „Академія”, 2010. – С. 72-73. [18] Онуфрієнко Г.С. Науковий стиль української мови: [навч. пос.] / Г.С. Онуфрієнко – К.: „Центр навчальної літератури”, 2006. – С. 83-86. [19] Волкотруб Г.Й. Стилістика ділової мови: [навч. пос.] / Г.Й. Волкотруб – К.: МАУП, 2002. – С. 45. [20] Онуфрієнко Г.С. Науковий стиль української мови: [навч. посіб.] / Г.С. Онуфрієнко – К.: „Центр навчальної літератури”, 2006. – С. 224-240. [21] Семеног О.М. Культура наукової української мови: [навч. посіб.] / О.М. Семеног. – К.: ВЦ „Академія”, 2010. – С. 109. [22] Семеног О.М. Культура наукової української мови: [навч. посіб.] / О.М. Семеног. – К.: ВЦ „Академія”, 2010. – С. 100. [23] Онуфрієнко Г.С. Науковий стиль української мови: [навч. пос.] / Г.С. Онуфрієнко. – К.: Центр навчальної літератури, 2006. – С. 163. [24] Семеног О.М. Культура наукової української мови: [навч. посіб.] / О.М. Семеног. – К.: ВЦ „Академія”, 2010. – С. 115. [25] Семеног О.М. Культура наукової української мови: [навч. посіб.] / О.М. Семеног. – К.: ВЦ „Академія”, 2010. – С. 115. [26] Семеног О.М. Культура наукової української мови: [навч. посіб.] / О.М. Семеног. – К.: ВЦ „Академія”, 2010. – С. 115. [27] Семеног О.М. Культура наукової української мови: [навч. посіб.] / О.М. Семеног. – К.: ВЦ „Академія”, 2010. – С. 125. [28] Семеног О.М. Культура науквої української мови: [навч. посіб.] / О.М. Семеног. – К.: ВЦ „Академія”, 2010. – С. 128. КомментарииКомментариев пока нет Пожалуйста, авторизуйтесь, чтобы оставить комментарий. |
||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||