|
|
Главная \ Методичні вказівки \ Управління фінансовою санацією підприємства
Управління фінансовою санацією підприємства« Назад
Управління фінансовою санацією підприємства 21.07.2015 08:33
ОПОРНИЙ КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ з навчальної дисципліни „Управління фінансовою санацією підприємства”
Тема 1 Сутність управління фінансовою санацією підприємства
Література (1;2;3;4, С.407-411; 5, С. 8-255; 13, С. 4-12)
Термін "криза підприємства" описує в сучасній економічній літературі різноманітні феномени в життєвому циклі підприємства - від просто перешкод у функціонуванні підприємства через різноманітні конфлікти до ліквідації підприємства. Під фінансовою кризою розуміють фазу розбалансованої діяльності підприємства та обмежених можливостей впливу його керівництва на фінансові відносини, що виникають на цьому підприємстві. На практиці з кризою, як правило, ідентифікують загрозу неплатоспроможності та банкрутства підприємства, діяльність його в неприбутковій зоні або відсутність у цього підприємства потенціалу для успішного функціонування. З позицій фінансового менеджменту кризовий стан підприємства полягає в його нездатності здійснювати фінансове забезпечення поточної виробничої діяльності. Фінансову кризу на підприємстві характеризують трьома параметрами: джерелами (факторами) виникнення; видом кризи; стадією її розвитку. Ідентифікація цих ознак дає змогу правильно діагностувати фінансову неспроможність підприємства та дібрати найефективніший каталог санаційних заходів. Класифікація ознак фінансової кризи. Фактори, що можуть привести до фінансової кризи на підприємстві, поділяють на зовнішні, або екзогенні (які не залежать від діяльності підприємства), та внутрішні, або ендогенні (що залежать від підприємства). Головними зовнішніми факторами фінансової кризи на підприємстві можуть бути:
Внутрішні фактори, що впливають на кризовий фінансовий розвиток підприємства:
Термін "санація" походить від латинського "sanare" і перекладається як оздоровлення або видужання. Економічний словник трактує це поняття як систему заходів, що здійснюються для запобігання банкрутству промислових, торгових, банківських монополій. Санація може відбуватися злиттям підприємства, яке перебуває на межі банкрутства з потужнішою компанією; випуском нових акцій або облігацій для мобілізації грошового капіталу; збільшення банківських кредитів і надання урядових субсидій; перетворенням короткострокової заборгованості на довгострокову; повною або частковою купівлею державою акцій підприємства, що перебуває на межі банкрутства. Закон «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», прийнятий у 1999 році, розрізняє поняття «санація» та «досудова санація». У цьому разі санація розглядається як система заходів, передбачених процедурою провадження справи про банкрутство з метою запобігання ліквідації боржника і спрямованих на оздоровлення його фінансового стану, а також на задоволення в повному обсязі або частково вимог кредиторів шляхом кредитування, реструктуризації боргів та капіталу і (або) зміною організаційної та виробничої структури боржника. Досудова санація — система заходів щодо відновлення платоспроможності боржника, здійснюваних власником боржника, інвестором, з метою запобігання його ліквідації, вдавшись до реорганізаційних, організаційно-господарських, управлінських, інвестиційних, технічних, фінансово-економічних, правових заходів у межах чинного законодавства до початку порушення справи про банкрутство. Санація — це система фінансово-економічних, виробничо-технічних, організаційно-правових та соціальних заходів, спрямованих на досягнення чи відновлення платоспроможності, ліквідності, прибутковості і конкурентоспроможності підприємства-боржника в довгостроковому періоді. Тобто санація — це сукупність усіх можливих заходів, які здатні привести підприємство до фінансового оздоровлення. Метою санації є безперечно: поліпшення структури капіталу; конкурентоспроможність; платоспроможність; відновлення, досягнення прибутковості; відновлення, збереження ліквідності; покриття поточних збитків; скорочення заборгованості; формування фінансових ресурсів. Відповідно до цього розрізняють такі типи санаційних заходів: соціальні, організаційно-правові, виробничо-технічні, фінансово-економічні. Санаційні заходи організаційно-правового характеру спрямовані на вдосконалення організаційної структури підприємства, організаційно правових форм бізнесу, підвищення якості менеджменту, звільнення підприємства від непродуктивних виробничих структур, поліпшення виробничих стосунків між членами трудового колективу тощо. У цьому контексті розрізняють два види санації:
Тема 2 Санаційний контролінг
Література: (5, С.25-50; 10, С. 21-45) Поняття "контролінг" походить від англійського дієслова "to control", яке має різноманітні значення. У економічному розумінні це управління і спостереження. Але, оскільки ефективне управління і спостереження неможливе без постановки цілей та планування заходів з реалізації цих цілей, то контролінґ включає комплекс завдань з планування, реґулювання та спостереження, тобто являє собою сукупність завдань, цілей, інструментів, суб'єктів та організаційних структур. Контролінґ, знаходячись на перетині обліку, аналізу, планування, інформаційного забезпечення, контролю та координації, займає особливе місце в управлінні підприємством: він з'єднує в одне ціле всі ці функції, інтеґрує та координує їх, причому не підмінюючи собою управління підприємством, а лише переводить його на якісно новий рівень. Контролінґ (керівництво управлінням) являє собою своєрідний механізм самореґулювання на підприємстві, що забезпечує зворотний зв'язок у контурі управління. Об'єктами контролінґу виступають:
Основна мета контролінґу - орієнтація управлінського процесу на досягнення всіх цілей, які поставлені перед підприємством. Для цього контролінґ забезпечує виконання наступних функцій: - інформаційна (забезпечення інформацією, необхідною для поточного планування, контролю і прийняття оперативних управлінських рішень керівників в усіх рівнях управління підприємством); - комунікаційна (формування інформації, яка є засобом внутрішнього комунікаційного зв'язку між рівнями управління і різноманітними структурними підрозділами одного рівня); - контрольна (оперативний контроль і оцінка результатів діяльності в межах окремих підрозділів і підприємства в цілому. В досягненні поставленої мети підприємства виявляється при співставленні планових та фактичних показників для виміру та оцінки ступеня досягнення мети, встановлення допустимих границь відхилень від заданих параметрів, інтерпретація причин відхилень і розробка пропозицій щодо їх усунень чи зменшення); - аналітична (розробка основних підконтрольних показників, визначення ступеня впливу різних факторів на величини кінцевого результату, розроблення заходів щодо усунення відхилень, що мали місце, чи які можуть мати місце в майбутньому, розрахунок і доцільність тієї чи іншої комерційної угоди); - прогнозна (перспективне планування і координація розвитку підприємства у майбутньому на основі аналізу та оцінки фактичних результатів діяльності). Служба контролінґу в процесі виконання своїх функції вдається до багатьох методів - як загальнометодологічних і загальноекономічних (спостереження, порівняння, групування) аналіз, тенденційний аналіз, синтез, систематизація, прогнозування), так і специфічних. До головних специфічних методів контролінгу належать такі:
Сучасний менеджмент розділяє цілі підприємства на дві групи: оперативні (короткотермінові) й стратегічні (довгострокові, перспективні). Тому контролінґ дозволяє здійснювати постійний контроль за досягненням як стратегічних, так і оперативних цілей діяльності підприємства. Відповідно, контролінг як система включає в себе два основні аспекти: стратегічний і оперативний. Одне із головних завдань стратегічного контролінгу полягає у своєчасному виявленні стратегічних проблем на підприємстві. З метою швидкої ідентифікації фінансової кризи, виявлення причин, що її зумовлюють, та розробки антикризових заходів на підприємствах доцільно впроваджувати систему раннього попередження та реаґування (СРПР). Система раннього попередження та реагування - це особлива інформаційна система, яка сигналізує керівництву про потенційні ризики, які можуть насуватися на підприємство як із зовнішнього, так і з внутрішнього середовища. СРПР розглядається як один з важливих інструментів системи контролінґу. Процес створення системи раннього попередження складається з таких етапів: - визначення сфер спостереження; - визначення індикаторів раннього попередження, які можуть указувати на розвиток того чи іншого неґативного процесу; - визначення цільових показників та інтервалів їх зміни за кожним індикатором; - формування завдань для центрів обробки інформації (розробка висновків щодо впливу тієї чи іншої інформації на діяльність підприємств); - формування інформаційних каналів: забезпечення прямого та зворотного зв'язку між джерелами інформації та системою раннього реагування, між системою та її користувачами - керівниками всіх рівнів. Розрізняють дві підсистеми СРПР; систему, зорієнтовану на внутрішні параметри діяльності підприємства, та систему, зорієнтовану на зовнішнє середовище. Предметом дослідження останньої є завчасне прогнозування загроз, насамперед із боку контрагентів, і т. ін. Виразним прикладом застосування цієї підсистеми СРПР є проведення установами банків аналізу підприємств з метою оцінити їх кредитоспроможність. Внутрішньо зорієнтована підсистема СРПР спрямована на ідентифікацію ризиків та шансів, які криються всередині підприємства. У своєму розвитку ця підсистема дійшла вже до третього покоління. Системи першого покоління були зорієнтовані здебільшого на ідентифікацію наслідків дії тих чи інших факторів; другого - на визначення симптомів; третього - на виявлення першопричин. Методики визначення загрози банкрутства можна поділити на наступні групи:
Тема 3 Складання і погодження плану фінансової санації підприємства
Література: (1,2,3;4, С.408-411; 5, С. 60-68)
Для розробки плану санації використовують увесь методичний та функціональний арсенал контролінґу. При цьому керуються такими принципами:
Загальна структурно-логічна схема плану санації наведена на рис. 1. Вступ повинен містити загальну характеристику об'єкта планування. Тут мають бути відомості про правову форму організації бізнесу, форму власності, організаційну структуру, сфери діяльності, а також коротка історична довідка про розвиток підприємства. Окрім цього, визначаються мета складання плану, його замовник і методи розробки. Розділ 1. Відображає вихідну ситуацію на підприємстві. Оцінювання зовнішніх умов, за яких функціонує підприємство, є основою стратегічного планування і включає в себе вивчення загальних політико-економічних тенденцій, аналіз галузі та ринкового сеґменту. Під час вивчення загальної політико-економічної ситуації враховуються розвиток економіки в цілому, демографічна ситуація, технологічні новації, зміна політичного середовища. Відповідна оцінка дає змогу з'ясувати можливості адаптувати стратегію розвитку підприємства до змін у суспільно-політичному житті країни. У процесі аналізу фінансово-господарського стану наводяться дані про фактичний фінансовий та майновий стан підприємства: фактичний обсяг реалізації, величина прибутків (збитків), рівень заборгованості, коефіцієнти платоспроможності, ліквідності, фінансового ліверіджу тощо. Аналіз причин фінансової кризи та слабких місць полягає в систематизації та оцінюванні відповідних чинників і їх впливу на фінансово-господарську діяльність підприємства. Такий аналіз має на меті локалізувати та усунути зазначені чинники (при написанні цього пункту рекомендується використати СОФТ-аналіз (аналіз сильних і слабких сторін, а також наявних шансів і ризиків)).
Рис.1 - Структурно-логічна схема плану санації Наявний потенціал. Тут характеризують сильні сторони підприємства, його можливі шанси та існуючий потенціал у кадровій, виробничій, технологічній, маркетинґовій та інших сферах (на базі СОФТ-аналізу). Розділ 2 має характеризувати стратегічні цілі санації підприємства, цільові орієнтири та розробку стратегії. Тут подається також оперативна програма, що відбиває заходи, спрямовані на покриття поточних збитків, відновлення платоспроможності та ліквідності підприємства. Лише за умови виконання цієї програми підприємство буде здатне реалізувати план санації, тобто вжити заходи щодо відновлення прибутковості та досягнення стратегічних конкурентних переваг. До каталогу санаційних заходів згідно із програмою можуть входити:
Розділ 3 включає в себе конкретний план заходів щодо відновлення прибутковості та конкурентоспроможності підприємства на довгостроковий період. Розділ 4 містить розрахунок ефективності санації, а також перелік заходів щодо організації реалізації плану та контролю за її перебігом. Основні критерії оцінювання ефективності санації такі:
Якщо за основу брати критерій прибутковості, то ефективність санації: Е = прогнозований обсяг додаткового прибутку / розмір вкладень на проведення санації.
Тема 4 Санаційний аудит
Література: (1,2,3;5, С.50-60; 12) Аудит - це незалежна експертиза публічної бухгалтерської та фінансової звітності, іншої інформації щодо фінансово-господарської діяльності суб'єктів господарювання, мета якої - перевірити достовірність їх звітності, визначити повноту та відповідність чинному законодавству здійснюваного обліку та сформувати висновки про реальний фінансовий стан підприємства. Характерним для санаційного аудиту є те, що він проводиться на підприємствах, які перебувають у фінансовій кризі. Головна його мета - оцінити санаційну спроможність підприємства на підставі аналізу фінансово-господарської діяльності та наявності санаційної концепції. Окрім звичайних процедур аудиту, до яких відносять експертизу фінансової звітності, санаційний аудит додатково розглядає наступні питання:
Санаційний аудит проводять зовнішні аудитори в тісній співпраці з внутрішніми службами підприємствами, особливо з відділом контролінґу. У правовому та економічному плані аудитор має бути повністю незалежним як від підприємства, котре він перевіряє, так і від замовника аудиторського висновку (кредиторів та інвесторів).
Тема 5 Санація балансу
Література: (1,2,3;5, С.50-60; 12)
Експертиза і аналіз фінансової документації повинні відповісти на запитання про фінансовий стан підприємства і адекватність наданої в документації інформації реальному положенню справ на підприємстві. Особливості аудиту фінансового стану підприємства, яке є фінансово нестабільним або неспроможним, враховані в методичних матеріалах Аґентства з питань попередження банкрутства підприємств та інших, але орієнтуватися в своїх діях потрібно на проведенні експертизи поданого плану санації. При розгляді валюти (підсумку) балансу і його структури потрібно порівнювати ці показники з показниками попередніх періодів (трендовий аналіз) і з показниками інших підприємств галузі. Зміна підсумку і структури балансу показує тенденції розвитку або скорочення виробництва, зміни в складі основних і оборотних фондів та ін. Аналіз стану власного капіталу підприємства є найбільш відповідальною частиною аудиту. Спочатку вивчають структуру статутного фонду і вірність оцінки вкладів акціонерів і учасників. Але найбільший інтерес для санаційного аудиту становить експертиза джерел власних фінансових ресурсів підприємства, наявність фондів, наявність нерозподіленого прибутку. Окрім цього, важлива можливість залучення додаткових коштів для збільшення власного капіталу, тому доцільно провести аналіз джерел цих додаткових засобів. Досліджуються також можливості реструктуризації та збільшення статутного фонду, зокрема з метою санації балансу. Доцільно розглянути не тільки обсяги передбачених планів санації інвестицій у власний капітал, але і детально проаналізувати характер їх використання для реалізації основних цілей фінансового оздоровлення. Структура капіталу, де власний капітал складає важливу частину, може бути оцінена на основі ряду фінансових коефіцієнтів, таких як коефіцієнт фінансової стабільності, коефіцієнт автономії, а також коефіцієнт залежності та його модифікації. Особливе місце в процедурі аудиту займає експертиза і аналіз залученого капіталу і кредиторської заборгованості. Визначається структура залученого капіталу, виявляється реальне значення поточної та простроченої кредиторської заборгованості й для останньої визначається можливість її реструктуризації та пролонгації. Потрібно розбити всі пасиви за їх терміновістю погашення, відповідно до існуючих методик. Аудитор повинен оцінити можливість участі кредиторів у санації підприємств. Усі активи підприємства повинні бути розбиті на групи відповідно до їх ліквідності. На основі структури пасивів і відповідної структури активів необхідно вияснити поточну ліквідність балансу. Ліквідність і платоспроможність підприємства оцінюється у відповідно до значення коефіцієнтів абсолютної ліквідності, поточної ліквідності та покриття. Визначальним фактором ліквідності підприємства є достатній обсяг оборотних засобів, але потрібно враховувати також і швидкість їх обороту, яка визначається їх мобільністю. Важливою складовою активів є дебіторська заборгованість, в якій криються значні можливості для збільшення обсягу грошових засобів, необхідних для відновлення платоспроможності підприємства. Аналіз дебіторської заборгованості потрібно проводити за двома основними групами - поточна заборгованість і довгострокова, зокрема, заборгованість, яка не є результатом звичайної нормальної діяльності підприємства, буде погашена не раніше ніж за рік і має низьку ліквідність. Дослідження динаміки дебіторської заборгованості потрібно поєднувати з розглядом кредиторської заборгованості підприємства. У випадку їх кореляції можна говорити про нераціональну політику, в результаті якої продаж у борг компенсується ростом заборгованості підприємства. Потрібно з’ясувати можливість використання заходів з рефінансування і зменшення дебіторської заборгованості.
Тема 6 Внутрішні джерела фінансової санації підприємства
Література: (1,2,3,4, С.410-412; 5, С. 112-124)
З точки зору походження внутрішніх джерел проведення фінансової санації можна виділити:
Фінансова санація за рахунок залучених коштів власника (власників) боржника та його працівників. Власники підприємства, що потребує санації, можуть надати фінансову допомогу своєму підприємству шляхом виділення необхідних коштів для погашення зобов'язань боржника перед кредиторами, в тому числі зобов'язань щодо сплати податків та обов'язкових платежів. Така допомога з правової точки зору може здійснюватись шляхом: безповоротної фінансової допомоги, зворотної фінансової допомоги, збільшення статутного фонду. Фінансова санація шляхом випуску цінних паперів. Досить часто в літературі висловлюється точка зору, що короткострокові й довгострокові займи на проведення фінансової санації підприємство-боржник може отримати шляхом випуску і продажу боргових зобов'язань (векселів, облігацій). Однак таке твердження помилкове з правової точки зору, тому що відповідно до законодавства України, яке реґулює вексельний обіг, вексель може бути виданий лише за фактично відпущені товари (надані послуги, виконані роботи). Таке тлумачення знайшло своє вираження і в судовій практиці. Участь у санації працівників боржника. Загроза банкрутства і обумовлені цим економічні та соціальні наслідки змушують персонал, який працює на підприємстві, робити свій внесок в фінансування санації. Основною метою фінансової участі персоналу в санації підприємства є надія зберегти робочі місця. Особливо часто така ситуація спостерігається в період загального економічного спаду, коли дефіцит альтернативних робочих місць зумовлює істотну залежність робітників від даного підприємства. Фінансування санації персоналом можливо за допомогою:
Тема 7 Зовнішні джерела фінансової санації підприємства
Література: (1,2,3,4, С.410-412; 5, С. 112-124)
З точки зору походження зовнішніх джерел фінансування санації, фінансова санація може здійснюватись за рахунок:
Фінансова санація за рахунок кредитних, інвестиційних ресурсів та участі кредиторів у фінансовому оздоровленні боржника. Для проведення фінансової санації можуть залучатись також кредитні ресурси. Зрозуміло, що у такому випадку правовою підставою для отримання коштів на зазначені цілі будуть кредитні угоди. При цьому правове реґулювання у даному випадку буде здійснюватись на визнаних в Україні загальних принципах і правилах кредитування. Сказане не стосується випадків, коли кредити надаються за окремими програмами фінансування досудової санації. В останньому випадку надання та повернення кредиту будуть дещо модифіковані. Надання кредитів реґламентується цілою низкою нормативних актів. Основним серед них є Закон України від 7 грудня 2000 року № 2121-Ш „Про банки та банківську діяльність" та Положення „Про кредитування" (Положення затверджено постановою правління Національного банку України від 28 вересня 1995 року № 246).
Тема 8 Санаційна реструктуризація підприємства
Література: (4, С.398-410; 5, С. 133-139; 13, С.4-8)
Реструктуризація - сукупність організаційно-господарських, фінансово-економічних, правових, технічних заходів, спрямованих на реорганізацію підприємства, зміну форм власності, управління, організаційно-правової форми, що сприятиме фінансовому оздоровленню підприємства, збільшення обсягів випуску конкурентоспроможної продукції, підвищення ефективності виробництва та задоволення вимог кредитів. У літературних джерелах, присвячених дослідженню реструктуризації підприємств, залежно від характеру застосовуваних заходів розрізняють такі форми реструктуризації: 1) реструктуризація виробництва; 2) реструктуризація активів; 3) фінансова реструктуризація; 4) корпоративна реструктуризація (реорганізація). У результаті корпоративної реструктуризації (реорганізації) змінюється правовий статус юридичної особи. За формальними ознаками розглядаються три види реорганізації: 1) спрямовану на укрупнення підприємства (злиття, приєднання, поглинання); 2) спрямовану на подрібнення підприємства (поділ, виділення); 3) без змін розмірів підприємства (перетворення). Реорганізація, спрямована на укрупнення підприємств (злиття, приєднання, поглинання). До основних форм реорганізації, результатом яких є укрупнення підприємств, належить злиття кількох підприємств в одне, приєднання одного або кількох підприємств до іншого, а також їх взаємне поглинання. До основних мотивів, які можуть спонукати санатора до реорганізації поглинанням, приєднанням чи злиттям з підприємством, що перебуває у фінансовій кризі, можна віднести такі:
Ефект синергізму виникає завдяки дії таких чинників: а) економія на витратах, яка виявляється зі зростанням масштабів виробництва; б) економія фінансових ресурсів; в) збільшення влади на ринку. 2.Прагнення заволодіти ліцензіями, патентами, ноу-хау, які є в розпорядженні підприємства, що перебуває в кризі. 3.Отримання надійного постачальника факторів виробництва (наприклад, сировини чи комплектуючих). 4.Податкові переваги. Прибуткова фірма може придбати компанію, яка має від'ємний об'єкт оподаткування, і таким чином отримати економію на податкових платежах. 5.Придбання активів за ціною, нижчою за їх вартість заміщення, передача технологічних та управлінських знань і навичок (технологічні трансферти). 6.Диверсифікація активів і діяльність з метою зменшення ризиків. 7.Попередження захоплення компанії великими корпоративними "хижаками" та збереження контролю над підприємством. Реорганізація підприємств, спрямована на їх розукрупнення (поділ, виділення).
Головною метою розукрупнення підприємств, які перебувають у фінансовій кризі, є виокремлення санаційно спроможних виробничих підрозділів (виробництв) для проведення їх оздоровлення й оформлення як самостійних юридичних осіб.
Тема 9 Державна фінансова підтримка санації підприємства
Література: (1,2,3;5, С.143-152) Згідно із Законом України "Про підприємства" у разі збиткової діяльності суб'єктів господарювання держава, якщо вона визнає їх продукцію суспільно необхідною, може надавати їм дотації чи інші пільги. Беручи участь у санації підприємств, держава, як правило, прагне протидіяти спаду виробництва та зростанню безробіття. Державна підтримка може здійснюватися як за рахунок коштів державного бюджету, так і за рахунок місцевих бюджетів. При цьому відповідні державні органи мають укласти з кредиторами договір поруки за зобов'язаннями боржника або погасити дані зобов'язання за рахунок надання кредитної підтримки чи фінансових ресурсів на безповоротній основі. До основних критеріїв відбору підприємств для надання їм цільової державної підтримки слід віднести такі:
Законом про банкрутство (в редакції Закону України „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" від 30 червня 1999 року №784-ХІУ, що набрав чинності з 1 січня 2000 року) передбачені основні функції державного органу з питань банкрутства, що спрямовані, в першу чергу, на попередження банкрутства, а також на забезпечення ефективних наслідків від реалізації процедур банкрутства державних підприємства та підприємств, у яких частка власності перевищує двадцять п'ять відсотків. Функцію державного органу з питань банкрутства виконують Міністерство економіки та з питань європейської інтеґрації України (далі - Мінекономіки) та державна госпрозрахункова установа „Аґентство з питань банкрутства". Про хід виконання повноважень державного органу з питань банкрутства Аґентство щоквартально інформує Мінекономіки та, за його дорученням, інші центральні органи виконавчої влади. Питання санації та реструктуризації недержавних підприємств вирішує Український центр реструктуризації підприємств та розвитку приватного сектора, який утворено спеціальною постановою Кабінету Міністрів України. Фінансова та організаційно-правова підтримка приватизованих підприємств та ВАТ, державна частка в статутних фондах яких не перевищує 25%, здійснюється Фондом державного майна України. Специфічними питаннями санації сільськогосподарських підприємств займається Міжвідомча комісія з питань проведення санації з одночасним здійсненням реструктуризації підприємств агропромислового комплексу. Централізована санаційна підтримка може проводитися: а) шляхом прямого бюджетного фінансування; б) непрямими формами державного впливу. Пряме державне фінансування санації підприємства передбачає безпосереднє надання коштів суб'єктам господарювання із централізованих фондів фінансових ресурсів. Пряме бюджетне фінансування санації підприємств може здійснюватися на поворотних (бюджетні позички) і безповоротних (субсидії, дотації, повний або частковий викуп державою акцій підприємств, що перебувають на межі банкрутства).
Тема 10 Оцінювання вартості майна підприємства
Література: (1,2,3;5, С.50-60; 12)
Аналіз стану власного капіталу підприємства є найбільш відповідальною частиною аудиту. Спочатку вивчають структуру статутного фонду і вірність оцінки вкладів акціонерів і учасників. Але найбільший інтерес для санаційного аудиту становить експертиза джерел власних фінансових ресурсів підприємства, наявність фондів, наявність нерозподіленого прибутку. Окрім цього, важлива можливість залучення додаткових коштів для збільшення власного капіталу, тому доцільно провести аналіз джерел цих додаткових засобів. Досліджуються також можливості реструктуризації та збільшення статутного фонду, зокрема з метою санації балансу. Доцільно розглянути не тільки обсяги передбачених планів санації інвестицій у власний капітал, але і детально проаналізувати характер їх використання для реалізації основних цілей фінансового оздоровлення. Структура капіталу, де власний капітал складає важливу частину, може бути оцінена на основі ряду фінансових коефіцієнтів, таких як коефіцієнт фінансової стабільності, коефіцієнт автономії, а також коефіцієнт залежності та його модифікації. Особливе місце в процедурі аудиту займає експертиза та аналіз залученого капіталу і кредиторської заборгованості. Визначається структура залученого капіталу, виявляється реальне значення поточної та простроченої кредиторської заборгованості й для останньої визначається можливість її реструктуризації та пролонгації. Потрібно розбити всі пасиви за їх терміновістю погашення, відповідно до існуючих методик. Аудитор повинен оцінити можливість участі кредиторів санації підприємств. Усі активи підприємства повинні бути розбиті на групи у відповідності до їх ліквідності. На основі структури пасивів і відповідної структури активів необхідно з’ясувати поточну ліквідність балансу. Ліквідність і платоспроможність підприємства оцінюється відповідно до значення коефіцієнтів абсолютної ліквідності, поточної ліквідності й покриття. Визначальним фактором ліквідності підприємства є достатній обсяг оборотних засобів, але потрібно враховувати також і швидкість їх обороту, яка визначається їх мобільністю. Важливою складовою активів є дебіторська заборгованість, в якій криються значні можливості для збільшення обсягу грошових засобів, необхідних для відновлення платоспроможності підприємства. Аналіз дебіторської заборгованості потрібно проводити за двома основними групами - поточна заборгованість і довгострокова, зокрема, заборгованість, яка не є результатом звичайної нормальної діяльності підприємства, буде погашена не раніше ніж за рік і має низьку ліквідність. Дослідження динаміки дебіторської заборгованості потрібно поєднувати з розглядом кредиторської заборгованості підприємства. У випадку їх кореляції можна говорити про нераціональну політику, в результаті якої продаж у борг компенсується ростом заборгованості підприємства. Потрібно вияснити можливість використання заходів з рефінансування і зменшення дебіторської заборгованості.
Тема 11 Економіко-правові аспекти санації, банкрутства та ліквідації підприємства
Література: (1,2,3;4, С.420-430; 5, С. 68-103; 13, С. 4-8)
У червні 1999 року Верховна Рада прийняла закон "Про відновлення платоспроможності боржника, або визнання його банкрутом", який діє з 1.01.2000 р. Як випливає із назви Закону „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (далі - Закон про банкрутство), ключовими поняттями у цій сфері правових відносин є неспроможність і банкрутство. Згідно з визначеннями, прийнятими у Законі, як неспроможність визначається нездатність суб'єкта підприємницької діяльності виконати грошові зобов'язання після встановленого строку їх сплати не інакше, як через відновлення неплатоспроможності, а банкрутство є таким самим станом, який неможливо виправити інакше, як через застосування ліквідаційної процедури. Підприємства мають шанс відновити свою платоспроможність за допомогою процедури санації. Санацію можуть ініціювати та здійснювати менеджмент підприємства у випадку добровільного визнання банкрутом (ст . 53), кредитори, податкові органи та навіть зовнішні інвестори. Згідно зі ст. 17, процедура санації узгоджується радою кредиторів, триває 12 місяців і може бути подовжена ще на 6 місяців за рішенням суду. Закон (ст . 18-1) передбачає наступні методи санації:
Згідно із Законом про банкрутство 1999 року є розширення судових процедур і введення позасудової процедури відновлення платоспроможності боржника. У окремих передбачених Законом випадках процедури банкрутства застосовуються за спрощеною схемою. Всі названі нововведення повинні надати учасникам у справі, передусім боржникові й кредиторам, достатній вибір правових заходів щодо вирішення проблем заборгованості. Відповідно до Закону про банкрутство щодо боржника застосовуються такі судові процедури:
Законом про банкрутство передбачене спрощене провадження у справі про банкрутство. Спрощене провадження у справі про банкрутство застосовується відносно відсутнього боржника (ст. 52 Закону про банкрутство). Під відсутністю боржника розуміють фактичну його відсутність за місцезнаходженням. До цих ознак також належать ненадання боржником протягом року до органів державної податкової служби податкових декларацій, документів бухгалтерської звітності, що передбачено податковим законодавством.
Тема 12 Санація суб’єктів господарювання з урахуванням сфери діяльності
Література: (1,4, С.420-430; 5, С. 68-103; 13, С. 4-8)
Законодавством передбачені особливості процедури банкрутства для окремих категорій економічних суб’єктів, таких як містоутворюючих, небезпечних, сільськогосподарських підприємств, страхових компаній та професійних учасників ринку цінних паперів. План фінансового оздоровлення містоутворюючих підприємств повинен передбачати внесення інвестицій, працевлаштування його працівників, створення нових робочих місць та інших способів відновлення платоспроможності боржника. При продажу нерухомості сільськогосподарського підприємства-боржника переважне право його придбання належить сільськогосподарським організаціям і фермерським господарствам, розташованим на даній території. При банкрутстві страхових організацій покупцем майнового комплексу боржника може бути тільки страхова організація. Процедура санації боржника-особливо небезпечного підприємства може бути продовжена господарським судом до десяти років, а продаж майна такого підприємства може бути здійснений лише як продаж цілісного майнового комплексу шляхом проведення конкурсу в установленому порядку. Правове реґулювання відновлення платоспроможності й ліквідації банку-боржника має особливості, викликані специфікою банківської діяльності. Банківська діяльність полягає в залученні та наступному розміщенні коштів фізичних і юридичних осіб. Причому, на відміну від підприємств, частка залучених банком коштів звичайно в десятки разів більша власних коштів банку і ці кошти залучаються від значного числа юридичних і фізичних осіб. У результаті у випадку неплатоспроможності банку грошові вимоги на великі суми до банку може пред'явити істотно більша кількість кредиторів, ніж при неплатоспроможності середнього і навіть великого підприємства. Значну частину кредиторів банку складають фізичні особи вкладники банку, вимоги яких мають соціальну значимість. Треба також мати на увазі, що неплатоспроможність одного банку може викликати ланцюгову реакцію для інших банків і призвести до неґативних змін економічного і політичного стану держави в цілому. Законом передбачається здійснення тільки превентивних заходів для оздоровлення банку. Судові процедури розпорядження і санації, передбачені Законом про банкрутство, не застосовуються відносно банків. Відповідно, суд і кредитори не беруть участь у розробці й затвердженні заходів щодо відновлення фінансового стану банку. Законом обмежена й участь суду в ліквідації банку. Відповідно до Закону про банківську діяльність суд не наділений правом прийняти рішення про ліквідацію банку. Кредитори можуть звернутися до суду із заявою про визнання банку неплатоспроможним і його ліквідацію, але роль суду в розгляді такої заяви обмежується розглядом законності прийнятого НБУ рішення про ліквідацію банку і перевіркою відповідності вимогам Закону про банківську діяльність процедур ліквідації банку.
СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ
Основна
Додаткова
КомментарииКомментариев пока нет Пожалуйста, авторизуйтесь, чтобы оставить комментарий. |