|
|
Главная \ Методичні вказівки \ Юридична компаративістика
Юридична компаративістика« Назад
Юридична компаративістика 23.01.2016 08:20
ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ УПРАВЛІННЯ
Кафедра теорії та історії держави і права
Юридична компаративістика (порівняльне правознавство)
навчально – методичний комплекс
Київ 2013
УДК 343.9 ББК 67.51я73
Обговорено і схвалено на засіданні Вченої Ради ВНЗ «Національна академія управління» Протокол № 1 від 19.09. 2013 р.
Рецензенти: Тихомиров Олександр Діонісович, доктор юридичних наук, професор, професор кафедри теорії держави та права «Національної академії внутрішніх справ»; Нецька Любов Степанівна,кандидат юридичних наук, доцент, професор кафедри нагляду за додержанням і застосуванням законів Національної академії прокуратури України.
Укладач: Слюсаренко Олена Леонідівна – кандидат юридичних наук, доцент Ковальова Тетяна Іванівна – методист кафедри теорії та історії держави і права
Юридична компаративістика (порівняльне правознавство) навчально – методичний комплекс / О.Л. Слюсаренко, Т.І. Ковальова / – К.:ВНЗ «Національна академія управління», 2013. – 88 с.
Юридична компаративістика — важливий фактор збагачення та розвитку загальної теорії права та галузевих юридичних наук, поширення наукового кругозору та підвищення правової культури. Науково-пізнавальне значення пов'язане з необхідністю більш повно усвідомити нові явища та головні тенденції в розвитку правових систем сучасності, виявити основні закономірності правового розвитку, володіти зарубіжним правовим матеріалом.
УДК 343.9 ББК 67.51я73
© Оригінал-макет, "Національної академії управління", 2013
ЗМІСТ
1. ПЕРЕДМОВА
Приєднання Української держави у травні 2005 р. до Болонського процесу орієнтує її на нові суспільні пріоритети в галузі освіти як стратегічного напрямку національної безпеки та покладає на вітчизняну систему підготовки фахівців важливі завдання по докорінній модернізації навчального процесу, забезпечення вищого рівня досягнення прагматичних цілей навчання. У зв’язку з цим змінюється співвідношення між самостійною роботою та роботою з викладачем на користь першої. Водночас такі тенденції не заперечують, а навпаки, підсилюють значення фундаменталізації знань. Саме таке поєднання ґрунтовної теоретичної підготовки і вироблення сталих практичних навичок самостійної дослідницької діяльності, уміння інтерпретувати нові знання та уміло використовувати їх для розв’язання проблем практично-прикладного характеру складає сутність сучасної креативної моделі освіти. Сучасне суспільство побудоване на знаннях і бути активним учасником цього суспільства, вміти користуватися його благами може лише той, хто має відповідну фахову освіту і здатен її постійно оновлювати. “Порівняльне правознавство” є однією з нормативних навчальних дисциплін освітньо-професійної підготовки магістрів з правознавства, що вивчає спільні ознаки і специфіку національних правових систем та їх окремих елементів. Вивчення навчальної дисципліни “Порівняльне правознавство” пов’язане із набуттям студентами знань з міжнародного права, теорії держави та права, історії держави і права зарубіжних держав, Конституційного права зарубіжних держав, а також філософії права. Запропонований навчально–методичний комплекс з навчальної дисципліни «Юридична компаративістика (порівняльне правознавство)» призначений для проведення зі студентами, магістрантами юридичних вузів і факультетів семінарів, практичних занять та організації самостійної роботи студентів, магістрантів з курсу «Юридична компаративістика (порівняльне правознавство)». Комплекс включає опис дисциплін, програму курсу (побудовану за змістовними модулями), плани семінарських занять з дисципліни «Юридична компаративістика (порівняльне правознавство)» (побудовану за змістовними модулями), завдання для самостійної роботи до змістовних модулів, список рекомендованих джерел, орієнтовний перелік питань для підсумкового контролю, тестові завдання тощо. Вимоги рейтингово-модульної системи оцінювання студентів, магістрантів викладені з урахуванням вимог Болонської декларації. Структура навчально–методичного комплексу відповідає програмі навчального курсу. Серцевиною процесу освіти, професійного становлення магістра-юриста є засвоєння ним відповідної сукупності знань, вмінь і навичок. Як свідчать наукові дослідження і досвід підготовки фахівців, вміння і навички набуваються значно повільніше, ніж знання. Студенти, магістранти, що визначаються з майбутнім професійним напрямком діяльності, мають можливість на стадії вивчення даного навчального курсу звертати особливу увагу на формування професійних вмінь та навичок порівняльно-правового аналізу явищ державно-правової дійсності, притаманних різним країнам, різним правовим сім’ям. Вивчення даного навчального курсу дозволяє не тільки розширити юридичний світогляд майбутніх правників, збільшити їх ерудованість та обізнаність з особливостями зарубіжних правових систем, але й підготувати їх до взаємодії з юристами-представниками іншої правової традиції з різних країн світу, до роботи у міжнародних юридичних конгломератах, транснаціональних корпораціях тощо. Таким чином, у навчально-методичному комплексі пропонуються такі тактико-технологічні підходи і прийоми навчання, які схиляють студента не тільки до послідовного опрацювання доктринальних та нормативних джерел з даного навчального курсу, але й до застосування здобутих знань до вирішення навчально-дослідницьких та практично-прикладних завдань, Виходячи з вище викладеного, важливим елементом навчального процесу виступає аналіз за допомогою викладача та самоаналіз виконаних студентами навчально-дослідних та практично-прикладних завдань. У навчально-методичному комплексі пропонується значний обсяг додаткової літератури, яка надається з метою поглибленого самостійного вивчення окремих тематичних напрямків з навчальної дисципліни «Юридична компаративістика (порівняльне правознавство)», а також з метою оптимізації та полегшення виконання позааудиторних теоретичних та практично-прикладних завдань.
Ухвалено: Вченою радою НАУ протокол № _4__ від 30 серпня 2012 року,
2. Порядок оцінювання знань студентів
І. Загальні положення
1.1. Цей порядок запроваджується з метою удосконалення чинної технології оцінювання знань студентів та адаптації її до загальноєвропейський вимог, визначених Європейською системою залікових кредитів (далі ECTS). 1.2. Порядок розкриває основні принципи організації поточного і підсумкового оцінювання знань студентів усіх форм навчання академії. Порядок спрямовано на ефективну реалізацію таких завдань: - підвищення мотивації студентів до систематичної активної роботи, інтелектуальної напруги протягом усього періоду навчання, переорієнтація їхніх цілей з отриманням позитивної оцінки на формування стійких знань, умінь та навичок; - систематизацію знань, усунення розбіжностей між завданнями модульного контролю та програмою дисциплін; - подолання елементів суб’єктивізму під час оцінювання знань; - розширення через систему творчих самостійних завдань можливостей для розвитку студентів, всебічного розкриття їх здібностей та підвищення ефективності освітньої діяльності викладацького складу; - оптимізація навчального процесу.
ІІ Принципи та організація поточного і підсумкового оцінювання знань студентів. 2.1. Оцінювання знань студентів з навчальних дисциплін здійснюється на основі результатів поточної успішності. Сумарна оцінка встановлюється від 0 до 100 балів. В залікову книжку виставляється сумарна оцінка за національною шкалою (відмінно, добре, задовільно, незадовільно) та оцінка за шкалою ECTS ( A, B, C, D, E, FX,F). 2.2. Об’єктом оцінювання знань студентів є програмний матеріал дисципліни, засвоєння якого відповідно перевіряється під час поточного контролю та на іспиті. На іспиті оцінюванню підлягають: - володіння ключовими теоретичними знаннями про об’єкт дисципліни; - здатність творчо мислити та синтезувати знання; - уміння використовувати знання для розв’язання практичних завдань. 2.3. Максимально можлива оцінка за знання програмового матеріалу нормативної дисципліни дорівнює 100 балам і складається з оцінки за поточну успішність та оцінки за іспит. За поточну успішність студент може отримати максимум 50 балів і за іспит 50 балів. 2.4. Об’єктами поточного оцінювання знань студентів (50 балів максимум) є: - відвідування студентами лекцій та їх підготовка до лекцій в системі випереджувального навчання та проведення проблемних лекцій; - робота студентів на семінарських та практичних заняттях, їх активність, виконання завдань згідно планів занять; - виконання модульних контрольних робіт. Під час виконання завдань та відповідей на семінарських (практичних, лабораторних) заняттях оцінюванню підлягають і рівень знань, продемонстрований у відповідях і виступах на семінарських, практичних заняттях та колоквіумах, активність в обговоренні питань, що внесені на семінарські заняття, результати виконання і захисту лабораторних робіт, участь у дискусіях, ділових іграх. Під час контролю виконання завдань для самостійної роботи оцінюванню підлягають: самостійне опрацювання теми в цілому чи окремих питань; підготовка рефератів, есе, конспектів навчальних та наукових текстів, переклад іншомовних текстів, підготовка реферативних матеріалів з публікацій. Під час виконання модульних контрольних робіт оцінюванню підлягають теоретичні завдання та практичні навички, яких набув студент після опанування певного завершеного розділу навчального матеріалу. Контрольні роботи можуть проводитися у формі тестів, відповідей на теоретичні питання, розв’язання практичних завдань, виконання індивідуальних завдань, розв’язання виробничих ситуацій (кейсів). При визначенні кількості модульних робіт слід враховувати, що один кредит містить 36 годин і має завершуватись модульним контролем. Викладачі повинні завчасно довести до відома студентів терміни та зміст контрольних завдань. 2.5. Структура поточної успішності (50 балів). а) відвідування лекцій та підготовка до них - 10 балів б) виконання завдань та відповіді на семінарських (практичних, лабораторних) заняттях – 0-30 балів; в) виконання завдань для самостійної роботи – 0-10 балів; г) виконання 2-х модульних контрольних робіт – 0-20 балів. д) студентам, які брали участь у позанавчальній науковій діяльності – в роботі конференцій, підготовці наукових публікацій, можуть присуджуватися додаткові бали за поточну успішність, але не більше 10 балів. При цьому загальна кількість балів за поточну роботу не може перевищувати 50 балів. Додатково 20 балів студент може отримати виконавши творчі завдання. 2.6. Оцінки за різні види поточної роботи студентів фіксуються викладачами в журналах академічних груп. На останньому семінарському занятті сумарна оцінка в балах (від 0 до 50) за результатами всіх видів поточної успішності записується у відомість у графі «поточна успішність». 2.7. Результат екзамену оцінюється в діапазоні 0-50 балів.
Шкала оцінювання екзаменаційних завдань
Якщо на екзамені відповідь студента оцінена менше 35 балів, він отримує незадовільну оцінку за результатами екзамену, набрані бали не враховуються у загальній підсумковій оцінці, а вона включає лише оцінку за поточну успішність. У відомості записується сумарна оцінка за результатами поточної успішності та іспиту, яка виставляється в залікову книжку студента та додаток до диплому про освіту. 2.8. Поточна успішність з навчальних дисциплін, що підлягає контролю у формі диференційованого заліку оцінюється за шкалою 50 балів. Якщо за результатами поточного контролю студент набрав менше 35 балів, він отримує оцінку «не зараховано». У разі невиконання окремих завдань поточного контролю з об’єктивних причин, студенти мають право, за дозволом начальника навчального відділу виконати їх до останнього семінарського заняття. Час та порядок складання визначає викладач. 2.9. Об’єктами поточного оцінювання знань студентів заочної форми навчання можуть бути: домашні письмові роботи з дисциплін, різні індивідуальні завдання, контрольні роботи, відображені у робочій програмі, вони оцінюються за шкалою 0-50 балів. Іспит оцінюється за шкалою 0-50 балів.
ІІІ. Шкала оцінювання: національна та ECTS
Затверджено: Перший проректор ВНЗ «Національна академія управління» Матвійчук В.К. д.ю.н.,професор
___________18 вересня 2013 р.
ВНЗ «Національна академія управління»
ЮРИДИЧНА КОМПАРАТИВІСТИКА
ПРОГРАМА нормативної навчальної дисципліни підготовки магістра
Галузь знань 0304 “Право” Напрям підготовки 8.03040101 “Правознавство” Освітньо – кваліфікаційний рівень «магістр»
Київ-2013
Розроблено та внесено: на засідання кафедри теорії та історії держави і права, протокол № 1 від 5 вересня 2013 р.
Розробники програми: Слюсаренко Олена Леонідівна,кандидат юридичних наук,доцент
Ковальова Тетяна Іванівна, методист кафедри теорії та історії держави і права.
Завідувач кафедри: Гіда Є.О., д.ю.н., професор
Затверджено та схвалено радою юридичного факультету академії до друку, протокол №1 від 12 вересня 2013 р.
Декан юридичного факультету Нікітін Ю.В., д.ю.н., професор
ВСТУП Програма вивчення нормативної навчальної дисципліни «Юридична компаративістика» складена відповідно до освітньої-професійної програми підготовки «магістра» напряму 8.03040101 “Правознавство”. Предметом вивчення навчальної дисципліни є національні правові системи сучасності у процесі їх формування, розвитку та функціонування. Програма навчальної дисципліни складається з таких змістовних модулів: 9-й семестр Змістовний модуль. 1. Тема 1. Загальна характеристика порівняльного правознавства.Тема 2. Методологія та методика порівняльно-правових досліджень. Тема 3. Порівняльно-правові дослідження сучасних правових вчень. Тема 4. Порівняльно-правові дослідження сучасних правових сімей і правових систем окремих країн Змістовний модуль. 2. Тема 5. Порівняльно-правові дослідження міжнародного права і національного права окремої країни. Тема 6. Галузеві та прикладні порівняльно-правові дослідження.Тема 7. Використання результатів порівняльно-правових досліджень у правовій системі України.
Мета навчальної дисципліни:
Завдання навчальної дисципліни:
Теоретична, методологічна та міждисциплінарна природа цієї навчальної дисципліни зумовлює її структурно-логічні зв’язки з іншими навчальними дисциплінами професійної підготовки юристів освітньо-кваліфікаційних рівнів «бакалавр» та «магістр», а саме, з будь-якою навчальною дисципліною, складовою предмету якої є «не вітчизняна» правова реальність (філософія права, загальна теорія держави та права, історія держави та права, науки конституційного, кримінального, адміністративного, міжнародного, європейського права тощо), оскільки кожна з них має філософсько-теоретичні засади та методологічну складову, які виникали та розвивалися у взаємодії вітчизняної та зарубіжних юридичних наук, є системою юридичних наукових знань, які формуються з використанням компаративного методу на базі дослідження правових реальностей різних країн, зокрема: теми 1 та 2 модулів із першими та іншими темами навчальних дисциплін «Філософія права», «Загальна теорія держави та права», «Конституційне право», «Кримінальне право», «Адміністративне право», «Криміналістика» тощо. В результаті вивчення даного курсу студенти повинні володіти знаннями про історію становлення, сучасний етап розвитку, методологію та методику порівняльного правознавства в цілому та окремих видів порівняльно-правових досліджень; вміти застосовувати методологічний інструментарій порівняльного правознавства при проведенні порівняльно-правових досліджень різних об’єктів державно-правової дійсності. Формами роботи студентів при оволодінні змістом даного навчального курсу є робота на лекціях, участь у семінарських заняттях, самостійна позааудиторна робота. Формою проміжного контролю є контрольні роботи, а також виконання модульних завдань. Підсумковий контроль здійснюється у формі заліку. Виходячи із вступу України у Болонський процес та, відповідно, необхідності запровадження у освітні механізми, що застосовуються вищими навчальними закладами України, стандартів, передбачених Болонською декларацією, в навчальному курсі “Порівняльне правознавство (юридична компаративістика)” передбачене використання кредитно-модульної (рейтингової) системи для оцінювання результатів роботи студентів при оволодінні змістом даної навчальної дисципліни. Опанувавши навчально-методичний матеріал дисципліни «Юридична компаративістика», студент магістратури: повинен знати : ◙ основні особливості юридичної компаративістики, її структуру, історію та сучасні напрями розвитку; ◙ властивості методології юридичної компаративістики, її ґенезу, побудову, зв’язки з іншими юридичними науками та соціально-гуманітарними науками, перспективи розвитку; ◙ філософські та теоретичні засади юридичної компаративістики, методологічні підходи до праворозуміння властиві юридичним наукам різних країн, особливості формування національної правової доктрини; ◙ поняття, структуру компаративних наукових знань, їх співвідношення з нормативним і практичним правовим знанням , а також з іншими формами знання права; ◙ властивості, класифікації методів юридичної компаративістики, особливості адаптації загальнонаукових та інших методів стосовно специфіки правових явищ правових систем різних країн; ◙ правила, прийоми вибору, аналізу та оцінки об’єктів порівняльно-правових досліджень; ◙ види, предмет, особливості галузевих та інших порівняльно-правових досліджень. повинен уміти : ◙ аналізувати властивості окремих юридичних наукових дисциплін, що здійснюють порівняльно-правові дослідження, визначати їх місце в структурі юридичної науки, зв’язки з іншими юридичними та соціально-гуманітарними науковими дисциплінами, виокремлювати предмет компаративної складової юридичної наукової дисципліни, визначати перспективи її розвитку; ◙ виокремлювати особливості методології конкретних порівняльно-правових досліджень, відрізняти методи предметних досліджень та методи побудови юридичних компаративних наукових знань, визначати можливості, шляхи та механізми застосування методів юридичних наук інших країн; ◙ виокремлювати, аналізувати філософські та теоретичні засади юридичної компаративістики певної країни, адаптувати їх стосовно конкретних вітчизняних юридичних компаративних досліджень, визначати їх необхідність та достатність; ◙ аналізувати предметні наукові знання юридичних компаративних дисциплін, відрізняти їх від інших видів правових та соціально-гуманітарних знань, класифікувати за різними критеріями, визначати їх необхідність та доцільність для проведення певних юридичних наукових досліджень; ◙ розрізняти, виокремлювати, обирати необхідні та достатні загальні, філософські, загальнонаукові, частково-наукові та спеціальні методи конкретних юридичних компаративних наукових досліджень, адаптувати їх стосовно особливостей предмету та завдань власного дослідження.
На вивчення навчальної дисципліни відводиться 72 (72) годин 2 (2) кредита ЕСТS
3. ПРОГРАМА КУРСУ 2. Інформаційний обсяг навчальної дисципліни ЗМІСТОВНИЙ МОДУЛЬ І. Тема 1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ЮРИДИЧНОЇ КОМПАРАТИВІСТИКИ (ПОРІВНЯЛЬНОГО ПРАВОЗНАВСТВА) Порівняльне правознавство як метод, наука і навчальна дисципліна. Структура порівняльного правознавства як науки і як навчальної дисципліни. Історія становлення порівняльного правознавства. Передумови виникнення і основні етапи становлення порівняльного правознавства як науки. Сучасний стан і перспективи розвитку порівняльного правознавства. Предмет порівняльного правознавства і його співвідношення з об’єктом дослідження. Види об’єктів порівняльного правознавства: правова реальність, правова сім’я, правова система, правове вчення, національне законодавство, галузі, підгалузі, інститути права і законодавства, правові норми, юридична техніка. Функції порівняльного правознавства: пізнавальна, евристична, прогностична, методологічна, практично-прикладна, ідеологічно-виховна. Принципи порівняльного правознавства: достовірність, науковість, об’єктивність, співставлюваність об’єктів дослідження, історичність та інші. Місце і роль порівняльного правознавства в системі юридичних наук. Значення порівняльного правознавства для розвитку національної правової системи та юридичної науки.
Тема 2. Методологія ТА методика порівняльно-правових досліджень Основні підходи до розуміння методології порівняльного правознавства: широке та вузьке розуміння, формально-юридичне та юридико-соціальне розуміння. Класифікація методів порівняльного правознавства: загальнофілософські методи; загальнонаукові методи; спеціально-наукові методи; інституціональні методи. Порівняльний метод як системоутворюючий метод порівняльного правознавства. Методика проведення порівняльно-правового дослідження. Правила вибору та критерії оцінки об’єктів дослідження. Формулювання гіпотези і тактика проведення основної частини дослідження. Способи оформлення та шляхи використання здобутих результатів дослідження. Організаційне, інформаційне, фінансове та матеріально-технічне забезпечення порівняльно-правових досліджень. Види порівняльно-правових досліджень: діахронні і синхронні; бінарні і мультипорівняння; внутрішні і зовнішні; макро-, мікро- та інституціональні; нормативні та інституціональні.
ОСОБЛИВА ЧАСТИНА Тема 3. Порівняльно-правові дослідження сучасних правових вчень Система наукових правових знань: сутність, ознаки, функції. Основні компоненти системи наукових правових знань. Структура галузевої та спеціальної систем наукових правових знань. Правове вчення як об’єкт порівняльно-правових досліджень. Вимоги до правового вчення як об’єкту дослідження. Методика порівняльно-правового дослідження окремих правових вчень. Рівні розвинутості правового наукового знання: ідея, доктрина, вчення, теорія, концепція. Відмінності між рівнями розвинутості правового наукового знання. Ідеологія як особливий вид знання: сутність, функції, види. Співвідношення ідеології і наукових знань. Методика визначення рівня розвинутості правового наукового знання.Об’єднання правових вчень: сутність, критерії об’єднання, класифікація. Методика порівняльно-правового дослідження об’єднань правових вчень.
Тема 4. Порівняльно-правові дослідження сучасних правових сімей І ПРАВОВИХ СИСТЕМ ОКРЕМИХ КРАЇН Історія та сучасний стан порівняльно-правових досліджень правових сімей. Критерії, за якими правові системи об’єднуються у правові сім’ї. Сучасні підходи до класифікації національних правових систем. Поняття правової сім’ї та її структура. Джерела та форми права. Основні правові сім’ї сучасності: романо-германська правова сім’я, англосаксонська правова сім’я, релігійна правова сім’я, правова сім’я традиційного права та інші. Сучасні глобалізаційні процеси та перспективи існування і розвитку основних правових сімей. Загальна характеристика порівняльно-правових досліджень національних правових систем, їх необхідність. Співвідношення досліджень правових сімей та національних правових систем. Поняття та структура правової системи. Методологічне значення правової системи. Система права, система законодавства, правова діяльність, правова свідомість та правова культура як елементи правової системи. Методика порівняльно-правового дослідження національних правових систем. Системний підхід: сутність, методологія, особливості використання. Сучасні процеси взаємопроникнення та взаємовпливу національних правових систем, історія їх виникнення та перспективи розвитку. Основні напрямки і форми погодження правового розвитку різних країн. Правове співробітництво. Міжнародно-правова допомога. Зближення, гармонізація та уніфікація національного законодавства різних країн. Модельні законодавчі акти. Подолання юридичних колізій. ЗМІСТОВНИЙ МОДУЛЬ ІІ. Тема 5. Порівняльно-правові дослідження міжнародного права і НАЦІОНАЛЬНОГО ПРАВА ОКРЕМОЇ КРАЇНИ Міжнародне право: сутність, структура, функції. Основні джерела та форми міжнародного права. Загальна характеристика проблем співвідношення міжнародного і національного права. Міжнародне право та процеси створення світового правопорядку. Основні форми та проблеми процесу узгодження міжнародного права і національних правових систем. Реалізація норм міжнародного права у національному праві. Методика проведення порівняльно-правових досліджень співвідношення міжнародного та національного права. Мета та основні теми проведення порівняльно-правових досліджень співвідношення міжнародного та національного права. Об’єкти порівняльно-правових досліджень міжнародного та національного права. Формально-юридичні та юридико-змістовні (юридико-соціальні) показники, за якими здійснюється дослідження співвідношення міжнародних та національних нормативно-правових актів. Критерії оцінювання результатів порівняльно-правового дослідження міжнародного та національного права. Основні шляхи впровадження результатів порівняльно-правового дослідження міжнародного та національного права у національну та міжнародно-правову практику.
Тема 6. галузеВІ та прикладнІ Порівняльно-правові дослідження Загальна характеристика галузевих та прикладних порівняльно-правових досліджень. Співвідношення галузевих та прикладних порівняльно-правових досліджень із порівняльно-правовими дослідженнями правових сімей та правових систем. Методики галузевих та прикладних порівняльно-правових досліджень. Об’єкти галузевих та прикладних порівняльно-правових досліджень. Результати галузевих та прикладних порівняльно-правових досліджень. Основні напрямки та шляхи практичного використання результатів галузевих та прикладних порівняльно-правових досліджень. Порівняльно-правові дослідження у конституційному праві: загальна характеристика, методики, об’єкти, результати. Порівняльно-правові дослідження у адміністративному праві: загальна характеристика, методики, об’єкти, результати. Порівняльно-правові дослідження у цивільному праві: загальна характеристика, методики, об’єкти, результати. Порівняльно-правові дослідження систем адвокатури різних країн: загальна характеристика, методики, об’єкти, результати.
Тема 7. ВИКОРИСТАННЯ РЕЗУЛЬТАТІВ ПОРІВНЯЛЬНО- ПРАВОВИХ ДОСЛІДЖЕНЬ У ПРАВОВІЙ СИСТЕМІ УКРАЇНИ Загальна характеристика правової системи України. Історія становлення та особливості сучасного етапу розвитку правової системи України. Структура правової системи України. Загальна характеристика окремих елементів правової системи України на сучасному етапі. Романо-германська правова сім’я та правова система України: порівняльний аналіз. Позитивні та негативні наслідки перебування України у соціалістичній правовій сім’ї. Критерій та порядок визначення меж та можливостей запровадження результатів порівняльно-правових досліджень у правову систему України. Основні напрямки та шляхи запровадження результатів порівняльно-правових досліджень у правову систему України. Наслідки запровадження результатів порівняльно-правових досліджень у правову систему України. Наслідки запровадження досвіду іноземних правових систем для окремих галузей права та інших елементів правової системи України. Потенційні можливості та перспективи запровадження окремих елементів англосаксонської правової системи та інших правових систем у правову систему України. Перспективи розвитку правової системи України в контексті європейських інтеграційних процесів. Створення Єдиного економічного простору та перспективи розвитку правової системи України. Примітка. Програма нормативної навчальної дисципліни визначає місце і значення навчальної дисципліни, її загальний зміст та вимоги до знань і умінь. Програма нормативної навчальної дисципліни є складовою державного стандарту вищої освіти.
Затверджено: Перший проректор ВНЗ «Національна академія управління» Матвійчук В.К. д.ю.н., професор
_______ 18 вересня 2013 р.
ВНЗ «Національна академія управління» Кафедра теорії та історії держави і права
РОБОЧА ПРОГРАМА НАВЧАЛЬНОЇ ДИСЦИПЛІНИ
ЮРИДИЧНА КОМПАРАТИВІСТИКА
Галузь знань 0304 “Право” Напрям підготовки 8.03040101 “Правознавство” Юридичний факультет
Київ-2013
Робоча програма з дисципліни «Юридична компаративістика» для студентів за напрямом підготовки 8.03040101 «Правознавство»
Розроблено та внесено: на засідання кафедри теорії та історії держави і права, протокол № 1 від 5 вересня 2013 р.
Розробники програми: Слюсаренко Олена Леонідівна – кандидат юридичних наук,доцент,
Ковальова Тетяна Іванівна – методист кафедри теорії та історії держави і права.
Завідувач кафедри : Гіда Є.О., д.ю.н., професор
Затверджено та схвалено радою юридичного факультету академії до друку, протокол №1 від 12 вересня 2013 р.
Декан юридичного факультету Нікітін Ю.В., д.ю.н., професор
5. ОПИС ДИСЦИПЛІНИ
ДИСЦИПЛІНА: «ЮРИДИЧНА КОМПАРАТИВІСТИКА»
Реформування системи юридичної професійної підготовки у відповідності до міжнародних та європейських стандартів передбачає відповідну модернізацію організації та здійснення навчального процесу. Підготовка фахівців освітньо-кваліфікаційного рівня «магістр» на відміну від відповідного рівня «бакалавр» орієнтована, у першу чергу, на досягнення такого вищого рівня професійних знань, навичок та вмінь, який характеризується еврістичністю, гнучкістю та плюралістичністю мислення, вмінням вирішувати нові, «нестандартні» професійні завдання. Досягнення цього рівня професійності підготовки юристів можливе за умов актуалізації її наукової та педагогічної спрямованості, а це потребує введення в навчальний процес підготовки юристів таких навчальних дисциплін, які розкривають особливості юридичної наукової та юридичної педагогічної діяльностей, а також спрямовані на наукове та педагогічне забезпечення юридичної практичної діяльності, з урахуванням специфіки сучасних процесів правового розвитку світу. Серед таких навчальних дисциплін особливе значення має «Юридична компаративістика», яка призначена сформувати у студентів знання щодо філософських, теоретичних та методологічних засад наукового осмислення правової дійсності в умовах її глобалізації, інтеграції національних правових систем, поглиблення в певних сферах суспільного життя самобутності вітчизняного права, а також навички та вміння їх адаптації стосовно предметів та завдань конкретних порівняльно-правових наукових досліджень. Ця навчальна дисципліна як за змістом, так і за структурою має проблемно-орієнтований та міждисциплінарний характер, а тому інтегрована в систему підготовки фахівців – правознавців, предметно та методологічно пов’язана з іншими навчальними дисциплінами. Структуризація її внутрішньої побудови здійснена за дедуктивним принципом, тобто основні поняття розгортаються та деталізуються в напрямі від загального до конкретного, зокрема, від поняття «юридична компаративістика як наука» до поняття «методика конкретного компаративістського наукового дослідження». Навчальна дисципліна «Юридична компаративістика» призначена сформувати у студентів основи професійних знань, навичок та вмінь здійснення юридичних наукових досліджень в контексті сучасного плюралізму теорій права та правових реальностей країн світу. У вирішенні цього завдання вона спирається на ті знання, навички та вміння, які набуті студентами в процесі їх навчання за освітньо-кваліфікаційною програмою бакалаврату, підготовки курсових та дипломних робіт, здійснення науково-дослідних та студентських досліджень. Тому, з одного боку, навчальна дисципліна «Юридична компаративістика» узагальнює існуючий у студентів досвід плюралістичного наукового осмислення права, а, з іншого – призначена сформувати філософські, теоретичні та методологічні засади його нового рівня, а саме професійно-наукового. На ефективне вирішення цього завдання й спрямований навчально-методичний матеріал навчальної дисципліни, його структура та методика викладання. За своїм змістом навчальна дисципліна «Юридична компаративістика» відрізняється від змісту більшості інших навчальних дисциплін, які вивчалися раніше і вивчаються в магістратурі, оскільки вона спрямована на опанування не предметних знань щодо вітчизняної правової системи чи її окремих складових, а на світоглядна підходи, форми і методи власне компаративістського осмислення права та ще й є проблемною орієнтованою, тобто такою, що виокремлює існуючи проблеми у становленні світового правопорядку, глобалізації та регіоналізації правової реальності, тенденції взаємодії національних правових систем, збереження самобутності українського права, а також процеси її професійно-наукового осмислення (теоретичного, історичного, галузевого, прикладного), визначає можливі шляхи вирішення сучасних проблем правового розвитку, прогнозує його напрямки і т.д. Все це зумовлює й певні особливості викладання та навчання за цією дисципліною, зокрема, проведення лекцій та семінарських і практичних занять, підготовки рефератів, а особливо самостійної роботи студентів. Труднощі в опануванні матеріалу цієї дисципліну зумовлені ще й досить великою кількістю саме юридичних наукових і навчальних джерел, присвячених саме правовому розвитку країн світу та України. Враховуючи зазначене вище, рекомендується: - прагнути уважно вислуховувати та встигати конспектувати матеріал лекцій, з’ясувати незрозуміле через запитання до викладача, пропонувати йому нові теми та проблеми, які можуть бути висвітлені в подальшому; - в процесі підготовки до семінарських та практичних занять не тільки вивчати матеріал лекцій, але й доповнювати його конспектуванням додаткових джерел, конкретизувати його відповідно до змісту дисциплін спеціалізації, проблематики магістерської кваліфікаційної роботи; - використовувати для самостійного опрацювання наукові джерела інших соціально-гуманітарних наук, але за умов визначення можливостей їх використання у юридичних наукових дослідженнях та їх трансформації до особливостей правової реальності різних країн; - здійснювати самостійний пошук необхідних наукових джерел, звертаючи особливу увагу на праці іноземних авторів, а в процесі їх аналізу на зумовленість змісту наукових текстів національними традиціями, духовною культурою та природою вітчизняних для авторів правових систем; - порівнювати підходи різних вчених до вирішення тих або інших проблем, з’ясовувати те тільки загальне та відмінне між ними, але й виправданість цих відмінностей, обрану авторами методологію, її обґрунтованість, правильність застосування методів, їх необхідність та достатність; - особливу увагу звертати на наукову літературу, яка вийшла друком в останні роки, виявляти те нове, що описано в ній, порівнювати з літературою минулого, на підставі порівняння з’ясовувати етапи розвитку відповідних наукових знань, враховувати при цьому те, що наукові статті описують результати досліджень, були проведені за півроку-рік до їх видання, монографії відповідно 2-3 роки; - уважно вивчати автореферати дисертацій та власне дисертації, особливо ті частини в яких описується вибір проблеми, предмету й методики компаративного дослідження, а також результати використання обраних методів дослідження; - брати участь у обговоренні всіх питань і всіх тем семінарських занять, з’ясовувати незрозуміле, виступати з рефератами, пропонувати обговорення додаткових питань, пов’язувати обговорення з вітчизняною та іноземною правовою практикою, прагнути знаходити креативні рішення проблем з їх обов’язковою аргументацією та обґрунтуванням. В умовах інтенсифікації світових глобалізаційних процесів, коли розвиток міжнародних економічних, політичних, культурних відносин призводить до широкої взаємодії, глибокого взаємопроникнення та, в окремих випадках, поєднання національних правових систем окремих країн, коли уніфікації зазнають не тільки економічні та політичні, а й освітні системи різних країн (Болонський процес), висуваються нові вимоги і до підготовки висококваліфікованих фахівців-правознавців. Стає очевидно, що випускник юридичного факультету повинен добре володіти не тільки знаннями про національну правову систему своєї країни, а й максимально широкими відомостями про особливості національних правових систем іноземних країн різних регіонів світу. Крім того, він повинен вміти швидко та ефективно проводити порівняльно-правове дослідження як в цілому правових систем різних країн, так і окремих їх елементів, зокрема нормативно-правових актів, інститутів та галузей права і законодавства тощо. Для здійснення такого дослідження фахівець-юрист повинен володіти основним методологічним інструментарієм юридичної науки, зокрема мати відповідні вміння і навички використання порівняльно-правового методу дослідження. Виходячи з вище викладеного, основною метою курсу «Юридична компаративістика (порівняльне правознавство)» є формування у студентів ґрунтовних знань про основні правові сім’ї сучасності та правові системи окремих країн, що входять до правових сімей, а також вмінь та навичок самостійного проведення порівняльно-правових досліджень основних об’єктів державно-правової дійсності як необхідного елементу професійного юридичного мислення та професійно-правової культури.
Мета та завдання навчальної дисципліни: Мета навчальної дисципліни: ознайомити студентів з особливостями та загальними тенденціями розвитку національних правових систем та їх сімей на підставі їх порівняння;
Завдання навчальної дисципліни:
Опанувавши навчально-методичний матеріал дисципліни «Юридична компаративістика», студент магістратури: повинен знати : ◙ основні особливості юридичної компаративістики, її структуру, історію та сучасні напрями розвитку; ◙ властивості методології юридичної компаративістики, її ґенезу, побудову, зв’язки з іншими юридичними науками та соціально-гуманітарними науками, перспективи розвитку; ◙ філософські та теоретичні засади юридичної компаративістики, методологічні підходи до праворозуміння властиві юридичним наукам різних країн, особливості формування національної правової доктрини; ◙ поняття, структуру компаративних наукових знань, їх співвідношення з нормативним і практичним правовим знанням , а також з іншими формами знання права; ◙ властивості, класифікації методів юридичної компаративістики, особливості адаптації загальнонаукових та інших методів стосовно специфіки правових явищ правових систем різних країн; ◙ правила, прийоми вибору, аналізу та оцінки об’єктів порівняльно-правових досліджень; ◙ види, предмет, особливості галузевих та інших порівняльно-правових досліджень. повинен уміти : ◙ аналізувати властивості окремих юридичних наукових дисциплін, що здійснюють порівняльно-правові дослідження, визначати їх місце в структурі юридичної науки, зв’язки з іншими юридичними та соціально-гуманітарними науковими дисциплінами, виокремлювати предмет компаративної складової юридичної наукової дисципліни, визначати перспективи її розвитку; ◙ виокремлювати особливості методології конкретних порівняльно-правових досліджень, відрізняти методи предметних досліджень та методи побудови юридичних компаративних наукових знань, визначати можливості, шляхи та механізми застосування методів юридичних наук інших країн; ◙ виокремлювати, аналізувати філософські та теоретичні засади юридичної компаративістики певної країни, адаптувати їх стосовно конкретних вітчизняних юридичних компаративних досліджень, визначати їх необхідність та достатність; ◙ аналізувати предметні наукові знання юридичних компаративних дисциплін, відрізняти їх від інших видів правових та соціально-гуманітарних знань, класифікувати за різними критеріями, визначати їх необхідність та доцільність для проведення певних юридичних наукових досліджень; ◙ розрізняти, виокремлювати, обирати необхідні та достатні загальні, філософські, загальнонаукові, частково-наукові та спеціальні методи конкретних юридичних компаративних наукових досліджень, адаптувати їх стосовно особливостей предмету та завдань власного дослідження.
6. ПРОГРАМА НАВЧАЛЬНОЇ ДИСЦИПЛІНИ
ЗМІСТОВНИЙ МОДУЛЬ І. Тема 1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ЮРИДИЧНОЇ КОМПАРАТИВІСТИКИ (ПОРІВНЯЛЬНОГО ПРАВОЗНАВСТВА) Порівняльне правознавство як метод, наука і навчальна дисципліна. Структура порівняльного правознавства як науки і як навчальної дисципліни. Історія становлення порівняльного правознавства. Передумови виникнення і основні етапи становлення порівняльного правознавства як науки. Сучасний стан і перспективи розвитку порівняльного правознавства. Предмет порівняльного правознавства і його співвідношення з об’єктом дослідження. Види об’єктів порівняльного правознавства: правова реальність, правова сім’я, правова система, правове вчення, національне законодавство, галузі, підгалузі, інститути права і законодавства, правові норми, юридична техніка. Функції порівняльного правознавства: пізнавальна, евристична, прогностична, методологічна, практично-прикладна, ідеологічно-виховна. Принципи порівняльного правознавства: достовірність, науковість, об’єктивність, співставлюваність об’єктів дослідження, історичність та інші. Місце і роль порівняльного правознавства в системі юридичних наук. Значення порівняльного правознавства для розвитку національної правової системи та юридичної науки.
Тема 2. Методологія ТА методика порівняльно-правових досліджень Основні підходи до розуміння методології порівняльного правознавства: широке та вузьке розуміння, формально-юридичне та юридико-соціальне розуміння. Класифікація методів порівняльного правознавства: загальнофілософські методи; загальнонаукові методи; спеціально-наукові методи; інституціональні методи. Порівняльний метод як системоутворюючий метод порівняльного правознавства. Методика проведення порівняльно-правового дослідження. Правила вибору та критерії оцінки об’єктів дослідження. Формулювання гіпотези і тактика проведення основної частини дослідження. Способи оформлення та шляхи використання здобутих результатів дослідження. Організаційне, інформаційне, фінансове та матеріально-технічне забезпечення порівняльно-правових досліджень. Види порівняльно-правових досліджень: діахронні і синхронні; бінарні і мультипорівняння; внутрішні і зовнішні; макро-, мікро- та інституціональні; нормативні та інституціональні.
ОСОБЛИВА ЧАСТИНА Тема 3. Порівняльно-правові дослідження сучасних правових вчень Система наукових правових знань: сутність, ознаки, функції. Основні компоненти системи наукових правових знань. Структура галузевої та спеціальної систем наукових правових знань. Правове вчення як об’єкт порівняльно-правових досліджень. Вимоги до правового вчення як об’єкту дослідження. Методика порівняльно-правового дослідження окремих правових вчень. Рівні розвинутості правового наукового знання: ідея, доктрина, вчення, теорія, концепція. Відмінності між рівнями розвинутості правового наукового знання. Ідеологія як особливий вид знання: сутність, функції, види. Співвідношення ідеології і наукових знань. Методика визначення рівня розвинутості правового наукового знання.Об’єднання правових вчень: сутність, критерії об’єднання, класифікація. Методика порівняльно-правового дослідження об’єднань правових вчень.
Тема 4. Порівняльно-правові дослідження сучасних правових сімей І ПРАВОВИХ СИСТЕМ ОКРЕМИХ КРАЇН Історія та сучасний стан порівняльно-правових досліджень правових сімей. Критерії, за якими правові системи об’єднуються у правові сім’ї. Сучасні підходи до класифікації національних правових систем. Поняття правової сім’ї та її структура. Джерела та форми права. Основні правові сім’ї сучасності: романо-германська правова сім’я, англосаксонська правова сім’я, релігійна правова сім’я, правова сім’я традиційного права та інші. Сучасні глобалізаційні процеси та перспективи існування і розвитку основних правових сімей. Загальна характеристика порівняльно-правових досліджень національних правових систем, їх необхідність. Співвідношення досліджень правових сімей та національних правових систем. Поняття та структура правової системи. Методологічне значення правової системи. Система права, система законодавства, правова діяльність, правова свідомість та правова культура як елементи правової системи. Методика порівняльно-правового дослідження національних правових систем. Системний підхід: сутність, методологія, особливості використання. Сучасні процеси взаємопроникнення та взаємовпливу національних правових систем, історія їх виникнення та перспективи розвитку. Основні напрямки і форми погодження правового розвитку різних країн. Правове співробітництво. Міжнародно-правова допомога. Зближення, гармонізація та уніфікація національного законодавства різних країн. Модельні законодавчі акти. Подолання юридичних колізій. ЗМІСТОВНИЙ МОДУЛЬ ІІ. Тема 5. Порівняльно-правові дослідження міжнародного права і НАЦІОНАЛЬНОГО ПРАВА ОКРЕМОЇ КРАЇНИ Міжнародне право: сутність, структура, функції. Основні джерела та форми міжнародного права. Загальна характеристика проблем співвідношення міжнародного і національного права. Міжнародне право та процеси створення світового правопорядку. Основні форми та проблеми процесу узгодження міжнародного права і національних правових систем. Реалізація норм міжнародного права у національному праві. Методика проведення порівняльно-правових досліджень співвідношення міжнародного та національного права. Мета та основні теми проведення порівняльно-правових досліджень співвідношення міжнародного та національного права. Об’єкти порівняльно-правових досліджень міжнародного та національного права. Формально-юридичні та юридико-змістовні (юридико-соціальні) показники, за якими здійснюється дослідження співвідношення міжнародних та національних нормативно-правових актів. Критерії оцінювання результатів порівняльно-правового дослідження міжнародного та національного права. Основні шляхи впровадження результатів порівняльно-правового дослідження міжнародного та національного права у національну та міжнародно-правову практику.
Тема 6. галузеВІ та прикладнІ Порівняльно-правові дослідження Загальна характеристика галузевих та прикладних порівняльно-правових досліджень. Співвідношення галузевих та прикладних порівняльно-правових досліджень із порівняльно-правовими дослідженнями правових сімей та правових систем. Методики галузевих та прикладних порівняльно-правових досліджень. Об’єкти галузевих та прикладних порівняльно-правових досліджень. Результати галузевих та прикладних порівняльно-правових досліджень. Основні напрямки та шляхи практичного використання результатів галузевих та прикладних порівняльно-правових досліджень. Порівняльно-правові дослідження у конституційному праві: загальна характеристика, методики, об’єкти, результати. Порівняльно-правові дослідження у адміністративному праві: загальна характеристика, методики, об’єкти, результати. Порівняльно-правові дослідження у цивільному праві: загальна характеристика, методики, об’єкти, результати. Порівняльно-правові дослідження систем адвокатури різних країн: загальна характеристика, методики, об’єкти, результати.
Тема 7. ВИКОРИСТАННЯ РЕЗУЛЬТАТІВ ПОРІВНЯЛЬНО- ПРАВОВИХ ДОСЛІДЖЕНЬ У ПРАВОВІЙ СИСТЕМІ УКРАЇНИ Загальна характеристика правової системи України. Історія становлення та особливості сучасного етапу розвитку правової системи України. Структура правової системи України. Загальна характеристика окремих елементів правової системи України на сучасному етапі. Романо-германська правова сім’я та правова система України: порівняльний аналіз. Позитивні та негативні наслідки перебування України у соціалістичній правовій сім’ї. Критерій та порядок визначення меж та можливостей запровадження результатів порівняльно-правових досліджень у правову систему України. Основні напрямки та шляхи запровадження результатів порівняльно-правових досліджень у правову систему України. Наслідки запровадження результатів порівняльно-правових досліджень у правову систему України. Наслідки запровадження досвіду іноземних правових систем для окремих галузей права та інших елементів правової системи України. Потенційні можливості та перспективи запровадження окремих елементів англосаксонської правової системи та інших правових систем у правову систему України. Перспективи розвитку правової системи України в контексті європейських інтеграційних процесів. Створення Єдиного економічного простору та перспективи розвитку правової системи України.
Структура навчальної дисципліни
Модуль 1. Змістовний модуль 1.
Змістовний модуль 2.
Теми семінарських занять
Самостійна робота
7. МЕТОДИ НАВЧАННЯ Методи навчання (гр. methodos – шлях пізнання, спосіб знаходження істини) – це впорядковані способи взаємопов'язаної, цілеспрямованої діяльності викладача й студентів, спрямовані на ефективне розв'язання навчально-вихових завдань. Вони реалізуються через систему способів, прийомів та засобів навчальної діяльності. Прийоми навчання – це складова методу, конкретні дії викладача і студента, спрямовані на реалізацію вимог тих чи інших методів. Засоби навчання – це різноманітні навчальні обладнання, що використовуються в системі пізнавальної діяльності (книги, письмове приладдя, лабораторні обладнання, технічні засоби тощо). При викладенні курсу «Юридична компаративістика» використовуються наступні методи навчання: 1) методи навчання за джерелами передачі і сприйняття інформації. За цією класифікацією виділяються методи: словесні, наочні, практичні, роботи з джерелами (книгою), відеометод. Словесні методи: розповідь, пояснення, лекція. Розповідь – це монологічний виклад навчального матеріалу. При викладенні цього курсу цей метод використовується рідко. Як правило, вона містить міркування викладача, аналіз фактів, подій, прикладів, тобто поєднується з поясненням матеріалу, який вивчається (для створення в уяві певного образу). Пояснення – вербальний метод навчання, за допомогою якого викладач розкриває сутність певного явища (наприклад, злочинності і профілактичних заходів). Він ґрунтується не стільки на уяві, скільки на логічному, кримінологічному мисленні з використанням попереднього досвіду студентів (досвід студентів з певної галузі знань). Лекція – це метод, за допомогою якого викладач у словесній формі розкриває сутність наукових понять, явищ, процесів, логічно пов'язаних і об'єднаних загальною темою. Наочні методи: демонстрація, ілюстрація – це метод навчання, який передбачає показ предметів і процесів у натурі, динаміці (наприклад, показник соціально-еконоиічного становища країни, що могли вплинути на стан злочинності). Ілюстрація – метод навчання, за якого предмети і процеси розкриваються через їх символічне зображення (малюнки, схеми, графіки, статистика тощо). Практичні методи : вправи, практичне заняття, рольова гра. Вправи. Суть методу полягає в тому, що студенти виконують багаторазові дії, тобто тренуються у застосуванні засвоєного матеріалу на практиці (наприклад, у роботі «Юридичної клініки», під час рольових або ділових ігор тощо. Практична робота спрямована на використання набутих знань у вирішенні практичних завдань із тестових завдань і практикумів. Робота з книгою є одним з найважливіших методів навчання. Головна перевага методу полягає в тому, що студент має можливість багаторазово обробити навчальну інформацію в доступному для нього темпі та в зручний час (підручник, навчальний посібник, монографія, стаття тощо). Структурний метод навчання за характером логіки пізнання: аналітичний метод, індуктивний метод, дедуктивний метод, продуктивний метод. Аналітичний метод передбачає мисленневий або практичний розпад цілого на частини з метою вивчення їх суттєвих ознак (наприклад, виду злочинів в галузі народного господарства тощо). Індуктивний метод – це шлях вивчення явищ від одиничного до цілого (наприклад, ознак злочину для розуміння поняття злочину, а від нього до злочинності суб’єктами злочину). Дедуктивний метод базується на вивченні навчального матеріалу від загального до окремого, одиничного (наприклад, загальна злочинність, потім родовий і нарешті безпосередній об'єкт злочину тощо). Методи навчання за рівнем самостійної розумової діяльності : репродуктивний, проблемний, частково-пошуковий, дослідницький. Репродуктивний метод. Він має такі ознаки: 1) знання студентам пропонуються в готовому вигляді; 2) викладач не тільки повідомляє знання, а й пояснює їх; 3) студенти свідомо засвоюють знання, розуміють їх і запам'ятовують; 4) міцність засвоєння забезпечується багаторазовим їх повторенням (знань). Метод проблемного викладу знань є перехідним від виконавчої до творчої діяльності (викладач створює проблемну ситуацію і пропонує студентам її розв’язати). Частково-пошуковий метод включає студентів у пошук шляхів, прийомів і засобів розв'язання пізнавального завдання. Дослідницький метод спрямований на включення студентів у самостійне розв'язання пізнавального завдання (без повідомлення знань).
8. МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ ДО ПРОВЕДЕННЯ СЕМІНАРСЬКИХ ТА ПРАКТИЧНИХ ЗАНЯТЬ
Згідно з п.3.2 Положення про організацію навчального процесу у вищих навчальних закладах від 02.06.93 р. за № 161, розробленого Міністерством освіти України, Положення про державний вищий заклад освіти, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 5 вересня 1996 року за № 1074, п.2.1.2, Положення про кафедру ВНЗ “Національна академія управління” одним з видів навчальних занять є семінарське заняття. Семінарське заняття проводиться у відповідності з програмою, тематичним планом «Юридичної компаративістики» згідно з розкладами навчальних занять з тем, що вказані в робочих навчальних програмах і планах семінарських занять. Семінарське заняття проводиться з широким використанням чинного законодавства і рекомендованих джерел. Цей вид занять є засобом розвитку у студентів, культури наукового мислення, а також призначений для поглибленого вивчення дисципліни, оволодіння методикою наукового пізнання. Семінарське заняття являє собою групове заняття, яке проводиться під керівництвом викладача, як правило, після прочитаної лекції з відповідної теми курсу і самостійної підготовки студентів групи. Це форма навчального заняття, при якій викладач організує дискусію навколо попередньо визначених тем, до котрих готують тези виступів на підставі індивідуально виконаних завдань (рефератів). Семінарське заняття - це завжди безпосереднє контактування зі студентами встановлення довірливих відносин, продуктивне педагогічне спілкування. Викладачі формуючи атмосферу творчої роботи, орієнтують на виступи за характером оцінки, дискусії, співвідносячи їх із простим викладом вивчених та підготовлених тем, заслуховуванням рефератів. Викладач дає установку на прослуховування або акцентує увагу студентів на оцінці та обговоренні, залежно від тематики та ситуації. Враховуючи все це, викладач керує дискусією та розподілом ролей. Невпевненим студентам пропонуються окремі полегшені питання, які дають можливість виступити та відчути психологічний стан успіху. Основними завданнями семінарського заняття є можливість: - розвивати пізнавальну активність і самодіяльність, уміння творчо застосовувати матеріал лекцій; - поглиблювати і закріплювати знання, отримані в процесі вивчення предмета; - сприяти розвитку творчого мислення, вміння логічно висловлювати і аргументувати свої думки, слухати один одного, продуктивно критикувати. Семінарські заняття виступають також засобом перевірки розвитку і закріплення навичок самостійної роботи, що є однією з найважливіших форм навчальної роботи студентів та сприяють вихованню ініціативи, активності, самостійності в роботі, привчають систематичному, планомірному засвоєнню навчального матеріалу, монографічної та іншої літератури, законодавства та підзаконних нормативних актів. Відповідно до завдань, змісту в сучасних вищих навчальних закладах поширені семінарські заняття трьох типів:
- фронтальне семінарське заняття, що передбачає роботу всіх його учасників над темою та питаннями; - семінарське заняття з підготовленими доповідями, що передбачає проведення роботи стосовно декількох доповідей. Головна увага – підготовка самої доповіді та співдоповіді, інші учасники семінарського заняття вивчають основні джерела за обраною проблемою; - комбіноване - співвідносить комбіновані форми роботи, тобто частина питань розробляється всіма учасниками, решта - підготовка доповідей та повідомлень. Крім цього існує класифікація поділу семінарських занять залежно від ролі, яку вони відіграють в навчально-виховній роботі вищого навчального закладу, і завдань, що ставляться перед ними, на такі групи (види): - сприйняття поглибленого вивчення певного систематичного курсу - пов’язаний неподільно з лекціями з того чи іншого курсу. З кожної теми студенти мають можливість прослухати не лише лекції викладача, а й самостійно попрацювати над літературою чи іншими навчальними матеріалами. В результаті проведення таких семінарських занять студенти можуть прочитати й законспектувати твори, передбачені для вивчення, осмислити ті питання, які ставляться викладачами на лекціях і виносяться на семінарські заняття, підготувати реферати чи виступи і доповісти їх ними на заняттях. Рівень засвоєння навчального матеріалу студентами, цих предметів значно вищий, ніж з тих, де таких семінарів не передбачено; - вивчення окремих основних або найважливіших тем курсу – до них відносять ті, що не пов'язані з усіма лекціями курсу. Вивчення деяких дисциплін передбачає в основному лекції і самостійну роботу студентів. Семінарські заняття проводяться з найважливіших тем. 3. Спецсемінар. Спецсемінар дослідницького характеру з незалежною від лекцій тематикою – присвячений більш ґрунтовному вивченню тієї чи іншої наукової проблеми і тому має дослідницький характер. Вони проводяться на старших курсах і мають на меті ширше залучати студентів до науково-дослідницької роботи кафедр і вузу в цілому. Основне, чого набувають студенти на цих семінарських заняттях,– це уміння проводити наукові дослідження з тих чи інших актуальних проблем. Практикується на старших курсах із фахових навчальних дисциплін та дисциплін спеціалізації. Він покликаний поєднувати теоретичну підготовку майбутніх фахівців з їх участю в науково-дослідній роботі. За дидактичної метою семінари поділяються на заняття по:
За методикою проведення розрізняють:
Перелік тем практичного заняття визначається робочою навчальною програмою дисципліни. Проведення ґрунтується на попередньо підготовленому методичному матеріалі - тестах для виявлення ступеня оволодіння студентами необхідними теоретичними положеннями, наборі завдань різної складності для їх розв'язування студентами на занятті. Під час проведення практичного заняття група може бути поділена на підгрупи. Структура практичного заняття:
Різновиди занять залежать саме від практичної частини. Це може бути вирішення задач, тестів, виконання вправ, спостереження, експерименти. Слід організовувати практичні заняття так, щоб студенти постійно відчували ускладнення завдань, які виконуються, були зайняті творчою роботою, пошуками правильних і точних рішень запобігання злочинності. Велике значення мають індивідуальний підхід і педагогічне спілкування. При розробці завдання і плану заняття викладач повинен враховувати рівень підготовки кожного студента і виступати в ролі консультанта, не принижуючи самостійності та ініціативи студента.
МЕТОДИКА ПІДГОТОВКИ ПРАКТИЧНИХ ЗАНЯТЬ Загальна підготовка до практичних занять передбачає визначення їх тематики, розробку планів занять, визначення мінімуму обов'язкової для вивчення літератури, методичних рекомендацій. Проведення практичних занять базується на попередньо підготовленому методичному матеріалі - тести для виявлення ступеня оволодіння студентами необхідними теоретичними положеннями; комплекти завдань різної складності для роботи з ними на занятті. Підготовка до практичного заняття проводиться поетапно: 1 етап - визначення цілі: - формування конкретних (окремих) навичок і умінь.
МЕТОДИКА ПІДГОТОВКИ СЕМІНАРСЬКИХ ЗАНЯТЬ Надані відомості щодо класифікації семінарських занять повинні зорієнтувати викладача у найперших кроках щодо його підготовки. Адже весь подальший хід роботи залежатиме від того, якого типу семінарське заняття він буде проводити. Підготовка до семінарського заняття поділяється також на попередню та безпосередню. Попередня підготовка включає збір матеріалів по темі, розробку плану заняття, розробку методичних рекомендацій для проведення заняття; безпосередня - відвідування лекцій по темі семінарського заняття чи ознайомлення з її текстом; опрацювання літератури і нормативних документів, підготовку плану-конспекту і дидактичних матеріалів. У плані вказується тема, мета, завдання вивчення навчального матеріалу, питання для обговорення, література (обов'язкова та додаткова). Якщо семінарське заняття формулюється у вигляді доповідей, то формулюються теми, до яких додається основна література для ознайомлення кожного учасника заняття. При проведенні комбінованого семінарського заняття визначаються питання для фронтального вивчення та розробляються теми рефератів. За наявності навчально-методичних комплексів необхідність в останніх видах роботи відпадає, тому що учасники семінару працюють відповідно до розробок кафедри. Отже, алгоритм підготовчої роботи викладача до семінару може виглядати так:
3. Розробка плану проведення семінарського заняття, що включає послідовне викладення в тезисній формі основних положень теми.
7. Особливо спрогнозувати все те, що, як правило, викликає певні 8. Розподіли всіх елементів семінарського заняття за часом.
МЕТОДИКА ПРОВЕДЕННЯ СЕМІНАРСЬКИХ ЗАНЯТЬ Успіх семінарських занять значною мірою залежить від їх раціональної організації та активних методів проведення: - тематичні дискусії та диспути; - колективний пошук відповідей і ролей; - бесіда і вільний обмін думками; - інформація про конструктивні пропозиції слухачів (курсантів, - ігрове проектування. Крім організаційних моментів, важливу роль відіграє методика проведення семінарських занять. Основними методами проведення є розповідь викладача (вступне і заключне слово), а також бесіда, ілюстрації і демонстрації, екскурсії. Звичайно, всі вони використовуються не ізольовано, а в єдності. Не існує жодного семінарського заняття, яке б проводилось одним методом. На кожному з них застосовуються різні методи, хоч один з них може бути і домінуючим. Основною складовою частиною більшості семінарських занять є виступи студентів. А ці виступи можуть бути у вигляді розповіді (інколи включають елементи лекції), ілюстрації і демонстрації. Після виступу студента розгортається бесіда, в якій бере участь як доповідач, так викладач і студенти. Під час проведення семінарських занять викладач:
Семінарське заняття є концентрованим проміжним підсумком всієї навчальної роботи на кафедрах, тому що проведення її на високому теоретичному і методичному рівнях значною мірою обумовлено:
З . Педагогічною майстерністю викладача. 4. Організацією на кафедрі та факультеті самостійної роботи студентів, постановкою консультаційної роботи на кафедрі і діяльністю навчальних кабінетів. Під час проведення семінарського заняття слід виділяти і тримати під увагою такі основні компоненти:
Студенти під час семінару можуть виступати з рефератами. Кожний доповідач повинен викласти зміст реферату усно за 10-15 хв. Студенти та викладач ставлять запитання, а виступаючі на них відповідають. Після цього виступають рецензенти від студентів, що попередньо ознайомились із текстами рефератів. Подальший перебіг семінарського заняття передбачає виступи студентів, які зобов'язані висловити свою думку про реферат, про виступи товаришів, викласти суть однієї з проблем, винесених на розгляд на семінарське заняття. Виступ студентів не бажано переривати або виправляти. Робити це можна лише у разі грубих помилок. Після виступу можна ставити запитання. В кінці заняття керівник підводить підсумки, дає оцінку виступів (якщо цього не було зроблено при обговоренні кожного питання) та настанови щодо підготовки до наступних занять. Отже, хід семінарського заняття та його структура за традиційною методикою викладання може визначатися наступним чином:
Загальну схему проведення семінарських занять залежно від мети, яку викладач перед собою ставить, можна представити так: Заняття - вивчення нових знань:
Заняття - поглиблення знань та їх систематизація:
Заняття - формування самостійної діяльності:
Заняття проблемне (використання знань в неадекватних обставинах):
Заняття - формування вмінь і навичок:
Крім того, можуть також проводитися заняття закріплення вмінь і навичок; перевірки знань, умінь і навичок; комбіноване заняття, що включає в себе набуття і відпрацювання практичних навичок: - ігрових (ділова гра, розігрування ролей, ігрове проектування); - неігрових (аналіз конкретних ситуацій, індивідуальний тренаж, імітаційні вправи). Останнім часом у методиці проведення семінарських занять застосовується багато різноманітного, практично використовуються різні варіанти їх проведення. Частіше всього це семінарські заняття із заздалегідь підготовленими доповідями. Також застосовуються виступи спеціальних опонентів за доповідями рецензентів, співдоповідачів. В обговоренні доповідей беруть участь усі студенти групи. Таким чином, викладач має можливість краще оцінити ступінь розвитку пізнавальних здібностей та самостійності студента-доповідача, наявність творчого підходу до роботи. Інші учасники отримують цікаву нову інформацію протягом заняття, яка стимулює їх мислення, бажання приймати участь в обговоренні, керівник заняття (викладач) повинен мати обов'язково додаткові питання або вміти підготувати їх, зорієнтувавшись і ході виступів, помічаючи найбільш проблемні та цікаві моменти, які ведуть до подальшої дискусії. Слід уникати стандартизації семінарських занять, більше урізноманітнювати їх, активізувати пізнавальну діяльність студентів як під час самостійної підготовки, так і на самих заняттях. Типовими помилками при проведенні семінарських занять є:
ПРАКТИЧНЕ ЗАНЯТТЯПрактичне заняття проводиться на підставі методичних рекомендацій по проведенню практичних і лабораторних занять, згідно з п.3.2 Положення про організацію навчального процесу у вищих навчальних закладах від 02.06.93 р. за № 161, розробленого Міністерством освіти України, Положення про державний вищий заклад освіти, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 5 вересня 1996 року за №.1074, п.2.1.2 Положення про кафедру ВНЗ “Національна академія управління”. Практичне заняття є формою навчального заняття, де викладач організовує детальний розгляд студентами окремих теоретичних положень навчальної дисципліни та формує вміння і навички їх практичного застосування шляхом індивідуального виконання студентом відповідно до сформульованих завдань. Проводяться в аудиторіях або навчальних лабораторіях, оснащених необхідними технічними засобами навчання, обчислювальною технікою. Практичні заняття – найбільш поширена форма професійного навчання фахівців, що дозволяє найкращим чином реалізувати принцип зв’язку теорії та практики, навчання з життям. Основними цілями практичних занять є: - формування у студентів умінь і навичок практичних дій, необхідних спеціалістам для грамотного виконання функціональних обов'язків; - розвиток у студентів професійно-ділових якостей, що передбачені освітньо-кваліфікаційною характеристикою випускника певного освітнього рівня; - формування у студентів інтересу до майбутньої спеціальності. Головна мета набуття практичних умінь і навичок, повинна бути зрозумілою як викладачу, так і студентам. Його завданнями можуть бути: - підготовка до самостійного виконання практичних завдань; - підготовка студентів до контрольних робіт; - набуття вмінь застосування теоретичних знань на практиці; - підготовка студентів до майбутньої практичної діяльності тощо. На цих заняттях викладач організовує розгляд студентами окремих теоретичних положень навчальної дисципліни, а головне - формує вміння і навички їх практичного застосування шляхом індивідуального виконання студентом відповідно сформульованих завдань. Практичні заняття можуть проходити у таких формах: 1 . Аудиторні практичні заняття;
Досягнення високого кінцевого результату на практичних заняттях залежить від уміння викладача вибрати найбільш ефективні методи навчання з урахуванням інтелектуального рівня студентів якості їх підготовленості до заняття. Найбільш розповсюдженими методами є: 1. Вправи (групові і індивідуальні), в ході яких аналізуються і відпрацьовуються : - різні практичні дії; - професійні ввідні з прийняттям по них конкретних рішень; - службові задачі, що відображають поведінку спеціалістів в різних умовах професійної діяльності; - службові документи; - формування базових (складних) навичок і умінь, розвиток професійно-ділових якостей. 2 етап - розробка практичного заняття: - визначення методу (методів) - проведення; планування - об'єму задач для відпрацювання; - уявне конструювання практичного заняття, його частин, блоків. 3 етап - збір матеріалів для практичного заняття. На цьому етапі викладач повинен враховувати такі вимоги: - реальність і вірогідність матеріалів; - різноманітність матеріалів, їх новизна; - дидактична доцільність і прийнятність матеріалів, їх повчальність; - посильність засвоєння на високому рівні складності; - юридична правомірність. 4 етап - підготовка методичних матеріалів до практичного заняття: - розробка завдань для студентів; - розробка методичних рекомендацій для викладача; - розробка засобів наочності і дидактичних матеріалів. 5 етап (факультативний) - обговорення матеріалів практичного заняття з колегами по кафедрі і їх апробація. 6 етап - доопрацювання матеріалів і їх затвердження. Тож, підготовка викладача до проведення практичного заняття передбачає: відвідування лекції по темі або ознайомлення з нею; вивчення методичних матеріалів; ознайомлення з літературою і нормативними документами; обмін думками з викладачами; підготовку необхідних дидактичних засобів. Умовами ефективного проведення практичних занять є наступне: - у розкладі практичні заняття повинні йти за лекціями з необхідним інтервалом, що дає можливість підготуватися до них, і який не повинен бути надто великим; - вибір завдань, які забезпечують зв'язок теорії з практикою, значення теорії для вирішення соціально-професійних завдань; - вибір завдань проблемного характеру та пошуку не тільки рішень, але й джерел отримання недостатньої інформації; - навчання студентів прийомам роботи з джерелами отримання необхідної інформації; - використання за можливістю доступних технічних засобів Для проведення практичного заняття викладачем готуються відповідні методичні матеріали: тести для виявлення ступеня оволодіння студентами необхідними теоретичними положеннями; набір практичних завдань різної складності для розв’язування їх студентами на занятті та необхідні дидактичні засоби. Викладач повинен самостійно знаходити та вибирати вправи, задачі, завдання творчого характеру, які взаємозв'язані з практикою професійної діяльності студента профілем його спеціальності. Більш поширеним набуває застосування ділової гри, підґрунтям якої є реальна виробнича (службова, практична) ситуація, де студенти поводять себе відповідно до вказаних «ролей», відображують службових осіб, що задіяні у вказаних обставинах.
МЕТОДИКА ПРОВЕДЕННЯ ПРАКТИЧНИХ ЗАНЯТЬ Традиційно до складових елементів практичного заняття належать наступні етапи роботи: - повторення базового теоретичного матеріалу шляхом фронтальної бесіди у вигляді питань студентам з певною послідовністю або відповіді викладача на незрозумілі питання лекції; - пояснення нового типу задач з демонстрацією як загальних шляхів та правил рішення, так і розробки алгоритму їх рішення (для великої групи задач); - організація рішення задач біля дошки (окремі студенти) повністю або самостійно); - розбір їх рішення із опорою на теоретичний матеріал: пояснення На практичному занятті студенти під керівництвом викладача глибоко і всебічно обговорюють питання теми. Для посилення активності і закріплення знань викладач повинен залучати до участі в обговоренні теоретичних і практичних питань якомога більшу кількість студентів. Це досягається постановкою додаткових питань, спрямованих на розкриття, деталізацію різних аспектів основного питання, особливо практичного досвіду, складних ситуацій. Після обговорення кожного питання викладачу доцільно дати оцінку виступів, акцентувати увагу на найбільш суттєвих положеннях, проблемах і можливих варіантах їх вирішення. Велику користь на практичних заняттях дають розв'язування задач за методом конкретних ситуацій на основі первинних матеріалів. У кінці заняття викладач виставляє студентам оцінки за ступінь активності при обговоренні питань, за глибину засвоєння матеріалу, а також за належне виконання індивідуальних завдань і вміння використовувати отриманий матеріал. Оцінки, одержані студентом на практичних заняттях, враховуються при виставленн підсумкової оцінки з даної дисципліни. Якщо студент пропустив заняття або під час занять не показав відповідних знань, йому призначається індивідуальна співбесіда як одна з форм контролю за засвоєнням навчального курсу. Методика проведення практичних занять може бути різноманітною, вона залежить від авторської індивідуальності викладача, важливо, щоб різноманітними методами досягалася загальна дидактична мета. Тобто на практичному занятті викладач організовує детальний розгляд студентами окремих теоретичних положень навчальної дисципліни та формує вміння і навички їх практичного застосування шляхом індивідуального виконання студентами відповідно до сформульованих завдань. Найбільш типовими помилками при проведенні відкритих практичних занять є: 1. Робота лише з тими студентами, які мають високі показники успішності; 2. Низький рівень активності групи, відсутність співробітництва і взаємодопомоги.
10.Недосягнення поставленої мети.
9. ПЛАНИ СЕМІНАРСЬКИХ, ПРАКТИЧНИХ ЗАНЯТЬ ТА САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ
ЗМІСТОВИЙ МОДУЛЬ І.
Тема 3. Порівняльно-правові дослідження сучасних правових вчень Семінарське заняття – 2 години Мета заняття – упорядкування та поглиблення знань про сутність, систему, структурні елементи та функції правових наукових знань; формування навичок проведення порівняльно-правового дослідження окремих правових вчень та об’єднань правових вчень.
План
3. Рівні рівня розвинутості правового наукового знання: ідея, доктрина, вчення, теорія, концепція.4. Ідеологія як особливий вид знання: сутність, функції, види. Співвідношення ідеології і наукових знань.5. Методика визначення рівня розвинутості правового наукового знання.
Самостійна робота – 4 годин Теми рефератів, доповідей
Основні поняття і терміни Наука, наукові знання, правові наукові знання, уявлення, ідея, доктрина, вчення, теорія, концепція, правове вчення, ідеологія; лібералізм, комунізм, націоналізм, соціал-демократизм, фашизм, расизм; фундаментальне і прикладне наукове знання; теологічні і світські правові вчення; теоретичне і емпіричне наукове знання; загальнотеоретичні та галузеві правові знання; матеріалізм, ідеалізм та синергетичний підхід; античні і класичні правові вчення; імпресіонізм, екзистенціалізм, модернізм, постмодернізм; номіналізм і юснатуралізм; соціологічний і генетичний підходи до праворозуміння; концепція правової реальності; школа широкого праворозуміння.
Методичні вказівки Вивчаючи дану тему, слід враховувати, що кожна історична епоха особливим чином впливала на розвиток правової думки. Основні правові доктрини минулого і сучасності слід розглядати у нерозривному зв’язку з панівними в той чи інший період загальнофілософськими течіями. Досліджуючи основні історичні типи правових вчень рекомендовано звертатися до першоджерел, тобто до фундаментальних праць провідних мислителів відповідної епохи. Так, правові вчення Античності не можливо осягнути без ознайомлення з роботами Платона, Аристотеля, Цицерона тощо. Вивчаючи епоху європейського Середньовіччя, потрібно звернути увагу на праці Фоми Аквінського, Марсилія Падуанського, науковий доробок глосаторів та постглосаторів. Осягнути особливості правової думки епохи Відродження, Просвітництва не можливо без звернення до робіт цілої плеяди мислителів-енциклопедистів. На правові вчення Нової доби значний вплив справила німецька класична філософія, зокрема, праці І. Канта, Г.В.Ф.Гегеля, а правові ідеї Новітньої доби позначені впливом філософського модерну та постмодерну. Досліджуючи сучасні вітчизняні правові вчення слід враховувати особливості розвитку вітчизняної правової науки на сучасному пострадянському етапі, зокрема, зважати на домінування позитивістського підходу до праворозуміння, розвиток юснатуралістичого підходу до праворозуміння в першу чергу у філософсько-правових дослідженнях.
Рекомендована література: [1-10, 22, 27, 32, 33, 35, 39, 41, 45, 57, 83, 91, 112, 134, 167]
Тема 4. Порівняльно-правові дослідження сучасних правових сімей І ПРАВОВИХ СИСТЕМ ОКРЕМИХ КРАЇН Семінарське заняття – 2 години Мета заняття – поглиблення та систематизація знань про основні правові сім’ї сучасності; здобуття навичок самостійного порівняльно-правового аналізу основних правових сімей сучасності; з’ясування значення правової системи як найбільшого за обсягом та багатоаспектністю правового явища, поглиблення знань про її структуру, багатоманітність сучасних правових систем, проблеми їх дослідження; набуття навичок самостійного порівняльно-правового дослідження правових систем різних країн. План
Самостійна робота – 4 годин Теми рефератів, доповідей
Основні поняття і терміни Правова сім’я, романо-германська правова сім’я, англосаксонська правова сім’я, релігійна правова сім’я, мусульманська правова сім’я, іудейське право, індуське право, правова сім’я традиційного права, соціалістична правова сім’я, змішана правова сім’я, слов’янська правова сім’я, джерело права, форма права, нормативно-правовий акт, нормативний договір, правовий звичай, правовий прецедент, правова доктрина, міжнародно-правовий акт, релігійно-правова норма, Талмуд, Коран, Сунна, Іджма, Вєди, Упанішади, публічне і приватне право, загальне право і право справедливості, правова система, система права, система законодавства, галузь права, підгалузь права, інститут права, галузь законодавства, правова свідомість, правова культура, зближення законодавства, гармонізація законодавства, уніфікація законодавства, модельні законодавчі акти, уніфікація правових норм, міжнародно-правова допомога, правове співробітництво, юридична колізія.
Методичні вказівки Вивчаючи дану тему, слід враховувати, що на сьогодні відсутній єдиний універсальний підхід до класифікації правових сімей сучасності, проте всі дослідники так чи інакше враховують підходи до класифікації правових сімей, запропоновані свого часу Р. Давидом, К. Цвайгертом. Досліджуючи особливості певної правової сім`ї слід аналізувати історичні витоки права відповідних країн; правові доктрини, що справили істотний вплив на розвиток держави і права країн, що належать до даної правової сім`ї; особливості джерел та форм права, структури правової системи, системи права та системи законодавства відповідних країн; особливості юридичної техніки, основні характеристики правовідносин та домінуючого у відповідних суспільствах типу правової культури. Досліджуючи питання взаємопроникнення та взаємовпливу національних правових систем слід враховувати особливості сучасних глобалізаційних процесів, зокрема, інтеграційних процесів, що відбуваються не тільки на європейському просторі, але й серед країн Азії та у Латинській Америці.
Рекомендована література: [1-10, 13, 18, 19, 22, 29, 33, 37, 40, 45, 52, 55, 63, 74, 82, 91, 114, 119, 121, 127, 131, 149, 152, 162, 173, 185]
ЗМІСТОВИЙ МОДУЛЬ ІІ. Тема 5. Порівняльно-правові дослідження міжнародного права і НАЦІОНАЛЬНОГО ПРАВА ОКРЕМОЇ КРАЇНИ
Семінарське заняття – 2 години
Самостійна робота – 8 години Теми рефератів, доповідей
Основні поняття і терміни Міжнародне право, міжнародне публічне право, міжнародне приватне право, міжнародно-правовий акт, декларація, конвенція, пакт, міжнародно-правовий звичай, Загальна декларація прав людини, міжнародна організація, ООН, Статут ООН, уніфікація законодавства, гармонізація законодавства, імплементація, ратифікація, світовий правопорядок, глобалізація, Рада Європи, Європейський Союз, європейський правовий простір, Європейська конвенція про права людини, Європейський суд з прав людини
Методичні вказівки Вивчаючи дану тему, слід враховувати багатоманітність підходів до співвідношення та взаємодії міжнародного та національного права, розглядати міжнародне право не тільки як інструмент регулювання міжнародних та міждержавних відносин, але й як загально цивілізаційне надбання. Окрім цього, при вивченні окремих питань теми слід опрацьовувати основні міжнародно-правові акти, зокрема, Загальну декларацію прав людини, Міжнародний пакт про громадянські ті політичні права, Статут ООН тощо, а також основні джерела регіонального права, зокрема, права Європейського Союзу. Досліджуючи питання міжнародного права та створення світового правопорядку слід враховувати, що дане питання є досить полемічним, а його вивчення вимагає від студента не тільки з’ясування і відтворення певної суми знань, але й формування власної правової позиції. Ідея створення світового правопорядку на сьогодні може розглядатися не тільки як суто абстрактна, чи навіть утопічна конструкція, але й має в собі практично-прикладний потенціал.
Рекомендована література: [1-10, 22, 23, 24, 25, 36, 38, 58, 64, 77, 81, 97, 102, 114, 118, 129, 137, 167, 173, 182]
Тема 6. галузеВІ та прикладнІ Порівняльно-правові дослідження
Семінарське заняття – 2 години
Самостійна робота – 8 години Теми рефератів, доповідей
Основні поняття і терміни Галузеве порівняльно-правове дослідження, прикладне порівняльно-правове дослідження, галузь права, галузі законодавства, норма права, інститут права, джерело права, форма права, правове регулювання, принципи права, нормативно-правовий акт, тлумачення права, реалізація права, конституція, конституціоналізм, конституційне право, адміністративне право, цивільне право, прогалина права, юридична колізія, аналогія права, аналогія закону
Методичні вказівки Вивчаючи дану тему, слід враховувати, що галузеві та прикладні порівняльно-правові дослідження є найбільш практично орієнтованим різновидом порівняльно-правових досліджень. У зв’язку з цим, при підготовці окремих питань даної теми обов’язково слід вивчати вплив порівняльно-правових досліджень на розвиток окремих галузей законодавства України. З цією метою слід досліджувати не тільки тексти нормативно-правових актів з відповідних галузей законодавства, зокрема, Конституцію України, Цивільний кодекс України, Господарський кодекс України, Кодекс про адміністративні правопорушення, Цивільний процесуальний кодекс України, Господарський процесуальний кодекс України, Кодекс адміністративного судочинства України, але й вивчати науково-практичні коментарі до них, наукові монографії, фахові наукові публікації з відповідної тематики тощо. Результати вище вказаної самостійної роботи рекомендовано оформляти у вигляді реферативних повідомлень.
Рекомендована література: [1-10, 12, 14, 16, 28, 48, 50, 57, 68, 74, 89, 94, 100, 117, 127, 131, 146, 157, 162, 173, 186, 190]
Тема 7. ВИКОРИСТАННЯ РЕЗУЛЬТАТІВ ПОРІВНЯЛЬНО- ПРАВОВИХ ДОСЛІДЖЕНЬ У ПРАВОВІЙ СИСТЕМІ УКРАЇНИ
Семінарське заняття – 2 години
Самостійна робота – 8 годин Теми рефератів, доповідей
Основні поняття і терміни Руська правда, Литовські Статути, Конституція Пилипа Орлика, Конституції СРСР та УРСР різних років, слов’янська правова сім`я, східнослов’янська правова сім`я, європейські інтеграційні процеси, Європейський союз, Конституція ЄС, Болонський процес, єдиний економічний простір, НАТО, СНД, ООН, Рада безпеки ООН, Рада Європи, конституційний процес, конституційно-правова відповідальність, міжнародна відповідальність, міжнародне співробітництво, міжнародні стандарти прав людини, європейські стандарти прав людини.
Методичні вказівки Вивчаючи дану тему, слід виходити з того, що на сьогодні існує декілька суперечливих підходів до визначення належності України до певної правової сім`ї. Досліджуючи вплив різноманітних чинників на розвиток правової системи України слід вивчати не тільки вітчизняне законодавство, чинні кодифіковані акти тощо, але й вивчати науково-практичні коментарі до них, наукові монографії, фахові наукові публікації з відповідної тематики тощо. Результати вище вказаної самостійної роботи рекомендовано оформляти у вигляді реферативних повідомлень.
Рекомендована література: [1-10, 11, 22, 41, 42, 68, 69, 71, 78, 89, 94, 99, 104, 106, 117, 121, 134, 156, 162, 179, 181, 191] 10. САМОСТІЙНА РОБОТА СТУДЕНТА ТА МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ СТОСОВНО ТАКОЇ РОБОТИ
Самостійна робота студента передбачає:
Методичні рекомендації з організації самостійної роботи Самостійна підготовка є важливою складовою частиною навчального процесу. Вона ставить за мету успішне оволодіння студентами курсу юридичної компаративістики, вироблення у них навичок і вміння правильного застосування теоретичних положень в практичній діяльності юристів. Досягнення цієї мети потребує від студентів навичок самостійного мислення, оволодіння методами аналізу наукових проблем, методикою роботи з літературою і законодавчими матеріалами. Самостійна робота студентів при вивченні юридичної компаративістики має місце в процесі підготовки до семінарських та практичних занять, заліку при написанні рефератів, курсових робіт, доповідей і повідомлень для виступів на наукових семінарах і конференціях. Її формами являються: вивчення відповідних положень Конституції України, законів, підручників і навчальних посібників, монографічної літератури і статей, постанов пленуму Верховного Суду України, конспектів лекцій, підбір необхідних матеріалів судової та слідчої практики, запобігання злочинності. При підготовці до семінарських та практичних занять результати самостійної роботи відображаються у вигляді конспектів керівних матеріалів і рекомендованої літератури, робочих планів виступів студентів на названих заняттях, письмового вирішення задач і виконання завдань. Основою правильної організації самостійної роботи студентів являється її планування у відповідності з відведеними для цього бюджетом часу. Починати самостійне вивчення теми і її питань потрібно з роботи над керівними матеріалами. Опрацювавши рекомендовану літературу і документи, студент повинен з’ясувати задачі. В ряді випадків вивчення керівних матеріалів вимагає від студента з’ясування вміщених в них методологічних положень, що служать основою теоретичної розробки інститутів дисципліни. Після глибокого осмислення змісту керівних матеріалів, студент повинен скласти їх конспект. Як правило, конспект повинен бути невеликим по обсягу, оскільки кафедра рекомендує лише окремі сторінки підручників, що відносяться до проблем даної дисципліни, що вивчаються. Закінчивши конспектування керівних матеріалів студент вивчає рекомендовані закони. Після цього потрібно вивчити конспект лекції по даній темі, відповідні глави підручника чи навчального посібника. Завершення цієї частини самостійної роботи дозволяє студенту мати мінімум знань по темі, але недостатньо для глибокого засвоєння питань, що вивчаються. Глибоке засвоєння теоретичних аспектів теми вимагає від студента вивчення рекомендованої монографічної (додаткової) літератури і журнальних статей. Ця робота найбільш відповідає виробленню вміння самостійно мислити. Вивчаючи в складній дискусії проблеми компаративістики, усвідомлюючи їх, порівнюючи спірні питання, оцінюючи надійність і ефективність їх аргументації, студент, по-перше, отримує глибокі теоретичні знання, необхідні для юриста вищої кваліфікації, по-друге, вчиться формулювати свою позицію по теоретичним питанням, обґрунтовуючи її. Конспектування додаткової літератури не являється обов’язковим. Сума знань по темі, отриманих з названих джерел, дозволяє студенту перейти до вирішення задач і виконання завдань. Рішення викладається письмово, в робочому зошиті без переписування умови задачі. Воно повинно бути аргументованим. Самостійна робота при підготовці до екзамену і заліків не потребує конспектування і вирішення тестів і задач, являє собою повторення пройденого матеріалу. При цьому особлива увага приділяється незадовільно вивченим питанням і темам (питання організації самостійної роботи при написанні рефератів, курсових і контрольних робіт викладається в окремих методичних рекомендаціях). Роль викладача в організації самостійної роботи студентів полягає в наданні допомоги в здійсненні цієї важливої роботи і контролі за її проведенням. Надання допомоги в організації самостійної роботи має місце в процесі читання лекції, проведення семінарських та практичних знань, групових та індивідуальних консультацій. На лекціях студентам даються рекомендації методичного характеру про те, як вивчати юридичну компаративістику, яку основну та додаткову літературу, законодавчі акти, постанови пленуму Верховного Суду України потрібно опрацювати. При проведенні самостійних і практичних занять викладач звертає увагу студентів на особливу важливість вивчення певних нормативних актів і літературних джерел для засвоєння тієї чи іншої теми, конкретного питання. Важливу роль для правильної організації самостійної роботи студентів має їх особисте спілкування з викладачем в процесі індивідуальних консультацій. При особистому спілкуванні з викладачем, студент має можливість задати йому питання, почути його роз’яснення по проблемам, що його цікавлять, отримати поради по плануванню самостійної роботи, по раціональному опрацюванню правової, соціологічної, психологічної тощо літератури, по методиці зібрання матеріалу для виконання курсової роботи, реферату, наукової доповіді чи повідомлення і т.д. В цілому таке спілкування пробуджує у студента інтерес до дисципліни, розширює його наукові інтереси і часто викликає потяг до більш глибокого з’ясування теоретичних проблем даної науки шляхом заняття науково-дослідницькою роботою в науковому семінарі, проблемній групі студентів. Контроль за самостійною роботою студентів викладач здійснює на семінарських та практичних заняттях, в процесі прийняття екзамену. Але найбільш дієвою формою контролю є систематична перевірка викладачем ведення студентами конспектів лекцій і першоджерел, а також робочих зошитів. Після таких перевірок викладач дає вказівки студентам по усуненню недоліків при веденні названих зошитів. Вся робота викладача по організації самостійної роботи студентів повинна бути направлена на вироблення у них переконання про необхідність глибокого знання дисципліни, що викликано вимогами їх професійного обов’язку. Таке знання необхідно не тільки для правильної відповіді на іспиті, але й для вірного застосування в майбутній практичній діяльності.
11. Методичні рекомендації з підготовки реферативних повідомлень
Вибір теми реферативного повідомлення проводиться студентами до початку занять за узгодженням з викладачем, який проводить семінарські, практичні та інші заняття у відповідних навчальних групах. Перевагу слід віддавати питанням, які мають важливе теоретичне та практичне значення, або є найбільш складними для опанування і зв’язку з цим потребують більш широкого й детального розгляду: Мета: – більш поглиблене засвоєння студентами важливих теоретичних положень, які виносять на розгляд семінарського чи практичного заняття; зв’язок цих положень з діяльністю правоохоронних органів; – прищеплення студентам навичок самостійної роботи з нормативними матеріалами і літературними джерелами; – контроль знань студентів навчального матеріалу. Структура: Реферативне повідомлення передбачає слідуючі частини: вступ, описова частина, висновки. У вступній частині розкривається актуальність теми, перелік рекомендованої літератури. При цьому бажано витримувати слідуючу послідовність: – закони та інші нормативні акти; – навчальна, монографічна та інша література; – слідча та судова практика. В основній частині розкривається суть питання, аналізуються нормативні матеріали, точки зору вчених, які досліджували і досліджують цю проблему в даний час вказується важливість запобіжних заходів для практики, висловлюється та обґрунтовується думка студента, наводиться теоретичний матеріал та практика застосування. Висновок передбачає стисле резюме із найбільш важливих положень питання, що викладене в реферативному повідомленні. Оформлення: Реферативне повідомлення повинно бути виконане самостійно, і надруковане. Аркуші підшиваються та нумеруються. На титульному листі вказується назва роботи, прізвище виконавця, номер навчальної групи. Використану по тексту літературу необхідно вказувати у квадратних дужках із порядковою нумерацією, що зазначена в списку використаних джерел. Обсяг роботи не повинен перевищувати 8-10 сторінок формату А – 4. Методика: Перед тим, як розпочати написання реферату, необхідно вивчити літературу, передбачену планом по даній темі та рекомендовану викладачем. Методологічною основою роботи повинні бути праці по філософії та соціології права, державні документи щодо питань юридичної компаративістики. У зв’язку з тим, що в останні роки в чинне законодавство України внесено багато змін та доповнень, студентам, які готують реферативні повідомлення, необхідно обов’язково враховувати ці положення. Щоб реферат був змістовним і відповідав вимогам, які пред’являються до такого виду робіт, студенту який його виконує, важливо “схопити” суть питання, іншими словами, те головне без чого неможлива сама його постановка. Це найбільш складна і відповідальна сторона роботи, що виконується, тому вона вимагає глибокого знання того чи іншого питання. Структурно-описова частина реферативного повідомлення повинна мати слідуючий вигляд: – спочатку окреслюється суспільно-політична характеристика питання яке розглядається, його практичне значення; – аналізується нормативний матеріал (закони, укази, постанови, відомчі накази, інструкції), керівні роз’яснення Пленуму Верховного Суду України, літературні джерела: статистичні дані МВД, ГПУ, СБУ, державної судової адміністрації тощо, висвітлюється особиста думка студента відносно тієї чи іншої позиції питання, яке розглядається, чи його згода з однією із думок, висловлених в літературі. Кожна думка, незгодна з відомими точками зору має бути обґрунтована. Це означає, що студент, посилаючись на нормативний матеріал, судову та слідчу практику (з вказівкою джерела інформації) або шляхом логічних висновків повинен довести життєвість, пріоритет своєї позиції. Реферативне повідомлення може супроводжуватись з використанням ТЗН. На кожне реферативне повідомлення відводиться в середньому 10 хвилин ТЗН. Реферативне повідомлення обов’язково оцінюється викладачем.
12. МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ
Тему контрольної роботи студент вибирає самостійно з переліку тем контрольних робіт, що пропонуються в цих методичних рекомендаціях, виходячи з останньої цифри номера залікової книжки, . Перед написанням контрольної роботи необхідно скласти список літератури, яка підлягає вивченню, уважно з нею ознайомитися. Контрольна робота повинна носити самостійний характер, бути змістовною і вичерпною. Методичні завдання і вказівки до контрольних робіт призначені для студентів, магістрантів заочної форми навчання, які самостійно вивчають дисципліну «Юридична компаративістика (порівняльне правознавство)». Головними завданнями курсу «Юридична компаративістика (порівняльне правознавство)» є ознайомлення студентів з основними засадами діяльності адвокатури в Україні; формування у студентів базових знань про особливості процесуальної позиції адвоката в кримінальному, цивільному, господарському та адміністративному процесі; формування практичних вмінь і навичок вирішення типових завдань, що стоять перед адвокатом у повсякденній професійній діяльності. Контрольні роботи є важливим етапом навчального процесу при підготовці юристів-правознавців. Відповідно до учбового плану студенти заочної форми навчання виконують з даного навчального курсу письмову контрольну роботу. Виконання контрольної роботи створює можливість самостійного опанування студентами основних теоретичних положень, категорій, термінів, що використовує пропонована навчальна дисципліна, а також самостійного оволодіння основними методами наукового дослідження, розвитку самостійного теоретичного правового мислення. Контрольна робота повинна мати чітку і логічну структуру: вступ обсягом 1-1,5 сторінки формату А4, основна частина обсягом 9-10 сторінок, висновки 1,5-2 сторінки, список використаних джерел. Загальний обсяг контрольної роботи не повинен перевищувати 14-15 сторінок формату А4, не враховуючи списку літератури. У вступі обґрунтовується актуальність обраної теми, ступінь її вивчення, визначаються питання, які вимагають вирішення. Також в цій частині роботи вказується об’єкт, предмет і методологічна основа дослідження, характеризуються доктринальні джерела одержаної інформації. Основна частина контрольної роботи передбачає глибоке і всебічне розкриття сутності даної тематики, досліджуються і аналізуються основні проблеми та обґрунтовуються тенденцій розвитку і шляхів їх вирішення. Матеріал викладається відповідно до затвердженого плану контрольної роботи. Кожен з розділів залежно від обсягу викладеного матеріалу може складатись із кількох параграфів. У висновках підводяться підсумки дослідження, здійснюються теоретичні узагальнення. Зазвичай, увага акцентується на пропонованих шляхів вирішення основних проблем, що встановленні в результаті дослідження. В кінці роботи необхідно вказати список використаних у контрольній роботі джерел. Спеціальні джерела і нормативний матеріал студент підбирає самостійно. Консультацію з бібліографії можна отримати у працівників бібліотеки і викладачів кафедри. Особливу увагу слід приділити підбору нормативно-правових актів, які стосуються теми, монографій, наукових статей та інших джерел. Користуватися необхідно лише новітніми джерелами та останніми редакціями нормативних актів. Це дасть можливість уникнути використання застарілих норм і положень. Наукові джерела потрібно використовувати творчо. Пряме запозичення чужих думок без посилання на автора і просте переписування не дозволяється.
Список літератури, що використовувалися в контрольній роботі, повинен включати: - нормативно-правові акти (Конституція України, міжнародні нормативно-правові акти, закони України, підзаконні акти); - наукові праці (монографії, брошури, статті тощо); - статті в періодичні виданнях (журналах, газетах, збірниках); - інші джерела. Всі джерела розміщують в алфавітному порядку згідно діючих стандартів бібліографічного опису. Якщо в роботі використані посилання на застарілі (нечинні чи змінені) нормативно-правові акти, то така робота незараховується і підлягає переробці. Вибір теми контрольної роботи проводиться відповідно до останньої цифри номеру залікової книжки студента, про що ставиться відповідна відмітка на титульному аркуші контрольної роботи. Контрольна робота у термін, що встановлений навчальним планом, подається до навчального відділу для перевірки. Результати контрольної роботи оцінюються за чотирибальною шкалою (“відмінно”, “добре”, “задовільно”, “незадовільно”). Контрольні роботи, рівень виконання яких оцінений як незадовільний, підлягають доопрацюванню відповідно до зауважень викладача. Студенти, що не виконали контрольну роботу, або виконали її неналежним чином і не подали виправлений варіант, до заліку не допускаються.
13. ТЕМАТИКА КОНТРОЛЬНИХ РОБІТ
Варіант № 1 1. Порівняльне правознавство як метод, наука і навчальна дисципліна. 2. Основні проблеми узгодження міжнародного і національного права. 3. Правова система України: загальна характеристика, історія становлення, характеристика окремих елементів.
Варіант № 2 1. Загальна характеристика галузевих та прикладних порівняльно-правових досліджень. 2. Сучасні глобалізаційні процеси та перспективи існування і розвитку основних правових сімей. 3. Наслідки запровадження досвіду іноземних правових систем для окремих галузей права та інших елементів правової системи України.
Варіант № 3 1. Загальна характеристика проблем співвідношення та взаємодії міжнародного і національного права. 2. Сучасні процеси взаємопроникнення та взаємовпливу національних правових систем. 3. Критерій та порядок визначення меж та можливостей запровадження результатів порівняльно-правових досліджень у правову систему України.
Варіант № 4 1. Загальна характеристика порівняльно-правових досліджень національних правових систем. 2. Методики галузевих та прикладних порівняльно-правових досліджень. 3. Вплив членства у Раді Європи на розвиток правової системи України.
Варіант № 5 1. Історія та сучасний стан порівняльно-правових досліджень правових сімей. 2. Методика проведення порівняльно-правових досліджень співвідношення міжнародного та національного права. 3. Перспективи розвитку правової системи України в контексті європейських інтеграційних процесів.
Варіант № 6 1. Види об’єктів порівняльного правознавства. 2. Методика порівняльно-правового дослідження національних правових систем. 3. Потенційні можливості та перспективи запровадження окремих елементів англосаксонської правової системи у правову систему України.
Варіант № 7 1. Історія становлення та сучасний стан порівняльного правознавства. 2. Методика порівняльно-правового дослідження об’єднань правових вчень. 3. Основні наслідки запровадження результатів порівняльно-правових досліджень у правову систему України.
Варіант № 8 1. Класифікація методів пізнання, що використовуються у порівняльному правознавстві: 2. Методика порівняльно-правового дослідження окремих правових вчень. 3. Позитивні та негативні наслідки перебування України у соціалістичній правовій сім’ї. Варіант № 9 1. Види порівняльно-правових досліджень. 2. Методика визначення рівня розвинутості правового наукового знання. 3. Основні форми, напрямки та шляхи запровадження результатів порівняльно-правових досліджень у правову систему України.
Варіант № 10 1. Система забезпечення порівняльно-правових досліджень. 2. Методика проведення порівняльно-правового дослідження з окремої теми. 3. Романо-германська правова сім’я та правова система України: порівняльний аналіз.
14. ЗАВДАННЯ ДЛЯ САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ ДО ЗМІСТОВНИХ МОДУЛІВ.
ЗМІСТОВНИЙ МОДУЛЬ №1 Тема 1. Загальна характеристика порівняльного правознавства
Мета самостійної роботи – ознайомлення із загальними теоретичними засадами порівняльного правознавства; з’ясування історії становлення та сучасного стану порівняльного правознавства як науки і як навчальної дисципліни. Питання:
Сутність порівняльного правознавства, об’єкт і предмет вивчення порівняльного правознавства, компаративізм, порівняльна юриспруденція, порівняльне право, правова реальність, правова сім’я, правова система, правове вчення, національне законодавство, галузі, підгалузі, інститути права і законодавства, правові норми, юридична техніка, пізнавальна, евристична, прогнозна, методологічна, практично-прикладна, ідеологічно-виховна функції порівняльного правознавства.
Рекомендована література: [1-10, 22, 27, 32, 33, 35, 39, 41, 45, 57, 83, 91, 112, 134, 167]
Тема 2. Методологія та методика порівняльно-правових досліджень Мета самостійної роботи – загальне ознайомлення з методологією, методикою, системою забезпечення та видами порівняльно-правових досліджень; формування початкових навичок практичного використання окремих методів порівняльно-правових досліджень. Питання: Основні підходи до розуміння методології порівняльного правознавства. Класифікація методів пізнання, що використовуються у порівняльному правознавстві:
Методика проведення порівняльно-правового дослідження. Організаційне забезпечення порівняльно-правових досліджень. Інформаційне забезпечення порівняльно-правових досліджень. Фінансове та матеріально-технічне забезпечення порівняльно-правових досліджень. Види порівняльно-правових досліджень. Основні методичні правила проведення порівняльно-правового дослідження типових об’єктів порівняльного правознавства. Мета та шляхи використання результатів порівняльно-правових досліджень . Загальна організація і система забезпечення порівняльно-правових досліджень. Організація і проведення дослідження з окремої теми. Способи (форми, види) оформлення здобутих результатів дослідження. Основні поняття і терміни Методологія та методика порівняльно-правового дослідження; матеріалізм, ідеалізм та синергетичний підхід, діалектика та метафізика, порівняльний метод; формально-логічний, соціологічний, історичний, структурно-функціональний методи наукового пізнання; діахронне і синхронне порівняння; бінарне і мультипорівняння; внутрішнє і зовнішнє порівняння; макро-, мікро- та інституціональне порівняння; нормативне та інституціональне порівняння.
Методичні рекомендації: 1. визначити особливості формально-юридичного та юридико-соціального підходів до методології, вибору та аналізу об’єктів порівняльно-правових досліджень; 2. визначити типові джерела інформації, необхідні для проведення порівняльно-правового дослідження основних об’єктів порівняльного правознавства; 3. підготувати орієнтовну схему проведення порівняльно-правового дослідження (вибір об’єкта дослідження здійснюється самостійно).
Рекомендована література: [1-10, 17, 22, 31, 47, 56, 59, 66, 71, 89, 92, 102, 118, 143]
Тема 3. Порівняльно-правові дослідження сучасних правових вчень Загальна характеристика об’єднань правових вчень. Критерії класифікації правових систем наукових знань. Критерії порівняння або об’єднання правових систем наукових знань. Класифікація об’єднань правових вчень. Значення та можливості порівняльно-правових досліджень правових вчень.
Методичні рекомендації: - визначити різницю між системою правових знань та реальними державно-правовими явищами; - навести приклади кожного виду правових вчень (загальнотеоретичні та галузеві; теологічні і світські; засновані на найпоширеніших ідеологіях; ідеалістичні і матеріалістичні тощо); - скласти орієнтовну схему проведення порівняльно-правового дослідження окремих правових вчень або об’єднань правових вчень (за власним вибором).
Рекомендована література: [1-10, 17, 26, 27, 47, 68, 85, 99, 118, 123, 143, 167, 189]
Тема 4. Порівняльно-правові дослідження сучасних правових сімей та правових систем окремих країн Історичні шляхи виникнення і розвитку порівняльно-правових досліджень правових сімей. Джерела права в мусульманській правовій сім’ї. Традиційна правова сім’я: історія становлення та перспективи розвитку. Змішана правова сім’я: сутність, причини виникнення, перспективи розвитку. Сучасні глобалізаційні процеси та перспективи існування і розвитку основних правових сімей. Основні напрямки і форми погодженого правового розвитку різних країн. Основні юридичні засоби, які використовуються при проведенні дослідження процесів зближення, гармонізації та уніфікації національного законодавства різних країн. Модельні законодавчі акти. Уніфікація правових норм. Сутність та основні форми міжнародно-правової допомоги. Правове співробітництво: сутність, форми.
Методичні рекомендації - провести порівняльно-правовий аналіз критеріїв, за якими правові системи об’єднуються у правові сім’ї; - провести порівняльно-правовий аналіз правових систем країни англосаксонської правової сім’ї та країни романо-германської правової сім’ї (країни обираються самостійно); - провести порівняльний аналіз правової системи України та правових систем країн основних правових сімей сучасності (країни обираються самостійно). - визначити співвідношення понять правова система, система права і система законодавства, їх структуру і функції; - визначити сутність та методологію системного підходу, основні положення принципу системності, етапи здійснення системного дослідження, основні категорії, які використовуються у системному дослідженні; - визначити перелік основних юридичних засобів, які використовуються при проведенні досліджень процесів зближення, гармонізації та уніфікації національного законодавства різних країн.
Рекомендована література: [1-10, 13, 18, 19, 22, 29, 33, 37, 40, 45, 52, 55, 63, 74, 82, 91, 114, 119, 121, 127, 131, 149, 152, 162, 173, 185]
Тестові завдання до змістовного модулю №1 1. Порівняльне правознавство як наука виникло: а)в Античну добу; б) в епоху Середньовіччя; в)в період Відродження; г) в добу Просвітництва; д) в Новий час; є) в Новітню епоху; е)усі відповіді правильні; ж)жодної правильної відповіді.
2. До об’єктів порівняльного правознавства відносяться: а) англосаксонська правова сім’я; б) методологічні проблеми порівняння у праві; в) українське законодавство; г) теорія порівняльно-правового методу; д) Цивільний кодекс України; є) правова система Індонезії; е) усі відповіді правильні; ж) жодної правильної відповіді.
3. Порівняльне правознавство – це: а) сукупність об’єктивних закономірностей виникнення, функціонування та розвитку правових систем сучасності; б) наукові засоби і інструменти вивчення правових явищ, завдяки застосуванню яких стає можливим виявити загальне, особливе та окреме в правових системах; в) сукупність загальновизнаних і перевірених знань про загальні закономірності виникнення, функціонування і розвитку правових систем сучасності та окремих їх елементів; г) наукові засоби і інструменти вивчення національного законодавства відповідної країни; д) сукупність знань про загальні закономірності виникнення, функціонування і розвитку різних явищ об’єктивної дійсності; є) сукупність наукових знань (теорій, гіпотез, концепцій тощо) про правові системи сучасності у їх виникненні, функціонуванні, розвитку, взаємопроникненні та взаємовпливі; е) усі відповіді правильні; ж) жодної правильної відповіді.
4. До функцій порівняльного правознавства відносяться: а) виявлення і формулювання невідомих раніше закономірностей виникнення, функціонування і розвитку різних правових систем; б) дослідження всіх явищ об’єктивної дійсності у їх взаємопроникненні та взаємовпливі; в) наукове прогнозування шляхів подальшого розвитку правових систем; г) уніфікація національних правових систем згідно міжнародних стандартів; д) підвищення якості законодавчого процесу за допомогою використання іноземного досвіду; є) забезпечення практиків науковими знаннями про функціонування і розвиток всіх явищ об’єктивної дійсності; е) усі відповіді правильні; ж) жодної правильної відповіді.
5. Порівняльне правознавство як метод наукового пізнання виникло: а) в Античну добу; б) в епоху Середньовіччя; в) в період Відродження; г)в добу Просвітництва; д) в Новий час; є) в Новітню епоху; е) усі відповіді правильні; ж) жодної правильної відповіді.
6. Результати порівняльно-правових досліджень використовуються у діяльності: а) Верховного Суду України; б) Верховної Ради України; в) суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності; г) адвокатури України; д) Міністерства юстиції України; є) Міністерства освіти і науки України; е) усі відповіді правильні; ж) жодної правильної відповіді.
7. Порівняльне правознавство ґрунтується на принципах: а) врівноваженості; б) колегіальності; в) метафізичності; г) кордоцентризму; д) атеїзму; є) евристичності; е) усі відповіді правильні; жодної правильної відповіді.
8. Науковці відносять порівняльне правознавство до групи: а) історичних юридичних наук; б) загальнотеоретичних юридичних наук; в) галузевих юридичних наук; г) юридичних наук, що вивчають організацію і функціонування органів державної влади і місцевого самоврядування; д) юридичних наук, що вивчають зарубіжні державу і право; є) юридичних наук, що використовують знання неюридичних наук; е) усі відповіді правильні; ж) жодної правильної відповіді.
9. Результати порівняльно-правових досліджень сучасних правових систем Великобританії та США входять до змісту: а) вертикального порівняльного правознавства; б) горизонтального порівняльного правознавства; в) загального порівняльного правознавства; г) спеціального порівняльного правознавства; д) наукознавчої частини порівняльного правознавства; є) методологічної частини порівняльного правознавства; е) усі відповіді правильні; ж) жодної правильної відповіді.
10. Сучасний етап розвитку порівняльного правознавства характеризується: а) розширенням предмету порівняльного правознавства; б) уточненням понятійно-категоріального апарату; в) вдосконаленням методологічного апарату; г) розширенням меж застосування результатів порівняльно-правових досліджень; д) визначенням місця порівняльного правознавства в системі юридичних наук; є) розширенням кола об’єктів, що досліджуються; е) усі відповіді правильні; ж) жодної правильної відповіді.
11. Зростання ролі порівняльного правознавства у вітчизняній юридичній науці і практиці пов’язане із: а) розпадом СРСР; б) інтенсифікацією світових глобалізацій них процесів; в) формуванням української національної правової системи; г) курсом України на вступ до СОТ; д) необхідністю міжнародного правового співробітництва; є) проголошеним Україною курсом на приєднання до європейських інтеграційних процесів; е) усі відповіді правильні; ж) жодної правильної відповіді. 12. Результати порівняльно-правових досліджень сучасного податкового законодавства України і Російської федерації є частиною змісту: а) горизонтального порівняльного правознавства; б) вертикального порівняльного правознавства; в) загального порівняльного правознавства; г) спеціального порівняльного правознавства; д) порівняльного правознавства у сфері приватного права; є) порівняльного правознавства у сфері публічного права; е) усі відповіді правильні; ж) жодної правильної відповіді.
13. Порівняльні дослідження організації та функціонування державних інститутів як окремих явищ державно-правової дійсності здійснюються у межах: а) порівняльного правознавства; б) юридичної компаративістики; в) порівняльної юриспруденції; г) порівняльного державознавства; д) порівняльного права; є) правової компаративістики; е) усі відповіді правильні; ж) жодної правильної відповіді.
14. Порівняльне правознавство збагачує методологічний інструментарій: а) загальнотеоретичних юридичних наук; б) історико-правових наук; в) галузевих юридичних наук; г) юридичних наук про державне будівництво і функціонування державних органів; д) міжнародного приватного права; є) міжнародного публічного права; е) усі відповіді правильні; ж) жодної правильної відповіді.
ЗМІСТОВНИЙ МОДУЛЬ №2 Тема 5. Порівняльно-правові дослідження міжнародного права і національного права окремої країни Міжнародне право та процеси створення світового правопорядку. Реалізація норм міжнародного права у національному праві. Форми та проблеми процесу узгодження міжнародного права і національних правових систем. Формально-юридичні показники, за якими здійснюється дослідження співвідношення міжнародних та національних нормативно-правових актів. Юридико-змістовні (юридико-соціальні) показники, за якими здійснюється дослідження співвідношення міжнародних та національних нормативно-правових актів.
Методичні рекомендації: - визначити мету та основні теми проведення порівняльно-правових досліджень міжнародного та національного права; - визначити показники, за якими здійснюється дослідження співвідношення міжнародних та національних нормативно-правових актів. - визначити показники, за якими здійснюється оцінка результатів порівняльно-правових досліджень міжнародного та національного права.
Рекомендована література: [1-10, 22, 23, 24, 25, 36, 38, 58, 64, 77, 81, 97, 102, 114, 118, 129, 137, 167, 173, 182]
Тема 6. Галузеві та прикладні порівняльно-правові дослідження Співвідношення галузевих та прикладних порівняльно-правових досліджень із порівняльно-правовими дослідженнями правових сімей та правових систем. Порівняльно-правові дослідження у конституційному та цивільному праві: загальна характеристика, методики, об’єкти, результати. Порівняльно-правові дослідження систем адвокатури різних країн: загальна характеристика, методики, об’єкти, результати.
Методичні рекомендації: - визначити спільні та відмінні риси галузевих та прикладних порівняльно-правових досліджень та їх окремих структурних елементів (за власним вибором); - визначити механізми конкретизації та адаптації методології та методики порівняльного правознавства до особливостей галузевих та прикладних порівняльно-правових досліджень.
Рекомендована література: [1-10, 12, 14, 16, 28, 48, 50, 57, 68, 74, 89, 94, 100, 117, 127, 131, 146, 157, 162, 173, 186, 190]
Тема 7. Використання результатів порівняльно-правових досліджень у правовій системі України Позитивні та негативні наслідки перебування України у соціалістичній правовій сім’ї. Критерій та порядок визначення меж та можливостей запровадження результатів порівняльно-правових досліджень у правову систему України. Наслідки запровадження досвіду іноземних правових систем для окремих галузей права та інших елементів правової системи України.
Методичні рекомендації: - з’ясувати наявність яких факторів, обумовлює доцільність та необхідність проведення порівняльно-правових досліджень з метою подальшого запровадження їх результатів у правову систему України; - з’ясувати можливості та потенційні наслідки запровадження у правову систему України правового прецеденту та правової доктрини як форм права. Рекомендована література: [1-10, 11, 22, 41, 42, 68, 69, 71, 78, 89, 94, 99, 104, 106, 117, 121, 134, 156, 162, 179, 181, 191]
Тестові завдання до змістовного модулю №2 1. Вчення про структуру, логіку організації, методи та засоби діяльності в різних галузях науки – це: а) методологія порівняльного правознавства; б) методика порівняльного правознавства; в) методологія науки; г) методика наукового пізнання; д) філософія науки; є) філософія права; е) усі відповіді правильні; ж) жодної правильної відповіді.
2. В результаті застосування порівняльно-правового методу здобуваються знання про: а) схожість та розбіжність правових явищ, що досліджуються; б) причини сталості чи повторюваності певних рис об’єктів що досліджуються; в) загальні і специфічні риси правових явищ, що досліджуються; г) кількісні характеристики правових явищ, що досліджуються; д) структуру об’єктів, що досліджуються; є) фактичну поведінку людей в державно-правовій сфері різних країн; е)усі відповіді правильні; ж) жодної правильної відповіді.
3. В систему організаційного забезпечення порівняльно-правових досліджень входять: а)Українська правнича фундація; б) Вісник Академії правових наук України; в) Національна юридична академія ім. Ярослава Мудрого; г) Національна бібліотека України ім. В.І. Вернадського; д) Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України; є) Інститут законодавства при Верховній Раді України; е) усі відповіді правильні; ж) жодної правильної відповіді.
4. Порівняльно-правове дослідження сучасних правових систем Франції та Німеччини можна класифікувати як: а) діахронне порівняння; б) синхронне порівняння; в) бінарне порівняння; г) мультипорівняння; д) мікропорівняння; є) макропорівняння; е) усі відповіді правильні; ж) жодної правильної відповіді.
5. Методологія порівняльного правознавства – це: а) сукупність принципів, методів, засобів пізнання; б) сукупність способів конкретного застосування діалектичного методу в дослідженні держави і права; в) вчення про структуру, логіку організації, методи та засоби діяльності в різних галузях науки; г) сукупність способів та засобів вивчення структури державно-правових явищ; д) сукупність способів, засобів, методів наукового пізнання державно-правових явищ, серед яких порівняльно-правовий метод є домінуючим; є) порівняьлно-правовий метод наукового пізнання; е) усі відповіді правильні; ж) жодної правильної відповіді.
6. До соціологічних методів пізнання відносять: а) моделювання; б) класифікацію; в) екстраполяцію; г) синтез; д) конкретизацію; є) дедукцію; е) усі відповіді правильні; ж) жодної правильної відповіді.
7. Порівняльно-правове дослідження сучасного виборчого законодавства Білорусі, Казахстану та Російської федерації можна класифікувати як: а) внутрішнє порівняння; б) зовнішнє порівняння; в) нормативне порівняння; г) функціональне порівняння; д) інституціональне порівняння; є) мікропорівняння; е) усі відповіді правильні; ж) жодної правильної відповіді.
8. До логічних методів пізнання відносять: а) аналіз; б) індукцію; в) абстрагування; г) синтез; д) дедукцію; є) екстраполяцію; е) усі відповіді правильні; ж) жодної правильної відповіді.
9. Функціональне порівняння характеризується: а) дослідженням правових засобів вирішення однакових соціальних проблем різними правовими системами; б) дослідженням схожих за структурою правових норм чи законодавчих актів; в) обранням для порівняння нормативних актів різних країн зі схожою термінологією; г) обранням для порівняння нормативних актів різних країн, що мають спільну мету правового регулювання; д) обранням для порівняння лише тих нормативних актів, що були прийнятими чи чинними приблизно в однаковий проміжок часу; є) обранням для порівняння лише тих правових засобів, що характерні для країн, що входять до однієї правової сім’ї; е) усі відповіді правильні; ж) жодної правильної відповіді.
10. Результати порівняльно-правового дослідження можуть бути оформлені у вигляді: а) інформаційного огляду; б) порівняльної таблиці; в) законопроекту; г) наукової статті; д) наукової монографії; є) критичних зауважень; е) усі відповіді правильні; ж) жодної правильної відповіді.
11. До стадій порівняльно-правового дослідження законодавства відносяться: а) збирання необхідних нормативно-правових актів різних країн; б) якісна оцінка порівнюваних нормативно-правових рішень з точки зору їх відповідності потребам практики тощо; в) оцінювання порівнюваних нормативно-правових рішень з точки зору їх конституційності, законності тощо; г) підготовка підсумкових документів; д) захист на підставі здійсненого дослідження дисертаційної роботи; є) обговорення (якщо це доцільно) підсумкових документів і рекомендацій у зацікавлених установах і організаціях; е) усі відповіді правильні; ж) жодної правильної відповіді.
12. Серед принципів організації та проведення наукового дослідження вирізняють: а) принцип змагальності; б) принцип рівнозначності; в) принцип автентичності; г) принцип хронологічності; д) принцип конкретності; є) принцип об’єктивності; е) усі відповіді правильні; ж) жодної правильної відповіді.
13. До основних законів діалектики належать: а) закон боротьби і єдності протилежностей; б) закон усунення суперечностей; в) закон перетворення ідей в матерію; г) закон переходу кількості в якість; д) закон перетворення матерії в ідею; є) закон заперечення заперечення; е) усі відповіді правильні; ж) жодної правильної відповіді.
14. До загальнонаукових методів пізнання відносять: а) синергетичний метод; б) логічний метод; в) соціологічний метод; г) структурно-функціональний метод; д) статистичний метод; є) діалектичний метод; е) усі відповіді правильні; ж) жодної правильної відповіді.
15. За критерієм правового стилю розрізняють такі правові сім`ї: а) романо-германську; б) далекосхідну; в) англосаксонську; г) романську; д) індуську; є) загальну; е) усі відповіді правильні; ж) жодної правильної відповіді. 16. Певна сукупність правових систем, об’єднаних спільністю історичного формування, структури права, його джерел тощо – це: а) правова сім`я; б) сім`я правових систем; в) правове коло; г) форма правових систем; д) структурна спільність; є) правова система; е) усі відповіді правильні; ж) жодної правильної відповіді.
17. Процеси зближення романо-германської і англосаксонської правових систем позначаються терміном: а) екстраполяція; б) уніфікація; в) конвергенція; г) ротація; д) міграція; є) імплементація; е) усі відповіді правильні; ж) жодної правильної відповіді.
18. До основних особливостей романо-германської правової сімї можна віднести: а) абстрактний характер норм права; б) казуальний характер норм права; в) домінування правового прецеденту як джерела права; г) домінування нормативно-правового акту як джерела права; д) поділ права на публічне і приватне право; є) поділ права на загальне право та право справедливості; е) усі відповіді правильні; ж) жодної правильної відповіді.
15. ТЕСТОВІ ЗАВДАННЯ ДЛЯ ПІДСУМКОВИХ КОНТРОЛІВ
1. Який із методів не є загальнонауковим? 1) історичний; 2) логічний; 3) юридико-технічний;
2. Східний шлях виникнення правової системи по-іншому ще називають: 1) європейський; 2) азіатський; 3) єгипетський;
3. Особистісний підхід до типізації держав заснований на: 1) марксистському вченні про зміну суспільно-економічних формацій; 2) класифікації проявів особистості в державі; 3) ступені економічної, соціальної, політичної та духовної (культурної) свободи особистості;
4. Суть онтологічної функції юридичної компаративістики полягає у: 1) пізнанні та поясненні державно-правових явищ; 2) теоретичному підґрунті для інших юридичних наук; 3) створенні різноманітних теорій, концепцій, підходів до вивчення державно-правових явищ;
5. Що не є ознакою авторитарного державного режиму? 1) у діяльності органів політичної влади переважають методи командування, диктату; 2) виконавчі органи наділені широкими законодавчими повноваженнями; 3) обмежені громадянські, політичні та особисті права і свободи, юридичні гарантії їх забезпечення;
6. Суть навчальної функції юридичної компаративістики полягає у: 1) пізнанні та поясненні державно-правових явищ; 2) теоретичному підґрунті для інших юридичних наук; 3) створенні різноманітних теорій, концепцій, підходів до вивчення державно-правових явищ;
7. До галузевих юридичних наук належить: 1) теорія держави і права; 2) кримінальне право; 3) криміналістика;
8. До ознак первісних звичаїв не належали такі: 1) виражали волю всього суспільства; 2) не зафіксовані в текстах; 3) не відрізняють прав від обов’язків;
9. Суть системотворчої функції юридичної компаративістики полягає у: 1) пізнанні та поясненні державно-правових явищ; 2) теоретичному підґрунті для інших юридичних наук; 3) створенні різноманітних теорій, концепцій, підходів до вивчення державно-правових явищ;
10. Суть методологічної функції юридичної компаративістики полягає у: 1) пізнанні та поясненні державно-правових явищ; 2) формуванні теоретичного підґрунтя для інших юридичних наук; 3) створенні різноманітних теорій, концепцій, підходів до вивчення державно-правових явищ;
11. Сукупність держав, що мають схожі загальні ознаки, що проявляються в єдності закономірностей і тенденцій розвитку, ґрунтуються на однакових економічних відносинах, однаковому поєднанні загальносоціального і вузькогрупового аспектів їх сутності, аналогічному рівні культурно-духовного розвитку, - це: 1) федерація; 2) конфедерація; 3) монархія;
12. Предметом вивчення спеціально-прикладних юридичних наук є: 1) можливості використання знань неюридичного характеру в процесі вирішення конкретних юридичних справ; 2) можливості використання спеціальних знань юридичними дисциплінами; 3) взаємозв’язок юридичної практики і теорії;
13. Юридична компаративістика не є наукою: 1) суспільною; 2) юридичною; 3) галузевою;
14. Суть ідеологічної функції юридичної компаративістики полягає у: 1) пізнанні та поясненні державно-правових явищ; 2) створенні теоретичного підґрунтя для інших юридичних наук; 3) створенні різноманітних теорій, концепцій, підходів до вивчення державно-правових явищ;
15. Який із методів не є філософсько-світоглядним? 1) структурний; 2) діалектичний; 3) метафізичний;
16. Соціологічний метод у юридичної компаративістики полягає у: 1) дослідженні держави права не на рівні абстрактних категорій, а на підставі конкретних соціальних фактів; 2) дослідженні держави і права як узагальнених категорій; 3) дослідженні держави і права та інших державно-правових явищ; 17. Якому філософсько-світоглядному методові відповідає метод тлумачення? 1) герменевтичному; 2) метафізичному; 3) синергетичному;
18. У якому методі застосовуються такі прийоми, як індукція, дедукція, аналіз, синтез? 1) метафізичному; 2) синергетичному; 3) лінгвістичному;
19. Що не є предметом вивчення юридичної компаративістики? 1) закономірності виникнення держави і права; 2) правова свідомість; 3) символіка держави
20. Поняття “державний режим” є синонімом із поняттям: 1) демократичний режим; 2) тоталітарний режим; 3) авторитарний режим;
21. Юридична компаративістика вивчає: 1) загальні закономірності функціонування організму громадян; 2) загальні закономірності розвитку людини як біологічного виду; 3) загальні закономірності історичного розвитку правових систем;
22. Легітимна держава – це та, у якій: 1) панує режим революційної законності; 2) влада здобута незаконним шляхом; 3) набута влада визнана законною з боку населення країни і міжнародного співтовариства;
23. Суб’єктивне право в романо-германській правовій сім`ї – це: 1) право суб’єкта на існування; 2) право суб’єкта видавати норми права; 3) визначена і забезпечена законом і державою вид і міра можливої поведінки певного суб’єкта права;
24. Єдиним органом законодавчої влади в Україні є: 1) Президент; 2) уряд; 3) парламент;
25. Сукупний зв’язок партій, що діють у межах своїх програм і статутів та ведуть боротьбу за державну владу, – це: 1) політична система; 2) коаліція; 3) опозиція;
26. Хто має право прийняття законів: 1) Верховна Рада України і народ України шляхом референдуму; 2) Верховний Суд України і Вищий Адміністративний суд України; 3) Президент України; 4) Кабінет Міністрів України; 5) Верховна рада Автономної республіки Крим;
27. Коли була створена Організація Об’єднаних Націй? 1) 1948 р.; 2) 1945 р.; 3) 1628 р.; 4) 1776 р.;
28. Вкажіть серед названих орган конституційної юрисдикції в Україні: 1) Конституційний Суд; 2) Конституційна Асамблея; 3) Верховний Суд; 4) суди загальної юрисдикції; 5) спеціалізовані суди.
29. Який нормативний документ уперше задекларував соціальну спрямованість України? 1) Конституційний договір між Верховною Радою і Президентом України від 8 липня 1995 р.; 2) Конституція України 1996 р.; 3) Кримінальний Кодекс України 2001 р.;
30. Коли вперше вчені почали говорити про проблему поділу влади? 1) у період переходу від феодалізму до капіталізму; 2) у період античності; 3) у ХХ столітті; 4) у ХІХ столітті; 5) у ХХІ столітті.
31. Основні права людства – це: 1) певні можливості людини, які необхідні для її існування та розвитку в конкретних історичних умовах; 2) певні обов’язки людини, по відношенню до держави; 3) певні обов’язки держави, по відношенню до людини; 4) певні можливості людей, які необхідні для їхнього існування та розвитку як суб’єктів світової історії; 5) певні обов’язки суспільства.
32. Що вважають найпершим збірником прав людини? 1) Декларацію прав дитини; 2) Петиція про права; 3) Білль про права; 4) Велику хартію вольностей; 5) Загальну декларацію прав людини.
33. Успадковані органи влади можливі: 1) у республіці; 2) у федерації; 3) у монархії; 4) у парламентській республіці; 5) у співдружності.
34. Політичний плюралізм характерний для 1) авторитарної держави; 2) інформаційного суспільства; 3) технократії;
35. Сукупність правових норм, які регулюють відносини романо-германській правовій сім`ї у сфері загальнодержавного, сукупного інтересу громадян, – це: 1) суб’єктивне право; 2) матеріальне право; 3) публічне право;
36. В межах якого типу праворозуміння право трактують як систему юридичних норм, встановлених та забезпечених державою: 1) юридичний позитивізм; 2) соціологічна юриспруденція; 3) психологічна юриспруденція; 4) інтегративна юриспруденція; 5) інструментальна юриспруденція.
37. Сукупність національних правових систем держав, які мають спільні риси, що проявляються в єдності закономірностей і тенденцій розвитку, домінуючих форм (джерел) і принципів права, систем права і систем законодавства, організації правових установ, подібності правових категорій і понять, - це: 1) тип системи права; 2) тип системи законодавства; 3) тип правової системи; 4) тип національного законодавства; 5) тип правової норми.
38. Конкретно історичний, реально існуючий комплекс взаємозалежних юридичних засобів і явищ держави – це: 1) правова система; 2) система права; 3) система законодавства; 4) система норм права; 5) соціальна система.
39. Що не є ознакою романо-германського типу правових систем: 1) домінування нормативно-правового акта як форми (джерела) права; 2) поділ системи права на дві підсистеми – публічну і приватну; 3) відсутність класифікації галузей права; 4) диференціація галузей права; 5) кодифікація галузей права.
40. У відповіді під яким номером правильно названо інститут права України: 1) цивільне право; 2) економічне право; 3) право власності; 4) конституційне право; 5) сімейне право.
41. Що не входить в англо-американський тип правової системи: 1) англійське загальне право; 2) американське право. 3) європейське загальне право; 4) європейське право; 5) позаєвропейське загальне право. 42. Яка із названих країн не входить до романо-германського типу правових систем: 1) Італія, 2) Франція, 3) Іспанія, 4) Австрія, 5) Австралія.
43. До галузей публічного прав не належить: 1) конституційне, 2) кримінальне, 3) адміністративне, 4) фінансове, 5) цивільне.
44. Яка із названих країн не входить до англоамериканського типу правових систем: 1) Північна Ірландія, 2) Канада, 3) Австралія, 4) Нова Зеландія, 5) Австрія.
45. Що не входить до основних джерел права англо-американської правової сім`ї: 1) нормативно-правовий акт; 2) нормативно-правовий договір; 3) правова вказівка; 4) правовий прецедент; 5) правовий звичай.
46. Що не є ознакою романо-германського типу правових систем: 1) домінування нормативно-правового акта як форми (джерела) права; 2) поділ системи права на дві підсистеми – публічну і приватну; 3) відсутність класифікації галузей права; 4) диференціація галузей права; 5) кодифікація галузей права.
47. Що не входить в англо-американський тип правової системи: 1) англійське загальне право; 2) американське право. 3) європейське загальне право; 4) європейське право; 5) позаєвропейське загальне право.
48. Сучасне право США ділиться на: 1) загальне право і право справедливості; 2) загальне і спеціальне право; 3) загальне і процесуальне; 4) право справедливості і право рівності; 5) прицидентне і державне право.
49. Сукупність національних правових систем держав, які мають спільні риси, що проявляються в єдності закономірностей і тенденцій розвитку, домінуючих форм (джерел) і принципів права, систем права і систем законодавства, організації правових установ, подібності правових категорій і понять, - це: 1) тип системи права; 2) тип системи законодавства; 3) тип правової системи; 4) тип національного законодавства; 5) тип правової норми.
50. Що не є ознакою правового прецеденту: 1) створюється суб’єктом, спеціально уповноваженим на правотворення; 2) містить норму права та принципи права; 3) є формально-обов’язковим до виконання в Україні; 4) має письмову зовнішню форму виразу; 5) є більш близьким до юридичної практики.
51. Що не є ознакою романо-германського типу правових систем: 1) домінування нормативно-правового акта як форми (джерела) права; 2) поділ системи права на дві підсистеми – публічну і приватну; 3) відсутність класифікації галузей права; 4) диференціація галузей права; 5) кодифікація галузей права.
52. До галузей публічного права не належить: 1) конституційне, 2) кримінальне, 3) адміністративне, 4) фінансове, 5) цивільне.
53. Яка із названих країн не входить до романо-германського типу правових систем: 1) Італія, 2) Франція, 3) Іспанія, 4) Австрія, 5) Австралія.
54. Конкретно історичний, реально існуючий комплекс взаємозалежних юридичних засобів і явищ держави – це: 1) правова система; 2) система права; 3) система законодавства; 4) система норм права; 5) соціальна система.
55. Письмове або усне рішення судового або адміністративного органу, яке стало нормою, еталоном, зразком (правилом поведінки) при розгляді всіх подібних справ надалі, - це: 1) нормативно-правовий акт; 2) нормативно-правовий договір; 3) правовий прецедент; 4) правовий звичай; 5) всі вищенаведені відповіді правильні.
56. Що не належить до критеріїв, що визначають класифікацію правових систем світу: 1) спільність історичних коренів виникнення і подальшого розвитку; 2) спільність основного юридичного джерела права (форми права); 3) спільність принципів регулювання суспільних відносин; 4) єдність юридичної техніки; 5) єдність історичного періоду виникнення.
57. Який тип правової системи не існує: 1) англо-американський;2) гібридний;3) релігійно-традиційний;4) сімейно-родинний;5) звичаєво-общинний.
58. Що не входить в англо-американський тип правової системи: 1) англійське загальне право; 2) американське право. 3) європейське загальне право; 4) європейське право; 5) позаєвропейське загальне право.
59. Сукупність національних правових систем держав, які мають спільні риси, що проявляються в єдності закономірностей і тенденцій розвитку, домінуючих форм (джерел) і принципів права, систем права і систем законодавства, організації правових установ, подібності правових категорій і понять, - це: 1) тип системи права; 2) тип системи законодавства; 3) тип правової системи; 4) тип національного законодавства; 5) тип правової норми.
60. Прогалина у праві – це: 1) повна відсутність в діючому законодавстві необхідних юридичних норм 2) повна або часткова відсутність нормативно-правової регламентації певної групи суспільних відносин у сфері правового регулювання; 3) суспільні відносини, що вимагають врегулювання 4) правові норми, що втратили своє значення 5) застарілі нормативно-правові акти.
61. Аналогія закону – це: 1) вирішення конкретної справи на основі правової норми, що регулює схожі суспільні відносини 2) вирішення конкретної юридичної справи судовим або адміністративним органом, яке стало обов’язковим для вирішення подібних справ в майбутньому 3) заміна одного закону іншим 4) порівняння законів 5) застарілі нормативно-правові акти.
16. орієнтований перелік питаньдля пІдготовки до заліку
1. Юридична компаративістика (порівняльне правознавство) навчально – методичний комплекс / О.Л. Слюсаренко, Т.І. Ковальова – К.:ВНЗ «Національна академія управління», 2013. – 139 с.
Структурними частинами навчально-методичного комплексу є: 1. Програма навчальної дисципліни. 2. Робоча програма, до якої входять: 2.1. Опорний конспект лекцій (окрема папка); 2.2. Методичні рекомендації та завдання для практичних і семінарських занять; 2.3. Тестові завдання; 2.4. Екзаменаційні та залікові білети (окрема папка); 2.5. Пакет контрольних завдань для комплексної перевірки знань (окрема папка); 2.6. Пакет контрольних завдань для заміру залишкових знань (окрема папка); 2.7. Методичні рекомендації та тематика з написання курсових робіт; 2.8. Методичні вказівки та контрольні роботи для студентів заочної форми навчання.
20. СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
Нормативно-правові акти
Підручники та посібники
Монографії
Автореферати дисертацій
Наукові статті
Інформаційні джерела правової інформації на електронних носіях та В Інтернеті
1. Електронні бази законодавства України: Інфодиск: „Законодавство Украины” (нормативно-правова база українською мовою – понад 80 000 документів); ЛИГА: ЗАКОН; Нормативні акти України (НАУ); Парус-Консультант; Юрист + Закон. 2. Верховна Рада України − http:// www.rada.gov.ua ; http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi 3. Президент України − http:// www.president.gov.ua 4. Кабінет Міністрів України − http:// www.kmu.gov.ua 5. Конституційний суд України − http:// www.ccu.gov.ua 6. Верховний суд України − http:// www.scourt.gov.ua 7. Вищий адміністративний суд України - http:// www.vasu.gov.ua 8. Уповноважений Верховної Ради України з прав людини − http:// www.ombudsman.kiev.ua 9. Міністерство освіти і науки України − http:// www.mon.gov.ua 10. Міністерство праці та соціальної політики України − http:// www.mlsp.gov.ua 11. МОП − http:// www.ilo.org. 12. Рада Європи − http:// www.coe.int 13. Права людини − http:// www.humanrights.coe.int 14. Європейський суд з прав людини − http:// www.echr.coe.int 15. Український портал практики Європейського суду з прав людини − 16. Європейська соціальна хартія − http:// www.chartesociale.coe.int 17. Європейський Союз − http:// europa.eu.int/index-en.htm 18. База законодавства ЄС - EUR-Lex − http:// europa.eu.int/eur-lex/ 19. Богомольний Б.Р. Медицина екстремальних ситуацій [Електронний ресурс ] : [навч. Посіб.для студ. Мед. Вузів III-IV рівнів акредитації] Б.Р. Богомольний, В.В. Кононенко, П.М. Чуєв.- Електрон. Дані. – Одес. мед університет, 2001. – 1 електрон. опт. диск (CD-R); 12 см. – (Бібліотека студента – медика = Medical students lsbrary : започати. 1999р.).- Систем. Вимоги: Pentium ; 32 Mb RAM ; Windows 95, 98, 2000, XP ; MS Word 97-2000.- Назва з екрана. – На контейнері назва сер. Парал. Укр.., англ. - ISBN 966-573-216-1.
____________________________________________________________
03151, Україна, м.Київ, вул. Вінницька, 10 Телефон (044) 246-24-46; Тел/факс (044) 246-24-40 E-mail: nam@nam.kiev.ua Інтернет: www.nam.kiev.ua
Навчально-методичне видання
Кафедра теорії та історії держави і права
ЮРИДИЧНА КОМПАРАТИВІСТИКА
Навчально-методичний комплекс
Відповідальний технічний редактор: Цаплюк І.В.
Підп.до друку. 30.09.2013. Формат вид. 60х801/16 Ум. друк. арк. 9,21. Обл.-вид. арк. 8,79. Тираж 300 пр.
03151, Україна, м.Київ, вул. Вінницька, 10 Телефон (044) 246-24-46; Тел/факс (044) 246-24-40 E-mail: nam@nam.kiev.ua Інтернет: www.nam.kiev.ua КомментарииКомментариев пока нет Пожалуйста, авторизуйтесь, чтобы оставить комментарий. |
|||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||