Зміст

Вступ. 3

1. Загальні відомості про підприємство. 4

2. Оцінка інноваційного потенціалу підприємства. 4

3. Характеристика інноваційної активності підприємства. 6

4. Цілі інноваційної діяльності 7

5. Витрати на інноваційну діяльність. 8

6. Результати інноваційної діяльності 10

7. Аналіз та оцінка факторів, що сприяли чи перешкоджали здійсненню інновацій. 12

Список використаної літератури. 17

Зміст

ВСТУП.. 3

РОЗДІЛ І.ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ПРОЦЕСУ ОЦІНЮВАННЯ ІНВЕСТИЦІЙНОГО ПРОЕКТУ.. 6

1.1.Інвестиційні проекти: сутність, класифікація і методики оцінки. 6

1.2.Міжнародні критерії оцінювання ефективності інвестиційних проектів. 16

1.3.Особливості використання методів оцінки ефективності інвестиційних проектів в Україні 21

РОЗДІЛ II.НАПРЯМИ ВИКОРИСТАННЯ ОЦІНЮВАННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ ПРИ ПРИЙНЯТТІ ІНВЕСТИЦІЙНИХ РІШЕНЬ. 28

2.1.Комплексне оцінювання ефективності інвестиційних проектів у процесі їх фінансування інвестиційними фондами ВАТ «Херсонський суднобудівний завод». 28

2.2.Оцінка інвестицій з метою їх залучення в економіку України. 35

2.3.Організація оцінювання інвестиційних проектів в процесі їх запровадження в Україні 41

РОЗДІЛ ІІІ.УДОСКОНАЛЕННЯ МЕТОДИЧНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ОЦІНЮВАННЯ ІНВЕСТИЦІЙНОГО ПРОЕКТУ НА ПРИКЛАДІ ВАТ „ХЕРСОНСЬКИЙ СУДНОБУДІВНИЙ ЗАВОД”. 66

3.1.Узагальнення підходів до оцінювання інвестиційних проектів ВАТ „Херсонський суднобудівний завод”. 66

3.2.Розробка методики оцінювання ефективності інвестиційних проектів. 67

3.3.Пропозиції щодо удосконалення методики оцінювання ефективності інвестиційних проектів в умовах сучасного стану економіки. 79

ВИСНОВКИ.. 82

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ.. 86

ДОДАТКИ.. 94

Зміст

1.Дати характеристику особливостям застосування методів дослідження інвестиційного ринку України на сучасному етапі. 3

2.Побудувати систему інформаційного забезпечення та вихідних умов розроблення короткострокового прогнозу розвитку інвестиційного ринку України. 11

3.На умовному прикладі розкрити основні підходи до формування кошторису інвестиційного проекту з позиції оцінки втраченої альтернативи. 14

Список використаної літератури. 26

2.ДОСЛІДЖЕННЯ ОСОБЛИВОСТЕЙ УПРАВЛІННЯ РИЗИКАМИ ІННОВАЦІЙНО-ІНВЕСТИЦІЙНИХ ПРОЕКТІВ НА ТОВ БП “КРИСТАЛ”

2.1.Загальна фінансово-економічна характеристика ТОВ БП “Кристал”

2.2.Техніко-економічний потенціал діяльності  ТОВ БП “Кристал”

2.3.Аналіз ризиків інноваційно-інвестиційних проектів на ТОВ БП “Кристал”

ЗАВДАННЯ ДО ТЕМИ „МІЖНАРОДНИЙ КРЕДИТ”

1. На сьогодні фактично всі країни – суб’єкти світового господарства є учасниками ринку позичкових капіталів, при цьому в їх структурі виокремлюються кредитори і позичальники. Разом з тим, якщо до недавнього часу можна було чітко розмежувати два полюси світової боргової системи: нетто-позичальники (переважно країни, що розвиваються) і нетто-кредитори, у тому числі міжнародні фінансово-кредитні організації та кредитні установи, то у сучасній світовій борговій системі дуже важко провести чітке розмежування між потенційними боржниками і кредиторами. Тому на сьогодні усі країни світового господарства можна поділити на 3 групи: кредитори; країни, що є одночасно боржниками і кредиторами; країни-боржники. Що стосується країн-боржників, то це, як правило, країни, що розвиваються, які отримали свою незалежність у першій половині XX ст. (країни Азії, Африки, Латинської Америки) і країни, які стали на шлях самостійного розвитку після розпаду СРСР.

Світовий банк розробив методику оцінки рівня заборгованості країн-кредиторів, здійснивши їх класифікацію за основними категоріями експорту та розміру зовнішнього боргу. За рівнем зовнішньої заборгованості Світовий банк ранжує держави наступним чином (таблиця):

Таблиця

Класифікація держав за рівнем зовнішньої заборгованості (за методологією Світового банку)

де NPV -  чиста приведена вартість зовнішнього боргу держави, XGS – обсяг експорту її товарів та послуг, GNI – валовий внутрішній продукт.

В таблиці представлено дані, які характеризують обсяги ВВП, експорту, зовнішнього боргу та чисельність населення найкрупніших країн-боржників у 2003р.

Таблиця

Найкрупніші країни-боржники у 2003р.(зовнішній борг понад 1 млрд. дол. США)

3. Оцінка кредитної політики МВФ: позитиви і негативи

Неухильний процес поглиблення інтернаціоналізації економічного життя, який має своїми проявами розширення і ускладнення взаємозв’язків та взаємозалежностей національних економік, усуспільнення характеру праці та виробництва у глобальному масштабі, зростаючу взаємодію та координацію держав щодо розробки і реалізації міжнародної стратегії розвитку, об’єктивно підвищує значення зовнішніх джерел фінансових ресурсів для будь-якої національної економіки. Особливе місце серед них займає кредитування з боку Міжнародного валютного фонду (МВФ).

Основною рисою кредитних механізмів МВФ є їх універсальність, тобто можливість надання позики будь-якій країні, незалежно від рівня її економічного розвитку і суспільно-політичного устрою. Обумовлений характер надання позик визначається виконанням країною-позичальником вимог щодо отримання кредиту в цілому або попереднього траншу. Так, діючі в МВФ механізми акумуляції та розподілу фінансових ресурсів, дозволяють державам, що мають найбільші квоти в організаціях прямо або опосередковано впливати на прийняття урядами країн-позичальників сприятливих для себе рішень як щодо, нерідко, невиправданої лібералізації торговельних відносин, так і відкриття ще вразливішого фінансового ринку. Іншими словами, за більш сприятливі умови кредитування (пролонгація пільгового періоду, зменшення ставок кредитів, можливості реструктуризації тощо) керівництво країн-реципієнтів нерідко стає “заручником” необхідності відмови від частини національного суверенітету країни.

Крім того, загальновідомим є і факт жорсткої прив’язки кредитування МВФ національних економік з нав’язуванням ними реалізації в країнах-реципієнтах запропонованої моделі економічних перетворень. Наприклад, стабілізаційні програми, розроблені експертами Міжнародного валютного фонду для перехідних економік, базувалися на неоліберальній моделі, яка була традиційно орієнтованою лише на ринкові економіки, що передбачало не створення ринкового середовища, а лише його вдосконалення на жорстко монетарній основі, звільнення економіки від слабких, неконкурентоспроможних господарюючих суб’єктів, створення передумов для приходу потужного іноземного капіталу на національні ринки. Саме ці вимоги і механізми часто призводять до масового витіснення з власного ринку вітчизняного товаровиробника та розкрадання власності і відплив капіталів за кордон. Особливо це характерно для найбідніших країн та країн з трансформаційною економікою, які не можуть вчасно повернути і сплатити борги МВФ.

При цьому на різних етапах своєї діяльності МВФ застосовував найрізноманітніші механізми регулювання системи розподілу кредитних засобів серед країн-позичальників, на реалізацію яких впливали як специфіка розвитку конкретних країн, так і загальноцивілізаційні проблеми, що поставали перед світовим співтовариством.

Особливістю сучасної стратегії МВФ є те, що вона ґрунтується на трьох своєрідних «стовпах»: запобігання, співробітництво та коригування. Ці елементи стратегії МВФ дають можливість, з одного боку, пом’якшити проблему заборгованості країн у разі її виникнення, а з іншого боку, - вирішити її найбільш раціональним способом.

Стратегія запобігання використовується МВФ з метою попередження нових випадків заборгованості країн, а також у разі неможливості їх своєчасного погашення і відповідного подовження терміну повернення. З цією метою МВФ пропонує умови використання його ресурсів, які спираються на нові принципи, що включають:

- національну приналежність політики реформ;

- ощадливість в реалізації умов, пов’язаних з програмою;

- пристосування програм до умов, наявних у країнах-членах;

- чіткість у визначенні умов.

Означені принципи були покладені в основу нових директив, прийнятих МВФ у вересні 2002 року. Крім того, реалізуючи стратегію запобігання, МВФ оцінює здатність країни розрахуватися по боргах, забезпечує адекватність платіжного балансу країн, яким надається фінансування за програмою підтримки МВФ, визначає обсяги відрахувань, здійснюваних центральними банками країн, що отримують фінансові ресурси від МВФ, а також надає технічну підтримку країнам-членам.

Наступним елементом стратегічної політики МВФ є посилення співробітництва та здійснення політики «накопичення прав». Посилення співробітництва допомагає країнам-членам розробляти й впроваджувати економічні стратегії для вирішення проблем із платіжними балансами і заборгованістю. Цей процес також сприяє формуванню у країнах-боржниках підґрунтя для створення системи моніторингу досягнень в реалізації впроваджуваної політики та у питаннях платіжного балансу, мобілізації ресурсів від міжнародних кредиторів та донорів. Реалізація даного підходу допомагає країнам нести відповідальність за своїми зобов’язаннями перед МВФ та іншими кредиторами.

Нарешті, третім елементом сучасної стратегії МВФ є коригуючі засоби. Сутність їх полягає у впровадженні в дію спеціального графіка з визначенням більш серйозних коригуючих засобів у випадку, коли країна-член активно не співпрацює з МВФ щодо пошуку способів розв’язання боргових проблем. Так, першим кроком на цьому шляху є тимчасове позбавлення доступу країни до ресурсів МВФ за програмою «Зменшення бідності і сприяння зростанню» або до фінансових ресурсів «Ініціативи для бідних країн з найвищим рівнем заборгованості».

Таким чином, спираючись на політику трьох «стовпів», МВФ намагається реалізувати тактику більшої прозорості своєї діяльності, що проявляється у обов’язковому опублікуванні звітів про використання ресурсів фонду щодо країн та тих програм, які підтримуються кредитами МВФ.

Аналізуючи фінансову політику МВФ у 2003-2004 рр., можна виділити основні напрями руху кредитних ресурсів. Головними отримувачами кредитів МВФ за програмою стенд-бай (Stand-By) були Бразилія – 27,4 млрд. СПЗ (спеціальних прав запозичення), Аргентина – майже 9 млрд. СПЗ, Уругвай – 2,1 млрд. СПЗ, Колумбія – 1,5 млрд. СПЗ.

Відповідно до Програми розширеного кредитування (EFF) кредити отримали Сербія і Чорногорія на суму 650 млн. СПЗ та Шрі-Ланка – на суму 144 млн. СПЗ. Нарешті за Програмою зменшення бідності і сприяння зростанню кредити були виділені Пакистану – понад 1 млрд. СПЗ, Демократичній Республіці Конго – 580 млн. СПЗ та Бангладеш – 400 млн. СПЗ. Загальна сума кредитів МВФ за цими програмами склала майже 60 млрд. СПЗ, що перевищило загальну суму погашення кредитів. Довгострокова заборгованість країн перед МВФ досягла понад 2 млрд. СПЗ. Причому на Судан та Ліберію припадає понад 78% від загальної суми прострочених фінансових зобов’язань, а серед інших боржників переважає частка Сомалі та Зімбабве.

Мотиваційним моментом запозичень у міжнародних фінансових організацій з боку країн, що розвиваються, виступає можливість впровадження структурних реформ, стабілізації валютного курсу, скорочення бюджетного дефіциту та дефіциту платіжного балансу, виходу на міжнародні ринки товарів.

Що стосується України, то її активна співпраця з Міжнародним валютним фондом розпочалася лише з кінця 1994р. з розробки українським урядом, разом з експертами МВФ, програми макроекономічної стабілізації та реформування економіки. Лише за період 1999-2003рр. наша держава отримала від МВФ міжнародних кредитів на суму 7829,4 млн. СДР.

Слід відмітити, що найбільш результативними для України були перші кредити МВФ, призначені для фінансування системних перетворень. Саме  завдяки надходженню цих коштів стало можливим прискорення формування власної фінансово-кредитної системи та золотовалютних резервів України. Крім того, ці ресурси забезпечили реалізацію ефективної монетарної політики (наслідком чого стало скорочення темпів інфляції), надходження валютних ресурсів в країну, сприяли проведенню грошової реформи і введенню в обіг національної грошової одиниці, динамізували формування інфраструктури ринкового середовища та розбудову фінансових інструментів та ін.

Так, у 1998р. Радою директорів МВФ було затверджено програму «Механізм розширеного фінансування» для України загальним обсягом близько 2 млрд. 266 млн. доларів США. За цією програмою Україна отримала 1 млрд.480 млн. дол. США. Перевагою кредитування в рамках Програми є те, що кошти надаються на більш тривалий строк (термін погашення - 10 років з відстрочкою сплати основної суми боргу на 5 років), у більшому обсязі (загальний обсяг позики складає 2,226 млрд. доларів США) та під невеликі відсотки (до 7% річних).

У результаті значного економічного зростання та зниження темпів інфляції в Україні протягом 2001р. стало можливим отримання нашою державою коштів чергового траншу кредиту в рамках програми «Механізм розширеного фінансування» (EFF) в розмірі 290,8 млн. СПЗ (приблизно 375 млн. дол. США). При цьому, Фонд висунув вимогу посилити економічну складову своїх реформ. Зокрема, МВФ хотів би побачити реорганізацію великих банків, більш активну приватизацію заводів, що знаходяться у державній власності, та лібералізацію агропромислового сектору.

Відновлення програми «Механізм розширеного фінансування» відкрило Україні широкі можливості щодо успішного проведення реструктуризації зовнішнього боргу, а також продовження роботи по раніше заморожених проектах, зокрема, добудові енергоблоків на Хмельницькій та Рівненській АЕС. 3 вересня 2002 року завершилось співробітництво України з МВФ по чотирирічній програмі розширеного фінансування (EFF).

На сьогодні Україна надає перевагу співпраці з МВФ на основі упереджувальної (страхової) програми «стенд-бай», яка передбачає, що виділені кредитні ресурси знаходитимуться на рахунках МВФ і можуть бути надані тільки у випадку виникнення особливих ситуацій на запит України. Підписання угоди з МВФ про надання Україні кредиту на суму 605 млн. дол. у рамках програми «попереджувальний» «стенд-бай» відбулося у 2004р. і стало сигналом для відновлення співробітництва України з Всесвітнім банком та Європейським банком реконструкції та розвитку.

Крім того, на сьогодні Україна зацікавлена у поступовому перенесенні центру ваги у співробітництві з МВФ у площину безкредитних стосунків, узгодження головних параметрів макроекономічної політики з тенденціями та прогнозами розвитку світової кон’юнктури, з динамікою і напрямами світових фінансових та інвестиційних потоків, а також продовженні координації у сфері валютної політики, що сприятиме зниженню міжнародними рейтинговими агентствами ризиків інвестування в економіку України.

ІІІ. Що стримує приплив іноземних інвестицій в Україну?

Ефективна та збалансована трансформація народногосподарського комплексу України крім докорінних внутрішніх перетворень передбачає використання зовнішніх чинників економічного зростання, серед яких особливо вагомого значення набуває залучення іноземного інвестиційного капіталу. Іноземні інвестиції в Україну вкладаються у двох формах: прямі та портфельні інвестиції. Специфічною формою зарубіжного інвестування є кредити міжнародних фінансових організацій (МФО, групи Світового банку, ЄБРР), зокрема в тому їх цільовому призначенні та використанні, коли вони надаються під реалізацію конкретних проектів, пов’язаних, як правило, із структурними та інституційними перетвореннями.

Інвестиційний процес в Україні необхідно розглядати в контексті поточної ситуації і основних тенденцій міжнародного руху капіталів в глобальному економічному просторі. При цьому необхідно враховувати взаємодоповнення і взаємозв’язок ендоген­них і екзогенних чинників, що впливають на інвестиційний процес.

Рис. Кумулятивні обсяги прямих іноземних інвестицій в українську економіку, млн. дол. США

Як видно з рис., обсяги прямих іноземних інвестицій акумулятивно з початку їх надходження в українську економіку постійно зростали і на початок 2005р. склали майже 8354 млн. дол. США, перевищивши показник 1995р. в 17 разів. Позитивну динаміку цього процесу характеризує і приріст загального обсягу іноземного капіталу в українській економіці, який упродовж 1995-2005рр. складав в середньому понад 780 млн. дол. щорічно.

Що стосується географічної структури іноземних капіталовкладень в економіку України, то в 2004р. інвестиції в нашу державу надходили зі 113 країн світу, при цьому найбільші обсяги ПІІ вкладено нерезидентами із Сполучених Штатів Америки (1074,8 млн. дол., 16,1%), Кіпру (779,2 млн. дол., 11,7%), Великобританії (686,1 млн. дол., 10,3%), Нідерландів (463,9 млн. дол., 6,9%), Німеччини (441,4 млн. дол., 6,6%) та Російської Федерації (377,6 млн. дол., 5,7%) при відносно незначних обсягах інвестицій Республіки Корея (172,9 млн. дол., 2,5%) та Польщі (153,3 млн. дол., 2,3%).

Рис. Динаміка надходження прямих іноземних інвестицій в українську економіку з країн світу протягом 1995-2005рр. (на початок періоду)

У 2005р., ситуація не змінилася: як і раніше на США, Кіпр, Великобританію, Німеччину, Нідерланди, Російську Федерацію і Швейцарію припало 68% сукупного іноземного капіталу в українську економіку.

Разом з тим, виникає потреба створення сприятливого інвестиційного клімату в державі.

IV. Пріоритетні напрямки взаємного українсько-російського інвестування

Серед іноземних інвесторів в Україні чільне місце посідає Російська Федерація, на яку, за офіційними даними станом на початок 2005р., припадало близько 435 млн. дол. США.

Що стосується галузевого розподілу російських інвестицій в українську економіку, який відображено у таблиці, то він не відповідає пріоритетам структурної перебудови української економіки. Так, найбільший інтерес у російських інвесторів викликають ті галузі української економіки, які є визначальними з точки зору забезпечення національної безпеки, формування доходної частини державного бюджету України, а також ті, що забезпечують швидкий обіг капіталу, зокрема, нафтова та нафтохімічна індустрія, охорона здоров’я та соціальна допомога, транспорт і зв’язок, оптова торгівля і посередництво у торгівлі та операції з нерухомістю при порівняно незначних фінансових вкладеннях у машинобудування, сільське та готельне господарство та харчову промисловість. При цьому російські інвестори віддають перевагу прямому інвестуванню над портфельним.

Таблиця

Галузева структура прямих російських інвестицій в українську економіку (млн. дол. США та в % до загального підсумку)

Натомість українські інвестиції в Російській Федерації залучаються в основному в операції з нерухомістю, здавання її під найом та послуги юридичним особам (72,2%), а також у сферу державного управління (14,1%).

Таблиця

Галузева структура прямих інвестицій України в економіку Російської Федерації (млн. дол. США та в % до загального підсумку)

При цьому вкладення українців носять, певною мірою, «точковий» характер, коли компанії нашої держави, не вступаючи у конкурентну боротьбу з російськими господарюючими суб’єктами,  реалізують узгоджену з росіянами політику, спрямовану на збереження за собою певного сегменту російського ринку.

Так, об’єктом української експансії в промисловість Росії, в першу чергу, стало кондитерське виробництво: на сьогодні «Укрпромінвест-кондитер» контролює фабрики у Ростові, Брянську і Липецьку. Закріпилися інвестори України і у машинобудівній галузі (4,1% загального обсягу українських зарубіжних інвестицій в Росію), а також на металургійному та нафтовому ринках Російської Федерації: українська промислово-фінансова група «Систем Капітал Менеджмент» вклала інвестиції у Шахтинський (м. Шахти, Ростовська обл.), в Каменський (м. Каменець-Шахтинський, Ростовська обл.) та Свердловський машинобудівні заводи; Сумське машинобудівне об’єднання ім. Фрунзе інвестувало фінансові ресурси у газовий комплекс і трубне виробництво в Тюмені, українське відділення «Ферройлз» у Москві активно залучене у торгівлю російською сирою нафтою і нафтопродуктами, корпорація «Інтерпайп» постачає в Росію обладнання для нафтового комплексу та ін.  Що стосується фінансової діяльності (2,0% обсягу українських зарубіжних інвестицій в РФ), то на сьогодні в банківській сфері Російської Федерації активно працюють український «Промінвестбанк» (який відкрив у Москві своє відділення «Промінвест») та «Приватбанк» (який відкрив у Тюмені відділення «Приватінтертрейдинг», а у Москві – «Приватінвест» та «Мосприватбанк»).

Зміст

1.Обрати підприємство, яке здійснює інноваційну діяльність. 3

2.Процес проведення інноваційного процесу. 9

Список використаних джерел. 22

Завдання 1

Варіант 1.5

У відповідності з інвестиційною програмою вартість придбаних основних засобів повинна складати 1800,0 тис.грн.

Прибуток на протязі терміну виконання інвестиційного проекту прогнозується у розмірі 3500,0тис.грн.

Щорічні амортизаційні відрахування протягом інвестиційного періоду складуть 120,0тис.грн.

Оборотний капітал, необхідний для реалізації програми, збільшиться на 100,0 тис.грн. Інвестиційний період – 7 років.

Необхідно розрахувати норму прибутку на вкладений капітал з урахуванням амортизації.

Завдання 2.

Згідно балансу Ф1 і Ф2, взятому на підприємстві, де працює студент, зробити аналіз інвестиційної привабливості підприємства.

Завдання 3.

Варіант 3.5.

Вибрати найменш ризикований варіант капіталовкладень із двох, дані яких наведені нижче.

Перший варіант. Прибуток при середній величині 15 тис.грн. коливається у межах від 10 до 20 тис.грн. Імовірність отримання мінімального прибутку становить 20%, максимального - 30%.

Другий варіант. Прибуток при середній величині 20 тис.грн. коливається у межах від 15 до 25 тис.грн. Імовірність отримання мінімального прибутку дорівнює 40%, максимального - 30%.

Завдання 4.

Визначити внутрішню норму прибутковості інвестиційного проекту, якщо відомі: обсяг інвестицій, тривалість життєвого циклу проекту і грошові надходження (річний прибуток).

Вихідні дані наведені в таблиці

Завдання 5

Розрахувати план погашення боргу за лізинговим договором, якщо відомі такі дані: вартість орендованого устаткування, термін лізингового договору, лізинговий відсоток, залишкова вартість устаткування. Внесок платежів провадиться двічі на рік.

Вихідні дані до завдання наведені у таблиці:

Зміст

Просте та складне дисконтування. 3

Практичні завдання. 10

Задача 1. 10

Розробити чотири альтернативних варіанти розміщення грошей інвестора на депозитному рахунку у банку строком на один рік за різними відсотковими ставками та різними умовами оплати доходу.

2.1. Зробити розрахунки по варіантам вкладання грошей інвестором.

2.2. Визначити додатковий доход по кожному варіанту.

2.3. Дати теоретичне обґрунтування обраному варіанту вкладання грошей.

Внаслідок впровадження фінансових рішень очікується надходження щорічного прибутку та амортизаційних відрахувань на протязі певного часу.

3.1. Визначити грошовий потік по роках.

3.2. Розрахувати поточну вартість грошових надходжень по роках та за період в цілому.

3.3. Визначити втрати вартості грошей з часом по роках та за період в цілому.

Керівництво підприємства планує щорічне зменшення адміністративних витрат на певну суму, яку у кінці року будуть перераховувати на певний строк на депозитний рахунок у банку.

Визначити суму грошей на банківському рахунку наприкінці кожного року і у кінці загального терміну збереження, використовуючи формулу майбутньої вартості ануїтету.

Суб'єкт підприємницької діяльності планує отримувати протягом певного періоду доход у певному обсязі

Визначити поточну вартість доходу наприкінці кожного року та у кінці очікуваного терміну їх надходження шляхом використання формули поточної вартості ануїтету.

Маркетингові дослідження встановили зниження попиту на певний вид продукції. Керівництво підприємства доручило фінансовим менеджерам визначити напрямки розвитку підприємства у коротко- та довгостроковому періодах. З цією метою необхідно обчислити наступні показники у базовому, короткостроковому та довгостроковому періодах:

1. Приріст (+/–) обсягу збуту продукції.
2. Приріст (+/–) обсягу реалізації продукції.
3. Маржинальний дохід.
4. Беззбитковий рівень виробництва продукції.
5. Показник фінансової міцності у грошовому та відносному виразі.
6. Силу впливу операційного важеля.
7. Приріст (+/–) прибутку зі зміною обсягу реалізації з урахуванням впливу операційного важеля.

Зробити висновки щодо напрямів фінансової поведінки підприємства у межах короткострокового та довгострокового періодів

Задача 6. 21

Менеджмент підприємства вивчає можливість обрання одного з варіантів структури капіталу. Визначити чисту рентабельність власних коштів та ефект фінансового левериджу по кожному варіанту. Обґрунтувати пропозицію щодо варіанту структури капіталу для підприємства.

Практичні завдання

Задача 2 (21)

За даними таблиці оцінити два варіанти реалізації інновацій за варіантом А та Б. Вибрати найбільш доцільний варіант, який забезпечує найменший ризик. Відсоткова ставка 12%. Зробити обґрунтовані висновки.

Задача 4 (27)

Існує два варіанти фінансування проекту будівництва нового підприємства з різним розподілом загальної суми фінансування за роками:

Підприємство повинно виплатити проценти за кредит по закінченню будівництва. Який варіант є вигідним для замовника та яка реальна вартість проекту, якщо процентна ставка за кредити дорівнює (варіант 5 – 15%):

Вказівки для виконання задачі. Варіант завдання відповідає передостанній цифрі залікової книжки (5).  Реальна вартість проекту складається з суми інвестицій та суми процентів, що виплачуються банку.

Задача 5 (28)

Визначити рентабельність проекту.

Ставка дисконту дорівнює (варіант 5 – 14%):

Вказівки для виконання задачі. Варіант завдання відповідає третій з кінця цифрі залікової книжки (5).

Рентабельність проекту визначається як відношення сумарного чистого приведеного доходу до сумарних приведених витрат.

Задача 6 (29)

Підприємство має в своєму портфелі два проекти з ідентичним профілем грошових потоків. Припустимо, що інновації, які розробляються, мають обмежений життєвий цикл. Існує два варіанта реалізації проектів: паралельна та послідовна розробка. За варіантом 1 обидва проекти починаються одразу та завершуються через 4 роки. За варіантом 2 проект А завершується за два роки, а потім починається реалізація проекту В.

Вибрати варіант реалізації портфелю проектів.

Вказівки для виконання задачі. Ставку дисконту необхідно вибрати з попередньої задачі Варіант завдання відповідає четвертій з кінця цифрі залікової книжки (варіант 5 – 14%).