1.СУТНІСТЬ ФІНАНСОВИХ ІНВЕСТИЦІЙ

1.1 Характеристика фінансових інвестицій

Фінансові інвестиції— це вкладення капіталу у фінансові інструменти інвестування, серед яких превалюють цінні папери, з метою одержання доходу (прибутку) в майбутньому.

Відповідно до Наказу Міністерства фінансів України від 30 листопада 2001 р. №559 «Про затвердження Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 13 «Фінансові інструменти» підфінансовими інструментамирозуміють контракти, які одночасно приводять до виникнення (збільшення) фінансового активу в одного підприємства і фінансового забов’язання або інструмента власного капіталу в іншого.

У спеціальній літературі є таке визначення фінансових інструментів: це цінний папір або оформлений відповідно до вимог законодавства документ, що підтверджує право власності на цінні папери або їхні похідні, валютні цінності, придбання (поставку) у певний строк цінних паперів або валютних цінностей та інші види фінансових активів, вільний обіг яких не забороняється і не обмежений законодавством.

Фінансові інструменти поділяють на:

фінансові активи, що включають в себе: грошові кошти, не обмежені для використання, та їх еквіваленти; дебіторську заборгованість, не призначену для перепродажу; фінансові інвестиції, що утримуються до погашення; фінансові активи, призначені для перепродажу, інші фінансові активи;

- фінансові зобов’язання – включають фінансові зобов’язання, призначені для перепродажу, та інші фінансові забов’язання;

- інструменти власного капіталу – це прості акції та інші види власного капіталу;

- похідні фінансові інструменти – ф’ючерсні контракти, форвардні контракти та інші похідні цінні папери.

Основою фінансових інструментів єцінні папери— це грошові документи, які засвідчують право володіння або відносини позики, визначають взаємини між особою, яка їх випустила, і їхнім власником, і передбачають, як правило, виплату доходу у вигляді дивідендів або відсотків, а також можливість передачі грошових та інших прав, що випливають з цих документів, іншим особам.

Цінні папери можуть бути іменними або на пред’явника. Іменні цінні папери не підлягають передачі або передаються шляхом повного індосаменту (передавальним записом, який засвідчує перехід прав за цінними паперами до іншої особи). Цінні папери на пред’явника обертаються вільно.

Відповідно до Закону України «Про національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні» від 10 грудня 1997 р. основними формами цінних паперів є:

- бездокументарна форма цінних паперів – це здійснений зберігачем обліковий запис, що є підтвердженням права власності на цінний папір.

- документарна форма цінних паперів – паперова форма цінного паперу, що містить реквізити відповідного виду цінного паперу певної емісії, дані про кількість цінних паперів і засвідчує сукупність прав, наданих цими паперами.

Відповідно до діючого законодавства в Україні можуть випускатися і обертатися на фондовому ринку такі види цінних паперів:

1. Основні (боргові й права власності):

• акції;
• облігації внутрішніх і зовнішніх державних позик;
• облігації місцевих позик;
• облігації підприємств;
• казначейські зобов’язання;
• ощадні сертифікати;
• інвестиційні сертифікати;
• векселі.

2. Похідні цінні папери (деривативи):

• форвардні (ф’ючерсні ) контракти;
• опціони (варанти);
• депозитарні розписки (свідоцтва).

Борговий цінний папір— це цінний папір, відповідно до якого на емітента покладене зобов'язання повернути в певний строк кошти, інвестовані в його діяльність, і сплатити доход або надати інші матеріальні права, за винятком прав на участь в керуванні діяльністю емітента.

Дольовий цінний папір— це цінний папір, що підтверджує право власності її власника на частку у статутному фонді емітента й одержання частини прибутку у вигляді дивідендів.

Наведемо коротку характеристику кожного виду цінних паперів.

Акція— цінний папір без установленого строку обігу, що засвідчує участь на паях у статутному фонді акціонерного товариства, підтверджує членство в акціонерному товаристві й право на участь у керуванні ним, надає право її власникові на одержання частини прибутку у вигляді дивіденду, а також на участь у розподілі майна при ліквідації акціонерного товариства.

Акції можна класифікувати за такими ознаками:

1. За особливостями реєстрації і обігу:

- іменні акції;

- акції на подавця.

2. За характером зобов'язань емітента:

- привілейовані акції;

- прості акції.

          Громадяни вправі бути власниками, як правило, іменних акцій.

Акціонерам може видаватися сертифікат на сумарну номінальну вартість акцій.

Акція повинна містити такі реквізити:

- найменування акціонерного товариства, його місцезнаходження;

- найменування цінного папера — "акція", її порядковий номер і дату випуску;

- вид акції і її номінальну вартість;

- ім'я власника (для іменної акції);

- розмір статутного фонду акціонерного товариства до дня випуску акцій, а також кількість випущених акцій

- строк виплати дивідендів;

- підпис голови правління акціонерного товариства або іншої уповноваженої на це особи;

- печатка акціонерного товариства.

         Власник акції має право на частину прибутку акціонерного товариства (дивіденди), на участь у керуванні товариством  (крім власника привілейованої акції), а також інші права, передбачені чинним законодавством і статутом акціонерного товариства.

Дивіденди — прибуток, отриманий в результаті здійснення корпоративних прав, включаючи доходи, нараховані у вигляді відсотків на акції, або внески в статутні фонди підприємства.

Дивіденди за акціями виплачують один раз на рік за підсумками календарного року в порядку, передбаченому статутом акціонерного товариства, за рахунок прибутку, що залишається в його розпорядженні після сплати встановлених законодавством податків, інших платежів у бюджет і відсотків  за банківський кредит. За привілейованими акціями  виплата дивідендів здійснюється в розмірі, відзначеному  в акції, незалежно від розміру отриманого товариством прибутку у відповідному році. У разі, коли прибуток  відповідного року недостатній, виплата дивідендів за привілейованими акціями здійснюється за рахунок резервного фонду підприємства.

Привілейовані акції дають власнику переважне право на одержання дивідендів, а також на пріоритетну участь у розподілі майна акціонерного товариства в разі його ліквідації. Власники привілейованих акцій не мають права брати участь в управлінні акціонерним товариством, якщо інше не передбачене його статутом.

Облігація— цінний папір, що засвідчує внесення її власником коштів і підтверджує зобов'язання відшкодувати йому номінальну вартість цього цінного папера в передбачений у ньому строк з виплатою фіксованого відсотка (якщо інше не  передбачене умовами випуску). Облігації всіх видів поширюються серед підприємств і громадян на добровільних засадах.

Облігації класифікують за такими ознаками:

1. За видами емітентів:

—облігації внутрішньої державної позики;

—облігації внутрішніх місцевих позик;

—облігації підприємств.

2. За строками погашення:

—короткострокові облігації;

—середньострокові облігації;

—довгострокові облігації.

3. За особливостями реєстрації і обігу:

—іменні облігації;

—облігації на пред'явника.

4. За формою виплати дивідендів:

—відсоткові облігації;

—безвідсоткові облігації.

        Облігації підприємств випускають підприємства всіх форм власності, об'єднання підприємств, акціонерні та інші товариства й не дають їхнім власникам права на участь в управлінні. Облігації підприємств повинні мати такі реквізити:

—найменування цінного папера — "облігація";

—фірмове найменування і місцезнаходження емітента облігацій;

—фірмове найменування або ім'я покупця (для іменної облігації);

—номінальну вартість облігації;

—строки погашення, розмір і строки виплати відсотків;

—місце й дату випуску, а також серію і номер облігації;

—підпис керівника емітента або іншої уповноваженої особи;

—печатку емітента.

Облігації всіх видів здобувають громадяни за рахунок їхніх особистих коштів. Підприємства можуть придбати облігації усіх видів за рахунок коштів, що надходять у їхнє розпорядження після сплати податків і відсотків за банківський кредит.

Доход по облігаціях усіх видів виплачується відповідно до умов їхнього випуску. Доход по облігаціях цільових позик (безвідсоткових облігаціях) не виплачується. Власникові такої облігації надається право придбати відповідні товари або послуги, під якими випущені позики. Якщо ціна товару до моменту його одержання буде перевищувати вартість облігації, то власник одержує товар за ціною, зазначеною на облігації, а при одержанні більш дешевого товару одержує різницю між вартістю облігації і ціною товару.

Ощадний сертифікат— письмове свідоцтво банку про депонування коштів, що засвідчує право вкладника на одержання після закінчення встановленого строку депозиту й відсотків по ньому.

Класифікація ощадних сертифікатів така:

1. За умовами розміщення коштів:

- термінові;

-  до запитання.

2. За термінами дії:

- короткострокові;

- середньострокові;

- довгострокові.

3. За особливостями реєстрації й обігу:

- іменні;

- на пред'явника.

Ощадні сертифікати повинні мати такі реквізити:

—найменування цінного папера — "ощадний сертифікат";

— найменування банку, який випустив сертифікат, його місцезнаходження;

— порядковий номер сертифіката, дату випуску; 

—суму депозиту;

— строк вилучення внеску (для термінового сертифіката);

— найменування або ім'я власника сертифіката (для іменного сертифіката);

— підпис керівника банку або іншої уповноваженої на це особи;

— печатка банку.

Доход по ощадних сертифікатах виплачують при пред'явленні їх для оплати в банк, який випустив ці сертифікати. У випадку, коли власник сертифіката вимагає повернення депонованих коштів по терміновому сертифікату раніше обумовленого в ньому строку, то йому виплачується знижений відсоток, рівень якого визначається на договірних умовах при внесенні депозиту.

Інвестиційний сертифікат— це цінний папір, що випускається винятково інвестиційним фондом або інвестиційною компанією і який дає право її власникові на одержання доходу у вигляді дивідендів.

Класифікація інвестиційних сертифікатів:

1. За особливостями реєстрації і обігу:

—іменні;

—на пред'явника.

2. За видами емітентів:

—інвестиційні сертифікати відкритих інвестиційних фондів (відкриті інвестиційні фонди створюються на невизначений період і здійснюють викуп своїх інвестиційних сертифікатів у строки, установлені інвестиційною декларацією фонду);

—інвестиційні сертифікати закритих інвестиційних фондів (закриті інвестиційні фонди створюються на певний період і здійснюють розрахунки за інвестиційними сертифікатами після закінчення періоду діяльності фонду);

—інвестиційні сертифікати інвестиційних компаній (інвестиційні компанії створюється як торговець цінними паперами, що, крім інших видів діяльності, може залучати кошти для здійснення спільного інвестування шляхом емісії і розміщення цінних паперів).

         Вексель— це цінний папір, що засвідчує безумовне грошове зобов'язання векселедавця оплатити після настання строку певну суму грошей власникові векселя (векселедержателю).

Випускаються такі види векселів:

—простий;

—переказний.

Простий вексель містить такі реквізити:

—найменування — "вексель";

—проста й нічим не обумовлена обіцянка оплатити певну суму;

—вказівка строку платежу;

—вказівка місця, в якому повинен здійснитися платіж;

—найменування того, кому повинен бути здійснений платіж;

—дату й місце складання векселя;

—підпис того, хто видає документ (векселедавця).

         Переказний вексель повинен містити, крім реквізитів простого векселя, також просту й нічим не обумовлену пропозицію оплатити певну суму і найменування того, хто повинен платити (платника).

         Похідні цінні папери (деривативи) – особлива група цінних паперів. Вони мають встановлені законодавством реквізити й засвідчують зобов’язання,  внаслідок яких відбувається перехід права власності на базовий актив та/або проводяться розрахунки на підставі ціни базового активу.

         Дериват – будь-який фінансовий актив, вартість якого формується і визначається залежно від вартості якогось іншого основного активу.

         Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 19.04.1999 р. № 632 «Про затвердження Положення про вимоги до стандартної (типової) форми деривативів» визначено, що дериватив– це стандартний документ, що засвідчує право та/або зобов’язання придбати або продати базовий актив (цінні папери) на визначених ним умовах у майбутньому. Існують такі форми деривативів:

         Ф’ючерсний контракт – стандартний документ, який засвідчує зобов’язання придбати (продати) базовий актив у визначений час та на визначених умовах у майбутньому, з фіксацією ціни на момент укладання зобов’язань сторонами контракту.

Опціон– стандартний документ, який засвідчує право придбати (продати) базовий актив на визначених умовах у майбутньому, з фіксацією ціни на момент укладання такого контракту або на час такого придбання за рішенням сторін контракту.

Варант – різновид опціону на купівлю, який випускається емітентом разом з власними привілейованими акціями чи облігаціями і надає його власнику право на придбання простих акцій даного емітента протягом певного періоду за певною ціною.

Депозитарна розписка (свідоцтво) – це похідний цінний папір, що засвідчує право власності інвестора-резидента на визначену кількість цінних паперів іноземного емітента.  Загальний обсяг емісії цих цінних паперів обліковується в іноземній депозитарній установі. Емітентом можуть бути юридичні особи – резиденти, які є учасниками Національної депозитарної системи, за умови встановлення кореспондентських відносин між депозитарієм, в якому зберігається глобальний сертифікат на загальний обсяг емісії депозитарних розписок, та іноземною депозитарною установою, яка веде облік права власності за цінними паперами, що лежать в основі депозитарних розписок.

1.2 Ринок цінних паперів

         Ринок цінних паперів – це складний механізм, за допомогою якого встановлюються відповідні правові й економічні взаємовідносини між підприємцями, корпораціями та іншими структурами, яким необхідні фінансові кошти для свого розвитку, і організаціями та громадянами, які їх можуть позичити (надати) на певних умовах.

         Важливим для аналізу ринку цінних паперів є поділ ринку на первинний і вторинний.

Первинний ринок – економічний простір, який цінний папір проходить від свого емітента до першого покупця.

Вторинний ринок – це сфера обігу цінних паперів, куди вони потрапляють після того, як їх продасть перший власник, який купив ці папери у емітента. Цей ринок може бути неорганізованим, або позабіржовим, і організованим, або біржовим.

У більшості країн світу на позабіржовому ринку обертається основна маса (приблизно 85%) цінних паперів, а на біржовому – відносно мала їх частка – 15%. Однак саме біржовий ринок, де зосереджені найбільш якісні, а тому  найважливіші цінні папери, визначає кон’юнктуру і процес розвитку фондового ринку.

Торгівля цінними паперами на фондовому ринку України здійснюється на фондових біржах і в позабіржових торговельно-інформаційних системах .

Загальний стан ринку цінних паперів характеризується фондовими індексами та їх динамікою.

Фондовий індекс – це відношення усередненого (за деякою групою підприємств) значення вартості акцій, проданих за поточний період, інтегральний індекс – показник діяльності ринку цінних паперів у межах національних кордонів, який характеризує стан внутрішніх ринків, що існують в даній державі, або на частку яких приходиться значна частина ринку цінних паперів даної країни.

У фінансових публікаціях публікують біржові й позабіржові фондові індекси для міжнародного ринку акцій в цілому, а також для регіональних і національних ринках зокрема. Так, Morgan Stanly Capital International (MSCI) публікує такі індекси:

• Світовий – 1500акцій з 22 країн;
• Європейський – 600 акцій;
• По Європі, Австралії та Далекому Сходу (EAFE) – 1000 акцій. Ці індекси враховують близько 60% капіталізації кожного ринку.

  У «Financial Times» публікують фондові індекси для основних національних, регіональних і світового ринків. Регіональні індекси визначаються для таких регіонів, як Америка, Європа, Тихоокеанський регіон, Євротихоокеанський регіон, Японія, Північна Америка та ін. Для кожного індексу наводяться:

• значення в доларах США, євро, японських єнах і національних  валютах;
• зміну у відсотках по відношенню до попереднього дня торгів індексу в доларах США, євро і національних валютах;
• середнє  значення дивіденду.

         Як правило, інвестори-резиденти надають перевагу національним індексам, а іноземні інвестори – світовим.  Деякі з них наведені  в табл.1.

         Таблиця 1 - Національні фондові індекси

         Головною метою функціонування і розвитку фондового ринку України є залучення інвестиційних ресурсів для спрямування їх на відновлення та забезпечення дальшого зростання виробництва. Так, ліквідний, надійний і прозорий фондовий ринок має забезпечити реалізацію національних інтересів України, сприяти зміцненню суверенітету шляхом:

-   сприяння надходженню інвестицій у реальний сектор економіки;

-   створення ефективної системи захисту прав і інтересів інвесторів, як вітчизняних, так і іноземних;

-   створення сприятливих умов для розвитку інститутів спільного інвестування, в тому числі недержавних пенсійних фондів;

-   розбудови сучасної надійної системи виконання угод з цінними паперами та обліку права власності на цінні папери;

-   створення умов для підвищення конкурентоспроможності фондового ринку України з дальшою цивілізованою його інтеграцією в міжнародні ринки капіталу.

1.3 Учасники ринку цінних паперів та їх функції

         Основними учасниками ринку цінних паперів є:

Емітенти цінних паперів— цедержава в особі уповноваженого органу,юридична особа й у випадках, передбачених законодавством, фізична особа, яка від свого імені випускає цінні папери й зобов'язується виконувати обов'язки, що випливають з умов їхнього випуску. Емітент повинен всі зобов'язання, що виникають у зв'язку з випуском цінних паперів, виконувати в строки і в порядку, передбаченими чинним законодавством, а також рішеннями про випуск цінних паперів.

  Торговці цінними паперами – суб’єкти, які вправі здійснювати певні види діяльності з випуску та обігу цінних паперів.

  Національна депозитарна система, що складається з двох рівнів.

  Депозит (лат. depositum - речі, які віддані на зберігання) – гроші або цінні папери, які внесені на зберігання чи для передачі кредитору.

  Верхній рівень – це Національний депозитарій України і депозитарії, які ведуть розрахунки для зберігачів і здійснюють кліринг та розрахунки за угодами щодо цінних паперів. 

  Кліринг (англ. clearimg) – форма міжнародних безготівкових розрахунків, при якій заборгованість один одному погашається, наприклад, зустрічними поставками товарів.

  Нижній рівень – це зберігачі, які ведуть рахунки власників цінних паперів, і реєстратори власників іменних цінних паперів.

  Основними учасниками Національної депозитарної системи є:

  Депозитарії цінних паперів – спеціалізована посередницька організація, яка забезпечує зберігання та облік цінних паперів, обслуговує угоди, пов’язані з їх обігом, і в разі потреби – поставку паперових бланків фондових інструментів із своїх сховищ у місця, зазначені їх власниками; або юридична особа, яка проводить виключно депозитарну діяльність і може здійснювати кліринг та розрахунки за угодами щодо цінних паперів. Фондова біржа чи учасники організаційно оформленого позабіржового ринку можуть бути засновниками депозитарію.

  Клієнтами депозитарію є зберігачі, які уклали з ним депозитарний договір, емітенти щодо рахунків власних емісій, відкритих на підставі договорів про обслуговування емісії цінних паперів, а також інші депозитарії, з якими укладено договори про кореспондентські відносини.

  Зберігачі цінних паперів – це організації, які мають дозвіл на зберігання та обслуговування обігу цінних паперів і операцій емітента з цінними паперами на рахунках у цінних паперах як щодо тих цінних паперів, що належать йому, так і тих, які він зберігає згідно з договором про відкриття рахунку в цінних паперах.

  Комерційні банки, які мають дозвіл на здійснення діяльності з випуску та обігу цінних паперів, і торговці цінними паперами за наявності відповідного дозволу мають право бути зберігачами, проводити за дорученням власника операції з депонованими цінними паперами і проводити іншу депозитарну діяльність, пов’язану з обігом цінних паперів, за винятком клірингу й розрахунків за угодами щодо цінних паперів.

  Клірингові депозитарії – це організації, які отримують, звіряють та поновлюють поточну інформацію, готують бухгалтерські й облікові документи, необхідні для виконання угод щодо цінних паперів, визначають взаємні зобов’язання, що передбачає взаємозалік, забезпечують і гарантують розрахунки за угодами щодо цінних паперів.

  Реєстратори власників цінних паперів – організації, які проводять перелік за станом на певну дату власників іменних цінних паперів, належних їм іменних цінних паперів, що є складовою системи реєстру і дає змогу ідентифікувати цих власників, кількість, номінальну вартість та вид належних їм іменних цінних паперів.

1.4 Фондова біржа

  Фондова біржа – акціонерне товариство, яке зосереджує попит і пропозицію цінних паперів, сприяє формуванню їх біржового курсу та проводить свою діяльність відповідно  до Закону України «Про цінні папери та фондову біржу», інших актів законодавства України, статуту і правил фондової біржі.

  Фондову біржу може бути створено не менш як 20 засновниками – торговцями цінними паперами, які мають дозвіл на виконання комерційної та комісійної діяльності по цінних паперах за умови внесення ними до статутного фонду не менш як 10000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Фондова біржа – організація, яка створюється без мети отримання прибутку і займається виключно організацією укладання угод купівлі й продажу цінних паперів та їх похідних. Вона не може здійснювати операції з цінними паперами від власного імені й за дорученням клієнтів, а також виконувати функції депозитарію.

         Фондова біржа працює за такими принципами:

• перевірка якості й надійності цінних паперів;
• встановлення на основі аукціонної торгівлі єдиного курсу на однакові цінні папери одного емітента;
• гласність біржових операцій.

         Фондова біржа виконує такі функції:

• відкриває доступ підприємствам до позичкового небанківського капіталу;
• координує розміщення державних цінних паперів;
• забезпечує переміщення фінансового капіталу з однієї сфери діяльності в іншу;
• впорядковує ринкові відносини з приводу обігу фінансових інструментів.

  Основними учасниками фондових бірж є:

  Брокерські компанії – компанії, які здійснюють цивільно – правові угоди щодо цінних паперів, що передбачають оплату цінних паперів проти їх поставки новому власнику на підставі договорів доручення чи комісії за рахунок своїх клієнтів.

Дилерські компанії – компанії, які здійснюють цивільно – правові угоди щодо цінних паперів, що передбачають оплату цінних паперів проти їх поставки новому власнику від свого імені і за свій рахунок з метою перепродажу третім особам.

Маклери – особи, які виступають посередниками при укладанні угод на біржі.

Першими фондовими біржами у світі були Амстердамська (1602 р.), Лондонська (1770 р.), Нью-Йоркська (1792 р) біржі. Спочатку розвиток бірж був пов'язаний  із зростанням державного боргу, тому що вкладені в облігаційні позики капітали могли перетворюватися у гроші. Після того, як з’явилися перші акціонерні товариства, об’єктом біржового обороту стають акції.

Сьогодні у світі налічується близько 200 фондових бірж. Вони об’єднані в Міжнародну федерацію фондових бірж. Найбільшими з них є фондові біржі Нью-Йорка, Лондона і Токіо. На них припадає до 60% загальносвітового обсягу торгівлі цінними паперами. У кожній країні існує своя, історично сформована система бірж. З огляду на роль, яку відіграють біржі в національних фінансово-інвестиційних системах, можна виділити країни з моно- і поліцентричною організацією фондових бірж.  

Таблиця 2 - Кількість фондових бірж в окремих країнах світу

На ринку цінних паперів України діють такі біржі:

1. Донецька фондова біржа.

2. Київська міжнародна фондова біржа.

3. Кримська фондова біржа.

4. Придніпровська фондова біржа.

5. Українська міжбанківська валютна біржа.

6. Українська міжнародна фондова біржа.

7. Українська фондова біржа.

  Їх призначення – створення і впровадження організаційної та технічної систем  в Україні, які б надавали можливість швидко й ефективно укладати угоди купівлі-продажу цінних паперів.

1.5 Аналіз і оцінка ефективності фінансових інвестицій

Оцінка ефективності фінансових інвестицій підприємства здійснюється на підставі зіставлення обсягу інвестиційних витрат і сум зворотного грошового потоку по них.

До складу зворотного грошового потоку входять суми періодично виплачуваних відсотків або дивідендів за цінними паперами і вартістю реалізації даних цінних паперів за строком закінчення їхнього використання.

За фінансовими інвестиціями інвестор сам вибирає очікувану норму прибутку з урахуванням рівня ризику вкладень у різні цінні папери. Так, консервативний інвестор віддасть перевагу вибору цінних паперів з невисоким рівнем ризику (відповідно й з невисокою нормою інвестиційного прибутку), а агресивний інвестор — вибір цінних паперів з високою нормою інвестиційного прибутку (незважаючи на високий рівень ризику по них).

Показник норми очікуваного інвестиційного прибутку формує і суму інвестиційних витрат у цінні папери, що повинна забезпечити інвесторові очікувану суму прибутку.

Ця розрахункова сума являє собою реальну вартість цінного папера. Якщо фактична сума інвестиційних витрат перевищуватиме реальну вартість цінного папера, то ефективність фінансового інвестування знизиться, тобто інвестор не одержить очікувану суму інвестиційного прибутку. І навпаки, якщо фактична сума інвестиційних витрат буде нижча від реальної вартості цінного папера, то ефективність фінансового інвестування зросте, тобто інвестор дістане інвестиційний прибуток у сумі більшій, ніж очікує.

Норма очікуваного інвестиційного прибутку, або необхідна ставка доходу визначається інвестором виходячи зі сформованих умов фінансового ринку. Існує кілька способів визначення необхідної ставки доходу. За першим способом ставка доходу приймається рівною річній ставці відсотка за банківськими депозитами (R_d ):

                                                                                                           (1)

Банківський депозит звичайно є більш надійним варіантом вкладення коштів, ніж вкладення в корпоративні цінні папери, тому інвестор, як правило, вимагає вищої прибутковості по облігаціях.

Другий спосіб припускає, що значення необхідної ставки доходу визначається як сума ставки по банківському депозиту й премії за ризик:

           ,                                                                (2)

де  RP — премія за ризик, коефіцієнт.

         Третій спосіб визначення необхідної ставки прибутковості допускає порівняння даної ставки зі ставкою по безризикових вкладеннях (наприклад, у державні короткострокові цінні папери), тоді

                                      ,                                                                   (3)

де  r_f — ставка доходу по безризикових вкладеннях, коефіцієнт.

Таким чином, оцінка ефективності фінансових інвестицій — це оцінка реальної вартості цінних паперів, що забезпечує одержання очікуваної норми інвестиційного прибутку.

Оцінка ефективності фінансових інвестицій має свої особливості щодо  боргових і часткових цінних паперів.

2.ОЦІНКА ЕФЕКТИВНОСТІ ФІНАНСОВИХ ІНВЕСТИЦІЙ

2.1. Оцінка ефективності операцій з облігаціями

Облігація має номінальну, викупну й ринкову ціну.

Номінальна ціна надрукована на бланку облігації і позначає суму, що береться в борг і підлягає поверненню після закінчення строку облігаційної позики.

Викупна ціна — це ціна, за якою емітент викуповує облігацію в інвестора після закінчення строку позики. Вона може збігатися або не збігатися з номінальною ціною облігації, що обумовлюється умовами позики.

Ринкова ціпа — це ціна, за якою облігація продається і купується на ринку.

Курс облігації — це значення ринкової ціни, вираженої у відсотках до її номіналу.

Оцінка ефективності операцій з облігаціями полягає в оцінці таких показників:

—поточна ринкова вартість облігації;

— прибутковість облігації.

Сутність оцінки вартості облігацій полягає в тому, що протягом терміну існування облігації її власник повинен одержати ту ж суму, яку він вклав в облігацію при покупці. Особливістю тут є те, що сукупність платежів, які повинен одержати власник облігації, розтягнута в часі, отже всі майбутні грошові потоки необхідно продисконтувати до моменту часу, для якого проводиться оцінка вартості облігації.

Для визначення поточної ринкової вартості купонних облігацій (PV) використовують базисну модель оцінки вартості облігації.

Реальну вартість облігації з періодичною виплатою відсотків визначають за формулою

,                                                (4)

де С — річний поточний доход у вигляді відсотка, виплачуваний по облігації, грн;

F — сума, виплачувана при погашенні облігації (номінал облігації), грн;

r — необхідна інвесторам річна ставка доходу (очікувана норма прибутку), коеф.;

п — число років, після закінчення яких відбудеться погашення облігації.

Тобто поточна реальна вартість облігації з періодичною виплатою відсотків дорівнює сумі всіх відсоткових надходжень по ній за період, що залишився, її обігу й номіналу, доведених до дійсної вартості по дисконтній ставці, рівній очікуваній нормі інвестиційного прибутку (прибутковості).

Приклад  На фондовому ринку пропонується до продажу облігація одного з підприємств за ціною 90 ум. од. за одиницю. Вона була випущена строком на 3 роки, до погашення залишилося 2 роки. Її номінал при випуску визначений в 100 ум. од. Процентні виплати по облігації здійснюються один раз на рік за ставкою 30% до номіналу. З урахуванням рівня ризику даного типу облігації очікувана норма інвестиційного прибутку приймається у розмірі 35% на рік. Необхідно визначити реальну ринкову вартість облігації і її відповідність ціні продажу. Підставивши у формулу відповідні значення показників, одержуємо реальну ринкову вартість:

Якщо вся сума відсотків по облігації виплачується при її погашенні, то вартість облігації оцінюють за формулою

,                                                                 (5)

де С — річний поточний доход у вигляді відсотка, виплачуваний по облігації, грн;

F — сума, виплачувана при погашенні облігації (номінал облігації), грн;

r — необхідна інвесторам річна ставка доходу (очікувана норма прибутку), коеф.;

п — число років, після закінчення яких відбудеться погашення облігації.

Тобто поточна реальна вартість облігації з виплатою всієї суми відсотків при її погашенні дорівнює сумі номіналу облігації та всіх відсотків по облігації, доведених до дійсної вартості за дисконтною ставкою, рівною очікуваній нормі інвестиційного прибутку (прибутковості).

Приклад  Облігація підприємства номіналом в 100 ум. од. реалізується на ринку за ціною 67,5 ум. од. Погашення облігації і разову виплату суми відсотка по ній за ставкою 20% передбачено через 3 роки. Очікувана норма валового інвестиційного прибутку по облігаціях такого типу складає 35%.

Треба визначити очікувану поточну прибутковість і поточну ринкову вартість даної облігації.

Підставивши необхідні показники у формулу моделі реальної ринкової вартості облігації, одержимо:

Для облігацій з нульовим купоном, коли облігація реалізується інвесторові за ціною нижчою від номіналу, а погашається за номіналом і різниця між номіналом і ціною реалізації (дисконт) становить доход інвестора, поточну ринкову ціну (PV) з позицій інвестора визначають за формулою:

,                                                                 (6)

де CF — сума, що виплачується при погашенні облігації, грн.;

r — необхідна інвестором річна ставка доходу, коефіцієнт;

п — число років, після закінчення яких відбудеться погашення облігації.

ПрикладНеобхідно визначити поточну ринкову вартість облігації внутрішньої місцевої позики і зіставити її з ціною продажу, використовуючи наступні початкові дані: облігація номіналом в 100 ум одиниць реалізується за ціною 67,5 ум. од. Погашення облігації передбачено через 3 роки. Норма валового інвестиційного прибутку очікується в розмірі 16%. Підставивши у формулу відповідні значення показників, отримаємо поточну ринкову вартість даної облігації:

Доход по цінному паперу, обчислений у відсотках до первісної вартості, називається прибутковістю, або нормою (ставкою) доходу.

    Для оцінки облігацій можуть використовуватися такі показники прибутковості:

—купонна прибутковість;

—поточна прибутковість;

—кінцева прибутковість.

Купонна прибутковість облігації (d_k), установлювана при випуску облігації, розраховується за формулою

,                                                               (7)

де  С — річний купонний доход, грн.;

N — номінальна ціна облігації, грн.

Поточна прибутковість облігації (d_c) визначається за формулою

,                                                             (8)

де PV₀  — ціна, за якою облігація була придбана інвестором.

Кінцева прибутковість облігації (прибутковість до погашення - d_n) розраховується за формулою

,                                                  (9)

де ∆PV — приріст або збиток капіталу, що дорівнює різниці між ціною реалізації (номіналом) і ціною придбання облігації інвестором, грн..;

п — кількість років обігу облігації.

Якщо облігація придбана за номіналом, то її поточна й кінцева прибутковість ідентичні купонній. Якщо облігація придбана за ціною нижчою від номіналу (з дисконтом), то її поточна й кінцева прибутковість вища від купонної. Якщо облігація придбана за ціною вищою від номіналу (із премією), то її поточна й кінцева прибутковість нижча від купонної.

Для облігації з нульовим купоном прибутковість розраховується за формулою

          ,                                             (10)

де  PV — ціна купівлі облігації, у відсотках до номіналу або грн.;

PV₀ — ціна продажу (погашення) облігації, у відсотках до номіналу або грн.;

t — кількість днів між купівлею й продажем облігації.

         Купонний доход по облігаціях виплачують періодично. При продажі облігації в дні, що не збігаються з днями виплати поточного доходу, покупець і продавець повинні розділити між собою суму відсотків. Із цією метою покупець сплачує продавцеві, крім ринкової ціни облігації, відсотки, що належать за період, з моменту їхньої останньої виплати. Ці відсотки — накопичений купонний доход. Сам же покупець при настанні наступної дати виплати купонного доходу одержить його повністю за весь купонний період. Так, сума відсотків розподіляється між різними власниками облігації.

Накопичений купонний доход (А) можна розрахувати за формулою

,                                                              (11)

де С — річна ставка купонного доходу, % до номіналу або грн.;

t — кількість днів між купівлею і продажем облігації.

За допомогою наведених формул можна визначити ефективність вкладень в облігації і тим самим визначити інвестиційну привабливість цієї операції.

2.2 Оцінка ефективності операцій з акціями

Акція має номінальну, балансову, ліквідаційну і ринкову ціну.

Номінальна ціна акції надрукована на бланку акції або встановлена при випуску акції. Номінальна ціна показує, яка частка статутного капіталу припадає на одну акцію на момент створення акціонерного товариства.

Балансова ціна акції — це вартість чистих активів акціонерного товариства, що припадає на одну акцію по балансі.

Ліквідаційна ціна акції — це вартість реалізованого майна акціонерного товариства у фактичних цінах, що припадає на одну акцію.

Ринкова (курсова) ціна акції — це ціна, по якій акція продається або купується на ринку.

Курс акції — це відношення ринкової ціни до номінального, виражене у відсотках.

Розрахувати ринкову ціну акції значно складніше, ніж облігації, тому що акції — це цінні папери з плаваючим (змінним) доходом, на відміну від облігацій, де доход або фіксований, або змінюється за певною закономірністю.

Для розрахунку курсу акції використовують різні моделі. Найпоширенішої з них є модель М.Гордона, що припускає три варіанти розрахунку поточної ринкової ціни акції:

1. Якщо темп приросту дивідендів дорівнює нулю (g = 0), то поточна ринкова ціна акції (Р_о) визначається за формулою

,                                                              (12)

де      D_o — поточний дивіденд, грн.;

r — ставка доходу, необхідна інвесторам, коефіцієнт.

Приклад По акції виплачується щорічний дивіденд в сумі 20 ум. од. Очікувана норма поточного прибутку акцій даного типу становить 15% на рік. Реальна ринкова вартість акції складатиме:

2. Якщо темп приросту постійний (g = const), то поточна ринкова ціна акції (Р_о) визначається за формулою

                                      ,                                          (13)

де D₁ — величина дивіденду на найближчий прогнозований період, грн.

         Приклад Останній дивіденд, що був виплачений по акції, склав 159 ум.  од. Компанія постійно збільшує суму щорічно виплачуваних дивідендів на 10%. Очікувана норма поточної  доходності  акцій даного типу складає 20% на рік. Реальна ринкова вартість даного типу акцій  становитиме:

1. Якщо темп приросту дивідендів змінюється (g ≠ const), то поточна ринкова ціна акції (Р_о) визначається за формулою

                                      ,                                                       (14)

де  D_i — величина дивіденду на найближчий прогнозований  період, грн.;

і — період нарахування дивідендів.

         Приклад Згідно за прийнятою дивідендною політикою, компанія  визначила виплату дивідендів у наступні три роки сумою 80 ум. од. У наступні п’ять років вона зобов’язалася виплачувати постійні дивіденди в розмірі 100 ум. од. Норма очікуваної доходності акцій даного типу складає 25 % на рік. Поточна ринкова вартість даного типу акцій  складатиме:

Відповідно до формули, поточна ринкова ціна акції являє собою суму прогнозованих дивідендів, наведених на даний момент часу.

Аналіз ефективності вкладень в акції припускає використання таких показників:

—ставка дивіденду;

—поточна прибутковість акції для інвестора;

—поточна ринкова прибутковість;

—кінцева прибутковість;

—сукупна прибутковість.

Ставку дивіденду (d_c) визначають за формулою

,                                                      (15)

де  D — величина виплачуваних річних дивідендів, грн;

N — номінальна ціна акції, грн.

   Поточну прибутковість акції для інвестора — рендит (d_t) —встановлюють за формулою

                                      ,                                                     (16)

де  Р_пр — ціна придбання акції, гри.

         Поточну ринкову прибутковість (d,) визначають відношенням величини виплачуваних дивідендів до поточної ринкової ціни акції:

                                      ,                                                      (17)

де  Р_о — поточна ринкова ціна акції, грн.

Кінцеву прибутковість (d_K) знаходять за формулою

          ,                                              (18)

де D — величина дивідендів, виплачена в середньому за рік, грн.;

Р — приріст або збиток капіталу інвестора, дорівнює різниці між ціною продажу й ціною придбання акції, грн.;

п — кількість років, протягом яких інвестор володів акцією.

Узагальнюючим показником ефективності вкладень інвестора в покупку акцій є сукупна прибутковість (d_c). Цей показник розраховують за формулою

,                                                   (19)

де D_і — розмір дивідендів в i-му році.

Кінцева й сукупна прибутковості можуть бути розраховані тільки у випадку, якщо інвестор продав акцію або має намір це зробити за відомою йому ціною.

Прибутковість (у річному вирахуванні) спекулятивної операції з акціями, тобто операції «покупка заради продажу», коли інвестор не одержує поточного доходу у вигляді дивідендів, а його доход становить приріст курсової вартості акції, можна визначити за формулою

,                                         (20)

де Р_о — ціна покупки акції, грн. або %;

Р₁ — ціна продажу акції, грн. або %;

t — кількість днів від дня купівлі до дня продажу.

Оцінка реальної вартості цінного папера в зіставленні з ціною його поточного ринкового котирування є основним критерієм оцінки ефективності фінансових інвестицій.

    Разом з тим існують додаткові критерії, які також слід врахувати при оцінці ефективності вкладень у цінні папери, до яких належать:

—умови емісії цінних паперів;

—галузева й регіональна приналежність емітента;

—рівень активності обігу цінного папера на фондовому ринку й ін.

Тільки комплексний облік всіх критеріїв ефективності дасть можливість визначити ефективність фінансових інвестицій підприємства.

3. УПРАВЛІННЯ ІНВЕСТИЦІЙНИМ ПОРТФЕЛЕМ ПІДПРИЄМСТВА

    Інвестиційний портфель— це цілеспрямовано сформована сукупність цінних паперів, придбаних підприємством відповідно до розробленої інвестиційної стратегії фінансового інвестування.

    Метою формування інвестиційного портфеля фінансових інвестицій є забезпечення реалізації основних напрямів політики фінансового інвестування шляхом підбору найбільш доходних і найменш ризикових цінних паперів.

   Відповідно до цієї мети завданнями формування інвестиційного портфеля підприємства є:

—забезпечення високого рівня інвестиційного доходу в поточному періоді;

— забезпечення високих темпів приросту інвестованого капіталу в довгостроковому періоді;

—забезпечення мінімізації рівня інвестиційних ризиків;

— забезпечення необхідної ліквідності портфеля.

   Виділяють кілька типів портфелів фінансових інвестицій за різними класифікаційними ознаками:

1. За цілями формування інвестиційного доходу:

— портфель доходу — це інвестиційний портфель, сформо­ваний за критерієм максимізації рівня інвестиційного прибутку в поточному періоді поза залежністю від темпів приросту інвестованого капіталу в довгостроковій перспективі;

—портфель зростання — це інвестиційний портфель, сформований за критерієм максимізації темпів приросту інвестованого капіталу в майбутній довгостроковій перспективі поза залежністю від рівня поточного інвестиційного доходу.

2. За рівнем прийнятих ризиків:

—агресивний (спекулятивний) портфель — це інвестиційний портфель, сформований за критерієм максимізації поточного доходу або приросту інвестованого капіталу поза залежністю від рівня інвестиційного ризику;

—помірний (компромісний) портфель — це інвестиційний портфель, за яким рівень інвестиційного ризику наближений до середньоринкового;

—консервативний портфель — це інвестиційний портфель, сформований за критерієм мінімізації інвестиційного ризику.

3. За стабільністю структури:

—портфель з фіксованого структурою активів — портфель, в якому частка основних видів активів залишається незмінною протягом тривалого періоду часу;

—портфель з гнучкою структурою активів — портфель, в якому частка основних видів активів є рухомою і змінюється під впливом факторів зовнішнього середовища.

4.     За спеціалізацією:

—портфель акцій — вирішує мету забезпечення високих темпів приросту капіталу в поточному й перспективному періоді;

—портфель облігацій — вирішує завдання забезпечення високих темпів поточного доходу, мінімізації інвестиційних ризиків, зниження податків;

—портфель депозитних внесків;

—портфель інших цінних паперів.

5. За числом стратегічних цілей формування:

—моноцільовий портфель — портфель, в якому фінансові інструменти відібрані за однією метою формування портфеля;

—поліцільовий портфель — портфель, формування якого спрямовано на досягнення декількох цілей.

Управління інвестиційним портфелем підприємства містить у собі:

1) формування інвестиційного портфеля;

2) реструктуризацію портфеля при зміні зовнішніх і внутрішніх умов здійснення фінансових інвестицій.

Формування інвестиційного портфеля— це процес відбору цінних паперів, що мають необхідні інвестиційні якості. Цей процес має такі етапи:

1) вибір типу інвестиційного портфеля;

2) оцінка інвестиційних якостей окремих цінних паперів за критеріями рівня прибутковості, ризику й ліквідності;

3) відбір фінансових інструментів в інвестиційний портфель з урахуванням їх впливу на параметри прибутковості, ризику й ліквідності портфеля;

4) оптимізація портфеля, спрямована на зниження його ризику при заданому рівні його прибутковості;

5) оцінка основних фінансових параметрів портфеля (прибутковість, ризик, ліквідність).

   Реструктуризація інвестиційного портфеля— це обґрунтування і реалізація управлінських рішень, що забезпечують підтримку цільової інвестиційної спрямованості сформованого портфеля за параметрами його прибутковості, ризику й ліквідності шляхом зміни окремих його інструментів.

   Процес реструктуризації портфеля здійснюється за такими етапами:

1) моніторинг інвестиційного клімату в державі й регіоні, а також змін кон'юнктури інвестиційного ринку й виявлення змін факторів зовнішнього й внутрішнього інвестиційного середовища;

2) оцінка відповідності інвестиційного портфеля за критеріями прибутковості, ризику й ліквідності стратегічним цілям фінансового інвестування з урахуванням виявлених змін зовнішнього й внутрішнього середовища;

3) розробка заходів щодо реструктуризації портфеля за основними видами цінних паперів і  конкретними їхніми різновидами;

4) визначення часу здійснення угод із реструктуризації портфеля і обґрунтування наказів брокеру на здійснення угод, що забезпечують реструктуризацію портфеля.

Моніторинг інвестиційного клімату й кон'юнктури інвестиційного ринку необхідний для виявлення факторів, які мо­жуть знизити ефективність інвестиційного портфеля.

До факторів зниження ефективності інвестиційного портфеля відносяться:

1. Для дольових цінних паперів:

—зниження рівня виплачуваних дивідендів внаслідок зменшення суми прибутку емітента;

—кон'юнктурний спад у галузі, в якій емітент проводить свою операційну діяльність;

—загальний спад кон'юнктури фондового ринку;

—підвищення рівня оподатковування інвестиційного доходу по дольових фінансових інструментах.

2. Для боргових цінних паперів:

—збільшення середньої ставки відсотка на фінансовому ринку;

—підвищення темпів інфляції порівняно з попереднім періодом;

—зниження рівня платоспроможності емітента;

—підвищення рівня оподатковування інвестиційного доходу по боргових фінансових інструментах.

    Своєчасне виявлення цих факторів дасть змогу оперативно відреагувати на їхній вплив і провести оперативну реструктуризацію портфеля з метою збереження його вихідних параметрів прибутковості, ризику й ліквідності.