ЗАПОРОЗЬКА СІЧ: ЗАРОДЖЕННЯ НОВОЇ ДЕРЖАВНОСТІ

ЗАПОРОЗЬКА СІЧ: ЗАРОДЖЕННЯ НОВОЇ ДЕРЖАВНОСТІ 23.07.2015 02:15

конспект лекції

 

ТЕМА: «ЗАПОРОЗЬКА СІЧ: ЗАРОДЖЕННЯ НОВОЇ ДЕРЖАВНОСТІ»

 

 

ПЛАН

1. Виникнення козацтва

2. Легалізація козацького прошарку та козацькі повстання

3. Органи влади та управління Запорозької Січі

4. Організація судової влади і судочинство на Запорозькій Січі

 

Основна література:

Історія держави і права: у 2-х тт. / За ред. В.Я. Тація, А.Й. Рогожина, В.Д. Гончаренка. – К.: Ін Юре, 2003. – Т.1. – С. 202-231.

Музиченко П. П. Історія держави і права України: Навч. посібник / П. П. Музиченко. – К.: Знання, 2006. – С. 97-100, 105-106, 108-110, 117-136.

Кульчицький В.С. Історія держави і права України: Навчальний посібник / В.С. Кульчицький, Б.Й. Тищик. – К.: Атіка, 2001. – С. 70-82.

Історія держави і права України: Підручник / За ред. А. С. Чайковського. – К.: Юрінком Інтер, 2004. – С. 158-176.

 

 

Додаткова література:

1. Антологія української юридичної думки: В 6-ти тт. / Інститут держави і права ім. В.М.Корецького НАН України / Ю.С. Шемшученко (заг.ред.), І.Б. Усенко (упоряд.) – К. : Видавничий Дім "Юридична книга", 2002. – Т. 3. Історія держави і права України: козацько-гетьманська доба. – 582 с.
2. Брехуненко В. А. Історія українського козацтва: нариси :у 2 т. / В. А. Брехуненко, Л. В. Войтович, О. Б. Головко та ін.; НАН України; Інститут історії України. НДІ козацтва / В.А. Смолій (ред.кол.) – 2-ге вид. – К.: Вид. дім. "Києво-Могилянська академія", 2009. – 800 с.
3. Голубоцький В. Запорозьке козацтво / В. Голубоцький. – К.: Вища школа, 1994. – 539 с.
4. Пріцак Л. Із досліджень про державу Богдана Хмельницького 1648-1657 рр.: Статті і матеріали / Л. Пріцак; НАН України; Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С.Грушевського / Олекса Мишанич (відп.ред.). – Х.: Акта, 2003. – 278 с.
5. Сергійчук В. І. Іменем Війська Запорозького: Українське козацтво в міжнародних відносинах XVІ – середини XVІІ століття / В. І. Сергійчук. – К.: Україна, 1991. – 253 с.
6. Тищик Б.Й., Вівчаренко О.А. Суспільно-політичний лад і право України у складі Литовської держави та Речі Посполитої. — Івано-Франківськ, 1996.
7. Універсали Богдана Хмельницького 1648-1657 / За ред. В. Смолія. – К.: Альтернативи, 1998. – 383 с.
8. Щербак В. О. Українське козацтво: формування соціального стану. Друга половина XV – середина XVII ст. / В. О. Щербак. – 2-ге вид. – К.: Видавничий дім "Києво-Могилянська академія", 2006. – 300 с.
9. Яворницький Д. Історія запорозьких козаків: У 3-х тт. — К., 1991.

 

Основні поняття:

загальновійськова козацька рада рада генеральної старшини гетьман генеральний уряд полковники і полкові уряди сотники і сотенні уряди курінні отамани городові отамани військовий тлумач військовий осавул військовий пушкар

військовий довбуш військовий кантаржій військовий шафар військовий хорунжий рангові землі магістратські міста ратушні міста випищики робітні люди підпомічники гетьманські універсали

 

Основні джерела:

Ординація Війська Запорізького 1638 р.

Зборівський договір 1649 р.

Білоцерківський договір 1651 р.

Постанова Земського Собору від 1 жовтня 1653 р.

Березневі статті від 17 лютого та 21 березня 1654 р.

Царські Жалувані грамоти від 27 березня 1654 р. та від 12 квітня 1654 р.

 

 

 

1. 1.     Виникнення козацтва

 

Термін "козак" вперше згадується у джерелі XIII ст. (в початковій мон­гольській хроніці 1240 року) і походить з тюркських мов. Він означав "оди­нокий", "схильний до розбою, завоювання". У словнику половецької мови (1303 р.) "козак" перекладено як "страж, конвоїр".

За однією з версій, корені українського козацтва сягають ще в часи половецьких куренів. Період кінця XII — першої половини XIII ст. відповідно характеризується як перший етап формування та розвитку українського козацтва.

За іншою теорією козацтво виникло як результат історичних умов, в яких проживав український народ на рубежі ХV-ХVІ ст. Головними факторами, що викликали його до життя, були жорсткість форм феодальної експлуатації і національного гноблення та сусідство українського етносу з кочовими тюркськими ордами. Як окрема соціальна верства зі своїми звичаями, традиціями і організацією, козацтво сформувалось на порозі ХVІ-ХVІІ ст. Через постійні татарські набіги населення південної Київщини і Черкащини змушене було відійти на Волинь і Поділля. Внаслідок втеч селян і міської бідноти в степах південної Київщини та Брацлавщини зростала чисельність вільного населення — козаків, було засно­вано ряд козацьких слобід і хуторів.

Козацтво початково формувалось у вигляді сезонних промислових загонів, які перебували в Степу лише в теплу пору року. Сутички з татарами змушували їх до розвитку війкового мистецтва, подальша еволюція якого дала можливість перейти від оборони до нападу на ворогів. В кінці XV ст. українські козаки вчинили ряд походів проти татар, завдавши їм поразки біля гирла Дніпра.

(Які ще теорії походження козацтва Вам відомі?)

Життя серед постійної небезпеки, екстремальні ситуації, що загрожували самому існуванню козаків, обумовили їх об’єднання в демократичні товариства рівних, взаємостосунки в яких були побудовані лише на здоровому глузді та принципах взаємодопомоги.

Перша письмова згадка про козаків (вже як про відокремлену соціальну верству) відноситься до 1499 р. У Привілеї Великого князя литовського Олександра місту Києву зазначалося, що міщани повинні брати мито з козаків за рибну ловлю.

Згодом козаки почали об’єднуватись у великі загони і будувати укріплені поселення для постійного перебування в Степу. Перші з них знаходились на островах Хортиця та Томаківському. Місцеві старости почали використовувати їх для захисту південних кордонів Великого князівства Литовського, а згодом Речі Посполитої. Дмитро Дорошенко вважав першим організатором козацтва черкаського старосту Остапа Дашкевича, який жив на початку ХVІ ст. Його справу продовжили хмельницький староста Предслав Лянскоронський та князь Дмитро Вишневецький.

Перші дерев’яні фортеці, збудовані із лози, називались “січі”. Вони стали прототипом Запорозької Січі, яка виникла згодом, але вже не в місцях початкового проживання козаків по середній течії Дніпра, а нижче порогів, на достатній віддалі від представників королівської адміністрації. Там збирались селяни, що втекли від своїх феодалів, міщани, які не могли розрахуватись за свої борги, злочинці, які тікали від судового переслідування, шляхтичі, священики і монахи. Там знаходили притулок представники будь-якої національності, соціального стану, конфесії тощо.

До сьогоднішнього дня залишається відкритим питання, де і коли виникла Запорозька Січ. Перша писемна згадка про неї з'являється у 1551 р. у польського історика Мартина Бєльського (1495-1575 рр.)

Запорозька Січ була суто військовим табором. Там перебували лише чоловіки, жінки не мали доступу на Січ ні під яким приводом. Козаки виробляли спеціальні звичаї і правила, пристосовані до суворих умов постійної бойової готовності. Правова система Речі Посполитої, а так само і влада її адміністрації не визнавались. Єдиним багатством вважалась воля. Лише захоплені у ворога коні та коштовна зброя могли бути прикрасами козака.

Територія Січі була поділена на 38 січових куренів за територіальною ознакою. Їх очолювали курінні отамани. Територія на правому і лівому берегах Дніпра біля Запорозької Січі ділилася на 5-10 адміністративних одиниць, які називались паланками. Там козаки займались господарством, там же знаходились хутори, на яких жили з сім’ями одружені козаки. Коли надходило повідомлення про початок військового походу, вони з’являлися на Січ. Очолювали паланки полковники.

Козацька форма державності мала ці­лий ряд особливостей. По-перше, вона виникла не на етнічній, а на морально-психологічній основі. По-друге, Запорозька Січ була деформованим варіантом державності: гіпертрофований розвиток воєнної сфери, і фактичне животіння на рівні самовиживання сектора економічного.

 

1. 2.     Легалізація козацького прошарку та козацькі повстання

 

У 1568 р. Сигізмунд Август надіслав козакам грамоту, заборонивши здійснювати напади на турків і татар. Це була перша спроба Речі Посполитої поставити козаків під контроль польської адміністрації.

Влітку 1572 р. король дозволив коронному гетьману Юрію Язловецькому взяти на державну військову службу 300 козаків. Гетьман доручив цю справу шляхтичеві Яну Бадовському (який мав маєток у Білій Церкві). Козаки були внесені до списку-реєстру, звідки і отримали назву реєстрових. Цей загін проіснував лише кілька років. У 1575 р. Я. Бадовський помер і з того часу повідомлення про його козаків зникають. Однак сам факт легалізації козацького прошарку, його офіційне визнання та виведення з-під юрисдикції старост мали суттєве значення для подальшої історії України.

Польська адміністрація козаками вважала лише реєстрових козаків. Вони володіли щодо неї певним імунітетом у вигляді таких привілеїв:

-              реєстрові козаки звільнялись від юрисдикції феодалів, магістратів та місцевої адміністрації і підлягали лише своїм старшинам;

-              мали право судитися в своїх судах;

-              звільнялися від податків та від сплати мита в межах Речі Посполитої;

-              одержували право займатися промислами і торгівлею, а також право власності на землю;

-              перебувати на фінансовому та матеріальному утриманні Речі Посполитої.

У 1578 р. король Стефан Баторій збільшив кількість реєстрових козаків до 500 чоловік, на початку ХVІІ ст. реєстр складав уже 6 тис., але основна козацька маса лишилася поза ним.

На межі ХVІ-ХVІІ ст. у козаків з’являється певна майнова диференціація, виокремлюються групи козаків: 1) заможні козаки, які мали своє господарство і лояльно ставились до влади; 2) козацька «чернь», яка знаходилась в опозиції до влади і готова була взяти участь у будь-якій авантюрі; 3) привілейоване реєстрове козацтво, яке складало незначну частину козаків.

Коли в кінці ХVІ ст. вибухнули великі антифеодальні повстання під керівництвом К. Косинського (1591-1593 рр.) та С. Наливайка (1594-1596 рр.), найактивнішу участь у них взяло козацтво.

Після придушення повстання С. Наливайка (1594-1596) в Україні посилюється со­ціальний, національний та релігійний гніт. Але масовий рух в Україні проти соціального і національного гноблення зупинити було вже неможливо. У ході цих повстань з’явилась нова форма антифеодальної боротьби – “покозачення”. Його суть полягала в тому, що все населення певного району проголошувало себе вільними козаками і запроваджувало місцеві органи самоврядування.

Після придушення повстань Тараса Федоровича (Трясила) (1630 р.), Павла Бута (Павлюка), Якова Остряниці та Дмитра Гуні (1637-1638 рр.) у 1638 році було підписано “Ординацію Війська Запорозького”, згідно з якою старшину мав призначати король зі шляхетського стану, а реєстр не міг перевищувати шести тисяч козаків. На "вічні часи" знищувалися права реєстровців на обрання старшин та на козацьке судочинство. Козакам заборонялося поселятися в містах, крім прикордонних (Черкаси, Чигирин, Корсунь). Два полки реєстровців по­винні були постійно перебувати на Запоріжжі, щоб не допускати туди втікачів. Військова і судова влада над реєстровцями зосереджувалася в ру­ках комісара, який обирався сеймом.

 

1. 3.     Органи влади та управління Запорозької Січі

 

Найвищим органом козацького самоврядування Запорозької Січі була загальна або військова рада, на якій вирішувались найважливіші військові і господарські питання, обиралась й заміщувалась козацька старшина. Рада збиралась щорічно 1-го січня та 1-го жовтня, а також у випадку необхідності.

Подібні збори («сходки») скликалися по куренях та паланках. На радах усі козаки мали рівні права і право голосу. Військові ради були вищим військовим, адміністративним і судовим органом.

Виконавча влада зосереджувалась в руках генеральної старшини – військових начальників, до яких належали: кошовий отаман, військовий суддя, військовий осавул, військовий писар та курінні отамани. Нижчі посади займали військові службовці: підписар, булавничий, хорунжий, бунчужний, довбиш, пушкар, толмач, шафар і канцеляристи. До похідних та паланкових начальників належали: полковник, осавул та писар.

Особливе місце в Запорозькій Січі займали “старики” – колишні військові старшини, які через похилий вік залишили свої посади. Це була основа війська, носії його традицій, які суворо слідкували за дотриманням козацьких звичаїв і не боялися робити зауваження навіть кошовому. Вони мали величезний авторитет серед козаків і на радах займали місце біля військової старшини.

За військовою старшиною йшла старшина похідна та паланкова.

 

1. 4.     Організація судової влади і судочинство на Запорозькій Січі

 

На Запорожжі склалася своєрідна судова система. Військова старшина виконувала не лише адміністративні, а й судові функції. Так, кошовий отаман був верховним суддею, військовий суддя, який здійснював основні судові функції, передавав йому вирішення складних справ. Суд кошового отамана був судом першої інстанції для військової старшини, а судом другої інстанції була військова рада. В середині ХVІІ століття вищою апеляційною інстанцією стає кошовий отаман.

Військовий осавул виконував функції слідчого і слідкував за виконанням вироків.

Курінні отамани та паланкові полковники теж виконували судові функції в межах куреня та паланки, але справи про тяжкі злочини вони передавали військовому судді та кошовому.

На За­поріжжі діяв принцип: "де три козаки — два третього судять", що фактично означало право козацького самосуду.

Найтяжчим злочином у козаків було вбивство свого товариша. За це передбачалась смертна кара; іноді через закопування живим у землю разом з покійником. До тяжких злочинів відносились: нанесення побоїв козакові, крадіжки, гомосексуалізм, дезертирство, насилля в християнських селах, споживання спиртних напоїв під час походу, приведення на Січ жінки, грубе поводження з начальством. Вироки на Запорожжі завжди були дуже суворі. Якщо в інших країнах за крадіжку могли оштрафувати чи посадити до в’язниці, то тут звичайно відрубували голову, в кращому випадку руку. Смертну кару також передбачало систематичне пияцтво, дезертирство, невиконання наказу під час походу. Практикували також биття киями, ламання рук і ніг, приковування до гармати за неповернений борг тощо.

Судочинство і виконання вироків на Січі було публічним. При винесенні вироку судді враховували громадську думку щодо особи злочинця.

З формуванням козацького республіканського ладу на Запоріжжі складається своє­рідна правова система. Козаки не визнавали дії Статутів та магдебурзького права на своїй території. Правосуддя на Запоріжжі відбу­валося у відповідності з старовинними звичаями, "словесним правом і здо­ровим глуздом". Тож джерелом права на Запорозькій Січі було звичаєве право, яке регламентувало діяльність суду, порядок укладання договорів та порядок користування майном і земельними угіддями, правила воєнних дій, види злочинів і покарань.