|
|
Главная \ База готовых работ \ Охорона праці. Безпека життєдіяльності. Екологія \ Робочий час. Режим праці та відпочинку
Робочий час. Режим праці та відпочинку« Назад
Робочий час. Режим праці та відпочинку 06.01.2014 17:54
Проблема — це форма наукового пізнання, що є єдністю двох змістовних елементів: знання про незнання і передбачення можливості наукового відкриття. Проблема — це суб'єктивна форма вираження необхідності розвитку знання, яка відображає суперечність між знанням і дійсністю або протиріччя в самому пізнанні; вона є одночасно засобом і методом пошуку нових знань. Проблема — це етап зародження нових знань, що має активний пошуковий характер, і в якому істинне переплітається з неістинним, об'єктивний зміст не відділений від суб'єктивного. Виходячи з адних визначень, можна дати наступні ознаки явища, що позначається поняттям проблема: - по-перше, проблема – це форма наукового пізнання; - по-друге, проблема – це уб'єктивна форма вираження необхідності розвитку знання; - по-третє, проблема відображає суперечність між знанням і дійсністю або протиріччя в самому пізнанні; - по-четверте, проблема є засобом і методом пошуку нових знань; - по-п'яте, проблема має активний пошуковий характер; - по-шосте, проблема – це етап зародження нових знань.
Бібліографічна довідка
Робочий час. Режим праці та відпочинку Робочий час є загальною мірою кількості праці. Загальна тривалість робочого часу визначається, з одного боку, рівнем розвитку виробництва, з іншого – фізичними і психофізіологічними можливостями людини. Поліпшення використання робочого часу є одним з основних шляхів підвищення продуктивності праці. Воно залежить від співвідношення екстенсивного та інтенсивного факторів розвитку виробництва. Згідно з Кодексом законів про працю України нормальна тривалість робочого часу працівників не може перевищувати 40 год. на тиждень. Підприємства й організації, укладаючи колективний договір, можуть установлювати меншу норму тривалості робочого часу. У разі шкідливих умов праці передбачається зменшення загальної норми робочого часу, вона не може перевищувати 36 год. на тиждень. Законодавством також установлюється скорочена тривалість робочого часу для працівників віком від 16 до 18 років – 36 год. на тиждень, а для осіб віком від 15 до 16 років (учнів віком від 14 до 15 років, які працюють в період канікул) – 24 год. на тиждень. Скорочена тривалість робочого часу може встановлюватися за рахунок власних коштів підприємств і організацій для жінок, які мають дітей віком до 14 років або дитину – інваліда. Для працівників здебільшого встановлюється п'ятиденний робочий тиждень з двома вихідними днями. За п'ятиденного робочого тижня тривалість щоденної роботи (зміни) визначається правилами внутрішнього трудового розпорядку або графіками змінності, які затверджує власник або уповноважений ним орган за погодженням з профспілковим комітетом підприємства, організації з дотриманням встановленої законодавством тривалості робочого тижня. На тих підприємствах і в організаціях, де за характером виробництва та умовами роботи запровадження п'ятиденного робочого тижня є недоцільним, встановлюється шестиденний робочий тиждень з одним вихідним днем. За шестиденного робочого тижня тривалість щоденної роботи не може перевищувати 7 год. за тижневої норми 40 год., 6 год. – за тижневої норми 36 год. і 4 год. – за тижневої норми 24 год. П'ятиденний або шестиденний робочий тиждень установлюється власником або уповноваженим ним органом спільно з профспілковим комітетом з урахуванням специфіки роботи, думки трудового колективу і за погодженням з місцевою Радою народних депутатів. Важливим завданням у поліпшенні організації праці є встановлення найдоцільніших режимів праці та відпочинку. Розрізняють змінний, добовий, тижневий та місячний режими праці та відпочинку. Вони формуються з урахуванням працездатності людини, яка змінюється протягом доби, що береться до уваги передусім у змінному та добовому режимах. Змінний режим визначає загальну тривалість робочої зміни, час її початку та закінчення, тривалість обідньої перерви, тривалість праці та частоту регламентованих перерв на відпочинок. Добовий режим праці та відпочинку включає кількість змін за добу, час відновлення працездатності між змінами. Тижневий режим праці та відпочинку передбачає різні графіки роботи, кількість вихідних днів на тиждень, роботу у вихідні та святкові дні. Графіки роботи передбачають порядок чергування змін. Місячний режим праці та відпочинку визначає кількість робочих та неробочих днів у даному місяці, кількість працівників, які йдуть у відпустку, тривалість основних та додаткових відпусток. Режим праці та відпочинку регулюється ст. 50 - 65 та 66 – 84 (глави 4 та 5) Кодексу законів про працю України.
Методи встановлення норм часу Методика встановлення норм часу залежить насамперед від типу виробництва (масове, серійне, дрібносерійне, індивідуальне), рівня механізації праці робітників, а також від форми організації праці. Для вищого рівня серійності характерні досконаліша техніка, технологія, організація виробництва і праці. Внаслідок цього затрати праці на виготовлення тих самих виробів і рівень продуктивності праці будуть різними в умовах масового, серійного та індивідуального виробництва. Розрізняють такі методи нормування: сумарний дослідно-статистичний, розрахунково-аналітичний, укрупнений, мікроелементний. Суть сумарного дослідно–статистичного методу полягає в установленні норми загалом на операцію без розчленування її на складові елементи. За цим методом норми визначають на основі статистичних даних про фактичні затрати часу за минулий період або порівняння якоїсь операції з аналогічними операціями. Норми, установлені таким методом, називаються дослідно-статистичними. За розрахунково-аналітичного методу операцію попередньо розчленовують на елементи. Норму часу в цьому разі розраховують на кожний елемент операції. Цей метод нормування дає значно точніші результати, ніж сумарний дослідно-статистичний. Він є основним методом для масового, крупносерійного і серійного типів виробництва, тобто для тих умов, коли одна операція повторюється багато разів. В умовах індивідуального і дрібносерійного виробництва, коли операція повторюється кілька разів або й зовсім не повторюється, застосування трудомісткого аналітичного методу розрахунку норми часу економічно себе на виправдовує. Тому його застосовують тут тільки для розрахунку норм на дуже складні операції. Складовими аналітичного методу є: аналіз застосованого технологічного процесу та існуючих форм організації праці на робочому місці: проектування найраціональнішого складу, послідовності і тривалості виконання елементів операцій, які нормують, розроблення оптимальних режимів роботи устаткування, передових прийомів праці і раціональної організації робочого місця. Суть укрупненого методу полягає у визначенні норми на основі попередньо розроблених укрупнених розрахункових величин затрат робочого часу на типові операції, деталі або види робіт. За цим методом найдоцільніше розраховувати норми на підприємствах з індивідуальним і дрібносерійним типом виробництва. Велике значення має мікроелементний метод нормування праці (для нормування ручних і деяких машинно-ручних процесів). За допомогою цього методу виділяють і вивчають найпростіші елементи, так звані мікроелементі, з яких складаються складні і різноманітні за своїм характером трудові операції. Ці мікроелементи визначають норми затрат часу залежно від найважливіших чинників, які впливають на їхню структуру. Переваги цього методу полягають у тому, що ще до початку трудового процесу можна конструювати ручні прийоми різних трудових процесів на основі створення системи мікроелементів, які визначаються характером і методом виконання роботи, схемою організації робочого місця і трудовими навичками робітника. За допомогою цієї системи можна встановити раціональність затрат часу на виконання окремих елементів операції. Затрати часу на окремі найпростіші елементи визначають за так званими мікроелементними нормативами. Ці нормативи є сподіваними величинами часу, знайденими в результаті статистичної обробки. Аналітичним, укрупненим методами і методам мікроелементного нормування визначаються технічно обґрунтовані норми.
Нормальна тривалість робочого часу Нормальна тривалість робочого часу працівників не може перевищувати 40 годин на тиждень. Підприємства і організації при укладенні колективного дого¬вору можуть встановлювати меншу норму тривалості робочого часу, ніж передбачено в частині першій цієї статті. Передбачена тривалість робочого часу називається нормальною тому, що саме така його тривалість є загальновстановленою нормою часу, яку працівники повинні пропрацювати протягом тижня на роботах з нормальними умовами праці. Загальновстановлений робочий тиждень тривалістю в 40 годин як норма робочого часу відрізняється від робочого тижня як складової частини графіка роботи, тривалість якого може відхилятися від цієї норми, але в середньому за обліковий період повинна обов'язково їй відповідати. Встановлена законодавством тижнева норма робочого часу застосовується як при п'ятиденному, так і при шестиденному робочому тижні. Робота у цих режимах передбачає лише різну структуру поділу робочого часу протягом календарного тижня, проте не змінює норми робочого часу — загальновстановленої тривалості робочого тижня. Поняття «робочий час», «робочий день», «робочий тиждень», «робоча зміна» розкривають різні сторони робочого часу і є його нормативами. Під робочим часом слід розуміти встановлений законом або на його підставі угодою сторін час, протягом якого працівники згідно з правилами внутрішнього трудового розпорядку повинні виконувати за трудовим договором свої трудові обов'язки. Робочий час — це обов'язкова міра праці, тривалість якої регламентована законом та виданими на його основі іншими нормативними актами. Міра праці не може змінюватися за домовленістю працівника з власником або уповноваженим ним органом. Винятком можуть бути випадки, коли йдеться про роботу на умовах неповного робочого дня чи неповного робочого тижня. Робочий день — це встановлена законом норма робочого часу протягом доби, яка лежить в основі його правового регулювання. Якщо робочий час нормується протягом календарного тижня, то його нормою визнається робочий тиждень. Робочою зміною є норма робочого часу протягом доби, яка визначається правилами внутрішнього трудового розпорядку або графіками змінності з дотриманням встановленої законом три¬валості робочого часу в межах облікового періоду. Тривалість робочого дня залежить від кількості робочих днів на тиждень. При шестиденному робочому тижні тривалість робочого дня встановлюється законом, а при п'ятиденному — визначається правилами внутрішнього трудового розпорядку або графіками змінності Таким чином, тривалість робочого часу за тиждень є найбільш загальною мірою робочого часу, тому що вона залишаєт¬ся незмінною, тим часом як тривалість робочого дня залежить від кількості робочих днів на тиждень, графіка змінності тощо. Встановлена нормальна тривалість робочого часу — 40 годин на тиждень — поширюється на всіх працівників незалежно від того, чи працюють вони постійно, тимчасово, сезонно на підприємствах різних форм власності, а також незалежно від режиму робочого часу, виду робочого тижня, включаючи підсумований облік робочого часу. Нормальна тривалість робочого часу може бути меншою за 40 годин на тиждень лише у випадках, коли законодавством передбачено скорочений робочий час. В окремих випадках (при роботі за сумісництвом, з неповним робочим днем) тривалість робочого дня визначається за угодою сторін. Вона може бути меншою від загальновстановленої норми робочого часу протягом доби. Якщо ж працівник уклав трудовий договір одночасно на декіль¬кох підприємствах, в установах, організаціях, то, не перевищуючи норму робочого часу за кожним трудовим договором, сумарно тривалість робочого часу працівника може бути більшою за 40 годин на тиждень. Передбачено можливість встановлення при укладенні колективного договору на підприємствах і в організаціях тривалості робочого часу меншої за норму. Йдеться про роботу тривалістю менш як 40 годин протягом робочого тижня з виплатою заробітної плати в повному розмірі. А це можливо лише за рахунок власних коштів підприємства.
Норма роботи в нічний час При роботі в нічний час встановлена тривалість роботи (зміни), за загальним правилом, повинна скорочуватися на одну годину проти встановленої тривалості роботи (зміни) у денний час. Відповідно у нічний час скорочується тривалість робочої зміни. Таким чином, тижнева норма годин робочого часу не зменшується. Тому графіки змінності повинні забезпечити роботу протягом 40-годинного робочого тижня. П'ятиденний, як і шестиденний, 40-годинний робочий тиждень дає можливість, де це доцільно за умовами виробництва, застосовувати графіки із значним зменшенням кількості нічних змін порівняно із звичайним тризмінним графіком роботи. Наприклад, графік, який застосовується на підприємствах текстильної промисловості, передбачає, що основні цехи підприємства працюють усі дні тижня, включаючи й неділю. Працюють вони чотири дні у дві зміни, а п'ятий день — у три зміни із скороченням тривалості нічної зміни на одну годину. Працівникам надається два вихідних дні підряд на одному тижні після п'яти робочих днів, а на другому тижні — після шести робочих днів. Застосування цього графіка дає можливість скоротити кількість нічних змін кожного працівника до двох на місяць. Після роботи в нічній зміні бригада має два вихідні дні, а потім виходить на роботу у вечірню зміну. У вечірній зміні бригада працює п'ять днів і після двох вихідних виходить на денну зміну. Загального вихідного дня на таких підпри¬ємствах немає. У святкові дні не працюють. Запровадження зазначеного графіка дає можливість скоротити нічні зміни на тих ділянках роботи, де у виробничому процесі в основному зайняті жінки та інші працівники, які згідно з чинним законодавством не можуть бути залучені до робіт у нічний час. Тривалість нічної роботи працівників з нормальним робочим часом при беззмінній організації праці скорочується на одну годину, крім тих випадків, коли інше передбачається спеціальним положенням про робочий час і час відпочинку працівників окремих галузей господарства (наприклад, плавскладу суден морського флоту, рибної промисловості тощо). На практиці тривалість нічної зміни не скорочується також у тих випадках, коли працівник укладає трудовий договір спеціально для роботи в нічний час (наприклад, нічним сторожем). В умовах п'ятиденного робочого тижня на підприємствах, що працюють у три зміни, тривалість нічної зміни нерідко скорочується на одну годину. Отже, у кожну нічну зміну працівник недоробляє однієї години. Тому при складенні графіків змінності цей недоробіток підсумовується й компенсується роботою в інші дні. З урахуванням значних незручностей роботи в три зміни (робота вночі, наступний доробіток) деякі підприємства установлюють додаткові пільги й переваги за таку роботу (безплатне харчування вночі, надання путівок у профілакторії тощо).
Граничні норми надурочних робіт Надурочні роботи не повинні перевищувати для кожного працівника чотирьох годин протягом двох днів підряд і 120 годин на рік. Власник або уповноважений ним орган повинен вести облік надурочних робіт кожного працівника. Допускаючи в певних випадках застосування надурочних робіт, законодавство тим часом обмежує їх тривалість зазначеними в цій статті граничними нормами. Обмеження кількості надурочних робіт для кожного пра¬цівника зобов'язує власника вести облік таких робіт. Типова форма первинного обліку П-15 «Список осіб, які працювали в надурочний час» затверджена наказом Міністерства статистики України № 253 від 9 жовтня 1995 p., і має використовуватися для обліку надурочних робіт. Облік надурочних робіт повинен вестись із зазначенням часу початку й закінчення кожної надурочної роботи, а при сис тематичних надурочних роботах — кількості днів з надурочними роботами та кількості надурочно відпрацьованих годин у ці дні. Такий облік необхідний для правильної оплати надурочних робіт, виконаних кожним працівником, дотримання їх граничної норми та належного контролю за законністю застосування таких робіт. |