Управління небанківськими фінансово-кредитними установами

Управління небанківськими фінансово-кредитними установами 20.07.2014 03:26

Вступ

Ефективність економіки та вирішення соціальних проблем значною мірою залежить від можливостей громодян реально отримати кредит на ведення свого господарства. Тому проблема кредитування є надзвичайно важливою і набуває особливої актуальності в умовах розпочатої  структурної трансформації сучасних відносин.

Сучасна банківська система України не задовольняє потреб у кредитних ресурсах. Особливо це стосується сотень тисяч дрібних товаровиробників – підприємців, фермерів та власників земельних часток (паїв), які хочуть самостійно господарювати на отриманих земельних наділах і бажають зробити більш товарними особисті підсобні господарства. В структурі кредитного портфелю всіх комерційних банків України на цю категорію селян припадає мізерна частка виданих кредитів при їх кількісному домінуванні серед всіх товаровиробників. Без масового доступного кредиту неможливо вирішити соціальних проблем українського населення.

Кризова ситуація з кредитуванням є наслідком кількох важливих факторів, які об’єктивно існують у відносинах банк-громодянин. Переважна більшість громодян не в змозі надати комерційним банкам достатніх гарантій повернення кредитів, а територіальна розпорошеність господарств ускладнює процес їх оцінки для визначення можливості надання кредиту. Крім цього, комерційним банкам економічно невигідними є дрібні кредити, які  приносять незначні доходи, але суттєво збільшують собівартість банківської діяльності. Тому, мільйони дрібних селянських господарств не є і об’єктивно не можуть бути привабливими для комерційних банків в якості клієнтів-позичальників.

В цих умовах важливого значення набувають будь-які форми кредитування громодян. Світовий досвід свідчить, що найбільш ефективними з них є не комерційні, а кооперативні фінансові установи, об’єднуючись у які селяни самостійно, на основі взаємодопомоги та при незначній державній підтримці на початковій стадії з часом створюють потужні високоефективні системи взаємокредитування. До таких кооперативних фінансових установ  належать кредитні спілки та кооперативні банки.

 

 

1.Особливості відродження кредитних спілок в Україні

Процес відродження кредитних спілок в Україні розпочався після прийняття Президентом України указу №377/93 від 20 вересня 1993 року, яким було затверджено „Тимчасове положення про кредитні спілки в Україні". Цим документом встановлювалось, що відносини щодо створення та діяльності кредитних спілок в Україні регулюються законом "Про об’єднання громадян" з урахуванням особливостей, встановлених Положенням. Згідно з указом президента, кредитна спілка була визначена як громадська організація, головною метою якої є фінансовий та соціальний захист її членів шляхом залучення їхніх особистих заощаджень для взаємного кредитування¹. Маючи справжню неприбуткову кооперативну природу, кредитні спілки "не вписувались" в систему існуючого в той час  кооперативного законодавства, але повністю відповідали положенням закону “Про об'єднання громадян”. В зв’язку з цим, кредитна спілка за Положенням отримала статус громадської організації, а не кооперативу, як це прийнято в усьому світі². Для полегшення процесу створення кредитних спілок також був розроблений та 7 лютого 1994 року погоджений з Національним банком України Типовий статут кредитної спілки³.

Згідно цих нормативно-правових документів кредитні спілки отримували право здійснювати наступні операції:

1. надавати позики членам спілки, в тому числі під заставу майна або майнових прав, та здійснювати пов’язані з цим фінансово-кредитні операції;

2. приймати внески (вклади) від членів спілки;

3. розподіляти доходи на вклади членів спілки пропорційно до внесених ними коштів;

4. створювати фонди спілки, в тому числі позиковий і резервний;

5. виступати поручителем виконання членами спілки зобов’язань перед третіми особами;

6. надавати позики іншим кредитним спілкам, асоціаціям кредитних спілок за наявності вільних коштів, використовувати кошти на потреби розвитку руху кредитних спілок, з благодійною метою.

Процес відродження кредитної кооперації в Україні у формі кредитних спілок став набувати реальних рис. З лютого 1994 року почалось досить швидке виникнення кредитних спілок у більшості областей. У червні 1994 року кредитні спілки із 17 областей України⁴ заснували Національну асоціацію кредитних спілок України (НАКСУ), яка листопаді 1994 року була прийнята повноправним членом Всесвітньої Ради кредитних спілок (WOCCU).

Серед проблем, з якими стикнулись перші кредитні спілки були: відсутність повноцінного законодавства про кредитні спілки та пільгового режиму оподаткування, неоднозначність юридичного статусу кредитної спілки (громадська організація, що надає кредити під відсотки), складність процесу державної реєстрації, відсутність належної нормативної бази, системи державного регулювання та контролю.

Актуальність цих питань була очевидною. Адже без їх вирішення кредитні спілки, з однієї сторони, не могли повноцінно розвиватись, а з іншої, могла скластись загрозлива ситуація із поширенням псевдо-спілок, які своєю діяльністю могли дискредитувати молодий кредитно-кооперативний рух.

Питання державної підтримки невдовзі частково вирішилось шляхом віднесення кредитних спілок до неприбуткових організацій в п.7.11 закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”. Слід відзначити, що п.7.11.4 цього закону “від оподаткування звільняються доходи… отримані у вигляді… коштів, які надходять до кредитних спілок у вигляді внесків…”⁵ не встановлював якісь пільги кредитним спілкам, а просто фіксував цілком логічний факт, що внески членів спілки не є її доходом. Звільнення від оподаткування “пасивних доходів, отриманих з джерел, визначених законодавством про кредитні спілки” було також цілком справедливим, бо єдиним видом таких доходів є відсотки, які отримує кредитна спілка із членів-позичальників. А так, як ці відсотки отримуються від членів, які є одночасно власниками і користувачами послуг – ця норма закону є логічною. Крім цього, для кредитних спілок як для неприбуткових організацій  була встановлена спрощена система звітності при повній відсутності системи державного нагляду чи хоча б моніторингу.

В зв’язку з цим, кредитна спілка, як особлива організаційно-правова форма фінансово-кредитної діяльності почала привертати до себе увагу багатьох людей. Сприятливий податковий  режим та відсутність державного нагляду приваблювали і ділків, готових використати ці фактори в своїх приватних інтересах, і людей з активною громадською позицією, готових віддати частину свого часу та енергії на створення та розбудову організацій фінансової взаємодопомоги в тому середовищі, де вони знаходились. Але для перших, відсутність повноцінного законодавства і недосконалість існуючої нормативно-правової бази кредитних спілок була вигідною, а для других - створювала суттєві проблеми та обмежувала можливості розвитку спілок.  

В тимчасовому Положенні про кредитні спілки в Україні містились положення, нечіткість яких створювала  суттєві проблеми для спілок в процесі їх реєстрації та розвитку. Перш за все, це стосується погодження статуту кредитної спілки з питань кредитування та розрахунків з обласним управлінням Національного банку України. Погодження статуту було дійсно необхідним. Але ця процедура не була чітко виписаною. У розробленому Нацбанком Положенні про погодження статуту кредитних спілок з питань кредитування і розрахунків та надання позичок кредитними спілками, розісланому обласним управлінням НБУ⁶, вказується, що поданий спілкою статут має відповідати вимогам тимчасового Положення та типового Статуту кредитної спілки, затвердженого Постановою Правління НБУ № 25 від 07.02.94. Окремі норми вказаних документів суперечать одна одній. Наприклад, в п.16 тимчасового Положення вказано, що вступні внески спрямовуються у позиковий фонд спілки, в той час як п.14.1 типового Статуту виключає їх із позикового фонду. І таких прикладів можна навести багато. Крім цього, не зрозуміло, чи кредитна спілка за свій статут має брати Типовий “один до одного” (тоді виникає питання, для чого погоджувати вже погоджений статут?), чи вона, маючи його за зразок, може вносити до нього зміни та доповнення відповідно до своєї специфіки (таку можливість надає Тимчасове Положення, закріплюючи за кредитною спілкою можливість передбачати в статуті інші положення стосовно її діяльності).

Окремі облуправління НБУ не погоджували статути кредитним спілкам із-за положень, які не мали відношення до питань кредитування та розрахунків. Траплялись випадки, коли  облуправління НБУ відмовляли кредитним спілкам у погодженні тих статутів, які були ідентичними Типовому (на підставі “невідповідності чинному законодавству”), а також статутів, що містили норми, не передбачені Типовим Статутом, але й не заборонені чинним законодавством (наприклад, ротація правління, встановлення кворуму при повторному проведенні загальних зборів, різні режими членських внесків тощо), чи статутам, у яких були змінені певні норми Типового Статуту (наприклад, встановлення величини позик, рішення про надання яких може прийматись уповноваженою особою (менеджером), головою кредитного комітету, всім складом кредитного комітету, спільним засіданням правління та кредитного комітету та ін.). Одним кредитним спілкам вдавалось переконати працівників НБУ, інші - змушені були враховувати зауваження (часто абсурдні!) працівників Нацбанку, знову збирати загальні збори та повторно приймати статут уже в редакції НБУ. 

Внесені Національним банком поправки до статуту кредитної спілки часто приводили до того, що органи місцевої влади відмовляли спілці у реєстрації, бо її статут не відповідав Типовому. Були й зворотні випадки, коли спілка, статут якої був погоджений з Національним банком і відповідав Типовому Статуту, не реєструвалась по причині невідповідності її статуту Тимчасовому Положенню. Таким чином, діючий механізм подвійного погодження статуту  створював  багато проблем і не сприяв розвитку кредитних спілок в Україні.

Крім цього, великі проблеми виникали у кредитних спілок у зв’язку із застосуванням терміну “засновники” кредитної спілки. Тимчасове Положення передбачає, що “заснування кредитної спілки здійснюється шляхом укладання її засновниками  угоди, що визначає порядок та принципи створення спілки, склад засновників, порядок підготовки проекту статуту спілки та його затвердження. Кредитна спілка може бути створена в складі не менше 50 осіб”⁷. На підставі цього положення органи державної реєстрації  вимагали від кредитних спілок укладання угоди про заснування кредитної спілки не менше, ніж 50 засновниками, підписи яких мали бути засвідчені нотаріально. Державне мито за посвідчення нотаріусом 50 підписів та виклик нотаріуса на загальні збори були певним бар’єром на етапі заснування, бо досить дорого коштували кредитній спілці.

Проблеми, пов’язані з труднощами у реєстрації кредитних спілок, були викликані не тільки недосконалістю тимчасового Положення про кредитні спілки та Типового статуту. Це явище мало  більш глибоку причину - юристи не могли чітко встановити приналежність кредитної спілки до будь-якої з існуючих в українському законодавстві  організаційно-правових форм. Вище відзначалось, що відсутність в Україні цивілізованого кооперативного законодавства призвела до того, що відродження в Україні кредитних спілок, як організацій фінансової взаємодопомоги громадян, почало здійснюватись через юридичну форму громадської організації, а не кооперативу, як це прийнято в усьому світі. Кредитні спілки повністю відповідали вимогам статті 3 Закону України “Про об’єднання громадян”, який визначає громадську організацію, як об’єднання громадян для задоволення та захисту своїх законних соціальних, економічних, творчих, вікових, національно-культурних, спортивних та інших спільних інтересів⁸. Кредитні спілки, згідно тимчасового Положення, головною метою мали фінансовий та соціальний захист своїх членів шляхом залучення їх особистих заощаджень для взаємного кредитування і за всіма ознаками  були  громадськими організаціями. Але кредитна спілка є специфічною громадською організацією, яка принципово відрізняється від інших об’єднань громадян тим, що головним видом її діяльності є господарська діяльність у сфері фінансів. Ця діяльність кредитної спілки спрямована на досягнення перш за все економічного ефекту для своїх членів, а не політичного, соціального, культурного чи  іншого негосподарського ефекту для суспільства чи членів, як це має місце в інших громадських організаціях. Ця особливість віддаляє кредитну спілку від громадських організацій і наближає її до фінансових установ. Кредитна спілка  проводить свою господарську діяльність в сфері фінансів і цим наближається до фінансових установ. Але від них вона відрізняється неприбутковим механізмом діяльності та демократичними принципами управління. За цілями та механізмом управління - це демократична громадська організація, яка здійснює господарську діяльність не з метою отримання прибутку, а для надання послуг своїм членам. Організації з такою подвійною соціально-економічною природою в інших країнах мають відповідну юридичну форму – кооператив. Але відсутність такої юридичної форми в українському законодавстві призвело до нерозуміння природи кредитних спілок і виникнення значних проблем з реєстрацією.

Крім проблем з реєстрацією, у кредитних спілок виникали значні труднощі в процесі діяльності. Однією з таких проблем, що виникала з перших днів роботи була проблема, пов’язана із необхідністю встановлення ліміту залишку готівки в касі. Традиційна банківська методика розрахунку ліміту каси базувалась на обчисленні середньоденних показників надходження коштів та не враховувала специфіки діяльності кредитної спілки. Кошти, які надходять в касу кредитної спілки, не є касовою виручкою, бо вони є коштами членів, а не спілки, зараховуються на особові рахунки та повинні бути повернутими членам за їх вимогою. Крім цього, надходження коштів у касу та видача їх з каси кредитної спілки характеризуються великими малопрогнозованими коливаннями із значною амплітудою в різні дні. Тому застосування розрахунків середньоденних касових показників для кредитної спілки не відображала її реальні потреби в готівкових коштах. Крім цього, комерційні банки беруть значну плату за касове обслуговування. Як правило, це 1-2% від суми отримуваної готівки (за одну операцію!). І це в умовах, коли у переважна більшість кредитних спілок видавала позички під 5-6 % за місяць, з яких 2-3% нараховувалось на вклади членів спілки. Такий примусовий режим користування послугами  комерційних банків був руйнівний не тільки для молодих, а й для міцних кредитних спілок.

Крім цього, вказані вище нормативно-правові акти надавали кредитним спілкам досить обмежену можливість для розміщення тимчасово вільних коштів, що негативно впливало на фінансовий стан та ефективність діяльності спілок, особливо в умовах різкого зниження попиту на позики. Але, незважаючи на всі недоліки існуючої нормативно-правової бази, кредитні спілки в Україні  продовжували поступово розвиватись (Рис. 1,2,3).

 

 

 

 

На верхньому графіку зображено динаміку зростання активів кредитних спілок, що є членами Національної асоціації кредитних спілок України (НАКСУ), а на нижньому – середній розмір активів однієї кредитної спілки.

 

 

 

Рис. 3. Динаміка зростання членства Національної асоціації кредитних спілок України

 

 

Слід відзначити, що наведені данні стосуються  лише спілок, що є членами Національної асоціації кредитних спілок України (НАКСУ). Офіційна інформація стосовно кількості діючих в Україні кредитних спілок відсутня. За приблизними підрахунками станом на грудень 2007 р. в Україні було зареєстровано близько 250 кредитних спілок⁹, але реально працюючих спілок було значно менше. Значна частина з них стали членами НАКСУ і надавали статистичні відомості стосовно своєї діяльності. На початок 1998 року 67 кредитних спілок, що були членами Національної асоціації кредитних спілок, об’єднували 27,1 тис. членів, мали 4,4 млн.грн. активів, 3,4 млн.грн. виданих позик та 3,5 млн.грн. прийнятих вкладів своїх членів. В середньому на одну кредитну спілку, що входила до НАКСУ, припадало: 436 членів і 65,3 тис. грн. активів; на одного члена в середньому припадало 127 грн. заощаджень. Якщо прийняти в розрахунок те, що кредити в середньому видавались на 3–4 місяці, то можна дійти висновку, що члени кредитних спілок України на той час скористались кредитами на загальну суму 15 млн.грн. З другого боку, діяльність кредитних спілок дала можливість отримати членам більше 1 млн. гривень доходу на свої вклади. Все це підкреслює ефективність системи кредитних спілок, їхній реальний вклад в економіку країни та поліпшення добробуту людей¹⁰.

На основі проведеного анкетного дослідження були виявлені наступні тенденції розвитку кредитних спілок в Україні (Табл.1)

 

 

 

Таблиця 1

Характеристика тенденцій розвитку кредитних спілок в Україні* 

 

За неофіційними даними в Україні на момент створення Держфінпослуг було зареєстровано близько 600 кредитних спілок. Про них, крім 130 спілок що були членами НАКСУ і подавали фінансову та статистичну звітність про свою діяльність, не було жодної реальної інформації і вони працювали фактично безконтрольно. У зв'язку з цим виникає питання їх відповідності кооперативній природі та дотримання кооперативних принципів в діяльності. Багато з них - далекі від справжніх кредитних кооперативів. Підтвердженням цьому є декілька резонансних справ навколо таких псевдоспілок як "Пінгвін" (м.Біла Церква), "Золоті Ворота" (м.Київ), “Офіцерський кредит” (м.Дніпропетровськ), “Княженіка” (м.Кременчук) тощо¹¹.

Слід відзначити, що в результаті недосконалості нормативно-правового регулювання розвитку кредитно-кооперативного руху в Україні почали виникати різні типи кредитних спілок¹², серед яких чітко виділялось чотири: корпоративний, ломбардний, інвестиційний та ощадно-позичковий.

Корпоративний тип кредитної спілки часто створюється на базі одного чи кількох підприємств, установ чи організацій. Як правило, такі кредитні спілки об’єднують членів трудового колективу підприємства, користуються наданими профспілковим комітетом та(чи) адміністрацією приміщеннями та коштами. Вони мають обмежений набір ощадних послуг: приймають щомісячні обов’язкові членські внески, на які відсотки нараховуються по факту роботи в кінці року, та як правило, мають незначний розмір. Стимулювання накопичення членами власних заощаджень у вигляді термінових, ощадних, цільових та інших вкладів, як правило, не передбачається. Такі спілки видають, переважно, споживчі позички порівняно невеликих розмірів під довіру чи запоруку членів або підприємства. Як правило, заощадження членів не є єдиним джерелом формування коштів позичкового фонду - значною є частка коштів, отриманих від підприємства чи профспілки. В окремих спілках цього типу трапляються випадки обмеженої демократії, не рівні умови надання послуг членам спілки, авторитарний підхід до вирішення питань, пасивність членів. Інколи, керівники підприємства та члени профспілкового комітету складають більшість в органах управління спілкою такого типу, а  сама спілка використовується для можливих фінансових операцій із коштами підприємства чи профспілки. За механізмом своєї діяльності цей тип кредитної спілки часто нагадує колишню касу взаємодопомоги.

 Ломбардний тип кредитної спілки найчастіше створюється так би мовити “на вулиці” або при великих ріелторських, юридичних чи торгівельних компаніях. Кредитна спілка даного типу, як правило, має декілька великих членів-вкладників, які контролюють спілку чи доручають свої гроші одній довіреній особі. Кредити видаються під заставу будь-якій особі, яка формально приймається в члени спілки, а після повернення кредиту часто вибуває із спілки “за власним бажанням”. Кредитні спілки цього типу мають значні активи при незначній кількості постійних членів і великою кількістю членів, які виходять із спілки після повернення кредиту. Фінансова політика спрямована на надання кредитів під порівняно великі відсотки. Спілки цього типу часто дають рекламу в місцевих газетах на зразок: “Кредити фізичним особам під заставу”. Демократія в таких спілках часто є обмеженою. Демократичне вирішення питань існує лише серед членів-вкладників. Позичальники, як правило, є тимчасовими членами та обмежені в реальних правах. За механізмом своєї діяльності цей тип кредитної спілки найбільше нагадує ломбард, а із західних аналогів - ощадно-позичкову асоціацію акціонерного типу.  

Інвестиційний тип кредитної спілки часто створюється при якійсь комерційній структурі  холдингового або трастового типу та діє за територіальним принципом. Така кредитна спілка акумулює кошти дрібних вкладників під певні проекти (будівництво житла, додаткове пенсійне забезпечення, ритуальні послуги, постачання товарів тощо), має багато видів ощадних або цільових внесків. Спілки цього типу мають значний розмір  активів та багато членів, які, як правило, мають дрібні вклади та є малоактивними. Часто дається реклама у пресі про “прийом вкладів на вигідних умовах”. Фінансова політика направлена на залучення дрібних дешевих коштів, їх концентрацію та інвестування у великих розмірах. Форма кредитної спілки, особливо такого типу, потенційно може бути використаною для побудови фінансової піраміди. В таких спілках із-за великої кількості членів, як правило, не проводяться щорічні загальні збори. До складу органів управління, переважно входять засновники, які не переобираються загальними зборами. За механізмом своєї діяльності спілки такого типу нагадують  із західних аналогів інвестиційну чи трастову компанії.

Ощадно-позичковий тип кредитної спілки  найбільш наближений до кредитних спілок західного зразка. Це є демократична організація, в якій немає чітко вираженої вузької групи людей (вкладників чи позичальників), в інтересах якої діє спілка. Фінансова політика направлена на надання більш дешевих кредитів та нарахування вищих, чим у інших фінансових установах, відсотків на вклади членів. Існують різноманітні умови вкладів та позичок. По можливості, надаються інші види послуг, не заборонених чинним законодавством. Всі члени спілки є рівноправними. Правління, кредитний та наглядовий комітети обираються щорічними загальними зборами та виконують покладені на них функції. Зростання кількості членів та активів, як правило, здійснюється поступово.  

Крім цих чотирьох типів створювались й перехідні, змішані форми, які одночасно мали ознаки декількох типів кредитних спілок. Відбувались й випадки перетворення одного з наведених  типів кредитних спілок в інші.

Звичайно, наведений поділ кредитних спілок України на певні типи є досить умовним, але беззаперечним фактом є те, що існують кредитні спілки із різними завданнями, що ставились при їх створення. Точніше, у багатьох випадках під виглядом кредитних спілок були створені суб’єкти, які, користуючись статусом громадської організації, здійснювали свою діяльність не для організації фінансової взаємодопомоги широких верств населення, а для отримання певного зиску для обмеженого кола засновників.

 

 

2. Законодавче регулювання відродження та розвитку кредитних спілок  

Перелічені вище недоліки законодавчого регулювання діяльності кредитних спілок викликали  необхідність якнайшвидшого врегулювання їх функціонування та прийняття повноцінного закону „Про кредитні спілки”.

Перша спроба поліпшення правового регулювання діяльності кредитних спілок була здійснена Указом Президента від 22.06.99 р. №701/99 "Про кредитні спілки", яким відповідний закон вносився на розгляд Верховної Ради згідно пункту 4 розділу XV "Перехідні положення" Конституції України. Однак, Постановою Верховної Ради України від 09.09.99 р. №1023-XIV цей законопроект відхилений. І лише 23 січня 2002 року Закон України “Про кредитні спілки” був прийнятий (№3108-І5).

Цей закон не тільки створив суттєву правову базу для подальшого розвитку та  регулювання діяльності кредитних спілок, а й вніс ряд принципово важливих уточненьстосовно природи та статусу цих організацій. До прийняття Закону “Про кредитні спілки” ці установи мали юридичний статус громадської організації, головною метою якої є „фінансовий та соціальний захист її членів шляхом залучення їх особистих заощаджень для взаємного кредитування”. В податковому законодавстві спілки були віднесені до неприбуткових організацій. Такий, не досить чітко визначений статус, призводив до виникнення багатьох запитань стосовно економіко-правової природи спілок та створював певні проблеми в їх роботі. Прийнятий закон надав кредитним спілкам нового, принципово іншого юридичного статусу “неприбуткової організації, заснованої фізичними особами на кооперативних засадах з метою задоволення потреб її членів у взаємному кредитуванні та наданні фінансових послуг за рахунок об’єднаних грошових внесків членів кредитної спілки” і при цьому визначив, що “кредитна спілка є фінансовою установою”. Це дозволило більш чітко визначити юридичний статус кредитних спілок і детальніше врегулювати окремі аспекти їх діяльності.

На перший погляд, Закон не вніс кардинальних змін у регулювання діяльності кредитних спілок, але це не зовсім так¹³. Справді, Законом не змінено мінімальну кількість членів кредитної спілки (50 осіб). Як і раніше, умовами членства в кредитних спілках є об'єднання хоча б за однією з таких ознак: потрібно мати спільне місце роботи чи навчання або належати до громадської, в тому числі профспілкової, чи релігійної організації або проживати в одному селі, селищі, місті, районі, області. Однак, є й досить кардинальні зміни. Зокрема, згідно із Законом, державна реєстрація кредитних спілок здійснюється спеціально уповноваженим органом виконавчої влади у сфері регулювання ринків фінансових послуг, створення якого передбачено Законом України від 12.06.2001 р. №2664-III "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" (раніше державна реєстрація кредитних спілок відбувалася в порядку, передбаченому Законом України "Про об'єднання громадян" із погодженням статуту спілки обласним управлінням Національного банку, який в подальшому не мав реальних важелів  для контролю за діяльністю кредитних спілок). Відтепер створюється спеціальний державний контролюючий орган, що здійснюватиме регулювання та нагляд за  діяльністю  кредитних спілок – Державна комісія з регулювання фінансових ринків. 

Закон детальніше, ніж раніше визначає  зміст положень статуту кредитної спілки. Окрім найменування кредитної спілки та її юридичної адреси; мети створення і завдання кредитної спілки; порядку утворення та діяльності органів управління кредитної спілки, порядку утворення філій та відділень, їх повноважень; прав та обов'язків членів кредитної спілки; умов і порядку вступу до кредитної спілки, порядку припинення членства; порядку сплати вступних та інших внесків; джерел надходження і порядку використання коштів та іншого майна кредитної спілки, в тому числі порядку й умов надання кредитів членам кредитної спілки, порядку формування та використання фондів, утворюваних спілкою; порядку звітності та здійснення контролю за діяльністю органів управління кредитної спілки та порядку припинення діяльності кредитної спілки та вирішення майнових питань у зв'язку з її ліквідацією (реорганізацією), у статуті кредитної спілки тепер обов'язково зазначаються: ознака членства у кредитній спілці; порядок внесення змін і доповнень до статуту кредитної спілки; порядок покриття можливих збитків кредитної спілки та порядок розподілу доходів кредитної спілки.

Законом розширено виняткові повноваження загальних зборів членів кредитної спілки. Якщо за Указом до виключної компетенції загальних зборів спілки належало внесення змін і доповнень до статуту спілки, прийняття рішення про припинення діяльності спілки, то тепер - це затвердження річних результатів діяльності кредитної спілки, звітів спостережної ради, правління та кредитного комітету і висновків ревізійної комісії (причому річний звіт про результати діяльності кредитної спілки затверджується загальними зборами лише за наявності висновку ревізійної комісії), прийняття рішення про збільшення пайового капіталу кредитної спілки шляхом збільшення розміру обов'язкового пайового внеску або внесення додаткових пайових внесків; прийняття рішення про порядок розподілу доходу та покриття збитків кредитної спілки та затвердження положень про спостережну раду, ревізійну комісію, кредитний комітет та правління.

Крім цього, законом детально розписано порядок скликання загальних зборів кредитної спілки. Тепер повідомлення про скликання чергових загальних зборів членів кредитної спілки має бути зроблене не пізніше ніж за 30 календарних днів до скликання зборів із зазначенням часу та місця їх проведення та порядку денного шляхом надсилання письмового запрошення листом кожному члену кредитної спілки за місцем його проживання або вручення такого письмового запрошення особисто члену кредитної спілки під підпис. Воно має бути опубліковано не пізніше ніж за 30 календарних днів до скликання зборів у відповідних засобах масової інформації, в яких публікуються дані про державну реєстрацію кредитної спілки.

Закон відмінив існуючу у тимчасовому Положенні норму, згідно якої позичка у частині, що перевищує грошовий внесок члена спілки, мала надаватись під заставу майна або майнових прав. Ця норма створювала проблеми спілкам при наданні кредиту під запоруку фізичних чи юридичних осіб, яка часто є більш  надійним видом забезпечення кредиту.

Крім цього, Закон відмінив положення про необхідність „зажадати від платника декларацію про доходи”, якщо розмір вступного членського внеску, місячного внеску члена спілки на повернення позички перевищує двадцятикратний розмір мінімальної заробітної плати. Таким чином, кредитні спілки тепер мають право приймати внески не вимагаючи підтвердження джерела походження коштів декларацією про доходи, що досить логічно, адже при здійсненні грошових вкладів до комерційних банку декларація не подається.

Важливою нормою Закону стало розширення кола отримувачів кредитів кредитної спілки. Тепер отримувати кредити від імені членів кредитної спілки можуть також селянські (фермерські) господарства та приватні підприємства, які є їх власністю, але розмір кредиту, наданого одному позичальнику, не може перевищувати 20 відсотків від капіталу кредитної спілки. Раніше максимальний розмір кредиту одному позичальнику складав 10 відсотків, але не капіталу, а позичкового фонду кредитної спілки. При залученні ж кредитною спілкою коштів, зобов'язання  перед одним її членом не можуть становити більш ніж 10 відсотків від загальних зобов'язань.

Важливою, але неоднозначною нормою закону стало положення п.1 ст.22, згідно якого „голова Правління кредитної спілки несе персональну відповідальність за достовірність і повноту фінансової звітності”, при чому річна звітність кредитної спілки  „повинна бути підтверджена незалежним аудитором (аудиторською фірмою), визначеним загальними зборами кредитної спілки”. Проведення аудиту, як правило, є досить коштовним і може підірвати фінансовий стан багатьох дрібних кредитних спілок. Крім цього, дискусійним є визначення аудитора загальними зборами.   

Надзвичайно суттєвим недоліком Закону „Про кредитні спілки”, який  загальмував подальший розвиток кредитних спілок в Україні є норма п.1 ст.24, згідно якої кредитні спілки можуть об’єднуватись в асоціації лише при умові, що членами такого об’єднання буде більш, як третя частина кількості кредитних спілок, які діють на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (району, області). Подібна норма є дискримінаційною і фактично створила суттєву перепону на шляху добровільного об’єднання окремих кредитних спілок для взаємодопомоги, захисту спільних інтересів та координації діяльності. Крім цього, необґрунтовано завищеною є вимога п.1.ст.25 Закону щодо мінімальної кількості учасників об’єднаної кредитної спілки (аж 10 кредитних спілок!). Тому, необхідно терміново внести зміни до закону, встановивши, що створення асоціацій кредитних спілок та об’єднаної кредитної спілки може бути можливим за умови участі не менше 3-х кредитних спілок.

Незрозумілою і такою, що суперечить світовій практиці, є норма  ст.20 закону, згідно якої, резервний та додатковий капітал кредитної спілки при її ліквідації „зараховується до Державного бюджету”. У більшості країн світу ці кошти передаються кооперативним об’єднанням, що діють у тій самій місцевості і використовуються створення нових кредитних спілок і потреби розвитку кооперативного руху в регіоні.

Крім цього, п.4. ст.3, згідно якого „кредитна спілка не може бути засновником, співзасновником або учасником суб’єкта (суб’єктів) підприємницької діяльності, крім місцевого кооперативного банку...” відносить кооперативні банки до суб’єктів підприємницької діяльності, хоч ці кооперативні організації не є об’єктом регулювання даного закону.

До суттєвого недоліку закону слід віднести досить широке і нечітке трактування поля членства в кредитних спілках, що створює умови для відходу окремих спілок від традиційних кооперативних принципів і втрати ними кооперативної природи. Крім цього, законодавче обмеження членства виключно фізичними особами та  видів фінансової діяльності кредитних спілок закладає суттєві системні проблеми для їх успішного подальшого розвитку.

 

3. Особливості фінансово-господарського механізму кредитних спілок

Закон України „Про кредитні спілки” чітко не відносить ці організації до кооперативних, хоч у ст.1 вказується, що вони засновуються „фізичними особами на кооперативних засадах”. Дійсно, кредитні спілки діють згідно міжнародних кооперативних принципів і мають неприбуткову економічну природу. Кредитні спілки не мають на меті отримання прибутку. Кредитна спілка  діє в інтересах своїх членів, які є одночасно власниками та користувачами послуг (клієнтами), і має на меті надання їм фінансових послуг на вигідніших умовах, ніж пропонуються на фінансовому ринку. В зв’язку з цим, кредитні спілки, як правило, видають позики під нижчі відсотки, а нараховують на вклади вищі відсотки, ніж інші суб’єкти фінансового ринку. Це стає можливим із-за низьких операційних затрат кредитних спілок та особливостей неприбуткового фінансового механізму діяльності.

Кредитна спілка фактично є фінансовим кооперативом, а кооперативні організації здійснюють господарську діяльність із самозабезпечення, самозадоволення наявних потреб шляхом об’єднання з іншими особами, що мають аналогічні потреби. Таке самозабезпечення стає можливим завдяки об’єднанню багатьох осіб в єдину організацію, що дозволяє сформувати невеликими індивідуальними вкладами необхідний капітал для здійснення господарської діяльності.

Перш за все слід відзначити, що будь-яку характеристику кооперативу можна віднести до однієї з трьох його сторін – організаційної, економічної чи соціальної. Адже кооператив можна характеризувати і з управлінської точки зору, аналізуючи особливості його внутрішньої побудови як організації, і з економічної точки зору, розглядаючи фінансово-господарський механізм функціонування як господарського підприємства, і з соціальної точки зору, досліджуючи його місце в системі суспільних відносин. Звичайно, такий розподіл є до певної міри умовний, але він логічний та необхідний для формулювання чітких ознак для ідентифікації кооперативу.

Базові економічні принципи діяльності кооперативів, незалежно від їх виду, наведені в таблиці 2.

 

 

 

 

 

Таблиця 2.

Принципи діяльності кооперативних організацій

 

 

На цих принципах традиційно базувалась діяльність кооперативів різних країн, видів та напрямків діяльності¹⁴.

Слід відзначити, що кооперативи створюються для задоволення однорідних потреб своїх членів і ці потреби визначають вид кооперативу. Наприклад, кредитний кооператив створюється групою осіб, що мають потреби у тимчасових коштах (кредитах), ощадний кооператив об’єднує осіб, що мають заощадження і потреби у їх інвестуванні, ощадно-позичковий кооператив об’єднує обидві вказані групи. Вид потреб визначає особливості господарського механізму діяльності кооперативу. Але при цьому, ця діяльність має неприбуткову природу і базується на кооперативних принципах.

 

Принциповою відмінністю кредитних кооперативів від інших фінансових установ є те, що вони мають неприбуткову економічну природу, що відрізняє їх від інших суб’єктів фінансового ринку. На відміну від інших фінансових установ, які, як правило, створюються однією групою (власниками) для отримання прибутку від надання фінансових послуг іншій групі (клієнтам), кредитний кооператив створюється однією групою (членами) для самозабезпечення фінансовими послугами на основі кооперації. Унікальність фінансово-кредитного кооперативу полягає в тому, що його власниками є ті, хто користується його послугами. Тому метою діяльності кредитного кооперативу є не отримання прибутку, а забезпечення своїх членів  максимальним набором фінансових  послуг на найвигідніших для них умовах. В той час, як інші фінансові установи прагнуть отримати максимальний прибуток  за рахунок залучення коштів під якомога нижчі ринкові відсотки і надання їх у кредит під найвищі відсотки, кредитний кооператив має протилежну мету - надати кредит під якомога нижчий відсоток і максимально збільшити нарахування на вклади (Рис 4), забезпечивши при цьому дотримання всіх обов’язкових фінансових нормативів.

 

4.Економічна мета діяльності підприємницьких та кооперативних фінансових установ

 

 

Така, на перший погляд парадоксальна тенденція, викликана тим, що кредитний кооператив не стоїть між вкладником і позичальником, а об’єднує їх. А із-за того, що члени кооперативу є одночасно його власниками та клієнтами, кредитний кооператив прагне гармонійно поєднати їх інтереси в максимізації доходів на вклади та мінімізації витрат на фінансові послуги. Таким чином, кошти, отримані від членів, як від клієнтів, розподіляється між ними, як між власниками  за  спільним рішенням, при прийнятті якого кожен член має один голос, незалежно від суми вкладу. Тому законодавство більшості країн світу відносить кредитні кооперативи до неприбуткових організацій.

Ще однією особливістю кредитних кооперативів є те, що вони створюються на базі певного існуючого територіального чи професійного об’єднання, громадської чи релігійної організації, територіальної одиниці, трудового колективу та іншого формального чи неформального об’єднання, в якому люди, як правило, знають одне одного. Інші фінансові установи створюються на базі штучно сформованої групи. Крім цього, на відміну від інших фінансових установ, при заснуванні кредитного кооперативу не визначається фіксована чи потенційна кількість людей, які будуть її власниками. Метою кооперативу є постійне збільшення  кількості його членів-власників, в той час, як у фінансових установах підприємницького напряму кількість власників тенденційно  звужується. 

В кооперативі всі принципові рішення щодо його діяльності приймаються загальними зборами, на яких кожен член кооперативу має один голос незалежно від суми вкладів та терміну вступу до кооперативу. Особи, які створили кооператив не мають жодних привілеїв чи виключних прав по відношенню до членів, які вступили до нього пізніше. В інших фінансових установах розподіл голосів здійснюється відповідно до частки в майні (кількості акцій чи паїв). Що стосується інших аспектів управління (фаховий рівень та посадові обов’язки найманих працівників, організаційна структура виконавчої дирекції тощо) - кредитний кооператив мало чим відрізняється від інших фінансових установ. 

Найбільш суттєві відмінності кредитних кооперативів від інших фінансових установ наведені в Таблиці 3.

 

 

 

Таблиця 3.

ГОЛОВНІ ВІДМІННОСТІ КРЕДИТНИХ КООПЕРАТИВІВ

ВІД ІНШИХ ФІНАНСОВИХ УСТАНОВ

 

* - в Україні  кредитні кооперативи існують у формі кредитних спілок

 

 

 

 

Спілка здійснює кредитування своїх членів за рахунок залучення їхніх коштів у вигляді пайових та депозитних внесків (вкладів), природа яких наведена в таблиці 4.

 

Таблиця 4.

Природа  внесків членів кредитних спілок України

 

 

Кошти, залучені кредитною спілкою від своїх членів у вигляді внесків спрямовуються на надання позик членам спілки. Надання позик є основним видом діяльності кредитних спілок. За рахунок відсотків, отриманих від наданих членам спілки позик фінансуються операційні та фінансові витрати цієї організації. Залишок коштів спрямовується на поповнення резервів спілки та/чи нараховується на пайові внески.

Питань стосовно неприбутковості такої діяльності на практиці майже не виникає, адже кредитна спілка в даному випадку працює виключно із своїми членами. Але при цьому виникає питання оподаткування відсотків, що нараховуються на пайові внески членів, які податковим законодавством можуть трактуватись як дивіденди. Зрозуміло, що природа вказаних коштів відрізняється від природи дивідендів у підприємницькій діяльності. Тому в новому податковому законодавстві необхідно чітко і однозначно виключити ці кошти із складу об’єкту оподаткування для членів кредитних спілок. Зволікання у вирішенні цього питання може призвести до серйозних змін у структурі пасивів багатьох кредитних спілок, різкого зниження рівня їх капіталізації та погіршення фінансового стану, напрацьованого протягом багатьох років наполегливої роботи.

На закінчення розгляду механізму діяльності кредитних спілок необхідно зупинитись на статусі діяльності із надання кредитів іншим спілкам, вкладанням коштів на банківські депозити, в об’єднану кредитну спілку та у державні цінні папери. Такі операції кредитних спілок не є підприємницькою діяльністю, бо їх метою є не отримання прибутку, а отримання додаткового доходу. Вказана діяльність дозволяє спілці диверсифікувати свої активи і зменшити ризик. Крім цього, вона захищає спілку від можливих збитків в умовах, коли існує значна сума вільних коштів і низький попит на позики серед членів. Звичайно, такі операції є менш дохідними, ніж позики, але для спілок вони є життєво важливими, бо дозволяють кредитній спілці не допустити збитків в умовах зниження попиту на позики і “заробити” кошти для утримання спілки та нарахування відсотків на залучені від членів вклади. Крім цього, організація взаємокредитування між спілками - це практичне здійснення  кооперативного принципу взаємодопомоги, але на більш високому рівні - між спілками.