|
|
Главная \ Методичні вказівки \ ЕКОЛОГІЧНЕ ПРАВО
ЕКОЛОГІЧНЕ ПРАВО« Назад
ЕКОЛОГІЧНЕ ПРАВО 13.07.2015 03:42
ІНСТИТУТ КРИМІНАЛЬНО-ВИКОНАВЧОЇ СЛУЖБИ НаціональнА АКАДЕМІЯ ВНУТРІШНІХ СПРАВ
Кафедра загально-юридичних дисциплін
Навчально-методичний комплекс навчальної дисципліни
"ЕКОЛОГІЧНЕ ПРАВО"
Затверджено на засіданні кафедри протокол №___ від «_____» ___________ 2014 р.
КИЇВ – 2014
АНОТАЦІЯ ЗІ СТРУКТУРНО-ЛОГІЧНОЮ СХЕМОЮ
В умовах проведення економічної, екологічної і правової реформ, формування інститутів незалежної держави, поглиблення демократії, гласності, створення правових засад реалізації екологічних прав громадян особливого значення набуває підготовка професійно грамотних фахівців у галузі правознавства.Теоретичні засади програми “Екологічне право” складають історичні й сучасні законодавчі та нормативно-правові джерела, методологія взаємодії суспільства і природи, людини і навколишнього середовища, концепція екологічної політики держави, екологічних прав громадян та забезпечення екологічної безпеки суверенної України.Навчальний курс “Екологічне право України” є складовою частиною безперервної екологічної освіти та виховання студентів-правників, який спрямований на розвиток у студентської молоді еколого-правового світогляду, спеціального еколого-правового мислення, закріплення необхідних юридичних знань з метою вирішення конкретних питань їх майбутньої практичної діяльності щодо захисту екологічних прав людини, забезпечення правопорядку у процесі реалізації екологічної політики держави.Курсантам необхідно ознайомитися з положеннями Конституції України, вивчити законодавчі акти – “ Про охорону навколишнього природного середовища”, Земельний кодекс України, Водний кодекс України, Лісовий кодекс України, кодекс про надра та інші.Вимоги до знань та умінь Знати: - поняття екологічного права; - проблеми науки екологічного права; - основні принципи і завдання екологічного права; - законодавчі засади національного природокористування; - організаційно-правові заходи охорони об¢єктів природи; - види юридичної відповідальності за порушення екологічного законодавства. Уміти: - застосовувати еколого-правові норми; - узагальнювати практику використання екологічного законодавства та робити відповідні висновки за результатами узагальнення; - правильно застосовувати роз¢яснення судових та інших органів у процесі застосування норм екологічного права; - вести пропаганду екологічного законодавства серед населення.
ПОЯСНЮВАЛЬНА ЗАПИСКА
Екологічне право є складовою частиною права України і посідає в ній одне з повідних місць, оскільки покликане захищати свободу особи в повсякденному житті, регулювати відносини власності, гарантувати мінімальне втручання держави в екологічні правовідносини. Екологічне право є фундаментальною юридичною дисципліною і основою викладання дисципліни повинні бути не лише конкретні норми закону, а, основні екологічні поняття та конструкції, способи та форми їх практичного використання. Мета дисципліни: досягнення всебічного глибокого розуміння курсантами природи і суті екологічно-правових відносин, підготовка до практичної діяльності висококваліфікованих спеціалістів із всебічним знанням екологічного права. В результаті вивчення дисципліни «Екологічне право» курсант повинен: - знати: поняття екологічного права; проблеми науки екологічного права; основні принципи і завдання екологічного права; законодавчі засади національного природокористування; організаційно-правові заходи охорони об¢єктів природи; види юридичної відповідальності за порушення екологічного законодавства. -уміти: застосовувати еколого-правові норми; узагальнювати практику використання екологічного законодавства та робити відповідні висновки за результатами узагальнення; правильно застосовувати роз¢яснення судових та інших органів у процесі застосування норм екологічного права; вести пропаганду екологічного законодавства серед населення; - набути навичок використання чинного законодавства, покликаного врегульовувати екологічні відносини, для розширення свого правового кругозору, підвищення рівня правосвідомості і правової культури та вирішення питань, що виникають у практичній діяльності. Міждисциплінарні зв’язки. Дисципліна «Екологічне право» пов’язана із таким дисциплінами, як «Сімейне право», «Основи римського цивільного права», «Теорія держави та права», а також з курсами: «Правове регулювання відносин власності», «Інтелектуальна власність», «Міжнародне приватне право», «Цивільний процес», «Господарське право», «Цивільне право». Дисципліна «Екологічне право» вивчається протягом семестру. По завершенню курсу курсантами складається підсумковий семестровий контроль у формі заліку. Формами вивчення дисципліни є лекційні, семінарські та практичні заняття, застосовується самостійна та індивідуальна робота. Семінарські заняття проводяться з основних тем навчальної дисципліни. В процесі підготовки до семінарського заняття, необхідно ознайомитися з матеріалом, який був викладений в лекції, з матеріалом підручників та рекомендованої літератури, яка додається до кожного семінарського заняття. На семінарські заняття виносяться найбільш важливі теоретичні питання дисципліни. Підготовка до них буде дієвою, лише за умови, що курсант творчо підійде до вивчення рекомендованих джерел, дасть їм критичний аналіз, висловить власну думку, обґрунтує її прикладами із практики. До семінарського заняття курсант повинен підготувати короткі виступи із кожного питання теми. Доцільно відповіді на кожне питання семінару нотувати в зошиті. З найбільш важливих тем навчальної дисципліни проводяться практичні заняття. На них можуть використовуватись різні форми та методи контролю знань курсантів: доповіді, експрес-опитування, доповнення відповіді, вільна дискусія, співбесіда, обговорення рефератних повідомлень, вирішення задач. До вирішення задач слід приступати після засвоєння теоретичного матеріалу і з’ясування як відповідні питання регулюються чинним законодавством. Вирішення задач повинно бути у письмовій формі, чітке, лаконічне з посиланням на статті відповідних нормативно-правових актів. Якщо умови задачі допускають альтернативне її розв’язання необхідно зазначити кожен із варіантів. Самостійна та індивідуальна робота планується як форма навчання, що має на меті розширення та дослідження питань винесених на розгляд на лекційних заняттях, а також опрацювання питань, які не були висвітлені на лекційних та семінарських заняттях. Завершується вивчення дисципліни «Екологічне право» проведенням заліку.
ІНСТИТУТ КРИМІНАЛЬНО-ВИКОНАВЧОЇ СЛУЖБИ НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ВНУТРІШНІХ СПРАВ Кафедра загально-юридичних дисциплін
ЕКОЛОГІЧНЕ ПРАВО
ПРОГРАМА навчальної дисципліни
Київ – 2014
ВСТУП
Сучасний курс екологічного права орієнтує курсанта не лише на коментування законодавства та його аналіз, а передусім на засвоєння основних положень екологічної науки. Необхідно виходити з того, що екологічне право є фундаментальною юридичною дисципліною і основою викладання дисципліни повинні бути не лише конкретні норми закону, а, перш за все, основні екологічні поняття та конструкції, способи та форми їх практичного використання. За цих умов набуті знання ніколи не застаріють і при прийнятті нових нормативних актів, оскільки предметом вивчення є правознавство, а не окремі акти законодавства. Предмет навчальної дисципліни:основні принципи, доктринальні засади, правові джерела, окремі поняття, терміни, визначення, дефініції, юридичні категорії та інститути екологічного права, правовий режим земель, правовий режим вод, правовий режим лісів, правовий режим атмосферного повітря, правовий режим тваринного світу. Міждисциплінарні зв’язки. Дисципліна «Екологічне право» пов’язана із таким дисциплінами, як «Цивільне право», «Основи римського цивільного права», «Теорія держави та права», а також з курсами: «Правове регулювання відносин власності», «Інтелектуальна власність», «Міжнародне приватне право», «Цивільний процес».
1. МЕТА ТА ЗАВДАННЯ НАВЧАЛЬНОЇ ДИСЦИПЛІНИ
Мета дисципліни: досягнення всебічного глибокого розуміння курсантами природи і суті еколого-правових відносин, підготовка до практичної діяльності висококваліфікованих спеціалістів із всебічним знанням екологічного права. В результаті вивчення дисципліни «Екологічне право» курсант повинен: знати: поняття екологічного права; проблеми науки екологічного права; основні принципи і завдання екологічного права; законодавчі засади національного природокористування; організаційно-правові заходи охорони об¢єктів природи; види юридичної відповідальності за порушення екологічного законодавства. уміти самостійно аналізувати акти екологічного законодавства. Основною нормативною базою курсу цивільного права є Конституція України, Земельний кодекс України, Водний кодекс України, Лісовий кодекс України, а також Цивільний кодекс України, оскільки саме ці кодифікаційні акти становлять той фундамент, на якому будується екологічне законодавство. Дисципліна «Екологічне право» вивчається протягом семестру. Формою семестрового контролю є залік. По завершенню курсу складається підсумковий семестровий контроль у формі заліку. З найбільш важливих тем курсу проводяться практичні заняття. На них можуть використовуватись різні форми та методи контролю знань курсантів: доповіді, експрес-опитування, доповнення відповіді, вільна дискусія, співбесіда, обговорення рефератних повідомлень, розв’язання казусів та задач, індивідуальні завдання та інші. Рівень знань, підготовленості, ерудиції, активності курсантів на семінарах оцінюється викладачем самостійно. До заліку допускаються ті курсанти, які відпрацювали всі пропущені заняття та виправили незадовільні оцінки, отримані на семінарських та практичних заняттях.
ТЕМА 1. Предмет, система та джерела екологічного права України
Предмет екологічного права. Принципи екологічного права. Поняття екологічного права. Система екологічного права. Розвиток екологічного законодавства. Місце земельного, водного, лісового, гірничого, фауністичного, атмосферного та природно-законодавчого права в системі екологічного права. Система навчального курсу "Екологічне право". Співвідношенні екологічного права з іншими галузями права в правовій системі України. Поняття джерел екологічного права та їх види. Закони і підзаконні акти як джерела екологічного права. Конституція України в системі джерел екологічного права, їх види. Закон України "Про екологічну експертизу". Земельний , Водний, Лісовий кодекси і Кодекс України про надра як джерела права. Місце підзаконних нормативно-правовий актів у регулюванні екологічних правовідносин та їх класифікація. Чинність міжнародно-правових норм у системі джерел екологічного права. Проблеми імплементації міжнародних еколого-правових норм в економічне законодавство України. Юридична природа роз'яснень вищих судових інстанцій щодо застосування екологічного законодавства.
ТЕМА 2. Правова охорона земель
Поняття правового режиму використання, відтворення та охорони земель. Земля, як об'єкт правового регулювання, використання, відновлення та охорони. Склад земельного фонду. Поняття, форми та види права землекористування, зміни і припинення права землекористування. Суб'єкти, об'єкти і зміст права землекористування. Поняття права власності на землю та її форми. Суб'єкти, підстави виникнення, зміни та припинення права власності на землю. Особливості управління в галузі використання, відновлення та охорони земель. Функції управління в галузі використання, відновлення та охорони земель. Форми та методи охорони земель. Зміст правової охорони земель. Правове забезпечення відшкодування збитків власникам і користувачам земель та витрат сільськогосподарського та лісового виробництва при вилученні земель для державних і громадських потреб. Відшкодування шкоди, заподіяної порушенням земельного законодавства. Земельні правопорушення як підстави адміністративної і кримінальної відповідальності.
ТЕМА 3. Правова охорона вод та лісів в Україні
Води як об'єкт правового регулювання, використання, відтворення та охорони. Склад водного фонду. Поняття, предмет і система водного права. Місце водного права в системі природноресурсового та екологічного права. Право власності на води. Суб'єкти, об'єкти, підстави виникнення, зміни і припинення права власності на води. Поняття та види права водокористування, зміни і припинення права водокористування. Особливості управління в галузі використовування, відновлення та охорони вод. Правові форми планування використовування, відновлення та охорони вод. Облік і ведення державного кадастру. Правове забезпечення розподілу і перерозподілу вод. Контроль за одержанням законодавства в галузі використання, відновлення та охорони вод. Розгляд спорів у галузі права водокористування. Правова охорона вод. Правові форми охорони вод. Відшкодування збитків, заподіяних проведенням водогосподарських засобів, припиненням або зміною умов водокористування. Майнова відповідальність за шкоду, заподіяну порушенням водночас законодавства. Водні правопорушення як підстави адміністративної і кримінальної відповідальності. Роль органів внутрішніх справ у забезпеченні охорони вод. Ліс як об'єкт правового регулювання, використання, відновлення та охорони. Лісовий фонд України. Лісові ресурси. Корисні властивості лісів. Групи лісів. Поняття, предмет, принципи і система лісового права. Лісові правовідносини: поняття та види. Підстави виникнення, зміни і припинення лісових правовідносин. Суб'єкти, об'єкти, зміст правових правопорушень. Право власності на ліс. Особливості суб'єктивного та об'єктивного складу права власності на ліс. Захист права власності на ліси. Право лісокористування та його види. Правове регулювання заготівлі деревини, живиці, другорядних лісових матеріалів. Право побічного лісокористування. Особливості реалізації права культурно-оздоровчого, рекреаційного, спортивного, туристичного та науково-дослідного лісокористування. Особливості управління в галузі використання, відтворення та охорони лісів. Правові форми розподілу і перерозподілу лісів. Правове регулювання лісовпорядкування. Правові засади державного обліку лісового фонду і ведення лісового кадастру. Контроль за використанням, відновленням, захистом та охороною лісів. Правове забезпечення охорони та захисту лісів. Зміст правової охорони. Майнова відповідальність за шкоду, заподіяну порушенням лісового законодавства. Особливості майнової (таксової) відповідальності за шкоду, заподіяну видами рослин (лісових), занесених до Червоної книги України. Порушення лісового законодавства як підстави для адміністративної та кримінальної відповідальності.
ТЕМА 4. Правова охорона тваринного світу та природно-заповідного фонду в Україні
Тваринний світ як об'єкт правового регулювання використання, відтворення та охорони. Об'єкт тваринного світу. Право власності на тваринний світ. Форми права власності на тваринний світ. Суб'єкти та об'єкти права власності на тваринний світ. Право користування тваринного світу, його форми та види. Зміст права використання тваринного світу. Підстави та умови припинення права використання тваринного світу. Особливості управління в галузі використання, відтворення та охорони тваринного світу. Правові засади здійснення моніторингу і контролю за додержанням законодавства про тваринний світ. Державний облік ведення кадастру тваринного світу, Червоної книги України. Правові форми розподілу і перерозподілу тваринного світу. Правове забезпечення охорони тваринного світу. Зміст правової охорони тваринного світу. Правові форми охорони тваринного світу. Особливості майнової (таксової) відповідальності за шкоду, заподіяну знищенням і незаконним добуванням диких звірів і птахів, занесених до Червоної книги України. Порушення законодавства в галузі використання, відновлення та охорони тваринного світу як підстави для адміністративної і кримінальної відповідальності. Участь органів внутрішніх справ в охороні тваринного світу. Природно-заповідний фонд України як об'єкт правової охорони. Форми права власності на території та об'єкти природно-заповідного фонду. Зміст та припинення права власності на території та об'єкти природно-заповідного фонду. Правовий режим природного заповідника. Особливості правового режиму національного природного парку. Правовий режим національних ландшафтних парків. Правовий режим заказників. Особливості правових режимів пам'яток природи і заповідних урочищ. Правовий режим зоологічного парку. Особливості правового режиму парку-пам'ятки садово-паркового мистецтва. Правовий режим охоронних зон природно-заповідного фонду. Особливості управління в галузі охорони і використання природно-заповідного фонду. Функції управління в галузі охорони і використання природно-заповідного фонду. Правопорушення в галузі охорони і використання природно-заповідного фонду як підстави для юридичної відповідальності. Майнова (таксова) відповідальність за порушення законодавства про природно-заповідний фонд. Порушення законодавства про природно-заповідний фонд як підстави для адміністративної і кримінальної відповідальності.
ТЕМА 5. Правова охорона атмосферного повітря в Україні. Правова охорона надр в Україні.
Атмосферне повітря як об'єкт правового регулювання, охорони та використання. Правове регулювання використання атмосферного повітря. Суб'єкти, об'єкти та зміст права використання права атмосферного повітря, як сировини основного виробничого призначення. Економічно-правові заходи щодо забезпечення ефективного використання та охорони атмосферного повітря. Правова охорона атмосферного повітря. Зміст правової охорони атмосферного повітря. Правові форми охорони атмосферного повітря. Порушення в галузі охорони атмосферного повітря як підстави для юридичної відповідальності. Особливості майнової відповідальності за шкоду, заподіяну порушенням законодавства про охорону атмосферного повітря. Особливості правопорушень у галузі охорони атмосферного повітря як підстави для адміністративної та кримінальної відповідальності. Заходи органів внутрішніх справ по забезпеченню охорони атмосферного повітря. Надра як об'єкт правового регулювання, використання та охорони. Фонд надр. Законодавства про надра. Право власності на надра. Суб'єкти та об'єкти права власності на надра. Зміст права власності на надра. Правові форми і методи захисту права власності на надра. Право користування надрами та його види. Правове регулювання екологічного вивчення надр. Правові форми видобування корисних копалин. Правове забезпечення використання надр, не пов'язане з їх видобуванням. Правові засади видобування корисних копалин місцевого значення і торфу. Суб'єкти, об'єкти та зміст права користування надрами. Особливості управління в галузі використання та охорони надр. Правові форми розподілу та перерозподілу надр. Правові засади ведення кадастру родовищ корисних копалин. Правові форми контролю за додержанням законодавства в галузі використання та охорони надр. Особливості розгляду спорів у галузі використання та охорони надр. Правова охорона надр. Забезпечення екологічної безпеки в процесі охорони та використання надр. Особливості відшкодування шкоди, заподіяної правопорушенням законодавства про надра. Порушення законодавства про надра як підстави адміністративної і кримінальної відповідальності.
3. РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА
4. ФОРМА ПІДСУМКОВОГО КОНТРОЛЮ УСПІШНОСТІ НАВЧАННЯ
Орієнтовні форми контролю знань на семінарських та практичних заняттях : - доповідь (виступ на задану тему); - доповнення доповіді; - вирішення задачі; - експрес опитування; - колоквіум; - участь в дискусії; - виконання самостійної роботи; - тестування; - реферат (письмова робота на задану тему із планом, списком літератури та висновками); - письмове рецензування наукової статті; - анотація наукової статті; - підсумкова контрольна робота. У випадку відсутності курсанта (слухача) на лекції або семінарському занятті він зобов’язаний відпрацювати пропущене заняття через усне опитування в поза аудиторний час (час консультацій викладача) або відпрацювати пропущене заняття протягом одного тижня з моменту його появи. Критерії оцінок. При оцінювання якості навчання враховуються наступні компоненти:
Оцінювання знань курсантів здійснюється за 4-х бальною системою. "5" (відмінно) - повне системне викладення отриманих знань. Припускаються одиничні несуттєві помилки, які самостійно виправляються курсантом. Виділення істотних ознак навчальної дисципліни, що вивчається за допомогою аналізу і синтезу, виявлення причинних зв'язків, формулювання висновків і узагальнень, вільне оперування відомими фактами і відомостями. Виявлення пізнавальної активності, пізнавально-творчого інтересу до навчальної дисципліни, що вивчається. "4" (добре) - повне системне викладення отриманих знань. Припускаються одиничні несуттєві помилки, які виправляються курсантом при вказівці викладача на помилку. Виділення істотних ознак навчальної дисципліни, що вивчається, за допомогою аналізу і синтезу, виявлення причинних зв'язків, формулювання висновків і узагальнень, у яких можуть бути окремі несуттєві помилки. Підтвердження вивченого відомими фактами і відомостями. "3" (задовільно) - Неповне викладення одержаних знань, що не перешкоджає засвоєнню наступного програмного матеріалу. Припускаються окремі суттєві помилки, які виправляються за допомогою викладача. Утруднення при виділенні суттєвих ознак навчальної дисципліни, що вивчається, а також при виявленні причинних зв'язків і формулюванні висновків. "2" (незадовільно) - Неповне, нелогічне, безсистемне викладення навчального матеріалу, суттєві помилки, які не виправляються навіть за допомогою викладача. Повне незнання або нерозуміння навчального матеріалу (курсант не може відповісти на жодне поставлене запитання). Недостатня самостійність - курсант потребує додаткових запитань від викладача при відповіді на поставлене питання. Пасивність та відсутність пізнавального інтересу до навчального предмету, що вивчається. Відсутність уваги на заняттях та інтересу до обраної професії.
5. ЗАСОБИ ДІАГНОСТИКИ УСПІШНОСТІ НАВЧАННЯ
Дисципліна «Екологічне право» вивчається протягом семестру. Формою семестрового контролю є залік.
ОРІЄНТОВНИЙ ПЕРЕЛІК ПИТАНЬ НА ЗАЛІК
НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ВНУТРІШНІХ СПРАВІНСТИТУТ КРИМІНАЛЬНО-ВИКОНАВЧОЇ СЛУЖБИ кафедра загально-юридичних дисциплін
ЕКОЛОГІЧНЕ ПРАВО
РОБОЧА НАВЧАЛЬНА ПРОГРАМА для курсантів спеціальність 6.060100 «Право»
Затверджено на засіданні кафедри Протокол № від 2014 р.
КИЇВ – 2014
РОБОЧА НАВЧАЛЬНА ПРОГРАМА З ДИСЦИПЛІНИ «ЕКОЛОГІЧНЕ ПРАВО»
ЗМІСТ
вступ
СИСТЕМА КОНТРОЛЮ ЗНАНЬ
ТЕМАТИЧНИЙ ПЛАН ДИСЦИПЛІНИ
КРИТЕРІЇ ТА ШКАЛА ОЦІНЮВАННЯ РЕЗУЛЬТАТІВ НАВЧАННЯ ЗМІСТ ЛЕКЦІЙ, ПЛАНИ ПРАКТИЧНИХ ЗАНЯТЬ, ЗАВДАННЯ ДЛЯ САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ
НОРМАТИВНІ АКТИ
вступ
В умовах проведення економічної, екологічної і правової реформ, формування інститутів незалежної держави, поглиблення демократії, гласності, створення правових засад реалізації екологічних прав громадян особливого значення набуває підготовка професійно грамотних фахівців у галузі правознавства.Теоретичні засади програми “Екологічне право” складають історичні й сучасні законодавчі та нормативно-правові джерела, методологія взаємодії суспільства і природи, людини і навколишнього середовища, концепція екологічної політики держави, екологічних прав громадян та забезпечення екологічної безпеки суверенної України.Навчальний курс “Екологічне право України” є складовою частиною безперервної екологічної освіти та виховання студентів-правників, який спрямований на розвиток у студентської молоді еколого-правового світогляду, спеціального еколого-правового мислення, закріплення необхідних юридичних знань з метою вирішення конкретних питань їх майбутньої практичної діяльності щодо захисту екологічних прав людини, забезпечення правопорядку у процесі реалізації екологічної політики держави.Програма курсу розрахована на курсантів навчально-наукового інституту підготовки кадрів оперативних служб міліції, визначає коло основних питань і комплекс юридичних проблем, що висвітлюються у процесі викладення лекційного матеріалу, проведення практичних занять з використанням активних форм і методів еколого-правового навчання.Курсантам необхідно ознайомитися з положеннями Конституції України, вивчити законодавчі акти – Закони України “ Про охорону навколишнього природного середовища”, Земельний кодекс України, Водний кодекс України, Лісовий кодекс України, кодекс про надра та інші.
СИСТЕМА КОНТРОЛЮ ЗНАНЬ Орієнтовні форми контролю знань на семінарських та практичних заняттях : - доповідь (виступ на задану тему); - доповнення доповіді; - вирішення задачі; - експрес опитування; - колоквіум; - участь в дискусії; - виконання самостійної роботи; - тестування; - реферат (письмова робота на задану тему із планом, списком літератури та висновками); - письмове рецензування наукової статті; - анотація наукової статті; - підсумкова контрольна робота. У випадку відсутності курсанта (слухача) на лекції або семінарському занятті він зобов’язаний відпрацювати пропущене заняття через усне опитування в поза аудиторний час (час консультацій викладача) або відпрацювати пропущене заняття протягом одного тижня з моменту його появи. Критерії оцінок. При оцінювання якості навчання враховуються наступні компоненти:
Оцінювання знань курсантів здійснюється за 4-х бальною системою. "5" (відмінно) - повне системне викладення отриманих знань. Припускаються одиничні несуттєві помилки, які самостійно виправляються курсантом. Виділення істотних ознак навчальної дисципліни, що вивчається за допомогою аналізу і синтезу, виявлення причинних зв'язків, формулювання висновків і узагальнень, вільне оперування відомими фактами і відомостями. Виявлення пізнавальної активності, пізнавально-творчого інтересу до навчальної дисципліни, що вивчається. "4" (добре) - повне системне викладення отриманих знань. Припускаються одиничні несуттєві помилки, які виправляються курсантом при вказівці викладача на помилку. Виділення істотних ознак навчальної дисципліни, що вивчається, за допомогою аналізу і синтезу, виявлення причинних зв'язків, формулювання висновків і узагальнень, у яких можуть бути окремі несуттєві помилки. Підтвердження вивченого відомими фактами і відомостями. "З" (задовільно) - Неповне викладення одержаних знань, що не перешкоджає засвоєнню наступного програмного матеріалу. Припускаються окремі суттєві помилки, які виправляються за допомогою викладача. Утруднення при виділенні суттєвих ознак навчальної дисципліни, що вивчається, а також при виявленні причинних зв'язків і формулюванні висновків. "2" (незадовільно) - Неповне, нелогічне, безсистемне викладення навчального матеріалу, суттєві помилки, які не виправляються навіть за допомогою викладача. Повне незнання або нерозуміння навчального матеріалу (курсант не може відповісти на жодне поставлене запитання). Недостатня самостійність - курсант потребує додаткових запитань від викладача при відповіді на поставлене питання. Пасивність та відсутність пізнавального інтересу до навчального предмету, що вивчається. Відсутність уваги на заняттях та інтересу до обраної професії.
ПЛАНИ ПРАКТИЧНИХ ЗАНЯТЬ, ЗАВДАННЯ ДЛЯ САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ КУРСАНТІВ
ТЕМА 1. Поняття, система та джерела екологічного права.
Семінарське заняття – 2 години План
Мета заняття – закріпити знання про загальні теоретичні положення екологічного права України. Екологічні відносини – одна з найважливіших складових частин суспільних відносин. Вони складаються між суспільством і природою, між людиною і природним середовищем. Об’єкти природи – природні багатства, від того, як ми будемо їх використовувати і залежить наше майбутнє. Студентам слід звернути увагу на еколого-правові норми, вимоги, стандарти і правила, визначити принципи екологічного права та їх систему. При вивченні даної теми необхідно запам’ятати джерела екологічного права та їх види, чинність міжнародно-правових норм у системі джерел екологічного права. Перелік ключових термінів та понять теми: екологічне право, екологічні відносини, екологія.
Теми рефератів, доповідей
Питання для самоконтролю
ТЕМА 2. Правове регулювання здійснення екологічної експертизи.
Семінарське заняття – 1 година
План
Мета заняття – визначити поняття екологічної експертизи, об’єкти експертного дослідження та коло суб’єктів. Студентам слід звернути увагу на підстави та порядок проведення екологічної експертизи, форми екологічної експертиз (державна, громадська та інші екологічні експертизи), порядок оплати за проведення експертного дослідження. Необхідно знати, хто може бути експертом екологічної експертизи, його права та обов’язки, зміст висновку експерта та строки проведення експертизи.
Перелік ключових термінів та понять теми: екологічна експертиза, державна екологічна експертиза, громадська екологічна експертиза.
ТЕМА 3. Правова охорона земель
Семінарське заняття – 1 години План
Мета заняття – засвоїти поняття, значення земель в Україні, як найціннішого природного об’єкта, який підлягає охороні, відтворенню, збереженню та захисту. Важливо запам’ятати форми власності на землю в Україні, види землекористування та порядок надання земель для потреб сільського господарства та інших потреб, залежно від цільового призначення земель. Студентам слід знати організаційно-правові заходи охорони земель (облік, ведення кадастру, планування, моніторинг, землеустрій, стандартизація та нормування, контроль та нагляд та інше), види відповідальності за порушення земельного законодавства та підстави, для притягнення до відповідальності.
Перелік ключових термінів та понять до теми: земля, охорона земель, землеустрій, оцінка землі, земельна ділянка, родючість грунту.
Теми рефератів, доповідей
Питання для самоконтролю
Практичне заняття – 1 година Задача 1
У зв’язку з наданням земельної ділянки для організації колективного садівничого товариства “Мрія” його правління звернулося до районної адміністрації, яка приймала вказанне рішення, з клопотанням виділити земельну ділянку для облаштування тимчасової зупинки електропоїзда місцевого сполучення. Це клопотання було задоволено, і правління уклало угоду з місцевими будівельниками для зведення даної зупинки. Начальник відділення залізниці, дізнавшись про початок роботи, заборонив своїм наказом використовувати смуги відводу залізниці для вказаної мети, вважаючи, що в межах земель залізниці будь-які роботи та використання земель має здійснюватися виключно за роспорядженням органів залізничного транспорту. Райадміністрація оскаржила вказаний наказ до прокурора району, вважаючи його незаконним. Визначити коло суспільних правовідносин; Висвітлити особливості правового режиму спірної земельної ділянки; Вирішити справу.
Задача 2
Фермер Коваленко самовільно зайняв сусідню із своїм фермерським господарством ділянку поля площею 0,20 га, що належала агрофірмі “Волна”, і побудував там складське приміщення. За два роки, протягом яких Коваленко фактично користувався земельною ділянкою, фірма зазнала збитків в розмірі 5000 грн. Дирекція агрофірми “Волна” звернулалася з позовом до суду щодо повернення цієї ділянки землі та відшкодування збитків. Яким чином земельним законодавством регулються земельні відносини між фірмою і Коваленко? Визначте правову природу земельних правовідносин, що виникли між ними? У чому полягає правопорушення, вчинене Коваленко? Яка відповідальність передбачається законом за вчинене правопорушення? Яким чином визначається розмір збитків, що зазнала агрофірма "Волна”? Які документи слід додати до позовної заяви? Яким повинно бути рішення суду?
Задача 3
Після реформування КСГП “Зірка” Гаращуцького району Запорізької області у ВСГК “Зірка” керівництво кооперативу запропонувало членам кооперативу та асоційованим членам здати свої земельні частки(паї)в оренду комерційній фірмі. Представники комерційної фірми роздали всім власникам сертифікатів на земельну частку (пай) чисті бланки договорів оренди. Із 220 членів кооперативу 70 погодилися з цією пропозицією і підписали договір оренди на земельну ділянку. Цим договором визначалося, що орендна плата на поточний рік за орендовану земельну частку (пай) складе 1 т пшениці, 30 кг олії, за необхідності також надаватимуться ритуальні послуги. Після закінчення збирання врожаю комерційна фірма виплатила орендну плату кожному орендодавцю в розмірі 250 кг пшениці та 250 кг ячменю, мотивуючи це тим, що був неврожайний рік, а також вирахувала з кожногоорендодавця прибутковий податок із загальної суми орендної плати, яка була зазначена в договорі оренди з врахуванням ціни 1 т пшениці, 30 кг олії та видатків на ритуальні послуги. Після цього було скликано загальні збори ВСГК “Зірка”, на яких визначено порушення аграрно-договірних зобовязань комерційною фірмою. Однак представник комерційної фірми стверджував, що ніяких правопорушень не було. Фірма закуповувала бензин та традиційне паливо за більшою ціною, ніж та, що була на момент підписання договору оренди, і в звязку з цим кожний орендодавець ще заборгував комерційній фірмі по 90 гривень. Присутні на зборах орендодавці зазначали, що всю орендну плату необхідну повернути, а заборгованості перед комерційною фірмою немає, оскільки в оренду надано по 6 га сільськогосподарських угідь кожним орендодавцем. Представник комерційноїфірми не погодився з цим і запропунував закупити елітне насіння пшениці для посіву озими, бо дія договору оренди ще не закінчилась. Після зборів орендодавці створили ініціативну групу, яка звернулася з позовом до суду для захисту своїх інтересів. Визначте коло суспільних відносин. Який порядок оформлення та реєстрації договорів оренди на земельну частку (пай)? Яке рішення повинен ухвалити суд за позовом орендодавців?
ТЕМА 4. Правова охорона вод
Семінарське заняття – 1 година
План
Мета заняття – визначити основні положення захисту водних багатств, відповідно до Водного кодексу України. Слід знати поняття водного фонду, земель водного фонду, визначити види водокористування та його строки, коло водокористувачів та підстави припинення права водокористування.
Перелік ключових термінів та понять до теми: Води, болото, вода зворотна, вода стічна, води підземні, забруднення вод, межень, моніторинг вод.
ТЕМА 5. Правова охорона лісів
Семінарське заняття – 1 година
План
Мета заняття – з’ясувати значення охорони лісів, об’єкти та суб’єкти права лісокористування, права та обов’язки лісокористувачів. Студентам необхідно знати основні функції органів управління по використанню, охороні, захисту та відтворенню лісів на території України. Слід звернути увагу на види лісокористування та документи, якими посвідчується дане право, а також визначити види та підстави відповідальності за порушення лісового законодавства.
Перелік ключових термінів та понять теми: Ліс, лісокористування, лісокористувачі, лісова охорона.
Практичне заняття – 1 година
Задача 1
На виділеній фермеру Герасименко Д. площі земель, що становлять єдиний масив, у постійне користування надано 4,8 га лісових угідь. Фермер Герасименко Д., який до цього працював трактористом у колгоспі, поділив вказанні угіддя на чотири функціональні зони: для заняття лісовим господарством, рекреаційною діяльністю, розміщення сінокосів, пасовищ та вуликів. З цією метою він уклав угоду з 5 працівниками сусідньго сільськогосподарського підприємства “Сойра”, передавши їм вказані лісові угіддя у довгострокову оренду разом з 40 вуликами. У зв’язку з тим, що працівники Салан та Віолін своєчасно не здали вилучені кошти за проданий мед, фермер Герасименко Д. розірвав з ними вказану угоду і звернувся до суду про повернення незаконно привласнених коштів та лісових угідь. Районний суд відмовив у задоволенні позову, вважаючи його непідсудним. Фермер Герасименко Д. на це рішення подав касаційну скаргу до обласного суду. Встановити коло суспільних правовідносин; Чи є законним рішення районного суду? Вирішити справу.
Задача 2
Київська обласна Рада народних депутатів припинила проведення господарських робіт, що створювали небезпеку для одного із лісових масивів області. Підприємство, яке проводило роботи, звернулось до прокуратури за захистом своїх прав. Дайте обгрунтовану відповідь.
Задача 3
Громадяни села Томашівка Вінницької області Титаренко, Погорілий та Чисніков на землях лісового фонду два року вирощували огородні культури, а на третій рік частину земель зайняли під сади. У зв’язку з необхідністю залісення цих земель лісового фонду, громадян попередили про необхідність звільнити земельні ділянки від фруктових насаджень. Не заперечуючи проти цього, громадяни звернулись до лісового господарства про відшкодування понесених ними затрат. Чи можуть вони розраховувати на відшкодування?
Задача 4
Які, з вашої точки зору, заходи необхідно прийняти (крім уже передбачених діючим законодавством) для посилення охорони лісів ?
ТЕМА 6. Правова охорона атмосферного повітря
Семінарське заняття – 1 година
План
Мета заняття - визначити завдання законодавства про охорону атмосферного повітря та основні заходи, щодо охорони атмосферного повітря (стандартизація та нормування, контроль та нагляд, державний облік та моніторинг ). Важливо запам’ятати правопорушення в галузі охорони атмосферного повітря та відповідальність за них.
Перелік ключових термінів та понять теми: атмосферне повітря, викид, забруднююча речовина.
ТЕМА 7. Правова охорона тваринного світу в Україні Семінарське заняття – 2 години План
Слід знати види та підстави відповідальності за порушення законодавства про тваринний світ, та особливості відшкодування майнової шкоди.
Перелік ключових термінів та понять теми: тваринний світ, державний мисливський фонд, користувачі мисливських угідь, мисливство, полювання, мисливське господарство як галузь, рибальство.
Теми рефератів, доповідей
Питання для самоконтролю
ОРІЄНТОВНИЙ ПЕРЕЛІК ПИТАНЬ НА ЗАЛІК
Список рекомендованої літератури
НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ВНУТРІШНІХ СПРАВ ІНСТИТУТ КРИМІНАЛЬНО-ВИКОНАВЧОЇ СЛУЖБИ КАФЕДРА ЗАГАЛЬНО-ЮРИДИЧНИХ ДИСЦИПЛІН
ЗАТВЕРДЖУЮ Начальник кафедри загально-юридичних дисциплін
_________________
"____"___________ 20 р.
ПЛАН-КОНСПЕКТ ПРОВЕДЕННЯ ЛЕКЦІЙНОГО ЗАНЯТТЯ
Тема № 1. Предмет, система та джерела екологічного права України З навчальної дисципліни:Екологічне право Категорія слухачів: курсанти 4-го курсу Навчальна мета: сприяти формуванню у курсантів методологічних знань про предмет, систему та джерела екологічного права України, а також активізування курсантів до самостійного вивчення наукової та методичної літератури. Виховна мета:сприяти формуванню наукового світогляду, моральних, естетичних та інших якостей особистості, виховувати активність до одержання знань майбутнього спеціаліста, прищеплення інтересу до вивчення дисципліни. Розвивальна мета: розвивати інтелектуальні здібності, культуру мовлення та спілкування, пам’ять, увагу, творчий склад мислення, спостережливість, логічне осмислення основних понять та термінів, вміння сприймати та аналізувати матеріал. Навчальний час: 2 години. Навчальне обладнання, ТЗН: комп’ютерна техніка. Наочні засоби: підручники, навчальні посібники, плани проведення семінарських і практичних занять з дисципліни " Екологічне право". Міжпредметні та міждисциплінарні зв’язки: теорія держави та права, конституційне право, адміністративне право, кримінальне право, трудове право, сімейне право, цивільний процес, екологічне право, господарське право. План лекції:
Література: 1.Конституція України від 28.06.1996р. (із змінами, внесеними згідно із Законом № 2222) 2.Закон України "Про охорону навколишнього природного середовища" // ВВР України. - 1991. - № 41 (зі змінами і доповненнями). 3. Земельний кодекс / Істина. - К., 2002. 4. Закон України "про внесення змін і доповнень до деяких 5. Кодекс про надра // ВВР України. - 1994. - № 36. 6. Водний кодекс // ВВР України. - 1995. - № 24. 7. Лісовий кодекс // ВВР України. - 1994. - № 17. 8. Закон України "Про тваринний світ" від 13.12.2001. 9. Закон України "Про охорону атмосферного повітря" від 10. Закон України "Про екологічну експертизу" // ВВР 11. Закон України "Про природно - заповідний фонд 12. Закон України "Про червону книгу України" від 7 лютого 2002 р. 13. Закон України "Про правовий режим території, що за 14. Закон України "Про виключну (морську) економічну 15. Закон України "Про курорти" // ВВР України. - 2000. - 16. Закон України "Про космічну діяльність" від 17. Про основні напрямки державної політики в галузі 18. Закон України "Про мисливське господарство та полювання" від 20 лютого 2000 року. 19. Перелік видів діяльності та об'єктів, що становлять 20. Порядок передачі документації на державну екологічну експертизу: Затв. Постановою Кабінету міністрів України від 21. Положення про державне управління екологічної безпеки в області, містах, Києві та Севастополі Мінекобезпеки 22. Порядок визначення розмірів і меж водоохоронних зон 23. Про такси для обчислення розміру шкоди, заподіяної 24. Про такси для обчислення розміру шкоди, заподіяної 25. Правила відновлення лісів і лісорозведення: Затв. Постановою Кабінету Міністрів України від 16.01.1996 р. № 97 // 26. Тимчасовий порядок ведення рибного господарства і 27. Про затвердження такс для обчислення розміру від 28. Такси для нарахування розміру стягнення за збитки, 29. Постанова Верховної ради України "Про програму 30. Положення про порядок встановлення рішень шкідливого впливу фізичних і біологічних факторів на атмосферне повітря. Затверджено Постановою Кабінету Міністрів України від 31. Постанова Кабінету Міністрів України "Про порядок 32. Про такси для обчислення розміру шкоди, заподіяної 33. Кодекс України про адміністративне правопорушення. 34. Цивільний кодекс України. 35. Кримінальний кодекс України. 36. Андрейцев В.І. Екологічне право. - К., - 1996 37. Андрейцев В.І Екологічне право. -К., 2001. -543 с. 38. Андрейцев В.І., Пустовойт М.А., Калиновський С.В. 39. Бринчук М.М. Экологическое право. - М., 1998. - 684 с. 40. Дмитренко І.А. Екологічне право України. - К., 2001, 41. Дмитренко І.А. Правова охорона земель. - К., 1994. - 42. Розметаєв О.В. Право власності на природні ресурси 43. Шемшученко Ю.С. Правовые проблеми экологии.- КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЇ
§ 1. Предмет екологічного праваПредметом екологічного права є відносини, які складаються між державою, органами місцевого самоврядування, фізичними і юридичними особами з приводу приналежності, використання, відтворення природних об'єктів таохорони навколишнього природного середовища з метою задоволення екологічних та інших інтересів. Термін "екологія" був введений в 1866 році у наукову термінологію німецьким біологом Е. Геккелем, який визначав екологію як вчення про умови існування живих організмів у взаємодії з середовищем, у якому вони існують (у межах біології). Хоча автор занадто вузько підходив до розуміння екології, його заслуга полягає в тому, що він вперше виділив екологію у самостійне поняття, а це стимулювало поглиблене наукове його дослідження сформувалися або ще формуються інші різновиди екології: геоекологія (в географії); антропоекологія (у медицині); інженерна геоекологія (в геології"); економіко-екологія (в природокористуванні); соціальна екологія (в соціології) та інші". Таким чином, екологія — поняття більш широке, ніж біологічне явище. Вузьке розуміння екології без її" соціального аспекту збіднює це поняття і не узгоджується з об'єктивно існуючою взаємодією суспільства і природи. У житті постійно і безперервно здійснюється взаємодія колективу людей, у цілому суспільства з природним середовищем або з його окремими частинами. Тому широке розуміння екології сприяє усвідомленню і здійсненню необхідних екологічних заходів, створенню належної правової основи екологічних відносин, яка забезпечує підтримку сприятливого екологічного стану в держані та її окремих регіонах. Широке розуміння екології не виключає існування її різновидів у рамках єдиного поняття. Однак в усіх названих різновидах екології бере участь людина як соціальна істота. Екологічні відносини за своїм змістом є різноманітними, але взаємопов'язаними. Їх єдність обумовлена зв'язком усіх природних об'єктів між собою, внаслідок чого існує єдина екологічна система. Поряд з тим єдність екологічних відносин не виключає існування їх різновидів, обумовлених екологічними факторами. Зокрема, природні об'єкти (земля, води, ліси, надра, тварини, атмосферне повітря та ін.) за своїми природничими характеристиками відрізняються один від одного. Через це виникають різновиди екологічних відносин: земельні, водні, лісові та інші відносини, що обумовлює необхідність визначення їх правових форм. Диференціація екологічних відносин зa основними природними об'єктами не відміняє єдності екологічних відносин, їх предметної цілісності. Диференціація екологічних відносин можлива також і за основними сферами діяльності людей у галузі навколишнього природного середовища: 1) відносини, що виникають з приводу приналежності природних об'єктів певним суб'єктам на праві власності або на праві користування; 2) відносини, що виникають; у сфері експлуатації екологічних об'єктів конкретними суб'єктами з метою задоволення своїх інтересів; 3) відносини, що виникають в галузі відтворення, відновлення природних об'єктів, поліпшення їх якості; 4) відносини, що виникають у сфері охорони навколишнього природного середовища. Можливе існування похідних від них відносин, зокрема, еколого-процесуальних, еколого-інформаційних, відносин у сфері розгляду спорів та інших. Похідність цих відносин полягає в тому, що вони обслуговують основні екологічні відносини в процесі їх виникнення, розвитку, припинення. Тому вони мають підпорядкований характер щодо основних екологічних відносин. В умовах переходу до ринкових відносин в економіці зазнають значних змін і екологічні відносини з їх різновидами. Це стосується, по-перше, відносин власності на екологічні об'єкти. Законодавство України розвивається у напрямку правового закріплення різноманіття форм власності на деякі природні об'єкти, що сприяє більш ефективному їх використанню, розвитку ініціативи власників у забезпеченні належної охорони природного середовища, а додержанні нормативів і правових приписів з питань екології. Значна частина природних ресурсів перебуває виключно у власності держави (ліси, води, надра, атмосферне повітря). Обумовлено це тим, що екологічні об'єкти утворюють єдину екологічну систему, тому їх перебування у власності держави сприяє екологічній рівновазі на території України. Передача основних природних об'єктів у власність іншим суб'єктам може призвести до порушення такої рівноваги. Однак це не виключає можливості поступового переходу частини природних об'єктів у власність різним суб'єктам. Відносини у галузі використання природо-користувачами екологічних об'єктів мають певні особливості: пріоритетність екологічних відносин перед іншими відносинами; платність за користування природними об'єктами та забруднення природного середовища; обов'язкове додержання суб'єктами відносин екологічних нормативів І лімітів у процесі експлуатації природних об'єктів; значно розширений судовий захист прав природо-користувачів тощо. Особливого значення в умовах розвитку ринку набувають відносини в галузі відтворення та відновлення природних об'єктів, поліпшення їх якісного стану. Чимало природних об'єктів мають підвищений попит у виробників матеріальних благ (наприклад, деякі корисні копалини, лісові ресурси). З точки зору ринкових відносин можна було б дати простір реалізації, скажімо, лісової деревини, однак тут відносини обмежуються об'єктивними екологічними факторами: зокрема, лісова рослинність сприяє виникненню кисню, який с необхідним для життєдіяльності людей та основою міцності озонового шару. Слід урахувати також, що чимала частина природних об'єктів вибуває і екологічної системи внаслідок об'єктивних та суб'єктивних причин: псування і знищення екологічних об'єктів; недодержання лімітів їх використання; вибуття цих об'єктів у процесі господарської діяльності; з причин природного характеру тощо. Відтворення і відновлення природних об'єктів — об'єктивний процес у природному середовищі, його не можна призупиняти, навпаки, йому треба всіляко сприяти. Тому виникаючі екологічні відносини в даній сфері мають об'єктивну передумову. Значну групу складають екологічні охоронні відносини, які тісно пов'язані з відносинами, що виникають у галузі відтворення і відновлення екологічних об'єктів, але мають і деяку самостійність у межах єдиних екологічних відносин. Вони складаються в процесі здійснення охоронних екологічних заходів відповідними суб'єктами. Охоронні відносини їй своїм змістом є складеними, бо підрозділяються на відносини екологічного, економічного, організаційного,технологічного, правового порядку. Екологічні відносини як частина суспільних відносин мають схожість з майновими відносинами, які регулюються цивільним правом, і водночас їм притаманні риси відмінності. їх схожість виявляється: у питаннях змісту власності; у суб'єктивному складі тих чи інших відносин; при здійсненні угод, об'єктами яких є майно і природні ресурси: у розширенні договірної форми в природокористуванні. Однак елементи схожості не дають підстав для їх ототожнювання й тим більше підміни екологічних відносин майновими. Ці відносини існують самостійно. Між екологічними та майновими відносинами існують значні відмінності, які дозволяють вважати їх різнорідними відносинами зі своїми формами і методами правового регулювання. Найголовнішою відмінною ознакою виступає екологічний фактор, який виявляється в різних аспектах.
В екологічних відносинах правовий режим містить значну Є схожість і відмінності між екологічними та адміністративними відносинами. В останніх суб'єкти підлягають владним приписам. В екологічних відносинах при правовому їх регулюванні владність проявляється не в усіх випадках, а лише тоді, коли це необхідно для забезпечення екологічної безпеки, екологічної рівноваги. Адміністративний елемент у регулюванні екологічних відносин обумовлений розумінням суспільством законів природи, яких не можна не визнавати, оскільки можуть виникнути негативні наслідки. § 2. Поняття екологічного праваЕкологічне право виступає регулятором екологічних відносин, а формою екологічного права є сукупність нормативних актів, які регулюють весь спектр екологічних відносин. Цю сукупність нормативних актів прийнято вважати екологічним законодавством. Слід відрізняти екологічне право як галузь права від екологічного законодавства. Екологічне право як галузь права регулюєпереважно однорідні екологічні відносини, які виникають у різних напрямках екології. Екологічне законодавство регулює різнорідні суспільні відносини, зокрема, екологічні відносини та зв'язаніз ними деякі управлінські відносини, фінансові відносини в частині плати (зборів) за користування природними ресурсами, їх забруднення та деякі інші. Щодо визначення поняття екологічного права як галузі права, то тут поки що не досягнуто єдиної думки. Розвиток і становлення екологічного права відбувається у широкій науковій дискусії, що є цілком виправданим, бо тільки у процесі наукового обговорення можна виробити оптимальний підхід до розуміння екологічного права. Висловлені думки про поняття екологічного права в загальних рисах зводяться у цілому до двох основних напрямків. Одні автори вважають, що екологічне право належить до числа комплексних (інтегрованих) галузейправа, до складу якої входить декілька самостійних галузей права, що регулюють різні види екологічних відносин. На їх думку, кожна галузь права, яка входить до складу екологічного права, регулює самостійний вид екологічних, відносин, в основі яких лежать різні екологічні об'єкти. Тому й існують такі самостійні галузі права, як земельне, лісове, водне, атмосферне та інші. Одночасно отримує розвиток і концепція, згідно з якою екологічне право є не комплексною галуззю права, а являє собою самостійну галузь права у загальнійсистемі права. Так, деякі вважають, що екологічне право має єдиний предмет правового регулювання — суспільні відносини, які складаються і приводу раціонального використання й охорони природних ресурсів.Інші автори, підтримуючи дану думку, вважають, що єдині екологічні відносини мають декілька різновидів (земельні, водні, лісові, гірничі, атмосферні та інші), для яких характерні свої істотні специфічні особливості і спеціальні правові форми у вигляді підгалузей екологічного права: земельного, водного, лісового, гірничого, тваринного, атмосферного,природно-заповідного та ін. На їх думку, такий підхід до розуміння екологічного права забезпечує його єдність як самостійної (не комплексної) галузі права і внутрішню диференціацію. Важливо зазначити, що не всі, якийсь тривалий час не поділяли таких поглядів, в останніх працях багато науковців стверджує, що екологічне право з огляду на його предмет є сукупністю однорідних суспільних екологічних відносин, тому його не слід відносити до комплексних галузей права. У літературі справедливо стверджується, що екологічні відносини є єдиними. Викладене дає підстави зробити висновок про те. що в науці йде активний пошук оптимального розуміння сутності екологічного права, його місця в системі права. Найбільш прийнятною є думка тих авторів, які розглядають екологічне право як самостійну (не комплексну) галузь права з підгалузевою структурою. Немає достатніх наукових підстав розглядати екологічне право як комплексну галузь права. У науці панує думка, що галузь права регулює однорідні суспільні відносини, тоді як галузь законодавства — як однорідні, так і різнорідні відносини. Оскільки екологічні відносини за своєю сутністю є однорідними та єдиними, то відпадають підстави для віднесення екологічного права до комплексної галузі права. Галузі права не вигадуються людьми, їх поява обумовлена об'єктивними факторами. Виникнення екологічних відносин і екологічного права обумовлено об'єктивно існуючою взаємодією суспільства і природи. Тому є справедливим твердження, що система права та її галузі — це явище об'єктивної реальності. Підгалузева структура галузей права також відома науці теорії права. Оскільки існують різновиди екологічних відносин у межах єдиних екологічних відносин, то правовою формою різновидів цих відносин виступають підгалузі екологічного права: земельне, водне, надрове, лісове, тваринне, атмосферне, природно-заповідне право. Екологічні відносини єдині, а їх юридичною формою є екологічне право зі своїми підгалузями з урахуванням різновидів екологічних відносин. Немає нічого виняткового в тому, що екологічне право має в своєму складі згадані підгалузі права. Багато галузей права структурно складаються з підгалузей. У цивільному праві, наприклад, виділяються такі підгалузеві структури; право власності; зобов'язальне право; авторське право; право на відкриття та інші. Викладене дозволяє зробити висновок, що екологічне право як галузь праваявляє собою сукупність правових норм, які регулюють екологічні відносини щодо приналежності, використання, відтворення природних ресурсів у їх нерозривному зв'язку з природним середовищем, охорони навколишнього природною середовища з метою реалізації інтересів відповідних суб'єктів та забезпечення сталого екологічного розвитку в країні та окремих її регіонах. § 3. Метод правового регулювання екологічних відносинПід методом правового регулювання суспільних відносин взагалі розуміють сукупність способів та прийомів, за допомогою яких право впливає на суспільні відносини через поведінку суб'єктів конкретних відносин. Це загальне визначення методу правового регулювання суспільних відносин у своїй основі стосується й методу регулювання екологічних відносин. У правовій літературі з питань ролі правового регулювання в класифікації галузей права висловлено декілька думок. Метод правового регулювання розглядається як додатковий критерій поділу права на галузі, однак він не є головним у розмежуванні галузей права, оскільки основним його критерієм є певний вид суспільних відносин; по-друге, метод правового регулювання має вирішальне значення в розмежуванні галузей права, тому за відсутності методу правового регулювання певних відносин немає підстав говорити про окрему галузь права. Загальновідомо, що метод правового регулювання визначається з урахуванням характеру суспільних відносин. Отже, суспільні відносини (предмет), що регулюються, визначають способи й прийоми впливу на них. На основі аналізу законодавства України можна зробити висновок, що встановлено три універсальних методи правового регулювання відповідних груп суспільних відносин: цивільно-правовий, який наділяє суб'єктів майнових відносин рівною можливістю правоволодіння, при якому відсутні влада й підлягання у суб'єктів таких відносин; адміністративно - правовий, заснований на владних приписах, які докладно встановлюють порядок виникнення відносин, їх зміст, обсяг і розподіл прав та обов'язків між учасниками відносин, що регулюються; кримінально-правовий, який використовується у галузях права кримінального напрямку. Якщо виходити з цієї універсальної класифікації методу правового регулювання, то немає необхідності в обов'язковому визначенні свого методу для кожної галузі права, оскільки названі методи охоплюють основні способи та прийоми впливу на суспільні відносини. Однак використання вказаних методів не виключає, а навіть передбачає встановлення додаткових й специфічних способів впливу на суб'єктів відносин, що регулюються, з урахуванням їх характеру. Крім того, у літературі справедливо вказується, що метод правового регулювання є багатоелементним явищем і може запозичати прийоми і способи впливу на суб'єктів у однорідних галузей права, формуючи при цьому певні специфічні риси методу самостійної галузі права. Цей висновок слід визнати вірним, оскільки при такому підході є можливість визначити змішаний метод правового регулювання певних суспільних відносин, які складають предмет відповідної галузі права. У даному випадку немає необхідності у пошуку свого самостійного методу правового регулювання, бо вже є загальні універсальні методи правового регулювання, які охоплюють основні способи і прийоми впливу на суб'єктів відносин. Щодо екологічного права, то можна стверджувати, що для цієї галузі права характерним є змішаний метод правового регулювання екологічних відносин, який включає у себе головним чином адміністративно-правові І цивільно-правові способи і прийоми правового регулювання цих відносин. Змішаний метод правового регулювання екологічних відносин обумовлений самим характером відносин. Тут при визначенні методу вирішальне значення має екологічний фактор, зокрема, екологічні відносини виникають з приводу певних природних об'єктів, тісно пов'язаних між собою, розвиваються за своїми природними законами і складають єдину екологічну систему (навколишнє природне середовище). Для цивільно-правового методу характерні такі ознаки: рівні правові можливості сторін у суспільних відносинах, які виключають будь-які однобічні впливи один на одного; встановлення правовідносин за взаємною згодою сторін; надання учасникам відносин права самим визначати порядок своєї поведінки; розв'язання спорів компетентним органом, який перебуває поза цими відносинами. Адміністративно-правовому методу регулювання притаманні такі риси: юридично-владна діяльність виконавчих і розпорядчих органів щодо осіб, якими вони керують; прояв юридичної нерівності учасників відносин - підлягання одного з них іншому; обов'язковість для виконання розпорядження владних органів; виникнення суспільних відносин незалежно від волі іншої сторони; здійснення контрольних функцій тощо. За наявності підстав (юридичних фактів), з урахуванням особливостей конкретних екологічних відносин, використовуються названі методи правового регулювання. Цивільно-правовий метод використовується частіше за все при регулюванні відносин власності на природні об'єкти, договірних відносин, відносин суміжних природо-користувачів, при сумісному використанні природних об'єктів, при розв'язанні еколого-правових спорів з їх різновидами, при відшкодуванні збитків різних видів тощо. В умовах розвитку ринкових відносин цей метод правового регулювання певних видів екологічних відносин буде отримувати все більш широке застосування, звужуючи сферу використання адміністративно-правового методу. Застосування змішаного методу повинно бути виваженим. Не слід протиставляти ці два методи або впадати у крайнощі, бо це може завдати шкоди екологічній системі взагалі й екологічній безпеці держави. Демократизація процесів в умовах ринку повинна передбачати керування деякими видами екологічних відносин (відтворення природних ресурсів, хімізація в природокористуванні тощо). Відсутність керування або некомпетентне управління у сфері екології значно шкідливіше, ніж в економіці, і може негативно відбитися на екологічній ситуації в державі або в її окремих регіонах. Оптимальне поєднання двох методів правового регулювання екологічних відносин — єдино вірний шлях їх належного правового регулювання. Однак при всій важливості цивільно-правового метода в регулюванні екологічних відносин неможливо обійтися без використання адміністративно-правового методу. Екологічна система розвивається за законами природи, тому управління у галузі екології повинно бути науково підтвердженим, тобто таким, яке не припускає порушення природних законів. Не всі питання екології можуть вирішити власники природних об'єктів, природо-користувачі на основі юридичної рівноваги. При виникненні, наприклад, надзвичайних екологічних ситуацій, коли йдеться про вжиття термінових заходів щодо переселення людей у безпечні регіони, ліквідації наслідків аварій, які призвели до забруднення природного середовища, здійснення необхідних охоронних екологічних заходів тощо. У такому разі слід переважно використовувати владні приписи, обов'язкові для виконання. Нерідко власниками природних ресурсів, природо-користувачами припускаються порушення екологічних нормативів, стандартів, лімітів на використання цих ресурсів, тому приписи контролюючих органів про усунення виявлених недоліків г обов'язковими для виконання особами, яким вони адресовані. У цих випадках владний метод є виправданим. Владна діяльність компетентних органів необхідна також у процесі відтворення природних об'єктів. Неможна ж. наприклад, питання відтворення лісів передавати лише на розгляд лісокористувачів. Відтворення і відновлення лісів — об'єктивна екологічна необхідність, оскільки ліси є джерелом кисню — основи формування озонового шару, ліси необхіднідля задоволення багатьох потреб людей. Дану проблему потрібно вирішувати не тільки способом економічного стимулювання лісокористувачів, але й шляхом адміністративних приписів, які зобов'язують певних осіб здійснювати конкретні дії для відтворення лісів. Аналогічний підхід повинен бути і щодо інших природних об'єктів, які мають відтворюватися. Коло відносин, що регулюються переважно адміністративним методом, досить широке. Отже, метод правового регулювання екологічних відносин являє собою закріплення в екологічному законодавстві сукупності адміністративно - і цивільно-правових способів та прийомів. Таким чином, екологічне право як самостійна галузь права мас свій метод правового регулювання екологічних відносин, який можна визначити як змішаний метод. § 4. Об'єкти і суб'єкти екологічного праваПід об'єктами права в широкому значенні розуміють майнові, природні і духовні блага, з приводу яких виникають правовідносини. Об'єктами екологічного права є природні об'єкти, які існують без участі людини або з певною її участю (штучне відтворення природних об'єктів). Слід мати на увазі, що не всі природні явища можуть бути об'єктами екологічного права. Деякі природні явища не піддаються правовому впливу, зокрема водні відливи і приливи, грозові явища, виверження вулканів тощо. Отже, об'єктами екологічного права можуть бути ті природні явища, з приводу яких можливе виникнення суспільних відносин по їх використанню. Згідно з екологічним законодавством України до природних об'єктів належать земля. її надра, ліси та інша нелісова рослинність, води, тваринний світ, атмосферне повітря, природно-заповідні об'єкти та ін. Право безпосередньо не впливає на природні об'єкти, його вплив виявляється через поведінку суб'єктів екологічних відносин. Екологічне право виступає регулятором відносин, тому що суб'єктами цих відносин є індивіди, колективи людей, органи управління, держава. У праві визначається міра можливої і належної поведінки суб'єктів екологічних відносин, що забезпечує оптимальне використання природних ресурсів. їх відтворення І охорону навколишнього природного середовища (екологічної системи). Законодавство передбачає внутрішню класифікацію кожного природного об'єкта. Так, у Земельному кодексі встановлена класифікація земель відповідно до їх цільового призначення; у Законі України "Про тваринний світ" подано розгорнуту класифікацію тваринного світу як об'єкта права. Аналогічні положення містяться в лісовому, гірничому, водному, природно-заповідному законодавстві. Класифікація природних об'єктів встановлена з метою визначення правового режиму кожного виду природного об'єкта, що сприяє підтримці екологічної стабільності. Земля належить до основних природних об'єктів і входить до складу єдиної екологічної системи як невід'ємна її частина. Поняття землі в земельному законодавстві не розкривається. Однак його слід розглядати в двох аспектах: як сукупність усіх природних багатств (планета) і як поверхневий ґрунтовий шар землі, який виконує екологічні, економічні (засоби виробництва, просторовий базис), культурно-оздоровчі функції. Земельне законодавство розраховане на правове регулювання використання поверхневого шару землі й водночас взаємодіє з водним, лісовим, надровим, тваринним, атмосферним, природно-заповідним, охоронним законодавством. Земельне законодавство виступає основною правовою формою земельних відносин. Земля як об'єкт права проявляється у різних сферах: при передачі земельних ділянок у власність або в користування; при вилученні земель у встановленому порядку для задоволення певних потреб: у процесі експлуатації земель з урахуванням їх цільового призначення тощо. Том; в законодавстві врахована специфіка правового регулювання використання земель сільськогосподарського призначення, населених пунктів, промисловості, земель лісового, водного фонду, земель держзапасу. Надра с самостійним природним об'єктом, частиною єдиної екологічної системи. У Кодексі України про надра встановлено, що надра — це частина земної кори, що розташована під поверхнею суші та дном водойомищ і простягається до глибин, доступних для геологічного вивчення та освоєння. З цього випливає, що законодавство про надра розраховано на ту частину надр, яка використовується для задоволення потреб держави, юридичних і фізичних осіб. Цю частину надр називають природними ресурсами. Однак не всі надра доступні для діяльності людини з технологічних, економічних та інших причин. Наприклад, у деяких регіонах України природний газ залягає на глибині 5 тис. метрів, видобування такого газу потребує великих коштів. Отже, цей газ можна розглядати як природний об'єкт, що існує об'єктивно, але не як природний ресурс, який можна використовувати. Тому надра можна підрозділити на дві групи: ті, що використовуються, та ті, що не використовуються з різних причин. Кодекс України про надра виділяє п'ять видів користування надрами залежно від цілей їх використання. Об'єктами права виступає та частина надр, яка може використовуватися для задоволення потреб суспільства. Води — частина природного середовища, яка виступає як гідросфера та складається з природних й штучних водойомищ. Усі води на території України складають її водний фонд, який включає до свого складу: поверхневі води — природні водойоми (озера), водотоки (річки, струмки): штучніводойоми (водосховища, ставки) і канали; інші водні об'єкти: підземні води та джерела; внутрішні морські води та територіальне море. Водні об'єкти є виключною власністю народу України і надаються лише у користування. Водні об'єкти поділяються на загальнодержавні і місцевого значення, що визначає різний їх правовий режим. Залежно від цільового призначення води поділяються на такі види: для питних цілей, промисловості, сільського господарства, транспорту, рибного і мисливського господарства, лікувально-оздоровчих цілей та ін. Відповідно до цієї класифікації видів водокористування у водному законодавстві встановленийправовий режим кожного виду водокористування. Використання вод здійснюється у порядку загального і спеціального водокористування. Об'єктами права водокористування є конкретні водоймища, надані у встановленому порядку відповідним суб'єктам з видачею певних документів або без їх видачі. Ліси належать до особливого природного об'єкта і складають також частину єдиної системи. У Лісовому кодексу ліс розглядається як сукупність землі, рослинності, у якій домінують дерева та чагарники, тварин, мікроорганізмів та інших природних компонентів, що у своєму розвитку біологічно взаємопов'язані, впливають один на одного і на навколишнє середовище. Уявляється, що таке визначення надто широке, схоже з визначенням поняття ландшафту. Більш переконливим є визначення, яке було дано свого часу відомими спеціалістами лісового господарства. Зокрема, ліс визначили як сукупність деревинних і чагарникових рослин, пов'язаних з грунтом і атмосферою. Дане визначення відбиває біологічну сутність лісу як самостійного природного об'єкта. Що ж до взаємозв'язків лісу з іншими природними компонентами, то усі природні об'єкти пов'язані між собою, тому вони й утворюють єдину екологічну систему. До лісового фонду не належать: усі види зелених насаджень у межах населених пунктів, які не віднесені до категорії лісів; окремі дерева і групи дерев, чагарники на сільгоспугіддях, садибах, присадибних, дачних і садових ділянках. Питання створення, охорони і використання таких насаджень регулюються іншими законодавчими актами. Атмосферне повітря є одним з основних І життєво важливих елементів навколишнього природного середовища. Воно складається з суміші газів (азоту, кисню тощо) і утворює зовнішню оболонку Землі як планети. Це один з природних об'єктів, обсяг якого не зменшується, він використовується для різних потреб і водночас поповнюється. Атмосферне повітря використовується для транспортних цілей, забезпечення життєдіяльності людей, викидання забруднюючих речовин у припустимих межах, як сировина тощо. Об'єктом права користування є атмосферне повітря в місцях проживання людини, діяльності підприємств і транспортних засобів. Не слід змішувати повітряний простір з атмосферним повітрям. Якщо атмосферне повітря є сумішшю певних газів, то повітряний простір, складає частину повітряної сфери, розташованої над сушею, водною територію України, тому є частиною території України. Тваринний світ належить до основних компонентів навколишнього природного середовища. Відповідно до Закону України "Про тваринний світ" до об'єктів права належить тваринний світ, об'єкти якого перебувають у стані природної волі, у неволі чи напіввільних умовах, на суші, у воді, грунті та повітрі, постійно чи тимчасово населяють територію України або належать до природних багатств її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони. До складу тваринного світу входять: хребетні та безхребетні тварини у всьому їх популяційному і видовому різноманітті та на всіх стадіях розвитку, які перебувають у стані природної волі; частини диких тварин (роги, шкіра тощо); продукти життєдіяльності Диких тварин (мед, віск тощо); залишки викопних тварин; нори, хатки, лігва, мурашники, боброві загати, інше житло та споруди тварин. Все перелічене є об'єктами екологічного права. Слід мати на увазі, що відносини у галузі використання, відтворення і охорони тваринного світу, який належить до сільськогосподарських, домашніх та інших тварин, що використовуються у господарських, наукових цілях тощо, регулюються іншим законодавством, і отже, ці види тварин не є об'єктами екологічного права. Природно-заповідний фонд є специфічним об'єктом екологічного права. Він являє собою сукупність природних об'єктів і комплексів, наділених режимом заповідання, і складається із заповідників, заказників, природних національних, ландшафтних парків, рослин та тварин, занесених до Червоної книги України. Правовий режим даного фонду визначений Законом України "Про природно-заповідний фонд України". Навколишнє природне середовища також є об'єктом екологічного права. Це сукупність усіх природних об'єктів, які перебувають у нерозривному зв'язку та створюють єдину екологічну систему. Головну увагу у Законі України "Про охорону навколишнього природного середовища" зосереджено на правовій охороні навколишнього природного середовища, тому об'єктом екологічного права є усе природне середовище. Специфіка правової охорони кожного природного об'єкта встановлена у екологічному законодавстві (Земельному, Водному, Лісовому кодексах, та інших законах). Суб'єктами екологічного права є різноманітні фізичні та юридичні особи. Суб'єкт права має характерні ознаки: він наділений юридичними правами та обов'язками; суб'єкт реально здатний брати участь у правовідносинах в екологічній сфері. Юридичні норми створюють обов'язкову основу участі суб'єктів екологічного права у відповідних правовідносинах (власності на природні ресурси, природокористуванні та ін.). Здатність володіння екологічними правами і обов'язками складає екологічну правоздатність, а здатність самостійно здійснювати екологічні права і обов'язки — екологічну дієздатність. У сукупності правоздатність і дієздатність створюють правосуб'єктність. Фізичні особи — це переважний різновид індивідуальних суб'єктів в екологічному праві. Вони за наявності певних умов можуть бути суб'єктами права власності на визначені в законодавстві природні ресурси, права користування природними ресурсами, на володіння екологічною інформацією; вони мають право на подання позовів до винних осіб про відшкодування збитків, заподіяних забрудненням природного середовища, тощо. В екологічному законодавстві конкретно визначені умови, за яких громадяни стають суб'єктами екологічного права. Так, у Законі України "Про тваринний світ" встановлено, що полювання в межах мисливських угідь здійснюється громадянами, які досягли 18-річного віку та отримали у встановленому порядку дозвіл на добування мисливських тварин (ст. 22). Юридичними особами, як суб'єктами є організації, підприємства, установи, наділені спеціальною правосуб'єктністю. Вони підрозділяються на державні, громадські, приватні, колективні та іноземні. Деякі з них володіють владними повноваженнями, наприклад, органи державного управління у галузі екології: інші виступають суб'єктами оперативно-господарськоїдіяльності. Правосуб'єктність органів, які виконують управлінські функції у сфері екології, визначається компетенцією. Дані суб'єкти підрозділяються на органи загальної і спеціальної компетенції. До перших належать Верховна Рада України, Президент України, Кабінет Міністрів України, місцеві органи влади і управління. До органів спеціальної компетенції належать органи, що вирішують спеціальні питання у галузі екології. Це міністерства, держкомітети, інші органи, які виконують еколого-управлінські функції. До суб'єктів екологічного права належать держава Україна, Автономна Республіка Крим, адміністративно-територіальні одиниці України (області, міста, райони). Так, відповідно до Закону України "Про тваринний світ" суб'єктом права загальнодержавної власності на тваринний світ є держава в особі Верховної Ради України. Суб'єктами екологічного права можуть бути іноземні юридичні особи, держави, міжнародні організації у сфері екології, громадяни, спільні підприємства, міжнародні об'єднання, організації з участю іноземних осіб. § 5. Принципи екологічного праваПринципи екологічного права — це виражені в його нормах основоположні положення, відповідно до яких здійснюється регулювання екологічних відносин. Еколого-правові принципи можуть офіційно закріплюватися у законодавстві або виводитися з його змісту. Принципи екологічного права спираються на загально-правові приписи, які враховуються при формуванні принципів галузі права. Оскільки екологічне право сформувалося як самостійна галузь права, то воно базується на своїх принципах. Поряд з тим екологічне право розділяється на підгалузі права, складні і прості правові інститути й під-інститути, тому підгалузі права і правові інститути мають такі свої принципи, які враховують певні специфічні ознаки у регулюванні відповідних видів екологічних відносин. Тому класифікація еколого-правових принципів може здійснюватися за різними ознаками, однак вона повинна спиратися на екологічне законодавство або виводитися з його змісту. Без урахування цього фактору проголошені принципи стають формою декларації держави або автора цих принципів. В останні роки в літературі стала приділятися підвищена увага дослідженню і класифікації еколого-правових принципів. Головним принципом є правове забезпечення досягнення гармонійної взаємодії суспільства і природи. Він складає основу для виникнення й формування інших принципів, які забезпечують гармонізацію суспільства і природи. Офіційно це положення закріплено у преамбулі Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища". Гармонійна взаємодія суспільства і природи — це об'єктивно існуючий зв'язок суспільства і природи, який припускає узгоджену діяльність людей з урахуванням законів природи, екологічно нормального витрачання природних ресурсів. їх відтворення і охорони. Не випадково в літературі звертається увага на основні компоненти гармонізації ставлення суспільства до природи: раціональне природокористування; якість природного середовища; оптимальний соціально-економічний розвиток регіонів; рівень здоров'я населення; трудовий потенціал тощо. Правове забезпечення гармонійної взаємодії суспільства і природи здійснюється за багатьма напрямками: встановлення екологічних нормативів на викиди в природне середовище; визначення лімітів на використання природних ресурсів; встановлення в правовому порядку правил використання природних ресурсів. їх відтворення, охорони тощо. Здійснення цього принципу разом з іншими принципами сприяє запобіганню згубних для природного середовища дій людини. Важливе значення має принцип правового закріплення належності природних ресурсів конкретним суб'єктам права для їх використання з метою задоволення екологічних, майнових та інших інтересів у межах закону. Належність природних об'єктів виступає у двох основних правових формах — у праві власності і праві користування. Основним власником природних ресурсів с держава, яка здійснює свої правомочності в інтересах усього народу. Деякі природні ресурси, наприклад, земельні ділянки, можуть передаватися у власність колективам громадян або індивідам. Однак більша частина суб'єктів є природо-користувачами. У законодавстві закріплено різні види природокористування, визначено права й обов'язки суб'єктів, форми захисту прав власників та природо-користувачів. Особливу роль відіграє принцип правового забезпечення раціонального та ефективного використанняприродних ресурсів усіма суб'єктами. Раціональність еколого-користування полягаєв тому, що кожен власник чи користувач природних ресурсів зобов'язаний у процесі їх використання додержуватися правових екологічних вимог, щоб не нашкодити навколишньому природному середовищу. В основі цього принципу лежить об'єктивнийчинник — взаємозв'язок усіх природних об'єктів, які утворюють у сукупності екологічну систему. Економічна ефективність виражається в отриманні найвищих економічних показників при експлуатації природних ресурсів з найменшими затратами. Раціональність та ефективність використання останніх — поняття взаємопов'язані, однак не тотожні. Раціональність охоплює головним чином екологічний, а ефективність — економічний аспект. Ці два поняттяслід розглядати стосовно будь-якого природного ресурсу, оскільки кожний природний об'єкт має свої специфічні риси, притаманні лише йому. Прицьому за недодержання даною принципу екологічним законодавством передбачаються заходи правового Принцип правішого забезпечення цільовоговикористання природних об'єктів полягаєу визначенні в правових нормах цілей їх експлуатації всіма суб'єктами. Цей принцип об'єднує два основні чинники: а) об'єктивну необхідність задоволення вимог суспільства, колективів людей та індивідів у продуктах харчування, сировині, естетичних, господарських та інших вимог за рахунок використання природних об'єктів: б) необхідність підтримання екологічної системи (природного середовища) у нормальному стані. Цільове використання природних об'єктів визначається державою у правових нормах земельного, водного, лісового, гірничого, тваринного, атмосферного, природно-заповідного та іншого законодавства. їх використання не за цільовим призначенням викликає застосування встановлених у законодавстві заходів правового впливу до винних осіб аж до вирішення питання про припинення права природокористування. Не менш важливу роль відіграє принцип правового забезпечення стимулювання власників і користувачів природних об'єктів щодо належного використання природних ресурсів, їх відтворення та охорони. Він виражається в юридичному закріпленні сукупності економічних заходів стимулювання за належне виконання суб'єктами своїх Прав та обов'язків, проведенні необхідних екологічних заходів, у застосуванні санкцій за порушення екологічних вимог і законодавства. Стимулювання слід розуміти у двох аспектах — використання заохочувальних заходів і застосування санкцій. Стимулювання означає спонукання суб'єктів права до здійснення позитивних дій. Це в повному обсязі стосується і сфери екології. Тому в екологічному законодавстві закріплено систему заходів як заохочення, так і застосування відповідних видів відповідальності — майнової, адміністративної, дисциплінарної, кримінальної, що передбачена відповідно в екологічному, адміністративному, трудовомуі кримінальному законодавстві. У екологічному законодавстві встановлено різні форми економічного стимулювання власників і користувачів природних ресурсів. Названі два аспекти стимулювання набули загального визнання й широко застосовуються на практиці. Серед інших принципів особливого значення набуває принцип правового забезпечення пріоритетності екологічних вимог щодо підтримки екологічної рівноваги, що означає першочерговість у здійсненні необхідних екологічних заходів серед інших соціально-економічних заходів. Поряд із цим пріоритетність має бути розумною, такою, що повинна враховувати обставини в конкретній ситуації.Сутність даної проблеми полягає у забезпеченні оптимального поєднання екологічних та економічних Інтересів держави, певного регіону, власників і користувачів природних ресурсів. Вищим пріоритетом виступає здоров'я людини, яке зараз багатов чому залежить від стану довкілля. Правовою основою екологічних пріоритетів с Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" та відповідні норми інших законів щодо навколишнього природного середовища. Принцип правового забезпечення стабільного (тривалого) використання природних ресурсів полягає втому, що їх власники і користувачі можуть бути позбавлені права власності і права користування тільки з підстав, передбачених законодавством та договорами у встановленому порядку. Законодавство дає вичерпний перелік таких підстав. У законодавстві встановлено різноманітні форми захисту порушених прав власників і користувачів природних ресурсів. Цей принцип забезпечує сумлінне ставлення суб'єктів права до їх використання, стимулює проведення заходів, що сприяють поліпшенню якості природного середовища та його окремих елементів. Принцип правового регулювання екологічної безпеки сприяє підтриманню такого стану навколишнього природного середовища, при якому забезпечується попередження погіршення екологічної обстановки і виникнення небезпеки для здоров'я людини. Екологічна безпека гарантується громадянам здійсненням широкого комплексу взаємопов’язаних політичних, державно-правових та інших заходів. В екологічному законодавстві визначено основні напрямки діяльності всіх органів управління, юридичних і фізичних осіб у здійсненні перелічених заходів. Важливим є також принцип правового забезпечення оптимального компенсування витрат держави на поліпшення якості природних ресурсів, їх відтворення, здійснення природоохоронних заходів та інших витрат у процесі забезпечення екологічної рівноваги на території України. Аледосить складно визначити точні еквіваленти за використання природних ресурсів, забруднення довкілля, на поліпшення якості природних об'єктів та їх відтворення, оскільки природні об'єкти в силузаконів природи само-поліпшують свій біологічно-екологічний стан. Тому ця компенсація і не передбачає точності у таких підрахунках, хоча спеціалісти в певних випадках і можуть оптимально визначити їх розміри. Принцип правового поліпшення комплексного підходу до використання і відтворення природних ресурсів, а також до охорони навколишнього природного середовища відкриває можливості використовувати як основні природні об'єкти, так і супровідні природні компоненти. У законах про відповідні природні ресурси вимоги комплексного підходу конкретизуються з урахуванням особливостей кожного природного об'єкта. Необхідність комплексного вирішення питань обумовлено тим, що екологічна система складається з декількох екологічних елементів. Тому комплексний підхід зумовлений певними об'єктивними екологічними чинниками. Особливого значення набуває єдність мри здійснені всіх екологічних заходів по охороні природного середовища, необхідний перелік яких передбачається в державних, міждержавних, регіональних, міських та інших екологічних програмах. § 6. Система екологічного праваПід системою екологічного права розуміють розміщення у певній логічній послідовності його структурних підрозділів. Система обумовлена змістом екологічних відносин, що виступають предметом екологічного права. Екологічне право як галузь права включає Загальну й Особливу частини, підгалузі права, складні і прості правові інститути, субінститути. Крім того, система екологічного права може розглядатися у таких чотирьох аспектах: як галузь права, галузь законодавства, навчальна дисципліна і як наука, що тісно пов'язані між собою, однак не тотожні. Труднощі в чіткому визначенні системиекологічного права виникають через відсутність єдиного основоположного нормативного акта, який регулював би екологічні відносини. Все більшого розвитку набуває тенденція надмірної диференціації екологічного законодавства. Таке становище з кодифікацією екологічного законодавства склалося щонайменше з двох причин: по-перше, деякі науковці стверджують, що екологічне право належить до комплексної галузіправа, яка включає такі самостійні галузі права, як земельне, водне, лісове, гірниче та ін.; по-друге, на сьогодні ще немає фундаментальних наукових розробок про уніфікацію екологічного законодавства, на які могли б спиратися законодавці у своїй законотворчій діяльності. Загальна частина екологічногоправа містить норми права, які регулюють питання, загальні для всіх видів екологічних відносин. Вона охоплює: а) загальну характеристику екологічних відносин та екологічного права як юридичної їх форми; б) джерела (форми) екологічного права; в) право власності на природні об'єкти; г) управління в галузі використання, відтворення й охорони природного середовища; г) загальні положення природокористування; є) правове забезпечення екологічної безпеки; є) правове забезпечення економічного механізму у сфері екології; ж) загальні питання охорони природного середовища, включаючи й відповідальність. Особлива частина містить правові норми, які регулюють окремі види екологічних відносин з урахуванням їх специфіки; зокрема,право користування землею, водою, надрами, лісом, рослинністю, тваринним світом, атмосферним повітрям, природно-заповідним фондом та інші види природокористування. Наводяться тут також міжнародні форми співробітництва в галузі екології, стисла характеристика міжнародних еколого-правових документів та їх співвідношення з екологічним законодавством України. Як уже зазначалося, екологічне право об'єднує у своєму складі відповідні підгалузі права, які являють собою сукупність правових норм, що регулюють однорідну групу екологічних відносин, яким притаманні свої специфічні риси, які с невід'ємною частиною загальнихекологічних відносин. Оскільки основу кожної групи відносин складають певні природні об'єкти зі своїми властивими тільки їм істотними рисами, це обумовлює необхідність конкретних юридичних правових форм. Підгалузева структура екологічного права забезпечує диференційований підхід до правового регулюваннявідповідних видів екологічних відносин. Екологічне право, його підгалузі об'єднують складні, прості правові інститути і педінститути. Вони можуть або входити до складу підгалузі,або ж посідати самостійне місце в системі екологічного права. Так, земельне право містить низку складних правових інститутів як-то: право користування землями, яке у свою чергу підрозділяєтьсяна прості правові інститути — право користування землями сільськогосподарського призначення, землями населених пунктів тощо. Правовий Інститут екологічної безпеки посідає самостійне місце в системі екологічного права. За таким же принципом систематизуються й інші підгалузі екологічного права. Система екологічного права як навчальна дисциплінав основному співпадає з системою даної галузі права. У перспективі може виникнути необхідність у створенні навчальних спецкурсів у межах екологічного права з метою вдосконалення навчального процесу та більш поглибленого вивчення конкретних питань, що відповідає вимогам практики (наприклад, здійснення права користування землями). Система екологічного права як еколого - правова наука також виходить із системи цієї галузі права. Вона являє собою систему наукових поглядів, правових ідей, концепцій, понять, а також знань закономірностей правового регулювання екологічних відносин, які утворюють предмет екологічного права. Еколого-правова наука сприяє вдосконаленню системи екологічного права як навчальної дисципліни, системи екологічного законодавства тощо. § 7. Загальна характеристика джерел екологічного праваДжерела права являють собою зовнішню форму вираження право - творчої діяльності держави, з допомогою якої воля законодавця стає обов'язковою для виконання. Найбільшпоширеним в Україні видом джерела права є нормативно-правові акти органів державної влади, які містять правові норми, розраховані на багаторазове застосування при регулюванні відповідних суспільних відносин. Під нормативно-правовими актами слід розуміти акти органів державної (публічної) влади, якими встановлюються (санкціонуються), вводяться в дію, змінюються чи скасовуються правила поведінки суб'єктів правовідносин у суспільстві. Саме цим нормативно-правові акти відрізняються від актів застосування права та від інших індивідуальних актів, розрахованих на одноразове застосування (дію), тобто "прив'язаних" до певних суб'єктів чи до конкретних обставин місця і часу. Наявність відповідних джерел права, тобто нормативно-правовихактів, що регулюють ті чиінші суспільні відносини, є свідченням існування відповідної самостійної галузі права. В Україні, як відомо, прийнята і діє велика кількість таких актів, які регулюють суспільні екологічні відносини і в своїй сукупності складають екологічне право як самостійну галузь вітчизняного права. Отже, джерелами екологічного права є прийняті уповноваженимидержавою органами нормативно-правові акти, які містять правові норми, що регулюють суспільні екологічні відносини відповідно до сучасно) екологічної поліг тики держави. Нормативно-правові акти як джерела екологічного права України не є однорідними. їх структура відображає складність, структуровану ієрархічність системи законодавства країни в цілому і охоплює правові акти різної юридичної сили та правової спеціалізації. Такі акти відображають структуру державної (публічної) влади, правовий статус і компетенцію органів, що їх видають, а також характер самих актів. Вони як джерела екологічного права знаходяться між собою в суворій ієрархічній підпорядкованості і взаємозалежності. Залежно від спеціалізації та призначення нормативно-правових актів, що регулюють суспільні екологічні відносини, їх можна розподілити на дві групи. До першої групи входять акти, переважна більшість норм яких спрямована на регулювання тих чи інших за характером екологічних відносин. Прикладом вказаних актів можуть бути Закон України від 13 грудня 2001 року "Про тваринний світ" тощо. Екологічні нормативно-правові акти, які входять до складу першої групи, можна умовно назвати спеціалізованими. Вони становлять переважну більшість актів як джерел екологічного права. Разом з тим суспільні екологічні відносини регулюються й нормативно-правовими актами, основне призначення яких полягає в регулюванні інших суспільних відносин (господарських, адміністративних та ін.) і які містять правові норми, присвячені регулюваннюпевних екологічних відносин або їх сторін. Саме ці актискладають другу групу. До нормативно-правових актів цієї групи належить Закон України "Про основи містобудування" та інші. Поява зазначених актів є відображенням об'єктивного процесу екологїзації господарського законодавства України, хоча в умовах сучасної економічної кризи розвиток цього процесу дещо зупинився. Масив нормативно-правових актів, всі або більшість правових норм яких спрямовані на регулювання суспільних екологічних відносин, також не є однорідним. У його структурі можна виділити загальні й екологічні нормативно-правові акти. До числа перших належать акти, спрямовані на охорону та використання навколишнього природного середовища як єдиного, інтегрованого об'єкту екологічних правовідносин. Екологічними нормативно-правовими актами є акти, що регулюють суспільні екологічні відносини, об'єктом яких виступають окремі види природних ресурсів: води, ліси, земля, рослинний і тваринний світ тощо. До екологічних нормативно-правових актів належать, наприклад, Кодекс України про надра, Закон України "Про охорону атмосферного повітря" та інші акти. Важливою особливістю екологічного права України є високий ступінь кодифікованості джерел екологічного законодавства. Основним галузевим актом екологічного законодавства є Закон України "Про охорону навколишнього природного середовища". Його головне завдання полягає у встановленні вихідних, принципових положень правового регулювання відносин у галузі охорони, використання і відтворення природних ресурсів, забезпечення екологічної безпеки, запобігання і ліквідації негативного впливу господарської та іншої діяльності на навколишнє природне середовище, збереження природних ресурсів, генетичного фонду живої природи, ландшафтів та інших природних комплексів, унікальних територій та природних об'єктів, пов'язаних з історико-культурною спадщиною. І хоча за формальними ознаками зазначений Закон не можна вважати ні основами екологічного законодавства, ні екологічним кодексом, він значною мірою виконує функції, характерні для кодифікованих нормативно-правових актів, що комплексно регулюють той чи інший вид суспільних відносин. Подальше удосконалення екологічного законодавства України тісно пов'язане з проведенням кодифікаційних робіт у тихгалузях екологічного законодавства, які ще не стали через ті чи інші причини предметом систематизації та кодифікації. Джерела екологічного права поділяються також на закони й підзаконні акти. В основу такого поділу покладена юридична сила нормативних актів. Маючи найвищу юридичну силу, закони посідають центральне місце в ієрархічній структурі законодавства, а всі інші нормативні акти видаються на основі, у розвиток і на виконання вимог законів. У зв'язку з цим останні називаються підзаконними актами. Верховенство законів в ієрархічній структурі законодавства України означає, що: 1) всі інші правові акти повинні виходити із законів і не суперечити їм; у разі розходження норм закону і підзаконного акту пріоритет мають норми закону; 2) закони приймаються єдиним законодавчим органом держави — 3) ніхто не вправі змінити чи скасувати закон, крім органу, який затвердив його.
НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ВНУТРІШНІХ СПРАВ ІНСТИТУТ КРИМІНАЛЬНО-ВИКОНАВЧОЇ СЛУЖБИ КАФЕДРА ЗАГАЛЬНО-ЮРИДИЧНИХ ДИСЦИПЛІН
ЗАТВЕРДЖУЮ Начальник кафедри загально-юридичних дисциплін
_________________
"____"___________ 20 р.
ПЛАН-КОНСПЕКТ ПРОВЕДЕННЯ ЛЕКЦІЙНОГО ЗАНЯТТЯ
Тема. Правова охорона земель З навчальної дисципліни:Екологічне право Категорія слухачів: курсанти 4-го курсу Навчальна мета: сприяти формуванню у курсантів методологічних знань щодо правової охорони земель, а також активізування курсантів до самостійного вивчення наукової та методичної літератури. Виховна мета:сприяти формуванню наукового світогляду, моральних, естетичних та інших якостей особистості, виховувати активність до одержання знань майбутнього спеціаліста, прищеплення інтересу до вивчення дисципліни. Розвивальна мета: розвивати інтелектуальні здібності, культуру мовлення та спілкування, пам’ять, увагу, творчий склад мислення, спостережливість, логічне осмислення основних понять та термінів, вміння сприймати та аналізувати матеріал. Навчальний час: 2 години. Навчальне обладнання, ТЗН: комп’ютерна техніка. Наочні засоби: підручники, навчальні посібники, плани проведення семінарських і практичних занять з дисципліни " Екологічне право". Міжпредметні та міждисциплінарні зв’язки: теорія держави та права, конституційне право, цивільний процес, господарське право.
Література:
КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЇ
§ 1. Земля як об'єкт інтеграційного та диференційованого правового регулюванняЗемельний кодекс (ЗК) України (від 25 жовтня 2001 р.) визначає, що завданням земельного законодавства є регулювання земельних відносин з метаю створення умов для раціонального використання й охорони земель, рівноправного розвитку всіх форм власності на землю та господарювання, збереження родючості ґрунтів, поліпшення природного середовища, охорона прав громадян, підприємств, установ і організацій на землі. Не дуже щедрою щодо цього питання є навчальна та спеціальна юридична література попереднього періоду. Наприклад, у підручнику “Земельне право” за редакцією Н.Д. Казанцева і А.А. Рускола переважає думка, згідно з якої земля є всезагальною умовою праці, операційним базисом та основним засобом виробництва в деяких галузях народного господарства. Схожі погляди домінували й у інших навчальних та наукових виданнях. У цьому плані заслуговує на увагу визначення поняття “земля”, яке наведене у Законі України "Про охорону земель" від 19 червня 2003 р. Земля — це поверхня суші з грунтами, корисними копалинами та іншими природними елементами, що органічно поєднані та функціонують разом з нею. Охорона земель здійснюється на основі комплексного підходу до угідь як до складних природних утворень (екосистем) з урахуванням цілей і характеру їх використання, зональних і регіональних особливостей. Це повністю відповідає положенням Закону України “Про охорону навколишнього природного середовища”, згідно з яким державній охороні і регулюванню використання на території Україна підлягає навколишнє природне середовище, природні ресурси, як залучені в господарський обіг, так і не використовувані в народному господарстві в даний період зокрема земля, ландшафти та інші природні комплекси. Отже, земля, з однієї сторони, виступає як самостійний об'єкт господарського використання, а з іншої — є складовою довкілля, яка сприяє формуванню складних природних утворень, тобто екологічних систем, справляє біологічний вплив на створення ландшафтів та інших природних комплексів — заповідників, заказників, пам'яток природи, заповідних урочищ, штучно створених систем — дендропарків, ботанічних садів, зоопарків, парків-пам'ятників садово-паркового мистецтва, рекреаційних, лікувальних, оздоровчих зон тощо. У цьому аспекті йдеться про особливості землі як певної території, що акумулює в собі інші природні утворення, використання властивостей яких спрямовується на задоволення матеріальних, духовних, пізнавальних, рекреаційних, оздоровчих, лікувальних, спортивних, туристичних та інших потреб людини і суспільства. Це свідчить про чітке юридичне закріплення викладених вище особливостей землі як складової просторової частини довкілля. Викладене дає підставу стверджувати, що земля в життєдіяльності людини виконує й інші, зокрема соціально-екологічні, функції. Так, вона становить матеріальну основу для існування і функціонування багатьох інших природних компонентів, які за своїми природними властивостями формують біосферу, тобто сферу життя для людини та інших живих організмів. Таким чином, земля є незаперечною умовою, засобом, джерелом та місцем життєдіяльності людини, існування інших живих біологічно активних організмів та об'єктів неживої природи (надр та ін.). Наявність на землі унікальних природних лікувальних, оздоровчих факторів розширює можливості її використання для задоволення лікувально-оздоровчих, рекреаційних та інших потреб людини (пізнавальних, естетичних, туристичних тощо). Маю звернути увагу й на те, що земля виконує роль головного (основного) засобу виробництва не тільки в сільському господарстві, тобто аграрному секторі економіки, але й не меншою мірою в лісовому господарстві. Використання земель в аграрно-промисловому виробництві зумовлюється пріоритетом земель сільськогосподарського призначення. Адже, як зазначено у ЗК України, землі, придатні для потреб сільського господарства, повинні надаватися насамперед для сільськогосподарських цілей, а їх визначення провадиться на підставі даних державного земельного кадастру. При цьому вилучення вказаних земель, зокрема ріллі, земельних ділянок, зайнятих багаторічними насадженнями, для несільськогосподарських потреб допускається як виняток за межами населених пунктів за рішенням Верховної Ради України, а вилучення особливо цінних продуктивних земель не допускається взагалі. Аналогічними є вимоги щодо вилучення земельних ділянок, зайнятих лісами першої групи та лісами з особливим режимом лісокористування для шлей; не пов'язаних із веденням лісового господарства. Це допускається, як виняток, також за рішенням Верховної Ради України. Такий режим обумовлюється тим, що землі лісового фонду, тобто земельні ділянки, вкриті лісом, а також не вкриті лісом, але надані для потреб лісового господарства, мають використовуватися за цільовим призначенням саме для ведення лісового господарства. При цьому верхній шар ґрунтового покриву є біологічною основою для продуктивності лісових ресурсів та важливою ознакою поняття лісу. Тож не випадково, що правове регулювання використання, відтворення і охорони земель лісового фонду переважно здійснюється нормами Лісового кодексу, що надають пріоритет організації ведення лісового господарства виключно на землях лісового фонду з обов'язковим дотриманням ефективного використання, відтворення та охорони лісових угідь і природних властивостей лісових ресурсів для забезпечення життєдіяльності людини та суспільства. Важливою ознакою поняття «землі», як зазначалося вище, є її просторове поширення для розміщення галузей народного господарства. У чинному ЗК України передбачена сукупність норм, які встановлюють правовий режим земель промисловості, транспорту, зв'язку, комунікаційного та іншого призначення, а також для потреб оборони. Проте вказаний стандарт не враховує тієї важливої ознаки, то земля виступає просторово-територіальною базою, тобто операційною основою для розміщення і функціонування населених-пунктів, зокрема сільських населених пунктів, селищ та міст, хоча це чітко простежується з аналізу чинного земельного законодавства. ЗК України містять спеціальний розділ «Землі населених пунктів», у якому, зокрема, містяться норми про землі міст; землі селищ міського типу; землі сільських населених пунктів. Не брати до уваги цієї юридичної обставини не можна, оскільки земельні ділянки у цьому аспекті сприяють розвитку системи розселення в Україні, упорядкуванню демографічних процесів і лише, частково виконують операційну функцію для розміщення окремих об'єктів галузей народного господарства, переважно на землях міст, та селиш міського типу. Проте цією констатацією не обійтись, оскільки значна частина об'єктів на землях населених пунктів призначена для обслуговування житлового фонду, соціальної інфраструктури, розвитку різних, форм самоврядування, комунально-побутового обслуговування населення. Отже, земля є операційною базою не тільки для розміщення галузей народного господарства, а й для системи розселення в країні шляхом створення сільських та міських поселень (міст і селищ міського типу). В такому плані зростає соціальна роль землі і саме ця ознака є основою правового регулювання земельних правовідносин з точки зору його диференціації за цільовим призначенням. Однак земля не тільки інтегрує в своїй основі різні корисні властивості, що спрямовуються на забезпечення економічних, соціальних, екологічних інтересів суспільства і громадянина, а й характеризується відповідним диференційованим режимом залежно від функціонального її використання і цільового призначення. Саме з них позицій ЗК України поділяє всі її землі за відповідними категоріями: 1) землі сільськогосподарського призначення — землі, що надаються для потреб сільського господарства або призначені для цієї мети; 2) землі поселених пунктів — земельні ділянки, розташовані з відповідно в межах міста, селища міського типу та сільського населеного пункту, визначені в порядку землевпорядкування; 3) землі промисловості, транспорту, зв'язку, оборони та іншого призначення — землі, надані в установленому порядку підприємствам промисловості, транспорту, зв'язку, оборони та іншим організаціям, установам для розміщення на них об'єктів виробничого, комунального, культурно-побутового та іншого несільськогосподарського призначення і здійсненне ними завдань спеціального призначення; 4) землі природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення — земельні ділянки, на яких розташовані об'єкти природно-заповідного фонду, або які мають природні лікувальні фактори, сприятливі для організації профілактики та лікування, чи призначені для організованого масового відпочинку населення і туризму, або на яких розташовані історико-культурні заповідники, меморіальні парки, інші об'єкти і пам'ятки історико-культурного призначення; 5) землі лісового фонду — землі, вкриті лісом, а також не вкриті лісом, але надані для потреб лісового господарства; 6) землі водного фонду — землі, зайняті водними об'єктами, болотами й водогосподарськими спорудами, та виділені по берегах водойм ділянки під смуги відведення, прибережні смуги та інші зони охорони; 7) землі запасу — землі, не передані у власність або не надані в постійне чи тимчасове користування, або використання яких на вказаних юридичних титулах припинено у встановленому законом порядку. У складі земель України за чинним ЗК України необґрунтоване не виділяються й землі державного матеріального резерву, які мають значення для диференційованого правового регулювання та режим яких визначено Законом України від 24 січня 1997 р. “Про державний матеріальний резерв”[1]. Відповідно до вказаного Закону земельні ділянки, на яких розмішені запаси державного матеріального резерву незалежно від їх місцезнаходження, а також підприємства, установи, організації та інші об'єкти, що входять до системи державного резерву, є державною власністю і не підлягають приватизації. Отже це є земельні ділянки, що належать державі на праві власності як територіальна основа для розміщення запасів державного матеріального резерву та відповідних об'єктів і підприємств, установ і організацій, які входять до цієї системи для виконання визначених законодавством завдань, зокрема, забезпечення потреб держави в особливий період, надання державної підтримки окремим галузям народного господарства та юридичним особам з метою стабілізації економіки в разі тимчасових порушень термінів постачання важливих видів сировини і паливно-енергетичних ресурсів, продовольства тощо, надання гуманітарної допомоги, а також забезпечення першочергових робіт під час ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій. Важливо, що вказані земельні ділянки, враховуючи їх надзвичайне цільове використання, не підлягають відчуженню у держави у процесі реформування земельних правовідносин, що і слід закріпити у законодавчому акті про землю в Україні. Очевидно, що сьогодні актуальним є вирішення питання щодо встановлення правового режиму цієї категорії земель з тим, щоб нейтралізувати причини виникнення земельних конфліктів (колізій), зокрема земель культового призначення (церковних, монастирських тощо). Потребує свого вирішення і питання правового режиму земель родовищ корисних копалин, торф'яного фонду і водно-болотних угідь, мисливського фонду та особливо деградованих земель. У ЗК України передбачається, що земельні ділянки, які зазнали радіоактивного і хімічного забруднення, на яких не забезпечується одержання чистої продукції, підлягають вилученню з сільськогосподарського обороту. Виробництво сільськогосподарської продукції на цих землях забороняється. Видається, що такою ж мірою ці землі непридатні й для здійснення інших видів діяльності, проживання тощо, беручи до уваги те, що фактично вони є екологічно небезпечними. Потрібно зазначити, що чинне земельне законодавство України використовує категорію “земельні ділянки” як найбільш деталізовану частину різних категорій земель, які з точки зору конкретних земельних правовідносин є об'єктами, на які спрямовуються інтереси відповідної фізичної та юридичної особи та стосовно яких встановлюється їх земельна правосуб'єктність і оформляється відповідний юридичний титул — право власності чи право землекористування. ЗК України диференціює земельні ділянки як за формами права власності на них, так і за суб'єктним складом із зазначенням їх цільового використання або фіксує їх назву з точки зору їх місця в складі відповідних категорій земель. Зважаючи на це, можна виділити земельні ділянки, які можуть належати на праві власності громадянам та юридичним особам, зокрема: фермерських господарств; особистих підсобних господарств; присадибні; садівницькі; гаражні; дачні; територіальних громад; колективних сільськогосподарських підприємств; кооперативів; садівницьких товариств; сільськогосподарських акціонерних товариств, на яких розміщені об'єкти незавершеного будівництва; автозаправні станції, що реалізують пально-мастильні матеріали виключно населенню; для зайняття підприємницькою діяльністю тощо. Досить розгалуженою є система земельних ділянок, які використовуються на юридичному титулі права землекористування, окремі назви яких відображають характер та особливості їх правового режиму: земельні ділянки для зайняття традиційними народними промислами, сінокоси, пасовища, городи, орендні земельні ділянки, земельні ділянки житлових та інших кооперативів, смуги відводу, смуги земель, зелені зони, лісові угіддя, берегові смуги, прибережні смуги, земельні ділянки загального користування та ін: Кожній з перелічених земельних ділянок притаманний свій правовий режим, тобто встановлений законодавством порядок, що визначає правосуб'єктність різних осіб щодо їх використання як об'єкта права власності, землекористування, в тому числі оренди, відновлення й охорони. Земельна ділянка вказує на її належність до більш загальної категорії — землі, здатної ділитись на частини (ділянки) і виконувати відповідну функцію. Тому термін “земельна ділянка” має важливе значення для характеристики категорії “земля”, оскільки є її складовою частиною як частка цілого, що відбиває особливості її цільового використання, об'єкта конкретних життєвих правовідносин і юридично закріплену “персоніфікацію”, тобто приналежність її конкретному носію прав і обов'язків, а також реалізації правомочностей щодо володіння і користування (право землекористування) або володіння, користування і розпорядження (право власності). Таким чином, земельна ділянка — це індивідуально визначена і юридично відособлена частина відповідної категорії земель, яка належить на певному юридичному титулі (праві власності чи праві користування) конкретній особі і використовується (експлуатується) відповідно до цільового призначення, та межі якої визначені на місцевості відповідно до затвердженої в установленому порядку земельно-впорядної документації*. Отже, земля може розглядатися як інтегрований та диференційований об'єкт, що обумовлює необхідність її правової регламентації. З огляду на викладене можна виокремити такі узагальнені ознаки поняття “земля”: 1) головна матеріальна основа (база) навколишнього природного середовища (довкілля); 2) територіально розгалужений простір, що визначається особливістю природної структури (рельєфу); 3) частина довкілля з наявним різноманітним ґрунтовим покривом (ґрунтом), що формує природні та антропогенні ландшафти; 4) база для формування, розвитку і поширення рослинності, водних об'єктів, корисних копалин, інших природних компонентів, які за своїми природними властивостями створюють сферу життя (біосферу) і використовуються на праві загального землекористування громадян; 5) матеріальна основа територіальної цілісності, суверенітету національної безпеки держави у межах її кордону та адміністративно-територіального поділу; 6) об'єкт, диференційований на окремі категорії за цільовим використанням, та земельні ділянки, які перебувають на праві власності українського народу або уповноваженого ним органу — держави для задоволення суспільних інтересів, і праві колективної приватної власності в частині задоволення корпоративних, культових та різних індивідуальних потреб; 7) матеріальна основа місцевого самоврядування та об'єкт комунальної власності різних територіальних громад; 8) частина біосфери, яка: а) є основним засобом виробництва в сільському, лісовому господарстві та в інших галузях господарювання; б) є операційною основою для системи розселення, в тому числі садівницьких поселень, розміщення галузей народного господарства, державного матеріального резерву і шляхів сполучення; в) виконує роль місця, джерела, засобу й умови існування живих організмів, життєдіяльності людини, забезпечення її духовних і матеріальних потреб; 9) стан поверхневого покриву, що потребує в разі деградації здійснення заходів щодо відвернення небезпечного впливу на населення та якість довкілля. Таким чином, “земля” (в юридичному значенні) — головна територіально-просторова частина довкілля (навколишнього природного середовища) у межах території України, матеріальна основа її територіальної цілісності, суверенітету й національної безпеки, що характеризується особливістю природної структури — ґрунтового покриву, розміщення, поширення рослинності, водних об'єктів, корисних копалин та інших ресурсів, які формують сферу життя для людини та інших живих організмів, природні властивості якої використовуються на праві загального землекористування, диференціюється на окремі земельні ділянки (частини), які перебувають у власності українського народу або уповноваженого ним органу — держави для задоволення загальнолюдських інтересів або на праві колективної і приватної власності з метою забезпечення корпоративних і особистих прав людини та права комунальної власності територіальних громад як матеріальної основи місцевого самоврядування, виступає основним засобом виробництва у сільському господарстві та інших галузях господарювання, операційною базою для системи розселення, в тому числі садівницьких поселень, розміщення галузей народного господарства, державного матеріального резерву та шляхів сполучення, є невід'ємною умовою, місцем, засобом і джерелом існування живих організмів, життєдіяльності людини, забезпечення її духовних і матеріальних потреб і вимагає у разі деградації здійснення заходів щодо відвернення небезпечного впливу на населення та якість довкілля.
§ 2. Правові засади набуття права власності на земельні ділянкиІснування різних організаційно-правових форм придбання земельних ділянок і відповідне набуття прав на земельні ділянки — невід'ємна складова реформування земельних правовідносин, що свідчить про демократизацію суспільства, послаблення централізації державної влади, розвиток місцевого самоврядування та демонополізацію права державної власності на землю. Це об'єктивно зумовлює розширення правових форм приватної і комунальної власності на земельні ділянки, закріплення в чинному законодавстві певного приватного та корпоративного інтересу до землі та оформлення відповідних прав фізичних і юридичних осіб на неї. Інтерес до землі різних прошарків суспільства обумовлює в свою чергу невпинний процес законотворчої діяльності щодо уніфікації різними правовими способами процесу набуття прав на земельні ділянки залежно від їх цільового призначення, правового режиму і приналежності до відповідної категорії земель. На тлі приватизаційних процесів почали модифікуватися різні форми переходу прав на землю від держави до громадян і юридичних осіб, що мало наслідком запровадження в законодавстві категорії так званої «платної приватизації», що фактично призвело до перегляду змісту відповідних юридичних понять. Не випадково в чинному законодавстві, в науковій та спеціальній літературі через вади юридичної техніки почали застосовуватися поряд із терміном «приватизація» й інші замінники — «платна приватизація», «передача земельних ділянок (земель) у власність шляхом викупу», «продаж земельних ділянок» як тотожні приватизації, що призвело до свідомого чи несвідомого «засмічення» чинного законодавства та плутанини в практиці його застосування. Очевидним є правотворчий абсурд, адже, скажімо, купівля-продаж як форма набуття права на землю має свою історію та юридичну природу, чіткі ознаки, які ніяким чином не пов'язані зі змістам правового розуміння приватизації землі. Варто зазначити, що законодавець досить-таки непевно закріплює можливість набуття прав на землю як широкої категорії відчуження земельних ділянок у одних власників та набуття і оформлення прав на них іншими фізичними і юридичними особами, тобто застосовує не словосполучення в контексті широкого поняття, яке може ототожнювати різні процедури переходу прав на земельні ділянки від одних суб'єктів до інших поряд із приватизацією земель. Застосування словосполучення «придбання земельної ділянки» більшою мірою характеризує власне факт фізичної зміни власника відповідної земельної ділянки. Таким чином, придбання земельної ділянки може здійснюватися певним способом, шляхом визначення конкретної організаційно-правової форми опосередкування юридичної можливості набуття особою відповідного права (у даному випадку — права власності) на земельну ділянку та проходження відповідної процедури. Набуття прав на земельні ділянки має свої юридичні особливості, оскільки за чинним законодавством значною мірою пов'язується з розпорядчою діяльністю органів центральної та місцевої виконавчої влади, що і відрізняє вказаний процес від купівлі-продажу та інших форм відчуження земельних ділянок із диспозитивністю суб'єктів зазначених правовідносин. Набуття прав на земельні ділянки обов'язково передбачає прийняття відповідного управлінського рішення, тобто специфічної форми дозволу уповноваженого органу держави, органів місцевого самоврядування, яке виступає як обов'язкова юридична підстава для подальшого укладання договору на відчуження земельної ділянки та юридичного оформлення на неї відповідних суб'єктивних прав. Таким чином, у процесі набуття прав на земельні ділянки поєднуються різноманітні дії управлінського, матеріально-правового, процедурно (процесуально)- правового і цивільно-правового характеру, що спрямовані на зміну або припинення права власності держави на землю та його виникнення у визначених законодавством фізичних і юридичних осіб. Аналіз чинного законодавства в цій сфері дає підстави для висновку, що набуття прав на земельні ділянки спрямовується на виникнення переважного права приватної та колективної власності громадян та їх об'єднань або ж різних юридичних осіб на землю, що проводять діяльність, пов'язану з використанням земельної ділянки, або ж на об'єкти, що знаходяться на ній. Треба зазначити й те, що набуття прав на землю передбачає виникнення права власності не взагалі на землю чи категорію земель, а на конкретно визначену і юридичне відокремлену в земельно - правових документах земельну ділянку. Особливістю набуття прав на земельні ділянки є і наявність чітко визначеної в законодавстві процедури, тобто порядку здійснення юридичних дій, за яких у суб'єктів виникають повноваження щодо володіння, користування і розпорядження цією земельною ділянкою. Такі юридичні процедури мають спільні ознаки, проте різняться за суб'єктним складом, правовим режимом земель земельної ділянки і колом прав та обов'язків правосуб'єктних осіб. Набуття прав на земельні ділянки має чітко фіксований компенсаційний характер щодо виконання конкретних дій та надання послуг — використання матеріалів, їх транспортування, обмін, зберігання, замовлення, надпису, посвідчення, реєстрації тощо за рахунок коштів заінтересованих осіб. Характерна і та обставина, що набуття прав на землю здійснюється поза межами процедурне-правового забезпечення приватизації земельних ділянок. Незаперечним є і той факт, що набуття прав на земельні ділянки створює умови для розширення кола їх власників, прискорює формування ринку землі, залучення земельних ділянок до товарно-грошового обігу, сприяє наповненню бюджетів додатковими фінансовими коштами і розширює сферу активної юридичної практики консультативних, консалтингових фірм і нотаріальних контор. Юридичною базою набуття прав на земельні ділянки є норми Земельного кодексу (ЗК) України, інших законів та підзаконних актів. 1. Відповідно до ЗК України громадяни можуть набувати право власності на земельні ділянки у разі: з) одержання їх у спадщину; б) одержання частки землі у спільному майні подружжя; в) купівлі-продажу, дарування та обміну. 2. Допускається придбання земельних ділянок у власність у місцевих рад для ведення фермерського господарства, розмір яких перевищує середню земельну частку. Крім того, існує можливість придбання за плату земельних ділянок у приватну власність із земель запасу. 3. Придбання земельних ділянок можливе шляхом їх викупу місцевими радами та Верховною Радою України за згодою власників землі і землекористувачів. 4. Перехід права власності на земельну ділянку може здійснюватися у зв'язку з переходом права власності на будівлю і споруду. 5. Придбання земельних ділянок і набуття права власності на них може провадитися за спеціальними процедурами, передбаченими: а) Законом України від 14 вересня 2000 р. “Про особливості приватизації об'єктів незавершеного будівництва”; б) указами Президента України: - від 29 грудня 1993 р. “Про приватизацію автозаправних станцій, що реалізують пально-мастильні матеріали виключно населенню”[2]; - від 12 липня 1995 р. “Про приватизацію та оренду земельних ділянок несільськогосподарського призначення для здійснення підприємницької діяльності”[3]; - від 19 січня 1999 р. “Про продаж земельних ділянок несільськогосподарського призначення”[4]. І. Правові моделі процедури придбання земельних ділянок у власність та набуття права власності на них Порядок придбання земельних ділянок та набуття права приватної власності на земельні ділянки у спадщину, одержання їх у спільному майні подружжя, внаслідок укладення договору купівлі-продажу, дарування, обміну земельними ділянками, визначається відповідно нормами Цивільного кодексу України та Сімейним кодексом України. П. Особливості набуття прав на земельні ділянки для зайняття фермерським господарствам або особистого підсобного господарства Придбання земельних ділянок громадянами понад норму, яка приватизується безкоштовно, здійснюється з урахуванням вимог норм наведених вище законів з метою ведення фермерського господарства, особистого підсобного господарства шляхом їх викупу відповідно до Порядку викупу земельних ділянок громадянами (понад норму, яка приватизується безкоштовно) для ведення фермерського або особистого підсобного господарства, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 24 січня 2000 р.[5]. Умови викупу громадянами земельних ділянок, які перевищують норму, що приватизується безкоштовно, для ведення фермерського та особистого підсобного господарства: а) викупу піддягають земельні ділянки, що надані цим громадянам, які користуються ними відповідно до чинного законодавства та правовстановлюючих документів; б) це мають бути земельні ділянки, які перевищують встановлені норми земель, що підлягають приватизації: — середню земельну частку для ведення фермерського господарства; — 0,60 га земельної ділянки для ведення особистого підсобного господарства; в) викуп здійснюється за бажанням відповідних громадян; г) вартість земельної ділянки визначається в межах її грошової оцінки з урахуванням якості та місцезнаходження. Процедура викупу передбачає: 1. Подання громадянами заяви (клопотання) до сільської, селищної або міської ради або уповноваженого нею органу за місцем розташування земельної ділянки. У заяві зазначаються: — найменування ради, до якої вона подається; — прізвище, ім'я, по батькові покупця; — паспортні дані (серія, номер); — дата його видачі та орган, який його видав; — місце проживання особи; — ідентифікаційний номер покупця. Зміст заяви включає: — прохання покупця продати йому відповідну земельну ділянку; — площу земельної ділянки в гектарах; — цільове призначення земельної ділянки; — місцезнаходження в межах відповідної ради. До заяви додаються такі документи: — Державний акт на право постійного користування земельною ділянкою або договір оренди землі; — рішення відповідної ради про надання земельної ділянки в користування в разі відсутності Державного акта на право землекористування; — кадастровий план земельної ділянки; — копія свідоцтва про державну реєстрацію фермерського господарства; — список покупців із визначенням частки кожного в разі придбання земельної ділянки в спільну власність. Заява має містити: — підпис заявника, його ініціали та прізвище; — дату та рік подання. У заяві також зазначаються: — дата і номер реєстрації заяви; — посада особи, яка прийняла заяву, її підпис, ініціали та прізвище. б) У клопотанні про продаж земельної ділянки мають міститися основні реквізити покупця — юридичної особи, зокрема: — найменування та місцезнаходження; — банківські реквізити, ідентифікаційний код; — організаційно-правова форма: — підпис керівника, його ініціали та прізвище. У разі придбання земельної ділянки в спільну власність до клопотання додається список покупців із визначенням частки кожного з них. 2. Розгляд та прийняття у місячний термін рішення відповідною радою: а) про продаж земельної ділянки; б) про відмову у продажу земельної ділянки, якщо: — не подані документи, необхідні для прийняття рішення щодо продажу земельної ділянки: — виявлені недостовірні відомості в поданих документах. 3. Рішення сільської, селищної, міської ради або уповноваженого нею органу є підставою для укладання договору купівлі-продажу між відповідним продавцем та покупцем. 4. Організація купівлі-продажу земельної ділянки державними органами земельних ресурсів. 5. Визначення вартості земельної ділянки державними органами земельних ресурсів відповідно до Методики грошової оцінки земель сільськогосподарського призначення та населених пунктів (тимчасової), затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 23 березня 1995 р.[6]. Методики грошової оцінки земель несільськогосподарського призначення (крім земель населених пунктів), затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 30 травня 1997 р.[7] та Методики експертної грошової оцінки земельних ділянок несільськогосподарського призначення, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 16 червня 1999 р.[8] 6. Сплата покупцем повної вартості земельної ділянки або за згодою сторін із розстроченням платежу. 7. Укладання договору купівлі-продажу земельної ділянки. 8. Нотаріальне посвідчення договору купівлі-продажу земельної ділянки. 9. Юридичне оформлення Державного акта на право приватної власності на землю. 10. Державна реєстрація Державного акта па право приватної власності у відповідній Книзі., 11. У разі прийняття рішення про відмову у продажу земельної ділянки для ведення фермерського господарства, особистого підсобного господарства відповідна місцева рада зобов'язана у десятиденний термін довести його до відома покупця у письмовій формі. 12. Рішення про відмову в продажу вказаної земельної ділянки, або залишення заяви без розгляду у термін більше місяця є підставою його оскарження в судовому порядку. III. Особливості викупу земельних ділянок з метою передав їх у власність громадянам, підприємствам, установам, організаціям Основні умови викупу земельних ділянок: а) такий викуп може здійснюватися тільки за згодою власників земельних ділянок та землекористувачів; б) підставою для викупу є рішення місцевих рад та Верховної Ради України; в) викуп земельних ділянок, що перебувають у колективній або приватній власності, для державних і громадських потреб провадиться відповідними радами за рахунок коштів місцевих бюджетів; г) за рішенням сільської, селищної ради викуп земельних ділянок можливий: - із земель сіл і селиш, за винятком особливо цінних продуктивних земель та зайнятих природними та історико-культурними об'єктами; - за межами сіл і селищ у разі передачі їх у власність для: будівництва шкіл, лікарень, підприємств торгівлі та інших об'єктів, пов'язаних з обслуговуванням населення; сільськогосподарського використання; ведення фермерського господарства; особистого підсобного господарства; індивідуального житлового будівництва; дачного і гаражного будівництва; індивідуального та колективного садівництва, крім випадків, коли не відноситься до повноважень інших рад або стосується особливо пінних земель, що охороняються; д) за рішенням міської ради можливий викуп земель у межах міста для всіх потреб, крім ріллі, земельних ділянок, зайнятих багаторічними насадженнями, та особливо цінних продуктивних земель і земель, що охороняються; е) за рішенням районної, міської ради, в адміністративному підпорядкуванні якої є район, викуп можливий з метою передачі у власність земельних ділянок для ведення фермерського господарства. Процедура викупу земель з метою передачі їх у власність громадянам та визначеним у законодавстві юридичним особам; 1. Заінтересовані у викупі земельних ділянок особи звертаються з клопотанням до відповідної місцевої ради про попереднє погодження міст, розташування відповідних об'єктів. До клопотання додаються необхідні матеріали і розрахунки: а) витяг з проекту районного планування або проекту планування та забудови населеного пункту; б) копія плану земельної ділянки з нанесенням на ній варіантів розміщення об'єкта із зазначенням площі, яка підлягає викупу; в) склад угідь земельної ділянки, що підлягає викупу; г) умови викупу земельної ділянки. 2. Розгляд відповідною місцевою радою у місячний термін клопотання, поданих матеріалів й розрахунків; у разі згоди місцева рада дає дозвіл на підготовку матеріалів попереднього погодження місця розташування об'єкта. 3. Вказані особи погоджують місце розташування об'єкта, розміри земельної ділянки, умови викупу із; а) власниками землі або землекористувачами; б) районними (міськими) спеціально уповноваженими органами: — землевпорядними; — у сфері екології і природних ресурсів; — санітарними; — архітектури. 4. Передача відповідних погоджених матеріалів до сільської, селищної, міської ради на розгляд і погодження місця розташування об'єкта та розмірів земельної ділянки в межах наданих повноважень щодо вилучення та викупу земельної ділянки. 6. Розгляд та погодження місця розташування об'єкта і розмірів земельної ділянки, а у разі, якщо це відноситься до повноважень інших за підпорядкованістю рад, відповідна місцева рада готує свій висновок і подає для погодження до районної, міської ради, в адміністративному підпорядкуванні якої є район. 6. Розгляд вказаних матеріалів у місячний термін районною (міською) радою та погодження місця розташування об'єкта, під який викуповується земельна ділянка, внесення рішення про викуп земельної ділянки або подання висновку до обласної ради. 7. За наслідками попереднього погодження клопотання і обґрунтовуючих матеріалів відповідна рада дає дозвіл на складання проекту відведення земельної ділянки у місячний термін з часу їх отримання. 8. Укладання угоди з проектною землевпорядною організацією на складання проекту відведення земельної ділянки. 9. Погодження проекту відведення земельної ділянки з власником землі або землекористувачем і передача його на розгляд відповідної сільської, селищної, міської ради. 10. Розгляд відповідною місцевою радою проекту відведення земельної ділянки і прийняття рішення про її вилучення, викуп і передачу у власність заінтересованих осіб. 11. Укладання угоди про викуп земельної ділянки з її власником, внесення плати відповідно до проведеної експертної грошової оцінки землі, нотаріальне посвідчення договору купівлі-продажу земельної ділянки. 12. Встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). 13. Виготовлення та видача Державного акта на відповідне право власності на землю. 14. Реєстрація Державного акта у спеціальній Книзі, реєстрація відповідних державних актів. 15. У разі відмови власника землі або землекористувача дати згоду на викуп земельної ділянки чи в разі відмови місцевої ради у її вилученні, ці питання можуть бути вирішені в судовому порядку. 16. Рішення суду про задоволення позову про викуп земельної ділянки є підставою для відведення земельної ділянки в натурі (на місцевості) і видачі Державного акта, що посвідчує право власності на землю за умови сплати відповідних коштів покупцем. IV. Правові засади переходу прав власності на земельні ділянки у зв'язку з переходом прав власності на будівлі і споруди. 1. Загальний принцип чинного законодавства — при переході права власності на будівлю і споруду разом з цими об'єктами переходить і право власності (або користування) на земельну ділянку. 2. За попереднім законодавством цей принцип застосовувався стосовно земель міст і селиш міського типу. 3. Підставою виникнення права на землю є відповідна угода про відчуження будівель і споруд. 4. Таким чином, право на земельні ділянки, на яких розташовані об'єкти, було похідним від права власності на будівлю і споруду. За чинним земельним законодавством: 1. Це право обмежено суб'єктним і об'єктним складом, визначеним ЗК України, тобто присадибними ділянками, які використовуються для індивідуального житлового будівництва, а також ділянками для гаражного і дачного будівництва та правосуб'єктністю громадян, яким надано таке право. 2. Це право залежить від права на земельні ділянки попередніх власників будівель та споруд (можливий перехід тільки права користування). 3. Це право переходить новому власнику будівель і споруд, якщо не змінюється цільове використання земельної ділянки. 4. Допускається можливість набуття права спільної власності на земельну ділянку, якщо будівля (або її частина) переходить до кількох власників. 5. Посвідчення права власності на землю здійснюється шляхом видачі Державного акта на право приватної власності або комунальної власності відповідними радами. 6. Обов'язкова реєстрація цих Державних актів відповідною радою. 2. Формально право власності на земельну ділянку для індивідуального житлового, гаражного і дачного будівництва поширюється виключно на громадян. 3. Ігнорування цих вимог породило хибну практику відчуження і набуття земель юридичними особами на праві власності, оскільки ЗК України передбачає для них тільки перехід права користування земельною ділянкою при передачі будівель і споруд, маючи на увазі, що передача передбачає безкоштовне відчуження будівель і споруд на користь інших юридичних осіб. V. Правові форми набуття права власності на землю за спеціальними процедурами Наявність спеціальних процедур обумовлено прийняттям низки указів Президента, які передбачили особливі вимоги щодо придбання земельних ділянок несільськогосподарського призначення для зайняття підприємницькою діяльністю та на яких розташовані певні об'єкти, зокрема незавершеного будівництва та автозаправні станції, що реалізують пально-мастильні матеріали виключно населенню. Певний сплеск розвитку інституту придбання земельних ділянок несільськогосподарського призначення та набуття прав на них надали укази Президента, зокрема, нині скасований Указ Президента України від 14 жовтня 1993 р. “Про приватизацію об'єктів незавершеного будівництва”, а також укази Президента України від 29 грудня 1993 р. “Про приватизацію автозаправних станцій, що реалізують пально-мастильні матеріали виключно населенню”, та від 12 липня 1995 р. “Про приватизацію та оренду земельних ділянок несільськогосподарського призначення для здійснення підприємницької діяльності”. Саме в зазначених нормативно-правових актах застосовується категорія “приватизація” як синонім понять “платна приватизація” та “придбання у власність земельних ділянок" для відповідної діяльності, в тому числі підприємницької. І тільки в Указі Президента України від 19 січня 1999 р. “Про продаж земельних ділянок несільськогосподарського призначення” термін “приватизація” об'єктів незавершеного будівництва ототожнено із категорією “відчуження”, а стосовно земельних ділянок чітко визначена можливість їх придбання шляхом купівлі-продажу в установленому порядку. В Указі зазначаються також основні суб'єкти цих правовідносин — покупці та продавці вказаних земельних ділянок. Отже, власне нормативно-правовим шляхом легалізовані основні категорії, що відрізняються від процесу приватизації. Тим самим легалізовано юридичні підстави для припинення невиправданої дискусії в цій частині, закріпивши інститут придбання земельних ділянок як самостійні правові норми в системі перерозподілу земельних ділянок на ринку землі та набуття відповідних прав на придбані земельні ділянки. Певною мірою це зумовлено також і Законом України від 14 вересня 2000 р, “Про особливості приватизації об'єктів незавершеного будівництва”, яким чітко закріплено, що покупці об'єктів незавершеного будівництва можуть придбати разом з цими об'єктами земельні ділянки, відведені в установленому порядку для будівництва. Особливості процедури набуття прав на земельні ділянки, на яках розташовані об'єкти незавершеного будівництва та автозаправні станції, що реалізують пально-мастильні матеріали виключно населенню. І. Право на придбання вказаних земельних ділянок мають: а) громадяни України; б) юридичні особи, зареєстровані на території України та в статутному фонді яких відсутня частка державного майна (а щодо об'єктів незавершеного будівництва — не перевищує 25 відсотків). Інші особи, зокрема іноземні юридичні особи, громадяни іноземних держав, особи без громадянства, спільні підприємства, міжнародні об'єднання та організації за участю іноземних юридичних осіб та громадян іноземних держав, підприємства, що повністю належать іноземним інвесторам, іноземні держави мають право виключно на довгострокову оренду земельних ділянок. Прийняття рішення про приватизацію об'єктів незавершеного будівництва разом із придбанням із земельною ділянкою автозаправної станції здійснюється Фондом державного майна та його регіональними відділеннями, органами приватизації в Автономній Республіці Крим спільно з Держкомземом України, або його органами на місцях. 2. Це рішення є одночасно рішенням про придбання (оренду) земельної ділянки, що відведена під цей об'єкт. 3. Вартість земельної ділянки, на якій розташований об'єкт незавершеного будівництва, визначається Держкомземом України чи його органами на місцях на підставі експертної оцінки. 4. У разі відсутності рішення про відведення земельної ділянки, на якій розташований об'єкт незавершеного будівництва, за поданням органів приватизації Держкомзем України та його органи на місцях разом з адміністрацією підприємства у місячний термін вживають заходів щодо відведення цієї земельної ділянки. 5. Оголошення та проведення продажу на аукціоні та за конкурсом, а також викуп (за наявності одного покупця — передача за відповідним договором). 6. За результатами аукціону (конкурсу тощо) укладається договір купівлі-продажу об'єкта незавершеного будівництва і земельної ділянки, на якій він розташований. 7. Оплата об'єкта незавершеного будівництва і відповідної земельної ділянки. 8. Нотаріальне посвідчення договору купівлі-продажу земельної ділянки. 9. Підписання акта про передачу об'єкта між представником органу приватизації і нового власника цього об'єкта у п'ятиденний термін після сплати. 10. Видача покупцю Свідоцтва про право власності на об'єкт незавершеного будівництва (автозаправну станцію). 11. Реєстрація Свідоцтва про право власності на вказаний об'єкт відповідними місцевими органами. 12. Посвідчення права власності на землю шляхом видачі покупцю Державного акта на право власності на землю проводиться після сплати вартості земельної ділянки. 1З. Якщо земельна ділянка не підлягає продажу, відповідна місцева рада в місячний термін з дня одержання покупцем Свідоцтва укладає з ним договір оренди на земельну ділянку. 14. Придбання об'єкта незавершеного будівництва під розбирання надає право особі придбати земельну ділянку, на якій він розташований, тільки під забудову. 15. Кошти, отримані від продажу земельних ділянок, на яках розташовані об'єкти незавершеного будівництва, зараховуються до відповідних місцевих бюджетів. Придбання громадянами земельних ділянок несільськогосподарського призначення для ведення підприємницької діяльності. Юридичні засади набуття прав на земельні ділянки для ведення підприємницької діяльності складають положення Указу Президента України від 12 липня 1995 р. “Про приватизацію та оренду земельних ділянок несільськогосподарського призначення для здійснення підприємницької діяльності”. Основні умови придбання земельних ділянок несільськогосподарського призначення для здійснення підприємницької діяльності: з) мета придбання земельної ділянки — ведення підприємницької діяльності; б) суб'єкти — громадяни України та юридичні особи, в статутному фонді яких відсутня частка загальнодержавної власності; в) придбання земельних ділянок здійснюється за рішенням відповідних державних адміністрацій, виконавчих комітетів рад; г) придбання земельних ділянок здійснюється шляхом купівлі-продажу земельних ділянок у власність; д) купівлі-продажу підлягають тільки землі несільськогосподарського призначення; е) це можуть бути і земельні ділянки, на яких знаходяться вже приватизовані об'єкти; є) суб'єктами придбання земельних ділянок можуть бути громадяни, які виступають покупцями відповідно до законодавства про приватизацію. Придбання земельної ділянки в цьому разі здійснюється у той же спосіб, що й приватизація розташованих на них об'єктів. Процедура набуття права власності на ці земельні ділянки: 1. Подача громадянами та юридичними особами заяви (клопотання) до відповідної державної адміністрації, виконавчого комітету місцевої ради за місцем розташування земельної ділянки. 2. Рішення державної адміністрації, виконкому про відведення земельної ділянки та підготовки проекту відведення земельної ділянки для ведення підприємницької діяльності. 3. Складання проекту відведення земельної ділянки. 4. Оцінка вартості земельної ділянки. 5. Продаж земельної ділянки виконкомом відповідної ради за ціною, затвердженою місцевою адміністрацією з урахуванням експертної оцінки цієї земельної ділянки. 6. Укладання договору купівлі-продажу земельної ділянки на підставі рішення та проекту відведення. 7. Нотаріальне посвідчення договору і оплата вартості земельної ділянки. 8. Реєстрація договору купівлі-продажу земельної ділянки. 9. Видача Державного акта на право власності на земельну ділянку. 10. Кошти від продажу земельної ділянки залишаються в розпорядженні місцевих рад. 11. Власники земельних ділянок реалізують свої повноваження щодо володіння, користування, розпорядження шляхом: а) купівлі-продажу, дарування земельних ділянок несільськогосподарського призначення; б) обміну, заповіту, застави цих ділянок; в) передачі земельних ділянок як внеску до статутного фонду товариств і підприємств; г) здавання в оренду земельних ділянок іншим особам. Особливості купівлі-продажу земельних ділянок несільськогосподарського призначення. Набуття права власності на ці земельні ділянки здійснюється відповідно до вимог Указу Президента України від 19 січня 1999 р. ”Про продаж земельних ділянок несільськогосподарського призначення”. Об'єктами купівлі-продажу є: а) земельні ділянки несільськогосподарського призначення; б) земельні ділянки, що перебувають у державній або комунальній власності; в) земельні ділянки, на яких знаходяться об'єкти нерухомого майна, в т.ч. об'єкти незавершеного будівництва; г) земельні ділянки, на яких є законсервовані об'єкти, що приватизовані (відчужені). Такі земельні ділянки щорічно заносяться до переліків, які затверджуються відповідними радами або уповноваженими ними органами, місцевими державними адміністраціями, Радою міністрів Автономної Республіки Крим. Розробляється технічний паспорт на земельну ділянку, в якому визначаються правові режими, кількісні та якісні характеристики, проект її відведення, що його розробляють місцеві органи земельних ресурсів. Приймається рішення відповідної ради, уповноваженого нею органу, місцевої державної адміністрації, Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Суб'єкти купівлі-продажу; а) продавці земельних ділянок несільськогосподарського призначення; б) покупні земельних ділянок несільськогосподарського призначення. Продавці земельних ділянок несільськогосподарського призначення: а) сільські, селищні, міські ради або уповноважені ними органи — щодо земель комунальної власності; б) районні, обласні, Київська і Севастопольська міські адміністрації, Рада міністрів Автономної Республіки Крим — щодо земель загальнодержавної власності. Покупцями земельних ділянок несільськогосподарського призначення є: а) громадяни України — суб'єкти підприємницької діяльності; б) юридичні особи України: в) група покупців що набувають земельну ділянку в спільну сумісну або спільну часткову власність. Процедура продажу земельних ділянок: 1. Покупні полають до відповідної ради або уповноваженого нею органу, місцевої державної адміністрації, Ради міністрів Автономної Республіки Крим заяву чи клопотання за формою, що зазначена вище.
§ 3. Відповідальність за порушення земельного законодавстваЯк зазначає стаття 211 ЗК України громадяни та юридичні особи несуть цивільно-правову, адміністративну або кримінальну відповідальність за порушення земельного законодавства відповідно за такі порушення: 1) укладення угод з порушенням земельного законодавства; 2) самовільне зайняття земельних ділянок; 3) псування сільськогосподарських угідь та інших земель, їх забруднення хімічними та радіоактивними речовинами і стічними водами, засмічення промисловими, побутовими та іншими відходами; 4) розміщення, проектування, будівництво, введення в дію об'єктів, що негативно впливають на стан земель; 5) невиконання вимог щодо використання земель за цільовим призначенням; 6) порушення строків повернення тимчасово займаних земель або невиконання обов'язків щодо приведення їх у стан, придатний для використання за призначенням; 7) знищення межових знаків; 8) приховування від обліку і реєстрації та перекручення даних про стан земель, розміри та кількість земельних ділянок; 9) непроведення рекультивації порушених земель; 10) знищення або пошкодження протиерозійних і гідротехнічних споруд, захисних насаджень; 11) невиконання умов знімання, збереження і нанесення родючого шару ґрунту; 12) самовільне відхилення від проектів землеустрою; 13) ухилення від державної реєстрації земельних ділянок та подання недостовірної інформації щодо них; 14) порушення строків розгляду заяв щодо відведення земельних ділянок. Законодавством також може бути встановлено відповідальність і за інші порушення земельного законодавства.
РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА
1.Конституція України. Просвіта. — К., 1996. 2. Закон України "Про охорону навколишнього природного середовища" // ВВР України. - 1991. - № 41 (зі змінами і доповненнями). 3. Земельний кодекс / Істина. - К., 2002. 4. Закон України "про внесення змін і доповнень до деяких 5. Кодекс про надра // ВВР України. - 1994. - № 36. 6. Водний кодекс // ВВР України. - 1995. - № 24. 7. Лісовий кодекс // ВВР України. - 1994. - № 17. 8. Закон України "Про тваринний світ" від 13.12.2001. 9. Закон України "Про охорону атмосферного повітря" від 10. Закон України "Про екологічну експертизу" // ВВР 11. Закон України "Про природно - заповідний фонд 12. Закон України "Про червону книгу України" від 7 лютого 2002 р. 13. Закон України "Про правовий режим території, що за 14. Закон України "Про виключну (морську) економічну 15. Закон України "Про курорти" // ВВР України. - 2000. - 16. Закон України "Про космічну діяльність" від 17. Про основні напрямки державної політики в галузі 18. Закон України "Про мисливське господарство та полювання" від 20 лютого 2000 року. 19. Перелік видів діяльності та об'єктів, що становлять 20. Порядок передачі документації на державну екологічну експертизу: Затв. Постановою Кабінету міністрів України від 21. Положення про державне управління екологічної безпеки в області, містах, Києві та Севастополі Мінекобезпеки 22. Порядок визначення розмірів і меж водоохоронних зон 23. Про такси для обчислення розміру шкоди, заподіяної 24. Про такси для обчислення розміру шкоди, заподіяної 25. Правила відновлення лісів і лісорозведення: Затв. Постановою Кабінету Міністрів України від 16.01.1996 р. № 97 // 26. Тимчасовий порядок ведення рибного господарства і 27. Про затвердження такс для обчислення розміру від 28. Такси для нарахування розміру стягнення за збитки, 29. Постанова Верховної ради України "Про програму 30. Положення про порядок встановлення рішень шкідливого впливу фізичних і біологічних факторів на атмосферне повітря. Затверджено Постановою Кабінету Міністрів України від 31. Постанова Кабінету Міністрів України "Про порядок 32. Про такси для обчислення розміру шкоди, заподіяної 33. Андрейцев В.І. Екологічне право. - К., - 1996 34. Андрейцев В.І Екологічне право. -К., 2001. -543 с. 35. Андрейцев В.І., Пустовойт М.А., Калиновський С.В. 36. Бринчук М.М. Экологическое право. - М., 2007. - 684 с. 37. Дмитренко І.А. Екологічне право України. - К., 2001, 38. Дмитренко І.А. Правова охорона земель. - К., 1994. - 39. Розметаєв О.В. Право власності на природні ресурси 40. Шемшученко Ю.С. Екологічне право України.- К., 2006 -848 с.
НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ВНУТРІШНІХ СПРАВ ІНСТИТУТ КРИМІНАЛЬНО-ВИКОНАВЧОЇ СЛУЖБИ КАФЕДРА ЗАГАЛЬНО-ЮРИДИЧНИХ ДИСЦИПЛІН
ЗАТВЕРДЖУЮ Начальник кафедри загально-юридичних дисциплін
_________________
"____"___________ 20 р.
ПЛАН-КОНСПЕКТ ПРОВЕДЕННЯ ЛЕКЦІЙНОГО ЗАНЯТТЯ
ТЕМА № 2. Правова охорона вод в Україні.
З дисципліни:Екологічне право.
Категорія слухачів: курсанти.
Навчальна мета: визначити основні положення захисту водних багатств, відповідно до Водного кодексу України. Слід знати поняття водного фонду, земель водного фонду, визначити види водокористування та його строки, коло водокористувачів та підстави припинення права водокористування.
Виховна мета:виховувати у курсантів почуття патріотизму до своєї Батьківщини, високі моральні і ділові якості; набуття високого рівня професіоналізму; формувати правову свідомість.
Розвивальна мета: розвивати вміння орієнтуватися у системі норм екологічного права і узагальнювати законодавчі акти водного законодавства та вивчений матеріал; визначати зміст фактичних відносин; давати правильну юридичну кваліфікацію водним відносинам; тлумачити чинне законодавство.
Обсяг навчального часу: 2 години.
Навчальне обладнання, ТЗН: ноутбук
Наочні засоби: Водний кодекс України, підручники
Міжпредметні та міждисциплінарні зв’язки: цивільне право, кримінальне право, адміністративне право
Навчальні питання:
КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЇ § 1. Води як об'єкт правового регулювання використання, відтворення та охорониВоди є одним з найважливіших компонентів навколишнього природного середовища. Вони постійно взаємодіють із земельними, лісовими ресурсами, атмосферним повітрям та впливають на їх якість. Водні ресурси забезпечують існування людей, тваринного і рослинного світу. Залежно від впливу на них, води є обмеженими й уразливими природними об'єктами. Водні ресурси виконують численні функції: економічну, екологічну, соціальну тощо. Пріоритетне використання вод — це забезпечення питних, побутових, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних, духовних та інших потреб населення. Важливим залишається використання вод для потреб багатьох галузей економіки; сільськогосподарського зрошення, енергетики, судноплавства, рибного господарства та ін. За своїми природними характеристиками у поняття вод включають усі води, що входять до складу природних ланок кругообігу води: поверхневі, підземні, внутрішні морські води та територіальне море. Так, підземні води — це води, що знаходяться нижче рівня земної поверхні в товщах гірських порід верхньої частини земної кори в усіх фізичних станах; поверхневі води — це води різних водних об'єктів, що знаходяться на земній поверхні; внутрішні морські води розташовані в межах державних кордонів; територіальне море становить морський пояс, який прилягає до узбережжя або внутрішніх вод і складає частину його території. До водних ресурсів відносяться і штучно створені водойми (ст. 1 Водного кодексу (ВК) України). Як відновлюваний природний ресурс води України потребують збереження, науково обґрунтованого раціонального використання, охорони від забруднення, засмічення та вичерпання, запобігання шкідливим діям щодо вод та ліквідації наслідків таких дій, поліпшення їх стану. Так, у 2003 р. для потреб населення та народного господарства з усіх категорій водних об'єктів зібрано 29530 млн. куб. м води. Скид зворотних вод у водні об'єкти становить 13877 млн. куб. м. При ньому у поверхневі водні об'єкти скинуто 5703,9 тис. тонн забруднюючих речовин. Із 47 водних об'єктів України, на яких проводилися гідробіологічні спостереження, не виявлено жодного водотоку або водойми, які б відповідали вимогам фонового стану чи характеризувалися як “чисті води”[9]. За умов нарощування антропогенних навантажень на природне середовище, зокрема на водні ресурси, виникає необхідність розробки і додержання особливих правил користування водними ресурсами, раціонального їх використання та екологічно спрямованого захисту[10]. З метою сприяння формуванню водно-екологічного правопорядку і забезпеченню екологічної безпеки населення в Україні формується водне законодавство, яке в комплексі із заходами організаційного, економічного правового, і виховного впливу здатне забезпечувати ефективне використання вод, їх відтворення та охорону. Правову основу водного законодавства складають: Закон України “Про охорону навколишнього природного середовища”, Водний кодекс України від 6 червня 1995 р., Закон України від 21 вересня 2000 р. “Про внесення змін до Водного кодексу України”[11] та інші акти законодавства. Завданням водного законодавства є регулювання водних правових відносин, які, залежно від напрямків правового регулювання, можуть бути: правовідносинами права власності на води; правовідносинами управління і контролю в галузі використання, відтворення та охорони вод; правовідносинами використання вод; правовідносинами охорони та захисту водних ресурсів тощо. Правовідносини права власності на водні об'єкти базуються на положеннях законодавства, згідно з якими усі води (водні об'єкти) на території України є національним надбанням народу України, однією з природних основ його економічного розвитку і соціального добробуту, є його виключною власністю та надаються тільки у користування. Усі води (водні об'єкти) на території України становлять її водний фонд, до якого належать: 1) поверхневі води: природні водойми (озера); водотоки (річки, струмки); штучні водойми (водосховища, ставки і канали); інші водні об'єкти; 2) підземні води та джерела; 3) внутрішні води та територіальне море. Землі, зайняті морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водоймами, болотами, а також островами, прибережними захисними смугами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них, берегові смуги водних шляхів, належать до земель водного фонду. Як відомо, згідно із Земельним кодексом України землі водного фонду не можуть передаватися у колективну та приватну власність, за винятком невеликих (до 3 гектарів) ділянок водойм і боліт, що входять до складу угідь сільськогосподарських підприємств, фермерських господарств. Положення про те, що український народ здійснює право власності на води (водні об'єкти) через Верховну Раду України, Верховну Раду Автономної Республіки Крим, місцеві ради, а також, що окремі повноваження щодо розпорядження водами (водними об'єктами) можуть надаватися відповідними органами виконавчої влади, дає можливість визначити, що в Україні існує державна та комунальна власність на води. Це зобов'язує державу та її органи розробляти та впроваджувати правові засоби, умови та правила раціонального використання вод, їх збереження та охорони, встановлювати правовий режим щодо кожної категорії об'єктів. Залежно від правового режиму водні об'єкти можуть бути загальнодержавного та місцевого значення. Так, до водних об'єктів загальнодержавного значення належать: внутрішні морські води та територіальне море; підземні води, які є джерелами централізованого водопостачання; поверхневі води (озера, водосховища, річки, канали), що знаходяться і використовуються на території більш як однієї області, в межах територій природно-заповідного фонду загальнодержавного значення, а також віднесені до категорії лікувальних. До водних об'єктів місцевого значення належать поверхневі води, що знаходяться і використовуються в межах однієї області, і які не віднесені до водних об'єктів загальнодержавного значення; підземні води, які не можуть бути джерелом централізованого водопостачання. Такий поділ вод зумовлює особливості управління ними та правове регулювання водопостачання. Як об'єкт правового регулювання використання, відтворення та охорони водні об'єкти підлягають державному обліку з метою встановлення відомостей про їх кількість і якість, а також даних про водокористування. На підставі даних державного обліку вод ведеться державний водний кадастр. Отже, води як об'єкт правового регулювання використання, відтворення і охорони — це природні водні запаси та штучно створені водогосподарські системи в межах території України, її виключної (морської) економічної зони, які постійно взаємодіють з іншими компонентами навколишнього природного середовища і зареєстровані у воднооблікових документах як об'єкт права власності, права користування, управління, охорони та відтворення. § 2. Правова охорона водПравова охорона вод включає в себе сукупність правових, економічних, організаційних та інших заходів, спрямованих на недопущення, попередження забруднення вод, їх засмічення і вичерпання, знищення навколо водних рослин і тварин тощо. Усі води (водні об'єкти) підлягають охороні від забруднення, засмічення, вичерпання та інших дій, які можуть погіршити умови водопостачання, завдати шкоди здоров'ю людей, спричинити зменшення рибних запасів та інших об'єктів водного промислу, погіршення умов існування диких тварин, знищення родючості земель та спричинити інші несприятливі явища внаслідок зміни фізичних і хімічних властивостей вод, зниження їх здатності до природного очищення, порушення гідрологічного і гідрогеологічного режиму вод. З метою охорони вод встановлюється спеціальний порядок надання земель водного фонду у користування та припинення права користування ними відповідно до вимог земельного законодавства[12]. Важливими засобами охорони вод є встановлення водоохоронних зон, прибережних захисних смуг навколо водних об'єктів, смуг відведення на річках, греблях, водоймах, берегових смуг на судноплавних водних шляхах, зон санітарної охорони. Водоохоронні зони встановлюються з метою створення сприятливого режиму водних об'єктів, попередження їх забруднення, засмічення, вичерпання, знищення навколо водних рослин і тварин, зменшення коливань стоку вздовж річок, морів, навколо озер та інших водоймів. Водоохоронна зона є природоохоронною територією господарської діяльності. У цій зоні забороняється: використання стійких та сильнодіючих пестицидів; влаштування кладовищ, скотомогильників, звалиш, полів фільтрації; скидання неочищених стічних вод, використовуючи рельєф місцевості (балки, пониззя, кар'єри тощо), а також у потічки. Зовнішні межі водоохоронних зон визначаються за спеціально розробленими проектами. Порядок визначення розмірів І меж водоохоронних зон та режим ведення господарської діяльності в них встановлені постановою Кабінету Міністрів України від 8 травня 1996 р. № 486[13]. Прибережні захисні смуги є природоохоронною територією з режимом обмеженої господарської діяльності. У прибережних захисних смугах вздовж річок, навколо водойм та на островах забороняється: розорювання земель (крім підготовки ґрунту для залуження і залісення), а також садівництво та городництво; зберігання і застосування пестицидів та добрив; влаштування літніх таборів для худоби; будівництво будь-яких споруд (крім гідротехнічних, гідрометричних та лінійних), у тому числі баз відпочинку, дач, гаражів та стоянок автомобілів; миття та обслуговування транспортних засобів і техніки; влаштування звалищ сміття, гноєсховищ, накопичувачів рідких та твердих відходів виробництва, кладовищ, скотомогильників, полів фільтрації тощо. Об'єкти, що розташовані у прибережній захисній смузі, можуть експлуатуватися, якщо при цьому не порушується її режим. Не придатні для експлуатації споруди, а також ті, що не відповідають установленим режимам господарювання, підлягають винесенню з прибережних захисних смуг. Прибережна захисна смуга вздовж морів, морських заток і лиманів входить до зони санітарної охорони моря і може використовуватися лише для будівництва санаторіїв та інших лікувально-оздоровчих закладів з обов'язковим централізованим водопостачанням і каналізацією. У прибережних смугах уздовж морів, морських заток і лиманів та на островах у внутрішніх морських водах забороняється: застосування стійких і сильнодіючих пестицидів; влаштування полігонів побутових та промислових відходів і накопичувачів стічних вод; влаштування вигребів для накопичення господарсько-побутових стічних вод обсягом більш ніж 1 кубічний метр на добу; влаштування полів фільтрації та створення інших споруд для приймання і знеражування рідких відходів. Смуги відведення з особливим режимом користування встановлюються на магістральних, міжгосподарських та інших каналах, на зрошувальних і осушувальних системах, гідротехнічних та гідрометричних спорудах, а також водоймах і греблях на річках для потреб їх експлуатації та захисту від забруднення, пошкодження І руйнування. Розміри смуг відведення та режим користування ними встановлюються за проектом, який розробляється і затверджується водокористувачами за погодженням з державними органами охорони навколишнього природного середовища та водного господарства. Берегові смуги встановлюються та використовуються на судноплавних водних шляхах за межами міських поселень для проведення робіт, пов'язаних з судноплавством у порядку, визначеному постановою Кабінету Міністрів України від 14 квітня 1997 р. № 347. Режим зон санітарної охорони водних об'єктів встановлений постановою Кабінету Міністрів України від 18 грудня 1998 р. № 2024[14]. Водні об'єкти, віднесені у встановленому законодавством порядку до територій та об'єктів природно-заповідного фонду, охороняються та використовуються відповідно до вимог, установлених Законом України від 16 червня 1992 р. “Про природно-заповідний фонд України”[15]. На водних об'єктах, віднесених до природно-заповідного фонду, забороняється здійснення будь-якої діяльності, що суперечить їх цільовому призначенню. Вимоги щодо охорони вод від забруднення, засмічення і вичерпання передбачені ВК України. Так, повинні бути додержані умови розміщення, проектування, будівництва, реконструкції і введення в дію підприємств, споруд та інших об'єктів, що можуть впливати на стан вод, на стан рибогосподарських водних об'єктів. Зокрема, забороняється: проектування і будівництво прямоточних систем водопостачання промислових підприємств, за винятком підприємств, які за технологією виробництва не можуть бути переведені на оборотне водопостачання; здійснення проектів господарської та іншої діяльності без оцінки їх впливу на стан вод; скидання у водні об'єкти виробничих, побутових, радіоактивних та інших видів відходів і сміття; забруднення і засмічення поверхні водозборів, льодового покриву водойм водотоків, морів, їх заток і лиманів унаслідок утрат мастила, пального, хімічних, нафтових та інших забруднюючих речовин. У внутрішні морські води та територіальне море забороняється скидання з суден плавучих засобів, платформ та інших морських споруд, а також повітряних суден хімічних, радіоактивних та інших шкідливих речовин, радіоактивних або Інших відходів, матеріалів, предметів, сміття, які можуть спричинити забруднення моря. Правила охорони внутрішніх морських вод і територіального моря від забруднення та засмічення затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 29 лютого 1996 р. № 269[16]. Особливій охороні підлягають водні об'єкти, віднесені до категорії лікувальних. З метою їх захисту встановлюються округи санітарної охорони курортів з особливим режимом. У водні об'єкти, що віднесені до категорії лікувальних, забороняється скидання будь-яких зворотних вод. Перелік водних об'єктів, що відносяться до категорії лікувальних, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 11 грудня 1996 р. № 1499[17]. Відповідні засоби охорони підземних вод встановлені ВК України. Так, на підприємства, установи, організації, діяльність яких може негативно впливати на стан підземних вод, особливо на ті, які експлуатують накопичувачі промислових, побутових і сільськогосподарських стоків чи відходів, покладається обов'язок: здійснювати заходи щодо попередження забруднення підземних вод; обладнувати локальні мережі спостережувальних свердловин для контролю за якісним станом цих вод; повідомляти у встановленому порядку спеціально уповноважені на те органи у разі розкриття водоносних горизонтів підземної води питної якості під час проведення бурових, гірничих та інших робіт, пов'язаних з пошуками, розвідкою, експлуатацією родовищ корисних копалин, з метою вжиття заходів з охорони підземних вод від вичерпання і забруднення; ліквідовувати всі свердловини, непридатні для експлуатації, покинуті спостережні та пошукові свердловини на всі види корисних копалин, а також вертикальні й інші гірничо-пошукові та експлуатаційні гірничі вироби, покинуті криниці. У разі вичерпання запасів підземних вод, визначених Державною комісією України по запасах корисних копалин, а також у разі забруднення підземних вод встановлюються причини, з яких це сталося, і за рахунок винних осіб здійснюються заходи з їх відтворення. Законодавством передбачено заходи запобігання шкідливим діям вод та аваріям на водних об'єктах і ліквідації їх наслідків. Шкідливою дією вод є: наслідки повені, що призвели до затоплення і підтоплення земель та населених пунктів; руйнування берегів, захисних дамб та інших споруд; заболочення, підтоплення, засолення земель, спричинені підвищенням рівня фунтових вод унаслідок ненормованої подачі води з водопровідно-каналізаційних систем та перекриття протоків підземних вод при розміщенні великих промислових та інших споруд; осушення земель; забруднення (засолення) земель в рамках видобування корисних копалин; ерозія ґрунтів, утворення ярів, зсувів і селів. З метою запобігання шкідливим діям вод, аваріям на водних об'єктах та усунення їх наслідків мають вживатися такі заходи: залуження та створення лісонасаджень на прибережних захисних смугах, схилах, балках та ярах; будівництво протиерозійних гідротехнічних споруд, земляних валів, водоскидів, захисних дамб, водосховищ-регуляторів; спорудження дренажу; укріплення берегів тощо. У разі загрози стихійного лиха, пов'язаного із шкідливою дією вод, місцеві ради із залученням підприємств, установ, організацій зобов'язані вжити невідкладних заходів із запобігання, а у разі факту стихійного лиха — негайної ліквідації його наслідків. У аварійних ситуаціях на водних об'єктах, пов'язаних з їх забрудненням, що може шкідливо вплинути на здоров'я людей і стан водних екосистем, підприємство, установа чи організація, з вини яких сталася аварія або які виявили її, зобов'язані негайно повідомити про це державні органи та розпочати ліквідацію її наслідків. Крім заходів охорони вод, передбачених Водним кодексом України, передбачено й інші види діяльності, що належать до природоохоронних заходів, у тому числі й у галузі охорони і раціонального використання водних ресурсів[18]. § 3. Відповідальність за порушення водного законодавстваВодним законодавством передбачено низку складів правопорушень, за які може наставати дисциплінарна, адміністративна, цивільно-правова або кримінальна відповідальність. Такими правопорушеннями є: самовільне захоплення водних об'єктів; забруднення та засмічення вод; порушення режиму господарської діяльності у водоохоронних зонах та на землях водного фонду; руйнування русел річок, струмків та водотоків або порушення природних умов поверхневого стоку під час будівництва і експлуатації автошляхів, залізниць та інших інженерних комунікацій; введення в експлуатацію підприємств, комунальних та інших об'єктів без очисних споруд чи пристроїв належної потужності; недотримання умов дозволу або порушення правил спеціального водокористування та інші. Водокористувачі звільняються від відповідальності за порушення водного законодавства, якщо ці порушення виникли внаслідок дії непереборних сил природи чи воєнних дій. Майнова, або цивільно-правова відповідальність — це відповідальність підприємств, установ, організацій, громадян України, іноземних юридичних чи фізичних осіб чи осіб без громадянства за збитки, завдані ними внаслідок порушень водного законодавства, в розмірах і порядку, встановленому чинним законодавством. Так, згідно з Методикою розрахунку розмірів відшкодування збитків, заподіяних державі внаслідок порушення законодавства про охорону та раціональне використання водних ресурсів, затвердженою наказом Мінекобезпеки України від 18 травня 1995 р. № 37[19], майнова відповідальність настає за: самовільне водокористування; самовільне скидання зворотних вод підприємствами, суднами та іншими об'єктами; перевищення затверджених нормативів та норм скидання зворотних вод та за Інші протиправні дії. Тобто, основними правопорушеннями є: забруднення, засмічення вод, перевищення лімітів забору води або самовільне водокористування (без дозволів) тощо. Для проведення розрахунків збитків встановлено коефіцієнти, що враховують категорію водного об'єкта: морські та поверхневі водні об'єкти комунально-побутового водокористування — 1,0; поверхневі водні об'єкти господарсько-побутового водокористування — 1,4; поверхневі та морські водні об'єкти рибогосподарського водокористування: II категорії — 1,6; І категорії — 2,0. Розрахунок збитків здійснюється за допомогою відповідних формул, показники яких включають кількість шкідливих речовин, обсяг води та її коефіцієнт за категорією. За шкоду, заподіяну внаслідок забруднення територіальних і внутрішніх морських вод України із суден, кораблів та інших плавучих засобів, підприємствами, установами, організаціями, громадянами України, іноземними юридичними особами та громадянами, обчислення розміру відшкодування та сплати збитків здійснюється згідно з Положенням, затвердженим наказом Мінекобезпеки України від 26 жовтня 1995 р. № 116[20] та згідно з таксами, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 3 липня 1995 р. № 484[21]. В основу обчислення розміру відшкодування таких збитків покладено: вид забруднюючих речовин, скинутих у водне середовище, кілограм-еквівалент таких забруднюючих речовин та розмір відшкодування збитків за одиницю виміру (у доларах США). Наприклад, за 1 кг солей важких металів встановлено таксу у розмірі 12936 дол.; за 1 кг шкідливих речовин за категорією токсичності А — 1522 дол.; за 1 куб. м господарсько-фекальних стічних вод — 140 дол. Розміри відшкодування збитків обчислюються посадовими особами центрального органу виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища, посадовими особами спеціально уповноважених органів інших міністерств, відомств, яким надано права державних інспекторів з охорони навколишнього природного середовища, громадськими інспекторами з охорони навколишнього природного середовища. Відшкодування збитків, завданих внаслідок порушень водного законодавства, не звільняє винних осіб від плати за спеціальне водокористування та плати за забруднення водних ресурсів скидами забруднюючих речовин та розміщенням відходів у водних об'єктах[22]. Адміністративна відповідальність у цій галузі передбачена Кодексом України про адміністративні правопорушення, а саме за: порушення права державної власності на води; порушення правил охорони водних ресурсів; порушення вимог щодо охорони територіальних і внутрішніх морських вод від забруднення і засмічення[23]; порушення правил водокористування; пошкодження водогосподарських споруд і пристроїв, порушення правил їх експлуатації; невиконання обов'язків по реєстрації в суднових документах операцій з шкідливими речовинами і сумішами; перевищення лімітів та нормативів використання природних ресурсів (стосовно водних ресурсів); недодержання екологічних вимог під час проектування, розміщення, будівництва, реконструкції та прийняття в експлуатацію об'єктів або споруд; порушення правил складування, зберігання, розміщення, транспортування, утилізації, ліквідації та використання відходів; порушення правил застосування, зберігання, транспортування, знешкодження, ліквідації та захоронення пестицидів і агрохімікатів, токсичних хімічних речовин та інших препаратів; експлуатація на водних об'єктах водозабірних споруд, не забезпечених рибозахисним обладнанням; невиконання вимог екологічної безпеки у процесі впровадження відкриттів, винаходів, корисних моделей, промислових зразків, раціоналізаторських пропозицій, нової техніки, технологій і систем, речовин і матеріалів; невиконання законних розпоряджень чи приписів посадових осіб органів, які здійснюють державний контроль у галузі охорони навколишнього природного середовища, використання природних ресурсів, радіаційної та ядерної безпеки або охорону природних ресурсів. До суб'єктів адміністративних порушень в галузі використання і охорони вод можуть бути застосовані такі засоби адміністративного впливу: накладання штрафів (на посадових осіб і громадян); обмеження, тимчасова заборона (зупинення) чи припинення діяльності підприємств, установ, організацій і об'єктів, незалежно від форм власності, у разі порушення ними законодавства про охорону природного навколишнього середовища, у тому числі й водного законодавства. Кримінальна відповідальність за порушення водного законодавства застосовується до винних за: приховування або перекручення відомостей про стан екологічної (в тому числі водних ресурсів) ситуації чи захворюваності населення; забруднення водойм; забруднення моря речовинами, шкідливими для здоров'я людей або для живих ресурсів моря, або іншими відходами і матеріалами.
НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ВНУТРІШНІХ СПРАВ ІНСТИТУТ КРИМІНАЛЬНО-ВИКОНАВЧОЇ СЛУЖБИ КАФЕДРА ЗАГАЛЬНО-ЮРИДИЧНИХ ДИСЦИПЛІН
ЗАТВЕРДЖУЮ Начальник кафедри загально-юридичних дисциплін
_________________
"____"___________ 2013 р.
ПЛАН-КОНСПЕКТ ПРОВЕДЕННЯ ЛЕКЦІЙНОГО ЗАНЯТТЯ
ТЕМА № 6. Правова охорона атмосферного повітря в Україні.
З дисципліни:Екологічне право.
Категорія слухачів: курсанти.
Навчальна мета: визначити завдання законодавства про охорону атмосферного повітря та основні заходи, щодо охорони атмосферного повітря (стандартизація та нормування, контроль та нагляд, державний облік та моніторинг ).
Виховна мета:виховувати у курсантів почуття патріотизму до своєї Батьківщини, високі моральні і ділові якості; набуття високого рівня професіоналізму; формувати правову свідомість.
Розвивальна мета: розвивати вміння орієнтуватися у системі норм екологічного права і узагальнювати законодавчі акти та вивчений матеріал; визначати зміст фактичних відносин; давати правильну юридичну кваліфікацію відносинам в сфері охорони та використання атмосферного повітря; тлумачити чинне законодавство.
Обсяг навчального часу: 2 години.
Навчальне обладнання, ТЗН: ноутбук
Наочні засоби: ЗУ «Про охорону атмосферного повітря», підручники
Міжпредметні та міждисциплінарні зв’язки: цивільне право, кримінальне право, адміністративне право Навчальні питання:
§ 1. Атмосферне повітря як об'єкт правового регулювання, охорони і використанняАтмосферне повітря є одним з основних життєво важливих елементів навколишнього природного середовища. Воно виконує численні функції, серед яких основними визначаються: біологічна, виробнича, транспортна. Під атмосферним повітрям прийнято розуміти природний об'єкт, який складається з природної суміші газів і утворює зовнішню оболонку Землі. Без атмосферного повітря неможливе життя всіх живих організмів (на суші, у воді, у повітрі). На виробництві атмосферне повітря застосовується як сировина і як допоміжний матеріал (окислювач, охолоджувач). Сучасна хімічна, енергетична, металургійна) мікробіологічна промисловість неможлива без широкого застосування кисню, азоту та інших газів, що входять до складу атмосферного повітря. Атмосферне повітря слугує просторовим середовищем функціонування повітряного транспорту. Науково-технічний прогрес, який торкнувся всіх сторін суспільного життя, значні темпи розвитку виробництва, урбанізація населених пунктів, збільшення щільності населення значно розширили масштаби згубної діяльності людини на навколишнє природне середовище. Цей вплив має негативні наслідки, які відображаються і на зменшенні кисню в атмосфері, і на погіршенні гідрологічного режиму планети та її клімату. На сьогодні забруднення атмосфери розглядається не лише як локальний чи національно-регіональний процес, але й з урахуванням його впливу — в масштабі всіх континентів і планети в цілому. Зміна якісного складу повітря тягне за собою зміни в якісному складі повітряного простору (басейну) та ґрунтового покриву і навпаки. Ці зміни негативно впливають на стан здоров'я людей, тварин, лісове, сільське, комунально-побутове господарства, транспорт, зв'язок, промисловість. Тому зрозуміла турбота української держави про збереження сприятливого стану атмосферного повітря, його відновлення і поліпшення. Україна здійснює комплекс науково обґрунтованих біологічних, технічних, економічних, санітарно-гігієнічних, соціальних та інших заходів, спрямованих на попередження і усунення забруднення атмосферного повітря. Особливе значення належить правовій охороні атмосферного повітря. Правова охорона атмосферного повітря в Україні дістає вияв у нормативному регулюванні суспільних відносин у цій сфері з метою збереження, поліпшення та відтворення стану атмосферного повітря, відвернення і зниження шкідливого хімічного, фізичного, біологічного та інших впливів на атмосферне повітря, забезпечення раціонального використання атмосферного повітря для виробничих потреб, а також зміцнення правопорядку і законності у цій галузі. Правову основу охорони атмосферного повітря становлять закони України «Про охорону навколишнього природного середовища» та «Про охорону атмосферного повітря». Цими законами і прийнятими в їх розвиток нормативними актами регулюється багатогранна діяльність державних органів, підприємств, установ, організацій, посадових осіб і громадян у галузі охорони і раціонального використання повітряного басейну. Предметом правового регулювання є суспільні відносини в галузі охорони і використання атмосферного повітря, що виникають між організаціями, громадянами та іншими особами. Сутність їх полягає в тому, що в процесі реалізації цих відносин повинно бути забезпечено збереження в чистоті і поліпшення стану атмосферного повітря, попередження і зниження шкідливого впливу на атмосферу, який може викликати несприятливі наслідки для навколишнього середовища. Специфіка атмосферного повітря як природного об'єкта зумовлює особливості його правової охорони[24]. По-перше, визначаючи атмосферне повітря як природний ресурс, атмосферно-охоронне законодавство, на відміну від інших природних об'єктів, не встановлює права власності на нього, хоча Конституція України від 28 червня 1996 р. відносить атмосферне повітря до об'єкта права власності Українського народу. Атмосферне повітря не може бути об'єктом права власності, оскільки в силу фізичного стану і специфічних властивостей воно перебуває в постійному русі, перемішуванні, які не піддаються контролю з боку людини і тому неможливо практично здійснювати повноваження володіння і розпорядження цим природним ресурсом. Отже, не існує і проблеми охорони права власності на цей природний об'єкт. Водночас Україна як суверенна держава в межах свого повітряного простору користується всіма правами територіального верховенства, державного суверенітету, зокрема виключним правом на використання атмосфери. У зв'язку з цим важливо підкреслити, що правова охорона атмосферного повітря — це сукупність юридичних приписів, що забезпечують раціональне і сприятливе збереження в чистоті атмосферного простору. Йдеться про охорону власне атмосферного повітря. Використання ж повітряного простору в діяльності, наприклад, цивільної авіації, регулюється Повітряним кодексом України, використання космічного простору і його охорона регулюється в основному нормами міжнародного права, хоча Україною прийнято відповідний Закон «Про космічну діяльність». У літературі атмосферне повітря розглядається як міжнародний універсальний і розподільний природний ресурс. Універсальним він є тому, що значні його маси постійно перебувають над ділянками Землі, які не підпадають під юрисдикцію окремих держав, і утворюють, таким чином, універсальний природний ресурс. Інша частина повітря, навпаки, підпадає під юрисдикцію окремих держав і може розглядатися як природний ресурс, що підлягає розподілу, використовується людиною і розміщується на території двох або кількох держав. Зважаючи на свою універсальність і єдність у глобальному масштабі, атмосферне повітря не належить до національних природних ресурсів, хоча і використовується всіма державами[25]. По-друге, на відміну від інших природних ресурсів, атмосферне повітря як частина навколишнього середовища в кількісному вимірі не вираховується. Але тут нормативне закріплено державний облік шкідливих впливів на атмосферне повітря. Атмосферне повітря як природний ресурс об'єктивно містить раціональну суміш газів, що створює сприятливі умови для життєдіяльності людей, тварин, рослин тощо. Разом з тим на стан атмосферного повітря впливають два головних фактори: внесення в атмосферу забруднюючих речовин через різноманітні джерела і шкідливий фізичний вплив на нього. До останнього належить випромінювання, звукові коливання, шум тощо. Ці та інші фактори порушують оптимальний стан повітря, що негативно впливає на здоров'я людей, на стан і розвиток тварин і рослин. Ось чому Закон України «Про охорону атмосферного повітря» передбачає державний облік шкідливих впливів на атмосферне повітря і таким чином законодавче закріплює принцип правового регулювання впливу людини «на атмосферу. Сутність цього принципу зводиться, перш за все, до стандартизації і нормування в галузі охорони атмосферного повітря. По-третє, нормативне встановлено дозвільну систему викидів забруднюючих речовин в атмосферу, що породжує відповідні правові наслідки. Так, зокрема викиди забруднюючих речовин в атмосферу стаціонарними джерелами можуть здійснюватися тільки за дозволами, які видаються спеціально уповноваженими на те органами. По-четверте, особливість правової охорони атмосферного повітря полягає в тому, що законодавство зосереджує основну увагу на правовому регулюванні охоронних відносин. Хоча слід зауважити, що в Законі «Про охорону атмосферного повітря», крім охоронних, є й регулятивні норми. До них належать такі приписи, які безпосередньо спрямовані на регулювання атмосферно-охоронних суспільних відносин шляхом надання їх учасникам прав і покладання на них обов'язків. Отже, атмосферно-охоронні відносини складаються на основі охоронних норм, за допомогою яких здійснюються державно-примусові заходи впливу, включаючи і заходи юридичної відповідальності. Охоронні відносини завжди є владними. Аналіз Закону України «Про охорону атмосферного повітря» дозволяє зробити висновок, що в ньому переважають саме охоронні норми. Це зумовлює також використання переважно імперативних і заборонних норм, спрямованих на забезпечення сприятливого стану атмосферного повітря. Саме цим і продиктована необхідність встановлення більш жорсткого правового режиму в галузі охорони атмосферного повітря, який би забезпечував збереження атмосферного повітря в чистоті. Велика роль у сфері регулювання атмосферно-охоронних відносин належить підзаконним нормативним актам. Серед них особливе значення мають постанови Кабінету Міністрів України. Так, постановами уряду України були затверджені: Положення про порядок здійснення державного обліку в галузі охорони атмосферного повітря від 29 грудня 1993 р.[26], Положення про порядок встановлення рівнів шкідливого впливу фізичних і біологічних факторів на атмосферне повітря від 31 грудня 1993 р.[27], Положення про порядок видачі дозволів на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами від 29 травня 1995 р.[28] тощо. Важливе значення в галузі охорони атмосферного повітря мають накази і інструкції центрального органу виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища, зокрема Інструкція про зміст та порядок складання звіту проведення інвентаризації викидів забруднюючих речовин на підприємстві[29]; Порядок розгляду документів та умови видачі дозволів на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами, який затверджено наказом Мінекобезпеки від 29 грудня 1995 р.[30] § 2. Правові заходи охорони атмосферного повітряАтмосферно-охоронне законодавство передбачає систему правових заходів дозвільного, заборонного, стимулюючого та іншого характеру, які забезпечують охорону атмосферного повітря від забруднення, шкідливого впливу фізичних та біологічних факторів на нього тощо. З метою забезпечення охорони стану і складу атмосферного повітря Законом України «Про охорону атмосферного повітря» встановлена дозвільна система регулювання викидів в атмосферу, що породжує відповідні правові наслідки. Викиди забруднюючих речовин у атмосферне повітря стаціонарними джерелами можуть здійснюватися тільки за дозволами, які видаються органами Міністерства екології та природних ресурсів України. Обсяги цих викидів визначаються на основі нормативів гранично допустимих викидів забруднюючих речовин у атмосферне повітря. Порядок видачі дозволів на викиди забруднюючих речовин у атмосферне повітря стаціонарними джерелами встановлюється постановою Кабінету Міністрів України від 29 травня 1995 р. № 364[31], а також Порядком розгляду документів та умовами видачі дозволів на викиди в атмосферне повітря стаціонарними джерелами, затвердженим наказом Мінекобезпеки України від 29 грудня 1995 р. № 154[32]. Діяльність, пов'язана з порушенням умов та вимог щодо викидів забруднюючих речовин у атмосферне повітря і шкідливого впливу фізичних та біологічних факторів на нього, передбачених відповідними дозволами, може бути обмежена, тимчасово заборонена (зупинена) або припинена Кабінетом Міністрів України, Урядом Автономної Республіки Крим, місцевими органами державної виконавчої влади, Міністерством екології та природних ресурсів України, іншими державними органами та органами місцевого самоврядування в межах їх компетенції відповідно до законодавства України. До правових заходів охорони атмосферного повітря належить регулювання шкідливого впливу фізичних та біологічних факторів на атмосферне повітря[33]. Рівні шкідливого впливу фізичних та біологічних факторів на атмосферне повітря встановлюються на основі нормативів, а у випадках, коли на них видано дозволи, повинні дотримуватися й інші вимоги, передбачені цим дозволом. Дозволи видаються Міністерством охорони здоров'я України, Міністерством екології та природних ресурсів України та їх органами на місцях з урахуванням порядку затвердження нормативів гранично допустимих шкідливих впливів фізичних та біологічних факторів на атмосферне повітря. Місцеві органи державної виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації та громадяни при здійсненні своєї діяльності зобов'язані вживати необхідних заходів із запобігання та недопущення перевищення встановлених рівнів акустичного, електромагнітного, іонізуючого та іншого шкідливого фізичного та біологічного впливу на атмосферне повітря і здоров'я людини. Згідно зі ст. 16 Закону України «Про охорону атмосферного повітря» забороняються шкідливі впливи на атмосферне повітря, для яких не встановлено відповідних нормативів екологічної безпеки. У виняткових випадках такі впливи допускаються тимчасово лише з дозволу Міністерства екології та природних ресурсів України та Міністерства охорони здоров'я України за умови, що за цей період буде встановлено відповідний норматив та вжито необхідних заходів з охорони атмосферного повітря. Законодавство про охорону атмосферного повітря зобов'язує підприємства, установи і організації, викиди забруднюючих речовин або шкідливі впливи фізичних та біологічних факторів яких при перевищенні встановлених граничних нормативів, аваріях та несприятливих метеорологічних умовах можуть призвести до надзвичайних екологічних ситуацій, мати заздалегідь розроблені спеціальні заходи з охорони атмосферного повітря, погоджені з органами Міністерства екології та природних ресурсів України, Міністерства охорони здоров'я України, місцевими органами державної виконавчої влади та органами місцевого самоврядування. Закон України «Про охорону атмосферного повітря» зобов'язує керівників підприємств, установ і організацій при виникненні таких надзвичайних екологічних ситуацій повідомити про це органи, які здійснюють державний контроль у галузі охорони атмосферного повітря і вжити заходів щодо охорони атмосферного повітря та ліквідації причин і наслідків його забруднення. У законодавстві України містяться приписи, які спрямовані на регулювання діяльності, що впливає на погоду і клімат. Діяльність, спрямована на штучні зміни стану атмосфери і атмосферних явищ у господарських цілях, може здійснюватися підприємствами, установами і організаціями тільки за дозволом Міністерства екології та природних ресурсів України та за погодженням з місцевими органами державної влади, органами місцевого самоврядування. Підприємства, установи і організації відповідно до міжнародних угод зобов'язані скорочувати і в подальшому повністю припинити виробництво і використання хімічних речовин, що шкідливо впливають на озоновий шар, а також скорочувати викиди діоксиду вуглецю та інших речовин, накопичення яких у атмосферному повітрі може призвести до негативних змін клімату. Законодавством визначено комплекс вимог щодо охорони атмосферного повітря від забруднення автотранспортними та іншими пересувними засобами і установками та попередження впливу їх фізичних факторів. Атмосферно-охоронне законодавство України забороняє виробництво та експлуатацію транспортних й інших пересувних засобів і установок, у яких вміст забруднюючих речовин у відпрацьованих. І перевищує нормативи або рівні шкідливого впливу фізичних факторів. Особливу увагу законодавство України приділяє охороні атмосферного повітря при застосуванні засобів захисту рослин, мінеральних добрив та інших препаратів. Так, зокрема переліки засобів захисту рослин, стимуляторів їх росту, мінеральних добрив та інших препаратів, використання яких дозволяється в господарській діяльності, а також способи їх застосування погоджуються з Міністерством охорони здоров'я України та Міністерством екології та природних ресурсів України. При створенні нових препаратів повинні розроблятися нормативи граничне допустимих концентрацій і методи визначення залишкової кількості цих препаратів у атмосферному повітрі. Закон України «Про охорону атмосферного повітря» зобов'язує підприємства, установи та організації, а також громадян дотримуватися правил транспортування, зберігання і застосування засобів захисту рослин, стимуляторів їх росту, мінеральних добрив та інших препаратів, щоб не допустити забруднення атмосферного повітря. Законодавством визначено комплекс вимог щодо охорони атмосферного повітря при видобуванні корисних копалин та проведенні вибухових робіт. Видобування корисних копалин та проведення вибухових робіт повинні проводитися з дотриманням правил щодо відвернення або зниження рівнів забруднення атмосферного повітря способами, які погоджуються з Міністерством екології та природних ресурсів України, Міністерством охорони здоров'я та іншими органами відповідно до законодавства України. Одночасно забороняється розміщення в населених пунктах нових териконів і відвалів, які можуть бути джерелами забруднення атмосферного повітря або іншого шкідливого впливу на нього. Важливого значення набуває такий напрямок охорони атмосферного повітря, як захист його від забруднення виробничими, побутовими та іншими відходами. Зокрема, складування, зберігання або розміщення виробничого, побутового сміття та інших відходів, які є джерелами забруднення атмосферного повітря пилом, шкідливими газоподібними речовинами та речовинами з неприємним запахом або іншого шкідливого впливу, допускається лише за наявності спеціального дозволу і на територіях, визначених місцевими органами державної виконавчої влади, органами місцевого самоврядування у межах встановлених ними лімітів з додержанням нормативів екологічної безпеки і за можливості їх подальшого господарського використання. При цьому не допускається спалювання зазначених відходів на території підприємств, установ, організацій і населених пунктів, за винятком випадків, коли це здійснюється з використанням спеціальних установок з додержанням вимог щодо охорони атмосферного повітря. Одночасно законодавство зобов'язує власників або уповноважені ними органи управління підприємств, установ і організацій забезпечувати переробку, утилізацію та своєчасне вивезення відходів, які забруднюють атмосферне повітря, на підприємства, що використовують їх як сировину, або на спеціальні звалища. До правових заходів охорони атмосферного повітря належить регулювання шкідливого фізичного впливу (звукові коливання, включаючи шуми, та ін.) на атмосферу[34]. Ці заходи стосуються: створення і впровадження малошумних машин і механізмів на основі технічного нормування; поліпшення конструкцій транспортних засобів та умов їх експлуатації, а також утримання в належному стані залізничних і трамвайних колій, автомобільних шляхів, вуличних покриттів; розміщення підприємств, транспортних магістралей, аеродромів та інших об'єктів з джерелами шуму при плануванні і забудові населених пунктів відповідно до встановлених санітарно-технічних вимог та карт шуму; виробництва (будівельних матеріалів, конструкцій і технічних засобів та споруд з необхідними акустичними властивостями; проведення організаційних заходів для відвернення і зниження виробничих, комунальних, побутових і транспортних шумів, включаючи введення раціональних схем і режимів руху залізничного, повітряного, водного та автомобільного транспорту у межах населених пунктів. Певні обов'язки у цій сфері покладені і на громадян. Вони зобов'язані дотримуватися вимог, встановлених з метою боротьби з побутовим шумом у квартирах, а також у дворах житлових будинків, на вулицях, у місцях відпочинку та інших громадських місцях. Міські (районні) ради приймають спеціальні рішення, які спрямовані на відвернення і зниження шуму. До основних правових засобів, які спрямовані на попередження забруднення атмосфери, належить правова регламентація охоронних вимог при розміщенні і розвитку міст та інших населених пунктів; розміщенні, проектуванні, будівництві, реконструкції і введенні в експлуатацію підприємств, споруд та інших об'єктів, які впливають на стан атмосферного повітря; регламентація вимог щодо охорони атмосферного повітря при впровадженні відкриттів, винаходів, застосуванні нової техніки, імпортного устаткування, технологій і систем. При неможливості зменшення викидів забруднюючих речовин і зниження рівнів шкідливого впливу фізичних та біологічних факторів на атмосферне повітря до встановлених нормативів діяльність відповідних підприємств, установ, організацій, споруд та інших об'єктів повинна бути припинена або їх виробничий профіль підлягає зміні відповідно до Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища». При визначенні місць забудови, проектуванні будівництва і реконструкції підприємств, споруд та інших об'єктів, що впливають на стан атмосферного повітря, проводиться погодження з органами, які здійснюють державний контроль у галузі охорони атмосферного повітря, та іншими органами відповідно до законодавства України. Згідно з атмосферно-охоронним законодавством України проектування, розміщення, будівництво і введення в експлуатацію нових і реконструйованих підприємств, споруд та інших об'єктів, удосконалення існуючих і впровадження нових технологічних процесів та устаткування повинно здійснюватися з обов'язковим дотриманням норм екологічної безпеки, врахуванням сукупної дії викидів забруднюючих речовин у атмосферне повітря і шкідливого впливу фізичних та біологічних факторів на нього всіма діючими та запланованими для будівництва спорудами і іншими об'єктами, а також з урахуванням накопичення забруднення в атмосфері, транскордонного його перенесення, особливостей кліматичних умов. Законодавство забороняє будівництво та введення в експлуатацію нових і реконструйованих підприємств, споруд та інших об'єктів, які не відповідають вимогам щодо охорони атмосферного повітря. Для визначення екологічної безпеки при проектуванні, розміщенні і будівництві нових та реконструкції діючих підприємств, споруд та інших об'єктів проводиться екологічна експертиза згідно із законодавством України. Одним із основних засобів попередження шкідливого впливу забруднюючих речовин на повітря населених пунктів є обов'язкове встановлення санітарно-захисних зон. Санітарно-захисні зони встановлюються з метою охорони атмосферного повітря в районах житлової забудови, масового відпочинку і оздоровлення населення при визначенні місць розміщення нових, реконструкції діючих підприємств, споруд та інших об'єктів, які впливають на стан атмосферного повітря. Якщо внаслідок порушення встановлених розмірів та режиму санітарно-захисних зон виникає необхідність у виселенні населення, виведенні з цих зон об'єктів соціального призначення або здійсненні інших заходів, підприємства, установи та організації, місцеві органи державної влади, органи місцевого самоврядування повинні вирішити питання про фінансування необхідних робіт і заходів та строки їх реалізації. У випадках, коли здійснення зазначених заходів спричинено введенням нових нормативів, їх фінансування та терміни реалізації визначаються Кабінетом Міністрів України. З метою підтримки сприятливого стану атмосферного повітря забороняється впровадження відкриттів, винаходів та раціоналізаторських пропозицій, застосування нової техніки, імпортного устаткування, технологій і систем, якщо вони не відповідають встановленим в Україні вимогам щодо охорони атмосферного повітря. У разі порушення встановлених вимог така діяльність припиняється уповноваженими на те державними органами, а винні особи притягуються до відповідальності. Важливу роль у галузі охорони атмосферного повітря відіграє економічний механізм забезпечення такої охорони. Для забезпечення охорони та ефективного використання атмосферного повітря в Україні впроваджуються організаційно-економічні заходи, що передбачають: встановлення лімітів викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря та інших шкідливих впливів на нього; встановлення лімітів використання повітря як сировини основного виробничого призначення; встановлення нормативів плати і розмірів платежів за викиди забруднюючих речовин у атмосферне повітря та інші шкідливі впливи на нього; встановлення нормативів плати за перевищення лімітів викидів, інших шкідливих впливів та видачу дозволів на використання атмосферного повітря як сировини основного виробничого призначення; надання підприємствам, установам, організаціям і громадянам податкових, кредитних та інших пільг при впровадженні ними маловідходних, безвідходних, енерго — і ресурсозберігаючих технологічних процесів, здійсненні інших природоохоронних заходів відповідно до законодавства. Ліміти викидів забруднюючих речовин у атмосферне повітря стаціонарними джерелами визначаються для підприємств, установ та організацій з урахуванням гранично допустимих обсягів викидів і доводяться до них як тимчасово погоджені величини викидів забруднюючих речовин щодо кожного компонента. Ліміти викидів забруднюючих речовин у атмосферне повітря встановлюються для підприємств Міністерства екології та природних ресурсів України та його органами на місцях у формі видачі дозволів на викиди. Гранично допустимі рівні шкідливого впливу фізичних та біологічних факторів на атмосферне повітря встановлюються органами Міністерства охорони здоров'я України. Порядок встановлення нормативів плати і стягнення платежів за забруднення атмосферного повітря та інші шкідливі впливи на нього визначається постановою Кабінету Міністрів України від 1 березня 1999 р. № 303[35]. § 3. Відповідальність за порушення законодавства про охорону атмосферного повітряЗакон України «Про охорону атмосферного повітря» встановлює види правопорушень, вчинення яких тягне за собою адміністративну, цивільно-правову, кримінальну й іншу відповідальність. Правопорушеннями у галузі охорони атмосферного повітря є: порушення прав громадян на екологічно безпечний стан атмосферного повітря; перевищення лімітів та нормативів гранично допустимих викидів забруднюючих речовин у атмосферне повітря; перевищення нормативів гранично допустимих рівнів шкідливого впливу фізичних та біологічних факторів на атмосферне повітря; викиди забруднюючих речовин у атмосферне повітря та використання атмосферного повітря як сировини основного виробничого призначення без дозволу спеціально уповноважених на те державних органів; здійснення незаконної діяльності, що негативно впливає на погоду і клімат; впровадження відкриттів, винаходів, раціоналізаторських пропозицій, нових технічних систем, речовин і матеріалів, а також закупівля у зарубіжних країнах і експлуатація технологічного устаткування, транспортних засобів та інших об'єктів, які не відповідають встановленим вимогам щодо охорони атмосферного повітря; порушення правил складування і утилізації промислових та побутових відходів, транспортування, зберігання і застосування засобів захисту рослин, стимуляторів їх росту, мінеральних добрив та інших препаратів, що спричинило забруднення атмосферного повітря; проектування і будівництво об'єктів з порушенням норм і вимог щодо охорони і використання атмосферного повітря; невиконання розпоряджень та приписів органів, які здійснюють державний контроль у галузі охорони та використання атмосферного повітря; відмова від надання своєчасної, повної та достовірної інформації про стан атмосферного повітря, джерела забруднення, а також приховування або перекручування відомостей про стан екологічної обстановки, яка склалася внаслідок забруднення атмосферного повітря. Законодавством України може бути встановлено відповідальність і за інші правопорушення у галузі охорони та використання атмосферного повітря. Адміністративна відповідальність у галузі охорони атмосферного повітря передбачена Кодексом України про адміністративні правопорушення. Суб'єктами адміністративної відповідальності за правопорушення у галузі охорони атмосферного повітря можуть бути як посадові особи, так і громадяни. Усі адміністративні правопорушення за суб'єктним складом поділяються на три групи: правопорушення, вчинені тільки посадовими особами; правопорушення, які здійснюються як посадовими особами, так і громадянами; правопорушення, здійснені тільки громадянами. Кримінальна відповідальність у галузі охорони атмосферного повітря передбачена Кримінальним кодексом (КК) України — за забруднення атмосферного повітря. Об'єктом злочинного посягання є суспільні відносини, що забезпечують науково обґрунтоване раціональне використання, відновлення, поліпшення, відвернення шкідливого впливу на навколишнє природне середовище і охорону чистоти атмосферного повітря як сприятливого середовища існування людини, тваринного і рослинного світу. Предметом злочину є атмосферне повітря, яке знаходиться у відкритому просторі у межах території держави Україна. Забруднення повітря всередині приміщення не може бути кваліфіковане за КК України. У Кримінальному кодексі України є окремий склад злочину «порушення вимог законодавства про охорону праці», який дістає вияв у недотриманні правил промислової санітарії. Майнова відповідальність за порушення атмосферно-охоронного законодавства наступає за певних умов і підстав. До умов такої відповідальності належать: заподіяна майнова шкода; протиправна поведінка особи, яка заподіяла шкоду; причинний зв'язок між протиправною поведінкою такої особи і майновою шкодою, що настала; винна поведінка особи, що заподіяла шкоду. Підставами відповідальності служать конкретні правопорушення, перелік яких міститься в Законі України «Про охорону атмосферного повітря». Наведений перелік цих правопорушень не є вичерпним. Особи, винні в порушенні законодавства про охорону атмосферного повітря, несуть майнову відповідальність незалежно від притягнення їх до кримінальної чи адміністративної відповідальності в передбачених чинним законодавством випадках.
НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ВНУТРІШНІХ СПРАВ ІНСТИТУТ КРИМІНАЛЬНО-ВИКОНАВЧОЇ СЛУЖБИ КАФЕДРА ЗАГАЛЬНО-ЮРИДИЧНИХ ДИСЦИПЛІН
ЗАТВЕРДЖУЮ Начальник кафедри загально-юридичних дисциплін
_________________
"____"___________ 2013 р.
ПЛАН-КОНСПЕКТ ПРОВЕДЕННЯ ПРАКТИЧНОГО ЗАНЯТТЯ
ТЕМА № 2. Правова охорона земель в Україні.
З дисципліни:Екологічне право.
Категорія слухачів: курсанти.
Навчальна мета: засвоїти поняття, значення земель в Україні, як найціннішого природного об’єкта, який підлягає охороні, відтворенню, збереженню та захисту.
Виховна мета:виховувати у курсантів почуття патріотизму до своєї Батьківщини, високі моральні і ділові якості; набуття високого рівня професіоналізму; формувати правову свідомість.
Розвивальна мета: розвивати вміння орієнтуватися у системі норм екологічного права і узагальнювати земельні законодавчі акти та вивчений матеріал; визначати зміст фактичних відносин; давати правильну юридичну кваліфікацію земельним відносинам; тлумачити чинне законодавство, договори оренди землі.
Обсяг навчального часу: 2 години.
Навчальне обладнання, ТЗН: ноутбук
Наочні засоби: Земельний кодекс України, підручники
Міжпредметні та міждисциплінарні зв’язки: цивільне право, кримінальне право
Навчальні питання:
Література:
Методичні поради з викладання теми: Земля є операційною базою не тільки для розміщення галузей народного господарства, а й для системи розселення в країні шляхом створення сільських та міських поселень (міст і селищ міського типу). В такому плані зростає соціальна роль землі і саме ця ознака є основою правового регулювання земельних правовідносин з точки зору його диференціації за цільовим призначенням. Водночас для глибшого розуміння вказаного поняття надзвичайно важливо окреслити і юридичні ознаки, що є притаманними будь-якого правового поняття та системи юридичних категорій: а) насамперед, земля має державно-територіальне значення у межах кордонів України як матеріальна основа територіальної цілісності, суверенітету та національної безпеки держави; б) особливістю для визначення земель є виділення окремих її частин для задоволення загального публічного, соціального інтересу встановлення режиму права загального і спеціального землекористування. Однак земля не тільки інтегрує в своїй основі різні корисні властивості, що спрямовуються на забезпечення економічних, соціальних, екологічних інтересів суспільства і громадянина, а й характеризується відповідним диференційованим режимом залежно від функціонального її використання і цільового призначення. Саме з них позицій ЗК України поділяє всі її землі за відповідними категоріями: 1) землі сільськогосподарського призначення — землі, що надаються для потреб сільського господарства або призначені для цієї мети; 2) землі поселених пунктів — земельні ділянки, розташовані з відповідно в межах міста, селища міського типу та сільського населеного пункту, визначені в порядку землевпорядкування; 3) землі природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення — земельні ділянки, на яких розташовані об'єкти природно-заповідного фонду, або які мають природні лікувальні фактори, сприятливі для організації профілактики та лікування, чи призначені для організованого масового відпочинку населення і туризму, або на яких розташовані історико-культурні заповідники, меморіальні парки, інші об'єкти і пам'ятки історико-культурного призначення; 4) землі лісового фонду — землі, вкриті лісом, а також не вкриті лісом, але надані для потреб лісового господарства; 5) землі водного фонду — землі, зайняті водними об'єктами, болотами й водогосподарськими спорудами, та виділені по берегах водойм ділянки під смуги відведення, прибережні смуги та інші зони охорони; 6) землі запасу — землі, не передані у власність або не надані в постійне чи тимчасове користування, або використання яких на вказаних юридичних титулах припинено у встановленому законом порядку. Термін “земельна ділянка” має важливе значення для характеристики категорії “земля”, оскільки є її складовою частиною як частка цілого, що відбиває особливості її цільового використання, об'єкта конкретних життєвих правовідносин і юридично закріплену “персоніфікацію”, тобто приналежність її конкретному носію прав і обов'язків, а також реалізації правомочностей щодо володіння і користування (право землекористування) або володіння, користування і розпорядження (право власності). Таким чином, земельна ділянка — це індивідуально визначена і юридично відособлена частина відповідної категорії земель, яка належить на певному юридичному титулі (праві власності чи праві користування) конкретній особі і використовується (експлуатується) відповідно до цільового призначення, та межі якої визначені на місцевості відповідно до затвердженої в установленому порядку земельно-впорядної документації*. Отже, земля може розглядатися як інтегрований та диференційований об'єкт, що обумовлює необхідність її правової регламентації. З огляду на викладене можна виокремити такі узагальнені ознаки поняття “земля”: 1) головна матеріальна основа (база) навколишнього природного середовища (довкілля); 2) територіально розгалужений простір, що визначається особливістю природної структури (рельєфу); 3) частина довкілля з наявним різноманітним ґрунтовим покривом (ґрунтом), що формує природні та антропогенні ландшафти; 4) база для формування, розвитку і поширення рослинності, водних об'єктів, корисних копалин, інших природних компонентів, які за своїми природними властивостями створюють сферу життя (біосферу) і використовуються на праві загального землекористування громадян; 5) матеріальна основа територіальної цілісності, суверенітету національної безпеки держави у межах її кордону та адміністративно-територіального поділу; 6) матеріальна основа місцевого самоврядування та об'єкт комунальної власності різних територіальних громад; 7) частина біосфери, яка: а) є основним засобом виробництва в сільському, лісовому господарстві та в інших галузях господарювання; б) є операційною основою для системи розселення, в тому числі садівницьких поселень, розміщення галузей народного господарства, державного матеріального резерву і шляхів сполучення; в) виконує роль місця, джерела, засобу й умови існування живих організмів, життєдіяльності людини, забезпечення її духовних і матеріальних потреб; 8) стан поверхневого покриву, що потребує в разі деградації здійснення заходів щодо відвернення небезпечного впливу на населення та якість довкілля. Таким чином, “земля” (в юридичному значенні) — головна територіально-просторова частина довкілля (навколишнього природного середовища) у межах території України, матеріальна основа її територіальної цілісності, суверенітету й національної безпеки, що характеризується особливістю природної структури — ґрунтового покриву, розміщення, поширення рослинності, водних об'єктів, корисних копалин та інших ресурсів, які формують сферу життя для людини та інших живих організмів, природні властивості якої використовуються на праві загального землекористування, диференціюється на окремі земельні ділянки (частини), які перебувають у власності українського народу або уповноваженого ним органу — держави для задоволення загальнолюдських інтересів або на праві колективної і приватної власності з метою забезпечення корпоративних і особистих прав людини та права комунальної власності територіальних громад як матеріальної основи місцевого самоврядування, виступає основним засобом виробництва у сільському господарстві та інших галузях господарювання, операційною базою для системи розселення, в тому числі садівницьких поселень, розміщення галузей народного господарства, державного матеріального резерву та шляхів сполучення, є невід'ємною умовою, місцем, засобом і джерелом існування живих організмів, життєдіяльності людини, забезпечення її духовних і матеріальних потреб і вимагає у разі деградації здійснення заходів щодо відвернення небезпечного впливу на населення та якість довкілля.
Задача 1
У зв’язку з наданням земельної ділянки для організації колективного садівничого товариства “Мрія” його правління звернулося до районної адміністрації, яка приймала вказанне рішення, з клопотанням виділити земельну ділянку для облаштування тимчасової зупинки електропоїзда місцевого сполучення. Це клопотання було задоволено, і правління уклало угоду з місцевими будівельниками для зведення даної зупинки. Начальник відділення залізниці, дізнавшись про початок роботи, заборонив своїм наказом використовувати смуги відводу залізниці для вказаної мети, вважаючи, що в межах земель залізниці будь-які роботи та використання земель має здійснюватися виключно за роспорядженням органів залізничного транспорту. Райадміністрація оскаржила вказаний наказ до прокурора району, вважаючи його незаконним. Визначити коло суспільних правовідносин; Висвітлити особливості правового режиму спірної земельної ділянки; Вирішити справу.
Задача 2
Фермер Коваленко самовільно зайняв сусідню із своїм фермерським господарством ділянку поля площею 0,20 га, що належала агрофірмі “Волна”, і побудував там складське приміщення. За два роки, протягом яких Коваленко фактично користувався земельною ділянкою, фірма зазнала збитків в розмірі 5000 грн. Дирекція агрофірми “Волна” звернулалася з позовом до суду щодо повернення цієї ділянки землі та відшкодування збитків. Яким чином земельним законодавством регулються земельні відносини між фірмою і Коваленко? Визначте правову природу земельних правовідносин, що виникли між ними? У чому полягає правопорушення, вчинене Коваленко? Яка відповідальність передбачається законом за вчинене правопорушення? Яким чином визначається розмір збитків, що зазнала агрофірма "Волна”? Які документи слід додати до позовної заяви? Яким повинно бути рішення суду?
Задача 3
У 1998 р. громадянин Жолондієвський зі своєю дружиною переїхав на постійне місце проживання з Київської області в с. Панчуки Василівського району Запорозької області. У вересні 2000 р. він звернувся із заявою в Панчуківську сільську Раду з проханням виділити йому земельну ділянку для ведення особистого підсобного господарства в розмірі 0,22 га, яку він планує приєднати до присадибної ділянки розміром 0,25 га, межа якої проходить по його присадибній ділянці, і в подальшому отримати Державний акт на право приватної власності на землю. Голова сільської Ради відмовив йому, мотивуючи своє рішення тим, що ця ділянка запланована під будівництво житлового будинку. Жолондієвський зазначив, що він з 1998 р. платить земельний податок за земельну ділянку розміром 0,47 га. Не отримавши позитивної відповіді, Жолондієвський звернувся в місцевий ВСГК “Світанок” з проханням виділити йому земельну частку (пай), оскільки він є ліквідатором наслідків аварії на ЧАЕС. До переїзду в Запорізьку область він, перебуваючи на пенсії, працював в місцевому сільськогосподарському підприємстві електрозварником, де мав право на земельну частку (пай), але в зв’язку зі зміною місця проживання не отримав сертифіката. Голова ВСГК “Світанок” Жолондієвському також відмовив, мотивуючи тим, що виділення земельних ділянок для ведення особистого підсобного господарства відноситься до компетенції сільської Ради, яка може йому виділити земельну ділянку із земель запасу чи резервного фонду. У своїй другій заяві до сільської Ради Жолондієвський відмітив, що багатьом селянам виділено для ведення особистого підсобного господарства по 2 га землі безкоштовно, а йому, ліквідатору наслідків аварії на ЧАЕС, відмовлено. Виконком Панчуковської сільської Ради повідомив Жолондієвському, що давно вже немає ні земель запасу, ні земель резервного фонду, оскільки всі землі розпайовано. Вважаючи, що його права порушені, Жолондієвський звернувся із позовом до суду. Визначте коло суспільних правовідносин. Який порядок виділення земельних ділянок для ведення особистого підсобного господарства? Визначте правомірність відмов, які отримав Жолондієвський. Яке рішення ухвалить суд?
Задача 4
Після реформування КСГП “Зірка” Гаращуцького району Запорізької області у ВСГК “Зірка” керівництво кооперативу запропонувало членам кооперативу та асоційованим членам здати свої земельні частки(паї)в оренду комерційній фірмі. Представники комерційної фірми роздали всім власникам сертифікатів на земельну частку (пай) чисті бланки договорів оренди. Із 220 членів кооперативу 70 погодилися з цією пропозицією і підписали договір оренди на земельну ділянку. Цим договором визначалося, що орендна плата на поточний рік за орендовану земельну частку (пай) складе 1 т пшениці, 30 кг олії, за необхідності також надаватимуться ритуальні послуги. Після закінчення збирання врожаю комерційна фірма виплатила орендну плату кожному орендодавцю в розмірі 250 кг пшениці та 250 кг ячменю, мотивуючи це тим, що був неврожайний рік, а також вирахувала з кожногоорендодавця прибутковий податок із загальної суми орендної плати, яка була зазначена в договорі оренди з врахуванням ціни 1 т пшениці, 30 кг олії та видатків на ритуальні послуги. Після цього було скликано загальні збори ВСГК “Зірка”, на яких визначено порушення аграрно-договірних зобовязань комерційною фірмою. Однак представник комерційної фірми стверджував, що ніяких правопорушень не було. Фірма закуповувала бензин та традиційне паливо за більшою ціною, ніж та, що була на момент підписання договору оренди, і в звязку з цим кожний орендодавець ще заборгував комерційній фірмі по 90 гривень. Присутні на зборах орендодавці зазначали, що всю орендну плату необхідну повернути, а заборгованості перед комерційною фірмою немає, оскільки в оренду надано по 6 га сільськогосподарських угідь кожним орендодавцем. Представник комерційноїфірми не погодився з цим і запропунував закупити елітне насіння пшениці для посіву озими, бо дія договору оренди ще не закінчилась. Після зборів орендодавці створили ініціативну групу, яка звернулася з позовом до суду для захисту своїх інтересів. Визначте коло суспільних відносин. Який порядок оформлення та реєстрації договорів оренди на земельну частку (пай)? Яке рішення повинен ухвалити суд за позовом орендодавців?
НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ВНУТРІШНІХ СПРАВ ІНСТИТУТ КРИМІНАЛЬНО-ВИКОНАВЧОЇ СЛУЖБИ КАФЕДРА ЗАГАЛЬНО-ЮРИДИЧНИХ ДИСЦИПЛІН
ЗАТВЕРДЖУЮ Начальник кафедри загально-юридичних дисциплін
_________________
"____"___________ 2013 р.
ПЛАН-КОНСПЕКТ ПРОВЕДЕННЯ ПРАКТИЧНОГО ЗАНЯТТЯ ТЕМА № 6. Правова охорона атмосферного повітря в Україні.
З дисципліни:Екологічне право.
Категорія слухачів: курсанти.
Навчальна мета: визначити завдання законодавства про охорону атмосферного повітря та основні заходи, щодо охорони атмосферного повітря (стандартизація та нормування, контроль та нагляд, державний облік та моніторинг).
Виховна мета:виховувати у курсантів почуття патріотизму до своєї Батьківщини, високі моральні і ділові якості; набуття високого рівня професіоналізму; формувати правову свідомість.
Розвивальна мета: розвивати вміння орієнтуватися у системі норм екологічного права і узагальнювати законодавчі акти та вивчений матеріал; визначати зміст фактичних відносин; давати правильну юридичну кваліфікацію відносинам в сфері охорони та використання атмосферного повітря; тлумачити чинне законодавство.
Обсяг навчального часу: 2 години.
Навчальне обладнання, ТЗН: ноутбук
Наочні засоби: ЗУ «Про охорону атмосферного повітря», підручники
Міжпредметні та міждисциплінарні зв’язки:цивільне право, кримінальне право, адміністративне право
Навчальні питання:
Методичні поради з викладання теми:
Правова охорона атмосферного повітря в Україні дістає вияв у нормативному регулюванні суспільних відносин у цій сфері з метою збереження, поліпшення та відтворення стану атмосферного повітря, відвернення і зниження шкідливого хімічного, фізичного, біологічного та інших впливів на атмосферне повітря, забезпечення раціонального використання атмосферного повітря для виробничих потреб, а також зміцнення правопорядку і законності у цій галузі. Правову основу охорони атмосферного повітря становлять закони України «Про охорону навколишнього природного середовища» та «Про охорону атмосферного повітря». Цими законами і прийнятими в їх розвиток нормативними актами регулюється багатогранна діяльність державних органів, підприємств, установ, організацій, посадових осіб і громадян у галузі охорони і раціонального використання повітряного басейну. Предметом правового регулювання є суспільні відносини в галузі охорони і використання атмосферного повітря, що виникають між організаціями, громадянами та іншими особами. Сутність їх полягає в тому, що в процесі реалізації цих відносин повинно бути забезпечено збереження в чистоті і поліпшення стану атмосферного повітря, попередження і зниження шкідливого впливу на атмосферу, який може викликати несприятливі наслідки для навколишнього середовища. Специфіка атмосферного повітря як природного об'єкта зумовлює особливості його правової охорони[36]. По-перше, визначаючи атмосферне повітря як природний ресурс, атмосферно-охоронне законодавство, на відміну від інших природних об'єктів, не встановлює права власності на нього, хоча Конституція України від 28 червня 1996 р. відносить атмосферне повітря до об'єкта права власності Українського народу. Атмосферне повітря не може бути об'єктом права власності, оскільки в силу фізичного стану і специфічних властивостей воно перебуває в постійному русі, перемішуванні, які не піддаються контролю з боку людини і тому неможливо практично здійснювати повноваження володіння і розпорядження цим природним ресурсом. Отже, не існує і проблеми охорони права власності на цей природний об'єкт. Водночас Україна як суверенна держава в межах свого повітряного простору користується всіма правами територіального верховенства, державного суверенітету, зокрема виключним правом на використання атмосфери. У зв'язку з цим важливо підкреслити, що правова охорона атмосферного повітря — це сукупність юридичних приписів, що забезпечують раціональне і сприятливе збереження в чистоті атмосферного простору. Йдеться про охорону власне атмосферного повітря. Використання ж повітряного простору в діяльності, наприклад, цивільної авіації, регулюється Повітряним кодексом України, використання космічного простору і його охорона регулюється в основному нормами міжнародного права, хоча Україною прийнято відповідний Закон «Про космічну діяльність». У літературі атмосферне повітря розглядається як міжнародний універсальний і розподільний природний ресурс. Універсальним він є тому, що значні його маси постійно перебувають над ділянками Землі, які не підпадають під юрисдикцію окремих держав, і утворюють, таким чином, універсальний природний ресурс. Інша частина повітря, навпаки, підпадає під юрисдикцію окремих держав і може розглядатися як природний ресурс, що підлягає розподілу, використовується людиною і розміщується на території двох або кількох держав. Зважаючи на свою універсальність і єдність у глобальному масштабі, атмосферне повітря не належить до національних природних ресурсів, хоча і використовується всіма державами[37]. По-друге, на відміну від інших природних ресурсів, атмосферне повітря як частина навколишнього середовища в кількісному вимірі не вираховується. Але тут нормативне закріплено державний облік шкідливих впливів на атмосферне повітря. Атмосферне повітря як природний ресурс об'єктивно містить раціональну суміш газів, що створює сприятливі умови для життєдіяльності людей, тварин, рослин тощо. Разом з тим на стан атмосферного повітря впливають два головних фактори: внесення в атмосферу забруднюючих речовин через різноманітні джерела і шкідливий фізичний вплив на нього. До останнього належить випромінювання, звукові коливання, шум тощо. Ці та інші фактори порушують оптимальний стан повітря, що негативно впливає на здоров'я людей, на стан і розвиток тварин і рослин. Ось чому Закон України «Про охорону атмосферного повітря» передбачає державний облік шкідливих впливів на атмосферне повітря і таким чином законодавче закріплює принцип правового регулювання впливу людини «на атмосферу. Сутність цього принципу зводиться, перш за все, до стандартизації і нормування в галузі охорони атмосферного повітря. По-третє, нормативне встановлено дозвільну систему викидів забруднюючих речовин в атмосферу, що породжує відповідні правові наслідки. Так, зокрема викиди забруднюючих речовин в атмосферу стаціонарними джерелами можуть здійснюватися тільки за дозволами, які видаються спеціально уповноваженими на те органами. По-четверте, особливість правової охорони атмосферного повітря полягає в тому, що законодавство зосереджує основну увагу на правовому регулюванні охоронних відносин. Хоча слід зауважити, що в Законі «Про охорону атмосферного повітря», крім охоронних, є й регулятивні норми. До них належать такі приписи, які безпосередньо спрямовані на регулювання атмосферно-охоронних суспільних відносин шляхом надання їх учасникам прав і покладання на них обов'язків. Отже, атмосферно-охоронні відносини складаються на основі охоронних норм, за допомогою яких здійснюються державно-примусові заходи впливу, включаючи і заходи юридичної відповідальності. Охоронні відносини завжди є владними. Аналіз Закону України «Про охорону атмосферного повітря» дозволяє зробити висновок, що в ньому переважають саме охоронні норми. Це зумовлює також використання переважно імперативних і заборонних норм, спрямованих на забезпечення сприятливого стану атмосферного повітря. Саме цим і продиктована необхідність встановлення більш жорсткого правового режиму в галузі охорони атмосферного повітря, який би забезпечував збереження атмосферного повітря в чистоті.
Задача 1 Під час запуску експерементального супутника з метою дослідження і використання космічного простору сталася аварія, внаслідок якої заподіяно збитки сільськогосподарському виробництву фермера Салана та від пожежі згоріло понад 50 га загальнодержавного лісу, було знищено значну частину цінної фауни і флори, забруднено атмосферне повітря. Акціонерному товариству “Електрон” спочатку було заявлені претензії, а згодом подано позови до обласного арбітражного суду про відшкодування ним збитків, завданих внаслідок неналежної експлуатації об’єктів космічної діяльності вищезазначеним природним ресурсам, їх власникам та користувачам. Акціонерне товариство заперечило проти позову, вважаючи, що космічний об′єкт не є їхньою власністю, а належить Гідромецентру, на замовлення якого вони його виготовили. Як свідчать попередні експериментальні дані та стендові випробування, космічний об’єкт не мав технологічних та стандартних порушень. Визначити коло суспільних право відносин; Чи підлягає позов задоволенню ? Вирішити справу.
Задача 2
Визначте заходи щодо охорони атмосферного повітря при аварійних ситуаціях і несприятливих метеорологічних умовах.
Задача 3
Визначте порядок встановлення рівнів шкідливого впливу фізичних і біологічних факторів техногенного походження на атмосферне повітря.
ЗАВДАННЯ ДЛЯ САМОСТІЙНОЇ ПІДГОТОВКИ
Самостійна робота передбачає пошук та опрацювання рекомендованої літератури, підготовку рефератів і наукових доповідей, виконання завдань, спрямованих на розвиток самостійності та ініціативності, а також індивідуальних завдань у рамках підготовки до участі в конференціях і олімпіадах.
Дайте розгорнуті відповіді на такі запитання:
НАВЧАЛЬНО-МЕТОДИЧНІ МАТЕРІАЛИ ДЛЯ ПОТОЧНОГО, ПРОМІЖНОГО КОНТРОЛЮ ТА ПЕРЕЛІК ПИТАНЬ ПІДСУМКОВОГО КОНТРОЛЮ
"Екологічне право" . Предмет, система, джерела екологічного права та правові засади управління в галузі екології. ?1 Хто впершее застосував термін "екологія": - Д. Браун; - Е. Геккель; - Арістотель; - З. Фрейд. ?2 Предметом екологічного права є відносини: - які складаються між державою, органами місцевого самоврядування, фізичними і юридичними особами з приводу приналежності, використання, відтворення природних об'єктів та охорони навколишнього природного середовища з метою задоволення екологічних та інших інтересів; - які складаються між державою, органами місцевого самоврядування, фізичними і юридичними особами з приводу приналежності, використання, відтворення природних об'єктів та охорони навколишнього природного середовища з метою задоволення кримінальних та інших інтересів; - які складаються між державою, органами місцевого самоврядування, фізичними і юридичними особами з приводу приналежності, використання, відтворення природних об'єктів та охорони навколишнього природного середовища з метою задоволення іноземних та інших інтересів. ?3 Диференціація екологічних відносин можлива за основними сферами діяльності людей у галузі навколишнього природного середовища: - відносини, що виникають з приводу приналежності природних об'єктів певним суб'єктам на праві власності або на праві користування; - відносини, що виникають; у сфері експлуатації не екологічних об'єктів конкретними суб'єктами з метою задоволення своїх інтересів; - відносини, що виникають в галузі відтворення, відновлення природних об'єктів, поліпшення їх якості; - відносини, що виникають у сфері охорони навколишнього природного середовища. ?4 Для екологічного права, є характерним змішаний метод правового регулювання екологічних відносин, який включає у себе головним чином: - адміністративно-правові і кримінально-правові способи; - адміністративно-правові і трудові способи; - кримінально-правові і цивільно-процесуальні способи; - адміністративно-правові і цивільно-правові способи і прийоми правового регулювання цих відносин. ?5 Для цивільно-правового методу (в екологічному праві) характерні такі ознаки: - рівні правові можливості сторін у суспільних відносинах, які виключають будь-які однобічні впливи один на одного; - встановлення не правовідносин за взаємною згодою сторін; - не надання учасникам відносин права самим визначати порядок своєї поведінки; - розв'язання спорів компетентним органом, який перебуває поза цими відносинами. ?6 Адміністративно-правовому методу (в екологічному праві) регулювання притаманні такі риси: - юридично-владна діяльність виконавчих і розпорядчих органів щодо осіб, якими вони керують; - прояв юридичної рівності учасників відносин; - виникнення суспільних відносин незалежно від волі іншої сторони; - здійснення не контрольних функцій. ?7 Метод правового регулювання екологічних відносин являє собою закріплення в екологічному законодавстві сукупності: - адміністративно - і цивільно-процесуальних способів та прийомів; - кримінально - і цивільно-правових способів та прийомів; - адміністративно - і цивільно-правових способів та прийомів; - економічно та цивільно-правових способів та прийомів. ?8 Принцип правішого забезпечення цільового використання природних об'єктів полягає: - у визначенні в філософських думках цілей їх експлуатації всіма суб'єктами; - у визначенні в кримінальному праві цілей їх експлуатації всіма суб'єктами. - у визначенні в трудових нормах цілей їх експлуатації всіма суб'єктами. - у визначенні в правових нормах цілей їх експлуатації всіма суб'єктами. ?9 Загальна частина екологічного права містить норми права, які регулюють питання, загальні для всіх видів екологічних відносин, вона охоплює: - загальну характеристику адміністративних відносин та екологічного права як юридичної їх форми; - джерела (форми) екологічного права; - право власності на не природні об'єкти; - управління в галузі використання, відтворення і охорони природного середовища. ?10 Державне управління в галузі охорони навколишнього середовища є: - видом діяльності органів не виконавчої влади по реалізації внутрішньої та зовнішньої екологічної політики держави, її внутрішньої і зовнішньої екологічних функцій; - видом діяльності органів виконавчої влади по реалізації внутрішньої та зовнішньої екологічної політики держави, її внутрішньої і зовнішньої трудових функцій; - видом діяльності органів виконавчої влади по реалізації внутрішньої та зовнішньої адміністративної політики держави, її внутрішньої і зовнішньої екологічних функцій; - видом діяльності органів виконавчої влади по реалізації внутрішньої та зовнішньої екологічної політики держави, її внутрішньої і зовнішньої екологічних функцій. ?11 Метою державного управління в галузі екології є: - реалізація екологічного законодавства; - забезпечення проведення ефективних і комплексних заходів щодо охорони навколишнього природного середовища; - раціонального використання не природних ресурсів; - досягнення узгодженості дій державних і громадських органів у галузі охорони навколишнього природного середовища. ?12 Органами державного управління в сфері екології є: - Верховна Рада України; - Кабінет Міністрів України; - Президент України; - Міністерство внутрішніх справ. ?13 Державний комітет України по земельних ресурсах призначений: - для реалізації державної політики в галузі земельних відносин, у тому числі з питань охорони, раціонального використання земель; - для реалізації не державної політики в галузі земельних відносин, у тому числі з питань охорони, раціонального використання земель; - для реалізації державної політики в галузі лісових відносин, у тому числі з питань охорони, раціонального використання лісів; - для реалізації державної політики в галузі водних відносин, у тому числі з питань охорони, раціонального використання вод. ?14 Основними завданнями Держсанепідемслужби є: - участь у реалізації державної політики у сфері забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення; - небезпеки для життя і здоров'я людини середовища життєдіяльності; - радіаційних уражень людей; - визначення першочергових заходів щодо профілактики інфекційних хвороб. ?15 Серед актів, що приймаються Кабінетом Міністрів України: - акти, що визначають програми природоохоронних заходів з певних питань. - акти, що присвячені не утворенню та визначенню повноважень урядових та підзвітних Кабінету Міністрів України органів; - акти, що не приймаються Кабінетом Міністрів України; - статут ППС. ?16 Основними завданнями місцевих державних адміністрацій у сфері екології та природокористування є забезпечення в межах відповідної адміністративно-територіальної одиниці: - законності і правопорядку в сфері цивільного права; - не виконання державних і регіональних програм охорони довкілля; - звіту про невиконання відповідних бюджетів та програм; - взаємодії з органами місцевого самоврядування з питань охорони довкілля, забезпечення екологічної безпеки та природокористування. ?17 Основними завданнями Мінприроди України є: - незабезпечення реалізації державної політики у сфері охорони навколишнього природного середовища; - здійснення державного контролю за додержанням вимог законодавства про охорону навколишнього природного середовища; - раціональне використання природних ресурсів, включаючи і надра; - забезпечення екологічної та в межах своєї компетенції радіаційної безпеки. ?18 Юрисдикційні повноваження, надають Мінприроди право: - застосовувати у випадках, непередбачених законодавством, економічні санкції до підприємств, установ та організацій за порушення вимог законодавства; - не подавати позови про відшкодування шкоди і витрат; - розглядати справи про не адміністративні правопорушення; - передавати правоохоронним органам за наявності підстав, передбачених законодавством, матеріали про виявлені факти злочинів. ?19 Забезпечення охорони та використання землі покладено на Державний комітет України по земельних ресурсах, діяльність якого спрямовується і координується: - Верховною Радою України; - Кабінетом Міністрів України; - Президентом України; - Мінагрополітики. ?20 Державна гідрометеорологічна служба має своїми основними завданнями: - участь у реалізації державної політики у сфері гідрометеорології та моніторингу довкілля; - здійснення управління і контролю у сфері не гідрометеорологічної діяльності; - організацію гідрометеорологічного та кліматичного вивчення не території України; - реалізацію в межах своєї компетенції науково-технічної політики, організація і координація наукових досліджень з питань гідрометеорології та клімату.
"Екологічне право". Екологічні права та обов'язки громадян. ?1 Кожний громадянин України має право на: - небезпечне для його життя та здоров'я навколишнє природне середовище; - участь в розробці та здійсненні заходів щодо охорони навколишнього природного середовища, раціонального і комплексного використання природних ресурсів; - здійснення не загального, а спеціального використання природних ресурсів; - об'єднання в громадські природоохоронні формування. ?2 Екологічні права громадян забезпечуються: - проведенням широкомасштабних державних заходів щодо підтримання, відновлення і поліпшення стану навколишнього природного середовища; - обов'язком міністерств, відомств, підприємств, установ, організацій здійснювати технічні та інші заходи для запобігання шкідливому впливу господарської та іншої діяльності на навколишнє природне середовище, виконувати екологічні вимоги при плануванні, розміщенні продуктивних сил, будівництві та експлуатації народногосподарських об'єктів; - участю громадських об'єднань та громадян у діяльності щодо охорони навколишнього природного середовища; - здійсненням тільки державного контролю за додержанням законодавства про охорону навколишнього природного середовища. ?3 Україна гарантує своїм громадянам реалізацію екологічних прав, наданих їм: - Кабінетом Міністрів України; - Президентом України; - Цивільним кодексом; - законодавством. ?4 Ради, спеціально уповноважені державні органи управління в галузі охорони навколишнього природного середовища і використання природних ресурсів зобов'язані: - подавати всебічну допомогу громадянам у здійсненні природоохоронної діяльності, враховувати їх пропозиції щодо поліпшення стану навколишнього природного середовища та раціонального використання природних ресурсів; - залучати громадян до участі у вирішенні питань охорони навколишнього природного середовища та використання природних ресурсів; - залучати громадян до участі у вирішенні питань з прибирання вулиць. ?5 Порушені права громадян у галузі охорони навколишнього природного середовища мають бути поновлені, а їх захист здійснюється: - відповідно до постанов Кабінету Міністрів України; - в судовому порядку відповідно до законодавства України; - відповідно до Кримінального кодексу; - на думку суду. ?6 Громадяни України зобов'язані: - берегти природу, охороняти, раціонально використовувати її багатства відповідно до не вимог законодавства про охорону навколишнього природного середовища; - здійснювати діяльність з додержанням вимог екологічної безпеки, інших екологічних нормативів та лімітів використання природних ресурсів; - порушувати екологічні права і законні інтереси інших суб'єктів; - вносити плату за не спеціальне використання природних ресурсів та штрафи за екологічні правопорушення. ?7 Інформація про стан навколишнього природного середовища (екологічна інформація) - це будь-яка інформація в письмовій, аудіовізуальній, електронній чи іншій матеріальній формі про: - стан не навколишнього природного середовища чи його об'єктів; - біологічне різноманіття і його компоненти, включаючи генетично видозмінені організми та їх взаємодію із об'єктами навколишнього природного середовища; - джерела, фактори, матеріали, речовини, продукцію, енергію, фізичні фактори (шум, вібрацію, електромагнітне випромінювання, радіацію), які не впливають або не можуть вплинути на стан навколишнього природного середовища та здоров'я людей; - загрозу виникнення і причини надзвичайних не екологічних ситуацій, результати ліквідації цих явищ, рекомендації щодо заходів, спрямованих на зменшення їх негативного впливу на природні об'єкти та здоров'я людей. ?8 Основними джерелами є: - кадастри природних ресурсів; - реєстри; - автоматизовані бази даних. ?9 Екологічне інформаційне забезпечення здійснюється органами державної влади та органами місцевого самоврядування в межах їх повноважень шляхом: - підготовки спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів і подання на розгляд Верховної Ради України щорічної Національної доповіді про стан навколишнього природного середовища в Україні, а після її розгляду Верховною Радою України - та розміщення опублікування окремим виданням в системі Інтернет; - щомісячного інформування Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними державними адміністраціями, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями відповідних рад та населення про стан навколишнього природного середовища відповідних територій; - не систематичного інформування населення через засоби масової інформації про стан навколишнього природного середовища, динаміку його змін, джерела забруднення, розміщення відходів чи іншої зміни навколишнього природного середовища і характер впливу екологічних факторів на здоров'я людей; - негайного інформування про надзвичайні екологічні ситуації. ?10 Державні стандарти в галузі охорони навколишнього природного середовища є: - обов'язковими для виконання і не визначають поняття і терміни, режим використання й охорони природних ресурсів; - методи не контролю за станом навколишнього природного середовища; - вимоги щодо запобігання забрудненню навколишнього природного середовища; - питання, не пов'язані з охороною навколишнього природного середовища та використанням природних ресурсів. ?11 Екологічні нормативи встановлюють: - гранично допустимі викиди та скиди у навколишнє природне середовище забруднюючих хімічних речовин; - рівні недопустимого шкідливого впливу на нього фізичних та біологічних факторів; - викиди в морське середовище; - викиди в атмосферне повітря. ?12 Законодавством України можуть встановлюватися: - нормативи використання природних ресурсів та інші екологічні нормативи; - нормативи викидів в море; - нормативи переробки заводами радіоактивних речовин; - заборона на використання природних ресурсів. ?13 Екологічні нормативи повинні встановлюватися: - з урахуванням вимог санітарно-гігієнічних та санітарно-протиепідемічних правил і норм; - не гігієнічних нормативів; - без вимог санітарних норм; - з дозволу санітарно-гігієнічних станцій. ?14 Нормативи гранично допустимих концентрацій забруднюючих речовин у навколишньому природному середовищі та рівні шкідливих фізичних та біологічних впливів на нього є єдиними: - для західної України; - для всієї території України; - для громадян Росії. ?15 До природних ресурсів загальнодержавного значення належать: - територіальні та внутрішні морські води; - природні ресурси не континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони; - поверхневі води, що знаходяться або використовуються на території більш як однієї області; - лісові ресурси державного значення. ?16 В Україні фінансування заходів щодо охорони навколишнього природного середовища здійснюється за рахунок: - Державного бюджету України; - коштів приватних підприємців; - фонду матері та дитини; - фонду президента України. ?17 Ліміти використання природних ресурсів загальнодержавного значення встановлюються в порядку, що визначається: - Верховною Радою України; - спілкою фермерів; - президентом України; - Кабінетом Міністрів України. ?18 Збір за погіршення якості природних ресурсів (зниження родючості грунтів, продуктивності лісів, рибопродуктивності водойм тощо) в результаті володіння і користування встановлюється: - на основі нормативів; - на основі загальних зборів; - на основі розпорядження місцевих органів влади; - на основі газетних матеріалів. ?19 Розподіл коштів за використання природних ресурсів, що надходять до Державного бюджету України: - здійснюється Кабінетом Міністрів України; - здійснюється державними адміністраціями; - здійснюється Верховною Радою України; - здійснюється президентом України. ?20 Окрема місцевість України, на якій виникла надзвичайна екологічна ситуація, може бути оголошена: - зоною підвищеного ризику; - зоною небезпеки; - зоною екологічної небезпеки; - зоною надзвичайної екологічної ситуації.
"Екологічне право". Правове регулювання здійснення екологічної експертизи. ?1 Основними завданнями екологічної експертизи є: - визначення ступеня екологічного ризику і безпеки запланованої чи здійснюваної діяльності; - організація комплексної, науково обгрунтованої оцінки об'єктів екологічної експертизи; - не встановлення відповідності об'єктів експертизи вимогам екологічного законодавства, будівельних норм і правил; - оцінка впливу діяльності об'єктів не екологічної експертизи на стан навколишнього природного середовища, і якість природних ресурсів. ?2 Об'єктами екологічної експертизи є: - проекти законодавчих та інших нормативно-правових актів; - не проектні матеріали; - документація по впровадженню не нової техніки, технологій, матеріалів, речовин, продукції, реалізація яких може призвести до порушення екологічних нормативів, негативного впливу на стан навколишнього природного середовища. ?3 З метою врахування громадської думки суб'єкти екологічної експертизи проводять: - благодійні вечори; - демонстрації; - публічну агітацію; - публічні слухання або відкриті засідання. ?4 В документації на об'єкти державної екологічної експертизи повинні передбачатися: - комплексна еколого-економічна оцінка впливу запланованої чи здійснюваної діяльності на стан навколишнього природного середовища, використання і відтворення природних ресурсів, оформлена у вигляді окремого тому (книги, розділу) документації і Заяви про екологічні наслідки діяльності; - обгрунтування впровадження сучасних, досконалих нематеріало- і неенергоємних, мало- і безвідхідних технологічних процесів; - забезпечення комплексної переробки, утилізації і ефективного використання відходів виробництва. ?5 Громадська екологічна експертиза може здійснюватися в будь-якій сфері діяльності, що потребує екологічного обгрунтування, за ініціативою: - Кабінету Міністрів України; - Верховної Ради України; - місцевих державних адміністрацій; - громадських організацій чи інших громадських формувань. ?6 До відання Верховної Ради України в галузі екологічної експертизи належить: - визначення не основних принципів і порядку здійснення державної, громадської та інших ЕЕ; - вирішення інших питань у галузі екологічної експертизи; - законодавче регулювання відносин у галузі екологічної експертизи. ?7 До відання Верховної Ради Автономної Республіки Крим належить: - координація не діяльності суб'єктів екологічної експертизи; - здійснення контролю за дотриманням законодавства про екологічну експертизу; - вирішення питань у галузі екологічної експертизи у межах своєї компетенції; - не здійснення контролю за дотриманням законодавства про екологічну експертизу. ?8 Державне управління в галузі екологічної експертизи здійснюють: - Кабінет Міністрів України; - Верховна Рада України; - спілка письменників України; - центральне телебачення. ?9 Місцеві Ради в межах відповідної території у порядку,встановленому законодавчими актами: - не приймають рішення і організують у разі необхідності проведення екологічної експертизи; - визначають граничні розміри відрахувань на проведення екологічних експертиз з відповідних позабюджетних фондів охорони навколишнього природного середовища; - координують діяльність суб'єктів не екологічної експертизи; - сприяють інформуванню населення про результати екологічних експертиз. ?10 Експертні та консультативні ради екологічної експертизи можуть утворюватися на добровільних засадах при державних еколого-експертних органах, об'єднаннях громадян та інших формуваннях з: - працівників науково-дослідних установ; - школярів; - студентів; - будь-кого. ?11 Експерт державної екологічної експертизи має право: - одержувати на свою вимогу не відомості та не матеріали, необхідні для проведення екологічної експертизи; - ставити питання про відхилення поданих на екологічну експертизу матеріалів, які не відповідають вимогам природоохоронного законодавства, екологічним стандартам і нормативам та врахування яких потребує додаткових досліджень, пошукових робіт чи виділення додаткових капіталовкладень; - на викладення чужої думки щодо висновків проведеної екологічної експертизи. ?12 Експерт екологічної експертизи зобов'язаний: - дотримувати встановлених строків та порядку здійснення екологічної експертизи, норм і вимог законодавства про охорону навколишнього природного середовища, раціональне використання і відтворення природних ресурсів, забезпечення екологічної безпеки; - своєчасно готувати обгрунтовані та об'єктивні висновки; - обгрунтовувати пропозиції про повернення документації на об'єкти екологічної експертизи на доопрацювання. ?13 Замовники екологічної експертизи мають право: - порушувати відповідні клопотання та одержувати консультації; - надавати суб'єктам екологічної експертизи письмові чи усні пояснення, зауваження, пропозиції щодо об'єктів екологічної експертизи чи з окремих їх рішень та обгрунтувань; - знайомитися з висновками екологічної експертизи; - клопотати про не проведення додаткової екологічної експертизи. ?14 Процедура проведення екологічної експертизи передбачає: - перевірку не наявності та не повноти необхідних матеріалів і реквізитів на об'єкти екологічної експертизи та створення еколого-експертних комісій (груп) відповідно до вимог законодавства (підготовча стадія); - аналітичне опрацювання матеріалів екологічної експертизи, в разі необхідності натурні обстеження і проведення на їх основі порівняльного аналізу і часткових оцінок ступеня екологічної безпеки, достатності та ефективності екологічних обгрунтувань діяльності об'єктів екологічної експертизи (основна стадія); - надавати суб'єктам екологічної експертизи необхідні додаткові відомості та матеріали; - узагальнення окремих не експертних досліджень одержаної інформації та наслідків діяльності об'єктів експертизи, підготовку висновку екологічної експертизи та подання його заінтересованим органам і особам (заключна стадія). ?15 Державна екологічна експертиза проводиться у разі: - прийняття відповідного рішення Кабінетом Міністрів України, Урядом Автономної Республіки Крим, місцевими Радами чи їх виконавчими комітетами, судом та правоохоронними органами відповідно до законодавства; - бажання експерта екологічної експертизи; - не обумовленості загальнодержавними екологічними інтересами. ?16 Державна екологічна експертиза проводиться шляхом: - аналізу і оцінки об'єктів екологічної експертизи – групами спеціалістів еколого-експертних підрозділів чи спеціалізованих установ і організацій органів спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів; - еколого-експертних досліджень і оцінки об'єктів екологічної експертизи - спеціально створюваними комісіями із залученням фахівців - практиків та науковців інших підприємств, установ і організацій; - залучення на договірних засадах інших спеціалізованих організацій для попереднього експертного розгляду та підготовки відповідних пропозицій. ?17 Граничні строки проведення державної екологічної експертизи об'єктів: - спеціально створеними міжгалузевими еколого-експертними комісіями чи іншими спеціалізованими організаціями - до 90 календарних днів; - спеціально створеними міжгалузевими еколого-експертними комісіями чи іншими спеціалізованими організаціями - до 80 календарних днів; - за доопрацьованими матеріалами відповідно до висновків попередньої екологічної експертизи - до 40 календарних днів; - за доопрацьованими матеріалами відповідно до висновків попередньої екологічної експертизи - до 50 календарних днів. ?18 Висновки громадської екологічної експертизи можуть бути висвітлені: - у засобах масової інформації і надіслані відповідним Радам; - у школах; - в навчальних закладах; - на сесії Верховної Ради України. ?19 Висновки державної екологічної експертизи можуть бути визнані недійсними в судовому порядку в разі: - порушення вимог законодавства про проведення державної екологічної експертизи; - дотримання державних санітарних норм, правил, гігієнічних нормативів, будівельних норм і правил, вимог щодо охорони навколишнього природного середовища, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки; - порушення прав учасників еколого-експертного процесу, якщо це призвело до неправдивого висновку екологічної експертизи. ?20 Правопорушеннями в галузі екологічної експертизи є: - не порушення встановленого законодавством порядку проведення екологічної експертизи; - здійснення екологічної експертизи неправоздатними підприємствами, установами, організаціями, об'єднаннями громадян та іншими формуваннями; - дотримання під час реалізації об'єкта експертизи вимог щодо охорони навколишнього природного середовища, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки відповідно до висновку державної екологічної експертизи.
ПРИБЛИЗНИЙ ПЕРЕЛІК ПИТАНЬ ДЛЯ ПІДСУМКОВОГО КОНТРОЛЮ.
СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ ДО ДИСЦИПЛІНИ
1. Конституція України. Просвіта. — К., 1996. 2. Закон України "Про охорону навколишнього природного середовища" // ВВР України. - 1991. - № 41 (зі змінами і доповненнями). 3. Земельний кодекс / Істина. - К., 2002. 4. Закон України "про внесення змін і доповнень до деяких 5. Кодекс про надра // ВВР України. - 1994. - № 36. 6. Водний кодекс // ВВР України. - 1995. - № 24. 7. Лісовий кодекс // ВВР України. - 1994. - № 17. 8. Закон України "Про тваринний світ" від 13.12.2001. 9. Закон України "Про охорону атмосферного повітря" від 10. Закон України "Про екологічну експертизу" // ВВР 11. Закон України "Про природно - заповідний фонд 12. Закон України "Про червону книгу України" від 7 лютого 2002 р. 13. Закон України "Про правовий режим території, що за 14. Закон України "Про виключну (морську) економічну 15. Закон України "Про курорти" // ВВР України. - 2000. - 16. Закон України "Про космічну діяльність" від 17. Про основні напрямки державної політики в галузі 18. Закон України "Про мисливське господарство та полювання" від 20 лютого 2000 року. 19. Перелік видів діяльності та об'єктів, що становлять 20. Порядок передачі документації на державну екологічну експертизу: Затв. Постановою Кабінету міністрів України від 21. Положення про державне управління екологічної безпеки в області, містах, Києві та Севастополі Мінекобезпеки 22. Порядок визначення розмірів і меж водоохоронних зон 23. Про такси для обчислення розміру шкоди, заподіяної 24. Про такси для обчислення розміру шкоди, заподіяної 25. Правила відновлення лісів і лісорозведення: Затв. Постановою Кабінету Міністрів України від 16.01.1996 р. № 97 // 26. Тимчасовий порядок ведення рибного господарства і 27. Про затвердження такс для обчислення розміру від 28. Такси для нарахування розміру стягнення за збитки, 29. Постанова Верховної ради України "Про програму 30. Положення про порядок встановлення рішень шкідливого впливу фізичних і біологічних факторів на атмосферне повітря. Затверджено Постановою Кабінету Міністрів України від 31. Постанова Кабінету Міністрів України "Про порядок 32. Про такси для обчислення розміру шкоди, заподіяної 33. Кодекс України про адміністративне правопорушення. 34. Цивільний кодекс України. 35. Кримінальний кодекс України. 36. Андрейцев В.І. Екологічне право. - К., - 1996 37. Андрейцев В.І Екологічне право. -К., 2001. -543 с. 38. Андрейцев В.І., Пустовойт М.А., Калиновський С.В. 39. Бринчук М.М. Экологическое право. - М., 1998. - 684 с. 40. Дмитренко І.А. Екологічне право України. - К., 2001, 41. Дмитренко І.А. Правова охорона земель. - К., 1994. - 42. Розметаєв О.В. Право власності на природні ресурси 43. Шемшученко Ю.С. Правовые проблеми экологии.-
[1] Див.: Відомості Верховної Ради України. — 1997. — № ІЗ. — Ст.112. * Визначення і усвідомлення призначення земельної ділянки позбавляє можливості будь-якого популізму і спекуляції щодо можливості чи неможливості закріплення права приватної власності на землю, оскільки дискусій зі сфери популізму переходить до сфери професіоналізму, і залежно від цільового використання останньої встановлюється та обґрунтовується Найбільш доцільна юридична форма її приналежності конкретному суб'єкту з урахуванням інтересу, на задоволення якого вона спрямовується (суспільного, колективного, корпоративного чи приватного). Хоч як не прикро, але інколи ми є свідками дискусій, які безпідставно ведуться на рівні дилетантських апріорі довкола категорії “земля”.
[2] Див.: Голос України. — 1994. — 11 січня. [3] Див.: Урядовий кур'єр. —1995. — 18 липня [4] Див.: Офіційний вісник України. — 1999. — № 3. — С. 11 [5] Див.: Офіційний вісник України. — 2000. — № 4. — С. 19. [6] Див.: Закон і бізнес. — 1995. — 6 травня. [7] Див.: Офіційний вісник України. — 1997. — № 23. — С. 87. [8] Див.: Офіційний вісник України. — 1999. — № 24. — С. 167 [9] Див.: Національна доповідь про стан навколишнього природного середовища в Україні, 1996. — К.: Вид-во Раєвського, 1998. — С. 15—23. [10] Див.: Преамбула Водного кодексу України від 6 червня 1995 р. // Відомості Верховної Ради України. — 1995. — № 24. — Ст. 190. [11] Див.: Відомості Верховної Ради України. — 2000. — № 45. — Ст. 390. [12] Див.: Порядок користування землями водного фонду. Затверджений постановою Кабінету Міністрів України від ІЗ травня 1996 р. № 502 // Екологія і закон. Екологічне законодавство України. У 2-х кн. — Кн. 1. — К.: Юрінком Інтер, 1998. — С. 380-387. [13] Див.: ЗП України. - 1996. - № 10. - Ст. 318. [14] Див.: Офіційний вісник України. — 1998. — № 51. — С. 31. 358 [15] Див.: Відомості Верховної Ради України. — 1992. — № 34. — Ст. 502. [16] Див.: ЗП України. - 1996. - № 8. - Ст. 241. [17] Див.: ЗП України. - 1996. - № 21. [18] Див.: Перелік видів діяльності, що належать до природоохоронних заходів. Затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 17 вересня 1996 р. № 1147 // ЗП України. - 1996. - № 18. - Ст. 505. [19] Див.: Бюлетень нормативних актів міністерств і відомств України. — 1995. -№ II. -Ст. 4. [20] Див.: Екологія і закон. Екологічне законодавство України. У 2-х кн. — Кн. 1. - К.: Юрінком Інтер, 1998. - С. 504-514. [21] Див.: ЗП України. - 1995. - М 9. - Ст. 235. [22]Див.: Про затвердження Порядку встановлення нормативів збору за забруднення навколишнього природного середовища і стягнення цього збору. Постанова Кабінету Міністрів України від 1 березня 1999 р. № 303 // Офіційний вісник України. - 1999. - № 9. - С. 89. [23] Див.: Порядок обмеження, тимчасової заборони (зупинення) чи припинення діяльності підприємств, установ, організацій і об'єктів у разі порушення ними законодавства про охорону навколишнього природного середовища. Затверджений постановою Верховної Ради України від 29 жовтня 1992 р. // Відомості Верховної Ради України. — 1992. — № 46. — Ст. 637. [24] Див.: Советское природоресурсовое право. Особенная часть. — Харь-ков, 1987. - С. 214—217. [25]Див.: Бринчук М,М. Атмосферний воздух как обьект правовой охраны // Советское государство и право. — 1983. — № 5. — С. 68—73.
[26] Див.: ЗП України. - 1994. - № 5. - Ст. 113. [27] Див.: ЗП України. - 1994. - № 5. - Ст. 117. [28] Див.: ЗП України. - 1995. - № 8. - Ст. 146. [29] Див.: Закон і бізнес. — 1995. — 26 квітня. — С. 14—21. [30] Див.: Бюлетень нормативних актів міністерств і відомств України. — 1996. — № 4. — С. 35. [31] Див.: ЗП України. - 1995. — № 8. — Ст. 196. [32] Див. у кн.: Екологія і закон. Екологічне законодавство України. У 2-х кн. — Кн. 2. — К.: Юрінком Інтер, 1998. — С. 273. [33] Див.: Положення про порядок встановлення рівнів шкідливого впливу фізичних і біологічних факторів на атмосферне повітря. Затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 31 грудня 1993 р. № 1092 // ЗП України. - 1994. - № 5. - С. 117.
[34] Див.: Малышева Н.Р. Охрана окружающей среды от шумового воздействия (правовые и организационнне вопросы). — К.: Наук, думка, 1978.
[35] Див.: Офіційний вісник України. — 1999. — № 9. — С. 89.
* Визначення і усвідомлення призначення земельної ділянки позбавляє можливості будь-якого популізму і спекуляції щодо можливості чи неможливості закріплення права приватної власності на землю, оскільки дискусій зі сфери популізму переходить до сфери професіоналізму, і залежно від цільового використання останньої встановлюється та обґрунтовується Найбільш доцільна юридична форма її приналежності конкретному суб'єкту з урахуванням інтересу, на задоволення якого вона спрямовується (суспільного, колективного, корпоративного чи приватного). Хоч як не прикро, але інколи ми є свідками дискусій, які безпідставно ведуться на рівні дилетантських апріорі довкола категорії “земля”.
[36] Див.: Советское природоресурсовое право. Особенная часть. — Харь-ков, 1987. - С. 214—217. [37]Див.: Бринчук М,М. Атмосферний воздух как обьект правовой охраны // Советское государство и право. — 1983. — № 5. — С. 68—73.
КомментарииКомментариев пока нет Пожалуйста, авторизуйтесь, чтобы оставить комментарий. |