Заказ 3393 (120 грн.)

Задача 1

Громадянка Ковальова звернулася до суду з позовною заявою про розірвання шлюбу з Ковальовим. У заяві вона вказала, що проживає з чоловіком більше 15 років, від шлюбу має сина 14 років. Останні два роки Ковальов зловживає спиртними напоями, не дає гроші на потреби сім'ї, влаштовує скандали, ображає її у присутності сина, часто не ночує вдома. Сім'я фактично розпалася, тому вона просить шлюб розірвати і стягнути з Ковальова аліменти на утримання сина. У судовому засіданні Ковальов позов не визнав і просив суд не розривати шлюб, обіцяв, що змінить свою поведінку і ставлення до дружини і сина. Суд своєю ухвалою призначив подружжю термін для примирення у три місяці. Після закінчення трьох місяців у судовому засіданні Ковальова знову зажадала розірвання шлюбу, оскільки Ковальов поведінки не змінив і сім'я не відновилася. Ковальов знову позов не визнав і просив не розривати шлюб.

На підставі якого принципу сімейного права суду слід вирішити справу?

Задача 2

Орган РАЦСу призначив день державної реєстрації шлюбу між Прокопенко та Вольською, які подали в установленому порядку заяву про укладання шлюбу. Через тиждень до цього самого органу РАЦСу надійшла заява без підпису про те, що Прокопенко одружений, шлюб між ним і громадянкою Симоненко у 2001 р. був зареєстрований у м. Тараща і до цього часу не розірваний. Це повідомлення спочатку не було взято до уваги як анонімне, і державна реєстрація шлюбу не була відкладена. Проте через деякий час завідувач органу РАЦСу направив до відповідного органу РАЦСу м. Тараща запит, з відповіді на який з'ясував, що викладені в анонімній заяві відомості відповідають дійсності. У зв'язку з цим завідувач органу РАЦСу за своєї ініціативи провів подальшу перевірку, під час якої Прокопенко пояснив, що він справді перебував у шлюбі з Симоненко, проте у 2002 р. цей шлюб був розірваний за рішенням суду, копія якого у нього є. Вважаючи, що подальше оформлення реєстрації розірвання шлюбу не потрібне, Прокопенко не звертався із цього приводу до органу РАЦСу. Не зробила цього і його колишня дружина. Через деякий час, у зв'язку з втратою паспорта, Прокопенку на його прохання і на підставі представленого рішення суду був виданий новий паспорт, в якому запису (штампа) про реєстрацію шлюбу з Симоненко немає. Тому Прокопенко вважав, що шлюб між ним і Симоненко припинено. Вирішивши, що пояснення Прокопенка і представлені ним документи є переконливими, завідувач органу РАЦСу зареєстрував шлюб між Прокопенком і Вольською.

Якої помилки припустився завідувач органу РАЦСу? Як слід було діяти за таких обставин? Які правові підстави проведення органом РАЦСу перевірок з метою виявлення перешкод для реєстрації шлюбу? З якого часу шлюб між Прокопенком та Симоненко вважається припиненим?

Задача 3

Алієва і Карпов у 1997 p. зареєстрували шлюб. До цього часу вони проживали разом і вели спільне господарство. Алієва після реєстрації шлюбу не працювала, а займалася домашніми справами. Дітей у них не було. У період шлюбу подружжям було побудовано будинок і придбано різне майно. Карпов мав дочку від першого шлюбу — Леонтьеву. Після смерті Карпова у 2004 р. власником половини будинку та іншого спільно нажитого подружжям майна стала Алієва. Вона також стала спадкоємицею 1/4 будинку і частини майна, що належали Карпову, а також половини його особистого майна. Іншу частину спадщини одержала дочка Карпова — Леонтьева. У січні 2005 р. за позовом Леонтьєвої шлюб між Карповим і Алієвою був визнаний судом недійсним на підставі того, що Карпов одружився з Алієвою, не розірвавши свого першого шлюбу. Суд також встановив, що Алієвій не була відома ця обставина, оскільки під час укладання шлюбу Карпов приховав від неї свій шлюб. На підставі рішення суду про визнання шлюбу Алієвої із Карповим недійсним Леонтьева у 2005 р. подала позов про визнання недійсним свідоцтва про право власності на частину будинку і про право на спадщину.

Які правові наслідки визнання судом шлюбу Карпова з Алієвою недійсним? Чи є майно, нажите Карповим і Алієвою, спільним сумісним майном подружжя? Чи підлягає позов Леонтьєвої задоволенню?

Задача 4

Після народження дочки Т. Миколаєва відчула погіршення стану здоров'я, у зв'язку з чим була влаштована на стаціонарне лікування в лікарню, і не змогла самостійно зробити заяву про народження дитини до органу РАЦСу. З'ясувалося, що орієнтовний термін її лікування становитиме близько двох місяців. Чоловік Миколаєвої перебував у тривалому службовому відрядженні, а інших близьких родичів у неї за місцем народження дитини і лікування не було. Через два тижні після початку лікування знайома Миколаєвої подала за її проханням до органу РАЦСу заяву про реєстрацію народження Миколаєвою дитини, пред'явивши при цьому довідку медичної установи про народження дитини і документи, що посвідчували особу батьків дитини. Проте працівники органу РАЦСу відмовили у прийнятті заяви про реєстрацію народження дитини, зажадавши особистого звернення Миколаєвої після закінчення лікування незалежно від його тривалості.

Дайте правову оцінку діям працівників органу РАЦСу. Як вони повинні були вчинити в такій ситуації? Чи встановлений законом термін державної реєстрації народження дитини?

Задача 5

Під час реєстрації шлюбу В. Зернова, що є громадянкою РФ, і громадянин України 3. Леоненко-Горський зберегли свої прізвища. Місцем проживання подружжя обрало м. Київ, де у них через рік народився син. Після народження сина подружжя не досягло згоди про його прізвище і тому подало до органу РАЦСу за місцем проживання заяву про присвоєння дитині прізвища Леоненко-Горський-Зернов. Орган РАЦСу в задоволенні їх прохання відмовив. При цьому подружжю було рекомендовано надати сину або прізвище батька, або прізвище матері. Це рішення органу РАЦСу було оскаржено подружжям у суді за місцем проживання, який не прийняв заяви до розгляду, посилаючись на непідвідомчість цього спору суду, і порекомендував їм звернутися до органу опіки і піклування.

Чи обґрунтоване рішення органу РАЦСу і суду? Чи відповідає вимога подружжя Зернової та Леоненка-Горського законодавству України? Який орган вирішує розбіжності між батьками щодо прізвища дитини?

Задача 6

Після розірвання шлюбу батьків п'ятирічний Сашко Протасов залишився проживати з матір'ю в м. Львові. Його батько влаштувався на військову службу за контрактом і виїхав за кордон, звідки перераховував аліменти на сина. Через рік мати Сашка важко захворіла і померла. Після цього хлопчик тимчасово проживав у далеких родичів, які не мали наміру взяти його на виховання у свою сім'ю, вважаючи, що виховувати Сашка повинен його батько. На запит органу опіки і піклування командир військової частини повідомив, що батько Сашка виїхав для подальшого проходження служби в район збройного конфлікту. Подальші запити про його місцезнаходження результату не дали. Через місяць після направлення останнього запиту орган опіки і піклування вжив необхідні заходи, щоб Сашка взяли на облік дітей, які залишилися без піклування батьків, а ще через три місяці Сашко був усиновлений у судовому порядку подружжям Сидорченків, які проживали в одному з міст тієї самої області. Через шість місяців після усиновлення до м. Львова прибув батько Сашка, який пояснив, що потрапив у полон і протягом тривалого часу утримувався незаконним збройним формуванням. Вважаючи дії органу опіки і піклування незаконними, він зажадав отримати відомості про сина і звернувся до суду з вимогою про скасування усиновлення, заявивши, що він має переважне  право на виховання своєї дитини.

Чи обґрунтовано діяв орган опіки та піклування, коли Сашка Протасова взяли на облік дітей, що залишилися без піклування батьків? Поясніть підстави визнання дітей такими, що залишилися без піклування батьків. Яке рішення, на вашу думку, повинен ухвалити суд за заявою рідного батька Сашка Протасова?

Задача 7

Після загибелі в авіакатастрофі батьків малолітнього Івана Войновича, що проживає в м. Львові, його єдиним близьким родичем залишився дядько — М.П. Войнович, що постійно проживає в Мінську і є громадянином Республіки Білорусь. Приїхавши до Львова, М.П. Войнович вирішив узяти на себе обов'язки з виховання племінника, проте не визнав за необхідне звернутися до місцевого органу опіки та піклування для оформлення необхідних документів. Узявши Івана з собою і не розв'язавши проблем із приватизованою його покійними батьками квартирою та іншим майном, що залишилося, він повернувся до м. Мінська. При цьому М.П. Войнович виходив з необхідності допомогти хлопчику перенести втрату батьків в іншій обстановці. Через деякий час після повернення до м. Мінська він все-таки вирішив "узаконити" фактичне виконання обов'язків опікуна і подав відповідну заяву до органу опіки та піклування за місцем свого проживання. Проте йому було відмовлено у призначенні опікуном хлопчика з посиланням на необхідність вирішення цього питання в органі опіки та піклування за місцем постійного проживання і перебування майна племінника на території Республіки Білорусь та із застосуванням білоруського законодавства.

Законодавством якої держави (Республіки Білорусь або України) слід керуватися при встановленні опіки над малолітнім Іваном Войновичем? Чи може бути призначений опікуном особи, що є громадянином України, громадянин іншої держави — члена СНД, якщо він не проживає на території України? Чи правильно вчинив орган опіки і піклування?