ЗАЙНЯТІСТЬ НАСЕЛЕННЯ 11.09.2013 02:13

1. Поняття та види зайнятості.

2. Безробіття і його види.

3. Соціально-економічна оцінка рівня безробіття.

4. Регулювання зайнятості населення.

5. Програми сприяння зайнятості населення.

 

5.1.Поняття та види зайнятості

Розвиток ринку безпосередньо пов’язаний з такою категорією як зайнятість населення, поняття якої включає економічний, соціальний та правовий аспект.

Зайнятість населення з економічної точки зору являє собою діяльність частини населення щодо створення суспільного продукту або національного доходу. Вона характеризує досягнутий рівень економічного розвитку; визначає як економічний потенціал суспільства, так і рівень, якість життя населення в цілому та добробут окремих громадян.

Соціальна сутність зайнятості відображає потребу людини в самовираженні, а також задоволенні матеріальних і духовних потреб через дохід, який отримує особа за свою працю.

Правовий аспект зайнятості полягає в тому, що праця є природним правом людини і це право гарантується громадянину України державою. У відповідності до ст. 43 Конституції України, кожен громадянин має право на працю, а держава створює умови для здійснення цього права, гарантує однакові можливості у виборі професії і роду трудової діяльності; реалізує програму професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів у відповідності до потреб суспільства.

У відповідності з Законом України “Про зайнятість населення” [1], відносини зайнятості ґрунтуються на таких принципах:

• виключне право громадян розпоряджатися своєю здатністю до продуктивної і творчої праці, заборона обов’язкової, примусової праці(крім випадків, спеціально встановлених законодавством);
• створення державою умов для реалізації права громадян на працю, на захист від безробіття, на допомогу в працевлаштуванні і матеріальну підтримку в разі втрати роботи у відповідності з Конституцією України.

Зайнятість як соціально-економічна категорія це сукупність економічних, правових, соціальних, національних та інших відносин, пов’язаних із забезпеченням працездатного населення робочими місцями та їх участю в суспільно корисній діяльності, що приносить їм заробіток або доход(прибуток).

Згідно з рекомендаціями Міжнародної організації праці та світовою статистичною практикою зайнятими економічною діяльністю (або зайнятими) вважаються особи у віці від 15 до 70 років включно, які:

• працювали впродовж обстежувального тижня хоча б на 1 годину за наймом, отримуючи винагороду в грошовому або натуральному вигляді, працювали індивідуально(самостійно) або у окремих громадян на власному (сімейному) підприємстві;
• працювали впродовж 30 годин на тиждень безкоштовно на підприємстві, що належить будь-кому з членів домогосподарства або в особистому підсобному сільському господарстві з метою реалізації продукції, що вироблена в наслідок цієї діяльності.
• особи, які були тимчасово відсутні на роботі, тобто формально наше робоче місце (власне підприємство), але не працювали впродовж обстежуваного періоду з незалежних від них особистих обставин, зберігаючи формальні зв’язки з місцем роботи.

До складу зайнятого населення не включаються особи, які виконують неоплачувану громадську чи добровільну роботу, та особи, які виконують тільки домашні обов’язки.

Добровільна діяльність є неекономічним видом діяльності і має три визначальні риси:

• відсутність оплати;
• добровільність на відміну, наприклад, від строкової служби;
• виконання для організації громади чи конкретної особи, з якою відсутні родинні зв’язки, поза власним домашнім господарством.

Згідно із Законом України “Про зайнятість населення” зайнятість – це діяльність громадян, пов’язана із задоволенням особистих та суспільних потреб і така, що, як правило, приносить їм доход у грошовій або іншій формах. Зайнятістю визначається діяльність, яка базується на праві вільного володіння своєю здатністю до праці і права власності на засоби виробництва для її здійснення.

До зайнятого населення належать громадяни нашої країни, які проживають на її території на законних підставах, а саме:

• працюючі за наймом на умовах повного і неповного робочого дня (тижня) на підприємствах, установах та організаціях незалежно від форми власності, міжнародних та іноземних організаціях в Україні та за її межами;
• громадяни, які самостійно забезпечують себе роботою, включаючи підприємців, осіб, зайнятих індивідуальною трудовою, творчою діяльністю, члени кооперативів, фермери та члени їх сімей, які беруть участь у виробництві;
• вибрані, призначені або затверджені на платних посадах в органах державної влади, управління, суспільних організаціях;
• громадяни, які служать у Збройних силах, Національній гвардії, Податковій поліції, органах національної безпеки, внутрішніх справах та ін.;
• особи, які проходять професійну підготовку, перепідготовку та підвищення кваліфікації з відривом від виробництва, які навчаються у денних загальноосвітніх школах, середніх спеціальних та вищих навчальних закладах;
• працюючі громадяни інших держав, які тимчасово перебувають в Україні і виконують функції, не пов’язані із забезпеченням діяльності посольств і місій.

Незайняте населення – це працездатні громадяни у працездатному віці, які не мають постійної або тимчасової роботи, не шукають роботи, незареєстровані в державній службі зайнятості і мають дохід за межами трудової діяльності.

Тимчасово незайняте населення  - це працездатні громадяни у працездатному віці, що не мають підходящої роботи, зареєстровані в державній службі зайнятості як ті що шукають роботу.

Головним завданням соціально-економічної політики держави є досягнення певної і ефективної зайнятості. В економічній науці виділяють такі види зайнятості: повну, ефективну і раціональну.

Повна зайнятість означає створення матеріально-технічних організаційних, соціально-економічних умов, які забезпечили б можливість працевлаштування працездатного населення. Вона забезпечується при рівні безробіття, який дорівнює природному рівню.

Повна зайнятість є важливою характеристикою соціального захисту населення у трудовій сфері та основою ефективного використання трудового потенціалу суспільства.

Ефективна зайнятість забезпечує баланс між попитом та пропозицією робочої сили, відповідність наявної кількості робочих місць професійно-кваліфікаційній робочій силі. Вона спрямована на скорочення ручної, непрестижної та важкої праці.

Раціональна зайнятість визначається ефективністю трудової діяльності в найпершому розумінні цього поняття, поєднанням повної і ефективної зайнятості. Вона визначається суспільною корисністю результатів праці; оптимальністю суспільного поділу праці; неякісною і якісною відповідністю робіт і працівників; економічною доцільністю робочих місць.

Для оцінки рівня ефективної зайнятості населення використовується система показників:

1. Рівень зайнятості населення професійною працею визначається відношенням кількості населення, зайнятого професійною працею, що приносить доход, до загальної чисельності населення. Цей показник показує залежність зайнятого населення від демографічних факторів (народжуваності, смертності і приросту населення).
2. Рівень зайнятості працездатного населення в суспільному господарстві характеризує динаміку працездатного населення під впливом демографічних і соціально-економічних факторів. Він розраховується відношенням чисельності населення, зайнятого професійною працею, до чисельності всього працездатного населення (трудових ресурсів).
3. Рівень розподілу трудових ресурсів суспільства по сферах суспільно-корисної діяльності показує на якому рівні продуктивності задовольняється потреба населення в робочих місцях і якими шляхами досягається повна зайнятість. Цей показник характеризується коефіцієнтами зайнятості навчанням у домашньому господарстві та в інших видах суспільно-корисної діяльності, визначається аналогічно попереднім.
4. Рівень раціональної структури розподілу працівників по галузях і секторах економіки характеризує пропорції розподілу трудового потенціалу за видами занять, галузями, секторами економіки. Сучасна галузева структура зайнятих в Україні відображає низьку ефективність зайнятості і потребує докорінних змін у відповідності із загальносвітовими тенденціями, для яких характерні високі темпи зростання чисельності й частка працюючих в галузях сфери послуг та науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт.
5. Рівень професійно-кваліфікованої структури показує розподіл працюючого населення за професійно-кваліфікованими групами і характеризує відповідність професійно-кваліфікованої структури працюючого населення структурі робочих місць. При виявленні невідповідності необхідно розробити систему заходів щодо стимулювання збалансованості структури робочих місць і професійно-кваліфікованої структури робочої сили. Особливе значення мають заходи щодо підготовки та підвищення кваліфікації персоналу.

              Потрібно розрізняти види та форми зайнятості. Види зайнятості характеризують розподіл активної частини трудових ресурсів за сферами використання праці, професіями, спеціальностями і т.п. Загалом, види зайнятості можна класифікувати за такими ознаками:

• за характером діяльності: робота на підприємствах усіх видів, організаціях, установах і т.п.; робота за кордоном, на спільних підприємствах; виконання державних і громадських обов’язків; служба в армії; індивідуальна трудова діяльність; навчання в закладах освіти; ведення домашнього господарства та виховання дітей; догляд за хворими, інвалідами та людьми похилого віку; інші види діяльності, встановлені законодавством;
• за соціальною належністю: робітники, службовці, управлінський персонал; фермери; підприємці;
• за галузевою належністю: зайняті в матеріальному виробництві; невиробничій сфері; окремих великих галузях народного господарства (промисловість, сільське господарство, будівництво, побутове обслуговування, тощо); підгалузях (машинобудування, приладобудування, швейна промисловість і т.п.);
• за територіальною ознакою: зайняті в окремих регіонах, економічних районах, адміністративно-господарських одиницях;
• за рівнем урбанізації: зайняті в міській та сільській місцевості;
• за професійно-кваліфікаційною ознакою;
• за статево-віковою ознакою: чоловіки та жінки; молодь, особи середнього та похилого віку;
• за видами власності: зайняті на підприємствах і в організаціях різних форм власності: державної, приватної або змішаної діяльності; місцем виконання роботи; статусом діяльності.

Форми зайнятості класифікуються за такими ознаками:

• за формами організації робочого часу розрізняють повну та неповну зайнятість.

Повна зайнятість – це діяльність протягом повного робочого дня (тижня, сезону, року), яка забезпечує дохід у нормальних для даного регіону розмірах.

Неповна зайнятість характеризує зайнятість конкретної особи або протягом неповного робочого часу або з неповною оплатою чи недостатньою ефективністю.

Неповна зайнятість може бути явною або прихованою. Явна неповна зайнятість зумовлена соціальними причинами, зокрема необхідністю здобути освіту, професію, підвищити кваліфікацію тощо. Неповну зайнятість можна виміряти безпосередньо, використовуючи дані про заробіток, відпрацьований час, або ж за допомогою спеціальних вибіркових обстежень. Прихована неповна зайнятість обумовлена порушенням рівноваги між робочою силою та іншими виробничими факторами. Вона пов’язана, зокрема, зі зменшенням обсягів виробництва, реконструкцією підприємства і виявляється в низьких доходах населення, неповному використанні професійної компетенції або в низькій продуктивності праці.

В Україні прихована неповна зайнятість поки що не регламентована законом. Водночас прихована неповна зайнятість у нашій країні набула загрозливих розмірів.

Виходячи з причин зайнятості на режимах неповного робочого часу, розрізняють вимушену та добровільну неповну зайнятість.

Вимушеною називається неповна зайнятість, зумовлена економічними причинами: скороченням обсягів виробництва, реконструкцією підприємства, циклічним характером розвитку ринкової економіки.

Добровільною називається неповна зайнятість, зумовлена соціальними причинами: необхідністю підвищення кваліфікації, набуттям професії, станом здоров’я, вихованням дітей, необхідністю зміни професії та іншими соціальними потребами.

•  за статусом діяльності розрізняють первинну та вторинну.

Первина зайнятість – основна зайнятість на основному робочому місці. Вона є основним джерелом доходів для працівника.

Вторинна зайнятість – добровільна додаткова постійна або тимчасова трудова діяльність осіб, які вже мають основну роботу або навчаються очно; трудова діяльність осіб, які старші або молодші працездатного віку; додаткова трудова діяльність осіб, які зайняті в домашньому або особистому підсобному господарстві. Ця зайнятість приносить додатковий дохід і називається сумісництвом. Найбільший ефект вона приносить, якщо місце її застосування збігається з основним.

• за стабільністю трудової діяльності розрізняють постійну, тимчасову та сезонну. Постійна зайнятість характеризується відносною стабільністю місця роботи.

Тимчасова зайнятість пов’язана з тимчасовим, епізодичним характером роботи. В основному це робота за тимчасовими контрактами. До категорії тимчасових належать працівники, які наймаються за контрактами на певний строк.

Сезонна зайнятість – це зайнятість, яка пов’язана з сезонною специфікою виробництва. Робота надається на певний період на умовах повного робочого часу й оформляється відповідним контрактом.

• за характером організації робочих місць та робочого часу розрізняють стандартну та нестандартну форми зайнятості.

Стандартна зайнятість характеризується роботою у виробничому приміщенні роботодавця, стандартним навантаженням протягом дня, тижня, року; наявністю стабільного робочого місця, чітко визначеним часом початку та закінчення робочого дня, законодавче встановленою тривалістю робочого дня (тижня, року). Відсутність однієї з цих рис дає змогу говорити про альтернативні (нестандартні) форми зайнятості.

Нестандартна зайнятість – трудова діяльність працівників певної кваліфікаційної групи, яка не відповідає стандартним (типовим) правилам і потребує спеціального правового регулювання та організаційно-економічного забезпечення. До альтернативних форм зайнятості можна віднести надомну працю та форми зайнятості на умовах гнучкого робочого часу в межах робочого дня, тижня, всього періоду трудової діяльності.

Альтернативні форми зайнятості розкривають додаткові можливості більш повного та результативного використання трудових ресурсів, залучення до праці тих груп населення, для яких традиційні форми зайнятості неприйнятні або незручні.

• · за формами правового регулювання використання робочої сили розрізняють регламентовану (легальну)  та нерегламентовану зайнятість (дикий ринок праці).

Нерегламентована зайнятість – це нерегламентована жодними державними документами діяльність громадян, що вилучена зі сфери соціально-трудових норм і відносин та не враховується державною статистикою. Це така діяльність, яка відбувається без укладання трудового договору, не враховується державною статистикою, нерідко перебуває на межі криміналу без сплати податків. Нерегламентована зайнятість може мати вигляд самозайнятості та зайнятості найманою працею. Розширення нерегламентованої зайнятості супроводжується подальшим знецінюванням робочої сили, зниженням мотивації до праці, насамперед у державному секторі, зростанням інфляції та цін.

 

5.2. Безробіття і його види

Зайнятість і безробіття – найважливіші показники використання людських ресурсів у виробничому процесі. Безробіття – економічна категорія, яка відбиває економічні відносини щодо вимушеної незайнятості працездатного населення.

Безробіттям називається соціально-економічна ситуація в суспільстві, при якої частина робочої сили (економічно активне населення) не зайнята у сфері економіки, що обумовлено перевищенням пропозиції праці над попитом.

Відповідно до закону України ”Про зайнятість населення” безробітними визнаються працездатні громадяни працездатного віку, які при відсутності роботи не мають заробітку або інших передбачених законодавством доходів і зареєстровані у державній службі зайнятості як такі, що шукають роботу, готові та здатні приступити до підхожої роботи.

Це визначення відповідає міжнародним нормам трудового права. В ньому наведені вісім ознак, при наявності яких, незайняті (непрацюючі) громадяни можуть бути зареєстровані в державній службі зайнятості як безробітні. При відсутності хоча б однієї з ознак, статус безробітного не надається.

Для громадян, які втратили роботу і заробіток (трудовий дохід), підходящою вважається робота, що відповідає освіті, професії (спеціальності), кваліфікації працівника і надається в тій ж місцевості, де він проживає. Заробітна плата повинна відповідати рівню, який особа мала за попередньою роботою з урахуванням її середнього рівня, що склався в галузі відповідної області за минулий місяць.

Не можуть бути визнані безробітними громадяни:

а) віком до 16 років, за винятком тих, які працювали і були вивільнені у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці; реорганізацією, перепрофілюванням і ліквідацією підприємства, установи і організації або скороченням чисельності (штату);

б) які вперше шукають роботу і не мають професії (спеціальності), в тому числі випускники загальноосвітніх шкіл, якщо вони відмовляються від проходження професійної підготовки або від оплачуваної роботи, включаючи роботу тимчасового характеру, яка не потребує професійної підготовки;

в) які відмовилися від двох пропозицій підходящої роботи з моменту реєстрації їх у службі зайнятості як осіб, які шукають роботу;

г) які мають право на пенсію відповідно до законодавства України.

За визначенням Міжнародної Організації Праці (МОП) безробітні – це особи віком 15-70 років (як зареєстровані, так і не зареєстровані в державній службі зайнятості), які одночасно задовольняють трьом умовам:

• не мають роботи (прибуткового заняття);
• шукають роботу або намагаються організувати власну справу впродовж 4-х тижнів;
• готові приступити до роботи протягом наступних 2-х тижнів.

До цієї категорії відносяться також особи, що навчаються за направленнями служби зайнятості, знайшли роботу і чекають відповіді або готуються до неї приступити, але на даний момент ще не працюють.

Рівень безробіття (Р_б) - за стандартами міжнародної організації праці розраховується як відсоткове відношення загального числа безробітних (Б) до чисельності робочої сили (економічно активного населення), тобто до суми зайнятих та безробітних (Е + Б):

,

Для виміру безробіття, крім цього показника, користуються ще показниками абсолютної кількості безробітних (тисяч чоловік)та кількістю працівників, що претендує на одне вакантне місце.

За визначенням МОП число безробітних  в Україні за 2002 р. зменшилось 215,9 тис. і становило 2,3 млн. осіб. Рівень безробіття в 2002 р. збільшився в порівнянні з попереднім роком на 0,4% та встановив 10,1% економічно активного населення у віці 15-70 років. Серед осіб працездатного віку цей показник збільшився на 0,3% та встановив 9,8% економічно активного населення відповідного віку.

В основі виділення різних причин і типів безробіття лежать принципово різні погляди прихильників неокласичної економічної теорії і кейнсіанців. Якщо у кейнсіанців безробіття – макроекономічне, викликане дефіцитом агрегированного попиту в економіці (циклічне безробіття), то економісти-неокласики пояснюють безробіття недосконалістю ринку праці, тобто мікроекономічними причинами (інші види безробіття).

Розрізняють відкрите й приховане безробіття.

Відкрите безробіття означає існування явно незайнятого населення.

Сучасні теорії ринку праці розрізняють переважно три типи безробіття: фрикційне, структурне і циклічне.

 

Типологію безробіття наведено в табл. 5.1.

 

Загальне ділення	Основна причина	Типи
Кейнсианська	Порушення макроекономічної рівноваги	1. Циклічне (чи макроекономічне, чи безробіття дефіциту попиту)
Класична	Недосконалість ринку праці (макроекономічні причини)	1. Фрикційне 2. Структурне 3. Сезонне 4. Безробіття надлишкової пропозиції.

Табл.5.1. Типологія безробіття

 

Фрикційне безробіття пов'язане з динамічним характером ринку праці постійним переходом працівників із стану зайнятості в категорію безробітних і навпаки, з недосконалістю інформації. Вона принципово не може бути усуненою і існує в любий економічній системі.

Структурне безробіття викликано невідповідністю професіональної або регіональної структури робочої сили і попиту на неї. Головні причини структурного безробіття в сучасній економіки - швидкі темпи науково-технічного прогресу, постійна зміна технологій і виникнення нових виробництв, розвиток міжнародної торгівлі.

Фрикційне і структурне безробіття разом дають так званий природний рівень безробіття або рівноважне безробіття. Рівноважне безробіття ще деколи називають добровільним.

Західні економісти вважають, що рівень безробіття за умов повної зайнятості дорівнює сумі рівнів фрикційного та структурного безробіття при нульовому циклічному безробітті.

У структурному безробітті можна виокремити технологічне і конверсійне безробіття.

Технологічне безробіття пов'язане з переходом до нової техніки і технології, механізацією та автоматизацією виробництва, що супроводжується вивільненням робочої сили і найманням працівників принципово нових спеціальностей та кваліфікації.

Конверсійне безробіття спричиняється скороченням чисельності армії і зайнятих у галузях оборонної промисловості. Розміри цього безробіття можуть коливатися від незначних до великих.

Сезонне безробіття стосується тих видів виробництва, які мають сезонний характер і в яких протягом року відбувається різкі коливання попиту на працю (сільське господарство, будівництво, тощо). Циклічні коливання попиту на працю пов’язані не з макроекономічними, а з природними факторами (зі зміною пори року).

Безробіття надлишкової пропозиції виникає в результаті порушення рівноваги на ринку праці, коли заробітна плата за будь якими причинами (наприклад в результаті діяльності профспілок або проведення політики ефективної заробітної плати) виявляється вище рівноважного рівня. Це безробіття вимушене, не рівноважне.

Циклічне безробіття породжується дефіцитом агрегато-ваного попиту на ринку товарів, тобто макроекономічними причинами порушення рівноваги – це перевищення природного рівня, або не рівноважне (в макроекономічному змісті) безробіття.

Циклічне безробіття постійно змінюється за своїми масштабами, тривалістю і складом, що пов'язано з циклом ділової кон'юнктури. Якщо, незважаючи на можливості виробництва, сукупний попит на товари та послуги скорочується, зайнятість зменшується і безробіття зростає. Масштаби і тривалість циклічного безробіття досягають максимуму під час спаду (кризи) виробництва і мінімуму — під час піднесення.

Поняття природного і перевищуючого природний рівень безробіття добре ілюструє так звана крива Беверіджа.(рис.4.1)

Крива Беверіджа характеризує сформовану в економіці залежність між безробіттям і числом вільних вакансій. При будь-якому рівні безробіття завжди існує деякий мінімум незаповнених робочих місць – або вони зовсім непривабливі, або це викликано наявністю фрикційного безробіття.

Аналогічно, навіть при дуже великій кількості вакансій, завжди знайдуться люди, що у даний момент шукають (і ще не знайшли) роботу. Тому крива, наближаючись до осей координат, ніколи їх не торкається і має вигляд гіперболи.

Рівень безробіття, що досягається при перетині бісектриси координатного кута (OZ) і кривої Беверіджа - рівноважний (природний) рівень. Це фрикційне і структурне безробіття (іноді сюди відносять і сезонний компонент). Якщо фактичний рівень безробіття, що склався в економіці, перевищує природний, то різниця – це безробіття, викликане дефіцитом сукупного попиту.

На рис. 5.1 крива Беверіджа для деякої економіки представлена кривою В. Фактичний рівень безробіття, що склався в даний момент, дорівнює U_X. Бісектриса координатного кута перетинає криву В в точці Y, якій відповідає рівень безробіття U_Y (в точці Y U_Y = V_Y, тобто  кількість безробітних відповідає числу вакансій в економіці, і безробіття виникає тільки через структурну невідповідність або через недосконалу інформацію). Природний рівень безробіття в даній економіці дорівнює U_Y.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Рис. 5.1. Крива Беверіджа

 

Якщо фактичний рівень U_X перевищує рівноважний, то це перевищення (U_X - U_Y) пояснюється насамперед  циклічним безробіттям.

Положення точки фактичного безробіття на кривій Беверіджа характеризує напруженість на ринку праці в даний момент. Відношення числа безробітних до числа незаповнених вакансій називають коефіцієнтом напруженості:

k=U_X/V_X

У точці рівноваги коефіцієнт напруженості дорівнює одиниці, якщо ж його значення росте, це говорить про наявність циклічного безробіття на ринку праці.

Положення кривої Беверіджа не є раз і назавжди заданим для якоїсь економіки. Вона будується на основі емпіричних даних про співвідношення числа безробітних і вакансій, і, природно, зміни економічної ситуації викликають її зрушення. Наприклад, на рис. 4.1. представлені дві криві - А и В. Перша з них характеризує більш високий рівень природного безробіття - це значить, що в економіці відбуваються значні структурні зміни (галузеві, технологічні) чи погано організована інформаційна система на ринку праці.

Таким чином, знаючи форму кривої Беверіджа, кількість вакансій і число безробітних в економіці, можливо провести аналіз існуючого безробіття в термінах "рівноважне - не рівноважне". Це дуже важливо для вироблення адекватних державних заходів регулювання зайнятості.

У залежності від причин вивільнення робочої сили безробіття є добровільним та вимушеним.

До добровільного відносять фрикційне та інституційне безробіття.

Інституційне безробіття — це безробіття, яке породжується правовими нормами, що впливають на попит і пропозицію праці. Інституційне безробіття створюється інститутом соціального захисту безробітних (чим більші виплати по безробіттю, тим триваліший час пошуку нового місця роботи), а також таким фактором, як підвищення гарантованого мінімуму заробітної плати. Це безробіття пов'язане також з недосконалістю податкової системи. Так, чим вища ставка податку і менші доходи працівників, тим менша різниця між доходами і соціальними допомогами, тому менше бажання працювати і триваліший час пошуку роботи.

До вимушеного безробіття підносяться такі види: технологічне, структурне, конверсійне, економічне, маржинальне і молодіжне.

Економічне безробіття спричиняється кон'юнктурою ринку, недостатнім попитом на товари і послуги.

Маржинальне безробіття - безробіття слабо захищеного населення. Сюди відноситься молодь, жінки з малими дітьми.

Молодіжне безробіття (до молоді, за статистикою, відносяться громадяни у віці від 16-ти до 30-ти років). Останніми роками питома вага молоді в загальній кількості безробітних досягла 30%.

В залежності від величини часового інтервалу безробіття може бути тривалим (4-8 місяців), довготривалим (8-18 місяців), застійним (більше 18-ти місяців).

Розвиток ринкової економіки супроводжується виникненням і розширенням масштабів хронічного безробіття. Це пов'язано з тим, що інвестиції у створення нових робочих місць відстають від темпів зростання чисельності найманих працівників.

Безробіття може бути прихованим та легалізованим.

Приховане безробіття характерно для ситуації економічного спаду. Воно пов'язане з так званою неповною зайнятістю, наявністю формально зайнятого населення. Приховане безробіття зумовлене неповним завантаженням потужностей підприємств, зменшенням обсягів виробництва, різким зниженням продуктивності праці, наданням працівникам неоплачуваних відпусток, неповною зайнятістю протягом робочого тижня.

У зв'язку з тим, що економічні, моральні та соціальні втрати від безробіття великі, уряди всіх країн прикладають зусилля, щоб досягти зниження безробіття нижче природного або нормального рівня. Тому вводиться ще одне поняття - оптимального безробіття, що означає безробіття, рівень якого нижче природного. Навіть при досягненні оптимального рівня безробіття, добробут населення на максимальному рівні не забезпечується.

 

 5.3. Соціально-економічна оцінка рівня безробіття

Безробіття визначається не тільки станом ринку праці, але і макроекономічними факторами. З іншого боку, воно само впливає на розвиток макроекономічних процесів, зокрема, на таке явище, як інфляція.

Загострення проблеми безробіття супроводжується економічними витратами, насамперед зменшенням валового національного продукту (ВНП), його відставанням від потенційної ВНП, який визначається за припущенням існування природного рівня безробіття та певних „нормальних” темпів економічного зростання. Чим вищий рівень безробіття, тим більше відставання ВНП. В економічній науці такий взаємозв’язок виражає закон А. Оукена. Відповідно до закону Оукена, щорічний приріст ВНП на рівні 2,7% утримує частку безробітних на постійному рівні. Кожні додаткові 2% приросту ВНП зменшують частку безробітних на 1%. Аналогічно кожне додаткове скорочення темпів приросту ВНП на 2% викликає ріст норми безробіття на 1%.

Співвідношення 2:1 указує, яким повинний бути економічний ріст, щоб вирішити проблему безробіття. Допустимо, при безробітті 10% необхідно знизити її рівень на 3%. За такими умовами потрібно за допомогою грошового і фіскального стимулювання домогтися росту ВНП на 8,7%, з них 2,7% - щоб зберегти рівень зайнятості, і 6% - щоб знизити безробіття на 3%.

Ці співвідношення виведені на підставі емпіричних даних. На початку 60-х років, коли Оукен тільки починав свої дослідження, пропорція виглядала як 3:1. Вже в 70-і роки вона змінилася, і більш пізні оцінки різних дослідників коливаються від 2 до 2,5. Це пояснюється тим, що коефіцієнт відбиває і галузеву, і технологічну структуру економіки (у різних країнах і в різні роки переважають більш-менш трудомісткі галузі і технології, змінюється структура зайнятості по галузях і секторам економіки і т.ін.). Визначну роль, безсумнівно, грають інституціональні фактори – у першу чергу, держава і профспілки. Проте, закон Оукена ясно дає зрозуміти, що високе безробіття неможливо ліквідувати швидко.

Згідно законом Оукена, зв’язок між рівнем безробіття та відставанням в обсязі виробленого ВВП математично визначається двома формулами:

1) Коли потрібно з’ясувати, як впливає зміна рівня циклічного безробіття на відхилення фактичного рівня ВВП від потенційно можливого, користуються формулою:

,

де Y – фактичний обсяг виробництва, Y^* - потенційний ВВП;

u – фактичний рівень безробіття; u^* - природний рівень безробіття; β- коефіцієнт чутливості ВВП до динаміки циклічного безробіття.

Коефіцієнт чутливості ВВП до динаміки циклічного безробіття показує, що коли фактичний рівень безробіття перевищує природній на 1%, то фактичний обсяг виробництва буде нижчим за потенційно можливий на β%. Найчастіше коефіцієнт β має значення в межах від 2-2,5.

2) Можна визначити також вплив динаміки фактичного рівня безробіття на динаміку реального ВВП за два періоди, які порівнюються між собою, використовуючи другу формулу:

 

де Y₁ – фактичний обсяг виробництва в поточному році, Y₀ – фактичний обсяг виробництва в попередньому році, u₁ – фактичний рівень безробіття в поточному році, u₀ - фактичний рівень безробіття в попередньому році.

Таким чином, з цього закону можна зробити висновок щодо практичної діяльності – необхідно щорічно не менше як 2,5-3% ВНП спрямовувати на створення  нових робочих місць.

 

5.4. Регулювання зайнятості населення

Державне регулювання зайнятості населення здійснюється з метою забезпечення підвищення ефективності функціонування ринку праці. У відповідності до рекомендацій МОП і нормативних актів про зайнятість населення державна політика регулювання зайнятості має ґрунтуватися на таких принципах:

• · забезпечення соціального партнерства суб’єктів ринку праці, тобто створення рівних можливостей всім громадянам незалежно від їхнього походження, соціального і майнового стану, расової і національної належності, статі, віку, політичних переконань, ставлення до релігії, реалізації права на вільний вибір виду діяльності відповідно до своїх здібностей та професійної підготовки з урахуванням особистих інтересів та суспільних потреб;
• · сприяння забезпеченню ефективної зайнятості, запобігання безробіттю, створення нових робочих місць та умов для розвитку підприємництва;
• · добровільність праці й відсутності примушення громадян щодо вибору сфери діяльності й робочого місця;
• · гласність на основі всебічного інформування населення про наявність вакантних робочих місць;
• · дотримання комплексності заходів щодо регулювання зайнятості населення ;
• · підтримка працездатних громадян у працездатному віці, які потребують соціального захисту;
• забезпечення заходів запобіжного характеру щодо регулювання зайнятості населення та відтворення робочих місць;
• · певної гарантії зайнятості, тобто гарантії збереження робочих місць і професії, гарантії одержання доходів.

Регулювання зайнятості залежно від стану економіки та ринку праці може здійснюватися за двома напрямами: активними та пасивними.

До активних заходів належать:

• створення додаткових і нових робочих місць шляхом реструктуризації економіки, розвитку малого і середнього бізнесу, створення умов для іноземного інвестування та для самозайнятості населення;
• застосування гнучкої форми зайнятості;
• організація професійного навчання, консультації та профорієнтації незайнятого населення;
• організація оплачуваних громадських робіт;
• посилення територіальної та професійної мобільності робочої сили;
• · сприяння працевлаштуванню через удосконалення діяльності та розвиток центрів зайнятості;
• · квотування робочих місць;
• · регулювання трудових міграцій;

До пасивних заходів належать:

• · виплата допомоги по безробіттю і надання допомоги членам сімей, які перебувають на утриманні безробітних;
• · оформлення дострокового виходу на пенсію за умови наявного трудового стажу, що дає право на одержання пенсії;
• · підтримка безробітних, які відкривають власну справу. Соціальний захист;
• · страхування від безробіття.

Важливим напрямом активної політики зайнятості є професійна підготовка, перепідготовка і підвищення кваліфікації працівників з метою створення сприятливих умов для прискорення процесів структурної та технологічної перебудови економіки, запобігання змушеному хронічному безробіттю, забезпечення раціональної зайнятості.

 

5.5. Програми сприяння зайнятості населення

Державна активна політика зайнятості передбачає розроблення програм сприяння зайнятості населення.

Розрізняють довгострокові і короткострокові програми сприяння зайнятості. Вони розробляються як на державному, так і на регіональному рівнях.

Метою державних і регіональних програм є сприяння зайнятості населення, задоволення потреб громадян у праці.

Державні й територіальні програми зайнятості населення спрямовані на :

• сприяння розвитку і структурній перебудові економіки, створенню умов для спрямування вивільнюваних працівників, насамперед на рентабельні виробництва та в пріоритетні галузі економіки;
• попередження розвитку безробіття і його скорочення шляхом підвищення економічної зацікавленості підприємств і організацій у створенні додаткових робочих місць, переважно з гнучкими формами зайнятості;
• удосконалення системи відтворення робочої сили водночас із збільшенням числа робочих місць, поліпшення професійної орієнтації. Підвищенням кваліфікації працівників та ефективності використання трудових ресурсів;
• захист безробітних та їх сімей від негативних наслідків безробіття і забезпечення зайнятості громадян, які потребують соціального захисту і не спроможні конкурувати на ринку праці;
• формування кадрової, матеріальної, інформаційної, статистичної, фінансової та науково – методичної бази державної служби зайнятості;
• заходи сприяння зайнятості населення, яке проживає у сільській місцевості.

Спеціальні галузеві програми зайнятості населення призначені для вирішення на рівні окремих галузей і підприємств проблем прихованого безробіття, сприяння продуктивній зайнятості працівників і практичній реалізації диференційованого підходу щодо окремих підприємств з урахуванням державної політики структурної перебудови, санації державних підприємств і заходів державної політики на ринку праці.

Програми зайнятості населення в Україні почали розроблятися з 1995 р. Нині розроблена Програма сприяння зайнятості населення на період до 2010 р. Програма визначає такі головні мети:

• підтримка створення нових робочих місць і продуктивної зайнятості;
• формування ефективної структурної та регіональної політики зай­нятості:
• диференційований підхід до скорочення виробництва і забезпечен­ня допомоги звільненим працівникам;
• зміщення акцентів у роботі системи ЦЗ від констатування стану на ринку праці до регулювання та упередження негативних процесів і, пе­редусім, у сфері контролю за професійною спеціалізацією вузів і пере-підготовчих закладів обсягами і якісними параметрами випускників;
• перегляд регіональної політики щодо відповідальності та фінансо­во-організаційних функцій за схемою «відомство — регіонові»;
• впровадження на державному і регіональних рівнях механізму про­текціоністських заходів, спрямованих на тимчасовий захист вітчизняних товарів і, врешті, робочих місць;
• стимулювання державних і приватних роботодавців на створення нових робочих місць та мінімальних витрат на це;
• удосконалення інформаційно-статистичної бази щодо розвитку ринку праці;
• сприяння зайнятості шляхом розвитку соціального партнерства.

Заходи програми передбачають забезпечення сприятливих податкових інвестиційних фінансово-кредитних та інших умов господарювання для підприємств, організацій, установ усіх форм власності.

Зарубіжний досвід свідчить про різні підходи окремих країн щодо розподілу коштів на активні і пасивні заходи політики зайнятості. У таких країнах, як Франція, Німеччина, Англія переважають витрати на підтримування рівня доходів населення, а на активні заходи витрачається значно менше коштів. У Франції, наприклад, частка витрат на активні і пасивні заходи відповідно дорівнює 28,4% і 71,6%; в Англії - 29,1% і 70,9%, у Німеччині - 44,1% і 55,9%.

Зворотну картину щодо витрат на активні й пасивні заходи політики зайнятості населення спостерігаємо у Швеції та Італії, де відповідні витрати становлять 67,6% і 32,4% та 51,6% і 48,4%.

Стратегія зайнятості населення в Україні має пов'язуватися з подальшим розвитком і розширенням активних заходів для запобігання безробіттю та збільшенням на них витрат із фонду сприяння зайнятості населення з урахуванням стану ринку праці.

Відповідно з рекомендаціями МОП розмір допомоги  у зв`язку з безробіттям повинен становити 60% середньої заробітної плати. У скандинавських країнах така допомога досягає 50-70% середньої заробітної плати за рівня безробіття 0,5-1%.

Для фінансування передбачених програмами зайнятості населення утворюються державний фонд сприяння зайнятості за рахунок:

• асигнувань державного і місцевих бюджетів;
• зборів на обов`язкове соціальне страхування на випадок безробіття;
• коштів служби зайнятості, отриманих від надання платних послуг підприємствам та організаціям і частини прибутку підприємств, установ та організацій, що створюються державною службою зайнятості.