УПРАВЛІННЯ ПРОЦЕСОМ РОЗРОБКИ І ОСВОЄННЯ ВИРОБНИЦТВА НОВИХ ПРОДУКТІВ

УПРАВЛІННЯ ПРОЦЕСОМ РОЗРОБКИ І ОСВОЄННЯ ВИРОБНИЦТВА НОВИХ ПРОДУКТІВ 12.09.2014 22:22

Виконання розрахункового завдання пропонується виконувати у такій послідовності:

І. Насамперед визначаємо який з запропонованих варіантів НДР обрати підприємству. Для цього:

1. розраховуються о витрати по основній заробітній платі виконавців кожної теми;

2. розраховуються витрати на додаткову заробітну плату кожної теми;

3. розраховуються відрахування за єдиним соціальному податку кожної теми;

4. розраховуються витрати на використання устаткування кожної теми.

   Для цього спочатку визначимо:

   а) річний ефективний фонд часу роботи обладнання;

   б) річні амортизаційні відрахування;

   в) річні витрати на електроенергію;

   г) річні витрати на допоміжні матеріали;

   д) витрати на ремонтне обслуговування;

   е) собівартість однієї машино-години;

   є) витрати на використання устаткування;

5. розраховуються накладні витрати кожної теми;

6. розраховується кошторисну собівартість кожної теми;

7. визначається середнє значення росту імовірності виконання завдання кожної теми;

8. визначається стандартне відхилення росту імовірності кожної теми;

9. визначається найбільш імовірне значення імовірності виконання завдання кожної теми: оптимістичне значення, песимістичне значення;

10. розраховується кошторисна собівартість, враховуючи оптимістичне значення імовірності кожної теми;

11. розраховується кошторисна собівартість, враховуючи песимістичне значення імовірності кожної теми;

12.  на основі проведених розрахунків визначається найбільш оптимальний варіант теми, на який потрібно погоджуватись підприємству.

    ІІ. Обрання методу переходу на випуск нового продукту. Для цього:

1. розраховується період переходу на випуск нового продукту за кожним методом:

1. період згортання виробництва застарілого виробу;

2. період освоєння нового продукту;

3. період переходу на випуск нового продукту;

1. будується діаграма зміни обсягів випуску продукції для кожного методу переходу;

2.  визначається найтриваліший період переходу на випуск нового продукту, за яким будемо порівнювати застосовувані методи;

3. використовуючи дані графіків, визначається кількість продукції, що може бути виготовлена за кожного з методів переходу за період переходу і за обраний період для порівняння;

4.  визначається початкова трудомісткість нового продукту за кожним з методів;

5. визначається сумарна трудомісткість виготовлення нових виробів у період освоєння за кожним з методів переходу;

6.  визначається середня трудомісткість виготовлення одного нового виробу у період освоєння за кожним з методів переходу;

7.  визначається середня собівартість виготовлення нового продукту у період освоєння за кожним з методів переходу;

8. розраховуються витрати підприємства за час переходу за кожним з методів переходу;

9. розраховуються витрати підприємства за різними методами переходу на випуск нового продукту за обраний для порівняння період переходу;

10.  розраховується дохід підприємства за різними методами переходу на випуск нового продукту за обраний для порівняння період переходу;

11. визначається прибуток підприємства за різними методами переходу на випуск нового продукту за обраний для порівняння період переходу; 

12. обирається та обґрунтовується найкращий метод переходу на випуск нового продукту.

ІІІ. Визначення прибутку підприємства від освоєння і впровадження нового продукту за умови запровадження певної цінової політики під час виробництві і реалізації нового продукту:

1. визначається кількість виробленого нового продукту за роками, використовуючи графік обраного методу;

2. порівнюються обсяги виробленого нового продукту з проектним обсягом його виробництва;

3. визначається кількість, собівартість та ціну продажу нового продукту відповідно до ринкових умов;

4. визначається прибуток підприємства з урахуванням обраних варіантів зміни ціни, собівартості та кількості нового продукту.

ІV. Аналіз економічних ресурсів підприємства. Для його реалізації потрібно розрахувати такі показники:

1. показник реалізації інноваційного проекту за інженерно-конструкторським чинником;

2. показник реалізації інноваційного проекту за матеріальним (сировинним) чинником;

3. показник реалізації інноваційного проекту за чинником основних фондів;

4. показник реалізації інноваційного проекту за комерційно-збутовим чинником;

5. показник реалізації інноваційного проекту за чинником професійно-кадрового складу;

6. економічні можливості підприємства щодо реалізації інноваційного проекту;

7. обґрунтовуємо можливості підприємства щодо розробки та освоєння нового продукту;

V. Річний економічний ефект під час розробки та освоєння виробництва нових продуктів. Процедура оцінювання включає такі етапи:

1. розраховується річний економічний ефект під час виробництва (освоєння) нових виробів;

2. розраховується ефективність розробки та освоєння виробництва нового продукту з урахуванням ризику;

3. аналіз підкріплюється висновками та їх обґрунтуванням.

ІІ. 2. Економіко-математичний апарат виконання розрахункового завдання

Під час проведення розрахунків до використання пропонуються такі формули:

Для обрання одного з запропонованих варіантів науково-дослідної теми здійснюється їх порівняння за кошторисною собівартістю.

Кошторис витрат на виконання теми (кошторисна собівартість) складається з наступних типових статей витрат [21]:

S_кош = S_м + S_{ЗП осн} + S_{ЗП дод} + S_уст + S_накл + S_є.п.+ S_відр+ S_кон.,                   (2.1)

де S_кош  – кошторисна собівартість;

    S_м – прямі матеріальні витрати;

    S_{ЗП осн} – витрати на основну заробітну плату виконавців теми (включаючи керівника НДР);

    S_{ЗП дод}  – витрати на додаткову зарплату виконавців;

    S_уст – витрати на використання устаткування; S_є.п. – відрахування за єдиним соціальним податком;

   S_накл – накладні (загальногосподарські) витрати;

   S_відр – витрати на відрядження виконавців;

   S_кон – контрагентські витрати;

Витрати на основну зарплату виконавців теми розраховуються з врахуванням встановленої (наприклад, договором із замовником) тривалості теми і зайнятості виконавців при виконанні окремих видів робіт:

S_ЗПосн.=,                                           (2.2)

де S_ЗПосн. – витрати на основну заробітну плату виконавців теми (включаючи керівника), тис. грн;

n - кількість видів робіт (категорій виконавців);
Т_i – планова тривалість виконання теми, міс.;
L_міс.i - місячні оклади виконавців i-ї категорії, грн./міс.;
R_i - кількість виконавців i-ї категорії, чол.

Витрати на додаткову зарплату виконавців враховують оплату відпусток, доплати за виконання цивільних обов'язків і інші доплати, передбачені Трудовим кодексом:

S_{ЗП. дод.} = S_ЗПосн.a,                                          (2.3)

де S_{ЗП. дод} – витрати на додаткову зарплату виконавців, тис. грн.;

S_ЗПосн. – витрати на основну заробітну плату виконавців теми, тис. грн;

α - коефіцієнт, що враховує витрати на додаткову зарплату (α=0,10...0,15).

Витрати на використання устаткування враховують витрати на використання обчислювальної, вимірювальної, копіювальної, моделювальної та іншої техніки (машин, приладів, устаткування). Їх величину визначають за конкретними видами устаткування:

,                                       (2.4)

де   S_уст – витрати на використання устаткування;

      m – кількість типів устаткування, використовуваних під час виконання теми;

      С _м-гі – собівартість однієї машино-години роботи i-го типу устаткування, грн / машино-год;

     t_машi – планована тривалість використання устаткування i-гo типу під час виконанні теми, год..

Для багатьох видів устаткування собівартість однієї машино-години роботи i-го типу устаткування розраховується таким чином:

,                                   (2.5)

де Ф_з._п - річний фонд основної й додаткової зарплати, відрахування по соціальному податку персоналу, що обслуговує устаткування (якщо такий персонал є), тис. грн;

Е - річні витрати на електроенергію, споживану встаткуванням, грн;
А - річні амортизаційні відрахування на устаткуванню, грн;
М_в - річні витрати на допоміжні матеріали, пов'язані з роботою устаткування (папір, картриджі, магнітна стрічка й др.), грн;
Р - річні витрати на ремонтне обслуговування устаткування, грн./рік;
F_год.еф  - річний ефективний фонд часу роботи встаткування, год.

Річний фонд основної й додаткової заробітної плати, відрахування за соціальним податком персоналу, що обслуговує устаткування визначається:

,                                 (2.6)

де m - чисельність персоналу, що обслуговує устаткування (інженерів);
L_міс.i – кількість інженерів за темою, грн./міс.;
α - коефіцієнт, що враховує витрати на додаткову зарплату обслуговуючого персоналу;
Н_ЄДС - коефіцієнт, що враховує відрахування по єдиному соціальному податку, %.

Річні витрати на електроенергію, споживану встаткуванням, Е:

,                                      (2.7)

де N_y – встановлена потужність устаткування, кВт;
С_е – тариф на електроенергію, грн/кВт;
k_вм – коефіцієнт використання устаткування по потужності (звичайно для багатьох видів устаткування k_вм = 0,75...0,9).

Річні амортизаційні відрахування А:

А =                                                      (2.8)

де а – середня норма амортизації, установлена для конкретного виду устаткування, %;

Ц – сумарна балансова вартість устаткування, тис. грн.

Річні витрати на допоміжні матеріали (М_доп) визначають або з урахуванням норм їх витрати і відпускних цін на них, або у відсотковому відношенні до ціни устаткування.

Річні витрати на ремонтне обслуговування устаткування (Р) розраховують або з обліком наявних питомих нормативів витрат цього виду (тобто витрат на одну годину роботи устаткування, на одиницю продуктивності устаткування), або за аналогією з розрахунком М_доп  у відсотковому відношенні до ціни устаткування.

Річний ефективний фонд часу F_год.еф:

,,                             (2.9)

де F_річ.н  – річний номінальний фонд часу, год.;

     k_вик – коефіцієнт використання, що враховує корисне використання; устаткування в організації протягом року;

     D – кількість робочих днів у році;

    T_зм – тривалість зміни, год;

    f – планована змінність роботи.

Відрахування за єдиним соціальним податком ураховують внески організації в державні позабюджетні фонди. У разі обґрунтування кошторисної собівартості теми стосовно наукових організацій величину відрахування за єдиним соціальним податком можна визначати так:

S_є.под. = (S_ЗПосн + S_ЗПдод)k_с,                                                   (2.10)

де S_є.под.– відрахування за єдиним соціальним податком;

     k_с – коефіцієнт, що відповідає діючій ставці єдиного соціального податку.

Накладні (загальногосподарські і загальновиробничі) витрати враховують витрати організації на зарплату управлінського персоналу і персоналу функціональних служб, на зміст і ремонт будинків і споруджень організації, інші витрати.

S_накл. = (S_ЗПосн + S_{ЗП. дод})*k_н,                                  (2.11)

 

де S_накл – накладні (загальногосподарські  й загальновиробничі) витрати;

k_н – коефіцієнт, що враховує накладні витрати (k_н = 0,8...2,2).

Витрати на відрядження виконавців (S_ком) визначають відповідно до плану виконання теми і з урахуванням діючих норм відрядних витрат різного виду та транспортних тарифів.

Контрагентські витрати (S_кон) включають витрати, пов’язані з виконанням робіт науково-дослідної теми сторонніми організаціями (контрагентами, субпідрядниками). Величина витрат залежить від планованого обсягу цих робіт і визначається за домовленістю з контрагентом.

Для порівняння двох варіантів тем потрібно врахувати оптимістичне і песимістичне значення імовірності їх виконання:

,                                         (2.12)

    де ∆p₀ – найбільш імовірне значення очікуваного росту імовірності виконання науково-дослідної теми;

S_к – кошторисна собівартість теми.

∆p_{0 =}Δр_ср.±σ,                                             (2.13)

де σ – стандартне відхилення росту імовірності (у випадку додавання стандартного відхилення росту імовірності отримаємо оптимістичне значення, у випадку віднімання – песимістичне);

Δр_ср – середнє значення росту імовірності виконання теми.

,                                 (2.14)

де р_і – очікуваний ріст імовірності виконання теми за кожним експертом;

     n– кількість експертів.

                                               (2.15)

Для вибору методу переходу на виробництво нового продукту потрібно обрати найкращий за економічними показниками – той, який забезпечує найбільшу величину прибутку (під час оцінювання можуть бути використані й інші показники економічної ефективності). Для порівняння методів переходу використовується кількість продуктів, що може бути виготовлена за максимальний час переходу, узятий для порівняння методів освоєння випуску нового продукту.

Розрахунок періоду переходу виробництва на новий продукту за паралельного, послідовного, паралельно-послідовного методу переходу здійснюється як наведено в табл.2.1.

Час, потрібний на перехід виробництва на випуск нового виробу (t_пер), можна розділити на три періоди [20]:

1). Період зняття з виробництва застарілого виробу (t₁), що залежить від інтенсивності згортання виробництва (місяці):

,                                                   (2.15)

де N_{міc 1} – досягнутий підприємством середньомісячний випуск застарілих виробів, од./міс.; n₁ – середня інтенсивність згортання виробництва старого виробу, од./міс.

2). Період переоснащення виробництва на випуск нової продукції, що може включати період повної зупинки виробництва (Δt).

3). Період освоєння виробництва нового виробу (t₂) (місяці):

,                                                     (2.16)

де N_{міc 2} – проектний середньомісячний випуск нових виробів, од./міс.; n₂ – середня інтенсивність наростання середньомісячного випуску нового виробу, од./міс.