|
|
Главная \ Методичні вказівки \ ЮРИДИЧНА ДЕОНТОЛОГІЯ
ЮРИДИЧНА ДЕОНТОЛОГІЯ« Назад
ЮРИДИЧНА ДЕОНТОЛОГІЯ 23.01.2016 04:07
ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ УПРАВЛІННЯ
Кафедра теорії та історії держави і права
ЮРИДИЧНА ДЕОНТОЛОГІЯ
Навчально-методичний комплекс
Київ – 2011 УДК 347.78(477) ББК 67.9(4Укр)304
Обговорено і схвалено на засіданні
Рецензент: Джужа О.М. – доктор юридичних наук
Укладачі: Нікітін Юрій Вікторович – кандидат юридичних наук, доцент Мандич Лідія Геннадіївна – викладач кафедри теорії та історії держави і права
Юридична деонтологія: Навчально-методичний комплекс // Укл. Ю.В. Нікітін, Л.Г. Мандич. – К.: Національна академія управління, 2011. – 38 с.
У програмі врахована специфіка навчальних закладів, які готують кадри у галузі управління. При вивченні значної кількості тем спеціально передбачено розгляд питань, що пов’язані з тими чи іншими аспектами практичної діяльності, що допоможе майбутнім правознавцям більш повно оволодіти необхідними знаннями для подальшого навчання та майбутньої практики.
УДК 347.78(477) ББК 67.9(4Укр)304
© Оригінал-макет, "Національної академії управління", 2011
ВСТУП
В Україні сьогодні відбуваються інтенсивні процеси розбудови демократичної, правової, соціальної держави. Ефективність цих процесів залежить не тільки від рівня їх матеріальної, фінансової, інформаційної та іншої забезпеченості, але й, значною мірою, від якості законодавства, від швидкості зростання рівня правосвідомості і правової культури як суспільства в цілому, так і окремих груп населення та громадян. Саме успішна діяльність юристів-професіоналів у різних галузях суспільного і державного буття здатна вирішальним чином впливати як на вище вказані підвалини процесів творення демократичної, правової, соціальної держави, так і на самі ці процеси. Таким чином, роль юристів-професіоналів в суспільній життєдіяльності постійно зростає. Така ситуація вимагає від вищих навчальних закладів, що готують фахівців-правознавців, звертати особливу увагу на розвиток у студентів високого рівня правосвідомості і правової культури, поваги як до законності, так і до норм моралі; на формування широкого та стійкого професійного світогляду, основою якого є усвідомлення місця та важливої ролі юридичних професій у суспільному процесі, відповідальності юриста перед суспільством і державою.
МЕТА ТА ЗАВДАННЯ НАВЧАЛЬНОЇ ДИСЦИПЛІНИ, ЇЇ МІСЦЕ В НАВЧАЛЬНОМУ ПРОЦЕСІ Виходячи з вище викладеного, основною метою курсу “Юридична деонтологія” як вступного курсу з підготовки фахівців-правознавців є розкриття студентам, які бажають стати юристами, основних ознак майбутньої професії, ознайомлення їх з призначенням та місцем юриста в суспільстві, показ майбутнього ринку праці та сфери суспільного життя, де потрібні професійні знання юриста, розкриття деонтологічних вимог, які передбачає діяльність фахівця-юриста, формування загального уявлення про принципи, норми, вміння, навички, якими повинен оволодіти студент для отримання майбутньої професії. Для досягнення цієї мети в межах навчального курсу планується вирішення таких базових завдань:
Курс узагальнює систему знань про мистецтво спілкування, яке пов’язане із знаннями психологічних якостей людини, а також мудрістю юриста у прийнятті вірного рішення у юридичній практиці. Звертається особлива увага на те, щоб бути готовим до складної професійної діяльності, юристу потрібно опанувати вміння та навички самовдосконалюватися і як людини, і як професіонала. Навчальний курс базується на розгляді широкого кола різних поглядів провідних вчених-юристів та юристів-практиків, які містяться як в навчальних підручниках та посібниках, так і в наукових працях вітчизняних та закордонних авторів. В навчальному курсі широко використовуються базові знання інших юридичних і неюридичних наук. У програмі врахована специфіка навчальних закладів, які готують кадри у галузі управління. При вивченні значної кількості тем спеціально передбачено розгляд питань, що пов’язані з тими чи іншими аспектами практичної діяльності, що допоможе майбутнім правознавцям більш повно оволодіти необхідними знаннями для подальшого навчання та майбутньої практики.
ОЧІКУВАНИЙ РЕЗУЛЬТАТ ВИВЧЕННЯ НАВЧАЛЬНОЇ ДИСЦИПЛІНИВ результаті вивчення навчальної дисципліни “Юридична деонтологія” студенти повинні з н а т и :
В результаті вивчення навчальної дисципліни “Юридична деонтологія” студенти повинні в м і т и :
Отже, в результаті вивчення даного курсу студенти отримують не тільки теоретичні знання щодо сутності юридичної деонтології, особливостей різних юридичних професій, видів професійної та особистої культури юриста, але й практичні вміння та навички як особистісного, так і професійного самовдосконалення. Формами роботи студентів при оволодінні змістом даного навчального курсу є робота на лекціях, участь у семінарських заняттях, самостійна позааудиторна робота. Формою проміжного контролю є контрольні роботи. Підсумковий контроль здійснюється у формі заліку.
ТЕМАТИЧНИЙ ПЛАН
Тема 1. ЮРИДИЧНА ДЕОНТОЛОГІЯ: ПРЕДМЕТ, МЕТОД, СТРУКТУРА ТА ПРИНЦИПИ Тема 2. МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ЮРИДИЧНОЇ ДЕОНТОЛОГІЇ Тема 3. ПСИХОЛОГІЧНА КУЛЬТУРА ЮРИСТА Тема 4. ПРАВОВА КУЛЬТУРА ЮРИСТА Тема 5. ОСНОВНІ ЮРИДИЧНІ ПРОФЕСІЇ ТА ЇХ ВЗАЄМОДІЯ Тема 6. ПОЛІТИЧНА КУЛЬТУРА ЮРИСТА Тема 7. ЕТИЧНА КУЛЬТУРА ЮРИСТА Тема 8. ЕСТЕТИЧНА КУЛЬТУРА ЮРИСТА
ЗМІСТ ПРОГРАМИ
Тема 1. ЮРИДИЧНА ДЕОНТОЛОГІЯ: ПРЕДМЕТ, МЕТОД, СТРУКТУРА ТА ПРИНЦИПИ
Література: [1, 2, 29, 30, 44, 49, 61, 67, 69]
Тема 2. МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ЮРИДИЧНОЇ ДЕОНТОЛОГІЇ
Література: [15, 34, 37, 40, 44, 54, 61, 62, 65]
Тема 3. ПСИХОЛОГІЧНА КУЛЬТУРА ЮРИСТА
Література: [27, 28, 45, 50, 52, 55, 66, 67, 68, 69]
Тема 4. ПРАВОВА КУЛЬТУРА ЮРИСТА
Література: [1, 7, 8, 9, 14, 15, 17, 21, 25, 26, 28, 35, 47, 60, 61]
Тема 5. ПРОФЕСІОГРАМИ ЮРИДИЧНІ ПРОФЕСІЇ
Література: [1, 4, 6, 8, 10, 11, 12, 13, 16, 18, 19, 20, 21, 22, 32, 35, 57]
Тема 6. ПОЛІТИЧНА КУЛЬТУРА ЮРИСТА
Література: [1, 25, 26, 37, 41, 48, 49, 63, 69]
Тема 7. ЕТИЧНА КУЛЬТУРА ЮРИСТА
Література: [3, 5, 22, 23, 29, 31, 33, 38, 39, 42, 47, 50, 56]
Тема 8. ЕСТЕТИЧНА КУЛЬТУРА ЮРИСТА
Література: [2, 5, 27, 29, 31, 39, 42, 48, 56, 63]
ПЛАН ЛЕКЦІЙ
Тема 1. ЮРИДИЧНА ДЕОНТОЛОГІЯ: ПОНЯТТЯ, СТРУКТУРА, ФУНКЦІЇ ТА ПРИНЦИПИ
Література: [1, 2, 29, 30, 44, 49, 61, 67, 69]
Тема 2. МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ЮРИДИЧНОЇ ДЕОНТОЛОГІЇ
Література: [15, 34, 37, 40, 44, 54, 61, 62, 65]
Тема 3. ПСИХОЛОГІЧНА КУЛЬТУРА ЮРИСТА
Література: [27, 28, 45, 50, 52, 55, 66, 67, 68, 69]
Тема 4. ОСНОВНІ ЮРИДИЧНІ ПРОФЕСІЙ ТА ЇХ ВЗАЄМОДІЯ
Література: [1, 4, 6, 8, 10, 11, 12, 13, 16, 18, 19, 20, 21, 22, 32, 35, 57]
Тема 5. ПОЛІТИЧНА КУЛЬТУРА ЮРИСТА
Література: [1, 25, 26, 37, 41, 48, 49, 63, 69]
Тема 6. ПРОФЕСІЙНА СВІДОМІСТЬ ТА КУЛЬТУРА ЮРИСТА
Література: [1, 7, 8, 9, 15, 17, 21, 25, 26, 28, 29, 35, 47, 56, 60, 61, 63]
МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ З ПІДГОТОВКИ для студентів денної форми навчання
Семінарське заняття – це одна з форм освітнього процесу у вищих навчальних закладах, метою якої є, з одного боку, поточна перевірка викладачем якості опанування студентом змісту навчальної дисципліни з відповідної теми, а з іншого боку, поглиблення знань студентів, вдосконалення їх вмінь і навичок шляхом взаємодії з викладачем та іншими студентами при розгляді окремих питань теми, що виноситься на семінарське заняття. Таким чином, перед студентом в навчальному процесі стоїть завдання якнайкращої підготовки до семінарського заняття, оскільки на ньому розглядаються найсуттєвіші і найскладніші питання відповідної навчальної дисципліни. Для успішної підготовки до семінарських занять з курсу “Юридична деонтологія” студенту необхідно ретельно опрацьовувати конспект лекцій, однак не обмежуватись ним. Основою якісної підготовки студента до заняття є докладна робота з базовимим підручниками з “Юридичної деонтології”, а також ознайомлення з основними нормативно-правовими актами, що рекомендуються викладачем для вивчення до окремих тем курсу. З огляду на те, що навчальна дисципліна “Юридична деонтологія” викладається студентам першого курсу у першому семестрі, тобто коли студенти ще не володіють усіма базовими юридичними поняттями і категоріями, не рекомендується розпочинати підготовку до семінарських занять з вивчення нормативно-правових актів. Їх слід опрацьовувати після ознайомлення з відповідним теоретичним матеріалом у підручниках і навчальних посібниках. В результаті належної підготовки до семінарського заняття студент повинен володіти змістом відповідної теми в обсязі, достатньому для відповіді на кожне із питань, винесених на семінарське заняття. Крім цього, бажаною є підготовка студентом переліку запитань з опрацьованого матеріалу, які він може поставити іншим студентам та викладачу протягом обговорення на семінарському занятті. Оскільки професія юриста тісно пов’язана з необхідністю публічних виступів, і, таким чином, однією з вимог до юриста є володіння основами риторики, тобто культурою усного мовлення, студент при підготовці до семінарського заняття повинен налаштовуватись на усну відповідь перед аудиторією на питання теми з подальшою дискусією і відстоюванням своєї точки зору. Викладачем оцінюється не тільки сама відповідь студента на питання, винесені на обговорення на семінарі, але і його активність протягом всього заняття, тобто участь у дискусії, поставлені ним запитання, доповнення, відповіді на додаткові питання тощо.
ПЛАНИ СЕМІНАРСЬКИХ ЗАНЯТЬ
Семінар 1. ЗАГАЛЬНІ ЗАСАДИ ЮРИДИЧНОЇ ДЕОНТОЛОГІЇ.ЮРИДИЧНІ НАУКИ І ЮРИДИЧНА ПРАКТИКА
Основні поняття і терміни Деонтологія, юридична деонтологія, етична аксіологія, предмет науки, об’єкт науки, предмет і об’єкт юридичної деонтології; принципи юридичної деонтології: гуманність, милосердя, справедливість, істинність, світоглядна інтелігентність, кмітливість у думках і вчинках; система юридичної деонтології, структура юридичної деонтології; наука, юридична наука, види юридичних наук: загальнотеоретичні, історико-правові, галузеві, науки, що вивчають організацію та діяльність державних органів, науки, що вивчають міжнародне право, науки, що використовують знання неюридичних наук; констатуюча, інтерпретаційна, евристична, прогностична, методологічна, практично-прикладна, ідеологічно-виховна функції юридичної науки; методологія, методологія юридичної науки, загальнофілософські, загальнонаукові, спеціально-наукові та інституціональні методи наукового пізнання; поняття, категорія, юридична аксіома; юридична практика, юридична діяльність. Рекомендована література:
10. Методические проблемы юридической науки. – К., 1990. 11. Проблемы подготовки юристов в условиях правового государства. – Киев, 1992. 12. Скакун О.Ф. Теория государства и права. – Харьков: Консум, 2002. 13. Сливка С.С. Юридична деонтологія. Підручник. – К.: Атака, 2001. – 304с. 14. Тацій В., Шемшученко Ю. Концепція юридичної науки і освіти в Україні // Право України, 1994, №№ 1-2. 15. Фаренік С.А. Логіка і методологія наукового дослідження. Науково-методичний посібник. – К., 2000. – 339 с. 16. Шейко В.М., Кушнаренко Н.М. Організація та методика науково-дослідної діяльності: Підручник. – 4-те вид., випр. і доп. – К.: Знання, 2004. 17. Шмоткін О.В. Юридична деонтологія. – К., 1995. 18. Юридична деонтологія. / Під ред. В.М. Горшеньова, В.В. Комарова. – Х.: Основа, 1993.
Семінар 2. ПСИХОЛОГІЧНА, ПРАВОВА
Основні поняття і терміни Психологія, загальна психологія, юридична психологія, психологія ділового спілкування, психологічна культура, механізм формування психологічної культури; принципи загальної психології: детермінізму, системності, розвитку; людина, індивід, особа, особистість; психіка, темперамент, характер, типи темпераменту: флегматичний, холеричний, сангвіністичний, меланхолічний; відносини, міжособистісні та ділові відносини; робоча група, колектив, психологія робочої групи; правова культура, види правової культури: правова культура суспільства, особи, юриста; елементи правової культури, правосвідомість, правова ідеологія та правова психологія, правовий нігілізм, механізм формування правової культури, юридична справа, юридичний процес; влада, політика, публічна влада, політична влада, державна влада, політична культура, механізм формування політичної культури, державна служба, державний службовець, державний діяч.
Рекомендована література:
10. Гусарєв С.Д., Тихомиров О.Д. Юридична деонтологія. – К., 2000. 11. Краткий политический словарь / Абаренков В.П., Аверкин А.Г., Агешин Ю.А. и др.; Сост. и общ. ред. Л.А. Оникова Н.В., Шишилина Н.В. – 4-е изд., доп. – М.: Политиздат, 1987. – 509 с. 12. Мороз А.В. Деловая психология. Курс лекций: Учебник для высших и средних специальных учебных заведений. СПБ: Из-во Союз, 2000. – 576с. 13. Несімко О.Д., Сливка С.С., Штангрет М.Й. Особа юриста. – Львів, 1996. 14. Петрова Л.В. Нариси з філософії права: Навч. посібник / Під ред. Чефранова В.О. – Харків, 1995. 15. Проблемы подготовки юристов в условиях правового государства. – Киев, 1992. 16. Психология и этика делового общения: Уч. для вузов / В.Ю. Дорошенко, Л.И. Зотова и др.; Под ред. проф. Н.В. Лавриненко. – 2-е изд., переработанное и допол. – М.: Культура и спорт, ЮНИТИ, 1997. – 279 с. 17. Сабуров А.С. Психологія: Курс лекцій. – К., 1996. 18. Скакун О.Ф., Овчаренко Н.И. Юридическая деонтология: [Учебник] – Х.: Основа, 1999. 19. Тацій В., Шемшученко Ю. Концепція юридичної науки і освіти в Україні // Право України, 1994, №№ 1-2. 20. Шейнов В.П. Психология и этика делового контакта. – Мн.: Амалфея, 1996. – 384 с. 21. Шмоткін О.В. Юридична деонтологія. – К., 1995. 22. Юридична деонтологія. / Під ред. В.М. Горшеньова, В.В. Комарова. – Х.: Основа, 1993.
Семінар 3. ОСНОВНІ ЮРИДИЧНІ ПРОФЕСІЇ ТА ЇХ ВЗАЄМОДІЯ
Основні поняття і терміни Юрист, юридична професія, юридична спеціальність; суд, суддя, суддя господарського суду, третейський суддя, арбітр; прокуратура, прокурорський нагляд, прокурор, права та обов’язки прокурора; адвокатура, адвокат, помічник адвоката, права та обов’язки адвоката; нотаріат, нотаріальна дія, нотаріус, права та обов’язки нотаріуса; юридична консультація, юридичний супровід, юрисконсульт, статус юрисконсульта на підприємстві, права і обов’язки юрисконсульта; оперативно-розшукова діяльність, дізнання, досудове слідство, слідчий, слідчі органів внутрішніх справ, слідчі прокуратури, слідчі Служби безпеки України, права та обов’язки слідчого. Рекомендована література:
10. Про Службу безпеки України. Закон України від 25 березня 1992 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1992, № 27. – ст. 382. 11. Про статус суддів. Закон України від 15 грудня 1992р. // Відомості Верховної Ради України. – 1992, № 8. – ст. 56. 12. Про судоустрій України. Закон України від 7 лютого 2002 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2002, № 27-28. – ст. 180. 13. Про затвердження Положення про Міністерство юстиції України. Указ Президента України від 30.12.1997 р. // www. rada.gov.ua. 14. Обітниця працівника органів внутрішніх справ України, затверджена Постановою Кабінету Міністрів України від 28 грудня 1992 р. № 382 // Іменем закону. – 1992. – 14 січня. 15. Варфоломеєва Т.В., Гончаренко С.В. Науково-практичний коментар до Закону України "Про адвокатуру". Законодавство про адвокатуру та адвокатську діяльність: Зб. нормат. актів; Коментар / Академія адвокатури України. – К.: Юрінком Інтер, 2003. – 432 с. 16. Гусарєв С.Д., Тихомиров О.Д. Юридична деонтологія. – К., 2000. 17. Суд, правоохоронні та правозахисні органи України: Підручник / О.С. Захарова, В.Я. Карабань, В.С. Ковальський (кер. авт. кол.) та ін.; Відп. ред. В. Маляренко. – К.: Юрінком Інтер, 2004. – 376 с.
Семінар 4. ЕТИЧНА ТА ЕСТЕТИЧНА КУЛЬТУРА ЮРИСТА
Основні поняття і терміни Етика, мораль, норми моралі, норми права, професійна етика, правова етика, кодекс професійної етики юриста, службовий етикет, етична культура, етична культура юриста, форми прояву етичної культури юриста, механізм формування етичної культури юриста; краса, естетика, смак, естетична культура, естетична культура юриста, форми прояву естетичної культури юриста, механізм формування естетичної культури юриста, зовнішній вигляд, атрибутика, символіка, естетичні вимоги до оформлення правових документів.
Рекомендована література:
10. Кондрашов В.А., Чичина Е.А. Этика. Эстетика – Ростов н/Д: Изд-во “Феникс”, 1998. – 512 с. 11. Меломенцев В.Н. Этика и культура общения: Уч. пос. – К.: ООО “Оверинг”, 1995. – 352 с. 12. Несімко О.Д., Сливка С.С., Штангрет М.Й. Особа юриста. – Львів, 1996. 13. Петрова Л.В. Нариси з філософії права: Навч. посібник / Під ред. Чефранова В.О. – Харків, 1995. 14. Психология и этика делового общения: Уч. для вузов / В.Ю. Дорошенко, Л.И. Зотова и др.; Под ред. проф. Н.В. Лавриненко. – 2-е изд., переработанное и допол. – М.: Культура и спорт, ЮНИТИ, 1997. – 279 с. 15. Сливка С.С. Юридична деонтологія. Підручник. – К.: Атака, 2001. – 304с. 16. Статут Спілки адвокатів України // Адвокат. – 1995. – № 1. 17. Философский энциклопедический словарь / Гл. редакция: Л.Ф. Ильичев, П.Н. Федосеев, С.М. Ковалев, В.Г. Панов – М.: Сов. Энциклопедия, 1983. – 840 с.
ЗАВДАННЯ ДЛЯ САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ СТУДЕНТІВ
Самостійна робота студентів проводиться з метою глибшого вивчення змісту окремих питань і тем навчального курсу, покращення якості підготовки студента до проміжного та підсумкового контролю знань, а також з метою самоперевірки та закріплення здобутих знань та навичок самостійної роботи з конспектом лекцій, навчальними підручниками, посібниками та нормативно-правовим матеріалом.
Вирішіть тестові завдання:
1. Юридична деонтологія – це: a) галузь юридичної науки, що узагальнює систему знань про юридичну науку і практику; b) навчальна дисципліна, що узагальнює систему знань про юридичну науку і практику; c) навчальна дисципліна, що узагальнює систему знань про юридичну науку і практику, про вимоги до особистих і професійних якостей юриста та систему формування цих якостей; d) галузь юридичної науки, що узагальнює систему знань про юридичну науку і практику, про вимоги до особистих і професійних якостей юриста та систему формування цих якостей.
2. До предмету юридичної деонтології не входить: a) правила поведінки юриста у особистих та ділових відносинах; b) вимоги до професійних та особистих якостей юриста; c) правова відповідальність юриста за вчинення злочину; d) особливості професійної юридичної діяльності.
3. До принципів юридичної деонтології належить: a) колегіальність; b) справедливість; c) гласність; d) єдиноначальність.
4. Істинність як один з принципів юридичної деонтології – це: a) вимога встановлювати по кожній справі достовірність всіх фактів, що вказують на винність чи невинність особи, на інші обставини; b) вимога встановлювати достовірність усіх показань свідків та інших осіб, що беруть участь у справі; c) вимога ставитись без упередженості до будь-яких показань, що надаються підозрюваним, обвинуваченим чи підсудним; d) вимога підтверджувати будь-яку процесуальну дію документальним оформленням встановленого зразка.
5. Юридична деонтологія належить до групи: a) історико-правових наук; b) галузевих юридичних наук; c) загальнотеоретичних юридичних наук; d) наук, що вивчають організацію та діяльність державних органів.
6. Використання положень юридичної науки як дослідницького інструменту для здобуття нових знань в юриспруденції – це: a) евристична функція юридичної науки; b) інтерпретаційна функція юридичної науки; c) практично-прикладна функція юридичної науки; d) методологічна функція юридичної науки. 7. Метод дедукції належить до: a) загальнофілософських методів пізнання; b) загальнонаукових методів пізнання; c) спеціальних методів пізнання; d) інституціональних методів пізнання.
8. Співставлення декількох споріднених правових явищ для виявлення їх подібності чи розбіжності – це: a) логічний метод пізнання; b) структурно-функціональний метод пізнання; c) порівняльний метод пізнання; d) соціологічний метод пізнання.
9. Юридична аксіома – це: a) юридичне положення, обов’язково зафіксоване у конституції, яке лежить в основі певної галузі чи інституту права; b) юридичне положення, істотність якого беззаперечно доведена тим чи іншим авторитетним вченим-юристом чи юристом-практиком; c) юридичне положення, зміст якого не змінюється і не піддається сумніву протягом тривалого проміжку часу; d) юридичне положення, істотність якого перевірена часом, яке є відправною точкою в юриспруденції і не потребує доведення.
10. До типів темпераменту не належить: a) астенічний; b) сангвіністичний; c) меланхолічний; d) холеричний.
11. Підставою для об’єднання людей в колектив може виступати: a) єдність цілей та інтересів; b) спільна діяльність; c) взаємна відповідальність та допомога; d) усі відповіді правильні.
12. Політична культура – це: a) здатність і можливість визначати поведінку інших людей за допомогою правових і неправових засобів; b) рівень і характер уявлень і оцінок різних верств суспільства та окремих громадян сутності політики, політичної системи, співвідношення політичних сил в суспільстві тощо; c) цілеспрямована діяльність особи, групи осіб, суспільства з реалізації своїх інтересів шляхом здобуття і використання політичної влади; d) публічно-вольові відносини, які складаються у суспільстві щодо управління загальносуспільними справами.
13. До елементів політичної системи не належить: a) релігійні організації; b) партії; c) політичні відносини; d) громадяни.
14. Залежно від носія правової культури розрізняють: a) правову культуру суспільства, держави, особи; b) правову культуру суспільства, особи, професійно-правову культуру юриста; c) правову культуру суспільства, громадян, професійно-правову культуру юриста; d) правову культуру нації, особи, держави.
15. Система цінностей і уявлень про право та пов’язані з ним правові явища, які накопичило людство протягом століть і які є частиною правової реальності певного суспільства – це: a) правова культура держави; b) правова культура особи; c) правова культура суспільства; d) професійно-правова культура юриста.
16. Одним з елементів правової культури особи є: a) наявність у особи правового нігілізму; b) наявність у особи правового антагонізму; c) наявність у особи правових сподівань; d) наявність у особи правових знань.
17. Етика – це: a) наука про неправову поведінку людини; b) наука про норми права та релігійні норми; c) наука про мораль та моральність; d) наука про суспільну поведінку людини.
18. Норми, що регулюють поведінку людини в усіх сферах життя, виконуються добровільно, зазвичай, оформлюються в загальноприйнятих категоріях, не закріплюються в спеціальних актах – це: a) норми моралі; b) канонічні норми; c) корпоративні норми; d) норми права.
19. Філософська наука, що вивчає ціннісне ставлення людини до світу в контексті художньої діяльності людини – це: a) етика; b) естетика; c) моральність; d) суспільствознавство.
20. Обов’язковими атрибутами зовнішнього вигляду судді Конституційного Суду України при відправленні ним своїх обов’язків на засіданні Конституційного Суду України є: a) мантія та парик; b) мантія та державна печатка; c) нагрудний знак та спеціальне видання Конституції України; d) нагрудний знак і мантія.
21. Суддя – це: a) носій правозастосовчої влади; b) носій судової влади; c) носій правозастосовчої та судової влади; d) носій виконавчої та судової влади.
22. В Україні не допускається створення: a) спеціалізованих та надзвичайних судів; b) територіальних та спеціалізованих судів; c) особливих та територіальних судів; d) надзвичайних та особливих судів.
23. Правосуддя здійснюють: a) професійні судді та третейські судді; b) професійні судді та народні засідателі; c) професійні судді, народні засідателі і присяжні; d) професійні судді, третейські судді, народні засідателі і присяжні.
24. Перше призначення на посаду професійного судді здійснює: a) Президент України; b) Верховна Рада України; c) Вища рада юстиції України; d) Кабінет міністрів України.
25. Голова Верховного Суду України обирається та звільняється: a) Верховною Радою України; b) Пленумом Конституційного Суду України; c) Пленумом Верховного Суду України; d) Вищою радою юстиції України.
26. Громадянин України може бути рекомендований на посаду судді: a) з’їздом суддів України; b) Пленумом Верховного Суду України; c) кваліфікаційною комісією Міністерства юстиції України; d) кваліфікаційною комісією суддів.
27. До складу Вищої ради юстиції входять за посадою: a) Голова Верховного Суду України, Голова Конституційного Суду України, Генеральний прокурор України; b) Голова Верховного Суду України, Міністр юстиції України, Генеральний прокурор України; c) Голова Верховного Суду України, Голова Конституційного Суду України, Міністр юстиції України; d) Голова Верховного Суду України, Генеральний прокурор України, Міністр внутрішніх справ України.
28. Судді при здійсненні правосуддя підкоряються: a) лише внутрішньому праворозумінню; b) лише закону; c) лише змісту матеріалів справи; d) лише службовому обов’язку.
29. Судді при здійсненні правосуддя підзвітні: a) лише Президенту України; b) лише Голові Верховного Суду України; c) нікому непідзвітні; d) лише З’їзду суддів України.
30. В Україні суддею не може бути особа, яка: a) має судимість, обмежена у дієздатності або визнана недієздатною за рішенням суду; b) має судимість, обмежена у дієздатності або визнана неблагонадійною за рішенням суду; c) має судимість, визнана недієздатною за рішенням суду, веде заборонену законом політичну діяльність; d) має судимість, обмежена у дієздатності та веде заборонену законом політичну діяльність.
31. Правосуддя в господарських відносинах здійснюється: a) цивільним судом; b) судом загальної юрисдикції; c) арбітражним судом; d) господарським судом.
32. Право на зайняття посади судді Вищого господарського суду України має громадянин України, який: a) досяг на день призначення 35 років, має стаж роботи за спеціальністю не менше 10 років; b) досяг на день призначення 25 років, має стаж роботи за спеціальністю не менше 5 років; c) досяг на день призначення 30 років, має стаж роботи за спеціальністю не менше 10 років; d) досяг на день призначення 40 років, має стаж роботи за спеціальністю не менше 10 років.
33. Право на зайняття посади судді місцевого господарського суду має громадянин України, який: a) досяг на день призначення 35 років, має стаж роботи за спеціальністю не менше 10 років; b) досяг на день призначення 25 років, має стаж роботи за спеціальністю не менше 5 років; c) досяг на день призначення 30 років, має стаж роботи за спеціальністю не менше 10 років; d) досяг на день призначення 40 років, має стаж роботи за спеціальністю не менше 10 років.
34. Апеляційні господарські суди утворюються: a) Президентом України, за поданням Голови Вищого господарського суду України; b) Верховною Радою України, за поданням Голови Вищого господарського суду України; c) Кабінетом Міністрів України, за поданням Голови Вищого господарського суду України; d) Верховною Радою України, за поданням Голови Верховного Суду України.
35. Місцевими господарськими судами є: a) районні, міжрайонні, обласні господарські суди; b) районні, міжрайонні, обласні господарські суди, господарські суди АР Крим, міст Києва та Севастополя; c) обласні господарські суди, господарські суди АР Крим, міст Києва та Севастополя; d) регіональні та обласні господарські суди.
36. До повноважень голови місцевого господарського суду не входить: a) формування колегії суддів і призначення головуючого колегії; b) внесення пропозицій до Верховного Суду про внесення до Конституційного Суду щодо питань відповідності Конституції законів України; c) підбір і підготовка кандидатів у судді; d) призначення на посаду та звільнення з посади працівників апарату господарського суду.
37. Генеральний прокурор України призначається на посаду: a) Президентом України, за згодою Верховної Ради України; b) Кабінетом Міністрів України, за згодою Верховної Ради України; c) Кабінетом Міністрів України, за згодою Президента України; d) Верховною Радою України, за згодою Президента України.
38. Генеральний прокурор України не звільняється з посади у разі: a) закінчення строку, на який його призначено; b) порушення вимог щодо несумісності; c) відставки Кабінету Міністрів України; d) припинення його громадянства.
39. Строк повноважень Генерального прокурора України: a) 4 роки; b) 5 років; c) 6 років; d) 7 років.
40. До функцій прокуратури не відноситься: a) підтримання державного обвинувачення в суді; b) представництво інтересів громадянина або держави в суді; c) нагляд за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах; d) нагляд за додержанням законів при здійсненні фінансово-господарської діяльності державними підприємствами.
41. Працівники прокуратури не можуть: a) належати до будь-яких політичних партій чи рухів; b) сповідувати не загальновизнану релігію; c) здійснювати наукову чи творчу діяльність; d) мати будь-які ідеологічні переконання.
42. Вимоги прокурора, які відповідають чинному законодавству, є обов’язковими: a) для всіх громадян України; b) для всіх органів, підприємств, установ, організацій, посадових осіб та громадян; c) для всіх підприємств, установ, організацій та їх посадових осіб; d) для підприємств, установ, організацій державної форми власності та їх посадових осіб.
43. Вказівки Генерального прокурора України з питань розслідування є обов'язковими для виконання: a) всією системою органів прокуратури; b) всією системою органів міліції; c) всіма органами дізнання і попереднього слідства; d) всіма органами виконавчої влади.
44. До форм представництва прокуратурою інтересів громадянина або держави в суді не відноситься: a) звернення до суду з позовами або заявами про захист прав і свобод іншої особи; b) участь у розгляді судами справ; c) внесення апеляційного, касаційного подання на судові рішення; d) ведення попереднього слідства.
45. Адвокатура України – це: a) департамент Міністерства юстиції; b) добровільне професійне громадське об’єднання; c) департамент Міністерства внутрішніх справ; d) благодійна громадська організація.
46. Адвокатом може бути громадянин України, що має стаж роботи за спеціальністю юрист чи помічник адвоката: a) не менше двох років; b) не менше трьох років; c) не менше чотирьох років; d) не менше п’яти років.
47. До принципів діяльності адвокатури України належать: a) верховенство закону і плюралізм; b) конфіденційність і єдиноначальність; c) верховенство закону і конфіденційність; d) плюралізм і діалектичність.
48. До видів адвокатської діяльності відноситься: a) нагляд за діяльністю підприємств та організації; b) ревізія та аудит; c) проведення судових експертиз; d) представництво в суді.
49. До професійних прав адвоката відносяться: a) підтримання державного обвинувачення в суді; b) нагляд за додержанням законів органів дізнання; c) збір відомостей про факти, які можуть бути використані як докази у кримінальних справах; d) прийняття рішень по господарським справам.
50. Адвокат не має права: a) доповідати клопотання і скарги на прийомі у посадових осіб; b) відмовитись від прийнятого на себе захисту підозрюваного; c) збирати відомостей про факти, які можуть бути використані як докази; d) застосовувати науково-технічні засоби згідно чинного законодавства.
51. Відомі адвокату дані попереднього слідства можуть ним розголошуватись: a) з дозволу слідчого; b) з дозволу судді; c) з дозволу колегії адвокатів; d) самостійно, на власний розсуд.
52. Предметом адвокатської таємниці є: a) професійні та особисті відносини адвоката; b) відомості про родинний стан адвоката; c) сутність професійних прав і обов’язків адвоката; d) питання, з яких громадяни звертались до адвоката.
53. В Україні обов’язок посвідчувати права і факти, що мають юридичне значення, покладено на: a) адвоката; b) нотаріуса: c) слідчого; d) прокурора.
54. Головною метою вчинення нотаріальних дій є: a) надання правам і фактам, що мають юридичне значення, юридичної вірогідності; b) надання допомоги потерпілим громадянам; c) забезпечення виконання службових обов’язків посадовими особами; d) захист інтересів громадян і юридичних осіб в суді.
55. Нотаріальні дії можуть вчиняти: a) лише державні нотаріуси; b) державні і приватні нотаріуси; c) державні і приватні нотаріуси, уповноважені посадові особи виконкомів сільських, селищних, міських Рад народних депутатів; d) державні і приватні нотаріуси, уповноважені працівники прокуратури і суду.
56. Вчинення нотаріальних дій за кордоном покладається на: a) офіційні торгові представництва України; b) Адміністрацію Президента України; c) Міністерство закордонних справ України; d) консульські установи України.
57. Нотаріусом може бути громадянин України, що, зокрема, пройшовстажування у державній нотаріальній конторі: a) протягом шести місяців; b) протягом дванадцяти місяців; c) протягом вісімнадцяти місяців; d) протягом двадцяти чотирьох місяців.
58. Нотаріус не має права: a) займатись науковою діяльністю; b) займатись посередницькою діяльністю; c) займатись викладацькою діяльністю; d) займатись юридично-консультаційною діяльністю. 59. Нотаріус має право: a) здійснювати нагляд за дотриманням закону органами дізнання; b) здійснювати представництво інтересів громадян у суді; c) виготовляти копії документів та виписки з них; d) підтримувати державне обвинувачення в суді.
60. Нотаріус зобов’язаний: a) надавати відомості, одержані при вчиненні нотаріальних дій, всім особам, що звертаються за такою інформацією; b) підтримувати державне обвинувачення в суді; c) здійснювати представництво інтересів громадян у суді; d) відмовити у вчиненні нотаріальної дії в разі її невідповідності законодавству України.
61. Міліція в Україні – це: a) складовий елемент внутрішніх військ України; b) елемент механізму держави, що здійснює легалізований примус; c) державний озброєний орган виконавчої влади; d) частина пенітенціарної системи України.
62. До основних завдань міліції належить: a) підтримання державного обвинувачення в суді; b) представництво інтересів громадян в суді; c) посвідчення прав та фактів, що мають юридичне значення; d) забезпечення особистої безпеки громадян.
63. До принципів діяльності міліції не відноситься: a) соціальна справедливість; b) плюралізм; c) гуманізм; d) законність.
64. До системи органів міліції не входить: a) оперативно-захисна міліція; b) міліція громадської безпеки; c) транспортна міліція; d) судова міліція.
65. Державний правоохоронний орган спеціального призначення – це: a) прокуратура України; b) адвокатура України; c) Служба безпеки України; d) нотаріат України.
66. Служба безпеки України: a) підпорядкована Президенту України і підконтрольна Верховній Раді України; b) підпорядкована Президенту України і підконтрольна Генеральній прокуратурі України; c) підпорядкована Генеральному прокурору України і підконтрольна Президенту України; d) підпорядкована Верховній Раді України і підконтрольна Президенту України.
67. До завдань Служби безпеки України належить: a) державний нагляд за діяльністю транснаціональних корпорацій; b) захист держави від розвідувально-підривної діяльності іноземних спеціальних служб; c) забезпечення особистої безпеки громадян; d) аудит державних підприємств, установ, організацій.
68. Оперативно-службова діяльність Служби безпеки України ґрунтується на поєднанні принципів: a) плюралізму та офіційності ідеології; b) авторитаризму та самоорганізаційності; c) програмованості та прогнозованості дій; d) єдиноначальності та колегіальності.
МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ З НАПИСАННЯ КОНТРОЛЬНИХ ТА РЕФЕРАТИВНИХ РОБІТ для студентів денної та заочної форми навчання Написання контрольних і реферативних робіт та проведення співбесід по їх змісту є важливим етапом в процесі вивчення курсу юридична деонтологія. Написання визначених робіт переслідує мету поглибити знання студента по окремій проблемі курсу, а також служить своєрідним тренуванням уміння працювати з літературою, вірно аналізувати та узагальнювати матеріали. В цілому процес написання контрольних і реферативних робіт поділяється на наступні стадії: 1) вибір теми; 2) ознайомлення з метою та складання плану; 3) збирання та аналіз літератури та інших джерел; 4) написання та оформлення роботи; 5) підготовка до співбесіди по роботі. Тема роботи вибирається із двох можливих варіантів в залежності від останньої цифри залікової книжки. Якщо у студента номер залікової книжки, наприклад, закінчується на цифру “9”, то він обирає тему № 9 чи № 19 і т.д. План роботи складається, як правило, з 3-х питань. Орієнтиром для складання плану та вибором літератури є плани семінарських занять та рекомендована до кожної теми література. Збір матеріалу здійснюється шляхом виписок із підручників, монографій, статей. Контрольна (реферативна) робота викладається у вільній манері, власними словами, державною мовою у рукописній або друкованій формі. При використанні цитат їх потрібно брати в лапки і обов’язково здійснювати посилання на відповідне джерело, звідки взята цитата, вказуючи його повну назву, автора, видавництво, рік видання та відповідну сторінку. В кінці роботи необхідно давати список використаної літератури. Робота по обсягу повинна складати 10-12 (для реферативної роботи) і 12-15 (для контрольної роботи) друкованих сторінок формату А-4. На сторінках залишаються поля і сторінки пронумеровуються. В роботі слід використовувати тільки загальноприйняті скорочення, такі як, наприклад, СРСР, СНД тощо. Забороняється користуватись такими скороченнями як “конституц.” замість “конституційний” і т.п. У випадку, коли з певних причин контрольна робота не зараховується, студент не допускається до складання заліку. Він зобов’язаний доопрацювати (чи переробити) роботу відповідно до зауважень викладача і здати роботу на кафедру разом із не зарахованою роботою на повторну перевірку. Повторно робота виконується за тією ж темою, що й незарахована. Співбесіда по контрольній роботі є заключним етапом творчої праці студента. Під час співбесіди може бути задане будь-яке питання, яке стосується змісту роботи. Відповіді на поставлені питання повинні бути конкретними, логічними та обґрунтованими. Чіткість і докладність відповідей студента свідчить про ступінь глибини його знань, ясність та логічність мислення. Найкращі роботи можуть бути висунуті на обговорення студентського наукового гуртка, наукової конференції, рекомендовані на участь у конкурсі. Робота повинна бути представлена за тиждень до початку екзаменаційної сесії. ТЕМАТИКА ДЛЯ НАПИСАННЯ
10. Політична культура спеціаліста-юриста. 11. Правова культура спеціаліста-юриста. 12. Етична культура спеціаліста-юриста. 13. Естетична культура спеціаліста-юриста. 14. Екологічна культура спеціаліста-юриста. 15. Наукова культура спеціаліста-юриста. 16. Правовий нігілізм в соціально-культурній сфері та шляхи його подолання. 17. Громадські організації спеціалістів-юристів. 18. Правозахисна діяльність спеціалістів-юристів. 19. Підприємницька діяльність спеціалістів-юристів. 20. Правоохоронна діяльність спеціалістів-юристів. 21. Профілактична діяльність спеціалістів-юристів. 22. Спеціаліст-юрист і міжнародне культурне співробітництво. 23. Конституційні засади діяльності спеціалістів з правових питань соціально-культурної сфери. 24. Соціальна відповідальність спеціалістів з правових питань соціально-культурної сфери. 25. Кодекс поведінки спеціаліста-юриста. 26. Юридична професія в зарубіжних країнах.
ПИТАННЯ ДЛЯ ПІДГОТОВКИ ДО ЗАЛІКУ
10. Особливості місця та ролі юристів, їх професійної діяльності в суспільстві. 11. Поняття і види юридичної діяльності. Моральне регулювання юридичної діяльності. 12. Система юридичної діяльності. 13. Сутність і види соціального регулювання юридичної діяльності. 14. Кваліфікаційна характеристика юриста як професіонала. 15. Професійні вимоги, що ставляться до юриста. 16. Особисті якості юриста-професіонала. 17. Професійна свідомість юриста та умови її формування. 18. Поняття моральної культури юриста. 19. Основні риси професії юриста. 20. Юрист як державний службовець і державний діяч. 21. Загальна характеристика окремих видів юридичної практичної діяльності: а) суддя; b) слідчий; c) прокурор; d) адвокат e) нотаріус; f) юрисконсульт. 22. Поняття та зміст правоохоронної діяльності: суб’єкти, об’єкти, відмінність від інших видів діяльності. 23. Основні форми правоохоронної діяльності та їх характеристика. 24. Основні методи правоохоронної діяльності, спрямовані на забезпечення прав і свобод громадян – загальні, спеціальні. 25. Особливості забезпечення реалізації особистих прав громадян в основних галузях діяльності правоохоронних органів. 26. Зміст юридичних наук. 27. Поняття та принципи юридичної освіти. 28. Форми юридичної освіти. 29. Правова культура: сутність, ознаки, види. 30. Правова культура особи та фактори її формування. 31. Правова культура суспільства та фактори її формування. 32. Професійно-правова культура юриста, її роль в розвитку правової держави. 33. Етична культура юриста. 34. Етикет зовнішнього вигляду юриста. Атрибутика. 35. Професійно-особисті якості юристів конкретних спеціальностей. 36. Юридична практична діяльність і правова практика. 37. Основні риси юридичних спеціальностей. 38. Характеристика суддівської діяльності. 39. Характеристика адвокатської діяльності. 40. Характеристика прокурорської діяльності. 41. Характеристика слідчої діяльності. 42. Характеристика нотаріальної діяльності. 43. Психологічна культура юриста: сутність, ознаки, структура. 44. Механізм формування психологічної культури юриста. 45. Психологічні особливості ділового спілкування юриста. 46. Психологічні особливості управління колективами. 47. Фактори формування професійної свідомості та культури юриста. 48. Причини професійної деформації юристів. 49. Службовий етикет. 50. Естетична культура: сутність, структура, види. 51. Естетична культура зовнішнього вигляду юриста. 52. Естетичні характеристики правових документів. 53. Моральне регулювання професійної діяльності юриста. 54. Правові засоби регулювання юридичної діяльності. 55. Організаційно-управлінські якості юриста. 56. Поняття та структура професійної свідомості юриста. 57. Болонський процес як передумова перебудови юридичної освіти. 58. Політична культура: сутність, види, форми прояву.
60. Механізм формування політичної культури юриста.
СПИСОК РЕКОМЕНДОВАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
юридичної діяльності: Навч.посіб.- 2-ге вид., переробл. - К.: Т-во "Знання", 2006. - 487 с.
Інтернет-ресурс:
Ключі до завдань для самоперевірки студентів
Навчально-методичне видання
Кафедра теорії та історії держави і права
ЮРИДИЧНА ДЕОНТОЛОГІЯ
Навчально-методичний комплекс
Укладачі: Нікітін Юрій Вікторович Мандич Лідія Геннадіївна
Відповідальний технічний редактор: Цаплюк І.В.
Підп.до друку. 26.08.2011. Формат вид. 60х801/16 Ум. друк. арк. 1,86. Обл.-вид. арк. 1,59.
Національна академія управління, 01011, м. Київ, вул. П. Мирного, 26, кім. 406 тел./факс. 280-80-56, www.nam.kiev.ua, eco@nam.kiev.ua
ДЛЯ НОТАТКІВ
ДЛЯ НОТАТКІВ
КомментарииКомментариев пока нет Пожалуйста, авторизуйтесь, чтобы оставить комментарий. |