|
|
Главная \ Методичні вказівки \ ЕКОНОМІКА Й ОРГАНІЗАЦІЯ ДІЯЛЬНОСТІ ОБ’ЄДНАНЬ ПІДПРИЄМСТВ
ЕКОНОМІКА Й ОРГАНІЗАЦІЯ ДІЯЛЬНОСТІ ОБ’ЄДНАНЬ ПІДПРИЄМСТВ« Назад
ЕКОНОМІКА Й ОРГАНІЗАЦІЯ ДІЯЛЬНОСТІ ОБ’ЄДНАНЬ ПІДПРИЄМСТВ 21.07.2015 08:23
Міністерство освіти і науки України Кременчуцький державний політехнічний УНІВЕРСИТЕТ
Методичні рекомендації ЩОДО ПРАКТИЧНИХ ЗАНЯТЬ З НАВЧАЛЬНОЇ ДИСЦИПЛІНИ “ ЕКОНОМІКА Й ОРГАНІЗАЦІЯ ДІЯЛЬНОСТІ ОБ’ЄДНАНЬ ПІДПРИЄМСТВ” ДЛЯ СТУДЕНТІВ ЗІ СПЕЦІАЛЬНОСТІ 7.050107-“ ЕКОНОМІКА ПІДПРИЄМСТВА” (СКОРОЧЕНИЙ ТЕРМІН НАВЧАННЯ)
КРЕМЕНЧУК 2006
Методичні рекомендації щодо практичних занять з навчальної дисципліни “ Економіка й організація діяльності об’єднань підприємств” для студентів зі спеціальності 7.050107-“Економіка підприємства„ (скорочений термін навчання)
Укладач асист. М.О. Дворник
Рецензент к.е.н., доц. О.І. Маслак
Кафедра економіки
Затверджено методичною радою КДПУПротокол №___ від ____________2006 р.
Голова методичної ради проф. В.В. Костін
ЗМІСТ Вступ............................................................................................................................4 1 Навчально-тематичний план вивчення дисципліни “ Економіка й організація діяльності об’єднань підприємств”.......................................................5 2 Загальні вказівки щодо підготовки до практичних занять...........................5 3 Теми та плани практичних занять ..................................................................6 4 Методичні рекомендації щодо написання рефератів..................................24 5 Тематика рефератів.........................................................................................27 6 Контрольні запитання з навчальної дисципліни “ Економіка й організація діяльності об’єднань підприємств”..........................................................................28 Список літератури.....................................................................................................30
В умовах формування та розвитку ринкових відносин центр господарської діяльності зміщується до концентрації виробництва та капітала, до створення об’єднань підприємств, які є головними структуроутворюючими елементами економіки. У ринковій економіці виживають лише ті підприємства, які найбільш правильно і компетентно зрозуміли вимоги ринку, організували виробництво конкурентоспроможної продукції, послуг, що користуються попитом, уміло здійснюють мотивацію висококваліфікованої творчої праці персоналу. Усе це вимагає фундаментальних і глибоких економічних знань, а отже, і відповідної підготовки фахівців з економіки. Мета і задачі. Метою навчальної дисципліни „Економіка й організація діяльності об’єднань підприємств” є засвоєння знань з економіки, організації та ефективності діяльності об’єднань підприємств. Задачі вивчення курсу „Економіка й організація діяльності об’єднань підприємств” є підготовка фахівця-дослідника, тобто формування у нього вмінь різнобічно сприймати й усвідомлювати факти та явища економіки, формувати цілісний погляд на сучасність, синтезувати отримані знання. Дисципліна „Економіка й організація діяльності об’єднань підприємств” тісно пов’язана з багатьма іншими, а саме зі статистикою, вищою математикою, комп’ютерною технікою та програмуванням, іноземною мовою, логікою, риторикою, етикою ділового спілкування та ін. В результаті вивчення дисципліни студент повинен знати: - методологію та методику економіки об’єднань підприємств; - основні види об'єднань підприємств; - шляхи ефективності діяльності об'єднань підприємств.
1 НАВЧАЛЬНО-ТЕМАТИЧНИЙ ПЛАН ВИВЧЕННЯ ДИСЦИПЛІНИ „ЕКОНОМІКА Й ОРГАНІЗАЦІЯ ДІЯЛЬНОСТІ ОБ’ЄДНАНЬ ПІДПРИЄМСТВ”
2 ЗАГАЛЬНІ ВКАЗІВКИ ЩОДО ПІДГОТОВКИ ДО ПРАКТИЧНИХ ЗАНЯТЬ Курс складається з теоретичної (лекції) та практичної частин. Лекції за курсом дають основні установки, ряд питань носять проблематичний, дискусійний характер. Проведення практичних занять буде сприяти більш повному закріпленню теоретичних знань. Практичні заняття повинні виробити у студентів уміння усно викладати навчальний матеріал, а також уміння вільно орієнтуватися в ринковому середовищі. На практичні заняття виносять теми, що потребують детального опрацювання й аналізу для більш глибокого і систематизованого вивчення навчального матеріалу. Окремі питання можуть слугувати темами для написання рефератів.
3 ТЕМИ ТА ПЛАНИ ПРАКТИЧНИХ ЗАНЯТЬ
Тема 1 Об’єднання підприємств як суб’єкт господарювання.
План 1. Тенденції до об’єднання капіталу. 2. Основні шляхи щодо створення господарчих об’єднань. 3. Види та організаційно-правові форми об’єднань.*
Ключові слова: капітал, форми об'єднання підприємств, шляхи об'єднання підприємств. Методичні вказівки Мотивами і причинами об’єднання крупного капіталу підприємств є: - зниження витрат виробництва в результаті спільної діяльності; - предбання нових можливостей реалізації продукції, робіт або послуг; - підвищення дієвості маркетингу; - розширення виробничих можливостей; - опанування нових ринків збуту; - зниження кап.вират, ризику, при створенні нових виробничих потужностей; - опанування нових сфер виробничо-господарської діяльності; - спільне комплексне використання джерел ресурсів; - можливості уникнути сезонності у роботі; - наближення науково-технічної бази до виробничої ; - комплексне використання відходів виробниництва; - економія транспортних витрат. - тощо. Основними формами об’єднань є холдинг, концерн, синдикат, асоціація, фінансово-промислова група. Холдінг- компанія, яка володіє контрольними пакетами акцій інших фірм з метою контролю і управління їх діяльністю. Особливості: - забезпечується централізоване управління, яке впливає на підконтрольні (дочірні)підприємства; - розширюється сфера та масштаби господарської діяльності; - забезпечується технологічна та коопераційна єдність підрпиємств членів холдінгу; - здійснюється централізована інвестиційна політика. Концерн - це об’єднання підприємств, які знаходяться у фінансовій залежності від одного або групи учасників. Частіше усього концерн є об’єднанням виробничого характеру. Особливості: - високий ступінь централізації функцій; - склад підприємств різних галузей; - жорсткі зв’язки між учасниками, технологічна та коопераційна єдність; - створеня окремого відокремленого апарата управління концерном; - зрощування промислового та банківського капіталу; - можливість заборони підприємств – учаснику бути одночасно в декількох концернах. Синдикат – це договірне об’єднання однорідних підприємств, у якому передбачається централізація збуту продукції або постачання сировини для його членів. Синдикат – об’єднання картельного типу. Особливості: - збереження юридичної самостійності підприємств – членів синдикату; - збут продукції учасників через спільний збутовий орган або збутову мережу одного з учасників об’єднання; - учасники можуть зберігати свою власну збутову мережу; - через єдиний збитовий орган може збуватися на вся, а тільки певна частина продукції учасників; - збутовий орган при необхідності може здійснювати централізовану закупівлю сировини, матеріалів для всіх членів синдикату. Така форма об’єднання підприємств є характерною для галузей з масовим виробництвом однорідної продукції. Асоціація - це договірне об’єднання, яке створене з метою постійної координації господарської діяльності. Асоціація на має права втручатися у виробничу й комерційну діяльність будь- якого з її учасників. Риси асоціації : - незначний ступінь централізації функцій; - привабливість для учасника поєднувати діяльність в цьому об’єднанні з участю в інших асоціаціях та господарських об’єднаннях при збережені усієї повноти юридичної самостійності; - створення для учасників спеціального органу управління в асоціації, який є інформуючим, координуючим центорм; - нежосткість зв’язків між учасниками; - різноманітність координаційних питань, які вирішуються.
Література (1;2;3;4, С.407-411; 5, С. 8-255; 8, С. 4-12).
Тема 2 Спеціалізація і кооперування підприємств об’єднання.
План 1. Суть, форми і показники рівня спеціалізації і кооперування виробництва. 2. Економічна ефективність спеціалізації і кооперування. 3. Основні недоліки і переваги спеціалізації і кооперування.*.
Ключові слова: спеціалізація, кооперування, форми спеціалізації.
Література (1,2,3;5,С.50-60; 10).
Тема 3 Державне регулювання діяльності об’єднань підприємств.
План 1. Право відношення власності на Україні. 2. Податкова система України, види податків для об’єднання підприємств. 3. Основні державні закони щодо регулювання діяльності об’єднань підприємств.*
Ключові слова: податок, види податків, класифікація податків. Методичні вказівки Правове врегулювання економічних відносин власності породжує утворення права власності, за допомогою якого стверджується панування власника над не належним йому майном та його повноваження з володіння, користування та розпорядження. В юридичній науці термін “право власності” вживається в об’єктивному і суб’єктивному значеннях. Право власності в об’єктивному значенні - це сукупність правових норм які регулюють відносини власності у тій чи іншій правовій системі. Об’єктивне право складається з норм, які закріплюють володіння, користування і розпорядження майном, а також норми, які охороняють і захищають права власності від протиправних дій третіх осіб. Право власності у суб’єктивному розумінні - це закріплення у відповідних нормах права можливості конкретного власника (індивіда чи колективу) володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном на свій розсуд у межах, передбачених законом. Отже, право власності у суб’єктивному розумінні - це суб’єктивне цивільне право абсолютного характеру, яке існує у межах конкретного правовідношення власності і може належати суб’єктам, окремому громадянину (фізичній особі), колективу громадян (юридичній особі) або державі в цілому. Абсолютний характер права власностіозначає, що правомочному суб’єкту (громадянину, юридичній особі, державі) протистоїть необмежена кількість зобов’язальних суб’єктів, які не повинні своїми діями порушувати це право. Суть суб’єктивного права власності полягає в тому, що воно забезпечує власнику відповідну поведінку з боку оточуючих осіб і тим самим надає змогу володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном. Всі інші особи - не власники - мають утримуватися від вчинення будь-яких дій, які перешкоджають власнику здійснювати належне йому суб’єктивне право за своїм розсудом і в своїх інтересах. Коло суб’єктів права власності практично необмежене. Власниками відповідно до Закону України ”Про власність” станом на 19.09.2000р. можуть бути окремі громадяни, колективні утворення: кооперативи, орендні і колективні утворення, орендні і колективні підприємства, господарські колективи, асоціації ін. Також визнаються суб’єктами права власності різноманітні громадські організації (політичні, науково-освітні, культурно-виховні, екологічні), щодо майна, яке вони можуть мати у власності відповідно до характеру їхньої діяльності та статутних завдань. (ст.28) Закон України “Про власність” серед суб’єктів права власності визнає народ України, який здійснює належне йому право власності через Верховну Раду України, а також через місцеві Ради народних депутатів (ст.3,10). У нашій країні власниками визнаються не лише громадяни України і юридичні особи. Право власності на території України можуть набувати також і спільні підприємства, створенні за участю українських та іноземних юридичних осіб, іноземні громадяни і особи без громадянства (і не тільки для задоволення особистих потреб, але і для здійснення господарської діяльності) у випадках і в порядку, встановленому законодавством. Це правило поширюється і на іноземні організації. Міжнародні організації, а також іноземні держави можуть володіти на праві власності майном, необхідним для здійснення дипломатичних, консульських та інших міжнародних відносин відповідно до міжнародних домовленостей. Об’єктом права власності може бути майно, але тільки індивідуально визначене або індивідуалізоване, інакше власник не зможе ставитися до нього як до свого. Відповідно до ст.1 Закону України “Про власність” власністю можуть бути земля, її надра, ліси, води, тваринний світ, природні багатства континентального шельфу, будови, споруди, цінні папери та інше майно, в тому числі підприємства, інші майнові комплекси, які мають економічну або соціальну цінність як цілісні системи. Відповідно до ст.9 Закону України “Про власність” земля, її надра, повітряний простір, водні та інші природні ресурси її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони є об’єктами права виключної власності народу України. Що ж означає саме поняття “податок”? Це-обов’язковий платіж, який справляється до бюджету з юридичних осіб(підприємств, установ, організацій) і громадян. Сукупність податків, зборів, інших обов’язкових платежів до бюджетів і внесків до державних цільових фондів становить систему оподаткування. Встановлення і скасування податків, зборів, інших обов’язкових платежів до бюджету та внесків до державних цільових фондів, а також пільг їх платникам здійснюються Верховною Радою України, Верховною Радою Автономної Республіки Крим і місцевими Радами народних депутатів. Державні податкові інспекції ведуть облік платників податків. Банки та інші кредитні установи відкривають рахунки платникам податків та інших обов’язкових платежів лише за умови пред’явлення ними документа, що підтверджеє взяття їх на облік у державній податковій інспекції, і у триденний термін повідомляють про це державну податкову інспекцію. Далі ми будемо зустрічатись з поняттям “об’єкт оподаткування”, тому треба пояснити і це визначення. Об’єктом оподаткування (тобто те, що обкладається податком) є доход(прибуток), добавлена вартість продукції(робіт, послуг), вартість певних товарів, спеціальне використання природних ресурсів, майно юридичних і фізичних осіб.Існують й інші об’єкти оподаткування. Література (1,2,3;4, С.408-411; 5, С. 60-68).
Тема 4 Холдингова організація об’єднань підприємств.
План 1. Механізм створення великих об’єднань. 2. Суть та ціль створення холдингових компаній, різновиди холдингів. 3. Правові недоліки і переваги холдингових організацій.*
Ключові слова: холдинг, дочірня компанія, механізм, „центр”. Методичні вказівки Під холдинговою компанією розуміють комерційне підприємство, що контролює одну або кілька дочірніх фірм. Створення холдингових компаній має кілька переваг, до яких слід віднести можливість концентрації капіталів і розвиток інвестиційних процесів, диверсифікації виробництва, зниження ризику при вступі на ринок або виходу з нього, розширення масштабів виробництва, спільного здійснення наукових і проектних досліджень тощо. Не також дає змогу розширити свою діяльність, розвинути ділові зв'язки, одержати податкові, кредитні та інші переваги, здійснювати єдину виробничо-технологічну, інвестиційну, збутову політику в масштабах усієї холдингової компанії, координувати її. Україні діяльність холдингів у цілому не врегульована законодавством. Регламентована лише діяльність холдингів, створюваних у процесі корпоратизації і приватизації, що діють та підставі Указу Президента України "Про холдингові компанії, що створюються в процесі корпоратизації та приватизації" від 11.05.94 р. № 222/94 і затвердженого цим Указом Положення про холдингові компанії, що створюються в процесі корпоратизації та приватизації (далі - Положення). Контрольним пакетом акцій вважається кількість акцій (пай, частка у: статутному фонді), яка надає право холдинговій компанії здійснювати фактичний контроль над господарюючим суб'єктом. Рішення щодо підтвердження наявності контрольного пакета акцій, якщо його розмір становить менш як 51%, приймає Антимонопольний комітет України з урахуванням конкретних особливостей установчих документів і структури статутних фондів господарюючих суб'єктів у порядку, що встановлює цей Комітет. ' - Дочірне підприємство - господарюючий суб'єкт, контрольним пакетом акцій якого володіє холдингова компанія. Те, що суб'єкт господарювання визнається дочірнім підприємством, зовсім не означає позбавлення його самостійності дій. Воно зберігає свою юридичну самостійність. Оскільки дочірнє підприємство є юридичною особою, воно вправі самостійно виступати в господарському обороті, однак вирішальний вплив на управління ним все ж має холдингова компанія. Холдингові компанії можуть створюватися в результаті: • заснування їх органами, уповноваженими управляти державним майном, державними органами приватизації самостійно або разом з іншими засновниками способами, передбаченими Положенням, і шляхом поєднання цих способів; поглинання одного господарюючого суб’єкта іншим (придбання контрольного пакета акцій), у процесі приватизації При цьому господарюючий суб'єкт, що поглинає, визнається холдинговою компанією, а поглинутий - дочірнім підприємством Холдингові компанії можуть бути дочірніми підприємствами інших холдингових компаній. Проекти установчих документів і планів розміщення акцій холдингових компаній підлягають погодженню з Антимонопольним комітетом України. Плани розміщення акцій холдингових компаній, які належать до об’єктів приватизації групи Г, засновники погоджують із Кабінетом Міністрів України у встановленому ним порядку. Створення холдингової компанії має певні особливості залежно від того, чи здійснюється воно в процесі корпоратизації або приватизації.. Якщо холдингова компанія створюється в процесі корпоратизації, то засновником холдингової компанії може бути підприємство або орган, уповноважений управляти державним майном. Підприємство - засновник холдингової компанії до органу, уповноваженого управляти державним майном, подає: обґрунтування доцільності створення холдингової компанії; перелік підприємств та їхніх структурних підрозділів, які пропонується перетворити в холдингову компанію та її дочірні підприємства; : проект статуту холдингової компанії. Якщо засновником холдингової компанії є орган, уповноважений управляти державним майном, то перелік підприємств та їхніх структурних підрозділів, які пропонується перетворити в холдингову компанію та її дочірні підприємства, і проект статуту холдингової компанії готує цей орган. і Засновник холдингової компанії повинен одержати згоду Антимонопольного комітету та Міністерства економіки України на створення холдингової компанії у порядку, який затверджують ці органи. Рішення про створення холдингової компанії за ініціативою .підприємства приймає її засновник (засновники) у місячний термін з дня Одержання всіх зазначених документів. , Холдингову компанію створюють у формі відкритого акціонерного товариства об' єднанням у статутному фонді контрольних пакетів акцій дочірніх підприємств та інших активів. Управління холдинговою компанією, створеною в процесі корпоратизації, здійснюється в порядку, передбаченому законодавством про корпоратизацію. При цьому обов'язки голови правління холдингової компанії у різі створення об'єднанням контрольних пакетів акцій кількох підприємств покладаються на особу, яку призначає засновник (засновники), а якщо холдингова компанія створена на базі підприємства, що корпоратизується, на керівника цього підприємства. Якщо холдингова компанія створюється в процесі приватизації, то її засновником може бути:
Законодавством передбачено низку обмежень та заборон щодо створення і діяльності холдингової компанії. Так, створення холдингових компаній у процесі корпоратизації та приватизації не допускається в таких галузях:
Не допускається створення холдингової компанії, якщо вона та її дочірні підприємства або два і більше дочірніх підприємств реалізують взаємозамінні товари (роботи, послуги) та їхня сукупна частка на відповідному загальнодержавному або регіональному ринку перевищує 35%. Література (1,2,3;5, С.50-60). Тема 5 Організаційно-управлінські структури об’єднань підприємств.
План 1. Формування структури в залежності від особливостей об’єднань підприємств. 2. Область застосування різновидів структур управління. 3. Функції органів управління та кадри управління.*
Ключові слова: структура, управління, кадри, органи управління. Методичні вказівки Організаційна структура визначає впорядкованість завдань, посад повноважень і відповідальність, виходячи з яких підприємство здійснює свою виробничу і управлінську діяльність. Організаційна структура —це система зв'язків і відносин, що виникають (зникають) у процесі діяльності підприємства, між існуючими та створюваними (згасаючими) ланками, підрозділами, ступенями системи управління згідно з обраною стратегією розвитку загального управління, "Традиційні" ОСУ мають такі особливості, вони; функціональні централізовані ієрархічні стабільні пильний розподіл праці (за всіма озадками), спеціалізація діяльності, закріплення обов'язків у стандартних організаційних документах; механізм контролю — централізований із застосуванням всіх форм і методів. ОСУ, зорієнтовані на поточну діяльність (тобто на прийняття стандартних рішень), як правило, більш стабільні створені за функціональнім принципом, ієрархічні, з досить глибоким розподілом пряні (горизонтальним, вертикальним функціональним, технологічним і кваліфікаційним.), із закріпленням обов'язків і повноважень в організації, з розробленими стандартами діяльності та організаційними документами. Стратегічні ОСУ, зорієнтовані на реакцію на зміни у зовнішньому середовищі характеризуються більшою децентралізацією (різного типу), гнучкістю, універсальністю в діяльності окремих ланок націлених на виявлення проблем і прийняття нових управлінських рішень. Диференціація це розподіл робіт в організації між її частинами у такий спосіб, щоб кожна з них набула певної завершеності в межах одного підрозділу. Інтеграція— це рівень співробітництва, що існує між частинами організації та забезпечує досягнення стратегічних цілей у межах вимог з боку зовнішнього середовища Матричні структури застосовуються при розробці стратегій, нових продуктів, диверсифікації виробництва, нових програм (наприклад продуктивності, конкурентоспроможності тощо). Головна характеристика та структуроутворюючий елемент матричних структур мета, спосіб досягнення якої має визначити та здійсняти цільова група. Проектні структури
Основні принципи створення проектних структур:
Дивізіональні структури Дивізіони (їх ще називають відділення) з часом формують власні апарати управління, де представлено підрозділи, різні за ступенем розвитку та чисельністю. Література: (1,2,3,4, С.410-412; 5, С. 112-124) Тема 6 Регулювання діяльності об’єднань підприємств.
План 1. Місце об’єднань підприємств у системі ринкових відношень. 2. Економічний механізм функціонування об’єднань підприємств. 3. Припинення діяльності та реорганізація об’єднань підприємств.*
Ключові слова: реструктуризація, форми реструктуризації, види реорганізації, злиття, приєднання, поглинання, поділ, виділення, перетворення. Методичні вказівки В умовах формування та розвитку ринкових відносин центр господарської діяльності зміщується до концентрації виробництва та капітала, до створення об’єднань підприємств, які є головними структуроутворюючими елементами економіки. У ринковій економіці виживають лише ті підприємства, які найбільш правильно і компетентно зрозуміли вимоги ринку, організували виробництво конкурентоспроможної продукції, послуг, що користуються попитом, уміло здійснюють мотивацію висококваліфікованої творчої праці персоналу. Література (4, С.398-410; 5, С. 133-139; 7, С.4-8).
Тема 7 Організація циклу „дослідження-виробництво” в об’єднаннях підприємств і наукових установах.
План 1. НТП, його напрями та вплив на інтенсифікацію виробництва. 2. Науково-технічна підготовка виробничих нововведень. 3. Показники технічного рівня та ефективності нової техніки та технології.*
Ключові слова: НТП, напрями НТП, ефективність. Методичні вказівки Крім коротко- і середньотермінових рішень, які є суб'єктами функції виробництва, бізнес-фірма приймає ще рішення, які потенційно змінюють функцію виробництва. Це рішення довгострокового характеру, до яких відносяться дослідження, розвиток, винахід, інновації. Підвищити продуктивність праці і досягти збільшення доходів фірми можна шляхом створення нової (кращої) продукції і розробки нових методів виробництва меншої вартості, що підвищують продуктивність виробництва. Нововведення (інновації) — це розвиток винаходу від оригінальної ідеї до практичного застосування. Поняття нововведення значно ширше, ніж винахід. Його подальша доля значно залежить від поведінки фірми. Вона може використати нововведення на практиці або відмовитись від його використання. Винахід — відкриття нової продукції (ресурсу), нового технічного принципу при абсолютній новизні відкриття і відсутності аналогів. Нововведення (інновації) для фірми — це нововведення в засобах праці, предметах праці, самій праці, інформації, тобто в ресурсах, а далі — в самій продукції, в її якісних параметрах, в менеджменті виробництва і праці, в умовах самої праці, в маркетинговій діяльності. Інвестиції — здійснення економічних проектів нововведень сьогодні з метою одержання доходів в майбутньому. Інвестиції в "ноу-хау" можуть мати і негативні наслідки, наприклад, обумовити виникнення великих консультаційних інжинірингових фірм в той час, коли йде структурна перебудова. Розвиток такої інфраструктури може призвести до серйозних економічних труднощів. Помилковими можуть бути інвестиції, які здійснюються з метою удосконалення продукції. Існує ризик невизнання на ринку наукоємкої продукції. Термін "інновація" має більш широке значення, ніж "новація" або нововведення", оскільки він об'єднує ці два поняття. Відповідно, в ринковій економіці взаємопов'язано існують ринок новацій, ринок інвестицій та ринок інновацій. За рівнем новизни інновації поділяються на радикальні та ординарні, а з масштабом новизни — на нові у світі, в країні, в галузі або для фірми. За сферою використання розрізняють інновації для внутрішнього використання на фірмі; новації для внутрішнього накопичення (для формування інноваційного потенціалу фірми) та новації для продажу зовнішнім споживачам. Методологія системного опису інновацій базується на міжнародних стандартах, рекомендації до яких прийняті в м. Осло в 1992 р. і мають назву "Директиви Осло". Вони розроблені тільки для технологічних інновацій й охоплюють нові продукти та процеси. Відповідно розрізняють два типи технологічних інновацій: продуктові та процесні. Продуктова інновація поширюється на впровадження нових або вдосконалених продуктів. Інновація вважається реалізованою, якщо вона впроваджена у виробничому процесі або на ринку. Впровадження нового продукту визнається за базисну продуктову інновацію, якщо мова йде про продукт, для якого можлива сфера використання, а також функціональні характеристики, властивості, конструктивні матеріали або компоненти суттєво відрізняються від продуктів, які випускалися раніше. Такі інновації націлені на освоєння нових поколінь машин та матеріалів і грунтуються на використанні принципово нових технологій або на комбінації існуючих технологій у нових сферах їх застосування. Прикладом базисних інновацій є заміна світлодіодних індикаторів для приладів індикаторами на рідких кристалах. Вдосконалюючі інновації стосуються покращання якісних або вартісних характеристик існуючого продукту за рахунок використання ефективних компонентів або матеріалів, часткової заміни технічних підсистем (у випадку складного продукту). Ці інновації спрямовані на розповсюдження і вдосконалення існуючих поколінь техніки, створення нових моделей машин і приладів, покращання параметрів товарів і технологій. Прикладом є підвищення ККД двигуна внутрішнього згорання або перехід від котушкових магнітофонів до касетних. Процесна інновація — це освоєння виробництва нової або суттєво вдосконаленої продукції, в тому числі методів його організації. Випуск такої продукції неможливий при використанні наявного устаткування або існуючих методів організації процесу виробництва, тобто необхідною є радикальна зміна технологічного або управлінського процесів. Прикладом може бути перехід від технологій зварювального виробництва методом дугового газового розряду до технології лазерного зварювання. Слід відзначити, що в США до 1/3 всіх інновацій є процесними. 2/3 — продуктовими; в той же час для Японії характерним є зворотне співвідношення цих даних. Література (1,2,3;5, С.143-152).
Тема 8 Фінансування об’єднань підприємств.
План 1. Фінансові ресурси об’єднань підприємств. 2. Суть та критерії фінансового положення підприємств.*
Ключові слова: фінанси, фінансування, ресурси, фінансове положеня.
Методичні вказівки Відповідно до Закону України «Про підприємства» від 25 листопада 1998 р. «підприємство - це самостійний суб'єкт, що господарює, створений для ведення господарчої діяльності, що здійснюється з метою отримання прибутку і задоволення суспільних потреб». Як правило, підприємство виступає юридичною особою, що визначається сукупністю ознак: відокремленістю майна, відповідальністю по зобов'язаннях цим майном, наявністю розрахункового рахунку в банку, виступом від свого імені. Відокремленість майна виражається наявністю самостійного бухгалтерського балансу, на якому значиться майно підприємства. Фінансові відносини підприємства виникають тоді, коли на грошовій основі відбувається формування власних ресурсів підприємства, його прибутків, залучення позичкових джерел фінансування господарської діяльності, розподіл прибутків, що утворюються в результаті цієї діяльності, їхнє використання на цілі розвитку підприємства. Організація господарської діяльності вимагає відповідного фінансового забезпечення, тобто початкового капіталу, що утворюється з внесків засновників підприємства і приймає форму статутного капіталу. Це найважливіше джерело формування майна будь-якого підприємства. Конкретні засоби утворення статутного капіталу залежать від організаційно - правової форми підприємства. При створенні підприємства статутний капітал направляється на придбання основних фондів і формування оборотних ресурсів у розмірах, необхідних для ведення нормальної виробничо-господарської діяльності, вкладається в придбання ліцензій, патентів, ноу-хау, використання яких є важливим чинником при утворенні прибутку. Таким чином, початковий капітал інвестується у виробництво, в процесі якого створюється вартість, що виражається ціною реалізованої продукції. Після реалізації продукції вона приймає грошову форму - форму виручки від реалізації зроблених товарів, що надходить на розрахунковий рахунок підприємства. Оскільки матеріальну основу утворюваного товару складають сировина, матеріали, покупні комплектуючі вироби і напівфабрикати, їхня вартість поряд з іншими матеріальними витратами: зносом основних виробничих фондів, заробітною платою робітників складають витрати підприємства по виробництву продукції, що приймають форму собівартості. До надходження виторгу ці витрати фінансуються за рахунок оборотних ресурсів підприємства, що не витрачаються, а авансуються у виробництво. Після надходження виторгу від реалізації товарів оборотні ресурси відновляються, а понесені підприємством витрати по виробництву продукції відшкодовуються. Відокремлення витрат у вигляді собівартості дає можливість зіставити отриманий від реалізації продукції виторг і зроблені витрати. Зміст інвестування ресурсів у виробництво продукції відображається в одержанні чистого прибутку , і якщо виторг перевищує собівартість, то підприємство одержує його у вигляді прибутку. Прибуток від іншої реалізації - представляє собою прибуток, отриманий від реалізації основних фондів і іншого майна господарюючого суб’єкта, відходів, нематеріальних активів і т.д. Прибуток від іншої реалізації визначається як різниця між виторгом від реалізації і витратами на цю реалізацію. При встановленні прибутку від реалізації основних фондів і іншого майна враховується різниця між продажною ціною і первісною, або залишковою вартістю цих фондів і майна. При цьому залишкова вартість майна застосовується до основних фондів, нематеріальних активів, малоцінним і швидкозношуваним речам. Залишкова вартість - це балансова вартість за мінусом зносу. Література (1,2,3;4, С.420-430; 5, С. 68-103; 8, С. 4-8).
Тема 9 Особливості діяльності промислово-фінансових груп.
План 1. Загальна характеристика промислово-фінансових груп. 2. Економічні причини створення промислово-фінансових груп. 3. Правові недоліки і переваги промислово-фінансових груп.*
Ключові слова: ПФГ, особливості ,переваги, недоліки.
Методичні вказівки Прагнення суб'єктів ринкових відносин вийти на більш високий рівень у вирішенні завдань структурної перебудови економіки спричиняє необхідність тісного злиття матеріальних ресурсів, зосереджених у промисловості, із фінансовими ресурсами, сконцентрованими банками та інвестиційними інститутами. У результаті економічного партнерства товаровиробників і банків, а також зацікавленості державних органів у формуванні фінансово-промислових утворень виникають промислово-фінансові групи (ПФГ), спрямовані на активізацію товарного виробництва, розширення ринку і розгортання інвестиційного процесу. Специфіка правового становища ПФГ обумовлена їхніми особливостями як форм організаційного об'єднання можливостей різних суб'єктів господарювання за підтримки держави у вигляді інтеграції виробництва і фінансів, концентрації в одне ціле різних видів ресурсів, спрямованої на досягнення визначеної мети. Нормативно-правова основа ПФГ складалася в Україні складно. Неодноразовими були спроби прийняття нормативних актів, що регламентують діяльність ПФГ, однак вони відхилялися Верховною Радою України або Президентом України. Промислово-фінансова група - це об'єднання, до якого можуть входити промислові підприємства, сільськогосподарські підприємства, банки, наукові й проектні установи, інші установи та організації всіх форм власності, що мають на меті отримання прибутку, та яке створюється за рішенням Уряду України на певний термін із метою реалізації державних програм розвитку пріоритетних галузей виробництва і структурної перебудови економіки України, включаючи програми згідно з міждержавними договорами, а також виробництва кінцевої продукції. Цілими створення ПФГ можуть бути: підвищення конкурентоспроможності і розширення ринку збуту товарів і послуг; створення Нових робочих місць; підвищення ефективності виробництва; реалізацій інвестиційних та інших проектів І програм. забезпечення промисловості Україну та її населення високоякісною продукцією; прискорення насичення ринку високоякісними товарами і послугами; прискорення впровадження науково-технічних досягнень; випуск конкурентоспроможної продукції, надання послуг; більш повне й ефективне використання місцевих сировинних і трудових ресурсів тощо. ПФГ створюються з метою підвищення ефективності використання фінансових ресурсів у виробничому секторі економіки, їх планомірної концентрації, заохочення інвестиційних проектів, використання переваг України у системі міжнародного поділу праці; підвищення конкурентоспроможності української продукції на зовнішніх ринках. Найменування ПФГ має містити словосполучення "промислово-фінансова група (ПФГ)". Вживання словосполучення "промислово-фінансова група (ПФГ)" у назвах суб'єктів підприємницької діяльності, що реєструються не за нормами Закону "Про ; промислово-фінансові групи в Україні", не дозволяється відповідно до ст. 3.7 Закону. Це положення Закону важливо мати на увазі у зв'язку з діючими у практиці численними об’єднаннями, названими фінансово-промисловими групами, що являють собою різні форми об'єднання банківського, промислового і торгового капіталів. ПФГ об'єднання, незважаючи на схожість назв із ПФГ, не мають статусу ПФГ, якщо вони не зареєстровані в порядку, встановленому Законом "Про промислово-фінансові групи в Україні". Вони можуть бути концернами, холдингами, іншими об'єднаннями, однак не визнаються Законом як ПФГ. Кінцева продукція ПФГ - це вся продукція, включаючи науково-технічну документацію та інші об'єкти права інтелектуальної власності, з метою виробництва якої створюється ПФГ. Проміжна продукція ПФГ - продукція, включаючи науково-технічну документацію та інші об'єкти права інтелектуальної власності, яка виробляється учасником ПФГ, використовується для виробництва кінцевої продукції ПФГ і реалізується тільки іншому учаснику або головному підприємству ПФГ. Література: (1,4, С.420-430; 5, С. 68-103; 9, С. 4-8).
Тема 10 Глобалізація ринків і транснаціональні корпорації.
План 1. Корпорація - домінуюча форма підприємницької діяльності. 2. Правові недоліки і переваги корпорації. 3. Основні елементи механізму функціонування корпорації.*
Ключові слова: корпорація, особливості ,переваги, недоліки, ТНК
Методичні вказівки Незважаючи на загальновизначеність величезної ролі і значення ТНК у світі, відсутня єдність у визначенні самого поняття ТНК і критеріїв їхнього виділення. Тут існують різноманітні підходи. Оскільки з моменту свого виникнення вони діяли як економічні організації, так і більшість підходів і визначень, особливо на ранніх етапах, були чисто економічними. У цих дослідженнях увага в основному приділялося участі цих корпорацій в економічній діяльності інших держав, що, безумовно, є головною умовою виділення ТНК. Але здійснити вимір ступеня цієї участі виявилося не такою легкою і простою справою. Наприклад, деякими дослідниками за основу приймалися такі фактори як загальний обсяг продажів на ринках інших країн, загальний обсяг прибутку, одержуваного в інших країнах або число зайнятих на підприємствах за рубежем, тобто чисто кількісні показники. Основні ідеї і практика ТНК були виявлені в таких її джерелах як діяльність Ганзейських міст і Ост - Індійських компаній. Тому цілком доцільно в якості передісторії ТНК звернутися до дослідження діяльності цих об'єднань. Безперечно, що багато чого було запозичено в них, хоча є природно-пристосованими до принципово нових умов існування. Таким чином, ТНК можна розглядати як геніальний винахід, як геніальне досягнення. Щодо самого поняття ТНК. Одним із перших, якщо не найпершим, є визначення багатонаціональної фірми, даної в 1960 році Лієнталем. Воно не містить характеристики структурних і організаційних сторін ТНК, але визначає ТНК як фірму, що діє більш ніж в одній країні. Проте, із самого початку виникнення ТНК учені не можуть прийти до загальної згоди щодо питання про кількість країн перебування в ТНК, що дозволило б кваліфікувати фірму як транснаціональну. Тому деякі вчені припустили, що для визначення ТНК цілком достатня діяльність фірми більш, ніж в одній країні. Експерти ООН при аналізі 650 ТНК керувалися наявністю типових ознак ТНК і брали за вихідний критерій річний оборот не менше 300 млн. доларів. Література: (4, С.440-430; 6, С. 68-103; 10, С. 4-8).
Тема 11 Стратегічні альянси підприємств.
План 1. Загальна характеристика стратегії об’єднань підприємств. 2. Процес прийняття стратегічних рішень. 3. Фінансово-економічні та організаційні фактори реалізації стратегії.*
Ключові слова: ПФГ, особливості ,переваги, недоліки.
Методичні вказівки Умови функціонування підприємств та організацій нині різко змінюються на макро- та мікроекономічному рівні. Так, підприємства в умовах централізовано-планової економіки відрізнялися від аналогічних орієнтованим на ринок підприємств як за окремими характеристиками, наприклад :за розмірами (в СРСР переважали великі, тоді гігантські підприємства), так і за «поведінкою» в зовнішньому середовищі. Навіть в умовах перехідної економіки, не кажучи вже про ринкову, неприйнятними стають жорстке адміністрування, традиційно «соціалістичні» методи планування на перспективу на основі досягнутого рівня та екстраполяційних моделей, орієнтація не на ринкові потреби, а лише на можливості виробництва тощо. Це означає, що кожному підприємству тепер потрібно самостійно розв’язувати проблеми, які раніше або не виникали, або розв'язувалися іншим способом на іншому рівні. Нині існує кілька «концепцій підприємства»: ресурсна, інформаційна, поведінкова тощо. Усе більше прихильників здобуває концепція підприємства як «відкритої системи». Діяльність будь-якого підприємства можна описати з точки зору моделі «вхід — вихід»: на вході підприємства всі види матеріальних і нематеріальних ресурсів (сировина, техніка, персонал, фінанси, інформація тощо), а на «виході» — товари, послуги висококваліфікований персонал та ін. Діяльність підприємства — це погоджений у часі та просторі поток ресурсів (сировини, матеріалів, обладнання, грошей, трудових ресурсів, інформації), а також їх запасів, які допомагають балансувати та підтримувати ці потоки для отримання результатів діяльності. Література: (6, С.440-430; 9, С. 68-103; 10, С. 4-8).
4 МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ ЩОДО НАПИСАННЯ СТУДЕНТАМИ РЕФЕРАТІВ Відповідно до навчального плану підготовки студенти пишуть реферати з курсу „Економіка й організація діяльності об’єднань підприємств”. Ця форма самостійного вивчення навчальної дисципліни передбачає дослідження основних питань програмного матеріалу. Тематика рефератів відображає проблеми, що вивчаються в курсі „Економіка й організація діяльності об’єднань підприємств”. Тому написання рефератів сприяє формуванню глибоких і міцних економічних знань у студентів. Необхідно пам’ятати, що реферат - це стисле викладення основних положень книг, статей з конкретної проблеми. Завдання студентів полягає у вивченні та висвітленні поглядів, ідей різних авторів, у визначенні спільного, що поєднує позиції цих авторів. При цьому викладення повинне містити й власну позицію студента, його коментар до тієї або іншої проблеми. Реферати, підготовлені студентами, заслуховують і обговорюють на семінарських заняттях. Оцінка за реферат виставляється на семінарі й враховується викладачем під час визначення підсумкового контролю. Усі реферати повинні відповідати єдиним вимогам:
1. Реферат має бути написано від руки, чітким, розбірливим почерком, чорнилами (пастою) одного кольору (чорного, синього, фіолетового), або виконаний у вигляді машинописного тексту чи комп’ютерного набору на одній сторінці аркуша форматом А4 (210х297мм).
2. Конкретний зміст реферату, його структура визначається студентом разом із викладачем. Як правило, реферат має таку структуру:
- ВСТУП, де обґрунтовується вибір теми реферату, її актуальність, формулюється основна мета і завдання дослідження.
- ОСНОВНА ЧАСТИНА, яка складається з двох або трьох розділів. У розділі належить викласти загальні, теоретичні та методичні питання. У наступних розділах розкривається конкретний матеріал, який має практичне значення. З метою більш логічного викладення матеріалу кожен розділ закінчується невеликими висновками.
- ВИСНОВКИ - заключна, узагальнююча частина реферату, де стисло підбивають підсумки дослідження, міститься особиста позиція автора реферату. Текстова частина реферату завершується СПИСКОМ ЛІТЕРАТУРИ, де найменування використаних монографій, посібників і статей розташовані в алфавітному порядку за першою літерою прізвища автора.
Наприклад: Ковальчук В.М., Сарай М.І. Історія світової економічної думки. Навч. курс. - Тернопіль: Астон, 1996. Майбурд Е.М. Введение в историю экономической мысли. От пророков до профессоров - М.: Дело, 1996.
- У ДОДАТКАХ, які подаються наприкінці реферату, наводяться таблиці, ілюстрації та інші допоміжні матеріали.
3. Реферат починається з титульної сторінки. Написи на ньому розміщують таким чином:
КРЕМЕНЧУЦЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ПОЛІТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ КАФЕДРА ЕКОНОМІКИ
Назва реферату _____________________________________ ____________________________________________________ Виконав студент групи_________ ________________________ П І П
Кременчук 200_
4. Вступ, кожний розділ і заключна частина, які розміщуються в указаній послідовності, починаються з нової сторінки. Заголовки розділів реферативного дослідження слід розміщувати посередині рядка і писати великими літерами без крапки наприкінці й не підкреслювати. Перенос слів у заголовку не допускається. Відстань між заголовком і наступним рядком повинна дорівнювати пропущеному рядку. Текст розміщується на сторінці, обмеженій полями: ліве - 30мм, праве – 10 мм, верхнє та нижнє – 20 мм. Сторінки нумеруються в правому верхньому кутку арабськими цифрами без крапки наприкінці, додержуючись наскрізної нумерації. Першою сторінкою є титульна, на ній номер сторінки не проставляється. 5. На цитати треба давати посилання, які роблять мовою ориґіналу. При цьому в нижній частині сторінки необхідно вказувати всі реквізити видання, а також номер сторінки. Також можна посилатися на порядковий номер видання у списку літератури. Наприклад: Дж.М.Кейнс зазначає: "Непередбачене збільшення інвестицій в тій чи іншій сфері може, звісно, призвести до виникнення незвичайних пропорцій у формуванні сукупних заощаджень та інвестицій."1 _________ 1Кейнс Дж.М. Загальна теорія зайнятості, процента та грошей.- Київ: АУБ, 1999 , с. 38.
Або після цитати роблять в дужках позначку [4,c.38]. Це означає, що дане видання міститься у списку літератури за порядковим номером - 4. Друга цифра - 38 - означає номер сторінки, звідки взята цитата.
6. Оцінка реферату враховує ступінь розкриття теми, обсяг використаної літератури, змістовність викладення фактів, рівень самостійності міркувань. Важливо, щоб реферат було написано відповідно до теми, а його структурні підрозділи повністю розкривали проблему дослідження. Також враховується логічність, послідовність викладення, пропорційність структурних підрозділів (вступ, основна частина, висновки), орфографія та пунктуація, грамотне оформлення (цитати, посилання).
5 ТЕМАТИКА РЕФЕРАТІВ Тема 1
Тема 2
Тема 3
Тема 4 1. Механізм створення великих об’єднань. 2. Різновиди холдингів, та їх суть. Тема 5 1. Формування структури в залежності від особливостей об’єднань підприємств. 2. Кадри управління. 3. Функції органів управління. Тема 6 1. Припинення діяльності та реорганізація об’єднань підприємств. 2. Реорганізація об’єднань підприємств. Тема 8
Тема 9-10
Тема 11
6 КОНТРОЛЬНІ ЗАПИТАННЯ З НАВЧАЛЬНОЇ ДИСЦИПЛІНИ „ЕКОНОМІКА Й ОРГАНІЗАЦІЯ ДІЯЛЬНОСТІ ОБ’ЄДНАНЬ ПІДПРИЄМСТВ”
СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ
Основна
Допоміжна 1. Берзинь И.Э. Экономика фирмы. – М.: ИМПЭ, 1997. 2. Ильякова С.Д. Экономика и статистика фирмы. – М.: Финансы, 1996.
Методичні рекомендації щодо практичних занять з навчальної дисципліни “ Економіка й організація діяльності об’єднань підприємств” для студентів зі спеціальності 7.050107-“Економіка підприємства” (скорочений термін навчання)
Укладач асист. М.О. Дворник
Відповідальний за випуск к.е.н., доцент Ольга Іванівна Маслак
Видавничий відділ КДПУ Тираж ______ прим.
Кременчук 2006 КомментарииКомментариев пока нет Пожалуйста, авторизуйтесь, чтобы оставить комментарий. |