Написание контрольных, курсовых, дипломных работ, выполнение задач, тестов, бизнес-планов
Главная \ Глоссарий

Глоссарий

В данном разделе приведены наиболее часто употребляемые термины по экономическому направлению обучения, которые помогут нашим клиентам - студентам оперативно сориентироваться в нужном понятии.

 

 

Маркетингова цінова політика — це мистецтво управління цінами й ціноутворенням, мистецтво встановлювати на товари (послуги) такі ціни і так варіювати ними залежно від положення товару на ринку, щоб поставлені цілі були досягнуті.

Цінова політика — це загальні принципи, яких дотримується компанія у сфері встановлення цін на свої товари чи послуги.

Фінансові посередники — це інститути, які позичають кошти у заощадників і дають їх у позичку позичальникам, надаючи при цьому послу­ги зменшення ризику, забезпечення ліквідності та інформаційні послуги.

Бухгалтерський облік — це процес виявлення, вимірювання, реєстрації, накопичення, узагальнення, зберігання та передання інформації про діяльність підприємства зовнішнім та внутрішнім користувачам для прийняття рішень.

Внутрішньогосподарський облік — це система обробки та підготовки інформації про діяльність підприємства в процесі управління підприємством.

Господарська діяльність — діяльність, пов’язана з виробництвом, обміном і споживанням матеріальних і нематеріальних благ. Якщо

Під господарською операцією розуміють дію або подію, яка вик­ликає зміни в структурі активів, зобов’язань і власному капіталі підприємства. Це й впливає на фінансовий стан підприємства.

Формування облікової політики — важливий етап у діяльності підприємства, адже від прийнятих облікових оцінок залежить фінансовий результат підприємства.

Каса підприємства — це спеціально обладнане приміщення або місце, призначене для приймання, видачі та зберігання готівкових коштів, інших цінностей і касових документів.

 

Активи - ресурси, контрольовані підприємством у результаті минулих подій, використання яких, як очікується, призведе до отримання економічних вигод у майбутньому.

Баланс (звіт про фінансовий стан) - звіт про фінансовий стан підприємства, який відображає на певну дату його активи, зобов'язання і власний капітал.

Бухгалтерська звітність - звітність, що складається на підставі даних бухгалтерського обліку для задоволення потреб певних користувачів.

Витрати - зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, які призводять до зменшення власного капіталу (за винятком зменшення капіталу за рахунок його вилучення або розподілення власниками).

Власний капітал - частина в активах підприємства, що залишається після вирахування його зобов'язань.

Грошові кошти (гроші) - готівка, кошти на рахунках у банках та депозити до запитання.

Доходи - збільшення економічних вигод у вигляді надходження активів або зменшення зобов'язань, які призводять до зростання власного капіталу (за винятком зростання капіталу за рахунок внесків власників).

Еквіваленти грошових коштів (грошей) - короткострокові високоліквідні фінансові інвестиції, які вільно конвертуються у певні суми грошей і які характеризуються незначним ризиком зміни вартості.

Збиток - перевищення суми витрат над сумою доходу, для отримання якого були здійснені ці витрати.

Звичайна діяльність - будь-яка основна діяльність підприємства, а також операції, що її забезпечують або виникають внаслідок її проведення.

Звіт про власний капітал - звіт, який відображає зміни у складі власного капіталу підприємства протягом звітного періоду.

Звіт про рух грошових коштів - звіт, який відображає надходження і вибуття грошових коштів протягом звітного періоду в результаті операційної, інвестиційної та фінансової діяльності.

Звіт про фінансові результати (звіт про сукупний дохід) - звіт про доходи, витрати, фінансові результати та сукупний дохід.

Зобов'язання - заборгованість підприємства, яка виникла внаслідок минулих подій і погашення якої в майбутньому, як очікується, призведе до зменшення ресурсів підприємства, що втілюють у собі економічні вигоди.

Інвестиційна діяльність - придбання та реалізація тих необоротних активів, а також тих фінансових інвестицій, які не є складовою частиною еквівалентів грошових коштів.

Інший сукупний дохід - доходи і витрати, які не включені до фінансових результатів підприємства.

Консолідована фінансова звітність - звітність, яка відображає фінансовий стан, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства та його дочірніх підприємств як єдиної економічної одиниці.

Користувачі звітності - фізичні та юридичні особи, що потребують інформації про діяльність підприємства для прийняття рішень.

Міжнародні стандарти фінансової звітності - прийняті Радою з міжнародних стандартів бухгалтерського обліку документи, якими визначено порядок складання фінансової звітності.

Національне положення (стандарт) бухгалтерського обліку - нормативно-правовий акт, затверджений центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної фінансової політики, що визначає принципи та методи ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності, що не суперечать міжнародним стандартам фінансової звітності.

Негрошові операції - операції, які не потребують використання грошей та їх еквівалентів.

Необоротні активи - всі активи, що не є оборотними.

Облікова політика - сукупність принципів, методів і процедур, які використовуються підприємством для складання та подання фінансової звітності.

Оборотні активи - гроші та їх еквіваленти, що не обмежені у використанні, а також інші активи, призначені для реалізації чи споживання протягом операційного циклу чи протягом дванадцяти місяців з дати балансу.

Операційна діяльність - основна діяльність підприємства, а також інші види діяльності, які не є інвестиційною чи фінансовою діяльністю.

Операційний цикл - проміжок часу між придбанням запасів для провадження діяльності і отриманням грошей та їх еквівалентів від реалізації виробленої з них продукції або товарів і послуг.

Основна діяльність - операції, пов'язані з виробництвом або реалізацією продукції (товарів, робіт, послуг), що є головною метою створення підприємства і забезпечують основну частку його доходу.

Прибуток - сума, на яку доходи перевищують пов'язані з ними витрати.

Примітки до фінансової звітності - сукупність показників і пояснень, які забезпечують деталізацію і обґрунтованість статей фінансової звітності, а також інша інформація, розкриття якої передбачено відповідними національними положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку або міжнародними стандартами фінансової звітності.

Принцип бухгалтерського обліку - правило, яким слід керуватися при вимірюванні, оцінці та реєстрації господарських операцій і при відображенні їх результатів у фінансовій звітності.

Розкриття - надання інформації, яка є суттєвою для користувачів фінансової звітності.

Рух грошових коштів - надходження і вибуття грошей та їхніх еквівалентів.

Стаття - елемент фінансового звіту, який відповідає критеріям, установленим цим Національним положенням (стандартом).

Сукупний дохід - зміни у власному капіталі протягом звітного періоду внаслідок господарських операцій та інших подій (за винятком змін капіталу за рахунок операцій з власниками).

Суттєва інформація - інформація, відсутність якої може вплинути на рішення користувачів фінансової звітності. Суттєвість інформації визначається відповідними національними положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку або міжнародними стандартами фінансової звітності та керівництвом підприємства.

Фінансова діяльність - діяльність, яка призводить до змін розміру і складу власного та позикового капіталів підприємства.

Фінансова звітність - бухгалтерська звітність, що містить інформацію про фінансовий стан, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства за звітний період.

 

 Кредит - позичковий капітал банку у грошовій формі та в банківських металах, що передається у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання.

Кредитор - суб'єкт кредитних відносин, який надає кредити іншому суб'єкту господарської діяльності у тимчасове користування.

Кредитна операція - це договір щодо надання кредиту, який супроводжується записами за банківськими рахунками, з відповідним відображенням у балансах кредитора та позичальника.

Кредитоспроможність - це здатність позичальника в повному обсязі і у визначений кредитною угодою термін розрахуватися за своїми борговими зобов'язаннями.

Кредитний ризик - ймовірність несплати позичальником основного боргу та відсотків, які належать сплаті за користуванням кредитом у терміни, визначені у кредитному договорі.

Кредитна лінія - згода банку-кредитора надати кредит у майбутньому в розмірах, які не перевищують заздалегідь обумовлені розміри за певний відрізок часу без проведення додаткових спеціальних переговорів.

Платоспроможність - це здатність позичальника своєчасно здійснювати розрахунки за всіма видами своїх зобов'язань господарської діяльності.

 

Асоційована особа - чоловік або дружина, прямі родичі цієї особи (батько, мати, діти, рідні брати та сестри, дід, баба, онуки), прямі родичі чоловіка або дружини цієї особи, чоловік або дружина прямого родича;

Афілійована особа банку - будь-яка юридична особа, в якій банк має істотну участь або яка має істотну участь у банку;

Банк - юридична особа, яка на підставі банківської ліцензії має виключне право надавати банківські послуги, відомості про яку внесені до Державного реєстру банків;

Банк-оболонка - банк, інша фінансова установа - нерезидент, що не має постійного місцезнаходження та не провадить діяльність за місцем своєї реєстрації та/або не підлягає відповідному нагляду в державі (на території) за місцем свого розташування;

Банк з іноземним капіталом - банк, у якому частка капіталу, що належить хоча б одному іноземному інвестору, становить не менше 10 відсотків;

Банківська група - група юридичних осіб:

які мають спільного контролера, що складається з материнського банку, його українських (української) та/або іноземних (іноземної) дочірніх (дочірньої) та/або асоційованих (асоційованої) компаній (компанії), які (яка) є фінансовими (фінансовою)  установами (установою), або

що складається з материнського банку, який є контролером, його українських (української) та/або іноземних (іноземної) дочірніх (дочірньої) та/або асоційованих (асоційованої) компаній (компанії), які (яка) є фінансовими (фінансовою) установами (установою), або

які мають спільного контролера, що складається з двох або більше українських фінансових установ, їх українських та/або іноземних дочірніх та/або асоційованих компаній, які є фінансовими установами, та в яких банківська діяльність є переважною, або

що складається з небанківської фінансової установи, яка є контролером, її українських (української) та/або іноземних (іноземної) дочірніх (дочірньої) та/або асоційованих (асоційованої) компаній (компанії), які (яка) є фінансовими (фінансовою) установами (установою), та в яких банківська діяльність є переважною.

Банківська холдингова компанія та компанія з надання допоміжних послуг, яка має спільного контролера з учасниками банківської групи, входять до складу банківської групи.

Переважна діяльність у групі є банківською, якщо сукупне середньоарифметичне значення активів банків (банку) - учасників (учасника) банківської групи за останні чотири звітних квартали становить 50 і більше відсотків сукупного розміру середньоарифметичних значень активів усіх фінансових установ, що входять до цієї групи, за цей період. Розрахунок переважної діяльності банківської групи здійснюється щороку станом на 1 січня.

Після того як групу було визначено банківською на підставі переважної діяльності та частка сукупних активів банків (банку) у сукупному розмірі активів фінансових установ, що входять до цієї групи, зменшилася та становить від 40 до 50 відсотків, така група продовжує вважатися банківською впродовж трьох років з моменту такого зменшення;

Банківська діяльність - залучення у вклади грошових коштів фізичних і юридичних осіб та розміщення зазначених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, відкриття і ведення банківських рахунків фізичних та юридичних осіб;

банківський кредит - будь-яке зобов'язання банку надати певну суму грошей, будь-яка гарантія, будь-яке зобов'язання придбати право вимоги боргу, будь-яке продовження строку погашення боргу, яке надано в обмін на зобов'язання боржника щодо повернення заборгованої суми, а також на зобов'язання на сплату процентів та інших зборів з такої суми;

банківська ліцензія - документ, який видається Національним банком України в порядку і на умовах, визначених у цьому Законі, на підставі якого банки та філії іноземних банків мають право здійснювати банківську діяльність;

Банківський платіжний інструмент - засіб, що містить реквізити, які ідентифікують його емітента, платіжну систему, в якій він використовується, та, як правило, держателя цього банківського платіжного інструмента. За допомогою банківських платіжних інструментів формуються відповідні документи за операціями, що здійснені з використанням банківських платіжних інструментів, на підставі яких проводиться переказ грошей або надаються інші послуги держателям банківських платіжних інструментів;

банківські рахунки - рахунки, на яких обліковуються власні кошти, вимоги, зобов'язання банку стосовно його клієнтів і контрагентів та які дають можливість здійснювати переказ коштів за допомогою банківських платіжних інструментів;

банківська холдингова компанія - фінансова холдингова компанія, в якій переважною діяльністю фінансових установ, що є її дочірніми та асоційованими компаніями, є банківська діяльність;

Державний реєстр банків - реєстр, що ведеться Національним банком України і містить відомості про державну реєстрацію усіх банків;

дочірня компанія - юридична особа, яка контролюється іншою юридичною особою (материнською компанією);

Вклад (депозит) - це кошти в готівковій або у безготівковій формі, у валюті України або в іноземній валюті, які розміщені клієнтами на їх іменних рахунках у банку на договірних засадах на визначений строк зберігання або без зазначення такого строку і підлягають виплаті вкладнику відповідно до законодавства України та умов договору;

Ділова репутація - відомості, зібрані Національним банком України, про відповідність діяльності юридичної або фізичної особи, у тому числі керівників юридичної особи та власників істотної участі у такій юридичній особі, вимогам закону, діловій практиці та професійній етиці, а також відомості про порядність, професійні та управлінські здібності фізичної особи;

Економічні нормативи - показники, що встановлюються Національним банком України і дотримання яких є обов'язковим для банків;

Іноземний - пов'язаний з громадянином або юридичною особою будь-якої країни, крім України;

інспекційна перевірка банку - форма здійснення банківського нагляду уповноваженими Національним банком України особами безпосередньо у банку;

Істотна участь - пряме та/або опосередковане володіння однією особою самостійно чи спільно з іншими особами 10 і більше відсотками статутного капіталу та/або права голосу акцій, паїв юридичної особи або незалежна від формального володіння можливість значного впливу на управління чи діяльність юридичної особи. Особа визнається власником опосередкованої істотної участі незалежно від того, чи здійснює така особа контроль прямого власника участі в юридичній особі або контроль будь-якої іншої особи в ланцюгу володіння корпоративними правами такої юридичної особи;

Капітал банку - власні кошти, залишкова вартість активів банку після вирахування всіх його зобов'язань;

Капітал приписний - сума грошових коштів у вільно конвертованій валюті, надана іноземним банком філії для її акредитації;

Капітал статутний - сплачена грошовими внесками учасників банку вартість акцій, паїв банку в розмірі, визначеному статутом;

Капітал регулятивний - сукупність основного та додаткового капіталів, складові яких визначаються цим Законом та нормативно-правовими актами Національного банку України;

Керівники юридичної особи (крім банку) - керівник підприємства, установи, члени виконавчого органу та ради (спостережної ради) юридичної особи;

Клієнт банку - будь-яка фізична чи юридична особа, що користується послугами банку;

ключовий учасник юридичної особи - будь-яка фізична особа, яка володіє корпоративними правами такої юридичної особи, юридична особа, яка володіє двома і більше відсотками корпоративних прав такої юридичної особи, і при цьому:

1) якщо юридична особа має більше ніж 20 учасників - фізичних осіб, ключовими учасниками вважаються 20 учасників - фізичних осіб, частки яких є найбільшими;

2) якщо однакові за розміром пакети корпоративних прав юридичної особи належать більше ніж 20 учасникам - фізичним особам, ключовими учасниками вважаються всі фізичні особи, які володіють двома і більше відсотками корпоративних прав такої юридичної особи;

3) вважається, що публічна компанія не має ключовиx учасників;

Контролер - фізична або юридична особа, щодо якої не існує контролерів - фізичних осіб та яка має можливість здійснювати вирішальний вплив на управління або діяльність юридичної особи шляхом прямого та/або опосередкованого володіння самостійно або спільно з іншими особами часткою в юридичній особі, що відповідає еквіваленту 50 чи більше відсотків статутного капіталу та/або голосів юридичної особи, або незалежно від формального володіння здійснювати такий вплив на основі угоди чи будь-яким іншим чином;

Контроль - можливість здійснювати вирішальний вплив на управління та/або діяльність юридичної особи шляхом прямого та/або опосередкованого володіння однією особою самостійно або спільно з іншими особами часткою в юридичній особі, що відповідає еквіваленту 50 чи більше відсотків статутного капіталу та/або голосів юридичної особи, або незалежно від формального володіння можливість здійснювати такий вплив на основі угоди чи будь-яким іншим чином;

Конфлікт інтересів - наявні та потенційні суперечності між особистими інтересами і посадовими чи професійними обов'язками особи, що можуть вплинути на добросовісне виконання нею своїх повноважень, об'єктивність та неупередженість прийняття рішень;

Кошти - гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент;

кредитор банку - юридична або фізична особа, яка має документально підтверджені вимоги до боржника щодо його майнових зобов'язань;

ланцюг володіння корпоративними правами юридичної особи - інформація про склад ключовиx учасників юридичної особи, яка включає інформацію про ключовиx учасників першого і кожного наступного рівня володіння корпоративними правами юридичної особи;

Ліквідація банку - процедура припинення функціонування банку як юридичної особи відповідно до положень цього Закону та Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб";

материнський банк - український банк, серед дочірніх та/або асоційованих компаній якого є банк та/або інша фінансова установа та який не є дочірньою компанією іншого українського банку або банківської холдингової компанії;

норматив достатності (адекватності) регулятивного капіталу банку - співвідношення між розміром регулятивного капіталу і сумою активів та позабалансових зобов'язань, зважених на відповідні коефіцієнти кредитного ризику, та сумою вимог для покриття інших ризиків банку;

нормативно-правові акти Національного банку України - нормативно-правові акти, що видаються Національним банком України у межах його повноважень на виконання цього та інших законів України;

публічна компанія - іноземна юридична особа, створена у формі публічного акціонерного товариства, акції якої включені до біржових списків (пройшли процедуру лістингу) фондових бірж, які відповідають критеріям, визначеним Національним банком України;

реорганізація банку - злиття, приєднання, виділення, поділ банку, перетворення його організаційно-правової форми, наслідком яких є передача, прийняття його майна, коштів, прав та обов'язків правонаступникам;

рівень володіння корпоративними правами юридичної особи - відносини щодо володіння корпоративними правами юридичної особи між такою юридичною особою та її учасниками. Якщо всі учасники юридичної особи є фізичними особами, така юридична особа має лише один рівень володіння корпоративними правами;

розкриті резерви - резерви і фонди, створені або збільшені за рахунок нерозподіленого прибутку та оприлюднені у фінансовій звітності банку;

розрахункові банківські операції - рух грошей на банківських рахунках, здійснюваний згідно з розпорядженнями клієнтів або в результаті дій, які в рамках закону призвели до зміни права власності на активи;

споріднена особа - юридична особа, яка має спільних з банком власників істотної участі;

системно важливий банк - банк, що відповідає критеріям, встановленим Національним банком України, діяльність якого впливає на стабільність банківської системи;

 

структура власності юридичної особи - система взаємовідносин юридичних та фізичних осіб, що дає змогу визначити:

1) всіх ключових учасників (включаючи публічні компанії) і контролерів такої юридичної особи;

2) всіх ключових учасників кожної юридичної особи, яка існує у ланцюгу володіння корпоративними правами такої юридичної особи;

3) всіх осіб, які мають пряму та/або опосередковану істотну участь у такій юридичній особі;

4) відносини контролю щодо цієї юридичної особи між усіма особами, зазначеними у пунктах 1-3 цього визначення;

 

уповноважена особа банку - особа, яка на підставі статуту чи угоди має повноваження представляти банк та вчиняти від його імені певні дії, що мають юридичне значення;

учасники банку - засновники банку, акціонери банку, який є публічним акціонерним товариством, і пайовики кооперативного банку;

 

учасники банківської групи - банки, інші фінансові установи, банківські холдингові компанії, компанії з надання допоміжних послуг, які мають спільного контролера;

 

учасник юридичної особи - особа, яка володіє корпоративними правами цієї юридичної особи;

 

фінансове оздоровлення банку - відновлення платоспроможності банку та приведення фінансових показників його діяльності у відповідність із вимогами Національного банку України.

банківські метали - золото, срібло, платина, метали платинової групи, доведені (афіновані) до найвищих проб відповідно до світових стандартів, у зливках і порошках, що мають сертифікат якості, а також монети, вироблені з дорогоцінних металів;

банківське регулювання - одна із функцій Національного банку України, яка полягає у створенні системи норм, що регулюють діяльність банків, визначають загальні принципи банківської діяльності, порядок здійснення банківського нагляду, відповідальність за порушення банківського законодавства;

банківський нагляд - система контролю та активних впорядкованих дій Національного банку України, спрямованих на забезпечення дотримання банками та іншими особами, стосовно яких Національний банк України здійснює наглядову діяльність законодавства України і встановлених нормативів, з метою забезпечення стабільності банківської системи та захисту інтересів вкладників та кредиторів банку;

валютні цінності - матеріальні об'єкти, визначені законодавством України про валютне регулювання як засоби валютно-фінансових відносин;

відкритий ринок - ринок, на якому здійснюються операції з купівлі-продажу цінних паперів між особами, що не є первинними кредиторами та позичальниками, і коли кошти внаслідок продажу цінних паперів на такому ринку надходять на користь держателя цінних паперів, а не їх емітента. Використовується центральними банками для купівлі-продажу, як правило, короткострокових державних цінних паперів з метою регулювання грошової маси. Внаслідок купівлі збільшується вкладення коштів в економіку, внаслідок продажу - зменшується;

валютна позиція - співвідношення вимог та зобов'язань банку в кожній іноземній валюті та в кожному банківському металі. При їх рівності позиція вважається закритою, при нерівності - відкритою. Відкрита позиція є короткою, якщо обсяг зобов'язань за іноземними валютами та банківськими металами перевищує обсяг вимог, і довгою, якщо обсяг вимог за іноземними валютами та банківськими металами перевищує обсяг зобов'язань;

грошово-кредитна політика - комплекс заходів у сфері грошового обігу та кредиту, спрямованих на забезпечення стабільності грошової одиниці України через використання визначених цим Законом засобів та методів;

грошово-кредитні зобов'язання - валюта в обігу, фінансові вимоги до Національного банку України, за винятком зобов'язань Національного банку України перед Кабінетом Міністрів України та міжнародними фінансовими організаціями;

грошовий сурогат - будь-які документи у вигляді грошових знаків, що відрізняються від грошової одиниці України, випущені в обіг не Національним банком України і виготовлені з метою здійснення платежів в господарському обороті, крім валютних цінностей;

девізна валютна політика - політика регулювання валютного курсу шляхом купівлі і продажу іноземної валюти;

дисконтна валютна політика - зниження або підвищення Національним банком України процентних ставок за кредит з метою регулювання попиту і пропозиції на позичковий капітал;

золотовалютний резерв - резерви України, відображені у балансі Національного банку України, що включають в себе активи, визнані світовим співтовариством як міжнародні і призначені для міжнародних розрахунків;

кредитор останньої інстанції - Національний банк України, до якого може звернутися банк для отримання рефінансування в разі вичерпання інших можливостей рефінансування;

казначейські зобов'язання - боргові цінні папери, що емітуються державою в особі її уповноважених органів, розміщуються виключно на добровільних засадах серед фізичних та юридичних осіб і засвідчують внесення їх власниками грошових коштів до бюджету та дають право на отримання фінансового доходу або інші майнові права, відповідно до умов їх випуску;

металеві рахунки - рахунки, які відкриваються уповноваженими банками України для обліку операцій, що здійснюються з банківськими металами;

міжнародні стандарти аудиту - прийняті Міжнародною федерацією бухгалтерів документи, що визначають стандарти аудиту;

міжнародні стандарти фінансової звітності - прийняті Радою з міжнародних стандартів бухгалтерського обліку документи, що визначають стандарти фінансової звітності та бухгалтерського обліку;

нереалізовані доходи/витрати - доходи/витрати від переоцінки фінансових активів та зобов'язань, монетарного золота та банківських металів, а також доходи/витрати від купівлі іноземної валюти, монетарного золота та банківських металів, якщо такі операції здійснюються не за офіційним валютним курсом;

облікова ставка Національного банку України - один із монетарних інструментів, за допомогою якого Національний банк України встановлює для банків та інших суб'єктів грошово-кредитного ринку орієнтир щодо вартості залучених та розміщених грошових коштів;

облікові системи - сукупність відносин щодо формування, оброблення, зберігання та передавання інформації між державними органами, фінансовими установами, іншими юридичними особами під час реалізації державних проектів;

офіційне видання Національного банку України - спеціальне друковане видання, визначене Національним банком України як офіційне і зареєстроване в установленому порядку, в якому публікуються нормативно-правові акти Національного банку України, а також інформаційно-аналітичні, статистичні та інші матеріали, огляди стану банківської системи України, валютного і фінансового ринків тощо;

офіційний валютний курс - курс валюти, офіційно встановлений Національним банком України як уповноваженим органом держави;

охорона цінностей та об'єктів - організація та практичне здійснення Національним банком заходів охорони щодо визначених і належних йому будівель, споруд, територій, транспортних засобів, валютних цінностей, цінних паперів та іншого рухомого і нерухомого майна, спрямованих на недопущення чи припинення протиправних дій щодо них, забезпечення їх недоторканності та цілісності, припинення несанкціонованого доступу до них третіх осіб, а також на забезпечення особистої безпеки, життя та здоров'я працівників Національного банку;

платіжний баланс - співвідношення між сумою грошових надходжень, отриманих країною з-за кордону, і сумою здійснених нею платежів за кордон протягом певного періоду. До платіжного балансу входять розрахунки за зовнішньою торгівлею, послугами, неторговими операціями, доходи від капіталовкладень за кордоном, торгівлі ліцензіями, від фрахтування та обслуговування кораблів, туризму, утримання дипломатичних і торгових представництв за кордоном, грошові перекази окремих осіб, виплати іншим країнам за позики тощо. Платіжний баланс включає рух капіталів: інвестиції та кредити;

реалізовані доходи/витрати - доходи/витрати від переоцінки під час вибуття переоцінених фінансових активів і зобов'язань, монетарного золота та банківських металів;

резервна позиція в Міжнародному валютному фонді (далі - МВФ) - вимоги держави-члена до МВФ, що визначаються як різниця між квотою та авуарами МВФ в її (держави-члена) валюті за мінусом грошових авуарів МВФ, отриманих державою-членом у вигляді кредитів МВФ та залишків на рахунку МВФ № 2, що не перевищує однієї десятої процента від квоти держави-члена;

ставки рефінансування Національного банку України - виражена у відсотках плата за кредити, що надаються комерційним банкам, яка встановлюється Національним банком України з метою впливу на грошовий оборот та кредитування;

спеціальні права запозичення (СПЗ) - міжнародний резервний актив, створений МВФ з метою доповнення існуючих міжнародних резервних активів, який являє собою "кошик" із п'яти валют, склад яких переглядається кожні п'ять років. Вартість спеціальних прав запозичення визначається щоденно;

цінова стабільність - збереження купівельної спроможності національної валюти шляхом підтримання у середньостроковій перспективі (від 3 до 5 років) низьких, стабільних темпів інфляції, що вимірюються індексом споживчих цін.

1) активи - кошти, майно, майнові і немайнові права;

2) бездоганна ділова репутація - сукупність підтвердженої інформації про фізичну особу, що дає можливість зробити висновок про відповідність її діяльності вимогам законодавства, а також про відсутність судимості, яка не знята або не погашена в установленому законом порядку;

3) верифікація клієнта - встановлення (підтвердження) суб’єктом первинного фінансового моніторингу відповідності особи клієнта (представника клієнта) у його присутності отриманим від нього ідентифікаційним даним;

4) відокремлений підрозділ суб’єкта первинного фінансового моніторингу - філія, інший підрозділ суб’єкта первинного фінансового моніторингу, що розташований не за місцезнаходженням такого суб’єкта та здійснює фінансові операції або забезпечує їх здійснення, у тому числі надає послуги від імені суб’єкта первинного фінансового моніторингу (крім здійснення представницьких функцій);

5) вивчення клієнта - процес отримання суб’єктом первинного фінансового моніторингу під час ідентифікації та/або в процесі обслуговування клієнта інформації щодо фінансового стану клієнта та змісту його діяльності; проведення оцінки фінансового стану клієнта; визначення належності клієнта або особи, яка діє від його імені, до національних або іноземних публічних діячів, діячів, що виконують політичні функції в міжнародних організаціях, або пов’язаних з ними осіб; з’ясування місця його проживання або місця перебування чи місця тимчасового перебування в Україні (усіх даних щодо адреси місця проживання (перебування): назва країни, регіону (області), району, міста (села, селища), вулиці (провулку), номера будівлі (корпусу), номера квартири);

6) вигодоодержувач - особа, на користь або в інтересах якої проводиться фінансова операція;

7) видаткова фінансова операція - фінансова операція, яка призводить до зменшення активів на рахунку клієнта - власника активів;

8) високий ризик - результат оцінки ризику суб’єктом первинного фінансового моніторингу, що базується на результатах аналізу сукупності визначених критеріїв, який свідчить про високу ймовірність використання суб’єкта первинного фінансового моніторингу для легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, та/або фінансування тероризму;

9) внутрішній фінансовий моніторинг - сукупність заходів з виявлення фінансових операцій, що підлягають внутрішньому фінансовому моніторингу, із застосуванням підходу, що ґрунтується на проведенні оцінки ризиків легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансування тероризму; ідентифікації, верифікації клієнтів (представників клієнтів), ведення обліку таких операцій та відомостей про їх учасників; обов’язкового звітування до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення про фінансові операції, щодо яких виникає підозра, а також подання додаткової та іншої інформації у випадках, передбачених цим Законом;

10) дані, що дають змогу встановити кінцевого бенефіціарного власника (контролера), - відомості про фізичну особу, які включають прізвище, ім’я та по батькові (за наявності) фізичної особи (фізичних осіб), країну її (їх) постійного місця проживання та дату народження;

11) державний фінансовий моніторинг - сукупність заходів, які здійснюються суб’єктами державного фінансового моніторингу і спрямовуються на виконання вимог законодавства у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення:

державний фінансовий моніторинг, який проводиться центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення, - сукупність заходів із збору, обробки та аналізу зазначеним органом інформації про фінансові операції, що подається суб’єктами первинного і державного фінансового моніторингу та іншими державними органами, відповідними органами іноземних держав, іншої інформації, що може бути пов’язана з підозрою в легалізації (відмиванні) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванні тероризму чи фінансуванні розповсюдження зброї масового знищення та/або іншими незаконними фінансовими операціями, а також заходів з перевірки такої інформації згідно із законодавством України;

державний фінансовий моніторинг інших суб’єктів державного фінансового моніторингу - сукупність заходів, які здійснюються іншими суб’єктами, визначеними частиною третьоюстатті 5 цього Закону, і спрямовані на виконання вимог законодавства у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення;

12) ділові відносини - відносини між клієнтом та суб’єктом первинного фінансового моніторингу, що виникли на підставі договору (у тому числі публічного) про надання фінансових або інших послуг;

13) діячі, що виконують політичні функції в міжнародних організаціях, - посадові особи міжнародних організацій, що обіймають або обіймали протягом останніх трьох років керівні посади в таких організаціях (директори, голови правлінь або їх заступники) або виконують будь-які інші керівні функції на найвищому рівні, в тому числі в міжнародних міждержавних організаціях, члени міжнародних парламентських асамблей, судді та керівні посадові особи міжнародних судів;

14) додаткова інформація - відомості про фінансові операції, які стали об’єктом фінансового моніторингу, та пов’язані з ними фінансові операції, відомості про їх учасників, а також інша наявна у суб’єкта первинного фінансового моніторингу інформація або інформація, яка повинна зберігатися в нього відповідно до вимог законодавства, зокрема інформація з обмеженим доступом, копії документів, або інформація з них, необхідні для виконання завдань, покладених на центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення;

15) додаткові узагальнені матеріали - відомості, зібрані на основі аналізу додатково одержаної інформації на додачу до раніше поданих узагальнених матеріалів;

16) доходи, одержані злочинним шляхом, - будь-яка вигода, одержана внаслідок вчинення суспільно небезпечного діяння, що передує легалізації (відмиванню) доходів, яка може складатися з рухомого чи нерухомого майна, майнових та немайнових прав, незалежно від їх вартості;

17) ідентифікаційні дані - це:

для фізичної особи - відомості, зазначені у пунктах 1 частин дев’ятої і десятої, у частинаходинадцятій і дванадцятій статті 9 цього Закону;

для фізичної особи - підприємця - відомості, зазначені у пункті 2 частини дев’ятої, участині дванадцятій статті 9 цього Закону;

для юридичної особи - відомості, зазначені у пункті 3 частини дев’ятої та пункті 2 частини десятої статті 9 цього Закону;

дані, перелік яких визначений суб’єктами державного фінансового моніторингу, - у випадках, визначених частиною шістнадцятою статті 9 цього Закону;

18) ідентифікація - отримання суб’єктом первинного фінансового моніторингу від клієнта (представника клієнта) ідентифікаційних даних;

19) іноземні публічні діячі - фізичні особи, які виконують або виконували протягом останніх трьох років визначені публічні функції в іноземних державах, а саме:

глава держави, керівник уряду, міністри та їх заступники;

депутати парламенту;

голови та члени правлінь центральних банків;

члени верховного суду, конституційного суду або інших судових органів, рішення яких не підлягають оскарженню, крім оскарження за виняткових обставин;

надзвичайні та повноважні посли, повірені у справах та керівники центральних органів військового управління;

керівники адміністративних, управлінських чи наглядових органів державних підприємств, що мають стратегічне значення;

керівники керівних органів політичних партій, представлених у парламенті;

19-1) істотна участь - пряме або опосередковане володіння однією особою самостійно чи спільно з іншими особами часткою у розмірі 10 і більше відсотків статутного капіталу або прав голосу в юридичній особі;

20) кінцевий бенефіціарний власник (контролер) - фізична особа, яка незалежно від формального володіння має можливість здійснювати вирішальний вплив на управління або господарську діяльність юридичної особи безпосередньо або через інших осіб, що здійснюється, зокрема, шляхом реалізації права володіння або користування всіма активами чи їх значною часткою, права вирішального впливу на формування складу, результати голосування, а також вчинення правочинів, які надають можливість визначати умови господарської діяльності, давати обов’язкові до виконання вказівки або виконувати функції органу управління, або яка має можливість здійснювати вплив шляхом прямого або опосередкованого (через іншу фізичну чи юридичну особу) володіння однією особою самостійно або спільно з пов’язаними фізичними та/або юридичними особами часткою в юридичній особі у розмірі 25 чи більше відсотків статутного капіталу або прав голосу в юридичній особі.

При цьому кінцевим бенефіціарним власником (контролером) не може бути особа, яка має формальне право на 25 чи більше відсотків статутного капіталу або прав голосу в юридичній особі, але є агентом, номінальним утримувачем (номінальним власником) або є тільки посередником щодо такого права;

21) клієнт - будь-яка особа, яка:

звертається за наданням послуг до суб’єкта первинного фінансового моніторингу;

користується послугами суб’єкта первинного фінансового моніторингу;

є стороною договору (для суб’єктів первинного фінансового моніторингу, щодо яких Національна комісія з цінних паперів та фондового ринку відповідно до статті 14 цього Закону виконує функції державного регулювання і нагляду, а також у випадках, передбачених статтею 64 Закону України "Про банки і банківську діяльність");

є гравцем у лотерею або азартну гру, в тому числі казино, електронне (віртуальне) казино (для суб’єктів первинного фінансового моніторингу, визначених у підпункті "в" пункту 7 частини другої статті 5 цього Закону);

22) міжнародні санкції - санкції, які визнаються Україною відповідно до міжнародних договорів України або рішень міждержавних об’єднань, міжнародних, міжурядових організацій, участь у яких бере Україна, а також іноземних держав (у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України) щодо замороження активів визначених осіб або обмеження будь-якого доступу до них;

23) належним чином оформлене повідомлення - оформлене та подане до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення, відповідно до вимог законодавства повідомлення про фінансову операцію, що підлягає фінансовому моніторингу, або повідомлення, яке містить додаткову інформацію про фінансові операції та їх учасників, що стали об’єктом фінансового моніторингу з боку центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення;

24) національна оцінка ризиків - система заходів, які здійснюються суб’єктами державного фінансового моніторингу, уповноваженими органами державної влади із залученням інших суб’єктів (у разі потреби) з метою визначення (виявлення) ризиків (загроз) легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, та фінансування тероризму, їх аналіз, оцінка та розроблення заходів, спрямованих на запобігання виникненню та/або зменшення негативних наслідків;

25) національні публічні діячі - фізичні особи, які виконують або виконували протягом останніх трьох років визначені публічні функції в Україні, а саме:

Президент України, Прем’єр-міністр України, члени Кабінету Міністрів України;

перші заступники та заступники міністрів, керівники інших центральних органів виконавчої влади, їх перші заступники і заступники;

народні депутати України;

Голова та члени Правління Національного банку України, члени Ради Національного банку України;

голови та судді Конституційного Суду України, Верховного Суду України та вищих спеціалізованих судів;

члени Вищої ради юстиції, члени Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, члени Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів;

Генеральний прокурор України та його заступники;

Голова Служби безпеки України та його заступники;

Голова Антимонопольного комітету України та його заступники;

Голова та члени Рахункової палати;

члени Національної ради з питань телебачення і радіомовлення України;

надзвичайні і повноважні посли;

Начальник Генерального штабу - Головнокомандувач Збройних Сил України, начальники Сухопутних військ України, Повітряних Сил України, Військово-Морських Сил України;

державні службовці, посади яких віднесені до першої або другої категорії посад;

керівники обласних територіальних органів центральних органів виконавчої влади, керівники органів прокуратури, керівники обласних територіальних органів Служби безпеки України, голови та судді апеляційних судів;

керівники адміністративних, управлінських чи наглядових органів державних та казенних підприємств, господарських товариств, державна частка у статутному капіталі яких перевищує 50 відсотків;

керівники керівних органів політичних партій та члени їх центральних статутних органів;

26) неприбуткові організації - юридичні особи (крім державних органів, органів державного управління та установ державної і комунальної власності), що не є фінансовими установами, створені для провадження наукової, освітньої, культурної, оздоровчої, екологічної, релігійної, благодійної, соціальної, політичної та іншої діяльності з метою задоволення потреб та інтересів громадян у межах, визначених законодавством України, без мети отримання прибутку;

27) неприйнятно високий ризик - максимально високий ризик, який не може бути прийнятий суб’єктом первинного фінансового моніторингу відповідно до внутрішніх документів з питань фінансового моніторингу;

28) об’єкт фінансового моніторингу - дії з активами, пов’язані з відповідними учасниками фінансових операцій, які їх проводять, за умови наявності ризиків використання таких активів з метою легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансування тероризму чи фінансування розповсюдження зброї масового знищення, а також будь-яка інформація про такі дії чи події, активи та їх учасників;

29) обов’язковий фінансовий моніторинг - сукупність заходів, які здійснюються суб’єктами первинного фінансового моніторингу, з виявлення фінансових операцій, що підлягають обов’язковому фінансовому моніторингу, ідентифікації, верифікації клієнтів (представників клієнтів), ведення обліку таких операцій та відомостей про їх учасників, обов’язкового звітування про них центральному органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення, а також подання додаткової та іншої інформації у випадках, передбачених цим Законом;

30) офіційний документ - документ, складений, виданий, засвідчений з дотриманням визначених законодавством норм уповноваженою особою, якій законодавством надано право у зв’язку з її професійною чи службовою діяльністю складати, видавати, засвідчувати певні види документів, що підтверджує чи посвідчує певні події, явища або факти і який містить передбачені законодавством реквізити та відомості;

31) первинний фінансовий моніторинг - сукупність заходів, які здійснюються суб’єктами первинного фінансового моніторингу і спрямовані на виконання вимог цього Закону, нормативно-правових актів суб’єктів державного фінансового моніторингу, що включають, зокрема, проведення обов’язкового та внутрішнього фінансового моніторингу;

32) підозра - припущення, що ґрунтується на результатах аналізу наявної інформації та може свідчити про те, що фінансова операція або її учасники, їх діяльність чи джерела походження активів пов’язані із легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванням тероризму чи пов’язані із вчиненням іншого суспільно небезпечного діяння, яке визначене Кримінальним кодексом України як злочин або за яке передбачені міжнародні санкції;

33) поглиблена перевірка клієнта - здійснення суб’єктом первинного фінансового моніторингу заходів з отримання (зокрема від органів державної влади, державних реєстраторів, з офіційних або публічних джерел) інформації про клієнта (представника клієнта) для підтвердження або спростування наданих ним даних, достовірність яких є сумнівною;

34) представник клієнта - особа, яка на законних підставах має право вчиняти певні дії від імені клієнта;

35) структура власності - документально підтверджена система взаємовідносин юридичних та фізичних осіб, що дає змогу встановити всіх наявних кінцевих бенефіціарних власників (контролерів), у тому числі відносини контролю між ними щодо цієї юридичної особи, або відсутність кінцевих бенефіціарних власників (контролерів);

36) ризики - небезпека (загроза, уразливі місця) для суб’єктів первинного фінансового моніторингу бути використаними з метою легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансування тероризму або фінансування розповсюдження зброї масового знищення під час надання ними послуг відповідно до характеру їх діяльності;

37) спеціально уповноважений орган - центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення;

38) спроба проведення фінансової операції - здійснення клієнтом чи особою, яка діє від його імені або в його інтересах, дій, спрямованих на проведення фінансової операції, якщо така фінансова операція не була проведена з ініціативи клієнта;

39) суспільно небезпечне діяння, що передує легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, - діяння, за яке Кримінальним кодексом України передбачено основне покарання у виді позбавлення волі або штрафу понад три тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, або діяння, вчинене за межами України, якщо воно визнається суспільно небезпечним протиправним діянням, що передувало легалізації (відмиванню) доходів, за кримінальним законом держави, де воно було вчинене, і є злочином за Кримінальним кодексом України, внаслідок вчинення якого незаконно одержані доходи;

40) таємниця фінансового моніторингу - інформація, отримана під час здійснення державного фінансового моніторингу спеціально уповноваженим органом, а саме інформація про фінансові операції та їх учасників, додаткова інформація, інша інформація, що може бути пов’язана з підозрою у легалізації (відмиванні) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванні тероризму чи фінансуванні розповсюдження зброї масового знищення та/або іншими незаконними фінансовими операціями;

41) траст - юридична особа-нерезидент, яка провадить свою діяльність на основі довірчої власності, де повірений діє за рахунок і в інтересах довірителя, а також зобов’язується за винагороду виконувати певні юридичні дії;

42) узагальнені матеріали - відомості про фінансові операції, які були об’єктом фінансового моніторингу і за результатами аналізу яких у спеціально уповноваженого органу виникли підозри щодо відмивання доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансування тероризму, або суспільно небезпечного діяння, що передує легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом. Узагальнені матеріали є повідомленням про вчинене кримінальне правопорушення. Узагальнені матеріали також можуть бути підставою для здійснення правоохоронними та розвідувальними органами України оперативно-розшукової і контррозвідувальної діяльності. Форма та структура узагальнених матеріалів встановлюються центральним органом виконавчої влади з формування та забезпечення реалізації державної політики у сфері запобігання і протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму, за погодженням з правоохоронними органами;

43) управління ризиками - заходи, які здійснюються суб’єктами первинного фінансового моніторингу, із створення та забезпечення функціонування системи управління ризиками, яка передбачає, зокрема, визначення (виявлення), оцінку (вимірювання), моніторинг, контроль ризиків, з метою їх зменшення;

44) уточнення інформації про клієнта - актуалізація даних щодо клієнта, в тому числі ідентифікаційних даних, шляхом отримання документального підтвердження наявності (відсутності) змін у них;

45) учасники фінансової операції - клієнт, контрагент, а також особи, які діють від їх імені або в їх інтересах, або особи, від імені або в інтересах яких діють клієнт, контрагент;

46) філія іноземного банку - відокремлений структурний підрозділ іноземного банку, що не має статусу юридичної особи і провадить свою діяльність на території України відповідно до вимог, встановлених законами України для банків;

47) фінансова операція - будь-які дії щодо активів клієнта, вчинені за допомогою суб’єкта первинного фінансового моніторингу, або про які стало відомо суб’єкту державного фінансового моніторингу в рамках виконання цього Закону;

48) фінансовий моніторинг - сукупність заходів, які здійснюються суб’єктами фінансового моніторингу у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення, що включають проведення державного фінансового моніторингу та первинного фінансового моніторингу;

49) фінансування розповсюдження зброї масового знищення - дії з надання, збору чи використання будь-яких активів для розповсюдження зброї масового знищення, за вчинення яких передбачені міжнародні санкції;

50) фінансування тероризму - надання чи збір будь-яких активів з усвідомленням того, що їх буде використано повністю або частково:

для будь-яких цілей окремим терористом, терористичною групою або терористичною організацією;

для організації, підготовки і вчинення окремим терористом, терористичною групою або терористичною організацією визначеного Кримінальним кодексом України терористичного акту, втягнення у вчинення терористичного акту, публічних закликів до вчинення терористичного акту, створення терористичної групи чи терористичної організації, сприяння вчиненню терористичного акту, провадження будь-якої іншої терористичної діяльності, а також спроби вчинення таких дій.

 

А

 

Абсолютна монархія (XVI-XVII ст.ст.) - зосередження всієї повноти державної влади, в тому числі законодавчих, судових і фіскальних функцій, в руках короля; наявність великої професійної армії і бюрократично- чиновницького апарату, що забезпечує монарху пряме управління і контроль за країною.

 

Абат - (лат. abbas чи лат. abbatic від арамейського або — батько) — настоятель чоловічого католицького монастиря. Термін походить від найраннішої стадії чернецтва — відлюдницької, коли молоді відлюдники збиралися навколо авторитетних, зазвичай, стариших за віком наставників, яких звали «отцями». Пізніше це слово стало почесним ім'ям духовних осіб римо-католицької церкви, яке, починаючи з V століття надавалося винятково настоятелям монастирів (абатств) і було назвою церковної посади. Аналогічне звання з жіночим закінченням, абатиса, надавали настоятелькам жіночих монастирів. В подальшому перетворилось на форму ввічливого звернення до всіх духовних осіб. У православ'ї — ігумен. Деякі абати мали єпископську владу. Абати спершу обиралися монахами і затверджувалися єпископами. В церковній ієрархії абат займав місце одразу після єпископів. Абати багатьох найвизначніших монастирів добивалися незалежності від єпископів і підпорядковувалися безпосередньо папі римському. В середньовіччі, починаючи з VIII—IX століть, була практика, коли за наказом світських володарів титул абата давався мирянам за особливі заслуги.

 

Август - титул римського імператора, після реформи Діоклетіана - вищий правитель імперії.

 

Авілум (букв. людина, син людини) - в Стародавньому Вавилоні привілейована частина вільного населення, особи, що володіли земельними наділами і мали цілий ряд прав і привілеїв.

 

Агнат (лат. agnatus — родич за батьком) — член сім'ї, заснованої на владі домовладики в Стародавньому Римі, так званої агнатської сім'ї. Агнатська сім'я складалась з домовладики та підпорядкованих йому інших членів, які вважались один одному агнатами. Агнати не завжди були між собою кровними родичами. Агнатами ставали, наприклад, жінки, що виходили заміж: вони переставали вважатись членами сім'ї своїх батьків і переходили під владу домовладики, до чиєї сім'ї належав чоловік. Таким чином, агнатське споріднення визначалось чоловічою лінією у сім'ї. Смерть домовладики не призводила до зникнення агнатського споріднення. Статус агната мав юридичне значення і широко висвітлений в римському праві, зокрема, в Законах ХІІ Таблиць. Так, статус агната мав значення при встановленні опіки та при спадкуванні. Агнати в сім'ї визначались за ступенем споріднення один відносно одного. Родичами по прямій лінії були родичі, що походили послідовно один від одного (дід - батько - син). Родичами по батьківській лінії були члени сім'ї, що походять від одного предка. Ступінь споріднення по боковій лінії визначався кількістю народжень, що відділяли родича від спільного предка. Інститут агнатства був більш розповсюджений в ранній період розвитку Римської Держави і пізніше був витіснений інститутом когнатства, тобто кровним спорідненням.

 

Аграрна (сільська) громада - форма соціальної організації, що виникла в результаті розкладання первісно-родової общини. Мала патріархальний характер, була верховним власником землі і здійснювала контроль за поведінкою общинників - селян.

 

Адат - сукупність норм звичаєвого права мусульманських народів, основне джерело права в період формування феодальних відносин, зберігав значення і після введення шаріату.

 

Адх'якша - чиновник з особливих доручень у Стародавній Індії.

 

Акт про улаштування монархії 1701 р. - конституційний акт, який визначив порядок престолонаслідування і формування державного механізму Великобританії.

 

Активні і пасивні громадяни - категорії населення, що виділяються Конституцією Франції 1791 р. по відношенню до виборів. При цьому виборчими правами були наділені лише активні громадяни, тоді як пасивні громадяни виборчих прав не мали і у виборах не брали участь.

 

Алод - відчужуване землеволодіння, що переходить у спадщину у вільних франків. Склався в ранньофеодальних державах Західної Європи в процесі розкладання общинної власності на землю. Алод став основою вотчинного землеволодіння, а також був в утриманні феодально-залежних селян. У феодальній Англії А. - земельна ділянка, що знаходилася у вільно відчужуваної індивідуально-сімейної власності.

 

Американська революція — політичні події у британських колоніях Північної Америки в 1775-1783 роках, які закінчилися утворенням Сполучених Штатів Америки. Вони були викликані небажанням колоній підкорятися інтересам метрополії. Після перемоги в Семирічній війні 1756-63 рр. Британія здобула панування на Північноамериканському континенті. Тепер їй належали не тільки 13 колоній уздовж узбережжя Атлантики (аж до Джорджії на півдні), але й відвойовані у французів землі на півночі - частина сучасної Канади. Проте, скоро перед Британією повстало нове випробування — проти її правління повстали жителі колоній. Наприкінці XVIII століття на території 13 американських колоній проживало майже 3 млн. чоловік, в основному вихідці із Британії. Переважно невеликі поселення упевнено розвивались. Найбільшим містом була Філадельфія з населенням в 40 тисяч людей, у другім за розміром місті, Нью-Йорку, налічувалося 25 тисяч жителів. Північні землі освоювалися купцями, рибалками й мисливцями, на родючих угіддях півдня багатіли плантатори, але основну масу населення становили фермери, що обробляли власні землі й покладалися тільки на свої сили — саме їм було призначено зіграти вирішальну роль у прийдешній революції й закласти основи американської націй.

 

Англіка́нська церква — християнська протестантська церква, заснована в 1534 році Генріхом VIII унаслідок Реформації. Головою Англіканської церкви став англійський король. Усі католицькі догмати та обряди зберігалися, землі й цінності монастирів конфіскувались і переходили у власність короля.

 

Англосаксонське право - одна з двох основних міжнародних сімей права, найважливішими відмітними рисами якої є: відсутність внутрішнього поділу на публічне та приватне право, значення прецеденту як джерела права і т.п. Англосаксонська правова сім'я включає в себе національні правові системи Великобританії, США, Канади, Австралії, Нової Зеландії, а також ряду інших країн.

 

Антитрестове законодавство - в США - група законів, що забороняють будьякі об'єднання фізичних і юридичних осіб з метою створення монополій та встановлення обмежень вільної торгівлі.

 

Апела - народні збори у Спарті.

 

Апеляційний суд - найвищий судовий орган при Палаті лордів Великобританії, який здійснює цивільну та кримінальну юрисдикцію.

 

Ареопаг - до середини V ст. до н.е. вищий орган управління і вищий судовий орган Афін, що утворився на основі ради старійшин.

 

Артхашастра - жанр староіндійської юридичної літератури, трактати з управління державою, за допомогою яких регулювалися в основному публічно-правові відносини. До числа найбільш відомих належить Артхашастра Каутільї.

 

Архагети - два царя, які номінально очолювали спартанську державу.

 

Архонти - вищі посадові особи в Давніх Афінах, до 509 р. до н.е. на чолі афінської держави знаходилася колегія архонтів, яка складалася з дев'яти членів (архонт-епонім, архонт-басіле, архонт-полемарх і шість архонтів-фесмофетів), які обиралися строком на один рік з числа найбільш заможних і знатних громадян.

 

Архе - афінська держава, що включала в себе як самі Афіни, так і союзні з ними держави.

 

Ас — назва старовинної римської мідної монети, що карбувалася в Римі за часів Сервія Туллія, але ймовірно, що з’явилася лише на початку республіки. Як і при виникненні всіх грошових систем, римська система була також пов’язана з вагою. Первинна форма середньоіталійського аса Aes Grave важила спочатку точно 1 римський фунт (лібра)- 327.45 грама. Але з плином часу і розвитком грошової системи він усе зменшується і в пізніший час імперії зберіг тільки 1/36 своєї початкової ваги.

 

Асиза - в середньовічних Англії та Франції: 1. засідання, збори феодалів; 2. законодавчий акт, судовий позов і виїзний суд за участю присяжних засідателів, що скликався для вирішення земельних спорів, а пізніше і кримінальних справ.

 

Атимія - позбавлення політичних і цивільних прав, що застосовувалося в Стародавній Греції в якості покарання за вчинення злочину.

 

Аторней - в Англії і США представник держави на судовому процесі, прокурор; вищою прокурорською посадою є посада генерального аторнея.

 

Афінська демократія — етап в історії Стародавніх Афін, що охоплює період з 500 по 321 до н. е., коли у місті-державі Афіни існувала демократична форма правління. У добу Афінської демократії будь-який громадянин мав право (вважалося навіть, що всі громадяни, що піклуються про інтереси суспільства, зобов'язані) брати участь у роботі суверенних зборів. Розробка порядку денного зборів і повсякденне керівництво містом здійснювалися радою. Судові й аудиторські функції — великим журі. Членство як в раді, так і в журі надавалося за жеребом. Будь-який громадянин мав рівні шанси бути сьогодні правителем Афін, а завтра — верховним суддею. Перший ідеолог демократії, Перикл, відстоював цю форму правління на тій підставі, що вона сприяє прояву терпимості і громадянськості. Він ввів плату за роботу в журі, яка дорівнювала приблизно денному доходу працівника. Пізніше такий порядок був розповсюджений на членів ради та асамблеї. Як зазначав Аристотель, це дало можливість брати участь у роботі асамблеї бідним. Подібно до Платона та Фукідіда, Аристотель був проти демократичної форми правління. Всі троє вважали її незахищеною від неосвічених демагогів і такою, що сприяє експропріації власників. Однак залишок їх відношення до демократії зберігся у слові, яке нині є запозиченим у греків, — давньогрецькою мовою «idiotes», що означало «приватні громадяни». Серйозне обговорення питання про відродження Афінської демократії як можливої моделі державного устрою не відновилося аж до нашого часу. Зараз, коли комп'ютерна технологія зняла всі перешкоди на шляху широкої участі людей у прийнятті рішень, цей феномен почали досліджувати в якості ймовірної життєздатної альтернативи представницької демократії.

 

 

 

Б

 

Басилевс  - (грец. Βασιλεύς, також басилей, базилевс, василевс) — монарх зі спадковою владою в Давній Греції, а також титулвізантійських імператорів. У Мікенську епоху (XV-XI століттях до н. е.) слово «басилевс» (у той час — qa-si-re-u), судячи зі знайдених глиняних табличок, стосувалось вождя, голови спільноти, людини, яка мала владу нижче царської (для означення царя вживався титул «ванакс»). Пізніше, за часів Гомера (до VII століття до н. е.), слово «ванакс» виходить із вжитку і для означення царя починають використовувати термін «басилевс». Басилевсом також називався військовий голова союзу племен. 

 

Бакуфу (яп. військово-польова ставка) - уряд Японії до 1868 р.

 

Бальї - в північній частині середньовічної Франції королівський чиновник, голова судово-адміністративного округу (бальяжа). Посада Б. скасована під час Великої французької революції 1789 р.

 

Бальяж - судово-адміністративний округ у північній частині середньовічної Франції.

 

Баналітети - (фр. banalite, від banal, першопочаткове значення – те, що належить сеньйору) - в Західній Європі феодально-монопольні права сеньйора на будь-яке майно (напр., млин), за примусове користування яким він стягував побори з селян.

 

Баро́н (фр. baron, від старонім. baro — вільний) — один з титулів феодальної аристократії. Виник за часів середньовіччя в період оформлення феодальної держави. Первісно поняття барон означало феодалів, що були безпосередніми васалами короля. Пізніше це слово стало титулом. У Франції та Німеччині барон вважався нижче графа, в Англії - віконта і знаходився на 5 шаблі феодальної ієрархії. Часом, особливо в Англії, баронами називали взагалі представників вищої титулованої знаті. Інколи західноєвропейський титул барон використовується як еквівалент для позначення неєвропейських титулів у інших країнах. Така практика знайшла широке застосування у 19 столітті.

 

Бейліф - в середньовічній Англії представник королівської адміністрації в сотні (адміністративно-територіальна одиниця, проміжна між графством і громадою), в XIII в. помічник шерифа.

 

Бенефіцій - (від лат. Beneficium-благодіяння) - в період раннього середньовіччя в Західній Європі землеволодіння, яке жалував король (інший великий феодал) у довічне користування васалу на умовах несення військової або адміністративної служби. Поступово перетворився на феод. У католицькій церкві - дохідна посада або земельна ділянка, отримані духовною особою як винагорода.

 

Березневі поля - (лат. Campus Martius) — так при Меровингах у франков называлось всеобщее народное собрание, собиравшееся в марте и, по древнегерманскому праву, имевшее в своих руках всю сумму государственной власти. С расширением государства, М. собрание, еще при Меровингах, потеряло большую часть своего значения. Пипин в 755 г. перенес собрания на месяц май, почему они получили название майского поля (campus Majus, или Magicampus). При Карле Великом они главным образом служили для смотров и сборов к походам, но иногда и для подтверждения королевских указов; собирались очень неправильно и при Людовике Благочестивом совершенно прекратились.

 

Біблум - в Стародавньому Вавилоні завдаток, який сплачується сім'ї нареченої після укладення шлюбного договору.

 

Білль про права - 1) юридичний акт, прийнятий в 1689 р. в Англії, який закріпив систему основних політичних прав і свобод підданих, 2) перші десять основних поправок до Конституції США, що містять перелік прав і свобод наданих громадянам і штатам.

 

Болонський конкордат (1516 р.) – угода між французьким королемкоролем Франциском І і римським папою Львом Х, укладена 18 серпня 1516 року в Болоньї.Відповідно до конкордату за папою зберігалось право бути верховною інстанцією церковного суду, а французькому королю, в свою чергу, надавалось право призначення на вищі церковні посади. Таким чином, на території Франції було юридично закріплено підпорядковане положення церкви відносно до королівської влади. Церковні прибутки й бенефіції, якими розпоряджався відтоді король, стали засобом винагороди шляхти.

 

Брахмани - представники варни жерців в Стародавній Індії, що володіли найбільш привілейованим соціальним становищем і найвищим обсягом прав.

 

Буле - вищий дорадчий орган в Афінах, що складався з 400, а починаючи з 509 р. до н.е. з 500 чоловік.

 

Була - (позднелат. - печатка або документ, скріплений печаткою) - кругла металева печатка, яка зазвичай в Середні століття скріплювала папський, імператорський, королівський акт (документ); назва самого акта. Найважливіші королівські та імператорські акти, скріплені золотою печаткою, отримали назву «Золота була». У Новий час назва Б. збереглося тільки за найважливішими актами римських пап.

 

Бундесрат - за Конституцією Німеччини 1871 р. Верхня палата загальноімперського парламенту; по Основному закону 1949 г верхня палата парламенту. Орган представнитства земель.

 

Бундестаг - нижня палата парламенту Німеччини за Основним законом 1949 р.

 

Бургундська правда (Lex Burgundionum) - офіційний збірник законів бургундських королів кінця V - початку VI ст., виданий королем Гундобадом в 517 р. Регулювала відносини бургундов між собою і з римлянами; піддалася впливу римського права більшою мірою, ніж «правди» західних німецьких племен (напр., Лангобардське), що були прийняті пізніше.

 

Буржуазі́я (фр. Bourgeoisie, від давньо-фр. burgeis — городяни, від burc, borg — місто) — соціальна верства або суспільний клас; частина суспільства, зайнята підприємницькою діяльністю, власники засобів виробництва. Відповідно до розміру підприємства або капіталу, буржуазію в суспільствознавстві традиційно поділяють на дрібну, середню та крупну:

 

дрібна буржуазія — підприємці, котрі використовують власну робочу силу, або невелику кількість найманих робітників, як то членів своєї сім'ї (селяни, фермери, міські кустарі, в тому числі самостійна інтелігенція)

 

середня буржуазія — володарі дрібних підприємств, крупні представники вільних професій

 

крупна буржуазія — підприємці з сотнями найманих працівників, володарі великих капіталів

 

В

 

Вакф (вакуф) або «вакуфне майно» - в мусульманському праві терміни, що означають майно, частково вилучене з цивільного обороту і призначене для досягнення благодійних, релігійних і певних суспільних цілей. Відчуження допускалося  лише в разі припинення існування тієї установи або юридичної особи, на користь яких В. встановлений (в цьому випадку він переходив до спадкоємців засновника В.), або у випадку, коли вакуфне майно, при непродажу його, може зазнати збитків або стати неприбутковим.

 

Ва́льний (загальний) Сойм — станово-представницький орган Речі Посполитої. Мав аристократичний характер. Домінуюче положення мали крупні землевласники. Після заключення у 1569 году Люблінської унії більшість із тих, хто мав право брати участь у работі Сейму Великого князівства Литовского, отримали, відповідно, місце у Вальному Соймі.

 

Вайшії - в Стародавній Індії вільні общинники, представники варни землевласників.

 

Ван - в Стародавньому Китаї епохи Шан (Інь) титул правителя держави.

 

«Варварські правди» - (лат. leges barbarorum - закони варварів) - звичайне право німецьких племен, записане в період часу між початком V і серединою XI в. До В. п. належать: Вестготська правда (її найраніша частина записана в другій половині V ст.), Бургундська правда (кінець V - початок VI ст.), Салічна правда (записана на початку VI ст.), Ріпуарська правда (VI -VII ст.), Алеманська правда (кінець VI-VIII ст.), Баварська правда (середина VIII ст.), Лангобардські закони (середина VII-середина VIII ст.), Англо-саксонські закони (VII-IX ст.), Саксонська правда, Фризька правда, Тюрінгська правда, Правда франків-хамавів (початок IX ст.).

 

Варна - у Стародавній Індії общинний стан, що традиційно утворювався на основі ритуальних, професійних та юридичних ознак.

 

Веймарська республіка - в Німеччині республіка, створена в 1919 р. в результаті прийняття Конституції.

 

«Великий березневий ордонанс»  (фр. La Grande Ordonnance de mars) – документ, вершина діяльності Генеральних штатів, який був прийнятий «третім станом» у 1357 р. в період розмаху народного руху 1356-1358 рр. у Парижі, очолюваного купецьким старшиною Етьєном Марселем. «Великий березневий ордонанс» був вираженням глибокого невдоволення городян політикою монархії в умовах Столітньої війни і повинен був здійснити глибоку реформу державного управління, за якою суттэво обмежувалася влада короля. Генеральні штати змусили спадкоємця короля Карла підписати цей документ.

 

Васа́л (від лат. vassus — слуга)  — в середні віки в Західній Європі феодал, що одержував земельні володіння і був залежним від іншого, більш могутнього феодала-сеньйора (сюзерена). Васал мав по відношенню до сюзерена ряд повинностей, зокрема, подавав йому військову та грошову допомогу, брав участь у суді й нарадах сюзерена тощо. Відносини між васалом і сюзереном створювали систему васалітету.Часто вживається у переносному значенні — підлегла, залежна інституція або особа.

 

Васалітет - (від лат. Vassallus - васал, vassus - слуга) - в середні віки в Західній Європі ієрархія - система відносин особистої залежності одних феодалів - васалів від інших - сеньйорів. Васал звичайно одержував від сеньйора феод і був зобов'язаний нести за це певні повинності (перш за все військову службу). Кріпосні феодали, стаючи васалами верховного сеньйора (сюзерена), в свою чергу теж мали васалів.

 

Васально-сеньйориальна монархія (Х-ХIII стст.) - в цей період спостерігається розквіт феодального способу виробництва і панування натурального господарства, що спричинило феодальну роздробленість, яка супроводиться переходом влади від короля до окремих феодалів і організацію державної влади на основі васальних зв'язків.

 

Велика Хартія вольностей - грамота, що була підписана в 1215 р. англійським королем Іоанном Безземельним. Обмежувала (в основному в інтересах аристократії) права короля і надавала деякі привілеї лицарству, верхівці вільного селянства, містам. В.х.в. зіграла відому роль в політичній боротьбі XIII-XIV ст., що призвела до утворення англійської станової монархії. Забута в кінці XV і в XVI ст., вона була використана лідерами парламентської опозиції напередодні і на початку Англійської буржуазної революції (XVII ст.) для обгрунтування права парламенту контролювати дії королівської влади. Входить до числа діючих актів некодифікованої Конституції Великобританії.

 

Великий Березневий ордонанс - у Франції програма реформ, висунута представниками третього стану в Генеральних штатах в 1357 р. В.б.о. вимагав встановлення контролю за збором і витрачанням податків з боку Генеральних штатів, а також права скликання цього органу тричі на рік без згоди на те короля. Після придушення в 1358 р. Паризького повстання і Жакерії король відкинув ці вимоги.

 

Вербальний договір - це договори, які укладалися на підставі усного проголошення певних слів, формул або фраз. Юридичну чинність вони набували з моменту проголошення їх — verbis. Звідси і їхня назва — вербальні. Це найдавніші договори, стипуляція, обіцянка вільновідпущеника патрону при звільненні, обіцянка про встановлення посагу. Два останніх договори укладалися рідко. Стипуляція, навпаки, виявилася досить зручною формою і стала одним з найпоширеніших вербальних договорів. Сутність вербальних договорів найбільшою мірою відображає стипуляція (stipulatio, sponsio). Це договір, що встанов-лювався у формі певного запитання майбутнього кредитора і відповідної відповіді майбутнього боржника. Укладання до-говору проходило в присутності свідків, які підтверджували його вірогідність. Форма стипуляції вимагала присутності кредитора і боржника в одному місці, не допускала ніякого представництва. Стипуляція була відома вже Законам XII таблиць, де договір вважався укладеним, якщо відповідь боржника збіглася з поставленим запитанням кредитора. Наприклад: «Обіцяєш дати мені сто?» — «Обіцяю дати сто». Коли ж відповідь була: «Обіцяю дати дев'яносто», договору не виникало. Оскільки форма стипуляції вимагала виголошення запитань і відповідей, звичайно, вона була недоступною для глухих і німих. У період домінату стипуляція допускалася у будь-яких висловлюваннях в усній формі, аби по суті не були протизаконними. Проте й тоді вона була недоступною для глухих і німих.

 

Вергельд - (нім. Wergeld - ціна людини) - в німецьких варварських правдах грошове відшкодування за вбивство вільної людини. Виник як альтернатива кровної помсти і поступово витіснив останню. Сплачувався сім'ї загиблого, його роду і скарбниці. В сплаті В. (зазвичай дуже високого) брав участь не тільки сам винний, але і його рід. Сума В. залежала від віку, статі та соціального статусу убитого. До XII-XIII ст. в Західній Європі зовсім зникає з практики, поступаючись місцем іншим видам відповідальності. У Київській Русі аналог В. - віра.

 

Верховний суд - у Великобританії сукупність вищих судових органів за Законом про суди 1971 р.; в США вищий орган судової влади по Конституції 1787 р.

 

Вестмінстерські статути - загальна назва ряду різнохарактерних законодавчих актів англійської феодальної держави. Назва пов'язана з тим, що резиденція англійських королів перебувала у Вестмінстерському палаці. Найбільш відомі B.C., видані в 1275, 1285, 1290, 1295 рр.. Більшість стосувалися земельних відносин. B.C. зобов'язували лордів з'являтися за викликом в королівські суди і встановлювали суворі покарання за непокору. Норми кримінального права, що були в B.C, передбачали покарання за хабарі, наклеп, поширення небезпечних чуток і т.п., вводили асізні суди (див. Асізі).

 

Вестмінстерські суди - загальна назва вищих судів у середньовічній Англії (Суд королівської лави, Суд загальних позовів і Суд казначейства). Вперше назва B.C. з'явилося в кінці XII ст., коли з єдиного Високого королівського суду виділилася особлива колегія, яка переважно розглядала кримінальні справи, - Суд королівської лави (King's Bench). На початку XIII в. виділився Суд загальних позовів, розбирав майнові суперечки. Суд казначейства розглядав справи, які зачіпали фінансові інтереси англійської корони. Актами про судоустрій Великобританії 1873-1875 рр.. В.с. злиті з канцлерським судом.

 

Візантійське право - правова система Візантії (VI-XV ст.), основою якої був Звід Юстиніана. Склалася шляхом перетворення і поступового пристосування до потреб Східної імперії римського права і характеризувалася дуалізмом церковного і світського права. Переважаючими джерелами В.п. були закони, що видаються імператорами. Запозичене феодальним правом Вірменії, Грузії, деяких країн Європи та Азії. У Греції норми В.п. застосовувалися до середини XX ст.

 

Вікарій - намісник дієцезу, який мав у ньому військову та цивільну владу.

 

Віко́нт (англ. viscount; фр. vicomte віце-граф) — дворянський титул у Європі. У Великобританії цей титул є середнім між бароном і графом. Вико́нт (фр. vicomte от латинского vicecomes, буквально — заместитель графа, вице-граф, нем. vizegraf) — титул европейского дворянства, особенно в британском пэрстве, средний между бароном и графом. Старший сын графа (при жизни отца) носит титул виконта (англ. viscount). В немецком и русском дворянстве титул виконта отсутствует, аналогом можно назвать лишь титул бургграфа. Однако в ранние Средние века существовал титул вицеграфа.

 

Віллани - (від лат. Villa - маєток) - в середньовічних Франції, Італії, Німеччини селяни, особисто вільні, але залежні від феодала як власника землі; в Англії (до XV-XVI ст.) кріпосні селяни.

 

«Вільні зобов'язання» - в афінському праві - зобов'язання з договору.

 

Вершники - в Стародавніх Афінах - другий майновий розряд за реформою Солона, в Стародавньому Римі - одне з привілейованих станів (поряд з сенаторами).

 

Високий суд - у Великобританії вищий орган у цивільних справах відповідно до Законів 1971 і 1981 рр.

 

Власність квіритська - (dominium ех jure Quiritium) — власність, відома ще Законам XII таблиць (451—450 до н. е.), яка тривалий час визнавалася у Давньому Римі. Межі і зміст цього права означені ще в глибоку давнину. Квіритами спочатку називали рим. громадян однойменного старовинного роду, що жили в межах самого Риму. Право В. к. встановлювалось на особливо важливі з погляду господарювання предмети (рабів, землю, худобу, сервітути) і лише згодом поширилося на ін. речі. Характерним є і те, що спочатку його суб'єктами були і могли бути тільки рим. громадяни і лише потім — латини, оскільки вони отримали рим. правоздатність у сфері майнових відносин — jus commercii. Іншою характерною ознакою права В. к. були дві форми набуття її: манципація і поступка правом (in jure cessio). Рим. д-ва суворо контролювала, хто міг бути власником осн. засобів в-ва. В. к. могла бути лише власність римська. Вона мала замкнений характер, кастові риси. Поки існувала держава-місто Рим, В. к. повністю відповідала його внутр. потребам, проте з виходом Риму за межі міських стін вона стала гальмом розвитку цив. обігу. Див. також Власність за римським правом.

 

Власність бонітарна - (преторська) -власність, що одержала захист з рук претора, її назва походить від лат. in bonis habere (мати у своєму добрі), тобто річ, придбана покупцем, стає його майном. Консерват. характер права власності квіритської не тільки не сприяв цивільному обігові, а й стримував розвиток права власності. Право квіритської власності набувалося лише спец, правовими засобами — манципацією і поступкою права — in jure cessio. Проте з розвитком цив. обігу зазначені правові форми переходу права власності від однієї особи до іншої стали надто громіздкими, що гальмувало обіг. До того ж, якщо такий ритуал не виконувався при відчуженні особливо цінних речей, то право власності до набувача не переходило. Це призводило до зловживань з боку відчужувачів — через деякий час вони могли подати позов до набувачів і вимагати повернення проданого їм майна. А оскільки не було дотримано форми, то суди віддавали перевагу відчужувачам. Зрозуміло, такий шкарубкий формалізм не сприяв стабілізації цив. обігу, викликав обурення навіть серед панівного стану. З'ясувавши невідповідність цив.-правової охорони фактичним відносинам, що склалися, і прагнучи усунути цю суперечність, претор вдавався до практ. дій. В одному з едиктів він оголосив, що надалі надаватиме захист покупцеві речі, який набув її без дотримання встановлених формальностей. Тобто претор проголосив відмову від ман-ципації та ін. формальностей, необхідних при відчуженні особливо цінних речей. Преторське правило як таке, що відповідало інтересам рабовласників, поступово стає правовою нормою. Втрачає своє значення поділ речей на манципні і неманципні, оскільки манципацію як спосіб набуття права власності фактично визнано недоцільною. Цим було усунено форм, обмеження квірит. власності. Паралельно виникла В. б. Для її захисту було запроваджено спец, публіціансь-кий позов (за іменем претора Публіція, що ввів його), а власність, яку захищав цей позов, стали називати бонітарною (преторською). Див. також Власність за римським правом.

 

Власність перегринів - власність осіб, які не мали статусу рим. гр-нина. Це були представники сусідніх народів, які потрапили у залежність від Риму. Вони не мали права вступати у цив.-правові відносини з рим. гр-нами. Це досить суттєве обмеження врешті-решт відбилося на інтересах самих римлян. З часом перегрини отримали певну правоздатність. У цив.-правовій сфері перегрини підпорядковувались місц. правовим системам. Спочатку їм було надано можливість набувати в окр. випадках рим. власність, деяким гр-нам і громадам перегринів надавалося право брати участь у цив. обігу римлян — jus in commercio. І все ж правоздатність перегринів була істотно обмеженою. Вони брали участь лише в окр. право-чинах: манципації і літеральних договорах. Набуте право власності захищалось едиктами перегринського претора шляхом «фіктивних позовів», тобто припускалося, що пе-регрин став рим. гр-нином і тому на нього поширюються правові засоби захисту права власності квіритської. Права перегринів були менш захищені, ніж права рим. гр-н. У багатьох випадках перегрини захищали свої речові права володільницькими інтердиктами, що не завжди були надійними засобами. Першоджерела не містять інформації щодо ін. засобів захисту В. п. Див. також Власність за римським правом.

 

Г

 

Генеральні штати - 1. у Франції вища станово-представницька установа в 1302-1789 рр., що складалася з депутатів духовенства, дворянства і третього стану. Скликалися королями головним чином для отримання від них згоди на збір податків. Депутати третього стану Г.Ш. 1789 оголосили себе Національними зборами; 2. в Нідерландах історичних (з 1463 р.) - вища станово-представницька установа, в сучасних Нідерландах - назва парламенту.

 

Герцог – у стародавніх германців герцог — це військовий вождь, що обирався родоплемінною знаттю; у Західній Європі, в період раннього середньовіччя, — племінний князь, а в період феодальної роздробленості — крупний територіальний володар, що займав перше місце після короля у військово-феодальній ієрархії. В ієрархії деяких середньовічних держав Східної і Центральної Європи, зокрема руських князівств, йому приблизно відповідає титул князя (звичайного, не великого).

 

Глосатори - (позднелат. glossator, від гр. Glossa, тут - застаріле або рідкісне слово, що вимагає пояснення) - в Середні століття італійські юристи, коментували і тлумачили римське право шляхом складання нотаток (глосс) на полях текстів римських кодексів. Засновником школи Г. був Ірнерій. Г. вважали римське право «писаним розумом», абсолютною істиною і бачили своє завдання в тому, щоб виявити точний зміст античних норм, нічого не змінюючи в їх змісті. Діяльність Г. мала велике значення для подальшої рецепції римського права в Європі.

 

«Гнилі містечка» - нечисленні поселення в Англії, що володіли правом висувати свого депутата в Палату громад. Скасовані в результаті виборчих реформ 1832-1885 рр..

 

Граф - (нім. Graf, букв.: «супутник») - в раннє Середньовіччя в Західній Європі посадова особа, яка представляла владу короля в графстві. У період феодальної роздробленості перетворилися на незалежних великих феодалів. Надалі Г. - дворянський титул. В Західній Європі королівська посадова особа.Зміст. Титул виник в IV столітті в Римської імперії і спочатку привласнювався вищим сановникам (наприклад, лат. comes sacrarum largitionum — головний скарбник). У Франкській державі граф володів з другої половини VI століття в своєму округу-графстві судовою, адміністративною і військовою владою. За ухвалою Карла II Лисого (Керсийський капітулярій, 877) посада і володіння графа стали спадковими. Англійське earl (з скандинавського jarl) спочатку позначало вищу посадову особу, але з часів норманських королів перетворилося на почесний титул. У період феодальної роздробленості граф — феодальний володар графства, потім (з ліквідацією феодальної роздробленості) титул вищого дворянства (жінка — графиня). Як титул формально продовжує зберігатися в більшості країн Європи з монархічною формою правління. У Польщі титул графа (пол. Hrabia) міг надаватися королем, закордонними монархами, а пізніше і сеймом. Титул ліквідовано згідно з Березневою конституцією 1921 року. В залежності від повноважень існували наступні різновиди титули:

 

- маркграф - управитель провінції – марки

 

- пфальцграф (палатин) - управитель платинату (вища після короля державна
  посада)

 

- ландграф - управитель землі, наданої імператором, якому він безпосередньо
  підлягав

 

- бургграф - управитель королівського замку

 

Геліея - в Стародавніх Афінах суд присяжних, що складався з 6000 членів (5000 голосних і 1000 запасних).

 

Генеральна рада – орган самоврядування, який, за Конституцією Франції 1958 р. обирався до департаменту населенням.

 

Геомори (георги) - в Аттиці в архаїчний період вільні общинники і дрібні власники землі, що належали до стану землевласників.

 

Геруссія - вищий дорадчий орган в Спарті, що складався з 28 членів, обирався з числа спартіатів, які досягли шістдесятирічного віку.

 

Гипомейони - в Спарті особи, позбавлені політичних прав внаслідок невідповідності вимогам до спартіатов.

 

Д

 

Двірцевий граф - посадова особа в структурі центральних органів влади і управління держави Франків, яка виконувала судові функції.

 

Дворянство - стан світських землевласників, які мали спадкові привілеї; разом із духовенством становили панівний клас у феодальному суспільстві. Слово «дворянин», «дворянство» з'являється в ужитку з 2-й половини XVII ст. в значенні «челядин князя»

 

Дворянство шпаги (старе дворянство; дворянство, набуте військовою службою). На початку XVI століття у французькому дворянстві вирізняли старе «дворянство шпаги» та нове дворянство – «людей мантії».

 

Дворянство мантії (люди мантії) – назва дворянства у Франції, яке утворилося з осіб судової професії (суддя – людина в мантії, звідси назва). Вони получили дворянство від короля за цивільну службу на відміну від родової знаті рицарського походження – дворянства шпаги. Існувало з 1600 року.

 

Державна рада - у Франції за Конституцією 1799 р. одна з палат парламенту, до компетенції якої входила розробка законопроектів, згодом - вищий орган адміністративної юстиції.

 

Даймьо (яп. «велике ім'я») - великі землевласники у феодальній Японії. Після реставрації Мейдзі 1868 р. втратили свої землі і привілеї, отримавши грошову компенсацію.

 

Деклара́ція — документ, офіційна заява, де проголошуються основні принципи зовнішньої та внутрішньої політики держави чи програмні положення партій та організацій.

 

Декларація прав людини і громадянина - юридичний акт, в розгорнутому вигляді містить перелік основних прав і свобод людини і громадянина. На відміну від Білля про права, як правило, не включає в себе положень, що стосуються принципів організації державної влади. Найбільш відомими актами даного роду є Декларації прав людини і громадянина, прийняті у Франції в 1789 р. і в 1793 р. (увійшла в якості складової частини до Конституції Франції 1793 р.).

 

Декрети - у Римській імперії рішення імператорського суду.

 

Делі́кт (від лат. delictum — проступок, правопорушення) Делікт (лат. delictum – провина, проступок) – правопорушення, тобто незаконна дія, проступок, злочин, тобто вчинення дії, що суперечить закону, яка завдає шкоди суспільству, державі або особі. Таке правопорушення є підставою для притягнення правопорушника до відповідальності, передбаченої законом. У римському праві – заподіяння шкоди іншій особі, її сім’ї або майну, порушення правового припису або заборони. Наслідком учинення делікту була відповідальність. Відповідальність за делікт наставала за наявності таких умов: дієздатність правопорушника, вина, здійснення правопорушення. Зазначене правопорушення не пов’язане з порушенням договору (контракту). Деліктні зобов’язання відомі ще як позадоговірні. Поняття “делікт” офіційно у законодавстві України не застосовується, але в науково-правовій літературі і практиці вживається широко. Того, хто заподіює шкоду, називають делінквентом. Того, кому шкоду заподіяно — потерпілим.

 

Деміурги - в Аттиці в VIII-VII ст. до н.е. купці, ремісники, а також особи «вільних професій» (художники, лікарі, музиканти і т.п.).

 

Деми - в Стародавній Аттиці адміністративні одиниці, на які поділялися філи.

 

Департаменти - у Франції за Конституціями 1791 р. і 1958 р. адміністративно-територіальна одиниця, що складала основу територіального поділу.

 

Децемвіри (лат. decem vires) - колегія з 10 чоловік, обрана в 451 р. до н.е. для проведення кодифікації римського звичаєвого права.

 

Джаджат - громадські ради в Давньому Єгипті, були низовими органами управління.

 

Джаті («візир») - глава адміністрації фараона і вища придворна посада в Стародавньому Єгипті.

 

Дігери - радикально-екстремістське крило левеллерів, ідеологія яких базувалася на принципах утопічного комунізму.

 

Диктатор(лат. dictator від dicto — диктую, наказую) - екстраординарний магістрат, який назначався сенатом строком на 6 місяців у разі наявності особливої ​​небезпеки для держави і який мав надзвичайними повноваженнями. Диктатор  — термін, який в залежності від контексту може означати: у Стародавньому Римі посадову особу, наділену усією повнотою державної влади, що призначалася за пропозицією сенату у випадку зовнішньої чи внутрішньої небезпеки, яка загрожувала республіці (для ведення війни, придушення повстання й т. ін.); особу, що має необмежену владу в якійсь галузі і нав'язує свою волю іншим; переносно — того, хто ігнорує колегіальність, допускає грубе адміністрування.

 

Діоцез - адміністративна одиниця в пізньої Римської імперії і Візантії в IV-VII ст. Включала в себе кілька провінцій і входила до складу префектури.

 

Директорія - за Конституцією 1795 р. вищий виконавчий орган Французької республіки в складі 5 осіб, що обираються Законодавчим корпусом.

 

Дистрикти - у Франції по Конституції 1791 р. адміністративні округи, що входили до складу департаментов.

 

Докімасія - в Стародавніх Афінах перевірка, яку зобов'язані були пройти особи, що вступали на посаду. Здійснювалася Радою п'ятисот.

 

Дайміо (дайме) - можновладні князі у феодальній Японії. У XIV-XV вв. були незалежними від центрального уряду. Після пробуржуазной революції 1867-1868 рр. Д. були позбавлені своїх земель, отримавши велику грошову компенсацію.

 

Джентрі - (англ. gentry від gentle - благородний, родовитий, знатний) - середнє і дрібне сільське дворянство в Англії XVI-XVIII вв. На відміну від континентального дворянства було відкритим станом, поповнювалося з купців і багатих селян. Зіграло найважливішу роль в Англійській революції XVII ст.

 

Джизья (араб.) - подушний податок, що стягувався з немусульманського населення країн Сходу. В Османській імперії наприкінці XVIII ст. злився з хараджом.

 

Диван - (перс. - канцелярія, присутствене місце) - в мусульманських країнах у середні віки податково-фінансове відомство. У Османської імперії та деяких інших - рада при государі. У ряді сучасних держав Близького та Середнього Сходу - урядові установи в адміністративних і судових справах.

 

Дигести (лат. digesta) - частина Кодексу Юстиніана. Видано в 533 р., за правління імператора Юстиніана. Представляють собою систематичне зібрання уривків з творів римських «класичних» юристів, в основному з питань приватного права; 50 книг, кожна з яких ділиться на титули, що складаються з фрагментів (leges).

 

Дійя - в мусульманському праві «викуп за кров»; грошова компенсація родичам убитого.

 

Договір найму - передача або зобов'язання передати наймачеві майно в користування за плату на певний строк. Предметом договору найму (оренди ) може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (не споживна річ). Предметом цього договору також можуть виступати майнові права.

 

Договір по́зики — передача активів у грошовій або натуральній формі на певний обумовлений час. Позичальник повертає позикодавцеві позику — таку ж суму грошових коштів або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики може бути безпроцентним, або під певні проценти.

 

Договір товариства – добровільне обєднання групи осіб, об’єднаних спільними інтересами та на основі визначення певних прав, гарантій та зобов’язань для вирішення питань (як правило, господарського характеру) спільними зусиллями.

 

Договір поклажі – особливий характер правовідносин, яким частише за все користувалися купці, які залишали свій товар на тимчасове зберігання у довіреної особи на певних умовах. Забираючі свій товар, купції розраховувалися або частиною товару, або грішми, або певними послугами. Розмір платні залежав від терміну та умов зберігання товару.

 

Домен - (від лат. Dominium - володіння) - 1. в Західній Європі в середні століття частина маєтку (вотчини), на якій феодал вів власне господарство; 2. сукупність спадкових земельних володінь короля (королівський Д.).

 

Домінат (від лат. Dominus - «пан») - абсолютно монархічний режим в Римській державі; встановлення режиму доміната відбулося в 284 р. зі сходженням на престол Діоклетіана.

 

Домініон - до 1931 р. самоврядна частина британської імперії, потім суверенна держава, що входить до складу Британської Співдружності націй.

 

Душуй - чиновник з особливих доручень в Китаї, який відповідав за будівництво і експлуатацію іригаційних споруд.

 

Дхарма - в Стародавній Індії - право, справедливість, а також сукупність моральних, релігійних і правових норм, що регламентують різні сторони життя індуса.

 

Дхармасутра - найдавніші індійські юридичні трактати, яки були створені безпосередньо на основі Вед і коментували положення, що в них містилися.

 

Дхармашастра - в Стародавній Індії жанр юридичної літератури, трактати, в яких містилися норми, що регулювали переважно цивільні, службові, спадкові і процесуальні відносини. Найбільш відомими дхармашастрамі були Закони Ману, Яджнавалкья, Нарада і ін.

 

Е

 

Евпатріди - в Аттиці представники родоплемінної знаті, що володіли в архаїчну епоху всією повнотою політичних прав і були найбільшими власниками землі.

 

Едикт - в Римській державі розпорядження магістрату, що зберігає свою юридичну силу до закінчення строку повноважень особи, яка його видала.

 

Еділи - посадові особи, що виконували поліцейські функції в Римі, наглядали за порядком на форумі (курульні еділи) і збереженням державної скарбниці (ерарні еділи).

 

Еклесія - народні збори, вищий орган влади в Давніх Афінах у VI-IV ст. до н.е.

 

Екло́га (от греч. εκλογή — вибір) — краткий збірник візантійського законодавства (лат. Ecloga Basilicorum). Представляв собою скорочену добірку-компіляцію з кодифікації імператора Юстиніана, а також наступних актів візантійських імператорів, з метою целью зробити законодавство більш доступним для населення. Еклога створена в епоху правління імператора Льва III Ісавра в першій половині VIII ст. (приюлизно в 726 р.). Еклога складається з 18 розділів, які містять в собі, головним чином, норми зобов’язального, сімейного, спадкового, кримінального і кримінально-процесуального права. В цілому, вона відобразила зміни, що відбулися у громадському і політичному житті Візантійської імперії, наблизивши тим самим законодавство до норм християнської моралі. Збірник законів Еклоги був доволі популярним у слов’янських країнах.

 

Екстраординарний процес - форма цивільного процесу в Римі, що зародилася в I в. н.е. і пов'язана з діяльністю імператорських судів. Формулярний процес був нормальним цивільним процесом не тільки в кінці республіки, але й протягом усього періоду принципату. Однак з встановленням  імперії поряд з цим нормальним процесом, розділеним на jus і judicium, розвивається так званий екстраординарний процес, який не знав цього поділу. Заміна формулярного процесу екстраординарним означала докорінну зміну в ряді основних принципів. Зокрема, розгляд справ втратив публічний характер, усний процес замінювався письмовим, що було порушенням демократичних принципів попередніх видів процесу. Якщо у формулярному процесі розгляд справи по суті і саме рішення в ідеї ґрунтувалися на згоді сторін, то тепер весь процес будується на засадах влади; рішення є не думкою третейського судді, а владним наказом носія влади. Цей загальний характер нового процесу позначається на всьому ході розгляду справи. Процес розпочинався поданням позивачем скарги, яка заносилась до протоколу судової установи і потім офіційно повідомлялась відповідачу. Виклик до суду здійснювався вже офіційно за участю представника державної влади. На противагу попереднім видам процесу в екстраординарному процесі допускалось оскарження судового рішення у вищу інстанцію - аж до імператора. Однак до імператора доходили лише найважливіші справи - цивільні та адміністративні. Таке оскарження дістало назву apellatio - апеляції.

 

Ельблонська книга або Польська правда ХІІІ ст. – джерело польського феодального права, за яким життя і майно заможних класів захищалося суворіше, ніж простолюду. Так, крадіжка коня оцінюється штрафом у 12 гривень, але, якщо кінь князівський, штраф зростає до 70. Крадіжка з будинку селянина чи рицаря-шляхтича карається однаково – 12 гривень, але з князівського підвалу – уже 50. За вбитого, знайденого на території села чи міста, якщо убивця невідомий, несеться колективна відповідальність. Після смерті бездітного рицаря його майно переходить до дружини, після смерті кмета (не закріпачений селянин) – до пана, а дружині зостається лише постіль.

 

Емфіте́взис — це довгострокове, відчужуване та успадковуване речове право на чуже майно, яке полягає у наданні особі права володіння і користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб з метою отримання плодів та доходів від неї з обов'язком ефективно її використовувати відповідно до цільового призначення. Суб'єктами емфітевзису є власник земельної ділянки та особа, яка виявила бажання користуватися останньою для сільськогосподарських потреб (землекористувач, емфітевта). Стороною відносин емфітевзису не може бути особа, якій земельна ділянка надана на умовах постійного користування чи на умовах оренди. Об'єктом емфітевтичного права є користування земельною ділянкою сільськогосподарського призначення, що знаходиться у приватній, комунальній або державній власності. До земель сільськогосподарського призначення належать сільськогосподарські угіддя — рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги, а також несільськогосподарські угіддя (ст.22 ЗК). Таке користування має обмежений характер, оскільки власник передає емфітевті право володіння та право цільового користування земельною ділянкою, зберігаючи за собою право розпорядження нею. Сторони можуть звузити межі цільового використання земельної ділянки, наприклад, зазначивши, що вона має використовуватися під ріллю або багаторічні насадження тощо. Підставою встановлення емфітевзису є договір про надання права користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (договір про емфітевзис). За договором про емфітевзис власник земельної ділянки відплатно чи безвідплатно передає іншій особі право користування земельною ділянкою, зберігаючи щодо неї право власності. Договір про встановлення емфітевзису формально є консенсуальним, оскільки для виникнення емфітевтичного права не вимагається передачі земельної ділянки. Водночас реалізувати це право раніше, ніж будуть встановлені межі ділянки на місцевості, неможливо, оскільки до цього приступати до використання земельної ділянки забороняється законом (ст. 125 ЗК). Отже, виникає ситуація, подібна до тієї, що має місце при переході права власності за договором: момент укладення договору і перехід речового права не збігаються в часі (ст.334 ЦК). Право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) може відчужуватися і передаватися у порядку спадкування.

 

Епанагога (гр. epanagoge, букв. - Зведення, повернення), настанови для суддів, складені у Візантії після 879 р. Розроблено на основі Прохірона.

 

Епонім – застосовується у трьох значеннях:

 

1. У давньогрецькій міфології - бог, герой або людина, що давали назву
     місту, громаді або року;

 

 2. У давніх афінян перший з дев'яти архонтів, іменем якого позначався рік;

 

 3. Особа, яка дає чому-небудь своє ім'я.

 

Ерли (від др.-англ. еorl - людина, воїн) - знатні люди в стародавніх англо-саксонських правдах (VII ст.) В протилежність рядовим общинникам - Керлам. Звання Е. збереглося і після нормандського завоювання (1066 р.), але поступово перетворюється в почесний титул, не пов'язаний з особливою службою, невідчужуваний, неподільний і переходить до старшого в роді. Відповідає континентального титулу «граф».

 

Ефори - вищі посадові особи у Спарті, що обиралися строком на один рік в числі 5 осіб.

 

Ешевени (фр. echevins, від позднелат. Scabini) - посадові особи в північних містах феодальної Франції, що володіли адміністративними та (або) судовими функціями. Призначалися сеньйорами або обиралися городянами. Інститут Е. скасований в 1789 р. в ході Великої французької революції.

 

Є

 

Єдиний торговий кодекс (ЄТК) - рамковий правовий акт, прийнятий в США в 1963 р. Містить у собі положення, спрямовані на регулювання цивільних і торгових відносин.

 

Єпископ (грец. επίσκοπος — «наглядач») — найвищий керівник церковного життя кожної єпархії у більшості християнських церков. Назва «єпископ» походить з апостольських часів і означає «наглядач»: апостоли ставили єпископів як своїх заступників, і тому їхня церковна влада вважається не залежною ні від кого і обмеженою тільки територією своєї єпархії, поза яку вона не може виходити, щоб не порушувати компетенцій інших єпископів.

 

Ж

 

Жирондісти - група депутатів французького Конвенту, основу якої склали представники департаменту Жиронда. З серпня 1792 по червень 1793 рр.. жирондисти фактично стояли на чолі французької республіки.

 

З

 

Закон Ле Шапельє 1791 р. - Закон, прийнятий установчими зборами Франції, що скасував середньовічні цехи і корпорації і ввів заборону на їх відтворення в будь-якому вигляді в майбутньому.

 

Закон судний людям, або судебник царя Костянтина — стародавній (складений у 865 році) слов’янський пам’ятник  права, джерелом якого стало візантійське право, але було суттєво перероблено у відповідності до особливостей слов’янського ранньодержавного права. Оригінальний текст Закону судного не зберігся, але знайшов відображення в рукописах руського походження (Кормча книга, Мерило Праведне). В З.с.л. розглядаються питання судочинства, норми кримінального права. Закон містить ряд статей, спрямованих на зміцнення приватної власності. Закон забороняв розгляд судових справ без свідків. В Законі розглядаються питання майнових і сімейних відносин, збереження деяких форм рабовласництва. Закон судний людям дозволяє більш повно зрозуміти особливості соціально-економічної структури ранньої слов’янської держави. Один з розділів Закону присвячений питанням військового права і встановлює порядок розподілу воєнної здобичі.

 

Закон Тафта-Хартлі 1947 р. - закон, прийнятий у США з метою врегулювання трудових відносин, зокрема, був спрямований на обмеження можливостей проведення страйку.

 

Закон Шермана 1890 р. - один з перших антитрестових законів у США, що ввів кримінальну відповідальність за дії, спрямовані на створення перешкод у вільній торгівлі і спроби встановити монополію на ринку товарів і послуг.

 

Законник благовірного царя Стефана або Законник Стефана Душана є найважливішим джерелом права сербського феодального суспільства. Був прийнятий собором сербських церковних і світських феодалів в 1349 р. Це перша кодифікація сербського феодального права. Його джерелами були сербське звичаєве право, даровані грамоти царів, а також норми візантійського права, пристосовані до сербських умов. Законник Стефана був визначною юридичною пам'яткою, яка налічувала близько 200 статей. Він містив не тільки численні правила стосовно суду і судового процесу, злочинів і покарань, а й норми щодо правового становища основних класів-станів феодальної Сербії. В цьому документі панівний клас Сербії закріплював основні привілеї і насамперед право феодальної власності на землю і право на експлуатацію залежних від них селян (меропхів). В Законнику передбачені дві основні форми феодального землеволодіння — баштина і пронія. Законник підтвердив незмінність статусу баштин усіх сербських феодалів, в тому числі дарованих царськими грамотами. Власники баштин звільнялися від усіх повинностей, крім військової, і від сплати поземельної податі. Баштина могла переходити у спадщину не тільки дітям, а й у разі їх відсутності іншим родичам. Другій, нижчій формі феодального землеволодіння — пронії — в Законнику відведена лише одна стаття. Вона проголошувала пронію невідчужуваною: власнику пронії було заборонено продавати або дарувати пронійську землю. Сербський законодавець прагне посилити єдину державну владу, покласти край насиллю в країні: «насилля нехай не буде ні в чому на землі мого царства». В Законнику забороняється самоуправство; до судів висувається вимога судити строго за Законником.

 

Законодавчий корпус - вищий законодавчий орган за Конституціями Франції 1795 і 1852 рр., одна з палат парламенту за Конституцією 1799 року.

 

Заморська територія - за Конституцією Франції 1958 р. самоврядна адміністративна одиниця, що знаходиться за межами метрополії.

 

Змішаний процес - форма кримінального судочинства, введена КПК Франції 1810 р. і з'єднував у собі елементи змагального і інквізиційного процесів.

 

Зевгіти - третій майновий розряд в Давніх Афінах з реформи Солона, особи, чий річний дохід становив від 200 до 300 медимнов зерна.

 

Зв'язуюча сила прецеденту (stare decisis) - принцип прецедентного права, відповідно до якого судове рішення має обов'язкову силу у справах, аналогічним розгляду, для судів тієї ж інстанції, що і суд, який прийняв рішення нижчих інстанцій.

 

Звід Юстиніана (Кодифікація Юстиніана) - систематичний виклад римського і візантійського права VI ст., Почате за наказом візантійського імператора Юстиніана. Спочатку З.Ю. включав три частини: офіційний підручник римського приватного права (Інституції); збірник витягів з творів римських юристів (лат. - дигести, і гр. - Пандекти); збірка розпоряджень (конституцій) римських імператорів від Андріана (II ст. н.е.) до самого Юстиніана, що стосуються адміністративного, кримінального, фінансового, церковного та приватного права (Кодекс Юстиніана). Остання, четверта частина З.Ю. - Новели - являє собою збірник законів, виданих у Візантійській імперії в 534-556 рр.. на додаток до основного тексту кодифікації. Створення З.Ю.завершило розвиток римського права. З.Ю.зіграв величезну роль в рецепції римського права в Європі (в XVI ст. він був виданий під назвою Corpus juris civilis (Звід цивільного (цивільного) права), що зберігається за ними до цього часу. В окремих країнах (напр., ПАР) норми З.Ю.застосовуються до цих пір.

 

Закат, закят (араб., букв. - Очищення) - релігійний «очисний» податок у мусульман, справляння якого наказано в Корані, а розміри і правила обкладення розроблені в шаріаті. Призначався на утримання Мухаммеда і його сім'ї, для допомоги бідним, мандрівникам і учасникам «священної війни» (джихаду). У феодальних мусульманських державах стягувався (тільки з мусульман) з худоби, ремесла, торгових прибутків, готівкових грошей і коштовностей. У сучасних мусульман - добровільна жертва духовенству.

 

Звинувачувально-змагальний процес - найдавніший різновид судового процесу, відбувався в усній формі, характеризувався відсутністю спеціальних інститутів, що відали організацією процесу. В обвинувальний-змагальному процесі всі процесуальні функції здійснювалися його учасниками, які були зобов'язані зібрати і представити суду докази своєї правоти. У разі відсутності таких доказів застосовувалися ордалії.

 

Загальне право - 1. (Англ. common law) - правова система, яка історично склалася в середньовічній Англії та характеризується тим, що джерелом права визнається судовий прецедент. Закони регулюють окремі галузі відносин, але не зведені в єдину систему; все, що не врегульовано законом, а також тлумачення і застосування законів визначається З.п. У більш вузькому сенсі воно як сукупність судових прецедентів протистоїть статутному праву. Назва З.п. пояснюється тим, що рішення королівських судів в Лондоні мали силу для всієї Англії, на противагу місцевим звичаям. З.п. разом з доповненням його правом справедливості стало основою англо-американської правової системи (нерідко поняття «З.п.» і «англо-американське право» вживаються як тотожні, особливо при порівнянні з іншими правовими системами). З.п. діє у Великобританії (крім Шотландії), США (крім штату Луїзіана), Канаді (крім Квебеку), Австралії, Новій Зеландії та деяких інших країнах - колишніх англійських колоніях; 2. (Jus communis) - в Західній і Центральній Європі XII-XVIII ст. комплекс приватноправових норм, створений на основі переробки спадщини римського права і застосовувався повсюдно для регулювання торговельних відносин як «писаний розум». У XIX в. це право втратило загальний характер, тому що було кодифіковано на рівні окремих держав і перетворилося в національне законодавство

 

 «Закон про цитування» - указ імператора Західної Римської імперії Валентиніана III від 7 листопада 426 р., який визначав коло найбільш авторитетних юристів, чиї праці мали нормативне значення і були обов'язковими для застосування в суді (Ульпіан, Папініан, Гай, Павло, Модестин).

 

Звичаєве пра́во — система усталених, як правило, письмово не фіксованих і частково санкціонованих верховною владою правил у певному суспільстві.

 

Землеробський закон - пам'ятник візантійського звичаєвого права, складений на рубежі VII-VIII ст.; Регламентував відносини в галузі сільського господарства. Передбачав відповідальність за крадіжку зерна, плодів, ліси, за потраву посівів і т.д.

 

Земське право - в князівствах середньовічної Німеччини загальні для всього вільного населення норми, за якими діяли суди адміністративних підрозділів князівств (судах "графської юрисдикції"). Джерелами З.п. (активно розвивалося з XIII ст.) були в основному постанови княжих органів влади, а також рішення графських судів. Саме в ньому отримали розвиток норми цивільного, сімейного та інших галузей приватного права. З.п. досить докладно висвітлено в «Зералах» XIII ст., де йому присвячені спеціальні розділи. Так, у першій частині «Саксонського зерцала» порушуються питання «конституції імперії», правового статусу станів, спорідненості, сімейних та спадкових правовідносин, кримінального права і процесу.

 

Земе́льный сервиту́т — право ограниченного пользования чужим земельным участком, зданием, сооружением и другим недвижимым имуществом. Сервитут устанавливается по соглашению между лицом, требующим установления сервитута, и собственником соседнего участка и подлежит регистрации в порядке, установленном для регистрации прав на недвижимое имущество. В случае недостижения соглашения об установлении или условиях сервитута спор разрешается судом по иску лица, требующего установления сервитута. Собственник участка, обремененного сервитутом, вправе, если иное не предусмотрено законом, требовать от лиц, в интересах которых установлен сервитут, соразмерную плату за пользование участком. Сервитут может устанавливаться для обеспечения прохода и проезда через соседний земельный участок, прокладки и эксплуатации линий электропередачи, связи и трубопроводов, обеспечения водоснабжения и мелиорации, а также других нужд собственника недвижимого имущества, которые не могут быть обеспечены без установления сервитута. При этом выделяют частный сервитут и публичный сервитут. Публичный сервитут устанавливается законом или иным нормативным правовым актом Российской Федерации, нормативным правовым актом субъекта Российской Федерации, нормативным правовым актом органа местного самоуправления в случаях, если это необходимо для обеспечения интересов государства, местного самоуправления или местного населения, без изъятия земельных участков. Установление публичного сервитута осуществляется с учетом результатов общественных слушаний. Сервитут может быть срочным или постоянным.

 

Земан - (словацк. Zeman, венг. Nemes) — самый низкий дворянский титул в Венгерском королевстве, находящийся ниже барона. Словацкое название «земан» происходит от слова «zem» — «земля». Титул был в основном распространён на территории Словакии, находящейся в то время в составе Венгрии. Титул «земан» широко даровался королём Белой IV после монгольского нашествия 1241—1242 годов в знак благодарности за службу. Этот титул передавался всем детям земанов мужского пола без исключения. Земаны оставались свободными людьми, хотя многие из них со временем обеднели настолько, что не отличались от крестьян. Земаны не платили налоги, подчинялись только королю, избирали чиновников комитата и были автоматически депутатами венгерского парламента. Земанами были многие выдающиеся словаки, например, Антон Бернолак, Йонаш Заборский, Терезия Вансова, Янко Есенский и так далее. Титул земана был ликвидирован в 1918 году после падения Австро-Венгрии. Память об этом титуле осталась в ряде словацких и чешских фамилий, например Борживой Земан.

 

Знаряддя управління - конституційний акт, прийнятий в Англії в 1653 р. і передав всю повноту влади в руки лорда-протектора.

 

Зобов'яза́льне пра́во — одна з найважливіших підгалузей цивільного права, норми якої регулюють широке коло відносин, головне місце серед яких належить відносинам майнового обігу. Йдеться про договірні відносини, пов'язані з передачею майна від однієї особи до іншої у власність або у користування, виконанням робіт та наданням послуг тощо.

 

Зоряна палата - (англ. Star Chamber,  лат. Camera stellata) — надзвичайний суд при королі Англії, що існував у 1487—1641 роках. Створено Генріхом VII для судів над дворянами після війни Червоної та Білої Троянд. Створена  головним чином для боротьби з бунтівними феодалами; пізніше, при Єлизаветі I Тюдор і особливо при перших Стюартах, «Зоряна палата» перетворилася на знаряддя придушення противників англіканської церкви. Була скасована під час Англійської революції 17 ст актом Довгого парламенту (1641). Назва має сумнівне походження; найпоширеніше пояснення, що з'явилось за століття після створення палати, пов'язано з тим, що зала засідань за Генріха VII була прикрашена позолоченими зірками.

 

 

 

«Золота була» (1356 р.) - законодавчий акт, прийнятий імперським сеймом «Священної Римської імперії» і затверджений імператором Карлом IV. Узаконювала обрання імператора колегією курфюрстів, закріплювала за ними інші привілеї. Сприяла політичної роздробленості Німеччини. Діяла до 1806 р.

 

І

 

Іджма - один з основних джерел мусульманського права - одностайна думка найбільш авторитетних ісламських правознавців з питань, прямо не врегульованих Кораном і сунной.

 

Ікта - умовне дарування земельного наділу (типу бенефіція) феодалам в країнах Близького і Середнього Сходу в середні століття.

 

Ілоти - раби в Спарті, які були прикріплені до землі і несли трудову повинність на користь держави.

 

Імам - у мусульман світський і духовний глава громади або держави.

 

Імамат - мусульманська теократична держава; згідно шиїтській державно-правовій концепції найважливіший інститут, що означає зосередження всіх владних повноважень в руках непогрішимого імама, наділеного якостями полубожественного правителя, що стоїть як би над державою і суспільством.

 

Імунітет (ст. лат. Immunitas - звільнення від чого-небудь) - в феодальних державах привілей землевласників, осіб пануючого стану здійснювати на підвладних їм територіях деякі державні функції (адміністративно-поліцейські, судові, фіскальні) без втручання державних органів, бути повновладними щодо залежного населення. Вперше іммунітетні відносини були визначені у Франкській державі (едикт Хлотаря II 614 р.). Найвищого розвитку І. досягає в більшості європейських країн в X-XII ст. в умовах послаблення центральної влади. Іммунітетні відносини існували і в інших, в тому числі, східних країнах.

 

Імператорські і сенатські провінції - введений Августом поділ римських провінцій; «імператорські» провінції перебували у віданні принцепса і керувалися чиновниками, яких він призначав; «сенатські» провінції перебували у віданні сенату і керувалися проконсулами, що призначаються сенатом.

 

Імператорська рада - у Римській імперії консультативний орган при імператорі, створений для вирішення найбільш важливих державних питань.

 

Імперіум - військово-політична і судова влада магістрату.

 

Імперська судова палата - по Веймарської конституції 1919 р. вищий судовий орган.

 

Імперський сейм (рейхстаг) - загальноімперські збори представників станів в «Священій Римській імперії» з XII в. до 1806 р. «Інджанкшн» (англ. injanction - заборона) - спеціальні накази, що видаються судом і містять заборону будь-яких правопорушних дій.

 

Індепенденти - в Англії в епоху Буржуазной революції релігійно-політична течія, яка висувала в якості основних вимог скасування центральної ієрархії англіканської церкви, створення обмеженої конституційної монархії, юридичне закріплення основних прав і свобод підданих. Індепенденти були провідною силою на другому етапі Революції (1649-1660).

 

Індуське право - правова система громади, яка сповідує індуїзм. Головною рисою І.П. є його органічний зв'язок з релігією, що зумовлює особистий (а не територіальний) характер цього права. Джерелами І.П. є (поряд зі священними писаннями індусів) звичаї і закони. До норм І.П. в сучасних умовах, належать регламент особистого статусу, включаючи шлюб і розлучення, неповноліття і опікунство, спорідненість, усиновлення, сімейну власність, спадкування, спільну власність, релігійні інститути.

 

Інквізиція (від лат. Inquisitio - розшук) - в римсько-католицькій церкві в XIII-XIX ст. особливі суди церковної юрисдикції, незалежні від органів та установ світської влади. В основному вели боротьбу з інакомисленням (єресями). Склався інквізиційний процес, широко застосовувалися тортури як найважливіше джерело отримання доказів. Засуджені нерідко засуджувалися до спалення на вогнищі.

 

Інституції – елементарний підручник римського цивільного права для юридичних шкіл за часів Римської імперії

 

Інституційна система - спосіб організації нормативного матеріалу, застосований при створенні Цивільного Кодексу Франції. Інституційна система відтворює структури «Інституцій» Гая (II ст.), де положення йшли в послідовності «особи - речі - позови». При цьому зобов'язальне право дається після речового.

 

Інститут довірчої власності - «довірча власність» — термін суто англо-американсько­го права, однак його аналоги та подібні до довірчої власності правовідносини останнім часом виникають і в країнах романо-герман­ської правової системи. Довірча власність є одним з найбільш своєрідних і разом з тим надзвичайно поширених у практиці інститутів сучасного англо-американського права. Він має назву та­кож фідуциарної, тобто заснованої на довірі власності (fiduciary ownership) або трасту (trust). Специфіка інституту довірчої власності полягає в тому, що право власності в цьому випадку немов би розщеплюється: одна частина повноважень власника (управління й розпорядження наданим майном) належить одній особі (довірчому власнику), а інша частина правомочностей (одержання вигод від експлуатації майна, у тому числі одержання доходів) — іншій особі чи особам (одному, кільком чи багатьом вигодонабувачам).

 

Й

 

Йомени (англ. - yeoman) - вільні селяни в Англії XIX-XVIII ст. Й., як правило, вели самостійне господарство. Й. іноді називали всіх англійських селян.

 

К

 

Каді (араб.; тюрк.і перс. - казі) - в мусульманських країнах суддя, одноосібно здійснює судочинство на основі шаріату, виносячи рішення по цивільних і вироки по кримінальних справах на основі шаріату і адатів. Виконував також нотаріальні і опікунські функції. У Туреччині, Єгипті та Тунісі разом зі скасуванням шаріатського суду ліквідовано в 30-50-х рр.  XX ст. і інститут К. В даний час в мусульманських країнах К. іменуються судді не тільки шаріатських, але і всіх інших судів.

 

Казуальне право (case law) - у США аналог прецедентного права, яке включало в себе як елементи загального права, так і права справедливості.

 

Камерарій – державний високо посадовець при королівському дворі франків, який стежив за надходженням грошей у скарбницю

 

Каноні́чне пра́во (від грец. κανών — правило, норма) — релігійно-правова система, що регулює суспільні відносини всередині громади, яка сповідує християнство. Назва цієї правової системи походить від грецького терміна «канон», який спочатку означав усяке знаряддя для проведення прямих ліній або для рівняння площин, але згодом його зміст змінився і ним почали називати правила християнської віри і життя. У вузькому – юридичному значенні – цей термін почали вживати для позначення правил поведінки (норм), прийнятих церквою для впорядкування суспільних відносин усередині християнської громади.

 

Кантони - у Франції за конституцією 1971 р. низові адміністративні одиниці, на які поділялися дистрикти.

 

Канцелярія принцепса - адміністративний орган при імператорі, розділений на відомства; здійснював організацію діловодства.

 

Канцлер (нім. Kanzler) - в ряді держав одна з вищих посадових осіб (напр., у Німеччині та Австрії федеральний К. - глава уряду; у Великобританії К. казначейства - міністр фінансів).

 

Капіталізм — умовно назва суспільного ладу, економічної системи виробництва та розподілу, заснованої на принципах приватної власності, особистої ініціативності, раціональності та ефективності використання наявних ресурсів, максимізації прибутку (капіталу). Прийшов на зміну феодалізму.

 

Капітулярій (capitulare) - звичайна форма законодавчих і адміністративних актів у Франкській державі.

 

«Кароліна» - звід загальнонімецьких кримінальних законів; складений в 1532 р. при Карлі V (звідси назва). Відрізнявся особливою жорстокістю мір покарання. Діяв до кінця XVIII ст.

 

Касти - соціально-професійні групи, які розвинулися на основі варни, члени яких мали однаковим правовим статусом, чим і відрізнялисявід представників інших каст.

 

Квестори - посадові особи в Римі, що відали питаннями фінансів і розслідували деякі злочини. Ця посада з'явилася ще за часів Римського царства. Спочатку квесторів було двоє, з 421 р. до н. е. — 4, причому до цієї посади стали допускатися і плебеї. Пізніше це число подвоїлося, в 82 до н. е. досягло 20, а при Цезарі через властиве його періоду розширення бюрократії — 40. З цього числа ті, хто залишався в місті для завідування скарбницею і архівом, були «міськими квесторами», інші прикомандировувалися до воєначальників для ведення фінансових справ їх армій (видача сум на зміст, сплата платні і т. д.), треті з тією ж метою посилалися в провінції до проконсулів і пропреторів, а четверті спостерігали в приморських містах і деяких інших місцях за надходженням митних зборів і іншими господарськими справами держави. Один такий квестор знаходився в Галії, інший — в Остії (лат. quaestor Ostiensis) і стежив за зерновим постачанням (лат. res frumentaria).

 

Квірін (лат. Quirinus) — староітальське божество, культ якого згодом злився з культом Марса. Первісно Квірін був покровителем хліборобства. Йому віддавали шану на одному з римських пагорбів, який називався Квіринал. Ім'ям Квіріна римляни називали обожненого Ромула.

 

Квіріти - повноправні римські громадяни (діти Квіріна), члени римської громадянської общини (populus Romanus Quirinae).

 

Кворум (лат., чиєї (присутності достатньо)) - установлена законом, статутом або постановою певної організації найменша кількість членів, присутність яких є необхідною умовою для відкриття засідання чи зборів і прийняття правосильних ухвал.

 

Кесар - грецька назва давньоримських імператорів – цезарів; титул імператора старослов'янською та староруською мовами; володар, монарх.

 

Клерос - ділянки землі афінських громадян, які розподілялися за жеребкуванням.

 

Клери – земельні ділянки, що належали спартіатам і здавалися ними в оренду. Клери передавалися в спадок, але їх не можна було відчужувати, дарувати, подрібнювати і т.д.

 

Клерухія - військове поселення, гарнізон афінян в союзному полісі.

 

«Книга страшного суду» (англ. «Domesday Book») - звід, складений з матеріалів загального поземельного перепису в Англії, виробленого Вільгельмом Завойовником в 1086 р. Перепис, названа сучасниками «Страшний суд», дала можливість більш правильно стягувати податок («датські гроші »), відбила прагнення нормандських завойовників оформити кріпосне право.

 

Когнаты (лат. cognati — родственники) — в римском праве лица, находящиеся в юридически признанном кровном родстве по женской линии и вообще кровные родственники. В поздней империи когнаты могли быть определены в качестве наследников наряду с агнатами. Наследниками (лат. cognati) при этом виде родства считались все непосредственные родственники независимо от пола и с соблюдением последовательности степеней и порядка рождения. Возможные наследники разделялись на четыре категории. Первую категорию составляли прямые нисходящие родственники наследодателя: сыновья, дочери от правильного брака, а также внуки от умерших ранее детей, которым предоставлялось право наследовать вместо их родителей и в тех же долях. Вторую категорию составляли восходящие и полнородные родственники: отец, мать, бабки, полнородные братья и сестры, племянники по полнородным братьям и сестрам, которым предоставлялось право наследовать вместо их родителей. Третью категрию составляли неполнородные родственники: единокровные и единоутробные братья и сестры. Другие боковые родственники всех степеней отдаленности родства и неполнокровия «до бесконечности» (лат. ad infinitum) составляли четвертую категорию.

 

Кодекс Феодосия (лат. Codex Theodosianus) — первое официальное собрание законов Римской империи. Кодекс был составлен в Константинополе и выпукло отразил реалии Восточной империи — борьбу с арианами и прочими еретиками, процесс закрепощения крестьянства, рост деспотизма императоров. В 439 г. Феодосий переслал экземпляр уложения западному императору Валентиниану III, который ввёл его в обязательное употребление на своих землях с 1 января 439 года.

 

Кодекс Юстиніана - одна із складових частин Зводу Юстиніана. Включає 4652 уривка з імператорських розпоряджень (конституцій), виданих починаючи з імператора Адріана (II ст. Н.е.) і закінчуючи самим Юстиніаном. Складається з 12 книг: церковне право та обов'язки державних службовців (кн. 1); приватне право - майнові та інші відносини (книги 2-8); кримінальне право (кн. 9); адміністративне та фінансове право (книги 10-12 ).

 

Кодифікація Наполеона - масштабна кодифікація французького права, здійснена в 1804-1810 рр.. Наполеоном I. У процесі кодифікації були прийняті Цивільний кодекс (1804 р.), Торговий кодекс (1807 р.), Цивільно-процесуальний кодекс (1803 р.), Кримінально-процесуальний кодекс (1808 р.) та Кримінальний кодекс (1810 р.).

 

Колон - у Римській імперії, починаючи з III ст. н.е., вільний орендар землі, а після IV ст. прикріплений до землі селянин, який не мав права покинути свою ділянку.

 

Колегія архонтів — дев'ять найважливіших урядовців із широкими повноваженнями у Стародавніх Афінах. Почали обиратись з 1068 до н. е. після ліквідації царської влади. Спочатку обирались безстроково (пожиттєво), згодом на 10 років і з 7 ст. до н. е. — лише на 1 рік, 582 до н. е. — вперше 10 архонтів.Посади архонтів походять від поступового відокремлення від царя окремих сторін його влади:архонт-полемарх отримав військову владу; архонт-епонім, за яким називався рік, — судово-адміністративну; архонт-басилевс був жрецем; а також 6 архонтів  — були судовими чиновниками.

 

Комітет громадського порятунку - орган якобінської диктатури у Франції, якому декретом Конвенту від 10 жовтня 1793 р. були передані повноваження вищого виконавчого органу.

 

Комітет громадської безпеки - орган якобінської диктатури у Франції, на який законом від 4 грудня 1793 р. були покладені каральні та поліцейські функції.

 

Коміції - народні збори в Римі; існувало три розряди коміцій: куріатні, центуріатні і трибунатні (плебейські і змішані плебейсько-патриціанські).

 

Коміт - Комит или комес (лат. Comes) — римское (а затем византийское) должностное лицо. Должность комита появилась в IV веке в результате реформ Константина Великого. Комиты были как в сфере гражданского управления, так и сфере военных дел. Комиты гражданской сферы: Комит личного имущества — лицо, ведавшее личным имуществом императора, доходы с которого шли на государственные нужды. Должность была создана императором Анастасием, передавшим часть доходов от личных императорских имуществ государственной казне. Юстиниан упразднил эту должность. Комит sacri stabuli — главный конюший императора; военачальник, ведавший императорскими конюшнямиКомит священных щедрот — чиновник, ведавший государственной казной, главный казначей Комит частного имущества (comes rei privatae) — чиновник, ведавший эксплуатацией и сбором доходов с государственных и частных имуществ імператора.Комит федератов — военачальник федератов, подчиненный магистру милитум.Комит доместиков — глава доместиков.

 

Комиты по военным делам:

 

Эта должность была выше, чем должность дукса, но младше чем должности магистра пехоты или конницы. Они командовали отдельными легионами. Notitia Dignitatum упоминает шесть таких должностей со званиями vir spectabilis на западе и два на востоке.

 

Comes Aegypti — комит, который отвечает за защиту Египта.

 

Comes Isauriae — комит, отвечающий за защиту Исаврии.

 

Comes Italiae — комит, отвечающий за защиту Италии.

 

Comes Africae — комит, отвечающий за защиту римской Африки.

 

Comes Argentoratensis — комит, отвечающий за защиту части Галлии.

 

Comes Avernorum — комит, отвечающий за защиту второй части Галлии.

 

Comes Britanniarum — комит, отвечающий за оборону Британии. Эта должность предположительно исчезла около 410 года, когда римские войска покинули острова навсегда. Comes Hispaniarum — комит, отвечающий за защиту Испании.

 

Комуна - по Конституції у Франції 1958 р. низова адміністративна одиниця (місто чи село), ​​жителі якої обирають свій орган самоврядування-муніципальна рада.

 

Комендація - (від лат. Commendo - довіряю, передаю) - в Західній Європі в період раннього середньовіччя акт передачі себе під заступництво більш «сильної», могутньої людини. Міг оформляти як відносини васалітету, так і особисту залежність селянина від феодала.

 

Композиція - у Франкської державі грошова компенсація потерпілому за шкоду, заподіяну злочином. Отримання К. було заборонено у Великому ордонансі 1357 року.

 

Конклав (від лат. Conclave - замкнена кімната) - збори (з 1274 р.) кардиналів, які скликаються після смерті папи римського для обрання нового. Відбувається в ізольованому від зовнішнього світу приміщенні.

 

Конкордат (від Ср-лат. Concordatum - угода) - договір між папою римським як главою католицької церкви і будь-якою державою; регулює правове становище католицької церкви в даній державі і його відносини з папським престолом. Перший К. був укладений в 1122 р. (з німецьким імператором). Найбільш відомі також К. з Наполеоном (1801) і урядом Муссоліні (1929).

 

Копігольд (англ. copyhold - тримання по копії, від copy - копія та hold-тримання) - основна форма феодально-залежного селянського землеволодіння в Англії XV-XVII вв. (найчастіше довічного). Право на К. підтверджувалося копією-випискою з протоколу суду манора. Селяни-копігольдери не мали права захисту в судах, розпорядження наділом, несли значні повинності на користь лорда. У 1925 р. юридично скасований.

 

Конвент - установчі збори, представницький орган, який створюється з метою прийняття або перегляду конституції і на період роботи зосереджують у своїх руках всю повноту влади. Найбільш відомими були Філадельфійський конвент в США (1787 р.) і Національний конвент у Франції (1792-1795 рр..).

 

Констисторіум - в епоху доміната у Візантійській імперії вищий дорадчий орган при імператорі.

 

Конституційна хартія - в ряді європейських держав (Франції, Бельгії, Прусії та ін) конституційний акт, наданий народу королем.

 

Конституційний суд - найвищий судовий орган ФРН за Основним законом 1949 р.

 

Консулат - за Конституцією Франції 1799 вищий виконавчий орган, який обирається в складі 3 чоловік строком на 10 років з Першим консулом на чолі.

 

Консули - вищі посадові особи у республіканському Римі.

 

Консенсуальний договір — договір, який передбачає згоду сторін з усіх істотних умов. К. д. вважаються укладеними з моменту досягнення згоди сторін. Передача речі, здійснення дій відбуваються з метою виконання їх. Більшість договорів є консенсуальними, наприклад, договір купівлі — продажу, договір підряду, договір комісії та ін. Якщо реальний контракт породжував певні зобов'язання тільки після передачі речі, то консенсуальний договір набував чинності на момент досягнення згоди про предмет договору без виконання якихось додаткових формальностей. Римське право розрізняло чотири види консенсуальних контрактів: купівля-продаж, найм, доручення і товариства.

 

Континентальний конгрес - представницький орган Північноамериканських колоній (штатів), що діяв в період 1774-1787 рр..

 

Контрасигнатура - правило, відповідно до якого акт президента чи голови уряду набирає чинності лише після його підписання («скріпи») відповідним міністром, які тим самим беруть на себе відповідальність за даний акт.

 

Корпоративне право - в США сукупність нормативних актів, що регулюють правовий статус юридичних осіб. Важливою складовою частиною корпоративного права є антитрестове законодавства (Закон Шермана 1810 р., Закон Клайтона 1914 р., Закон Робінсона-Патмена 1936 р.).

 

Коро́ль (лат. rex, фр. roi, англ. king, нім. König) — титул монарха, зазвичай спадковий, голова королівства. Є різні версії походження слова король. Найбільш розповсюджена з них - що це слово є слов'янською редукцією імені Карла Великого (лат. Carolus Magnus), короля франків та римського кайзера (імператора), засновника Священної Римської Імперії і династії "Каролінгів". Назва король ( з прото-германської: kuningaz ) стосується оригінального лідера, якого обрали в якості сакрального і військового діяча з дворянської сім'ї, як правило, вважається божественного походження, в язичницькому періоді.

 

Королівська курія – вищий орган центрального управління в країнах середньовічної Європи, який поєднував в собі функції виконавчого, судового і фінансового органу.

 

Князь (княгиня) — титул голови феодальної монархії, або будь-якої іншої політичної системи (удільного князівства), великого посадовця чи вельможі у 8—20 століттях. Споконвічно був спадковим титулом у середовищі аристократії, але з кінця 18 століття став даруватися монархом за вислугу як дворянський титул.

 

Кріптії - каральний захід, який періодично організовувався спартанською рабовласницькою державою для залякування ілотів. Такі заходи служили також для виховання молоді спартіатів. Ось як Плутарх описує кріптії: «Час від часу влада відправляла вештатися по околицях молодих людей, які вважалися найкмітливішими, давши їм лише короткі мечі і необхідний запас провізії. Вдень вони відпочивали, ховаючись по затишних кутках, а вночі, покинувши свої притулки, вбивали всіх ілотів, яких захоплювали на дорогах. Нерідко вони обходили і поля, вбиваючи найміцніших та сильних ілотів».

 

«Криваве законодавство» - закони проти бродяг і жебраків, що видавалися в Англії в кінці XV-XVI ст. Тюдорами. Цими законами вводилися жорстокі покарання для осіб, звинувачених у бродяжництві і в збиранні милостині без дозволу влади. Їх бичували, таврували, віддавали в рабство (на час, а в разі втечі - довічно, при третьому затриманні страчували). Головними жертвами цих репресій були селяни, зігнані із землі.

 

Курія (лат. curia) — одно из древнейших подразделений римского населения. Согласно традиционным представлениям, Ромул разделил римлян на три трибы, Тиции, Рамны и Луцеры, а каждую из триб — на 10 курий, которые были, в свою очередь, образованы группами семей, или родами (лат. gentes). Таким образом, деление основывалось на родстве, и господствовали при таком устройстве патрицианские роды. Тем не менее не опровергнуто предположение, что каждая курия была связана с определенной местностью, поскольку названия некоторых из них, например Велийская или Форийская, явно на это указывают. Каждая из 30 курий имела по одному голосу в архаической форме народного собрания, куриатных комициях, и, вероятно, в качестве единиц, подчиненных трибам, курии были основой первоначальной организации войска. Как политические и военные подразделения курии были вытеснены позднейшей организацией римских граждан по окружным трибам, так что высшим законодательным органом в Риме сделались центуриатные и трибутные комиции.

 

Курфюрсти (нім. Kurfursten, букв. - князі-виборці, від Kur - вибір, обрання і Furst - князь) - в «Священної Римської імперії» князі і архієпископи, за якими з XIII в. було закріплено право обрання короля (імператора). Права і особливі привілеї К. були визначені у Золотій Булі 1356 р. Колегія К. існувала до 1806 р. і була ліквідована разом з імперією.

 

Кутюми (від фр. Coutume - звичай) - у феодальній Франції правові звичаї окремих провінцій, округів, міст і т.д. На півночі Франції К. існували в усній формі, на півдні в якості загального звичаю діяло спрощене римське право, яке доповнювалося місцевими К., які отримали письмове оформлення. У XIII в. з'явилися перші писані приватні збірки К. Остаточно К. втратили силу як джерело права з прийняттям Французького цивільного кодексу 1804 р.

 

Кшатрії («воїни») - в Стародавній Індії представники військової та світської знаті.

 

Л

 

Ландрат (Landrat) - 1. в Росії в 1713-1719 рр. радник від дворян повіту при губернаторі, 2. в Німеччині глава місцевого управління; 3. в деяких кантонах Швейцарії - законодавчий орган.

 

Ландтаг (нім. Landtag, від Land - земля, країна. Tag - збори) - 1. в Середні століття органи станового представництва в німецьких державах, 2. місцеві органи влади в окремих німецьких князівствах XVI-XVII вв.; 3. представницький орган Північнонімецького союзу (існував до утворення в 1871 р. Німецької імперії); 4. парламент Пруссії за Конституцією 1851 р., нижня палата якого обиралася на цензової основі, а верхня (т.зв. «палата панів») - формувалася королем. 5. за конституцією 1919 р. - парламент землі, що входить до складу Німеччини. 6. в ряді сучасних країн (напр., в Австрії) - місцеві представницькі органи.

 

Латини - спочатку громадяни громад, розташованих в Лаціумі (область в Італії), а з I в. до н.е. - особи, чий правовий статус був обмежений у порівнянні зі статусом квірінов.

 

Левелери - в Англії в епоху Революції радикальна політична течія, що висувало вимоги скасування монархії і встановлення республіки, проведення низки політичних, соціальних і економічних реформ і т.п.

 

Легісакційний процес (від лат. legis actio — дія, встановлена законом) – процесуально-правовий акт у давньоримському суспільстві, доступний лише римським громадянам, з певними, урочисто проголошуваними формулами та символічними діями, якими починався судовий спір або виконавче провадження. Засобами legis actio можна було здійснювати тільки домагання, що грунтуються на цивільному праві. Будь-яке відхилення від обов'язкових формальностей, що їх спершу знали тільки понтифіки, які ревно охороняли їх, призводило до програшу процесу. Загалом існувало 5 видів legis actio, у тому числі три з них — для позовного провадження: із внесенням процесуальної грошової застави, із символічним накладанням на боржника руки кредитора, із самочинним вилученням кредитором у боржника якоїсь речі або речей, із вимогою позивача про призначення судді, із вимогою до відповідача у 30-денний строк з'явитися до претора, який призначить суддю. Це був найстаріший вид республіканського судочинства, який існував приблизно до 126 до н. е. Він відзначався обтяжливим формалізмом, складною процедурою, мав яскраво виражений становий характер, був розрахований на досить обмежений господарський оборот. Сам процес складався із двох стадій: перша — у претора, друга — у судді. Претор мав на меті з'ясувати, чи заслуговують спірні відносини судового захисту. При цьому претор не був зв'язаний жодними законами. Якщо, на його думку, заявлена вимога підлягала захиcтy, то він передавав справу до суду, якщо ні — то відмовляв у наданні позовного захисту. Таким чином, не позов виводився із наявного права, а право виводилось із наданого претором позову. Це був один із способів ефективного розвитку права, оскільки претор, надаючи позов, виходив із потреб і вимог свого часу, надавав захист новим відносинам і відхиляв вимоги, які грунтувалися на застарілих законах. На другій стадії процесу спір розглядався суддею, який виносив у справі свій вирок, що не підлягав ні зміні, ні скасуванню.

 

Легіслатури - в США по Конституції 1787 р. законодавчі органи штатів.

 

Легітимна монархія - політичний режим, який встановився у Франції після реставрації Бурбонів в 1814 р. і проіснував до 1848 р. Легітимною монархією він називався тому, що права і повноваження короля були регламентовані в Конституційних хартіях 1814 р. і 1830 р.

 

Лен (нім. Lehn) - в середньовічній Німеччині земельне володіння (або інше джерело доходу), подароване верховним правителем (сюзереном) будь-якій особі (васалу) на умовах виконання військової або адміністративної служби. Спочатку Л. надавався на певний термін. З XII в. був, як правило, спадковим даруванням (феодом). В ході ленних пожалувань остаточно склалася ієрархічна система феодального землеволодіння в Німеччині. Нерідко терміном Л. іменуються також аналогічні форми феодального землеволодіння в інших країнах.

 

Ленне право - право, що визначало відносини між васалом і сюзереном. У німецькій середньовічної правовій системі Л.П. представляло відокремлений комплекс правових норм, що стосувався вищого феодального стану (існувало поряд із земським, міським і канонічним правом).

 

Лізгольдери - в Англії орендарі будинків або квартир за договором майнового найму.

 

Літи - напіввільне населення у німецьких племен франків і саксів (у лангобардів їм відповідали альдії, у англо-саксів - лети). Займали проміжне положення між вільними общинниками і рабами. У процесі формування феодальних відносин вливалися в клас феодально-залежного селянства. Полусвободный слой населения у герм. племен; фигурируют во мн. Варварских правдах (Салической, Рипуарской, Саксонской, Тюрингской, Фризской; в Лангобардских законах - под термином альдии; у англо-саксов им соответствовали леты). Занимали промежуточное положение между свободными общинниками и рабами. В отличие от рабов, Л. могли иметь землю, скот, собственный инвентарь (нек-рые имели даже рабов, что отражало имуществ. расслоение внутри Л.), вступать в имуществ. сделки с разрешения господина и др. Л. значительно отличались и от свободных: они находились почти в полной личной зависимости от господина, их вергельд был равен половине вергельда свободного, их держания были обложены небольшим оброком. Этот слой произошел еще в дофеод. период (по-видимому, при переходе от родовой общины к земледельческой) в результате имуществ. расслоения в среде свободных чл. племени (объяснение происхождения Л. преим. в результате завоеваний, распространенное в бурж. историографии, сов. историками отвергается). В процессе феодализации в положение Л. попадала часть прежде свободных общинников, а зависимость Л. приобретала феод. характер - Л. стали составной частью формировавшегося класса феод.-зависимого крестьянства. Из Л. произошли саксонские феод.-зависимые латы.

 

Літеральні контракти – це договори, які укладалися письмово (litterae — письмо; libra — літера; litteris fit obligatio — зобов'язання, що виникало внаслідок запису, письма). Письмові договори не мали широкого поширення у Стародавньому Римі, оскільки письменним було лише вузьке коло населення. Найдавнішою формою письмових договорів були записи у прибутково-видаткових книгах. Для римлян взагалі була характерною ретельність ведення господарських справ. Письмовий контракт укладався у формі запису в прибутко-во-видатковій книзі. Однак порядок здійснення таких записів нам невідомий. Припускають, що кредитор робив відповідний запис у своїй книзі про видачу боржнику певної суми грошей на сторінці «Видатки». Боржник зобов'язаний був зробити такий запис у своїй книзі на сторінці «Прибуток». Записи робилися на основі досягнутої угоди, без якої договір неможливий. За літеральною формою могли укладатися будь-які договори. За цією формою часто укладалась новація. Записи в прибутково-видаткових книгах кредитора могли бути односторонніми, без матеріальної основи договору. Крім того, якщо запис робився на основі вже чинного договору, це не виключало подвійного стягнення з боржника. Недобросовісний кредитор у таких випадках міг вимагати оплати неіснуючого боргу чи на основі двох договорів, чи раніше укладеного, а потім оформленого в прибутково-видатковій книзі. Іншими словами, літеральний договір у формі запису в прибутково-видаткових книгах не виключав зловживань з боку кредитора. Тому в класичний період ця форма договору поступово втратила своє значення, поступившись простішим і доступнішим формам літеральних контрактів. Одна з форм літерального контракту, яку претори широко практикували в класичний період, був синграф — фіксований у письмовому документі факт передачі кредитором певної суми грошей боржникові. Він складався від імені третьої особи, підписувався боржником і свідками, що були присутні при цьому. Однак процедура складання синграфу була обтяжливою і надто формалізованою: вимагалась присутність свідків, сторони змушені були повідомляти свідкам зміст договору, що не завжди відповідало їхнім інтересам. Внаслідок цього в період домінату синграфи поступово втрачають своє значення, а замість них з'являється інша форма літерального контракту — hirograf. Хірограф — це боргова розписка, що складалася від імені першої особи боржником і підписувалася ним.

 

Лицар, рицар (пол. rycerz, від нім. Ritter, «вершник»; лат. miles, caballarius, фр. chevalier, англ. knight, італ. cavaliere) — середньовічний шляхетський титул в Європі. Лицарство виникло у франків в зв'язку з переходом у VIII ст. від народного пішого війська до кінного війська васалів. Піддавшись впливу церкви та поезії, воно виробило моральний та естетичний ідеал воїна, а в епоху Хрестових походів, під впливом виниклих тоді духовно-лицарських орденів, замкнувся у спадкову аристократію, що усвідомлювало себе міжнародним військовим орденом. Посилення державної влади, перевага піхоти над кіннотою, винахід вогнепальної зброї та створення постійного війська до кінця Середньовіччя перетворили феодальне лицарство в політичний стан титулованої знаті.

 

Логофе́т (греч. λογοθέτης, лат. logotheta, итал. logoteta, рум. logofăt; от λόγος — здесь: постановление, приказание, счёт, отчёт и θέτης — кладущий, налагающий) — высший чиновник (аудитор, канцлер и т. п.) царской или патриаршей канцелярии в Византии, а затем и в некоторых Восточных Церквях. Церковный логофет был хранителем патриаршей печати, заведовавший патриаршей канцелярией и её архивом; на нём же лежала денежная отчётность по патриархии; он часто состоял членом патриаршего суда. Их обязанности описывает Георгий Кодин в «De officialibus palatii Constantinopolitani etc». Гражданские логофеты отвечали за различные отрасли государственных расходов: логофет частных имуществ, логофет секретов, логофет стада, логофет воинского казначейства, логофет почты. Великий логофет заведовал государственным казначейством.

 

Лоялісти (англ. loyalist — «вірнопідданий», «монархіст», від англ. loyal — «вірний», «лояльний») — колоністи, які проживали в англійських колоніях Північної Америки і під час Війни за незалежність 1775-1783 рр. відстоювали інтереси метрополії.    В основному це були крупні землевласники, плантатори-рабовласники, торговці, королівські чиновники, англіканське духовенство.    Лоялісти виступали за збереження північноамериканських колоній у складі Великобританії. Вони служили в англійськіой армії, всіляко чинили спротив самовиголошеній місцевій владі аж до заколотів і саботажу. По закінченню війни близько 100 тисяч лоялістів войны около 100 тысяч лоялистов емігрували,  в основному в Канаду і на Багами, де отримали, як винагороду за вірність короні, земельні ділянки.

 

 

 

Лугаль - правитель і верховний жрець міста - держави в Стародавній Месопотамії.

 

М

 

Магістрати - посадові особи в Римі, які здійснювали виконавчу владу; розрізнялися ординарні магістрати (консули, претори, еділи, квестори тощо) і магістрати екстраординарні (диктатор, начальник кінноти, консул, тріумвіри, децемвіри).

 

Магдебурзьке право - одна з найбільш відомих систем середньовічного міського права. Склалося в XIII в. в німецькому м. Магдебурзі й було запозичено кількома десятками інших європейських міст. Юридично закріпило права і свободи городян, їх право самоврядування.

 

Магнат (від пізнього латинського слова magnas — велика людина, безпосередньо від лат. magnus — великий) — вельможа, можновладець, князь або інша людина високого соціального стану, високого шляхетського походження чи дуже багата(великий землевласник, представник родової й багатої знаті). У середньовіччі термін часто використовується, щоб відрізняти вищих територіальних землевласників і воєначальників як наприклад графи, герцоги, князі і територіальні принци від титулу барона. У середньовічній шляхетській республіці Речі Посполитій магнатами називалися духовні і світські сенатори або державні радники (радні пани) і знатне шляхетство. В Угорщині так звали представників знатних дворянських родів, князів, графів і баронів, які, згідно з Конституцією, мали спадкове право на участь в представництві і збиралися в особливій палаті (стіл магнатів, високий стіл).

 

Майорат (від лат. Major - старший) - в цивільному праві форма спадкування нерухомості (перш за все земельної власності), при якій вона повністю переходить до старшого із спадкоємців.

 

Мажоритарна виборча система - система обрання представницьких органів і виборних посадових осіб, відповідно до якої виборчий мандат віддається кандидату, за якого подано більшість голосів виборців.

 

Мажордом (майордом) або палатний мер (лат. major domus - старший по двору, фр. maire du palais) - старший сановник королівського палацу у Франції під час правління династії Меровінгів. У зв'язку з ослабленням королівської влади династії Меровінґів в середині VII ст. посада мажордома набула особливої сили. Важко визначити первісне значення цієї посади. Думка (Луден), що мажордоми завідували королівським майном, роздачею бенефіціїв та ленів дружинникам, відкинута, тому що при Меровінгах не було роздачі земель в умовне володіння. Мажордомів називають іноді Subregulus; звідси мажордом, за іншою думку (Цінкейзен), — начальник королівського двору, заміняв короля під час його відсутності. Найвірогідніше, що мажордом був виконувачем обов'язків колишнього сенешаля, який завідував всіма королівськими чиновниками і палацовим господарством («міністр двору»). Поступово посада сенешаля отримала велике значення, і він став називатися majordomus regiae. Мажордом завідував вже не тільки придворною службою, але керував маєтками короля, зосереджував у своїх руках військову й адміністративну владу, виконував судові функції і став главою держави, усунувши королів. Посада мажордома, яка спочатку повністю залежала від короля, стає прерогативою могутньої аристократії, що вибирає мажордома зі свого середовища. Мажордоми стали впливовими ще за Хлотара II і особливо за його сина Дагоберта I (628—638). Особливо відоме прізвище австразійских палатних мерів (Арнульфінги або Піпініди), родоначальником якої був Арнульф, єпископ Мецький. Разом з Піпіном Ланденським він управляв Австразією при Хлотарі II. Син Піпіна, Грімоальд (639—658), вже задумав оголосити королем Австразії свого сина, але передчасна спроба не мала успіху. Піпін Герістальський, розумний і хоробрий мажордом, розбив у 687 нейстрійського мажордома Берхера у (битві при Тетрі ); влада в Нейстрії та Бургундії перейшла до його рук, а посада мажордома стала спадковою, і Піпін прийняв титул dux et princeps Francorum. Роль короля стала мізерною, він був зовсім усунений від справ. У хроніках того часу була навіть формула: «Regnante rege, gubernante majore domus». Карл Мартелл став єдиним мажордомом і князем франків і навіть не вважав за потрібне заміщати померлого Меровінґа новим королем. Його син Піпін Короткий ув'язнив у монастир останнього Меровінґа, Хільдеріка III (751), був проголошений королем і помазаний папою Захарієм на престол. З нього почалась династія Каролінґів.

 

Мандати - розпорядження імператора, адресовані намісникам провінцій і встановлювали коло повноважень намісника.

 

Манор - в Англії назва основної одиниці феодального господарства; сукупність земельних володінь феодала, які розташовувалися, як правило, черезсмужне, окремими ділянками серед земель інших власників.

 

Мантрини - радники раджі, що входили в мантріпаршіад.

 

Мантріпаршіад - в Стародавній Індії рада при правителі держави.

 

Манципація - (лат., від передаю у власність) у римському праві спосіб передачі права власності в присутності свідків; урочисте введення у володіння.

 

Маркграф (нім. Markgraf, букв. - Граф марки) - правитель прикордонного округу - марки у Франкської державі в VIII-IX вв. У середньовічній Німеччині М. - володар князівства (маркграфства).

 

Маркіз (фр. marquis) - 1. в імперії Каролінгів те саме, що маркграф; 2. в середньовічній Франції та Італії (з Х ст.) великий феодал, на ієрархічній драбині знаходився між герцогом і графом; 3. спадковий дворянський титул в ряді західноєвропейських держав (Франції, Італії, Іспанії).

 

Маршал - це слово має коріння у стародавній німецькій мові, де комбінація слів marh «кінь» та scalc «слуга» означали спочатку конюха. У Франції це слово спочатку означало сторож коней, або конюх (фр. maréchal і понині означає коваля підків). Пізніше, коли посада маршала ставала більш значимою, вони ставали членами королівських дворів Європи. В деяких країнах це звання почало використовуватися для позначення найвищих військових титулів. До головного воєначальника титул маршала був вперше застосований Тевтонським Орденом; звідси з'явилося найменування фельдмаршала, спочатку для полковників кавалерії.

 

Махр - в сімейному законодавстві, заснованому на мусульманському праві, шлюбний викуп, який сплачується чоловіком. Дружина отримує право на М. відразу ж після укладення шлюбного договору, навіть якщо вона до цього від нього відмовилася.

 

Метеки - в древніх Афінах іноземці, особисто вільні, але не мали політичних прав і платили щорічний податок.

 

Міністр - президент - глава уряду Пруссії за Конституцією 1851 року. Міністр-президент призначався королем і ніс відповідальність тільки перед ним.

 

«Мимовільні зобов'язання» - в афінському праві - зобов'язання із заподіяння шкоди.

 

Місдімінор (англ. misdemeanour) - в кримінальному праві Англії категорія найменш небезпечних злочинів, які межують з адміністративними правопорушеннями. У XIV в. до М. відносились злочини, що зачіпали інтереси приватних осіб, але не корони. За М. не могли бути призначені смертна кара і конфіскація майна.

 

Муніципальна рада - за Конституцією Франції 1958 р. орган самоврядування комуни, який обирається населенням.

 

Муніципії - самоврядні міські громади в Римській державі.

 

Мусульманське право - одна з основних правових систем (правових сімей) сучасності; комплекс соціальних норм, фундаментом і головною складовою частиною якого є релігійні встановлення і приписи ісламу, а також органічно пов'язані з ними, пройняті релігійним духом, моральні і юридичні норми. Як і інші системи релігійного права, М.п. є не територіальним, а персональним, тобто поширюється тільки на членів мусульманської громади. Джерела М.п. - Коран, сунна, іджма, кіяс, урф (адат). М.п. виникло в VII ст. і зберігає свої колишні позиції лише в окремих країнах (Саудівська Аравія, Оман, ОАЕ). У більшості мусульманських країн М.п. в даний час складає лише частина правової системи, регулюючи головним чином питання «особистого статусу» (правосуб'єктність, шлюб, спадкування, заповіт).

 

Мушкенум («падаючий ниць») - непривілейовані вільні общинники і дрібні царські службовці в Вавилонії, які не мали землі і знаходилися в особистій залежності від авілумів.

 

Н

 

Нантський едикт 1598 року — указ короля Франції Генріха IV від 13 квітня 1598, який дарував французьким гугенотам (протестантам) певні права. За цим указом протестанти отримували право на свободу совісті, поновлювалися їхні громадянські права, включно з правом обіймати будь-яку державну посаду і подавати скарги безпосередньо королю. Едикт поклав кінець релігійній війні у Франції. Виконання едикту гарантувалося шляхом передачі в самоуправління протестантів 150 фортець а також фінансуванням з королівських скарбниць. 

 

Навкрарія - в Афінах VIII-VI ст. до н.е. очолюваний пританом територіальний округ, жителі якого повинні були на свої кошти спорядити один військовий корабль.

 

Національні збори - за Конституцією Франції 1848 р. вищий законодавчий орган, який обирається строком на 3 роки на основі загального виборчого права.

 

Надзвичайне законодавство - в Німеччині комплекс актів, які приймалися Рейхстагом в 1930-1934 рр.. Надзвичайне законодавство призвело до згортання демократичної системи Веймарської республіки і передачі влади НСРПГ.

 

Народні збори — агора. Це збори всього дорослого чоловічого населення роду, фратрії чи філи. їх скликали базилевс чи рада старій­шин в міру потреби, здебільшого для розв'язання найважливіших про­блем війни і миру, про хід військових подій, з приводу епідемій, сти­хійних лих та ін. Кожен громадянин міг виступити на зборах, беручи в руки спеціальний жезл, — знак того, що він виконуватиме публічну фун­кцію. Голосування не було, а волю свою народ висловлював криком. Отже, базилевс чи рада старійшин або вмілі оратори могли легко пове­сти за собою маси. Збори повинні були закінчуватися до заходу сонця.

 

Народний трибун - посадовець, згідно з римською традицією з 494 р. що до н. е. щорічно обиралося з плебеїв на зборах за трибами. Посада народних трибунів була введена для захисту прав плебеїв від свавілля патриціанських магістратів. У період пізньої республіки щорічно вибирали 10 трибунів. Якийсь час в IV столітті вибиралися так звані трибуни з консульською владою, які заміняли консулів (їх могло бути не два, як консулів одночасно, а більш, наприклад, чотири), що з'явилося поступкою патриціату плебейству. Надалі, коли плебеї дістали доступ до всіх магістратів, необхідність в таких трибунах відпала. Трибуни мали право накладати вето на розпорядження або ухвали будь-якого магістрату (окрім диктатора і цензора) і сенату, заарештовувати і засуджувати до штрафу магістратів (окрім диктатора) і пересічних громадян, скликати збори плебеїв, засідання трибутних коміцій і сенату і головувати на них, видавати едикти і пропонувати законопроекти. Особа народного трибуна вважалася недоторканною. Народні трибуни були зобов'язані постійно тримати двері будинку відкритими для громадян, що потребують захисту, і не могли покидати Рим більш ніж на добу. Їх влада була обмежена міською межею Риму. Вищий підйом римської демократії пов'язаний з діяльністю народних трибунів Тіберія і Гая Гракхів. Зі встановленням імперії інститут народних трибунів втратив самостійне значення, але продовжував існувати у формі «трибунської влади» імператора. Гай Юлій Цезар став першим довічним трибуном, що забезпечувало йому особисту недоторканність. Октавіан Август, Тіберій і подальші принцепси також приймали довічну трибунську владу. Народний трибунат проіснував до III століття.

 

Начальник кінноти - помічник і заступник диктатора; в епоху доміната-заступник префекта.

 

Неджес («маленькі») - в Стародавньому Єгипті дрібні вільні землевласники, що мали власне господарство і володіли низкою привілеїв.

 

Нексум (nexum) - одна з найдавніших форм позики в давньоримському суспільстві, відомий ще до Законів XII таблиць. Джерела визначають нексум як правочин, що укладався у формі особливого ритуалу з допомогою куска міді і терезів. За старих часів дану мідь зважували на терезах і таким чином визначали вартість речі, яку кредитор передавав боржнику в особливо урочистій формі. Точна формула нексуму до нас не дійшла. За джерелами, вона була приблизно такою: «Сто асів, які даю я тобі в цій урочистій формі за допомогою міді і терезів, ти повинен через рік мені повернути». Якщо боржник своєчасно виконував своє зобов'язання, то здійснювали протилежний акт для його погашення: вчинювали той же ритуал з проголошенням зворотної формули, про що нам повідомляє Гай: «Присутні при цьому ритуалі не менше п'яти свідків і вагар. Потім той, хто звільняється від боргу, повинен проголосити такі слова: «Оскільки мені присудили дати тобі стільки-то тисяч, то я, заради цього, проголошую себе вільним від тебе шляхом цього мідного металу і терезів, оскільки я сплатив тобі ці гроші, перші й останні, відповідно до обов'язкового Закону (XII таблиць)». Потім він торкався монетою до терезів і передавав її до рук того, ким звільнявся, ніби в сплату». Зобов'язання, що виникали з правочину нексум, позначалися особливо суворими наслідками.

 

Немху - в Стародавньому Єгипті представники привілейованих професійних груп, соціально-юридичний статус і обсяг привілеїв яких визначалися на розсуд царської адміністрації.

 

Нобілі – представники вищої служилої знаті у Стародавньому Римі.

 

Новий курс - в США система правових, політичних та економічних заходів, що здійснювалися в 1933-1939 рр. адміністрацією Ф.Рузвельта і була спрямована на подолання наслідків Великої депресії 1929-1933 рр..

 

Ном - в Стародавньому Єгипті об'єднання декількох громад з метою спільної обробки землі, що володіло рядом ознак протодержави (територія, політичний центр, органи влади тощо).

 

Номарх - правитель нома, а з часом намісник провінції, на які була поділена територія давньоєгипетського держави. призначався фараоном.

 

Номос - закон, нормативний акт вищої юридичної сили, ухвалювався афінськими народними зборами і геліеєю в особливому порядку з найбільш важливих питань.

 

Номокано́н (греч. Νομοκανών — закон-правило)  візантійські збірники церковних правил та імператорських указів щодо церкви, складені в VI—VII ст.ст. Найдавніший з номоканонів приписують Иоанну III Схоластику, константинопольському патріарху VI ст. Відомий також сербський номоканон Святого Савви, так зване сербське Законоправило. Одна з редакцій «Номоканона» була покладена в основу давньоруської «Кормчої книги» (ХІІІ ст.) – основного джерела церковного права в середньовічній Русі.

 

О

 

Ордонанс (фр. ordonnance) — указ короля у Франції. До революції 1789 року ордонанси мали силу закона.

 

Особи «свого права» (personaе sui iuris) - в римському приватному праві суб'єкти, що володіють повною правоздатністю; до осіб «свого права» відносилися домовладики, а також всі ті, хто не перебував у чужій батьківської влади.

 

Особи «чужого права» (personaе alieni iuris) - в римському приватному праві - суб'єкти, що перебувають у владі домовладики і не володіють правоздатністю.

 

Омаж - (фр. hommage, від homme - людина, в значенні васал) - в Західній Європі періоду середньовіччя особлива символічна церемонія оформлення васального договору (див. Васал). Із зовнішнього боку О. виглядав наступним чином: уклінна, беззбройна, з непокритою головою людина вкладала з'єднані долоні в руки сеньйора з проханням прийняти його в васали. Сеньйор піднімав його, і вони обмінювалися поцілунками. З XI в. О. супроводжувався, як правило, передачею васалу земельного феоду (лену).

 

Октруа (octrois) - в Середні віки внутрішні податки, що стягувалися при ввезенні товарів на феодальні, міські території. О. називалися також і привілеї монопольних торговельних компаній XVI-XVIII вв. У XIX в. скасовані в більшості країн в результаті створення єдиного внутрішнього ринку.

 

Органічні закони - у Франції законодавчі акти, що містять у собі поправки до Конституції, прийняті в порядку, обумовленому Конституцією.

 

Ордалія - ​​судовий поєдинок, випробування, що служить засобом доведення правоти учасника звинувачувально-змагального процесу.

 

Основний закон ФРН (нім. Grundgesetz für die Bundesrepublik Deutschland) - конституція Німеччини, в якій закріплені основи правової та політичної системи країни. Особливе значення в Основному законі країни, яка пережила досвід націонал-соціалізму, придбали основні громадянські права. Основний закон ФРН набув чинності 24 травня 1949 тільки на території західних окупаційних зон, і спочатку передбачався його тимчасовий характер: очікувалося, що радянська зона окупації Німеччини незабаром об'єднається з іншими, чим і пояснюється така назва конституції. В Основний закон ФРН в 1949 р. були інкорпоровані статті 136, 137, 138, 139 і 141 Веймарської конституції, які діють до теперішнього часу. Інші норми Веймарської конституції, не суперечили Основному закону, діяли в якості звичайного права ФРН до 60-х років. У 1957 році до складу ФРН на правах землі увійшов Саар, і Основний закон став діяти і там. Територія Західного Берліна увійшла до Федеративної Республіки одночасно зі східними землями. Об'єднання країни відбулося лише 3 жовтня 1990 року, і з цього року Основний закон ФРН став конституцією всього німецького народу. Преамбула Закону містила вказівку на його тимчасовий характер до об'єднання Німеччини і прийняття нової Конституції. Конституційна комісія, яка приступила до роботи після приєднання НДР до ФРН у 1990 році, дійшла висновку про те, що необхідність прийняття нової конституції відсутня, і положення про тимчасовий характер Основного закону було видалено з преамбули.

 

Остракізм - в Стародавніх Афінах і деяких інших давньогрецьких полісах вигнання за рішенням народних зборів за межі поліса строком на 10 років осіб, які становлять небезпеку для державного ладу.

 

Охоронний сенат - за Конституцією Франції 1799 верхня палата парламенту, на яку були покладені повноваження по здійсненню контролю за відповідністю прийнятих законодавчих актів Конституції.

 

П

 

Палата депутатів - відповідно до Хартіії 1814 р. нижня палата парламенту Франції, обирається на цензової основі з числа осіб, які досягли 40 років.

 

Палата перів - відповідно до Хартіії 1814 р. верхня палата парламенту Франції, склад якої призначався королем; членство в Палаті перів було довічним і спадковим.

 

Панування права (the rule of law) - в англосаксонському праві доктрина, яка є еквівалентом концепції правової держави (Rechtsstaat) в країнах континентальної Європи. Відповідно до доктрини the rule of law пріоритетним значенням володіє «ідея права», що стоїть вище будь-якого закону (і реалізує себе в актах безпосереднього правозастосування, насамперед у прецеденті).

 

Пандекты — сборники, содержащие полное изложение материалов, относящихся к какому-л. вопросу. Свод решений древних римских юристов, имевших силу закона

 

Пандектна система - один із способів систематизації приватноправових норм, що склалися у світовій практиці (поряд з інституціональним) на основі структури «Дигест» Юстиніана. Полягає в тому, що норми цивільного кодексу поділяються на загальну та особливу, або спеціальну, частини. До загального розділу включаються норми, що регулюють відповідно загальні питання (об'єкти і суб'єкти права, правоздатність, дієздатність, підстави виникнення і припинення правовідносин). За П.с. побудовано Німецьке цивільне уложення 1896 р.

 

Партикуляризм (від лат. particula - невелика частина, лат. particularis — частковий). Партикуляризм як термін широко використовується в історичній літературі, особливо по відношенню до середніх віків и означає політичну раздробленність, характерну для певного періоду розвитку феодальної держави, Феодальні сеньйори і міста прагнули набути максимально можливої політичної, адміністративної і судової самостійності. Класичним прикладом цих процесів є майже вся історія Священої Римськой імпериії.

 

Патриції (лат., від батько) має два значення:

 

1. Родова аристократія в Стародавньому Римі, яка тримала в своїх руках громадські землі, всю повноту влади і протиставляла себе плебеям.

 

2. За середньовіччя в більшості країн Західної Європи особи, які належали до міської аристократії.

 

Північно-Німецький союз - об'єднання 28 німецьких держав під егідою Пруссії, створене в 1866 р. Вищим представницьким органом Північно-Німецького союзу був Загальносоюзний рейхстаг, а головою - президент Союзу, яким був прусський король.

 

Пандектне право - римське приватне право, що діяло в зміненому вигляді на території Німеччини XIV-XVI ст. Свою назву отримало по головній частині Зводу Юстиніана - Пандект, або дигест. З введенням у 1900 р. Німецького цивільного уложення припинило існування, хоча багато його положень були сприйняті новим цивільним правом.

 

Пандекти (лат. pandectae, від гр. Pandektes - всеосяжний) - в Стародавньому Римі твори найбільш відомих юристів, побудовані у вигляді коротких витягів із законів та робіт попередніх авторів. Широку популярність здобули П., що склали другу частину Кодифікації Юстиніана (найбільш поширена назва-дигести). П. розглядалися як збірники чинного права і як підручники.

 

Паризький парламент - вищий судовий орган Франції старого порядку. З XV століття - найбільш значущий серед провінційних парламентів, що створювалися за його образом і подобою в різних регіонах країни. Парламент виріс з королівської ради. При перших Капетингах це було неформальне зібрання васалів і прелатів короля, на яких розбиралися поточні політичні та правові питання. У XII столітті склад суду поповнюють професійні юристи. Монарх все частіше делегує свої судові повноваження цьому органу. На сесіях, або дебатах також розбиралися скарги на дії бальї - королівських представників на місцях.

 

Пентакосіомедімни - після цензовой реформи Солона вищий майновий клас населення Аттики, річний доход яких дорівнював 500 медимнам збіжжя.

 

Перегріни - в Стародавньому Римі чужоземці, які не мали політичних і громадянських прав. Указом імператора Каракалли від 212 р. всім перегрінам були надані права римського громадянства.

 

Періекі - жителі гірських областей Лаконики, особисто вільні, але не мали громадянських і політичних прав.

 

Плебе́ї - незнатне вільне населення Стародавнього Риму, яке не входило в родові общини і не мало права на землю, а також політичних прав на відміну від патриціїв. Спочатку тільки патриції становили «Римський народ». Плебеї не могли брати шлюб з патриціями, їх не обирали на громадські посади, вони не отримували своєї частки землі під час поділу захоплених територій їх не включалося в триби, тобто вони не могли входити до складу давніх родів і вважатися «римським народом»

 

 

 

Плебейські трибуни - спеціальні посадові особи, що обиралися народними зборами для захисту інтересів плебсу.

 

Позитивне право (від лат. posit - покласти) — термін теорії права, який означає право, визначене законодавством у рамках конкретної правової системи, тобто право, чинне в даному суспільстві. Позитивне право протиставляється теоретичній концепції природного права, як права, визначеного самою природою. Це є штучне право, що виходить від держави і суспільства, виражено в писаних нормах, міститься в нормативно-правових документах: законах, судових прецедентах, актах виконавчої влади.

 

Поліс (грец. πόλις, лат. Cìvitas) - цивільна громада в Древній Греції і Древньому Римі, місто - держава.

 

Потестас - сукупність адміністративних повноважень магістрату.

 

Постглосатори - в Середні віки італійські та французькі юристи, що займалися тлумаченням норм і уривків з Зводу Юстиніана, що були в роботах глосаторів. П. називають також коментаторами, оскільки вони вивчали римське право не в джерелах, а по глосам (коментарям), і консіліаторами,оскільки однім з видів їх діяльності була дача консультацій - consilia - з юридичних питань, де потрібно було узгодити думки та правові джерела. Діяльність П. зіграла величезну роль в процесі рецепції римського права.

 

Право «мертвої руки» - у феодальній Франції перехід майна селянина після його смерті сеньйору.

 

Право першої ночі (лат. jus primae noctis) - одна з середньовічних феодальних повинностей, яка полягала в тому, що сеньйор проводив з нареченої свого селянина першу шлюбну ніч. У міру зростання опору селян і заміни натуральних повинностей грошовими П.п.н. було замінено грошовим викупом.

 

Право справедливості - в англо-американській правовій системі частина пpeцeдентного права, що складалася з рішень англійського суду канцлера, який існував з XV до кінця XIX ст. При необхідності вийти за жорсткі рамки закритої системи сформованих в загальному праві прецедентів канцлер давав своє рішення питання, яке вважалося не юридичним, оскільки приймалося поза рамками загального права, але відповідало вимогам справедливості. Лордом-канцлером використовувалися принципи канонічного і римського права, що допомагало подолати багато застарілих норм загального права. У результаті судової реформи 1873-1875 рр. в Англії відбулося формальне злиття П.с. із загальним правом. Однак і понині П.с. регулює деякі інститути права власності та договірного права, зокрема довірчу власність, відшкодування шкоди, а також примушування до виконання договірного зобов'язання в натурі, тобто реального виконання.

 

Прекарій (від лат. Precarium - прохання, ділянка, яка надана за проханням) - одна з форм закабалення вільних селян у Франкської державі. Існувало три форми П.: 1. «П. даний »- своєрідна форма оренди землі; 2. «П. відшкодований »-повернення своєї ділянки як результат застави землі в забезпечення боргу, 3. «П. подарований »- отримання свого наділу в якості тримання від феодала.

 

Прела́т  —  у католицькій та англіканській церквах — почесний титул, який застосовувався до представників вищого духовенства - кардинала, архієпископа, єпископа тощо.

 

 

 

Прерогатива - виключне право, що належить якомусь державному органу або посадовій особі.

 

Пресвітеріани - релігійно-політична течія в Англії в епоху буржуазної революції, основною вимогою яких бул реформа англіканської церкви (створення округів на чолі з пресвітерами по кальвіністського зразком) і встановлення конституційної монархії з сильною владою короля. Пресвітеріани були провідною політичною силою на першому етапі Англійської революції в 1640-1648 рр., коли вони мали більшість місць у Парламенті.

 

Претор (лат. praetor, від лат. praeire — йти попереду, очолювати) — державна посада в Стародавньому Римі. В ході історичного розвитку Стародавнього Риму зміст і функції цієї посади мінялися. В період ранньої римської республіки (після скасування царства) преторами іменували два вищі магістрати — консулів і диктаторів. У 367 до н. е., з часу законів Ліцинія і Секстія (Leges Liciniae Sextiae), верховний посадовець став іменуватися консулом, а терміном «претор» став позначати наступну після консула посаду, при цьому його основною компетенцією стало здійснення міського правосуддя у цивільних справах. У відсутність консула преторові належала вища влада. З 242 до н.е. стали обиратися два претори — міський претор (Praetor urbanus), що відав судовими процесами між римськими громадянами, і претор для ведення справ між римськими громадянами і чужоземцями або між самими чужоземцями (Praetor peregrinus). Установа римських провінцій привела до появи інших посад преторів — з 227 до н.е. в Сіцілії і Сардінії, а з 197 до н.е. — в обох іспанських провінціях. При Суллі число преторів збільшилося до восьми, при Цезарі — до шістнадцяти, а за часів Імперії — до вісімнадцяти. За часів Імперії посади преторів вже втратили минуле значення, але служили необхідним ступенем для заміщення цілого ряду вищих адміністративних постів і офіцерських посад на шляху до сенаторської посади. У епоху Імперії преторами називалися також вищі посадовці в містах.

 

Префект преторія - начальник особистої імператорської варти в Римі (т.зв. преторіанської гвардії), який був одним з вищих посадових осіб в імператорському апараті.

 

Префект провінції - намісник імператорської провінції, призначався принце псом.

 

Префектура - одна з чотирьох частин, на які з кінця III в. н.е. ділилася римська імперія.

 

Прецедентне і статутне право - дві основні підсистеми національних правових систем, що входять в англо-саксонську правову сім'ю. Історично прецедентне право склалося у Великобританії на основі злиття «загального права» і «права справедливості». Основним джерелом прецедентного права є прецедент, тоді як в основі статутного права лежать закони, з якими прецедент має рівну юридичну силу.

 

Принцепс (означає «перший»)- титул імператора в Римській державі I-III ст. до н.е. Це постійна посада, яка фактично переходила в спадщину в межах імператорської родини. Принцес має вищу військову владу, а також одночасно є консулом, цензором, народним ьтрибуном, великим понтифіком, носить титул Августа і «батька вітчизни».

 

Природне право (лат. lex naturalis) — в теорії права — теоретична доктрина, за якою головним джерелом права є сама природа, а не воля законодавця. [1] Також термін визначає і само право, задане природою. Людині природні права належать від народження, вони закладені в самій її сутності й однакові для всіх. Природне право протилежне позитивному праву, визначеному законодавством у рамках правової системи конкретної держави. Природне право — це висхідні принципи, на основі яких приймаються чинні норми і на підставі котрих здійснюється їхнє оцінювання. Це відбувається з урахуванням ієрархії цінностей, яку подає філософія, вирішуючи питання про ставлення людини до оточення, в тому числі й ціннісне. Норми природного права, маючи максимально широке, універсальне значення, адресовані до всіх без винятку правоздатних суб'єктів і закликають дотримуватись закріплених у них приписів, тому що останні відповідають вимогам вищої, абсолютної справедливості. Поняття природного права є теоретично доктриною, яка використовується для критики конкретного позитивного права, визначеного законодавцем. Відповідно до теорії соціального натуралізму (О.М.Костенко) "природне право - це правила відносин між людьми у суспільстві, що випливають із законів соціальної природи".

 

Пританії - в Афінах комісії, з яких складалася Рада 500 і які в порядку черговості виконували функції Ради.

 

Проконсули - в республіканському Римі намісники провінцій, в імператорську епоху намісники сенатських провінцій, призначалися сенатом

 

Прокуліанці - юридична школа в Римській імперії, заснована в I в. н.е. учнем Антістія Лабеона Прокулом.

 

Пролетарії (proletarius civis) — это римские граждане, по системе Сервия Туллия (центуриатной системе) стоявшие по имущественному цензу ниже граждан V класса, то есть с имуществом менее, чем в 10000 ассов (по другим данным — менее чем в 1500 ассов). Такое их название в обществе объяснялось тем, что единственное значение пролетариев для государства выражалось в производстве потомства — будущих граждан Рима. Как писал Тойнби, в Древнем Риме при проведении переписи населения те люди, у которых не было собственности, в графе об имуществе писали — «дети» (пролес). Отсюда и возникло их название — «пролетарии». Это была беднейшая часть народа (пауперы). Другое их обозначение было capite censi, то есть в списках граждан они фигурировали с обозначением только их частноправовой самостоятельности (caput). Первоначально пролетарии были свободны от военной службы и податей, однако, позднее они в случае необходимости зачислялись в войска, преимущественно во флот. Для несения ими военной службы был установлен особый ценз, сперва в 4000 ассов, с 281 г. — в 1500, а когда цензоры стали налагать подушный налог (tributum) и на пролетариев, минимум имущества для взимания подати и отправления военной службы был определен в 375 ассов. Комплектация римского войска из пролетариев стало обычным делом со времён Мария. В случае поступления на военную службу пролетарий получал от государства оружие — щит и меч. Участие пролетариев в государственной жизни было весьма ограничено: они составляли при подаче голосов в комициях всего одну центурию из 193, учрежденных Сервием Туллием. Многие пролетарии в поисках источников пропитания составляли клиентуру влиятельных лиц и занимались оказанием им мелких услуг, восхвалением и рекламированием их, а одновременно — давлением на них с целью получения средств к существованию, которые выделялись пролетариям в качестве социальной помощи неимущим и средств для решения социальных проблем.

 

Пропорційна виборча система - система формування представницьких органів, відповідно до якої депутатські мандати поділяються між партіями, пропорційно числу голосів, поданих виборцями.

 

Позов про протизаконня (графе параномон) - письмова заява афінського громадянина про те, що запропонований на розгляд народних зборів законопроект суперечить чинним законам.

 

Прохірон (грец. букв. — той, що є під руками) — пам'ятка візантійського права. Виданий у 879 за імператора Василія Македонянина. Був своєрідним практичним керівництвом у тогочасному візантійському судочинстві. Його 40 титулів (глав) містили стислий виклад нормативних положень цивільного, кримінального, почасти судового і церковного права. Більшість положень П. щодо церковного права згодом використовувалися у канонічній практиці православної церкви. З поширенням християнства в Київській Русі багато норм П. ввійшли до т. з. кормчих книг — своєрідного слов'янського перекладу грецького Номоканону.

 

Пруське земське уложення (Пруське цивільне уложення) - кодифікація місцевого права королівства Пруссія, видана в 1794 р. Джерелами служили римське право (Звід Юстиніана), «Саксонське зерцало», Магдебурзьке право і погляди представників школи природного права (Вольфа і Гроція). Поряд з буржуазними нормами приватного права закріплювало самодержавство короля, поліцейський режим, кріпосні відносини в селі і привілеї дворянства.

 

Псефісма - постанова народних зборів Афін з поточних  питань.

 

Публічне і приватне право - дві підсистеми національних правових систем, що входять до складу романо-германської правової сім'ї. Галузі публічного права (конституційне, адміністративне право та ін) регулюють публічно-владні відносини за участю держави та її органів. Галузі приватного права (цивільне, торгове, сімейне та ін) регулюють в основному майнові відносини між приватними (фізичними та юридичними) особами.

 

Пурохіта - головний придворний жрець в Стародавній Індіі.

 

Пфальцграф (нім. Pfalzgraf, букв. - Палацовий граф) - у Франкської державі та середньовічній Німеччині спочатку - королівське посадова особа з судовими функціями, потім - голова пфальцграфства (князівства).

 

Р

 

Рада Народних Уповноважених - в Німеччині після Листопадової революції 1918 р. перехідний уряд, створений на період до вступу в силу Конституції.

 

Рада п'ятисот - за Конституцією Франції 1795 року нижня палата Законодавчого корпусу, що складалася з 500 членів, що обираються з числа осіб, які досягли 30-річного віку.

 

Рада старійшин - за Конституцією Франції 1795 року верхня палата Законодавчого корпусу, що складалася з 250 осіб не молодше 40 років.

 

Рабіанум - у Вавилоні призначуваний царем голова (староста) сільської громади.

 

Раджа - в Стародавній Індії князь, правитель держави.

 

Ранньофеодальна монархія (V-IX стст.) - характерна для періоду становлення феодальної власності, коли клас феодалів, що формується, згрупувався навколо влади короля, що політично зміцнилася. У цей період складаються перші відносно великі феодальні держави.

 

Реальні контракти - це контракти, які вважаються укладеними в момент передачі одним контрагентом іншому певної речі. У зв’язку з тим, що зобов’язання виникало лише за умови виконання однією із сторін обов’язку по передачі речі, вимога кредитора за реальним контрактом завжди спрямована на повернення одержаного. Реальні контракти відрізняються від інших видів договорів простотою порядку укладення, оскільки виконання формальностей не вимагалося. Достатньо було домовленості та одночасної передачі речі однією особою іншій. Однак, поки не відбулася передача, зобов’язання із реального контракту не виникає. Оскільки реальні контракти надавали перевагу змісту, а не формі, вони не могли бути абстрактними, а тому породжували зобов’язання лише якщо мали під собою певні підстави (causa). Римське право виділяло чотири види реальних контрактів: позика (mutuum), позичка (commodatum), поклажа (depositum) і застава (pignus).

 

Революційний трибунал - у Франції в період буржуазної революції судові органи, які в спрощеному порядку виносили смертні вироки щодо ворогів якобінського режиму.

 

Регалії (від лат. Regalis - царський) - 1. у феодальній Європі королівські привілеї на отримання певних доходів (судових штрафів, ринкових зборів тощо), тобто дохідні прерогативи казни. У цьому сенсі термін Р. до теперішнього часу іноді вживається в юридичній науці в таких словосполученнях, як «безхазяйна Р.», «митна Р.», «судова Р.»; 2. зовнішні знаки монархічної влади - корона, скіпетр і ін Іноді Р. називалися також знаки відмінності (ордени, медалі).

 

Регентство (від лат. Regere - управляти) - тимчасове колегіальне (регентською радою) або одноосібне (регентом) здійснення повноважень глави держави в монархіях у разі вакантності престолу, малолітства, тривалої хвороби або тимчасової відсутності монарха.

 

Рейхсрат - за Веймарською конституцією 1919 р. верхня палата парламенту, вищий орган представництва земель. Ліквідований нацистами в 1934 році.

 

Рейхстаг (нім. Reichstag) - 1. в «Священій Римській імперії» з XII в. - орган станового представництва при німецькому імператорові. З XIV ст. організація Р. придбала постійний характер; 2. в Німецької імперії - установчі збори, а потім нижня палата Північно-Німецького союзу (1867-1871); в 1871-1918 рр.. - виборний орган, який брав участь у законодавстві, прийнятті бюджету і контролю за виконавчою владою. Вищим представницьким органом вважався бундесрат, в якому були представлені німецькі держави; 3. у Веймарській республіці (1919 - 1933) - нижня палата парламенту, обиралася населенням за системою пропорційного представництва. Права Р. були істотно обмежені за рахунок широких повноважень уряду і президента, що мав право розпуску Р. В період націонал-соціалістичного режиму (1933-1945) Р. зберігався лише формально.

 

Рекрут - (фр. récruter — набирати військо) — найнижче військове звання та особа, прийнята на військову службу по військовій повинності або найму. Звання звичайно означає, що особа не пройшла курсу військової підготовки.

 

Рекс - в архаїчному Римі цар, глава общини; влада царів в Римі була повалена в 509 р. до н.е.

 

Ректор - намісник провінції, що входила до складу єпархії.

 

Рескріпти - відповіді імператорської канцелярії на запити приватних і посадових осіб, що видавалися за підписом імператора.

 

Рельєф - в середньовічних Англії та Франції особлива плата за право відчужувати феод.

 

Ретра (букв. договір) - угода законодавця і народу про введення нових правових установлень, до числа найбільш відомих належить т.зв. «Лікургова ретра», приписувана легендарному спартанському законодавцю Лікургу (VIII ст. До н.е.).

 

Референдарій – посадова особа в структурі центральних органів влади і управління держави Франків, яка відала королівською документацією.

 

Рецепція (лат., прийняття) - запозичення і застосовування державою соціологічних та культурних форм, що виникли в іншій країні або в іншу епоху. 

 

Римське право — правова система Стародавнього Риму, що діяла в Римській державі (царського, республіканського періодів і періоду імперії) та Візантії. Розвиток римського права охоплює понад тисячу років юриспруденції, від Законів Дванадцяти таблиць (бл. 439 р. до Р. Х.) до лат. Corpus Iuris Civilis (528-35 рр.) імператора Юстиніана І. Це римське право, Кодекс Юстиніана, діяло у Східній Римській імперії (331–1453), а також послужило основою правових систем у континентальній Європі, а також в Ефіопії та найдавніших європейських колоніях, включаючи латиноамериканські.

 

Рипуарська правда — одна з так званих варварських правд,     пам’ятник звичаєвого права рипуарських франків (одне з германських племен). Створювалася з VI по VIII ст..ст. у період, що характеризувався майновим розшаруванням, появою приватної власності на землю і встановленням залежності селян, зміцненням королівської влади, посиленням позицій церкви. Р.п. відображала давні судові звичаї для встановлення істини - ордалії, судовий поєдинок, архаїчний суд, а також королівське законодавство.

 

Романо-германське (континентальне) право - одна з двох основних міжнародних сімей права. До числа відмінних рис романо-германського (континентального) права відносяться: розподіл на підсистеми публічного та приватного права, верховенство закону як джерела права, відсутність прецеденту в якості джерела права і т.п. У романо-германську правову сім'ю входять національні правові системи Франції, Німеччини, Італії, Іспанії, Росії та низки інших країн.

 

«Рух допомоги трону» - в Японії розгалужена поліцейсько-бюрократична мережа органів влади, яка усоблювала монархо-профашистський режим у Японії, діяла до капітуляції 1945 року.

 

С

 

Сабініанці (кассіанці) - одна з двох основних юридичних шкіл в Римській імперії, що отримала свою назву від імен її засновників Гая Кассія і Массурія Сабіна (I ст. н.е.).

 

Сабіни або південні піцени — народ італьської групи (італіки), мова яких була найближче споріднена з оскською та умбрійскою мовами, і віддаленіше — з латиною. Жили в античній Італії до заснування Риму, на території сучасних адміністративних районів Лаціо, Умбрія й Абруццо в передгір'ї Апенін на північний схід від Риму, цей регіон також названо Сабіна. Частина сабінів, що мешкали на пагорбах Рима, відіграли велику роль в утворенні римської народності й формуванні їхньої релігії. Згідно з легендою, римляни викрали під час одного зі святкувань сабінянок, щоб узяти їх собі за дружин. Приблизно за рік потому армія сабінів підійшла до Риму, щоб визволити полонянок, але ті вийшли на поле бою з немовлятами від нових чоловіків на руках і домоглися примирення сторін.
У 290 до н. е. плем'я остаточно покорили римляни, а в 268 році до н. е. Сабіни отримали римське громадянство. Згодом Сабіни швидко втратили свою мову й латинізувались.

 

«Саксонське зерцало» (нім. Sachsen-spiegel) - збірник феодального німецького права, складений Ангальтського лицарем і суддею Ейке фон Репгоф близько 1230 р. У його основу лягло саксонське право з додаванням норм, що діяли в інших частинах Німеччини. Включає здебільшого норми місцевого звичаєвого права з додаванням елементів канонічного права. Імперські закони увійшли в С.З. лише в тій мірі, в якій вони прижилися в даній місцевості. Збірка складається з двох частин. Перша - земське право (Land-recht) - містить норми державного, цивільного, кримінального права і процесу; друга - ленне право (Lehnrecnt) - викладає положення, що визначають взаємозв'язку феодалів.

 

Салічна правда, Салічний закон (Lex Salica) - запис звичаєвого права салічних франків, одна з ранніх варварських правд. Записана (на вульгарної латині з вкрапленнями франкських слів і виразів) на початку VI ст. за розпорядженням короля Хлодвіга; за його наступників доповнювалася і перероблялася. Характеризується відсутністю загальних, абстрактних понять. Структурно ділиться на титули (глави). Основний зміст С.п. складають норми, присвячені судовому процесу і визначають штрафи за різні правопорушення. Норми цивільного права дають уявлення про розвиток права власності на землю. С.п. (Також в загальних рисах) описує шлюбно-сімейні відносини.

 

Самураї (від яп. Самурай - служити) - у феодальній Японії XIII-XIX вв. військово-феодальний стан дрібних дворян. У широкому сенсі під С. розумілися всі світські феодали.

 

Святот́атство — оскорбление, осквернение святыни. Также кощунство — язвительные насмешки, издевательство, неуважение к правилам жизни и/или обрядам. Термин «святотатство» связан с церковнославянским «татьба» — «воровство», и первоначально означал имущественное преступление, направленное на священную или освящённую собственность церкви.

 

Секуляриза́ція (фр. sécularisation, від лат. saecularis) — особливі взаємовідносини релігії з суспільством у напрямку звільнення від релігійного впливу. Зокрема: перетворення церковної і монастирської власності (головним чином земельної) на власність світську, державну; вилучення чого-небудь з церковного відання й передача у світське, цивільне; звільнення від впливу церкви, наприклад, шкільної освіти.

 

Сенат - в стародавньому Римі вищий дорадчий орган, що виник на основі ради старійшин патриціанських родів; в ряді західних держав Нового часу (США, Франція, Італія та ін) - верхня палата парламенту.

 

Сенатусконсульт - в Римській республіці та імперії постанова сенату; у Франції  періоду Першої та Другої імперій - акт, що змінював або доповнював конституцію (органічний сенатус - консульт).

 

Сенешал, сенешаль (фр. senechal, від позднелат. Siniscalcus - старший слуга) - 1. у Франкської державі в V-VIII ст. головний керуючий королівським палацом, з VIII ст. виконував судові та військові функції; 2. на Півдні та Заході Франції з XIII в. - керівник округу (сенешальства) з військово-адміністративними функціями, вищий представник місцевої судової влади.

 

Сеньйор (від лат. Senior - старший) - в Західній Європі в середні століття: 1. феодал, землевласник (власник сеньйорії), в залежності у якого перебували селяни (а часто і городяни), 2. феодал, в особистій залежності від якого знаходилися більше дрібні феодали - васали (див. Васал).

 

Сеньйорат (від лат. Senior - старший) – сукупність прав феодального сеньйора, зокрема система спадкового права, що охороняє неділимість нерухомого майна; по С. спадок цілком переходить до старшого в роді (на відміну від майорату, за яким успадковує старший син в сім'ї).

 

Сеньйорія, сеньйор (фр. seigneurie) - термін, що вживається в історичній літературі для позначення комплексу феодальної земельної власності і пов'язаних з нею прав на феодально-залежних селян; в цьому широкому значенні-синонім вотчини. У більш вузькому - один з видів вотчини, що відрізняється невеликою роллю панського (доменіального) господарства або його повною відсутністю; майже вся (або вся) площа такої С. перебувала у володінні залежних селян-власників, які сплачували продуктові або грошові оброки.

 

Серваж - вид феодальної залежності в середньовічній Західній Європі, аналогічний кріпосному праву в Російській імперії; см. Серво.

 

Серви (від лат. Servus - раб) - в середньовічній Західній Європі категорія феодально-залежних селян, найбільш обмежених в правах: у переході з однієї сеньйорії до іншої, відчуження земель, спадкуванні майна, свободі шлюбу та ін (сплачували особливі побори). До XVI в. збереглися лише пережитки серважа.

 

Сервітут - (лат. servitus, servitutis — подчинённое положение) — ограниченное право пользования чужой вещью в земельных отношениях (в дореволюционной русской правовой терминологии — право участия частного). Сервитуты традиционно делят на личные и предиальные. Личным является сервитут, установленный в пользу определенного лица, тогда как предиальным — установленный в пользу собственника (пользователя) чётко определенной недвижимости. Примером личного сервитута может быть право членов семьи нанимателя пользоваться жильем нанимателя. Если сервитут устанавливается в интересах неопределённого круга лиц, то он оформляется правовой нормой и называется публичным сервитутом. Наиболее распространенным видом предиального сервитута является право пользования чужим земельным участком — так называемый земельный сервитут. Это, например, право проложить водопроводные трубы через чужой земельный участок, прорыть канавы для спуска воды, проезжать и прогонять скот через него. Сервитуты могут быть срочными и бессрочными, платными и бесплатными. Исчерпывающего перечня сервитутов законодательство, как правило, не вмещает, позволяя устанавливать любые сервитуты, которые отвечают признакам сервитутного права и не противоречат нормам закона. Способами установления сервитута в законодательстве разных стран признается обычай, договор, решение суда, завещание и некоторые другие. Отличительной характеристикой сервитута как права на чужую вещь является невозможность или затрудненность осуществления прав без установления сервитута.

 

Сьогун - в Японії з 1192 р. представники військово-феодальної знаті з різних династій, які управляли Японією від імені іператора, позбавленого реальної влади. Останній С. був повалений в результаті пробуржуазной революції Мейдзі 1867-1868 рр..

 

Сьогунат - уряд сьогунів у феодальній Японії в 1192-1867 рр.. (Японський термін - бакуфу). При С. адміністративний апарат знаходився в руках військового стану (бусі), не існувало поділу між законодавчою і виконавчою владою, між адміністративними і військовими органами.

 

Сильні неджес - верхній шар неджес, особи володіли значним економічним ресурсом, царські чиновники, купці і заможні ремісники.

 

Синграф — в давньоримському суспільстві фіксований факт передачі кредитором певної суми грошей боржнику в письмовому документі. Синграф складався від імені третьої особи, підписувався боржником і свідками, присутніми при цьому.

 

Сімахія - в Стародавній Греції міждержавний військовий союз. Найбільш відомою сімахією був Делоський союз на чолі з Афінами, створений в 478 р. до н.е.

 

Сиситія — в Древней Греции, прежде всего среди дорийцев — совместные трапезы для граждан, более всего известны на Крите и в Спарте, также упоминаются в Мегарах и Коринфе. Совместные пиры героев упоминаются еще Гомером. У спартанцев эти трапезы также назывались фидитиями, а на Крите — андриями. Участие в таких трапезах было обязанностью любого гражданина, и за уклонение от неё даже на царя мог быть наложен штраф. Согласно Плутарху, «каждый сотрапезник приносил ежемесячно медимн ячменной муки, восемь хоев вина, пять мин сыра, две с половиной мины смокв и, наконец, совсем незначительную сумму денег для покупки мяса и рыбы». Самым знаменитым из кушаний была чёрная похлёбка. Еще Аристотель отмечал, что этот взнос ложился тяжелым бременем на бедных спартанцев, но для богатых был несуществен. На Крите средства для устройства трапез предоставляло государство. Многие античные авторы отмечают необычайную важность таких совместных пиров для воспитания юных спартанцев и приобщения их к ценностям полиса.

 

Синойкізм - об'єднання кількох родових общин в єдину політичну спільність, а також об'єднання декількох сільських поселень в єдине поселення міського типу.

 

Східна деспотія - термін, введений Геродотом для характеристики східної державності. Східна деспотія є держава з монархічною формою правління, в якій влада монарха є необмеженою спадковою, наділена сакральним значенням. Крім того, для східної деспотії характерна висока ступінь державної централізації, наявність розгалуженого бюрократичного апарату, який здійснював тотальний контроль за життям підданих, практично позбавлених будь-яких прав. Прикладами східної деспотії є Стародавній Єгипет, Стародавній Китай, Ассирія, Персія і деякі інші держави Стародавнього Сходу.

 

Сісахфія (букв. «струшування тягаря") - реформа Солона, яка скасувала боргове рабство і повернула свободу особам, проданим в рабство за борги.

 

«Система стримувань і противаг» - сукупність принципів, покладених в основу Конституції США 1787 р., що забезпечують поділ влади і рівний юридичний статус їх носіїв.

 

Синкліт - назва сенату у Візантійській імперії; у Стародавній Греції — збори вищих посадовців, або ареопаг.

 

«Слуги царя» - в Стародавньому Єгипті непривілейованих вільні (або напіввільні) общинники, які здійснювали трудові повинності на землі фараона та виконували інші роботи в царсько-храмовому господарстві.

 

Спартіати - повноправні громадяни спартанського полісу, до числа яких відносилися особи, що володіли землею, несли військову повинність і брали участь у громадських трапезах (сіссітіях).

 

Станово-представницька монархія (XIV-XV стст.) - для цього періоду характерний процес централізації держави і виникнення королівської влади. Початок функціонування представницьких органів Генеральних штатів у Франції, Рейхстагу в Німеччині, Кортесів в Іспанії і т.д.

 

Статути Казиміра Великого або Вислицько-Петроківські статути 1346-1347 рр. – важливий пам’ятник  польського середньовічного права. Був виданий польським королем Казимиром ІІІ окремо для Малої і Великої Польщі. Статути написані латиною. Містять норми земельного, цивільного, судового і кримінального права.

 

Стратеги - вище військове посадова особа в Афінах, входили до складу колегії з 10 осіб, що обиралася терміном на 1 рік.

 

Суд Королівської лави - найстаріша у Великобританії судова установа. Виділена з королівської ради в особливу курію в 1178 р. і спочатку супроводжувала королів при їх роз'їздах по країні. Пізніше С.к.л. став розглядати найважливіші кримінальні справи, здійснював нагляд за діяльністю нижчих судів. Зіграв важливу роль в створенні загального права. З XIX в. стає Відділенням Високого суду; після реформи 1971 його компетенція обмежена розглядом цивільно-правових спорів.

 

Суд канцлера (англ. Court of Chancery) — вищий судовий орган, створений у ранню епоху феодалізму в Англії як доповнення до існуючої судової системи. Інша назва - Суд справедливості. Очолював цей суд канцлер, який був міністром юстиції. Процедура вирішення спірних питань в суді супроводжувалася бюрократією і волокітою. Був ліквідований у 1873 році в процесі реформування судової системи Англії.

 

Суд корони - у Великобританії вищий орган у кримінальних справах відповідно до законів 1971 і 1981 рр.

 

Суд шефенів - в ряді країн Європи суд за участю представників народу, які, на відміну від суду присяжних, утворюють з професійним суддею єдину колегію. Роль і порядок створення С.Ш. змінювалися. У феодальній Європі (Німеччина, Італія та ін) в VIII-XVI ст. - це суд «творців порядку» (шефенів, скабінів, рахінбургів), які обиралися відповідно до звичаїв і разом із суддею-чиновником здійснювали судовий розгляд у формі інквізиційного процесу. У Німеччині з середини XIX ст. діяли С.Ш., що складалися з коронного судді і двох засідателів (шефенів); вони розглядали кримінальні справи про малозначні злочини. Складні кримінальні справи входили до компетенції суду присяжних, але в 1924 р. він був замінений великими С.Ш. в складі трьох суддів-чиновників і шести шефенів. У фашистській Італії С.Ш. (Суддя і п'ять шефенів) також замінив (в 1931 р.) суд присяжних. Шефени підбиралися з надійних чиновників, затверджувалися міністром юстиції і призначалися королівським указом. У ФРН з 1950 р. С.Ш. розглядають справи про значні кримінальні злочини. До складу суду входять дільничний суддя (голова), два засідателя (щефени), що обираються з числа громадян, які проживають на території відповідної судової ділянки.

 

Суперфіцій (від лат. Superficies solo cedit — будівля слідує за землею) — у Римському праві — спадкове і відчужуване право на користування будівлею, що зведена на чужій землі

 

Сюзерен (фр. suzerain) - в Західній Європі в середні віки - верховний сеньйор території (король, герцог, князь), який був государем по відношенню до залежних від нього васалів.

 

Сэйдо торисирабэ кёку — бюро з вивчення конституційних проблем, займалося розроблення японської конституції під керівництвом князя  Іто Хіробумі .Засновано у 1884 р.

 

Т

 

Тайвей - голова військового відомства в Китаї епохи Хань.

 

Таємна рада (Privy Council) - в Англії XIII-XIX вв. орган, за участю і в згоді з яким король вирішував справи, що не підлягали проходженню через парламент, діючи в цих випадках, як «Король у Раді». У XVIII в. з Т.р. виділився кабінет міністрів. З розвитком парламентаризму і посиленням влади кабінету міністрів Т.р. втратила поступово своє значення, хоча ще до 70 - 80-х рр.. XIX ст. зберігалися комітети Т.р., що відали питаннями торгівлі, землеробства і народної освіти.

 

Тайхоре, Кодекс Тайхо - японський кодекс феодального права, виданий в 701 р. Головний розділ (9) кодексу - це земельний закон, який регулював надільну систему землекористування, введену реформою Тайка. Згідно Т., земля, вважалася державною, виділялася в користування селянській родині або двору по числу душ. Крім подушних наділів, закон передбачав привілейовані наділи за державну службу і за особливі заслуги. Інші розділи Т. містять закони про центральний апарат, місцеву владу, жалування чиновникам, ранги, повинності населення та ін..  Визначив правове становище різних категорій державних та приватних рабів.

 

Таліон (лат. lex talionis) – принцип рівної відплати за скоєний вчинок. Покладений в основу права більшості древніх народів. Як правило, використовувався для регулювання відносин між особами, що володіють рівним соціальним статусом.

 

Триба - (лат. tribus, відtribuo- ділю, розділяю) — термін з історії Стародавнього Риму, який вживався у двох значеннях:

 

  1. Плем'я — згідно з римською традицією, найдавніше населення Риму поділялось на три триби : Рамні (Латини), Тіції(Сабіни) і Луцеріі (Етруски). Спочатку в кожну трибу входило 100, потім — 300 родів. Ці три триби і склали римський народ.
  2. Територіальний виборчий округ, який мав один голос у трибутних коміціях. Введення територіальних триб приписується царю Сервію Тулію (VI століття до н. е.), який розділив римську територію на 4 міських і 17 сільських триби. Згодом у процесі завоювання Римом Італії число їх зросло до 35 (до 241 до н. е.).

 

 

 

Тримання - феодальні залежні права на землю, які набувалися від якого-небудь вищого власника. Т. були вільні і невільні, шляхетнми і нешляхетними. Перші Т. мали форму бенефіція, під яким розумілося майно, що перебуває лише в користуванні власника. В період розвиненого феодалізму найбільш поширеними видами земельних Т. стають феоди (лени).

 

Тамкар - у Вавилоні купець, лихвар, що здійснював за дорученням царя обов'язки зі збору податків і торгові операції.

 

Тархатум (терхатум) - в Стародавньому Вавилоні шлюбний викуп, який сплачується нареченим батькові нареченої.

 

Тетрархія (букв. «четверовладдя») - система управління римською імперією, введена Діоклетіаном: розділяла всю територію держави між чотирма співправителями - двома августами (Діоклетіан і Максиміан Геркул) і двома цезарями (Констанцій Хлор і Гарель), що були помічниками і заступниками августів.

 

Тінвей - голова судового відомства в стародавньому Китаї.

 

Триба - в Стародавньому Римі - одне з трьох племен, що включали в себе по 10 курій, а після реформ Сервія Тулія (VI ст. До н.е.) - територіальний округ.

 

Трибунат - за Конституцією Франції 1799 одна з палат парламенту, до компетенції якої входило обговорення законопроектів та внесення їх в Законодавчий корпус (який брав або відкидав ці проекти вже без обговорення).

 

Тризн (англ. Treason - зрада) - в кримінальному праві Англії одна з історично сформованих категорій злочинів (поряд з фелонією і місдімінором). Як найбільш тяжкий злочин, Т. була виділена з фелонії ще в XIV ст. Скасовано в 1945 р.

 

Тритії - частина території Аттики, включена Клисфеном до складу філи. Кожна трітія складалася з міського, прибережного і рівнинного демів.

 

Теноїзм - державна ідеологія після реставрації Мейдзі, заснована на божественної ролі імператора, яка послужила згуртуванню японської нації.

 

У

 

Усія - в афінському законодавстві термін, що використовувався для позначення власності.

 

Ф

 

Фелонія (англ. Felony) - в кримінальному праві США і Великобританії категорія тяжких злочинів, за ступенем небезпеки знаходяться між державною зрадою (тризн) і місдімінором.

 

Феод (позднелат. feodum, feudum), лен (нім. Lehn) - в країнах Західної Європи в період розвиненого феодалізму одна з найбільш поширених форм володіння землею (прав на землю). Дворянське землеволодіння на основі лених відносин: феодальний сеньйор поступався частиною своїх земель особі, яка через це ставала його васалом і брала на себе по феодальному договору обов'язок вірності і надання певних послуг сеньйору. Попередником Ф. був бенефіцій.

 

Феодалізм (нім. Feudalismus, фр. Feodalite, від позднелат. Feodum, feudum - феод) - специфічна система економічних, соціальних та політико-правових відносин, що характеризується умовним правом власності на землю; належністю влади (суверенної або хоча б адміністративно-поліцейської) землевласникам -поміщикам; наявністю феодальної ієрархії, юридично нерівних та соціально замкнутих станів. Загальноприйняте визначення Ф. в історичній науці відсутня (не в останню чергу через значні цивілізаційно-історичні відмінності від «класичного» західноєвропейського зразка, що спостерігаються не тільки в азіатських суспільствах, але й у Східній Європі).

 

Феодальна рента - одна з форм земельної ренти; існувала у вигляді відробіткової (панщина), продуктової (натуральний оброк) та грошової.

 

Феодальне право - історичний тип права, відповідний економічним і соціально-політичним відносинам феодального суспільства. Важливою відмінною рисою Ф.п. було відкрите закріплення юридичної нерівності в станової організації феодального суспільства. Для Ф.п. були також характерні партикуляризм (тобто місцеві відмінності), вкрай низька юридична техніка, казуїстичний характер нормативних актів. Джерелами європейського Ф.п. до періоду абсолютизму були головним чином звичаї, угоди феодалів, а також грамоти монархів, які закріплювали привілеї тих чи інших станів, окремих осіб, міських громад. Велике значення мала і судова практика. У роздробленої Німеччини важливу роль відігравало «міське» право, що базувалося на практиці міських судів (див. Магдебурзьке право). Самостійну гілку європейського Ф.п. становило канонічне право. В XVI-XVII вв. в ряді європейських держав починається кодифікація права, видаються єдині законодавчі акти, напр. звід «Кароліна» 1552 р. в Німеччині, Соборне уложення 1649 р. та ін.. Протягом всього періоду феодалізму в Європі застосовувалося римське право, головним чином у сфері торгового обороту.

 

Фесмос - звичай, один з джерел афінського права.

 

Фети - в Аттиці в VIII-VII ст. до н.е. найбідніша частина вільного населення, після реформ Солона - особи, що належали до четвертого цензової розряду.

 

Філа – адміністративно-територіальна одиниця один Аттики за реформою Клісфена.

 

Формарьяж (фр. formariage, від лат. Foris - поза і marito - одружилися) - в феодальному праві деяких європейських країн норма, що обмежувала свободу шлюбу феодально-залежного селянина. У раннє середньовіччя Ф. стосувався переважно сервів і означав необхідність дозволу сеньйора на укладення шлюбу. Надалі поширився на інші категорії залежних селян, проте вже в пом'якшеному вигляді (головною стала сплата феодалу грошового мита).

 

Формулярний процес - в Стародавньому Римі цивільний процес, в якому роль позовної заяви грало письмове розпорядження (формула) претора, адресоване судді, з наказом розглянути справу і винести по ньому вердикт.. У другому періоді республіки швидкими темпами розвивається внутрішня і зонішня торгівля, відбуваються значні зміни в господарському житті країни. Спрощений порядок цивільного процесу з’явився за законами Ебутія і двома законами Юлія. Закони Ебутія, на думку деяких авторів, були прийняті між 149 і 126 р. до н.е. У результаті цих законів у Римі встановився новий процес - формулярний. Загальний зміст реформи, яка відбулася, полягав у перенесенні обов’язку формулювати предмет спору з обов’язку сторін на обов’язок претора.

 

Франки — загальна назва групи західно-германських племен, у яких були свої первісні поселення на правому березі нижнього й середнього Рейну та на узбережжі Північного моря. Поділялися на салічних («морських») і ріпуарських («берегових»). З кінцем 4-го і початком 5-го ст. велика частина франків прибула на лівий берег нижнього Рейну: заселила територію на південь від Ла-Маншу до річки Сомми, у кінці 5-го століття на чолі із вождем Хлодвіґом вдерлися на територію Галлії і, розбивши римського намісника під Суасоном у 486, підкорили місцевих романізованих галлів, а пізніше розбили війська алеманів неподалік від Кельну. Засноване Хлодвіґом королівство стало ядром майбутньої Франції, а самі франки, асимілювавшись в Північній Галлії з романізованими галлами, започаткували французьку націю. Безпосередні нащадки франків залишаються в наш час в Німеччині - в північній Баварії і частинах Баден-Вюртембергу та Тюрингії; німецькі області Верхня Франконія (Ober-Franken), Нижня Франконія (Nieder-Franken), в Північно-Західній Бельгії - фламандці, в Нідерландах - голландці, в Люксембурзі.

 

Фрігольд (англ. freehold, від free - вільний і hold - володіння) - землеволодіння в середньовічній Англії, спадкове або довічне; могло бути лицарським, селянським, міським, церковним. Селяни-фрігольдери володіли особистою свободою, мали фіксовану ренту, право заповіту, відчуження землі, захисту в королівських судах.

 

Х

 

Хабеас корпус - в Англії судовий наказ про доставку арештованого в суд, що видається суддею і адресується посадовій особі, яка здійснює арешт, і яка, при цьому, зобов'язана представити документи, що підтверджують законність арешту.

 

Халіф (араб.) (застаріле - каліф) - в ряді країн мусульманського Сходу титул верховного правителя, що з'єднував духовну і світську владу. У Туреччині (тільки як духовний глава мусульман) зберігався до 1924 р.

 

Халіфат - мусульманська теократія з халіфом на чолі. З Х –го століття в Західній Європі X. названо також державу, що утворилася в результаті арабських завоювань VII-IX ст. (Арабська X.). У Туреччині X. був ліквідований в 1924 р.

 

Хан (тюрк.) - тюркський і монгольський титул в Середні століття і Новий час: вождь племені, государ (в Монгольської імперії правитель улусу) і ін

 

Харадж (араб.) - державний поземельний податок у країнах Близького і Середнього Сходу, що стягувався в Середні віки і Новий час. Вперше введено Сасанідамі. В Арабському халіфаті спочатку стягувався з підкореного немусульманського населення, а потім і з мусульман.

 

Ха́ртія (лат. charta, від грец. χάρτης — папір, грамота), у Середньовіччя й Новий час — назва деяких документів публічно-правового характеру (конституцій та інших актів), у яких знайшли відображення політичні вимоги соціальних шарів та класів. У наш час у міжнародному праві хартія — це правовий акт, що не має обов’язкової сили, за змістом майже завжди є декларацією і формулює загальні принципи й цілі будь-яких міжнародних домовленостей.

 

Хіротонія — голосування підняттям рук у народних зборах.

 

Хірограф — в давньоримському суспільстві боргова розписка, яка складалася від імені першої особи — боржника — і ним підписувалася.

 

Ц

 

Цезар - титул римського імператора, після реформи Діоклетіана - помічник августа. Ставав його наступником у разі зречення або смерті останнього. Титул «цезар» был нерозривно зв’язаний с идеєю соправительства, коли старший правитель, за яким закреплювався титул «август»,  розділяв владу із молодшим соправителем (і, як правило, спадкоємцем) — «цезарем».

 

Цензіва (від лат. Censiva) - недворянское, переважно селянське спадкове земельне володіння в середньовічній Франції. Держатель Ц. (цензітаріїв) щорічно виплачував сеньйору ценз (грошову, рідше натуральну ренту) та державі - талью. Скасовано в 1793 р.

 

Цензори - посадові особи, що обиралися терміном на 5 років для складання списків римських громадян (згодом - списків сенаторів).

 

Центурія (лат. centuria, від centum — сто) — одиниця майново-вікової класифікації громадян в Стародавньому Римі, на основі якої комплектувалося римське військо. Введена царем Сервієм Тулієм (VI століття до н.е.). Всі громадяни були розділені на 5 майнових розрядів, що виставляли певну кількість центурій і мали відповідну кількість голосів в центуріатних комісіях. В епоху Імперії центурія зберігала значення військового підрозділу, будучи частиною когорти у складі легіона. Центурія складалася приблизно із ста (зазвичай - 80) воїнів і підкорялася центуріону. Центуріон вибирався з досвідчених солдатів або призначався полководцем. Звання центуріона приблизно відповідає капітанові, але по соціальному положенню центуріони належали до солдатів.

 

Цехи (нім. Zeche) - об'єднання міських ремісників (однієї або споріднених спеціальностей) для забезпечення за членами Ц. монополії на виробництво та збут ремісничих виробів. Найбільший розвиток отримали в Західній Європі в XIII-XIV ст. Повноправними членами Ц. були майстри, які мали майстерні і знаряддя праці, працювали за допомогою підмайстрів і учнів. На чолі кожного Ц. був виборний старшина, крім того, були особливі наглядачі. Мали свій суд, що розбирав справи про порушення цехового статуту. У Західній Європі в кінці XVIII-XIX вв. Ц. скасовані законодавчо. У Росії цеховий устрій введено в 1722 р. (скасовано в 1917 р.).

 

Цзай - в Стародавньому Китаї наближений вана, який керував царським господарством.

 

Ч

 

Ченсян - в Китаї епохи Хань перший міністр, який відав фінансовими справами.

 

Чиншові селяни — верства селян, що за пізнього середньовіччя й аж до кінця 19 століття одержували панські чи державні землі для безреченцевого користування і за це платили чинш у формі натурального оброку або грошової ренти. Селяни-чиншовики могли передавати цю землю у спадкове користування, накладати на неї сервітути тощо, але титул власності залишався за первісним власником. Взаємини між власником і чиншовиком нормувалися законом або звичаєвим правом. Крім устійненої оплати грішми (або й замість неї), часто чиншові селяни віддавали частину врожаю власникові чи виконували на його користь інінші повинності.

 

Чжухоу - в Китаї епохи Чжоу правителі удільних князівств, що входили до складу держави.

 

Ш

 

Шаканакум - призначуваний царем намісник провінції, а також чиновник, відповідальний за збір податків в Стародавньому Вавилоні.

 

Шаньфу - в Китаї епохи Чжоу придворні, які здійснювали адміністративні та військові повноваження.

 

Шампар (фр. champart) - у феодальній Франції сеньйоріальна подать у вигляді частини врожаю (від однієї двадцятої до чверті). Ш. обкладалися деякі земельні володіння селян. Скасовано Великою французької революцією 1789 р.

 

Шаріат (від араб. «Шаріа» - прямий, правильний шлях; обов'язкові приписи; право; закон) - звід мусульманських правових і теологічних нормативів, закріплених, насамперед, у Корані і сунні і проголошених ісламом «вічним і незмінним» плодом божественних встановлень. Ш., який розуміється як універсальна нормативна система, часто називають мусульманським релігійним законом. У цьому сенсі Ш. нерідко ототожнюють з мусульманським правом. Є безпосередньо діючим правом в Ірані, Судані, Пакистані та низці інших країн Азії.

 

Шах (перс.) - титул монарха в деяких країнах Близького і Середнього Сходу і Делийському султанаті. Вперше став вживатися в державі Сасанідів. Останній Ш. був повалений в Ірані в 1979 р.

 

«Швабське зерцало» (Schwabenspiegel) - збірник німецького права, складений між 1273 і 1282 рр. невідомою особою. Джерелом для нього послужили «баварська» і «алеманська» правди, капітулярії, римське і канонічне право, біблія, проповіді францисканців і (в деякій мірі) звичаєве право. Цей збірник називають також імператорським правом (Kaiserrecht), тому що в ньому докладно говориться про взаємини імператора з папою римським.

 

Шеваж (від фр. Chef - глава) - в середньовічній Франції невелика подушна подать; уплачивалася сервами і символізувала їх особисту залежність від феодала. Ш. втратив всяке значення з падінням серважа ще в XIV ст., Проте в якості рідкісного пережитку зберігся в окремих районах країни аж до Великої французької революції 1789-1793 рр..

 

Шевальє (фр. chevalier - лицар, кавалер) - дворянський титул у феодальній Франції. Шевалье (фр. chevalier — «едущий на лошади», то есть рыцарь, кавалер) — младший дворянский титул во Франции старого порядка. В Средние века словом chevalier называли во Франции рыцарей, особенно странствующих. В Новое время для обозначения принадлежности к высшему сословию так именовали младших сыновей в дворянских семьях — в том случае, если эти лица не имели иного титула (баронского, графского, маркизского и т. д.). В настоящее время используется как название ранга в ордене Почётного легиона.

 

Шейх - в арабських країнах титул глави племен, мусульманських сект, староста сіл.

 

«Шестикнижжя» - останній пам'ятник візантійського права; юридичний збірник, складений близько 1345 р. фесалонікським (нині м. Салоніки) юристом і суддею Арманопуло. У Ш. викладається цивільне і кримінальне право Візантії. Автор ставив своїм завданням доповнити Прохірон. Ш. Арменопуло мало поширення у Візантійській імперії, а після падіння Візантії - на території Греції (як під час турецького ярма, так і після звільнення) і Бессарабії.

 

Шефени - див Суд шефенів.

 

Шудри («слуги») - напіввільні і особисто залежні представники непривілейованої частини населення Стародавньої Індії.

 

Я

 

Якобінці - у Франції в період буржуазної революції члени Клубу св. Якова. Сформувавши фракцію в Конвенті і отримавши владу в результаті повстання 31 травня - 2 червня 1793 р., якобінці очолили т.зв. третій етап Французької революції (1793-1794 рр..).

 

 

 

 

 

Частина 2. Метрична

 

 

 

А

 

Акр = 4046,86 м.
Алтин = 6 денгам.
Ар = квадрату зі сторонами 10 м.
Аршин = 71 см.

 

Б

 

Бочка (рос.) = 40 відер

 

Берковець (рос.) = 163,805 кг.

 

Баррель нафтовий (амер.) = 158,987 куб.дм.

 

Бушель (амер.) = 35,2391 куб.дм.

 

В

 

Векша — грошова одиниця Київської Русі (IX—XIII ст.). Дорівнювала 1/4 — 1/6 куни, 1/2 — 1/3 резани. Еквівалентом векші було 0,33 г. срібла.

 

Верста = 1,0668 м.

 

Вершок = 44, 45 мм

 

 

 

Відро австрійське = 10 л.

 

Відро російське = 12,299 л. 

 

 

 

Волока — поземельна міра в Польщі, Литві та на захоплених ними українських і білоруських землях у XVI—XVII ст. Волока, що мала 30 моргів і була мірилом феодальних повинностей, офіційно запроваджена в литовських великокнязівських маєтках "Уставою на волоки" 1557 р. Величина волоки не була сталою. Литовська волока дорівнювала 21,3739 га, старохолмська — 16,818, новохолмська — 17,361, старопольська — 17,954, ново-польська — 16,796 53 га тощо.

 

Г

 

Гарнець = 4 кварти, або 16 кватирок, або 3,77 л.

 

Галлон (амер.) = 3,78541 куб.дм.

 

 

 

Гелер новий — грошова одиниця, запроваджена 1892 р. як 1/100 австро-угорської крони. Карбувався з неповноцінних металів: нікелю (20 і 10 г) та міді (2 і 1 г). Поширювався як розмінна монета на території Австро-Угорщини та захоплених нею західноукраїнських землях.

 

 

 

Гривня — вагова, лічильна й монетна одиниця Київської Русі. У XI— XIII ст. дорівнювала 51,19 г золота або срібла. У XV—XVIII ст. в Україні використовувалася лічильна гривня польського походження, на яку йшло 48 монет. У 1918—1920 pp. гривня була грошовою одиницею УНР. У наш час знову запроваджена в обіг з 2 вересня 1996 р.

 

 

 

Гріш (грош) — старовинна монета, що була поширена в багатьох країнах Європи. Відома з XII ст. На українських землях у XVI—XVIII ст. у значній кількості були в обігу литовські й польські гроші (польський грош — срібна монета масою 3,1 г). З часом гріш перетворився на дрібну розмінну монету: на початку XIX ст. — вартістю 2 копійки, пізніше — вартістю 1/2 копійки.

 

Д

 

Дактиль (Д.Греція., палець) = 1,928 см.

 

Денарій - (лат. denarius) — назва римської срібної монети часів Республіки і перших двох століть Імперії, одній з найпоширеніших монет на територіях, що знаходилися під владою або впливом Риму. Перші денарії були відкарбовані 268 року до н. е. з вагою в 6,8 грама.

 

 

 

Денга — срібна російська монета XIV—XVIII ст.

 


Десятина (господарська, рос.) = 1,45 га (застосовується з XVIII ст.). У XIX ст. 1 десятина в середньому становила 1,2 га.

 

 

 

Десятина (казенна, рос.) = 1,09 га.

 

Доля (рос.) = 44,43 мг.

 

Драхма (Д.Греція.) = 4,25 г.

 

 

 

Дукат = 60 коп. золотом

 

Дюйм = 25,4 мм.

 

 

 

З

 

Злотий (в Україні — золотий) — польська грошова одиниця. У XVI— XVIII ст. був поширений і на українських землях, загарбаних Польщею. З 1493 р. злотий (дукат) мав вартість 30 срібних грошів. З 1633 р. почали карбувати срібну монету номіналом у злотий.

 

Золотник (рос.) = 4,266 г.

 

К

 

Камінь = 32,90 фунта.

 

Карбованець російський = 100 коп.

 

Календар давньоруський – система відліку часу від «створення Світу» (5508 р. до р. Хр.). Рік починався з 1 березня. В середині 14 століття Руська православна церква у відповідності до постанови Нікейського Собору перенесла початок року на 1 вересня. В 1700 році в Росії було запроваджено християнське літочислення, початок року з 1 січня. День після 31 грудня 7208 р. від «створення світу» почав називаться 1 січня  1700 року від «різдва Христова». Назви місяців: сечень (січень), лютий (лютий), березозол (березень), цветень (квітень), травень (травень), червень (червень), липець (липень), серпень (серпень), вересень (вересень), листопад (жовтень), студень (грудень).

 

Календар французької революції – нова система відліку часу, розроблена спеціальною комісією під керівництвом Жильбера Ромма. Почав працювати за постановою Національного конвента 5 жовтня 1793 року. Скасовано еру від народження Христа і початок року з 1 січня. Конвент встановив початок відліку років з 22 вересня 1792 року, дати повалення монархії і проголошення республіки. Рік складався з 12 місяців, місяц з 3-х декад, декада – з 10-ти днів. Назви місяців за новим календарем запропонував депутат Конвенту Фабр де Еглантин: осінь – вандем’єр(місяць збору винограду: 23.09.-22.10.), брюмер (місяць туману: 23.10.-21.11.), фример (місяць заморозків: 22.11-22.12); зима – нивоз (місяць снігу: 23.12.-21.01.), плювіоз (місяць дощу: 21.01.-19.02.), вантоз (місяць вітру: 20.02.-21.03.); весна – жерміналь(місяць проростання: 22.03.-20.04.), флореаль (місяць квітіння: 21.04.-20.05.), преріаль (місяц ланів: 21.05.-19.06.); літо – мессідор (місяць жнив: 20.06.-19.07.), термідор (місяц спеки: 20.07.-18.08.), фрюктидор (місяц плодів: 19.08-17.09)

 

Кварта (рос.) — 0,5 л.

 

Кварта (амер.) = 0,946353 куб.дм.

 

Копа = 60 шт.

 

Кабельтов (міжнар.) = 182,5 м.
Корець — старовинна одиниця виміру зерна, рідин в Україні, Росії, Білорусі, Польщі, Литві в XV—XVII ст. Офіційно прийнятим у шляхетській Польщі був т. зв. варшавський корець місткістю близько 50 кг. В Україні корець був побутовою мірою збіжжя і становив собою мірку місткістю 6 пудів (близько 100 кг).

 


Крейцер — розмінна монета, що карбувалася зі срібла, а згодом із міді в Німеччині (XV—XIX ст.) та Австрійській імперії (XVII—XIX ст.). На українських землях, захоплених Австрією, у XVIII—XIX ст. були в обігу мідні крейцери.

 


Крона — назва багатьох середньовічних європейських монет, а також монета й грошова одиниця деяких країн у новий і новітній час. Австро-угорська крона була в обігу протягом 1892—1918 pp. і дорівнювала 100 гелерам. Карбувалися золоті монети вартістю 20 і 10 крон і срібні вартістю 1, залежного селянства. Було два види: малий лан (фламандський, хелмський) дорівнював 30 моргам (близько 1 б ,8 га) і великий лан (франконський) — 43,5 морга (близько 25 га). Залежно від розміру наділу селянські господарства поділялися на ланові, півланові та чвертьланові. Після запровадження 1557 р. "Устави на волоки" лан почали називати волокою.

 

Л

 

Лашт = 60 корців, або 360 пудів, або 5896,8 кг.

 

Лінія = 2,54 мм.

 

Лот (рос.) = 12,797 г.

 

М

 

Медімн (Д.Гр.) = 39,17 кг.

 

Миля — одиниця довжини в неметричних системах мір: 1) міжнародна морська миля = 1852 м; 2) британська морська миля = 1853,184 м; 3) британська сухопутна миля = 5280 футів = 1609,344 м;

 


Морг — одиниця земельної площі в Польщі, Литві XVI—XVIII ст. та на захоплених ними українських землях (застосувався до 1939 p.). Найпоширенішим у Литві був морг, який дорівнював 0,7126 га, в Польщі були морг старий коронний (0,5985 га), новопольський (0,5609 га); 1919 р. запроваджено морг, що дорівнював 0, 5599 га.

 

Миларій, миля(Д.Рим) – 1,598 м.

 


Н

 

Ногата — грошова одиниця Київської Русі. У XI ст. 1 ногата дорівнюва-ла1/2 гривні, або 1/25 куни.

 

О

 

Обол (Д.Греція.) = 0,71 г.

 

П

 

Пінта (амер.рід.) = 0,473176 куб.дм.

 

Пуд = 16,38 кг, або 40 фунтів.

 

Р

 

Резана — грошова одиниця Київської Русі. В XI ст. 1 резана дорівнювала 1/50 гривні, або 2/5 ногати, або 1/2 куни. У XII ст. прирівнювалася до куни.

 


Римський (римський) — назва монети на західноукраїнських землях, які перебували під владою Австрії, що дорівнювала 1 австрійському гульденові. З 1857 р. дорівнював 2/3 таляра, або 20 срібним грошам, а з 1867 p., ставши австро-угорською грошовою одиницею, — 100 крейцерам.

 


Рубль російський = 33 алтини, або 2 денги.

 

С

 

Сажень — російська лінійна міра довжини (213,36 см).

 

Сальт (Д.Рим) = 235,328 га.

 


Солід - (від лат. solidus — твердий, міцний, масивний) — римська золота монета, викарбуваная в 309 році н. э. імператором Костянтином. Важила 1/72 римського фунта (4,55 г). Вонана замінила в якості основної золотої монети ауреус. В 314 році введена в обіг західній частині Римської імпериії, а в 324 році — на всій території імперії. Тривалий час була основною монетою Римської імперії, потім Візантиії. Грецька назва візантийського соліда — «номізма», в Європі його частішее називали «безант» або «бізантин».

 

 

 

Стадій (Д.Греція) – 185,136 м.

 

 

 

Стадій олімпійський (Д.Греція) – 192,27 м.

 

Т

 


Таляр — велика срібна високопробна монета багатьох європейських країн XVI—XIX ст. Спочатку важив близько ЗО г, згодом — майже вдвічі менше. На українських землях таляри були в обігу в XVI—XVIII ст.

 

Талант (Д.Греція.) = 25,5 кг.

 

У

 

Унція (амер. рід.) = 29,5735 куб.см.

 

Унція (амер. ваг.) = 28,3495 г.

 

Унція (Д.Рим) = 27,166 г.

 

 

 

Ф

 

Флорин — 1) золота монета вагою 3,5—3,7 г, яку карбували до XVI ст. у Флоренції, пізніше — назва срібної монети в європейських країнах, зокрема в Угорщині; дорівнював австрійському гульденові; 2) інша назва злотого, що трапляється в польських та українських писемних джерелах XVI—XVIII ст.

 


Фунт = 405 г

 

Фут = 0,3048 м.

 

 

 

Ц

 

Центурія (Д.Рим) = 58,328 га

 

Ч

 

Чверть (рос.) = 3,0748 л.

 

Чарка (рос.) = 122,99 мл.

 

Ш

 

Штоф (рос.) = 1,2299 л.

 

Шкалік (рос.) = 61,5 мл.

 

Ю

 

Югер (Д.Рим) = 29,416 а.

 

Я

 

Ярд (англ.) = 914,4 мм

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Частина 3. Дидактична

 

 

 

Навчальна лекція — це логічно вивершений, науково обґрунтований і систематизований виклад певного наукового або науково-методичного питання, ілюстрований, при необхідності, засобами наочності та демонстрацією дослідів.

 

Лекція є одним з основних видів навчальних занять і, водночас, методів навчання у вищій школі. Вона покликана формувати у студентів основи знань з певної наукової галузі, а також визначати напрямок, основний зміст і характер усіх інших видів навчальних занять та самостійної роботи студентів з відповідної навчальної дисципліни.

 

Курсант (слухач) під час проведення лекційного заняття к повинен у зошиті занотувати дату проведення заняття, його тему, мету і завдання, питання лекції; коротко записати основні положення, викладені лектором з кожного питання; у випадку необхідності і з дозволу лектора задати питання по змісту лекції; уточнити навчальну літературу і питання підготовки до семінарського заняття.

 

 

 

Семінарське заняття– вид навчального заняття, основною метою якого є поглиблене відпрацювання та закріплення основних положень проблем, розкритих у прочитаних лекціях. Дидактичною основою семінарського заняття є самостійна робота курсанта (слухача) на етапі підготовки до нього та презентація його знань у процесі проведення заняття. Перелік тем семінарських занять визначається робочою навчальною програмою дисципліни. Семінарські заняття проводяться в аудиторіях або навчальних кабінетах з однією академічною групою. Оцінки курсантів (слухачів) за кожне семінарське заняття прилюдно оголошуються, записуються у журнал та враховуються при визначенні підсумкової оцінки з навчальної дисципліни.

 

Курсант (слухач) повинен підготувати до семінарського заняття короткі відповіді по кожному з винесених на обговорення питань і записати їх у зошит; виписати у зошит терміни та поняття, що використовуються за даною темою; скласти список літератури, якою користувався особисто під час підготовки до семінару; окремо записати у зошиті нез’ясовані питання, які потребують уточнення на семінарі. Під час проведення семінару курсант повинен прагнути виступити по одному з винесених на обговорення питань; уважно слухати виступи інших учасників семінару і при необхідності доповнювати їх; ставити проблемні питання за темою семінару і пропонувати їх для обговорення.

 

 

 

Практичне заняття – це вид навчального заняття, на якому викладач організовує детальний розгляд курсантами окремих теоретичних положень навчальної дисципліни та формує вміння і навички їх практичного застосування шляхом індивідуального виконання курсантами відповідно до сформульованих завдань.

 

Основна дидактична мета практичного заняття — розширення, поглиблення й деталізація наукових знань, отриманих курсатами на лекціях та в процесі самостійної роботи і спрямованих на підвищення рівня засвоєння навчального матеріалу, прищеплення умінь і навичок, розвиток наукового мислення та усного мовлення курсантів. Курсант (слухач) повинензаздалегідь ознайомитися з планом практичного заняття і підготовувати зазначений в ньому матеріал: посібник-практикум, тексти необхідних документів, словникову та довідникову літературу, тексти завдань, методичні рекомендації до їх виконання. Безпосередньо на самому занятті: уточнити у викладача завдання, скласти короткий план роботи та визначити оптимальні методи роботи над виконанням завдання, правильно розподілити навчальний час і приступити до роботи.

 

 

 

Індивідуальне заняття – це вид навчального заняття, яке проводиться під керівництвом науково-педагогічного працівника у позааудиторний час за окремим графіком, складеним кафедрою з урахуванням потреб і можливостей курсанта (слухача). Індивідуальні заняття проводяться з одним або декількома курсантами (слухачами) за окремим графіком, затвердженим начальником інституту. Під час проведення індивідуального заняття курсант(слухач) повинен чітко, максимально повно і в межах визначеного викладачем часу виконувати навчальні завдання.

 

 

 

Консультація – вид навчального заняття, на якому курсант (слухач) отримує від науково-педагогічного працівника відповіді на конкретні питання або пояснення окремих теоретичних положень чи їх практичного використання. Консультації поділяються на індивідуальні і групові. Протягом семестру консультації проводиться за встановленим кафедрою графіком. Готуючись до консультації, курсант (слухач) повинен визначити для себе і записати до зошиту запитання до викладача. Отримавши відповіді, також занотувати їх в зошиті.

 

 

 

Індивідуальне завдання — форма організації навчального процесу, яка має на меті поглиблення, узагальнення та закріплення знань, які курсанти (слухачі) отримують у процесі навчання, а також застосування цих знань на практиці. Індивідуальні завдання виконуються курсантами (слухачами) самостійно із забезпеченням необхідних консультацій з окремих питань. Механізм написання, подання, захисту та оцінювання індивідуальних завдань розробляється кафедрою.  Оцінки, отримані за виконання індивідуального завдання враховується при виставленні результатів підсумкового контролю з навчальної дисципліни. Відповідним інноваційним технологіям навчання різновидом індивідуальних завдань є індивідуальні навчально-дослідні завдання (ІНДЗ).

 

Індивідуальне навчально-дослідне завдання є видом позааудиторної індивідуальної роботи курсанта (слухача) навчального, навчально-дослідного чи проектно-конструкторського характеру, яке виконується протягом вивчення певної навчальної дисципліни й закінчується захистом.

 

ІНДЗ – це завершена теоретична або практична робота в межах навчальної дисципліни, яка виконується на основі знань, умінь і навичок, отриманих у процесі лекційних, семінарських, практичних занять, охоплює декілька модулів або зміст навчальної дисципліни в цілому.

 

Види ІНДЗ: конспект з теми (модуля) за заданим планом або планом, який курсант (слухач) розробив самостійно; реферат з теми (модуля); розв’язування та складання розрахункових або практичних (наприклад, ситуативних) задач різного рівня з теми (модуля); розроблення теоретичних або прикладних функціональних моделей явищ, процесів, конструкцій тощо; комплексний опис будови, властивостей, функцій, явищ, об’єктів, конструкцій тощо; анотація прочитаної додаткової літератури з навчальної дисципліни, бібліографічний опис, історичні розвідки тощо.

 

 

 

Самостійна робота курсантів (слухачів, студентів) є основним засобом засвоєння навчального матеріалу у вільний від аудиторних занять час.Вона включає: опрацювання навчального матеріалу, виконання індивідуальних завдань, науково-дослідну роботу. Навчальний час, відведений на самостійну роботу курсанта (слухача) регламентується навчальним планом. Зміст самостійної роботи курсанта (слухача) визначається робочою навчальною програмою, методичними матеріалами, завданнями та вказівками науково-педагогічного працівника. Самостійна робота курсанта (слухача) забезпечується системою навчально-методичних засобів, передбачених робочою навчальною програмою дисципліни: підручниками, навчальними та методичними посібниками, конспектами лекцій, збірниками завдань, комплектами індивідуальних завдань, практикумами, методичними рекомендаціями з організації самостійної роботи під час виконання окремих завдань тощо.

 

Методичні матеріали для самостійної роботи курсантів (слухачів) повинні передбачати можливість проведення самоконтролю з боку курсанта (слухача).Для самостійної роботи курсанту (слухачу)також рекомендується відповідна наукова та професійна монографічна і періодична література. Найбільш поширеною причиною для курсанта самостійно опрацьовувати навчальний матеріал є пропуски занять. Для цього курсант повинен з’ясувати у свого викладача, який матеріал він має самостійно опрацювати, як оформити, а також, коли як закрити тему.

 

 

 

Європейська кредитна трансферна система (ECTS – European Credit Transfer System) – це системний спосіб опису освітніх програм шляхом присвоєння кредитних одиниць її компонентам (дисциплінам, курсам тощо). Система ECTS базується на врахуванні загальної трудомісткості роботи курсанта (слухача, студента) при засвоєнні певного кредитного модуля програми підготовки та результатів цієї роботи.

 

 

 

Кредитно-модульна система організації навчального процесу (КМСОНП) - це модель організації навчального процесу, яка грунтується на поєднанні модульних технологій навчання та залікових освітніх одиниць (залікових кредитів).

 

 

 

Модульна технологія навчання – це одна з сучасних педагогічних технологій, яка передбачає модульну (блочну) побудову навчального матеріалу та його засвоєння шляхом послідовного й ґрунтовного опрацювання навчальних модулів, мотивацію навчання на основі визначення цілей, значну самостійну навчально-пізнавальну діяльність курсанта (слухача, студента), різноманітні форми діагностики рівня його знань і вмінь.

 

 

 

Заліковий кредит - це одиниця виміру навчального навантаження курсанта (слухача), необхідного для засвоєння змісту модуля програми навчальної дисципліни. Заліковий кредит включає усі види робіт курсанта (слухача), що передбачені в затвердженому індивідуальному плані: аудиторну (лекції, практичні, індивідуальні, семінарські заняття), самостійну роботу, виконання курсових робіт, консультації, практика; на випускних курсах - підготовку та проведення державної атестації, стажування тощо.

 

 

 

Кредит– умовна одиниця виміру трудомісткості певної частини програми вищої освіти. Ціна кредитної одиниці складає 36 академічних годин навчальної роботи курсанта (слухача, студента), де враховується час на проведення аудиторних занять, самостійної та індивідуальної роботи, всіх видів контролю та практик.

 

 

 

Модуль - це задокументована завершена частина освітньо-професійної програми (навчальної дисципліни, практики, державної атестації), що реалізується відповідними формами навчального процесу. Доцільно формувати модулі, кратні цілому кредиту або його половині. Модуль може складатися з кількох змістових модулів.

 

 

 

Навчальний (змістовий) модуль - це система навчальних елементів, що поєднані за ознакою відповідності певному об'єктові.

 

 

 

Навчальний елемент (дидактична одиниця) - мінімальна доза навчальної інформації, що зберігає властивості навчального об'єкта, призначена для засвоєння елементарної одиниці знання або уміння та використовується для самонавчання або навчання під керівництвом викладача. Навчальний елемент починається з декларації про той об'єм знань і/або умінь, яким повинна оволодіти особа, яка навчається, містить відповідний теоретичний матеріал, різні тести і вправи Навчальні елементи групуються в змістові модулі, що є основними структурними одиницями навчального курсу(дисципліни).

 

 

 

Навчальний об'єкт - навчальна інформація певного обсягу, що має самостійну логічну структуру та зміст і дає змогу оперувати цією інформацією у процесі мислення.

 

 

 

Поточний контроль проводиться для оцінювання рівня навчальних досягнень під час семінарських, практичних занять та якості виконання індивідуальної і самостійної роботи та передбачає перевірку рівня засвоєння знань, умінь і навичок курсантом (слухачем) з кожного окремого модуля навчальної дисципліни.

 

 

 

Рубіжний (модульний) контроль визначає якість виконаної курсантом (слухачем, студентом) навчальної роботи з певного модуля та оцінюється за сукупними підсумками поточної успішності, включаючи виконану індивідуальну, самостійну та модульну контрольну роботу.

 

 

 

Підсумковий контроль. Проводиться по завершенню вивчення предмету у формі екзаменуз урахуванням поточних оцінок, оцінок за модульні контрольні роботи, за виконану індивідуальну навчальну роботу (за рекомендаціями викладача або за власним вибором). При виставленні підсумкової оцінки можуть бути враховані результати участі курсанта(слухача) в науковій роботі на кафедрі.

 

 

 

Рейтингова система оцінювання – система, в основу якої покладено поопераційний контроль і накопичення рейтингових балів за різнобічну навчально-пізнавальну та практичну діяльність курсанта (слухача).

 

 

 

Рейтингові бали з навчальної дисципліни (практики, стажування) – кількісний показник в балах  результатів навчальної (практичної) діяльності курсанта (слухача) з урахуванням її вагомості та якості.

 

Рейтинг з навчальної дисципліни – це порядкова позиція курсанта (слухача) серед всіх курсантів (слухачів) даного курсу, спеціальності, напряму підготовки, факультету, навчально-наукового інституту, що визначається на підставі отриманих ним балів у процесі вивчення певної навчальної дисципліни;

 

 

 

Семестровий рейтинг – це порядкова позиція курсанта (слухача) в певному семестрі, виведений як середньо арифметичне рейтингів з усіх дисциплін, що вивчалися протягом зазначеного семестру.

 

 

 

Інтегральний рейтинг– це порядкова позиція курсанта (слухача) в цілому за попередній період навчання (може визначатися на будь-якому етапі навчання з метою аналізу та відповідної корекції змісту та якості навчання).

 

 

 

Загальний рейтинг - це показник успішності навчання курсанта (слухача) за весь період навчання, виведений як середнє арифметичне рейтингів з усіх дисциплін, що вивчалися протягом зазначеного періоду (визначається після завершення навчання в Інституті).

 

 

 

Система оцінювання ECTS – європейська система оцінювання успішності засвоєння курсантом (слухачем) модулів навчальних дисциплін. Система передбачає сім рівнів оцінювання (A, B, C, D, E, FX, F).

 

 

 

Контрольний зріз знань – це вид контролю набутих знань з навчальної дисципліни з метою визначення успішності та якості засвоєння курсантами, слухачами, студентами навчального матеріалу. Контрольний зріз знань проводиться навчальним відділом на підставі рішення керівника навчального закладу. За результатами контрольного зрізу знань у процес вивчення дисципліни можуть бути внесені певні корективи з метою покращення його основних показників.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Абсолютна монархія

 

Абат

 

Август

 

Авілум

 

Агнат

 

Аграрна (сільська) громада

 

Адат

 

Адх'якша

 

Акт про улаштування монархії 1701 р.

 

Активні і пасивні громадяни

 

Алод

 

Американська революція 

 

Англіка́нська церква 

 

Англосаксонське право

 

Антитрестове законодавство

 

Апела

 

Апеляційний суд .

 

Ареопаг

 

Артхашастра

 

Архагети

 

Архонти

 

Архе

 

Ас

 

Асиза

 

Атимія

 

Аторней

 

Афінська демократія

 

Басилевс 

 

Бакуфу

 

Бальї

 

Бальяж

 

Баналітети

 

Баро́н

 

Бейліф

 

Бенефіцій

 

Березневі поля

 

Біблум

 

Білль про права

 

Болонський конкордат (1516 р.)

 

Брахмани

 

Буле

 

Була

 

Бундесрат

 

Бундестаг

 

Бургундська правда

 

Буржуазі́я

 

Вакф (вакуф) або «вакуфне майно»

 

Ва́льний (загальний) Сойм

 

Вайшії

 

Ван

 

«Варварські правди»

 

Варна

 

Веймарська республіка

 

«Великий березневий ордонанс» 

 

Васа́л

 

Васалітет

 

Васально-сеньйориальна монархія (Х-ХIII стст.)

 

Велика Хартія вольностей

 

Великий Березневий ордонанс

 

Вербальний договір

 

Вергельд

 

Верховний суд

 

Вестмінстерські статути

 

Вестмінстерські суди

 

Візантійське право

 

Вікарій

 

Віко́нт

 

Віллани

 

«Вільні зобов'язання»

 

Вершники

 

Високий суд

 

Власність квіритська

 

Власність бонітарна

 

Власність перегринів

 

Генеральні штати

 

Герцог

 

Глосатори

 

«Гнилі містечка»

 

Граф

 

Геліея

 

Генеральна рада

 

Геомори

 

Геруссія

 

Гипомейони

 

Двірцевий граф

 

Дворянство

 

Дворянство шпаги

 

Дворянство мантії

 

Державна рада

 

Даймьо

 

Деклара́ція 

 

Декларація прав людини і громадянина

 

Декрети

 

Делі́кт

 

Деміурги

 

Деми

 

Департаменти

 

Децемвіри

 

Джаджат

 

Джаті

 

Дігери

 

Диктатор

 

Діоцез

 

Директорія

 

Дистрикти

 

Докімасія

 

Дайміо (дайме)

 

Джентрі

 

Джизья

 

Диван

 

Дигести

 

Дійя

 

Договір найму

 

Договір по́зики

 

Договір товариства

 

Договір поклажі

 

Домен

 

Домінат

 

Домініон

 

Душуй

 

Дхарма

 

Дхармасутра

 

Дхармашастра

 

Евпатріди

 

Едикт

 

Еділи

 

Еклесія

 

Екло́га (

 

Екстраординарний процес

 

Ельблонська книга або Польська правда ХІІІ ст.

 

Емфіте́взис

 

Епанагога

 

Епонім

 

Ерли

 

Ефори

 

Ешевени

 

Єдиний торговий кодекс (ЄТК)

 

Єпископ

 

Жирондісти

 

Закон Ле Шапельє 1791 р.

 

Закон судний людям, або судебник царя Костянтина 

 

Закон Тафта-Хартлі 1947 р.

 

Закон Шермана 1890 р.

 

Законник благовірного царя Стефана

 

Законодавчий корпус

 

Заморська територія

 

Змішаний процес

 

Зевгіти

 

Зв'язуюча сила прецеденту

 

Звід Юстиніана (Кодифікація Юстиніана)

 

Закат, закят

 

Звинувачувально-змагальний процес

 

Загальне право

 

 «Закон про цитування»

 

Звичаєве пра́во

 

Землеробський закон

 

Земське право

 

Земе́льный сервиту́т

 

Земан

 

Знаряддя управління

 

Зобов'яза́льне пра́во 

 

Зоряна палата

 

«Золота була» (1356 р.)

 

Іджма

 

Ікта

 

Ілоти

 

Імам

 

Імамат

 

Імунітет

 

Імператорські і сенатські провінції

 

Імператорська рада

 

Імперіум

 

Імперська судова палата

 

Імперський сейм (рейхстаг)

 

Індепенденти

 

Індуське право

 

Інквізиція

 

Інституції

 

Інституційна система

 

Інститут довірчої власності

 

Йомени

 

Каді

 

Казуальне право

 

Камерарій

 

Каноні́чне пра́во 

 

Кантони

 

Канцелярія принцепса

 

Канцлер

 

Капіталізм 

 

Капітулярій

 

«Кароліна

 

Касти

 

Квестори

 

Квірін

 

Квіріти

 

Кворум

 

Кесар

 

Клерос

 

Клери

 

Клерухія

 

«Книга страшного суду»

 

Когнаты

 

Кодекс Феодосія

 

Кодекс Юстиніана

 

Кодифікація Наполеона

 

Колон

 

Колегія архонтів — дев'ять найважливіших урядовців із широкими повноваженнями у Стародавніх Афінах. Почали обиратись з 1068 до н. е. після ліквідації царської влади. Спочатку обирались безстроково (пожиттєво), згодом на 10 років і з 7 ст. до н. е. — лише на 1 рік, 582 до н. е. — вперше 10 архонтів.Посади архонтів походять від поступового відокремлення від царя окремих сторін його влади:архонт-полемарх отримав військову владу; архонт-епонім, за яким називався рік, — судово-адміністративну; архонт-басилевс був жрецем; а також 6 архонтів  — були судовими чиновниками.

 

Комітет громадського порятунку - орган якобінської диктатури у Франції, якому декретом Конвенту від 10 жовтня 1793 р. були передані повноваження вищого виконавчого органу.

 

Комітет громадської безпеки - орган якобінської диктатури у Франції, на який законом від 4 грудня 1793 р. були покладені каральні та поліцейські функції.

 

Коміції - народні збори в Римі; існувало три розряди коміцій: куріатні, центуріатні і трибунатні (плебейські і змішані плебейсько-патриціанські).

 

Коміт - Комит или комес (лат. Comes) — римское (а затем византийское) должностное лицо. Должность комита появилась в IV веке в результате реформ Константина Великого. Комиты были как в сфере гражданского управления, так и сфере военных дел. Комиты гражданской сферы: Комит личного имущества — лицо, ведавшее личным имуществом императора, доходы с которого шли на государственные нужды. Должность была создана императором Анастасием, передавшим часть доходов от личных императорских имуществ государственной казне. Юстиниан упразднил эту должность. Комит sacri stabuli — главный конюший императора; военачальник, ведавший императорскими конюшнямиКомит священных щедрот — чиновник, ведавший государственной казной, главный казначей Комит частного имущества (comes rei privatae) — чиновник, ведавший эксплуатацией и сбором доходов с государственных и частных имуществ імператора.Комит федератов — военачальник федератов, подчиненный магистру милитум.Комит доместиков — глава доместиков.

 

Комиты по военным делам:

 

Эта должность была выше, чем должность дукса, но младше чем должности магистра пехоты или конницы. Они командовали отдельными легионами. Notitia Dignitatum упоминает шесть таких должностей со званиями vir spectabilis на западе и два на востоке.

 

Comes Aegypti — комит, который отвечает за защиту Египта.

 

Comes Isauriae — комит, отвечающий за защиту Исаврии.

 

Comes Italiae — комит, отвечающий за защиту Италии.

 

Comes Africae — комит, отвечающий за защиту римской Африки.

 

Comes Argentoratensis — комит, отвечающий за защиту части Галлии.

 

Comes Avernorum — комит, отвечающий за защиту второй части Галлии.

 

Comes Britanniarum — комит, отвечающий за оборону Британии. Эта должность предположительно исчезла около 410 года, когда римские войска покинули острова навсегда. Comes Hispaniarum — комит, отвечающий за защиту Испании.

 

Комуна - по Конституції у Франції 1958 р. низова адміністративна одиниця (місто чи село), ​​жителі якої обирають свій орган самоврядування-муніципальна рада.

 

Комендація - (від лат. Commendo - довіряю, передаю) - в Західній Європі в період раннього середньовіччя акт передачі себе під заступництво більш «сильної», могутньої людини. Міг оформляти як відносини васалітету, так і особисту залежність селянина від феодала.

 

Композиція - у Франкської державі грошова компенсація потерпілому за шкоду, заподіяну злочином. Отримання К. було заборонено у Великому ордонансі 1357 року.

 

Конклав (від лат. Conclave - замкнена кімната) - збори (з 1274 р.) кардиналів, які скликаються після смерті папи римського для обрання нового. Відбувається в ізольованому від зовнішнього світу приміщенні.

 

Конкордат (від Ср-лат. Concordatum - угода) - договір між папою римським як главою католицької церкви і будь-якою державою; регулює правове становище католицької церкви в даній державі і його відносини з папським престолом. Перший К. був укладений в 1122 р. (з німецьким імператором). Найбільш відомі також К. з Наполеоном (1801) і урядом Муссоліні (1929).

 

Копігольд (англ. copyhold - тримання по копії, від copy - копія та hold-тримання) - основна форма феодально-залежного селянського землеволодіння в Англії XV-XVII вв. (найчастіше довічного). Право на К. підтверджувалося копією-випискою з протоколу суду манора. Селяни-копігольдери не мали права захисту в судах, розпорядження наділом, несли значні повинності на користь лорда. У 1925 р. юридично скасований.

 

Конвент - установчі збори, представницький орган, який створюється з метою прийняття або перегляду конституції і на період роботи зосереджують у своїх руках всю повноту влади. Найбільш відомими були Філадельфійський конвент в США (1787 р.) і Національний конвент у Франції (1792-1795 рр..).

 

Констисторіум - в епоху доміната у Візантійській імперії вищий дорадчий орган при імператорі.

 

Конституційна хартія - в ряді європейських держав (Франції, Бельгії, Прусії та ін) конституційний акт, наданий народу королем.

 

Конституційний суд - найвищий судовий орган ФРН за Основним законом 1949 р.

 

Консулат - за Конституцією Франції 1799 вищий виконавчий орган, який обирається в складі 3 чоловік строком на 10 років з Першим консулом на чолі.

 

Консули - вищі посадові особи у республіканському Римі.

 

Консенсуальний договір — договір, який передбачає згоду сторін з усіх істотних умов. К. д. вважаються укладеними з моменту досягнення згоди сторін. Передача речі, здійснення дій відбуваються з метою виконання їх. Більшість договорів є консенсуальними, наприклад, договір купівлі — продажу, договір підряду, договір комісії та ін. Якщо реальний контракт породжував певні зобов'язання тільки після передачі речі, то консенсуальний договір набував чинності на момент досягнення згоди про предмет договору без виконання якихось додаткових формальностей. Римське право розрізняло чотири види консенсуальних контрактів: купівля-продаж, найм, доручення і товариства.

 

Континентальний конгрес - представницький орган Північноамериканських колоній (штатів), що діяв в період 1774-1787 рр..

 

Контрасигнатура - правило, відповідно до якого акт президента чи голови уряду набирає чинності лише після його підписання («скріпи») відповідним міністром, які тим самим беруть на себе відповідальність за даний акт.

 

Корпоративне право - в США сукупність нормативних актів, що регулюють правовий статус юридичних осіб. Важливою складовою частиною корпоративного права є антитрестове законодавства (Закон Шермана 1810 р., Закон Клайтона 1914 р., Закон Робінсона-Патмена 1936 р.).

 

Коро́ль (лат. rex, фр. roi, англ. king, нім. König) — титул монарха, зазвичай спадковий, голова королівства. Є різні версії походження слова король. Найбільш розповсюджена з них - що це слово є слов'янською редукцією імені Карла Великого (лат. Carolus Magnus), короля франків та римського кайзера (імператора), засновника Священної Римської Імперії і династії "Каролінгів". Назва король ( з прото-германської: kuningaz ) стосується оригінального лідера, якого обрали в якості сакрального і військового діяча з дворянської сім'ї, як правило, вважається божественного походження, в язичницькому періоді.

 

Королівська курія – вищий орган центрального управління в країнах середньовічної Європи, який поєднував в собі функції виконавчого, судового і фінансового органу.

 

Князь (княгиня) — титул голови феодальної монархії, або будь-якої іншої політичної системи (удільного князівства), великого посадовця чи вельможі у 8—20 століттях. Споконвічно був спадковим титулом у середовищі аристократії, але з кінця 18 століття став даруватися монархом за вислугу як дворянський титул.

 

Кріптії - каральний захід, який періодично організовувався спартанською рабовласницькою державою для залякування ілотів. Такі заходи служили також для виховання молоді спартіатів. Ось як Плутарх описує кріптії: «Час від часу влада відправляла вештатися по околицях молодих людей, які вважалися найкмітливішими, давши їм лише короткі мечі і необхідний запас провізії. Вдень вони відпочивали, ховаючись по затишних кутках, а вночі, покинувши свої притулки, вбивали всіх ілотів, яких захоплювали на дорогах. Нерідко вони обходили і поля, вбиваючи найміцніших та сильних ілотів».

 

«Криваве законодавство» - закони проти бродяг і жебраків, що видавалися в Англії в кінці XV-XVI ст. Тюдорами. Цими законами вводилися жорстокі покарання для осіб, звинувачених у бродяжництві і в збиранні милостині без дозволу влади. Їх бичували, таврували, віддавали в рабство (на час, а в разі втечі - довічно, при третьому затриманні страчували). Головними жертвами цих репресій були селяни, зігнані із землі.

 

Курія (лат. curia) — одно из древнейших подразделений римского населения. Согласно традиционным представлениям, Ромул разделил римлян на три трибы, Тиции, Рамны и Луцеры, а каждую из триб — на 10 курий, которые были, в свою очередь, образованы группами семей, или родами (лат. gentes). Таким образом, деление основывалось на родстве, и господствовали при таком устройстве патрицианские роды. Тем не менее не опровергнуто предположение, что каждая курия была связана с определенной местностью, поскольку названия некоторых из них, например Велийская или Форийская, явно на это указывают. Каждая из 30 курий имела по одному голосу в архаической форме народного собрания, куриатных комициях, и, вероятно, в качестве единиц, подчиненных трибам, курии были основой первоначальной организации войска. Как политические и военные подразделения курии были вытеснены позднейшей организацией римских граждан по окружным трибам, так что высшим законодательным органом в Риме сделались центуриатные и трибутные комиции.

 

Курфюрсти (нім. Kurfursten, букв. - князі-виборці, від Kur - вибір, обрання і Furst - князь) - в «Священної Римської імперії» князі і архієпископи, за якими з XIII в. було закріплено право обрання короля (імператора). Права і особливі привілеї К. були визначені у Золотій Булі 1356 р. Колегія К. існувала до 1806 р. і була ліквідована разом з імперією.

 

Кутюми (від фр. Coutume - звичай) - у феодальній Франції правові звичаї окремих провінцій, округів, міст і т.д. На півночі Франції К. існували в усній формі, на півдні в якості загального звичаю діяло спрощене римське право, яке доповнювалося місцевими К., які отримали письмове оформлення. У XIII в. з'явилися перші писані приватні збірки К. Остаточно К. втратили силу як джерело права з прийняттям Французького цивільного кодексу 1804 р.

 

Кшатрії («воїни») - в Стародавній Індії представники військової та світської знаті.

 

Л

 

Ландрат (Landrat) - 1. в Росії в 1713-1719 рр. радник від дворян повіту при губернаторі, 2. в Німеччині глава місцевого управління; 3. в деяких кантонах Швейцарії - законодавчий орган.

 

Ландтаг (нім. Landtag, від Land - земля, країна. Tag - збори) - 1. в Середні століття органи станового представництва в німецьких державах, 2. місцеві органи влади в окремих німецьких князівствах XVI-XVII вв.; 3. представницький орган Північнонімецького союзу (існував до утворення в 1871 р. Німецької імперії); 4. парламент Пруссії за Конституцією 1851 р., нижня палата якого обиралася на цензової основі, а верхня (т.зв. «палата панів») - формувалася королем. 5. за конституцією 1919 р. - парламент землі, що входить до складу Німеччини. 6. в ряді сучасних країн (напр., в Австрії) - місцеві представницькі органи.

 

Латини - спочатку громадяни громад, розташованих в Лаціумі (область в Італії), а з I в. до н.е. - особи, чий правовий статус був обмежений у порівнянні зі статусом квірінов.

 

Левелери - в Англії в епоху Революції радикальна політична течія, що висувало вимоги скасування монархії і встановлення республіки, проведення низки політичних, соціальних і економічних реформ і т.п.

 

Легісакційний процес (від лат. legis actio — дія, встановлена законом) – процесуально-правовий акт у давньоримському суспільстві, доступний лише римським громадянам, з певними, урочисто проголошуваними формулами та символічними діями, якими починався судовий спір або виконавче провадження. Засобами legis actio можна було здійснювати тільки домагання, що грунтуються на цивільному праві. Будь-яке відхилення від обов'язкових формальностей, що їх спершу знали тільки понтифіки, які ревно охороняли їх, призводило до програшу процесу. Загалом існувало 5 видів legis actio, у тому числі три з них — для позовного провадження: із внесенням процесуальної грошової застави, із символічним накладанням на боржника руки кредитора, із самочинним вилученням кредитором у боржника якоїсь речі або речей, із вимогою позивача про призначення судді, із вимогою до відповідача у 30-денний строк з'явитися до претора, який призначить суддю. Це був найстаріший вид республіканського судочинства, який існував приблизно до 126 до н. е. Він відзначався обтяжливим формалізмом, складною процедурою, мав яскраво виражений становий характер, був розрахований на досить обмежений господарський оборот. Сам процес складався із двох стадій: перша — у претора, друга — у судді. Претор мав на меті з'ясувати, чи заслуговують спірні відносини судового захисту. При цьому претор не був зв'язаний жодними законами. Якщо, на його думку, заявлена вимога підлягала захиcтy, то він передавав справу до суду, якщо ні — то відмовляв у наданні позовного захисту. Таким чином, не позов виводився із наявного права, а право виводилось із наданого претором позову. Це був один із способів ефективного розвитку права, оскільки претор, надаючи позов, виходив із потреб і вимог свого часу, надавав захист новим відносинам і відхиляв вимоги, які грунтувалися на застарілих законах. На другій стадії процесу спір розглядався суддею, який виносив у справі свій вирок, що не підлягав ні зміні, ні скасуванню.

 

Легіслатури - в США по Конституції 1787 р. законодавчі органи штатів.

 

Легітимна монархія - політичний режим, який встановився у Франції після реставрації Бурбонів в 1814 р. і проіснував до 1848 р. Легітимною монархією він називався тому, що права і повноваження короля були регламентовані в Конституційних хартіях 1814 р. і 1830 р.

 

Лен (нім. Lehn) - в середньовічній Німеччині земельне володіння (або інше джерело доходу), подароване верховним правителем (сюзереном) будь-якій особі (васалу) на умовах виконання військової або адміністративної служби. Спочатку Л. надавався на певний термін. З XII в. був, як правило, спадковим даруванням (феодом). В ході ленних пожалувань остаточно склалася ієрархічна система феодального землеволодіння в Німеччині. Нерідко терміном Л. іменуються також аналогічні форми феодального землеволодіння в інших країнах.

 

Ленне право - право, що визначало відносини між васалом і сюзереном. У німецькій середньовічної правовій системі Л.П. представляло відокремлений комплекс правових норм, що стосувався вищого феодального стану (існувало поряд із земським, міським і канонічним правом).

 

Лізгольдери - в Англії орендарі будинків або квартир за договором майнового найму.

 

Літи - напіввільне населення у німецьких племен франків і саксів (у лангобардів їм відповідали альдії, у англо-саксів - лети). Займали проміжне положення між вільними общинниками і рабами. У процесі формування феодальних відносин вливалися в клас феодально-залежного селянства. Полусвободный слой населения у герм. племен; фигурируют во мн. Варварских правдах (Салической, Рипуарской, Саксонской, Тюрингской, Фризской; в Лангобардских законах - под термином альдии; у англо-саксов им соответствовали леты). Занимали промежуточное положение между свободными общинниками и рабами. В отличие от рабов, Л. могли иметь землю, скот, собственный инвентарь (нек-рые имели даже рабов, что отражало имуществ. расслоение внутри Л.), вступать в имуществ. сделки с разрешения господина и др. Л. значительно отличались и от свободных: они находились почти в полной личной зависимости от господина, их вергельд был равен половине вергельда свободного, их держания были обложены небольшим оброком. Этот слой произошел еще в дофеод. период (по-видимому, при переходе от родовой общины к земледельческой) в результате имуществ. расслоения в среде свободных чл. племени (объяснение происхождения Л. преим. в результате завоеваний, распространенное в бурж. историографии, сов. историками отвергается). В процессе феодализации в положение Л. попадала часть прежде свободных общинников, а зависимость Л. приобретала феод. характер - Л. стали составной частью формировавшегося класса феод.-зависимого крестьянства. Из Л. произошли саксонские феод.-зависимые латы.

 

Літеральні контракти – це договори, які укладалися письмово (litterae — письмо; libra — літера; litteris fit obligatio — зобов'язання, що виникало внаслідок запису, письма). Письмові договори не мали широкого поширення у Стародавньому Римі, оскільки письменним було лише вузьке коло населення. Найдавнішою формою письмових договорів були записи у прибутково-видаткових книгах. Для римлян взагалі була характерною ретельність ведення господарських справ. Письмовий контракт укладався у формі запису в прибутко-во-видатковій книзі. Однак порядок здійснення таких записів нам невідомий. Припускають, що кредитор робив відповідний запис у своїй книзі про видачу боржнику певної суми грошей на сторінці «Видатки». Боржник зобов'язаний був зробити такий запис у своїй книзі на сторінці «Прибуток». Записи робилися на основі досягнутої угоди, без якої договір неможливий. За літеральною формою могли укладатися будь-які договори. За цією формою часто укладалась новація. Записи в прибутково-видаткових книгах кредитора могли бути односторонніми, без матеріальної основи договору. Крім того, якщо запис робився на основі вже чинного договору, це не виключало подвійного стягнення з боржника. Недобросовісний кредитор у таких випадках міг вимагати оплати неіснуючого боргу чи на основі двох договорів, чи раніше укладеного, а потім оформленого в прибутково-видатковій книзі. Іншими словами, літеральний договір у формі запису в прибутково-видаткових книгах не виключав зловживань з боку кредитора. Тому в класичний період ця форма договору поступово втратила своє значення, поступившись простішим і доступнішим формам літеральних контрактів. Одна з форм літерального контракту, яку претори широко практикували в класичний період, був синграф — фіксований у письмовому документі факт передачі кредитором певної суми грошей боржникові. Він складався від імені третьої особи, підписувався боржником і свідками, що були присутні при цьому. Однак процедура складання синграфу була обтяжливою і надто формалізованою: вимагалась присутність свідків, сторони змушені були повідомляти свідкам зміст договору, що не завжди відповідало їхнім інтересам. Внаслідок цього в період домінату синграфи поступово втрачають своє значення, а замість них з'являється інша форма літерального контракту — hirograf. Хірограф — це боргова розписка, що складалася від імені першої особи боржником і підписувалася ним.

 

Лицар, рицар (пол. rycerz, від нім. Ritter, «вершник»; лат. miles, caballarius, фр. chevalier, англ. knight, італ. cavaliere) — середньовічний шляхетський титул в Європі. Лицарство виникло у франків в зв'язку з переходом у VIII ст. від народного пішого війська до кінного війська васалів. Піддавшись впливу церкви та поезії, воно виробило моральний та естетичний ідеал воїна, а в епоху Хрестових походів, під впливом виниклих тоді духовно-лицарських орденів, замкнувся у спадкову аристократію, що усвідомлювало себе міжнародним військовим орденом. Посилення державної влади, перевага піхоти над кіннотою, винахід вогнепальної зброї та створення постійного війська до кінця Середньовіччя перетворили феодальне лицарство в політичний стан титулованої знаті.

 

Логофе́т (греч. λογοθέτης, лат. logotheta, итал. logoteta, рум. logofăt; от λόγος — здесь: постановление, приказание, счёт, отчёт и θέτης — кладущий, налагающий) — высший чиновник (аудитор, канцлер и т. п.) царской или патриаршей канцелярии в Византии, а затем и в некоторых Восточных Церквях. Церковный логофет был хранителем патриаршей печати, заведовавший патриаршей канцелярией и её архивом; на нём же лежала денежная отчётность по патриархии; он часто состоял членом патриаршего суда. Их обязанности описывает Георгий Кодин в «De officialibus palatii Constantinopolitani etc». Гражданские логофеты отвечали за различные отрасли государственных расходов: логофет частных имуществ, логофет секретов, логофет стада, логофет воинского казначейства, логофет почты. Великий логофет заведовал государственным казначейством.

 

Лоялісти (англ. loyalist — «вірнопідданий», «монархіст», від англ. loyal — «вірний», «лояльний») — колоністи, які проживали в англійських колоніях Північної Америки і під час Війни за незалежність 1775-1783 рр. відстоювали інтереси метрополії.    В основному це були крупні землевласники, плантатори-рабовласники, торговці, королівські чиновники, англіканське духовенство.    Лоялісти виступали за збереження північноамериканських колоній у складі Великобританії. Вони служили в англійськіой армії, всіляко чинили спротив самовиголошеній місцевій владі аж до заколотів і саботажу. По закінченню війни близько 100 тисяч лоялістів войны около 100 тысяч лоялистов емігрували,  в основному в Канаду і на Багами, де отримали, як винагороду за вірність короні, земельні ділянки.

 

 

 

Лугаль - правитель і верховний жрець міста - держави в Стародавній Месопотамії.

 

М

 

Магістрати - посадові особи в Римі, які здійснювали виконавчу владу; розрізнялися ординарні магістрати (консули, претори, еділи, квестори тощо) і магістрати екстраординарні (диктатор, начальник кінноти, консул, тріумвіри, децемвіри).

 

Магдебурзьке право - одна з найбільш відомих систем середньовічного міського права. Склалося в XIII в. в німецькому м. Магдебурзі й було запозичено кількома десятками інших європейських міст. Юридично закріпило права і свободи городян, їх право самоврядування.

 

Магнат (від пізнього латинського слова magnas — велика людина, безпосередньо від лат. magnus — великий) — вельможа, можновладець, князь або інша людина високого соціального стану, високого шляхетського походження чи дуже багата(великий землевласник, представник родової й багатої знаті). У середньовіччі термін часто використовується, щоб відрізняти вищих територіальних землевласників і воєначальників як наприклад графи, герцоги, князі і територіальні принци від титулу барона. У середньовічній шляхетській республіці Речі Посполитій магнатами називалися духовні і світські сенатори або державні радники (радні пани) і знатне шляхетство. В Угорщині так звали представників знатних дворянських родів, князів, графів і баронів, які, згідно з Конституцією, мали спадкове право на участь в представництві і збиралися в особливій палаті (стіл магнатів, високий стіл).

 

Майорат (від лат. Major - старший) - в цивільному праві форма спадкування нерухомості (перш за все земельної власності), при якій вона повністю переходить до старшого із спадкоємців.

 

Мажоритарна виборча система - система обрання представницьких органів і виборних посадових осіб, відповідно до якої виборчий мандат віддається кандидату, за якого подано більшість голосів виборців.

 

Мажордом (майордом) або палатний мер (лат. major domus - старший по двору, фр. maire du palais) - старший сановник королівського палацу у Франції під час правління династії Меровінгів. У зв'язку з ослабленням королівської влади династії Меровінґів в середині VII ст. посада мажордома набула особливої сили. Важко визначити первісне значення цієї посади. Думка (Луден), що мажордоми завідували королівським майном, роздачею бенефіціїв та ленів дружинникам, відкинута, тому що при Меровінгах не було роздачі земель в умовне володіння. Мажордомів називають іноді Subregulus; звідси мажордом, за іншою думку (Цінкейзен), — начальник королівського двору, заміняв короля під час його відсутності. Найвірогідніше, що мажордом був виконувачем обов'язків колишнього сенешаля, який завідував всіма королівськими чиновниками і палацовим господарством («міністр двору»). Поступово посада сенешаля отримала велике значення, і він став називатися majordomus regiae. Мажордом завідував вже не тільки придворною службою, але керував маєтками короля, зосереджував у своїх руках військову й адміністративну владу, виконував судові функції і став главою держави, усунувши королів. Посада мажордома, яка спочатку повністю залежала від короля, стає прерогативою могутньої аристократії, що вибирає мажордома зі свого середовища. Мажордоми стали впливовими ще за Хлотара II і особливо за його сина Дагоберта I (628—638). Особливо відоме прізвище австразійских палатних мерів (Арнульфінги або Піпініди), родоначальником якої був Арнульф, єпископ Мецький. Разом з Піпіном Ланденським він управляв Австразією при Хлотарі II. Син Піпіна, Грімоальд (639—658), вже задумав оголосити королем Австразії свого сина, але передчасна спроба не мала успіху. Піпін Герістальський, розумний і хоробрий мажордом, розбив у 687 нейстрійського мажордома Берхера у (битві при Тетрі ); влада в Нейстрії та Бургундії перейшла до його рук, а посада мажордома стала спадковою, і Піпін прийняв титул dux et princeps Francorum. Роль короля стала мізерною, він був зовсім усунений від справ. У хроніках того часу була навіть формула: «Regnante rege, gubernante majore domus». Карл Мартелл став єдиним мажордомом і князем франків і навіть не вважав за потрібне заміщати померлого Меровінґа новим королем. Його син Піпін Короткий ув'язнив у монастир останнього Меровінґа, Хільдеріка III (751), був проголошений королем і помазаний папою Захарієм на престол. З нього почалась династія Каролінґів.

 

Мандати - розпорядження імператора, адресовані намісникам провінцій і встановлювали коло повноважень намісника.

 

Манор - в Англії назва основної одиниці феодального господарства; сукупність земельних володінь феодала, які розташовувалися, як правило, черезсмужне, окремими ділянками серед земель інших власників.

 

Мантрини - радники раджі, що входили в мантріпаршіад.

 

Мантріпаршіад - в Стародавній Індії рада при правителі держави.

 

Манципація - (лат., від передаю у власність) у римському праві спосіб передачі права власності в присутності свідків; урочисте введення у володіння.

 

Маркграф (нім. Markgraf, букв. - Граф марки) - правитель прикордонного округу - марки у Франкської державі в VIII-IX вв. У середньовічній Німеччині М. - володар князівства (маркграфства).

 

Маркіз (фр. marquis) - 1. в імперії Каролінгів те саме, що маркграф; 2. в середньовічній Франції та Італії (з Х ст.) великий феодал, на ієрархічній драбині знаходився між герцогом і графом; 3. спадковий дворянський титул в ряді західноєвропейських держав (Франції, Італії, Іспанії).

 

Маршал - це слово має коріння у стародавній німецькій мові, де комбінація слів marh «кінь» та scalc «слуга» означали спочатку конюха. У Франції це слово спочатку означало сторож коней, або конюх (фр. maréchal і понині означає коваля підків). Пізніше, коли посада маршала ставала більш значимою, вони ставали членами королівських дворів Європи. В деяких країнах це звання почало використовуватися для позначення найвищих військових титулів. До головного воєначальника титул маршала був вперше застосований Тевтонським Орденом; звідси з'явилося найменування фельдмаршала, спочатку для полковників кавалерії.

 

Махр - в сімейному законодавстві, заснованому на мусульманському праві, шлюбний викуп, який сплачується чоловіком. Дружина отримує право на М. відразу ж після укладення шлюбного договору, навіть якщо вона до цього від нього відмовилася.

 

Метеки - в древніх Афінах іноземці, особисто вільні, але не мали політичних прав і платили щорічний податок.

 

Міністр - президент - глава уряду Пруссії за Конституцією 1851 року. Міністр-президент призначався королем і ніс відповідальність тільки перед ним.

 

«Мимовільні зобов'язання» - в афінському праві - зобов'язання із заподіяння шкоди.

 

Місдімінор (англ. misdemeanour) - в кримінальному праві Англії категорія найменш небезпечних злочинів, які межують з адміністративними правопорушеннями. У XIV в. до М. відносились злочини, що зачіпали інтереси приватних осіб, але не корони. За М. не могли бути призначені смертна кара і конфіскація майна.

 

Муніципальна рада - за Конституцією Франції 1958 р. орган самоврядування комуни, який обирається населенням.

 

Муніципії - самоврядні міські громади в Римській державі.

 

Мусульманське право - одна з основних правових систем (правових сімей) сучасності; комплекс соціальних норм, фундаментом і головною складовою частиною якого є релігійні встановлення і приписи ісламу, а також органічно пов'язані з ними, пройняті релігійним духом, моральні і юридичні норми. Як і інші системи релігійного права, М.п. є не територіальним, а персональним, тобто поширюється тільки на членів мусульманської громади. Джерела М.п. - Коран, сунна, іджма, кіяс, урф (адат). М.п. виникло в VII ст. і зберігає свої колишні позиції лише в окремих країнах (Саудівська Аравія, Оман, ОАЕ). У більшості мусульманських країн М.п. в даний час складає лише частина правової системи, регулюючи головним чином питання «особистого статусу» (правосуб'єктність, шлюб, спадкування, заповіт).

 

Мушкенум («падаючий ниць») - непривілейовані вільні общинники і дрібні царські службовці в Вавилонії, які не мали землі і знаходилися в особистій залежності від авілумів.

 

Н

 

Нантський едикт 1598 року — указ короля Франції Генріха IV від 13 квітня 1598, який дарував французьким гугенотам (протестантам) певні права. За цим указом протестанти отримували право на свободу совісті, поновлювалися їхні громадянські права, включно з правом обіймати будь-яку державну посаду і подавати скарги безпосередньо королю. Едикт поклав кінець релігійній війні у Франції. Виконання едикту гарантувалося шляхом передачі в самоуправління протестантів 150 фортець а також фінансуванням з королівських скарбниць. 

 

Навкрарія - в Афінах VIII-VI ст. до н.е. очолюваний пританом територіальний округ, жителі якого повинні були на свої кошти спорядити один військовий корабль.

 

Національні збори - за Конституцією Франції 1848 р. вищий законодавчий орган, який обирається строком на 3 роки на основі загального виборчого права.

 

Надзвичайне законодавство - в Німеччині комплекс актів, які приймалися Рейхстагом в 1930-1934 рр.. Надзвичайне законодавство призвело до згортання демократичної системи Веймарської республіки і передачі влади НСРПГ.

 

Народні збори — агора. Це збори всього дорослого чоловічого населення роду, фратрії чи філи. їх скликали базилевс чи рада старій­шин в міру потреби, здебільшого для розв'язання найважливіших про­блем війни і миру, про хід військових подій, з приводу епідемій, сти­хійних лих та ін. Кожен громадянин міг виступити на зборах, беручи в руки спеціальний жезл, — знак того, що він виконуватиме публічну фун­кцію. Голосування не було, а волю свою народ висловлював криком. Отже, базилевс чи рада старійшин або вмілі оратори могли легко пове­сти за собою маси. Збори повинні були закінчуватися до заходу сонця.

 

Народний трибун - посадовець, згідно з римською традицією з 494 р. що до н. е. щорічно обиралося з плебеїв на зборах за трибами. Посада народних трибунів була введена для захисту прав плебеїв від свавілля патриціанських магістратів. У період пізньої республіки щорічно вибирали 10 трибунів. Якийсь час в IV столітті вибиралися так звані трибуни з консульською владою, які заміняли консулів (їх могло бути не два, як консулів одночасно, а більш, наприклад, чотири), що з'явилося поступкою патриціату плебейству. Надалі, коли плебеї дістали доступ до всіх магістратів, необхідність в таких трибунах відпала. Трибуни мали право накладати вето на розпорядження або ухвали будь-якого магістрату (окрім диктатора і цензора) і сенату, заарештовувати і засуджувати до штрафу магістратів (окрім диктатора) і пересічних громадян, скликати збори плебеїв, засідання трибутних коміцій і сенату і головувати на них, видавати едикти і пропонувати законопроекти. Особа народного трибуна вважалася недоторканною. Народні трибуни були зобов'язані постійно тримати двері будинку відкритими для громадян, що потребують захисту, і не могли покидати Рим більш ніж на добу. Їх влада була обмежена міською межею Риму. Вищий підйом римської демократії пов'язаний з діяльністю народних трибунів Тіберія і Гая Гракхів. Зі встановленням імперії інститут народних трибунів втратив самостійне значення, але продовжував існувати у формі «трибунської влади» імператора. Гай Юлій Цезар став першим довічним трибуном, що забезпечувало йому особисту недоторканність. Октавіан Август, Тіберій і подальші принцепси також приймали довічну трибунську владу. Народний трибунат проіснував до III століття.

 

Начальник кінноти - помічник і заступник диктатора; в епоху доміната-заступник префекта.

 

Неджес («маленькі») - в Стародавньому Єгипті дрібні вільні землевласники, що мали власне господарство і володіли низкою привілеїв.

 

Нексум (nexum) - одна з найдавніших форм позики в давньоримському суспільстві, відомий ще до Законів XII таблиць. Джерела визначають нексум як правочин, що укладався у формі особливого ритуалу з допомогою куска міді і терезів. За старих часів дану мідь зважували на терезах і таким чином визначали вартість речі, яку кредитор передавав боржнику в особливо урочистій формі. Точна формула нексуму до нас не дійшла. За джерелами, вона була приблизно такою: «Сто асів, які даю я тобі в цій урочистій формі за допомогою міді і терезів, ти повинен через рік мені повернути». Якщо боржник своєчасно виконував своє зобов'язання, то здійснювали протилежний акт для його погашення: вчинювали той же ритуал з проголошенням зворотної формули, про що нам повідомляє Гай: «Присутні при цьому ритуалі не менше п'яти свідків і вагар. Потім той, хто звільняється від боргу, повинен проголосити такі слова: «Оскільки мені присудили дати тобі стільки-то тисяч, то я, заради цього, проголошую себе вільним від тебе шляхом цього мідного металу і терезів, оскільки я сплатив тобі ці гроші, перші й останні, відповідно до обов'язкового Закону (XII таблиць)». Потім він торкався монетою до терезів і передавав її до рук того, ким звільнявся, ніби в сплату». Зобов'язання, що виникали з правочину нексум, позначалися особливо суворими наслідками.

 

Немху - в Стародавньому Єгипті представники привілейованих професійних груп, соціально-юридичний статус і обсяг привілеїв яких визначалися на розсуд царської адміністрації.

 

Нобілі – представники вищої служилої знаті у Стародавньому Римі.

 

Новий курс - в США система правових, політичних та економічних заходів, що здійснювалися в 1933-1939 рр. адміністрацією Ф.Рузвельта і була спрямована на подолання наслідків Великої депресії 1929-1933 рр..

 

Ном - в Стародавньому Єгипті об'єднання декількох громад з метою спільної обробки землі, що володіло рядом ознак протодержави (територія, політичний центр, органи влади тощо).

 

Номарх - правитель нома, а з часом намісник провінції, на які була поділена територія давньоєгипетського держави. призначався фараоном.

 

Номос - закон, нормативний акт вищої юридичної сили, ухвалювався афінськими народними зборами і геліеєю в особливому порядку з найбільш важливих питань.

 

Номокано́н (греч. Νομοκανών — закон-правило)  візантійські збірники церковних правил та імператорських указів щодо церкви, складені в VI—VII ст.ст. Найдавніший з номоканонів приписують Иоанну III Схоластику, константинопольському патріарху VI ст. Відомий також сербський номоканон Святого Савви, так зване сербське Законоправило. Одна з редакцій «Номоканона» була покладена в основу давньоруської «Кормчої книги» (ХІІІ ст.) – основного джерела церковного права в середньовічній Русі.

 

О

 

Ордонанс (фр. ordonnance) — указ короля у Франції. До революції 1789 року ордонанси мали силу закона.

 

Особи «свого права» (personaе sui iuris) - в римському приватному праві суб'єкти, що володіють повною правоздатністю; до осіб «свого права» відносилися домовладики, а також всі ті, хто не перебував у чужій батьківської влади.

 

Особи «чужого права» (personaе alieni iuris) - в римському приватному праві - суб'єкти, що перебувають у владі домовладики і не володіють правоздатністю.

 

Омаж - (фр. hommage, від homme - людина, в значенні васал) - в Західній Європі періоду середньовіччя особлива символічна церемонія оформлення васального договору (див. Васал). Із зовнішнього боку О. виглядав наступним чином: уклінна, беззбройна, з непокритою головою людина вкладала з'єднані долоні в руки сеньйора з проханням прийняти його в васали. Сеньйор піднімав його, і вони обмінювалися поцілунками. З XI в. О. супроводжувався, як правило, передачею васалу земельного феоду (лену).

 

Октруа (octrois) - в Середні віки внутрішні податки, що стягувалися при ввезенні товарів на феодальні, міські території. О. називалися також і привілеї монопольних торговельних компаній XVI-XVIII вв. У XIX в. скасовані в більшості країн в результаті створення єдиного внутрішнього ринку.

 

Органічні закони - у Франції законодавчі акти, що містять у собі поправки до Конституції, прийняті в порядку, обумовленому Конституцією.

 

Ордалія - ​​судовий поєдинок, випробування, що служить засобом доведення правоти учасника звинувачувально-змагального процесу.

 

Основний закон ФРН (нім. Grundgesetz für die Bundesrepublik Deutschland) - конституція Німеччини, в якій закріплені основи правової та політичної системи країни. Особливе значення в Основному законі країни, яка пережила досвід націонал-соціалізму, придбали основні громадянські права. Основний закон ФРН набув чинності 24 травня 1949 тільки на території західних окупаційних зон, і спочатку передбачався його тимчасовий характер: очікувалося, що радянська зона окупації Німеччини незабаром об'єднається з іншими, чим і пояснюється така назва конституції. В Основний закон ФРН в 1949 р. були інкорпоровані статті 136, 137, 138, 139 і 141 Веймарської конституції, які діють до теперішнього часу. Інші норми Веймарської конституції, не суперечили Основному закону, діяли в якості звичайного права ФРН до 60-х років. У 1957 році до складу ФРН на правах землі увійшов Саар, і Основний закон став діяти і там. Територія Західного Берліна увійшла до Федеративної Республіки одночасно зі східними землями. Об'єднання країни відбулося лише 3 жовтня 1990 року, і з цього року Основний закон ФРН став конституцією всього німецького народу. Преамбула Закону містила вказівку на його тимчасовий характер до об'єднання Німеччини і прийняття нової Конституції. Конституційна комісія, яка приступила до роботи після приєднання НДР до ФРН у 1990 році, дійшла висновку про те, що необхідність прийняття нової конституції відсутня, і положення про тимчасовий характер Основного закону було видалено з преамбули.

 

Остракізм - в Стародавніх Афінах і деяких інших давньогрецьких полісах вигнання за рішенням народних зборів за межі поліса строком на 10 років осіб, які становлять небезпеку для державного ладу.

 

Охоронний сенат - за Конституцією Франції 1799 верхня палата парламенту, на яку були покладені повноваження по здійсненню контролю за відповідністю прийнятих законодавчих актів Конституції.

 

П

 

Палата депутатів - відповідно до Хартіії 1814 р. нижня палата парламенту Франції, обирається на цензової основі з числа осіб, які досягли 40 років.

 

Палата перів - відповідно до Хартіії 1814 р. верхня палата парламенту Франції, склад якої призначався королем; членство в Палаті перів було довічним і спадковим.

 

Панування права (the rule of law) - в англосаксонському праві доктрина, яка є еквівалентом концепції правової держави (Rechtsstaat) в країнах континентальної Європи. Відповідно до доктрини the rule of law пріоритетним значенням володіє «ідея права», що стоїть вище будь-якого закону (і реалізує себе в актах безпосереднього правозастосування, насамперед у прецеденті).

 

Пандекты — сборники, содержащие полное изложение материалов, относящихся к какому-л. вопросу. Свод решений древних римских юристов, имевших силу закона

 

Пандектна система - один із способів систематизації приватноправових норм, що склалися у світовій практиці (поряд з інституціональним) на основі структури «Дигест» Юстиніана. Полягає в тому, що норми цивільного кодексу поділяються на загальну та особливу, або спеціальну, частини. До загального розділу включаються норми, що регулюють відповідно загальні питання (об'єкти і суб'єкти права, правоздатність, дієздатність, підстави виникнення і припинення правовідносин). За П.с. побудовано Німецьке цивільне уложення 1896 р.

 

Партикуляризм (від лат. particula - невелика частина, лат. particularis — частковий). Партикуляризм як термін широко використовується в історичній літературі, особливо по відношенню до середніх віків и означає політичну раздробленність, характерну для певного періоду розвитку феодальної держави, Феодальні сеньйори і міста прагнули набути максимально можливої політичної, адміністративної і судової самостійності. Класичним прикладом цих процесів є майже вся історія Священої Римськой імпериії.

 

Патриції (лат., від батько) має два значення:

 

1. Родова аристократія в Стародавньому Римі, яка тримала в своїх руках громадські землі, всю повноту влади і протиставляла себе плебеям.

 

2. За середньовіччя в більшості країн Західної Європи особи, які належали до міської аристократії.

 

Північно-Німецький союз - об'єднання 28 німецьких держав під егідою Пруссії, створене в 1866 р. Вищим представницьким органом Північно-Німецького союзу був Загальносоюзний рейхстаг, а головою - президент Союзу, яким був прусський король.

 

Пандектне право - римське приватне право, що діяло в зміненому вигляді на території Німеччини XIV-XVI ст. Свою назву отримало по головній частині Зводу Юстиніана - Пандект, або дигест. З введенням у 1900 р. Німецького цивільного уложення припинило існування, хоча багато його положень були сприйняті новим цивільним правом.

 

Пандекти (лат. pandectae, від гр. Pandektes - всеосяжний) - в Стародавньому Римі твори найбільш відомих юристів, побудовані у вигляді коротких витягів із законів та робіт попередніх авторів. Широку популярність здобули П., що склали другу частину Кодифікації Юстиніана (найбільш поширена назва-дигести). П. розглядалися як збірники чинного права і як підручники.

 

Паризький парламент - вищий судовий орган Франції старого порядку. З XV століття - найбільш значущий серед провінційних парламентів, що створювалися за його образом і подобою в різних регіонах країни. Парламент виріс з королівської ради. При перших Капетингах це було неформальне зібрання васалів і прелатів короля, на яких розбиралися поточні політичні та правові питання. У XII столітті склад суду поповнюють професійні юристи. Монарх все частіше делегує свої судові повноваження цьому органу. На сесіях, або дебатах також розбиралися скарги на дії бальї - королівських представників на місцях.

 

Пентакосіомедімни - після цензовой реформи Солона вищий майновий клас населення Аттики, річний доход яких дорівнював 500 медимнам збіжжя.

 

Перегріни - в Стародавньому Римі чужоземці, які не мали політичних і громадянських прав. Указом імператора Каракалли від 212 р. всім перегрінам були надані права римського громадянства.

 

Періекі - жителі гірських областей Лаконики, особисто вільні, але не мали громадянських і політичних прав.

 

Плебе́ї - незнатне вільне населення Стародавнього Риму, яке не входило в родові общини і не мало права на землю, а також політичних прав на відміну від патриціїв. Спочатку тільки патриції становили «Римський народ». Плебеї не могли брати шлюб з патриціями, їх не обирали на громадські посади, вони не отримували своєї частки землі під час поділу захоплених територій їх не включалося в триби, тобто вони не могли входити до складу давніх родів і вважатися «римським народом»

 

 

 

Плебейські трибуни - спеціальні посадові особи, що обиралися народними зборами для захисту інтересів плебсу.

 

Позитивне право (від лат. posit - покласти) — термін теорії права, який означає право, визначене законодавством у рамках конкретної правової системи, тобто право, чинне в даному суспільстві. Позитивне право протиставляється теоретичній концепції природного права, як права, визначеного самою природою. Це є штучне право, що виходить від держави і суспільства, виражено в писаних нормах, міститься в нормативно-правових документах: законах, судових прецедентах, актах виконавчої влади.

 

Поліс (грец. πόλις, лат. Cìvitas) - цивільна громада в Древній Греції і Древньому Римі, місто - держава.

 

Потестас - сукупність адміністративних повноважень магістрату.

 

Постглосатори - в Середні віки італійські та французькі юристи, що займалися тлумаченням норм і уривків з Зводу Юстиніана, що були в роботах глосаторів. П. називають також коментаторами, оскільки вони вивчали римське право не в джерелах, а по глосам (коментарям), і консіліаторами,оскільки однім з видів їх діяльності була дача консультацій - consilia - з юридичних питань, де потрібно було узгодити думки та правові джерела. Діяльність П. зіграла величезну роль в процесі рецепції римського права.

 

Право «мертвої руки» - у феодальній Франції перехід майна селянина після його смерті сеньйору.

 

Право першої ночі (лат. jus primae noctis) - одна з середньовічних феодальних повинностей, яка полягала в тому, що сеньйор проводив з нареченої свого селянина першу шлюбну ніч. У міру зростання опору селян і заміни натуральних повинностей грошовими П.п.н. було замінено грошовим викупом.

 

Право справедливості - в англо-американській правовій системі частина пpeцeдентного права, що складалася з рішень англійського суду канцлера, який існував з XV до кінця XIX ст. При необхідності вийти за жорсткі рамки закритої системи сформованих в загальному праві прецедентів канцлер давав своє рішення питання, яке вважалося не юридичним, оскільки приймалося поза рамками загального права, але відповідало вимогам справедливості. Лордом-канцлером використовувалися принципи канонічного і римського права, що допомагало подолати багато застарілих норм загального права. У результаті судової реформи 1873-1875 рр. в Англії відбулося формальне злиття П.с. із загальним правом. Однак і понині П.с. регулює деякі інститути права власності та договірного права, зокрема довірчу власність, відшкодування шкоди, а також примушування до виконання договірного зобов'язання в натурі, тобто реального виконання.

 

Прекарій (від лат. Precarium - прохання, ділянка, яка надана за проханням) - одна з форм закабалення вільних селян у Франкської державі. Існувало три форми П.: 1. «П. даний »- своєрідна форма оренди землі; 2. «П. відшкодований »-повернення своєї ділянки як результат застави землі в забезпечення боргу, 3. «П. подарований »- отримання свого наділу в якості тримання від феодала.

 

Прела́т  —  у католицькій та англіканській церквах — почесний титул, який застосовувався до представників вищого духовенства - кардинала, архієпископа, єпископа тощо.

 

 

 

Прерогатива - виключне право, що належить якомусь державному органу або посадовій особі.

 

Пресвітеріани - релігійно-політична течія в Англії в епоху буржуазної революції, основною вимогою яких бул реформа англіканської церкви (створення округів на чолі з пресвітерами по кальвіністського зразком) і встановлення конституційної монархії з сильною владою короля. Пресвітеріани були провідною політичною силою на першому етапі Англійської революції в 1640-1648 рр., коли вони мали більшість місць у Парламенті.

 

Претор (лат. praetor, від лат. praeire — йти попереду, очолювати) — державна посада в Стародавньому Римі. В ході історичного розвитку Стародавнього Риму зміст і функції цієї посади мінялися. В період ранньої римської республіки (після скасування царства) преторами іменували два вищі магістрати — консулів і диктаторів. У 367 до н. е., з часу законів Ліцинія і Секстія (Leges Liciniae Sextiae), верховний посадовець став іменуватися консулом, а терміном «претор» став позначати наступну після консула посаду, при цьому його основною компетенцією стало здійснення міського правосуддя у цивільних справах. У відсутність консула преторові належала вища влада. З 242 до н.е. стали обиратися два претори — міський претор (Praetor urbanus), що відав судовими процесами між римськими громадянами, і претор для ведення справ між римськими громадянами і чужоземцями або між самими чужоземцями (Praetor peregrinus). Установа римських провінцій привела до появи інших посад преторів — з 227 до н.е. в Сіцілії і Сардінії, а з 197 до н.е. — в обох іспанських провінціях. При Суллі число преторів збільшилося до восьми, при Цезарі — до шістнадцяти, а за часів Імперії — до вісімнадцяти. За часів Імперії посади преторів вже втратили минуле значення, але служили необхідним ступенем для заміщення цілого ряду вищих адміністративних постів і офіцерських посад на шляху до сенаторської посади. У епоху Імперії преторами називалися також вищі посадовці в містах.

 

Префект преторія - начальник особистої імператорської варти в Римі (т.зв. преторіанської гвардії), який був одним з вищих посадових осіб в імператорському апараті.

 

Префект провінції - намісник імператорської провінції, призначався принце псом.

 

Префектура - одна з чотирьох частин, на які з кінця III в. н.е. ділилася римська імперія.

 

Прецедентне і статутне право - дві основні підсистеми національних правових систем, що входять в англо-саксонську правову сім'ю. Історично прецедентне право склалося у Великобританії на основі злиття «загального права» і «права справедливості». Основним джерелом прецедентного права є прецедент, тоді як в основі статутного права лежать закони, з якими прецедент має рівну юридичну силу.

 

Принцепс (означає «перший»)- титул імператора в Римській державі I-III ст. до н.е. Це постійна посада, яка фактично переходила в спадщину в межах імператорської родини. Принцес має вищу військову владу, а також одночасно є консулом, цензором, народним ьтрибуном, великим понтифіком, носить титул Августа і «батька вітчизни».

 

Природне право (лат. lex naturalis) — в теорії права — теоретична доктрина, за якою головним джерелом права є сама природа, а не воля законодавця. [1] Також термін визначає і само право, задане природою. Людині природні права належать від народження, вони закладені в самій її сутності й однакові для всіх. Природне право протилежне позитивному праву, визначеному законодавством у рамках правової системи конкретної держави. Природне право — це висхідні принципи, на основі яких приймаються чинні норми і на підставі котрих здійснюється їхнє оцінювання. Це відбувається з урахуванням ієрархії цінностей, яку подає філософія, вирішуючи питання про ставлення людини до оточення, в тому числі й ціннісне. Норми природного права, маючи максимально широке, універсальне значення, адресовані до всіх без винятку правоздатних суб'єктів і закликають дотримуватись закріплених у них приписів, тому що останні відповідають вимогам вищої, абсолютної справедливості. Поняття природного права є теоретично доктриною, яка використовується для критики конкретного позитивного права, визначеного законодавцем. Відповідно до теорії соціального натуралізму (О.М.Костенко) "природне право - це правила відносин між людьми у суспільстві, що випливають із законів соціальної природи".

 

Пританії - в Афінах комісії, з яких складалася Рада 500 і які в порядку черговості виконували функції Ради.

 

Проконсули - в республіканському Римі намісники провінцій, в імператорську епоху намісники сенатських провінцій, призначалися сенатом

 

Прокуліанці - юридична школа в Римській імперії, заснована в I в. н.е. учнем Антістія Лабеона Прокулом.

 

Пролетарії (proletarius civis) — это римские граждане, по системе Сервия Туллия (центуриатной системе) стоявшие по имущественному цензу ниже граждан V класса, то есть с имуществом менее, чем в 10000 ассов (по другим данным — менее чем в 1500 ассов). Такое их название в обществе объяснялось тем, что единственное значение пролетариев для государства выражалось в производстве потомства — будущих граждан Рима. Как писал Тойнби, в Древнем Риме при проведении переписи населения те люди, у которых не было собственности, в графе об имуществе писали — «дети» (пролес). Отсюда и возникло их название — «пролетарии». Это была беднейшая часть народа (пауперы). Другое их обозначение было capite censi, то есть в списках граждан они фигурировали с обозначением только их частноправовой самостоятельности (caput). Первоначально пролетарии были свободны от военной службы и податей, однако, позднее они в случае необходимости зачислялись в войска, преимущественно во флот. Для несения ими военной службы был установлен особый ценз, сперва в 4000 ассов, с 281 г. — в 1500, а когда цензоры стали налагать подушный налог (tributum) и на пролетариев, минимум имущества для взимания подати и отправления военной службы был определен в 375 ассов. Комплектация римского войска из пролетариев стало обычным делом со времён Мария. В случае поступления на военную службу пролетарий получал от государства оружие — щит и меч. Участие пролетариев в государственной жизни было весьма ограничено: они составляли при подаче голосов в комициях всего одну центурию из 193, учрежденных Сервием Туллием. Многие пролетарии в поисках источников пропитания составляли клиентуру влиятельных лиц и занимались оказанием им мелких услуг, восхвалением и рекламированием их, а одновременно — давлением на них с целью получения средств к существованию, которые выделялись пролетариям в качестве социальной помощи неимущим и средств для решения социальных проблем.

 

Пропорційна виборча система - система формування представницьких органів, відповідно до якої депутатські мандати поділяються між партіями, пропорційно числу голосів, поданих виборцями.

 

Позов про протизаконня (графе параномон) - письмова заява афінського громадянина про те, що запропонований на розгляд народних зборів законопроект суперечить чинним законам.

 

Прохірон (грец. букв. — той, що є під руками) — пам'ятка візантійського права. Виданий у 879 за імператора Василія Македонянина. Був своєрідним практичним керівництвом у тогочасному візантійському судочинстві. Його 40 титулів (глав) містили стислий виклад нормативних положень цивільного, кримінального, почасти судового і церковного права. Більшість положень П. щодо церковного права згодом використовувалися у канонічній практиці православної церкви. З поширенням християнства в Київській Русі багато норм П. ввійшли до т. з. кормчих книг — своєрідного слов'янського перекладу грецького Номоканону.

 

Пруське земське уложення (Пруське цивільне уложення) - кодифікація місцевого права королівства Пруссія, видана в 1794 р. Джерелами служили римське право (Звід Юстиніана), «Саксонське зерцало», Магдебурзьке право і погляди представників школи природного права (Вольфа і Гроція). Поряд з буржуазними нормами приватного права закріплювало самодержавство короля, поліцейський режим, кріпосні відносини в селі і привілеї дворянства.

 

Псефісма - постанова народних зборів Афін з поточних  питань.

 

Публічне і приватне право - дві підсистеми національних правових систем, що входять до складу романо-германської правової сім'ї. Галузі публічного права (конституційне, адміністративне право та ін) регулюють публічно-владні відносини за участю держави та її органів. Галузі приватного права (цивільне, торгове, сімейне та ін) регулюють в основному майнові відносини між приватними (фізичними та юридичними) особами.

 

Пурохіта - головний придворний жрець в Стародавній Індіі.

 

Пфальцграф (нім. Pfalzgraf, букв. - Палацовий граф) - у Франкської державі та середньовічній Німеччині спочатку - королівське посадова особа з судовими функціями, потім - голова пфальцграфства (князівства).

 

Р

 

Рада Народних Уповноважених - в Німеччині після Листопадової революції 1918 р. перехідний уряд, створений на період до вступу в силу Конституції.

 

Рада п'ятисот - за Конституцією Франції 1795 року нижня палата Законодавчого корпусу, що складалася з 500 членів, що обираються з числа осіб, які досягли 30-річного віку.

 

Рада старійшин - за Конституцією Франції 1795 року верхня палата Законодавчого корпусу, що складалася з 250 осіб не молодше 40 років.

 

Рабіанум - у Вавилоні призначуваний царем голова (староста) сільської громади.

 

Раджа - в Стародавній Індії князь, правитель держави.

 

Ранньофеодальна монархія (V-IX стст.) - характерна для періоду становлення феодальної власності, коли клас феодалів, що формується, згрупувався навколо влади короля, що політично зміцнилася. У цей період складаються перші відносно великі феодальні держави.

 

Реальні контракти - це контракти, які вважаються укладеними в момент передачі одним контрагентом іншому певної речі. У зв’язку з тим, що зобов’язання виникало лише за умови виконання однією із сторін обов’язку по передачі речі, вимога кредитора за реальним контрактом завжди спрямована на повернення одержаного. Реальні контракти відрізняються від інших видів договорів простотою порядку укладення, оскільки виконання формальностей не вимагалося. Достатньо було домовленості та одночасної передачі речі однією особою іншій. Однак, поки не відбулася передача, зобов’язання із реального контракту не виникає. Оскільки реальні контракти надавали перевагу змісту, а не формі, вони не могли бути абстрактними, а тому породжували зобов’язання лише якщо мали під собою певні підстави (causa). Римське право виділяло чотири види реальних контрактів: позика (mutuum), позичка (commodatum), поклажа (depositum) і застава (pignus).

 

Революційний трибунал - у Франції в період буржуазної революції судові органи, які в спрощеному порядку виносили смертні вироки щодо ворогів якобінського режиму.

 

Регалії (від лат. Regalis - царський) - 1. у феодальній Європі королівські привілеї на отримання певних доходів (судових штрафів, ринкових зборів тощо), тобто дохідні прерогативи казни. У цьому сенсі термін Р. до теперішнього часу іноді вживається в юридичній науці в таких словосполученнях, як «безхазяйна Р.», «митна Р.», «судова Р.»; 2. зовнішні знаки монархічної влади - корона, скіпетр і ін Іноді Р. називалися також знаки відмінності (ордени, медалі).

 

Регентство (від лат. Regere - управляти) - тимчасове колегіальне (регентською радою) або одноосібне (регентом) здійснення повноважень глави держави в монархіях у разі вакантності престолу, малолітства, тривалої хвороби або тимчасової відсутності монарха.

 

Рейхсрат - за Веймарською конституцією 1919 р. верхня палата парламенту, вищий орган представництва земель. Ліквідований нацистами в 1934 році.

 

Рейхстаг (нім. Reichstag) - 1. в «Священій Римській імперії» з XII в. - орган станового представництва при німецькому імператорові. З XIV ст. організація Р. придбала постійний характер; 2. в Німецької імперії - установчі збори, а потім нижня палата Північно-Німецького союзу (1867-1871); в 1871-1918 рр.. - виборний орган, який брав участь у законодавстві, прийнятті бюджету і контролю за виконавчою владою. Вищим представницьким органом вважався бундесрат, в якому були представлені німецькі держави; 3. у Веймарській республіці (1919 - 1933) - нижня палата парламенту, обиралася населенням за системою пропорційного представництва. Права Р. були істотно обмежені за рахунок широких повноважень уряду і президента, що мав право розпуску Р. В період націонал-соціалістичного режиму (1933-1945) Р. зберігався лише формально.

 

Рекрут - (фр. récruter — набирати військо) — найнижче військове звання та особа, прийнята на військову службу по військовій повинності або найму. Звання звичайно означає, що особа не пройшла курсу військової підготовки.

 

Рекс - в архаїчному Римі цар, глава общини; влада царів в Римі була повалена в 509 р. до н.е.

 

Ректор - намісник провінції, що входила до складу єпархії.

 

Рескріпти - відповіді імператорської канцелярії на запити приватних і посадових осіб, що видавалися за підписом імператора.

 

Рельєф - в середньовічних Англії та Франції особлива плата за право відчужувати феод.

 

Ретра (букв. договір) - угода законодавця і народу про введення нових правових установлень, до числа найбільш відомих належить т.зв. «Лікургова ретра», приписувана легендарному спартанському законодавцю Лікургу (VIII ст. До н.е.).

 

Референдарій – посадова особа в структурі центральних органів влади і управління держави Франків, яка відала королівською документацією.

 

Рецепція (лат., прийняття) - запозичення і застосовування державою соціологічних та культурних форм, що виникли в іншій країні або в іншу епоху. 

 

Римське право — правова система Стародавнього Риму, що діяла в Римській державі (царського, республіканського періодів і періоду імперії) та Візантії. Розвиток римського права охоплює понад тисячу років юриспруденції, від Законів Дванадцяти таблиць (бл. 439 р. до Р. Х.) до лат. Corpus Iuris Civilis (528-35 рр.) імператора Юстиніана І. Це римське право, Кодекс Юстиніана, діяло у Східній Римській імперії (331–1453), а також послужило основою правових систем у континентальній Європі, а також в Ефіопії та найдавніших європейських колоніях, включаючи латиноамериканські.

 

Рипуарська правда — одна з так званих варварських правд,     пам’ятник звичаєвого права рипуарських франків (одне з германських племен). Створювалася з VI по VIII ст..ст. у період, що характеризувався майновим розшаруванням, появою приватної власності на землю і встановленням залежності селян, зміцненням королівської влади, посиленням позицій церкви. Р.п. відображала давні судові звичаї для встановлення істини - ордалії, судовий поєдинок, архаїчний суд, а також королівське законодавство.

 

Романо-германське (континентальне) право - одна з двох основних міжнародних сімей права. До числа відмінних рис романо-германського (континентального) права відносяться: розподіл на підсистеми публічного та приватного права, верховенство закону як джерела права, відсутність прецеденту в якості джерела права і т.п. У романо-германську правову сім'ю входять національні правові системи Франції, Німеччини, Італії, Іспанії, Росії та низки інших країн.

 

«Рух допомоги трону» - в Японії розгалужена поліцейсько-бюрократична мережа органів влади, яка усоблювала монархо-профашистський режим у Японії, діяла до капітуляції 1945 року.

 

С

 

Сабініанці (кассіанці) - одна з двох основних юридичних шкіл в Римській імперії, що отримала свою назву від імен її засновників Гая Кассія і Массурія Сабіна (I ст. н.е.).

 

Сабіни або південні піцени — народ італьської групи (італіки), мова яких була найближче споріднена з оскською та умбрійскою мовами, і віддаленіше — з латиною. Жили в античній Італії до заснування Риму, на території сучасних адміністративних районів Лаціо, Умбрія й Абруццо в передгір'ї Апенін на північний схід від Риму, цей регіон також названо Сабіна. Частина сабінів, що мешкали на пагорбах Рима, відіграли велику роль в утворенні римської народності й формуванні їхньої релігії. Згідно з легендою, римляни викрали під час одного зі святкувань сабінянок, щоб узяти їх собі за дружин. Приблизно за рік потому армія сабінів підійшла до Риму, щоб визволити полонянок, але ті вийшли на поле бою з немовлятами від нових чоловіків на руках і домоглися примирення сторін.
У 290 до н. е. плем'я остаточно покорили римляни, а в 268 році до н. е. Сабіни отримали римське громадянство. Згодом Сабіни швидко втратили свою мову й латинізувались.

 

«Саксонське зерцало» (нім. Sachsen-spiegel) - збірник феодального німецького права, складений Ангальтського лицарем і суддею Ейке фон Репгоф близько 1230 р. У його основу лягло саксонське право з додаванням норм, що діяли в інших частинах Німеччини. Включає здебільшого норми місцевого звичаєвого права з додаванням елементів канонічного права. Імперські закони увійшли в С.З. лише в тій мірі, в якій вони прижилися в даній місцевості. Збірка складається з двох частин. Перша - земське право (Land-recht) - містить норми державного, цивільного, кримінального права і процесу; друга - ленне право (Lehnrecnt) - викладає положення, що визначають взаємозв'язку феодалів.

 

Салічна правда, Салічний закон (Lex Salica) - запис звичаєвого права салічних франків, одна з ранніх варварських правд. Записана (на вульгарної латині з вкрапленнями франкських слів і виразів) на початку VI ст. за розпорядженням короля Хлодвіга; за його наступників доповнювалася і перероблялася. Характеризується відсутністю загальних, абстрактних понять. Структурно ділиться на титули (глави). Основний зміст С.п. складають норми, присвячені судовому процесу і визначають штрафи за різні правопорушення. Норми цивільного права дають уявлення про розвиток права власності на землю. С.п. (Також в загальних рисах) описує шлюбно-сімейні відносини.

 

Самураї (від яп. Самурай - служити) - у феодальній Японії XIII-XIX вв. військово-феодальний стан дрібних дворян. У широкому сенсі під С. розумілися всі світські феодали.

 

Святот́атство — оскорбление, осквернение святыни. Также кощунство — язвительные насмешки, издевательство, неуважение к правилам жизни и/или обрядам. Термин «святотатство» связан с церковнославянским «татьба» — «воровство», и первоначально означал имущественное преступление, направленное на священную или освящённую собственность церкви.

 

Секуляриза́ція (фр. sécularisation, від лат. saecularis) — особливі взаємовідносини релігії з суспільством у напрямку звільнення від релігійного впливу. Зокрема: перетворення церковної і монастирської власності (головним чином земельної) на власність світську, державну; вилучення чого-небудь з церковного відання й передача у світське, цивільне; звільнення від впливу церкви, наприклад, шкільної освіти.

 

Сенат - в стародавньому Римі вищий дорадчий орган, що виник на основі ради старійшин патриціанських родів; в ряді західних держав Нового часу (США, Франція, Італія та ін) - верхня палата парламенту.

 

Сенатусконсульт - в Римській республіці та імперії постанова сенату; у Франції  періоду Першої та Другої імперій - акт, що змінював або доповнював конституцію (органічний сенатус - консульт).

 

Сенешал, сенешаль (фр. senechal, від позднелат. Siniscalcus - старший слуга) - 1. у Франкської державі в V-VIII ст. головний керуючий королівським палацом, з VIII ст. виконував судові та військові функції; 2. на Півдні та Заході Франції з XIII в. - керівник округу (сенешальства) з військово-адміністративними функціями, вищий представник місцевої судової влади.

 

Сеньйор (від лат. Senior - старший) - в Західній Європі в середні століття: 1. феодал, землевласник (власник сеньйорії), в залежності у якого перебували селяни (а часто і городяни), 2. феодал, в особистій залежності від якого знаходилися більше дрібні феодали - васали (див. Васал).

 

Сеньйорат (від лат. Senior - старший) – сукупність прав феодального сеньйора, зокрема система спадкового права, що охороняє неділимість нерухомого майна; по С. спадок цілком переходить до старшого в роді (на відміну від майорату, за яким успадковує старший син в сім'ї).

 

Сеньйорія, сеньйор (фр. seigneurie) - термін, що вживається в історичній літературі для позначення комплексу феодальної земельної власності і пов'язаних з нею прав на феодально-залежних селян; в цьому широкому значенні-синонім вотчини. У більш вузькому - один з видів вотчини, що відрізняється невеликою роллю панського (доменіального) господарства або його повною відсутністю; майже вся (або вся) площа такої С. перебувала у володінні залежних селян-власників, які сплачували продуктові або грошові оброки.

 

Серваж - вид феодальної залежності в середньовічній Західній Європі, аналогічний кріпосному праву в Російській імперії; см. Серво.

 

Серви (від лат. Servus - раб) - в середньовічній Західній Європі категорія феодально-залежних селян, найбільш обмежених в правах: у переході з однієї сеньйорії до іншої, відчуження земель, спадкуванні майна, свободі шлюбу та ін (сплачували особливі побори). До XVI в. збереглися лише пережитки серважа.

 

Сервітут - (лат. servitus, servitutis — подчинённое положение) — ограниченное право пользования чужой вещью в земельных отношениях (в дореволюционной русской правовой терминологии — право участия частного). Сервитуты традиционно делят на личные и предиальные. Личным является сервитут, установленный в пользу определенного лица, тогда как предиальным — установленный в пользу собственника (пользователя) чётко определенной недвижимости. Примером личного сервитута может быть право членов семьи нанимателя пользоваться жильем нанимателя. Если сервитут устанавливается в интересах неопределённого круга лиц, то он оформляется правовой нормой и называется публичным сервитутом. Наиболее распространенным видом предиального сервитута является право пользования чужим земельным участком — так называемый земельный сервитут. Это, например, право проложить водопроводные трубы через чужой земельный участок, прорыть канавы для спуска воды, проезжать и прогонять скот через него. Сервитуты могут быть срочными и бессрочными, платными и бесплатными. Исчерпывающего перечня сервитутов законодательство, как правило, не вмещает, позволяя устанавливать любые сервитуты, которые отвечают признакам сервитутного права и не противоречат нормам закона. Способами установления сервитута в законодательстве разных стран признается обычай, договор, решение суда, завещание и некоторые другие. Отличительной характеристикой сервитута как права на чужую вещь является невозможность или затрудненность осуществления прав без установления сервитута.

 

Сьогун - в Японії з 1192 р. представники військово-феодальної знаті з різних династій, які управляли Японією від імені іператора, позбавленого реальної влади. Останній С. був повалений в результаті пробуржуазной революції Мейдзі 1867-1868 рр..

 

Сьогунат - уряд сьогунів у феодальній Японії в 1192-1867 рр.. (Японський термін - бакуфу). При С. адміністративний апарат знаходився в руках військового стану (бусі), не існувало поділу між законодавчою і виконавчою владою, між адміністративними і військовими органами.

 

Сильні неджес - верхній шар неджес, особи володіли значним економічним ресурсом, царські чиновники, купці і заможні ремісники.

 

Синграф — в давньоримському суспільстві фіксований факт передачі кредитором певної суми грошей боржнику в письмовому документі. Синграф складався від імені третьої особи, підписувався боржником і свідками, присутніми при цьому.

 

Сімахія - в Стародавній Греції міждержавний військовий союз. Найбільш відомою сімахією був Делоський союз на чолі з Афінами, створений в 478 р. до н.е.

 

Сиситія — в Древней Греции, прежде всего среди дорийцев — совместные трапезы для граждан, более всего известны на Крите и в Спарте, также упоминаются в Мегарах и Коринфе. Совместные пиры героев упоминаются еще Гомером. У спартанцев эти трапезы также назывались фидитиями, а на Крите — андриями. Участие в таких трапезах было обязанностью любого гражданина, и за уклонение от неё даже на царя мог быть наложен штраф. Согласно Плутарху, «каждый сотрапезник приносил ежемесячно медимн ячменной муки, восемь хоев вина, пять мин сыра, две с половиной мины смокв и, наконец, совсем незначительную сумму денег для покупки мяса и рыбы». Самым знаменитым из кушаний была чёрная похлёбка. Еще Аристотель отмечал, что этот взнос ложился тяжелым бременем на бедных спартанцев, но для богатых был несуществен. На Крите средства для устройства трапез предоставляло государство. Многие античные авторы отмечают необычайную важность таких совместных пиров для воспитания юных спартанцев и приобщения их к ценностям полиса.

 

Синойкізм - об'єднання кількох родових общин в єдину політичну спільність, а також об'єднання декількох сільських поселень в єдине поселення міського типу.

 

Східна деспотія - термін, введений Геродотом для характеристики східної державності. Східна деспотія є держава з монархічною формою правління, в якій влада монарха є необмеженою спадковою, наділена сакральним значенням. Крім того, для східної деспотії характерна висока ступінь державної централізації, наявність розгалуженого бюрократичного апарату, який здійснював тотальний контроль за життям підданих, практично позбавлених будь-яких прав. Прикладами східної деспотії є Стародавній Єгипет, Стародавній Китай, Ассирія, Персія і деякі інші держави Стародавнього Сходу.

 

Сісахфія (букв. «струшування тягаря") - реформа Солона, яка скасувала боргове рабство і повернула свободу особам, проданим в рабство за борги.

 

«Система стримувань і противаг» - сукупність принципів, покладених в основу Конституції США 1787 р., що забезпечують поділ влади і рівний юридичний статус їх носіїв.

 

Синкліт - назва сенату у Візантійській імперії; у Стародавній Греції — збори вищих посадовців, або ареопаг.

 

«Слуги царя» - в Стародавньому Єгипті непривілейованих вільні (або напіввільні) общинники, які здійснювали трудові повинності на землі фараона та виконували інші роботи в царсько-храмовому господарстві.

 

Спартіати - повноправні громадяни спартанського полісу, до числа яких відносилися особи, що володіли землею, несли військову повинність і брали участь у громадських трапезах (сіссітіях).

 

Станово-представницька монархія (XIV-XV стст.) - для цього періоду характерний процес централізації держави і виникнення королівської влади. Початок функціонування представницьких органів Генеральних штатів у Франції, Рейхстагу в Німеччині, Кортесів в Іспанії і т.д.

 

Статути Казиміра Великого або Вислицько-Петроківські статути 1346-1347 рр. – важливий пам’ятник  польського середньовічного права. Був виданий польським королем Казимиром ІІІ окремо для Малої і Великої Польщі. Статути написані латиною. Містять норми земельного, цивільного, судового і кримінального права.

 

Стратеги - вище військове посадова особа в Афінах, входили до складу колегії з 10 осіб, що обиралася терміном на 1 рік.

 

Суд Королівської лави - найстаріша у Великобританії судова установа. Виділена з королівської ради в особливу курію в 1178 р. і спочатку супроводжувала королів при їх роз'їздах по країні. Пізніше С.к.л. став розглядати найважливіші кримінальні справи, здійснював нагляд за діяльністю нижчих судів. Зіграв важливу роль в створенні загального права. З XIX в. стає Відділенням Високого суду; після реформи 1971 його компетенція обмежена розглядом цивільно-правових спорів.

 

Суд канцлера (англ. Court of Chancery) — вищий судовий орган, створений у ранню епоху феодалізму в Англії як доповнення до існуючої судової системи. Інша назва - Суд справедливості. Очолював цей суд канцлер, який був міністром юстиції. Процедура вирішення спірних питань в суді супроводжувалася бюрократією і волокітою. Був ліквідований у 1873 році в процесі реформування судової системи Англії.

 

Суд корони - у Великобританії вищий орган у кримінальних справах відповідно до законів 1971 і 1981 рр.

 

Суд шефенів - в ряді країн Європи суд за участю представників народу, які, на відміну від суду присяжних, утворюють з професійним суддею єдину колегію. Роль і порядок створення С.Ш. змінювалися. У феодальній Європі (Німеччина, Італія та ін) в VIII-XVI ст. - це суд «творців порядку» (шефенів, скабінів, рахінбургів), які обиралися відповідно до звичаїв і разом із суддею-чиновником здійснювали судовий розгляд у формі інквізиційного процесу. У Німеччині з середини XIX ст. діяли С.Ш., що складалися з коронного судді і двох засідателів (шефенів); вони розглядали кримінальні справи про малозначні злочини. Складні кримінальні справи входили до компетенції суду присяжних, але в 1924 р. він був замінений великими С.Ш. в складі трьох суддів-чиновників і шести шефенів. У фашистській Італії С.Ш. (Суддя і п'ять шефенів) також замінив (в 1931 р.) суд присяжних. Шефени підбиралися з надійних чиновників, затверджувалися міністром юстиції і призначалися королівським указом. У ФРН з 1950 р. С.Ш. розглядають справи про значні кримінальні злочини. До складу суду входять дільничний суддя (голова), два засідателя (щефени), що обираються з числа громадян, які проживають на території відповідної судової ділянки.

 

Суперфіцій (від лат. Superficies solo cedit — будівля слідує за землею) — у Римському праві — спадкове і відчужуване право на користування будівлею, що зведена на чужій землі

 

Сюзерен (фр. suzerain) - в Західній Європі в середні віки - верховний сеньйор території (король, герцог, князь), який був государем по відношенню до залежних від нього васалів.

 

Сэйдо торисирабэ кёку — бюро з вивчення конституційних проблем, займалося розроблення японської конституції під керівництвом князя  Іто Хіробумі .Засновано у 1884 р.

 

Т

 

Тайвей - голова військового відомства в Китаї епохи Хань.

 

Таємна рада (Privy Council) - в Англії XIII-XIX вв. орган, за участю і в згоді з яким король вирішував справи, що не підлягали проходженню через парламент, діючи в цих випадках, як «Король у Раді». У XVIII в. з Т.р. виділився кабінет міністрів. З розвитком парламентаризму і посиленням влади кабінету міністрів Т.р. втратила поступово своє значення, хоча ще до 70 - 80-х рр.. XIX ст. зберігалися комітети Т.р., що відали питаннями торгівлі, землеробства і народної освіти.

 

Тайхоре, Кодекс Тайхо - японський кодекс феодального права, виданий в 701 р. Головний розділ (9) кодексу - це земельний закон, який регулював надільну систему землекористування, введену реформою Тайка. Згідно Т., земля, вважалася державною, виділялася в користування селянській родині або двору по числу душ. Крім подушних наділів, закон передбачав привілейовані наділи за державну службу і за особливі заслуги. Інші розділи Т. містять закони про центральний апарат, місцеву владу, жалування чиновникам, ранги, повинності населення та ін..  Визначив правове становище різних категорій державних та приватних рабів.

 

Таліон (лат. lex talionis) – принцип рівної відплати за скоєний вчинок. Покладений в основу права більшості древніх народів. Як правило, використовувався для регулювання відносин між особами, що володіють рівним соціальним статусом.

 

Триба - (лат. tribus, відtribuo- ділю, розділяю) — термін з історії Стародавнього Риму, який вживався у двох значеннях:

 

  1. Плем'я — згідно з римською традицією, найдавніше населення Риму поділялось на три триби : Рамні (Латини), Тіції(Сабіни) і Луцеріі (Етруски). Спочатку в кожну трибу входило 100, потім — 300 родів. Ці три триби і склали римський народ.
    1. Територіальний виборчий округ, який мав один голос у трибутних коміціях. Введення територіальних триб приписується царю Сервію Тулію (VI століття до н. е.), який розділив римську територію на 4 міських і 17 сільських триби. Згодом у процесі завоювання Римом Італії число їх зросло до 35 (до 241 до н. е.).

 

 

 

Тримання - феодальні залежні права на землю, які набувалися від якого-небудь вищого власника. Т. були вільні і невільні, шляхетнми і нешляхетними. Перші Т. мали форму бенефіція, під яким розумілося майно, що перебуває лише в користуванні власника. В період розвиненого феодалізму найбільш поширеними видами земельних Т. стають феоди (лени).

 

Тамкар - у Вавилоні купець, лихвар, що здійснював за дорученням царя обов'язки зі збору податків і торгові операції.

 

Тархатум (терхатум) - в Стародавньому Вавилоні шлюбний викуп, який сплачується нареченим батькові нареченої.

 

Тетрархія (букв. «четверовладдя») - система управління римською імперією, введена Діоклетіаном: розділяла всю територію держави між чотирма співправителями - двома августами (Діоклетіан і Максиміан Геркул) і двома цезарями (Констанцій Хлор і Гарель), що були помічниками і заступниками августів.

 

Тінвей - голова судового відомства в стародавньому Китаї.

 

Триба - в Стародавньому Римі - одне з трьох племен, що включали в себе по 10 курій, а після реформ Сервія Тулія (VI ст. До н.е.) - територіальний округ.

 

Трибунат - за Конституцією Франції 1799 одна з палат парламенту, до компетенції якої входило обговорення законопроектів та внесення їх в Законодавчий корпус (який брав або відкидав ці проекти вже без обговорення).

 

Тризн (англ. Treason - зрада) - в кримінальному праві Англії одна з історично сформованих категорій злочинів (поряд з фелонією і місдімінором). Як найбільш тяжкий злочин, Т. була виділена з фелонії ще в XIV ст. Скасовано в 1945 р.

 

Тритії - частина території Аттики, включена Клисфеном до складу філи. Кожна трітія складалася з міського, прибережного і рівнинного демів.

 

Теноїзм - державна ідеологія після реставрації Мейдзі, заснована на божественної ролі імператора, яка послужила згуртуванню японської нації.

 

У

 

Усія - в афінському законодавстві термін, що використовувався для позначення власності.

 

Ф

 

Фелонія (англ. Felony) - в кримінальному праві США і Великобританії категорія тяжких злочинів, за ступенем небезпеки знаходяться між державною зрадою (тризн) і місдімінором.

 

Феод (позднелат. feodum, feudum), лен (нім. Lehn) - в країнах Західної Європи в період розвиненого феодалізму одна з найбільш поширених форм володіння землею (прав на землю). Дворянське землеволодіння на основі лених відносин: феодальний сеньйор поступався частиною своїх земель особі, яка через це ставала його васалом і брала на себе по феодальному договору обов'язок вірності і надання певних послуг сеньйору. Попередником Ф. був бенефіцій.

 

Феодалізм (нім. Feudalismus, фр. Feodalite, від позднелат. Feodum, feudum - феод) - специфічна система економічних, соціальних та політико-правових відносин, що характеризується умовним правом власності на землю; належністю влади (суверенної або хоча б адміністративно-поліцейської) землевласникам -поміщикам; наявністю феодальної ієрархії, юридично нерівних та соціально замкнутих станів. Загальноприйняте визначення Ф. в історичній науці відсутня (не в останню чергу через значні цивілізаційно-історичні відмінності від «класичного» західноєвропейського зразка, що спостерігаються не тільки в азіатських суспільствах, але й у Східній Європі).

 

Феодальна рента - одна з форм земельної ренти; існувала у вигляді відробіткової (панщина), продуктової (натуральний оброк) та грошової.

 

Феодальне право - історичний тип права, відповідний економічним і соціально-політичним відносинам феодального суспільства. Важливою відмінною рисою Ф.п. було відкрите закріплення юридичної нерівності в станової організації феодального суспільства. Для Ф.п. були також характерні партикуляризм (тобто місцеві відмінності), вкрай низька юридична техніка, казуїстичний характер нормативних актів. Джерелами європейського Ф.п. до періоду абсолютизму були головним чином звичаї, угоди феодалів, а також грамоти монархів, які закріплювали привілеї тих чи інших станів, окремих осіб, міських громад. Велике значення мала і судова практика. У роздробленої Німеччини важливу роль відігравало «міське» право, що базувалося на практиці міських судів (див. Магдебурзьке право). Самостійну гілку європейського Ф.п. становило канонічне право. В XVI-XVII вв. в ряді європейських держав починається кодифікація права, видаються єдині законодавчі акти, напр. звід «Кароліна» 1552 р. в Німеччині, Соборне уложення 1649 р. та ін.. Протягом всього періоду феодалізму в Європі застосовувалося римське право, головним чином у сфері торгового обороту.

 

Фесмос - звичай, один з джерел афінського права.

 

Фети - в Аттиці в VIII-VII ст. до н.е. найбідніша частина вільного населення, після реформ Солона - особи, що належали до четвертого цензової розряду.

 

Філа – адміністративно-територіальна одиниця один Аттики за реформою Клісфена.

 

Формарьяж (фр. formariage, від лат. Foris - поза і marito - одружилися) - в феодальному праві деяких європейських країн норма, що обмежувала свободу шлюбу феодально-залежного селянина. У раннє середньовіччя Ф. стосувався переважно сервів і означав необхідність дозволу сеньйора на укладення шлюбу. Надалі поширився на інші категорії залежних селян, проте вже в пом'якшеному вигляді (головною стала сплата феодалу грошового мита).

 

Формулярний процес - в Стародавньому Римі цивільний процес, в якому роль позовної заяви грало письмове розпорядження (формула) претора, адресоване судді, з наказом розглянути справу і винести по ньому вердикт.. У другому періоді республіки швидкими темпами розвивається внутрішня і зонішня торгівля, відбуваються значні зміни в господарському житті країни. Спрощений порядок цивільного процесу з’явився за законами Ебутія і двома законами Юлія. Закони Ебутія, на думку деяких авторів, були прийняті між 149 і 126 р. до н.е. У результаті цих законів у Римі встановився новий процес - формулярний. Загальний зміст реформи, яка відбулася, полягав у перенесенні обов’язку формулювати предмет спору з обов’язку сторін на обов’язок претора.

 

Франки — загальна назва групи західно-германських племен, у яких були свої первісні поселення на правому березі нижнього й середнього Рейну та на узбережжі Північного моря. Поділялися на салічних («морських») і ріпуарських («берегових»). З кінцем 4-го і початком 5-го ст. велика частина франків прибула на лівий берег нижнього Рейну: заселила територію на південь від Ла-Маншу до річки Сомми, у кінці 5-го століття на чолі із вождем Хлодвіґом вдерлися на територію Галлії і, розбивши римського намісника під Суасоном у 486, підкорили місцевих романізованих галлів, а пізніше розбили війська алеманів неподалік від Кельну. Засноване Хлодвіґом королівство стало ядром майбутньої Франції, а самі франки, асимілювавшись в Північній Галлії з романізованими галлами, започаткували французьку націю. Безпосередні нащадки франків залишаються в наш час в Німеччині - в північній Баварії і частинах Баден-Вюртембергу та Тюрингії; німецькі області Верхня Франконія (Ober-Franken), Нижня Франконія (Nieder-Franken), в Північно-Західній Бельгії - фламандці, в Нідерландах - голландці, в Люксембурзі.

 

Фрігольд (англ. freehold, від free - вільний і hold - володіння) - землеволодіння в середньовічній Англії, спадкове або довічне; могло бути лицарським, селянським, міським, церковним. Селяни-фрігольдери володіли особистою свободою, мали фіксовану ренту, право заповіту, відчуження землі, захисту в королівських судах.

 

Х

 

Хабеас корпус - в Англії судовий наказ про доставку арештованого в суд, що видається суддею і адресується посадовій особі, яка здійснює арешт, і яка, при цьому, зобов'язана представити документи, що підтверджують законність арешту.

 

Халіф (араб.) (застаріле - каліф) - в ряді країн мусульманського Сходу титул верховного правителя, що з'єднував духовну і світську владу. У Туреччині (тільки як духовний глава мусульман) зберігався до 1924 р.

 

Халіфат - мусульманська теократія з халіфом на чолі. З Х –го століття в Західній Європі X. названо також державу, що утворилася в результаті арабських завоювань VII-IX ст. (Арабська X.). У Туреччині X. був ліквідований в 1924 р.

 

Хан (тюрк.) - тюркський і монгольський титул в Середні століття і Новий час: вождь племені, государ (в Монгольської імперії правитель улусу) і ін

 

Харадж (араб.) - державний поземельний податок у країнах Близького і Середнього Сходу, що стягувався в Середні віки і Новий час. Вперше введено Сасанідамі. В Арабському халіфаті спочатку стягувався з підкореного немусульманського населення, а потім і з мусульман.

 

Ха́ртія (лат. charta, від грец. χάρτης — папір, грамота), у Середньовіччя й Новий час — назва деяких документів публічно-правового характеру (конституцій та інших актів), у яких знайшли відображення політичні вимоги соціальних шарів та класів. У наш час у міжнародному праві хартія — це правовий акт, що не має обов’язкової сили, за змістом майже завжди є декларацією і формулює загальні принципи й цілі будь-яких міжнародних домовленостей.

 

Хіротонія — голосування підняттям рук у народних зборах.

 

Хірограф — в давньоримському суспільстві боргова розписка, яка складалася від імені першої особи — боржника — і ним підписувалася.

 

Ц

 

Цезар - титул римського імператора, після реформи Діоклетіана - помічник августа. Ставав його наступником у разі зречення або смерті останнього. Титул «цезар» был нерозривно зв’язаний с идеєю соправительства, коли старший правитель, за яким закреплювався титул «август»,  розділяв владу із молодшим соправителем (і, як правило, спадкоємцем) — «цезарем».

 

Цензіва (від лат. Censiva) - недворянское, переважно селянське спадкове земельне володіння в середньовічній Франції. Держатель Ц. (цензітаріїв) щорічно виплачував сеньйору ценз (грошову, рідше натуральну ренту) та державі - талью. Скасовано в 1793 р.

 

Цензори - посадові особи, що обиралися терміном на 5 років для складання списків римських громадян (згодом - списків сенаторів).

 

Центурія (лат. centuria, від centum — сто) — одиниця майново-вікової класифікації громадян в Стародавньому Римі, на основі якої комплектувалося римське військо. Введена царем Сервієм Тулієм (VI століття до н.е.). Всі громадяни були розділені на 5 майнових розрядів, що виставляли певну кількість центурій і мали відповідну кількість голосів в центуріатних комісіях. В епоху Імперії центурія зберігала значення військового підрозділу, будучи частиною когорти у складі легіона. Центурія складалася приблизно із ста (зазвичай - 80) воїнів і підкорялася центуріону. Центуріон вибирався з досвідчених солдатів або призначався полководцем. Звання центуріона приблизно відповідає капітанові, але по соціальному положенню центуріони належали до солдатів.

 

Цехи (нім. Zeche) - об'єднання міських ремісників (однієї або споріднених спеціальностей) для забезпечення за членами Ц. монополії на виробництво та збут ремісничих виробів. Найбільший розвиток отримали в Західній Європі в XIII-XIV ст. Повноправними членами Ц. були майстри, які мали майстерні і знаряддя праці, працювали за допомогою підмайстрів і учнів. На чолі кожного Ц. був виборний старшина, крім того, були особливі наглядачі. Мали свій суд, що розбирав справи про порушення цехового статуту. У Західній Європі в кінці XVIII-XIX вв. Ц. скасовані законодавчо. У Росії цеховий устрій введено в 1722 р. (скасовано в 1917 р.).

 

Цзай - в Стародавньому Китаї наближений вана, який керував царським господарством.

 

Ч

 

Ченсян - в Китаї епохи Хань перший міністр, який відав фінансовими справами.

 

Чиншові селяни — верства селян, що за пізнього середньовіччя й аж до кінця 19 століття одержували панські чи державні землі для безреченцевого користування і за це платили чинш у формі натурального оброку або грошової ренти. Селяни-чиншовики могли передавати цю землю у спадкове користування, накладати на неї сервітути тощо, але титул власності залишався за первісним власником. Взаємини між власником і чиншовиком нормувалися законом або звичаєвим правом. Крім устійненої оплати грішми (або й замість неї), часто чиншові селяни віддавали частину врожаю власникові чи виконували на його користь інінші повинності.

 

Чжухоу - в Китаї епохи Чжоу правителі удільних князівств, що входили до складу держави.

 

Ш

 

Шаканакум - призначуваний царем намісник провінції, а також чиновник, відповідальний за збір податків в Стародавньому Вавилоні.

 

Шаньфу - в Китаї епохи Чжоу придворні, які здійснювали адміністративні та військові повноваження.

 

Шампар (фр. champart) - у феодальній Франції сеньйоріальна подать у вигляді частини врожаю (від однієї двадцятої до чверті). Ш. обкладалися деякі земельні володіння селян. Скасовано Великою французької революцією 1789 р.

 

Шаріат (від араб. «Шаріа» - прямий, правильний шлях; обов'язкові приписи; право; закон) - звід мусульманських правових і теологічних нормативів, закріплених, насамперед, у Корані і сунні і проголошених ісламом «вічним і незмінним» плодом божественних встановлень. Ш., який розуміється як універсальна нормативна система, часто називають мусульманським релігійним законом. У цьому сенсі Ш. нерідко ототожнюють з мусульманським правом. Є безпосередньо діючим правом в Ірані, Судані, Пакистані та низці інших країн Азії.

 

Шах (перс.) - титул монарха в деяких країнах Близького і Середнього Сходу і Делийському султанаті. Вперше став вживатися в державі Сасанідів. Останній Ш. був повалений в Ірані в 1979 р.

 

«Швабське зерцало» (Schwabenspiegel) - збірник німецького права, складений між 1273 і 1282 рр. невідомою особою. Джерелом для нього послужили «баварська» і «алеманська» правди, капітулярії, римське і канонічне право, біблія, проповіді францисканців і (в деякій мірі) звичаєве право. Цей збірник називають також імператорським правом (Kaiserrecht), тому що в ньому докладно говориться про взаємини імператора з папою римським.

 

Шеваж (від фр. Chef - глава) - в середньовічній Франції невелика подушна подать; уплачивалася сервами і символізувала їх особисту залежність від феодала. Ш. втратив всяке значення з падінням серважа ще в XIV ст., Проте в якості рідкісного пережитку зберігся в окремих районах країни аж до Великої французької революції 1789-1793 рр..

 

Шевальє (фр. chevalier - лицар, кавалер) - дворянський титул у феодальній Франції. Шевалье (фр. chevalier — «едущий на лошади», то есть рыцарь, кавалер) — младший дворянский титул во Франции старого порядка. В Средние века словом chevalier называли во Франции рыцарей, особенно странствующих. В Новое время для обозначения принадлежности к высшему сословию так именовали младших сыновей в дворянских семьях — в том случае, если эти лица не имели иного титула (баронского, графского, маркизского и т. д.). В настоящее время используется как название ранга в ордене Почётного легиона.

 

Шейх - в арабських країнах титул глави племен, мусульманських сект, староста сіл.

 

«Шестикнижжя» - останній пам'ятник візантійського права; юридичний збірник, складений близько 1345 р. фесалонікським (нині м. Салоніки) юристом і суддею Арманопуло. У Ш. викладається цивільне і кримінальне право Візантії. Автор ставив своїм завданням доповнити Прохірон. Ш. Арменопуло мало поширення у Візантійській імперії, а після падіння Візантії - на території Греції (як під час турецького ярма, так і після звільнення) і Бессарабії.

 

Шефени - див Суд шефенів.

 

Шудри («слуги») - напіввільні і особисто залежні представники непривілейованої частини населення Стародавньої Індії.

 

Я

 

Якобінці - у Франції в період буржуазної революції члени Клубу св. Якова. Сформувавши фракцію в Конвенті і отримавши владу в результаті повстання 31 травня - 2 червня 1793 р., якобінці очолили т.зв. третій етап Французької революції (1793-1794 рр..).

 

 

 

 

 

Частина 2. Метрична

 

 

 

А

 

Акр = 4046,86 м.
Алтин = 6 денгам.
Ар = квадрату зі сторонами 10 м.
Аршин = 71 см.

 

Б

 

Бочка (рос.) = 40 відер

 

Берковець (рос.) = 163,805 кг.

 

Баррель нафтовий (амер.) = 158,987 куб.дм.

 

Бушель (амер.) = 35,2391 куб.дм.

 

В

 

Векша — грошова одиниця Київської Русі (IX—XIII ст.). Дорівнювала 1/4 — 1/6 куни, 1/2 — 1/3 резани. Еквівалентом векші було 0,33 г. срібла.

 

Верста = 1,0668 м.

 

Вершок = 44, 45 мм

 

 

 

Відро австрійське = 10 л.

 

Відро російське = 12,299 л. 

 

 

 

Волока — поземельна міра в Польщі, Литві та на захоплених ними українських і білоруських землях у XVI—XVII ст. Волока, що мала 30 моргів і була мірилом феодальних повинностей, офіційно запроваджена в литовських великокнязівських маєтках "Уставою на волоки" 1557 р. Величина волоки не була сталою. Литовська волока дорівнювала 21,3739 га, старохолмська — 16,818, новохолмська — 17,361, старопольська — 17,954, ново-польська — 16,796 53 га тощо.

 

Г

 

Гарнець = 4 кварти, або 16 кватирок, або 3,77 л.

 

Галлон (амер.) = 3,78541 куб.дм.

 

 

 

Гелер новий — грошова одиниця, запроваджена 1892 р. як 1/100 австро-угорської крони. Карбувався з неповноцінних металів: нікелю (20 і 10 г) та міді (2 і 1 г). Поширювався як розмінна монета на території Австро-Угорщини та захоплених нею західноукраїнських землях.

 

 

 

Гривня — вагова, лічильна й монетна одиниця Київської Русі. У XI— XIII ст. дорівнювала 51,19 г золота або срібла. У XV—XVIII ст. в Україні використовувалася лічильна гривня польського походження, на яку йшло 48 монет. У 1918—1920 pp. гривня була грошовою одиницею УНР. У наш час знову запроваджена в обіг з 2 вересня 1996 р.

 

 

 

Гріш (грош) — старовинна монета, що була поширена в багатьох країнах Європи. Відома з XII ст. На українських землях у XVI—XVIII ст. у значній кількості були в обігу литовські й польські гроші (польський грош — срібна монета масою 3,1 г). З часом гріш перетворився на дрібну розмінну монету: на початку XIX ст. — вартістю 2 копійки, пізніше — вартістю 1/2 копійки.

 

Д

 

Дактиль (Д.Греція., палець) = 1,928 см.

 

Денарій - (лат. denarius) — назва римської срібної монети часів Республіки і перших двох століть Імперії, одній з найпоширеніших монет на територіях, що знаходилися під владою або впливом Риму. Перші денарії були відкарбовані 268 року до н. е. з вагою в 6,8 грама.

 

 

 

Денга — срібна російська монета XIV—XVIII ст.

 


Десятина (господарська, рос.) = 1,45 га (застосовується з XVIII ст.). У XIX ст. 1 десятина в середньому становила 1,2 га.

 

 

 

Десятина (казенна, рос.) = 1,09 га.

 

Доля (рос.) = 44,43 мг.

 

Драхма (Д.Греція.) = 4,25 г.

 

 

 

Дукат = 60 коп. золотом

 

Дюйм = 25,4 мм.

 

 

 

З

 

Злотий (в Україні — золотий) — польська грошова одиниця. У XVI— XVIII ст. був поширений і на українських землях, загарбаних Польщею. З 1493 р. злотий (дукат) мав вартість 30 срібних грошів. З 1633 р. почали карбувати срібну монету номіналом у злотий.

 

Золотник (рос.) = 4,266 г.

 

К

 

Камінь = 32,90 фунта.

 

Карбованець російський = 100 коп.

 

Календар давньоруський – система відліку часу від «створення Світу» (5508 р. до р. Хр.). Рік починався з 1 березня. В середині 14 століття Руська православна церква у відповідності до постанови Нікейського Собору перенесла початок року на 1 вересня. В 1700 році в Росії було запроваджено християнське літочислення, початок року з 1 січня. День після 31 грудня 7208 р. від «створення світу» почав називаться 1 січня  1700 року від «різдва Христова». Назви місяців: сечень (січень), лютий (лютий), березозол (березень), цветень (квітень), травень (травень), червень (червень), липець (липень), серпень (серпень), вересень (вересень), листопад (жовтень), студень (грудень).

 

Календар французької революції – нова система відліку часу, розроблена спеціальною комісією під керівництвом Жильбера Ромма. Почав працювати за постановою Національного конвента 5 жовтня 1793 року. Скасовано еру від народження Христа і початок року з 1 січня. Конвент встановив початок відліку років з 22 вересня 1792 року, дати повалення монархії і проголошення республіки. Рік складався з 12 місяців, місяц з 3-х декад, декада – з 10-ти днів. Назви місяців за новим календарем запропонував депутат Конвенту Фабр де Еглантин: осінь – вандем’єр(місяць збору винограду: 23.09.-22.10.), брюмер (місяць туману: 23.10.-21.11.), фример (місяць заморозків: 22.11-22.12); зима – нивоз (місяць снігу: 23.12.-21.01.), плювіоз (місяць дощу: 21.01.-19.02.), вантоз (місяць вітру: 20.02.-21.03.); весна – жерміналь(місяць проростання: 22.03.-20.04.), флореаль (місяць квітіння: 21.04.-20.05.), преріаль (місяц ланів: 21.05.-19.06.); літо – мессідор (місяць жнив: 20.06.-19.07.), термідор (місяц спеки: 20.07.-18.08.), фрюктидор (місяц плодів: 19.08-17.09)

 

Кварта (рос.) — 0,5 л.

 

Кварта (амер.) = 0,946353 куб.дм.

 

Копа = 60 шт.

 

Кабельтов (міжнар.) = 182,5 м.
Корець — старовинна одиниця виміру зерна, рідин в Україні, Росії, Білорусі, Польщі, Литві в XV—XVII ст. Офіційно прийнятим у шляхетській Польщі був т. зв. варшавський корець місткістю близько 50 кг. В Україні корець був побутовою мірою збіжжя і становив собою мірку місткістю 6 пудів (близько 100 кг).

 


Крейцер — розмінна монета, що карбувалася зі срібла, а згодом із міді в Німеччині (XV—XIX ст.) та Австрійській імперії (XVII—XIX ст.). На українських землях, захоплених Австрією, у XVIII—XIX ст. були в обігу мідні крейцери.

 


Крона — назва багатьох середньовічних європейських монет, а також монета й грошова одиниця деяких країн у новий і новітній час. Австро-угорська крона була в обігу протягом 1892—1918 pp. і дорівнювала 100 гелерам. Карбувалися золоті монети вартістю 20 і 10 крон і срібні вартістю 1, залежного селянства. Було два види: малий лан (фламандський, хелмський) дорівнював 30 моргам (близько 1 б ,8 га) і великий лан (франконський) — 43,5 морга (близько 25 га). Залежно від розміру наділу селянські господарства поділялися на ланові, півланові та чвертьланові. Після запровадження 1557 р. "Устави на волоки" лан почали називати волокою.

 

Л

 

Лашт = 60 корців, або 360 пудів, або 5896,8 кг.

 

Лінія = 2,54 мм.

 

Лот (рос.) = 12,797 г.

 

М

 

Медімн (Д.Гр.) = 39,17 кг.

 

Миля — одиниця довжини в неметричних системах мір: 1) міжнародна морська миля = 1852 м; 2) британська морська миля = 1853,184 м; 3) британська сухопутна миля = 5280 футів = 1609,344 м;

 


Морг — одиниця земельної площі в Польщі, Литві XVI—XVIII ст. та на захоплених ними українських землях (застосувався до 1939 p.). Найпоширенішим у Литві був морг, який дорівнював 0,7126 га, в Польщі були морг старий коронний (0,5985 га), новопольський (0,5609 га); 1919 р. запроваджено морг, що дорівнював 0, 5599 га.

 

Миларій, миля(Д.Рим) – 1,598 м.

 


Н

 

Ногата — грошова одиниця Київської Русі. У XI ст. 1 ногата дорівнюва-ла1/2 гривні, або 1/25 куни.

 

О

 

Обол (Д.Греція.) = 0,71 г.

 

П

 

Пінта (амер.рід.) = 0,473176 куб.дм.

 

Пуд = 16,38 кг, або 40 фунтів.

 

Р

 

Резана — грошова одиниця Київської Русі. В XI ст. 1 резана дорівнювала 1/50 гривні, або 2/5 ногати, або 1/2 куни. У XII ст. прирівнювалася до куни.

 


Римський (римський) — назва монети на західноукраїнських землях, які перебували під владою Австрії, що дорівнювала 1 австрійському гульденові. З 1857 р. дорівнював 2/3 таляра, або 20 срібним грошам, а з 1867 p., ставши австро-угорською грошовою одиницею, — 100 крейцерам.

 


Рубль російський = 33 алтини, або 2 денги.

 

С

 

Сажень — російська лінійна міра довжини (213,36 см).

 

Сальт (Д.Рим) = 235,328 га.

 


Солід - (від лат. solidus — твердий, міцний, масивний) — римська золота монета, викарбуваная в 309 році н. э. імператором Костянтином. Важила 1/72 римського фунта (4,55 г). Вонана замінила в якості основної золотої монети ауреус. В 314 році введена в обіг західній частині Римської імпериії, а в 324 році — на всій території імперії. Тривалий час була основною монетою Римської імперії, потім Візантиії. Грецька назва візантийського соліда — «номізма», в Європі його частішее називали «безант» або «бізантин».

 

 

 

Стадій (Д.Греція) – 185,136 м.

 

 

 

Стадій олімпійський (Д.Греція) – 192,27 м.

 

Т

 


Таляр — велика срібна високопробна монета багатьох європейських країн XVI—XIX ст. Спочатку важив близько ЗО г, згодом — майже вдвічі менше. На українських землях таляри були в обігу в XVI—XVIII ст.

 

Талант (Д.Греція.) = 25,5 кг.

 

У

 

Унція (амер. рід.) = 29,5735 куб.см.

 

Унція (амер. ваг.) = 28,3495 г.

 

Унція (Д.Рим) = 27,166 г.

 

 

 

Ф

 

Флорин — 1) золота монета вагою 3,5—3,7 г, яку карбували до XVI ст. у Флоренції, пізніше — назва срібної монети в європейських країнах, зокрема в Угорщині; дорівнював австрійському гульденові; 2) інша назва злотого, що трапляється в польських та українських писемних джерелах XVI—XVIII ст.

 


Фунт = 405 г

 

Фут = 0,3048 м.

 

 

 

Ц

 

Центурія (Д.Рим) = 58,328 га

 

Ч

 

Чверть (рос.) = 3,0748 л.

 

Чарка (рос.) = 122,99 мл.

 

Ш

 

Штоф (рос.) = 1,2299 л.

 

Шкалік (рос.) = 61,5 мл.

 

Ю

 

Югер (Д.Рим) = 29,416 а.

 

Я

 

Ярд (англ.) = 914,4 мм

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Частина 3. Дидактична

 

Навчальна лекція — це логічно вивершений, науково обґрунтований і систематизований виклад певного наукового або науково-методичного питання, ілюстрований, при необхідності, засобами наочності та демонстрацією дослідів.

Лекція є одним з основних видів навчальних занять і, водночас, методів навчання у вищій школі. Вона покликана формувати у студентів основи знань з певної наукової галузі, а також визначати напрямок, основний зміст і характер усіх інших видів навчальних занять та самостійної роботи студентів з відповідної навчальної дисципліни.

Курсант (слухач) під час проведення лекційного заняття к повинен у зошиті занотувати дату проведення заняття, його тему, мету і завдання, питання лекції; коротко записати основні положення, викладені лектором з кожного питання; у випадку необхідності і з дозволу лектора задати питання по змісту лекції; уточнити навчальну літературу і питання підготовки до семінарського заняття.

 

Семінарське заняття– вид навчального заняття, основною метою якого є поглиблене відпрацювання та закріплення основних положень проблем, розкритих у прочитаних лекціях. Дидактичною основою семінарського заняття є самостійна робота курсанта (слухача) на етапі підготовки до нього та презентація його знань у процесі проведення заняття. Перелік тем семінарських занять визначається робочою навчальною програмою дисципліни. Семінарські заняття проводяться в аудиторіях або навчальних кабінетах з однією академічною групою. Оцінки курсантів (слухачів) за кожне семінарське заняття прилюдно оголошуються, записуються у журнал та враховуються при визначенні підсумкової оцінки з навчальної дисципліни.

Курсант (слухач) повинен підготувати до семінарського заняття короткі відповіді по кожному з винесених на обговорення питань і записати їх у зошит; виписати у зошит терміни та поняття, що використовуються за даною темою; скласти список літератури, якою користувався особисто під час підготовки до семінару; окремо записати у зошиті нез’ясовані питання, які потребують уточнення на семінарі. Під час проведення семінару курсант повинен прагнути виступити по одному з винесених на обговорення питань; уважно слухати виступи інших учасників семінару і при необхідності доповнювати їх; ставити проблемні питання за темою семінару і пропонувати їх для обговорення.

 

Практичне заняття – це вид навчального заняття, на якому викладач організовує детальний розгляд курсантами окремих теоретичних положень навчальної дисципліни та формує вміння і навички їх практичного застосування шляхом індивідуального виконання курсантами відповідно до сформульованих завдань.

Основна дидактична мета практичного заняття — розширення, поглиблення й деталізація наукових знань, отриманих курсатами на лекціях та в процесі самостійної роботи і спрямованих на підвищення рівня засвоєння навчального матеріалу, прищеплення умінь і навичок, розвиток наукового мислення та усного мовлення курсантів. Курсант (слухач) повинензаздалегідь ознайомитися з планом практичного заняття і підготовувати зазначений в ньому матеріал: посібник-практикум, тексти необхідних документів, словникову та довідникову літературу, тексти завдань, методичні рекомендації до їх виконання. Безпосередньо на самому занятті: уточнити у викладача завдання, скласти короткий план роботи та визначити оптимальні методи роботи над виконанням завдання, правильно розподілити навчальний час і приступити до роботи.

 

Індивідуальне заняття – це вид навчального заняття, яке проводиться під керівництвом науково-педагогічного працівника у позааудиторний час за окремим графіком, складеним кафедрою з урахуванням потреб і можливостей курсанта (слухача). Індивідуальні заняття проводяться з одним або декількома курсантами (слухачами) за окремим графіком, затвердженим начальником інституту. Під час проведення індивідуального заняття курсант(слухач) повинен чітко, максимально повно і в межах визначеного викладачем часу виконувати навчальні завдання.

 

Консультація – вид навчального заняття, на якому курсант (слухач) отримує від науково-педагогічного працівника відповіді на конкретні питання або пояснення окремих теоретичних положень чи їх практичного використання. Консультації поділяються на індивідуальні і групові. Протягом семестру консультації проводиться за встановленим кафедрою графіком. Готуючись до консультації, курсант (слухач) повинен визначити для себе і записати до зошиту запитання до викладача. Отримавши відповіді, також занотувати їх в зошиті.

 

Індивідуальне завдання — форма організації навчального процесу, яка має на меті поглиблення, узагальнення та закріплення знань, які курсанти (слухачі) отримують у процесі навчання, а також застосування цих знань на практиці. Індивідуальні завдання виконуються курсантами (слухачами) самостійно із забезпеченням необхідних консультацій з окремих питань. Механізм написання, подання, захисту та оцінювання індивідуальних завдань розробляється кафедрою.  Оцінки, отримані за виконання індивідуального завдання враховується при виставленні результатів підсумкового контролю з навчальної дисципліни. Відповідним інноваційним технологіям навчання різновидом індивідуальних завдань є індивідуальні навчально-дослідні завдання (ІНДЗ).

Індивідуальне навчально-дослідне завдання є видом позааудиторної індивідуальної роботи курсанта (слухача) навчального, навчально-дослідного чи проектно-конструкторського характеру, яке виконується протягом вивчення певної навчальної дисципліни й закінчується захистом.

ІНДЗ – це завершена теоретична або практична робота в межах навчальної дисципліни, яка виконується на основі знань, умінь і навичок, отриманих у процесі лекційних, семінарських, практичних занять, охоплює декілька модулів або зміст навчальної дисципліни в цілому.

Види ІНДЗ: конспект з теми (модуля) за заданим планом або планом, який курсант (слухач) розробив самостійно; реферат з теми (модуля); розв’язування та складання розрахункових або практичних (наприклад, ситуативних) задач різного рівня з теми (модуля); розроблення теоретичних або прикладних функціональних моделей явищ, процесів, конструкцій тощо; комплексний опис будови, властивостей, функцій, явищ, об’єктів, конструкцій тощо; анотація прочитаної додаткової літератури з навчальної дисципліни, бібліографічний опис, історичні розвідки тощо.

 

Самостійна робота курсантів (слухачів, студентів) є основним засобом засвоєння навчального матеріалу у вільний від аудиторних занять час.Вона включає: опрацювання навчального матеріалу, виконання індивідуальних завдань, науково-дослідну роботу. Навчальний час, відведений на самостійну роботу курсанта (слухача) регламентується навчальним планом. Зміст самостійної роботи курсанта (слухача) визначається робочою навчальною програмою, методичними матеріалами, завданнями та вказівками науково-педагогічного працівника. Самостійна робота курсанта (слухача) забезпечується системою навчально-методичних засобів, передбачених робочою навчальною програмою дисципліни: підручниками, навчальними та методичними посібниками, конспектами лекцій, збірниками завдань, комплектами індивідуальних завдань, практикумами, методичними рекомендаціями з організації самостійної роботи під час виконання окремих завдань тощо.

Методичні матеріали для самостійної роботи курсантів (слухачів) повинні передбачати можливість проведення самоконтролю з боку курсанта (слухача).Для самостійної роботи курсанту (слухачу)також рекомендується відповідна наукова та професійна монографічна і періодична література. Найбільш поширеною причиною для курсанта самостійно опрацьовувати навчальний матеріал є пропуски занять. Для цього курсант повинен з’ясувати у свого викладача, який матеріал він має самостійно опрацювати, як оформити, а також, коли як закрити тему.

 

Європейська кредитна трансферна система (ECTS – European Credit Transfer System) – це системний спосіб опису освітніх програм шляхом присвоєння кредитних одиниць її компонентам (дисциплінам, курсам тощо). Система ECTS базується на врахуванні загальної трудомісткості роботи курсанта (слухача, студента) при засвоєнні певного кредитного модуля програми підготовки та результатів цієї роботи.

 

Кредитно-модульна система організації навчального процесу (КМСОНП) - це модель організації навчального процесу, яка грунтується на поєднанні модульних технологій навчання та залікових освітніх одиниць (залікових кредитів).

 

Модульна технологія навчання – це одна з сучасних педагогічних технологій, яка передбачає модульну (блочну) побудову навчального матеріалу та його засвоєння шляхом послідовного й ґрунтовного опрацювання навчальних модулів, мотивацію навчання на основі визначення цілей, значну самостійну навчально-пізнавальну діяльність курсанта (слухача, студента), різноманітні форми діагностики рівня його знань і вмінь.

 

Заліковий кредит - це одиниця виміру навчального навантаження курсанта (слухача), необхідного для засвоєння змісту модуля програми навчальної дисципліни. Заліковий кредит включає усі види робіт курсанта (слухача), що передбачені в затвердженому індивідуальному плані: аудиторну (лекції, практичні, індивідуальні, семінарські заняття), самостійну роботу, виконання курсових робіт, консультації, практика; на випускних курсах - підготовку та проведення державної атестації, стажування тощо.

 

Кредит– умовна одиниця виміру трудомісткості певної частини програми вищої освіти. Ціна кредитної одиниці складає 36 академічних годин навчальної роботи курсанта (слухача, студента), де враховується час на проведення аудиторних занять, самостійної та індивідуальної роботи, всіх видів контролю та практик.

 

Модуль - це задокументована завершена частина освітньо-професійної програми (навчальної дисципліни, практики, державної атестації), що реалізується відповідними формами навчального процесу. Доцільно формувати модулі, кратні цілому кредиту або його половині. Модуль може складатися з кількох змістових модулів.

 

Навчальний (змістовий) модуль - це система навчальних елементів, що поєднані за ознакою відповідності певному об'єктові.

 

Навчальний елемент (дидактична одиниця) - мінімальна доза навчальної інформації, що зберігає властивості навчального об'єкта, призначена для засвоєння елементарної одиниці знання або уміння та використовується для самонавчання або навчання під керівництвом викладача. Навчальний елемент починається з декларації про той об'єм знань і/або умінь, яким повинна оволодіти особа, яка навчається, містить відповідний теоретичний матеріал, різні тести і вправи Навчальні елементи групуються в змістові модулі, що є основними структурними одиницями навчального курсу(дисципліни).

 

Навчальний об'єкт - навчальна інформація певного обсягу, що має самостійну логічну структуру та зміст і дає змогу оперувати цією інформацією у процесі мислення.

 

Поточний контроль проводиться для оцінювання рівня навчальних досягнень під час семінарських, практичних занять та якості виконання індивідуальної і самостійної роботи та передбачає перевірку рівня засвоєння знань, умінь і навичок курсантом (слухачем) з кожного окремого модуля навчальної дисципліни.

 

Рубіжний (модульний) контроль визначає якість виконаної курсантом (слухачем, студентом) навчальної роботи з певного модуля та оцінюється за сукупними підсумками поточної успішності, включаючи виконану індивідуальну, самостійну та модульну контрольну роботу.

 

Підсумковий контроль. Проводиться по завершенню вивчення предмету у формі екзаменуз урахуванням поточних оцінок, оцінок за модульні контрольні роботи, за виконану індивідуальну навчальну роботу (за рекомендаціями викладача або за власним вибором). При виставленні підсумкової оцінки можуть бути враховані результати участі курсанта(слухача) в науковій роботі на кафедрі.

 

Рейтингова система оцінювання – система, в основу якої покладено поопераційний контроль і накопичення рейтингових балів за різнобічну навчально-пізнавальну та практичну діяльність курсанта (слухача).

 

Рейтингові бали з навчальної дисципліни (практики, стажування) – кількісний показник в балах  результатів навчальної (практичної) діяльності курсанта (слухача) з урахуванням її вагомості та якості.

Рейтинг з навчальної дисципліни – це порядкова позиція курсанта (слухача) серед всіх курсантів (слухачів) даного курсу, спеціальності, напряму підготовки, факультету, навчально-наукового інституту, що визначається на підставі отриманих ним балів у процесі вивчення певної навчальної дисципліни;

 

Семестровий рейтинг – це порядкова позиція курсанта (слухача) в певному семестрі, виведений як середньо арифметичне рейтингів з усіх дисциплін, що вивчалися протягом зазначеного семестру.

 

Інтегральний рейтинг– це порядкова позиція курсанта (слухача) в цілому за попередній період навчання (може визначатися на будь-якому етапі навчання з метою аналізу та відповідної корекції змісту та якості навчання).

 

Загальний рейтинг - це показник успішності навчання курсанта (слухача) за весь період навчання, виведений як середнє арифметичне рейтингів з усіх дисциплін, що вивчалися протягом зазначеного періоду (визначається після завершення навчання в Інституті).

 

Система оцінювання ECTS – європейська система оцінювання успішності засвоєння курсантом (слухачем) модулів навчальних дисциплін. Система передбачає сім рівнів оцінювання (A, B, C, D, E, FX, F).

 

Контрольний зріз знань – це вид контролю набутих знань з навчальної дисципліни з метою визначення успішності та якості засвоєння курсантами, слухачами, студентами навчального матеріалу. Контрольний зріз знань проводиться навчальним відділом на підставі рішення керівника навчального закладу. За результатами контрольного зрізу знань у процес вивчення дисципліни можуть бути внесені певні корективи з метою покращення його основних показників.